- недотримання оперативно-режимних вимог;
- злочинні дії підслідних та засуджених;
- використання технічних та інших речовин з метою досягнення наркотичного ефекту;
- порушення правил техніки безпеки на виробництві;
- недостатній контроль з боку адміністрації установ за організацією виробничої діяльності, станом виробничих об'єктів. техніки і обладнання.
8.7.3. Основні заходи щодо запобігання травмам та отруєнням:
- постійний контроль з боку начальників установ, служб і медичних працівників за виконанням вимог наказів та інструкцій МВС України про забезпечення належного утримання підслідних ти засуджених, правильного їх працевлаштування з метою запобігання травмам, отруєнням та нещасним випадкам; працевикористання засуджених у відповідності з їх кваліфікацією і станом здоров'я;
- систематичне проведення начальниками служб занять з підлеглими щодо виконання вимог наказів та інструкції;
- систематичне проведення з засудженими занять по вивченню загальних правил техніки безпеки, ознайомленню з заходами особистої профілактики травм і отруєнь, вивченню та практичному опрацюванню способів надання першої допомоги (в порядку само- і взаємодопомоги) при травмах, отруєннях та нещасних випадках;
- технічний інструктаж та оформлення допуску до певних видів праці;
- санітарно-освітня робота;
- постійний нагляд за особами, які мають слабий фізичний розвиток і хронічні захворювання, визначення трудових рекомендацій для них та контроль за їх працевлаштуванням;
- систематичне вивчення обставин та причин травм, отруєнь, нещасних випадків з розробкою конкретних рекомендацій щодо їх усунення.
8.7.4. За планом роботи медичної частини установи здійснюється медичний контроль за санітарно-гігієнічними умовами праці засуджених, виконанням правил охорони праці і виробничої санітарії, наявністю та укомплектованістю аптечок та санітарних сумок, станом питного водопостачання на виробництві, наявністю спецодягу, санітарним станом території, робочих місць і т.інш. Результати перевірок оформляються актами обстежень та приписами на адресу адміністрації цехів, дільниць тощо із зазначенням конкретних термінів усунення виявлених недоліків. У випадку виявлення грубих порушень санітарно-гігієнічних правил на виробництві про результати обстеження доповідають безпосередньо керівництву установи для вживання негайних заходів з метою їх усунення. Якщо заходи для усунення недоліків не будуть вжиті, то начальник медичної частини доповідає про це старшому медичному начальнику.
8.7.5. Виробничі об'єкти забезпечуються медичним обслуговуванням у такому порядку:
8.7.5.1. На частині об'єктів створюються пункти охорони здоров'я, де забезпечення медичним майном та медикаментами здійснюється за рахунок господарчого органу чи виробництва установи.
8.7.5.2. Всі цехи, самостійні дільниці, майстерні тощо забезпечуються аптечками першої допомоги. За збереження та своєчасне поповнення аптечок несуть відповідальність начальники цехів, дільниць, майстри. Поповнення аптечок здійснюють медичні працівники за рахунок виробництва.
8.7.5.3. В кожній виробничій бригаді, що працює на віддаленій дільниці, й цеху чи в групі бригад, для надання першої допомоги виділяється один із засуджених, спеціально для цього підготовлений, якого медична частина установи забезпечує санітарною сумкою з медикаментами і перев'язочним матеріалом.
8.7.5.4. Якщо засуджений, який потерпів на виробництві, потребує невідкладної лікарської допомоги, то його доставляють у медичну частину чи до найближчого лікувального закладу.
8.7.6. Медичні працівники установи, надавши допомогу потерпілому, доповідають письмово протягом трьох годин керівництву установи про випадок, характер травми (отруєння), стан потерпілого тощо для своєчасного проведення розслідування. Медичні працівники обов'язково залучаються до роботи комісії по розслідуванню нещасних випадків, що створюється наказом начальника установи.
8.7.7. Якщо внаслідок нещасного випадку на виробництві потерпілий втрачає працездатність на час не менше як один день чи має бути переведений з роботи за основним фахом на іншу роботу, то складається акт за формою Н-1.
Акт з матеріалами розслідування виробничої травми, професійного захворювання чи отруєння додається до особової справи засудженого у встановленому порядку. Випадки професійних отруєнь та захворювань розслідуються в порядку, передбаченому чинним законодавством. Якщо під час розслідування було виявлено, що смерть засудженого чи втрата ним працездатності сталися внаслідок вчинків (бійка, навмисне пошкодження, вбивство тощо), пов'язаних з порушенням з боку потерпілого режиму утримання чи отруєння від навмисного вживання з метою сп'яніння різних технічних рідин (лаків, фарб, розчинників тощо), що містять токсичні речовини, то акт Н-1 не складається.
8.7.8. Медичні частини установ повинні бути обладнані необхідним для надання медичної допомоги потерпілим при нещасних випадках, травмах, отруєннях і готовими до забезпечення негайної доставки їх в лікувальні заклади для надання спеціалізованої медичної допомоги.
Розділ 9
Медичне обслуговування жінок та неповнолітніх
9.1. Особливості лікувально-профілактичної роботи з неповнолітніми
9.1.1. В період перебування в слідчому ізоляторі всіх неповнолітніх обстежують на дифтерійну інфекцію та гельмінти. При позитивних результатах бактеріологічного обстеження бактеріовиділювачам проводять повний комплекс лікувально-профілактичних та протиепідемічних заходів, після чого вони можуть бути направлені до виховно-трудової колонії (ВТК). За показаннями здійснюється прищеплення вакциною АДС-М. Туберкулінова діагностика проводиться в -СІЗО всім неповнолітнім.
Профілактичне обстеження органів грудної клітки у неповнолітніх здійснюється тільки флюорографічне.
9.1.2. При надходженні неповнолітніх до ВТК начальник медичної частини, який входить до складу комісії, що приймає неповнолітніх засуджених, які прибувають, дає рекомендації з питань раціонального працевлаштування, направлення на професійне та загальноосвітнє навчання згідно з Переліком медичних протипоказань до роботи і виробничого навчання підлітків професіям, загальним для всіх галузей народного господарства та пов'язаних з ними підприємств.
