5.2.2. Персонал підприємства, який обслуговує РП, ТП і ПП, повинен мати схеми і вказівки про допустимі режими роботи електрообладнання в нормальних та аварійних умовах.
5.2.3. Клас ізоляції електрообладнання має відповідати номінальній напрузі мережі, а пристрої захисту від перенапружень - рівню ізоляції електрообладнання.
5.2.4. Межа нагрівання конструкцій, розміщених поблизу струмоведучих частин і доступних для дотику персоналу, не повинна перевищувати 50 град.C, а недоступних для дотику - 70 град.C.
5.2.5. Конструкції можна не перевіряти на нагрівання, якщо по струмоведучих частинах, або поблизу конструкцій, проходить змінний струм 1000 А і менше.
Періодичність перевірки нагрівання цих конструкцій, не рідше 1 разу на 3 місяці, визначає особа, відповідальна за електрогосподарство на підприємстві.
5.2.6. В усіх колах РП слід передбачити встановлення роз'єднувальних пристроїв з видимим розривом, що забезпечує можливість від'єднання всіх апаратів (вимикачів, віддільників, запобіжників, трансформаторів струму, трансформаторів напруги та ін.) кожного кола від збірних шин, а також від інших джерел напруги.
5.2.7. Огляд і очищення РП, щитів, щитків від пилу і забруднення слід проводити не рідше 1 разу на 3 місяці.
5.3. Опалення
5.3.1. Відповідальність за технічний стан і контроль за експлуатацією, своєчасним та якісним ремонтом опалювальних установок на підприємствах покладається на головного механіка або іншу особу, призначену наказом по підприємству, а по цехах, майстернях, дільницях, складах, лабораторіях та окремих об'єктах (підрозділах) - на керівників цих підрозділів.
5.3.2. В вибухопожежонебезпечних і пожежонебезпечних приміщеннях категорій А, Б і В (додаток 3) застосовування пічного опалення є неприпустимим.
5.3.3. Перед початком опалювального сезону котельні, теплогенерувальні та калориферні установки та інші опалювальні прилади слід старанно перевірити і відремонтувати.
Забороняється експлуатувати несправні опалювальні установки.
5.3.4. Опалення на підприємствах повинні виконувати спеціально призначені працівники, які пройшли протипожежний інструктаж, котрий слід проводити щороку перед опалювальним сезоном.
5.3.5. В вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А і Б слід застосовувати, як правило, систему водяного або парового опалення (за винятком приміщень, в яких зберігаються або застосовуються речовини, які при з'єднанні з водою або водяними парами утворюють вибухонебезпечні суміші, чи речовини, які здатні до самоспалахування або до вибуху при взаємодії з водою).
5.4. Електричне опалення
5.4.1. Опалення електричними приладами в приміщеннях категорій за вибухопожежонебезпекою А та Б не дозволяється.
У разі застосування електронагрівальних приладів в пожежонебезпечних зонах будь-якого класу, згідно з умовами виробництва, електронагрівальні прилади мають бути захищеними від контакту з горючими матеріалами і встановлюватись на поверхні з негорючого матеріалу. Температура зовнішньої поверхні електроопалювальних приладів у найбільш нагрітому місці в нормальному режимі роботи не повинна перевищувати 85 град.C.
Не дозволяється застосовувати електричні опалювальні прилади в пожежонебезпечних зонах у складських приміщеннях.
5.4.2. Відстань від приладів електроопалення до горючих матеріалів і будівельних конструкцій повинна становити не менше як 0,25 м.
5.4.3. Електричні повітронагрівачі і опалювальні прилади повинні розміщуватись так, щоб до них був забезпечений вільний доступ - для огляду та очищення.
Усі поверхні нагрівальних приладів у виробничих приміщеннях зі значним виділенням горючого пилу повинні бути гладкими для зручності очищення.
5.4.4. Дозволяється застосовувати тільки електричні опалювальні прилади заводського виготовлення.
5.4.5. Опалювальні електроприлади перед початком опалювального сезону слід ретельно перевірити та, за потреби,- відремонтувати або замінити.
5.4.6. Забороняється:
1) класти спецодяг, промаслене шмаття, горючі матеріали і предмети на електричні опалювальні прилади і сушити їх там;
2) експлуатувати електричні опалювальні прилади, які не мають протипожежних відступок від горючих конструкцій будівель, а також підставок із негорючих матеріалів;
3) залишати увімкненими електричні опалювальні прилади без нагляду.
5.4.7. Для опалення невеликих приміщень (крім вибухонебезпечних), будівель та ін. можна застосовувати масляні радіатори та електронагрівачі (типу РБЭ-1, ЕК-2, ЕК-4, ПТ-8-2 та ін.) із закритими нагрівальними елементами. Вони повинні мати індивідуальний електрозахист і терморегулятори.
5.4.8. Електричні обігрівальні прилади в інвентарних будівлях мобільного типу слід установлювати на відстані не менш як 1 м від горючих матеріалів або відгороджувати від них екранами з негорючих матеріалів.
5.4.9. Електронагрівальні прилади можна включати в електромережу тільки зі справними штепсельними з'єднаннями.
5.5. Газове і центральне опалення
5.5.1. Встановлювати газові опалювальні котли, опалювальні апарати і газові водонагрівачі біля стін з негорючих матеріалів або біля стін, захищених негорючими матеріалами, слід на відстані не менш як 0,1 м.
5.5.2. Меблі та вироби (предмети) з горючих матеріалів треба встановлювати на відстані не менш як 0,2 м від газових нагрівачів.
5.5.3. Забороняється користуватись вогнем для виявлення витікання газу від газопроводів, а також газовими пальниками та пристроями, якщо вони несправні.
5.5.4. При появі в приміщенні запаху газу слід негайно припинити його подавання, викликати аварійну газову службу, провітрити приміщення. До усунення несправності забороняється у приміщенні запалювати сірники, курити, включати або виключати електроприлади.
5.5.5. Всі будівлі підприємств, як правило, мають бути обладнані системами центрального опалення.
5.5.6. Переобладнання котельних під газове паливо та експлуатація газового обладнання повинні здійснюватись відповідно до вимог Правил безпеки систем газопостачання України.
