2. Неухильне дотримання існуючого законодавства щодошвидкості руху транспорту та інших правил дорожнього руху.
МВС, Мінтранс.
Постійно.
3. Дотримання законодавства щодо покарання за керуваннятранспортом у нетверезому стані.
МВС, Мінтранс.
Постійно.
4. Виділення груп ризику щодо дорожньо-транспортних пригод ісанітарно-освітня робота серед цих груп.
Мінтранс, МОЗ.
Постійно.
5. Будівництво підземних переходів або пішохідних мостів увеликих містах.
Держбуд, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
6. Припинення випуску і використання етильованого бензину.
Мінпаливенерго, Мінтранс, Мінекоресурсів,
Мінекономіки.
2005 рік.
7. Впровадження на автотранспортних засобах
каталізаторів-нейтралізаторів відпрацьованих газів.
Мінтранс, Держстандарт.
2002 рік.
8. Оснащення автомобілів, суден та поїздів системами іпристроями щодо зниження викидів, розроблення нових видівавтомобільних двигунів.
Держпромполітики, Мінтранс.
Постійно.
9. Виробництво і застосування палива і мастила, які зменшуютьнегативний вплив двигунів внутрішнього згоряння на довкілля таздоров'я людини. Контроль за якістю роботи двигунів, у тому числіекспрес-аналіз якості палива і мастила у роздрібній торгівлі.
Мінтранс, МВС, Держстандарт, Мінекономіки,
МОЗ.
Постійно.
10. Забезпечення пріоритетності розвитку пасажирськогоелектротранспорту та будівництва об'їзних доріг у великих містах.
Держбуд, Мінекономіки, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
11. Доопрацювання законодавчої бази щодо роботи підприємствміського електротранспорту.
Держбуд, Мінфін, Мінекономіки,
Мінтранс, МОЗ.
2000 рік.
12. Удосконалення технічних засобів, розроблення тавпровадження нових екологічно чистих видів транспорту, зокремаліній швидкісного трамвая та швидкісних монорейкових ліній типу"Радан".
Держбуд, Держпромполітики, Мінекономіки,
Мінфін, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
2003 рік.
13. Поліпшення стану будівництва та експлуатаціїавтомобільних доріг в населених пунктах, у тому числі розробленнята застосування нових стійких матеріалів для покриття пішохіднихта проїзних доріг.
Мінтранс, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
14. Організація впровадження та екологічного контролюавтотранспорту на митницях та в'їздах у населені пункти.
Мінтранс, Мінекоресурсів.
2000 рік.
15. Впровадження технологій очищення використаної води та їїзворотного використання на транспорті.
Мінтранс, Держводгосп, Мінекономіки,
Мінекоресурсів, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
2003 рік.
16. Впровадження технологій утилізації та ліквідації залишківнафтопродуктів, сміття, у тому числі у воді.
Мінтранс, Держводгосп, Мінекономіки,
Мінекоресурсів, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
17. Розроблення і впровадження системи заходів захисту віднегативного впливу шуму, іонізуючого і неіонізуючоговипромінювання на населення в районах розташування аеропортів тамагістральних шляхів (авто-, залізничних), приєднання України довідповідних Правил ЄЕК ООН (Женевська угода) 1958 року. Здійсненняекспертизи проектів будівництва нових і реконструкції діючихаеропортів, об'єктів системи обслуговування повітряного руху навідповідність встановленим нормам розміщення радіотехнічнихзасобів (РТЗ), які працюють у надвисокочастотному діапазоні.Контроль за вимірюванням рівня електромагнітного випромінювання тадотриманням санітарних норм при встановленні нових засобів РТЗ,які працюють у надвисокочастотному діапазоні. Контроль наявностіта стану засобів індивідуального захисту персоналу, що обслуговуєРТЗ, які працюють у надвисокочастотному діапазоні (у ході плановихперевірок підприємств).
МОЗ, Мінтранс, Мінекономіки, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2003 рік;
о) сільське господарство
Зменшення ризику для здоров'я людини, пов'язаного зсільськогосподарським виробництвом.
