Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів (укр/рос)

Держави - учасниці цієї Конвенції,

враховуючи значні зміни в міжнародному співтоваристві, обумовлені процесом деколонізації,

Враховуючи також, що інші фактори можуть у майбутньому призводити до випадків правонаступництва держав,

усвідомлюючи в цих умовах необхідність кодификації і прогресивного розвитку норм щодо правонаступництва держав у відношенні договорів як засобів забезпечення більш надійної правової основи міжнародних відносин,

відзначаючи, що принципи вільної згоди, сумлінності і pacta sunt servanda одержали загальне визнання,

підкреслюючи особливу важливість для зміцнення миру і міжнародного співробітництва послідовного дотримання загальних багатосторонніх договорів, які стосуються кодификації і прогресивного розвитку міжнародного права, а також договорів, об'єкт і цілі яких становлять інтерес для міжнародного співтовариства в цілому,

беручи до уваги принципи міжнародного права, втілені у Статуті Організації Об'єднаних Націй, такі як принципи рівноправності і самовизначення народів, суверенної рівності і незалежності всіх держав, невтручання у внутрішні справи держав, заборони погрози силою або її застосування і загальної поваги і дотримання прав людини й основних свобод для всіх,

нагадуючи, що повага територіальної цілісності і політичної незалежності будь-якої держави є вимогою Статуту Організації Об'єднаних Націй,

беручи до уваги положення Віденської конвенції 1969 року про право міжнародних договорів,

беручи до уваги також статтю 73 зазначеної Конвенції,

підтверджуючи, що інші питання права міжнародних договорів, крім тих, що можуть виникнути з правонаступництва держав, регулюються відповідними нормами міжнародного права, включаючи ті норми звичаєвого міжнародного права, що втілені у Віденській конвенції 1969 року про право міжнародних договорів,

підтверджуючи, що норми міжнародного звичаєвого права будуть як і раніше регулювати питання, що не віднайшли вирішення в положеннях цієї Конвенції,

домовилися про наведене нижче:

Ця Конвенція застосовується до наслідків правонаступництва держав щодо договорів між державами.

1. Для цілей цієї Конвенції:

a) "договір" означає міжнародну угоду, укладену між державами в письмовій формі і яка регулюється міжнародним правом незалежно від того, чи така угода міститься в одному документі, у двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування;

в) "правонаступництво держав" означає зміну однієї держави іншою у несенні відповідальності за міжнародні відносини якої-небудь території;

c) "держава-попередниця" означає державу, яка була змінена іншою державою у випадку правонаступництва держав;

d) "держава-спадкоємниця" означає державу, яка замінила іншу державу у випадку правонаступництва держав;

e) "момент правонаступництва держав" означає дату зміни державою-спадкоємницею держави-попередника в несенні відповідальності за міжнародні відносини стосовно до території, що є об'єктом правонаступництва держав;

f) "нова незалежна держава" означає державу-спадкоємницю, територія якої безпосередньо перед моментом правонаступництва держав була залежною територією, за міжнародні відносини якої була відповідальною держава-попередниця;

g) "повідомлення про правонаступництво" означає стосовно багатостороннього договору будь-яке повідомлення в будь-якому формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблене державою-спадкоємницею і яке висловлює згоду бути пов'язаною цим договором;

h) "повноваження" означають стосовно повідомлення про правонаступництво або до будь-яких інших повідомлень, передбачених цією Конвенцією, документ, що наданий компетентним органом держави і за допомогою якого одна чи декілька осіб призначаються представниками цієї держави з метою передачі цього повідомлення про правонаступництво або, залежно від випадку, цього повідомлення;

i) "ратифікація", "прийняття" і "затвердження" означають, залежно від випадку, який має найменування міжнародний акт, за допомогою якого держава виражає в міжнародному плані свою згоду на обов'язковість для неї договору;

j) "застереження" означає односторонню заяву в будь-якому формулюванні і під будь-яким найменуванням, зроблене державою під час підписання, ратифікації, прийнятті або затвердженні договору або приєднанні до нього, або при повідомленні про правонаступництво щодо договору, за допомогою якого вона бажає виключити або змінити юридичну дію визначених положень договору в їхньому застосуванні до цієї держави;

k) "договірна держава" означає державу, яка погодилася на обов'язковість для неї договору, незалежно від того, набрав договір сили чи ні;

l) "учасник" означає державу, що погодилася на обов'язковість для неї договору і для якої договір є чинним;

m) "інша держава-учасниця" означає стосовно держави-спадкоємниці кожного, крім держави-попередниці, учасниці договору, що є чинним на момент правонаступництва держав стосовно території, яка є об'єктом правонаступництва держав;

n) "міжнародна організація" означає міжурядову організацію.

2. Положення пункту 1, щодо вживання термінів у цій Конвенції не торкаються вживання цих термінів або значень, що можуть бути додані у внутрішньому праві будь-якої держави.

