Заборона на задоволення вимог кредиторів не стосується випадків, коли боржник після виявлення у встановленому порядку кредиторів одночасно задовольнив вимоги всіх конкурсних кредиторів, зокрема і шляхом зарахування зустрічних вимог. У такому випадку провадження у справі про банкрутство підлягає припиненню на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону.
40. Дія мораторію поширюється на задоволення вимог кредиторів, які подали заяви згідно зі статтею 14 Закону, і на вимоги кредиторів, що не подавали таких заяв, включаючи кредиторів, котрими в установленому порядку пред'явлені до виконання виконавчі документи.
41. Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону протягом дії мораторію, зокрема, забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства. Дія мораторію поширюється на вимоги кредиторів незалежно від моменту порушення виконавчого провадження за такими вимогами. Водночас потрібно мати на увазі, що відповідно до пункту 8 статті 34 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) до порушення провадження у справі про банкрутство, які до ліквідаційної маси не включаються і на них не поширюються заходи щодо забезпечення грошових вимог кредиторів. Тому не підлягає зупиненню виконавче провадження, яке знаходиться на зазначеній стадії і здійснюється за виконавчими документами.
42. Дія мораторію не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, а тому не підлягає зупиненню виконавче провадження за виконавчими документами, які підтверджують ці категорії вимог.
43. Дія мораторію поширюється виключно на вимоги виконавчих документів, що одержані кредиторами за їх позовами або безспірними вимогами зобов'язально-правового характеру на всі види забезпечення виконання зобов'язань неплатоспроможного боржника, зокрема зупиняє заходи звернення стягнення на заставлене майно та майно, яке знаходиться у податковій заставі на задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, на вимоги щодо стягнення фінансових санкцій за порушення норм антимонопольного, банківського, валютного законодавства, законодавства про цінні папери, про ціноутворення тощо.
44. Не нараховуються штрафні санкції (штрафи) та пеня за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), про які йдеться у частині четвертій статті 12 Закону, передбачені статтями 16 та 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". До інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання цих зобов'язань, на які поширюється дія мораторію, слід віднести адміністративний арешт активів, передбачений статтею 9 зазначеного Закону.
45. На підставі частини п'ятнадцятої статті 11 Закону всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника за правилами статті 14 Закону після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 14 Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Відповідно до частини другої цієї ж статті Закону вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Отже, Закон пов'язує з пропуском конкурсними кредиторами строку, встановленого для подання ними заяв, припинення їх права вимоги до боржника.
Кредитор (кредитори), за заявою якого (яких) порушено справу про банкрутство, не подає (подають) заяв після опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення цієї справи. Вимоги ініціюючих кредиторів вважаються визнаними і після їх перевірки у підготовчому засіданні підлягають внесенню розпорядником майна до реєстру.
46. Згідно з абзацом другим частини першої статті 14 Закону кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, мають право подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника. Законом не встановлено строку подання заяв такими кредиторами, отже, їх може бути подано в будь-який момент під час провадження у справі про банкрутство.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону заяви цих кредиторів, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються згідно з підсудністю, що встановлена Законом, тобто тим господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. За змістом абзацу третього частини шостої статті 14 Закону вимоги цих кредиторів встановлюються згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.
47. За змістом абзацу другого частини шостої статті 14 Закону кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника, мають право подавати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство. Однак вимоги цієї категорії кредиторів незалежно від їх звернення із заявою встановлюються розпорядником майна згідно з даними обліку боржника, а також за даними державного реєстру застав.
48. Відповідно до частини третьої статті 14 Закону боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна письмово повідомляє заявників і господарський суд. Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство. У Законі не встановлено строку оскарження зазначеного рішення боржника, тому за змістом Закону конкурсні кредитори, кредитори за вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, та кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, можуть оскаржити рішення боржника про невизнання їх вимог до припинення провадження у справі про банкрутство. У разі задоволення судом таких вимог арбітражний керуючий зобов'язаний внести до реєстру відповідні доповнення.
49. Згідно з частиною шостою статті 14 Закону вимоги кредиторів, визнані боржником або господарським судом, включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За змістом цієї норми до реєстру мають включатися визнані вимоги всіх конкурсних кредиторів, у тому числі безспірні вимоги кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) порушено справу про банкрутство.
Розпорядник окремо вносить до реєстру відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян згідно із заявами таких кредиторів та даними обліку боржника.
