Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України

З метою забезпечення однакового і правильного застосування Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК) та з урахуванням змін, внесених до АПК Законом України від 13.05.97, а також роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України, що видані протягом 1992-1996 рр. з питань застосування АПК, президія Вищого арбітражного суду України вважає за необхідне внести до свого роз'яснення від 25.02.92 01-6/244 зміни та доповнення, виклавши його у такій редакції.

1.1. До складу учасників арбітражного процесу входять сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених АПК, зокрема, судові експерти, перекладачі, посадові особи чи інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 18 АПК).

1.2. З усіх учасників арбітражного процесу лише сторони, треті особи і прокурор, який бере участь у процесі, наділені правом заявити відвід судді за наявності підстав та в порядку, зазначених у статті 20 АПК, у тому числі у випадках, коли суддя бере участь у перевірці в порядку нагляду рішення, ухвали, прийнятих ним або його участю, а також у новому розгляді справи в разі скасування рішення, ухвали, прийнятих ним чи його участю.

Оскільки відповідно до статті 20 Закону України "Про арбітражний суд" Голова Вищого арбітражного суду України, його заступники, голови арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також їх заступники мають статус судді, сторони або прокурор можуть заявити відвід голові відповідного арбітражного суду чи його заступнику лише у разі прийняття ними справи до свого провадження у першій інстанції. У цих випадках питання про відвід заступника голови вирішується головою відповідного арбітражного суду, а щодо відводу голови арбітражного суду - президією Вищого арбітражного суду України в триденний строк з дня надходження заяви про відвід (частина п'ята статті 20 АПК).

Арбітражний процесуальний кодекс України не надає стороні або прокурору права заявляти відвід голові арбітражного суду чи його заступнику у разі здійснення ними перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду і не передбачає можливості перевірки в порядку нагляду ухвали голови арбітражного суду (його заступника) чи рішення президії Вищого арбітражного суду України з питань відводу.

1.3. Арбітражний суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача.

Задоволення такого клопотання може мати місце тільки за умови вжиття щодо іншого відповідача заходів доарбітражного врегулювання спору. Якщо залучення до участі у справі іншого відповідача здійснюється з ініціативи арбітражного суду, то додержання такого порядку, у тому числі стосовно органів транспорту, зв'язку тощо, необов'язкове.

Це правило стосується і таких дій арбітражного суду, як заміна за згодою позивача первісного відповідача належним відповідачем.

Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається спочатку (стаття 24 АПК).

Ухвали про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача не можуть бути перевірені у порядку нагляду (стаття 111 АПК).

Стаття 24 АПК не зобов'язує арбітражний суд задовольняти клопотання сторони про залучення до участі у справі іншого відповідача. Проте відхилення такого клопотання і задоволення позову за рахунок неналежного відповідача можуть бути підставою для скасування рішення згідно з пунктом 3 статті 107 АПК.

1.4. Згідно зі статтею 25 АПК у разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням арбітражного суду правовідношенні внаслідок реорганізації юридичної особи, арбітражний суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником.

Проте слід мати на увазі, що у справах про визнання боржника банкрутом процесуальне правонаступництво боржника неможливе. У разі його ліквідації або реорганізації до порушення справи про банкрутство кредиторові слід відмовити у прийнятті заяви про визнання такого боржника банкрутом (пункт 3 статті 62 АПК), а якщо ліквідація або реорганізація підприємства боржника відбулася після порушення провадження у справі, його слід припинити на підставі пункту 6 статі 80 АПК.

1.5. В процесі розгляду арбітражним судом спору між позивачем і відповідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. З метою захисту свого права така юридична особа може звернутися до арбітражного суду, який розглядає справу, з заявою про вступ у справу як третя особа з самостійною вимогою. Вступ цієї особи у справу можливий за умови вжиття нею заходів доарбітражного врегулювання спору і на будь-якій стадії провадження справи в арбітражному суді, але до прийняття ним рішення. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу виноситься ухвала.

Вступ у справу третьої особи, яка має самостійні вимоги на предмет спору, можливий тільки на підставі її заяви, а не за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи арбітражного суду (стаття 26 АПК).

