Про затвердження Правил визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

7. При перевищенні аеродрому більше 700 м, наведена у додатку 4 до цих Правил відстань 90 м для ЗПС з кодовим номером 4, 5 або 6, обладнаної для точного заходу на посадку, збільшується таким чином:

до перевищення в 2000 м - 1 м на кожні 100 м понад 700 м;

для перевищення понад 2000 м і до 4000 м - 13 м плюс 1,5 м на кожні 100 м понад 2000 м.

8. Якщо перевищення майданчика очікування, місця очікування поруч із ЗПС або місцями очікування на маршруті руху для ЗПС з кодовим номером 4, 5 або 6, обладнаної для точного заходу на посадку, більше перевищення порогу ЗПС, наведена в додатку 4 до цих Правил відстань 90 м або, у відповідних випадках, 107,5 м додатково збільшується на 5 м для кожного метра перевищення над порогом ЗПС.

9. Розташування місця очікування поруч із ЗПС, встановленого відповідно до пункту 3 глави 9 цього розділу, повинно бути таким, щоб ПС або транспортний засіб, які знаходяться на ньому, не порушували зону, вільну від перешкод, поверхню заходу на посадку, поверхню набору висоти при зльоті або критичну зону / зону чутливості системи посадки за приладами / мікрохвильової системи посадки, або не створювали перешкод роботі радіотехнічних засобів посадки літаків.

1. МС на аеродромах повинні бути індивідуальні (на один літак) та розосереджені та/або групові (аеродроми базування навчальної авіації тощо).

2. Кількість, розміри і конфігурація МС повинні забезпечувати:

розміщення розрахункової кількості ПС та їх безпечне маневрування;

проїзд і розміщення засобів наземного забезпечення польотів;

розміщення стаціонарного обладнання, призначеного для технічного обслуговування ПС;

розміщення пристроїв заземлення, кріплення ПС, пристроїв для спрямування потоку вихідних газів;

можливість механізованого очищення покриття від снігу.

3. Класифікаційне число покриття МС повинно бути не нижче класифікаційного числа літака, що експлуатується на МС (PCN більше або дорівнює ACN). Штучне покриття МС експлуатується без обмежень, якщо виконується умова ACN менше або дорівнює PCN. У разі невиконання вищезазначених умов експлуатація штучних покриттів МС можлива лише після введення обмежень за масою літака, тиском у пневматику шасі або зменшення інтенсивності руху.

4. Ухили МС, включаючи ухили смуги руління ПС на стоянці, повинні бути достатніми для забезпечення стоку води з їх поверхонь. Максимальний ухил поверхні МС не повинен перевищувати 1 %.

5. Мінімальні безпечні відстані між ПС, що зарулює на МС або вирулює з нього, та будь-якою розташованою поруч будівлею, спорудою, ПС або іншими об’єктами наведені в додатку 5 до цих Правил.

6. Відстань від габариту ПС, розміщеного на МС, до кромки штучного покриття повинна бути не менше 4 м.

7. Для забезпечення безперешкодного руління ПС відстань між МС та осьовою лінією РД не повинна бути менше значень, указаних у таблиці 4 додатку 3 до цих Правил. Допускається експлуатація з меншими відстанями за умови забезпечення безпеки руління ПС.

1. На штучній поверхні не допускаються:

уламки сторонніх предметів;

оголення стрижнів арматури;

напливи мастики заввишки більше 20 мм на ШЗПС і 30 мм на інших покриттях;

вибоїни і раковини розмірами в плані більше 50 мм та завглибшки більше 25 мм на ШЗПС і 30 мм на інших покриттях;

уступи в швах суміжних плит або кромках тріщин висотою більше 20 мм на ШЗПС і 27 мм на інших покриттях;

нерівності на ШЗПС, що утворюють зазор під триметровою рейкою більше 25 мм (крім вершини двосхилого профіля та лоткових рядів);

алгебраїчна різниця повздовжніх ухилів суміжних плит більше 0,02 на ШЗПС і 0,033 на інших покриттях;

відколи кромок плит шириною 30 мм і завглибшки більше 25 мм, не залитих мастикою;

обриви більше одного гака (однієї перемички) або двох фіксаторів металевих плит та розрив дротових скруток;

розкриття повздовжнього стику між рядами плит.

2. На ґрунтовій поверхні не допускаються:

уламки сторонніх предметів;

нерівності, визначені під час укладання триметрової рейки на ґрунтову (засніжену) поверхню льотного поля, у будь-яких напрямках, які перевищують 15 см для транспортних ПС та 10 см для ПС інших типів;

просадки ґрунтів і застій води на окремих ділянках;

травостій висотою більше 30 см;

кротовини, кущі, дерева.

1. Якщо це не обумовлено функціями, пов’язаними із забезпеченням аеронавігації або безпеки польотів ПС, жоден об’єкт, обладнання або установка не розміщується:

на ЛС, боковій смузі безпеки РД або в межах відстаней, наведених у таблиці 4 додатка 3 до цих Правил, якщо це буде створювати небезпеку для ПС;

на смузі, вільній від перешкод, якщо це буде створювати небезпеку для ПС, яке знаходиться в повітрі.

2. На ЛС, що містить ЗПС, обладнану для точного заходу на посадку за категорією I, II або III, з кодовим номером 4, 5 або 6 і кодовою літерою F, у межах 77,5 м у кожну сторону від осьової лінії ЗПС, не допускається наявність нерухомих об’єктів, за виключенням візуальних засобів, що мають ламку конструкцію, або об’єктів, які необхідні для забезпечення безпеки польотів ПС та повинні розташовуватися на ЛС.

3. На ЛС, що містить ЗПС, обладнану для точного заходу на посадку за категорією I, II або III, з кодовим номером 3, 4, 5 або 6 у межах 60 м у кожну сторону від осьової лінії ЗПС, не допускається наявність нерухомих об’єктів, за виключенням візуальних засобів, що мають ламку конструкцію, або об’єктів, які необхідні для забезпечення безпеки польотів ПС та повинні розташовуватися на ЛС.