Основа для дій
1. Сільське господарство - галузь, що має могутнійприродно-ресурсний потенціал. У сільськогосподарському виробництвізгідно з статистичною звітністю 2-ТГ (водгосп) за 1997 рік буловикористано 8,026 млрд.куб.метрів води, або 38 відсотківзагального обсягу її споживання. Розораність угідь досягла 79відсотків, а в ряді регіонів перевищує 90 відсотків. Довикористання залучені малопродуктивні землі, включаючи прирусловілуки, пасовища та схили. Якщо Україна займає 5,7 відсоткатериторії Європи, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9відсотка, а рілля - 26,9 відсотка.
2. Ефективність використання земель в Україні значно нижча,ніж у середньому по Європі. На одного жителя країни припадає 0,82га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тодіяк у середньому по Європі ці показники становлять відповідно 0,44і 0,25 га.
Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу вУкраїні є:
тривала відсутність реального власника;
помилкова стратегія залучення до використання максимальноїплощі;
недосконалі техніка і технологія обробки землі та виробництвасільськогосподарської продукції;
недосконалість цінової політики;
недотримання науково обгрунтованих систем веденняземлеробства;
недосконала система використання і внесення органічних імінеральних добрив;
низький науково-технічний рівень проектування, будівництва таексплуатації меліоративних систем;
невиконання у повному обсязі природоохоронних заходів.
Якісний стан земельного фонду постійно погіршується.
3. Сільське господарство в Україні є надзвичайно важливимвидом людської діяльності. Деякі способи господарювання несуть всобі загрозу для здоров'я:
використання земель, забруднених хімічними та радіоактивнимиречовинами, що може призводити до забруднення продуктівхарчування;
нераціональне використання у сільськогосподарськомувиробництві пестицидів та інших агрохімікатів, зокрема азотнихдобрив, що може призвести до забруднення продуктів харчування;
неправильне поводження з пестицидами та агрохімікатами можепризводити до професійних отруєнь і захворювань хімічного генезу,а широке використання в сільському господарстві біологічноактивних речовин - до захворювань бронхолегеневої системи;
інтенсивне сільськогосподарське виробництво може сприятирозвитку зоонозних хвороб, таких як бруцельоз, туберкульоз(великої рогатої худоби) або сальмонельоз (свійської птиці);
порушення умов зберігання зерна може призвести до утворенняплісняви, в результаті чого населення зазнає впливу афлотоксинів,що в свою чергу може сприяти розвитку злоякісних пухлин печінки;
технічно застаріла та зношена сільськогосподарська техніка єджерелом травмування механізаторів та виникнення у них професійнихта виробничо обумовлених захворювань.
Основні пріоритети зменшення ризику для здоров'я населення,пов'язаного з сільськогосподарським виробництвом:
виробництво екологічно чистої сільськогосподарськоїпродукції;
забезпечення санітарно-гігієнічних вимог у сільськомугосподарстві.
План дій
1. Створення системи стимулювання виробництва чистоїсільськогосподарської продукції.
Мінагрополітики, Держпромполітики,
Держкомзем, Мінфін, Мінекономіки.
2003 рік.
2. Удосконалення заходів із створення безпечних і здоровихумов праці для працівників, зайнятих розробленням та застосуваннямсільськогосподарської техніки.
Мінагрополітики, Держпромполітики, Академія
медичних наук, МОЗ.
2001 рік.
3. Впровадження механізації важких робіт у рослинництві татваринництві, у тому числі із застосуванням засобів малоїмеханізації.
Мінагрополітики, Держпромполітики, Академія
медичних наук, МОЗ.
2002 рік.
4. Впровадження малотоксичних, нестійких в довкіллі засобівзахисту рослин та нових апробованих способів біотехнології.
Мінагрополітики, Академія медичних наук,
МОЗ, Мінекоресурсів.
2003 рік;
п) спільна відповідальність усіх галузей народногогосподарства
Слід зазначити, що зусиллями тільки екологічних і медичнихзакладів неможливо виправити становище, що склалося. Необхіднеусвідомлення і визнання того, що всі галузі народного господарстваповинні нести спільну відповідальність за створення довкілля, якеб не шкодило, а сприяло розвитку здоров'я населення.