Окремо вносяться до реєстру також вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника.
50. Оскільки на передбачені статтями 536 та 625 ЦК проценти та індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання не поширюється заборона на їх нарахування в період провадження справи про банкрутство, то кредитор не позбавлений права подавати додаткові вимоги щодо стягнення процентів та інфляційних втрат відповідно до порядку, встановленого Законом. Те саме стосується процентів за позику та кредит (статті 1048, 1054 та 1057 ЦК) .
Додаткові вимоги працівників боржника щодо виплати заробітної плати мають обліковуватись арбітражними керуючими залежно від її нарахування та задоволення протягом часу провадження справи про банкрутство.
51. Статтею 512 ЦК встановлено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, в тому числі й грошовому. Законом не передбачено заборони на перехід прав кредиторів за грошовими зобов'язаннями до іншої особи у провадженні у справі про банкрутство. Тому арбітражні керуючі мають вносити до реєстру відомості про заміну кредиторів за грошовими зобов'язаннями у разі переходу їх права вимоги відповідно до правил ЦК, а господарські суди - зобов'язувати арбітражних керуючих вносити відповідні зміни до реєстру в разі оскарження необґрунтованої відмови арбітражних керуючих у внесенні відомостей про заміну кредитора. Особа, до якої перейшли права кредитора під час провадження у справі про банкрутство, отримує статус учасника провадження відповідно до абзацу двадцять другого статті 1 Закону. Заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на права та обов'язки боржника і не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом.
52. Законодавством про оподаткування та про загальнообов'язкове державне соціальне страхування не передбачено можливості й підстав заміни органів стягнення обов'язкових платежів та страхових внесків. Тому з огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України у провадженні у справі про банкрутство не допускається заміна органів державної податкової служби та цільових страхових фондів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і страхових внесків на загальнообов'язкове державне страхування та виконують у цьому провадженні функції кредиторів за недоїмками з відповідних платежів, за винятком випадків правонаступництва при реорганізації або ліквідації.
53. За змістом Закону України "Про оплату праці" не допускається перехід прав кредитора за вимогами щодо сплати заборгованості із заробітної плати у справі про банкрутство працедавця, за винятком переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
54. Закон і ГПК не містять приписів стосовно заборони прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також стосовно вирішення спору за цим позовом по суті. Порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК ухвалою суду зупиняє позовне провадження і роз'яснює позивачу зміст і наслідки частини другої статті 14 Закону.
Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі частини другої статті 14 Закону .
55. У разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали суду про порушення справи про банкрутство за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК.
56. При проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляє комітет кредиторів (частина дев'ята статті 7 Закону) . З моменту утворення комітету кредиторів саме він, а не окремі кредитори, вважається стороною у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом, зокрема частинами десятою - дванадцятою, чотирнадцятою статті 3-1, частинами сьомою, шістнадцятою статті 13, частинами першою, другою та восьмою статті 17, частинами першою та п'ятою статті 18, частинами восьмою-десятою статті 19, частиною п'ятою статті 21, частинами першою та тринадцятою статті 30, частиною третьою статті 36, частиною тринадцятою статті 53.
57. Рішення зборів кредиторів чи комітету кредиторів не може визнаватися господарським судом недійсним, оскільки за своєю правовою природою не є актом юридичної особи, державного чи іншого органу.
Суд повинен давати оцінку цим рішенням та враховувати їх резолюції у прийнятті судових актів у справі, якщо такі рішення відповідають приписам чинного законодавства.
58. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 16 Закону учасниками зборів кредиторів з правом вирішального голосу є кредитори, вимоги яких включені до реєстру вимог кредиторів. Отже, господарським судам слід враховувати, що за змістом Закону всі категорії кредиторів, крім поточних, можуть брати участь у зборах кредиторів, обирати зі свого кола комітет кредиторів та що виключно їх голосами приймаються рішення, віднесені до компетенції цих органів кредиторів.
Кредитор, вимоги якого не включено до реєстру, не має права брати участі у зборах кредиторів.
Кредитори, вимоги яких погашені відповідно до Закону, у подальшому не беруть участі в справі про банкрутство.
59. За змістом частин першої та другої статті 3-1 Закону арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів, за наявності ліцензії арбітражного керуючого, виданої уповноваженим органом у порядку, встановленому законом.
