Про затвердження Настанови по медико-санітарному забезпеченню осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та установах виконання покарань МВС України

- розпізнавати запальні захворювання вік і кон'юнктиви та надавати долікарську допомогу;

в) направленню в очне відділення підлягають: усі потерпілі з пошкодженням очей від механічного, хімічного, променевого впливу, крім осіб із сторонніми предметами поверхнево розміщеними в рогівці і кон'юнктиві (у випадку успішного усунення цих сторонніх предметів в медчастині); хворі з гострими та хронічними захворюваннями придатків очей. що не піддаються лікуванню; усі хворі з захворюваннями очного яблука; особи з підозрою на глаукому; особи з поступовим прогресуючим погіршанням зору чи раптовою його втратою.

6.4.2.4. При захворюваннях вуха, горла і носа

а) лікар медчастини повинен:

- надавати невідкладну допомогу при травмах і захворюваннях ЛОР-органів, що супроводжуються ускладненнями, які загрожують життю (задуха у зв'язку із стенозом гортані, кровотеча із ЛОР-органів і т.інш.);

- розпізнавати і лікувати у медчастині хворих із зовнішніми захворюваннями вуха: дерматит, фурункульоз, сірчана пробка, сторонній предмет біля входу до зовнішнього слухового проходу, що добре видно та легко виймається обережним промиванням вушним шприцом, носові кровотечі, зовнішні захворювання носа (фолікуліти, дерматити), гострі риніти;

- лікувати хворих з хронічними фарингітами, ларингітами та тонзилітами, що не потребують хірургічного втручання; хронічними гнійними та гострими катаральними середніми отитами (за вказівкою спеціаліста-отоларинголога); підморожування, опіки I - II ступеня носа і вуха; проводити продування вух балоном, там попаду порожнини носа кровотечах;

б) фельдшер (медсестра) повинен:

- розпізнавати гострі захворювання вуха, горла, носа, що потребують негайної лікарської допомоги;

- надавати долікарську допомогу при захворюваннях та пошкодженнях вуха, горла, носа;

- робити туалет слухових проходів при захворюванні вух, виймати (промиванням) сірчані пробки;

- виконувати призначення лікаря-спеціаліста;

в) до лікарні слід направляти хворих, які мають тривкі та рецидивуючі носові кровотечі; привушні флегмони, травми носа (за висновком лікаря-спеціаліста); гострі гнійні середні отити чи загострення хронічних гнійних отитів; перихондрити вушної раковини, екземи зовнішнього вуха, гострі параназальні синусити чи загострення хронічних гнійних, гнійно-поліпозних запалень придаткових порожнин носа; флегмонозні ангіни і шийні лімфаденіти; затяжний ларингіт при наявності афонії чи дисфагії, з підозрою на туберкульоз, вовчак, склерому чи хворі з іншими інфекційними гранульомами, а також тих, кому за висновком отоларинголога необхідне стаціонарне обстеження та лікування.

6.4.2.5. При захворюваннях сечостатевої системи

а) лікар медчастини повинен:

- надавати невідкладну медичну допомогу при пошкодженнях органів сечостатевої системи, нирковій кольці, гострій затримці сечі, парафімозі;

- діагностувати найбільш характерні захворювання (водянка яєчка, крипторхизм, сім'яна кіста, розширення вен сім'яного канатика, епідидиміт, фімоз та ін.);

б) фельдшер (медсестра) повинен надавати невідкладну долікарську допомогу при пошкодженнях органів сечостатевої системи;

в) до лікарні слід направляти хворих із симптомами гематурії та піурії (сечокам'яна хвороба, пухлини та туберкульоз нирок і сечових шляхів, гострий та хронічний уретрити, цистит, пієлонефрит, орхит, епідидиміт, простатит і т.ін.).

Терміново направляють до лікарні хворих з закритими та відкритими пошкодженнями сечостатевих органів.

6.4.2.6. При стоматологічних захворюваннях

а) в разі відсутності у медчастині лікаря-стоматолога (зубного лікаря) допомогу надає лікар (в основному невідкладних показаннях). При цьому лікар повинен:

- розпізнавати гострий пульпіт, гострий одонтогенний остеомієліт щелепи та флегмону, а також афтозний та виразковий стоматит і надавати невідкладну допомогу при цих захворюваннях;

- діагностувати перелом нижньої (верхньої) щелепи, вивих нижньої щелепи та надавати першу допомогу при пораненнях і пошкодженнях обличчя та щелеп;

б) фельдшер (медсестра) повинен розпізнавати гострий пульпіт, гострий періодонтит, перелом і вивих нижньої щелепи і надавати допомогу при цих захворюваннях та пошкодженнях щелепно-лицевої області.

6.4.2.7. При неврологічних та психічних захворюваннях

а) лікар медчастини повинен:

- виявляти основні форми захворювань нервової системи і надавати невідкладну допомогу хворим з гострими порушеннями кровообігу мозку, менінгітами, енцефалітами, з травмами головного та спинного мозку, епілептичними та істеричними припадками;

- розпізнавати основні форми психічних захворювань, надавати невідкладну допомогу хворим з гострими психотичними реактивними станами, вживати заходів для їх ізоляції, а також евакуації в психіатричні стаціонари, володіти методикою фіксації неспокійних хворих;

- діагностувати і лікувати в умовах медчастини захворювання периферичної нервової системи (гострий попереково-кряжовий радикуліт, люмбаго, невралгії окремих нервів), невротичні та астенічні стани.

Лікувально-профілактичні заходи з приводу нервово-психічних захворювань лікар повинен проводити у тісному контакті з штатними та позаштатними фахівцями;

б) фельдшер (медсестра) повинен:

- розпізнавати гострі порушення кровообігу мозку, травми центральної нервової системи, нейроінфекції (менінгіти та енцефаліти), надавати хворим невідкладну допомогу;

- знати симптоми основних психічних захворювань, а при виявленні такого роду хворих своєчасно доповідати про них лікарю та вживати заходів щодо їх ізоляції, вміти зняти психомоторне збудження, брати участь в евакуації хворих в психіатричні установи (відділення), володіти методикою фіксування неспокійних.

