Кримінальний кодекс України. Закон від 05.04.2001 №2341-III

Верховна Рада України Кодекс України, Закон, Кодекс від 05.04.2001 №2341-III
Увага! Не остання редакція від 24.12.2015. Внесення змін (закон від 26.11.2015 N 838-VIII /838-19/)
Реквізити

Видавник: Верховна Рада України

Тип Кодекс України, Закон, Кодекс

Дата 05.04.2001

Номер 2341-III

Статус Діє

Редакції
27.06.2019 внесення змін (закон від 06.06.2019 N 2747-VIII /2747-19/) 19.05.2019 внесення змін (закон від 25.04.2019 N 2708-VIII /2708-19/) 26.02.2019 визнання неконституційними окремих положень ( рішення від 26.02.2019 N 1-р/2019 /v001p710-19/ ) 11.01.2019 внесення змін (закон від 06.12.2017 N 2227-VIII /2227-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 23.11.2018 N 2628-VIII /2628-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 06.09.2018 N 2531-VIII /2531-19/) 01.01.2019 внесення змін (закон від 17.05.2018 N 2427-VІІІ /2427-19/) 10.11.2018 внесення змін (закон від 18.10.2018 N 2599-VIII /2599-19/) 04.11.2018 внесення змін (закон від 02.10.2018 N 2581-VIII /2581-19/) 06.10.2018 внесення змін (закон від 06.09.2018 N 2539-VIII /2539-19/) 28.08.2018 внесення змін (закон від 03.07.2018 N 2475-VIII /2475-19/) 02.08.2018 внесення змін (закон від 12.07.2018 N 2505-VІІІ /2505-19/) 14.06.2018 внесення змін (закон від 07.06.2018 N 2447-VIII /2447-19/) 10.06.2018 внесення змін (закон від 14.11.2017 N 2205-VIII /2205-19/) 18.04.2018 внесення змін (закон від 14.03.2018 N 2334-VIII /2334-19/) 07.03.2018 внесення змін (закон від 08.02.2018 N 2292-VIII /2292-19/) 12.01.2018 внесення змін (закон від 06.12.2017 N 2227-VIII /2227-19/) 18.12.2017 внесення змін (закон від 23.05.2017 N 2059-VIII /2059-19/) 15.12.2017 внесення змін (закон від 03.10.2017 N 2147-VIII /2147-19/) 07.12.2017 внесення змін (закон від 16.11.2017 N 2213-VIII /2213-19/) 03.09.2017 внесення змін (закон від 23.05.2017 N 2063-VIII /2063-19/) 04.08.2017 внесення змін (закон від 22.06.2017 N 2120-VIII /2120-19/) 03.08.2017 внесення змін (закон від 13.07.2017 N 2136-VIII /2136-19/) 02.08.2017 внесення змін (закон від 22.06.2017 N 2119-VIII /2119-19/) 10.07.2017 внесення змін (закон від 18.05.2017 N 2052-VIII /2052-19/) 21.06.2017 внесення змін (закон від 18.05.2017 N 2046-VIII /2046-19/) 26.04.2017 внесення змін (закон від 23.03.2017 N 1977-VIII /1977-19/) 16.04.2017 внесення змін (закон від 16.03.2017 N 1952-VIII /1952-19/) 05.01.2017 внесення змін (закон від 21.12.2016 N 1798-VIII /1798-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 20.12.2016 N 1791-VIII /1791-19/) 01.01.2017 внесення змін (закон від 06.12.2016 N 1774-VIII /1774-19/) 26.11.2016 внесення змін (закон від 22.09.2016 N 1540-VIII /1540-19/) 02.11.2016 внесення змін (закон від 06.10.2016 N 1666-VIII /1666-19/) 30.10.2016 внесення змін (закон від 04.10.2016 N 1638-VIII /1638-19/) 08.10.2016 внесення змін (закон від 07.09.2016 N 1492-VIII /1492-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1404-VIII /1404-19/) 05.10.2016 внесення змін (закон від 02.06.2016 N 1403-VIII /1403-19/) 01.05.2016 внесення змін (закон від 10.12.2015 N 889-VIII /889-19/) 18.03.2016 внесення змін (закон від 15.03.2016 N 1022-VIII /1022-19/) 03.03.2016 внесення змін (закон від 04.02.2016 N 993–VIII /993-19/) 28.02.2016 внесення змін (закон від 18.02.2016 N 1019-VIII /1019-19/) 01.01.2016 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 835-VIII /835-19/) 24.12.2015 внесення змін (закон від 26.11.2015 N 838-VIII /838-19/) 03.12.2015 внесення змін (закон від 03.11.2015 N 743-VIII /743-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 08.10.2015 N 731-VIII /731-19/) 26.11.2015 внесення змін (закон від 10.11.2015 N 770-VIII /770-19/) 05.11.2015 внесення змін (закон від 06.10.2015 N 716-VIII /716-19/) 12.08.2015 внесення змін (закон від 16.07.2015 N 629-VIII /629-19/) 09.08.2015 внесення змін (закон від 02.07.2015 N 576-VIII /576-19/) 15.07.