Одночасно виявляються особи, які потребують лікування, психопрофілактики у лікаря-психіатра чи виховно-психологічного впливу з боку психолога і вихователя.
9.1.3. Двічі на рік всі вихованці ВТК підлягають поглибленим лікарським оглядам з антропометричними вимірюваннями, контролем ваги, лабораторними дослідженнями та флюорографічним обстеженням. На підставі даних про стан здоров'я та фізичної підготовки вихованців їх розподіляють для занять фізичною культурою на групи: основну, підготовчу, спеціальну та інвалідну.
До основної групи належать особи, які не мають відхилень у стані здоров'я, а також особи з незначними морфо-функціональними відхиленнями, достатньо фізично підготовлені. Вони проходять всі обов'язкові заняття з фізичної підготовки, здають контрольні нормативи, а також беруть участь у фізкультурно-оздоровчих заходах, додатково можуть відвідувати спортивні секції.
До підготовчої групи належать особи, які мають незначні відхилення у стані здоров'я та недостатньо фізично підготовлені.
Уроки фізкультури для цієї категорії вихованців проводять згідно з навчальною програмою за умов більш поступового освоєння рухових навичок та вмінь, а також виключення вправ, що пов'язані з підвищеними вимога ми до організму. Контрольні нормативи такі особи здають вибірково. Вони беруть також участь у фізкультурнооздоровчих заходах. Можуть відвідувати спортивні секції загальної фізичної підготовки.
До спеціальної групи належать особи, які мають значні відхилення у стані постійного чи тимчасового характеру і допущені до навчання та трудової діяльності. Уроки фізкультури з ними проводяться за спеціальною програмою з урахуванням характеру та тяжкості захворювання і мають лікувальну спрямованість. Для цієї категорії осіб додатково організовуються прогулянки, рухливі ігри, спортивні розваги за умови дотримання правил самоконтролю. Індивідуальні заняття фізичними вправами здійснюються згідно з рекомендаціями лікаря.
В залежності від поліпшення стану здоров'я вихованців переводять з однієї групи до іншої.
9.1.4. Медичні працівники установи проводять добір підлітків, які за станом здоров'я потребують оздоровчого режиму медичного нагляду та посиленого харчування, в оздоровчі групи. Ці групи створюються при стаціонарах медичних частин.
До оздоровчої групи включаються такі підлітки:
- фізично ослаблені та ті, які мають вагу нижче норми;
- ті, які перенесли різні тяжкі захворювання, травми, хірургічні втручання тощо;
- ті, які мають відхилення у стані здоров'я тривалого характеру й належать до спеціальної групи обліку, та ті, які підлягають постійному диспансерному нагляду.
Начальник медичної частини складає список осіб, які зараховуються до оздоровчої групи, та затверджує його у керівника установи.
Термін перебування в оздоровчій групі визначає лікар, він становить близько 30 днів. При наявності медичних показань термін може бути продовжений. На цей період вихованці утримуються в стаціонарі медичної частини. Вони можуть відвідувати ПТУ, школу.
Працевикористання здійснюється за станом їх здоров'я. Крім того, проводяться заняття з лікувальної та фізичної культури під наглядом медпрацівника. В медичних картах цієї категорії осіб роблять відповідні записи, що відображають контроль ваги, режим дня, медикаментозну та вітамінну терапію, лікувальну фізкультуру, працевикористання.
9.1.5. З метою вдосконалення надання спеціалізованої медико-санітарної допомоги неповнолітнім засудженим у виховно-трудових колоніях по взаємній домовленості з місцевими органами охорони здоров'я належить передбачити:
а) прикріплення виховно-трудових колоній за місцем їх розташування до обласних, міських та центральних районних лікарень для надання висококваліфікованої консультативної і стаціонарної медичної допомоги засудженим підліткам;
б) надання місцевими органами охорони здоров'я:
- практичної допомоги медичній службі органів внутрішніх справ у проведенні профілактичних медичних оглядів двічі на рік в установах для неповнолітніх лікарями-спеціалістами: отоларингологом, окулістом, невропатологом, хірургом, стоматологом, психіатром з проведенням необхідних лабораторних та функціональних досліджень, а також дворазового флюорографічного обстеження;
- консультативної і методичної допомоги медслужбі органів внутрішніх справ в організації та здійсненні диспансерного нагляду за особами з виявленими захворюваннями, у проведенні для них лікувально-профілактичних заходів в повному обсязі за участю лікарів-спецілістів: дерматовенеролога, фтизіатра, а також нарколога для проведення примусового лікування підлітків, хворих на хронічний алкоголізм та наркоманію згідно з існуючим положенням;
- необхідної допомоги органам внутрішніх справ у комплектуванні медичних частин виховно-трудових колоній медичними кадрами;
в) головним державним санітарним лікарям областей, міст та районів за місцем розташування виховно-трудових колоній надання практичної допомоги в організації та проведенні протиепідемічних заходів.
9.1.6. При наявності в штатах медчастини лікаря-терапевта здійснюється лікування хворих лише із захворюваннями, то їх можна вилікувати протягом двох тижнів в умовах стаціонару. Особи, які мають захворювання, що потребують більш трипалого періоду стаціонарного лікування, підлягають направленню до лікарні УВП чи найближчої лікарні органів охорони здоров'я. При відсутності лікаря-терапевта хворого якнайшвидше направляють до лікарні.
9.1.7. Лікування неповнолітніх засуджених, які мають примусову міру медичного характеру, щодо хворих на наркоманію, повинно здійснюватися в умовах спеціалізованої установи.
Амбулаторне лікування здійснює в умовах ВТК лікар-психіатр чи начальник медчастини згідно з рекомендаціями лікаря-психіатранарколога.
