Довідка за результатами вивчення та узагальнення судової практики перегляду Вищим адміністративним судом України в касаційному порядку судових рішень у справах про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; про пільгове оподаткування субєктів господарювання, що діють на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи

Відповідно до плану роботи Вищого адміністративного суду України на II півріччя 2006 року Управлінням законодавства та узагальнення судової практики і за дорученням Судової палати з розгляду справ за зверненнями фізичних осіб Вищого адміністративного суду України суддею М.О. Сорокою здійснено вивчення та узагальнення судової практики перегляду Вищим адміністративним судом України в касаційному порядку судових рішень у справах про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; про пільгове оподаткування суб'єктів господарювання, що діють на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Метою зазначеного дослідження судової практики є сприяння виробленню єдиного підходу до вирішення справ цієї категорії, однаковому застосуванню законодавства при захисті прав та інтересів громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; про пільгове оподаткування суб'єктів господарювання, що діють на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, виявлення проблемних питань, найбільш характерних порушень чи неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні справ зазначеної категорії, підготовка пропозицій щодо їх усунення.

Як показує аналіз, найбільші складнощі у судовій практиці виникли при розгляді категорій спорів у справах:

- про стягнення допомоги на оздоровлення;

- про надання пенсії на пільгових умовах;

- про спонукання до видачі довідки про заробітну плату за період роботи на ЧАЕС, перерахування у зв'язку з цим заробітної плати та пенсії;

- щодо пільгового оподаткування суб'єктів господарювання, що діють на територіях, які зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо.

При вирішенні таких справ суди керуються нормативно-правовими актами України, зокрема Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС), спеціальним законодавством, серед якого:

- Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.91 N 796-XII;

- Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27.02.91 N 791а-XII;

- Закон України "Про пенсійне забезпечення" 05.11.91 N 1788-XII;

- Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 N 1058-IV;

- закони України про Державний бюджет України на відповідний рік;

- Закон України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 N 168/97-ВР;

- закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік.

При розгляді зазначеної категорії спорів судами застосовуються норми також підзаконних нормативних актів, зокрема:

- постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсації виплати особам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 26.07.96 N 836;

- постанови Кабінету Міністрів УРСР "Про затвердження Положення про порядок та умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького і вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України" від 29.06.91 N 59;

- Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсії за віком" від 20.02.96 N 49/96-ВР;

- постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" від 03.01.2002 N 1;

- постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення розмірів пенсій, призначених відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також пенсій, призначених відповідно до інших законів України, які раніше не підвищувались" від 28.03.2002 N 374;

- Порядку призначення і виплати пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.92 N 418;

- Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.97 N 51;

- Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.97 N 523;

- Рішення Конституційного Суду "У справі за конституційним зверненням громадянки Стешиної Рити Анатоліївни щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини другої статті 2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 25.10.2000 N 12-рп/2000;

- інших нормативно-правових актів.

Вивчення судової практики показало, що увагу слід звернути на питання встановлення правомірності звільнення від сплати державного мита суб'єктів підприємницької діяльності - громадян, віднесених до категорій 1 та 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; категорії З постраждалих та категорії 4 потерпілих від Чорнобильської катастрофи, за умов, визначених абзацами 2, 3 пункту 18 частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Відповідно до частини другої статті 214 КАС, отримавши касаційну скаргу, суддя-доповідач перевіряє дотримання при її оформленні вимог статті 213 КАС.

Згідно з вимогами частини п'ятої статті 213 КАС до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору, а також копії касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копії оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з абзацами 1, 2 пункту 3 Розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку та розмірах, визначених Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Статтею четвертою цього Декрету визначені особи, які звільняються від сплати державного мита. Серед яких громадяни, віднесені до категорій 1 та 2 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи; категорії 3 постраждалих та категорії 4 потерпілих від Чорнобильської катастрофи, за умов, визначених абзацами 2, 3 пункту 18 частини першої статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито".