6.4.2.8. При шкірних та венеричних хворобах

а) лікар медчастини повинен:

- розпізнавати основні шкірні та венеричні захворювання, надавати при цих захворюваннях медичну допомогу і проводити необхідні профілактичні заходи;

- володіти технікою промивання уретри, аутогемотерапії, взяття й пересилання крові для серологічного дослідження; взяття мазка на наявність гонококів у виділеннях з уретри, секрету простати та сечових шляхів; дослідження лусочок й волосся з місць ураження шкіри на грибки;

б) фельдшер (медсестра) повинен:

- самостійно розпізнавати шкірні та венеричні хвороби, що найбільш часто зустрічаються;

- застосовувати основні форми лікарських речовин і видаляти їх з поверхні шкіри;

- проводити аутогемотерапію;

- вводити в уретру м'який катетер, брати кров на реакцію Васермана, володіти методикою експрес-діагностики сифілісу;

- брати і відправляти матеріал для лабораторного дослідження на гонококи і грибкові захворювання, проводити промивання уретри.

6.4.3. Порядок направлення до лікарень осіб, які потребують стаціонарного обстеження та лікування, регламентується наказом МВС України від 12 лютого 1993 р. N 74.

6.4.4. За підготовку медичного персоналу для надання медичної допомоги у наведеному вище обсязі несуть відповідальність начальник відділу (служби) охорони здоров'я УВС та начальник медичної частини установи.

6.5. Організація стаціонарної допомоги.

6.5.1. Начальник медичної частини забезпечує розгортання ліжок згідно із плановим наповненням установи та їх ефективне використання для лікування хворих.

6.5.2. Стаціонар (ізолятор) медчастини, призначений для:

- обстеження і лікування хворих, які потребують стаціонарного режиму, із строком лікування до 14-15 днів;

- необхідного стаціонарного доліковування хворих, виписаних з лікарні;

- тимчасової ізоляції інфекційних чи підозрілих на інфекційне захворювання хворих до направлення їх у лікарню;

- стаціонарного лікування нетранспортабельних хворих до поліпшення їх стану і направлення в лікарню;

- розміщення осіб, які підлягають стаціонарному лікуванню за планом диспансерного нагляду та належать до оздоровчої групи.

6.5.3. Прийом хворих у стаціонар медчастини здійснюється за наявності у медичній амбулаторній карті висновку лікаря про необхідність проведення стаціонарного обстеження та лікування.

Дані про новоприбулих до стаціонару заносяться у журнал обліку прийому, виписування хворих та відмов у госпіталізації.

На кожного хворого заводять медичну карту стаціонарного хворого встановленого зразка. Про всі випадки термінової чи планової госпіталізації у стаціонар, а також виписування з нього, начальник медчастини (черговий медпрацівник) повідомляє начальника загону (старшого по корпусу).

6.5.4. Всі хворі, які прибувають до стаціонару, обов'язково проходять санітарну обробку. Залежно від стану хворого санітарна обробка може бути повною або частковою. При необхідності білизна хворого дезінфікується. Одяг і взуття хворого зберігають у приміщеннях стаціонару, натільну білизну здають у пральню і при виписуванні повертають йому.

6.5.5. У стаціонарі хворі, які становлять небезпеку для оточення (інфекційні, заразні шкірні, психічні захворювання та інш.), розміщуються окремо від інших хворих.

Для цього у стаціонарі обладнується інфекційний ізолятор на 1-2 інфекції. При цьому кількість ліжок визначається з урахуванням можливостей стаціонару.

Ізолятор призначений: для тимчасової ізоляції (до направлення у лікарню) інфекційних хворих (серед них і хворих на туберкульоз) та хворих із захворюваннями, підозрілими на інфекційні, для надання їм першої лікарської допомоги, нагляду і спостереження за ними, для збору матеріалів, необхідних для діагностики захворювання.

В ізоляторі необхідно своєчасно здійснювати поточну і заключну дезінфекцію.

Медичний персонал в ізоляторі повинен користуватися спеціально виділеними халатами і суворо дотримуватися усіх правил особистої гігієни.

6.5.6. Під час перебування у стаціонарі хворий повинен пройти обстеження, при якому використовуються всі доступні для медчастини методи інструментального і лабораторного дослідження. За необхідності до консультації залучаються лікарі-спеціалісти медичних установ органів внутрішніх справ або органів охорони здоров'я. Планові консультації здійснюються за графіком, а в термінових випадках - у будь-який час доби.

6.5.7. Обхід хворих лікарі медчастини здійснюють щоденно. Записи у щоденниках хворих роблять 1 раз на 3 дні у випадках легкого перебігу захворювання, і щоденно - при тяжких випадках та випадках середньої тяжкості. Начальник медчастини повинен оглядати хворих не рідше як один раз на тиждень і в обов'язковому порядку у перший день прибуття хворого та перед виписуванням.

Лікарські призначення, вимірювання температури тіла, антропометричні дослідження здійснює черговий фельдшер (медсестра), йому доручається також нагляд за виконанням правил внутрішнього розпорядку для хворих. Встановлений розпорядок дня затверджується начальником установи та вивішується на видному місці.

Отримання посилок й надання побачень особам, які знаходяться у стаціонарі, здійснюється відповідно до чинного законодавства.

6.5.8. У стаціонарі медчастини цілу добу повинен бути черговий санітар. Кількість чергового персоналу визначає начальник медчастини.

7.1. Організація медичної допомоги у лікарнях

7.1.1. Лікарні для засуджених-це лікувально-профілактичні установи, призначені для лікування та утримування осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань (крім УПВ-поселень), а також тих, які знаходяться під партою у слідчих ізоляторах і потребують термінової медичної допомоги. Вони забезпечують кваліфіковану і спеціалізовану стаціонарну та амбулаторну консультативну допомогу, а також організаційно-методичне керування медичними частинами СІЗО та УВП УВС Республіки Крим, областей, що закріплені за ними.

7.1.2. Лікарня організує свою роботу згідно з вимогами чинного законодавства щодо виконання і відбування покарань в установах МВС України.