Той факт, що ця Конвенція не застосовується до наслідків правонаступництва держав щодо міжнародних угод, укладених між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, або щодо міжнародних угод не в писемній формі, не стосується:

a) застосування до таких випадків будь-яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких вони підпадають на підставі міжнародного права незалежно від цієї Конвенції;

b) застосування між державами цієї Конвенції до наслідків правонаступництва держав щодо міжнародних угод, учасниками яких є також інші суб'єкти міжнародного права.

Ця Конвенція застосовується до наслідків правонаступництва держав щодо:

a) будь-якого договору, що є установчим актом міжнародної організації, без шкоди для правил про придбання членства і без шкоди для інших відповідних правил цієї організації;

b) будь-якого договору, прийнятого в рамках міжнародної організації, без шкоди для відповідних правил цієї організації.

Той факт, що договір який не є чинним щодо будь-якої держави на підставі застосування цієї Конвенції, ні в якому разі не стосується обов'язку цієї держави виконувати будь-яке прописане в договорі зобов'язання, що чинне для неї відповідно до міжнародного права незалежно від договору.

Ця Конвенція застосовується тільки до наслідків правонаступництва держав, що здійснюється відповідно до міжнародного права і, особливо, відповідно до принципів міжнародного права, закріплених у Статуті Організації Об'єднаних Націй.

1. Без шкоди для застосування будь-яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких підпадали б наслідки правонаступництва держав на підставі міжнародного права незалежно від Конвенції, ця Конвенція застосовується виключно щодо правонаступництва держав, що наступило після її набрання сили, якщо не досягнута інша домовленість.

2. Держава-спадкоємниця може в момент висловлення своєї згоди бути пов'язаною цією Конвенцією або в будь-який наступний момент зробити заяву, що вона буде застосовувати її положення до свого власного правонаступництва держав, що наступило до набрання цієї Конвенції сили, у своїх відносинах з будь-якою іншою договірною державою або з будь-якою іншою державою-учасницею Конвенції, що зробить заяву про свою згоду з зазначеною заявою цієї держави-спадкоємниці. З дати набрання Конвенції сили між державами, що зробили заяви, або з дати заяви про згоду - залежно від того, яка з них є більш пізньою, - положення цієї Конвенції будуть застосовуватися до наслідків правонаступництва держав з моменту цього правонаступництва держав.

3. Держава-спадкоємниця може в момент підписання цієї Конвенції або в момент висловлення своєї згоди бути пов'язаною нею зробити заяву, що вона буде тимчасово застосовувати її положення до свого власного правонаступництва держав, що наступило до набрання цієї Конвенції сили, у своїх відносинах з будь-якою іншою договірною чи тією, яка її підписала, державою, яка зробить заяву про свою згоду з зазначеною заявою цієї держави-спадкоємниці; з дати такої заяви про згоду положення цієї Конвенції будуть застосовуватися тимчасово до наслідків правонаступництва держав у відносинах між цими двома державами з моменту цього правонаступництва держав.

4. Заява відповідно до пунктів 2 або 3 повинна міститися в письмових повідомленнях, що направляються депозитарію, який буде інформувати учасників цієї Конвенції і держави, які мають право стати її учасниками, про зазначені повідомлення і про їхній зміст.

1. Зобов'язання або права держави-попередниці відповідно до договорів, що є чинними по відношенню до цієї території в момент правонаступництва держав, не стають зобов'язаннями або правами держави-спадкоємниці стосовно інших держав-учасниць таких договорів на підставі винятково того факту, що це держава-попередниця і держава-спадкоємниця уклали угоду про перехід таких зобов'язань або прав до держави-спадкоємниці.

2. Незалежно від укладення такої угоди наслідки правонаступництва держав за договорами, що є чинними на момент правонаступництва держав щодо вищезгаданої території, регулюються цієї Конвенцією.

1. Зобов'язання або права за договорами, що є чинними щодо цієї території на момент правонаступництва держав, не стають зобов'язанням або правами держави-спадкоємниці або інших держав-учасниць цих договорів на підставі виключно того факту, що ця держава-спадкоємниця зробила односторонню заяву про збереження в силі зазначених договорів по відношенню до своєї території.

2. У цьому випадку наслідки правонаступництва держав за договорами, які є чинними щодо вказаної вище території на момент правонаступництва держав, регулюються цією Конвенцією.

1. Коли договір передбачає, що у випадку правонаступництва держав державі-спадкоємниці надається можливість вважати себе учасницею цього договору, вона може повідомити про своє правонаступництво стосовно цього договору відповідно до його положень або, у разі відсутності таких, відповідно до положень цієї Конвенції.

2. Якщо договір передбачає, що у випадку правонаступництва держав держава-спадкоємниця буде вважатися учасницею цього договору, то це положення набирає сили лише тоді, коли ця держава-спадкоємниця виразно у письмовій формі дасть на це свою згоду.

3. У випадках, що підпадають під дію пунктів 1 або 2, держава-спадкоємниця, яка дала свою згоду стати учасницею договору, вважається такою з моменту правонаступництва держав, якщо договір не передбачає іншого або якщо не досягнута інша домовленість.