1.6. Арбітражний процесуальний кодекс передбачає можливість участі в арбітражному процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, але рішення арбітражного суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 АПК). Така третя особа виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини.

Відповідно до статті 27 АПК така третя особа може бути притягнута до участі у справі за її заявою, а також за клопотанням сторін, прокурора або з ініціативи арбітражного суду. Виходячи з того, що ця особа не заявляє самостійної вимоги на предмет спору, її вступ у справу або притягнення її до участі у справі провадиться незалежно від вжиття нею заходів доарбітражного врегулювання спору зі сторонами.

Допущення або притягнення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується ухвалою до прийняття арбітражним судом рішення з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

На підставі статті 111 АПК ухвали про залучення до участі у справі третіх осіб або їх вступ у справу перевірці у порядку нагляду не підлягають.

1.7. У відповідності з частиною п'ятою статті 28 АПК громадяни можуть вести свої справи в арбітражному суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Особу громадянина-підприємця можуть засвідчувати документ про реєстрацію його як суб'єкта підприємницької діяльності та паспорт або інший відповідний документ.

1.8. У відповідності зі статтею 30 АПК в арбітражному процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних чи інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Арбітражний суд вправі викликати зазначених осіб як у процесі попередньої підготовки справи до розгляду (пункт 8 статті 65 АПК), так і під час її розгляду (пункт 1 частини першої та частина третя статті 77 АПК).

У разі нез'явлення посадових чи інших осіб за викликом арбітражного суду до відповідальності, встановленої статтею 119 АПК, може притягатись підприємство, установа, організація, державний або інший орган, а не конкретна фізична особа.

1.9. Статтею 31 АПК передбачена участь в арбітражному процесі судового експерта, права, обов'язки і відповідальність якого визначаються цим Кодексом та Законом України "Про судову експертизу".

Відмова судового експерта від дачі висновку з підстав, зазначених у частині четвертій статті 31 АПК, не може тягти за собою наслідків, передбачених статтею 119 АПК.

У разі прийняття такої відмови суддею, останній фіксує її в ухвалі про призначення іншого судового експерта.

Сторони чи прокурор, який бере участь у процесі, мають право заявити відвід судовому експерту з підстав та у порядку, передбачених частинами п'ятою і шостою цієї ж статті.

Питання про відвід судового експерта вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу. У відповідності зі статтею 111 АПК така ухвала не підлягає перевірці у порядку нагляду.

2.1. У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 АПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами докази є недостатніми, арбітражний суд за клопотанням сторін або прокурора може витребувати їх від підприємств, посадових осіб та організацій, незалежно від їх участі у справі.

Про витребування доказів від сторони, а також від інших підприємств, установ, організацій, державних органів арбітражний суд зазначає в ухвалі про порушення провадження у справі (статті 64 та 65 АПК) або в ухвалі про відкладення розгляду справи (стаття 77 АПК).

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 АПК). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись арбітражним судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами АПК. Якщо подані копії документів викликають сумніви, арбітражний суд має право витребувати оригінали цих документів.

2.2. Сторони вільні у наданні арбітражному суду своїх доказів і доведенні їх переконливості (стаття 71 АПК). Проте вирішуючи питання щодо доказів арбітражні суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Так, чинним законодавством, що регулює відносини за договором перевозки вантажу, встановлений перелік документів-доказів, які є підставою для покладення на перевізника відповідальності за втрату, псування, пошкодження або недостачу вантажу. Отже ніякі інші документи не можуть підтверджувати обставини, що є підставою для покладення на перевізника відповідальності за незбереження вантажу.

2.3. Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням арбітражного суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони.

Таке ж значення для арбітражного суду має вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Що ж до рішення суду з цивільної справи, яке набрало законної сили, то встановлені ним факти, що мають значення для вирішення спору, не підлягають доведенню перед арбітражним судом.

Не доводяться в арбітражному суді факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, але таке припущення може бути спростоване в загальному порядку.