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1697-VII /1697-18/) 28.06.2015 внесення змін (закон від 02.03.2015 N 222-VIII /222-19/) 11.06.2015 внесення змін (закон від 14.05.2015 N 421-VIII /421-19/) 21.05.2015 внесення змін (закон від 09.04.2015 N 317-VIII /317-19/) 26.04.2015 внесення змін (закон від 07.04.2015 N 290-VIII /290-19/) 26.04.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1700-VII /1700-18/) 05.04.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 191-VIII /191-19/) 08.03.2015 внесення змін (закон від 02.03.2015 N 218-VIII /218-19/) 05.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 194-VIII /194-19/) 05.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 186-VIII /186-19/) 05.03.2015 внесення змін (закон від 05.02.2015 N 158-VIII /158-19/) 04.03.2015 внесення змін (закон від 12.02.2015 N 198-VIII /198-19/) 08.02.2015 внесення змін (закон від 15.01.2015 N 116-VIII /116-19/) 06.02.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1702-VII /1702-18/) 25.01.2015 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1698-VII /1698-18/) 17.01.2015 внесення змін (закон від 25.12.2014 N 63-VIII /63-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 71-VIII /71-19/) 01.01.2015 внесення змін (закон від 28.12.2014 N 77-VIII /77-19/) 31.10.2014 внесення змін (закон від 07.10.2014 N 1689-VII /1689-18/) 23.10.2014 внесення змін (закон від 14.10.2014 N 1703-VII /1703-18/) 16.10.2014 внесення змін (закон від 16.09.2014 N 1682-VII /1682-18/) 11.07.2014 внесення змін (закон від 19.06.2014 N 1533-VII /1533-18/) 09.07.2014 внесення змін (закон від 18.06.2014 N 1519-VII /1519-18/) 04.06.2014 внесення змін (закон від 13.05.2014 N 1261-VII /1261-18/) 17.05.2014 внесення змін (закон від 09.04.2014 N 1194-VII /1194-18/) 27.04.2014 внесення змін (закон від 23.05.2013 N 314-VII /314-18/) 27.04.2014 внесення змін (закон від 15.04.2014 N 1207-VII /1207-18/) 19.04.2014 внесення змін (закон від 27.03.2014 N 1170-VII /1170-18/) 18.04.2014 внесення змін (закон від 08.04.2014 N 1183-VII /1183-18/) 28.03.2014 внесення змін (закон від 10.10.2013 N 642-VII /642-18/) 21.03.2014 внесення змін (закон від 13.03.2014 N 879-VII /879-18/) 16.03.2014 внесення змін (закон від 13.03.2014 N 877-VII /877-18/) 02.03.2014 внесення змін (закон від 23.02.2014 N 767-VII /767-18/) 22.01.2014 внесення змін (закон від 16.01.2014 N 721-VII /721-18/) 28.02.2014 внесення змін (закон від 21.02.2014 N 746-VII /746-18/) 02.02.2014 внесення змін (закон від 28.01.2014 N 735-VII /735-18/) 02.02.2014 внесення змін (закон від 28.01.2014 N 734-VII /734-18/) 02.02.2014 внесення змін (закон від 28.01.2014 N 732-VII /732-18/) 22.01.2014 внесення змін (закон від 16.01.2014 N 729-VII /729-18/) 22.01.2014 внесення змін (закон від 16.01.2014 N 728-VII /728-18/) 15.12.2013 внесення змін (закон від 18.04.2013 N 222-VII /222-18/) 04.07.2013 внесення змін (закон від 14.05.2013 N 228-VII /228-18/) 09.06.2013 внесення змін (закон від 16.05.2013 N 245-VII /245-18/) 18.05.2013 внесення змін (закон від 18.04.2013 N 221-VII /221-18/) 05.12.2012 внесення змін (закон від 16.10.2012 N 5460-VI /5460-17/) 19.11.2012 внесення змін (закон від 13.04.2012 N 4652-VI /4652-17/) 18.10.