Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства

Вищий господарський суд України узагальнив судову практику щодо застосування деяких норм транспортного права і у порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилає оглядовий лист до відома господарських судів України.

1. Дотримання досудового претензійного порядку врегулювання спору, що виникає з договору перевезення вантажу залізницею на підставі Статуту залізниць України не є обов'язковим.

Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) та Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) передбачають обов'язковий досудовий претензійний порядок врегулювання спору.

На підставі рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 N 15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 N 1973 було внесено зміни до Статуту залізниць України, згідно з якими дотримання претензійного порядку пред'явлення вимог до перевізника не є обов'язковим, недотримання досудового порядку врегулювання спору не є перешкодою для звернення з позовом безпосередньо до господарського суду.

Законом України від 23.06.2005 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо досудового врегулювання спорів" внесено відповідні зміни у Цивільний, Господарський та Господарський процесуальний кодекси України, які законодавчо закріпили необов'язковість досудового врегулювання спорів, що виникають із договору перевезення у внутрішньому сполученні на підставі Статуту залізниць України.

Щодо претензійного порядку врегулювання спорів, що виникають з міжнародних перевезень вантажів на підставі накладних ЦИМ - СМГС, то відповідно до статті 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні правовідносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України.

Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Пунктом 6 статті 315 Господарського кодексу України передбачено, що у спорах, пов'язаних з міжнародними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Пунктом 4 Статуту залізниць України також встановлено, що перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Враховуючи вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Закону України "Про господарські суди", цього кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; також частиною третьої цієї ж статті передбачено, що, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Нормою статті 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин, якими, зокрема, є Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) та Конвенція про міжнародні залізничні перевезення ( КОТІФ) .

За положенням параграфу 1 статті 30 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення право пред'явлення позову, який ґрунтується на договорі перевезення, належить тій особі, яка має право заявити претензію залізниці. Позов може бути пред'явлений тільки після заявлення претензії у відповідності до вимог статті 29 цієї Угоди.

У статті 3 цієї Угоди під словами "залізниця" маються на увазі всі залізниці однієї країни. Окрім того, додаток N 19 до Угоди встановлює перелік назв та адрес органів залізниць, компетентних для розгляду претензій - таким єдиним органом в Україні є Головне комерційне управління "Укрзалізниці", тому претензію та позов необхідно заявляти до "Укрзалізниці".

Аналогічне положення щодо обов'язковості досудового претензійного порядку врегулювання спору містить стаття 53 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) , до якої Україна приєдналась Законом України від 05.06.2003.

2. Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення є чинною в Україні відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" та "Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів".

Хоча Верховна Рада України не розглядала і не ратифікувала Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення, ця Угода чинна в Україні з огляду на таке.

Відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

"Соглашение о международном грузовом сообщении" (СМГС) підписано Союзом РСР і стало чинним для нього з 01.11.1951.

На підставі постанови Верховної Ради України від 17.09.1992 "Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів" (далі - Віденська конвенція) Україна приєдналася до цієї Конвенції.

Відповідно до статті 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути в силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці.

Окрім того, додатково у постанові Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 N 246 "Про угоди щодо міжнародного залізничного вантажного та пасажирського сполучення" зазначено про приєднання Державної адміністрації залізничного транспорту України до цих угод і про необхідність залізницям, морським пароплавствам, вантажовідправникам та вантажоодержувачам України забезпечити виконання цих угод.

3. Строки позовної давності у спорах, що виникають з договору перевезення вантажів, встановлені спеціальними нормами у відповідності до ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України, і становлять шість місяців.

Загальні та скорочені строки позовної давності встановлені у статтях 257 та 258 Цивільного кодексу України.

Однак, частиною другою статті 9 Цивільного Кодексу України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Таким законом є, зокрема, Господарський кодекс України, норми якого у регулюванні майнових відносин суб'єктів господарювання є спеціальними щодо норм Цивільного кодексу України. Це стосується і положень про позовну давність.

Частина п'ята статті 315 Господарського кодексу України та пункт 136 Статуту залізниць України, встановлюють шестимісячний строк для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення.

Виходячи з принципу рівності суб'єктів господарювання, з урахуванням частини другої статті 9 Цивільного Кодексу України та пункту 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту - з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення позову (складання комерційного акту, акту загальної форми, списання коштів з особового рахунку тощо).

