Від 02.10.2000
Схвалено
постановою Кабінету
Міністрів України
від 13 жовтня 2000 р.
N 1556 ( 1556-2000-п )
Національний план
дій з гігієни довкілля на 2000 - 2005 роки
1. Обгрунтування необхідності розроблення
Національного плану дій з гігієни довкілля
Антропогенне навантаження на довкілля в багатьох регіонахпланети досягло рівня, небезпечного для здоров'я. Тим часомвизнано, що політика в галузі охорони здоров'я та довкілля повинназабезпечувати стійкий з екологічного погляду розвиток держави,ефективне попередження негативного впливу і контроль за ним, атакож доступ до здорового довкілля, заснованого на принципахсправедливості. Ці принципи покладено в основу Європейської хартіїз навколишнього середовища і охорони здоров'я, одним з якихстверджується, що кожна людина має право на оточення, яке бсприяло найбільш високому її рівню здоров'я.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризуватияк кризову. Забруднення довкілля досягло такого рівня, коли вономоже негативно впливати на здоров'я населення.
Основні причини кризи екологічної ситуації:
низький рівень екологічної свідомості суспільства;
тривале надання переваги розвитку сировинно-видобувнихгалузей;
висока питома вага в структурі промисловості ресурсо- таенергомістких технологій;
низька ефективність очисних споруд;
недосконалість правових та економічних механізмів захистудовкілля;
недостатнє забезпечення дотримання законодавства з охоронидовкілля;
не завжди доцільне використання коштів, одержаних відплатежів за ресурси і відходи, штрафних та фінансових санкцій;
недостатнє інформування громадськості щодо стану довкілля.
Стан здоров'я населення України також можна вважати кризовим:очікувана при народженні середня тривалість життя порівняно зрозвинутими європейськими державами є низькою.
Основні причини кризи стану здоров'я населення:
відсутність у значної частини населення навичок здоровогоспособу життя;
нестабільність у суспільстві і незадовільне матеріальнестановище населення;
негативний вплив факторів довкілля;
недостатнє забезпечення дотримання законодавства з охорониздоров'я;
не завжди достатня і доступна медична допомога.
Ситуація, що склалася, потребує втручання на державному,регіональному і місцевому рівнях в усі сфери життєдіяльностісуспільства - культури і духовності, освіти та інформування,політики, економіки, законодавства, охорони здоров'я.
2. Основні терміни
Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я(ВООЗ) здоров'я є станом повного фізичного, духовного ісоціального благополуччя, а не тільки відсутності хвороб абофізичних вад.
Здоров'я населення можна оцінити середньою тривалістю життя,очікуваного при народженні (або по досягненні будь-якого віку),тобто кількістю років, які проживе немовля, якщо рівень смертностіc вікових групах не зміниться.
Смертність визначають як загальну кількість померлих або зякихось причин загиблих на 100 тис. населення за певний проміжокчасу. Смертність дітей до одного року життя розраховують на 1000дітей цього віку. Для порівняння популяцій з різним віковимскладом структуру смертності стандартизують за віком, оскільки"старі" популяції мають вищі коефіцієнти смертності з багатьоххвороб, наприклад онкологічних, серцево-судинних тощо.
Вважається також, що показник смертності дітей до одного рокуїх життя відображає переважно рівень якості і доступності медичноїдопомоги для дітей та спосіб життя населення.
Захворюваність - відношення кількості осіб з упершевиявленими ознаками хвороби за певний проміжок часу досередньорічної чисельності населення протягом того ж самогоперіоду, поширеність - відношення кількості осіб, які мають певнухворобу у досліджуваний період часу, до середньорічної чисельностінаселення протягом того ж самого часу.
Епідемічна ситуація - показник епідемічного благополуччятериторії (об'єкта) у певний час, що характеризується рівнем ідинамікою захворювання людей на інфекційні хвороби, наявністю абовідсутністю відповідних факторів передачі інфекції та іншимиобставинами, що впливають на поширення інфекційних хвороб.
У 1993 році ВООЗ визначила, що частка здоров'я, пов'язана звпливом факторів довкілля, охоплює аспекти здоров'я людини,пов'язані з якістю життя, і визначається фізичними, хімічними,біологічними, соціальними та психологічними чинниками довкілля.При цьому також враховуються потенційно шкідливі для здоров'ятеперішнього та/або майбутніх поколінь фактори довкілля.
Фактори довкілля - фізичні, хімічні, біологічні, соціальнічинники, які характеризують стан довкілля, а також поза- тавсередині приміщень (житлових та громадських), у тому числіпрофесійні.