Принцип "профілактика краще, ніж лікування", який завжди бувпритаманний вітчизняній медицині, доповнений у Європейському планіз гігієни навколишнього середовища принципом "профілактика можевиявитися набагато дешевшою".
7. Системи інформації про стан здоров'я
населення і якість довкілля
Необхідно мати якісну інформацію про забруднення довкілля,захворюваність і поширення екологічно залежних хвороб.
Основа для дій
1. Для ефективного управління в галузі охорони здоров'янеобхідна своєчасна, повна і достовірна інформація, яка надходитьвід спеціальних систем нагляду за захворюваністю і смертністю.Такі системи створюються у разі можливості попередити патологію,при високій смертності від захворювання, загрозі епідемій, великійсоціально-економічній значущості, особливій увазі громадськості дозахворювань. В Україні ведеться облік захворюваності з усіххвороб.
2. Для 22 областей країни ведеться онкологічний реєстр,окремо ведуться національні реєстри хвороб ліквідаторів тапотерпілих серед дорослого населення, дітей, що постраждаливнаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС.
3. Інформаційна система МОЗ існує для забезпеченняуправлінських рішень та контролю над регіонами. Дані надаються увигляді статистичних державних та галузевих звітів. У центрімедичної статистики МОЗ створено національну базу даних з питаньсуспільного здоров'я, інтегровану з європейськими базами даних("Здоров'я для всіх", ОЕС, Євростат тощо).
4. Вплив чинників довкілля на здоров'я населення виявляєтьсяпід час спеціального аналізу даних щодо так званих екозалежниххвороб та рівня шкідливої дії антропогенних факторів. Найкращимчином питання може бути вирішено шляхом організації системиспеціального епідеміологічного нагляду за індикаторними станами.
Основні пріоритети у системі інформації про стан здоров'янаселення і якість довкілля:
визначення індикаторних станів для характеристики впливузабруднення довкілля, у тому числі виробничого, на здоров'янаселення;
забезпечення механізмів виявлення можливих зв'язківзабруднення довкілля із станом здоров'я населення.
План дій
1. Визначення у рамках Програми реформування медичноїстатистики системи охорони здоров'я на період до 2002 рокустатистичних показників, які можуть відображати вплив забрудненогодовкілля на здоров'я населення.
МОЗ, Академія медичних наук,
Мінекоресурсів, Держкомстат.
2000 рік.
2. Розроблення облікової і звітної документації щодовизначення впливу забрудненого довкілля на здоров'я.
МОЗ, Мінекоресурсів, Держкомстат.
2000 рік.
3. Створення у рамках Цільової комплексної Програмидержавного генетичного моніторингу в Україні на 1999 - 2003 роки,затвердженої Указом Президента України від 4 лютого 1999 р. N 118( 118/99 ), системи епідеміологічного нагляду за процесоміндукованого мутагенезу в популяціях.
МОЗ.
2000 рік.
4. Створення інтегрованих баз даних центрального ірегіонального рівнів щодо впливу чинників довкілля на здоров'янаселення на основі єдиного фонду інформації та перелікупокажчиків.
МОЗ, Мінекономіки, Мінекоресурсів.
2003 рік.
5. Забезпечення виконання положень Орхуської конвенції(ратифікованої Верховною Радою України 6 липня 1999 року).Розроблення положення про умови надання екологічної, статистичноїінформації органам виконавчої влади, іншим установам і закладам,неурядовим організаціям, фізичним особам. Забезпечення доступу дофондів статистичної інформації на електронних носіях черезінформаційні мережі, у тому числі через Інтернет.
МОЗ, Мінекоресурсів, МНС, Мінекономіки,
Держкомстат.
2000 рік.
8. Наукові і технологічні розробки
Створення наукової і технологічної основи для підтримки станудовкілля, який міг би сприяти здоров'ю людини.