4. На ЛС, що містить ЗПС, обладнану для точного заходу на посадку за категорією І, з кодовим номером 1 або 2, у межах 45 м у кожну сторону від осьової лінії ЗПС, не допускається наявність нерухомих об’єктів, за виключенням візуальних засобів, що мають ламку конструкцію, або об’єктів, які необхідні для забезпечення безпеки польотів ПС та повинні розташовуватися на ЛС.

5. На ЛС у межах, зазначених у пунктах 2-4 глави 12 цього розділу, не допускається наявність рухомих об’єктів під час використання ЗПС для посадки або зльоту.

6. Будь-яке обладнання або установка, необхідні для забезпечення аеронавігації або безпеки польотів ПС, мають бути ламкими та встановлюватися якомога нижче, у разі їх розміщення на:

ЛС у межах 75 м від осьової лінії ЗПС з кодовим номером 3, 4, 5 або 6;

ЛС у межах 45 м від осьової лінії ЗПС з кодовим номером 1 або 2;

боковій смузі безпеки РД або в межах відстаней, наведених у таблиці 4 додатка 3 до цих Правил.;

смузі, вільній від перешкод, та створюють небезпеку для ПС, яке знаходиться в повітрі.

7. Будь-яке обладнання або установка, крім необхідного для забезпечення аеронавігації або безпеки польотів ПС, не можуть розташовуватися в межах до 240 м від кінця ЗПС, обладнаної для точного заходу на посадку за категоріями I, II або III, або кінцевої смуги гальмування, за її наявності, та:

до 60 м від продовження осьової лінії ЗПС з кодовим номером 3, 4, 5 або 6;

до 45 м від продовження осьової лінії ЗПС з кодовим номером 1 або 2.

8. Будь-яке обладнання або установка, які необхідні для забезпечення аеронавігації або безпеки польотів ПС та повинні розташовуватися на ЛС або поруч із цією смугою ЗПС, обладнаною для точного заходу на посадку за категорією I, ІIIабо III, мають бути ламкими та встановлюватися якомога нижче, якщо:

розташовуються на тій частині ЛС, яка знаходиться в межах 77,5 м від осьової лінії ЗПС з кодовим номером 4, 5 або 6 та кодовою літерою F;

розташовуються в межах 240 м від кінця ЗПС або кінцевої смуги гальмування, за її наявності;

розташовуються в межах 60 м від продовження осьової лінії ЗПС з кодовим номером 4, 5 або 6;

розташовуються в межах 45 м від продовження осьової лінії ЗПС з кодовим номером 1 або 2;

перевищують внутрішню поверхню заходу на посадку, внутрішню перехідну поверхню або поверхню відходу на друге коло під час перерваного заходу на посадку.

1. Приаеродромна територія аеродрому та ЗПМ повинна забезпечувати безпеку набору висоти під час зльоту літака, що необхідна для першого розвороту і маневру (зниження) під час заходу на посадку.

2. Розміри приаеродромної території визначаються для аеродромів та ЗПМ прямокутником, більша сторона якого розташована паралельно осі ЛС, з центром у контрольній точці аеродрому, зі сторонами, розміри якого наведено в таблиці додатка 6 до цих Правил.

3. Для аеродрому повинні бути встановлені поверхні обмеження перешкод, які визначають допустимі висоти об’єктів у повітряному просторі:

1) зовнішня горизонтальна поверхня - поверхня установленої форми, розташована в горизонтальній площині над аеродромом і прилеглій до нього території на заданому рівні відносно висоти аеродрому. Допускається встановлення зовнішньої горизонтальної поверхні у формі кола із центром у контрольній точці аеродрому;

2) конічна поверхня - похила поверхня, що простягається вгору і в сторони від зовнішньої межі внутрішньої горизонтальної поверхні.

Межами конічної поверхні є:

нижня межа, що збігається із зовнішніми межами внутрішньої горизонтальної поверхні;

верхня межа, розташована на вказаній висоті над внутрішньою горизонтальною поверхнею.

Нахил конічної поверхні нормується і вимірюється у вертикальній площині, перпендикулярній до зовнішньої межі внутрішньої горизонтальної поверхні;

3) внутрішня горизонтальна поверхня - поверхня, розташована в горизонтальній площині над аеродромом і приаеродромною територією.

Радіус або зовнішні межі внутрішньої горизонтальної поверхні вимірюються від встановленої для цієї мети початкової точки (точок).

Внутрішня горизонтальна поверхня не обов’язково повинна мати форму кола. Допускається встановлення внутрішньої горизонтальної поверхні овальної форми з використанням дуг кола встановленого радіусу, побудованих від торців ЗПС, з’єднаних по дотичній прямими лініями (малюнок додатка 6 до цих Правил).

Висота внутрішньої горизонтальної поверхні вимірюється відносно висоти аеродрому.

4) поверхня заходу на посадку - похила поверхня або сполучення поверхонь, розташованих перед порогом ЗПС.

Межами поверхні заходу на посадку є:

внутрішня межа визначеної довжини, що проходить горизонтально і перпендикулярно відносно продовження осьової лінії ЗПС на визначеній відстані перед її порогом;

дві бокові межі, що починаються від кінців внутрішньої межі і рівномірно розходяться під визначеним кутом від продовження осьової лінії ЗПС;

зовнішня межа, паралельна внутрішній межі;

у разі використання заходів на посадку з боковим зміщенням, заходів на посадку зі зміщенням або криволінійних заходів на посадку вищезазначені поверхні відрізняються. А саме: дві бокові межі, що починаються від кінців внутрішньої межі і рівномірно розходяться під відповідним кутом від продовження осьової лінії ЗПС, що проходить через траєкторію заходу на посадку з боковим зміщенням, заходом на посадку зі зміщенням або криволінійним заходом на посадку.

Перевищення внутрішньої межі поверхні заходу на посадку дорівнює перевищенню середньої точки порогу ЗПС.

Нахил(и) поверхні заходу на посадку вимірюється(ються) у вертикальній площині, що проходить через осьову лінію ЗПС, та включає осьову лінію, що проходить через траєкторію заходу на посадку з бічним зсувом або криволінійним заходом на посадку;

5) внутрішня поверхня заходу на посадку - це прямокутна ділянка поверхні заходу на посадку, розташована безпосередньо перед порогом ЗПС.

