На пожежних щитах (стендах) необхідно писати їх порядкові номери.
Порядковий номер пожежного щита вказують після індексу "ПЩ".
7.1.4. Перевірка наявності, технічного стану, готовності до дії засобів протипожежного забезпечення та обладнання повинна здійснюватися начальниками аварійних партій та груп за участю боцмана і завідуючих приміщеннями не рідше одного разу на місяць, а також перед кожним виходом у море.
Про результати цих перевірок начальники аварійних партій повинні доповісти старшому помічнику капітана або помічнику капітана з пожежної частини (на суднах, де введена в штат ця посада).
7.1.5. Протипожежні засоби повинні бути завжди готові до негайного використання і тільки за прямим призначенням: для боротьби з пожежами, на заняттях та тренувальних навчаннях.
Використані засоби повинні бути в найкоротший термін знову приведені до готовності й до негайної дії, а ті, які вийшли з ладу або були списані за актом, - поповнені при першій можливості.
Використання пожежного обладнання, інвентарю та інструменту для господарських, виробничих та інших потреб, не пов'язаних з пожежогасінням або навчанням пожежних формувань, не дозволяється.
7.1.6. Пожежне обладнання повинно розміщуватись на палубних та машинних пожежних постах (надалі - ПП). Забороняється зберігати його разом з іншим судновим майном.
ПП повинні розташовуватись вище за палубні перебірки в різних протипожежних зонах. Пост у машинному відділенні доцільно розташовувати не нижче другого ярусу, причому над входом на пост повинен бути напис "Пожежний пост" та знак F. Напис наноситься червоною фарбою літерами заввишки 50-70 мм, завширшки штриха 5-10 мм.
7.1.7. При зберіганні та розміщенні на постах протипожежного обладнання необхідно дотримуватись комплектності та рівномірності розподілу засобів протипожежного захисту на загальносуднових постах.
При цьому треба забезпечити:
надійність кріплення предметів пожежного спорядження на штатному місці та можливість швидкого зняття його при пожежі;
вільний доступ до засобів протипожежного захисту;
схоронність протипожежних засобів при їх тривалому зберіганні на судні.
7.1.8. На кожному судні повинно бути не менше трьох комплектів пожежного спорядження на кожну аварійну партію чи групу.
7.1.9. Комплект спорядження для пожежних повинен складатися з таких предметів:
захисного одягу з матеріалу, здатного вберегти шкіру від тепла, яке випромінюється під час пожежі, від опіків та ошпарювання (тепло-ізолювального костюму з крагами). Зовнішня поверхня одягу повинна бути водостійкою;
черевиків та рукавиць з гуми чи іншого неелектропровідного матеріалу;
жорсткого шолома, що забезпечує ефективний захист від ударів;
переносного акумуляторного ліхтаря безпечної конструкції, який розрахований на використання впродовж не менше трьох годин і тип якого схвалений Правилами Регістру;
пожежної сокири з ручкою з деревини твердих порід;
ДІА;
вогнестійкого страхувального троса довжиною не менше 30 м.
Крім того, начальники аварійних партій та керівники гасіння пожеж мають мати портативну (кишенькову) радіостанцію у вибухобезпечному виконанні.
7.2. Установки пожежної сигналізації та автоматичні установки пожежогасіння
7.2.1. Утримання в працездатному стані установки пожежної сигналізації (надалі - УПС) та АУП повинно забезпечуватися виконанням вимог СНиП 2.01.02-85, ГОСТ 12.3.046-91 та такими заходами:
проведенням ТО з метою збереження безвідмовної роботи на період терміну служби;
матеріально-технічним (ресурсним) забезпеченням з метою безумовного виконання функціонального призначення в усіх режимах експлуатації, підтриманням і своєчасним відновленням працездатності.
Апаратура й обладнання, що входять до складу установок, повинні відповідати Правилам Регістру, чинним стандартам, технічним умовам, документації заводів-виробників, бути без дефектів.
7.2.2. Усі установки мають бути справними і утримуватися в постійній готовності для виконання завдань, що стоять перед ними. Несправності, які впливають на їх працездатність, повинні усуватися негайно. Інші несправності усуваються в передбачені регламентом терміни, про що слід записувати в журналах технічного стану.
7.2.3. Регламентні роботи з ТО та ППР повинні визначатися на кожний вид установок і виконуватися згідно з планом-графіком, який опрацьовується на підставі вимог технічної документації заводів-виробників щодо змісту і термінів виконання робіт. Цим планом-графіком слід передбачати і матеріально-технічне (ресурсне) забезпечення робіт. ТО та ППР повинні виконуватися спеціально навченими робітниками зі складу екіпажу судна.
7.2.4. На період проведення робіт з ТО чи ППР, для яких передбачається відключення установок, слід вжити необхідних заходів щодо забезпечення пожежної безпеки приміщень, що підлягають захисту.
7.2.5. Шлейфи ПС, лінії керування та зв'язку повинні контролюватися на режим "Готовність" та піддаватися періодичним випробуванням на режим "Тривога" та "Установка спрацювала" згідно з планом-графіком.
7.2.6. У приміщенні центрального пожежного поста (надалі - ЦПП) та інших місцях розміщення приладів сигналізації та вузлів керування має бути вивішена інструкція про порядок дій чергового (оперативного) персоналу у разі появи сигналів про пожежу або про несправність в УПС або АУП.
7.2.7. Станції пожежогасіння повинні бути забезпечені схемою АПС та установок пожежогасіння, а також інструктивними матеріалами про керування установкою (системою) пожежогасіння та про дії щодо оповіщення про пожежу.
7.2.8. На пульті керування ЦПП, на блоках пожежної автоматики, біля кожного вузла керування і розподільчого пристрою систем пожежогасіння повинні бути вивішені (установлені) таблички із зазначенням приміщень, які захищаються.