Однак судова практика містить випадки, коли із касаційними скаргами звертаються громадяни, зазначені вище, які є суб'єктами підприємницької діяльності. У такому випадку зазначені суб'єкти підприємницької діяльності не користуються пільгами при сплаті судового збору. Так Вищий адміністративний суд України у справі за позовом Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Браіляна В.В. про стягнення штрафних санкцій та зустрічним позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Браіляна В.В. до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення зазначив, що якщо скаржник бере участь у справі як суб'єкт підприємницької діяльності, а не як громадянин, то на нього не поширюються пільги, встановлені пунктом вісімнадцятим статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито". Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України (пункт 5 інформаційного листа Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів" від 06.04.99 N 01-8/151.

Як свідчать результати аналізу судової практики, проблемні питання виникають стосовно тлумачення питання "календарний місяць" при обчисленні пенсій.

Так у справі за скаргою Крутова О.Є. до управління Пенсійного фонду України в Кролевецькому районі про визнання дій при призначенні пенсії невірними відповідач, перераховуючи з 01.01.2004 пенсію позивачу на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", врахував заробіток останнього за період роботи з 01.07.86 по 01.08.86, при цьому не взяв до уваги заробіток з 20.06.86 по 30.06.86, оскільки він не входить до календарного місяця. В результаті такого перерахунку пенсія позивача була зменшена.

Суд першої інстанції при винесенні рішення на підставі частини третьої статті 11 ЦПК та посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 19.05.2004 про офіційне тлумачення положень частини другої статті 90, пункту 8 частини першої статті 106 Конституції України роз'яснив, що словосполучення "протягом 30 днів" треба розуміти як перебіг 30-денного строку підряд, тобто в календарних днях обчислення строку починається з дня, коли заплановані пленарні засідання однієї чергової сесії не змогли розпочатися. На думку суду, календарний місяць слід розуміти не як період з 1 по останнє число відповідного місяця, а як місяць в календарних днях, починаючи з часу настання події, в даному випадку - з початку роботи заявника в Чорнобильській зоні.

З викладеним не погодилися суд апеляційної інстанції та Вищий адміністративний суд України, зазначивши, що календарний місяць - це відповідний місяць року за календарем (січень, лютий, березень і т.д.), починаючи з першого по останній день кожного місяця у календарному році (який становить період з 1 січня по 31 грудня).

З позиції судів апеляційної та касаційної інстанцій, тлумачення поняття "календарний місяць" по аналогії зі змістом зазначеного Рішення Конституційного Суду України від 19.05.2004 є безпідставним, оскільки мова іде про різні поняття.

Підставою звернень до суду з позовами про перерахування пенсії на підставі довідки про заробітну плату за період роботи на ЧАЕС є відмова управлінь Пенсійного фонду України у здійсненні зазначеного перерахування.

Суб'єктами звернень у справах зазначеної категорії є особи, які певний період працювали на ЧАЕС та яким відмовляють у видачі довідки, яка б підтверджувала зазначений факт, перерахуванні у зв'язку з цим заробітної плати та пенсії. Суб'єктами, дії яких оскаржують або звертаються з позовами про спонукання вчинити певні дії, виступають управління Пенсійного фонду України.

При вирішенні спорів зазначеної категорії судам слід враховувати, що розрахунок пенсії проводиться відповідними органами Пенсійного фонду України на підставі довідки про заробітну плату, виданої за місцем роботи особи, яка звертається з проханням про нарахування пенсії.

Управлінням Пенсійного фонду України може бути визнана недійсною довідка про заробітну плату, якщо в розрахунок включені суми, що не відображені в особистих листах та відомостях особи і які вона фактично не отримувала.

У відповідності з частиною першою статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, визначається Кабінетом Міністрів України.

У статті 54 зазначеного Закону передбачено, що обчислення і призначення вказаного виду пенсії провадиться відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (після внесення змін Законом України від 17.11.2005 N 3108-IV - відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з пунктом 1 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку із втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження нового Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 30.05.97 N 523, при обчисленні пенсії враховується фактичний заробіток.

