Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України

Отже з дати оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України місцеві господарські суди мають у порядку, передбаченому ГПК, приймати до свого провадження як позови з вимогами, що грунтуються на визнаних претензіях позивача, так і позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору. У зв'язку з викладеним суди з цієї дати не мають права застосовувати пункт 4 статті 83 ГПК.

3.9.1.-2. Визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд за результатами розгляду справи повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум державного мита.

3.9.2. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України) , господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

3.9.5. Згідно із статтею 85 ГПК господарський суд, розглянувши справу по суті, у тому ж судовому засіданні оголошує рішення з додержанням вимог статті 84 цього Кодексу.

Суддя може оголосити в судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішення за наявності згоди на це представників як позивача, так і відповідача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише однієї із сторін - за згодою цього представника. За відсутності відповідної згоди суд згідно з частиною третьою статті 77 ГПК може оголосити перерву в засіданні з метою виготовлення повного тексту рішення.

Мотивоване рішення і раніше оголошені вступна та резолютивна його частини підписуються усіма суддями, які беруть участь у його прийнятті.

Вступна і резолютивна частини мотивованого рішення мають дослівно відповідати вступній і резолютивній частинам рішення, оголошеним після закінчення розгляду справи.

До справи долучаються як оголошені вступна і резолютивна частини рішення, так і рішення, складене в остаточній формі.

3.9.6. Одним із засобів вирішення господарського суду є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову (частини перша і третя статті 78 ГПК).

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами позивача (частина третя статті 26 ГПК), і отже вправі укладати мирові угоди на загальних підставах.

Представник будь-якої із сторін вправі укладати мирову угоду від її імені лише у разі, коли відповідні повноваження прямо обумовлені у довіреності.

Мирова угода може містити й часткові поступки, наприклад, про зменшення позовних вимог або про часткове визнання позову.

Умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання.

Суддя має роз'яснити сторонам процесуальні наслідки припинення провадження зі справи.

В ухвалі про затвердження мирової угоди у резолютивній частині докладно й чітко викладаються її умови і зазначається про припинення провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 80 ГПК), а також вирішується питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини твердо врегульовано законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Наказ господарського суду про примусове виконання мирової угоди не може бути видано, оскільки провадження зі справи припинено. У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

3.10. У судовій практиці виникають ситуації, за яких суд першої інстанції повинен вчиняти певні процесуальні дії у справі, наприклад, вживати заходи до забезпечення позову, розглядати заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення тощо, але матеріали цієї справи надіслані до апеляційної чи касаційної інстанції. У таких випадках судам першої інстанції рекомендується вчиняти певні процесуальні дії лише за умов, якщо відсутність матеріалів справи не заважає їх належному здійсненню згідно з вимогами ГПК" .

4. Частиною першою статті 20 ГПК передбачено, що суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

У застосуванні цієї норми процесуального права господарським судам необхідно враховувати таке.

У разі скасування апеляційною або касаційною інстанцією ухвал, які не стосуються суті спору (як-от про передачу справи за підсудністю, про забезпечення позову, про зупинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду окремої ухвали), справи може бути передано у встановленому порядку на розгляд суддів, якими винесено відповідні ухвали.

4-1. У вирішенні питань, пов'язаних з поданням апеляційних та касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не підлягають оскарженню, судам слід враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену в його інформаційному листі від 10.09.2008 N 3.2.-2008, який доведено до відома господарських судів України інформаційним листом Вищого господарського суду України від 22.09.2008 N 01-8/547.

При цьому слід виходити з того, що ухвали про відмову в прийнятті апеляційних і касаційних скарг (поданих на ті ухвали, що не підлягають оскарженню), в свою чергу, не можуть бути оскаржені, а тому в їх прийнятті також потрібно відмовляти, не надсилаючи матеріали справ до судів вищих інстанцій.

5. З виданням цього роз'яснення вважати таким, що втратило чинність роз'яснення президії Вищого Арбітражного Суду України від 3 листопада 1992 року N 01-6/1327а "Про застосування статті 20 Арбітражного процесуального кодексу України".

6. Господарським судам слід також враховувати роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України, роз'яснення і рекомендації президії Вищого господарського суду України (з подальшими змінами і доповненнями) з питань, які не включено до даного роз'яснення, а саме:

6.1. "Про практику застосування статті 90 Господарського процесуального кодексу України від (від 02.12.92 N 01-6/1444);

6.2. "Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита" (від 17.02.94 N 02-5/114);

6.3. "Про участь в судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" (від 28.07.94 N 02-5/492);

6.4. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (від 23.08.94 N 02-5/611);

6.5. "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" (від 23.08.94 N 02-5/612);

6.8. "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" (від 12.09.96 N 02-5/333);

6.9. "Про судове рішення" (від 10.12.96 N 02-5/422);

6.10. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (від 04.03.98 N 02-5/78);

6.11. "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (від 11.11.98 N 02-5/424;

6.12. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (від 28.03.2002 N 04-5/365);

6.13. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (від 28.03.2002 N 04-5/366);

6.14. "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" (від 28.03.2002 N 04-5/367);

6.15. "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" (від 21.05.2002 N 04-5/563);

6.16. "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (від 22.05.2002 N 04-5/570);

6.17. "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" (від 31.05.2002 N 04-5/608).

6.18. "Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов'язаних із захистом права інтелектуальної власності" (від 29.03.2005 N 04-5/76.