5.5.7. У приміщеннях, обладнаних системами водяного або парового опалення, є неприпустимим зберігання, застосування та використання речовин і матеріалів:
1) здатних до самозаймання або вибуху при дотику до гарячих поверхонь нагрівальних приладів і трубопроводів або при взаємодії з водою;
2) тих, що при контакті з водою виділяють горючі гази або пари (карбід кальцію, калій та ін.).
5.5.8. Не дозволяється залишати без нагляду котли, які працюють, особам, які їх обслуговують. Виняток становлять котли, контроль за роботою яких та управління якими здійснюється з диспетчерського пульта.
5.5.9. В окремо розташованих котельних допускається встановлення закритих витратних баків для рідкого палива об'ємом не більш як 5 куб.м (для мазуту) або 1 куб.м (для легкого нафтового палива).
5.5.10. У приміщеннях котельної забороняється:
1) проводити роботи, не пов'язані з технічним обслуговуванням та наглядом за обладнанням котельної;
2) допускати сторонніх осіб і доручати їм обслуговування котлів;
3) сушити на котлах спецодяг, взуття, інші горючі матеріали;
4) допускати підтікання рідкого палива або витікання газу з системи паливоподавання;
5) подавати паливо при несправній системі паливоподавання, "згаслих" форсунках або газових пальниках;
6) користуватись витратними баками, які не мають пристроїв для відведення палива в аварійну ємкість (тобто безпечне місце) в разі пожежі;
7) палити в топці при несправних приладах автоматичного регулювання, сигналізації та захисту обладнання;
8) застосовувати відкритий вогонь або курити у приміщеннях, де встановлена ємкість з паливом;
9) використовувати як паливо відходи нафтопродуктів та інші легкозаймисті рідини (далі - ЛЗР) та горючі рідини (далі - ГР), не передбачені технічними умовами на експлуатацію котельного обладнання;
10) застосовувати паливопроводи з горючих матеріалів.
5.5.11. Попіл і шлак, що їх вигрібають із топки, слід заливати водою і виносити в місця, спеціально відведені для цього.
5.6. Калориферне (повітряне) опалення
5.6.1. Галузь застосування калориферних установок визначається СНиП 2.04.05-91.
5.6.2. Перед початком опалювального сезону калориферні установки слід перевірити і відремонтувати. Експлуатація несправних установок неприпустима.
5.6.3. При експлуатації калориферів слід:
1) постійно тримати у справному стані контрольно-вимірювальні прилади;
2) зашпарувати негорючими матеріалами виявлені шпарини між калориферами та будівельними конструкціями камер;
3) забезпечити відстань між калориферами і конструкціями з горючих матеріалів не менш як 1,5 м - при наявності вогневого або електричного підігрівання і не менш як 0,1 м - коли теплоносіями є вода або пара;
4) стежити за тим, щоб транзитні канали, по яких подається нагріте у калорифері повітря, не мали отворів, крім призначених для подавання повітря в приміщення;
5) систематично очищати калорифери від забруднення пневматичним або гідравлічним способом.
5.7. Вентиляція і кондиціювання
5.7.1. Відповідальність за додержання вимог пожежної безпеки при експлуатації вентиляційних систем (установок), їхні технічний стан та справність покладається на головного механіка підприємства або іншу особу, призначену наказом по організації (підприємству).
5.7.2. Вентиляційні установки і системи, застосовувані на підприємствах, організаціях, повинні відповідати протипожежним вимогам будівельних норм, мати інструкції з експлуатації, що визначають експлуатаційний і протипожежний режим роботи залежно від умов виробництва, строки очищення повітроводів, фільтрів, вогнезатримувальних клапанів та ін. обладнання, а також порядок дій обслуги при виникненні пожежі або аварій.
5.7.3. Не допускається робота технологічного обладнання у вибухопожежонебезпечних та пожежонебезпечних приміщеннях у разі несправності (відсутності) або за відключених гідрофільтрів, сухих фільтрів, пиловідсмоктувальних, пиловловлювальних та інших пристроїв систем вентиляції.
5.7.4. Щоб у вентилятори не потрапляли металеві і тверді речовини, місцеві відсмоктувачі вентиляційних систем, які видаляють пожежо- та вибухонебезпечні речовини, мають бути обладнані захисними сітками і магнітними уловлювачами.
5.7.5. Забороняється прокладати повітроводи, якими переміщуються вибухопожежонебезпечні гази, пари і пил, у підвальних приміщеннях та каналах під підлогою.
5.7.6. Всередині повітроводів і на їхніх стінках забороняється розміщувати газопроводи і трубопроводи з горючими речовинами, кабелі, електропроводку та каналізаційні трубопроводи, а також не допускається перетинання повітроводів з комунікаціями.
5.7.7. Усі металеві повітроводи, трубопроводи, фільтри та інше обладнання витяжних установок, які транспортують горючі та вибухонебезпечні речовини, мають бути заземлені і захищені від статичної електрики.
5.7.8. Вентиляційні камери, циклони, фільтри, повітроводи слід регулярно очищати від горючого пилу, відходів виробництва, жирових відкладень пожежобезпечними способами. Перевірку та очищення вентиляційного обладнання слід проводити за графіком, затвердженим головним інженером або іншою посадовою особою. Результати огляду обов'язково заносяться до спеціального журналу.
5.7.9. Витяжні повітроводи, якими транспортуються горючі та вибухонебезпечні речовини (пил, волокна тощо), повинні мати пристрої для очищення (люки, розбірні з'єднання тощо).
5.7.10. Вогнезатримувальні пристрої (заслінки, шибери, клапани і т.д.), магнітні уловлювачі у вентиляційних повітроводах, пристрої блокування вентиляційних систем з установками пожежної сигналізації та автоматичними установками пожежогасіння, а також автоматичні пристрої відключення вентиляції при пожежі слід перевіряти в установлені керівником підприємства строки (але не рідше одного разу на півроку) і тримати у справному робочому стані.