60. Приписами частин десятої-чотирнадцятої статті 3-1 Закону не передбачено укладання з арбітражним керуючим договору про виконання ним своїх обов'язків у провадженні у справі про банкрутство. Відповідно до статті 3-1, частини першої статті 11, частин першої-третьої статті 17 та частини першої статті 24 Закону єдиною підставою для виконання арбітражним керуючим своїх обов'язків є ухвала суду про його призначення в процедурах розпорядження майном боржника, санації боржника та ліквідації банкрута.
61. Правом запропонувати господарському суду кандидатуру розпорядника майна наділений кредитор, а стосовно державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, та у випадках, передбачених статтею 52 Закону, яка регулює особливості банкрутства відсутнього боржника, - державний орган з питань банкрутства, за участю представника органу, уповноваженого управляти державним майном, у порядку розгляду та подання до господарського суду пропозицій щодо кандидатур арбітражних керуючих.
Механізм реалізації повноважень державного органу з питань банкрутства визначено Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р. N 1159/2000 "Про Міністерство економіки України", наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 30 липня 2004 р. N 284 "Про ліквідацію територіальних органів з питань банкрутства Міністерства та утворення територіальних управлінь (відділів) з питань банкрутства Міністерства". Державний департамент з питань банкрутства діє на підставі Положення про Державний департамент з питань банкрутства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2006 р. N 533. При вирішенні питання щодо призначення розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора господарські суди мають керуватися вимогами частини другої статті 2 Закону, попередньо узгодити кандидатуру розпорядника майна з державним органом з питань банкрутства відповідно до Порядку розгляду та подання пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 21 листопада 2008 р. N 715.
Пропозиції державний орган з питань банкрутства подає у встановлений судом строк до дня проведення підготовчого засідання у справі про банкрутство.
62. У разі відсутності погодження державним органом з питань банкрутства жодної кандидатури арбітражного керуючого для призначення розпорядником майна (керуючим санацією, ліквідатором) у встановлений господарським судом строк суд самостійно призначає кандидатуру з числа зареєстрованих державним органом з питань банкрутства арбітражних керуючих, запропонованих кредиторами відповідно до зазначеного Порядку подання пропозицій.
63. Комітет кредиторів наділений правом подавати до господарського суду клопотання про призначення керуючого санацією та ліквідатора, а також про прийняття рішення про погодження кандидатури керуючого санацією.
Комітет кредиторів має право прийняти рішення про звернення до господарського суду з клопотанням про припинення повноважень арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора).
64. В ухвалі про призначення розпорядника майна суд має зазначити мотиви, з яких призначено певну кандидатуру та відхилено інші, що були запропоновані.
При виборі кандидатури розпорядника майна судам слід враховувати освіту, досвід та показники роботи у попередніх справах, кількість справ, у яких бере участь арбітражний керуючий, наявність у нього організаційних та технічних можливостей виконувати обов'язки розпорядника майна у конкретній справі, страхування відповідальності арбітражного керуючого та інші обставини, які свідчать про його здатність належним чином виконувати передбачені Законом обов'язки.
65. Невиконання або неналежне виконання арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) своїх обов'язків може бути підставою усунення його від обов'язків арбітражного керуючого та анулювання ліцензії, про що господарський суд виносить ухвалу з направленням державному органу з питань банкрутства.
66. Згідно з приписом частини восьмої статті 3-1 Закону невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, є підставою анулювання його ліцензії. У цих випадках ухвала суду направляється до Державного департаменту з питань банкрутства, який ліцензує діяльність арбітражних керуючих, аналізує результати їх діяльності та подає висновки на розгляд Міністерства економіки України.
67. Процедура розпорядження майном боржника, якщо інше не передбачено Законом, вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство і триває до моменту винесення судом ухвали про проведення санації боржника чи затвердження мирової угоди або прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або припинення провадження у справі з інших підстав, передбачених статтею 40 Закону.
У Законі чітко не визначено максимального строку цієї процедури, але судам слід враховувати, що термін з дати порушення провадження у справі до дати проведення підготовчого засідання не може перевищувати тридцяти днів, а засідання суду, на якому має бути винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство, має відбутися не пізніше шести місяців після дати проведення підготовчого засідання суду. Отже, максимальний строк процедури розпорядження майном боржника не може перевищувати семи місяців.