Пенсії призваних на військові збори військовозобов'язаних, які брали участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та працювали у зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, призначаються із заробітку, який вони одержували за основним місцем роботи, з урахуванням фактично відпрацьованого часу у зоні відчуження, характеру виконуваної роботи, місця і тривалості робочого дня (незалежно від періоду проведення розрахунку оплати праці за умови, якщо цей розрахунок проведено на підставі первинних документів про місце роботи і тривалість робочого дня згідно із сумарною кратністю оплати праці, встановленою у відповідні періоди за зонами небезпеки: у III зоні - 5, II - 4, у I зоні - 3).

При цьому в усіх випадках заробітна плата для розрахунку пенсії не повинна бути нижчою від фактично одержаної суми у зазначений період (абзац 12 пункту 1 Порядку обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи).

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також: за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Частиною першою статті 84 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що при виникненні права на підвищення пенсії перерахунок провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву подано ним після 15-го числа.

Згідно із вказаним Законом сума пенсії не одержана своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсії, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.

При вирішенні справ зазначеної категорії судам необхідно з'ясувати:

- у чому полягають неправомірні дії управлінь Пенсійного фонду України;

- розмір пенсії, яку отримувала особа на час виникнення спірних правовідносин;

- на підставі яких документів зазначена пенсія була особі нарахована;

- коли і яку довідку про заробітну плату надала особа для перерахунку пенсії;

- чи отримувалася зазначена в довідці заробітна плата фактично;

- чи вирішена заява особи управлінням Пенсійного фонду України відповідно до вимог діючого законодавства;

- які вимоги особи належать до адміністративної, а які до цивільної юрисдикції.

Недотримання зазначених вимог тягне скасування судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд.

Такого висновку Вищий адміністративний суд України дійшов у справі за позовом Шарапи С.М. до управління Пенсійного фонду України в Барвінківському районі Харківської області і до відділу культури Барвінківської районної державної адміністрації про стягнення заробітної плати за час роботи в зоні відчуження наслідків аварії на ЧАЕС, зобов'язання видати довідку та стягнення заборгованості по виплаті пенсії.

Значну кількість справ, які розглядаються судами в порядку адміністративного судочинства, становлять спори про стягнення допомоги на оздоровлення.

Аналіз судових рішень дозволяє зробити висновок про відсутність в суді касаційної інстанції єдиного підходу до вирішення справ зазначеної категорії.

Причина різної практики щодо вирішення даної категорії спорів у недосконалості законодавства, відсутності чіткої визначеності питання розміру компенсаційних виплат; неузгодженості нормативно-правових актів, які регулюють дане питання.

Висновок про позицію Вищого адміністративного суду України щодо вказаної категорії спорів зроблено на підставі аналізу ухвал у справах за позовом Ільченка А.С. до управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради про стягнення заборгованості по щорічній матеріальній допомозі на оздоровлення за 2001 та 2002 роки в розмірі 1357 грн.; за позовом Демченка С.І. до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзенського району м. Маріуполя про захист конституційних прав, свобод людини і громадянина та стягнення коштів на оздоровлення за 2003 рік; за позовом Зоріна М.С. до управління праці та соціального захисту населення Авдіївської міської ради Донецької області про стягнення компенсації на оздоровлення та інших.

Позивачами у справах про стягнення допомоги на оздоровлення виступають фізичні особи, відповідачами - управління праці та соціального захисту відповідної ради.

При вирішенні зазначених спорів Вищий адміністративний суд України керується нормами Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", закону України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік, постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" інвалідам II групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Пунктом 2 частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що інвалідам III групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Закон України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" від 13.12.2001 N 2896-III з 01.01.2002 встановлює мінімальну заробітну плату в розмірі 140 грн., а з 01.07.2002 - 165 грн. на місяць.

Закон України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" від 26.12.2002 N 372-IV встановлює мінімальну заробітну плату на 2003 рік у розмірі 185 грн., а з 01.12.2003 - 205 грн.