5.7.11. При експлуатації вентиляційних систем забороняється:
1) закривати витяжні канали, отвори і грати;
2) залишати двері вентиляційних камер відкритими;
3) відключати або знімати вогнезатримувальні пристрої;
4) випалювати жирові відкладення та інші горючі речовини, що накопичилися у повітропровідних зонтах;
5) складати впритул (на відстані менш як 0,5 м) до повітроводів та обладнання горючі матеріали або негорючі матеріали в горючій упаковці;
6) видаляти з допомогою однієї системи відсмоктувачів (відкачування) різні гази, пари, пил та інші елементи, які, в разі змішування, можуть спричиняти спалахи, горіння або вибух;
7) використовувати припливно-витяжні повітроводи і канали для відведення газів від приладів опалення, газових колонок, кип'ятильників та інших нагрівальних приладів;
8) експлуатувати переповнені "циклони".
5.7.12. Перед пуском в експлуатацію всі відремонтовані або реконструйовані вентиляційні системи повинні пройти налагодження й випробування, про що складається акт у встановленому порядку.
5.7.13. Зміна регулювання вентиляційних установок, приєднання додаткових насадок і каналів можливі тільки з дозволу особи, відповідальної за експлуатацію вентиляційних установок, при наявності відповідних обгрунтувань.
5.7.14. Вентиляційні установки в цехах з ремонту та обслуговування дорожніх транспортних засобів повинні працювати за затвердженим графіком, складеним з урахуванням часу прибуття, виїзду дорожніх транспортних засобів та руху їх з одного поста на інший. Графік слід вивісити біля пульту управління вентиляційною установкою.
5.7.15. Забороняється зберігання у вентиляційних камерах будь-якого обладнання і матеріалів. Вентиляційні камери мають бути постійно замкненими на замок, а вхід до них стороннім особам - заборонений.
5.7.16. У місцях перетинання протипожежних перешкод повітроводи слід обладнати автоматичними вогнезатримувальними пристроями (заслінками, шиберами, клапанами).
5.7.17. При зміні технологічних процесів, а також при перестановці виробничого обладнання, яке виділяє горючі гази, пари або аерозолі, вентиляційні системи (установки), що діють на даній дільниці (в цеху), слід переобладнати відповідно до нових умов.
5.7.18. Вентиляційні установки, які обслуговують пожежонебезпечні та вибухонебезпечні приміщення, повинні мати пристрої для дистанційного включення або відключення їх при пожежах чи аваріях відповідно до спеціально зазначених в інструкціях (для кожного приміщення) вимог.
5.7.19. У приміщеннях, де розміщені дорожні транспортні засоби для перевезення нафтопродуктів у кількості до 10 автомобілів та загальною місткістю автоцистерн до 30 куб.м, слід передбачати механічну вентиляцію в обсязі триразового повітрообміну за годину зі встановленням резервних вентиляторів, які автоматично вмикаються, якщо зупинились основні.
5.7.20. Припливно-витяжну вентиляцію, розраховану на умови роботи двигунів дорожніх транспортних засобів на бензині або дизельному паливі, слід передбачати у приміщеннях постів технічного обслуговування (далі - ТО) і поточного ремонту (далі - ПР), діагностування газобалонних транспортних засобів та регулювальних робіт з ними, з урахуванням постійно діючої природної вентиляції в обсязі одноразового повітрообміну, а також з урахуванням наявності зворотних клапанів.
Застосування для цих приміщень системи припливної вентиляції з рециркулюванням повітря є неприпустимим.
5.7.21. Конструкція і матеріал вентиляторів, регулювальних та інших пристроїв вентиляційних систем для приміщень, у повітрі яких можуть міститись легкозаймисті або вибухонебезпечні речовини (гази, пари, пил), повинні унеможливлювати іскроутворення. Електродвигуни і вентилятори, що встановлюються у цих приміщеннях, мають бути у вибухозахисному виконанні.
5.7.22. При експлуатації автоматичних вогнезатримувальних пристроїв слід:
1) не рідше одного разу на тиждень перевіряти їх загальний технічний стан;
2) своєчасно очищати від забруднення горючим пилом чутливі елементи приводу засувок (легкоплавкі замки, легкогорючі вставки, термочутливі елементи та ін.).
5.7.23. Системи витяжної вентиляції приміщень для формувального та акумуляторного відділень (дільниць) і приміщень для регенерації масла не допускається об'єднувати між собою і з системою вентиляції інших приміщень.
5.7.24. Монтаж, підключення, прокладення мереж, влаштування електричного захисту на лініях, які живлять побутові кондиціонери, повинні проводитись відповідно до вимог Інструкції з експлуатації кондиціонерів та ПУЕ.
5.7.25. Лінії живлення до кожного побутового кондиціонера, групи кондиціонерів, слід забезпечувати автономним пристроєм електричного захисту незалежно від наявності захисту на загальній лінії, яка живить групу кондиціонерів.
5.7.26. Переріз електропроводів, які живлять поодинці встановлені побутові кондиціонери, повинен відповідати допустимій щільності струму, яка визначається паспортом на виріб.
5.7.27. Під час експлуатації побутових кондиціонерів забороняється:
1) при встановленні кондиціонера у віконному отворі - використовувати як опорні конструкції горючі елементи конструкцій рам замість монтажних кріплень заводського виготовлення або інших металевих конструкцій;
2) кустарно переробляти кондиціонери з метою зміни їх функціонального призначення;
3) замінювати наявні триполюсні штепсельні роз'єднувачі на двополюсні;
4) встановлювати кондиціонери у внутрішніх протипожежних перегородках та стінах;
5) встановлювати кондиціонери у вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А та Б.
5.8. Каналізація
5.8.1. Речовини, які містять легкозаймисті рідини (далі - ЛЗР) та горючі рідини (далі - ГР) і у взаємодії з водою виділяють вибухопожежонебезпечні гази (карбід кальцію, негашене вапно тощо), скидати (зливати) у каналізаційну мережу неприпустимо, навіть в аварійних ситуаціях.
5.8.2. Каналізація для відведення промислових стоків по всій своїй довжині повинна бути закритою і виготовлена з негорючого матеріалу.
5.8.3. Для відвернення розповсюдження вогню під час пожежі мережа промислової каналізації повинна бути обладнана гідравлічними затворами. Гідрозатвори слід встановлювати на випусках стоків з виробничих приміщень, від майданчиків з технологічними установками, апаратами, резервуарами, зливо-наливними естакадами тощо, в яких застосовуються легкозаймисті, горючі та вибухонебезпечні речовини. Шар води, який утворює гідрозатвор, повинен бути не меншим за 0,25 м.