Правонаступництво держав як таке не зачіпає:

а) кордонів, встановлених договором; або

в) зобов'язань і прав, встановлених договором і які належать до режиму кордону.

1. Правонаступництво держав як таке не зачіпає:

a) зобов'язань щодо користування будь-якою територією або обмежень щодо користування нею, встановлених договором на користь якої-небудь території іноземної держави і таких, що розглядаються як невід'ємні щодо зазначених територій;

b) прав, встановлених договором на користь будь-якої території і тих, що стосуються користування або обмежень щодо користування будь-якої території іноземної держави і таких, що розглядаються як невід'ємні щодо зазначених територій.

2. Правонаступництво держав як таке не зачіпає:

a) зобов'язань щодо користування будь-якою територією або обмежень щодо користування нею, встановлених договором на користь групи держав або всіх держав і таких, що розглядаються як невід'ємні щодо цієї території;

b) прав, встановлених договором на користь групи держав або всіх держав тих, що стосуються користування будь-якою територією або обмежень щодо користування нею і таких, що розглядаються як невід'ємні стосовно цієї території.

3. Положення цієї статті не застосовуються до договірних зобов'язань держави-попередниці, що передбачають заснування іноземних військових баз на території, що є об'єктом правонаступництва держав.

Ніщо в цій Конвенції не зачіпає принципів міжнародного права, що затверджують невід'ємний суверенітет кожного народу і кожної держави над своїми природними багатствами і ресурсами.

Ніщо у цій Конвенції не повинно розглядатися як попереднє вирішення в якому-небудь відношенні будь-яке питання щодо дійсності будь-якого договору.

Коли частина території держави або будь-яка територія, за міжнародні відносини якої держава несе відповідальність і яка не є частиною її території, стає частиною іншої держави:

a) договори держави-попередниці втрачають силу стосовно території, що була об'єктом правонаступництва держав, з моменту правонаступництва; і

b) договори держави-спадкоємниці набирають сили стосовно території, що є об'єктом правонаступництва держав, з моменту правонаступництва держав, за винятком тих випадків, коли з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору до цієї території було б несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

Нова незалежна держава не зобов'язана зберігати в силі який-небудь договір або ставати його учасницею в силу виключно того факту, що в момент правонаступництва держав цей договір був у силі щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.

1. З винятками, передбаченими пунктами 2 і 3, нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасника будь-якого багатостороннього договору, що у момент правонаступництва держав був чинним щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.

2. Пункт 1 не застосовується, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо нової незалежної держави було б несумісне з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

3. Якщо з положень договору або з обмеженої кількості держав, що брали участь у переговорах, і з об'єкту та цілей договору випливає, що участь у цьому договорі будь-якої іншої держави вимагає згоди всіх його учасників, нова незалежна держава може встановити свій статус як учасника цього договору тільки у разі наявності такої згоди.

1. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як договірної держави багатостороннього договору, що не набрав сили, якщо в момент правонаступництва держав держава-попередниця була договірною державою щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.

2. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступництво встановити свій статус як учасника багатостороннього договору, що набрав сили після моменту правонаступництва держав, якщо в момент правонаступництва держав держава-попередниця була договірною державою щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.

3. Пункти 1 і 2 не застосовуються, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо нової незалежної держави було б несумісно з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

4. Якщо з положень договору або з обмеженої кількості держав, що брали участь у переговорах, і з об'єкта та цілей договору випливає, що участь у цьому договорі будь-якої іншої держави вимагає згоди всіх його учасників або всіх договірних держав, нова незалежна держава може встановити свій статус як договірна держава або учасника цього договору тільки у разі наявності такої згоди.

5. Коли договір передбачає, що для набрання ним сили необхідна наявність визначеної кількості договірних держав, нова незалежна держава, що встановлює відповідно до пункту 1 свій статус як договірної держави цього договору, розглядається для цілей зазначеного положення як договірна держава, за винятком випадків, коли інший намір випливає з цього договору або встановлений іншим чином.

1. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, якщо до моменту правонаступництва держав держава-попередниця підписала багатосторонній договір під умовою ратифікації, прийняття або затвердження і при цьому висловила намір поширити дію цього договору на територію, що є об'єктом правонаступництва держав, то нова незалежна держава може ратифікувати, прийняти або затвердити цей договір, так ніби вона підписала його сама, і тим самим може стати договірною державою або учасницею цього договору.

2. З метою пункту 1, якщо інший намір не випливає з положень договору або не встановлений іншим чином, підписання державою-попередницею договору розглядається як вираження її наміру поширити дію цього договору на всю територію, за міжнародні відносини якої держава-попередниця несла відповідальність.

3. Пункт 1 не застосовується, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору стосовно нової незалежної держави було б несумісне з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

4. Коли з положень договору або з обмеженої кількості держав, що брали участь у переговорах, і з об'єкту і цілей договору випливає, що участь у цьому договорі будь-якої іншої держави вимагає згоди всіх його учасників або всіх договірних держав, нова незалежна держава може стати договірною державою або учасницею цього договору тільки за наявності такої згоди.