Основа для дій
1. Детерміністична методологія досліджень у галузіприродничих наук змінилася на ймовірнісну. Поняття "ризик" сталопредметом дослідження. Несприйняття цього міждисциплінарногопоняття, у тому числі про ймовірнісний характер ушкоджень здоров'япід впливом чинників довкілля, гальмує нині розвиток гігієнічноїнауки в Україні, а також втілення в практику профілактичнихзаходів, які базуються на концепції управління ризиком.
2. Вітчизняна наука при регламентації шкідливих чинниківздебільшого користується методологією, в основі якої лежать:
пріоритет медико-біологічних ефектів;
концепція пороговості шкідливої дії факторів;
уявлення про повну безпеку шкідливих для здоров'я чинників заумови дотримання встановлених нормативів, що закладене увизначеннях гранично допустимих концентрацій, рівнів, доз.
Наявна методологія виключає поняття про допустимий ризик, якевпродовж десятиріч використовується у світі. Разом з тим визнанняймовірнісного характеру виникнення ефектів внаслідок діїіонізуючої радіації, мутагенних і канцерогенних чинників хімічноїприроди тощо, робить проблему їх регламентації не тількимедико-біологічним, а й економічним завданням, переводячиприйняття рішень в соціальну площину.
Проблеми регламентування повинні вирішуватися з позиції"користь-шкода" і багато в чому визначатися соціально-економічнимстаном суспільства.
3. Унаслідок прийняття в Україні Концепції допустимого ризикуможливе:
удосконалення методології регламентування шкідливої діїрізних чинників довкілля (води, повітря, як атмосферного, так іприміщень, грунту, фізичних факторів та інших) на здоров'янаселення;
полегшення процесу гармонізації існуючих нормативів знормативами світового співтовариства.
4. Доцільно ширше застосовувати знання і досвід, накопиченісвітовою науковою громадськістю.
5. Повинні проводитися дослідження з метою створенняекологічно безпечних, маловідхідних і безвідхідних технологій,підвищення вартості яких компенсується підвищенням рівня здоров'яі добробуту людей.
Основні пріоритети у сфері наукових і технологічних розробок: розроблення моделей прогнозування небезпечних ситуацій тазапобігання їх антропогенних наслідків;
забезпечення поширення ймовірнісної методології досліджень;
створення екологічно безпечних технологій.
План дій
1. Удосконалення критеріїв і методів оцінки здоров'я таранніх проявів його пошкодження. Розвиток методів біомоніторингу.
МОЗ, Академія медичних наук, Мінекономіки.
2001 рік.
2. Удосконалення методів екологічного моніторингу зурахуванням стану довкілля.
Мінекоресурсів, МОЗ, МНС, Мінагрополітики,
Держкомзем, Держводгосп, Держбуд.
2003 рік.
3. Удосконалення економічного механізму стимулювання роботищодо практичного впровадження екологічно безпечних, мало- ібезвідходних технологій.
Держпромполітики, Мінекоресурсів.
Постійно.
9. Професійна освіта
Поліпшити освіту в галузі гігієни довкілля і забезпечитисуспільство фахівцями сучасного рівня.
Основа для дій
1. Для успішного вирішення питань гігієни довкілля необхіднооб'єднання зусиль фахівців багатьох профілів. Організаціяпідготовки фахівців у цій галузі розосереджена по міністерствах таінших центральних органах виконавчої влади і грунтується переважнона застарілій методології, теорії екстенсивногоприродокористування. Тому доцільно змінити методологію іпереглянути саму мережу спеціальностей, скоординувати та об'єднатизусилля.
2. У зв'язку з тим, що концепція управління якістю довкілля зметою позитивного впливу на здоров'я є відносно новою, існуєнеобхідність у створенні спеціального курсу "Вплив чинниківдовкілля на здоров'я населення і управління ризиками, щовиникають". Такий курс як у системі первинної професійноїпідготовки, так і післядипломної освіти дозволить підвищитипрофесійну обізнаність осіб, що працюють у різних галузях,включаючи засоби масової інформації. У такому курсі доцільнопередбачити спеціальний розділ "Економічна ефективність планованихрішень", оскільки втручання в галузі гігієни довкілля більшоючастиною є високозатратним.