Таким чином, зберігається єдина методологія лікувального процесу та послідовність при наданні наркологічної допомоги неповнолітнім засудженим. Всіх засуджених підлітків під час перебування їх в карантині в обов'язковому порядку консультує лікар-психіатр. Лікування хворих на наркоманію в умовах ВТК обов'язково необхідно поєднувати з трудовим процесом, навчанням в ПТУ та загальноосвітній школі під керівництвом персоналу, який має підготовку для роботи і спілкування з наркоманами. Всю роботу з цієї категорією засуджених підлітків проводить підлітковий лікар-психіатр у тісній взаємодії та діловому спілкуванні з вихователем і психологом. Вони організують комплексні заходи стосовно пропаганди серед підлітків тверезого способу життя, шкідливих наслідків наркоманії та шляхів її профілактики.
9.2. Особливості медичної допомоги жінкам
9.2.1. Завдання медичної частини СІЗО та УВП щодо медичного обслуговування жінок полягають у:
- запобіганні ускладненням вагітності, пологів та післяпологового періоду;
- антенатальній (внутрішньоутробній) охороні плоду;
- профілактиці та лікуванні гінекологічних захворювань.
9.2.2. Медична частина здійснює:
- диспансерний нагляд за вагітними жінками;
- психопрофілактичну підготовку до пологів;
- роботу "школи матерів".
Медична частина контролює:
- працевлаштування жінок згідно з чинним законодавством (звільнення вагітних та матерів-годувальниць від нічної і понаднормової праці, праці на шкідливому виробництві та у вихідні дні тощо);
- наявність кімнат гігієни та їх санітарний стан, забезпечення цих кімнат типовим обладнанням;
- харчування вагітних жінок та матерів-годувальниць.
9.2.3. Допомога вагітним жінкам, які утримуються в СІЗО та УШІ, при пологах надається в пологових будинках органів охорони здоров'я.
9.2.4. Всі вагітні підлягають диспансерному нагляду. Вагітні з акушерською патологією чи з екстрагенітальними захворюваннями належать до групи "ризику".
При первинному огляді вагітної:
- збирають анамнез, звертаючи увагу на характер секреторної, менструальної функції, хід та кінець попередніх вагітностей і пологів;
- роблять загальне та спеціальне акушерське обстеження, включаючи ультразвукове, вимірюють вагу, артеріальний тиск;
- проводять лабораторні дослідження (загальний аналіз крові, сечі, реакцію Васермана у першій та другій половині вагітності, визначення групи і резуса крові, дослідження вагінальних виділень, обстеження на ВІЛ - за бажанням),- оглядають терапевт та стоматолог.
( Абзац п'ятий підпункту 9.2.4 пункту 9.2 розділу 9 в редакції Наказу МВС N 611/275 від 11.09.97 )
При складному акушерському анамнезі вагітна обстежується на токсоплазмоз, при необхідності обстежується у лікаря-спеціаліста.
Відвідування лікаря акушера-гінеколога призначається:
- I половина вагітності - 1 раз на місяць;
- II половина вагітності - 2 рази на місяць;
- після 32 тижнів вагітності - щотижня;
- при складному акушерському анамнезі, захворюванні -жінки чи патологічному розвитку справжньої вагітності, що не потребує госпіталізації, питання про частоту оглядів вирішується індивідуально, лабораторні дослідження проводять в залежності від потреби та в необхідному обсязі.
Як тільки встановлюється вагітність жінки, її переводять на більш легку роботу, з нею проводиться:
- санітарно-освітня бесіда про дотримання правил особистої гігієни, режиму праці та відпочинку;
- фізична підготовка груповим методом за спеціальним комплексом вправ, заняття з хворими вагітними (при захворюваннях серця, судин, токсикозах вагітності тощо) проводяться індивідуально;
- психопрофілактична підготовка до пологів - щотижня (6 занять);
- з 14 - 10 тижнів вагітності навчання в "школі матерів".
Госпіталізації для обстеження та лікування підлягають жінки:
- патологічному розвитку вагітності (тяжкі форми токсикозу, загрози викидня, водянка вагітних, нефропатія, преєклампсія, кровотеча із статевих шляхів, резус-конфліктна вагітність, загроза передчасних пологів та ін.);
- при екстрагенітальних захворюваннях (вади серця, гіпертонічна хвороба, гіпертиреоз, діабет, анемія, лейкоз, цистит тощо);
- практично здорові жінки, у яких розвиток пологів може бути ускладненим (рубець на матці, поперечне чи косе положення плоду, багатоплідна вагітність, внутрішньоутробна смерть плоду, міома матки тощо);
- при неможливості в амбулаторних умовах уточнити діагноз захворювання, ускладнення.
9.2.5. Після виписування з акушерського стаціонару огляди проводяться:
- I - через 7 - 10 днів;
- II - через 1 місяць;
- III - через 2 місяці.
Під час першого огляду вивчаються дані акушерського стаціонару, виявляються скарги, вагінальне дослідження здійснюється за показаннями. Проводиться бесіда про дотримання правил особистої гігієни. Консультативні огляди у лікарів-спеціалістів призначаються при необхідності.
Під час другого огляду виявляються скарги, призначаються лабораторні дослідження за показаними.
При фізіологічному розвитку після пологового періоду після третього огляду жінку знімають з диспансерного обліку. За станом здоров'я поліжниці стежить лікар акушер-гінеколог, а за розвитком новонародженого - лікар-педіатр.
9.2.6. Організація гінекологічної допомоги включає:
- профілактику гінекологічних захворювань;
- вчасне їх виявлення;
- надання медичної допомоги гінекологічним хворим.
9.2.6.1. Гінекологічні захворювання виявляються при зверненні жінки до лікаря акушера гінеколога з різними скаргами, а також під час проведення щорічних профілактичних оглядів.
Огляду підлягають всі жінки, які перебувають в СІЗО та УВП, їх оглядає лікар акушер-гінеколог не менше як 1 раз на рік. При виявленні захворювань (чи при підозрі на їх наявність) лікар здійснює:
- збір анамнезу;
- загальний та гінекологічний огляд хворих;
- взяття мазків для бактеріологічного та цитологічного досліджень.
9.2.6.2. Хворі, які підлягають плановій госпіталізації, проходять попереднє обстеження, для них необхідно мати місця в стаціонарі.
Жінки, які мають захворювання, лікування яких неможливе в стаціонарі медичної частини, направляються на стаціонарне лікування в лікарню УВП.