1. Коли нова незалежна держава встановлює свій статус як договірної держави або учасника багатостороннього договору за допомогою повідомлення про правонаступництво відповідно до статей 17 і 18, вона вважається такою, що зберігає будь-яке застереження до цього договору, що було дійсне та цей момент правонаступництва держав щодо території, яке є об'єктом правонаступництва держав, за винятком тих випадків, коли, роблячи повідомлення про правонаступництво, воно виражає протилежний намір або формулює застереження, що належить до того самого питання, що і згадане вище застереження.

2. Роблячи повідомлення про правонаступництво, що встановлює його статус як договірну державу або учасника багатостороннього договору відповідно статей 17 і 18, нова незалежна держава може сформулювати будь-яке застереження, крім того, яке виключається положеннями підпунктів "a" або "b", або "c" статті 19 Віденської конвенції про право міжнародних договорів.

3. У випадку, коли нова незалежна держава формулює яке-небудь застереження відповідно до пункту 2, правила, викладені у статтях 20-23 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, застосовуються щодо цього застереження.

1. Роблячи повідомлення про правонаступництво відповідно до статей 17 і 18, що встановлюють його статус як договірну державу або учасника багатостороннього договору, нова незалежна держава може - якщо це допускається договором - виразити свою згоду на обов'язковість для нього лише частини договору або зробити вибір між різними його положеннями відповідно до викладених у цьому договорі умов висловлення такої згоди або здійснення такого вибору.

2. Нова незалежна держава може також на тих самих умовах, що й інші учасники або договірні держави, будь-яке передбачене в договорі право анулювати або змінити будь-яке виражене нею самою або державою-попередницею згоду стосовно території, що є об'єктом правонаступництва держав, або зроблений нею самою чи державою попередницею вибір щодо такої території.

3. Якщо нова незалежна держава відповідно до пункту 1 не висловлює свою згоду або не робить вибору, або, відповідно до пункту 2, не анулює і не змінює згоду держави-попередниці і не анулює і не змінює вибір держави-попередниці, вона буде розглядатися як такою, що зберігає:

a) згоду держави-попередниці відповідно до договору на обов'язковість щодо території, що є об'єктом правонаступництва держави, лише частини цього договору; або

b) вибір, зроблений державою-попередницею відповідно до договору між різними його положеннями при застосуванні цього договору щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.

1. Повідомлення про правонаступництво щодо багатостороннього договору відповідно до статей 17 або 18 робиться в письмовій формі.

2. Якщо повідомлення про правонаступництво не підписано главою держави, главою уряду або міністром закордонних справ, то представникові держави, який передає це повідомлення, може бути запропоновано надати повноваження.

3. Якщо договором не передбачається інше, то повідомлення про правонаступництво:

a) перепроваджується новою незалежною державою депозитарію або, якщо немає депозитарію, учасникам або договірним державам;

b) вважається зробленою новою незалежною державою з моменту одержання його депозитарієм або, якщо немає депозитарію, з моменту одержання його всіма учасниками або, залежно від випадку, усіма договірними державами.

4. Пункт 3 не поширюється на який-небудь обов'язок депозитарію, встановлений договором або встановлений іншим чином, інформувати учасників або договірні держави про повідомлення щодо правонаступництва або про будь-яке пов'язане з ним повідомлення, зроблене новою незалежною державою.

5. З урахуванням положень цього договору повідомлення про правонаступництво або пов'язане з ним повідомлення вважається отриманим державою, якій воно адресовано, лише в момент оповіщення її про це депозитарієм.

1. У випадках, коли договір не передбачає іншого або коли не встановлена інша домовленість, нова незалежна держава, що зробила повідомлення про правонаступництво відповідно до статті 17 або пунктом 2 статті 18, вважається учасницею цього договору з моменту правонаступництва держав або з моменту набрання цим договором сили, якщо останнє настає пізніше.

2. Проте дія цього договору буде вважатися припиненою між новою незалежною державою й іншими учасниками договору до моменту здійснення повідомлення про правонаступництво, за винятком випадків, коли цей договір застосовується тимчасово відповідно до статті 27 або коли встановлена інша домовленість.

3. У випадку, коли договір не передбачає іншого або коли не встановлена інша домовленість, нова незалежна держава, що зробила повідомлення про правонаступництво відповідно до пункту 1 статті 18, вважається договірною державою цього договору з моменту здійснення повідомлення про правонаступництво.

1. Двосторонній договір, що у момент правонаступництва був чинним щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав, вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, коли:

a) вони чітко про це домовилися; або

b) через свою поведінку вони мають вважатися такими, що про це домовилися.

2. Договір, що вважається чинним відповідно до пункту 1, застосовується у взаєминах між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею з моменту правонаступництва держав, якщо інший намір не випливає з їхньої угоди або не встановлений іншим чином.

Договір, що згідно зі статтею 24 вважається чинним між новою незалежною державою й іншими державами-учасницями, не повинний внаслідок виключно одного цього факту вважатися чинним також у взаєминах між державою-попередницею і новою незалежною державою.

