(b) як відступ від статті 275(1), для груп неттінгу, які не зазначені у статті 275(2), установи повинні розраховувати вартість заміщення за такою формулою:
RC = max( CMV, 0 )
де:
| RC | = | вартість заміщення; та |
| CMV | = | поточна ринкова вартість. |
(c) як відступ від статті 275(2)цього Регламенту, для груп неттінгу операцій: якими торгують на визнаній біржі; які підлягають централізованому клірингу центральним контрагентом, авторизованим згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 або визнаним згідно зі статтею 25 зазначеного Регламенту; або для яких здійснюється двосторонній обмін забезпеченням із контрагентом згідно зі статтею 11 Регламенту (ЄС) № 648/2012, установи повинні розраховувати вартість заміщення за такою формулою:
RC = TH + MTA
де:
(d) як відступ від статті 275(3), для кількох груп неттінгу, які підпадають під дію маржинальної угоди, установи повинні розраховувати вартість заміщення як суму вартості заміщення кожної окремої групи неттінгу, розраховану згідно з параграфом 1 так, ніби вони не піддавалися маржуванню;
(e) усі групи неттінгу повинні бути створені згідно зі статтею 277a(1);
(f) установи повинні встановити на 1 значення множника у формулі, що використовується для розрахування потенційної майбутньої експозиції у статті 278(1), таким чином:
де:
| PFE | = | потенційна майбутня експозиція; та |
| AddOn(a) | = | надбавка для категорії ризику а; |
(g) як відступ від статті 279a(1), для всіх операцій установи повинні розраховувати наглядовий коефіцієнт дельта таким чином:
| дельта = | див. зображення | див. зображення | + 1, якщо операція є довгою позицією за основним фактором ризику |
| див. зображення | |||
| - 1, якщо операція є короткою позицією за основним фактором ризику |
де:
| дельта | = | наглядовий коефіцієнт дельта; |
(h) формула, зазначена у пункті (a) статті 279b(1), що використовується для розрахування наглядового коефіцієнта дюрації, має такий вигляд:
наглядовий коефіцієнт дюрації = E - S
де:
| E | = | період між датою завершення операції та датою звітування; та |
| S | = | період між датою початку операції та датою звітування; |
(i) коефіцієнт строку погашення, зазначений у статті 279c(1), розраховується таким чином:
(i) для операцій, включених до груп неттінгу, зазначених у статті 275(1), MF = 1;
(ii) для операцій, включених до груп неттінгу, зазначених у статті 275(2) та (3), MF= 0,42;
(j) формула, зазначена у статті 280a(3), що використовується для розрахування ефективної умовної вартості групи хеджування j, має такий вигляд:
де:
| див. зображення | = | ефективна умовна сума групи хеджування j; та |
| Dj,k | = | ефективна умовна сума групи k у групі хеджування j; |
(k) формула, зазначена у статті 280с(3), що використовується для розрахування надбавки для категорії кредитного ризику для групи хеджування j, має такий вигляд:
де:
| див. зображення | = | надбавка для категорії кредитного ризику для групи хеджування j; та |
| AddOn(Entityk ) | = | надбавка для кредитного референтного суб'єкта k; |
(l) формула, зазначена у статті 280d(3), що використовується для розрахування надбавки для категорії ризику власного капіталу для групи хеджування j, має такий вигляд:
де:
| див. зображення | = | надбавка для категорії ризику власного капіталу для групи хеджування j; та |
| AddOn(Entityk ) | = | надбавка для кредитного референтного суб'єкта k; |
(m) формула, зазначена у статті 280е(4), що використовується для розрахування надбавки для категорії товарного ризику для групи хеджування j, має такий вигляд:
де:
| див. зображення | = | надбавка для категорії товарного ризику для групи хеджування j; та |
| див. зображення | = | надбавка для референтного типу товарів k. |
Секція 5
Метод початкової експозиції
Стаття 282. Розрахування вартості експозиції
1. Установи можуть розрахувати єдину вартість експозиції для всіх операцій, які охоплюються угодою про договірний неттінг, у разі виконання всіх умов, визначених у статті 274(1). В іншому випадку установи повинні розраховувати вартість експозиції окремо для кожної операції, яка повинна вважатися окремою групою неттінгу.
2. Вартість експозиції групи неттінгу або операції є добутком 1,4 та суми поточної вартості заміщення і потенційної майбутньої експозиції.
3. Поточна вартість заміщення, зазначена в параграфі 2, розраховується таким чином:
(a) для груп неттінгу операцій: якими торгують на визнаній біржі; які підлягають централізованому клірингу центральним контрагентом, авторизованим згідно зі статтею 14 Регламенту (ЄС) № 648/2012 або визнаним згідно зі статтею 25 зазначеного Регламенту; або для яких здійснюється двосторонній обмін забезпеченням із контрагентом згідно зі статтею 11 Регламенту (ЄС) № 648/2012, установи повинні використовувати таку формулу:
RC = TH + MTA
де:
(b) для всіх інших груп неттінгу або окремих операцій установи повинні використовувати таку формулу:
RC = max( CMV, 0 )
де:
| RC | = | вартість заміщення; та |
| CMV | = | поточна ринкова вартість. |
Для розрахування поточної вартості заміщення установи повинні принаймні щомісячно оновлювати поточну ринкову вартість.