В установках водяного і пінного пожежогасіння на вузлах управління слід також вивішувати функціональні схеми обв'язування, на табличках указувати типи та кількість зрошувачів у секції, а засувки й крани нумерувати відповідно до схеми обв'язування. Функціональні схеми обв'язування повинні вивішуватися і в насосних АУП.
7.2.9. Для якісної експлуатації УПС та АУП на судні наказом або розпорядженням повинні бути призначені:
особа, відповідальна за експлуатацію УПС та АУП;
персонал для контролю за працездатним станом УПС та АУП.
7.2.10. Особа, відповідальна за експлуатацію установки, зобов'язана забезпечити:
виконання вимог до утримання установок АПС та пожежогасіння згідно з НАПБ А.01.001-95, ГОСТ 12.3.046-91;
утримання УПС та АУП у працездатному стані шляхом своєчасного проведення ТО та ППР;
навчання персоналу, а також інструктаж осіб, які працюють у захищуваних приміщеннях;
інформування адміністрації про всі випадки відмов та спрацювань установок;
своєчасне пред'явлення рекламацій:
заводам-виробникам - у разі поставки некомплектних або неякісних приладів та устаткування;
монтажним організаціям - у разі виявлення неякісного монтажу або відхилень від проектної документації, не узгоджених з розробником проекту або органами нагляду;
спеціальним обслуговувальним організаціям - за неякісне і несвоєчасне ТО та ремонт установок.
7.2.11. Черговий персонал повинен знати:
назву та місцезнаходження приміщень, що захищаються;
порядок визначення працездатності установки в період експлуатації.
7.2.12. Комплекс охоронно-пожежної сигналізації (надалі - КОПС) повинен забезпечувати відокремлену видачу сигналів від пожежних та охоронних оповіщувачів.
7.2.13. Пожежні оповіщувачі слід установлювати відповідно до вимог чинних нормативно-технічних документів і технічної документації заводів-виробників. Оповіщувачі повинні бути захищені від механічних пошкоджень та несанкціонованих спрацьовувань. Заходи захисту не повинні впливати на їх працездатність.
7.2.14. Пожежні оповіщувачі повинні функціонувати цілодобово і постійно утримуватися в чистоті. До них має бути забезпечений вільний доступ. Відстань від складованих матеріалів і обладнання до оповіщувачів повинна бути не менше 0,6 м.
7.2.15. Не допускається встановлювати замість несправних оповіщувачів пожежні оповіщувачі іншого типу або принципу дії, а також замикати шлейф сигналізації за відсутності оповіщувача у місці його встановлення.
7.2.16. Клемні коробки приладів повинні бути закриті захисними кришками і опломбовані, а корпуси приладів - заземлені.
7.2.17. Електроживлення УПС, КОПС та АУП має здійснюватися згідно з вимогами правил улаштування електроустановок (надалі - ПУЕ) і будівельних норм.
У разі використання як джерела резервного живлення акумуляторної батареї її ємність повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом доби в режимі "Чергування" і не менше трьох годин - у режимі "Тривога".
7.2.18. Розміщення світлових і звукових сигнальних пристроїв тривоги повинно здійснюватись відповідно до вимог чинних нормативно-технічних документів.
7.2.19. Приймально-контрольні прилади і станції УПС та КОПС треба встановлювати у приміщеннях із цілодобовим чергуванням персоналу.
7.2.20. АУП, змонтовані та введені в експлуатацію, повинні відповідати проектній документації та вимогам нормативно-технічних документів.
Унесення будь-яких змін у конструкцію установки, перекомпонування приміщень, які захищаються, та інші переобладнання допускається здійснювати за погодженням з проектною організацією, з інформуванням про це органів державного пожежного нагляду.
7.2.21. Переведення установок з автоматичного пуску на ручний не допускається, за винятком випадків, обумовлених у нормативних документах.
Пристрої ручного пуску АУП повинні бути опломбовані, захищені від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень і встановлюватися поза можливою зоною горіння, в доступному місці. Для визначення їх місцезнаходження повинні застосовуватися вказівні знаки, розміщені як у приміщенні, так і поза ним.
7.2.22. Зрошувачі й насадки повинні постійно утримуватися в чистоті, під час проведення ремонтних робіт бути захищеними від попадання на них фарби, побілки тощо.
Місця, де є небезпека механічного пошкодження, необхідно захищати надійними огорожами, які не сприяють поширенню тепла. Не допускається встановлювати замість тих, що спрацювали, та несправних зрошувачів пробки й заглушки.
7.2.23. Забороняється:
використовувати трубопроводи АУП для підвішування або кріплення будь-якого устаткування;
приєднувати виробниче устаткування та санітарні прилади до трубопроводів живлення АУП;
установлювати запірну арматуру та фланцеві з'єднання на трубопроводах живлення та розподільних трубопроводах.
7.2.24. Вузли керування систем водяного та пінного пожежогасіння повинні бути розташовані в приміщеннях з мінімальною температурою повітря упродовж року не нижче +4 град.С.
7.2.25. Приміщення, де розташовані вузли керування, насосні станції, станції пожежогасіння повинні мати аварійне освітлення.
Необхідно проводити щотижневі випробування насосів автоматичних систем пожежогасіння, про що робити записи в журналі.
7.2.26. Підлягають дозарядці (перезарядці) посудини та балони установок пожежогасіння, маса вогнегасної речовини або тиск середовища в яких знизилися відносно значень, установлених експлуатаційною документацією, на 10% і більше.
Посудини та балони АУП треба захищати від дії на них прямих сонячних променів та безпосереднього впливу опалювальних або нагрівальних приладів.
7.2.27. Автоматичні установки об'ємного пожежогасіння, які мають електричну частину і призначені для захисту приміщень, у яких перебувають люди, повинні мати:
сигналізацію, яка оповіщує про подачу в ці приміщення вогнегасної речовини;
пристрої переключення автоматичного пуску на ручний з видачею відповідного сигналу в приміщення чергового персоналу;
пристрої затримання випуску вогнегасної речовини в приміщення, що захищається.