Відповідно до частини сьомої статті 13 Закону розпорядник майна призначається на строк не більше ніж шість місяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого управляти майном) боржника. Розпорядник майна призначається судом одночасно з порушенням справи про банкрутство або в підготовчому засіданні.
Розпорядник майна здійснює свої повноваження в межах прав і обов'язків, встановлених частинами восьмою та дев'ятою статті 13 Закону.
Його повноваження припиняються з дня затвердження судом мирової угоди чи призначення керуючого санацією або ліквідатора, якщо інше не передбачено Законом.
68. Повноваження керівника, органів управління боржника визначені законодавством та установчими документами. Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення їх повноважень, крім випадків укладення угод відносно майна боржника, визначених пунктом 13 статті 13 Закону, які можуть бути укладені органами управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна.
69. Розпорядник майна має право залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів, якщо інше не передбачено Законом або рішенням комітету кредиторів, але не має права використовувати інститут представництва для передачі іншим особам повноважень, встановлених частинами восьмою та дев'ятою статті 13 Закону, які зобов'язаний здійснювати особисто.
70. У підготовчому засіданні суд має перевірити наявність ознак неплатоспроможності боржника, розмір вимог кредитора (кредиторів), їх безспірність.
Часткове задоволення боржником грошових вимог ініціюючого кредитора вже після порушення провадження у справі про банкрутство не є законною підставою для припинення провадження у справі. Такі дії боржника порушують правила мораторію.
71. За відсутності підстав для припинення провадження у справі про банкрутство в підготовчому засіданні господарський суд ухвалою зобов'язує заявника подати за його рахунок до офіційного друкованого органу Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України (відповідно газети "Голос України" або "Урядовий кур'єр") оголошення про порушення справи про банкрутство.
72. Відповідно до частини тринадцятої статті 11 Закону господарському суду надано право залишити без розгляду заяву про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо заявником не виконано вимоги ухвали господарського суду щодо публікації оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство в десятиденний строк. Суд може залишити заяву про порушення провадження у справі без розгляду у випадку, якщо переконаний доказами у невиконанні ухвали господарського суду.
73. Згідно з частиною першою статті 12 Закону господарський суд за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою має право вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, у тому числі передбачених статтею 67 ГПК.
У виборі заходів забезпечення суду слід враховувати, що такі заходи не повинні унеможливлювати оперативно-господарську діяльність боржника, тобто не повинні мати характеру повної заборони на здійснення перерахування коштів, передачу майна, укладення угод, необхідних для провадження такої діяльності.
У накладенні арешту на майно чи забороні розпорядження майном господарському суду слід зазначити, щодо якого конкретно майна вживаються заходи забезпечення та які саме дії забороняється вчиняти органам управління боржника.
74. У попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний розглянути скарги усіх кредиторів, щодо вимог яких були заперечення боржника та які не були включені розпорядником майна до реєстру, і за результатами їх розгляду вирішити питання про включення або не включення цих вимог до реєстру з визначенням їх розміру.
За результатами попереднього засідання господарський суд виносить ухвалу про розмір визнаних судом вимог кожного із кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначає дату проведення зборів кредиторів. За змістом припису частини другої статті 14 Закону цією ж ухвалою господарський суд затверджує реєстр вимог кредиторів.
На підставі розміру вимог кредиторів, зазначених в ухвалі про затвердження реєстру, визначається кількість голосів, які належать кожному кредитору на зборах кредиторів.
75. Без завершення розгляду скарг усіх кредиторів, щодо вимог яких були заперечення боржника, і затвердження реєстру вимог кредиторів ухвалою попереднього засідання суду господарський суд не має права винести ухвалу про перехід до іншої судової процедури, що застосовується до боржника.
76. Відповідно до частини першої статті 17 Закону санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів господарський суд має право продовжити санацію боржника на строк не більше шести місяців або скоротити.
Господарському суду не надано права на затвердження плану санації, що містить строк для здійснення заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, який перевищує строк, визначений у Законі, навіть якщо цей план схвалено комітетом кредиторів. Разом з тим слід враховувати, що нормативно визначений строк, на який запроваджується процедура санації, не слід ототожнювати зі строком фактичних розрахунків з кредиторами, включеними до реєстру. Планом санації може бути передбачено терміни здійснення розрахунків з кредиторами, включеними до реєстру, що перевищують визначений у частині першій статті 17 Закону строк, на який вводиться процедура санації.
77. Згідно зі статтею 18 Закону протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника.