Межами внутрішньої поверхні заходу на посадку є:

внутрішня межа, яка співпадає з внутрішньою межею поверхні заходу на посадку, але має меншу довжину;

дві бокові межі, що починаються біля кінців внутрішньої межі і проходять паралельно вертикальній площині, яка проходить через осьову лінію ЗПС;

зовнішня межа, паралельна внутрішній межі;

6) перехідна поверхня - складна поверхня, розташована вздовж бокової межі умовної площини ЛС і частини бокової межі поверхні заходу на посадку, яка простягається вверх і у сторони до внутрішньої горизонтальної поверхні. Перехідна поверхня є контрольною поверхнею обмеження перешкод для будівель та споруд.

Межами перехідної поверхні є:

нижня межа (що починається поруч з перетином бокової межі поверхні заходу на посадку з внутрішньою горизонтальною поверхнею та продовжується вниз уздовж бокової межі поверхні заходу на посадку до внутрішньої межі поверхні заходу на посадку і далі уздовж умовної площини ЛС паралельно осьовій лінії ЗПС);

верхня межа (розташована в площині внутрішньої горизонтальної поверхні).

Перевищення точки на нижній межі перехідної поверхні:

уздовж бокової межі поверхні заходу на посадку дорівнює перевищенню поверхні заходу на посадку в цій точці;

уздовж умовної площини ЛС дорівнює висоті найближчої точки на осьовій лінії ЗПС або її продовженні.

Перехідна поверхня вздовж умовної площини ЛС буде криволінійною при криволінійному профілі ЗПС або буде рівною площиною при прямолінійному профілі ЗПС. Перетин перехідної поверхні з внутрішньою горизонтальною поверхнею буде також криволінійним або прямолінійним залежно від профілю ЗПС.

Нахил перехідної поверхні вимірюється у вертикальній площині під прямими кутами до осьової лінії ЗПС.

Умовна площина ЛС включає ЗПС і кінцеві смуги гальмування, що прилягають до неї.

Умовна площина ЛС включає ділянки, розташовані до порогу і за кінцем ЗПС або кінцевої смуги гальмування довжиною не менше:

60 м при кодовому номері 2, 3, 4, 5 або 6;

60 м при кодовому номері 1 для обладнаної ЗПС;

30 м при кодовому номері 1 для необладнаної ЗПС.

Умовна площина ЛС, що включає ЗПС, обладнану для точного заходу на посадку, повинна простиратися в поперечному напрямку по обидва боки від осі ЗПС і продовження її осьової лінії на всій довжині ЛС, де це можливо, на відстань не менше:

140 м при кодовому номері 3, 4, 5 або 6;

70 м при кодовому номері 1 або 2.

Умовна площина ЛС, що включає ЗПС, обладнану для неточного заходу на посадку, повинна простиратися в поперечному напрямку по обидва боки від осі ЗПС і продовження її осьової лінії на всій довжині ЛС на відстань не менше:

140 м при кодовому номері 3, 4, 5 або 6;

70 м при кодовому номері 1 або 2.

Умовна площина ЛС, що включає необладнану ЗПС, повинна простиратися у поперечному напрямку по обидва боки від осі ЗПС і продовження її осьової лінії на всій довжині ЛС на відстань не менше:

75 м при кодовому номері 3, 4, 5 або 6;

40 м при кодовому номері 2;

30 м при кодовому номері 1;

7) внутрішня перехідна поверхня - поверхня, аналогічна перехідній поверхні, але розташована ближче до ЗПС. Внутрішня перехідна поверхня є контрольною поверхнею обмеження перешкод для засобів РТЗ польотів, метеорологічного обладнання, ПС на РД та інших транспортних засобів, що рухаються за встановленими маршрутами, крім об’єктів, які мають ламку конструкцію.

Межами внутрішньої перехідної поверхні є:

нижня межа (яка починається від кінця верхньої межі внутрішньої поверхні заходу на посадку і простягається вниз уздовж бокової межі внутрішньої поверхні заходу на посадку і далі уздовж ЛС паралельно осьовій лінії ЗПС до внутрішньої межі поверхні заходу на друге коло під час перерваної посадки до точки перетину цієї бокової межі з внутрішньою горизонтальною поверхнею);

верхня межа (розташована в площині внутрішньої горизонтальної поверхні).

Перевищення точки на нижній межі внутрішньої перехідної поверхні:

уздовж бокової межі поверхні заходу на посадку і поверхні заходу на друге коло під час перерваної посадки дорівнює перевищенню відповідної поверхні у цій точці;

уздовж ЛС дорівнює перевищенню найближчої точки на осьовій лінії ЗПС або її продовженні.

Нахил внутрішньої перехідної поверхні вимірюється у вертикальній площині під прямими кутами до осьової лінії ЗПС;

8) поверхня відходу на друге коло під час перерваної посадки - похила площина, яка розташована на визначеній відстані за порогом і проходить між внутрішніми перехідними поверхнями.

Межами поверхні відходу на друге коло при перерваній посадці є:

внутрішня межа (що проходить горизонтально і перпендикулярно відносно осьової лінії ЗПС та розташована на визначеній відстані за її порогом);

дві бокові межі (що починаються біля кінців внутрішньої межі і рівномірно розходяться під визначеним кутом від вертикальної площини, що проходить через осьову лінію ЗПС);

зовнішня межа (паралельна внутрішній межі і розташована в площині внутрішньої горизонтальної поверхні).

Перевищення внутрішньої межі дорівнює перевищенню осьової лінії ЗПС у місці розташування внутрішньої межі.

Нахил поверхні відходу на друге коло під час перерваної посадки вимірюється у вертикальній площині, що проходить через осьову лінію ЗПС;

9) поверхня набору висоти під час зльоту - похила площина або інша визначена поверхня за межами кінця ЗПС або смуги, вільної від перешкод.

Межами поверхні набору висоти під час зльоту є:

внутрішня межа (що проходить горизонтально і перпендикулярно, відносно осьової лінії ЗПС і розташована або на визначеній відстані за кінцем ЗПС, або в кінці смуги, вільної від перешкод, за її наявності, та її довжина перевищує визначену відстань);

дві бокові межі (що починаються біля кінців внутрішньої межі і рівномірно розходяться під визначеним кутом, відносно траєкторії зльоту до визначеної кінцевої ширини і продовжуються з цією шириною протягом довжини поверхні набору висоти під час зльоту, що залишилася);

зовнішня межа (що проходить горизонтально і перпендикулярно відносно встановленої траєкторії зльоту).