7.3. Система пожежної сигналізації
7.3.1. Система ПС та попередження про введення в дію засобів об'ємного пожежогасіння повинна надійно працювати за всіх умов експлуатації судна, в тому числі при хитавиці, струсах і вібрації, а також при температурі до -40 град.С, відповідати вимогам СНиП 2.01.02-85 і Правилам Регістру.
7.3.2. Приміщення для зберігання ЛЗР повинні бути обладнані датчиками ПС у вибухобезпечному виконанні.
7.3.3. Усі приміщення, в які для гасіння пожежі подається інертний газ і де в цей час можуть перебувати люди, повинні мати сигналізацію, що попереджає про введення в приміщення вогнегасного складу.
7.3.4. Сигналізація попередження повинна вмикатися в дію до того, як у приміщення буде введено вогнегасний склад.
7.3.5. Використання систем ПС та попередження про введення в дію засобів об'ємного пожежогасіння (вуглекислим газом тощо) виконується вахтовим помічником капітана.
За наявності автономних систем сигналізації в машинних приміщеннях контроль за їх роботою здійснює вахтовий механік.
7.3.6. Системи ПС повинні постійно бути в готовності до дії. Виведення з дії систем (частково чи повністю) для усунення несправностей або виконання ТО допускається з дозволу капітана. При розміщенні на борту небезпечних вантажів виведення з дії систем не допускається.
7.3.7. Профілактика працездатності системи ПС повинна здійснюватися не рідше одного разу на місяць в обсязі, який передбачено заводською інструкцією. При цьому слід:
перевіряти в дії ручні та автоматичні оповіщувачі. Такій перевірці підлягають по одному оповіщувачу з існуючих типів у кожному промені системи;
перевіряти справність і відповідність штатній номенклатурі запобіжників і сигнальних ламп;
перевіряти в дії автоматичне включення аварійного джерела живлення (акумуляторної батареї) при відключенні основного джерела;
вимірювати опір ізоляції кабельної мережі систем сигналізації (променів);
оглядати ручні й автоматичні пожежні оповіщувачі;
очищати захисні сітки іонізаційних оповіщувачів.
7.3.8. Якщо для випробовувань системи ПС, а також для проведення ППР доводиться знімати оповіщувачі, то замість знятих відразу потрібно встановити нові.
7.3.9. Один раз на чотири роки мають здійснюватися випробування оповіщувачів ПС і перевірка їх відповідності паспортних даних, а також перевірка спрацьовування теплових оповіщувачів і спрацьовування інших типів оповіщувачів. Несправні оповіщувачі мають бути замінені.
7.3.10. Перевірці підлягають тільки оповіщувачі багаторазової дії. Випробування оповіщувачів не повинно впливати на їх справність. При випробуванні рекомендується використання спеціального переносного обладнання (нагрівачів, імітаторів диму); випробування відкритим полум'ям забороняється.
7.3.11. Результати профілактичних оглядів, перевірок, а також ремонтів, заміна оповіщувачів та інших вузлів повинні заноситись у судновий журнал технічного стану.
7.3.12. Помічник капітана з пожежної частини, а там, де його немає, - старший помічник капітана разом із спеціалістом зі складу суднової команди повинні один раз на місяць перевіряти працездатність системи ПС.
Для перевірки надійності роботи оповіщувачів і приймальних пристроїв на судні повинна бути передбачена відповідна апаратура, що створює температуру чи інші фізичні параметри (дим, світло тощо) залежно від типу оповіщувача, який застосовано.
Усі несправності, виявлені в системі оповіщення, слід негайно усунути.
Результати перевірок фіксуються в журналі технічного стану.
7.3.13. Поблизу станції АПС повинна бути вивішена інструкція з випробування систем сигналізації і догляду за ними.
7.3.14. При заступанні на вахту вахтовий помічник капітана зобов'язаний переконатися у справній роботі та правильності функціонування системи АПС згідно з інструкцією з її експлуатації.
При виявленні несправностей або відмов у роботі слід негайно повідомити особу, що відповідає за систему.
Результати перевірок фіксуються в судновому журналі технічного стану.
7.4. Засоби піногасіння
7.4.1. Переносні та пересувні пінні установки - установки місцевого призначення в комплекті з балоном, рукавом та іншим майном слід розміщувати в середині приміщень, що охороняються на постійних місцях поблизу виходів, до них повинен бути забезпечений вільний доступ для обслуговування та перезарядки.
7.4.2. Для підтримання пінних установок місцевого призначення у працездатному стані і готовності до використання належить:
один раз на тиждень перевіряти комплектність, рухливість усіх клапанів, цілість пломб, наявність піноутворювача в резервуарах і стиснутого повітря в пускових балонах;
один раз на шість місяців перевіряти тиск повітря в пускових балонах за контрольним манометром, рухливість гумових шлангів, цілість шлангів і наконечників (розтрубів);
один раз на рік перевіряти рухливість, герметичність усіх клапанів і манометрів, роботу запобіжних клапанів і редукторів та правильність їх регулювання, промивати, оглядати і гідравлічно випробовувати резервуари, перевіряти якість піноутворювача, замінювати (при потребі) зношені деталі вузлів, арматури і контрольно-вимірювальних приладів, перезаряджати установки піноутворювачем і повітрям; поповнювати судновий запас піноутворювача;
один раз на чотири роки оглядати, при потребі розкривати, демонтувати, перевіряти в дії і регулювати запобіжні клапани, редуктори й арматуру;
один раз на п'ять років виконувати гідравлічне випробування і огляд повітряних пускових балонів з подальшим їх тавруванням.
Результати оглядів, перевірок і випробувань пінних установок місцевого призначення заносяться у журнал технічного стану.
Через 45 років регулювання і випробування виконують підприємства (майстерня, спеціалізована дільниця).
7.4.3. Повітряно-пінні генератори високократної піни, стволи, змішувачі, ранці і бідони із запасом піноутворювача слід оглядати щотижня, перевіряти їх комплектність, наявність прокладок і шайб, піноутворювачів, справність кріплення, рухливість кранів на стволах і змішувачах.