Небезпечний фактор довкілля - будь-який хімічний, фізичний,біологічний, соціальний чинник, речовина, матеріал або продукт, щонегативно впливає або за певних умов може негативно впливати наздоров'я людини.
Ризик - імовірність шкідливої дії чинника, що можезнаходитися в організмі, популяції або в екологічній системі.
Відносний ризик - відношення ризику виникнення хвороби абосмерті серед тих, на кого діяв чинник (експонованих), до ризикусеред неекспонованих.
Гігієна довкілля - за визначенням ВООЗ заходи спостереження,управління і контролю, що проводяться для зменшення або ліквідаціїнебезпечних факторів негативного впливу довкілля на здоров'ялюдини.
Гранично допустимий рівень (ГДР), гранично допустимаконцентрація (ГДК) - максимальний рівень або максимальнаконцентрація шкідливого чинника, який, діючи на організм упродовжнеобмеженого часу, не викликає порушень здоров'я протягом життялюдини, а також у її нащадків.
Гранично допустима доза (ГДД) - максимальна кількістьречовини, яка, діючи на людину, не викликає негативних змін в їїорганізмі, а також у її нащадків.
Державні санітарні норми, правила, гігієнічні нормативи(санітарні норми) - обов'язкові для виконання нормативнідокументи, що визначають критерії безпеки та (або) нешкідливостідля людини факторів довкілля і вимоги щодо забезпеченняоптимальних чи допустимих умов життєдіяльності людини.
3. Мета і завдання Національного
плану дій з гігієни довкілля
Метою цього Плану є поліпшення громадського здоров'я шляхомпопередження негативних станів (хвороб та погіршення самопочуття),виникнення та/або перебіг яких пов'язані з впливом чинниківдовкілля.
Основними завданнями цього Плану є:
визначення пріоритетних напрямів розвитку гігієни довкілля,що сприятиме поліпшенню становища, що склалося, та запобіганнюпроявам негативних тенденцій у майбутньому;
формування і виконання конкретних заходів, спрямованих наусунення та ослаблення дії чинників, які можуть ускладнитисанітарно-гігієнічну та епідемічну ситуацію і шкідливо вплинути наздоров'я населення.
4. Головні принципи державної політики
у сфері гігієни довкілля
Усі рішення органів виконавчої влади повинні прийматися зпроведенням оцінки їх можливого впливу на здоров'я населення.
Здоров'я населення визнається головним критерієм доцільностіта ефективності функціонування всіх без винятку сфер господарськоїдіяльності. Здоров'я є не тільки результатомсоціально-економічного розвитку, а також і суттєвим внеском у йогорозвиток.
Безумовна перевага надається профілактиці.
Попереджувальний принцип повинен діяти навіть у тому разі,коли ризик тільки підозрюється, а докази впливу чинника наздоров'я ще перебувають під сумнівом.
Високий рівень захисту населення від шкідливого впливуантропогенних чинників довкілля повинен гарантуватися кожномучлену суспільства.
Платить той, хто забруднює.
Витрати, пов'язані із заходами попередження, зменшенняступеня та/або усунення наслідків забруднення довкілля, повиннівідшкодовуватися забруднювачем.
Запобігання забрудненню довкілля є обов'язком кожного членасуспільства.
Незважаючи на економічну кризу, ступінь забруднення довкілляв Україні є високим.
Поліпшення ситуації можливе тільки за умови налагодженнятісного співробітництва урядових та громадських організацій надержавному, регіональному і місцевому рівнях. Активна позиціясуспільства є передумовою для реалізації багатьох аспектів цьогоПлану.
Кожна людина має право на об'єктивну інформацію щодо впливучинників довкілля на здоров'я.
Кожен член суспільства має право знати про небезпеку дляздоров'я, на яку він може наразитися. Реалізацію цього правазабезпечують у державі системи інформування, загальної таспеціальної освіти.
Співробітництво і солідарність є необхідною умовою прийняттяраціональних рішень і вжиття успішних дій. Завдяки координаціїсумісних дій різних установ та організацій, які безпосередньо абоопосередковано впливають на стан довкілля, можна досягтипозитивного впливу на здоров'я людини.
Повного успіху можна досягти тільки у процесі міжнародноїкооперації. Активна участь в акціях світової співдружності можедати значні результати як для громадян України, так і для громадянсусідніх держав.
5. Учасники реалізації Плану дій
з гігієни довкілля
Учасниками виконання Плану дій з гігієни довкілля єцентральні та місцеві органи виконавчої влади. Однак сьогодніосновну роль у розв'язанні проблем, пов'язаних з негативнимвпливом чинників довкілля на здоров'я населення, відіграють МОЗ,Мінекоресурсів та МНС.