Частиною першою статті 18 Закону визначено, що план санації повинен містити заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.
План санації повинен містити строк відновлення платоспроможності боржника. Обов'язковою умовою цього плану є визначення термінів погашення вимог кредиторів способами, передбаченими приписом абзацу двадцять п'ятого статті 1 Закону.
78. Заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачені планом санації, не повинні суперечити приписам чинного законодавства України. Так, план санації не може передбачати для відновлення платоспроможності боржника додатковий випуск акцій акціонерним товариством чи розміщення боржником облігацій підприємства для розрахунків з кредиторами, оскільки ці заходи прямо суперечать вимогам відповідно статті 34 Закону України від 19 вересня 1991 р. N 1576-XII "Про господарські товариства" та частини другої статті 8 Закону України від 23 лютого 2006 р. N 3480-IV "Про цінні папери та фондовий ринок".
Частиною п'ятою статті 15 Закону України від 17 вересня 2008 р. N 514-VI "Про акціонерні товариства" не допускається збільшення статутного капіталу акціонерного товариства для покриття збитків.
79. У розгляді поданого на затвердження плану санації підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує 25 відсотків його статутного фонду, господарським судам слід враховувати, що відповідно до частини п'ятої статті 18 Закону, частини вісімнадцятої статті 11 Закону України від 21 вересня 2006 р. N 185-V "Про управління об'єктами державної власності" план санації такого боржника до подання на затвердження суду має бути попередньо погоджений керуючим санацією з Фондом державного майна України та державним органом з питань банкрутства.
80. Відповідно до частини п'ятої статті 17 Закону керуючий санацією має право подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними, а згідно з частиною одинадцятою цієї ж статті угода боржника, у тому числі та, що укладена до винесення господарським судом ухвали про санацію, може бути визнана господарським судом за заявою керуючого санацією відповідно до цивільного законодавства недійсною з наведених у цій частині підстав. Розгляд заяв керуючого санацією про визнання угод недійсними і повернення всього отриманого за такою угодою та позову сторони про відшкодування збитків за договором, який не виконується за рішенням керуючого санацією, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
81. Розгляд господарським судом заяв про визнання таких угод недійсними має здійснюватися з дотриманням загальних засад господарського судочинства, передбачених ГПК, з обов'язковим залученням до розгляду заяви в судовому засіданні осіб, прав та обов'язків яких стосується ця угода.
82. Частиною десятою статті 17 Закону керуючому санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію надано право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство та не виконаних повністю або частково, якщо доведено, що виконання договору завдає збитків боржнику, або договір є довгостроковим (понад один рік) чи розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі (крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника), або виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Цей припис узгоджується з положеннями статті 525 ЦК, яка не допускає односторонньої відмови від зобов'язання чи односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
83. Сторона договору, щодо якого керуючим санацією прийнято рішення про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний строк з дня прийняття такого рішення вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство. У разі звернення цієї сторони з позовом про відшкодування збитків господарські суди мають відмовляти у прийнятті таких позовних заяв на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК, а в разі порушення справи - припиняти провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.
84. Особи, які бажають взяти участь у санації боржника (інвестори), відповідно до частини сьомої статті 14 Закону можуть подати розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації чи план санації. Закінчення тридцятиденного строку, встановленого частиною першою статті 14 Закону для виявлення кредиторів, не є підставою для відмови у прийнятті та розгляді таких заяв.
Розпорядник майна зобов'язаний розглянути заяви інвесторів, довести їх до відома суду, кредиторів і боржника незалежно від часу їх надходження.
Особа, що подала заяву про участь у санації, набуває прав та обов'язків іншого учасника провадження у справі про банкрутство, в тому числі право оскарження судових актів, які стосуються її прав та обов'язків.
Інвестори в разі виконання плану санації можуть набувати прав власності на майно боржника відповідно до законодавства і плану санації.