7.4.4. Стан пінних рукавів для підсмоктування піноутворювача, кількість піноутворювача в ранцях і наявність пломб слід перевіряти раз на місяць.
7.5. Станція піногасіння
7.5.1. Приміщення та обладнання станції піногасіння мають відповідати вимогам Правил Регістру.
7.5.2. Для контролю температури повітря в приміщенні станції піногасіння слід установити термометр, показання якого мають бути видно як зсередини, так і ззовні станції крізь ілюмінатор.
Температура в приміщенні повинна бути +5...+30 град.С.
У приміщенні станції піногасіння повинен бути встановлений один переносний вогнегасник типу ОП.
У середині станції на помітному місці повинні бути розміщені схема піногасіння з позначенням пускових пристроїв приміщень, що охороняються, а також стисла інструкція введення системи в дію.
7.5.3. Піноутворювач слід зберігати в спеціальних відтарованих з необхідною точністю ємкостях у приміщенні станції. Ємкості для зберігання піноутворювача повинні бути пофарбовані під колір приміщення.
7.5.4. Очищення ємкості перед заповненням її піноутворювачем слід робити парою або гарячою водою. При цьому рекомендується додавання до води 12% кальцинованої соди або негашеного вапна. Необхідно пам'ятати, що попадання в піноутворювач незначної кількості нафтопродуктів (менше 1%) може призвести до повної втрати ним піноутворювальних властивостей.
Для виведення осаду потрібно наливати піноутворювач через дрібну металеву сітку або марлю.
У разі замерзання піноутворювача в тарі, його необхідно розмістити в приміщенні, що опалюється, до повного відтавання. Після відтавання піноутворювач треба ретельно перемішати.
7.5.5. При надходженні піноутворювача на судно слід:
перевірити наявність паспорта, у якому повинно бути вказано найменування заводу-виготовлювача, номер партії, дату виготовлення, масу партії (у кілограмах або тоннах), відповідність фізико-хімічних властивостей вимогам технічних умов;
перевірити стан тари: вона повинна бути міцною, з щільно закритим заливним отвором; на тарі повинен бути трафарет з позначенням заводу-виготовлювача, номера партії, часу виготовлення, маси (брутто або нетто);
відібрати від кожної партії піноутворювача пробу для подальшої передачі її в хімічну лабораторію на аналіз за всіма фізико-хімічними показниками.
7.5.6. Для відбирання проб слід розкрити не менше двох ємкостей з кожної партії (або кожну ємкість з піноутворючем, який розміщений на судні) і з них відібрати в чисту банку продукт з таким розрахунком, щоб загальний об'єм проби від кожної партії або ємкості був не менше 0,5 л.
Відкриті ємкості слід щільно закрити, скляну банку з пробою також щільно закрити і прикріпити до неї ярлик із зазначенням номера партії піноутворювача і дати відбору.
При виявленні в процесі прийняття або при наступному аналізі в лабораторії невідповідності піноутворювача пред'явленим до нього вимогам повинен бути складений акт, а заводу-виготовлювачу пред'явлена рекламація.
7.5.7. Якість піноутворювачів, що розміщені в резервуарах, а також у запасних ємкостях (бочках, каністрах, банках тощо), належить перевіряти за кратністю виходу піни не рідше одного разу на рік. За результатами перевірки складається акт.
7.5.8. Установки повітряно-механічного піногасіння з внутрішнім піноутворювачем підлягають щорічному перезарядженню.
Внутрішній огляд установок і систем повітряно-механічного піногасіння слід виконувати один раз на чотири роки, гідравлічні випробування - кожні вісім років.
Про виконане перезарядження, а також про результати оглядів і гідравлічних випробувань роблять запис у судновому журналі технічного стану.
7.5.9. Контроль за станом систем піногасіння повинен проводитися відповідно до вимог ДСТУ 3220-95.
7.6. Станція вуглекислотного гасіння
7.6.1. Температура повітря у середині станції вуглекислотного пожежогасіння не повинна перевищувати +45 град.С і має бути не нижчою за +5 град.С.
Для контролю за температурою повітря в приміщеннях станції встановлюють термометр, показання якого повинно бути видно як зсередини, так і ззовні станції через ілюмінатор.
7.6.2. Усі клапани та інші прилади станції повинні мати таблички, на яких чітко зазначено, для захисту якого приміщення даний клапан або пристрій призначається. Крім того, у середині станції на помітному місці повинні бути розміщені схема системи пожежогасіння із зазначенням пускових приладів приміщень, що охороняються, а також стисла інструкція з уведення системи в дію і з її обслуговування.
7.6.3. На колекторах станції вуглекислотного пожежогасіння повинні бути встановлені манометри із шкалою, градуйованою на тиск, який перевищує тиск вуглекислотних балонів не менш ніж на 987,7 кПа (10 кГс/см2). Ціна поділки манометра повинна бути не більше 490 кПа (5 кГс/см2).
7.6.4. Вуглекислотні балони на станціях повинні бути встановлені вертикально і надійно закріплені. Слід забезпечити вільний доступ до них для огляду і визначення кількості вуглекислоти.
Під кожним балоном повинна бути прокладка, що ізолює його від стикання з палубою.
Балони повинні бути пофарбовані та мати свій порядковий номер.
7.6.5. Станція вуглекислотного пожежогасіння повинна мати пристрої для зважування балонів.
7.6.6. Після заповнення балонів вуглекислотою і встановлення їх на місце устаткування для відкриття клапана або приводів управління клапанами повинно бути опломбовано другим механіком із записом у вахтовому машинному журналі.
7.6.7. На станції вуглекислотного пожежогасіння слід зберігати захисні ковпаки, які призначені для захисту клапанів від пошкодження під час транспортування балонів.
7.6.8. Системи витяжної і припливної вентиляції станції вуглекислотного пожежогасіння повинні бути справними і постійно готовими до дії.