Представники неурядових організацій і громадськості такожпочинають відігравати значну роль у контролі за дотриманнямприродоохоронного законодавства і санітарних норм, у підвищенніекологічної та санітарної культури суспільства, спираючись прицьому на законодавство України.
Основні пріоритети при реалізації Плану дій з гігієнидовкілля:
удосконалення та координація стратегії і тактики в галузігігієни довкілля за участю всіх заінтересованих сторін надержавному, регіональному і місцевому рівнях;
формування і розвиток механізмів співробітництва між усімасторонами - учасницями Плану дій з гігієни довкілля;
сприяння виконанню Плану дій з гігієни довкілля шляхомналагодження взаємодії між усіма сторонами - учасницями.
6. Небезпечні фактори довкілля
і стан здоров'я населення
а) визначення пріоритетів впливу небезпечних факторівдовкілля на стан здоров'я населення
В Україні досі практично не користуються концепцією ризику воцінці шкідливого впливу довкілля на здоров'я населення абоокремого індивіда. Майже не використовується економічний аналіздля визначення ефективності планованих дій з гігієни довкілля. Цеускладнює проведення кількісної оцінки шкоди, яка завдаєтьсяздоров'ю, і визначення пріоритетів для її зменшення.
При визначенні послідовності дій перевагу віддавали діям, дляяких уже є технічна підтримка і які спрямовані на попередження абозменшення негативних наслідків з добре відомими екологічнимипричинами. Широкі верстви населення можуть швидко переконатися удоцільності цих дій.
Щодо профілактики середньо- і довгострокових впливівнегативних чинників довкілля на здоров'я, то ці чинники, якправило, знаходяться у середовищі в невеликих дозах, томувстановлення зв'язку "причина-наслідок" може бути пов'язане звеликими труднощами. Однак потенційний шкідливий вплив цихчинників на здоров'я уже визначено: це віддалені наслідки, у томучислі підвищення ризику репродуктивних втрат, вроджених вадрозвитку, онкологічних захворювань. Істотне зменшення такого видузабруднень у довкіллі може бути корисним для здоров'я і належнимчином швидко оцінене громадськістю.
При визначенні пріоритетів також бралися до уваги класнебезпечності шкідливого для людини чинника і ступінь йогорозповсюдження, кратність перевищення існуючого його нормативу вдовкіллі, фізико-хімічну стійкість, тривалість впливу тачисельність груп населення, які знаходяться в шкідливих умовах;
б) якість повітря
Атмосферне повітря в населених пунктах, на територіяхпідприємств, установ, організацій та інших об'єктів, повітря увиробничих та інших приміщеннях тривалого чи тимчасовогоперебування людей повинно відповідати санітарним нормам.
(Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічногоблагополуччя населення" ( 4004-12 ) від 24 лютого 1994 р.,стаття 19).
Основа для дій
1. Закон України "Про охорону атмосферного повітря"( 2707-12 ) спрямований на збереження сприятливого стануатмосферного повітря, його відновлення і поліпшення длязабезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а такожзапобігання шкідливому впливу на довкілля. У повітря не повиннівикидатися речовини, для яких не встановлено нормативівекологічної безпеки.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Прозатвердження Положення про державну систему моніторингу довкілля"від 30 березня 1998 р. N 391 ( 391-98-п ) спостереження зазабрудненням атмосферного повітря проводиться МНС і Мінекоресурсів(на територіях, підпорядкованих Адміністрації зони відчуження ізони безумовного (обов'язкового) відселення, а також в інших зонахрадіоактивного забруднення унаслідок аварії на ЧорнобильськійАЕС), МОЗ (у місцях проживання і відпочинку населення). МНС такожпроводить моніторинг джерел промислових викидів в атмосферу.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня1999 р. N 343 ( 343-99-п ) "Про затвердження Порядку організаціїта проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря"моніторинг атмосферного повітря проводиться Мінекоресурсів, МНС,державною санітарно-епідеміологічною службою МОЗ, їх органами намісцях, а також підприємствами, установами, організаціями,діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стануатмосферного повітря.
2. Найбільша частка викидів, що забруднювали повітря в 1998році, належить підприємствам обробної промисловості (36відсотків), енергетики (33 відсотки) добувної промисловості (25відсотків).
Основну частину діоксиду сірки (70 відсотків), оксидів азоту(56 відсотків) та пилу (52 відсотки) викинули в атмосферупідприємства, що виробляють електроенергію, газ та воду;вуглеводнів та летких органічних сполук (74 відсотки) - добувноїпромисловості; оксиду вуглецю (70 відсотків) - підприємстваобробної промисловості.
Близько 20 відсотків забруднюючих речовин, що викидаються ватмосферу стаціонарними джерелами, є мутагенами і несуть загрозуздоров'ю не тільки нинішнього, а й наступних поколінь.