При направленні жінок для штучного припинення вагітності роблять:
- аналіз крові на реакцію Вассермана;
( Абзац четвертий підпункту 9.2.6.2 пункту 9.2 розділу 9 із змінами, внесеними згідно з Наказом МВС N 611/275 від 11.09.97 )
- дослідження вагінальних мазків;
- першовагітним - встановлення резусу приналежності крові.
Інші дослідження призначаються за показаннями.
9.2.6.3. Протипоказання для штучного припинення вагітності:
- гостра та підгостра гонорея;
- гострі та підгострі запальні процеси будь-якої локалізації;
- гострі інфекційні захворювання.
9.2.6.4. Гінекологічні хворі поділяються на дві групи:
- хворі, які потребують лікування;
- хворі, які потребують регулярного нагляду та огляду.
До першої групи зараховують хворих із злоякісними та доброякісними новоутвореннями зовнішніх статевих органів, з міомами матки, кістомами та кістами яєчників, опущенням і випаданням стінок матки та піхви, які потребують оперативного лікування; хворих з порушенням менструальної функції і патологічним клімаксом тощо.
До другої групи відносять жінок з безсимптомними міомами, що не потребують лікування; хворих з кістами піхви та яєчників, яким не показано оперативне лікування; жінки з опущенням та випаданням стінок піхви і матки при наявності протипоказань до оперативного лікування, а також хворих, переведених з першої групи після оперативного чи консервативного лікування.
Частоту і терміни відвідування, а також тривалість нагляду визначає лікар індивідуально для кожної хворої залежно від характеру, клінічної стадії захворювання та особливостей його розвитку.
9.3. Організація роботи будинків дитини
9.3.1. Будинок дитини є дитячим закладом для утримання та виховання дітей засуджених жінок.
Будинки дитини створюються при жіночих установах виконання покарань за наказом МВС України. Направлення вагітних жінок та жінок з дітьми до установ виконання покарань, де є будинки дитини, здійснюється згідно з наказом МВС України від 12.02.93 N 74.
Будинки дитини розташовуються за зоною або відгороджуються від жилої зони. Земельні ділянки, що займають будинки дитини, відгороджуються, обладнуються ізольованими один від одного майданчиками (за кількістю груп) для проведення прогулянок та спання дітей на свіжому повітрі протягом цілого року.
В будинках дитини виховуються діти від народження до двох років. Дитина, старша двох років, передається на утримання близьким та рідним засудженої жінки, а у випадку відсутності таких чи відмови взяти дитину - підлягають переведенню в дитячі заклади Міністерства охорони здоров'я у порядку, встановленому чинним законодавством. За згодою матері та рідних засудженої дітей можна виписувати з будинку дитини та передавати на виховання рідним навіть до досягнення ними дворічного віку.
Всі новонароджені діти підлягають своєчасній реєстрації в загсі з оформленням на кожну дитини медичного свідоцтва про народження. Протягом трьох днів в загсі проводиться реєстрація випадків мертвих народжених та новонароджених, померлих першого тижня життя (0 - 7 діб чи 0 - 168 годин після народження). На кожну дитину (плід) видається свідоцтво про смерть.
Кожний будинок дитини розраховується на розміщенні 50 - 100 дітей з ізоляцією групових приміщень.
Норма житлової площі на одну дитину - 5 кв.м (до норми входить площа спальних кімнат, кімнат для ігор, годування). В спальній кімнаті площа на одну дитину повинна становити не менше ніж два квадратних метра.
Будинок дитини очолює начальник будинку дитини лікар-педіатр, який здійснює керівництво медичною, виховною та адміністративногосподарською діяльністю у відповідності до Основ законодавства України про охорону здоров'я, наказів та інструкцій МВС України. Начальник установи виконання покарань та начальник медичної частини, у веденні якої є будинок дитини, безпосередньо відповідають за організацію його роботи.
9.3.2. З метою правильної організації оздоровчої та виховної роботи в будинку дитини створюються вікові групи. Кількість груп та віковий склад дітей у групах визначаються згідно з наявністю дітей, їх віком та з урахуванням психофізіологічного розвитку.
Розподіл дітей за віком: перша група - до 10 місяців (з виділенням підгрупи дітей до 4 місяців), друга група - від 10 місяців до 1,5 року, третя група - від 1,5 року до 2 років. У першій та другій групах кількість дітей не повинна перевищувати 6, в третій - не більше 10. Якщо в одній з вікових груп кількість дітей перевищує ці норми, то створюються паралельні групи.
9.3.3. Медичне обслуговування дітей здійснюється за двома головними напрямками:
- організація доцільного фізичного та нервово-психічного розвитку здорової дитини;
- профілактика і лікування інфекційних та соматичних захворювань.
9.3.4. Медичний персонал будинку дитини забезпечує:
- раціональне харчування дітей до 1 року та повноцінне харчування дітей, яким більше 1 року;
- проведення профілактичних щеплень дітям в декретовані вікові періоди;
- проведення процедур для загартування, фізкультурних вправ;
- проведення заходів, пов'язаних з організацією роботи карантину, ізоляцією дітей, які захворіли в будинку дитини;
- санітарно-освітню роботу з матерями та персоналом будинку дитини;
- облік та звітність.
9.3.5. Порядок вигодовування дітей до 1 року визначається Міністерством охорони здоров'я. При цьому медичні працівники повинні:
- прагнути до максимального збереження грудного вигодовування;
- своєчасно переводити дитину на змішане та штучне вигодовування у випадках недостатньої кількості грудного молока та неможливості отримувати донорське молоко;
- з урахуванням віку та індивідуальних особливостей дитини включати в раціон соки, фруктове пюре, вітаміни, різні види прикорму;
- здійснювати суворий контроль за відповідністю харчування, що отримує дитина, його фізіологічним потребам в основних харчових інгредієнтах;
- враховувати стан здоров'я та індивідуальні особливості дитини, умови виховання, навколишнє середовище.
Ефективність харчування визначається рівномірним збільшенням маси тіла та росту, що відповідають нормам.