7.6.9. Для підтримання станції вуглекислотного гасіння в постійній готовності до дії слід:
щоденно оглядати вуглекислотні балони й їх кріплення;
один раз на тиждень виконувати зовнішнє очищення балонів і арматури від пилу;
один раз на місяць перевіряти чистоту трубопроводів та сопел шляхом продування їх стисненим повітрям, перевіряти рухливість перепускних і пускових клапанів на трубопроводах і розсувних сальниках;
один раз на рік перевіряти наявність вуглекислоти в балонах, зважуючи їх, справність прогумованих пристроїв балонових клапанів і всіх допоміжних пристроїв (провідників тросової системи пуску, пневматичних вимикачів, схеми електромагнітних пускових і запобіжних клапанів балонів).
Результати перевірки, наявність вуглекислоти в балонах, характеристики на кожний балон заносять до журналу технічного стану.
Кількість вуглекислоти в кожному балоні повинна становити не менше 90% розрахункової.
Результати контрольного зважування балонів, щотижневих та щомісячних оглядів стану вуглекислотних пристроїв заносять у журнал технічного стану.
7.7. Системи пожежогасіння газового (хладонового) та рідинного (хімічного) інертних газів
7.7.1. Внутрішня поверхня резервуарів для зберігання вогнегасної рідини повинна мати стійке антикорозійне покриття.
Як вогнегасну речовину допускається застосувати хладони 13В1 та 114В2, а також сполуку БФ-2, яка складається за масою з 27% хладону 114В2 (чистого тетрафтордіброметану) і 73% бромистого етилу.
Щільність суміші повинна становити 1,57 г/см3 для хладону 13В1 і 2,18 г/см3 для хладону 114В2, а для БФ-2 -1,60 г/см3.
Згідно з Регістром можливе застосування інших хладонів після подання документів, що підтверджують їх вогнегасну ефективність та безпеку застосування.
Розрахунки вагової кількості вогнегасних речовин різного складу наведено в Правилах Регістру.
7.7.2. При обслуговуванні системи рідинного (хімічного) пожежогасіння належить:
стежити, щоб температура в приміщенні станції не підіймалася вище +45 град.С і не опускалася нижче +2 град.С;
щоденно контролювати за манометром тиск у повітряних балонах та рівень вогнегасної рідини в резервуарах, перевіряти кількість рідини за контрольними рисками на мірному склі або за градуйованою шкалою, встановленою поблизу вказівної колонки (мірного скла);
не рідше одного разу на три дні у відсіках, що охороняються, перевіряти роботу попереджувальної сигналізації;
не рідше одного разу на квартал оглядати вихідні кінці труб і арматури, продувати систему стисненим повітрям;
стежити за своєчасним поповненням резервуарів вогнегасною рідиною, щоразу після перезарядження ємкостей та доливання рідини виконувати аналіз її в лабораторії;
один раз на чотири роки здійснювати внутрішній огляд резервуарів для зберігання вогнегасної рідини.
Результати оглядів та гідравлічних випробувань повинні заноситись у реєстрову книгу систем пожежогасіння.
Результати всіх оглядів і перевірок систем заносяться до журналу технічного стану за підписом головного (старшого) механіка.
7.7.3. Устаткування системи інертних газів має відповідати Правилам Регістру.
7.7.4. Система інертних газів повинна забезпечувати утворення захисного середовища над поверхнею нафтопродуктів чи в обсязі порожнього танка, що запобігаї утворенню вибухонебезпечної концентрації суміші пари нафтопродуктів з повітрям під час вантажних операцій, при перевезенні вантажу та миття танків.
Технічне використання і технічне обслуговування систем повинно провадитись згідно з інструкцією з експлуатації.
7.7.5. Необхідно стежити за щільністю трубопроводів і арматури системи, не допускати витоку газу в приміщення, у яких встановлені системи чи крізь які проходять трубопроводи.
При виявленні витоку газів система повинна бути виведена з дії, а приміщення провентильоване.
7.7.6. Перед оглядом ізольованих приміщень, у яких розміщені системи інертних газів, і суміжних з ними приміщень необхідно за штатними газоаналізаторами переконатись у відсутності загазування. Газоаналізатори мають бути справними і перевірятись у строки, встановлені інструкцією з експлуатації.
7.7.7. Трубопроводи системи інертних газів мають бути заземлені на корпус судна.
7.7.8. Забороняється використовувати приміщення станції для виконання робіт або зберігання матеріалів.
7.8. Водяна протипожежна система
7.8.1. Режим роботи водяної протипожежної системи в різних умовах експлуатації судна визначає головний (старший) механік і узгоджує його з капітаном судна.
7.8.2. Забороняється насоси і трубопроводи водяної протипожежної системи використовувати для перекачування нафтопродуктів, масел та інших займистих рідин, а також для осушення відсіків, у яких можуть виявитися залишки займистих рідин.
7.8.3. Дію водяної протипожежної системи слід перевіряти не рідше одного разу на тиждень, подаючи до неї воду під робочим тиском. При цьому слід переконатися в тому, що вода підійшла до кожного ПК.
Розміщення запірної арматури на всмоктувальних та напірних трубопроводах має забезпечувати можливість заміни або ремонту будь-якого з насосів, зворотних клапанів та основної запірної арматури.
При перевірці системи необхідно звертати увагу на стан набивки сальників пожежних насосів і клапанів та відсутність течі через них.
7.8.4. Ріжки ПК повинні бути завжди в закритому положенні.
ПК не рідше одного разу на шість місяців підлягають обслуговуванню і перевірці на працездатність шляхом пускання води з реєстрацією результатів перевірки в спеціальному журналі обліку ТО.
ПК повинні постійно бути справними і доступними для використання.
7.8.5. При роботі водяної протипожежної системи в умовах від'ємних температур слід періодично на короткий час відкривати всі пожежні ріжки, що перебувають під тиском і розміщені на ділянках з температурою нижче 0 град.С.