Згідно зі статтею 62 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Відповідно до статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

У пункті 3 Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України "Про оплату праці " та встановлення мінімального розміру пенсії за віком" зазначено, що до внесення відповідних змін у чинне законодавство виплати, крім пенсій, тарифних ставок і окладів, які розраховані на підставі мінімальної заробітної плати, застосовуються в розмірах, встановлених на 01.02.96.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік" та ст. 2 Закону України "Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінету Міністрів України здійснювати перегляд цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України на ці роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлені розміри компенсаційних виплат відповідно до програми діяльності Кабінету Міністрів України на 1996 рік, схваленої Постановою Верховної Ради України від 11.10.95.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір щорічної виплати на оздоровлення для другої групи інвалідності становить 21 грн. 50 коп., і ніяких змін в Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо розміру виплат не внесено.

Відповідно до підпункту "е" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" розмір компенсації для першої групи інвалідності становить 26 грн. 70 коп., і ніяких змін в Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо розміру виплат не внесено.

Таким чином, позиція Вищого адміністративного суду України полягає в тому, що при нарахуванні щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення необхідно, крім вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", враховувати положення постанови Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і, відповідно, здійснювати виплати у розмірах, зазначених в останній.

Інший підхід Вищого адміністративного суду України до зазначеного питання відображений в судових рішеннях у справах за позовом Жерновнікова Г.В. до управління праці та соціального захисту населення Авдієвської міської ради про стягнення допомоги на оздоровлення та за позовом Дуболара М.О. до Управління праці та соціального захисту населення Пролетарської районної ради в м. Донецьку про стягнення недоотриманих сум на оздоровлення.

Нормативно-правове обґрунтування позиції суду касаційної інстанції полягає у наступному.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" інвалідам першої та другої групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не передбачає умови, розміри та порядок виплат щорічної допомоги інвалідам, тому посилання судів на вказану постанову безпідставні. Крім того, Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" має вищу юридичну силу і при вирішенні позовних вимог суди повинні керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в подальшому будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню стаття 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням розміру мінімальної плати на момент виплати.

Таким чином, з позиції Вищого адміністративного суду України, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що управління праці та соціального захисту населення Авдієвської міської ради при виплаті щорічних виплат на оздоровлення у розмірі 26,70 грн. діяло відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.96 N 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є необгрунтованими.

Виходячи з вищенаведеного та з урахуванням вимог статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи" управління праці та соціального захисту населення Авдієвської міської ради повинно виплачувати інвалідам 2-ї групи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, щорічну допомогу на оздоровлення виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виплати щорічної компенсації на оздоровлення.

Отже, викладена позиція Вищого адміністративного суду України полягає у тому, що при нарахуванні щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення слід виходити лише з вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і виплачувати її у розмірах, визначених статтею 48 вказаного Закону для інвалідів відповідної групи.

Вважаємо, з наведеною позицію варто погодитися з огляду на те, що постанова Кабінету Міністрів України "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є підзаконним нормативно-правовим актом, а у разі виникнення колізії між її нормами та нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи", застосуванню підлягають положення останнього.

Крім того, варто зазначити, що дану позицію підтримав також: Верховний Суд України у справі за позовом Словінського В.С. до Торезького управління праці та соціального захисту населення Донецької області про стягнення заборгованості по щорічній допомозі на оздоровлення (постанова Верховного Суду України від 14.11.2006 у справі N 21-95во06).

Як свідчать вивчені матеріали, сталою є практика судів, що розглядають справи в порядку адміністративного судочинства, щодо вирішення питання провизнання недійсними актів Державної податкової інспекції про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість юридичних осіб, які здійснюють господарську діяльність на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Позиція Вищого адміністративного суду щодо зазначеного питання полягає у наступному: згідно з пунктом 9.6 статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість" (зі змінами і доповненнями на момент виникнення спору) свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання, яке відбувається у випадках, якщо: зареєстрована згідно з пунктом 2.1 вказаного Закону протягом 24 поточних календарних місяців як платник податку особа мала за останні 12 поточних календарних місяців оподатковувані обсяги поставки товарів (робіт, послуг) менші ніж 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; зареєстрована як платник податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку.