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5283-VI /5283-17/) 18.10.2012 внесення змін (закон від 18.09.2012 N 5284-VI /5284-17/) 21.09.2012 внесення змін (закон від 23.02.2012 N 4452-VI /4452-17/) 12.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5064-VI /5064-17/) 02.08.2012 внесення змін (закон від 05.07.2012 N 5065-VI /5065-17/) 04.07.2012 внесення змін (закон від 07.06.2012 N 4955-VI /4955-17/) 01.07.2012 внесення змін (закон від 02.06.2011 N 3454-VI /3454-17/) 15.06.2012 внесення змін (закон від 24.05.2012 N 4837-VI /4837-17/) 17.06.2012 внесення змін (закон від 24.05.2012 N 4838-VI /4838-17/) 20.05.2012 внесення змін (закон від 13.04.2012 N 4652-VI /4652-17/) 18.04.2012 тлумачення (решение від 18.04.2012 N 10-рп/2012 /v010p710-12/) 17.01.2012 внесення змін (закон від 15.11.2011 N 4025-VI /4025-17/) 01.01.2012 внесення змін (закон від 02.06.2011 N 3465-VI /3465-17/) 23.11.2011 внесення змін (закон від 04.11.2011 N 4016-VI /4016-17/) 23.11.2011 внесення змін (закон від 06.10.2011 N 3826-VI /3826-17/) 01.11.2011 внесення змін (закон від 08.09.2011 N 3718-VI /3718-17/) 16.10.2011 внесення змін (закон від 22.09.2011 N 3795-VI /3795-17/) 16.09.2011 внесення змін (кодекс украины від 19.05.2011 N 3393-VI /3393-17/) 26.07.2011 внесення змін (закон від 05.07.2011 N 3571-VI /3571-17/) 05.07.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2735-VI /2735-17/) 01.07.2011 внесення змін (закон від 07.04.2011 N 3207-VI /3207-17/) 25.05.2011 внесення змін (закон від 22.04.2011 N 3306-VI /3306-17/) 19.05.2011 внесення змін (закон від 21.04.2011 N 3267-VI /3267-17/) 09.05.2011 внесення змін (закон від 13.01.2011 N 2939-VI /2939-17/) 05.05.2011 внесення змін (закон від 05.04.2011 N 3186-VI /3186-17/) 08.03.2011 внесення змін (закон від 04.11.2010 N 2677-VI /2677-17/) 05.02.2011 внесення змін (закон від 13.01.2011 N 2924-VI /2924-17/) 13.01.2011 внесення змін (закон від 22.12.2010 N 2852-VI /2852-17/) 05.01.2011 внесення змін (закон від 21.12.2010 N 2808-VI /2808-17/) 06.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2742-VI /2742-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 02.12.2010 N 2756-VI /2756-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2464-VI /2464-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 08.07.2010 N 2457-VI /2457-17/) 01.01.2011 внесення змін (закон від 11.06.2009 N 1508-VI /1508-17/) 26.10.2010 внесення змін (закон від 23.09.2010 N 2556-VI /2556-17/) 12.10.2010 внесення змін (закон від 09.09.2010 N 2518-VI /2518-17/) 20.08.2010 внесення змін (закон від 18.05.2010 N 2258-VI /2258-17/) 03.08.2010 внесення змін (закон від 07.07.2010 N 2453-VI /2453-17/) 19.07.2010 внесення змін (закон від 22.10.2009 N 1675-VI /1675-17/) 07.07.2010 внесення змін (закон від 15.06.2010 N 2338-VI /2338-17/) 23.06.2010 внесення змін (закон від 01.06.2010 N 2295-VI /2295-17/) 16.02.2010 внесення змін (закон від 21.01.2010 N 1827-VI /1827-17/) 09.02.2010 внесення змін (закон від 20.01.2010 N 1819-VI /1819-17/) 01.01.2010 внесення змін (закон від 05.06.2009 N 1475-VI /1475-17/) 08.