Перевищення внутрішньої межі дорівнює найвищій точці на продовженні осьової лінії ЗПС між кінцем ЗПС і внутрішньою межею, а за наявності смуги, вільної від перешкод, перевищення дорівнює найвищій точці на земній поверхні, що знаходиться на осьовій лінії смуги, вільної від перешкод.

Якщо траєкторія набору висоти під час зльоту є прямолінійною, нахил поверхні набору висоти під час зльоту вимірюється у вертикальній площині, що проходить через осьову лінію ЗПС.

Якщо траєкторія набору висоти під час зльоту має розворот, поверхня набору висоти під час зльоту є складною поверхнею, що містить нормалі в горизонтальній площині, проведені до осьової лінії. Нахил осьової лінії аналогічний нахилу для прямолінійної траєкторії зльоту;

10) планове і висотне положення поверхонь обмеження перешкод аеродрому та їх розміри, наведено в додатку 7 до цих Правил.

1. Вимоги до поверхонь обмеження перешкод наводяться для певного типу використання ЗПС - тільки для зльоту або посадки. Якщо зліт і посадка здійснюються із ЗПС та на ЗПС в обох напрямках, застосовуються вимоги до поверхонь обмеження перешкод з більш жорсткими вимогами.

2. Для необладнаної ЗПС встановлюються такі поверхні обмеження перешкод (мал. 1 додатка 7 до цих Правил):

конічна поверхня;

внутрішня горизонтальна поверхня;

поверхня заходу на посадку;

перехідні поверхні.

3. Відносна висота, нахил та розміри поверхонь обмеження перешкод для необладнаної ЗПС повинні відповідати значенням, наведеним у таблиці 1 додатка 7 до цих Правил.

4. Не допускається, щоб нові або збільшені в розмірах існуючі об’єкти перевищували поверхню заходу на посадку або перехідну поверхню, крім випадків, коли новий або збільшений у розмірах існуючий об’єкт буде затінений існуючим нерухомим об’єктом.

5. Не допускається, щоб нові або збільшені в розмірах існуючі об’єкти виступали за конічну поверхню або внутрішню горизонтальну поверхню, крім випадків, коли новий або збільшений у розмірах існуючий об’єкт буде затінений існуючим нерухомим об’єктом або за результатами проведення дослідження буде встановлено, що такий об’єкт не буде впливати на безпеку польотів.

6. Існуючі об’єкти, що перевищують площини обмеження перешкод, необхідно, усувати, крім випадків, коли ці об’єкти затінені іншими нерухомими об’єктами або за результатами проведення дослідження встановлено, що такий об’єкт не буде впливати на безпеку польотів.

Якщо через наявні повздовжні та поперечні ухили ЛС внутрішня межа поверхні заходу на посадку або її частини розташовані нижче відповідного перевищення ЛС, планування поверхні ЛС не вимагається. Також не вимагається планування ділянок місцевості або усунення об’єктів, які перевищують поверхню заходу на посадку за межами ЛС, але не перевищують рівень ЛС, та не впливають на безпеку польотів.

1. Для ЗПС, обладнаних для неточного заходу на посадку, встановлюються такі поверхні обмеження перешкод (мал. 1 додатка 7 цих Правил):

конічна поверхня;

внутрішня горизонтальна поверхня;

поверхня заходу на посадку;

перехідні поверхні.

2. Відносна висота і нахил поверхонь обмеження перешкод для ЗПС, обладнаних для неточного заходу на посадку, та їх розміри повинні відповідати значенням, наведеним у таблиці 1 додатка 7 до цих Правил, крім розмірів горизонтальної ділянки поверхні заходу на посадку.

3. Поверхня заходу на посадку розташована горизонтально за точкою, в якій лінія нахилу з градієнтом 2,5 % перетинає горизонтальну площину на висоті 150 м над перевищенням порогу або горизонтальну площину, яка проходить через верхню точку будь-якого об’єкта, що визначає абсолютну/відносну висоту прольоту перешкод, залежно від того, що вище.

4. Не допускається, щоб нові або збільшені в розмірах існуючі об’єкти перевищували поверхню заходу на посадку у межах 3000 м від внутрішньої межі або перехідну поверхню, крім випадків, коли новий або збільшений у розмірах існуючий об’єкт буде затінений існуючим нерухомим об’єктом.

5. Не допускається, щоб нові або збільшені в розмірах існуючі об’єкти перевищували поверхню заходу на посадку на відстані більше 3000 м від внутрішньої межі, конічну поверхню або внутрішню горизонтальну поверхню, крім випадків, коли новий або збільшений у розмірах існуючий об’єкт буде затінений існуючим нерухомим об’єктом або за результатами проведення дослідження буде встановлено, що такий об’єкт не буде впливати на безпеку польотів.

6. Існуючі об’єкти, що перевищують площини обмеження перешкод, необхідно, усувати, крім випадків, коли ці об’єкти затінені іншими нерухомими об’єктами або за результатами проведення дослідження встановлено, що такий об’єкт не буде впливати на безпеку польотів.

Якщо через наявні повздовжні та поперечні ухили ЛС внутрішня межа поверхні заходу на посадку або її частини розташовані нижче відповідного перевищення ЛС, планування поверхні ЛС не вимагається. Також не вимагається планування ділянок місцевості або усунення об’єктів, які перевищують поверхню заходу на посадку за межами ЛС, але не перевищують рівень ЛС, та не впливають на безпеку польотів.

1. Для ЗПС, обладнаної для точного заходу на посадку за категорією I, установлюються такі поверхні обмеження перешкод (мал. 1 додатка 7 до цих Правил):

конічна поверхня;

внутрішня горизонтальна поверхня;

поверхня заходу на посадку;

перехідні поверхні.

Додатково можуть встановлюватися (мал. 2 додатка 7 до цих Правил):

внутрішня поверхня заходу на посадку;

внутрішня перехідна поверхня;

поверхня відходу на друге коло під час перерваної посадки.