Автотранспортні засоби забруднюють повітря оксидами вуглецю,оксидами азоту і вуглеводнями. Викиди цих засобів є також джереломзабруднення довкілля свинцем. У багатьох областях країни в 1998році такі викиди перевищували 60 відсотків їх загального обсягу.Зокрема, у Закарпатській області вони становили 82 відсотки,Житомирській - 81 відсоток, Одеській, Волинській - по 78відсотків, Автономній Республіці Крим - 76 відсотків, Чернівецькій- 75, Чернігівській - 74 та Тернопільській області - 70 відсотків.
Спостереження, які проводилися в містах України у 1994-1998роках, показали, що кількість викидів в атмосферу забруднюючихречовин зменшилася внаслідок скорочення обсягів виробництва тавпровадження заходів для їх зменшення.
3. Оцінюючи розміри шкоди для здоров'я, необхідно брати доуваги, що хімічне забруднення атмосферного повітря, по-перше,знижує адаптаційні можливості організму і, як наслідок, стійкістьдо негативних чинників іншої етіології, по-друге, підвищує рівеньзахворюваності, насамперед органів дихальної системи, і, по-третє,негативно впливає на рівень смертності населення.
Дані проведених в Україні досліджень свідчать, що унаселення, яке проживає в місцях з інтенсивним забрудненняматмосферного повітря, підвищується кількість імунодефіцитів. Це єоднією з причин підвищення рівня інфекційних захворювань, а такожвідсутності належного ефекту від проведення вакцинації населення.
Зростає кількість захворювань на хронічний бронхіт іпоширеність бронхіальної астми.
У країні спостерігається підвищення рівня онкологічнихзахворювань. У їх структурі на перші місця вийшли злоякісніновоутворення дихальної системи.
Найменшу очікувану тривалість життя при народженні маютьжителі міст з розвинутою металургійною та хімічною промисловістю утак званих антропотехногенно-завантажених регіонів, на противагумістам, де такої промисловості немає і через це повітрязабруднюється менше.
4. Особливої уваги потребує стан повітря в житлових ігромадських приміщеннях. Унаслідок недостатньої ізоляції в нихможуть бути присутні атмосферні полютанти. Крім того, повітря вжитлових приміщеннях додатково забруднюється продуктами неповногозгорання побутового газу, леткими виділеннями полімернихматеріалів, продуктами паління та життєдіяльності організмів людейі тварин, токсичними хімічними речовинами, у тому числі ірадіоактивними. Сумарне забруднення повітря житлових і громадськихприміщень хімічними речовинами може перевищувати допустимий рівеньу 2-4, а окремими токсичними речовинами - у 10 разів. Тим часомвентиляційні системи у будівлях працюють не належним чином. Цестосується насамперед дитячих закладів, шкіл та лікарнянихприміщень.
Основні пріоритети в сфері охорони атмосферного повітря:
зменшення ступеня шкідливого впливу об'єктів - джерелзабруднення повітря;
посилення державного нагляду за дотриманням повітроохоронногозаконодавства у процесі експлуатації, розміщення, будівництванових і реконструкції промислових підприємств та інших об'єктів;
удосконалення систем вентиляції, очищення та кондиціюванняповітря в закритих приміщеннях;
поліпшення контролю якості атмосферного повітря і повітряногосередовища в житлових та громадських приміщеннях;
удосконалення економічних методів управління якістю повітря.
План дій
1. Вжиття заходів до поступового зменшення підприємствамивикидів шкідливих речовин в атмосферне повітря до встановленихнормативів.
Мінекоресурсів, Мінтранс, Держпромполітики,
Мінпаливенерго.
Постійно.
2. Удосконалення проведення державного і виробничого контролюза дотриманням технологічних регламентів на промислових об'єктахнезалежно від форми власності та видів господарювання.
Мінекоресурсів, МНС, Держпромполітики,
Мінпаливенерго, Мінекономіки, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
3. Удосконалення системи державної санітарно-гігієнічної таекологічної експертизи проектних матеріалів на будівництво чиреконструкцію об'єктів - джерел забруднення атмосферного повітря;удосконалення системи державної та громадської експертизи цихоб'єктів у частині охорони атмосферного повітря.
Мінекоресурсів, МОЗ, МНС.
2002 рік.
4. Розроблення і впровадження в металургійному виробництвіефективних методів очищення ліхтарних викидів.
Держпромполітики.
2005 рік.
5. Організація та збільшення до необхідних обсягіввиробництва пилогазоочисних установок та запасних частин до них.
Держпромполітики, Мінекономіки,
Мінпаливенерго.
