Про затвердження інструкцій, регламентуючих діяльність закладів служби крові України

Характеристика. Прозора безбарвна рідина з запахом надмурашиної кислоти; виявляє виражену бактерицидну і спороцидну дію. До складу входять мурашина кислота, перекис водню, вода.

Руки медичного персоналу обробляють 2,5% розчином первомуру. Для приготування 1 л 2,5% розчину первомуру відміряють 17,1 мл 30% розчину перекису водню і 6,9 (8,1) мл 100% (85%) мурашиної кислоти, змішують їх у скляному посуді, який вміщують у холодну воду на 1,0 - 1,5 год. і періодично струшують до повного розчинення суміші (розчин можна зберігати протягом трьох діб у скляному посуді з герметичним корком у захищеному від світла місці). Вміст колби доводять дистильованою водою до 1 л.

Водний розчин первомуру необхідно використовувати в день приготування.

Перед обробкою розчином первомуру медичний персонал миє руки з милом (без щіток) протягом 1 хв., витирає насухо стерильною серветкою. Потім руки протягом 1 хв. обробляють розчином первомуру в емальованому або поліетиленовому посуді, витирають стерильною серветкою і надягають стерильні гумові рукавички.

Характеристика. Церигель - безбарвна рідина, дещо в'язка, із запахом спирту, має антибактеріальні властивості і не викликає у разі нанесення на шкіру загальнотоксичної і подразнювальної дії. До складу входять: полівінілбутироль, цетилпіридинний хлорид, етиловий спирт.

Церигель випускається промисловістю у пляшках об'ємом 400 мл.

Церигель використовують для обробки рук медичного персоналу. Після миття рук з милом і висушування на шкіру наносять церигель у кількості (3,5 +- 0,5) мл і протягом 8 - 10 сек. ретельно розтирають так, щоб препарат покрив долоні, міжпальцеві проміжки і нижні третини передпліч.

Руки висушують на повітрі протягом 2 - 3 хв., слідкуючи за тим, щоб під час висушування пальці не торкалися один одного і були зігнуті у фізіологічному положенні.

Термін висушування скорочувати не слід, тому що може знятися плівка, яка утворюється на руках.

Якщо в процесі роботи плівка знімається, інфікування не настане, тому що шкіра рук, яка була в контакті з плівкою, залишиться стерильною. Плівку знімають за допомогою 70% етилового спирту.

Характеристика. Хлоргексидину біглюконат - 1,6-ди-(N-n-хлорфенілгуанідо)-гексан; виявляє бактерицидну і фунгіцидну дію. У разі довготривалого зовнішнього застосування препарату можливі побічні явища: свербіж та сухість шкіри.

Хлоргексидину біглюконат випускається промисловістю у вигляді 20% водного розчину в скляних пляшках ємкістю до 500 мл.

Руки медичного персоналу і ліктьові згини донорів обробляють 0,5% спиртовим розчином хлоргексидину біглюконату. Для одержання спиртового розчину 20% водний розчин препарату розводять у 70% спирті у співвідношенні 1:40.

Обробка рук медичного персоналу: після попереднього миття рук з милом і подальшого висушування стерильною серветкою руки обробляють протягом 2 - 3 хв. стерильними ватними тампонами, змоченими в 0,5% спиртовому розчині хлоргексидину біглюконату.

Обробка шкіри ліктьових згинів донорів: дворазово протирають з інтервалом не менше 1 хв. стерильними ватними тампонами, добре змоченими в 0,5% спиртовому розчині хлоргексидину біглюконату.

Характеристика. Йодопірон (йодофор) - суміш комплексу полівінілпірролідон-йоду з калію йодидом. Це жовто-коричневий аморфний порошок без запаху або із слабким специфічним запахом, вміщує 6 - 8% активного йоду, розчинний у воді та 96% етиловому спирті, стійкий при зберіганні в сухому, захищеному від світла місці, не токсичний, у разі тривалого застосування можуть спостерігатися явища йодизму; виявляє бактерицидну активність.