2. Для ЗПС, обладнаної для точного заходу на посадку за категорією II або III, встановлюються такі поверхні обмеження перешкод (мал. 1-3 додатка 7 до цих Правил):

конічна поверхня;

внутрішня горизонтальна поверхня;

поверхня заходу на посадку і внутрішня поверхня заходу на посадку;

перехідні поверхні;

внутрішні перехідні поверхні;

поверхня відходу на друге коло під час перерваної посадки.

3. Відносні висоти, нахили поверхонь обмеження перешкод для ЗПС, обладнаної для точного заходу на посадку, та їх розміри повинні відповідати значенням, наведеним у таблиці 1 додатка 7 до цих Правил, крім розмірів горизонтальної ділянки поверхні заходу на посадку.

4. Поверхня заходу на посадку розташована горизонтально за точкою, в якій лінія нахилу з градієнтом 2,5 % перетинає горизонтальну площину на висоті 150 м над перевищенням порогу або горизонтальну площину, що проходить через верхню точку будь-якого об’єкта, що визначає мінімально безпечну висоту прольоту перешкод, залежно від того, що вище.

5. Не допускається, щоб нерухомі об’єкти виступали за внутрішню поверхню заходу на посадку, внутрішню перехідну поверхню і поверхню відходу на друге коло під час перерваної посадки, крім ламких об’єктів, які за своїм функціональним призначенням повинні розташовуватись у межах ЛС. Не допускається, щоб під час використання ЗПС для посадки рухомі об’єкти перевищували ці поверхні.

6. Не допускається, щоб нові або збільшені в розмірах існуючі об’єкти перевищували поверхню заходу на посадку на відстані більше 3000 м від внутрішньої межі, конічну поверхню або внутрішню горизонтальну поверхню, крім випадків, коли новий або збільшений у розмірах існуючий об’єкт буде затінений існуючим нерухомим об’єктом або за результатами проведення спеціального дослідження буде встановлено, що такий об’єкт не буде впливати на безпеку польотів.

7. Існуючі об’єкти, що перевищують площини обмеження перешкод, необхідно, усувати, крім випадків, коли ці об’єкти затінені іншими нерухомими об’єктами або за результатами проведення дослідження встановлено, що такий об’єкт не буде впливати на безпеку польотів.

Якщо через наявні повздовжні та поперечні ухили ЛС внутрішня межа поверхні заходу на посадку або її частини розташовані нижче відповідного перевищення ЛС, планування поверхні ЛС не вимагається. Також не вимагається планування ділянок місцевості або усунення об’єктів, які перевищують поверхню заходу на посадку за межами ЛС, але не перевищують рівень ЛС, та не впливають на безпеку польотів.

1. Для ЗПС, призначених для зльоту, встановлюється поверхня набору висоти під час зльоту.

2. Розміри поверхні набору висоти під час зльоту повинні відповідати значенням, наведеним у таблиці 2 додатка 7 до цих Правил, крім:

довжини поверхні, яка може бути встановлена меншою відповідно до правил виконання польотів літаків, що віддаляються від аеродрому;

нахилу поверхні, який у залежності від експлуатаційних характеристик літаків може бути зменшений за потреби виконувати польоти в критичних умовах. Якщо наведений нахил зменшується, проводиться відповідне коректування довжини поверхні набору висоти під час зльоту, щоб забезпечити безпеку зльоту до відносної висоти 300 м.

Якщо місцеві атмосферні умови значно відрізняються від стандартних атмосферних умов на рівні моря, доцільно зменшити визначений нахил поверхні набору висоти під час зльоту. Ступінь зменшення нахилу залежить від величини відхилення місцевих атмосферних умов від стандартних, а також від експлуатаційних характеристик літаків.

3. Не допускається, щоб нові або збільшені в розмірах існуючі об’єкти перевищували поверхню набору висоти під час зльоту, крім випадків, коли новий або збільшений у розмірах існуючий об’єкт буде затінений існуючим нерухомим об’єктом.

4. Якщо жоден з об’єктів не досягає поверхні набору висоти під час зльоту з градієнтом нахилу 2 % (1/50), нові об’єкти не повинні перевищувати існуючу поверхню, вільну від перешкод, або поверхню з градієнтом нахилу 1,6 % (1/62,5).

5. Існуючі об’єкти, що перевищують поверхню набору висоти під час зльоту, необхідно усувати, крім випадків, коли ці об’єкти затінені іншими нерухомими об’єктами або за результатами проведення дослідження встановлено, що такий об’єкт не буде впливати на безпеку польотів.

Якщо через наявні повздовжні та поперечні ухили ЛС або смуги, вільної від перешкод, частини внутрішньої межі поверхні набору висоти під час зльоту розташовані нижче відповідного перевищення ЛС або смуги, вільної від перешкод, планування поверхні ЛС або смуги, вільної від перешкод, не вимагається. Також не вимагається панування ділянок місцевості або усунення об’єктів, які перевищують поверхню набору висоти під час зльоту за межами ЛС або смуги, вільної від перешкод, але не перевищують їх рівень, та не впливають на безпеку польотів. Зазначене вище також стосується примикання смуги, вільної від перешкод, до ЛС при різниці поперечних ухилів.

6. Об’єкти, розташовані за межами поверхонь обмеження перешкод, висота яких становить 150 і більше метрів відносно рівня земної поверхні, вважаються перешкодами, якщо за результатами проведення дослідження не буде встановлено, що такі об’єкти не створюють загрозу безпеці польотів.

1. Об’єкти, які не перевищують поверхню заходу на посадку, але які несприятливо впливають на оптимальне розміщення або роботу засобів РТЗ польотів, необхідно усувати.

2. Об’єкти, які можуть становити небезпеку для ПС на робочій площі аеродрому або в повітряному просторі в межах внутрішньої горизонтальної поверхні та конічної поверхні, вважаються перешкодами та усуваються.

3. У межах смуг повітряних підходів (далі - СПП) торці ЛС повинні бути віддалені від повітряних високовольтних ліній електропередачі не менше ніж на 4 км. Цю відстань може бути зменшено в тих випадках, коли високовольтні лінії не створюють небезпеки для польотів та закриті природними висотами або штучними спорудами (будівлями, лісовими масивами, місцевим рельєфом).