Окремо виділяються діти групи "ризику" - недоношені, з багатоплідної вагітності, які народилися з великою вагою тіла, які страждають гіпотрофією. Питання про режим харчування таких дітей вирішується індивідуально.
9.3.6. Порядок та терміни проведення профілактичних щеплень визначаються Міністерством охорони здоров'я України. При цьому вживаються такі заходи:
- планування щеплень на рік, квартал, місяць;
- огляд дітей в день щеплення з обов'язковою термометрією;
- дотримання санітарно-гігієнічних правил, правил асептики та антисептики (окремий кабінет, стерилізація інструментарію тощо);
- чітка реєстрація проведених профілактичних щеплень та ускладнень, спричинених ними;
- обгрунтування медичних відхилень від щеплень з визначенням їх тривалості.
9.3.7. Методика проведення загартування дітей визначається Міністерством охорони здоров'я України. При цьому дотримуються таких умов:
- облік індивідуальних особливостей дитини під час вибору методу загартування;
- комплексне використання природних чинників та процедур для загартування;
- поступове збільшення сили впливу природного чинника;
- систематичність загартування, що здійснюється протягом року, але його види та методики змінюються залежно від сезону та погоди;
- підтримання спокійного, радісного настрою дитини під час процедури загартування.
Фізичне виховання дітей першого року життя здійснюється у формі індивідуальних занять, що включають масаж та гімнастику. Для дітей, яким більше року, фізкультурні заняття проводиться у вигляді рухливих ігор, а також комплексу гімнастичних вправ (ходіння по буму, гірці, переступання через лавочку тощо).
Стан здоров'я дітей визначається за комплексною методикою з залученням лікарів-спеціалістів. Кінцевим результатом цієї роботи є об'єднання дітей в однорідні за станом здоров'я групи, що полегшить проведення оздоровчих заходів.
9.3.8. Всі діти, які прибувають до будинку дитини, підлягають негайному та ретельному лікарському огляду.
Лікарський огляд дітей здійснюється у такі терміни: 1-го місяця життя - щоденно, від 1 до 6 місяців - 1 раз у два дні, від 6 місяців до року - 1 раз на п'ять днів, від 1 року до 2 років - 2 рази на місяць. Результати огляду та психофізичного розвитку дітей заносяться до історії розвитку дитини.
До консультації ослаблених дітей та дітей, які мають відхилення у стані здоров'я, залучаються лікарі-спеціалісти з лікувальних закладів органів охорони здоров'я та МВС України.
При надходженні до будинку всім дітям роблять антропометричні вимірювання, а потім такі виміри дітям у віці до 1 року проводять один раз на 6 місяців.
Зважування здорових дітей здійснюється таким чином: до 4 місяців - через день, від 4 місяців до 1 року - 2 рази на 5 днів, від 1 року до 1 року і 6 місяців - 1 раз на 10 днів, від 1 року 6 місяців до 2 років - 2 рази на місяць. Ослаблені діти зважуються перед кожним годуванням і після нього протягом 3 - 4 місяців життя дитини.
9.3.9. З метою запобігання занесенню інфекційних захворювань діти, старші двомісячного віку, які вперше надходять до будинку дитини, проходять карантин протягом 21 дня. Діти віком до 2-х місяців мають перебувати протягом 3 - 5 днів у напівбоксі карантинного приміщення.
Для карантину виділяють спеціальне приміщення поза будинком дитини, де кількість ліжок повинна становити не менше як 15 % від штатної кількості місць у будинку дитини. Карантинне приміщення повинно мати: приймальню з 2-3 напівбоксами, кімнати для утримання дітей разом з матерями (площею не менше 4 кв.м на 1 дитину та 2 кв.м на матір), ванну, туалет із зливом, веранду та окремий майданчик для прогулянок дітей.
У карантинному приміщенні перебувають діти різного віку, режим дня визначається для кожної дитини окремо, а виховна робота здійснюється з урахуванням віку та стану здоров'я дитини.
Під час карантину здійснюється обстеження дітей і матерів на бацили дифтерії, інфекції кишкової групи (черевного тифу, паратифу, дизентерії), зараженість гельмінтами, на захворювання туберкульозом та сифілісом з дослідженням крові на реакцію Вассермана, дівчаток і матерів - на гонорею. Подальші додаткові обстеження проводяться наявності клінічних та епідеміологічних показань.
Діти, які народилися від матерів, хворих чи тих, хто хворів на сифіліс, які не мають активних проявів захворювання, навіть при негативній реакції Вассермана, підлягають обов'язковому профілактичному лікуванню за схемами, затвердженими наказом МОЗ України від 30.12.92 р. N 207 "Про організацію дермато-венерологічної допомоги населенню України".
Діти з гострими тяжкими інфекційними захворюваннями, які потребують стаціонарного лікування, до госпіталізації їх у лікарні органів охорони здоров'я повинні утримуватись в боксі-ізоляторі.
9.3.10. Ізолятор, що створюється з кількістю ліжок у розмірі 15% від кількості місць в будинку дитини, повинен бути в ізольованому від груп приміщенні та мати окремий вихід. Ізолятор складається з приймальні, 1 - 2 боксованих палат (площею не менше як 4 кв.м на 1 дитину), санвузла, ванни та боксу для тимчасової ізоляції дитини. Ізолятор повинен мати веранду, а також зелений майданчик для прогулянок дітей.
Карантинне відділення та ізолятор повинні мати все необхідне устаткування та предмети догляду.
9.3.11. Режим дня у групах та підгрупах встановлюється з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей дітей. В кожній групі проводяться оздоровчі та виховні заходи відповідно до віку дітей, щоб забезпечити їх нормальний розвиток.
9.3.12. Медичні працівники повинні прагнути до максимального збереження грудного вигодовування дітей. При відсутності грудного молока у матері дитина отримує грудне молоко годувальниці чи донора або сухі адаптовані молочні суміші.
При будинку дитини створюється молочна кухня.
9.3.13. Для ослаблених дітей будинку дитини можуть бути створені санаторні групи із забезпеченням умов та режиму, що сприяють оздоровленню дітей.
