Конвенція
про зобов'язання судновласників у разі хвороби, травми або смерті моряків N 55
Статус Конвенції див.
( Конвенцію переглянуто Конвенцією від 23.02.2006 )
Генеральна конференція Міжнародної організації праці,
що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 6 жовтня 1936 року на свою двадцять першу сесію,
постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно зобов'язань судновласників у разі хвороби, травми або смерті моряків, що є частиною другого пункту порядку денного сесії,
вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,
ухвалює цього двадцять четвертого дня жовтня місяця тисяча дев'ятсот тридцять шостого року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1936 року про зобов'язання судновласників у разі хвороби або травми у моряків:
1. Ця Конвенція застосовується до всіх осіб, що працюють на борту будь-якого судна, за винятком військових суден, котре зареєстроване на території, щодо якої ця Конвенція чинна, і, як правило, використовується для морського судноплавства.
2. Будь-який член Міжнародної організації праці може передбачати у своєму національному законодавстві та правилах такі винятки, які він вважає потрібними стосовно:
a) осіб, які працюють на борту:
i) суден, які перебувають у розпорядженні державних органів і не призначені для торговельних операцій;
ii) риболовних суден прибережного плавання;
iii) суден тоннажністю менше, ніж двадцять п'ять брутто-реєстрових тонн;
iv) дерев'яних суден примітивної конструкції, таких як плоскодонки і джонки;
b) осіб, які працюють на борту і найняті не судновласниками, а іншими роботодавцями;
c) осіб, які працюють тільки у портах на ремонті, чистці, навантаженні або розвантаженні суден;
d) членів сім'ї судновласника;
e) лоцманів.
Судновласник несе зобов'язання у разі:
a) хвороб і травм, які виникли в період між датою початку роботи відповідно до трудового договору і датою закінчення строку найму;
b) смерті, яка сталася через таку хворобу або травму.
2. Проте національне законодавство та правила можуть передбачати винятки у разі:
a) травми, яка не пов'язана зі службою на судні;
b) травм або хвороб, спричинених навмисною дією, свідомою недбалістю або проступком захворілої, травмованої чи померлої особи;
c) хвороб або фізичної неповноцінності, свідомо прихованих на момент зарахування на службу.
3. Національне законодавство та правила можуть передбачати, що судновласники не є відповідальними за хворобу або смерть, безпосередньо спричинену хворобою, якщо особа, яка поступила на службу, відмовилася пройти медичний огляд на момент зарахування на службу.
З метою застосування цієї Конвенції медична допомога і підтримка, яка надається за рахунок судновласника, передбачає:
a) медичний догляд і надання достатньої кількості якісних медикаментів та інших лікувальних засобів;
b) харчування та проживання.
1. Судновласник несе витрати з надання допомоги аж до одужання захворілого чи травмованого або до моменту, коли буде встановлено, що хвороба або втрата працездатності через травми є постійною.
2. При цьому національне законодавство та правила можуть передбачати, що надання допомоги за рахунок судновласника може бути обмежено періодом часу, не меншим, ніж шістнадцять тижнів з дати нещасного випадку, який спричинив травму, або початку хвороби.
3. Крім того, якщо на території, де зареєстровано певне судно, для моряків встановлено обов'язкове страхування на випадок хвороби або травми чи поширюється система відшкодування постраждалим від нещасних випадків на виробництві, національне законодавство та правила можуть передбачати:
a) що зобов'язання судновласника відносно захворілої або травмованої особи закінчуються з моменту, коли на підставі системи страхування або відшкодування ця особа дістає право на медичний догляд;
b) що зобов'язання судновласника закінчуються з моменту, встановленого законом для надання медичного догляду на підставі системи страхування або відшкодування одержувачам, на яких поширюється така система, навіть якщо захворіла або постраждала особа не охоплена такою системою, за умови, що цю особу не вилучено з-під дії системи на підставі якихось обмежень, котрі стосуються, зокрема, іноземних працівників або працівників, які не проживають на території, де зареєстровано судно.
1. Якщо хвороба або травма призвели до втрати працездатності, судновласник виплачує:
a) заробітну плату в повному розмірі за весь час перебування захворілої або травмованої особи на борту;
b) якщо захворіла чи травмована особа мають утриманців - заробітну плату у повному або частковому розмірі відповідно до національних законів чи постанов, з дати списання на берег аж до одужання або до моменту, коли буде встановлено, що хвороба або втрата працездатності є постійними.
2. Національне законодавство та правила, проте, можуть обмежити зобов'язання судновласників щодо виплати заробітної плати у повному або частковому розмірі списаній на берег особі періодом часу не меншим, ніж шістнадцять тижнів з дати виникнення нещасного випадку, який спричинив травму, або від початку хвороби.
3. Якщо на території, де зареєстровано судно, для моряків встановлено систему страхування на випадок хвороби або травми чи систему відшкодування постраждалим від нещасних випадків на роботі, національне законодавство та правила можуть передбачати:
a) що зобов'язання судновласника стосовно захворілої або травмованої особи закінчуються з моменту, коли на підставі системи страхування або відшкодування ця особа дістає право на грошову допомогу;
b) що зобов'язання судновласника закінчуються з моменту, коли національним законодавством та правилами встановлюється виплата грошової допомоги на підставі системи страхування або відшкодування одержувачам, на яких поширюється дія цієї системи, за умови, що дану особу не вилучено з-під дії системи на підставі якихось обмежень, котрі стосуються, зокрема, іноземних працівників або працівників, які не проживають на тій території, де зареєстровано судно.
1. Судновласник несе витрати, потрібні для повернення на батьківщину захворілого або травмованого моряка.
