Про затвердження Правил визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

Відповідно до статті 7 Повітряного кодексу України та з метою врегулювання питань, пов’язаних з експлуатацією аеродромів і злітно-посадкових майданчиків державної авіації України

1. Затвердити Правила визначення придатності до експлуатації аеродромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України, що додаються.

2. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

1.1. Ці Правила розроблені відповідно до положень Повітряного кодексу України, на підставі узагальнення міжнародної практики сертифікації аеродромів, результатів досліджень із забезпечення безпеки польотів повітряних суден (далі - ПС) з урахуванням чинних нормативних документів та міжнародних стандартів і рекомендацій практики Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО).

1.2. Ці Правила містять вимоги щодо облаштування аеродромів, вертодромів та злітно-посадкових майданчиків державної авіації України з метою забезпечення безпеки польотів ПС при різних мінімумах погоди.

1.3. Аеродроми, вертодроми та злітно-посадкові майданчики державної авіації України повинні відповідати вимогам цих Правил.

1.4. Ці Правила регулюють питання стосовно вимог до:

класифікації аеродромів, вертодромів та злітно-посадкових майданчиків;

аеродромів та приаеродромної території;

маркування аеродромних покриттів і перешкод (у тому числі й для вертодромів та злітно-посадкових майданчиків);

радіосвітлотехнічного обладнання (далі - РСТО) аеродромів;

електропостачання та електрообладнання аеродромів;

метеорологічного забезпечення польотів;

пошуково-рятувального забезпечення польотів;

протипожежного захисту аеродромів.

1.5. Зазначені в цих Правилах терміни вживаються у значеннях, наведених у Повітряному кодексі України, стандартах Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) та інших нормативно-правових актах.

2.1. Аеродроми державної авіації України класифікуються:

за призначенням;

за належністю;

за особливостями географічного розташування;

за ступенем обладнання;

за розміром штучної злітно-посадкової смуги.

2.2. За призначенням аеродроми державної авіації України поділяються на:

основні - аеродроми, призначені для постійної дислокації авіаційних формувань суб’єктів державної авіації (військових частин);

оперативні - аеродроми (незалежно від їх належності), призначені для створення авіаційних угруповань;

розосередження - аеродроми, закріплені за авіаційними формуваннями суб’єктів державної авіації (військовими частинами);

запасні - аеродроми, виділені на випадок неможливості використання основних;

маневру - аеродроми, призначені для короткочасного базування авіаційних формувань суб’єктів державної авіації (військових частин) з метою забезпечення виконання поставлених завдань;

взаємодії - аеродроми, призначені для використання різними авіаційними формуваннями суб’єктів державної авіації (військовими частинами) під час виконання єдиного завдання;

підскоку - аеродроми, розташовані поблизу лінії переднього краю оборони та ті, що використовуються для проміжної посадки під час польоту до цілі або повернення із завдання;

засідки - аеродроми, розташовані в безпосередній близькості до переднього краю оборони або поблизу ймовірних маршрутів польоту авіації противника та ті, що використовуються для досягнення найбільшої раптовості;

передові - аеродроми, що розташовані ближче до противника, ніж основні аеродроми;

тилові - аеродроми, що розташовані всередині держави;

дозаправлення - аеродроми, що використовуються авіаційними формуваннями суб’єктів державної авіації (військовими частинами) для заправлення ПС, а також відпочинку екіпажу;

завантаження (розвантаження) - аеродроми, призначені для використання транспортною авіацією з метою забезпечення перегрупування (десантування) військ;

несправжні - спеціально підготовлені аеродроми для введення в оману противника.

2.3. За належністю аеродроми державної авіації України поділяються на:

аеродроми Міністерства оборони України;

аеродроми Міністерства внутрішніх справ України;

аеродроми Національної гвардії України;

аеродроми Державної прикордонної служби України;

аеродроми Державної служби України з надзвичайних ситуацій;

аеродроми авіаційних ремонтних заводів.

2.4. За особливостями географічного розташування аеродроми державної авіації України поділяються на:

аеродроми, розташовані на місцевості з пересіченим рельєфом та відносними перевищеннями 500 м і більше у радіусі 25 км від контрольної точки аеродрому (у гірській місцевості);

аеродроми, розташовані на висоті 1000 м і більше над рівнем моря (гірські аеродроми);

гідроаеродроми - спеціально обладнані ділянки на водній поверхні для забезпечення зльоту та посадки амфібійних повітряних суден.