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1707-VI /1707-17/) 08.12.2009 внесення змін (закон від 05.11.2009 N 1708-VI /1708-17/) 10.09.2009 визнання неконституційними окремих положень (решение від 10.09.2009 N 20-рп/2009 /v020p710-09/) 10.09.2009 внесення змін (закон від 21.08.2009 N 1616-VI /1616-17/) 02.07.2009 внесення змін (закон від 11.06.2009 N 1520-VI /1520-17/) 11.07.2009 внесення змін (закон від 02.06.2009 N 1414-VI /1414-17/) 01.07.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1452-VI /1452-17/) 25.06.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1449-VI /1449-17/) 20.06.2009 внесення змін (закон від 04.06.2009 N 1441-VI /1441-17/) 11.06.2009 внесення змін (закон від 14.04.2009 N 1254-VI /1254-17/) 05.04.2001 прийняття 30.04.2009 внесення змін (закон від 19.03.2009 N 1180-VI /1180-17/) 09.04.2009 внесення змін (закон від 19.03.2009 N 1166-VI /1166-17/) 09.04.2009 внесення змін (закон від 17.03.2009 N 1125-VI /1125-17/) 07.04.2009 внесення змін (закон від 19.03.2009 N 1165-VI /1165-17/) 21.03.2009 внесення змін (закон від 15.01.2009 N 890-VI /890-17/) 11.03.2009 внесення змін (закон від 19.02.2009 N 1027-VI /1027-17/) 25.02.2009 внесення змін (закон від 15.01.2009 N 894-VI /894-17/) 14.01.2009 внесення змін (закон від 25.12.2008 N 801-VI /801-17/) 01.01.2009 внесення змін (закон від 15.04.2008 N 270-VI /270-17/) 16.11.2008 внесення змін (закон від 24.09.2008 N 586-VI /586-17/) 24.10.2008 внесення змін (закон від 01.10.2008 N 616-VI /616-17/) 15.10.2008 внесення змін (закон від 25.09.2008 N 600-VI /600-17/) 07.05.2008 внесення змін (закон від 15.04.2008 N 270-VI /270-17/) 01.10.2007 внесення змін (закон від 22.02.2007 N 698-V /698-16/) 15.06.2007 внесення змін (закон від 05.04.2007 N 875-V /875-16/) 14.06.2007 внесення змін (закон від 31.05.2007 N 1111-V /1111-16/) 14.06.2007 внесення змін (закон від 24.05.2007 N 1071-V /1071-16/) 13.06.2007 внесення змін (закон від 19.04.2007 N 966-V /966-16/) 03.02.2007 внесення змін (закон від 11.01.2007 N 578-V /578-16/) 17.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 534-V /534-16/) 10.01.2007 внесення змін (закон від 22.12.2006 N 527-V /527-16/) 12.10.2006 внесення змін (закон від 21.09.2006 N 170-V /170-16/) 12.05.2006 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3480-IV /3480-15/) 25.03.2006 внесення змін (закон від 23.02.2006 N 3504-IV /3504-15/) 02.03.2006 внесення змін (закон від 09.02.2006 N 3423-IV /3423-15/) 10.02.2006 внесення змін (закон від 12.01.2006 N 3316-IV /3316-15/) 05.01.2006 внесення змін (закон від 01.12.2005 N 3169-IV /3169-15/) 13.12.2005 внесення змін (закон від 17.11.2005 N 3108-IV /3108-15/) 05.11.2005 внесення змін (закон від 18.10.2005 N 2984-IV /2984-15/) 13.10.2005 внесення змін (закон від 22.09.2005 N 2903-IV /2903-15/) 02.08.2005 внесення змін (закон від 06.07.2005 N 2734-IV /2734-15/) 30.06.2005 внесення змін (закон від 31.05.2005 N 2598-IV /2598-15/) 31.03.2005 внесення змін (закон від 03.03.2005 N 2456-IV /2456-15/) 26.02.2005 внесення змін (закон від 11.01.2005 N 2308-IV /2308-15/) 16.02.2005 внесення змін (закон від 12.01.2005 N 2322-IV /2322-15/) 18.01.2005 внесення змін (закон від 23.12.2004 N 2289-IV /2289-15/) 13.01.2005 внесення змін (закон від 16.12.2004 N 2252-IV /2252-15/) 11.01.2005 внесення змін (закон від 21.12.2004 N 2276-IV /2276-15/) 02.11.2004 визнання неконституційними окремих положень (решение від 02.11.2004 N 15-рп/2004 /v015p710-04/) 09.06.2004 внесення змін (закон від 18.05.2004 N 1723-IV /1723-15/) 27.04.2004 внесення змін (закон від 18.03.2004 N 1626-IV /1626-15/) 19.11.2003 внесення змін (закон від 10.07.2003 N 1098-IV /1098-15/) 30.10.2003 тлумачення (решение від 30.10.2003 N 18-рп/2003 /v018p710-03/) 09.08.2003 внесення змін (закон від 11.07.2003 N 1130-IV /1130-15/) 01.08.