Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)

З метою забезпечення однакової і правильної судової практики вважаємо за необхідне довести до відома господарських судів правові позиції, які пов'язані із застосуванням Верховним Судом України деяких норм процесуального права і знайшли відображення в його постановах.

I. 1) Справи у спорах про визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, якими порушуються права суб'єктів господарювання на користування земельною ділянкою, підвідомчі господарським судам.

2) Визнання нечинним рішення органу місцевого самоврядування як спосіб захисту порушених прав відповідає приписам чинного законодавства.

Відкрите акціонерне товариство звернулося до господарського суду з позовом про визнання частково нечинним рішення міської ради як такого, що не відповідає вимогам статей 12, 93, 116, 140, 141, 142 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" і порушує право постійного користування земельною ділянкою.

Переглядаючи постанову Вищого господарського суду України, якою відповідну справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з посиланням на неправильне обрання позивачем способу захисту порушених прав і обов'язків, Верховний Суд України зазначив, зокрема, таке.

Предметом позову у справі є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке суперечить законодавству та порушує права та законні інтереси, оскільки позбавляє позивача права постійного користування земельною ділянкою.

На відносини сторін у даній справі не поширюється визначена пунктом 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів, тому за приписами статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України цей спір підлягає вирішенню господарськими судами України. До того ж обраний позивачем спосіб захисту порушених прав та законних інтересів повністю відповідає пункту 2 статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України, оскільки слова "недійсний" і "нечинний" є синонімами і означають, що оспорюваний акт не має юридичної сили. У зв'язку з цим висновок щодо неправильного обрання позивачем способу захисту своїх прав і інтересів є безпідставним (постанова Верховного Суду України від 23.12.2008 N 2-8/16222-2007).

II. 1) Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі внесення підприємства до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

2) На державну реєстрацію не подаються акти, що спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають правових норм.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання Департаменту Державної виконавчої служби (далі - орган ДВС) зупинено виконавче провадження на підставі пункту 15 частини першої статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з тим, що державне підприємство - відповідача у справі господарського суду включено до Реєстру підприємств паливно - енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості згідно з Законом України від 23 червня 2005 року N 2711-IV "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (далі - Закон).

Позивач звернувся до господарського суду зі скаргою, в якій просив визнати незаконними дії органу ДВС щодо зупинення виконавчого провадження, скасувати відповідну постанову та зобов'язати орган ДВС винести постанову про поновлення виконавчого провадження, вжити заходів до примусового виконання наказу господарського суду.

Ухвалою місцевого господарського суду, залишеною без змін апеляційною і касаційною інстанціями, було скасовано постанову органу ДВС про зупинення виконавчого провадження, зобов'язано орган ДВС здійснити виконавчі дії та заходи з примусового виконання наказу господарського суду в строки, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

Господарські суди виходили з того, що на порушення вимог Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерства інших органів виконавчої влади" не було здійснено державну реєстрацію наказу Міністерства палива та енергетики України, яким на виконання підпункту 3.2.6 пункту 3.2 статті 3 Закону затверджено перелік підприємств, що прийняли рішення щодо участі в процедурі погашення заборгованості, у зв'язку з чим цей наказ не набрав чинності.

За таких обставин дії органу ДВС, пов'язані із зупиненням виконавчого провадження за наказом господарського суду щодо стягнення заборгованості з підприємства - відповідача, яке включено до переліку, затвердженого названим наказом Міністерства палива та енергетики, визнані неправомірними.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення господарських судів попередніх судових інстанцій у справі та передаючи її на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, виходив з такого.

Пунктом 3.1 статті 3 Закону визначено, що для участі у процедурі погашення заборгованості шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом, орган управління підприємства паливно - енергетичного комплексу приймає відповідне рішення. Підприємство паливно - енергетичного комплексу, яке прийняло рішення про участь у процесі погашення заборгованості підлягає реєстрації шляхом внесення цього підприємства до Реєстру. Порядок ведення та користування даними Реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.

Міністерство палива та енергетики України відповідно до підпункту 3.2.6 пункту 3.2 статті 3 Закону протягом п'яти днів після надання розрахунковим центром переліку підприємств паливно - енергетичного комплексу, які прийняли рішення у процедурі погашення заборгованості, видає наказ про затвердження такого переліку. Наказ цього Міністерства є підставою для внесення до Реєстру підприємств паливно - енергетичного комплексу, визначених переліком. Підприємство паливно - енергетичного комплексу вважається таким, що бере участь процедурі погашення заборгованості, з дня видання наказу Міністерством палива та енергетики України.

Згідно з пунктом 3.7 статті 3 Закону на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу в процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 року N 1163 "Про затвердження порядку ведення реєстру підприємців паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процесі погашення заборгованості та користування його даними" Міністерство палива та енергетики України визначено держателем реєстру, який приймає рішення про затвердження переліку підприємств ПЕК, що прийняли рішення про участь у процедурі погашення заборгованості, а також про їх виключення з реєстру.

Суди не звернули уваги на те, що Законом врегульовано відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу, яким визначено порядок і механізм їх участі у цих заходах та повноваження Міністерства палива та енергетики України.

Відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року N 493/92 "Про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерства інших органів виконавчої влади" та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року N 731 "Про затвердження положення про державну реєстрацію нормативно - правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" на державну реєстрацію не подаються акти, що спрямовані на організацію виконання рішень вищестоящих органів і власних рішень міністерств, інших органів виконавчої влади, що не мають правових норм.

Отже, висновок щодо обов'язкової державної реєстрації Міністерством юстиції України відповідного наказу Міністерства палива та енергетики України не відповідає вимогам законодавства (постанова Верховного Суду України від 02.12.2008 N 14/90).