Для обробки рук медичного персоналу застосовують 0,1% водний розчин (за активним йодом) йодопірону.

Для обробки шкіри ліктьових згинів донорів використовують 1% водний розчин препарату.

Робочі розчини йодопірону готують в аптечних умовах, зберігають не більше 2 міс. у темному герметично закритому посуді.

Обробка рук медичного персоналу: руки миють з милом протягом 1 хв. і витирають стерильною серветкою, потім обробляють протягом 3 - 4 хв. стерильним ватним тампоном, добре змоченим у 0,1% водному розчині йодопірону, висушують стерильною марлевою серветкою.

Обробка шкіри ліктьових згинів донора: обробляють дворазово з інтервалом не менше 1 хв. стерильними ватними тампонами, добре змоченими в 1% водному розчині йодопірону.

Характеристика. Йодонат - це йодофор, в якому носієм йоду є суміш алкілсульфатів натрію; виявляє бактерицидну та фунгіцидну дію.

Йодонат випускають у вигляді 5% (за активним йодом) водного розчину в пляшках із темного скла.

Під час обробки ліктьових згинів донорів застосовують 1% водний розчин йодонату. Розчин готують безпосередньо перед вживанням (ex tempore) шляхом розведення 5% розчину йодонату в 5 разів стерильною дистильованою водою.

Шкіру ліктьового згину донора обробляють дворазово з інтервалом не менше 1 хв. стерильними ватними тампонами, добре змоченими в 1% водному розчині йодонату.

Використовують такі розчини антисептиків:

0,5% розчин аміаку (свіжоприготовлений теплий);

96% етиловий спирт;

5% розчин йоду.

0,5% розчин аміаку наливають у дві стерильні посудини. Руки миють 3 хв. в одній, а потім 3 хв. у другій ємкості стерильними марлевими серветками. Висушують стерильною серветкою і обробляють 96% етиловим спиртом протягом 5 хв. Нігтьові ложа змащують 5% розчином йоду.

По закінченні роботи рекомендується помити руки водою і змастити звичайними засобами, пом'якшуючими шкіру.

За відсутності вказаних вище антисептиків шкіру ліктьового згину донорів послідовно обробляють 0,5% розчином аміаку, 70% етиловим спиртом і 5% спиртовим розчином йоду.

Кількість зразків розраховують за формулою:

N - кількість одиниць у досліджуваній серії препарату;

n - кількість одиниць, необхідних для контролю стерильності (повинно бути від 3 до 40).

Для зручності розрахунків пропонується таблиця, яка дозволяє визначити кількість одиниць, необхідних для контролю стерильності.

Основною небезпекою для персоналу в установах служби крові і для навколишнього середовища є кров і продукти її переробки, тому що вони можуть бути інфікованими вірусами гепатитів, імунодефіциту людини, збудниками паразитарних та інших інфекційних захворювань.

У зв'язку з цим робота в бактеріологічній лабораторії станції переливання крові має бути організована так, щоб забезпечити стерильність під час проведення досліджень і виключити можливість зараження працівників збудниками інфекційних захворювань.

Розміщення приміщень бактеріологічної лабораторії повинно забезпечувати поточність руху матеріалу; що надходить для дослідження.

Робочі кімнати мають бути забезпеченими бактерицидними лампами.

На всіх робочих місцях повинні знаходитись ємкості з дезінфікуючими розчинами із зазначенням:

- назви дезінфікуючого розчину,

- концентрації,

- призначення,

- дати приготування.

У лабораторії необхідно мати запас дезінфікуючих засобів, які потрібно зберігати в захищеному від світла місці.

Приготування дезінфікуючих розчинів необхідно проводити в приміщенні, що добре провітрюється, з використанням засобів індивідуального захисту (гумові рукавички, респіратори РУ-60М і РПГ-67 з патронами марки A або B, герметичні окуляри за типом ПО-2, ПО-3).