1. Коли відповідно до статті 24 договір вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею, то:

a) цей договір не перестає втрачати чинності у взаєминах між ними внаслідок виключно того факту, що він був припинений у взаєминах між державою-попередницею і іншою державою-учасницею;

b) його дія у взаєминах між ними не припиняється внаслідок виключно того факту, що його дія згодом була припинена у взаєминах між державою-попередницею й іншою державою-учасницею;

c) цей договір не змінюється у взаєминах між ними внаслідок виключно того факту, що він був згодом змінений у взаєминах між державою-попередницею й іншою державою-учасницею.

2. Той факт, що договір був припинений або, відповідно, його дія між державою-попередницею й іншою державою-учасницею була припинена після моменту правонаступництва держав, не перешкоджає тому, щоб цей договір вважався чинним або, відповідно, щоб його дія не вважалася припиненою у взаєминах між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, якщо згідно зі статтею 24 встановлено, що вони про це домовилися.

3. Той факт, що договір був змінений у взаєминах між державою-попередницею й іншою державою-учасницею після моменту правонаступництва держав, не перешкоджає тому, щоб незмінений договір вважався чинним відповідно до статті 24 у взаєминах між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, якщо не встановлено, що вони мали намір застосовувати між собою змінений договір.

1. Якщо в момент правонаступництва держав багатосторонній договір є чинним щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав, і нова незалежна держава повідомляє про свій намір застосовувати цей договір тимчасово щодо своєї території, то цей договір буде застосовуватися тимчасово між новою незалежною державою і будь-якою учасницею, яка виразно висловлює свою згоду з цим або внаслідок своєї поведінки повинна розглядатися як така, що висловила таку згоду.

2. Проте у випадку договору, що належить до категорії, зазначеній у пункті 3 статті 17, необхідна згода всіх учасників на таке тимчасове застосування.

3. Якщо в момент правонаступництва держав багатосторонній договір, що ще не набув чинності, застосовувався тимчасово щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав, і нова незалежна держава повідомляє про свій намір продовжувати застосовувати цей договір тимчасово щодо своєї території, то такий договір продовжує застосовуватися тимчасово між новою незалежною державою і будь-якою договірною державою, що виразно висловлює свою згоду з цим або через свою поведінку повинна розглядатися як така, що виразила таку згоду.

4. Проте у випадку договору, що належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, необхідна згода всіх договірних держав на продовження такого тимчасового застосування.

5. Пункти 1-4 не застосовуються, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування договору щодо нової незалежної держави було б несумісне з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

Двосторонній договір, що у момент правонаступництва держав був чинним або застосовувався тимчасово щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав, вважається таким, що тимчасово застосовується між новою незалежною державою й іншою відповідною державою, коли:

a) вони чітко про це домовилися; або

b) через свою поведінку вони мають вважатися такими, що висловили таку домовленість.

1. У випадках, коли договір не передбачає іншого або коли не встановлена інша домовленість, тимчасове застосування багатостороннього договору відповідно до положень статті 27 може бути припинено:

a) шляхом повідомлення про припинення через визначений розумний термін, зроблене новою незалежною державою або учасницею, або договірною державою, що тимчасово застосовує договір, і після закінчення цього терміну; або

b) у випадку договору, що належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, шляхом повідомлення про припинення через визначений розумний термін, зроблене новою незалежною державою або всіма учасниками або, залежно від випадку, усіма договірними державами, і після закінчення цього терміну.

2. У випадку, коли договір не передбачає іншого або коли не встановлена інша домовленість, тимчасове застосування двохсторонньої угоди відповідно до положень статті 28 може бути припинене шляхом повідомлення про припинення через визначений розумний термін, зроблене новою незалежною державою або іншою відповідною державою, і після закінчення цього терміну.

3. У випадках, коли договором не передбачено більш короткий термін для його припинення або не встановлена інша домовленість, розумний термін припинення становить дванадцять місяців з моменту одержання відповідного повідомлення іншою державою або іншими державами, що тимчасово застосовують договір.

4. У випадках, коли договір не передбачає іншого або коли не встановлена інша домовленість, тимчасове застосування багатостороннього договору відповідно до положень статті 27 припиняється, якщо нова незалежна держава повідомляє про свій намір не ставати учасницею цього договору.

1. У випадку нової незалежної держави, що утворилася із двох або декількох територій, застосовуються статті 16-29.

2. Коли нова незалежна держава, що утворилася з двох або декількох територій, вважається або стає на підставі положень статей 17, 18 або 24 учасницею договору, що у момент правонаступництва держав був чинним або щодо якого була надана згода на обов'язковість його щодо однієї або декількох, але не всіх зазначених територій, цей договір застосовується щодо всієї території такої нової незалежної держави, за винятком випадків, коли:

a) з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо всієї території було б несумісне з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії;

b) у випадку багатостороннього договору, що не підпадає під дію пункту 3 статті 17 або пункту 4 статті 18, повідомлення про правонаступництво обмежується територією, щодо якої цей договір є чинним у момент правонаступництва держав або стосовно якої до цього моменту було надано згоду на обов'язковість цього договору;

c) у випадку багатостороннього договору, що підпадає під дію пункту 3 статті 17 або пункту 4 статті 18, нова незалежна держава й інші держави-учасниці або, залежно від випадку, інші договірні держави домовилися про інше; або

d) у випадку двохсторонньої угоди нова незалежна держава й інша відповідна держава домовилися про інше.