2. Портом, куди має бути повернено захворілу або травмовану через нещасний випадок особу, вважається:
a) порт зарахування на службу;
b) порт вирушення судна у плавання;
c) будь-який порт країни, громадянином якої ця особа є, або країни, в якій проживає ця особа;
d) будь-який порт, вибраний за взаємною домовленістю між заінтересованою особою і капітаном або судновласником та схвалений компетентними органами влади.
3. Витрати для повернення на батьківщину покривають усі витрати на перевезення, житло та харчування захворілої або травмованої особи протягом усього часу перебування в дорозі, а також витрати на її утримання аж до моменту, який призначено для від'їзду.
4. Якщо захворіла або травмована особа зберегла працездатність, судновласник може виконати свої зобов'язання щодо повернення її на батьківщину, надаючи заінтересованій особі підхожу роботу на борту судна, яке прямує в один з передбачених у параграфі 2 цієї статті портів.
1. Судновласник несе всі витрати на поховання у разі смерті на борту судна або у разі смерті на березі, якщо на момент смерті небіжчик міг би претендувати на надання допомоги за рахунок судновласника.
2. Якщо система соціального страхування або відшкодування передбачає покриття витрат на поховання, національне законодавство та правила можуть передбачати відшкодування страховими установами витрат, яких зазнав судновласник у зв'язку з похованням.
Національне законодавство та правила повинні вимагати від судновласника або його представників вжиття заходів для збереження майна, яке залишила на борту захворіла, травмована або померла особа, на яку поширюється ця Конвенція.
Національне законодавство та правила передбачають процедуру швидкого і недорогого вирішення спорів, які можуть виникнути відносно зобов'язань судновласників на підставі цієї Конвенції.
Судновласник може бути звільнений від зобов'язань, покладених на нього на підставі статей 4, 6 і 7 цієї Конвенції, у тій мірі, в якій ці зобов'язання перекладаються на органи державної влади.
Ця Конвенція та національне законодавство і правила стосовно допомоги на підставі цієї Конвенції повинні тлумачитися й застосовуватись так, щоб забезпечити рівноправність відносно всіх моряків незалежно від національності або раси.
Ніщо в цій Конвенції не повинно йти всупереч будь-яким закону, постанові, звичаю або договору між судновласниками і моряками, за якими надаються сприятливіші умови, ніж ті, що передбачено в цій Конвенції.
1. Щодо територій, згаданих у статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, кожний члена Організації, який ратифікував цю Конвенцію, повинен додати до свого документа про ратифікацію заяву із зазначенням:
a) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати положення Конвенції без змін;
b) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати положення Конвенції зі змінами, і деталей цих змін;
c) територій, відносно яких Конвенція не буде застосовуватись, і причин, через які вона не буде застосовуватися;
d) територій, відносно яких він резервує своє рішення.
2. Зобов'язання, згадані в пунктах a) і b) параграфа 1 цієї статті, вважаються невід'ємною частиною документа про ратифікацію і спричиняють однакові з ним наслідки.
3. Будь-який член Організації може через нову заяву відмовитися від усіх або від частини застережень, зроблених у попередній заяві на підставі пунктів b), c) і d) параграфа 1 цієї статті.
Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.
1. Ця Конвенція зв'язує тільки тих членів Міжнародної організації праці, чиї документи про ратифікацію зареєстрував Генеральний директор.
2. Вона набуває чинності через дванадцять місяців після того, як Генеральний директор зареєструє документи про ратифікацію від двох членів організації.
3. Надалі ця Конвенція набуває чинності щодо кожного члена Організації через дванадцять місяців після дати реєстрації його документа про ратифікацію.
Як тільки буде зареєстровано документи про ратифікацію від двох членів Міжнародної організації праці, Генеральний директор Міжнародного бюро праці сповіщає про це всіх членів Міжнародної організації праці. Він також сповіщає їх про реєстрацію всіх документів про ратифікацію, які він одержуватиме згодом від інших членів Організації.
1. Будь-який член Організації, який ратифікував цю Конвенцію, може після закінчення десятирічного періоду з моменту, коли вона початково набула чинності, денонсувати її актом про денонсацію, надісланим Генеральному директорові Міжнародного бюро праці та зареєстрованим ним. Денонсація набуває чинності через рік після реєстрації акта про денонсацію.
2. Кожний член Організації, що ратифікував цю Конвенцію, який протягом року після закінчення згаданого у попередньому параграфі десятирічного періоду не скористається своїм правом на денонсацію, передбаченим у цій статті, буде зв'язаний на наступний період тривалістю десять років і надалі зможе денонсувати цю Конвенцію після закінчення кожного десятирічного періоду в порядку, встановленому в цій статті.
Кожного разу, коли Адміністративна рада Міжнародного бюро праці вважає це за потрібне, вона подає Генеральній конференції доповідь про застосування цієї Конвенції і вирішує, чи слід вносити до порядку денного Конференції питання про її повний або частковий перегляд.
1. Якщо Конференція ухвалить нову конвенцію, що повністю або частково переглядає цю Конвенцію, і якщо нова конвенція не передбачає іншого, то:
a) ратифікація будь-яким членом Організації нової, переглянутої конвенції спричиняє автоматично, незалежно від положень статті 17, негайну денонсацію цієї Конвенції за умови, що нова, переглянута конвенція набула чинності;
b) починаючи від дати настання чинності нової, переглянутої конвенції, цю Конвенцію закрито для ратифікації її членами Організації.
2. Ця Конвенція залишається в усякому разі чинною за формою та змістом для тих членів Організації, які її ратифікували, але не ратифікували нової, переглянутої конвенції.
Англійський і французький тексти цієї Конвенції мають однакову силу.
Дата набуття чинності: 9 грудня 1949 року.
Конвенції та рекомендації, ухвалені
Міжнародною організацією праці
1919-1964, Том I
Міжнародне бюро праці, Женева