2.5. За ступенем обладнання аеродроми державної авіації України класифікують:

постійні - аеродроми, які мають злітно-посадкову смугу (далі - ЗПС), руліжні доріжки (далі - РД) і місця стоянки (далі - МС) зі штучним покриттям, капітальні споруди і стаціонарне устаткування;

польові - аеродроми, які мають ЗПС, РД і МС ґрунтові або зі штучним покриттям збірно-розбірного типу, мінімум будівель та споруд або переносне обладнання.

2.6. Залежно від розміру штучної злітно-посадкової смуги (далі - ШЗПС) аеродроми класифікують:

при довжині ШЗПС більше 3500 м - позакласний аеродром (далі - ПК);

при довжині ШЗПС 2500 - 3500 м - аеродром І класу;

при довжині ШЗПС 1800 - 2500 м - аеродром ІІ класу;

при довжині ШЗПС 1200 - 1800 м - аеродром ІІІ класу.

2.7. Аеродроми з довжиною льотної смуги (далі - ЛС) менше 1200 м (для середніх розрахункових умов) відносяться до вертодромів та злітно-посадкових майданчиків (далі - ЗПМ).

2.8. ЗПМ залежно від ступеня обладнання та тривалості використання поділяються на постійні та тимчасові.

3.1. Вимоги до розмірів ЛС і взаємного розташування елементів льотного поля на аеродромах державної авіації України:

1) довжина робочої площі ЛС повинна забезпечувати безпеку розбігу при зльоті, приземленні і пробігу при посадці ПС з урахуванням місцевих розрахункових умов (температура повітря, атмосферний тиск і величина повздовжнього нахилу ЛС). Довжина ЗПС визначається для кожного типу ПС;

2) ширина робочої площі ЛС на аеродромах повинна забезпечити розташування на ній ШЗПС та двох-трьох ґрунтових злітно-посадкових смуг (далі - ҐЗПС) шириною 40 - 50 м. На польових аеродромах ширина робочої площі ЛС повинна забезпечувати розташування однієї-двох ЗПС. Розміри елементів ЛС аеродромів наведені в таблиці 1.

3) на кінцях ШЗПС на аеродромах усіх класів повинні облаштовуватися перехідні ділянки з менш жорстким покриттям довжиною 20 м по всій ширині ЗПС;

4) МС на аеродромах, на яких базується тактична авіація, повинні бути індивідуальними (на один літак) та розосередженими, будівництво групових МС можливе на аеродромах базування навчальної та транспортної авіації;

5) магістральні руліжні доріжки (далі - МРД) повинні розташовуватися на відстані не менше 200 м від ШЗПС, допускається зменшення відстані до 100 - 150 м за умови забезпечення нормальної роботи радіотехнічних засобів посадки літаків;

6) віддалення засобів радіотехнічного забезпечення (далі - РТЗ) польотів від краю штучних покриттів РД повинно бути не менше 30 м;

7) ширина РД залежно від класу аеродрому наведена в таблиці 2.

8) мінімально необхідна ширина допоміжних і вивідних РД для конкретного типу літака повинна бути не менше колії основного шасі, збільшеної на 3 - 4 м;

9) радіуси спряження країв РД в місцях перетину і приєднання до ЗПС встановлюються з урахуванням забезпечення безпеки поворотів при рулінні ПС і приймаються відповідно до таблиці 3.

.

3.2. Вимоги до розмірів ЛС вертодромів державної авіації України:

1) розмір ЛС вертодрому, яка повинна забезпечувати одночасний зліт і посадку розрахункової групи вертольотів (ескадрилья, ланка), становить:

для ескадрильї тяжких вертольотів типу Ми-26, Ми-6 - довжина 1000 м, ширина 550 м, для середніх типу Ми-24, Ми-8 - довжина 850 м, ширина 350 м, а для легких типу ВК-117 "Єврокоптер", Ми-2 - довжина 850 м, ширина 245 м;

для ланки (пари) тяжких вертольотів типу Ми-26, Ми-6 - довжина 550 м, ширина 400 м, для середніх типу Ми-24, Ми-8 - довжина 400 м, ширина 250 м, а для легких типу Ми-2 - довжина 400 м, ширина 175 м;

2) розрахункова група вертольотів і розрахунковий тип ПС вказуються в завданні на проектування аеродрому;

3) на аеродромах (вертодромах), де базуються вертольотні частини, які експлуатують середні вертольоти типу Ми-24, Ми-8, довжина однієї ШЗПС приймається з розрахунку забезпечення зльоту і посадки по-літаковому тяжких вертольотів типу Ми-26, Ми-6;

4) для забезпечення польотів одиночних вертольотів на льотній смузі обладнується одна ШЗПС, довжина якої приймається:

для тяжких і середніх вертольотів - 400 м;

для легких вертольотів - 200 м;

5) ширина РД вертодромів наведена в таблиці 4.