4. Поза межами СПП межі ЛС повинні бути віддалені від високовольтних ліній електропередачі не менше ніж на 1 км. При цьому має бути забезпечена робота без перешкод засобів зв’язку та РТЗ польотів.

5. За наявності на приаеродромній території та в СПП природних височин і штучних споруд, висота яких перевищує допустиму та які не можуть бути знесені, перешкоди зазначаються в інструкції з виконання польотів на аеродромі. При цьому перешкоди повинні бути марковані відповідно до правил денного маркування і світлового загородження перешкод.

6. Мінімальна відстань між межами льотного поля аеродрому і житловою забудовою міст і селищ міського типу (з урахуванням їх перспективного розвитку) визначається відповідно до додатка 8 цих Правил.

1. Територія аеродрому повинна бути огороджена по периметру для забезпечення безпеки зльоту, посадки та руління ПС, збереження обладнання аеродрому від пошкодження та для запобігання несанкціонованого доступу транспортних засобів, людей і тварин до контрольованої зони. Огорожа повинна виключати можливість проникнення осіб і тварин через, наскрізь та під огорожу, вільного перекидання пристроїв або речовин, що можуть використовуватись для скоєння актів незаконного втручання (посягань) як на ПС, так і на територію поблизу нього.

2. Межа між контрольованою і неконтрольованою зонами повинна бути чітко визначена шляхом спорудження огорожі. Контрольована зона аеродрому повинна мати безперервне огородження по периметру льотного поля з включенням до неї зон робочих секторів курсових та глісадних радіомаяків.

Ступінь захисту, який забезпечується огорожею, залежить від її висоти, конструкції, матеріалу, з якого вона виготовлена, та додаткових засобів забезпечення безпеки, що використовуються для підвищення надійності і ефективності, таких, як колючий дріт зверху огорожі. Перевага віддається прозорим, а не глухим огорожам, оскільки вони дають можливість персоналу охорони здійснювати спостереження за простором, що знаходиться із зовнішньої сторони захищеної зони. Прозорі огорожі можуть виготовлятися із зв’язаних між собою ланок металевих листів, сталевих стержнів або зварної сітки. Для спорудження огорожі застосовуються залізобетонні плити, вертикальні металеві стержні, металева сітка, колючий дріт, неметалеві матеріали, комбінована система з вищевказаних елементів.

Огорожа зверху обладнується козирками. Для створення додаткових перешкод можливим порушникам зверху огорожі встановлюється 3-5 рядів колючого дроту, який утримується за допомогою кутових консолей з нахилом у сторону можливого проникнення, а також можуть встановлюватись концентричні смуги з колючого дроту.

Загальна висота захисної огорожі з урахуванням декількох рядів колючого дроту повинна бути не менш ніж 2,44 м (не менше 2,13 м від поверхні землі для аеродромів, розташованих на відкритих площах).

Вибраний тип огорожі повинен бути сумісний з рельєфом навколишньої місцевості.

Уздовж огорожі з внутрішнього її боку прокладається дорога для проїзду патрульної техніки, а із зовнішнього боку - захисна смуга, вільна від перешкод, шириною 3 м.

Огородженню також підлягають парки (місця стоянок) автомобільної та спеціальної техніки, склади пально-мастильних матеріалів, авіаційно-технічного майна, авіаційних засобів ураження, боєприпасів, зон розосередження, об’єктів засобів зв’язку та РТЗ польотів. Висота огорожі повинна бути не менше 2,0 м.

1. Будівлі та споруди службово-технічної забудови (далі - СТЗ) за функціональним призначенням розподіляються на такі групи:

будівлі та споруди, які використовуються для керування польотами, передпольотної підготовки льотного складу, засобів зв’язку та РТЗ;

будівлі та споруди технічного обслуговування і ремонту авіаційної техніки;

споруди в зонах розосередження ПС;

склади;

інші споруди.

2. Розташування груп та окремих споруд СТЗ має забезпечувати:

безпечний зліт, посадку та руління ПС;

зручне керування польотами ПС;

раціональну організацію наземного обслуговування та ремонту авіаційної техніки;

зручний функціональний зв’язок між групами і окремими спорудами всередині груп, а також із зонами розосередження, адміністративно-господарськими територіями, найближчою залізничною станцією (портом);

мінімальну протяжність доріг та інженерних мереж, а також мінімальне освоєння земельних ділянок;

можливість розширення льотного поля і СТЗ.

3. Споруди СТЗ розміщуються поза СПП (крім засобів зв’язку та РТЗ польотів), при цьому враховується необхідність розосередження груп й окремих споруд та їх маскування для підвищення живучості.

Не допускається будівництво будь-яких споруд між ЗПС і МРД (крім споруд системи посадки).

Для забезпечення руління ПС різних типів по МРД споруди СТЗ на аеродромах повинні розміщуватися на відстані не менше 40 м від її кромки.

4. Групи споруд СТЗ повинні бути зв’язані під’їзними автомобільними дорогами з найближчими магістральною і місцевою автомобільними дорогами, а також з адміністративно-господарською територією. Усередині груп СТЗ будівлі і споруди залежно від їх функціонального призначення з’єднуються між собою автомобільними дорогами і пішохідними доріжками, забезпечуються мережами електрозабезпечення, зв’язку і сигналізації, а також системами водопостачання, каналізації і теплопостачання.

До СТЗ повинен проводитися під’їзний шлях (залізничний) для доставки на аеродром матеріально-технічних засобів. Якщо підведення залізничної гілки до аеродрому неможливе, на найближчій залізничній станції облаштовується прирейковий склад для приймання вантажу і авіаційного палива, який з’єднують з аеродромними складами стаціонарними або збірно-розбірними трубопроводами.

5. Перелік основних будівель і споруд СТЗ та вимоги до їх розміщення наведено в таблиці 1 додатка 9 до цих Правил.

6. Склади авіаційного палива, їдальні льотного та інженерно-технічного складу, об’єкти групи газового забезпечення тощо повинні відповідати встановленим у державній авіації України вимогам та бути допущені в установленому законодавством порядку до експлуатації.