3.1. Відповідно до статей 1 і 2 АПК арбітражний суд порушує справи за позовними заявами заінтересованих підприємств і організацій, у тому числі громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, державних та інших органів, що звертаються до арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також прокурорів чи їх заступників, які звертаються до арбітражного суду в інтересах держави. У встановлених законодавчими актами України випадках справу може бути порушено за заявою громадянина, який не є суб'єктом підприємницької діяльності. Арбітражний процесуальний кодекс України не надає органу управління права подавати до арбітражного суду позов в інтересах підпорядкованих йому підприємств і організацій, а також не наділяє арбітражний суд правом порушувати справу з власної ініціативи.

3.2. Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, який має право відмовити у її прийнятті у випадках, передбачених статтею 62 АПК. Так, на підставі пункту 1 статті 62 АПК суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо спір непідвідомчий арбітражному суду, зокрема коли його вирішення чинним законодавством віднесено до компетенції іншого органу.

Перелік підстав відмови у прийнятті позовної заяви, встановлений статтею 62 АПК, є вичерпним. Так, АПК не передбачає права судді на таку відмову за мотивом, що позов поданий до підприємства або організації, які згідно з чинним законодавством не можуть бути відповідачами з такого спору. Якщо ці обставини виявлені в процесі розгляду справи, позов задоволенню не підлягає.

3.3. Недодержання вимог статей 54 і 57 АПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 АПК. Так, позовна заява підлягає поверненню без розгляду, якщо позивачем не вказано повне найменування сторін та їх поштових адрес, або позовну заяву підписано не уповноваженою належним чином особою, або прокурор не зазначив орган, уповноважений здійснювати відповідні функції держави у спірних відносинах.

Підставою для повернення позовної заяви є також відсутність викладу обставин, на яких грунтується позовна вимога, та незазначення доказів, що підтверджують викладені в заяві обставини. Арбітражний суд повертає позовну заяву, що не містить обгрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми, або такий розрахунок не додано до заяви.

У вирішенні питання про наслідки порушення позивачем вимог статті 57 слід виходити з того, що підставою для повернення позовної заяви є тільки відсутність доказів сплати державного мита у встановлених порядку і розмірі, відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів, а також вжиття заходів доарбітражного врегулювання спору.

Якщо у позовній заяві є посилання на докази, що підтверджують викладені обставини, але самі докази до позовної заяви не додані, таку заяву не можна повертати з посиланням на статтю 63 АПК. У цьому випадку суддя у процесі підготовки справи до розгляду ухвалою витребовує ці докази від позивача чи відповідача.

Оскільки відповідно до Інструкції 7 Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України" розрахунки платіжними вимогами застосовуються лише у випадку здійснення разового заліку взаємної заборгованості між групою підприємств за рішенням центральних органів державної влади, арбітражний суд не має достатніх підстав вимагати від позивача подання доказів звернення до установи банку за одержанням заборгованості.

Що ж до доказів доарбітражного врегулювання спорів, які виникають у процесі укладання, зміни та розірвання договорів, слід виходити з того, що такими доказами є договір, проект договору, лист, який містить відповідну вимогу, протокол розбіжностей і документи, що підтверджують дату його одержання, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано.

Про повернення позовної заяви і доданих до неї документів виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку нагляду (частина друга статті 63 АПК).

3.4. Позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. Якщо позивач порушив правила поєднання вимог або поєднання цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору, суддя має право повернути позовну заяву (стаття 58 та пункт 5 статті 63 АПК).

Арбітражний суд повинен повернути позовну заяву без розгляду, якщо позов поданий одночасно до залізниці та вантажовідправника (вантажоодержувача) і в цій позовній заяві об'єднані вимоги, що грунтуються на комерційному акті, з вимогами, які обгрунтовані іншими документами.

3.5. Відповідно до статті 69 АПК арбітражний суд має вирішити спір у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. Тільки у виняткових випадках голова арбітражного суду чи його заступник мають право продовжити строк вирішення спору, але не більше, як на один місяць, про що виноситься ухвала, яка не підлягає перевірці у порядку нагляду (стаття 111 АПК).