2003 рік.
6. Підвищення ефективності державного контролю заексплуатацією пилогазоочисних установок та додержанням нормативіввикидів в атмосферу.
Мінекоресурсів, МНС, Держпромполітики,
Мінекономіки, Мінпаливенерго, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
7. Удосконалення системи відомчого контролю викидів ватмосферне повітря.
Мінекоресурсів, МНС, Держпромполітики,
Мінекономіки, Мінпаливенерго, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2002 рік.
8. Ввести до технологічних стандартів і технологічнихрегламентів (норм), що стосуються технологій, у процесі якихутворюються шкідливі речовини, норми викидів забруднюючих речовинв атмосферу.
Мінекоресурсів, Держпромполітики,
Держстандарт, Мінпаливенерго.
2003 рік.
9. Проведення інвентаризації джерел викидів.
Мінекоресурсів, Держпромполітики,
Мінпаливенерго, Держкомстат, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
10. Забезпечення додержання розмірів санітарно-захисних зонпідприємств та ГДК забруднюючих речовин за їх межами. Розробленнязаходів щодо здійснення компенсаційних виплат або відселенняжителів із санітарно-захисних зон промислових підприємств.
Держпромполітики, Мінекономіки, МОЗ, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2003 рік.
11. Визначення меж санітарно-захисних зон у місцяхпроходження автомобільних доріг, де слід обмежитисільськогосподарську діяльність.
Мінтранс, Мінагрополітики, МОЗ.
2003 рік.
12. Оцінка ризику канцерогенезу для населення у процесівиробництва і використання азбесту, запровадження відповіднихобмежень.
МОЗ, Мінекоресурсів, Держбуд, Мінекономіки.
2003 рік.
13. Посилення контролю за забрудненням атмосферного повітрявід спалювання промислових та побутових відходів поблизу населенихпунктів.
Мінекоресурсів, Держпромполітики, МОЗ,
Мінекономіки, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
14. Удосконалення системи контролю за експлуатацієюавтомобільного, морського і річкового транспорту.
МВС, Мінтранс, Держпромполітики,
Мінекоресурсів, Мінекономіки.
Постійно.
15. Перегляд базових нормативів плати за здійснення викидівзабруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Держпромполітики, Мінфін, Мінекоресурсів,
Мінпаливенерго.
2001 рік.
16. Перегляд нормативних документів щодо якості повітря зурахуванням вимог директив Європейського Союзу.
Держпромполітики, Мінекоресурсів, МОЗ.
2001 рік;
в) якість води
Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного ірослинного світу і є обмеженими та уразливими природнимиоб'єктами.
(Водний кодекс України ( 213/95-ВР ))
Органи державної виконавчої влади, місцевого і регіональногосамоврядування зобов'язані забезпечити жителів міст та іншихнаселених пунктів питною водою, її кількість та якість повиннівідповідати вимогам санітарних норм і державного стандарту.
(Закон України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпеченнясанітарного та епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ),стаття 18).
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних,міських рад належить управління об'єктами житлово-комунальногогосподарства, належне їх утримання та ефективна експлуатація,забезпечення необхідного рівня та якості послуг населенню;вирішення питань водопостачання, відведення та очищення стічнихвод; здійснення контролю за якістю питної води.
(Закон України від 21 травня 1997 р. "Про місцевесамоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), стаття 30).
Основа для дій
1. Водомісткість валового національного продукту у кількаразів перевищує аналогічні показники у більшості розвинутих державсвіту, але за запасами водних ресурсів Україна знаходиться наодному з останніх місць серед країн Європи.
2. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30березня 1998 р. N 391 ( 391-98-п ) "Про затвердження Положення продержавну систему моніторингу довкілля" контроль за якістю водиводних об'єктів у межах покладених на них повноважень постійноздійснюють Мінекоресурсів - за скиданням стічних вод (вмістзабруднюючих речовин, у тому числі радіонуклідів), станомповерхневих вод (вміст забруднюючих речовин, у тому числірадіонуклідів) та водних об'єктів у межах природоохороннихтериторій (фонова кількість забруднюючих речовин, у тому числірадіонуклідів); річкових, озерних, морських вод (гідрохімічний тагідробіологічний аналіз, вміст забруднюючих речовин, у тому числірадіонуклідів); підземних вод (гідрогеологічний та гідрохімічнийаналіз складу і властивостей, у тому числі залишкової кількостіпестицидів та агрохімікатів, оцінка ресурсів); МНС (на територіях,підпорядкованих Адміністрації зони відчуження і зони безумовного(обов'язкового) відселення, а також в інших зонах радіоактивногозабруднення унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС) - станомповерхневих і підземних вод (вміст забруднюючих речовин, у томучислі радіонуклідів), джерел скидання стічних вод (вмістзабруднюючих речовин, обсяги скидів); МОЗ (у місцях проживання івідпочинку населення) - станом поверхневих вод суші і питної води(хімічний, бактеріологічний, радіологічний, вірусологічнийаналіз); Мінагрополітики - станом поверхневих водсільськогосподарського призначення (токсикологічний тарадіологічний аналіз, залишкова кількість пестицидів,агрохімікатів і важких металів); Держводгосп (водогосподарськісистеми комплексного призначення, системи міжгалузевого тасільськогосподарського водопостачання в зонах впливу атомнихелектростанцій) - станом річок, водосховищ, каналів, зрошувальнихсистем, водойм у зонах впливу атомних електростанцій (вмістрадіоактивних речовин), поверхневих вод у прикордонних зонах імісцях їх інтенсивного виробничо-господарського використання(вміст забруднюючих речовин); Держбуд - станом питної води вцентралізованих системах водопостачання (вміст забруднюючихречовин, обсяги споживання), стічних вод міської каналізаційноїмережі та очисних споруд (вміст забруднюючих речовин, обсягнадходження).
Оцінка якості води проводиться за державними нормативнимидокументами на кожен з видів водокористування.
3. Одним з ефективних методів забезпечення безпеки питноїводи є охорона джерел водопостачання, якість яких має тенденцію допогіршення. У річки, водоймища, озера та ставки надходять стокибільш як з 2350 об'єктів, з них 40 відсотків без очищення або зочищенням, що не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.
4. Спостерігається бактеріальне забруднення джерел якцентралізованого, так і децентралізованого водопостачання. Щорокудо 20 відсотків досліджених проб з поверхневих водоймищ невідповідає нормам за санітарно-хімічними та мікробіологічнимипоказниками.
5. Не повною мірою забезпечується безпека питної води щодонаявності у ній вірусів і більшості хімічних токсичних речовин.Існуючі технології знезаражування питної води передбачають широкезастосування хлору, внаслідок чого в ній утворюються шкідливіхлорорганічні сполуки, поліхлоровані біфеніли.
6. Залишається незадовільним стан водопровідних мереж. З203585 досліджених у 1998 році проб питної води з цих мереж 11,4відсотка не відповідали вимогам державних стандартів заорганолептичними властивостями, загальною мінералізацією, вмістомхімічних речовин. Відхилення від стандарту за мікробіологічнимипоказниками мали 6,2 відсотка проб. Кожна дев'ята проба питноїводи із сільських водопроводів та кожна четверта із джерелдецентралізованого водопостачання не відповідали вимогам державнихстандартів і санітарним нормам за бактеріологічними показниками,кожна шоста і третя - мала відхилення за санітарними та хімічнимипоказниками.
7. Питна вода в Україні є небезпечним фактором ризикувиникнення інфекційних хвороб, зокрема дизентерії Флекснера,черевного тифу, гепатиту А та інших кишкових інфекцій.
8. Відомо також, що високий ступінь мінералізації питноїводи, який спостерігається в південній частині України, збільшуєкількість захворювань хворобами шлунково-кишкового тракту, у томучислі гастритами, жовчно-кам'яною та сечо-кам'яною хворобами.
9. Якість води у Карпатському, Дніпровсько-Придніпровському,на Поліссі та в деяких інших регіонах України, в якійспостерігається нестача мікроелементів (I, Zn, Cu, F тощо), такожвпливає на виникнення і перебіг хвороб. Вплив питної води звідхиленнями від діючих нормативів на поширення такого роду хворобв Україні ще потребує вивчення.
Основні пріоритети щодо якості води:
охорона і поліпшення стану джерел водопостачання;
оновлення водопровідно-каналізаційних мереж;
удосконалення та впровадження нових технологій водопідготовкита очищення стічних вод;
удосконалення контролю якості питної води;
гармонізація нормативних документів і методичної документаціїз вимогами директив ЄС.
План дій
1. Удосконалення системи державного моніторингу вод.
Мінекоресурсів, МНС, МОЗ, Мінагрополітики,
Держводгосп, Держбуд, Рада міністрів
Автономної Республіки Крим, обласні,
Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2005 рік.
2. Розроблення проекту Закону України "Про питну воду".
Держбуд, МОЗ, Держводгосп, МНС,
Мінекоресурсів.
2000 рік.
3. Удосконалення кадастру джерел централізованоговодопостачання.
Держбуд, Держводгосп, МОЗ, Мінекоресурсів,
МНС, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, обласні, Київська та Севастопольська
міські держадміністрації.
2001 рік.