Отже, анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість може бути здійснено лише при наявності встановлених вказаним вище Законом підстав.

Зазначена позиція викладена у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Вектор" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним акта.

Спірний акт мотивований тим, що згідно зі статтею 7 Закону України від 27.02.91 N 791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Вектор" втратило статус платника податку.

Однак у відповідача були відсутні правові підстави для застосування статті 9 Закону України "Про податок на додану вартість", яка містить вичерпний перелік підстав для анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість, оскільки:

- державна реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Вектор" як суб'єкта господарювання проведена в червні 2004 року, таким чином, до дати анулювання свідоцтва від дати реєстрації суб'єкта як платника податку минуло лише 2 місяці;

- рішення про ліквідацію платника податку не приймалося.

Вищий адміністративний суд України відмітив, що судами першої та апеляційної інстанцій вірно визначено, що Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" не є пріоритетним у вирішенні даного спору, а тому не може бути застосований до спірних відносини щодо законності акта Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області від 13.08.2004 N 10, адже згідно з його преамбулою він регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність в цих зонах, і не має жодного відношення до податкових правовідносин, не встановлює будь-яких спрощених систем оподаткування, які б визначали особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від встановленого Законом України "Про податок на додану вартість".

За таких обставин правильними з позиції суду касаційної інстанції є висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" не звільняє суб'єкта господарювання від сплати податку на додану вартість з товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України і не позбавляє підприємство, яке знаходиться на визначеній Законом території, статусу платника податку.

Водночас, як свідчать результати вивчення судової практики, має місце неоднакове вирішення Вищим адміністративним судом України питання щодо можливості застосування норм Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" як закону про оподаткування.

Наприклад, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Ґуральня" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області про визнання недійсним акта Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" не є законом про оподаткування та не позбавляє підприємства, які розташовані у зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю статусу платника податку на додану вартість.

У справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Лисянське ремонтно-транспортне підприємство" до управління Пенсійного Фонду України в Лисянському районі Черкаської області про зобов'язання зарахувати надмірно сплачені кошти в рахунок внесків у поточному та майбутніх періодах Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" є податковим законом і, відповідно, може звільняти від нарахування і сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

На нашу думку, при застосуванні законодавства, яким встановлюється пільговий режим оподаткування для суб'єктів господарювання, що діють на території, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідно врахувати наступне: відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про систему оподаткування" (у редакції до 22.02.2006 ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

У пункті 11.4 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у Законі України "Про податок на додану вартість", пріоритет мають норми Закону України "Про податок на додану вартість".

Також необхідно враховувати, що пільги з оподаткування суб'єктів господарювання на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлювались лише на підставі Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", й норми щодо встановлення цих пільг до законів про оподаткування не включались (інформаційний лист Вищого господарського суду України від 12.05.2005 N 01-8/783.

На даний час законодавцем усунено колізію щодо регулювання означеного питання, шляхом виключення зі статті 7 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" норми щодо звільнення від оподаткування прибутку, звільнення від сплати ввізного мита митних та акцизних зборів і податку на додану вартість з підакцизних товарів, що імпортуються, від сплати додаткового збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти.

Виходячи із загальноприйнятого розуміння поняття узагальнення (Философский словарь / Под ред. И.Т.Фролова. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1986. - с. 328.), узагальнення судової практики, яка виникає при здійсненні адміністративного судочинства, є логічним процесом переходу від одиничного до загального (де одиничним буде вирішення конкретних справ, що знаходять вияв у постановах та ухвалах відповідної судової інстанції, що підлягають узагальненню, а загальним - позиції, які вказують на правильність підходів до вирішення аналогічних ситуацій), а також результат цього процесу - формалізований документ, який відповідає встановленим вимогам, що містить в собі інформацію для вироблення однакової практики вирішення справ певної категорії судами всіх інстанцій.

Таким чином, для здійснення узагальнення та його аналізу необхідна наявність судової практики з відповідних категорій справ.