У разі необхідності заміни судді чи складу суддів, залучення до участі у справі іншого відповідача або заміни неналежного відповідача розгляд справи, а отже і відлік строку, встановленого статтею 69 АПК, розпочинається заново (частина четверта статті 24 АПК).

У строк більше двох місяців суддя може вирішити спір, якщо про це є письмове клопотання обох сторін чи однієї сторони, погоджене з другою стороною. За наявності цих обставин у судді немає необхідності порушувати перед головою арбітражного суду або його заступником питання щодо продовження строку вирішення спору.

Згідно з частиною другою статті 69 АПК спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішений арбітражним судом у строк не більше одного місяця з дня одержання позовної заяви.

3.6. Арбітрування, тобто сприяння досягненню угоди між сторонами, є основним принципом арбітражного процесу. Тому у процесі підготовки справи до розгляду та вирішення спору арбітражний суд повинен дотримувати цього принципу.

У випадку нез'явлення в засідання арбітражного суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, тільки якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (частина третя статті 70 АПК).

У разі нез'явлення в засідання арбітражного суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої пунктом 5 частини другої статті 83 АПК, або залишити позов без розгляду (пункт 5 статті 81 АПК), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 АПК.

Що ж до представника відповідача, то у разі нез'явлення його представника за викликом арбітражного суду останній має право відкласти розгляд справи (стаття 77 АПК), вжити заходів, передбачених пунктом 5 частини другої статті 83 АПК або статтею 90 АПК, чи прийняти рішення за відсутності цього представника (частина третя статті 70 АПК).

3.7. У відповідності з частиною третьою статті 78 АПК арбітражний суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову та припинення провадження у справі. Проте суддя, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову або зменшення позовних вимог та відповідача про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 АПК у разі якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства.

3.8. Статтею 79 АПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав, зокрема, надсилання запиту чи справи для одержання роз'яснення з питань застосування законодавства, слід визнати неправомірним, тому ухвала арбітражного суду про зупинення провадження зі справи за таким мотивом підлягає скасуванню у порядку нагляду.

3.9. Приймаючи рішення зі спору, арбітражний суд повинен мати на увазі таке.

3.9.1. Виходити у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 1 частини другої статті 83 АПК) арбітражний суд вправі незалежно від дотримання позивачем порядку доарбітражного врегулювання спору у цій частині. У такому випадку одночасно повинно вирішуватись питання про стягнення недоплаченого позивачем державного мита.

3.9.2. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, а також виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення договору тощо. Необхідно також мати на увазі, що частина друга статті 205 Цивільного кодексу України не вміщує посилання на майновий стан сторін як на підставу зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, винної у порушенні зобов'язань.

Пункт 3 частини другої статті 83 АПК не може застосовуватися у випадках, коли позивач вимагає відшкодування збитків, стягнення сум недоплати і под.

3.9.3. Стягуючи з відповідача штраф за порушення строку розгляду претензії (стаття 9 АПК та пункт 4 частини другої статті 83 АПК), арбітражний суд повинен обчислювати його виходячи з суми претензії у межах, встановлених статтею 9 АПК. Штраф, передбачений пунктом 4 частини другої статті 83 АПК, підлягає стягненню незалежно від обгрунтованості претензійних вимог. Підставою для його стягнення є тільки порушення строку розгляду претензії або залишення її без відповіді. Стягуючи цей штраф, арбітражний суд не вправі застосовувати пункт 3 частини другої статті 83 АПК, у якому йдеться про неустойку (штраф, пеню) лише за порушення матеріально-правового зобов'язання.

3.9.4. У випадку порушення відповідачем вимог статті 59 АПК щодо надсилання відзиву арбітражний суд має право стягнути з відповідача в доход державного бюджету штраф, передбачений пунктом 5 частини другої статті 83 АПК. Таким чином, якщо відповідач у встановлений строк надіслав арбітражному суду відзив на позовну заяву, але не додав до нього документів, що підтверджують заперечення проти позову, то ці обставини не дають підстав для стягнення з відповідача штрафу, встановленого пунктом 5 частини другої статті 83 АПК.