5.8.4. Для відведення пари і газів каналізацію по підземній трасі слід обладнати вентиляційними стояками.
5.8.5. Каналізаційні мережі та гідрозатвори слід періодично оглядати й очищати. Кришки колодязів огляду каналізації повинні бути постійно закритими, а на складах ЛЗР та ГР - мати пофарбування, яке відрізняється від кольору підлоги та покажчики місця перебування колодязів.
5.8.6. Не дозволяється:
1) експлуатувати виробничу каналізацію з несправними або неправильно виконаними гідрозатворами;
2) об'єднувати потоки різних стічних вод, які спроможні в разі змішування утворювати й виділяти вибухонебезпечні суміші;
3) з'єднувати витяжну частину каналізаційних стояків з вентиляційними системами та димоходами;
4) використовувати для освітлення гідрозатворів і колодязів ліхтарі, факели та інші види відкритого вогню.
6. Вимоги з утримання технічних засобів пожежного зв'язку, установок пожежної сигналізації та автоматичних установок пожежогасіння
6.1. Установки пожежної сигналізації (далі - УПС) та автоматичні установки пожежогасіння (далі - АУП) (додаток 5), при їх наявності на підприємстві (об'єкті), повинні утримуватись у працездатному стані і щодо них слід вживати таких заходів:
1) проведення технічного обслуговування з метою забезпечення надійної роботи на період строку служби;
2) матеріально-технічне (ресурсне) забезпечення з метою безумовного виконання функціонального призначення в усіх режимах експлуатації, підтримання і своєчасного відновлення працездатності;
3) опрацюванням належної експлуатаційної документації, потрібної для підтримання в робочому стані УПС і АУП, для обслуги і чергових.
6.2. Будівлі, приміщення та споруди слід обладнувати установками відповідно до вимог будівельних норм, правил, стандартів, відомчих переліків та інших нормативних документів.
6.3. Апаратура та обладнання, які входять до складу установок пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння, повинні відповідати чинним стандартам, технічним умовам, мати сертифікат якості заводу-виготовлювача і не мати дефектів.
6.4. Установки пожежної автоматики слід тримати у справному стані і постійній готовності для використання за призначенням. Несправності слід усувати негайно, реєструючи це у спеціальному журналі обліку несправностей установки пожежної автоматики (додаток 5, п.3,4).
6.5. Регламентні роботи з ТО і планово-попереджувального ремонту (далі - ППР) установок пожежної сигналізації та пожежогасіння слід виконувати згідно з планом-графіком, заздалегідь повідомивши про це органи держпожнагляду.
6.6. На опорах силових електромереж забороняється прокладати лінійну частину УПС і комплексну охоронно-пожежну сигналізацію (далі - КОПС).
6.7. Клемові коробки приладів повинні бути закритими й опломбованими захисними кришками, а корпуси приладів - заземленими.
6.8. Приміщення з установленими в ньому приймально-контрольними приладами та станціями повинно бути сухим, добре вентильованим, мати достатній рівень штучного й природного освітлення, а також обладнаним аварійним освітленням.
6.9. Електроживлення УПС, КОПС та АУП слід здійснювати за I категорією згідно ПУЕ.
При використанні акумуляторних батарей як джерел резервного живлення, ємкість їх повинна забезпечувати роботу систем сигналізації протягом однієї доби в черговому режимі і не менше як три години - в режимі "Тривога".
6.10. Розміщення світлових і звукових сигнальних пристроїв тривоги слід виконувати відповідно до вимог чинних нормативно-технічних документів.
6.11. АУП, змонтовані і введені в експлуатацію, повинні відповідати проектній документації та вимогам нормативних документів. Внесення будь-яких змін в конструкцію установки, перекомпонування захищуваних приміщень та інші переобладнання можливі за узгодженням з проектною організацією з обов'язковим поінформуванням про це органів державного пожежного нагляду.
6.12. АУП повинні мати автоматичне, дистанційне та місцеве управління. Виняток - спринклерні установки, які не мають дистанційного і місцевого пуску.
6.13. Неприпустимим є переведення установок з автоматичного пуску на ручний, за винятком випадків, зазначених у нормативних документах.
Пристрої ручного пуску АУП мають бути захищеними від несанкціонованого приведення в дію та механічних пошкоджень, а також установлюватись поза можливою зоною горіння, в доступному місці.
Для визначення місцезнаходження АУП слід застосовувати вказівні знаки, розміщуючи знаки як усередині, так і поза приміщенням.
6.14. Елементи та вузли АУП мають бути пофарбованими відповідно до вимог чинних стандартів.
6.15. Забороняється:
1) використовувати трубопроводи АУП для підвішування або кріплення будь-якого устаткування;
2) приєднувати виробниче обладнання та санітарні прилади до живильних трубопроводів АУП;
3) встановлювати запірну арматуру і фланцеві з'єднання на трубопроводах живлення та розподільчих трубопроводах.
6.16. Приміщення, де розташовані вузли управління, насосні станції пожежогасіння, повинні мати аварійне освітлення та бути постійно зачиненими.
Приміщення станцій пожежогасіння, насосних станцій слід забезпечувати телефонним зв'язком з диспетчерським пунктом (пожежним постом). Ключі від приміщень повинні бути в обслуги та оперативного (чергового) персоналу. Над входом до приміщення слід розмістити табло з написом "Станція пожежогасіння".
6.17. Посудини та балони установок пожежогасіння, маса вогнегасної речовини або тиск середовища в яких знизились проти значень, встановлених експлуатаційною документацією на 10% і більше, підлягають дозарядженню (перезарядженню).
6.18. Посудини і балони АУП слід захищати від прямого сонячного проміння та безпосереднього теплового впливу опалювальних або нагрівальних приладів.
6.19. Приміщення, які захищені установками об'ємного пожежогасіння, повинні бути обладнані пристроями для самозачинення дверей.
6.20. Автоматичні установки об'ємного пожежогасіння, які мають електричну частину і призначені для захисту приміщення, де перебувають люди, повинні мати:
1) звукову і світлову сигналізацію, яка сповіщає про подавання в ці приміщення вогнегасної речовини;
2) пристрій переключення автоматичного пуску на ручний з відповідним сигналом у приміщення чергового персоналу;
3) пристрої затримки (сповільнення) випуску вогнегасної речовини в об'єкт, який захищається АУП.