За тривалої бездіяльності системи слід випустити з неї воду.
7.8.6. Контроль за станом водяної пожежної системи повинен здійснюватись відповідно до вимог ДСТУ 3220-95.
7.9. Системи водорозпилення
7.9.1. Трубопроводи системи водорозпилення повинні бути завжди заповнені водою до запірних клапанів на розподільних трубопроводах.
7.9.2. У процесі експлуатації системи водорозпилення належить:
не рідше одного разу на тиждень оглядати їх і перевіряти стан набивки сальників у клапанів;
стежити за чистотою розпилювачів, не допускати їх засмічення, щомісячно продувати їх стиснутим повітрям;
один раз на квартал, а також перед постановкою на ремонт і виходом з ремонту виконувати випробування системи в дії.
7.9.3. Системи водяних завіс, зрошення трапів та виходів потрібно перевіряти в дії (створення суцільної водяної перешкоди).
7.9.4. Водяні завіси, призначені для захисту суднових конструкцій, потрібно перевіряти згідно з інструкцією з експлуатації з одержанням суцільного потоку води по захищуваній конструкції.
При випробуванні водяних завіс слід перевіряти відповідність фактичної витрати та тиску води окремих розпилювачів до розрахункових чи паспортних даних.
Випробування проводить помічник капітана з пожежної частини, а де його немає - старший помічник капітана із залученням спеціаліста СПБ.
7.9.5. При випробуванні системи водорозпилення слід перевіряти роботу розпилювальних пристроїв, заміряти фактичну витрату та тиск води на кожній розпилювальній насадці і порівнювати одержані результати з проектними або паспортними даними.
7.10. Спринклерна система
7.10.1. Спринклерна система гасіння повинна автоматично вмикатися при підвищенні температури приміщенні, що захищається, до значення, обумовленого Правилами Регістру.
7.10.2. Не рідше одного разу на тиждень потрібно оглядати водопостачання пристроїв кожної спринклерної системи, перевіряти щільність набивки сальників у клапанів та стан розпилювачів, не допускати їх засмічення.
7.10.3. На час тривалої бездіяльності спринклерної системи необхідно випустити воду з трубопроводів та водопостачальних пристроїв.
7.10.4. Замість спринклерів, що вийшли з ладу, належить негайно встановити нові, розраховані на таку саму температуру.
7.10.5. Усі встановлені в системі спринклери повинні утримуватись у чистоті й очищатися від пилу та бруду не рідше одного разу на місяць.
При огляді спринклерів необхідно перевіряти справність пристосувань, які оберігають спринклери від механічних пошкоджень.
Не рідше одного разу на тиждень слід проводити перевірку спринклерної мережі повітрям.
7.10.6. Забороняється використання труб спринклерної системи для підвішування будь-яких предметів або кріплення підйомних пристосувань.
7.10.7. Для перевірки контрольно-сигнальної апаратури спринклерної секції слід щоденно випробовувати вловлювач хибних сигналів на їх максимальність.
7.10.8. Насос, який живить спринклерну систему водою, повинен постійно бути в повній готовності до дії.
7.10.9. Не рідше одного разу на рік слід приводити в дію спринклерну систему для перевірки спрацювання контрольно-сигнальних клапанів шляхом розкриття спринклера або за допомогою контрольного патрубка, а також для перевірки дії сигналу тривоги, пристрою для автоматичного підтримання тиску, контролю рівня води в пневмогідравлічній цистерні і автоматичного вмикання насосів та компресорів.
7.10.10. Один раз на вісім років потрібно виконувати внутрішній огляд і гідравлічне випробування пневмогідравлічних цистерн спринклерної системи.
7.11. Система парогасіння
7.11.1. Система парогасіння має відповідати Правилам Регістру.
7.11.2. Парогасіння може застосовуватися в обмежених зонах як додаток до потрібної вогнегасної речовини.
Подача пари приблизно 1 кг/год на кожні 0,75 м3 валової місткості приміщення, яке підлягає захисту.
7.11.3. Систему парогасіння необхідно повністю оглядати та приводити в дію не рідше одного разу на місяць. Результати огляду та спрацювання слід заносити в журнал технічного стану.
7.11.4. Усі з'єднання системи парогасіння повинні бути щільними, паропроводи справними та пофарбованими у розпізнавальні кольори.
Нещільне закриття клапанів, поява свищів та розривів паропроводів, порушення їх ізоляції, зміщення, замерзання, корозія, а також інші дефекти повинні негайно усуватися.
7.11.5. Штоки клапанів та інших рухомих деталей арматури системи парогасіння повинні бути завжди розходжені, набивка сальників не мати пропусків.
7.11.6. Забороняється закладати випускні кінці паропроводів вантажем або іншими матеріалами.
7.11.7. Клапани постів управління системою парогасіння повинні завжди перебувати під тиском пари для негайної подачі її в будь-який відсік, який захищається.
7.11.8. Усі манометри і пробні краники на станціях парогасіння повинні бути завжди справними. Необхідно щорічно виконувати перевірку манометрів у лабораторіях Держнагляду, Держстандарту України.
7.11.9. На нафтоналивних суднах незворотно-запірні клапани системи парогасіння на відгалуженнях до танків повинні бути постійно відкриті, а головний клапан закритий.
7.12. Системи протидимного захисту та оповіщення людей про пожежу, керування евакуацією, засоби зв'язку
7.12.1. Системи протидимного захисту та обладнання повинні відповідати Правилам Регістру та забезпечувати незадимлення, зниження температури, видалення продуктів горіння та термічного розкладу на шляхах евакуації протягом часу, достатнього для евакуації людей, та колективний захист людей, чи захист матеріальних цінностей.
Для протидимного захисту може бути використано прямоточний розпилювальний теплообмінник (ПРТО).
7.12.2. Системи протидимного захисту повинні утримуватись у справному робочому стані, бути готовими до негайної дії.