Як свідчить аналіз, судова практика Вищого адміністративного суду України містить одиничні випадки перегляду судових рішень з деяких справ цієї категорії, що не дає можливості здійснення узагальнення судової практики, бо це суперечить його правовій природі.

Враховуючи вищевикладене, пропонуємо огляд судових рішень у справах:

- про оскарження відмови або зобов'язання видати посвідчення учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС;

- про відмову в наданні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

- про присвоєння особі статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

- щодо визнання права на пенсію по інвалідності військовослужбовцям тощо.

Огляд судових рішень із зазначених питань проводиться з метою сприяння суддям у виробленні єдиного підходу до вирішення аналогічних справ, унеможливлення ситуацій, коли за аналогічних обставин виносяться діаметрально протилежні рішення.

При вирішенні спорів щодо відмови Головним управлінням у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС у видачі посвідчення особам, яким в дитячому віці встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, суди першої та апеляційної інстанції, з позиції Вищого адміністративного суду України, вірно застосовують норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особи, яким у дитячому віці встановлений причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, визнаються потерпілими від Чорнобильської катастрофи за умови проходження переогляду у спеціальній радіологічній медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п'ятої статті 17 цього Закону.

Непроходження особою такого переогляду є підставою для відмови зазначеній особі Головним управлінням у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС у видачі їй посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи відповідної категорії. За даних обставин скарга на неправомірність відмови уповноваженого органу у видачі посвідчення потерпілої задоволенню не підлягає. Як приклад можна навести судове рішення по справі за скаргою Алатирьової Є.І. на неправомірні дії Головного управління у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС.

У процесі вивчення судової практики виявлено, що мають місце звернення фізичних осіб зі скаргами на дії органів державної виконавчої влади та Головного управління з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи у зв'язку з відмовою останніх в наданні особі статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Як приклад можна навести справу за скаргою Лем'єва О.І. на дії Донецької обласної державної адміністрації та Головного управління з питань надзвичайних ситуацій у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи про відмову в наданні статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1. Вищий адміністративний суд України, залишивши без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, зазначив, що згідно з вимогами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для надання статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1 необхідно медичний експертний висновок про причинний зв'язок між набутим захворюванням та аварією на ЧАЕС.

Пунктом 1 частини першої статті 14 зазначеного Закону визначено, що до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відносяться інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.

Таким чином, законодавець до категорії 1 відносить три групи:

1) інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою;

2) інваліди з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою;

3) хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію Міністерства охорони здоров'я України. Тобто обов'язковою умовою для встановлення причинного зв'язку є підтвердження його під час стаціонарного обстеження медичною комісією визначеного рівня.

У випадку відсутності або недоведеності причинного зв'язку інвалідності особи з Чорнобильською катастрофою або наявності у неї променевої хвороби внаслідок Чорнобильської катастрофи, скарга особи на дії уповноважених органів щодо відмови у видачі посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 задоволенню не підлягає.

У результаті вивчення судової практики встановлено, що Вищим адміністративним судом України в касаційному порядку переглядалися справи щодо зобов'язання управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи облдержадміністрації присвоїти особі статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Згідно з частиною четвертою зазначеної статті Закону видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими радами на цих територіях.

У абзаці 2 частини четвертої статті 65 цього Закону закріплено, що порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 20.01.97 N 51, а саме абзацу третього пункту десятого, посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС на підставі одного з таких документів:

а) посвідчення про відрядження в зону відчуження;

б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження;

в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Якщо особою не надано документів, які б підтверджували її участь по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, то її вимоги про присвоєння статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та видачу відповідного посвідчення задоволенню не підлягають (справа за позовом Лемешка О.М. до управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Чернігівської облдержадміністрації).

Згідно з частиною четвертою статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до категорії 1 або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку віднесення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок віднесення деяких категорій громадян до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 02.12.92 N 674 (далі - Порядку N 674), належать громадяни із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї відносяться: до категорії 3 - особи, які складали ядерні заряди і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, брали участь у підземних випробуваннях ядерної зброї, а також ті, які переопромінились при охороні ядерних полігонів під час випробувань.