Стаття 315 Господарського кодексу України та пункти 136 і 137 Статуту залізниць встановлюють скорочений шестимісячний строк позовної давності лише відносно позову вантажовідправника (вантажоодержувача) до залізниці і залізниць до відправників або одержувачів, і не можуть застосовуватись до спорів вантажоодержувача та вантажовідправника між собою, навіть якщо цей спір випливає з нестачі чи пошкодження вантажу, який перевозився залізницею.

Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) у статті 31 встановлює дев'ятимісячний строк позовної давності, який переривається на час розгляду компетентним органом перевізника заявленої йому претензії, але не більше ніж на 180 днів.

На відміну від права суду визнати поважною причину пропуску строку позовної давності та поновити строк, яке передбачено у частині п'ятій статті 267 Цивільного кодексу України, стаття 31 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення не надає такого права суду навіть за наявності поважних причин.

Стаття 58 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) строк позовної давності для позовів, що ґрунтуються на договорі перевезення, встановлює один рік, а в передбачених у цій статті випадках - 2 роки, які призупиняються на час розгляду залізницею заявленої до неї претензії. Припинене за давністю право на пред'явлення позову не може бути реалізоване шляхом зустрічного позову або заперечення.

4. Прокурор має право заявляти позови в інтересах держави в особі державних органів, які можуть збігатись з інтересами самостійних господарюючих суб'єктів - залізниць.

Відносно позовів прокурорів в інтересах залізниць по справах, які випливають із договору перевезення або Статуту залізниць України, то Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) встановлено, що прокурор має право подавати до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Однак, Конституційний суд України в цьому рішенні вказав, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарюючих товариств з частиною державної власності у статутному фонді. Разом з тим, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, згідно з рішенням Конституційного Суду України прокурор чи його заступник в кожному конкретному випадку самостійно в позовній заяві визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави в особі державного органу, обґрунтовує необхідність їх захисту та визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тому судам в кожній конкретній справі необхідно виходити з предмету позову та мотивів, за яких позов подає саме прокурор.

5. Власник вантажу ( якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення.

Щодо права звернення до залізниці з претензією або і з позовом, з підстав, що випливають із Статуту залізниць України або договору перевезення вантажу, то пункт 130 Статуту залізниць України таке право надає сторонам у договорі перевезення - вантажовідправнику або вантажоодержувачу у відповідних випадках, передбачених Статутом. Власник вантажу (якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення.

Залізниця не має права і не наділена повноваженнями визначати, хто саме є власником вантажу, який вона перевозить.

На відміну від права відступлення права вимоги, передбаченого у статті 512 Цивільного кодексу України, спеціальна норма пункту 133 Статуту залізниць України не допускає передачу іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів , за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред'явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, квитанції про приймання вантажу, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Вантажовласник, якщо він не є вантажовідправником або вантажоодержувачем, у такому випадку має право скористатись можливістю, наданою пунктом 133 Статуту залізниць України - отримати від вантажоодержувача (наприклад - порту) довіреність, оформлену згідно із законодавством, виступати від його імені і заявляти претензійно-позовні вимоги до залізниці.

6. Позов про відшкодування вартості втрати, нестачі або пошкодження вантажу не може бути заявлено безпосередньо до залізниці як самостійної юридичної особи, винної в незбереженні вантажу під час перевезення.

Позови про відшкодування вартості вантажу втраченого, пошкодженого або такого, який прибув з нестачею, при перевезенні вантажів у прямому залізничному сполученні в межах залізниць України заявляються як вантажоодержувачем, так і вантажовідправником, а також від їх імені уповноваженою особою у всіх випадках до залізниці призначення ( а не відправлення або транзитної), що передбачено пунктом 131 Статуту залізниць України.

Додаток 19 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення встановлює перелік та адреси залізниць - учасниць цієї Угоди, компетентних для розгляду претензій.

Значно інше визначення залізниці-відповідача встановлює стаття 55 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення, до якої можна пред'являти позов в суді:

позов в суді про повернення суми, виплаченої за договором перевезення, може пред'являтися до залізниці, що отримала суму, або до залізниці, на користь якої сума була стягнена;

позов у суді, що стосується накладних плат, може пред'являтися тільки до залізниці відправлення;

інші позови, що виникають з договору перевезення, можна пред'являти в суді до залізниці відправлення, залізниці призначення або до залізниці, на якій стався факт, що є причиною позову. До залізниці призначення такі позови можна пред'являти в суді, навіть якщо вона не отримала ні вантажу, ні накладної.