Всередині такого приміщення слід встановлювати світловий сигнал у вигляді напису на світлових табло ("Газ - виходь!" "Піна - виходь!" та ін.) і звуковий сигнал оповіщення. Біля входу в приміщення, яке захищається, слід встановлювати світловий сигнал ("Газ - не заходити!", "Піна - не заходити!" та ін.), а у приміщенні чергового персоналу - відповідний сигнал з інформацією про подавання вогнегасної речовини.
6.21. Підприємства, окремо розташовані (або віддалені) і ті, що перебувають поблизу населених пунктів, слід забезпечувати засобами пожежного зв'язку (телефонами, радіозв'язком, оповіщувачами), передбачивши можливість використання їх для передання повідомлення про пожежу в будь-яку пору доби.
6.22. Потенційно пожежонебезпечні об'єкти повинні мати прямий телефонний зв'язок з найближчим підрозділом пожежної охорони або центральним пультом пожежного зв'язку.
6.23. В разі відсутності на об'єкті телефонного зв'язку слід зазначити на видних місцях (написах-табличках тощо) місце найближчого телефону або спосіб виклику пожежної охорони.
6.24. Таксофони, встановлені на територіях і в приміщеннях підприємства, мають бути справними і забезпечувати можливість безплатного користування ними для передачі повідомлення про пожежу по лінії зв'язку "01".
На телефонах повинні бути таблички з номером виклику пожежної охорони ("01") та призначенням цього номера і інформацією, що дзвонити можна безкоштовно.
6.25. У вибухонебезпечних зонах телефонні апарати і сигнальні пристрої до них повинні бути виконані відповідно до категорії та групи вибухонебезпечної суміші.
7. Вимоги з утримання пожежної техніки та основних засобів гасіння пожеж
7.1. Використання пожежної техніки, в тому числі пожежного обладнання, інвентарю, інструментів для господарських, виробничих та інших потреб, не зв'язаних з гасінням пожежі або навчанням протипожежних формувань, забороняється.
При аваріях і стихійних лихах застосовувати пожежну техніку можна тільки з дозволу органів державного пожежного нагляду.
7.2. Пересувну пожежну техніку (причіпні та переносні мотопомпи та інше обладнання) слід тримати в опалюваних приміщеннях або спеціально призначених для цієї мети приміщеннях (боксах) з температурою середовища не нижче 10 град.C, які мають освітлення, телефонний зв'язок, тверде покриття підлоги, утеплені ворота, інші пристрої та обладнання, необхідні для гарантування нормальних і безпечних умов роботи.
7.3. Пересувна пожежна техніка постійно повинна перебувати в повній готовності до застосування: бути справною, заправленою пальним, мастильними матеріалами, забезпеченою запасом вогнегасних речовин і повним комплектом придатного до застосування пожежнотехнічного озброєння.
7.4. За кожною одиницею пожежної техніки слід закріплювати водія (моториста), що пройшов спеціальну підготовку. На пожежні мотопомпи слід виділити бойову обслугу (зі складу членів ДПД).
На підприємстві слід розробити порядок доставки техніки до місця пожежі.
7.5. Перед уведенням в експлуатацію (постановкою на бойове чергування) пожежні автомобілі, за їх наявності, мотопомпи та причепи слід випробувати на відповідність вимогам нормативної документації за участю представників пожежної охорони.
7.6. Види, періодичність, зміст і технологічна послідовність робіт з технічного обслуговування пожежних автомобілів, мотопомп і причепів повинні відповідати вимогам, встановленим в експлуатаційній документації на вироби конкретних типів (марок).
Перевірка стану агрегатів проводиться перед пуском двигуна, про що слід зробити запис у спеціальному журналі, який зберігається в приміщенні, де встановлена ця техніка.
7.7. Виробничі, адміністративні, складські й допоміжні приміщення, технологічні установки, а також відкриті площадки для зберігання матеріалів, продукції, обладнання, стоянки автотранспортної техніки повинні бути забезпечені первинними засобами гасіння пожеж: вогнегасниками, пожежним інвентарем (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати) та ручним пожежним інструментом (гаки, ломи, сокири тощо).
7.8. Місця, де зберігається пожежна техніка та засоби гасіння пожеж, треба зазначати на вказівних знаках, які слід розміщувати на видних місцях на висоті 2-2,5 м як усередині, так і назовні приміщення.
7.9. Норми і потреби в первинних засобах пожежогасіння для діючих підприємств визначаються відповідно до додатка 6 цих Правил.
7.10. Для розміщення первинних засобів пожежогасіння у виробничих, складських та інших приміщеннях, будівлях, спорудах і на території підприємств, як правило, слід установлювати спеціальні пожежні щити (стенди).
На пожежних щитах (стендах) слід розміщувати ті первинні засоби гасіння пожеж, які можуть застосовуватись у даному приміщенні, споруді, установці.
7.11. Пожежні щити (стенди) і засоби пожежогасіння мають бути пофарбовані у відповідні кольори за ГОСТ 12.4.026-76.
7.12. На пожежних щитах (стендах), ящиках для піску і бочках для води слід указувати їх порядкові номери.
Порядковий номер пожежного щита (далі - "ПЩ") позначають після буквеного індексу "ПЩ".
7.13. У складі пожежного щита (стенда) пісок можна замінити флюсом, карналітом, кальцинованою содою, вогнегасним порошком, глиноземом або іншими, з належними пожежогасними характеристиками, негорючими та сипкими матеріалами.
7.14. Пожежні щити (стенди) повинні забезпечувати:
1) захист вогнегасників від потрапляння прямого сонячного проміння, а також захист знімних комплектуючих від використання сторонніми особами не за призначенням (для щитів і стендів, що встановлюються поза приміщеннями);
2) зручність і оперативність зняття (виймання) закріплених на щиті (стенді) комплектуючих виробів.
7.15. Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях встановлення не повинні створювати перешкод при евакуації. Їх слід установлювати в легкодоступних і видних місцях (коридорах, на входах і виходах з приміщень тощо).
7.16. Переносні вогнегасники слід розміщувати:
1) на висоті не більш як 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані не менш як 1,2 м від краю дверей при їх відкриванні;
2) в пожежних шафах разом з пожежними кранами у спеціальних тумбах, або на пожежних щитах (стендах).
7.17. Конструкція або зовнішнє оформлення тумби чи шафи для розміщення вогнегасників повинні бути такими, щоб можна було візуально визначити тип вогнегасника, який зберігається в них.
Навішувати вогнегасники на кронштейни, розміщувати їх у тумбах чи пожежних шафах слід так, щоб можна було прочитати маркувальні написи на корпусі.
7.18. Придатність заряду пінного вогнегасника треба перевіряти не рідше одного разу на рік, корпус - щороку перевіряється на міцність.
7.19. Заряджати і перезаряджати вогнегасники всіх типів треба відповідно до інструкції з експлуатації.
7.20. Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:
1) пломби на пристроях ручного пуску;
2) облікові (інвентаризаційні) номери за прийнятою на підприємстві системою нумерації;
3) бирки і маркувальні написи на корпусі, червоний сигнальний колір згідно з державним стандартом.
7.21. Використані вогнегасники, а також вогнегасники із зірваними пломбами слід перезаряджати або перевіряти, а на цей час на захищуваних площах їх слід заміняти відповідною кількістю заряджених вогнегасників.
7.22. Вогнегасники, встановлені ззовні приміщення або в неопалюваному приміщенні підприємства і не призначені для експлуатації при негативних температурах, на холодний період (+5 град.C і нижче) слід знімати.
Біля місць зберігання вогнегасників вивішуються покажчики "Вогнегасники зберігаються тут", а в тих місцях, де були зняті вогнегасники, - таблички із зазначенням найближчого пункту, де вони є.
7.23. Грубошерсті полотна і повсть розмірами не менш як 1 х 1 м рекомендується зберігати в металевих футлярах з кришками, які періодично (не рідше одного разу на три місяці) слід просушувати й очищувати від пилу.
В місцях застосування і зберігання ЛЗР та ГР розміри полотен слід збільшити до 2 х 1,5 м та 2 х 2 м.
7.24. У вибухопожежонебезпечних приміщеннях категорій А та Б комплектування пожежних щитів ломами, сокирами, відрами та металевими лопатами (совками), які можуть спричиняти іскріння, є неприпустимим.
7.25. Відповідальність за своєчасне і повне оснащення об'єктів вогнегасниками та іншими засобами гасіння пожеж, забезпечення технічного обслуговування, навчання працівників підприємств правил користування вогнегасниками несуть керівники цих підприємств або орендарі, згідно з договором оренди.
8. Вимоги до протипожежного водопостачання
8.1. У виробничих, складських, адміністративних і допоміжних приміщеннях підприємств слід передбачити протипожежне водопостачання, яке забезпечує пропуск розрахункової кількості води для гасіння пожежі, виходячи з вимог чинних будівельних норм за кожним типом споруди.
8.2. Мережі протипожежного водопроводу повинні забезпечувати необхідні за нормами витрату і напір води. При недостатньому напорі на підприємстві слід установлювати насоси, які підвищують тиск у мережі.
8.3. Відповідальність за технічний стан пожежних гідрантів, установлених на водопровідній мережі, несуть відповідні служби (організації, установи), у віданні яких перебувають водопровідні мережі, а на території підприємств - власники або орендарі (згідно з договором оренди).
8.4. Пожежні гідранти повинні бути справними і розміщувати їх треба так, щоб забезпечувати зручний забір води пожежними машинами.
8.5. Перевірку роботоздатності пожежних гідрантів здійснюють особи, які відповідають за їх технічний стан, не рідше як двічі на рік (навесні та восени). Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів мають бути очищеними від бруду, льоду і снігу, в холодну пору утепленими, а стояки - звільненими від води.
Кришки люків колодязів підземних пожежних гідрантів рекомендується фарбувати в червоний колір.
8.6. До пожежних гідрантів та водоймищ слід улаштувати під'їзди з твердим покриттям.
Якщо на території об'єкта або поблизу нього (в радіусі 200 м) розташовані природні або штучні джерела води (ріки, озера, басейни тощо), то до них треба влаштувати під'їзди з площадками (пірсами) розміром не менш як 12 х 12 метрів для забору води пожежними автомобілями в будь-яку пору року.
8.7. В разі неможливості забору води з пожежного резервуара (водоймища) слід передбачати приймальні "мокрі" колодязі, з'єднані з резервуаром (водоймищем) трубопроводом діаметром не менш як 0,2 м. Перед приймальним колодязем на сполучному трубопроводі слід розміщувати в окремому колодязі засувку з штурвалом під кришкою люка.
8.8. Відповідальність за підтримання в технічно справному стані водойм, водозапірних пристроїв, під'їздів до них покладається на керівника підприємства.
8.9. Місця розташування пожежних гідрантів і водоймищ треба обладнувати світловими або флуоресцентними покажчиками з нанесеними:
1) для пожежного гідранта - буквеним індексом "ПГ", цифровими значеннями відстані в метрах від покажчика до гідранта, внутрішнього діаметра трубопроводу в міліметрах, зазначенням виду водопровідної мережі (тупикова чи кільцева);
2) для пожежної водойми - буквеним індексом "ПВ", цифровими значеннями запасу води в кубічних метрах та кількості пожежних автомобілів, які можна водночас ставити на площадці біля водоймища;
3) для водонапірної башти - позначенням, яке вказує місце розташування пристроїв для забору води пожежною технікою.
8.10. Будову внутрішнього протипожежного водопроводу, його потребу у воді, кількість уводів у корпуси та окремі будівлі, витрату води на внутрішнє гасіння пожеж, число струменів від внутрішніх пожежних кранів визначають згідно з вимогами чинних будівельних норм.
8.11. Внутрішні пожежні крани слід розміщувати в легкодоступних місцях, при цьому вони не повинні перешкоджати евакуації людей.
8.12. Внутрішні пожежні крани треба укомплектувати пожежними рукавами однакового з ними діаметру завдовжки 10-20 м і стволами, а також важелями для полегшення відкривання вентиля.
8.13. Напірний пожежний рукав слід постійно тримати сухим, добре скоченим, приєднаним до крана і ствола і не рідше одного разу на шість місяців знову скочувати в інший бік.