9.3.14. Про кожний випадок інфекційного захворювання начальник будинку дитини того ж дня повідомляє начальника медчастини УВП та СЕС УВС області.
По відношенню до дітей, які мали контакт з інфекційними хворими, вживаються всі необхідні протиепідемічні заходи. Вони входять в окрему групу та розміщуються в окремому приміщенні. В групі, де була виявлена хвора дитина, здійснюється поточна дезінфекція, а після встановлення заключного діагнозу - заключна.
При виявленні гострої кишкової інфекції діти, обслуговуючий персонал даної групи та працівники харчоблоку обстежуються на кишкову групу інфекцій.
9.3.15. Діти з хронічною патологією беруться під динамічний нагляд. В залежності від характеру захворювання вони підлягають протирецидивному лікуванню, специфічній та загальнозміцнюючій терапії. Періодично діти підлягають поглибленому обстеженню з залученням дитячих лікарів-спеціалістів. Обсяг та терміни проведення такого обстеження визначається МОЗ України.
9.3.16. Санітарно-освітню роботу організовує начальник будинку дитини. Вона спрямована на виховання у матерів і обслуговуючого персоналу санітарно-гігієнічних знань та навичок з виховання і догляду за дітьми раннього віку.
Існують такі форми санітарно-освітньої роботи, що включають в себе: випуск бюлетенів з питань санітарії та гігієни, сезонної профілактики захворювань, проведення "школи матерів", лекцій, бесід на медичні теми тощо. Санітарно-освітня пропаганда повинна бути дохідливою для матерів і персоналу, актуальною за тематикою та наочною при викладенні.
9.3.17. Адміністрація УВП забезпечує матерям, які годують своїх дітей, можливість щоденно відвідувати їх в будинках дитини не рідше як через кожні 3 години, протягом не менше як 30 хвилин, а при годуванні двох і більше дітей - не менше години. Максимальна тривалість такого відвідування у кожному конкретному випадку визначається лікарем та погоджується з адміністрацією УВП. Матерям, які не годують своїх дітей груддю, теж надається можливість щоденно відвідувати їх в будинках дитини.
Відвідування здійснюється в період від підйому до відбою за графіком, складеним з урахуванням розпорядку установи.
9.3.18. Начальник будинку дитини шляхом опитування засуджених жінок, а при необхідності і шляхом листування з їх близькими рідними з'ясовує питання про згоду останніх взяти дітей на виховання. Якщо рідні згодні взяти дитину, але не можуть за нею приїхати за відсутністю коштів, то установа виконання покарань оплачує їм проїзд залізницею в обидва кінці з зарахуванням витрат до статі "Витрати у зв'язку із звільненням". Якщо рідні не можуть приїхати за дитиною з будь-яких інших причин, то дитину відвозять на місце проживання родичів у супроводі медичного працівника.
Родичу, який взяв дитину на виховання, видають копію акта про передачу дитини, свідоцтво про її народження, виписку з історії розвитку дитини, де зазначається стан здоров'я, зроблені профілактичні щеплення та перенесені захворювання.
У випадках, коли діти не можуть бути взяті на виховання родичами засуджених, начальники будинків дитини за 2 - 3 місяці до досягнення дітьми дворічного віку повідомляють органи охорони здоров'я про передачу дітей до їх дитячих закладів.
За рішенням органів опіки та опікунства і за згодою матері діти можуть передаватися на виховання іншим особам. Діти, які мають органічні ураження ЦНС, вроджені вади розвитку та інші захворювання і не підлягають направленню в будинки дитини загального профілю, передаються у спеціальні будинки дитини чи лікувальні установи органів охорони здоров'я.
Діти, які передаються близьким родичам засуджених жінок, а також в дитячі заклади Міністерства охорони здоров'я України, забезпечуються безкоштовно повним комплектом білизни, одягу та взуття з урахуванням сезону.
В дорозі діти забезпечуються окремими місцями, постільною білизною та повноцінним харчуванням. Супроводжуючі їх медичні працівники повинні мати з собою предмети догляду за дітьми, посуд, медикаменти.
9.3.19. Жінки, які мають при собі дітей, при звільненні отримують під розписку свідоцтво про народження дитини та виписку з історії її розвитку, де повинна бути інформація про стан здоров'я дитини, профілактичні щеплення та перенесені захворювання.
Якщо при звільненні жінки, її дитина захворіла і потребує госпіталізації, то за згодою матері їх госпіталізують разом у найближчу лікарню органів охорони здоров'я.
9.3.20. ВІЛ-інфікована дитина за бажанням засудженої матері тримається до досягнення 3-річного віку в будинку дитини при виправно-трудовій установі на загальних підставах.
( Пункт 9.3 розділу 9 доповнено підпунктом 9.3.20 згідно з Наказом МВС N 611/275 від 11.09.97 )
Розділ 10
Експертиза тимчасової та тривалої втрати працездатності
10.1. Під тимчасовою непрацездатністю розуміють тимчасову втрату працездатності (до її відновлення або до встановлення інвалідності) внаслідок захворювання, нещасного випадку або з інших причин, що не дозволяють виконувати роботу (допологовий і післяпологовий періоди, протезування, донорство, аборт, звільнення від роботи у зв'язку з проведенням примусового лікування тощо).
10.2. Експертизу тимчасової непрацездатності здійснює лікар медичної частини лікарні УВП. Завданням експертизи тимчасової непрацездатності в УВП є:
- визначення тимчасової втрати працездатності засуджених;
- виявлення тривалої або постійної втрати працездатності і направлення на лікарсько-трудову комісію (ЛТК),
- рекомендація відповідних умов праці для осіб, які не є інвалідами, але потребують за станом здоров'я обмежень у працевикористанні.
За організацію і проведення експертизи тимчасової непрацездатності відповідають начальники медичних частин лікарень, а по регіону в цілому - керівники відділів (служб) охорони здоров'я УВС.