4.1. Перевірка рішень, ухвал, постанов арбітражного суду в порядку нагляду здійснюється за заявами сторін, за протестом відповідного прокурора чи його заступника та за ініціативою арбітражного суду.

В арбітражному суді Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя рішення, ухвали в порядку нагляду перевіряються одноособово головою арбітражного суду чи його заступником. У Вищому арбітражному суді України законність і обгрунтованість рішення, ухвали, прийнятих суддями цього суду, а також рішень та ухвал, прийнятих головою арбітражного суду Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя перевіряється колегією Вищого Арбітражного Суду України по перегляду рішень ухвал, постанов (далі - судова колегія). Ця колегія перевіряє в порядку нагляду постанови, прийняті головою чи заступником голови арбітражного суду Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя.

Якщо рішення або ухвала зі справи прийняті заступником голови арбітражного суду, перевірка в порядку нагляду здійснюється головою цього арбітражного суду. Що ж до рішень та ухвал, прийнятих заступником Голови Вищого арбітражного суду України або в засіданні під його головуванням, то статтею 96 АПК передбачено, що такі рішення та ухвали перевіряються в порядку нагляду Головою Вищого арбітражного суду України та двома суддями судової колегії.

Судова колегія Вищого арбітражного суду України перевірку рішень, ухвал та постанов здійснює колегіально у складі Голови Вищого арбітражного суду України чи його заступника та судді цієї колегії, а зі складних справ - за участю Голови Вищого арбітражного суду України або його заступника та двох суддів судової колегії. Щодо рішень чи ухвал Голови Вищого арбітражного суду України або прийнятих в засіданні під його головуванням наглядовою інстанцією є президія Вищого арбітражного суду України.

Згідно з частиною першою статті 20 АПК суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участь у перевірці рішення, ухвали з цієї справи в порядку нагляду, а також у новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятих за його участю.

4.2. Арбітражним процесуальним Кодексом України встановлено двохмісячний строк подання заяв про перегляд рішень, ухвал, постанов в порядку нагляду. Такий же строк встановлений для принесення протесту прокурором.

Заяви або протест прокурора чи його заступника, подані після закінчення зазначеного строку без клопотання про його відновлення, підлягають поверненню (стаття 102 та пункт 4 статті 105 АПК).

Відповідно до статті 53 АПК за заявою сторони або прокурора арбітражний суд може визнати причину пропуску цього строку поважною і відновити пропущений строк. Однак клопотання про відновлення строку для подання заяви сторони чи внесення протесту прокурора або його заступника про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду взагалі не підлягає розгляду, якщо воно заявлено після закінчення року з дня її прийняття (частина четверта статті 104 АПК).

4.3. Заява про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду повинна подаватися до арбітражного суду, який вирішив спір. Якщо здійснення такої перевірки віднесено до компетенції Вищого арбітражного суду України, заяву разом зі справою необхідно надіслати не пізніше п'яти днів з дня її надходження Вищому арбітражному суду (стаття 100 АПК).

У випадку надіслання заяви про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду безпосередньо до Вищого арбітражного суду України, останній сам витребує справу, а не надсилає її до арбітражного суду, який вирішив спір. Тільки тоді, коли не можна встановити додержання строку подачі заяви, вона надсилається відповідному арбітражному суду, який перевіряє додержання порядку та строку подачі заяви.

Відповідно до частини другої статті 100 АПК протест прокурора чи його заступника подається до того арбітражного суду, до компетенції якого належить перевірка рішення, ухвали, постанови у порядку нагляду.

4.4. Подання заяви про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду та принесення протесту прокурором не зупиняють виконавчого провадження. Зупиняти таке провадження до закінчення перевірки арбітражний суд має право за клопотанням сторони, відповідного прокурора, або його заступника, або за своєю ініціативою (стаття 100 АПК).

4.5. Перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду Вищим арбітражним судом України є остаточною, крім випадків, передбачених статтею 106 АПК, тобто коли одна із сторін знаходиться за межами України і є угода між відповідними державами щодо іншого порядку перевірки.

Ця норма в повній мірі стосується постанови судової колегії Вищого арбітражного суду України, тобто сторонам не надане право звертатися з заявою про перевірку цієї постанови до президії Вищого арбітражного суду України.