6) РД до ЗПС і до інших РД повинні примикати під прямим або тупим кутом. Радіуси спряжень РД (по осі) приймаються такими, що дорівнюють подвоєній їх ширині;

7) на вертодромах облаштовуються індивідуальні місця стоянок (далі - ІМС) на штатну чисельність вертольотів. У районі МРД облаштовуються 1 2 МС для вертольотів, що прилітають;

8) МС повинні розміщуватися поза зонами повітряних підходів на відстані не менше 100 м від межі ЛС з урахуванням поескадрильного розміщення вертольотів. МС тяжких і середніх вертольотів доцільно розміщувати ближче до ЗПС, ніж МС легких вертольотів;

9) земельна ділянка для розміщення вертолітного майданчика повинна:

мати найбільшу кількість напрямків з вільними повітряними підходами;

мати розмір, достатній для розміщення всіх елементів вертолітного майданчика;

не мати на місцевості, яка прилягає, об’єктів, природних підвищень або штучних будівель, які перешкоджають безпечному виконанню зльоту та посадки;

мати допустиму величину ухилів;

не розташовуватися в зонах імовірного затоплення та паводка;

10) у смугах повітряних підходів вертолітних майданчиків для забезпечення зльоту і посадки не повинно бути різких зломів рельєфу місцевості (ярів, балок, кар’єрів тощо), які ускладнюють техніку пілотування;

11) у напрямку зльоту та посадки на відстані 100 м від майданчика в смузі, ширина якої дорівнює двом діаметрам несучого гвинта вертольота розрахункового типу, ґрунтова поверхня повинна відповідати вимогам, які висуваються до поверхні робочої площі аеродромів. На відстані 300 м висота природних підвищень та штучних будівель обмежується умовною площиною, що має нахил 1/15 (рисунок 1).

Рис. 1.

D - діаметр несучого гвинта вертольота;

12) після оцінки вищезазначених елементів і виконання робіт із підготовки майданчиків проводиться дообладнання майданчиків, яке полягає в такому:

позначення кордонів майданчиків;

позначення місць приземлення вертольотів;

позначення стоянок та місць зарулювання;

обладнання конуса для визначення вітру;

нумерація посадкового майданчика;

13) МС повинні відповідати розрахунковому типу вертольота. Розміри і конфігурація МС для різних типів вертольотів, а також мінімальні відстані між вертольотами зображені на рисунку 2.

Рис. 2. Розміри та конфігурація МС:

а - для вертольотів тяжкого типу; б - для вертольотів середнього типу;

в - для вертольотів легкого типу;

14) мінімальні розміри майданчиків для посадки і зльоту поодиноких вертольотів, груп вертольотів і максимально допустимі величини схилів вертолітних майданчиків для різних типів вертольотів визначено в додатку 1 до цих Правил.

3.3. Вимоги до рельєфу поверхні ЗПС, РД і МС зі штучним покриттям на аеродромах державної авіації України:

1) мінімальні повздовжні ухили поверхні ЗПС, РД, МС та інших майданчиків із штучним покриттям не обмежуються, але для відкритих лотків для відведення води з покриття мінімальні повздовжні ухили рекомендується приймати не менше 2,5 -0/00 (проміле). Мінімальні поперечні ухили ЗПС, РД і МС не повинні бути менше 8 -0/00;

2) радіуси кривизни поверхні штучних покриттів у повздовжньому напрямку аеродромів усіх класів повинні бути не менше 6000 м на ЗПС і 3000 м на РД та МС. Радіус кривизни поверхні в повздовжньому напрямку МРД та вивідної РД, з яких можливе проведення зльоту і посадки ПС, приймається таким, як на ЗПС;

3) максимальні повздовжні і поперечні ухили ЗПС, РД, МС та інших майданчиків зі штучним покриттям повинні бути не більше вказаних у таблиці 5 при відстані між переломами профілю поверхні, що прийняті рівними 40-50 м.