3. В Україні на сьогодні недостатньо вивчається епідеміологіянеінфекційних хвороб. Епідеміологічні дослідження частопроводяться без урахування світових досягнень у цій галузі. Томупитання якісної професійної підготовки фахівців держсанепідслужбина сучасному методологічному рівні є першочерговим.
4. Необхідно забезпечити безперервність підвищеннякваліфікації кадрів, у тому числі керівних, у галузі екології таохорони довкілля.
5. Питання гігієни довкілля повинні включатися до планівпрофесійного навчання керівних кадрів.
Основні пріоритети у сфері професійної освіти:
удосконалення системи безперервної фахової освіти для осіб,що займаються питаннями гігієни довкілля на професійному рівні;
розширення кола питань, що стосуються гігієни довкілля, усуміжних спеціальностях;
розвиток галузі гігієни довкілля як окремого фаху.
План дій
1. Удосконалення системи підготовки фахівців вищоїкваліфікації. Створення підручників і посібників. Розроблення івпровадження курсу "Вплив чинників довкілля на здоров'я населенняі управління ризиками, що виникають" із спеціальним розділом,присвяченим здійсненню розрахунків економічної ефективностіпланованих рішень.
МОЗ, Мінекоресурсів, Академія медичних
наук, Академія педагогічних наук.
2001 рік.
2. Розширення кола питань, пов'язаних з гігієною довкілля, впрограмі освіти керівних кадрів.
МОН, Академія медичних наук, Академія
педагогічних наук.
2000 рік.
10. Інформування населення та медико-екологічна освіта
Кожний член суспільства має право на достатню і об'єктивнуінформацію щодо рівнів відносного ризику для здоров'я у зв'язку звпливом антропогенних чинників довкілля.
Основа для дій
1. Медико-екологічні проблеми в наш час стали глобальними:кожна людина протягом життя зазнає негативного впливу чинниківдовкілля на здоров'я.
2. Обізнаність населення і його участь у прийнятті важливихрішень є одним з основних елементів ефективної політики в галузігігієни довкілля (РІО, 1992 р., Орхус, 1998).
3. Для того, щоб громадськість могла сприяти впровадженнюзаходів системи профілактики населенню, необхідно:
мати достатню і об'єктивну інформацію про можливістьнегативного впливу чинників довкілля на здоров'я;
правильно розуміти цю інформацію.
4. Система екологічної та медико-екологічної освітинаселення, без якої розв'язання проблем охорони довкілля длязбереження здоров'я і генофонду народу неможливе, в Україні єнедосконалою.
5. Сьогодні в світі немає ефективної системи екологічноїосвіти, яку можна було б узяти за основу для України. Томуспеціально розроблено Національну концепцію інтегрованоїбезперервної екологічної та медико-екологічної освіти в Україні,яка являє собою інтегральну складову стратегії сталого розвиткуУкраїни.
6. Національна концепція інтегрованої безперервноїекологічної та медико-екологічної освіти в Україні повинна статиосновою національної програми, виконання якої сприятиме формуваннюнових духовних цінностей, що відповідатимуть національнійкультурі, менталітету і традиціям, сучасній економічній таекологічній ситуації.
7. Центри здоров'я повинні стати осередками інформуваннянаселення та засобів масової інформації (телебачення, преси,радіо) про ризик для здоров'я людини від впливу шкідливих чинниківдовкілля.
8. Засоби масової інформації на сьогодні ще не відіграютьважливої ролі в еколого-гігієнічному навчанні населення.
Основні пріоритети у сфері інформування населення тамедико-екологічної освіти:
формування державної політики щодо створення інформаційногосередовища, метою якого є виховання свідомого ставлення населеннядо охорони довкілля та власного здоров'я шляхом освіти, задопомогою засобів реклами та пропаганди;
забезпечення громадян відомостями про стан довкілля таздоров'я населення шляхом активного інформування та освіти щодоризику для здоров'я дії негативних чинників довкілля.