Ємкості з дезінфікуючими розчинами мають щільно закриватися. Відповідальність за знезараження біологічного матеріалу несе завідувач лабораторією. До роботи в бактеріологічній лабораторії допускаються фахівці які ознайомлені та дотримуються правил режиму і техніки безпеки під час роботі. з інфекційним або підозрілим на зараженість біологічним матеріалом.

Для забезпечення режиму роботи в бактеріологічній лабораторії кожний працівник зобов'язаний:

- використовувати індивідуальний спецодяг (медичний халат, шапочку або хустинку, змінне взуття);

- суворо дотримуватися особистої гігієни;

- тримати в чистоті приміщення лабораторії;

- не виходити за межі лабораторії в спецодязі, не одягати на нього верхній одяг;

- прийом відвідувачів проводити у спеціально відведеному приміщенні;

- особисті речі зберігати в пристосованому для цього приміщенні;

- не палити і не їсти в приміщенні лабораторії.

Під час бактеріологічного дослідження біологічного матеріалу необхідно:

- суворо дотримуватися прийнятих у бактеріологічній практиці технічних прийомів, що виключають можливість контакту дослідника з інфікованим матеріалом;

- користуватися індивідуальними засобами захисту (гумові рукавички, респіратори, окуляри тощо);

- набирати матеріал тільки за допомогою гумової груші або автоматичної піпетки з одноразовими наконечниками;

- всі види використаних піпеток, гумових груш тощо знезаражувати занурюванням у посуд із дезінфікуючим розчином;

- чітко маркувати посуд із бактеріологічними посівами;

- ампули з ліофілізованими мікробними культурами відкривати над ємкістю з дезінфікуючим розчином;

- після закінчення досліджень відпрацьований матеріал необхідно вкладати в спеціальні марковані ємкості, пломбувати їх і передавати для знезаражування;

- все обладнання після роботи треба знезаражувати згідно з вимогами (додаток 1);

- у разі попадання біологічного матеріалу на поверхню лабораторних меблів знезаражування проводити таким чином: залити ділянку дезінфікуючим розчином на певний термін, потім видалити суміш матеріалу і дезінфектанту тампоном, вмістити його в дезінфікуючий розчин, а поверхню декілька разів протерти 70% етиловим спиртом;

- у разі попадання біологічного матеріалу на спецодяг негайно обробити цю ділянку дезінфікуючим розчином, потім занурити його в дезінфікуючий розчин;

- у разі попадання матеріалу на обличчя співробітника необхідно ретельно вимити обличчя з милом, очі промити водою або розчином калію марганцевокислого в розведенні 1:10000;

- у процесі роботи і після її закінчення руки обробляти 70% етиловим спиртом.

У разі інфікування рук обробити їх 70% етиловим спиртом, потім ретельно вимити водою з милом;

- якщо порушено цілість шкіри, з травмованої поверхні видавити кров, шкіру обробити 70% етиловим спиртом, потім розчином йоду.

Щоденно після закінчення роботи проводити вологе прибирання приміщень лабораторії із застосуванням дезінфікуючих засобів і знезаражувати повітря за допомогою бактерицидних ламп протягом 1 год., уникаючи попадання прямих променів на очі та шкіру працівників.

Для надання першої медичної допомоги у разі нещасних випадків у лабораторії має бути аптечка.

Гемотрансфузія - лікувальний метод, пов'язаний з введенням в кров'яне русло хворого (реципієнта) цільної крові чи її компонентів, взятих від іншої людини (донора), або від самого реципієнта (аутогемотрансфузія), а також крові, що вилилася в порожнини тіла при травмах і операціях (реінфузія).