Якщо позивач може вибирати між кількома залізницями, його право вибору втрачається, як тільки він пред'являє позов до однієї з них.

7. Позовні вимоги до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення не можуть підтверджуватись належним чином засвідченими копіями накладної, квитанції про приймання вантажу, багажної і вантажобагажної квитанції та комерційного акту.

Принцип належності та допустимості доказів, встановлений у статті 34 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Пункт 130 Статуту залізниць України встановлює право вантажовідправника або вантажоодержувача заявляти претензію або позов до залізниці у разі втрати, недостачі, псування або пошкодження вантажу лише за умови подання оригіналів накладної, квитанції про приймання вантажу, багажної і вантажобагажної квитанції та комерційного акту. Оскільки оригінали цих документів є правовстановлюючими, розглядати такі позови по їх копіях, навіть належним чином завірених, є порушенням вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України.

Якщо оригінали накладної, квитанції про приймання вантажу, багажної і вантажобагажної квитанції та комерційного акту були долучені до заявленої перевізнику претензії і не повернуті разом із відповіддю на претензію, або відповідь не надана, то суд має у відповідності із ст. 38 Господарського процесуального кодексу України витребувати їх у залізниці.

Інші докази по справі, наприклад, договір, специфікація, рахунок, платіжне доручення, приймальний акт тощо можуть прийматися у належним чином засвідчених копіях.

8. Господарський суд при вирішенні справи по суті може і зобов'язаний надавати оцінку комерційному акту, акту загальної форми та іншим складеним залізницею актам.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На цій підставі господарський суд при вирішенні спору по суті має право і повинен надавати оцінку будь-яким доказам, - в тому числі комерційному акту, актам загальної та інших форм, іншим складеним залізницею та вантажоодержувачем, вантажовідправником, документам з огляду на їх відповідність вимогам Статуту залізниць України, Правилам перевезення вантажів, інших нормативно-правових актів.

9. Суд може зобов'язати сторони укласти договір про експлуатацію під'їзної колії.

Статтею 179 Господарського кодексу України встановлено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, в тому числі, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг).

Виходячи з цього, укладання договору на експлуатацію під'їзної колії або подачу та забирання вагонів є обов'язковим для залізниці за наявності технічної можливості надавати такі послуги.

Пункт 71 Статуту залізниць України встановлює, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором. Порядок розроблення та форма договорів про експлуатацію залізничної під'їзної колії та договір про подачу та забирання вагонів встановлюються Правилами.

Пункт 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій (розділ 12 Правил перевезень вантажів регламентує порядок оформлення договору про експлуатацію під'їзної колії та договору про подачу та забирання вагонів, а також додаткових угод до договору, його продовження, доповнення або часткові зміни.

Особливістю порядку укладання договорів, встановленою пунктом 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, від загального порядку укладання договорів, встановленого статтею 181 Господарського кодексу України, є те, що на сторону, яка порушила строки для вчинення певних дій по укладанню договору (в двадцятиденний строк підписати або скласти протокол розбіжностей та повернути договір, в двадцятиденний термін призначити узгодження розбіжностей, неврегульовані розбіжності передати в двадцятиденний термін на розгляд суду ), - покладаються негативні наслідки: договір вступає в силу в редакції іншої сторони.

Хоча пункт 3.4 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій Правил обслуговування залізничних під'їзних колій передбачає, що проект договору розробляється залізницею, але це не позбавляє вантажовласника або власника під'їзної колії у разі ухилення залізниці від виконання цього обов'язку розробити свій проект договору та звернутись з ним до залізниці, а у разі відмови залізниці - з позовом до суду.

10. Штраф за невиконання плану перевезень в окремі декади місяця при виконанні плану в тоннах в цілому за місяць з липня 2007 року не повинен стягуватись з вантажовідправника.

Наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 N 873, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2002 за N 1030/7318 затверджено Правила планування перевезень вантажів, з наступними змінами і доповненнями, які визначили порядок планування перевезень вантажів залізницями в усіх видах сполучень, а також обліку виконання планів. Перевезення вантажів залізницями здійснюється на підставі договорів про організацію перевезень за місячними планами, за пред'явленням, за окремими замовленнями відправників (вантажовласників або за їх дорученням - експедиторських організацій).