10.3. При встановленні факту тимчасової непрацездатності та необхідності звільнення від роботи у зв'язку з хворобою для проходження амбулаторного лікування робиться відповідний запис у журналі попереднього запису на амбулаторний прийом, медичній амбулаторній карті та журналі реєстрації амбулаторних хворих, а також заповнюється талон реєстрації причин тимчасової непрацездатності.
Лікар дає хворому звільнення від роботи на період до 3 днів, а взагалі термін звільнення у випадку даного захворювання може бути продовжений лікарем до 6 днів. Забороняється звільняти хворого від роботи заочно, обов'язковим також є огляд хворого під час продовження звільнення та перед виходом на роботу. Періодичні огляди хворого дозволяють лікарю, який лікує його, наглядати за розвитком хвороби та своєчасно корегувати лікувально-відновні заходи.
У період підвищеної захворюваності на грип лікарі можуть при встановленні непрацездатності одночасно звільняти під роботи строком до 5 днів. Продовження звільнення на період більше 5 днів можливе лише після погодження з начальником медичної частини і огляду ним хворого, що підтверджується його підписом в амбулаторній карті. При тривалих захворюваннях такі огляди слід здійснювати не рідше ніж через 10 днів із записом розгорнутого клінічного обгрунтування продовження звільнення з приводу непрацездатності.
Лікування або обстеження хворого в умовах стаціонару медичної частини або лікарні є підставою для звільнення від роботи.
10.4. Тривалість тимчасової непрацездатності залежить від особливостей розвитку хвороби. При гострих захворюваннях із сприятливим трудовим прогнозом звільнення надається до відновлення працездатності. При гострих захворюваннях, що мають тенденцію до переходу у хронічні, звільнення від роботи надається до того часу, поки трудовий прогноз є сприятливим. При несприятливому або сумнівному прогнозі хворого необхідно направляти на ЛТК для визначення інвалідності. У випадку, коли немає підстав для встановлення інвалідності, але є часткове обмеження працездатності, хворого за висновком лікаря переводять на іншу роботу.
При хронічних захворюваннях звільнення надаються лише в окремих випадках, тобто при загостреннях, приступах, нападах на період, поки ознаки загострення не зникнуть.
10.5. Особливу увагу треба приділяти особам, які тривало і часто хворіють, проводити для них необхідні лікувально-оздоровчі заходи. Своєчасний та правильно організований диспансерний нагляд за цією категорією хворих дає можливість зменшити захворюваність з тимчасовою втратою працездатності, це є засіб профілактики подальшого погіршання стану здоров'я та інвалідності.
10.6. При постійній або тривалій втраті працездатності, а також при її значному обмеженні хворим визначається інвалідність. Інвалідність встановлюють лікарсько-трудові комісії згідно з Положенням про лікарсько-трудову комісію в установах виконання покарань (додаток 13) та на підставі Інструкції по встановленню груп інвалідності, затвердженої Міністром охорони здоров'я 28.12.91 року N 16.03/20.
Вирішення питань про працездатність засуджених, які надходять до УВП в період до проведення чергової ЛТК, покладається на начальника медичної частини.
Розділ 11
Організація зубопротезної допомоги та забезпечення протезно-ортопедичними виробами
11.1. Зубопротезну допомогу підслідним та засудженим подують госпрозрахункові зубопротезні лабораторії, що створюються при слідчих ізоляторах, установах виконання покарань та лікарнях. Зубопротезну допомогу можуть подавати також і лікувальні заклади органів охорони здоров'я на договірних засадах.
11.2. Зубопротезні лабораторії можуть працювати за "кущовим" принципом, обслуговуючи відразу декілька установ. У цьому випадку до установ направляється стоматолог або зубний лікар з метою проведення підготовчих робіт для подальшого виготовлення зубних протезів. Питання про необхідність його виїзду вирішує начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС відповідно до заявок установ.
11.3. Чергу на зубопротезування визначає та регулює лікарпротезист. У першу чергу враховуються абсолютні показання для протезування.
Абсолютними показаннями для протезування є:
- відсутність усіх зубів на одній чи обох щелепах;
- відсутність усіх бокових зубів на одній чи обох щелепах;
- відсутність кількох передніх зубів на одній чи обох щелепах при зберіганні усіх бокових зубів;
- відсутність не менше двох зубів, що стоять рядом з одного чи з двох боків щелепи, при наявності медіальної та дістальної опори;
- пародонтоз в залежності від стану жувального апарату.
Контроль за відбором та чергою на зубопротезування здійснює начальник медчастини СІЗО, УВП.
11.4. Засуджені мають право на отримання протезно-ортопедичних виробів, ортопедичного взуття, взуття для ортопедичних апаратів та протезів, бандажних виробів, слухових і голосових апаратів та окулярів.
11.5. Виготовлення будь-яких протезів та їх ремонт здійснюється за рахунок коштів засудженого, його родичів або установи, де він утримується, на підставі його заяви, висновків лікарів-спеціалістів та лікарсько-трудової комісії.
Виготовлення та ремонт протезів за рахунок установи виконання покарань здійснюються:
- при каліцтві на виробництві з вини адміністрації під час відбування покарання;
- інвалідам I та II групи, інвалідам з дитинства, учасникам Великої Вітчизняної війни та особам, які прирівнені до них, якщо вони мають показання для протезування;
- після оперативного втручання на верхніх і нижніх щелепах з приводу новоутворень та інших захворювань, що призводять до втрати значної частини кістки і різкого порушення жувальної функції.
Протезування за рахунок установи здійснюється наявності таких документів: заяви засудженого, акта про виробничу травму, висновку лікарсько-трудової комісії про інвалідність та необхідність протезування.
Засуджені, які є учасниками Великої Вітчизняної війни, чи прирівнені до них, повинні мати відповідні документи. При цьому витрати на протезування зараховують до статті "Медичне обслуговування" кошторису утримання УВП.
Особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, 2, 3, користуються безплатним позачерговим зубопротезуванням. Особи, які віднесені до категорії 4 - першочерговим зубопротезуванням із зниженням вартості на 50 відсотків.
Зубопротезування цим засудженим здійснюється при наявності таких документів: заяви засудженого, висновку лікарсько-трудової комісії про необхідність зубопротезування і відповідних посвідчень.