3. Коли нова незалежна держава, що утворилася з двох або декількох територій, стає учасницею багатостороннього договору відповідно до положень статті 19 і коли під час підписання його державою або державами-попередницями був висловлений намір поширити цей договір на одну або декілька, але не на всі зазначені території, цей договір застосовується щодо всієї території такої нової незалежної держави, за винятком випадків, коли:

a) з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо всієї території було б неумісне з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії;

b) у випадку багатостороннього договору, що не підпадає під дію пункту 4 статті 19, ратифікація, прийняття або затвердження договору обмежується територією або територіями, на які передбачалося поширити цей договір; або

c) у випадку багатостороннього договору, що підпадає під дію пункту 4 статті 19, нова незалежна держава й інші держави-учасниці або, залежно від випадку, інші договірні держави домовилися про інше.

1. Коли дві або кілька держав об'єднуються і тим самим утворюють одну державу-спадкоємницю, будь-який договір, що є чинним на момент правонаступництва держав щодо кожної з них, залишається чинним щодо цієї держави-спадкоємниці, за винятком випадків, коли:

a) держава-спадкоємниця й інша держава-учасниця або інші держави-учасниці домовилися про інше; або

b) з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

2. Будь-який договір, що продовжує залишатися чинним відповідно до пункту 1, застосовується лише стосовно тієї частини території держави-спадкоємниці, щодо якої цей договір був чинним на момент правонаступництва держав, за винятком випадків, коли:

a) у випадку багатостороннього договору, що не належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця робить повідомлення про те, що цей договір застосовується щодо всієї її території;

b) у випадку багатостороннього договору, що належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця і всі інші держави-учасниці домовилися про інше; або

c) у випадку двохсторонньої угоди держава-спадкоємниця й інша держава-учасниця домовилися про інше.

3. Пункт 2a не застосовується, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо всієї території держави-спадкоємниці було б несумісне з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

1. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, держава-спадкоємниця, згадана в статті 31, може через повідомлення встановити свій статус як договірної держави багатостороннього договору, що є чинним, якщо на момент правонаступництва держав кожна держава-попередниця була договірною державою цього договору.

2. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, держава-спадкоємниця, згадана у статті 31, може через повідомлення встановити свій статус як учасниці багатостороннього договору, що набрав сили після моменту правонаступництва держав, якщо у момент правонаступництва держав, кожна держава-попередниця була договірною державою цього договору.

3. Пункти 1 і 2 не застосовуються, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо держави-спадкоємниці було б несумісне з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

4. Якщо договір належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця може установити свій статус як учасниці або договірної держави цього договору лише за згодою всіх його учасників або всіх договірних держав.

5. Будь-який договір, щодо якого держава-спадкоємниця стає договірною державою або учасницею відповідно до пунктів 1 або 2, застосовується лише щодо частини території держави-спадкоємниці, стосовно якої до моменту правонаступництва держав було виражено згоду на обов'язковість цього договору, за винятком випадків, коли:

a) у випадку багатостороннього договору, що не належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця вказує у своєму повідомленні, зробленому відповідно до положень пунктів 1 або 2, що цей договір застосовується щодо всієї його території; або

b) у випадку багатостороннього договору, що належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця і всі його учасники або, залежно від випадку, усі договірні держави домовилися про інше.

6. Пункт 5a не застосовується, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо всієї території держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

1. З винятками, передбаченими пунктами 2 і 3, якщо до моменту правонаступництва держав одна з держав-попередниць підписала багатосторонній договір під умовою ратифікації, прийняття або затвердження, держава-спадкоємниця, зазначена в статті 31, може ратифікувати, прийняти або затвердити цей договір, так наче би вона його підписала, і, таким чином, стати учасницею або договірною державою цього договору.

2. Пункт 1 не застосовується, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору до держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

3. Якщо договір належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця може стати договірною державою або учасницею цього договору лише за згоди всіх його учасників або всіх договірних держав.

4. Будь-який договір, по відношення до якого держава-спадкоємниця стає договірною державою або учасницею відповідно до пункту 1, застосовується лише до тієї частини території держави-спадкоємниці, щодо якої цей договір був підписаний однією з держав-попередниць, за винятком випадків, коли:

a) у випадку багатостороннього договору, що не належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця при ратифікації, прийнятті або затвердженні договору вказує у своєму повідомленні, що цей договір застосовується щодо всієї її території; або

b) у випадку багатостороннього договору, що належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця і всі її учасники або, у залежності від випадку, усі договірні держави домовилися про інше.