;

4) поверхня ґрунтових ділянок, які безпосередньо приєднані до ЗПС, РД і МС із штучним покриттям, у всіх випадках повинна бути з ухилами від покриття. Мінімальна ширина таких ділянок повинна дорівнювати:

для ЗПС, МС і прямолінійних ділянок РД, з яких передбачається зліт і посадка ПС, - 25 м;

для РД і МС решти типів на ПК та аеродромах І і ІІ класу - 10 - 25 м, а на аеродромах ІІІ класу - 5 - 10 м;

5) до недопустимих недоліків штучних покриттів на ЗПС відносяться:

наявність на поверхні штучних покриттів сторонніх предметів, снігу та ожеледиці;

взаємні уступи плит, які перевищують 20 мм на ЗПС і 27 мм на МРД;

наявність гострих кінців арматури та пошкоджень покриття ЗПС і МРД, вибоїн аеродромного покриття глибиною більше 30 мм;

виступи з гумобітумного в’яжучого матеріалу над деформаційними швами та наскрізні тріщини більше 30 мм;

зміщення асфальтобетонних покриттів, які утворюють нерівності поверхні більше 30 мм на ЗПС і більше 50 мм на РД;

обрив більше одного гака або двох фіксаторів металевих плит та розрив дротових скруток.

3.4. Вимоги до поверхні ЛС, МС та РД з ґрунтовим покриттям на аеродромах державної авіації України:

1) рельєф поверхні ЛС, МС та РД повинен бути рівним, з поступовими переходами ухилів, які забезпечують безпечний зліт, посадку, руління літаків і сприяють природному стіканню поверхневої води;

2) повздовжній профіль робочої площі ЛС повинен забезпечувати взаємну видимість двох точок, які знаходяться на висоті 3 м від поверхні ЛС і на відстані не менше 1000 м одна від одної на всю довжину ЛС. Мінімальні поперечні ухили ҐЗПС повинні забезпечувати поверхневий водовідвід і їх необхідно приймати рівними 10 -0/00;

3) для всіх класів аеродромів максимально допустимі ухили ҐЗПС не повинні перевищувати такі значення:

повздовжній ухил для всіх елементів ЛС - 25 -0/00;

поперечний ухил:

на середній ділянці робочої площі ЛС і приєднаній до неї ділянці бокових смуг безпеки - 25 -0/00;

на крайній ділянці робочої площі ЛС і приєднаній до неї ділянці бокових смуг безпеки, а також кінцевій смузі безпеки:

донизу від осі ЛС - 25 -0/00;

догори від осі ЛС - 15 -0/00;

4) радіуси кривизни ґрунтової поверхні ЛС постійних і польових аеродромів повинні бути не менше:

на робочій площі ЛС у повздовжньому напрямку - 6000 м, у поперечному - 4000 м;

на кінцевих і бокових смугах безпеки у повздовжньому напрямку - 4000 м, у поперечному - 3000 м;

на поверхні ґрунтових МС і РД максимальний ухил не повинен перевищувати 35 -0/00, а вертикальний радіус кривизни поверхні повинен бути не менше 2000 м;

максимальні повздовжні і поперечні ухили поверхні на ділянках між ЛС та МРД (ґрунтовими МС) можна приймати рівними 35 -0/00;

5) ґрунтова поверхня ЛС повинна спрягатися на одному рівні зі всіма штучними покриттями аеродрому.

3.5. Вимоги до несучої спроможності штучних покриттів та міцності ґрунтових елементів льотного поля на аеродромах державної авіації України:

1) штучні покриття аеродромів повинні витримувати навантаження, які виникають під час руху і стоянки ПС, для яких вони призначені. Придатність покриттів до експлуатації визначають за їх станом з урахуванням конструкції аеродромного покриття;

2) аеродромне покриття вважається придатним для експлуатації, якщо воно відповідає нормативним вимогам щодо несучої здатності, рівності, технічного стану та фрикційних властивостей поверхні;

3) для кожного елемента штучного покриття аеродрому визначається та вноситься до формуляра аеродрому, інструкції з виконання польотів показник несучої характеристики їх здатності;

4) несуча спроможність покриттів ШЗПС, РД і МС визначається за методикою ACN - PCN, визначеною в документах Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO);

5) показники класифікаційних чисел PCN покриття конкретного аеродрому державної авіації України визначають установи, які мають ліцензію на виконання зазначених робіт. Ці значення необхідно уточнювати після виконання реконструкції або капітального ремонту штучних покриттів, значного погіршення їх технічного стану з будь-яких причин, що може призвести до зниження несучої здатності штучних покриттів і потребує обмежень навантаження на штучні покриття та зменшення інтенсивності польотів;