В усіх інших випадках протезування здійснюється тільки після попереднього сплачування засудженим або його родичами повної вартості робіт за встановленими державними розцінками.
Як платне, так і безплатне протезування можливе лише з дозволу начальника УВП, а якщо це пов'язано з переведенням засудженого з одного підрозділу до другого - з дозволу керівництва управління (відділу) виконання покарань УВС.
11.6. Виготовлення протезно-ортопедичних виробів, ортопедичного взуття, взуття для ортопедичних апаратів та протезів, бандажних та інших виробів здійснюється протезно-ортопедичними підприємствами Міністерства соціального захисту населення України.
Начальнику установи, де здійснюється оформлення замовлень, зняття мірок, примірка, індивідуальна підготовка протезів вживає всіх заходів з метою створення необхідних умов для роботи фахівців протезно-ортопедичних підприємств.
В разі потреби начальники УВП можуть запрошувати техніків-протезистів для проведення підготовчих робіт з протезування, оплачуючи фактичні витрати за відрядження цих працівників у встановленому порядку.
11.7. Якщо лікар-окуліст призначить засудженому окуляри для корекції зору, то начальник медичної частини вживає заходів для забезпечення його окулярами. Інвалідам I та II групи окуляри купують за рахунок установи. Витрати зараховують до статті "Медичне обслуговування". Усім іншим - за рахунок підслідного або засудженого, чи їх родичів.
( Розділ 12 (Організація донорства) вилучено на підставі Наказу МВС N 611/275 від 11.09.97 )
Розділ 13
Медичне обслуговування підслідних та засуджених при перевезеннях та при звільненні з місць позбавлення волі
13.1. Перед від'їздом всі підслідні та засуджені обов'язково проходять медичний огляд для визначення їх відповідності умовам наряду. Засуджені слідчих ізоляторів до переведення їх в установи виконання покарань обстежуються на заразні шкірні, венеричні та інфекційні захворювання (у тому числі туберкульоз), а неповнолітні обстежуються ще й на дифтерію, кишкові інфекції та глисти. Виявляються вагітні та інваліди. Порядок направлення засуджених на лікування регламентується наказом МВС України від 12.02.93 N 74.
Особи з заразними формами сифілісу та гонореї, хворі з заразними формами шкірних захворювань до проведення повного курсу лікування з однієї СІЗО чи УВП до іншої не переводяться. Підслідні та засуджені з інфекційними хворобами перевозяться тільки до лікувальних установ.
13.2. Перевезення до лікувальних установ інфекційних хворих, у тому числі і хворих з активною формою туберкульозу, а також жінок з вагітністю більше 6 місяців або з дітьми, душевнохворих і тяжкохворих здійснюється у спеціальних вагонах ізольовано від решти засуджених. Необхідність супроводження цієї категорії засуджених медичними працівниками визначає начальник лікарні, медичної частини органу-відправника, про що робиться відмітка на довідці особистої справи засудженого. Супроводжуючий медпрацівник призначається органом-відправником.
Відповідальність за необгрунтоване направлення підслідного чи засудженого в лікарню та невірно зроблений висновок про порядок його медичного супроводження начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС і начальник медичної частини (лікарні) несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
13.3. Направлення засудженого чи підслідного, який віл мовляється від приймання їжі, на судовий процес, в слідчі органи та місця позбавлення волі здійснюється окремо від інших осіб (в окремій камері спеціального вагону чи спеціальної машини). При наявності медичних показань етапування здійснюється у супроводі медичного працівника, призначеного органом-відправником. Якщо подальша відмова від прийняття їжі під час транспортування буде загрожувати здоров'ю та життю підслідного чи засудженого, то на підставі письмового висновку супроводжуючого медичного працівника його необхідно здати в один з найближчих СІЗО чи УВП з забезпеченням необхідної медичної допомоги.
13.4. Медичний персонал, призначений для супроводження засуджених, повинен:
- брати участь у прийманні військовим караулом засуджених, контролювати обсяг та якість комплексної санітарної обробки перед їх відправкою за кілька годин до посадки засуджених у вагони, разом з начальником караулу та представником медичної служби залізниці перевірити санітарний стан і обладнання вагону (наявність нар, драбинок, ліхтарів, печей, посуду для приймання їжі, бачків для води, наявність та якість продуктів, тари, призначеної для зберігання продуктів);
- подавати медичну допомогу засудженим, обслуговуючому персоналу, особовому складу військового караулу під час перевезення;
- при виявленні хворих, які захворіли в дорозі та потребують кваліфікованої лікарської допомоги, або при виникненні гострозаразних захворювань разом з начальником військового караулу вживати всіх заходів для госпіталізації їх в лікарні найближчого УВС чи в лікарні органів охорони здоров'я, проведення необхідних протиепідемічних заходів силами санітарноепідеміологічних станцій найближчого УВС чи санітарноепідеміологічної станції органів охорони здоров'я;
- під час транспортування контролювати санітарний стан вагону, порядок та умови зберігання продуктів, забезпечення питною водою;
- вести реєстрацію всіх, хто попросив медичної допомоги;
- після прибуття на місце призначення брати участь у передаванні засуджених, майна та в оформленні документації.
13.5. Періодичність відвідування медпрацівником осіб, яких ноті супроводжують, визначає орган-відправник. Перевезення засуджених, хворих на лепру, здійснюється у спеціально обладнаних товарних вагонах.
13.6. За фактами неякісного медичного огляду перед від'їздом засуджених чи безпідставної відмови у прийомі хворого до лікувальної установи Управління охорони здоров'я МВС України, відділи (служби) охорони здоров'я УВС проводять розслідування, посадові особи, які винні у цьому, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
13.7. Надання необхідної медичної допомоги в дорозі військовослужбовцям військових караулів, а також засудженим при відсутності супроводжуючих медичних працівників здійснюється силами найближчих медичних установ за телеграмами начальників військових караулів.
13.8. При звільненні з СІЗО чи УВП особи, які потребують стаціонарного лікування, госпіталізуються в лікарні органів охорони здоров'я.