Пункт 2.2 Правил планування перевезень вантажів встановлює, що згідно з договором про організацію перевезень не пізніше 12 днів до початку наступного місяця відправник надає залізниці відправлення місячне замовлення на перевезення вантажів, оформлене на відповідних бланках. Замовлення оформляється окремо для кожної номенклатури вантажу для кожної станції відправлення із зазначенням залізниць та станцій призначення та вантажоодержувачів. Таким чином, планування перевезень вантажів по залізницях і станціях призначення є необхідною складовою частиною планування перевезення вантажів.

Розділ 6 Правил планування встановлює порядок обліку виконання плану, який здійснюється в обліковій картці за кожним планом, а також за пред'явленням, та за замовленням про надолуження недовантаження за попередній місяць. На підставі цього обліку визначаються розміри матеріальної відповідальності сторін за невиконання плану. Результати виконання плану перевезення вантажів визначаються за декаду.

Згідно з пунктом 6.10 Правил планування штраф за невиконання місячних планів і додаткових замовлень на перевезення вантажів нараховується на залізницю і відправника по закінченні кожної декади, сальдова сума штрафу визначається по закінченню місяця. Таким чином, даною правовою нормою визначено, що штраф за невиконання місячних планів нараховується як на залізницю, так і на відправника по закінченню кожної декади, а по закінченню місяця визначається сальдова сума штрафу.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 21.06.2007 N 552, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.07.2007 за N 787/14054, в пункт 6.10 Правил планування внесено доповнення, згідно з якими якщо місячний план або додаткове замовлення виконано в цілому за місяць, розрахунки за штрафами, нарахованими за невиконання плану (замовлення) в окремі декади, не провадяться.

Підпункт "г" пункту 107 Статуту залізниць України звільняє вантажовідправника від сплати штрафу за невиконання плану перевезень у разі виконання плану перевезення вантажів в тоннах, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, при цьому не зазначено, чи повинна застосовуватись ця норма до підрахунку невиконання плану перевезень за декаду, чи в цілому за місяць. Однак, з урахуванням доповнень у пункт 6.10 Правил планування, внесених Наказом Мінтрансу від 21.06.2007 N 552, з липня 2007 року норма підпункту "г" пункту 107 Статуту залізниць повинна застосовуватись до підрахунку виконання плану перевезень в цілому за місяць.

При цьому судам слід мати на увазі, що за невиконання плану перевезень по залізницях призначення пунктом 106 Статуту залізниць України встановлено сплату вантажовідправником штрафу за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером).

Порядок обліку виконання плану перевезень на залізниці призначення встановлено у пункті 6.7 Правил планування, згідно з яким дані про навантаження на залізниці призначення вказуються для всіх вантажів тільки у вагонах (контейнерах) і тільки для залізниць України у графах 10-15 облікової картки. Для експортних вантажів в обліковій картці вказуються залізниці, які передають вантаж за кордон.

Оскільки планування перевезень вантажів на експорт здійснюється за внутрішніми Правилами планування, в тому числі із зазначенням залізниць прикордонного переходу та призначення, то незалежно від того, що перевезення вантажу здійснюється відповідно до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, відповідальність за невиконання плану перевезень на залізниці призначення (якими в обліковій картці зазначаються передавальні залізниці) визначається на підставі Статуту залізниць та Правил планування перевезень вантажів.

Штраф за невиконання плану перевезень на залізниці призначення є самостійним видом штрафу, який не залежить від виконання чи невиконання загального плану перевезень, і Статут залізниць України не передбачає можливість звільнення вантажовідправника від цього виду штрафу.

11. "Приватні"

порожні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою залізничного тарифу, мають правовий статус" вантажу " ( вантаж на колесах).

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної.

Пунктом 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту і Правил перевезень і наданим залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою договору на перевезення вантажу, який укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.

Відповідно до пункту 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.09.2004 N 856, порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі "найменування вантажу" вказується "Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)."

Порядок нарахування плати за перевезення приватних власних порожніх вагонів встановлений у розділі 17 Тарифного керівництва N 1.

Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має відносно залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, право у разі пошкодження або розукомплектування, або втрати частини вагонів із групи - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом залізниць розмірах; право заявити до залізниці вимогу про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу; а також обов'язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом N 1, та інші права та обов'язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.

Пункт 6.2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів передбачає, що місячне планування перевезень вантажів у власних вагонах здійснюється відправником за окремим замовленням та за погодженням з власником вагонів. Залізниця затверджує плани перевезень у власних вагонах, які попередньо погоджені відправником із власником вагонів. Таким чином, забезпечення вантажовідправників приватними (власними) вагонами здійснює власник вагонів на підставі укладених ним з вантажовідправником договорів.