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 662-IV /662-15/) 04.07.2003 внесення змін (закон від 05.06.2003 N 908-IV /908-15/) 25.06.2003 внесення змін (закон від 22.05.2003 N 850-IV /850-15/) 18.06.2003 внесення змін (закон від 15.05.2003 N 744-IV /744-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 06.02.2003 N 485-IV /485-15/) 11.06.2003 внесення змін (закон від 16.01.2003 N 430-IV /430-15/) 25.04.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 669-IV /669-15/) 25.04.2003 внесення змін (закон від 03.04.2003 N 668-IV /668-15/) 04.04.2002 внесення змін (закон від 07.03.2002 N 3075-III /3075-14/) 17.01.2002 внесення змін (закон від 17.01.2002 N 2953-III /2953-14/)
Документ підготовлено в системі iplex
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.
( Стаття 81 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1698-VII від 14.10.2014 )
Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким
1. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
2. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.
3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фактичного відбуття засудженим:
1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційних злочинів, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за корупційний злочин середньої тяжкості, умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
5. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.
6. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.
( Стаття 82 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1698-VII від 14.10.2014 )
Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років
1. Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
2. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.
3. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання.
4. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.
5. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмовляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком.
6. Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.
( Стаття 83 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1254-VI від 14.04.2009 )
Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою
1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу.
2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.
3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання.
4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.
Стаття 85. Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування
На підставі закону про амністію або акта про помилування засуджений може бути повністю або частково звільнений від основного і додаткового покарань.
( Текст статті 85 в редакції Закону № 3465-VI від 02.06.2011 )
Стаття 86. Амністія
1. Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.
2. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.
( Частину третю статті 86 виключено на підставі Закону № 3465-VI від 02.06.2011 )
4. Особи, визнані винними у вчиненні корупційних злочинів, вироки стосовно яких не набрали законної сили, не можуть бути звільнені від відбування покарання, а особи, вироки стосовно яких набрали законної сили, - не можуть бути повністю звільнені законом про амністію від відбування покарання. Зазначені особи можуть бути звільнені від відбування покарання після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 цього Кодексу.