6) класифікаційні числа ACN є характеристиками ПС, розраховуються та публікуються виробниками ПС;

7) класифікаційне число покриттів повинно бути не нижче класифікаційного числа ПС, що експлуатується (PCN більше або дорівнює АCN);

8) покриття експлуатуються без обмежень, якщо виконується умова:

АCN менше або дорівнює PCN;

9) у разі невиконання вищезазначених умов експлуатація штучних покриттів можлива лише після введення обмежень за масою ПС, тиском у шинах авіашасі або зменшення інтенсивності злітно-посадкових операцій;

10) несуча спроможність ґрунтових елементів, призначених для експлуатації ПС, визначається відповідно до експлуатаційних вимог утримання ґрунтового льотного поля;

11) показники несучої спроможності ґрунтових елементів повинні відповідати міцності ґрунту для експлуатації ПС.

3.6. Вимоги до приаеродромної території аеродромів, вертодромів та ЗПМ:

1) приаеродромна територія аеродрому, вертодрому та ЗПМ повинна забезпечувати безпеку набору висоти під час зльоту ПС, що необхідна для першого розвороту і маневру (зниження) при заході на посадку;

2) приаеродромна територія аеродрому, вертодрому та ЗПМ повинна мати розміри, наведені в таблиці 6.

3) вимоги до розмірів смуг повітряних підходів (далі - СПП) та обмеження висоти природних перешкод і штучних споруд у їх межах наведені в таблиці 7.

4) розміри СПП та допустима висота природних височин і штучних споруд, розташованих у їх межах, визначаються з урахуванням безпеки набору висоти ПС під час зльоту (у тому числі при продовженому зльоті з відмовою критичного двигуна), а також безпеки зниження ПС під час посадки;

5) у межах кінцевої смуги безпеки ширина СПП приймається рівною ширині ЛС, у подальшому розширення СПП в плані до 2000 м здійснюється під кутом 15 градусів в кожну сторону;

6) висота природних височин і штучних споруд на ділянках приаеродромної території, які прилягають до бокових меж ЛС та СПП, повинна обмежуватися умовними площинами. Планове і висотне положення умовних площин, які обмежують висоту перешкод, наведено в додатку 2 до цих Правил. На решті ділянок приаеродромної території висота природних висот і штучних споруд не повинна перевищувати 200 м, рахуючи від торця СПП з меншою відміткою;

7) обмеження висоти перешкод на ділянках місцевості, які прилягають до кінців групових МС та РД, що використовуються для зльоту/посадки ПС, повинні бути такі самі, як і для СПП ЛС;

8) у межах СПП забороняється розміщення і будівництво будівель та споруд, які пов’язані з масовим перебуванням людей (житлових, промислових, культурних та інших об’єктів), а також складів нафтопродуктів та вибухонебезпечних об’єктів;

9) повітряні високовольтні лінії електропередач, розташовані в межах СПП, повинні бути віддалені від торців ЛС не менше ніж на 4 км. Цю відстань може бути зменшено в тих випадках, коли високовольтні лінії не створюють небезпеки для польотів та закриті природними висотами або штучними спорудами (будівлями, лісовими масивами, місцевим рельєфом);

10) поза межами СПП високовольтні лінії електропередач повинні бути віддалені від меж ЛС не менше ніж на 1 км. У всіх випадках розташування високовольтних ліній електропередач повинно узгоджуватися з умовами забезпечення робіт без перешкод для засобів зв’язку та РТЗ польотів;

11) за наявності на приаеродромній території та в СПП природних височин і штучних споруд, висота яких перевищує допустиму та які не можуть бути знесені, повітряні перешкоди зазначаються в інструкції з виконання польотів (використання повітряного простору) у районі аеродрому. При цьому перешкоди повинні бути марковані відповідно до діючих правил денного маркування і світлового загородження перешкод;

12) установи, підприємства та організації, заінтересовані в розміщенні об’єктів у районах аеродромів державної авіації, повинні обов’язково узгоджувати їх розміщення з органом, у підпорядкуванні якого перебуває аеродром;

13) під час будівництва аеродромів мінімальна відстань між межами льотного поля аеродрому і житловою забудовою міст і селищ міського типу з урахуванням їх перспективного розвитку приймається відповідно до таблиці 8.