1. Для вертодромів та вертолітних ЗПМ визначаються аеронавігаційні дані щодо:

контрольної точки вертодрому, вертолітного ЗПМ;

перевищення вертодрому, вертолітного ЗПМ;

розмірів вертодрому, вертолітного ЗПМ;

оголошених дистанцій.

2. Контрольна точка вертодрому, вертолітного ЗПМ встановлюється для вертодрому або вертолітного ЗПМ, не суміщеного з аеродромом.

Контрольна точка вертодрому, вертолітного ЗПМ розташовується поблизу початкового або запланованого геометричного центру вертодрому або вертолітного ЗПМ (у геометричному центрі зони FATO).

Місцезнаходження контрольної точки вертодрому, вертолітного ЗПМ вимірюється та повідомляється Уповноваженому органу в градусах, хвилинах та секундах.

3. Перевищення вертодрому, вертолітного ЗПМ та хвиля геоїда в місці перевищення вертодрому, вертолітного ЗПМ вимірюються з точністю до пів метра для неточних заходів на посадку і до чверті метра для точних заходів на посадку.

Перевищення і хвиля геоїда зони TLOF та/або перевищення кожного порогу зони FATO (за потреби) вимірюються з точністю до пів метра.

Для визначення хвилі геоїда використовується Всесвітня геодезична система (WGS-84).

Дані перевищення та хвилі геоїда повідомляються Уповноваженому органу.

4. Для вертодрому, вертолітного ЗПМ вимірюються та встановлюються такі дані:

тип вертодрому, вертолітного ЗПМ - розташований на рівні поверхні, піднятий над поверхнею, польотна палуба тощо;

зона приземлення і відриву - розміри з точністю до найближчого метра, ухил, тип поверхні, несуча спроможність у тонах;

зона FATO - тип зони FATO, істинний пеленг з точністю до однієї сотої градуса, що позначає номер (якщо передбачається), довжина і ширина з точністю до найближчого метра, ухил, тип поверхні;

зона безпеки - довжина, ширина та тип поверхні;

наземна РД для вертольотів та повітряна РД для вертольотів - позначення, ширина, тип поверхні;

МС вертольота - довжина, ширина, тип поверхні;

смуга, вільна від перешкод,- довжина з точністю до найближчого метра, профіль земної поверхні;

візуальні засоби для схем заходу на посадку, маркування та вогні зони FATO, TLOF, наземних РД для вертольотів, повітряних РД для вертольотів та МС вертольотів;

відстань з точністю до найближчого метра між курсовим і глісадним радіомаяками, що входять до системи посадки за приладами, або азимутною та кутномісцевою антенами мікрохвильової системи посадки і відповідними кромками зони TLOF або FATO;

географічні координати в градусах, хвилинах і сотих частках секунди:

центру зони TLOF та/або кожного порогу зони FATO;

точок осьової лінії наземної РД для вертольотів та повітряної РД для вертольотів;

точок кожного МС вертольотів;

перешкод у районі 2 та в районі 3.

Дані географічні координати повідомляються Уповноваженому органу.

Крім цього, Уповноваженому органу повідомляються значення максимального перевищення, тип, маркування та світлоогородження (за наявності) перешкод.

5. Для вертодрому, вертолітного ЗПМ оголошуються у відповідних випадках з точністю до найближчого метра такі дистанції:

наявна злітна дистанція - довжина зони FATO плюс довжина вертолітної смуги, вільної від перешкод (за наявності), яка оголошується наявною та придатною для завершення зльоту вертольотами;

наявна дистанція перерваного зльоту - довжина зони FATO, яка оголошується наявною та придатною для завершення перерваного зльоту вертольотами, що виконують польоти у відповідності з льотно-технічними характеристиками класу 1;

наявна посадкова дистанція - довжина зони FATO і будь-яка додаткова зона, яка оголошується наявною та придатною для завершення вертольотами маневру посадки зі встановленої висоти.

1. Вимоги до розмірів ЛС вертодрому та її елементів, що забезпечують одночасний зліт і посадку розрахункової групи вертольотів (для середніх розрахункових умов).

2. Розміри елементів ЛС вертодрому для важких та середніх вертольотів наведені в таблиці 1 додатка 10 до цих Правил.

3. У межах робочої площі ЛС вертодрому, що забезпечують одночасний зліт і посадку розрахункової групи важких та середніх вертольотів облаштовуються дві паралельні зони FATO, подібні ЗПС із штучним покриттям. Безпечна відстань між кромками паралельних зон FATO під час виконання одночасних польотів вертольотів встановлюється з урахуванням типів вертольотів, впливу струменя від несучого гвинта вертольота, траєкторії польоту для кожної зони FATO.

4. Розміри елементів ЛС вертодрому для легких вертольотів наведені в таблиці 2 додатка 10 до цих Правил.

5. Для забезпечення польотів одиночних вертольотів на ЛС вертодрому обладнується одна зона FATO, подібна ЗПС із штучним покриттям, довжина якої приймається:

для важких і середніх вертольотів - 400 м;

для легких вертольотів - 200 м.

6. Зону FATO, подібну ЗПС із штучним покриттям, рекомендується розміщувати в середній частині робочої площі ЛС вертодрому поруч із боковою смугою безпеки, розміщеною ближче до СТЗ вертодрому.

7. Уздовж кожної зовнішньої повздовжньої межі робочої площі ЛС передбачається бокова смуга безпеки, ширина якої повинна становити 25 м.

8. У кожного торця робочої площі ЛС вертодрому передбачається кінцева смуга безпеки, довжина якої повинна становити 50 м.

1. На вертодромі, вертолітному ЗПМ на рівні поверхні розташовується як мінімум одна зона FATO для забезпечення польотів одиночних вертольотів. Зона FATO повинна бути вільною від перешкод.

2. Розміри зони FATO, призначеної для використання вертольотами, що виконують польоти у відповідності з льотно-технічними характеристиками класу 1, визначають відповідно до керівництва з льотної експлуатації вертольотів (мінімальна зона посадки/зльоту). При цьому, якщо вимоги до ширини не встановлено, ширина повинна бути не менше значення D найбільшого вертольота, для обслуговування якого призначена зона FATO.