85. Згідно з частиною першою статті 22 Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом та відкриває ліквідаційну процедуру у випадках, передбачених Законом. До таких випадків належать:
1) клопотання комітету кредиторів про введення процедури ліквідації у процедурі розпорядження майном боржника (частина восьма статті 16 Закону) ;
2) виявлена неможливість досягнення мети процедури санації після її введення судом (частина шоста статті 18, частина дванадцята статті 19, частини п'ята, шоста і одинадцята статті 21 Закону) ;
4) настання обставин, передбачених частиною восьмою статті 50 Закону, у справах про банкрутство фермерського господарства;
5) застосування судом процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником (стаття 51 Закону) ;
86. У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд зазначає про відкриття ліквідаційної процедури без зазначення строку. Її тривалість не повинна перевищувати дванадцяти місяців. Пізніше строк ліквідаційної процедури за клопотанням ліквідатора або комітету кредиторів може бути продовжено судом, про що виноситься ухвала. Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати вісімнадцяти місяців.
Ліквідатор зобов'язаний вчинити ліквідаційні заходи і передати на затвердження господарському суду звіт та ліквідаційний баланс у встановлений строк, проте невиконання ліквідатором цих дій у граничні строки, визначені Законом, не є підставою для припинення провадження у справі.
Наслідків перевищення строку ліквідаційної процедури Закон не містить.
87. Відповідно до частини другої статті 23 Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
За змістом цієї норми припинення повноважень органів управління банкрута та звільнення керівника відбувається у процедурі ліквідації, якщо її було введено одразу після завершення процедури розпорядження майном. Керівник боржника звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Якщо постанову про визнання боржника банкрутом прийнято в процедурі санації, то повноваження органів управління боржника повинні бути припинені, а керівника звільнено вже на стадії процедури санації, крім випадків, передбачених Законом.
88. Повноваження органів управління банкрута (загальних зборів акціонерів, наглядової ради акціонерного товариства тощо) припиняються виключно щодо управління персоналом банкрута та розпорядження його майном. Тому ці органи продовжують існувати і в ліквідаційній процедурі, але можуть виконувати лише ті зі своїх повноважень, які їм дозволені Законом.
Звернути увагу судів, що після внесення змін до Закону, Законом України від 17 листопада 2005 р. N 3107-IV до складу ліквідаційної комісії у ліквідаційній процедурі також включається уповноважена особа акціонерів, учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю.
89. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону ліквідатор виконує свої повноваження до завершення ліквідаційної процедури в порядку, встановленому Законом та іншими нормативно-правовими актами.
У разі тимчасового зупинення судом продажу майна банкрута або здійснення деяких інших повноважень ліквідатора в ліквідаційній процедурі останній продовжує здійснювати решту своїх, визначених Законом, повноважень, на які не поширюється таке зупинення, зокрема виконує повноваження працедавця, вживає заходів щодо охорони майна боржника тощо.
90. Відповідно до частини першої статті 26 Закону всі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси. Проте цим визначенням обсяг ліквідаційної маси не обмежується, оскільки згідно з частиною першою статті 213 ГК у процедурах банкрутства використовуються майнові активи, які належать йому на підставі речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності.
Права вимоги за зобов'язаннями та об'єкти права інтелектуальної власності можуть бути предметами цивільного обігу, а тому вони підлягають включенню до складу ліквідаційної маси і реалізації ліквідатором у порядку, встановленому Законом.
91. Відповідно до частини другої статті 213 ГК до складу ліквідаційної маси включаються також майнові активи осіб, які відповідають за зобов'язаннями неплатоспроможного боржника відповідно до закону або установчих документів боржника. Правила про додаткову та солідарну відповідальність засновників і учасників юридичних осіб та господарських товариств за зобов'язаннями останніх передбачено у статтях 65, 74, 75 та 82 Закону "Про господарські товариства".
92. Згідно з частиною п'ятою статті 25 Закону при здійсненні своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями боржника у зв'язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається виходячи з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
93. Якщо організаційно-правовою формою юридичної особи - банкрута є акціонерне товариство, ліквідатор зобов'язаний після винесення судом ухвали про ліквідацію такого товариства здійснити необхідні дії для скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій відповідно до Порядку скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 грудня 1998 р. N 222.
У разі визнання акціонерного товариства банкрутом судам рекомендується надсилати примірник відповідної постанови до територіального управління Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
94. Частиною першою статті 35 Закону визначено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
За своєю суттю мирова угода фіксує умови врегулювання обов'язків неплатоспроможного боржника щодо погашення заборгованості його кредиторам будь-якими законними способами, наслідком чого має стати припинення провадження у справі про банкрутство.
Інші особи, які беруть участь у провадженні в справі про банкрутство (інвестор, власник майна боржника), можуть бути учасниками мирової угоди, якщо вони беруть на себе обов'язок виконати частину зобов'язань боржника або іншим чином забезпечити виконання цих зобов'язань.