8.14. Пожежні крани слід розміщувати у вбудованих або навісних шафках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для опломбування і візуального огляду їх без розкривання. При влаштуванні шафок слід враховувати (при потребі) можливість розміщення в них двох вогнегасників.
8.15. Спосіб встановлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність обертання вентиля та приєднання рукава. Напрям осі вихідного отвору патрубка пожежного крана має виключати різкий злам пожежного рукава в місці його приєднання.
8.16. На дверцятах пожежної шафи слід зазначити: буквений індекс "ПК", порядковий номер крана, номер телефона найближчої пожежної частини.
Зовнішнє оформлення дверцят має відповідати вимогам чинних державних стандартів.
8.17. Пожежні крани двічі на рік (весною та восени) підлягають технічному обслуговуванню і перевірці на роботоздатність з пуском води та реєстрацією результатів перевірки у спеціальному журналі обліку технічного обслуговування.
8.18. Пожежні крани повинні бути постійно у справному стані, доступними для використання.
8.19. У неопалюваних приміщеннях у зимовий час воду з внутрішнього протипожежного водопроводу треба зливати.
Біля внутрішніх пожежних кранів мають бути написи (таблички) про місце розташування і порядок відкривання засувки або пуску насоса.
З порядком відкривання засувки або пуску насоса слід ознайомити всіх, хто працює в приміщенні.
При наявності засувки з електроприводом відкриття її і пуск насоса слід здійснювати дистанційно - від пускових кнопок, які встановлюються біля внутрішніх пожежних кранів.
9. Вимоги пожежної безпеки до дорожніх транспортних засобів
9.1. Вимоги до оснащення дорожніх транспортних засобів первинними засобами пожежогасіння
9.1.1. Технічний стан дорожніх транспортних засобів повинен відповідати вимогам стандартів, Правил пожежної безпеки України, Правил дорожнього руху, Правил охорони праці на автотранспорті, Правил технічної експлуатації, нормативних актів з охорони навколишнього середовища, інструкцій підприємств-виготовлювачів, реєстраційних документів і іншої нормативної документації.
9.1.2. Дорожні транспортні засоби повинні оснащуватись вогнегасниками у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 року "Про забезпечення транспортних засобів первинними засобами пожежогасіння" N 1128.
9.1.3. Легкові автомобілі оснащуються одним порошковим вогнегасником: ВП-2, вантажні автомобілі: двовісні - одним ВП-2 або вуглекислотним ВВК-5, багатовісні - одним порошковим ВП-5. Приміщення для пасажирів в автобусі оснащується одним повітряно-пінним вогнегасником ВПП-9 та вуглекислотним ВВК-7.
9.1.4. Автомобілі (автобуси) для перевезення пасажирів у кількості:
1) до 8 - оснащуються вогнегасниками ВП-2;
2) до 30 - оснащуються ВП-2 (або ВП-5) та вуглекислотним ВВК-5;
3) понад 30, а також дорожні транспортні засоби для вахтових бригад - одним порошковим ВП-5 та ВП-2 (або ВП-5 та вуглекислотним ВВК-5).
9.1.5. Автоцистерни для транспортування нафтопродуктів та інші дорожні транспортні засоби для перевезення небезпечних вантажів оснащуються двома порошковими вогнегасниками ВП-5 та одним вуглекислотним вогнегасником ВВК-7.
Причіп-автоцистерна для транспортування нафтопродуктів оснащується двома порошковими вогнегасниками ВП-5 та вуглекислотним ВВК-7: один перебуває на шасі, два - на цистерні або в кузові з небезпечним вантажем. На великовагових автомобілях-самоскидах повинен бути один вогнегасник ВП-5.
9.1.6. Пересувні ремонтні майстерні та лабораторії, інші дорожні транспортні засоби типу "фургон", що монтуються на автомобільних шасі, повинні оснащуватись двома порошковими вогнегасниками ВП-2 або одним ВП-2 та вуглекислотним ВВК-7.
9.1.7. В усіх автомобілях вогнегасники розміщуються в кабіні безпосередньо біля водія в легкодоступному для нього місці. Вогнегасники, які розміщують поза кабіною, потрібно захищати від впливу атмосферних опадів, сонячних променів і бруду.
9.1.8. Вогнегасники в легкових автомобілях кріпляться зліва (спереду) під сидінням водія або під переднім сидінням для пасажира - таким чином, щоб не виникали перешкоди при регулюванні положення крісла водія і не існувала загроза його травмування.
Місцями кріплення вогнегасників в кабіні вантажних автомобілів можуть бути задні кути та задня стінка кабіни.
В пасажирських салонах автобуса вогнегасники для забезпечення їх цілості і для можливого контролю з боку водія, доступу до нього через передні двері, розміщувати приблизно на рівні центру вікон або вище в передньому куті салону. Найбільш зручними місцями для ВП-5 та ВВК-5 в автобусах великого класу є стінка кабіни з боку водія або місце під правим переднім кріслом для пасажирів.
На автоцистерні вогнегасник може бути розміщений на торцевій передній частині або на лівому її борті, висота кріплення - не більш як 1,8 м.
9.1.9. Допускається кріплення вогнегасників в нахиленому або горизонтальному положенні корпуса. Індикатор тиску вогнегасника закачного типу повинен бути добре видний, щоб можна було контролювати тиск без зняття вогнегасника з кронштейна. Допускається короткочасне перебування вогнегасників у воді, коли вантажні автомобілі рухаються вбрід через водоймище.
Забороняється зберігання вогнегасників у багажнику легкового автомобіля, кузові вантажного автомобіля і інших місцях, доступ до яких є важким.
9.1.10. Вогнегасниками дорожні транспортні засоби комплектуються, переважно, на заводі-виготовлювачі.
9.1.11. Конструкція кронштейна вогнегасника повинна бути надійною, щоб виключалася імовірність випадання з нього вогнегасника під час руху автомобіля, а також при зіткненні або ударі його об перешкоду. Конструкція кронштейна, яка входить безпосередньо в комплект вогнегасника, що використовується на автотранспорті, повинна бути узгоджена з розробником або виготовлювачем автомобілів.