Виключення з цього правила зроблено тільки для Голови Вищого арбітражного суду України та Генерального прокурора України, яким надане право принесення у президію Вищого арбітражного суду України протесту на постанову, прийняту судовою колегією за результатами перевірки рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду.

Якщо Голова Вищого арбітражного суду України чи Генеральний прокурор України не згодний з постановою президії Вищого арбітражного суду України, він має право звернутися до пленуму цього суду з поданням про перевірку в порядку нагляду постанови президії Вищого арбітражного суду України. Головам арбітражних судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, не надане право звертатися до пленуму Вищого арбітражного суду України з поданням або протестом про перевірку постанови президії Вищого арбітражного суду України з господарського спору.

4.6. Стаття 111 АПК надає право перевірки у порядку нагляду лише тих ухвал, щодо яких це прямо зазначено у відповідних статтях АПК та законі України "Про банкрутство". Якщо перевіркою у порядку нагляду рішення буде встановлено, що залучення до участі у справі іншого відповідача або заміна останнього були помилковими, голова арбітражного суду (його заступник) також вправі скористатись правом, наданим їм статтею 24 АПК, після чого передати справу на новий розгляд чи вирішити спір по суті, відмовивши у позові до помилково залученого (заміненого) відповідача.

Що ж до порушення суддею вимог статті 89 АПК, тобто, якщо роз'яснення рішення чи виправлення помилок у ньому фактично змінюють суть рішення, то перевірці у порядку нагляду підлягає рішення зі спору в редакції, викладеній в ухвалі, а не сама ухвала.

Такого ж принципу слід дотримувати, перевіряючи в порядку нагляду рішення на користь третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору. Тобто, якщо таку особу допущено до участі у справі без достатніх підстав, то перевірці в порядку нагляду підлягає рішення, винесене на її користь, а не ухвала про вступ третьої особи у справу.

5. З виданням цього роз'яснення вважати таким, що втратило чинність роз'яснення президії Вищого Арбітражного Суду України від 3 листопада 1992 року N 01-6/1327а "Про застосування статті 20 Арбітражного процесуального кодексу України".

6. Арбітражним судам слід також керуватись роз'ясненнями президії Вищого арбітражного суду України (з подальшими змінами та доповненнями) з питань, які не включено до даного роз'яснення, а саме:

6.1. "Про деякі питання практики застосування розділу II Арбітражного процесуального Кодексу України" (N 02-5/781 від 01.11.95);

6.2. "Про застосування Закону України "Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України" (N 01-6/861 від 06.08.93);

6.3. "Про деякі питання підвідомчості спорів за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності" (N 01-6/1025 від 21.09.93);

6.4. "Про деякі питання визначення ціни позову, підвідомчості спорів та сплати державного мита (N 02-5/114 від 17.02.94);

6.5. "Про участь в арбітражному процесі відособлених підрозділів юридичних осіб" (N 02-5/492 від 28.07.94, з доповненням, внесеним роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 17.01.96 N 02-5/15;

6.6. "Про деякі питання підвідомчості господарських спорів" (N 02-5/62 від 08.02.96);

6.7. "Про деякі питання практики вирішення арбітражними судами спорів за позовами прокурорів" (N 02-5/20 від 17.01.95, зі змінами, внесеними роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 17.01.96 N 02-5/15;

6.8."Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (N 02-5/611 від 23.08.94);

6.9. "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Арбітражного процесуального Кодексу України" (N 02-5/612 від 23.08.94);

6.10. "Про судове рішення" (N 02-5/422 від 10.12.96);

6.11. "Про практику застосування статті 90 Арбітражного процесуального кодексу України (N 01-6/1444 від 02.12.92);

6.12."Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами (N 02-5/310 від 28.04.95);

6.13. "Про практику застосування статті 119 Арбітражного процесуального кодексу України (N 01-6/482 від 19.03.93);

6.14. "Про деякі питання практики застосування статті 121 Арбітражного процесуального кодексу України" (N 02-5/333 від 12.09.96).