7.12.3. Отвори в переділках мають бути обладнані захисними пристроями проти поширення вогню і продуктів горіння.
7.12.4. У разі перетинання переділок, палуб різними комунікаціями щілини навколо останніх слід наглухо зашпарувати матеріалом, що забезпечує димонепроникання.
7.12.5. Не менше одного разу на місяць слід проводити випробування систем протидимного захисту з увімкненням вентиляторів (ручним способом або від пожежних оповіщувачів), про що складають відповідний акт.
7.12.6. Для підтримання систем протидимної вентиляції у працездатному стані потрібно:
щотижня перевіряти стан вентиляторів, виконавчих механізмів, положення клапанів, заслінок, наявність замків та пломб на щитах електроживлення автоматичних пристроїв;
періодично очищати від бруду та пилу (у зимовий час - від обледеніння) вентиляційні решітки, клапани, виконавчі механізми, плавкі замки, кінцеві вимикачі, регулювати натяг пасів трансмісії вентиляційних агрегатів, усувати несправності електричних пристроїв, вентиляційних установок, порушення цілості повітроводів та їх з'єднань.
Біля кнопок дистанційного пуску повинні бути пояснювальні написи (таблички) про їх призначення.
Щит (пульт) ручного керування пристроями системи протидимного захисту повинен бути забезпечений інструкцією про порядок включення їх у роботу.
7.12.7. Системи оповіщення про пожежу повинні забезпечувати, у відповідності з планами евакуації, передачу сигналів оповіщення одночасно по всьому судну.
На кожному об'єкті СРП, у тому числі й на суднах, які ремонтуються та будуються, слід забезпечити своєчасне оповіщення людей та сигналізацію про пожежу в її початковій стадії технічними чи організаційними засобами.
Перелік засобів оповіщення та сигналізації на об'єктах узгоджується в установленому порядку.
7.12.8. Порядок використання системи оповіщення і перелік осіб, які мають право приводити систему в дію, установлюється капітаном, наказом по судну.
7.12.9. Кількість оповіщувачів, їх розміщення та потужність повинні забезпечувати належну чутність у всіх місцях перебування людей.
Динаміки-оповіщувачі не повинні мати регуляторів гучності, підключення їх до мережі слід здійснювати без рознімних пристроїв.
7.12.10. Системи оповіщення необхідно виконувати з урахуванням можливості прямої трансляції мовного оповіщення та керівних команд через мікрофон для оперативного реагування в разі зміни обстановки або порушення нормальних умов евакуації.
7.12.11. У вибухонебезпечних зонах технічні засоби оповіщення про пожежу повинні мати виконання, що відповідає категорії та групі вибухонебезпечності.
7.12.12. Кожний об'єкт повинен мати таке об'ємно-планувальне рішення (з урахуванням тимчасових прорізів, отворів тощо, що виконані на час ремонту) і технічне виконання, щоб евакуація людей з нього була закінчена до настання граничнодопустимих значень небезпечних чинників пожежі (розрахунковий час евакуації), а за недоцільності евакуації було б забезпечено захист людей на об'єкті.
Для забезпечення евакуації слід:
установити кількість, розміри та відповідне конструктивне виконання евакуаційних шляхів та виходів;
забезпечити можливість безперешкодного руху людей евакуаційними шляхами;
організувати, у разі потреби, керування рухом людей евакуаційними шляхами.
7.12.13. Визначення розрахункового часу евакуації людей з будівель і приміщень СРП, у тому числі й суден, які ремонтуються, слід проводити відповідно до ГОСТ 12.1.004. Це визначення необхідно здійснювати під час проектування технічного переоснащення суден, у тому числі пропускної здатності елементів шляхів на різних технологічних етапах ремонту або переоснащення.
7.12.14. На всіх суднах мають бути намічені шляхи, які забезпечують безпечну евакуацію людей з внутрішніх приміщень.
Схему шляхів евакуації слід вивішувати на внутрішньому боці дверей приміщення, з якого намічена евакуація (трюм, коридор, службове або виробниче приміщення, МВ, КВ, РВ).
7.12.15. Кожний член екіпажу повинен знати шляхи евакуації з будь-якого приміщення судна, знати свої обов'язки при пожежній тривозі.
7.12.16. Не допускається:
влаштовувати на шляхах евакуації тупикові закутки довжиною понад 7 м.
захаращувати шляхи евакуації обладнанням, матеріалами тощо, навіть якщо вони не зменшують ширину шляхів;
забивати, заварювати, замикати на навісні замки, болтові з'єднання та інші запори, що важко відчиняються зсередини, евакуаційні двері.
7.12.17. Контроль стану шляхів евакуації людей з суден, які будуються та ремонтуються, повинен включати перевірку:
відсутності на трапах та палубах слизьких ділянок, предметів, на яких можна посковзнутися;
наявності леєрних огороджень та якості їх кріплення;
відповідності схеми шляхів евакуації етапу будування (ремонту);
наявності засобів рятування (шторм-трапів, мотузкових драбин тощо), аварійних засобів індивідуального захисту, місць колективного захисту;
справності мережі аварійного освітлення шляхів евакуації;
незахаращеності шляхів евакуації, евакуаційних виходів, підходів до засобів пожежогасіння, електрощитів та газорізальних постів для розкриття аварійних вирізів.
7.12.18. Зв'язок при гасінні пожеж здійснюється за внутрішньою корабельною телефонною мережею.
Накази при оперативному управлінні пожежогасінням передаються за корабельною радіотрансляційною мережею або за приймально-передавальними кишеньковими раціями, якими слід забезпечити керівників пожежогасіння та командирів аварійно-рятувальних груп.
7.12.19. Управління гасінням пожежі на відкритих палубах може здійснюватись за допомогою переносного гучномовця.
8. Вимоги до утримання на суднах первинних засобів пожежогасіння
8.1. Дихальні ізолювальні апарати та саморятівники
8.1.1. Для захисту органів дихання людини від уражувальної дії не придатної для дихання атмосфери у ФРГ в основному використовуються ДІА, де застосовується стиснене повітря, а в деяких апаратах - кисень.