( Стаття 86 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3465-VI від 02.06.2011 , № 1698-VII від 14.10.2014 )
Стаття 87. Помилування
1. Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи.
2. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.
3. Особи, засуджені за вчинення корупційних злочинів, можуть бути звільнені від відбування покарання в порядку помилування після фактичного відбуття ними строків, встановлених частиною третьою статті 81 цього Кодексу.
( Стаття 87 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1698-VII від 14.10.2014 )
Розділ XIII
СУДИМІСТЬ
Стаття 88. Правові наслідки судимості
1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.
3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.
4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.
( Стаття 88 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4025-VI від 15.11.2011 )
Стаття 89. Строки погашення судимості
Такими, що не мають судимості, визнаються:
1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;
( Пункт 3 статті 89 виключено на підставі Закону № 1698-VII від 14.10.2014 )
4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;
5) особи, засуджені до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
7) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
8) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
9) особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину.
( Стаття 89 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4025-VI від 15.11.2011 , № 1698-VII від 14.10.2014 )
Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості
1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.
2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.
3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).
4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).
5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.
Стаття 91. Зняття судимості
1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.
2. Зняття судимості до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу, не допускається у випадках засудження за умисні тяжкі та особливо тяжкі, а також корупційні злочини.
3. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.
4. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінальним процесуальним кодексом України .
( Стаття 91 із змінами, внесеними згідно із Законами № 4652-VI від 13.04.2012 , № 1698-VII від 14.10.2014 )
Розділ XIV
ІНШІ ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ
( Назва розділу XIV в редакції Закону № 222-VII від 18.04.2013 )
Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;
2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;
3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.
Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру
1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
2. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
3. Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
4. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.
5. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
6. Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
1. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припинення застосування таких примусових заходів.
2. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.
3. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
4. У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають покаранню на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому відбуванню покарання.
Стаття 96. Примусове лікування
1. Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
2. У разі призначення покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у спеціальних лікувальних закладах.
Стаття 96-1. Спеціальна конфіскація
1. Спеціальна конфіскація - примусове безоплатне вилучення за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей, у тому числі коштів, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, іншого майна, включаючи майно третіх осіб, у випадках, визначених цим Кодексом, за вчинення злочину, передбаченого статтями 146-150 -1, 152-156, 190-192, 198, 201, 209-212-1, 222, 233, 255-260, 301-320, 354, 361-365-2, 368-369-3 цього Кодексу.
( Кодекс доповнено статтею 96-1 згідно із Законом № 222-VII від 18.04.2013; в редакції Закону № 1261-VII від 13.05.2014; із змінами, внесеними згідно із Законом № 731-VIII від 08.10.2015; текст статті 96-1 в редакції Закону № 770-VIII від 10.11.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 743-VIII від 03.11.2015 )
Стаття 96-2. Випадки застосування спеціальної конфіскації
1. Спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:
1) одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;
2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;
3) були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
2. У разі якщо гроші, цінності та інше майно, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, були повністю або частково перетворені в інше майно, спеціальній конфіскації підлягає повністю або частково перетворене майно. Якщо конфіскація грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, на момент прийняття судом рішення про спеціальну конфіскацію неможлива внаслідок їх використання або неможливості виділення з набутого законним шляхом майна, або відчуження, або з інших причин, суд виносить рішення про конфіскацію грошової суми, що відповідає вартості такого майна.
3. Спеціальна конфіскація застосовується також у разі, коли особа не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або неосудністю, або звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених цим Кодексом, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
4. Гроші, цінності, у тому числі кошти, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, інше майно, зазначені в цій статті, передані особою, яка вчинила злочин, передбачений цим Кодексом, третій особі, яка отримала чи придбала у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно, одержане злочинним шляхом, у випадках, передбачених частиною першою статті 96-1 цього Кодексу, безоплатно або в обмін, на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знала чи повинна була знати, що мета такої передачі - уникнення конфіскації або спеціальної конфіскації, підлягають спеціальній конфіскації.
Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.
Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача.
5. Спеціальна конфіскація не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у цій статті, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої злочином.
6. Спеціальна конфіскація не застосовується у разі вчинення особою злочину з необережності.
( Кодекс доповнено статтею 96-2 згідно із Законом № 222-VII від 18.04.2013; із змінами, внесеними згідно із Законами № 1261-VII від 13.05.2014, № 770-VIII від 10.11.2015 )
Розділ XIV-1
ЗАХОДИ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ХАРАКТЕРУ ЩОДО ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
Стаття 96-3. Підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру
1. Підставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру є:
1) вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
2) незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
3) вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 258-258-5 цього Кодексу;
4) вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою - четвертою статті 159-1, статтями 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу.
Примітка 1. Під уповноваженими особами юридичної особи слід розуміти службових осіб юридичної особи, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.
2. Злочини, передбачені статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою - четвертою статті 159-1, статтями 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отримання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності.
( Стаття 96-3 із змінами, внесеними згідно із Законами № 1261-VII від 13.05.2014 , № 731-VIII від 08.10.2015 )
Стаття 96-4. Юридичні особи, до яких застосовуються заходи кримінально-правового характеру
1. Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 96-3 цього Кодексу, можуть бути застосовані судом до підприємства, установи чи організації, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій.
2. Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених пунктами 3 і 4 частини першої статті 96-3 цього Кодексу, можуть бути застосовані судом до суб’єктів приватного та публічного права резидентів та нерезидентів України, включаючи підприємства, установи чи організації, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, організації, створені ними у встановленому порядку, фонди, а також міжнародні організації, інші юридичні особи, що створені у відповідності до вимог національного чи міжнародного права.
Якщо держава або суб’єкт державної власності володіє часткою більше 25 відсотків в юридичній особі або юридична особа знаходиться під ефективним контролем держави чи суб’єкта державної власності, то дана юридична особа несе цивільну відповідальність у повному обсязі за неправомірно отриману вигоду та шкоду, заподіяну злочином, що вчинений державою, суб’єктами державної власності або державного управління.
( Стаття 96-4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1261-VII від 13.05.2014 )
Стаття 96-5. Підстави для звільнення юридичної особи від застосування заходів кримінально-правового характеру
1. Юридична особа звільняється від застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, якщо з дня вчинення її уповноваженою особою будь-якого злочину, зазначеного у статті 96-3 цього Кодексу, і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) п’ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
4) п’ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
2. Перебіг давності застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру зупиняється, якщо її уповноважена особа, яка вчинила будь-який злочин, зазначений у статті 96-3 цього Кодексу, переховується від органів досудового слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та її місцезнаходження невідоме. У таких випадках перебіг давності відновлюється з дня встановлення місцезнаходження цієї уповноваженої особи.
3. Перебіг давності застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру переривається, якщо до закінчення передбачених у частинах першій та другій цієї статті строків її уповноважена особа повторно вчинила будь-який злочин, зазначений у статті 96-3 цього Кодексу.
4. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення уповноваженою особою юридичної особи будь-якого злочину, зазначеного у статті 96-3 цього Кодексу. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
Стаття 96-6. Види заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до юридичних осіб
1. До юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:
1) штраф;
2) конфіскація майна;
3) ліквідація.
2. До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.
1. Штраф - це грошова сума, що сплачується юридичною особою на підставі судового рішення.
Суд застосовує штраф виходячи з двократного розміру незаконно одержаної неправомірної вигоди.
2. У разі коли неправомірну вигоду не було одержано, або її розмір неможливо обчислити, суд, залежно від ступеня тяжкості злочину, вчиненого уповноваженою особою юридичної особи, застосовує штраф у таких розмірах:
за злочин невеликої тяжкості - від п'яти до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за злочин середньої тяжкості - від десяти до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за тяжкий злочин - від двадцяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
за особливо тяжкий злочин - від п'ятдесяти до сімдесяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. З урахуванням майнового стану юридичної особи суд може застосувати штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років.