Переливання крові та її компонентів (гемотрансфузії) застосовують для заміщення гострих крововтрат, а також для поповнення тих складників крові, яких бракує у хворому організмі і нестачу яких не можна компенсувати іншими способами лікування.

Периферична кров є складною морфофізіологічною системою. В її склад входить клітинна маса, яка включає еритроцити, що виконують кисневотранспортну функцію, лейкоцити - клітини імунного захисту, тромбоцити - важлива ланка гемостазу і рідка основа - плазма, яка виконує важливі гуморальні функції. Сучасна біотехнологія володіє широкими можливостями розділяти кров на лікувальні компоненти - еритроцити, тромбоцити і плазму, та фракціонувати останню на високоцінні білкові препарати - альбумін, імуноглобуліни, фактори зсідання крові, ензими і інші білки, які знайшли широке лікувальне застосування і без яких сучасна медицина не може обійтися.

З імунологічної точки зору кров є неоднорідною антигенною фізіологічною системою. Антигенні детермінанти еритроцитів, лейкоцитів і тромбоцитів, білків плазми відносяться до різних систем тканинних та білкових антигенів. При переливаннях донорської крові, сумісної за еритроцитарними антигенами A, B, резус-фактором, всі решта клітин і білки плазми практично є імунологічно несумісними і тому в організмі реципієнта секвеструються та метаболізуються. Це створює додаткове навантаження на системи гомеостазу і викликає імунологічну відповідь з негативними наслідками.

Переливання цільної консервованої крові в історичному аспекті відіграло важливу роль у медицині до часу, поки ще не була введена компонентна терапія і плазмозамінники. Сьогодні цільна кров, в основному, зберігає своє значення як сировина для виготовлення компонентів, зокрема концентрату кріоконсервованих еритроцитів.

З позиції сучасних знань переливання крові треба трактувати як трансплантацію периферичної крові, при якій проявляються всі закономірності трансплантаційного імунітету. Переливання цільної крові, особливо у великих кількостях і від багатьох донорів, пов'язане з підвищеним ризиком розвитку таких небезпечних ускладнень як сповільнений гемоліз, гострі негемолітичні реакції несумісності, синдром масивних гемотрансфузій, ускладнення вагітності, нетолерантність до повторних трансфузій і багато інших. Небезпека такого ризику спадає майже до нуля, якщо застосовуються компоненти і препарати донорської крові.

Не можна залишати без уваги тієї обставини, що з переливаннями донорської крові та її нативних компонентів можуть бути перенесені хворому збудники трансмісійних інфекцій (віруси гепатитів, збудник СНІДу та інші, яких стає відомо щораз більше). В недалекому майбутньому стане обов'язковою вірус-інактивація всіх нативних препаратів плазми крові. В даний час акцент ставиться на грунтовне превентивне обстеження донорів. Повинно стати принципом, що для переливань компонентів крові і препаратів є тільки одне показання - замінна (субституційна) терапія.

Цільна донорська кров може застосовуватись виключно в екстремальних умовах, коли відсутні необхідні компоненти. Показань до планових переливань цільної крові в наш час не існує.

Безумовно, незамінним компонентом крові надзвичайно широкого застосування є еритроконцентрат. Необхідно мати на увазі, що принципи і методики підбору для трансфузій сумісних еритроцитів такі ж самі, як і при тестуванні цільної крові. В зв'язку з цим далі в Інструкції про цільну кров і еритроцити говориться спільно "кров/еритроцити".

Консервовану кров та її компоненти можна переливати тільки в тому разі, якщо група та резус-належність співпадають у донора та реципієнта. У виключних випадках при відсутності одногрупної за системою AB0 крові та її компонентів і при наявності невідкладних показань до переливання, можливе переливання крові групи 0(I) резус-негативної ("універсальний донор") реципієнту з будь-якою групою крові в об'ємі до 500 мл (за винятком дітей). Кров резус-негативних донорів групи A(II) чи B(III) можна переливати реципієнтам не тільки при умові однакової групи, але (в термінових випадках) й реципієнту з AB(IV) групою, незалежно від його резус-належності.