План дій
1. Розроблення, обговорення та затвердження науковообгрунтованої Національної програми інтегрованої безперервноїмедико-екологічної освіти всіх верств населення.
Мінекоресурсів, Академія педагогічних наук,
МОН, МОЗ, Академія медичних наук, МНС.
2001 рік.
2. Створення відкритої інформаційної системи підтримки тарозвитку медико-екологічної освіти та інформації населення наоснові використання Інтернет/Інтранет технологій та сучаснихуніверсальних баз даних.
МОЗ, Академія медичних наук,
Мінекоресурсів, МНС, Держкомстат, МОН.
2001 рік.
3. Включення питань щодо охорони довкілля та здоров'я людинидо усіх освітніх програм населення. Розроблення та запровадження вкурсах викладання навчальних дисциплін, а також у процес вихованняв загальноосвітніх школах та дошкільних закладах України елементівмедико-екологічної освіти, адаптованих до віку учнів та місцевоїситуації. Забезпечення медико-гігієнічної освіти працівниківзасобів масової інформації.
Академія медичних наук, Академія
педагогічних наук, МОЗ, МОН,
Держкоммолодьспорттуризм.
2001 рік.
4. Розроблення механізму заохочення засобів масовоїінформації до висвітлення медико-екологічних проблем.
Держкомінформ, Мінекоресурсів, МОЗ.
2000 рік.
5. Обов'язкове регулярне інформування громадськостівласниками підприємств щодо негативного впливу, який можутьстворювати їх виробництва та вироби на здоров'я громадян.
МОЗ, МНС, Мінекоресурсів, Держкомінформ,
Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
6. Забезпечення видання і широкого розповсюдження освітніхдрукованих матеріалів з гігієни довкілля.
МОЗ, МНС, Мінекоресурсів, Держкомінформ,
МОН, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, обласні, Київська та Севастопольська
міські держадміністрації.
Постійно.
7. Створення на першому каналі Національного телебаченняеколого-медичної програми з метою пропаганди в популярній тапривабливій формі важливості свідомого ставлення громадян Українидо проблем забруднення довкілля та здорового способу життя.Підготовка рекламних роликів з медико-екологічних проблем.Забезпечення пільгових або безкоштовних умов регулярної трансляціїмедико-екологічних програм.
Держкомінформ.
2000 рік.
8. Розроблення механізму забезпечення участі населення впроцесі прийняття рішень з питань охорони довкілля та здоров'я.
МОЗ, Мінекоресурсів, МНС.
2001 рік.
11. Участь громадськості
Забезпечити для різних верств населення можливість братиучасть у плануванні та реалізації політики і стратегії щодозахисту довкілля та здоров'я населення.
Основа для дій
1. Екологічні проблеми можуть бути вирішені тільки за участювсіх заінтересованих громадян і організацій (Ріо, 1992 р.).
2. В Україні доступ громадськості до інформації стосовностану довкілля та здоров'я громадян передбачений законодавством.
Україною підписана Європейська хартія з навколишньогосередовища і здоров'я (Франкфурт, 1989 р.), ратифікована Орхуськаконвенція, яка передбачає доступ до екологічної інформації іучасть населення в процесі прийняття рішень щодо захисту довкілля(1999).
3. Законодавством майже не забезпечено право громадськості научасть в прийнятті рішень (за винятком Закону України "Проекологічну експертизу" ( 45/95-ВР )). Відсутні дієздатні механізмиширокого інформування населення і залучення громадськості дорізних етапів процесу прийняття рішень.
4. Тільки незначна частина людей усвідомлює, що вони маютьбрати на себе частину відповідальності за погіршення станудовкілля та здоров'я населення. Громадське суспільство ще дужеслабке і питома вага людей з громадською свідомістю та позицією -незначна. Забезпечити діалог державних структур з основнимигрупами населення здатні тільки неурядові (громадські) організаціїв умовах співпраці з урядом на засадах партнерства. Особливу увагунеобхідно приділяти активному залученню жінок і жіночихорганізацій.
5. Підтримка неурядових організацій з боку Уряду маєпроводитися на засадах партнерства, поваги та плюралізму.