( Стаття 96-7 в редакції Закону № 1261-VII від 13.05.2014 )
Стаття 96-8. Конфіскація майна
1. Конфіскація майна полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави майна юридичної особи і застосовується судом у разі ліквідації юридичної особи згідно з цим Кодексом.
Стаття 96-9. Ліквідація
1. Ліквідація юридичної особи застосовується судом у разі вчинення її уповноваженою особою будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, 160, 260, 262, 258-258-5, 436, 436-1, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу.
( Стаття 96-9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 317-VIII від 09.04.2015 )
Стаття 96-10. Загальні правила застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру
1. При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину, ступінь здійснення злочинного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання злочину.
Стаття 96-11. Застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру за сукупністю злочинів
1. За сукупністю злочинів в межах одного провадження суд, застосувавши до юридичної особи заходи кримінально-правового характеру за кожен злочин окремо, визначає остаточний основний захід шляхом поглинення менш суворого заходу більш суворим.
2. При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру за злочин за наявності невиконаного заходу за попереднім вироком (вироками) суду кожне з них виконується самостійно, крім випадків застосування судом ліквідації юридичної особи згідно з цим Кодексом.
( Кодекс доповнено розділом XIV-1 згідно із Законом № 314-VII від 23.05.2013 з урахуванням змін, внесених Законом № 1207-VII від 15.04.2014 )
Розділ XV
ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛІТНІХ
Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
1. Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.
2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.
( Стаття 97 із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 98. Види покарань
1. До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1) штраф;
2) громадські роботи;
3) виправні роботи;
4) арешт;
5) позбавлення волі на певний строк.
2. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Стаття 99. Штраф
1. Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.
2. Розмір штрафу, в тому числі за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. До неповнолітнього, що не має самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення, засудженого за вчинення злочину, за який передбачено основне покарання лише у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, може бути застосовано покарання у виді громадських робіт або виправних робіт згідно з положеннями статей 100, 103 цього Кодексу.
( Стаття 99 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4025-VI від 15.11.2011 )
Стаття 100. Громадські та виправні роботи
1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.
3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків.
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.
Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк
1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше одного року шести місяців;
2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;
3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;
4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п'ятнадцяти років.
( Стаття 102 із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 103. Призначення покарання
1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.
Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до арешту або позбавлення волі.
3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.
( Стаття 104 із змінами, внесеними згідно із Законом № 270-VI від 15.04.2008 )
Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру
1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.
3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.
4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
Стаття 106. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності
1. Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості;
2) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину;
4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
3. Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки виконання обвинувального вироку:
1) два роки - у разі засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
2) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
3) сім років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин.
Стаття 107. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
1. До осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання незалежно від тяжкості вчиненого злочину.
2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення.
3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:
1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;
3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.
4. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується.
5. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.
Стаття 108. Погашення та зняття судимості
1. Погашення та зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, здійснюється відповідно до статей 88-91 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
2. Такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:
1) засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;
2) засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
3) засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;
4) засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
3. Дострокове зняття судимості допускається лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, за підставами, передбаченими в частині першій статті 91 цього Кодексу, після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в частині другій цієї статті.
ОСОБЛИВА ЧАСТИНА
Розділ I
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади
1. Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, -
караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, -
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої.
( Стаття 109 із змінами, внесеними згідно із Законом № 721-VII від 16.01.2014 - втратив чинність на підставі Закону № 732-VII від 28.01.2014; із змінами, внесеними згідно із Законами № 767-VII від 23.02.2014, № 1689-VII від 07.10.2014 )
Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України
1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій, -
КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу України
1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності
1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.
Розділ II
ЗАКОН ПРО КРИМІНАЛЬНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність
1. Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.
2. Закони України про кримінальну відповідальність, прийняті після набрання чинності цим Кодексом, включаються до нього після набрання ними чинності.
3. Злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом.
4. Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.
5. Закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.