Узагальнення практики застосування судами загальної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій при здійсненні судочинства у кримінальних справах статей 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року за 2011 - перше півріччя 2012 року

Однією з причин затягування строків розгляду кримінальних справ була неналежна організація роботи деяких суддів, які оголошували тривалі, нічим не обґрунтовані перерви, призначали справи до слухання на час перебування у відпустках або на час розгляду інших справ, не враховували конкретних обставин справи, не вживали належних заходів з метою оперативного розгляду справ, у тому числі шляхом зміни порядку дослідження доказів.

Неналежним чином був організований розгляд кримінальної справи за обвинуваченням Я.О. за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 187 КК (під вартою утримувався з 6 грудня 2008 року) у Київському районному суді м. Донецька. Судові засідання тривали 9 хв. (16 травня 2011 року), 25 хв. (9 червня 2011 року). 1 серпня 2011 року було оголошено перерву на 2 місяці (до 3 жовтня 2011 року) у зв'язку з перебуванням судді у нарадчій кімнаті. 3 жовтня 2011 року досліджувались матеріали справи, у тому числі і документи, які не були доказами, наприклад, постанова про порушення клопотання про продовження строків досудового слідства. Призначене на 14 листопада 2011 року судове засідання не відбулось у зв'язку з відпусткою судді. Таким чином, 2 роки 8 місяців кримінальну справу не було розглянуто.

У деяких випадках затягування строків розгляду кримінальних справ зумовлювало неврахування судом фактичних обставин у справі.

Так, у Жовтневому районному суді м. Луганська у кримінальній справі за обвинуваченням Л.О. за ч. 3 ст. 185 КК (під вартою з 1 грудня 2009 року) оголошувались перерви у зв'язку з неявкою свідків, у тому числі С.В. Однак відповідно до пояснень С.В. від 26 грудня 2010 року і 29 березня 2011 року за станом здоров'я і з урахуванням віку з'явитися до суду вона не могла і наполягала на проголошенні її свідчень у суді, з цього ж приводу наявний і рапорт працівника органів внутрішніх справ від 29 березня 2011 року. Тільки 14 жовтня 2011 року у цій справі було постановлено вирок.

Прикладом несвоєчасного та поверхового вивчення суддею матеріалів справи, що зумовлює тяганину, є кримінальна справа за обвинуваченням Ч.В. (під вартою з 10 лютого 2011 року) за ч. 1 ст. 306, ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 311, ч. 1 ст. 263 КК та Ш. І. - за ч. 1 ст. 317 КК, яка надійшла до Київського районного суду м. Донецька 15 квітня 2011 року. Суддею було проведено попереднє судове засідання, на якому справу було призначено до судового розгляду на 5 травня 2011 року. Розгляд справи неодноразово переносився з різних причин, і тільки 22 липня 2011 року суддя помітив, що на стадії досудового слідства він санкціонував проведення обшуку в помешканні підсудного. Керуючись положеннями ст. 54 КПК 1960 р. , суддя заявив самовідвід і справу було передано іншому судді.

Судді не завжди вживали відповідних заходів з метою забезпечення правильного та своєчасного розгляду кримінальних справ, оголошували тривалі, нічим не обґрунтовані перерви.

Наприклад, у кримінальній справі за обвинуваченням М.А. (під вартою з 27 травня 2009 року), що знаходилась на розгляді у Центрально-Міському районному суді м. Горлівки Донецької області, 17 лютого 2011 року оголошено перерву до 12 квітня 2011 року (майже 2 місяці) для доставки потерпілої і свідка, хоча у протоколі зазначено, що потерпіла з'явилась, а свідка уже було допитано.

На тривалість вирішення справ в апеляційній інстанції впливали випадки недотримання судом першої інстанції вимог процесуального закону, що унеможливлювало розгляд справи в апеляційному порядку та спричиняло її повернення до місцевого суду з попереднього розгляду для усунення недоліків.

Основними причинами цього були невиконання судом першої інстанції вимог закону про розгляд зауважень на протокол судового засідання, засудженому або виправданому не було вручено копії вироку, суд першої інстанції прийняв апеляцію, яка не відповідала вимогам ч. 1 ст. 350 КПК 1960 р. тощо.

Відповідно до законодавства справедливий розгляд справи означає: виконання завдань кримінального судочинства, спрямованих на встановлення особи, що вчинила злочин, і її покарання (ст. 2 КПК 1960 р.); всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи (ст. 22 КПК 1960 р.).

Так, ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 29 вересня 2010 року скасовано постанову Мурованокуриловецького районного суду від 4 серпня 2010 року стосовно Ц.О. у зв'язку із неповнотою досудового та судового слідства. Під час досудового слідства не було перевірено доводів обвинуваченого про те, що він через хворобу не відбув 22 год. громадських робіт, а тому висновок суду зроблено на припущенні та було прийнято незаконне рішення.

За таких обставин вирок суду було скасовано, так як не було достатньо досліджено обставин справи та повернуто на додаткове розслідування прокурору.

Також у КПК 1960 р. визначено принцип змагальності процесу, надання законом "переваг захисту" стороні, що захищається від обвинувачення (статті 62, 63 Конституції України , ст. 45, ч. 2 ст. 47, статті 318, 319 КПК 1960 р.).

Наприклад, вирок Немирівського районного суду від 11 квітня 2011 року стосовно засуджених Н.Ю. та Л.І. за ч. 3 ст. 185 КК скасовано у зв'язку з порушенням права на захист.

Так, в матеріалах кримінальної справи були акти амбулаторної судово-психіатричної експертизи засуджених, відповідно до яких Н.Ю. є особою з легкою розумовою відсталістю ступеня легкої дебільності, а в Л.І. виявлено легкий когнітивний розлад змішаного (травматичного, інтоксикаційного) генезу. Тому під час досудового слідства інтереси засуджених у справі захищав адвокат К.

Однак у порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 45 КПК 1960 р. суд не забезпечив під час розгляду справи в суді участі захисника, чим порушив право засуджених на захист. Тому відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК 1960 р. у зв'язку з істотним порушенням судом вимог кримінально-процесуального закону вирок підлягає скасуванню і направленню на новий судовий розгляд у той же суд.

Також з цієї ж причини скасовано вирок Піщанського районного суду від 31 серпня 2011 року стосовно М.В.А., засудженого за ч. 2 ст. 185 КК до 3 років позбавлення волі. На підставі статей 71, 72 КК призначено покарання у вигляді 3 років 2 місяців позбавлення волі та відповідно до ст. 75 КК М.В.А. звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.

Цю кримінальну справу було розглянуто у спрощеному порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК 1960 р., зокрема за постановою суду було визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, проте при цьому суд не з'ясував, чи правильно розуміли підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, не роз'яснив їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку, тобто порушив право підсудного на захист.

Не завжди судді всебічно вивчали обставини справи, що призводило до порушення кримінально-процесуального законодавства та затягування строків судового розгляду. Наприклад, у кримінальній справі за обвинуваченням Т.С.Г., Б.Ю. за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК, яка надійшла до Ленінського районного суду м. Луганська 22 серпня 2010 року, підставою для оголошення перерви майже на місяць у стадії судового слідства з 13 січня 2012 року по 9 лютого 2012 року було задоволення клопотання прокурора про ознайомлення з матеріалами справи, що не тільки суперечить положенням кримінально-процесуального законодавства України, а також не повинно бути підставою для такої тривалої перерви у справі, по якій підсудні тримаються під вартою понад рік.

Усталена практика ЄСПЛ з зазначеного питання полягає у наступному: п. 90 рішення ЄСПЛ у справі "Тодоров проти України" : "Суд також зазначає, що протягом усього кримінального провадження заявник у цій справі тримався під вартою, що вимагало від державних органів, які розглядали справу, особливу сумлінність у здійсненні правосуддя без затримок (див., наприклад, п. 83 рішення ЄСПЛ у справі "Смірнова проти Росії" та п. 37 рішення ЄСПЛ від 31 січня 2006 року у справі "Юртаєв проти України" )".

Трапляються випадки порушення судами першої інстанції вимог п. 3 "a" ст. 6 та п. 3 "d" ст. 6 Конвенції . Наприклад, постановою Стаханівського міського суду Луганської області від 14 червня 2011 року кримінальну справу за обвинуваченням Б.А. за ч. 1 ст. 317 КК виділено в окреме провадження і направлено прокурору м. Стаханова для додаткового розслідування, при цьому суд послався на п. 3 "d" ст. 6 Конвенції, згідно з яким кожен має право допитувати свідків обвинувачення або вимагати їх допиту, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що і свідків обвинувачення. Ці вимоги необхідно розглядати як конкретний аспект права на справедливий судовий розгляд, гарантований п. 1 ст. 6 Конвенції . Також у цій постанові суд послався на рішення ЄСПЛ у справах "Жогло проти України" від 24 квітня 2008 року і "Олег Колєснік проти України" від 19 листопада 2009 року .

Як видно з матеріалів кримінальної справи, П.М. обвинувачувався за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263 КК, а М.С. обвинувачувався за ч. 3 ст. 185, ст. 395 КК. Вироком Лохвицького районного суду від 30 червня 2011 року П.М. та М.С. були визнані винними у злочинах, пред'явлених в обвинуваченні, та засуджені.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 23 серпня 2011 року цей вирок було скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема у зв'язку з порушенням права на захист обвинувачених.

Підставою скасування вироку суду було те, що суд першої інстанції розглянув кримінальну справу по обвинуваченню П.М. та М.С. з порушенням вимог ст. 6 Конвенції , ст. 59, ч. 2 ст. 63 і п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України , ст. 21, ст. 61, ст. 262 КПК 1960 р. Незважаючи на те, що підсудні М.С. та П.М. мали різні позиції щодо пред'явленого обвинувачення, суд призначив їм одного захисника, що суперечить інтересам захисту підсудних. Крім того, коли захисник Г. не змогла з'явитися 16 травня 2011 року в судове засідання з поважних причин та її підзахисний П. М. просив відкласти розгляд справи до її одужання для забезпечення права на захист, суд першої інстанції видалив підсудного П.М. з зали суду та провів судове засідання, під час якого допитав деяких свідків обвинувачення, без участі підсудного та його захисника.

Після проведення нового розгляду справи вироком Лохвицького районного суду від 2 грудня 2011 року П.М. та М.С. були визнані винними у злочинах, пред'явлених в обвинуваченні, та засуджені.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 2 лютого 2012 року цей вирок було також скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема з порушенням права на захист обвинувачених. Колегія суддів апеляційного суду Полтавської області змінила щодо обвинувачених П.М. та М.С. запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.

Підставою скасування вироку суду стало те, що суд першої інстанції провів новий розгляд кримінальної справи з порушенням вимог ст. 6 Конвенції, ч. 2 ст. 43, ст. 297, ст. 298, ст. 375 КПК 1960 р. Зокрема, під час нового розгляду кримінальної справи по обвинуваченню П.М. та М.С. після закінчення підготовчих дій головуючий не оголосив про початок судового слідства, не надав прокурору можливості прочитати обвинувальний висновок, не надав можливості оголосити цивільні позови, не роз'яснив підсудним суть обвинувачення, не з'ясував, чи визнають підсудні себе винними і чи бажають давати показання, чи визнають вони цивільні позови. Таким чином, було порушено право на захист підсудних М.С. та П.М., передбачене ч. 2 ст. 43 КПК 1960 р., п. 3 "а" ст. 6 Конвенції .

4.2. Шляхи вирішення виявлених порушень в контексті застосування норм КПК 1960 р. та стан врегулювання порушених питань у нормах КПК

Проблеми, що призвели до порушення вимог ст. 6 Конвенції, полягають, як правило, у:

- невжитті судом заходів щодо забезпечення присутності учасників судового провадження у судових засіданнях (свідків, відповідачів, експертів тощо) та щодо забезпечення виконання учасниками та іншими особами судових приписів (наприклад, щодо надання документів);

- надмірній тривалості перерв між судовими засіданнями;

- надмірній тривалості розгляду апеляційних і касаційних скарг;

- відсутності сумлінності та ретельності слідчих органів при проведенні розслідування кримінальних справ;

- неодноразовому поверненні справи на новий розгляд до суду нижчої інстанції, а також повернення кримінальної справи на додаткове розслідування;

- надмірній тривалості здійснення судових експертиз та невжиття судом у цьому зв'язку належних заходів;

- порушенні права на справедливий суд, оскільки зізнання заявника у вчиненні злочину, надане ним внаслідок катування, було прийнято судами як доказ.

До місцевих судів у 2011, 2012 роках було надіслано інформаційні листи щодо оперативності та якості розгляду кримінальних справ, а також з інших питань, які виникають під час здійснення судочинства; узагальнення практики, проведені суддями судової палати у кримінальних справах, а також довідкову інформацію, отриману від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, про проведення моніторингу щодо стану дотримання прав ув'язнених у Київському слідчому ізоляторі, у результаті чого було виявлено випадки порушення місцевими та апеляційними судами м. Києва та Київської області вимог статей 5, 6 Конвенції щодо прав людини на свободу і особисту недоторканість та на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку. Також щоквартально апеляційним судам надсилалися подання Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про виконання рішень ЄСПЛ, які набули статусу остаточних.

Суди областей, враховуючи положення ст. 6 Конвенції, відповідно до яких кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, з метою дотримання розумних строків розгляду кримінальних справ реагували на випадки невиконання органом досудового слідства або часткового виконання судових доручень, на невиконання постанов суду про примусовий привід підсудних, на невиконання вимог суду щодо доставки підсудного у судові засідання шляхом винесення окремих ухвал.

Негативно позначається на оперативності розгляду справ низький рівень організації роботи судів, зокрема незадовільна організація здійснення судочинства, зниження рівня виконавчої дисципліни, несвоєчасне оформлення документів, недостатній контроль за цим голів судів.

Фактами неналежної організації розгляду справ самими суддями були: оголошення тривалих перерв між судовими засіданнями; порушення строків призначення справ до судового розгляду; нераціональне використання часу судових засідань, зокрема, невикористання інституту зміни порядку дослідження доказів; необґрунтоване повернення справ на додаткове розслідування, що в подальшому призводить до скасування відповідної постанови; низька якість розгляду кримінальних справ (скасування вироків судами вищих інстанцій).

Із набуттям чинності КПК однією із загальних засад кримінального процесуального законодавства України встановлено розумний строк кримінального провадження. Таким чином, у ст. 28 КПК законодавчо визначено оціночне поняття "розумний строк", яке застосовується ЄСПЛ при розгляді справ за ст. 6 Конвенції, зокрема під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачених КПК строків виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечується прокурором, слідчим суддею (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - судом.

Законодавчо встановлено критерії для визначення розумності строків кримінального провадження, якими є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

У ст. 28 КПК також установлено такі загальні положення щодо розумного строку: кримінальне провадження стосовно особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово; кожен має право, щоб обвинувачення стосовно нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрито; підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право на звернення до прокурора, слідчого судді або суду з клопотанням, у якому викладаються обставини, що обумовлюють необхідність здійснення кримінального провадження (або окремих процесуальних дій) у більш короткі строки, ніж ті, що передбачені КПК.

Таким чином, завдяки законодавчим положенням у процесі розгляду кримінальних справ (проваджень) судами зменшаться випадки порушення розумного строку.

Висновки та пропозиції

Підсумовуючи практику розгляду кримінальних справ судами загальної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій, можна зробити висновок, що суди в цілому дотримуються вимог статей 3, 5, 6 Конвенції , однак не достатньо готові до практичного впровадження підходів і позицій ЄСПЛ.

Застосовуючи практику ЄСПЛ, суди не завжди чітко й однозначно розуміють, у чому полягає правовий зміст такого застосування. Тому досить поширеним у діяльності вітчизняних судів є абстрактне посилання на практику ЄСПЛ без вказівок на конкретне рішення міжнародного судового органу. Часто в судових рішеннях вітчизняних судів міститься посилання на конкретне рішення ЄСПЛ, але без зазначення співвідносності його з нормами національного права й обставинами конкретної справи. Ще однією проблемою є відсутність єдиних критеріїв застосування практики ЄСПЛ.

З огляду на зазначене судам при здійсненні судочинства необхідно ширше застосовувати норми міжнародного права. Зважати, що обов'язковим є не тільки врахування рішень ЄСПЛ, постановлених щодо України, а й застосування поряд із нормами національного законодавства України норм Конвенції та практики ЄСПЛ і щодо інших країн - учасниць Конвенції з метою недопущення порушення прав людини та основоположних свобод. Ухвалюючи рішення у кримінальних справах (провадженнях), з метою недопущення неправильного тлумачення та застосування норм Конвенції у контексті кожної конкретної справи свої висновки підтверджувати практикою ЄСПЛ, викладеною у його рішеннях.

Із метою усунення виявлених недоліків та подальшого покращення роботи судів з питань, викладених в узагальненні, вважаємо за необхідне:

1. Це узагальнення розмістити на офіційному веб-сайті ВССУ.

2. Про проведене узагальнення повідомити Генеральну прокуратуру України, Мін'юст, МВС України, Секретаріат Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.

3. Опублікувати зазначене узагальнення у науково-практичному юридичному виданні ВССУ "Кримінальне судочинство. Судова практика у кримінальних справах".

4. Щороку проводити узагальнення практики застосування судами областей першої і апеляційної інстанцій положень Конвенції та практики ЄСПЛ при здійсненні судочинства у кримінальних справах та направляти матеріали узагальнень разом із копіями відповідних рішень до ВССУ.

5. Підготувати на основі проведеного узагальнення постанову Пленуму ВССУ "Про деякі питання застосування статей 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у кримінальному провадженні".

Узагальнення практики застосування судами загальної юрисдикції першої та апеляційної інстанцій при здійсненні судочинства у кримінальних справах статей 3, 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року за 2011 - перше півріччя 2012 року підготовлено суддею судової палати у кримінальних справах Щепоткіною В.В. та науковим консультантом судової палати у кримінальних справах Хім'яком Ю.Б., обговорено та схвалено на нараді суддів судової палати у кримінальних справах 12 червня 2013 року (протокол № 19 від 12 червня 2013 року).