8.1.2. Експлуатація ДІА на стисненому повітрі має проводитись у відповідності з інструкцією заводу-виготовлювача, що додається до кожного апарата.
8.1.3. При експлуатації кисневих ізолювальних протигазів (надалі - КІП), які ще є на суднах, слід додатково керуватися "Наставлением по газодымозащитной службе пожарной охраны".
8.1.4. Відповідальність за правильність використання і зберігання, а також за своєчасність перевірок усіх ДІА, що входять у спорядження аварійних партій, покладається на помічника капітана з пожежної частини, а там, де таку посаду не передбачено штатним розкладом, - на старшого помічника капітана.
8.1.5. ДІА наказом по судну закріплюється за спеціально підготовленими особами суднового екіпажу.
8.1.6. На кожний ДІА заводиться облікова картка. Експлуатація апарата без облікової картки не дозволяється.
8.1.7. Особовий склад аварійних партій та груп, а також обслуговувальний персонал аміачних рефрижераторних установок, що працюють з ДІА, зобов'язані досконало знати його матеріальну частину, вміти правильно включатися в апарат і працювати в ньому, а також знати строки і порядок його перевірок.
8.1.8. Розміщення ДІА має забезпечувати:
вільний доступ до нього;
надійність закріплення;
збереженість і можливість його швидкого використання.
8.1.9. Шафи, ящики або стелажі для зберігання ДІА мають встановлюватися у сухих приміщеннях палубних і машинних пожежних постів, біля кожного входу в аміачне рефрижераторне машинне відділення, у міру можливості, якнайдалі один від одного.
Апарати повинні розміщуватись на відстані не менше одного метру від обігрівачів.
Температура в місцях зберігання ДІА - +5... +25 град.С.
8.1.10. Порожні та несправні ДІА повинні зберігатися окремо в гніздах, над якими вивішено таблички з написом: "Порожні", "У ремонт".
8.1.11. ДІА на суднах повинні зберігатися у вертикальному положенні в спеціальних ящиках, що мають гнізда, оббиті амортизувальним матеріалом.
Над кожним гніздом повинна бути табличка, на якій зазначено номер протигаза, прізвище особи, за якою закріплено протигаз, а також номер маски ДІА.
8.1.12. Запасні балони до КІП та запасні регенеративні патрони до них слід зберігати окремо. На кожний КІП повинен бути один запасний балон з киснем та один запасний регенеративний патрон.
8.1.13. КІП повинні бути завжди справними та готовими до дії. Потрібно систематично стежити за їх станом, перевіряти та своєчасно усувати виявлені вади. З цією метою слід регулярно здійснювати перевірки 1; 2; 3.
8.1.14. Перевірка 1 проводиться один раз на тиждень особою, яка користується протигазом, а також щоразу при отриманні протигаза з обмінного фонду під контролем начальника аварійної партії або помічника капітана з пожежної частини.
8.1.15. Перевірка 2 здійснюється один раз на місяць, а також після падіння, очищення, дезінфекції протигаза, роботи в ньому та заміни регенеративного патрона.
Перевірка 3 виконується один раз на рік.
8.1.16. Перевірку КІП належить виконувати щоразу перед їх використанням.
Забороняється працювати в протигазі без його перевірки.
8.1.17. Профілактичний огляд КІП належить виконувати один раз на рік, після тривалої роботи або тривалого зберігання з метою перевірки правильності регулювання вузлів, а також стану окремих вузлів та деталей.
8.1.18. Профілактичний огляд і ремонт КІП повинен здійснюватися в спеціалізованих майстернях, які є в усіх рибних портах.
8.1.19. У рибному господарстві, як правило, використовуються ДІА на стисненому повітрі - АСП-2, якими оснащуються судна ФРГ.
8.1.20. АСП-2 повинні бути завжди справними і готовими до дії.
Для підтримання АСП-2 в робочому стані необхідно:
перевіряти справність апарата та усувати виявлені дефекти не рідше одного разу на шість місяців, а також після кожного використання та перезарядження балона;
оглядати деталі апарата з частковим розбиранням один раз на рік;
перевіряти апарат перед його використанням;
один раз на п'ять років відправляти на гідравлічне випробування;
заповнювати балони суворо за вимогами заводської інструкції;
при роботі в тісних проходах та приміщеннях оберігати апарат від ударів;
після роботи апарати промити, зарядити та перевірити.
Забороняється наповнювати повітрям балони з простроченим терміном випробування.
Забороняється виконувати підтягування з'єднань, що перебувають під високим тиском.
8.1.21. Саморятівники на хімічно зв'язаному кисні повинні бути розміщені в місцях постійного несення вахтової служби, на відстані не більше 56 м від працюючого.
Необхідно оберігати саморятівник від пошкоджень, що порушують цілість його корпусу.
8.1.22. Використані саморятівники для повторного включення непридатні.
Використані саморятівники, а також ті, що зберігаються понад два роки, підлягають переспорядженню.
Роботи з переспорядження саморятівників повинні здійснювати особи, які пройшли спеціальний інструктаж. У використаному саморятівнику заміні підлягає регенеративний патрон разом з брикетом пускового влаштування, а в саморятівнику після двох років зберігання - тільки брикет пускового влаштування.
8.1.23. Використаний регенеративний патрон, а також брикет пускового улаштування з простроченим терміном придатності повинні бути знищені відповідно до інструкції з їх експлуатації.
8.1.24. Придатність саморятівника до використання визначається перевіркою його герметичності за допомогою приладу для визначення герметичності саморятівників.
8.2. Термостійкі та теплоізолювальні костюми
8.2.1. Костюми в комплекті слід зберігати в мішках, виготовлених з водонепроникної тканини. До кожного мішка повинна бути прикріплена бирка із зазначенням розміру костюма та прізвища того, за ким його закріплено, а також дати одержання костюма.