Основні пріоритети забезпечення участі громадськості уплануванні та реалізації політики і стратегії щодо захистудовкілля та здоров'я населення:
розвиток партнерства виконавчої влади, органів місцевогосамоврядування та громадськості на місцевому рівні;
розвиток законодавчої бази та механізму її реалізації щодоучасті громадськості в прийнятті рішень з безпеки довкілля таздоров'я.
План дій
1. Розроблення концепції співпраці Уряду України та неурядових
організацій в галузі гігієни довкілля, екологічної та
медико-екологічної освіти.
МОЗ, Мінекоресурсів, Мін'юст.
2001 рік.
2. Створення експертних рад представників різних верствнаселення для розроблення та впровадження місцевих планів дій.
Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, обласні Київська та
Севастопольська міські
держадміністрації.
2000 рік.
3. Розроблення механізму для забезпечення участігромадськості в прийнятті рішень стосовно охорони довкілля таздоров'я.
МОЗ, Мінекоресурсів.
Постійно.
4. Забезпечення фінансування на конкурсній основі проектівнеурядових організацій щодо інформування громадськості пропроблеми забруднення довкілля та його вплив на здоров'я людини(місцеві бюджети).
МОЗ, Мінекоресурсів, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
5. Забезпечення вдосконалення законодавчої бази щодо участігромадськості в реалізації стратегії охорони довкілля та здоров'ягромадян.
МОЗ, Мінекоресурсів, МНС, Мін'юст.
Постійно.
6. Розроблення системи залучення громадськості до активнихдій в галузі охорони довкілля та здоров'я.
МОЗ, МНС, Мінекоресурсів.
2000 рік.
12. Міжнародне співробітництво
Досягти повного успіху можна тільки у кооперації з іншимидержавами
Основа для дій
1. Розв'язання проблеми зменшення негативного впливу людськоїдіяльності на довкілля та здоров'я на національному рівні можебути здійснено лише за умови ефективного міжнародногоспівробітництва.
2. МОЗ та Мінекоресурсів України проводять підготовчу роботущодо ратифікації та/або приєднання України до тих міжнароднихконвенцій, стороною яких Україна ще не стала, а також належноїкоординації виконання зобов'язань, що випливають з цих конвенцій.
При цьому національні програми впровадження міжнароднихконвенцій доповнюють цей План.
Основним пріоритетом у сфері міжнародного співробітництва єукладення та забезпечення виконання двосторонніх угод проспівробітництво в галузі охорони довкілля з державами, щовідповідає національним пріоритетам.
План дій
1. Забезпечення реалізації положень пан'європейськоїекологічної політики в програмах "Довкілля для Європи", "Здоров'яі довкілля", "Транспорт і довкілля" та координація подальшоїдіяльності, підготовка і проведення у 2002 році пан'європейськоїміністерської конференції "Довкілля для Європи".
Мінекоресурсів, МОЗ, МНС.
Постійно.
2. Реалізація комплексу заходів, що випливають із стратегіїінтеграції України до Європейського Союзу.
МОЗ, Мінекоресурсів.
2005 рік.
3. Співробітництво з питань розроблення та впровадженняНаціонального плану дій з гігієни довкілля із заінтересованимикраїнами та міжнародними організаціями.
МОЗ, Мінекоресурсів, МНС.
Постійно.
4. Приєднання до пріоритетних з національної точки зоруміжнародних угод і конвенцій та розроблення національних планівщодо виконання вимог конвенцій, чинних для України (передусім доРамкової Конвенції ООН про зміну клімату, Віденської Конвенції проохорону озонового шару, Конвенції про охорону та використаннятранскордонних водостоків і міжнародних озер, Конвенції про захистЧорного моря від забруднень тощо).
Мінекоресурсів, МОЗ.
Постійно.
13. Механізм реалізації запланованих дій
Виконання заходів і досягнення мети Плану потребуєрізноманітної підтримки.