12. Додаткові збитки, інфляційні втрати, 3% річних тощо не підлягають стягненню з залізниці у разі втрати, нестачі, псування або пошкодження вантажу з вини залізниці.

Пункти 105 та 114 Статуту залізниць встановлюють, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць та окремими договорами.

Залізниця за договором перевезення несе обмежену матеріальну відповідальність і відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

Недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення, оскільки навіть у разі розкрадання вантажу під час перевезення нестача в межах граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу не пов'язана із розкраданням.

Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує отриману за перевезення цього вантажу провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. У разі нестачі вантажу частка провізної плати (тарифу) пропорційно розміру нестачі вантажу залізницею одержувачу не відшкодовується як не передбачена Статутом залізниць України.

Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, не підлягають відшкодуванню.

Таким чином, понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інфляційні втрати, 3% річних та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.

13. Вартість втрати, нестачі або пошкодження вантажу у разі укладання договору постачання (купівлі-продажу) через посередників має бути визначена відносно залізниці - за ціною вантажовідправника, а відносно відправника - за ціною посередника або постачальника.

Договір перевезення конкретного вантажу укладається між залізницею та вантажовідправником, тому пункти 115 та 133 Статуту залізниць України визначають вартість вантажу на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. Ці норми регулюють визначення суми відшкодування за втрачений або пошкоджений з вини залізниці вантаж, у разі, якщо відшкодування здійснюється за рахунок перевізника, про що зазначено у пункті 2.8 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601.

Згідно з пунктом 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній, тому при визначенні суми відшкодування за нестачу вантажу за рахунок вантажовідправника, або при встановленні за обставинами справи вини відправника у пошкодженні або псуванні вантажу необхідно виходити зі статей 22 та 623 Цивільного кодексу України, які передбачають, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати завдані збитки, до яких належать втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого права, в зв'язку з чим розмір (сума) збитків повинен визначатися втратами одержувача, а саме - сумою грошових коштів, сплачених за отриману пошкоджену або недоотриману продукцію за цінами, за якими її оплатив одержувач (в тому числі і за цінами посередника).

14. Збір за зберігання вантажів повинен стягуватись не лише за зберігання вантажів на станції призначення, а й на станції відправлення, та у разі затримки вагонів на шляху перевезення.

Стаття 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення цивільних прав і обов'язків передбачає, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 3 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України "Про транспорт", цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 307 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту,а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з умов укладеного сторонами договору, а і на підставі норм, встановлених актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які регулюють взаємовідносини в певних випадках.

Пункт 46 Статуту залізниць України встановлює, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Правила зберігання вантажів (розділ 7 Правил перевезень), затверджені на підставі пункту 5 Статуту залізниць України наказом Мінтрансу України від 21.11.2000 N 644 та зареєстровані в Міністерстві юстиції 24.11.2000 за N 866/5087 (з наступними змінами і доповненнями), у пункті 5 встановлюють, що у випадках, коли одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені пунктом 46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

Правила зберігання вантажів встановлюють, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін безоплатного зберігання обчислюється з моменту затримки.

За зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (в тому числі під митним оформленням та з інших причин, незалежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення на станцію до моменту закінчення затримки.

Підставою для нарахування та стягнення збору за зберігання, в тому числі при затримці вагонів (контейнерів) на шляху перевезення, є акт загальної форми, який складається для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами, у відповідності до Правил складання актів (розділ 28 Правил перевезень вантажів.

Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України Тарифне керівництво N 1, (з наступними змінами і доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює розміри зборів за зберігання вантажів, таким чином, збір за зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує додаткового погодження сторонами.

Пункт 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва N 1 також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають вивантажуватись на місцях загального і незагального користування, але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання.

Однак, при цьому необхідно встановлювати та надавати оцінку обставинам, за яких залізниця не подавала чи не могла подавати вагони під вивантаження і чи був одержувач повідомлений належним чином про прибуття на його адресу вантажу, або з яких причин вагони було затримано залізницею на шляху прямування, і чи дійсно ці причини не залежать від залізниці.