4. Будівництво та модернізація наявних споруд водопідготовкипитної води, очищення господарсько-побутових та промисловихстічних вод з впровадженням ефективних сучасних технологій.Ліквідація диспропорції між потужностями водозабірних таканалізаційних очисних споруд. Будівництво споруд попередньогоочищення стоків безпосередньо на підприємствах.
МНС, Держбуд, Мінагрополітики,
Мінекономіки, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації.
Постійно.
5. Розроблення механізмів фінансової підтримки, законодавчогота іншого державного стимулювання Програми розвиткуводопровідно-каналізаційного господарства.
Держбуд, Рада міністрів Автономної
Республіки Крим, обласні, Київська та
Севастопольська міські держадміністрації,
Мінекономіки.
2001 рік.
6. Розроблення та гігієнічна оцінка впровадження ефективнихметодів очищення питної води.
Держпромполітики, Держбуд, МОЗ,
Держводгосп.
2005 рік.
7. Проведення експертної оцінки наукового, технічного,технологічного та санітарно-гігієнічного рівня розробок у галузіочищення стічних вод, водопостачання населених пунктів, локальнихзасобів очищення питної води, у тому числі за критеріями їхнадійності в умовах надзвичайних ситуацій.
Мінекоресурсів, МНС, Держпромполітики,
Мінтранс, Мінагрополітики, Держбуд,
Держводгосп, МОЗ.
Постійно.
8. Підготовка пропозицій щодо внесення змін до відповіднихзаконодавчих та підзаконних актів з метою підвищеннявідповідальності за нераціональне використання та забрудненняводних ресурсів, відмову у наданні або розповсюдженні хибноїінформації про якість води.
Мінекоресурсів, МОЗ, МНС, Держбуд,
Держпромполітики, Мінтранс,
Мінагрополітики, Мін'юст, Держводгосп.
2000 рік.
9. Забезпечення лабораторій контролюючих організацій сучаснимобладнанням.
Мінекономіки, Мінагрополітики,
Мінекоресурсів, МНС, МОЗ, Держбуд,
Держводгосп.
2001 рік.
10. Посилення державного нагляду та контролю за дотриманнямрежиму у зонах водозабору та режиму господарювання у прибережнихзахисних смугах і водоохоронних зонах річок, водойм і джерелводопостачання.
Мінекоресурсів, Мінагрополітики,
Держводгосп, Держбуд, МНС, МОЗ, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
Постійно.
11. Розроблення нормативів якості води з урахуванням вимогдиректив ЄС.
Мінекоресурсів, Держстандарт, МОЗ, МНС,
Мінагрополітики, Мінекономіки, Держбуд,
Держводгосп.
2003 рік.
12. Впровадження системи профілактики нестачі мікроелементівв ендемічних районах.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації, МОЗ.
2001 рік;
г) продукти харчування
Згідно із Законами України "Про забезпечення санітарного таепідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ) та "Про вилученняз обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використаннянеякісної та небезпечної продукції" ( 1393-14 ) продовольчасировина, продукти харчування, а також матеріали, обладнання івироби, що використовуються при їх виготовленні, зберіганні ітранспортуванні та реалізації, повинні відповідати вимогамсанітарних норм.
Основа для дій
1. Державний нагляд і контроль за якістю та безпекою харчовихпродуктів здійснюється згідно із Законами України "Прозабезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"( 4004-12 ), "Про ветеринарну медицину" ( 2498-12 ), "Про захистправ споживачів" ( 1023-12 ), "Про якість та безпеку харчовихпродуктів і продовольчої сировини" ( 771/97-ВР ) за:
проектуванням, будівництвом, реконструкцією харчовихпідприємств, закладів громадського харчування і торгівлі;
якістю і безпекою продуктів харчування, продовольчої сировинита супутніх матеріалів, що використовуються у процесі їхвиробництва, а також за ввезенням, транспортуванням, зберіганням,реалізацією, утилізацією чи знищенням.
Контроль та нагляд здійснюється спеціально уповноваженимиорганами виконавчої влади у галузі охорони здоров'я, ветеринарноїмедицини; органами стандартизації, метрології, сертифікації,карантину рослин.
2. В основу визначення показників безпеки покладено вимогищодо дотримання ГДК вмісту в продуктах і сировині потенційнонебезпечних для здоров'я речовин хімічного і біологічногопоходження.
3. У процесі виробництва харчових продуктів можутьзастосовуватися харчові добавки, перелік яких затверджуєтьсяКабінетом Міністрів України. Для спеціалізованого дитячогохарчування українське законодавство обмежує використаннясинтетичних харчових добавок.
4. Однією з основних особливостей забруднення продуктівхарчування в країні є можливе забруднення їх радіонуклідамиунаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. З 1 січня 1998 р. введенодопустимі рівні вмісту радіонуклідів - цезію-137 і стронцію-90 впродуктах харчування і питній воді (ДР-97).
З метою запобігання такому забрудненню в Україні розробленоширокий спектр продуктів з радіозахисними властивостями. Для такихпродуктів запроваджено спеціальний інформаційний знак, щорозміщується на етикетці.
5. Більше за інших зазнають впливу техногенних викидів жителііндустріально розвинутих міст України. Зони з високими рівнямивмісту в грунтах токсичних сполук розташовані саме навколо такихміст, і звідси ж надходить для споживання населення більша частинаплодоовочевої продукції.
6. Зупинка індустріальних гігантів і зменшення рівнязастосування хімічних речовин у сільському господарстві привело дозменшення забруднення сільськогосподарської продукції пестицидами,нітратами та іншими чужорідними речовинами. Однак проблема безпекипродуктів харчування, особливо дитячого, залишається актуальною.
7. Особливу загрозу для здоров'я населення становлять харчовіотруєння мікробного походження. Щороку від них потерпає близько1500 чоловік. У 1998 році в 22 областях та в м. Києві мали місце55 спалахів харчових отруєнь, з яких 38 виникли внаслідок уживанняпродукції підприємств, що мають ліцензії та виготовляють іреалізують продукти харчування. 17 спалахів зареєстровано упобуті.
У 1998 році було зареєстровано 177 вогнищ ботулізму з 215потерпілими, з яких 19 померли. Спалахи спостерігалися переважно всільській місцевості і були спричинені низьким рівнем санітарноїкультури населення, порушенням технології виготовлення страв, атакож умов і термінів їх зберігання.
8. Перше місце серед гострих харчових отруєнь немікробногопоходження на території України належить отруєнням дикорослимигрибами.
9. Залишається актуальним також попередження небезпеки відвживання неякісних (зокрема з порушеними термінами придатності)імпортних продуктів харчування.
10. В Україні розроблено широкий спектр спеціальних продуктівхарчування, за допомогою яких можна істотно підвищувати опірнегативному впливу дії чинників довкілля. Серед широких верствнаселення необхідно проводити просвітницьку діяльність стосовнобезпеки харчових продуктів для здоров'я і можливостей аліментарноїпрофілактики негативного впливу дії чинників довкілля.
Основні пріоритети щодо якості та безпеки продуктівхарчування:
контроль за якістю та безпекою продовольчої сировини ісупутніх матеріалів, харчових продуктів, особливо дитячих;
контроль за безпекою імпортної продукції, особливовиготовленої на основі генетично модифікованих організмів(обов'язкове маркування такої продукції);
подальше удосконалення нормативно-правової бази, зокремарозроблення національних медико-біологічних вимог і санітарнихнорм якості продовольчої сировини та харчових продуктів;
надання громадянам юридичної підтримки у відшкодуванні їмматеріальних і моральних збитків у разі заподіяння шкоди відвживання небезпечних продуктів харчування;
організація санітарної просвіти населення щодо профілактикихарчових отруєнь та аліментарної профілактики негативного впливудії чинників довкілля.
План дій
1. Гармонізація існуючих нормативно-правових актів щодопродуктів харчування з вимогами директив ЄС.
Держстандарт, Мінагрополітики,
Мінекономіки, МОЗ.
2001 рік.
2. Забезпечення лабораторій, що здійснюють контроль забезпекою продовольчої сировини і харчових продуктів, необхіднимсучасним обладнанням, реактивами, кадрами та методичнимирозробками проведення лабораторних випробувань.
Мінагрополітики, МОЗ, Мінекономіки,
Держстандарт.
2001 рік.
3. Проведення акредитації лабораторій контролю безпекисировини і харчових продуктів у державній системі сертифікаціїУкрСЕПРО.
Держстандарт, Мінагрополітики, МОЗ.
2001 рік.
4. Створення національної системи контролю за безпекоюхарчової сировини і продуктів, особливо одержаних на забрудненихгрунтах. Доповнення показників безпеки харчових продуктів іпродовольчої сировини показниками, встановленими в рядієвропейських країн, зокрема стосовно вмісту нітрозодіпропіламіну,бенз(а)пірену, стимуляторів росту поліхлорованих біфенілів,діоксинів, стероїдних гормонів, а також залишків ветпрепаратів.
МОЗ, Держстандарт, Мінекономіки, Рада
міністрів Автономної Республіки Крим,
обласні, Київська та Севастопольська міські
держадміністрації.
2005 рік.
5. Забезпечення підприємств, що виготовляють продуктидитячого харчування, екологічно чистою сировиною.