3. Розміри зони FATO, призначеної для використання вертольотами, що виконують польоти у відповідності з льотно-технічними характеристиками класу 2 або 3, повинні бути достатніми для розміщення певної зони, у межах якої можна провести коло діаметром не менше:

1 D найбільшого вертольота з максимальною злітною масою, що перевищує 3175 кілограмів;

0,83 D найбільшого вертольота з максимальною злітною масою, що становить 3175 або менше кілограмів.

4. Зона FATO повинна забезпечувати швидкий стік води, але середній ухил у будь-якому напрямку не повинен перевищувати 3 %. Місцевий ухил будь-якої ділянки зони FATO не повинен перевищувати:

5 %, якщо вертодром, ВЗПМ призначений для використання вертольотами, що виконують польоти у відповідності з льотно-технічними характеристиками класу 1;

7 %, якщо вертодром, ВЗПМ призначений для використання вертольотами, що виконують польоти у відповідності з льотно-технічними характеристиками класу 2 або 3.

5. Поверхня зони FATO повинна:

витримувати дію струменя несучого гвинта;

бути без нерівностей, які можуть негативно вплинути на виконання зльоту та посадки вертольотів;

мати несучу спроможність, достатню для виконання перерваного зльоту вертольотами, що виконують польоти у відповідності з льотно-технічними характеристиками класу 1.

6. Поверхня зони FATO навколо зони TLOF, призначеної для використання вертольотами, що виконують польоти у відповідності з льотно-технічними характеристиками класу 2 та 3, повинна витримувати статичне навантаження (маса вертольота, що стоїть на поверхні).

7. Зона FATO повинна забезпечувати вплив земної поверхні (реакція низхідного від несучого гвинта вертольота повітряного потоку, що вдаряється у земну або водну поверхню та збільшує складову підйомної сили, діючої на вертоліт).

8. Зону FATO необхідно розташовувати з урахуванням максимального зниження негативного впливу навколишнього середовища (зокрема турбулентності) на виконання польотів вертольотів.

1. Якщо вертодром, вертолітний ЗПМ призначений для використання вертольотами, що виконують польоти у відповідності з льотно-технічними характеристиками класу 1, необхідно мати смугу, вільну від перешкод, для вертольотів.

2. Смуги, вільні від перешкод, для вертольотів розміщують за кінцем зони FATO, що містить зону перерваного зльоту та простягається до першої перешкоди, окрім легких і ламких об’єктів. Ширина смуги, вільної від перешкод, для вертольотів, не повинна бути менше ширини відповідної зони безпеки.

3. Поверхня смуги, вільної від перешкод, для вертольотів, не повинна перевищувати площину, висхідний нахил якої становить 3 %, а її нижня межа являє собою горизонтальну лінію, що проходить через межу зони FATO.

4. Об’єкт, розміщений у межах смуги, вільної від перешкод, для вертольотів, та який становить потенційну загрозу для безпеки вертольотів у повітрі, розглядають як перешкоду, що підлягає усуненню.

1. На вертодромі, вертолітному ЗПМ повинна бути як мінімум одна зона TLOF, яка розміщується в межах зони FATO, чи одна або декілька зон TLOF, суміщених з МС вертольотів. У зоні FATO, подібній ЗПС, допускається розміщення додаткових зон TLOF у межах зони FATO.

2. Зона TLOF повинна мати достатні розміри, щоб умістити коло діаметром не менше 0,83 D найбільшого вертольота, для обслуговування якого вона розрахована. Зона TLOF може бути будь-якої конфігурації.

3. Ухили зони TLOF повинні забезпечувати поверхневий водовідвід та не перевищувати 2 % у будь-якому напрямку.

4. Якщо зона TLOF розташована в межах зони FATO, поверхня зони TLOF повинна витримувати динамічне навантаження (навантаження, що утворюється вертольотом під час аварійного приземлення).

Якщо зона TLOF суміщена з МС вертольота, її поверхня повинна витримувати статичне навантаження та бути спроможною витримати навантаження, що виникає під час руху вертольотів, для обслуговування яких розрахована дана зона.

5. Якщо зона TLOF розташована в межах зони FATO, яка може вмістити коло діаметром більше 1 D, центр зони TLOF розміщується на відстані не менше 0,5 D від межі зони FATO.

1. Навколо зони FATO облаштовується зона безпеки, поверхня якої повинна бути твердою.

2. Зона безпеки простягається за межі контуру зони FATO, призначена для виконання польотів вертольотів за правилами візуальних польотів, на відстань не менше 3 м або 0,25 D найбільшого вертольота, для обслуговування якого розрахована зона FATO (у залежності від того, що більше), при цьому:

кожна зовнішня сторона зони безпеки повинна бути не менше 2 D, якщо зона FATO має форму прямокутника;

зовнішній діаметр зони безпеки повинен бути не менше 2 D, якщо зона FATO має форму кола.

3. Зона безпеки навколо зони FATO, призначеної для виконання польотів вертольотів за правилами польотів за приладами, має простягатися:

у поперечному напрямку не менше ніж на 45 м із кожного боку осьової лінії;

у повздовжньому напрямку не менше ніж на 60 м від меж зони FATO.

4. У кінці зони безпеки має бути захисна бокова поверхня з висхідним нахилом 45° від межі зони безпеки до відстані 10 м, яку не повинні перевищувати перешкоди. Якщо перешкоди розташовані тільки з одного боку зони FATO, допускається їх перевищення над захисною боковою поверхнею з таким нахилом.

5. У зоні безпеки не допускається наявність будь-яких нерухомих об’єктів, які перевищують поверхню зони FATO, окрім ламких об’єктів, які за своїм функціональним призначенням повинні розташовуватися в цій зоні. Під час польотів вертольотів не допускається наявність рухомих об’єктів у зоні безпеки.

6. Об’єкти, які за своїм функціональним призначенням необхідно розміщувати в зоні безпеки, не повинні:

перевищувати площину на висоті 5 см над поверхнею зони FATO, якщо вони розміщені на відстані менше 0,75 D від центру зони FATO;

перевищувати площину, що починається на висоті 25 см над поверхнею зони FATO та піднімається уверх і в бік від зони FATO з градієнтом 5 %, якщо вони розміщені на відстані 0,75 D і більше від центру зони FATO.