5. Пункт 4a не застосовується, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо всієї території держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

1. Коли частина або частини території держави відокремлюються й утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця:

a) будь-який договір, що був чинним на момент правонаступництва держав щодо всієї території держави-попередниці, залишається чинним стосовно кожної утвореної в такий спосіб держави-спадкоємниці;

b) будь-який договір, що був чинним на момент правонаступництва держав лише щодо тієї частини території держави-попередниці, що стала державою-спадкоємницею, залишається чинним стосовно тільки до цієї держави-спадкоємниці.

2. Пункт 1 не застосовується, якщо:

a) відповідні держави домовилися про інше; або

b) з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо цієї держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

Коли після відокремлення будь-якої частини її території держава-попередниця продовжує існувати, будь-який договір, що на момент правонаступництва держав був чинним щодо держави-попередниці, залишається чинним щодо її збереженої території, за винятком випадків, коли:

a) відповідні держави домовилися про інше;

b) встановлено, що договір належить лише до тієї території, що відокремилася від держави-попередниці; або

c) з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо держави попередниці було б несумісне з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

1. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, держава-спадкоємниця, згадана в пункті 1 статті 34, може через повідомлення встановити свій статус як договірної держави багатостороннього договору, що не є чинним, якщо на момент правонаступництва держав держава-попередниця була договірною державою цього договору щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.

2. З винятками, передбаченими пунктами 3 і 4, держава-спадкоємниця, згадана в пункті 1 статті 34, може через повідомлення встановити свій статус як учасниці багатостороннього договору, що набирає сили після моменту правонаступництва держав, якщо на момент правонаступництва держав держава-попередниця була договірною державою цього договору щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав.

3. Пункти 1 і 2 не застосовуються, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору стосовно цієї держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

4. Якщо договір належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємниця може встановити свій статус як учасниці або договірної держави цього договору лише за згодою її учасників або всіх договірних держав.

1. З винятками, передбаченими пунктами 2 і 3, якщо до моменту правонаступництва держав держава-попередниця підписала багатосторонній договір під умовою ратифікації, прийняття або затвердження і цей договір, якщо б він на момент правонаступництва держав був чинним, застосовувався б щодо території, що є об'єктом правонаступництва держав, держава правонаступниця, згадана в пункті 1 статті 34, може ратифікувати, прийняти або затвердити цей договір, так як вона його підписала, і, таким чином, стати договірною державою або учасницею цього договору.

2. Пункт 1 не застосовується, якщо з договору випливає або іншим чином встановлено, що застосування цього договору щодо держави-спадкоємниці було б несумісним з об'єктом і цілями цього договору або докорінно змінило б умови його дії.

3. Якщо договір належить до категорії, зазначеної в пункті 3 статті 17, держава-спадкоємиця може стати договірною державою або учасницею цього договору тільки за згодою всіх його учасників або всіх договірних держав.

1. Будь-яке повідомлення відповідно до статей 31, 32 або 36 здійснюється в письмовій формі.

2. Якщо повідомлення не підписане главою держави, главою уряду або міністром закордонних справ, то представникові держави, що передає це повідомлення, може бути запропоновано надати повноваження.

3. Якщо договором не передбачено інше, то повідомлення:

a) перепроваджується державою-спадкоємницею депозитарію або, якщо немає депозитарію, учасникам або договірним державам;

b) вважається зробленим державою-спадкоємницею з моменту одержання його депозитарієм, або, якщо немає депозитарію, з моменту одержання його всіма учасниками, або, залежно від випадку, усіма договірними державами.

4. Пункт 3 не поширюється на який-небудь обов'язок депозитарію, встановлений договором або встановлений іншим чином, інформувати учасників або договірні держави про повідомлення або про будь-яке пов'язане з ним сповіщення, зроблене державою-спадкоємницею.

5. З урахуванням положень цього договору, таке повідомлення або сповіщення вважається отриманим державою, якій воно адресовано, лише в момент повідомлення її про це депозитарію.

Положення цієї Конвенції не регулюють жодного з питань, які можуть виникнути щодо наслідків правонаступництва держав стосовно якого-небудь договору з міжнародної відповідальності держави або з початку воєнних дій між державами.

Положення цієї Конвенції не регулюють жодного з питань, які можуть виникнути щодо якого-небудь договору з військової окупації території.

У випадку виникнення спору між двома або декількома учасниками цієї Конвенції щодо її тлумачення або застосування, вони будуть, на прохання кожного з них, прагнути вирішити його шляхом проведення консультацій і переговорів.

Якщо спір не був вирішений впродовж шести місяців з дня прохання, згаданого в статті 41, будь-яка сторона в суперечці може передати його на процедуру примирення, передбачену в Додатку до цієї Конвенції, звернувшись з відповідним проханням до Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй і повідомивши про це іншу або інші сторони у спорі.