Якщо мирова угода містить умови про виконання зобов'язань боржника третіми особами відповідно до припису абзацу п'ятого частини четвертої статті 37 Закону, то треті особи також мають стати учасниками мирової угоди.
95. Згідно з частиною другою статті 35 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство, у тому числі й після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом. Проте господарським судам слід враховувати, що мирову угоду може бути укладено лише після публікації в офіційних друкованих органах оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, затвердження судом реєстру і обрання членів комітету кредиторів, оскільки цей правочин впливає на права та обов'язки всіх кредиторів у справі про банкрутство, крім випадків, прямо передбачених Законом, а рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається виключно комітетом кредиторів.
Звернути увагу судів на вимоги частини вісімнадцятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", якою встановлено, що мирова угода в процедурі банкрутства господарських організацій з корпоративними правами держави понад 25 відсотків їх статутного фонду погоджується з Фондом державного майна України та державним органом з питань банкрутства.
96. Угода, укладена до опублікування оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство між ініціюючим кредитором та боржником, не є мировою угодою в розумінні статті 35 Закону і не може спричиняти правові наслідки, передбачені для такої угоди.
97. Відповідно до статті 35 Закону рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймає комітет кредиторів більшістю голосів кредиторів - членів комітету і вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди. Мирову угоду від імені кредиторів підписує голова комітету кредиторів.
98. Рішення про укладення мирової угоди від імені боржника приймається в процедурі розпорядження майном боржника його керівником, а в процедурах санації та ліквідації - арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), який виконує повноваження керівника та органів управління боржника. Ці особи й підписують мирову угоду від імені боржника (банкрута).
99. Господарські суди мають враховувати, що згідно з частиною четвертою статті 37 Закону мирова угода, крім домовленості про відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, може містити також умови про:
- виконання зобов'язань боржника третіми особами;
- обмін вимог кредиторів на активи боржника або його корпоративні права;
- задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.
Для затвердження мирової угоди у провадженні у справі про банкрутство, за умовами якої має відбутись обмін вимог кредиторів на вже емітовані боржником акції чи інші корпоративні права, належні акціонерам чи іншим суб'єктам корпоративних прав у статутному капіталі боржника, господарський суд має перевірити наявність згоди на відчуження належних їм акцій чи часток, оскільки Законом не передбачено позбавлення акціонерів прав на акції чи учасників інших господарських товариств корпоративних прав поза їх волею. У випадках надання згоди акціонери та суб'єкти корпоративних прав у статутному капіталі товариства - боржника мають стати учасниками мирової угоди і підписати її.
100. Відповідно до частини третьої статті 38 Закону господарський суд відмовляє у затвердженні мирової угоди в разі порушення порядку укладення мирової угоди, встановленого Законом, та якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.
Згідно з частиною першою статті 38 Закону арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди. Проте оскільки у процедурі розпорядження майном боржника рішення про укладення мирової угоди приймають комітет кредиторів та керівник боржника, ці особи не позбавлені права подати до господарського суду заяву про затвердження укладеної ними мирової угоди.
101. Відповідно до частини першої статті 36 Закону мирову угоду може бути укладено тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 цього Закону. Отже, умови затвердженої мирової угоди не можуть бути поширені на вимоги першої черги задоволення, крім вимог, забезпечених заставою.
102. Відповідно до правила частини першої статті 35 Закону не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. З огляду на зміст припису частини другої статті 36 Закону це правило поширюється і на заборгованість зі сплати страхових внесків до цільових страхових фондів інших видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
103. У разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсягах, передбачених мировою угодою. У разі порушення провадження у справі про банкрутство цього ж боржника розмір вимог кредиторів визначається умовами затвердженої господарським судом мирової угоди.
104. Відповідно до частини першої статті 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або в разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є підставою для порушення провадження у справі у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону, а не виключно за наявності всієї сукупності перелічених у цій статті підстав.
105. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи (частина друга), а також про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (частина п'ята). Згідно з частиною першою статті 18 цього Закону відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. А в статті 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді витягу з Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується. Тому відповідно до вимог статті 34 ГПК допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є зазначені витяг чи довідка.
| Голова Верховного Суду України Секретар Пленуму Верховного Суду України | В.В.Онопенко Ю.Л.Сенін |