Щодо обставин наявності або відсутності вини вантажоодержувача, то відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Крім того, пункт 9 Правил зберігання вантажів та пункт 2.4 розділу 2 Тарифного керівництва N 1 встановлюють стягнення плати за зберігання вантажу, який завозиться відправником на станцію відправлення на місця загального користування частинами і в день пред'явлення перевізних документів не був зданий повністю, цей збір нараховується на загальну масу ввезеного вантажу. Доказом увезення вантажу на станцію частинами є відмітки у графі 2 зворотного боку накладної, якими працівник залізниці проставляє дату, кількість місць і масу всієї партії вантажу чи окремо кожної його частини, яка ввозиться, та засвідчує своїм підписом у відповідності із пунктом 3.3 Правил оформлення перевізних документів ( розділ 4 Правил перевезення вантажів.

Оскільки стаття 908 Цивільного кодексу України, стаття 307 Господарського кодексу України визначили, що умови перевезень вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише транспортними кодексами (статутами), а й іншими нормативно-правовими актами, то немає правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва N 1, які видані і зареєстровані у встановленому порядку, і не скасовані, не визнані не чинними та не зняті з державної реєстрації.

Стаття 23 Закону України "Про залізничний транспорт", яка кореспондується із пунктом 110 Статуту залізниць, щодо обов'язку залізниці забезпечити збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу, а у разі незбереження вантажу - відшкодувати вартість за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, - не звільняє вантажоодержувача від сплати збору за зберігання вантажів понад нормативний безоплатний термін зберігання.

Норми пункту 46 Статуту залізниць України, Правил зберігання вантажів та Тарифного керівництва N1 не передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу, який перевозиться за договором перевезення (накладної), як і не передбачають винятку щодо сплати збору за зберігання вантажів у вагонах, які належать іншим країнам.

Підпункт 2.8 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва N 1 прямо зазначає, що збір за зберігання справляється незалежно від плати за користування вагонами (контейнерами).

Збір за зберігання вантажів, навіть якщо він збільшений начальником станції до двократного розміру, не є санкцією - мірою відповідальності за порушення зобов'язання.

15. Вантажовідправник повинен сплачувати залізниці збір за візування накладних.

У пунктах 57 та 58 Статуту залізниць України встановлено, що тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських перевезень) встановлюються у порядку, що визначає Кабінет Міністрів України.

Розмір плати за додаткові послуги, для яких відсутні тарифні ставки, визначається за домовленістю сторін і зазначається в доповненні до договору про організацію перевезень вантажів.

У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" з наступними змінами і доповненнями наказом Міністерства транспорту України від 15.11.1999 N 551 затверджено Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України (Тарифне керівництво N 1), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.12.1999 за N 828/4121. Тарифи на перевезення, розмір зборів і штрафів, наведені в Тарифному керівництві N 1, застосовуються на всіх лініях залізниць широкої та вузької колій загальної мережі залізниць України, що включені в постійну експлуатацію, для всіх відправників і одержувачів вантажів.

Крім встановлених регульованих тарифів розділ 1 Тарифного керівництва N 1 передбачає перелік видів перевезень, робіт і послуг, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів і які виконуються залізничним транспортом за вільними тарифами на підставі окремих договорів (таблиця N 3), і розмір яких повинен бути погоджений у порядку, що не суперечить антимонопольному законодавству: шляхом підписання протоколу, погодження за допомогою засобів зв'язку тощо.

Розділ 2 Тарифного керівництва N 1 встановлює регульовані тарифи - збори за додаткові операції, пов'язані з перевезенням вантажів, до яких віднесено і збори за виконання експедиторських операцій, в тому числі отримання від станції дозволу (візи) на ввезення і завантаження вантажу (таблиця N 4).

Пункт 1.6 Правил оформлення перевізних документів встановлює порядок перевірки залізницею перевізних документів і їх візування начальником станції або уповноваженою ним працівником станції. Візування передує укладанню договору перевезення.

Пункт 3. 1 Правил оформлення перевізних документів встановлює, що візування накладної здійснюється у разі надання дозволу на навантаження на місцях загального і незагального користування, таким чином, візування є обов'язковою додатковою операцією, пов'язаною з перевезенням, яка передує укладанню договору перевезення.

Слід врахувати, що без виконання додаткових операцій, зазначених у розділі 2 Тарифного керівництва N 1 вантаж не може бути навантажено та прийнято до перевезення або видано вантажоодержувачу на станції призначення, що зазначено у пункті 5.5 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 N 04-5/601 "Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею".