Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/59/ЄС від 15 травня 2014 року про встановлення рамок для відновлення платоспроможності і врегулювання кредитних установ та інвестиційних фірм і внесення змін та доповнень до Директиви Ради 82/891/ЄЕС та директив 2001/24/ЄС, 2002/47/ЄС, 2004/25/ЄС, 2005/56/ЄС, 2007/36/ЄС, 2011/35/ЄС, 2012/30/ЄС і 2013/36/ЄС та регламентів Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1093/2010 та (ЄС) № 648/2012

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання здійснювали дії щодо врегулювання стосовно установи, зазначеної у пункті (a) статті 1(1), тільки якщо, на думку органу з врегулювання, виконані всі наведені нижче умови:

(a) компетентний орган після консультацій з органом з врегулювання або; зважаючи на умови, встановлені у параграфі 2, орган з врегулювання після консультацій з компетентний органом, встановив, що установа є неспроможною або імовірно стане неспроможною;

(b) беручи до уваги часові обмеження та інші відповідні обставини, немає обґрунтованої ймовірності, що будь-які альтернативні заходи приватного сектора, включно із заходами механізму IPS, або дії наглядових органів, включно із заходами раннього втручання або списанням чи конверсії відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59(2), застосовані відносно установи, запобігли б неспроможності установи протягом розумного строку.

(c) процедура врегулювання необхідна в суспільних інтересах відповідно до параграфа 5.

2. Держави-члени можуть передбачити, що, крім компетентного органу, встановлення того, що установа є неспроможною або імовірно стане неспроможною відповідно до пункту (a) параграфа 1, може здійснюватися органом з врегулювання після консультацій з компетентним органом, якщо органи з врегулювання згідно з національним законодавством, мають необхідні інструменти, які уможливлюють таке встановалення, включно, зокрема, з належним доступом до відповідної інформації. Компетентний орган без зволікань надає органу з врегулювання будь-яку відповідну інформацію, яку останній запитує з метою виконання свого оцінювання.

3. Попереднє застосування заходу раннього втручання відповідно до статті 27 не є умовою для вчинення дії з врегулювання.

4. Для цілей пункту (a) параграфа 1 вважається, що установа є неспроможною або імовірно стане неспроможною за однієї або декількох з наведених нижче обставин:

(a) установа порушує або наявні об’єктивні чинники, які підтверджують встановлення того, що установа найближчим часом порушить, вимоги для продовження дозволу таким чином, щоб виправдати відкликання цього дозволу компетентним органом, в тому числі, але не обмежуючись, через те, що установа зазнала або імовірно зазнає збитків, які вичерпають усі власні кошти або їх значну частину;

(b) активи установи є меншими, ніж її зобов’язання, або наявні об’єктивні чинники, які підтверджують встановлення того, що активи установи будуть найближчим часом меншими, ніж її зобов’язання;

(c) установа є, або наявні об’єктивні чинники, які підтверджують встановлення того, що установа буде найближчим часом неспроможна сплатити усі свої борги чи інші зобов’язання при настанні строку їх погашення;

(d) необхідна надзвичайна публічна фінансова підтримка, крім випадків, коли з метою виправлення серйозних порушень в економіці держави-члена та збереження фінансової стабільності надзвичайна публічна фінансова підтримка набуває однієї з таких форм:

(i) державної гарантії для підтримки ліквідності, наданої центральними банками відповідно до умов центральних банків;

(ii) державної гарантії зобов’язань нового випуску; або

(iii) вливання власних коштів або придбання інструментів капіталу за цінами та на умовах, які не дають переваги цій установі, якщо на момент надання публічної підтримки немає ані обставин, зазначених у пункті (a), (b) або (c) цього параграфа, ані обставин, зазначених у статті 59(3).

У кожному з випадків, згаданих у пунктах (d)(i), (ii) та (iii) першого підпараграфа. гарантія або еквівалентні заходи, зазначені в цих пунктах, застосовуються до платоспроможних установ і залежать від кінцевого схвалення у рамках державної допомоги Союзу. Такі заходи повинні бути превентивними, тимчасовими і пропорційними для виправлення наслідків значних потрясінь та не повинні використовуватися для компенсації збитків, які зазнала або в найближчий час зазнає така установа.

Заходи підтримки за умовами пункту (d)(iii) першого підпараграфа обмежуються вливаннями, необхідними для подолання недостачі капіталу, встановленої в результаті стрес-тестів на національному рівні, на рівні союзу або на рівні єдиного механізму банківського нагляду, в результаті перегляду якості активів або еквівалентних заходів, проведених Європейським Центральним Банком, EBA або національними органами, якщо застосовно, у випадку, підтвердженому компетентним органом.

До 3 січня 2015 року EBA видає настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо типів тестів, перегляду або практик, зазначених вище, які можуть призвести до надання такої підтримки.

До 31 грудня 2015 року Комісія переглядає подальшу необхідність дозволення заходів підтримки за умовами пункту (d)(iii) першого підпараграфа та умови, які потрібно виконати в разі такої подальшої необхідності, а також представляє Європейському Парламенту і Раді звіт про них. Якщо належно, цей звіт повинен супроводжуватися законодавчими пропозиціями.

5. Для цілей пункту (c) параграфа 1 цієї статті дію з врегулювання необхідно розглядати як таку, яку вчиняють у суспільних інтересах, якщо вона потрібна для досягнення однієї або більше цілей врегулювання, зазначених у статті 31, та є пропорційною ним, а ліквідація установи в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності не досягала б таких цілей врегулювання в такому ж обсязі.

6. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо сприяння конвергенції практики нагляду та врегулювання стосовно інтерпретації різних обставин, за яких установа вважається такою, що є неспроможною або імовірно стане неспроможною.

Держави-члени забезпечують, щоб ограни з врегулювання могли вчинити дії з врегулювання щодо центрального органу та усіх кредитних установ, постійно афілійованих з ним, що є частиною тієї самої групи врегулювання, коли група врегулювання в цілому виконує умови, встановлені у статті 32(1).

Держави-члени забезпечують, щоб установа або суб’єкт, зазначені в пунктах (b), (c) або (d)статті 1(1), стосовно яких орган з врегулювання вважає, що умови у пунктах (a) та (b)статті 32(1) виконані, але дії з врегулювання не відповідали б суспільному інтересу відповідно до пункту (c) статті 32(1), були ліквідовані у звичайному порядку відповідно до застосовного національного права.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли здійснювати дії з врегулювання стосовно фінансових установ, зазначених у пункті (b) статті 1(1), якщо умови, встановлені у статті 32(1), виконуються як стосовно фінансової установи, так і материнської компанії, які підлягають нагляду на консолідованій основі.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання здійснювали дії з врегулювання стосовно суб’єкта, зазначеного у пункті (c)або (d)статті 1(1), якщо такий суб’єкт виконує умови, встановлені у статті 32(1).

3. Якщо дочірніми компаніями холдингової компанії зі змішаною діяльністю прямо або опосередковано володіє перехідна фінансова холдингова компанія, план врегулювання повинен передбачати, щоб перехідна фінансова холдингова компанія була визначена як суб’єкт врегулювання, а держави-члени повинні забезпечити, щоб дії з врегулювання для цілей врегулювання групи вчинялися щодо перехідної фінансової холдингової компанії. Держави-члени забезпечують, щоб органи з врегулювання не здійснювали дії з врегулювання для цілей врегулювання групи стосовно холдингової компанії зі змішаною діяльністю.

4. Відповідно до параграфа 3 цієї статті, та незважаючи на той факт, що суб’єкт, зазначений в пункті (c) або (d) статті 1(1), не виконує умови, встановлені у статті 32(1), органи з врегулювання можуть здійснити дії з врегулювання щодо суб’єкта, зазначеного в пункті (c) або (d) статті 1(1), якщо виконані такі умови:

(a) суб’єкт є суб’єктом врегулювання;

(b) одна або декілька дочірніх компаній суб’єкта, які є установами, але не суб’єктами врегулювання, виконують умови, встановлені у статті 32(1);

(c) активи і зобов’язання дочірніх компаній, зазначених у пункті (b), є такими, що неспроможність таких дочірніх компаній загрожує групі врегулювання як такій, а дія з врегулювання щодо суб’єкта є необхідною або для врегулювання таких дочірніх компаній, які є установами, або для врегулювання відповідної групи врегулювання в цілому.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання після консультації з компетентними органами, які повинні надати своєчасну відповідь, мали повноваження призупиняти будь-які зобов’язання щодо оплати або постачання відповідно до будь-якого договору, стороною якого є установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c)або (d) статті 1(1), якщо виконані усі наступні умови:

(a) встановлення того, що установа або суб’єкт є неспроможними або імовірно стануть неспроможними було здійснено відповідно до пункту (a) статті 32(1);

(b) не існує негайно доступного заходу приватного сектора, зазначеного у пункті (b) статті 32(1), який би запобіг неспроможності установи або суб’єкта;

(c) виконання повноваження щодо призупинення вважається необхідним, щоб уникнути подальшого погіршення фінансових умов установи або суб’єкта; та

(d) виконання повноваження щодо призупинення:

(i) або є необхідним для встановлення, передбаченого у пункті (c) статті 32(1); або

(ii) або є необхідним для обрання належних дій з врегулювання чи забезпечення ефективного застосування одного або декількох інструментів врегулювання.

2. Повноваження, зазначене у параграфі 1 цієї статті, не застосовується до зобов’язань щодо оплати або постачання перед:

(a) системами або операторами систем, призначеними відповідно до Директиви 98/26/ЄС;

(b) Центральними контрагентами, авторизованими у Союзі відповідно до статті 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 та центральними контрагентами третіх країн, визнаних ESMA відповідно до статті 25 зазначеного Регламенту;

(c) центральними банками.

Органи з врегулювання встановлюють обсяг повноваження, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, враховуючи обставини кожного конкретного випадку. Зокрема, органи з врегулювання повинні ретельно оцінювати доцільність поширення призупинення на прийнятні депозити відповідно до визначення у пункті (4) статті 2 (1) Директиви 2014/49/ЄС, зокрема на гарантовані депозити фізичних осіб, мікропідприємств, малих та середніх підприємств.

3. Держави-члени можуть передбачити, щоб у випадку, коли повноваження на призупинення зобов’язання щодо оплати або постачання застосовують щодо прийнятних депозитів, органи з врегулювання забезпечували наявність у вкладників доступу до належної щоденної суми з таких депозитів.

4. Період призупинення відповідно до параграфа 1 повинен бути якомога коротшим і не повинен перевищувати мінімальний період часу, який орган з врегулювання вважає необхідним для цілей, зазначених у пунктах (c) та (d) параграфа 1, та у будь-якому випадку не повинен тривати довше, ніж період від опублікування повідомлення про призупинення відповідно до параграфа 8 до опівночі у державі-члені органу з врегулювання установи або суб’єкта наприкінці робочого дня, до слідує за днем опублікування.

Після завершення періоду призупинення, зазначеного у першому підпараграфі, призупинення втрачає чинність.

5. При виконанні повноваження, зазначеного у параграфі 1 цієї статті, органи з врегулювання повинні зважати на вплив, який таке повноваження може мати на звичайне функціонування фінансових ринків та враховувати існуючі національні правила, а також наглядові та судові повноваження щодо захисту прав кредиторів та однакове ставлення до кредиторів у звичайному провадженні щодо неплатоспроможності. Органи з врегулювання повинні, зокрема, враховувати потенційне застосування національного провадження щодо неплатоспроможності до установи або суб’єкта в результаті встановлення відповідно до пункту (c) статті 32(1) та повинні вжити заходи, які вони вважають належними для забезпечення відповідної координації з національними адміністративними або судовими органами.

6. Якщо зобов’язання щодо платежу або постачання відповідно до умов договору призупиняється згідно з параграфом 1, зобов’язання щодо платежу або постачання будь-яких контрагентів відповідно до цього договору призупиняються на такий же період часу.

7. Строк виконання зобов’язань щодо платежу або постачання, строк виконання яких настав би протягом період призупинення, настає одразу після закінчення такого періоду.

8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання невідкладно повідомили установу або суб’єкт, зазначені у пункті (b),(c) або (d)статті 1(1) та органи, зазначені у пунктах (a)-(h) статті 83(2) при виконанні повноваження, зазначеного в параграфі 1 цієї статті, після того, як було встановлено, що установа є неспроможною або імовірно стане неспроможною відповідно до пункту (a) статті 32(1) та перед ухваленням рішення щодо врегулювання.

Орган з врегулювання публікує або забезпечує публікацію доручення або інструменту, на основі яких призупиняються зобов’язання відповідно до статті, а також умови і період призупинення у спосіб, зазначений у статті 83(4):

9. Ця стаття не обмежує положення, що містяться в національному праві держав-членів, які надають повноваження призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання установ та суб’єктів, зазначених у параграфі 1 статті перед встановленням того, що установи або суб’єкти є неспроможними або імовірно стануть неспроможними відповідно до пункту (a) статті 32(1) або призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання установ та суб’єктів, які підлягають ліквідації відповідно до звичайного провадження щодо неплатоспроможності, та які перевищують обсяг і тривалість, передбачені у цій статті. Такі повноваження необхідно здійснювати відповідно до обсягу, тривалості та умов, передбачених у відповідному національному праві. Умови, передбачені у цій статті, не обмежують умови, пов’язані з таким повноваженням призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання.

10. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі виконання повноважень призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання стосовно установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d) статті 1(1), відповідно до параграфа 1 цієї статті, орган з врегулювання був здатний, протягом періоду призупинення, виконувати повноваження:

(a) обмежувати забезпечених кредиторів установи або суб’єкта у виконанні прав забезпечення щодо будь-яких активів такої установи або суб’єкта на такий самий строк, у такому випадку застосовується стаття 70(2), (3)та (4); та

(b) призупиняти права на припинення будь-якої сторони договору з установою або суб’єктом на такий самий строк, у такому випадку застосовується стаття 71(2)-(8).

11. У випадку, якщо після встановлення, що установа або суб’єкт є неспроможними або імовірно стануть неспроможними відповідно до пункту (a)статті 32(1), орган з врегулювання виконав повноваження призупиняти зобов’язання щодо оплати або постачання в умовах, встановлених у параграфі 1 або 10 цієї статті, і якщо дії з врегулювання потім вчиняються стосовно установи або суб’єкта, орган з врегулювання не виконує свої повноваження відповідно до статті 69(1), 70(1)або 71(1) стосовно установи або суб’єкта.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при застосуванні інструментів врегулювання та виконанні повноважень щодо врегулювання органи з врегулювання вживали усі належні заходи для забезпечення того, щоб дія з врегулювання здійснювалася за такими принципами:

(a) у першу чергу збитки зазнають акціонери установи, яка підлягає врегулюванню;

(b) кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, зазнають збитки після акціонерів згідно з порядком пріоритетності їхніх вимог в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності, за винятком випадків, коли цією директивою чітко передбачене інше;

(c) замінюється орган управління та вище керівництво установи, яка підлягає врегулюванню, крім випадків, коли збереження органу управління або вищого керівництва, повністю або частково, у відповідних випадках, вважається необхідним для досягнення цілей врегулювання;

(d) орган управління та вище керівництво установи, яка підлягає врегулюванню, повинні надати всю необхідну допомогу для досягнення цілей врегулювання;

(e) фізичні та юридичні особи у межах їхніх компетенцій несуть відповідальність за неспроможність установи відповідно до законодавства держави-члена згідно цивільного або кримінального законодавства;

(f) якщо у цій директиві не визначено інше, ставлення до кредиторів одного й того ж класу є однаковим;

(g) жоден з кредиторів не повинен нести більші збитки, ніж у випадку, якщо б установа або суб’єкт, зазначені в пункті (b),(c)або (d)статті 1(1), були б ліквідовані в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності відповідно до гарантій захисту, встановлених у статтях 73-75;

(h) гарантовані депозити повністю захищені; та

(i) дія з врегулювання вчиняється згідно з гарантіями, викладеними у цій директиві.

2. Якщо установа є суб’єктом групи, органи з врегулювання, без обмеження статті 31, застосовують інструменти врегулювання і виконують повноваження щодо врегулювання таким чином, щоб мінімізувати вплив на інші суб’єкти групи та на групу загалом, а також зменшити негативний вплив на фінансову стабільність у Союзі та його державах-членах, зокрема, в країнах, у яких провадить діяльність ця група.

3. Застосовуючи інструменти врегулювання та виконуючи повноваження щодо врегулювання, держави-члени в застосовних випадках забезпечують відповідність рамкам державної допомоги Союзу.

4. Якщо до установи або суб’єкта, зазначеного в пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), застосовують інструмент продажу бізнесу, інструмент перехідної установи або інструмент розподілу активів, ця установа або суб’єкт визнаються такими, що підлягають провадженню щодо банкрутства або аналогічному провадженню щодо неплатоспроможності для цілей статті 5(1) Директиви Ради 2001/23/ЄС (- 7).

5. Під час застосування інструментів врегулювання й виконання повноважень щодо врегулювання органи з врегулювання у застосовних випадках інформують представників працівників та консультуються з ними.

6. Органи з врегулювання застосовують інструменти врегулювання й виконують повноваження щодо врегулювання без обмеження положень про представництво працівників в органах управління, визначених у національному законодавстві або практиці.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання могли призначити надзвичайного керівника, який замінює орган управління установи, яка підлягає врегулюванню. Органи з врегулювання оприлюднюють призначення надзвичайного керівника. Крім того, держави-члени забезпечують наявність у надзвичайного керівника кваліфікації, навичок та знань, необхідних для виконання його або її функцій.

2. Надзвичайний керівник має усі повноваження акціонерів та органу управління установи. Однак, надзвичайний керівник може виконувати такі повноваження лише під контролем органу з врегулювання.

3. Надзвичайний керівник має встановлений законом обов’язок вживати усі заходи, необхідні для підтримки цілей врегулювання, зазначених у статті 31, та вчиняти дії з врегулювання відповідно до рішення органу з врегулювання. Якщо необхідно, такий обов’язок повинен переважити над будь-яким іншим обов’язком управління відповідно до установчих документів установи або національного законодавства, якщо вони є відмінними. Ці заходи можуть охоплювати збільшення капіталу, реорганізацію структури власності установи або поглинання установами, які є фінансово та структурно здоровими, відповідно до інструментів врегулювання, зазначених у главі IV.

4. Органи з врегулювання можуть встановлювати обмеження для дій надзвичайного керівника або вимагати від надзвичайного керівника певних дій за умови попередньої згоди органу з врегулювання. Органи з врегулювання можуть відсторонити надзвичайного керівника у будь-який момент.

5. Держави-члени вимагають від надзвичайного керівника складати звіти про призначення органу з врегулювання, про економічний і фінансовий стан установи та про дії, вжиті на виконання його обов’язків, через регулярні проміжки часу, встановлені органом з врегулювання, а також на початку і наприкінці його або її мандату.

6. Надзвичайного керівника призначають на строк, не довший за один рік. Цей період може бути продовжений у порядку виключення, якщо орган з врегулювання встановлює, що умови для призначення надзвичайного керівника надалі виконуються.

7. Якщо більше ніж один орган з врегулювання має намір призначити надзвичайного керівника стосовно суб’єкта, афілійованого з групою, ці органи повинні проаналізувати, чи є більш належним призначення того ж самого надзвичайного керівника для всіх відповідних суб’єктів з метою сприяння рішенням, що дозволяють відновити фінансову стабільність таких суб’єктів.

8. Якщо у випадку неплатоспроможності національне законодавство передбачає призначення арбітражного керуючого, такий арбітражний керуючий може вважатися надзвичайним керівництвом за умовами цієї статті.

1. Перед вчиненням дії з врегулювання або здійсненням повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59, органи з врегулювання повинні забезпечити проведення справедливого, обачливого та реалістичного оцінювання активів і зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), особою, незалежною від будь-якого органу публічної влади, включно із органом з врегулювання, та установою або суб’єктом, зазначеними в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1). Відповідно до параграфа 13 цієї статті та згідно зі статтею 85, якщо виконуються усі вимоги, встановлені у цій статті, оцінка вважається остаточною.

2. Якщо незалежне оцінювання відповідно до параграфа 1 неможливе, органи з врегулювання можуть виконати попереднє оцінювання активів і зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), відповідно до параграфа 9 цієї статті.

3. Метою оцінювання є визначення вартості активів та зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), які виконують умови врегулювання згідно статей 32 і 33.

4. Цілі оцінювання:

(a) повідомити про встановлення того, чи виконуються умови врегулювання або умови списання чи конверсії інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59;

(b) якщо виконуються умови врегулювання, повідомити рішення щодо належної дії з врегулювання стосовно установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1);

(c) якщо застосовується повноваження на списання або конверсії відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59, повідомити рішення про обсяг анулювання або розмивання часток чи інших інструментів власності, а також обсяг списання або конверсії відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59;

(d) якщо застосовується інструмент внутрішнього визволу, повідомити рішення про обсяг списання або конверсії зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл;

(e) якщо застосовується інструмент перехідної установи або інструмент розподілу активів, повідомити рішення щодо активів, прав, зобов’язань або часток, чи інших інструментів власності, які підлягають передачі, а також рішення щодо вартості будь-якої компенсації, яка буде сплачена установі, яка підлягає врегулюванню, або, у відповідних випадках, власникам часток чи інших інструментів власності;

(f) якщо застосовується інструмент продажу бізнесу, повідомити рішення про активи, права, зобов’язання або частки, чи інші інструменти власності, які підлягають передачі, а також повідомити про розуміння органом з врегулювання того, що становить комерційні умови для цілей статті 38;

(g) у всіх випадках, забезпечити, щоб будь-які втрати активів установою або суб’єктом, зазначеними у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), повністю визнавалися на момент застосування інструментів врегулювання або здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59.

5. Без обмеження рамок державної допомоги Союзу, якщо застосовно, оцінювання повинно ґрунтуватися на обережних припущеннях, в тому числі на тих, що стосуються показників невиконання зобов’язань та обсягу збитків. Оцінювання не повинно передбачати жодного потенційного майбутнього надання надзвичайної публічної фінансової підтримки або будь-якої екстреної підтримки ліквідності центральним банком, чи будь-якої підтримки ліквідності будь-яким центральним банком, що надається за нестандартних умов щодо забезпечення, строку дії та процентних ставок, установі або суб’єкту, зазначеним у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), з моменту вчинення дії з врегулювання або здійснення повноваження на списання або конверсію відповідних інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59. Крім того, оцінювання враховує той факт, що при застосуванні будь-якого інструменту врегулювання:

(a) орган з врегулювання та будь-який механізм фінансування, що діє відповідно до статті 101, може отримувати відшкодування будь-яких понесених обґрунтованих витрат від установи, яка підлягає врегулюванню, у відповідності до статті 37(7);

(b) механізм фінансування врегулювання може нараховувати відсотки або платежі у зв’язку з будь-якими позиками або гарантіями, які надаються установі, яка підлягає врегулюванню, відповідно до статті 101.

6. Оцінювання доповнює інформація, яка міститься у бухгалтерських облікових книгах та записах установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1):

(a) актуальний баланс та звіт про фінансовий стан установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1);

(b) аналіз та розрахункова облікова вартість активів;

(c) список балансових та позабалансових зобов’язань, відображених у книгах та записах установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), із зазначенням відповідних кредитів та черговості їх погашення згідно із застосовним законодавством про неплатоспроможність.

7. У відповідних випадках, для повідомлення рішень, зазначених у пунктах (e) та (f) параграфа 4, інформація пункту (b) параграфа 6 може бути доповнена аналізом та розрахунковою вартістю активів та зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), на основі ринкової вартості.

8. Оцінка повинна містити дані про поділ кредиторів на класи відповідно до рівнів пріоритетності за умовами застосовного законодавства про неплатоспроможність та прогнозовану оцінку ставлення до кожного класу акціонерів та кредиторів, яке мало б місце, якщо б ця установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), були б ліквідовані в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності.

Ця розрахункова вартість не повинна впливати на застосування принципу "відсутність погіршення стану жодного з кредиторів", який слід виконувати відповідно до статті 74.

9. Якщо через невідкладність обставин випадку неможливо виконати вимоги параграфів 6 та 8 або застосовується параграф 2, необхідно провести попереднє оцінювання. Попереднє оцінювання повинно відповідати вимогам параграфа 3 та, наскільки це можливо за наявних обставин, вимогам параграфів 1, 6 і 8.

Попереднє оцінювання, зазначене у цьому параграфі, повинно включати буфер для додаткових втрат з належним обґрунтуванням.

10. Оцінювання, яке не відповідає всім вимогам, встановленим у цій статті, необхідно вважати попереднім до моменту, поки незалежна особа не виконає оцінювання, що повністю відповідає усім вимогам, встановленим у цій статті. Таке оцінювання ex-post необхідно виконати якомога швидше. Його можна виконати окремо від оцінювання, зазначеного в статті 74, або одночасно з ним; виконавцем може бути одна й та сама незалежна особа, однак оцінювання повинні бути розмежовані.

Цілі остаточного оцінювання ex-post:

(a) забезпечити, щоб будь-які втрати активів установи або суб’єкта, зазначених в пункті (b), (c)або (d)статті 1(1), були повністю відображені в бухгалтерських книгах установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1);

(b) повідомити рішення щодо відновлення вимог кредиторів або щодо збільшення вартості сплаченої винагороди відповідно до параграфа 11.

11. Якщо розрахунок остаточної оцінки ex-post вартості нетто активу установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), перевищує розрахунок попередньої оцінки вартості нетто активу установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), орган з врегулювання може:

(a) застосувати своє повноваження збільшити вартість вимог кредиторів або власників відповідних інструментів капіталу, які було списано внаслідок застосування інструменту внутрішнього визволу;

(b) надати розпорядження перехідній установі або суб’єкту управління активами здійснити подальшу сплату компенсації за активи, права, зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню, або, у відповідних випадках, за частки або інші інструменти власності - власникам часток або інших інструментів власності.

12. Незважаючи на параграф 1, попереднє оцінювання, виконане відповідно до параграфів 9 і 10, є вагомим підґрунтям для вчинення органами з врегулювання дій з врегулювання, включно з отриманням контролю над установою або суб’єктом, зазначеними у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), що є неспроможними, або застосуванням повноваження на списання або конверсію інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59.

13. Оцінювання становить невід’ємну частину рішення застосувати інструмент врегулювання або застосувати повноваження щодо врегулювання, або рішення застосувати повноваження на списання або конверсію інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань згідно зі статтею 59. До самого оцінювання не застосовується окреме право оскарження, однак воно може підлягати оскарженню разом із рішенням відповідно до статті 85.

14. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для детального визначення обставин, за яких особа є незалежною як від органу з врегулювання, так і від установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d)статті 1(1), для цілей параграфа 1 цієї статті та цілей статті 74.

15. EBA може розробити проекти регуляторних технічних стандартів для детального визначення критеріїв для цілей параграфів 1, 3 та 9 цієї статті, а також для цілей статті 74:

(a) методологію оцінювання вартості активів та зобов’язань установи або суб’єкта, зазначених в пункті (b), (c) або (d)статті 1(1);

(b) розмежування оцінювань відповідно до статей 36 та 74;

(c) методологію обчислення, включно з буфером для додаткових збитків у попередньому оцінюванні.

16. EBA представляє Комісії ці проекти регуляторних технічних стандартів, зазначені в параграфі 14, не пізніше 3 липня 2015 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені у параграфах 14 та 15, відповідно до статей 10 - 14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали усі необхідні повноваження для застосування інструментів врегулювання до установ і суб’єктів, зазначених у пунктах (b), (c) або(d)статті 1(1), які виконують застосовні умови врегулювання.

2. Якщо орган з врегулювання вирішує застосувати інструмент врегулювання до установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), і ця дія з врегулювання призвела би до збитків, що несуть кредитори, або до конверсії їхніх вимог, орган з врегулювання повинен застосувати повноваження на списання та конверсії інструментів капіталу та прийнятних зобов’язань відповідно до статті 59 безпосередньо перед застосуванням цього інструменту врегулювання або разом із ним.

3. Інструментами врегулювання, зазначеними у параграфі 1, є:

(a) інструмент продажу бізнесу;

(b) інструмент перехідної установи;

(c) інструмент розподілу активів;

(d) інструмент внутрішнього визволу.

4. Відповідно до параграфа 5, органи з врегулювання можуть застосовувати інструменти врегулювання окремо або у поєднанні.

5. Органи з врегулювання можуть застосовувати інструмент розподілу активів лише разом з іншим інструментом врегулювання.

6. При застосуванні лише інструментів врегулювання, зазначених у пункті (a) або (b) параграфа 3 цієї статті, і використанні їх для передачі лише частини активів, прав або зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, решту установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або(d)статті 1(1), від яких були передані активи, права або зобов’язання, необхідно ліквідувати в рамках звичайного провадження щодо неплатоспроможності. Таку ліквідацію необхідно виконати впродовж розумного строку, беручи до уваги будь-яку необхідність надання цією установою або суб’єктом, зазначеними в пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), послуг або підтримки відповідно до статті 65 з метою забезпечення для отримувача можливості здійснення діяльності або надання послуг, набутих в результаті цієї передачі, а також за наявності будь-якої іншої причини для необхідності подальшого існування решти установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), для досягнення цілей врегулювання або відповідності принципам, зазначеним у статті 34.

7. Орган з врегулювання та будь-який механізм фінансування, що діє відповідно до статті 101, може отримувати відшкодування будь-яких відповідних обґрунтованих витрат, понесених у зв’язку із застосуванням інструментів врегулювання або здійсненням повноважень чи державних інструментів фінансової стабілізації одним з перелічених нижче способів:

(a) у вигляді утримання з будь-якої компенсації, яка сплачується отримувачем на користь установи, яка підлягає врегулюванню, або, у відповідних випадках, на користь власників акцій чи інших інструментів власності;

(b) від установи, яка підлягає врегулюванню, - як привілейований кредитор; або

(c) з будь-яких доходів, отриманих в результаті припинення функціонування перехідної установи або суб’єкта управління активами, - як привілейований кредитор.

8. Держави-члени повинні забезпечити, щоб правила відповідно до національного законодавства про неплатоспроможність щодо можливості оскарження або недійсності юридичних дій, які погіршують становище кредиторів, не застосовувалися до передачі установою, яка підлягає врегулюванню, активів, прав або зобов’язань іншому суб’єкту внаслідок застосування інструменту врегулювання або здійснення повноваження щодо врегулювання чи використання державного інструменту фінансової стабілізації.

9. Держави-члени можуть надати органам з врегулювання додаткові інструменти та повноваження, які можна використовувати у випадках, коли установа або суб’єкт, зазначені у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1), виконують умови врегулювання, за умови, що:

(a) при застосуванні до транскордонної групи ці додаткові повноваження не створюють перешкод для ефективного врегулювання групи; та

(b) вони відповідають цілям та загальним принципам щодо врегулювання, зазначеним у статтях 31 і 34.

10. У надзвичайній ситуації системної кризи орган з врегулювання може шукати фінансування з альтернативних джерел фінансування шляхом використання державних інструментів стабілізації, зазначених у статтях 56-58, при виконанні наступних умов:

(a) внесок на покриття збитків та рекапіталізацію, що дорівнює щонайменше 8 % загальних зобов’язань, включно із власними коштами установи, яка підлягає врегулюванню, виміряними у момент вчинення дії з врегулювання, відповідно до оцінювання, передбаченого у статті 36, був внесений акціонерами та власниками інших інструментів власності, власниками відповідних інструментів капіталу та інших зобов’язань, до яких може застосовуватися внутрішній визвіл шляхом списання, конверсії чи іншим способом;

(b) воно залежить від попереднього та остаточного затвердження відповідно до рамок державної допомоги Союзу.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження передавати покупцю, який не є перехідною установою:

(a) частки або інші інструменти власності, емітовані установою, яка підлягає врегулюванню;

(b) всі або окремі активи, права або зобов’язання установи, яка підлягає врегулюванню;

Відповідно до параграфів 8 та 9 цієї статті та статті 85, передача, зазначена в першому підпараграфі, відбувається без отримання згоди акціонерів установи, яка підлягає врегулюванню, або будь-якої третьої особи, крім покупця, а також без необхідності виконання будь-яких процедурних вимог відповідно до корпоративного законодавства або законодавства щодо цінних паперів, відмінних від тих, які містить стаття 39.

2. Передача, що здійснюється відповідно до параграфа 1, ґрунтується на комерційних умовах, з урахуванням обставин та згідно з рамками державної допомоги Союзу.

3. Згідно з параграфом 2 цієї статті, органи з врегулювання повинні вживати усіх розумних заходів для досягнення комерційних умов передачі, які узгоджуються з оцінюванням, проведеним за умовами статті 36, беручи до уваги обставини конкретного випадку.

4. Відповідно до статті 37(7), будь-яка компенсація, сплачена покупцем, повинна йти на користь:

(a) власників акцій або інших інструментів власності, якщо продаж бізнесу був здійснений шляхом передачі акцій або інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, від власників цих акцій або інструментів до покупця;

(b) установи, яка підлягає врегулюванню, якщо продаж бізнесу був здійснений шляхом передачі деяких або всіх активів чи зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню, до покупця.

5. Застосовуючи інструмент продажу бізнесу, орган з врегулювання може здійснити повноваження щодо передачі більш ніж один раз з метою здійснення додаткових передач акцій або інших інструментів власності, емітованих установою, яка підлягає врегулюванню, або, в залежності від випадку, активів, прав або зобов’язань установи, яка підлягає врегулюванню.

6. Після застосування інструменту продажу бізнесу органи з врегулювання можуть, за згоди покупця, здійснити повноваження на передачу активів, прав або зобов’язань, переданих покупцю, з метою зворотної передачі таких активів, прав або зобов’язань установі, яка підлягає врегулюванню, або зворотної передачі таких акцій чи інших інструментів власності початковим власникам, а установа, яка підлягає врегулюванню, або початкові власники зобов’язані прийняти будь-які такі активи, права або зобов’язання чи акції, або інші інструменти власності.

7. Покупець повинен мати належний дозвіл на ведення бізнесу, який він набуває, якщо передача відбувається згідно з параграфом 1. У зв’язку з передачею компетентні органи забезпечують вчасний розгляд заяви на отримання дозволу.

8. Як відступ від статей 22-25 Директиви 2013/36/ЄС, від вимоги повідомлення компетентних органів згідно зі статтею 26 Директиви 2013/36/ЄС, від статті 10(3), статті 11(1) і (2) та статтей 12 та 13 Директиви 2014/65/ЄС, а також від вимоги повідомлення згідно із статтею 11(3) зазначеної директиви, якщо передача акцій або інших інструментів власності внаслідок застосування інструменту продажу бізнесу призвела б до набуття або збільшення кваліфікованої частки участі в установі такого типу, зазначеної у статті 22(1) Директиви 2013/36/ЄС або у статті 11(1) Директиви 2014/65/ЄС, компетентний орган такої установи повинен вчасно провести оцінювання відповідно до вимог цих статей так, щоб не затримувати застосування інструменту продажу бізнесу та не перешкоджати дії з врегулювання й досягненню відповідних цілей врегулювання.

9. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо компетентний орган цієї установи не виконав оцінювання, зазначене у параграфі 8, до дати передачі акцій або інших інструментів власності, застосовуючи інструмент продажу бізнесу органом з врегулювання, застосовувалися такі положення:

(a) така передача акцій або інших інструментів власності негайно набуває юридичної сили;

(b) протягом строку оцінювання та будь-якого строку відчуження, передбаченого пунктом (f), права голосу набувача, пов’язані з такими акціями або іншими інструментами власності, призупиняються та надаються виключно органу з врегулювання, який не має зобов’язання здійснювати будь-яке з цих прав голосу та не несе жодної відповідальності за здійснення або утримання від здійснення будь-яких таких прав голосу;

(c) протягом строку оцінювання та будь-якого строку відчуження, передбаченого пунктом (f), санкції та інші заходи, які вживають у випадку порушення вимог набуття або розпорядження кваліфікованими частками участі, передбаченими статтями 66, 67 та 68 Директиви 2013/36/ЄС, не застосовуються до такої передачі акцій або інших інструментів власності;

(d) невідкладно після завершення оцінювання компетентним органом, компетентний орган повідомляє орган з врегулювання та набувача у письмовій формі про те, чи компетентний орган затверджує передачу акцій чи інших інструментів власності набувачу або заперечує проти неї відповідно достатті 22(5) Директиви 2013/36/ЄС;

(e) якщо компетентний орган затверджує таку передачу акцій або інших інструментів власності набувачу, тоді права голосу, пов’язані з такими акціями або іншими інструментами власності, необхідно вважати такими, що повністю надані набувачу негайно після отримання органом з врегулювання та набувачем такого повідомлення про затвердження від компетентного органу;

(f) якщо компетентний орган заперечує проти такої передачі акцій або інших інструментів власності набувачу, тоді:

(i) права голосу, пов’язані з такими акціями або іншими інструментами власності, передбачені пунктом (b), зберігають повну юридичну силу та дію;

(ii) орган з врегулювання може вимагати від набувача відчуження таких акцій або інших інструментів власності протягом строку відчуження, встановленого органом з врегулювання, з урахуванням поточних ринкових умов; та

(iii) якщо набувач не виконає таке відчуження протягом строку відчуження, встановленого органом з врегулювання, то компетентний орган, за згоди органу з врегулювання, може накласти на набувача санкції та застосувати інші заходи за порушення вимог набуття або розпорядження кваліфікованими частками участі, передбачених статтями 66, 67 та 68 Директиви 2013/36/ЄС.

10. Передачі, здійснені внаслідок застосування інструменту продажу бізнесу, підлягають гарантіям захисту, зазначеним у главі VII розділу IV.

11. Для цілей здійснення прав надавати послуги або мати осідок в іншій державі-члені відповідно до Директиви 2013/36/ЄС або Директиви 2014/65/ЄС вважається, що покупець є наступником установи, яка підлягає врегулюванню, та може надалі здійснювати будь-яке з цих прав, що здійснювала б установа, яка підлягає врегулюванню, щодо переданих активів, прав або зобов’язань.

12. Держави-члени повинні забезпечити, щоб покупець, зазначений в параграфі 1, міг надалі реалізовувати права членства та мати доступ до систем оплат, клірингу і розрахунків, фондових бірж, схем компенсації інвесторам та схем гарантування депозитів установи, яка підлягає врегулюванню, за умови, що він відповідає критеріям членства та участі в таких системах.

Незважаючи на перший підпараграф, держави-члени забезпечують, щоб:

(a) в доступі не було відмовлено на підставі того, що покупець не має рейтингу від кредитно-рейтингового агентства або того, що цей рейтинг не відповідає рівням рейтингу, необхідним для надання доступу до систем, зазначених у першому підпараграфі;

(b) якщо покупець не відповідає критеріям членства або участі у відповідній системі оплат, клірингу або розрахунків, фондовій біржі, схемі компенсацій інвесторам або схемі гарантування депозитів, права, зазначені у першому підпараграфі, реалізують протягом такого строку, який може встановлювати орган з врегулювання та який не перевищує 24 місяців і може бути поновлений на підставі заяви, яку покупець подає органу з врегулювання.

13. Без обмеження глави VII розділу IV, акціонери або кредитори установи, яка підлягає врегулюванню, а також треті особи, чиї активи, права або зобов’язання не були передані, не повинні мати жодних прав стосовно активів, прав або зобов’язань, які були передані.

1. Відповідно до параграфа 3 цієї статті, при застосуванні інструменту продажу бізнесу до установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c)або(d)статті 1(1), орган з врегулювання реалізовує або організує реалізацію активів, прав, зобов’язань, акцій або інших інструментів власності цієї установи, які цей орган має намір передати. Пули прав, активів та зобов’язань можна реалізовувати окремо.

2. Без обмеження рамок державної допомоги Союзу, якщо застосовно, реалізацію, зазначену у параграфі 1, необхідно здійснювати відповідно до таких критеріїв:

(a) вона повинна бути якомога прозорішою та не повинна суттєво викривляти вартість активів, прав, зобов’язань, акцій або інших інструментів власності такої установи, які орган має намір передати, враховуючи обставини та, зокрема, необхідність підтримувати фінансову стабільність;

(b) вона не повинна неналежним чином надавати переваги потенційним покупцям або дискримінувати їх;

(c) вона повинна бути вільною від будь-якого конфлікту інтересів;

(d) вона не повинна надавати жодної несправедливої переваги потенційному покупцю;

(e) вона повинна враховувати необхідність швидкого вчинення дії з врегулювання;

(f) вона повинна мати на меті отримання якомога вищої ціни продажу акцій або інших інструментів власності, активів, прав або зобов’язань.

Згідно з пунктом (b) першого підпараграфа, принципи, зазначені у цьому параграфі, не повинні перешкоджати зверненню органу з врегулювання до конкретних потенційних покупців.

Будь-яке публічне розкриття реалізації установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b),(c) або (d)статті 1(1) цієї директиви, яке в іншому випадку було б необхідним відповідно до статті 17(1) Регламенту (ЄС) № 596/2014, можна відстрочити згідно зі статтею 17(4) або (5) цього регламенту.

3. Орган з врегулювання може застосувати інструмент продажу бізнесу без виконання вимоги реалізації, визначеної у параграфі 1, якщо, за він встановлює, що виконання цих вимог імовірно перешкодило б досягненню однієї або більше цілей врегулювання, зокрема, якщо виконані таки умови:

(a) на його думку, існує значна загроза фінансовій стабільності, яка виникає внаслідок неспроможності чи імовірної спроможності установи, яка підлягає врегулюванню, або посилюється нею; та

(b) на його думку, виконання цих вимог імовірно обмежило би дієвість інструменту продажу бізнесу у подоланні загрози або досягненні цілі врегулювання, зазначеної в пункті (b) статті 31(2).

4. До 3 липня 2015 року EBA видає настанови згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо визначення фактичних обставин, за яких можна говорити про істотну загрозу, та елементів, які стосуються дієвості інструменту продажу бізнесу, передбачених у пунктах (a) і (b) параграфа 3.

1. Для того, щоб ввести в дію інструмент перехідної установи та беручи до уваги необхідність підтримання критично важливих функцій перехідної установи, держави-члени повинні забезпечити, щоб органи з врегулювання мали повноваження передавати перехідній установі:

(a) акції або інші інструменти власності, емітовані однією або декількома установами, які підлягають врегулюванню;

(b) всі або окремі активи, права або зобов’язання установи або установ, що підлягають врегулюванню.

Відповідно до статті 85, передача, зазначена в першому підпараграфі, може відбуватися без отримання згоди акціонерів установ, які підлягають врегулюванню, або будь-якої третьої особи, крім перехідної установи, а також без необхідності виконання процедурних вимог відповідно до корпоративного законодавства або законодавства щодо цінних паперів.

2. Перехідна установа повинна бути юридичною особою, яка виконує усі наведені нижче вимоги:

(a) нею повністю або частково володіє один або декілька органів публічної влади, які можуть включати орган з врегулювання або механізм фінансування врегулювання, та вона контролюється органом з врегулювання;

(b) вона створена з метою отримання та володіння певною кількістю або всіма акціями чи іншими інструментами власності, емітованими установою, яка підлягає врегулюванню, або деякими чи всіма активами, правами та зобов’язаннями щонайменше однієї установи, яка підлягає врегулюванню, з метою підтримання доступу до критично важливих функцій, а також продажу установи або суб’єкта, зазначених у пункті (b), (c) або (d) статті 1(1).

Застосування інструменту внутрішнього визволу з метою, зазначеною в пункті (b) статті 43(2), не повинно обмежувати спроможність органу з врегулювання контролювати перехідну установу.

3. При застосуванні інструменту перехідної установи орган з врегулювання повинен забезпечити, щоб загальна вартість зобов’язань, які передаються перехідній установі, не перевищувала загальну вартість прав та активів, які передає установа, яка підлягає врегулюванню, або наданих з інших джерел.