14) для забезпечення охорони і оборони аеродромів, вертодромів та ЗПМ їх необхідно облаштовувати:

огородженням із колючого дроту (сітки-рабиці з прокладенням колючого дроту у верхній частині огорожі) у два ряди по всьому периметру аеродрому, вертодрому та ЗПМ;

огородженням із колючого дроту (сітки-рабиці, металевої або бетонної огорожі з прокладенням колючого дроту у верхній частині огорожі) по периметру складів пально-мастильних матеріалів, авіаційно-технічного майна, авіаційних засобів ураження, боєприпасів, зон розосередження, об’єктів засобів зв’язку та РТЗ. Висота огорожі повинна бути не менше двох метрів.

4.1. Будівлі та споруди службово-технічної забудови (далі - СТЗ) за функціональним призначенням розподіляються на такі групи:

будівлі та споруди, які використовуються для керування польотами, передпольотної підготовки льотного складу, засобів зв’язку та РТЗ;

будівлі та споруди технічного обслуговування і ремонту авіаційної техніки;

споруди в зонах розосередження ПС;

споруди аеродромно-експлуатаційного обслуговування;

склади.

4.2. Розташування груп та окремих споруд СТЗ має забезпечувати:

безпечний зліт, посадку та руління ПС;

зручне керування польотами ПС;

раціональну організацію наземного обслуговування та ремонту авіаційної техніки;

зручний функціональний зв’язок між групами і окремими спорудами всередині груп, а також із зонами розосередження, казарменими і житловими містечками, найближчою залізничною станцією (портом);

мінімальну протяжність доріг та інженерних мереж, а також мінімальні затрати з освоєння земельних ділянок;

можливість розширення льотного поля і СТЗ.

Споруди СТЗ розміщуються поза СПП (крім засобів зв’язку та РТЗ), при цьому враховується необхідність розосередження груп й окремих споруд та їх маскування для підвищення живучості.

Не допускається будівництво будь-яких споруд між ЗПС і МРД (крім споруд системи посадки).

Для забезпечення руління ПС різних типів по МРД споруди СТЗ на аеродромах, що будуються, повинні розміщуватися на відстані не менше 40 м від її кромки.

4.3. Групи споруд СТЗ повинні бути зв’язані під’їзними автомобільними дорогами з найближчими магістральною і місцевою автомобільними дорогами, а також з казарменими і житловими містечками. Усередині груп СТЗ будівлі і споруди залежно від їх функціонального призначення з’єднуються між собою автомобільними дорогами і пішохідними доріжками, забезпечуються мережами електрозабезпечення, зв’язку і сигналізації, а також системами водопостачання, каналізації і теплопостачання.

До СТЗ повинен проводитися під’їзний залізничний шлях для доставки на аеродром матеріально-технічних засобів.

У разі якщо підведення залізничної гілки до аеродрому неможливе, на найближчій залізничній станції облаштовується прирейковий склад для приймання авіаційного пального і вантажу, який з’єднують з аеродромними складами стаціонарними або збірно-розбірними трубопроводами.

4.4. Перелік основних будівель і споруд СТЗ та вимоги до їх розміщення наведено в додатку 3 до цих Правил.

4.5. Аеродромні військові містечка можуть бути трьох типів:

казармені;

житлові;

казармено-житлові (комплексні).

Казармені містечка розташовуються на відстані 2-3 км від центру ЛС і поза СПП. Розміщення їх на меншій відстані допускається при реконструкції існуючих аеродромів, а також коли вони проектуються в комплексі із забудовою міст, селищ та інших населених пунктів.

У казармених містечках розміщуються: штаби, службові і навчальні будівлі (у тому числі будівлі-тренажери), казарми, їдальні, клуб, майстерня побутового обслуговування, медичний пункт, профілакторій льотного складу (допускається розміщувати поза казарменою зоною), вартове приміщення, контрольно-пропускний пункт, спортивний зал із комплексом спортивних майданчиків, плац та інші забудови. У технічній зоні казарменого містечка розміщується парк транспортних і спеціальних машин (якщо він не розміщується на території СТЗ аеродрому).

Житлові містечка розміщуються в найближчих містах і селищах міського типу, які віддалені від льотного поля не більше ніж на 15 км. За відсутності таких населених пунктів житлові містечка розміщуються відокремлено на відстані до 6 км від ЛС.

5.1. Вимоги до маркування штучних покриттів на аеродромах державної авіації України:

1) штучне покриття ЗПС, РД і МС повинне мати маркування, яке забезпечує безпеку виконання злітно-посадкових операцій і руління ПС;

2) на поверхні ШЗПС повинні наноситися маркувальні знаки порогу, смуги точного приземлення, осьової лінії, ліній, які виділяють частину ЗПС шириною 22,5 м (18 м), центр ЗПС, ділянки сполучення з РД, а також цифрові знаки, які визначають номер порога ЗПС;

3) на штучному покритті РД наносяться маркувальні знаки повздовжньої осі, місця очікування ПС перед вирулюванням на ШЗПС, маркування критичної зони радіомаякової системи інструментального заходу на посадку;

4) на МС та технічній позиції підготовки літаків (далі - ТППЛ) повинні наноситися маркувальні знаки осі рулювання ПС (лінії зарулювання, розворотів і вирулювання), зони особливої чистоти, обмежувальні лінії стоянок ПС;

5) додатково до маркування штучних покриттів встановлюються маркувальні знаки: денні орієнтири по осі ЗПС між дальнім привідним радіомаркером і ближнім привідним радіомаркером, призми для визначення бокових меж смуги підходу до ЗПС, початку й кінця ЗПС, смуги точного приземлення.

5.2. Маркування штучного покриття, ґрунтових елементів вертолітних майданчиків, висотних перешкод аеродромів, вертодромів та ЗПМ державної авіації України повинно відповідати вимогам Інструкції з експлуатації аеродромів державної авіації України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01 липня 2013 року № 441, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22 липня 2013 року за № 1229/23761.

5.3. Маркування ґрунтових елементів ЗПМ:

1) ҐЗПС ЗПМ маркується такими знаками: граничні знаки, посадковий знак "Т", вхідні знаки;

2) посадковий знак "Т", яким позначається місце посадки на ЗПС у напрямку зльоту та посадки, викладається полотнищами білого кольору влітку, червоного або чорного кольору взимку на снігу;

3) замість маркувальних знаків встановлюються прапорці білого та червоного кольорів улітку, червоного та чорного кольорів взимку на снігу;

4) на тимчасових ЗПМ ЗПС може маркуватися прапорцями білого або червоного кольору залежно від пори року;

5) на ЗПС, ЛС, РД, МС та інших елементах ЗПМ, на яких може здійснюватися рух ПС, підлягають обов’язковому маркуванню червоними прапорцями місця пошкодження поверхні (ями, калюжі тощо) та місця розташування елементів його обладнання, які можуть вплинути на безпеку польотів;

6) при виконанні польотів з водної поверхні маркуванню підлягають ЗПС, РД легкими (надувними) буйками білого або червоного кольору у вигляді плавучих доріжок.

6.1. Для вирішення завдань радіосвітлотехнічного забезпечення польотів аеродром державної авіації України має бути обладнаний відповідним радіотехнічним та світлотехнічним обладнанням у рухомому або стаціонарному варіанті.

6.2. До складу радіотехнічного обладнання аеродрому державної авіації України залежно від типу системи посадки повинні входити:

привідні аеродромні радіостанції;

автоматичний радіопеленгатор;

радіотехнічна система ближньої навігації (далі - РСБН);

радіомаякова система інструментального заходу ПС на посадку (далі - РМС) (дециметрового та/або метрового діапазонів радіохвиль - ILS);

маркерні радіомаяки;

радіолокаційна система посадки (аеродромний оглядовий, вторинний та посадковий радіолокатори);

радіолокаційні станції;

обладнання пунктів управління повітряним рухом у районі аеродрому;

обладнання електрозв’язку;

обладнання об’єктивного контролю.

6.3. До складу світлотехнічного обладнання аеродрому державної авіації України залежно від його типу та схеми розміщення повинні входити:

світлосигнальне обладнання;

світломаяки;

аеродромні посадкові прожектори;

аеродромні світлові покажчики;

світлосигнальне обладнання попередження про перешкоди.

Розміщення світлотехнічного обладнання аеродрому державної авіації України повинно відповідати Правилам організації зв’язку та радіотехнічного забезпечення польотів державної авіації України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2012 року № 770/ДСК, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 грудня 2012 року за № 2064/22376.

6.4. Для забезпечення посадки ПС на аеродромах державної авіації України створюються системи посадки, які поєднують у собі відповідні засоби зв’язку та РТЗ.

Системи посадки призначені для формування у просторі площин курсу і глісади та видачі зазначеної інформації екіпажу ПС.