Будь-яка держава під час підписання або ратифікації цієї Конвенції або при приєднанні до неї або в будь-який момент після цього може через повідомлення на ім'я депозитарія заявити, що у випадку, коли спір не був вирішений за допомогою застосування процедур, передбачених у статтях 41 і 42, цей спір може бути передано на вирішення Міжнародного Суду шляхом письмової заяви будь-якої сторони в спорі або в арбітраж за умови, що інша держава - сторона в суперечці зробила таку саму заяву.

Незалежно від положень статей 41, 42 і 43, у випадку виникнення спору між двома або декількома учасниками цієї Конвенції щодо її тлумачення або застосування, вони можуть за взаємною згодою передати її в Міжнародний Суд або в арбітраж або обрати іншу відповідну процедуру врегулювання спору.

Ніщо у статтях 41-44 не зачіпає прав або зобов'язань учасників цієї Конвенції, які передбачені будь-якими чинними положеннями, що пов'язані з врегулюванням спорів.

Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами до 28 лютого 1979 року у федеральному міністерстві закордонних справ Австрійської Республіки, а потім до 31 серпня 1979 року - у Центральних установах Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку.

Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на збереження Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави. Документи про приєднання здаються на збереження Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

1. Ця Конвенція набирає сили на тридцятий день після здачі на зберігання п'ятнадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

2. Для кожної держави, що ратифікувала Конвенцію або приєдналася до неї після здачі на зберігання п'ятнадцятої ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, Конвенція набуває чинності на тридцятий день після здачі на зберігання цією державою своєї ратифікаційної грамоти або документа про приєднання.

Оригінал цієї Конвенції, англійський, арабський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є рівно автентичними, здається на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

У посвідчення чого повноважені представники, які підписалися нижче, належним чином уповноважені своїми урядами, підписали цю Конвенцію.

Вчинено у Відні двадцять третього серпня тисяча дев'ятсот сімдесят восьмого року.

1. Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй складає і веде список світових посередників з числа кваліфікованих юристів. З цією метою кожній державі - члену Організації Об'єднаних Націй або учасниці цієї Конвенції пропонується призначити двох світових посередників, і імена призначених у такий спосіб осіб складуть зазначений список. Світові посередники, включаючи світових посередників, призначених для заповнення вакансії, що випадково відкрилася, - призначаються на термін у п'ять років, і цей термін може бути поновлений. Світовий посередник після закінчення терміну, на який він був призначений, буде продовжувати виконувати функції, для здійснення яких він був обраний відповідно до положень наступного пункту.

2. Якщо до Генерального секретаря направляється прохання відповідно до положень статті 42, він передає спір на розгляд примирливої комісії, створеної в такий спосіб.

Держава або держави, що є одною зі сторін у спорі, призначають:

а) одного світового посередника, який є громадянином цієї держави або одного з цих держав, із числа осіб, включених у згаданий в пункті 1 список, або з числа інших осіб; і

б) одного світового посередника, який не є громадянином цієї держави або одного з цих держав, із числа включених у згаданий список осіб.

Держава або держави, що є іншою стороною в спорі, призначають двох світових посередників у такий самий спосіб. Чотири обираних сторонами світових посередника повинні бути призначені протягом шістдесятьох днів з тієї дати, коли Генеральний секретар одержує відповідне прохання.

Ці чотири світових посередники протягом шістдесятьох днів з дати призначення останнього з них призначають із числа включених до списку осіб п'ятого світового посередника, який буде головою.

Якщо голова або який-небудь з інших світових посередників не призначаються протягом передбачених вище для їхнього призначення термінів, то вони призначаються Генеральним секретарем протягом шістдесятьох днів з дати закінчення відповідного терміну. Призначення голови може бути здійснено Генеральним секретарем або з числа осіб, включених до списку, або з числа членів Комісії міжнародного права. Будь-який з термінів, протягом яких повинні бути здійснені призначення, може бути продовжений за згодою сторін у спорі.

Будь-яка вакансія повинна бути заповнена таким самим способом, що був вказаний для первісного призначення.

3. Комісія з примирення сама встановлює свою процедуру. Комісія може, за згодою сторін у спорі, запропонувати кожному з учасників цієї Конвенції висловити їй свою думку усно або письмово. Комісія приймає рішення і здійснює рекомендації більшістю голосів своїх п'яти членів.

4. Комісія може звертати увагу сторін у спорі на будь-які заходи, що можуть полегшити взаємне вирішення спору.

5. Комісія заслуховує сторони, розглядає претензії і заперечення і вносить на розгляд сторін пропозиції, спрямовані на досягнення взаємного вирішення спору.

6. Комісія повинна надати свою доповідь протягом дванадцяти місяців, наступних за датою її утворення. Ця доповідь надсилається Генеральному секретареві і передається сторонам по спору. Доповідь Комісії, включаючи будь-які висновки, що містяться в ній, про питання факту і питання права, не є обов'язковим для сторін і є лише рекомендацією, запропонованою на розгляд сторін з метою полегшення взаємного вирішення спору.

7. Генеральний секретар надає Комісії допомогу і засоби обслуговування, в яких є необхідність. Витрати Комісії покриваються Організацією Об'єднаних Націй.