Лікувально-профілактична та протиепідемічна робота здійснюється у відповідності з Основами законодавства України про охорону здоров'я, нормативними актами Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, а також цією Настановою.

7.1.3. Лікарні можуть бути самостійними лікувальними установами місць позбавлення волі або у складі УВП залежно від потужності, можливості ізольованого розташування та функціонування.

Лікарня, що функціонує у складі УВП, розташовується на ізольованій території. Забезпечення лікарні відповідним медичним обладнанням та апаратурою, господарчим інвентарем, транспортом та іншим майном здійснюється за рахунок коштів установи.

У лікувально-діагностичних кабінетах, ординаторських, на робочих місцях чергових медсестер встановлюється тривожна сигналізація та аварійне освітлення.

Підтримання режиму, спеціальний облік, виховну роботу і матеріальне забезпечення у лікарні, що функціонує при УВП, здійснює адміністрація установи. У лікарні, що є самостійним закладом, необхідні служби створюються за нормами, встановленими наказом МВС України від 29 травня 1992 р. N 310* "Про удосконалення організаційних структур системи установ виконання покарань".

7.1.4. Залежно від призначення, району обслуговування, кількості засуджених створюються і функціонують міжобласні та спеціалізовані лікарні місць позбавлення волі.

7.1.5. Для лікування і утримання засуджених, які хворіють на туберкульоз, психічні або венеричні захворювання, створюються спеціалізовані лікарні або спеціалізовані відділення (палати) у загальносоматичних лікарнях.

7.1.6. Залежно від потужності лікарня має у своєму складі: приймальне відділення (з діагностичними ліжками або ізолятором, санітарним пропускником), лікувальні відділення за основними профілями ліжок, палати реанімації та інтенсивної терапії, лікувально-діагностичні кабінети, організаційно-методичний кабінет, клінічні, біохімічні, бактеріологічні лабораторії, централізоване стерилізаційне відділення, медичний архів, адміністративно-господарчу частину (харчоблок, банно-пральний блок, склади і т. інш.), аптеку.

В лікарні повинні бути розроблені: посадові інструкції на працівників, правила внутрішнього розпорядку для хворих, правила внутрішнього робочого розпорядку для персоналу, а також план роботи лікарні, що затверджується вищим медичним начальником.

Штатна чисельність медичного персоналу та структура лікарень розробляються Управлінням охорони здоров'я МВС України і затверджуються Міністром внутрішніх справ України.

7.1.7. При лікарні створюються: лікарська рада, лікувальноконтрольна комісія, рада медичних сестер, що діють за положеннями, затвердженими Міністерством охорони здоров'я України, а також спеціальні лікарські комісії, діяльність яких регламентуються наказом МВС України від 13 травня 1992 р. N 256 "Про порядок представлення в суди матеріалів про звільнення від дальшого відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу".

7.1.8. Діяльністю лікарні керує начальник, який призначається та звільняється з посади у встановленому порядку. Права та обов'язки начальника лікарні визначаються посадовою інструкцією, що розробляється на підставі Примірної посадової інструкції начальника лікарні для засуджених (додаток 10) та затверджується вищим медичним начальником.

У лікарнях, що є самостійними установами, начальник користується правами начальника УВП щодо застосування правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань і по адміністративній лінії він підпорядкований керівництву управління (відділу) виконання покарань.

Начальник лікарні, що функціонує у складі установи виконання покарань, підпорядкований начальнику цієї установи і є його заступником по лікувально-профілактичній роботі.

З питань лікувально-профілактичної, санітарної та протиепідемічної роботи начальник лікарні підпорядкований начальнику Управління охорони здоров'я МВС України, відділу (служби) УВС.

7.1.9. Лікарня, що є самостійною установою та юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням. Має самостійний баланс, рахунки в установах банку.

Лікарня веде облік і подає звіти за формами та в строки, що визначені МВС України.

7.1.10. В лікарні здійснюється:

7.1.10.1. Надання у необхідному обсязі кваліфікованої та спеціалізованої стаціонарної медичної допомоги засудженим, які утримуються в установах МВС України. Особам, які перебувають під вартою у СІЗО, лікарня надає тільки термінову медичну допомогу.

Між медчастинами та лікарнею зберігаються послідовність при лікуванні хворих.

7.1.10.3. Освоєння та впровадження у практику лікарні і медичних частин сучасних методів і засобів профілактики, діагностики та лікування захворювань на засадах досягнень медичної науки й практики, а також вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду роботи лікувально-профілактичних установ МВС та органів охорони здоров'я.

7.1.10.4. Визначення ступеня тривалої або постійної втрати працездатності засудженими для встановлення групи інвалідності, необхідне обстеження та підготовку медичної документації на осіб, які підлягають достроковому звільненню у зв'язку із захворюванням.

7.1.10.5. Організаційно-методичну і консультативну допомогу медичним частинам СІЗО та УВП УВС закріплених областей.

7.1.10.6. Вивчення загальної та госпітальної захворюваності засуджених, захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

Лікарі-фахівці лікарень залучаються до аналізу випадків смерті в УВП, помилок у діагностиці, фактів пізньої госпіталізації, розбіжностей клінічних і патологоанатомічних діагнозів. За цими даними розробляються відповідні інформаційні огляди, рекомендації та практичні заходи для УВП, спрямовані на зниження і ліквідацію найбільш поширених захворювань, а також смертності та інвалідизації засуджених.

7.1.10.7. Участь у проведенні планових профілактичних оглядів стосовно засуджених, які знаходяться в УВП, з метою виявлення осіб з ранніми стадіями захворювань, відбір хворих для планового лікування, контроль за виконанням рекомендацій, даних лікарями, та призначенням відповідних норм харчування.

7.1.10.8. Підвищення професійної кваліфікації лікарського і середнього медичного персоналу медичних частин СІЗО, УВП шляхом проведення клінічних та патолого-анатомічних лікарських конференцій, нарад з питань лікувально-профілактичної роботи в УВП із запрошенням в разі потреби кваліфікованих фахівців з лікувальних установ органів охорони здоров'я, медичних навчальних і науково-дослідних закладів.

7.1.10.9. Проведення протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів на території лікарні. Санітарно-гігієнічне виховання хворих, які знаходяться на стаціонарному лікуванні, та працівників господарчого обслуговування.

7.1.10.10. Контроль за дотриманням правил утримування засуджених у лікарні, підтримання серед них порядку та дисципліни, запобігання порушенням вимог режиму.

Лікарня функціонує на підставі Правил внутрішнього розпорядку для хворих, затверджених начальником лікарні та розроблених згідно з Типовими правилами внутрішнього розпорядку для хворих, які перебувають в лікарні УВП (додаток 11).

7.2. Порядок направлення та прийому хворих до лікарень

7.2.1. Направленню та госпіталізації у лікарню підлягають засуджені, які хворіють на гострі захворювання або мають загострення хронічних захворювань, лікування яких в умовах медчастини неможливе або пов'язане з загрозою для життя, погіршанням стану здоров'я або є не досить ефективним, а також у випадках, діагностичне неясних, що потребують поглибленого клінічного обстеження.

7.2.2. Прийом засуджених у лікарню з установ здійснюється на підставі наряду або направлення, передбачених Інструкцією, затвердженою наказом МВС України віл 12 лютого 1993 р. N 74, та за наявності висновку лікаря про необхідність проведення стаціонарного обстеження та лікування хворого.

7.2.3. У виняткових випадках, за екстреними показаннями, хворого можна госпіталізувати на підставі направлення медпрацівника медчастини з подальшим поданням медичної амбулаторної карти.

7.2.4. Лікарня забезпечує готовність до прийому хворих, які потребують невідкладної медичної допомоги. Спеціальні плани, скоординовані з територіальними лікувально-профілактичними установами МВС, УВС і органів охорони здоров'я, передбачають заходи щодо надання медичної допомоги у випадку групового та масового надходження хворих.

Лікарня забезпечує також прийом, утримання та лікування хворих інфекційними захворюваннями з дотриманням протиепідемічного режиму. Хворі, які мають особливо небезпечну інфекцію, госпіталізуються в інфекційні лікарні (чи відділення) органів охорони здоров'я з забезпеченням їх охорони.

7.2.5. При прийомі хворого у лікарню черговий лікар записує необхідні дані про нього до журналу обліку прийому, виписування хворих і відмов у госпіталізації, описує в медичній карті стаціонарного хворого дані анамнезу, зовнішнього огляду, епідеміологічні дані про його об'єктивне обстеження, визначає попередній діагноз хвороби, робить необхідні лікарські призначення і направляє хворого у відповідне відділення.

При прийомі у лікарню речі хворого (одяг, взуття) дезінфікують і після опису, засвідченого черговим фельдшером (медичною сестрою) та супроводжуючими особами, передають на зберігання до вибування хворого з лікарні.

Усі хворі, які прибули до лікарні, підлягають обов'язковій санітарній обробці зі зміною білизни.

Хворих, які прибувають під час роботи лікарів відділень, крім лікаря приймального відділення чи чергового лікаря лікарні, оглядають лікарі відповідних відділень.

Про кожного хворого, який прибув до лікарні, в той же день повідомляють начальника відповідного відділення та начальника лікарні.

7.2.6. Якщо хворому відмовили у прийомі, то черговий лікар надає йому за необхідності медичну допомогу та записує у медичну амбулаторну карту, а також у журнал обліку прийому, виписування хворих і відмов від госпіталізації. Про причини відмови в госпіталізації та про вжиті заходи черговий лікар повідомляє начальника .лікарні або лікаря, який його замін ще.

7.2.7. Лікарську допомогу хворим у вечірній та нічний час здійснюють штатні лікарі лікарень. Порядок чергування лікарів у вечірній та нічний час визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку лікарні.

У великих лікарнях, крім чергування лікарів в цілому по лікарні, при потребі, можна встановити чергування лікарів по групах відділень одного фаху (за наявності у групі не менш ніж 200 ліжок).

7.3. Лікування та утримання хворих

7.3.1. Хворий, який прибув до лікарні, проходить необхідне клініко-лабораторне, функціональне, рентгенологічне та бактеріологічне обстеження, та, залежно від визначеного діагнозу, йому призначають і здійснюють відповідне лікування.

Лікування хворих у лікарні проводиться згідно з вимогами сучасної медичної науки, регламентованими наказами, інструкціями і вказівками Міністерства охорони здоров'я України та Управління охорони здоров'я МВС України. При цьому застосовують лікувальне харчування, фізіотерапевтичні методи лікування, лікувальну фізкультуру та інші методи відновлювального лікування, що сприяють лікувальному процесу.

7.3.2. Забороняється застосовувати у лікарнях нові лікарські препарати з метою їх клінічних випробувань (експериментів).

7.3.3. Для з'ясування складних питань діагностики, лікування, прогнозу організуються консультації лікарів-спеціалістів лікарні за участю фахівців клінік медичних закладів чи територіальних органів охорони здоров'я, а також консиліуми.

7.3.4. Переведення хворого з одного відділення до іншого для проведення спеціалізованого лікування здійснюється за висновком лікаря-спеціаліста та за погодженням з начальниками відповідних відділень.

У термінових випадках переведення хворого здійснюється за розпорядженням чергового лікаря, про що робиться відповідний запис у медичній карті стаціонарного хворого із зазначенням причин переведення.

Про всі випадки переведення хворих в межах лікарні негайно повідомляють начальника лікарні чи лікаря, який його заміщає.

7.3.5. У виняткових випадках, коли у лікарні немає відповідних фахівців, устаткування тощо, необхідних для надання невідкладної спеціалізованої медичної допомоги, хворі засуджені направляються до лікувальних закладів органів охорони здоров'я, згідно з чинним законодавством. При цьому адміністрація установи забезпечує їх охорону.

7.3.6. Для надання термінової медичної допомоги дозволяється госпіталізація осіб, взятих під варту, в лікарні УВП чи органів охорони здоров'я за умови обов'язкового виконання стосовно до них встановлених для слідчих ізоляторів вимог ізоляції, охорони і нагляду.

У випадку госпіталізації підслідного до лікарні УВП чи органів охорони здоров'я про це повідомляється особа або орган, у провадженні яких знаходиться кримінальна справа.

7.3.7. Площа палат у лікарнях передбачається з розрахунку не менше ніж 4 кв.м на одне ліжко соматичного профілю, на інфекційне (туберкульозне) ліжко - 5 кв.м.

7.3.8. У лікарнях, що мають у своїй структурі психіатричні та інфекційні відділення (палати), встановлюється режим, що забезпечує відповідну ізоляцію засуджених, а також постійний нагляд за поведінкою цієї категорії хворих.

7.3.9. Засуджені, які систематично злісно порушують лікарняний режим, виписуються з лікарні та переводяться за місцем утримування лише у випадках, що не становлять загрозу для життя та здоров'я хворого та оточення. Виписування хворого здійснюється з дозволу начальника лікарні чи його заступника за висновком лікаря-фахівця з відповідним записом у медкарті стаціонарного хворого і в медичній амбулаторній карті.

У випадках, якщо особа злісно порушує порядок відбування покарання й при цьому стан її здоров'я становить загрозу для життя та здоров'я хворого та оточення, вона може бути за аргументованим рішенням начальника лікарні переведена для лікування до палати-ізолятора. В даному разі на цього хворого поширюються усі права стосовно осіб, які лікуються.

7.3.10. Харчування хворих здійснюється згідно з нормами харчування і з урахуванням вимог дієтології.

Норми добового забезпечення продуктами харчування осіб, які відбувають покарання і знаходяться на стаціонарному лікуванні, регламентуються наказом МВС України від 14 липня 1992 р. N 421.

Кожна страва готується на кухні за меню-розкладкою, що затверджується начальником лікарні. Закладка продуктів провадиться у присутності дієтсестри чи відповідальної особи, призначеної начальником лікарні. Роздача страви можлива після проби зготовленої їжі, що робить черговий лікар. При цьому результати проби фіксуються у журналі.

7.3.11. В лікарнях створюються умови для продажу особам, які перебувають в лікарні, продуктів харчування та речей першої необхідності.

7.3.12. Щотижня хворі миються у лазні (ванні) з подальшою зміною натільної та постільної білизни. Переміна білизни ослабленим хворим здійснюється частіше, залежно від потреби.

Тривалість нічного сну хворих становить не менше восьми годин, післяобіднього відпочинку - не менше години. Щоденна прогулянка хворих відбувається залежно від погоди, її необхідність і тривалість визначаються лікарем.

7.3.13. Усі дані, отримані при обстеженні хворого, заносяться до медичної карти стаціонарного хворого. Вони повинні бути повними, послідовними та чіткими. Медична карта стаціонарного хворого є основним документом, що заведений на хворого у лікарні.

7.3.14. Лікарня у встановленому порядку повідомляє управління (відділи) виконання покарань, Управління охорони здоров'я МВС України, відділ (службу) охорони здоров'я УВС про надзвичайні події, нещасні випадки, внутрішньолікарняні інфекції, про всі випадки смерті хворих.

7.3.15. При спалаху епідемічного захворювання у відділеннях лікарні вживають режимно-обмежувальні заходи, проводять комплекс протиепідемічних заходів для локалізації осередку та його ліквідації.

Прийом засуджених у лікарні з приводу особистих питань, розгляд листів, скарг і заяв здійснює адміністрація лікарні у порядку, встановленому наказом МВС України від 2 квітня 1992 р. N 200 "Про затвердження Інструкції по порядку розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації прийому громадян в органах внутрішніх справ, військах внутрішньої та конвойної охорони, учбових закладах, організаціях і на підприємствах системи МВС України".

7.3.16. Подання стаціонарної медичної допомоги ВІЛ-інфікованим особам у лікарнях здійснюється на загальних засадах.

7.3.17. Медичному огляду на ВІЛ підлягають:

а) Особи, у яких при зверненні за медичною допомогою виявлені симптоми або хвороби, що характерні для ВІЛ/СНІДу.

б) Біологічний матеріал від осіб, які померли від сепсису, інфекційних та паразитарних хвороб, онкологічних захворювань, а також інших захворювань, патологічні ознаки яких можуть свідчити про наявність ВІЛ/СНІДу.

7.4. Виписування хворих

7.4.1. Після закінчення стаціонарного лікування хворого, як правило, виписують до УВП, звідки він направлявся на лікування.

7.4.2. Медична карта стаціонарного хворого перед здачею в архів повністю оформляється, у виписному епікрізі дається коротка інформація про анамнез, розвиток захворювання, обгрунтування діагнозу, дані про проведене лікування та його ефективність, кінець хвороби, лікарські рекомендації по лікуванню та працевлаштування засудженого. Копія епікризу додається до медичної амбулаторної карти.

7.4.3. Після закінчення строку покарання у період перебування хворого в лікарні та за необхідності подальшого лікування його направляють з випискою з медичної карти стаціонарного хворого в лікувальний заклад за вибраним місцем проживання чи за домовленістю - у найближчий лікувальний заклад органів охорони здоров'я.

Якщо термінова відправка хворого небезпечна для його життя, то за його згодою та за медичним висновком його можна тимчасово залишити в окремій лікарняній палаті, про що повідомляється прокурору та родичам.

7.4.4. Факт смерті хворого у лікарні засвідчує лікуючий лікар, а в разі його відсутності - черговий лікар.

7.4.5. Розтин померлих у лікарні здійснюється в обов'язковому порядку силами лікувальних установ органів охорони здоров'я на договірних умовах.

У випадку насильної смерті, смерті від наслідків травми, отруєння чи їх ускладнень, а також при відсутності прижиттєвого діагнозу розтин трупа робить судово-медичний експерт.

7.4.6. Інформація про результати обстеження на ВІЛ до медичної картки не додається, а направляється окремо згідно з Порядком щодо забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих. Якщо під час перебування в лікарні у засудженого закінчується строк покарання, то при звільненні йому видається медична довідка про результати медичного огляду або обстеження на ВІЛ.

7.5. Організаційна структура та оснащення окремих підрозділів лікарні

7.5.1. Хірургічне відділення повинно мати: операційний блок, що складається з операційної і передопераційної (окремо для планових і невідкладних операцій), стерилізаційної, матеріальної і анестезіологічної кімнат, перев'язочних для чистих і гнійних перев'язок, гіпсувальну, кімнату для ендоскопії, за можливості - фізіотерапевтичний кабінет і поряд з перев'язочною - рентгенкабінет.

7.5.2. У палатах інтенсивної терапії для тяжких і післяопераційних хворих слід забезпечувати умови для постійного контролю за станом хворого, проведення підтримуючої терапії, реанімації та ретельного догляду.

У кожному операційному блоці обладнується анестезіологічна кімната, де зосереджуються резервні наркозні, дихальні, контрольно-вимірювальні та інші апарати та приладдя для анестезії, а також встановлюються матеріальні та інструментальні шафи, стерильний стіл, стіл для біксів і ексикатора, стерилізатор. У цін же кімнаті анестезіологічна сестра стерилізує та готує до роботи шланги, дихальні мішки, маски. ларингоскопи, бронхоскопи, інтубаційні трубки тощо.

7.5.3. В операційній відповідно до кількості операційних столів повинні бути наркозні апарати, респіратори, дефібрилятор, електровідсмоктувач, пересувний наркозний столик з відповідними фармакологічними засобами і приладдями для анестезії. Інші апарати і прилади подаються в операційну тільки в разі необхідності.

7.5.4. З метою безпеки балони із стисненим газом слід ставити поза операційною, у спеціально обладнаному приміщенні.

7.5.5. У терапевтичному відділенні повинна бути палата для надання невідкладної (реанімаційної) допомоги при гострих станах (колапсі, гострій серцевій недостатності).

У терапевтичному відділенні має бути не менше двох процедурних кабінетів для виконання стерильних і звичайних маніпуляцій. Бажано мати окремі кабінети для ендоскопічних досліджень (бронхоскопія, гастроскопія, колоноскопія), а також для шлункового та дуоденального зондування. Крім того, по можливості, рекомендується спеціалізація палат (кардіологічні, гастроентерологічні, пульмонологічні та інш.), що відповідно обладнуються і оснащуються.

7.5.6. Туберкульозні відділення (лікарні) повинні мати кімнату з санпропускником для прийому хворих, спеціально виділені приміщення для роботи.

До складу спеціальних кабінетів туберкульозного відділення (лікарні) входять:

- рентгенівський кабінет з фотолабораторією;

- кабінет для дослідження функції зовнішнього дихання;

- бронхологічний і ларингологічний кабінет з інгаляторієм;

- стоматологічний (зуболікарський) кабінет;

- фізіотерапевтичний кабінет;

- кабінет для накладання штучного пневмотораксу;

- кабінет для внутрішньовенних капельних вливань протитуберкульозних препаратів і кровозамінників;

- "гнійна" (відокремлена) перев'язочна;

- приміщення для обробки мокротозбірників та обеззараження мокроти.

7.5.7. Шкірно-венеричні відділення (лікарні) повинні мати:

- перев'язочну для хворих з шкірними захворюваннями і окрему процедурну для хворих венеричними хворобами;

- урологічний кабінет (при значній кількості хворих на гонорею);

- палати для хворих з захворюваннями шкіри, для хворих на сифіліс, гонорею, ізольовані палати для хворих з неуточненим діагнозом;

- допоміжні приміщення: їдальня з окремо виділеним посудом для хворих на сифіліс, роздавальня, приміщення для миття посуду, в якому посуд хворих на сифіліс (що відрізняється виглядом від решти посуду) миють окремо від іншого посуду;

- окрему туалетну кімнату для хворих з венеричними захворюваннями.

7.5.8. ЛОР-відділення (палати) по можливості повинно мати: оглядову, процедурну, перев'язочну, операційну, післяопераційну палату, ендоскопічний, аудіометричний і вестибулометричний кабінети.

7.5.9. Очне відділення повинно мати: оглядову з пристроєм для затемнення вікон, кабінет для апаратури та для офтальмоскопії, окрему операційну, очну перев'язочну, післяопераційну палату із затемненням вікон. Лікування хворих з вірусним епідемічним кератокон'юнктивітом здійснюється на базі інфекційного відділення (чи палат).

7.5.10. Психіатричне відділення має бути в окремому будинку або розміщуватися на нижньому поверсі загального лікувального корпусу. У відділенні встановлюється режим, що. забезпечує відповідну ізоляцію засуджених, постійний нагляд за поведінкою усіх категорій психічно хворих, а також безпечні умови для праці медперсоналу. Необхідно передбачати палати для обстеження та лікування хворих з гострими .психічними захворюваннями, збуджених хворих, а також одну палату-ізолятор на 2 особи.

7.5.11. Неврологічне відділення по можливості слід розміщувати поряд з фізіотерапевтичним кабінетом на першому поверсі лікарні. При відсутності психіатричного відділення у лікарні в неврологічному відділенні обладнується спеціальна палата для тимчасової ізоляції психічно хворих.

7.5.12. Інфекційне відділення повинно мати:

- приймальні оглядові кімнати з санітарним пропускником;

- ізольовані палати для хворих з неуточненим діагнозом;

- палати для хворих з різними інфекційними захворюваннями;

- не менше двох санвузлів.

Лабораторні обстеження інфекційних хворих здійснюються бактеріологічною та іншими лабораторіями лікарні. У відділенні постійно вживаються необхідні заходи для запобігання розповсюдженню інфекції в лікарні, зараженням медичного персоналу та поширенням інфекційних хвороб за межі лікарні.

7.5.13. Для гінекологічного відділення, крім звичайних приміщень для операційної та перев'язочної, слід передбачити спеціальну оглядову кімнату і жіночу туалетну (з теплою водою).

7.5.14. Пологове відділення повинно мати:

- прийомну для породільниць, оглядову і кімнату з душем (ванною) для санітарної обробки;

- пологовий сектор включає: передпологову та пологову палати, операційну, кімнату для породільниць з еклампсією (ізольовану від шуму та з пристроєм для затемнення вікон), ізолятор;

- післяпологовий сектор, що складається з перев'язочної, приміщень для новонароджених, палат для поліжниць, кімнати для виписування породільниць.

7.5.15. Фізіотерапевтичний кабінет розміщують так, щоб хворі мали можливість отримувати фізіотерапевтичну допомогу. не виходячи з лікувального корпусу лікарні. Для забезпечення фізіотерапевтичною допомогою лежачих хворих у лікувальних відділеннях необхідно мати переносне устаткування.

7.5.16. Кабінет функціональної діагностики по можливості розміщують подалі від будинків і відділень, що мають електросилові установки. Мінімальне обладнання кабінету таке: апарати електрокардіографії, фонокардіографії, реографії, основного обміну і функції зовнішнього дихання, аудіометрії. Необхідно мати фотолабораторію і господарську кімнату.

7.5.17. Рентгенівський кабінет слід розмістити таким чином, щоб забезпечити найкращий зв'язок з усіма відділеннями, особливо з хірургічним, терапевтичним і туберкульозним. У великих лікарнях доцільно мати філіали стаціонарних рентгенівських кабінетів з фотолабораторіями, нерпі за все у хірургічному, туберкульозному, а якщо можливо, то і в приймальному відділеннях. У всіх випадках слід суворо дотримуватись встановлених правил променевої, електричної і пожежної безпеки.

Мінімальне обладнання кабінету таке рентгенівська діагностична стаціонарна установка на два робочих місця (рентгеноскопія і рентгенографія), гомографічна приставка, захисні засоби (ширми, фартухи, рукавиці), індивідуальні дозиметри, негатоскопи і фотолабораторне майно. У рентгенологічному кабінеті лікарні, що має онкологічне відділення, може бути встановлений апарат для променевої терапії з відповідними заходами щодо радіаційного захисту.

7.5.18. Лабораторія лікарні повинна мати такі кабінети:

- для загальноклінічних, біохімічних, бактеріологічних досліджень (з кімнатами для варіння поживних середовищ, стерилізаційною, боксом), а за необхідності - також і для серологічних досліджень;

- кімнати для прийому проб і матеріалів, для взяття аналізів і видачі результатів досліджень (реєстратура);

- комору для зберігання реактивів, посуду і обладнання.

У приміщеннях для біохімічних досліджень та виконання аналізів калу і сечі, мокроти встановлюються витяжні шафи.

7.5.19. Централізоване стерилізаційне відділення лікарні повинно мати такі приміщення:

- кімната прийому, попередньої обробки шприців, голок та їх упаковки;

- кімната для стерилізації;

- приміщення видачі простерилізованого матеріалу.

Якщо лікарня має відділення хірургічного профілю, то до названих приміщень додається кімната для автоклавування операційного матеріалу.

7.5.20. Розтин померлих може здійснюватись у прозекторській лікарні при її наявності з залученням фахівців-патологоанатомів установ органів охорони здоров'я.

При відсутності прозекторської начальник лікарні організує доставку трупа до патолого-анатомічного відділення лікувальної установи органів охорони здоров'я.

Після встановлення смерті хворого лікуючим чи черговим лікарем труп доставляється в окрему кімнату. До трупу необхідно додати супроводжуючу бірку з зазначенням дати смерті, відділення лікарні, прізвища, ім'я, по батькові та віку померлого. Пов'язки, дренажі тощо до розтину труну не знімаються. Разом з трупом доставляють медичну карту стаціонарного хворого. При розтині повинен бути присутній лікуючий лікар та начальник лікувального відділення. Патолого-анатомічний діагноз і епікриз, а також дані про збіг діагнозів заносять у відповідні облікові документи.

7.5.21. Усі випадки смерті вивчає лікувально-контрольна комісія лікарні, у роботі якої бере участь лікар-патологоанатом. Комісія ретельно аналізує особливості перебігу захворювання, правильність та своєчасність діагностичних і лікувальних заходів, виявлені недоліки та їх причини. Висновок комісії доводять до відома начальника лікарні не пізніше ніж через 15 діб після розтину.

7.5.22. Клініко-анатомічні конференції в лікарнях проводяться регулярно з метою підвищення кваліфікації лікарів, поліпшення якості діагностики та лікування хворих шляхом всебічного аналізу та обговорення летальних випадків, а також випадків смерті від найбільш складних і тяжких захворювань.

До участі у клініко-анатомічних конференціях широко залучаються лікарі медичних частин УВП. На конференції лікуючий лікар докладно характеризує особливості розвитку та перебігу захворювання з обгрунтуванням діагностичних і лікувальних заходів. Головні позаштатні фахівці проводять всебічний критичний аналіз проведених лікувально-профілактичних заходів і оцінку їх своєчасності та ефективності. Лікар-патологоанатом доповідає про основні зміни, виявлені при розтині та гістологічному дослідженні органів трупа, висновок про патогенез виявлених змін і причини смерті, порівнює клінічний та патологоанатомічний діагнози, відзначає дефекти лікувально-діагностичних заходів та їх причини. Протокол конференції веде спеціально визначений співробітник лікарні.

7.6. Організаційно-методична робота

7.6.1. Для здійснення організаційно-методичної роботи у лікарнях створюються у встановленому порядку організаційно-методичні кабінети, що подають відповідну допомогу медичним частинам СІЗО та УВП.

В організаційно-методичній роботі, крім співробітників кабінету, беруть участь усі начальники відділень та лікарі-фахівці лікарні. Керує цією роботою начальник лікарні чи один із найбільш кваліфікованих начальників відділень.

7.6.2. Організаційно-методична робота охоплює:

- вивчення захворюваності засуджених, аналіз дефектів у роботі медичних частин;

- розробку пропозицій щодо поліпшення якості медичної допомоги підслідним та засудженим;

- планування виїздів лікарів-фахівців лікарні до установ для проведення профілактичних оглядів, лікарсько-трудової експертизи, консультативної допомоги та аналіз ефективності виїздів;

- методичне керівництво статистичною роботою медичних частин, контроль за веденням документації;

- систематичне вивчення рівня професійної підготовки лікарського, середнього медичного та фармацевтичного персоналу медичних частин і лікарень, організація підвищення його кваліфікації, вивчення, узагальнення та поширення передового досвіду роботи.

7.7. Зв'язок лікарні з медчастинами:

7.7.1. Постійний зв'язок лікарів-спеціалістів лікарні з медчастинами є ефективним засобом удосконалення лікувально-профілактичного забезпечення підслідних та засуджених, а також підвищення ефективності використання ліжкового фонду.

7.7.2. Виїзди фахівців лікарні до установ, закріплених за лікарнею областей, здійснюються за планом, позапланові - за вказівкою старшого медичного начальника. План виїздів погоджується і затверджується начальником відділу (служби) охорони здоров'я УВС та доводиться до відома усіх начальників медичних частин. Виїзди плануються з врахуванням даних про захворюваність, матеріалів, що характеризують роботу медичних частин, недоліків у наданні медичної допомоги тощо.

Під час виїздів у медичні частини СІЗО, УВП лікарі лікарні повинні:

- надавати допомогу медичним частинам в організації роботи (консультації з питань раціонального використання медичного обладнання, ліжкового фонду стаціонарів і т.інш.), в забезпеченні невідкладної та іншої допомоги;

- здійснювати відбір хворих для планової госпіталізації у лікарню, а також для обстеження з метою лікарської експертизи;

- встановлювати єдність та спадкоємність проведення лікувально-профілактичних заходів у медчастинах та лікарні, проводити показові і консультативні прийоми, разом з лікарями медчастини оглядати хворих, братії участь в медичних обстеженнях засуджених, проводити з лікарями аналіз недоліків у наданні медичної допомоги;

- перевіряти стан здоров'я осіб, які виписані з лікарні, та виконання медчастинами вказівок щодо проведення рекомендованого лікування та працевлаштування засуджених;

- навчати лікарів медчастини новим методам діагностики та лікування хворих;

- доповідати начальнику лікарні про виконану роботу у медчастинах та про пропозиції щодо поліпшення лікувально-профілактичного забезпечення.

7.8. Організація невідкладної медичної допомоги в лікарні

7.8.1. Потерпілим і хворим, доставленим в лікарняну установу, залежно від показань медичну допомогу надають у прийомному чи будь-якому іншому відділенні.

Для забезпечення готовності лікарні до надання невідкладної медичної допомоги встановлюється чергування середнього медичного персоналу, лікарів-фахівців в лікарні чи вдома залежно від штату та місцевих умов.

Відповідальність за своєчасну доставку лікарів-фахівців в лікарню, забезпечення транспортом несуть начальник самостійної лікарні чи начальник установи, де у складі є лікарня.

Усі відділення лікарні повинні мати:

- таблиці, інструкції та довідники з надання невідкладної допомоги;

- шафи з усім необхідним для надання невідкладної допомоги;

- всі необхідні медикаменти, розчини, сироватки, протишокові і кровозамінюючі рідини, хірургічний інструментарій, перев'язочний матеріал, кисень тощо на реанімаційні потреби та надання невідкладної допомоги.

7.8.2. На випадок термінового виклику лікарів для надання невідкладної допомоги за межами лікарні у прийомному відділенні чи на посту медичної сестри зберігається спеціальний медичний комплект. Формування і контроль за його вмістом здійснюють завчасно. Залежно від впровадження нових лікарських засобів вміст комплекту відповідно замінюється і поповнюється.

7.8.3. У хірургічному відділенні повинно бути все необхідно для надання допомоги хворим з гострими захворюваннями і травмами.

В операційній необхідно постійно мати інструментарій, перев'язочний матеріал і білизну не менше, як на дві порожнинні операції, запас кровозамінних рідин, стерильних розчинів, відповідні медикаментозні засоби для наркозу та операцій тощо.

7.8.4. У терапевтичному відділенні повинні бути наготові всі інструментальні та лікарські засоби для надання невідкладної допомоги при найважливіших гострих захворюваннях та різноманітних патологічних станах: гострій серцевій і судинній недостатності (набряк легень, шок, колапс), інфаркті міокарда і стенокардії, гіпертонічному кризі, пароксизмальній тахікардії, повній атріовентрикулярній блокаді, легеневій і шлунковій кровотечах, спонтанному пневмотораксі, бронхіальній астмі, коматозних станах різної етіології, гострому панкреатиті, гострій недостатності надниркових залоз, анафілактичному шоку, гострих інфекціях та отруєннях, термінальних станах різної етіології тощо.

7.8.5. Все необхідне для кваліфікованої невідкладної допомоги повинно бути у певному порядку, що забезпечує можливість швидкого застосування потрібного препарату.

У спеціалізованих відділеннях невідкладна допомога забезпечується залежно від профілю відділення.

7.9. Лікувально-контрольна комісія

7.9.1. З метою поліпшення лікувально-діагностичного процесу в кожній лікарні за наказом начальника лікарні організується лікувально-контрольна комісія.

7.9.2. До складу лікувально-контрольної комісії входять начальники відділень, які роблять щомісячну експертну оцінку якості обстеження та лікування хворих. При цьому враховується:

- обгрунтованість та своєчасність госпіталізації хворих;

- обсяг обстеження в медичній частині;

- якість збору анамнезу, огляду хворого і нагляду за ним в лікарні;

- максимальне використання основних і допоміжних методів обстеження, що сприяють своєчасному встановленню клінічного діагнозу та призначенню адекватного лікування;

- своєчасність огляду хворого начальником відділення (лікарями), консультантами, участь в огляді хворих суміжних фахівців і виконання їх рекомендацій;

- своєчасність встановлення діагнозу та логічність його обгрунтування;

- своєчасність консиліумів та виконання їх призначень;

- належне та своєчасне лікування;

- помилки у виконанні лікувальних заходів (маніпуляцій, операцій і т.інш.), що спричинили серйозні наслідки (ускладнення, смерть);

- можлива причина клініко-діагностичної помилки;

- значення помилки в діагностиці для лікування і кінця захворювання;

- причини відсутності належного лікування або його несвоєчасне проведення;