Відповідно, при відсутності можливості переливання одногрупної крові, може бути перелитий концентрат еритроцитів (кров) 0(I) резус-позитивної групи - резус-позитивному реципієнту будь-якої групи за системою AB0. Резус-позитивна кров групи A(II) або B(III) може бути перелита резус-позитивному реципієнту з групою AB(IV).

У всіх випадках до початку переливання еритроцитів (крові) обов'язковим є проведення лабораторної проби на індивідуальну сумісність, клінічної та біологічної проби.

В особливих випадках (ізосенсибілізація, наявність антитіл рідкісної специфічності тощо) потрібні індивідуальний підбір донорської крові і проведення додаткових проб на сумісність, які забезпечують виявлення алоімунних антитіл, наявність яких може бути причиною імунних ускладнень.

При поступленні хворого в стаціонар групу крові за системою AB0 і резус перевіряє в плановому порядку лікарняна лабораторія, лікар відділення трансфузіології, лікар трансфузіологічного кабінету або лаборант, який пройшов спеціальну підготовку по ізосерології. Результат записують в правому верхньому куті титульного листка (або у визначеному рядку цього листка) медичної карти стаціонарного хворого з зазначенням дати та за підписом особи, яка визначала групу крові та резус-належність.

Резус-належність може бути визначена експрес-методом безпосередньо у присутності хворого, або кров, яку взяли і промаркували, відправляють до лабораторії із супровідним бланком. Бланк з результатами дослідження підклеюють в медичну карту стаціонарного хворого. Цей же результат дослідження лікар переписує в правий верхній кут титульного листка медичної карти стаціонарного хворого і завіряє своїм підписом.

Переливання крові та її компонентів проводять: лікуючий лікар, черговий лікар, лікар відділення трансфузіології або трансфузіологічного кабінету, а під час операції - анестезіолог і хірург, які не приймають безпосередньої участі в операції або проведенні наркозу.

Для виконання планових трансфузій реципієнтам, в анамнезі яких є неодноразові переливання крові або її компонентів та відомості про перенесені трансфузійні реакції, повторна вагітність, необхідний попередній підбір сумісного, еритроцитного концентрату (крові). Це здійснює лікар-ізосеролог у відділенні чи в центрі крові, використовуючи при цьому спеціальні проби на сумісність, включаючи желатиновий тест й непряму пробу Кумбса.

При необхідності індивідуального підбору крові лікар, який встановив показання до гемотрансфузії, направляє у відділення переливання крові або в центр крові пробірку з кров'ю хворого і заявку, в якій зазначає: прізвище, ім'я та по батькові хворого, встановлену групу крові і резус-належність, діагноз, трансфузійний і акушерський анамнез, найменування середника, причину підбору крові, яку дозу еритроцитного концентрату необхідно, назву відділення, засвідчені підписом лікаря.

Перед тим, як перелити гемотрансфузійний середник, лікар повинен переконатися в придатності його для трансфузії і в ідентичності позначеної групи крові, резус-належності донора і реципієнта. Для цього проводиться візуальний контроль контейнера (флакона) з кров'ю або її компонентами: герметичність упаковки, правильність паспортизації (номер, дата заготівлі, позначка групи і резус-належності, назва консерванту, прізвище, ім'я і по батькові донора, назва установи-заготовлювача, підпис лікаря). Макроскопічна оцінка якості консервованої крові та її компонентів, зводиться до виявлення видимих ознак бактеріального забруднення, наявності згустків і гемолізу.

Визначати придатність відстояної консервованої крові необхідно при достатньому освітленні на місці зберігання, тому що найменше струшування може привести до помилкового висновку внаслідок забарвлення плазми в рожевий колір під час змішування з еритроцитами. У перемішаній крові можна легко не помітити плівок і згустків.