Організаційне забезпечення полягає у:
створенні міжвідомчого комітету, членами якого будутьпредставники МОЗ, Мінекоресурсів, МНС, Мінпаливенерго, Мінтрансу,Мінагрополітики тощо, які мають необхідну інформацію про всідержавні рішення, що можуть впливати на стан здоров'я населення тадовкілля;
розробленні та впровадженні секторальних планів дій з гігієнидовкілля як частки комплексних планів розвитку галузі;
створенні місцевих планів дій з гігієни довкілля, максимальноінтегрованих у місцеві плани соціально-економічних реформ.
Політична підтримка гарантується участю всіх гілок влади вреалізації заходів Плану на місцевому, регіональному і державномурівнях та широким залученням неурядових організацій.
Законодавча підтримка забезпечується впровадженням існуючихта підготовкою нових законодавчих актів щодо контролю зашкідливими для здоров'я чинниками довкілля.
Діяльність щодо виконання Національного плану дій з гігієнидовкілля координується з:
Національною програмою екологічного оздоровлення басейнуДніпра та поліпшення якості питної води (постанова Верховної РадиУкраїни від 27 лютого 1997 р. N 123 ( 123/97-ВР ));
Програмою використання відходів виробництва і споживання наперіод до 2005 року (постанова Кабінету Міністрів України від 28червня 1997 р. N 668 ( 668-97-п ));
Програмою захисту та відтворення Чорного і Азовського морів(постанова Кабінету Міністрів України від 10 липня 1998 р.N 1057 ( 1057-98-п ), а також з комплексними народногосподарськимивідомчими програмами (Національною енергетичною програмою Українидо 2010 року, Програмою розвитку агропромислового виробництва івідродження села, Програмою ліквідації ракетно-ядерного озброєння,Програмою розвитку підземного простору міст України тощо) іміжнародними проектами ("Міста здоров'я", "Здорові школи","Сприяння здоров'ю" тощо).
Фінансове забезпечення реалізації пріоритетних заходів,передбачених Національним планом дій з гігієни довкілля,формується на основі чинного законодавства з:
Державного бюджету України, бюджету Автономної РеспублікиКрим, місцевих бюджетів;
фондів охорони довкілля;
власних коштів підприємств, іноземних надходжень, іншихпозабюджетних заходів.
Вважається за доцільне:
впровадження системи кредитування пріоритетних заходів;
вдосконалення системи зборів за забруднення довкілля, платиза використання природних ресурсів;
розроблення і впровадження системи страхування екологічнихризиків та екологічного аудиту;
сприяння вкладенню вітчизняних та іноземних інвестицій вохорону довкілля і здоров'я.
Успішність реалізації поставлених завдань визначатиметься:
стабільністю та ефективністю економічних і
соціально-політичних реформ;
співробітництвом і координацією дій на міжгалузевому ітериторіальному рівнях та на всіх рівнях галузевих вертикалей.
Зміст
1. Обгрунтування необхідності розроблення Національного планудій з гігієни довкілля
2. Основні терміни
3. Мета і завдання Національного плану дій з гігієни довкілля 4. Головні принципи державної політики у сфері гігієнидовкілля
5. Учасники реалізації Плану дій з гігієни довкілля
6. Небезпечні фактори довкілля і стан здоров'я населення
а) визначення пріоритетів впливу небезпечних факторівдовкілля на стан здоров'я населення
б) якість повітря
в) якість води
г) продукти харчування
д) землі
е) відходи
є) акустичне забруднення
ж) радіаційна безпека
з) неіонізуюче випромінювання
и) житлове середовище
і) планування населених пунктів
ї) професійна безпека
й) забезпечення санітарного та епідемічного благополуччянаселення
к) економічний сектор
л) промисловість
м) паливно-енергетичний комплекс
н) транспорт
о) сільське господарство
п) спільна відповідальність усіх галузей народногогосподарства
7. Системи інформації про стан здоров'я населення і довкілля 8. Наукові і технологічнії розробки
9. Професійна освіта
10. Інформування населення та медико-екологічна освіта
11. Участь громадськості
12. Міжнародне співробітництво
13. Механізм реалізації запланованих дій