9.2. Вимоги пожежної безпеки при експлуатації спеціалізованих дорожніх транспортних засобів
9.2.1. Дорожні транспортні засоби, призначені для перевезення вибухових речовин і виробів, а також легкозаймистих рідин і газів (в цистернах, балонах, бочках, бідонах тощо) обладнуються випускною трубою з виносом її в праву сторону перед радіатором. Якщо розміщення двигуна не дозволяє такого переобладнання, то допускається вивід випускної труби в праву сторону поза зоною кузова або цистерни і зоною паливної комунікації. Випускна труба дорожніх транспортних засобів для перевезення легкозаймистих рідин і газів обладнується іскрогасниками.
Паливні баки дорожніх транспортних засобів захищаються спереду і ззаду металевими щитками, а знизу - сіткою з чарункою 1,0 х 1,0 см.
Відстань від паливного бака до щитків і сітки повинна бути не менше 2,0 см.
9.2.2. Електричне обладнання дорожніх транспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі класів 1, 2, 3, 4, 5, повинно відповідати таким вимогам:
1) номінальна напруга не повинна перевищувати 24 В. Електромережі слід захищати від підвищених струмів запобіжниками заводського виготовлення;
2) електромережі повинні розмикатись пристроями для відключення акумулятора від усієї мережі за допомогою двополюсних вимикачів або інших приладів, управління якими проводиться із кабіни і ззовні;
3) дорожні транспортні засоби, які перевозять легкозаймисті рідини або гази, в нерухомих або знімних цистернах, слід обладнувати пристроєм для відводу статичної напруги, під час руху - металевим заземлювальним ланцюгом з дотиком на землі в навантаженому стані на довжині 0,2 м і металевим штирем з тросом (3 - 5 м) - на зупинці.
9.2.3. Автоцистерни для перевезення легкозаймистих рідин повинні бути обладнані: буксирним пристроєм, захисним заднім бампером по всій ширині автоцистерни, який повинен виступати від задньої площини цистерни на 0,1 м і кронштейном (або обладнані місцем) для кріплення інформаційних таблиць.
9.2.4. Дорожні транспортні засоби, які перевозять небезпечні вантажі і автоцистерни з небезпечними речовинами, повинні бути позначені інформаційними таблицями системи інформації про небезпеку (прямокутник розміром 0,6 х 0,3 м, праву частину якого завдовжки 0,4 м пофарбовано в оранжевий, а ліву - в білий колір з каймою чорного кольору (ширина - 1,5 см) із зазначенням: кодів екстрених заходів (під час пожежі або витоку небезпечного вантажу), знака небезпеки, класу небезпеки і номера небезпечного вантажу.
При перевезенні на дорожньому транспортному засобі декількох видів небезпечних речовин, інформаційні таблиці повинні містити інформацію про найбільш вибухопожежонебезпечну речовину.
9.2.5. При перевезеннях небезпечних вантажів класів 1, 3, 7, а також легкозаймистих рідин, отруйних газів і сильнодійних отруйних речовин, дорожні транспортні засоби комплектуються: двома знаками "В'їзд заборонений", набором інструменту для дрібного (аварійного) ремонту ДТЗ, двома упорними колодками, а напівпричепи - фіксаторами робочого положення опірних стійок, повстяним полотном розміром 1,5 х 1,5 м, пісочницею ємкістю 20 кг і лопатою, знаком аварійної зупинки або ліхтарем зі склом червоного кольору з миготливим світлом, а при перевезенні спирту етилового - двома ліхтарями зі склом оранжевого кольору з миготливим чи постійним світлом, засобами нейтралізації небезпечних вантажів, які перевозяться, і засобами індивідуального захисту водія і персоналу, який супроводжує.
9.2.6. Кузови вантажних дорожніх транспортних засобів при перевезенні небезпечних вантажів закриваються вогнестійким брезентом, який закріплюється дерев'яними рейками на 0,2 м нижче верхніх країв бортів.
9.2.7. Кузови - фургони дорожніх транспортних засобів при перевезенні небезпечних вантажів, обладнуються системою вентиляції, а стіни в салоні фургона оброблюються вогнестійкими речовинами, електричні лампи для освітлення кузова захищають скляними ковпаками, міцними сітками або решітками, двері фургона обладнуються надійними засувами.
9.2.8. На обох боках автоцистерни, в якій перевозиться зріджений (скраплений) нафтовий газ, від шва переднього днища до шва заднього днища повинна бути нанесена смуга червоного кольору шириною 0,2 м нижче повздовжньої вісі ємкості. Над смугою наноситься напис чорного кольору "Пропан - вогненебезпечно ". На задньому днищі ємкості повинен бути нанесений напис "Вогненебезпечно".
При перевезеннях інших легкозаймистих рідин на обох боках цистерн, вздовж вісі слід нанести напис "Вогненебезпечно" - кольором, який повинен відрізнятися на тлі кольору цистерни.
З метою попередження нагріву легкозаймистих рідин і газів у цистернах під впливом сонячної радіації, зовнішня поверхня ємкості повинна бути покрита (пофарбована) емаллю світло-сірого кольору.
9.2.9. Для запобігання пожеж на дорожніх транспортних засобах забороняється:
1) експлуатувати автомобільні цистерни при закінченні строків періодичного технічного огляду ємкості, манометрів і свідоцтв про допуск ДТЗ до перевезення небезпечного вантажу при наявності механічних пошкоджень газобалонної установки або ємкості;
2) подавати при несправній системі живлення бензин у карбюратор безпосередньо з будь-якої ємкості через шланг чи іншим способом;
3) експлуатувати несправні прилади систем живлення;
4) залишати в кабіні та на двигуні забруднені мастилом і паливом обтиральні матеріали (клоччя і т.п.);
5) допускати скупчення на двигуні та його картері бруду, змішаного з пальним і мастильними матеріалами;
6) застосовувати для знежирення і миття двигуна, вузлів і агрегатів бензин та інші ЛЗР та ГР;
7) користуватись відкритим вогнем при визначенні та усуненні несправностей механізмів, розігрівати двигун відкритим полум'ям;
8) курити в автомобілі, в якому перевозяться вибухові речовини, легкозаймисті рідини, гази і тверді речовини, і розводити вогонь ближче 100 м від стоянки дорожнього транспортного засобу;