Залежно від способу формування площин курсу і глісади розрізняють такі системи посадки:

візуальні, в яких задані посадковий курс і глісада створюються за допомогою оптичних (світлотехнічних) засобів;

спрощені радіотехнічні, в яких курс посадки задається розташуванням наземних привідних радіостанцій, а глісада планування - визначеною висотою прольоту характерних точок, які маркуються спеціальними маркерними радіомаяками. До таких систем посадки належать окремі привідні радіостанції та обладнання систем посадки (далі - ОСП);

радіолокаційні, в яких посадковий курс та глісада планування задаються відповідним положенням у просторі електромагнітних полів курсу та глісади, які формуються наземним посадковим радіолокатором;

радіомаякові (курсоглісадні), які за допомогою електромагнітних полів наземного курсового та глісадного радіомаяків створюють площини заданого посадкового курсу та глісади планування;

комбіновані, які поєднують декілька зазначених систем.

6.5. Для забезпечення необхідного мінімуму аеродрому відповідний напрямок ЗПС повинен бути обладнаний РСТО у стаціонарному або рухомому варіанті відповідно до Складу радіотехнічного обладнання аеродрому державної авіації України (додаток 4).

Мінімуми аеродромів під час заходу на посадку за приладами при різних варіантах посадкового радіо- та світлотехнічного обладнання наведено в додатку 5 до цих Правил.

6.6. Радіотехнічне обладнання на аеродромах державної авіації України повинно розміщуватися згідно з установленими Типовими схемами розміщення радіотехнічного обладнання на аеродромі державної авіації України та аеродромах базування вертольотів - вертодромах (додаток 6).

Позначки, які використовуються на схемах розміщення РСТО, мають значення, наведені в умовних позначеннях засобів радіосвітлотехнічного забезпечення польотів (додаток 6).

6.7. Склад обладнання робочих місць осіб групи керівництва польотами, тактико-технічні характеристики засобів зв’язку та РТЗ аеродромів державної авіації України та їх розміщення на аеродромах повинні відповідати Правилам організації зв’язку та радіотехнічного забезпечення польотів державної авіації України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2012 року № 770/ДСК, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13 грудня 2012 року за № 2064/22376.

6.8. Зв’язок на аеродромах державної авіації України організовується відповідно до Схеми організації зв’язку та РТЗ, яка затверджується старшим авіаційним начальником аеродрому (додаток 7). На схемі відображаються:

мережі авіаційного наземного та повітряного радіозв’язку;

мережі авіаційного наземного зв’язку;

мережі видачі радіолокаційної, радіонавігаційної та радіопеленгаційної інформації від РТЗ аеродрому.

6.9. До безпосереднього забезпечення польотів на аеродромах державної авіації України допускається РСТО, яке не відпрацювало призначений ресурс (строк служби) і параметри якого за результатами льотної перевірки знаходяться в межах встановлених допусків.

Забороняється використовувати для забезпечення польотів списане (навчальне) обладнання або таке, що відпрацювало призначений ресурс (строк служби), який не продовжено відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань технічної експлуатації засобів зв’язку та РТЗ.

6.10. Засоби зв’язку та РТЗ повинні мати систему електробезпеки, здатну забезпечувати захист персоналу від ураження електричним струмом під час роботи як від штатних (автономних) джерел електроенергії, так і від зовнішньої електромережі.

Експлуатація засобів зв’язку та РТЗ з несправною системою електробезпеки забороняється.

6.11. Засоби зв’язку та РТЗ категорованих аеродромів державної авіації України повинні мати у своєму складі централізовану систему дистанційного управління і контролю технічного стану, яка забезпечує дистанційне вмикання і вимикання засобів зв’язку та РТЗ і контроль та відображення інформації про технічний стан засобів зв’язку та РТЗ.

Централізована система дистанційного управління і контролю повинна спрягатися з відповідним РСТО та автоматизованими агрегатами електроживлення.

6.12. На аеродромах державної авіації України, на яких виконуються польоти при встановлених мінімумах, засоби зв’язку та РТЗ повинні мати "гаряче" резервування приймально-передавальних пристроїв і апаратури контролю параметрів та забезпечувати автоматичне перемикання комплектів апаратури в разі виходу основних параметрів за межі допусків (РМС, РСБН, привідна аеродромна радіостанція і маркерний радіомаяк).

7.1. На аеродромах державної авіації України метеорологічне забезпечення польотів ПС здійснюється в обсягах та за допомогою технічних засобів, визначених нормативними документами, які регулюють питання метеорологічного забезпечення державної авіації України.