4. Установи повинні розраховувати потенційну майбутню експозицію, зазначену в параграфі 2, таким чином:
(a) потенційна майбутня експозиція групи неттінгу є сумою потенційної майбутньої експозиції всіх операцій, включених у групу неттінгу, розрахованої згідно з пунктом (b);
(b) потенційна майбутня експозиція окремої операції є умовною сумою, помноженою на:
(i) добуток 0,5% і залишкового строку погашення операції, вираженого в роках, для процентних деривативних контрактів;
(ii) добуток 6% і залишкового строку погашення операції, вираженого в роках, для кредитних деривативних контрактів;
(iii) 4% для валютних деривативів;
(iv) 18% для деривативів на золото та товарних деривативів, інших ніж деривативи на електроенергію;
(v) 40% для деривативів на електроенергію;
(vi) 32% для деривативів на інструменти власного капіталу;
(c) умовна сума, зазначена в пункті (b) цього параграфа, визначається згідно зі статтею 279b(2) і (3) для всіх деривативів, вказаних у зазначеному пункті; крім того, умовна сума деривативів, вказаних у пунктах (b)(iii)-(b)(vi) цього параграфа, визначається згідно з пунктами (b) і (c) статті 279b(1);
(d) потенційну майбутню експозицію груп неттінгу, зазначених у пункті (a) параграфа 3, множать на 0,42.
Для розрахування потенційної експозиції за процентними деривативами та кредитними деривативами згідно з пунктами b(i) та (b)(ii), установа може вирішити використовувати початковий строк погашення замість залишкового строку погашення контрактів.
Секція 6
Метод на основі внутрішніх моделей
Стаття 283. Дозвіл на застосування методу на основі внутрішніх моделей
1. За умови, що компетентні органи переконані в тому, що установа виконує вимогу в параграфі 2, вони надають такій установі дозвіл на застосування методу на основі внутрішніх моделей (IMM) для розрахування вартості експозиції для будь-якої із зазначених нижче операцій:
(a) операції у статті 273(2)(a);
(b) операції у статті 273(2)(b), (c) і (d);
(c) операції у статті 273(2)(a)-(d),
Якщо установа отримала дозвіл на використання методу на основі внутрішніх моделей для розрахування вартості експозиції для будь-якої з операцій, зазначених у пунктах (a)-(c) першого підпараграфа, вона також може використовувати метод на основі внутрішніх моделей для операцій у статті 273(2)(e).
Незважаючи на третій підпараграф статті 273(1), установа може не застосовувати цей метод до експозицій, які не є істотними за розміром і ризиком. У такому випадку установа повинна застосовувати один із методів, визначених у секціях 3-5, до таких експозицій, якщо виконуються відповідні вимоги щодо кожного з підходів.
2. Компетентні органи надають установам дозвіл на використання методу на основі внутрішніх моделей для обчислень, зазначених у параграфі 1, тільки якщо установа продемонструвала свою відповідність вимогам, визначеним у цій секції, а компетентні органи перевірили, що системи управління кредитним ризиком контрагента, які підтримуються установою, є надійними та впроваджені належним чином.
3. Компетентні органи можуть дозволити установам протягом обмеженого періоду послідовно впровадити метод на основі внутрішніх моделей для різних типів операцій Протягом такого періоду послідовного впровадження установи можуть використовувати методи, визначені в секції 3 або в секції 5, для типу операцій, для якого вони не використовують метод на основі внутрішніх моделей.
4. Для всіх операцій з позабіржовими деривативами та операцій з тривалим строком розрахунків, для яких установа не отримала дозволу, згідно із параграфом 1, на використання методу на основі внутрішніх моделей, установа повинна використовувати методи, визначені в секції 3. Такі методи можуть використовуватися в комбінації на постійній основі в рамках групи.
5. Установа, якій дозволено використовувати метод на основі внутрішніх моделей відповідно до параграфа 1, не повинна повертатися до використання методів, визначених у секції 3 або в секції 5, крім випадків, коли їй це дозволено компетентним органом. Компетентні органи надають такий дозвіл, якщо установа доведе наявність поважних причин.
6. Якщо установа перестає виконувати вимоги, зазначені у цій секції, вона повинна повідомити компетентний орган та здійснити одну з таких дій:
(a) надати компетентному органу план своєчасного відновлення відповідності;
(b) продемонструвати компетентному органу, що вплив невідповідності не є істотним.
Стаття 284. Вартість експозиції
1. Якщо установі надано дозвіл, відповідно до статті 283(1), на використання методу на основі внутрішніх моделей для розрахування вартості експозиції за деякими або всіма операціями, зазначеними у вказаному параграфі, вона повинна визначати вартість експозиції за такими операціями та рівні групи неттінгу.
Модель, яку установа використовує із цією метою, повинна:
(a) визначати прогнозний розподіл змін ринкової вартості групи неттінгу в результаті спільних змін різних ринкових змінних, таких як процентні ставки, обмінні курси;
(b) розраховувати вартість експозиції для групи неттінгу станом на кожну з дат у майбутньому на основі спільних змін ринкових змінних.
2. Щоб модель охоплювала вплив маржування, модель вартості забезпечення повинна відповідати кількісним, якісним вимогам і вимогам щодо даних для методу на основі внутрішніх моделей згідно із цією секцією, і установа може включити у прогнозні розподіли змін ринкової вартості групи неттінгу тільки прийнятне фінансове забезпечення, як зазначено у статтях 197, 198 і в пунктах (c) і (d) статті 299(2).
3. Вимога до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента щодо за експозиціями до кредитного ризику контрагента, до яких установа застосовує метод на основі внутрішніх моделей, є більшою з таких значень:
(a) вимога до власних коштів для таких експозицій, розрахована на основі ефективної EPE з використанням поточних ринкових даних;
(b) вимога до власних коштів для таких експозицій, розрахована на основі ефективної EPE з використанням єдиного послідовного стресового калібрування для всіх експозицій до кредитного ризику контрагента, до яких вони застосовують метод на основі внутрішніх моделей.
4. Окрім як для контрагентів, ідентифікованих як такі, що мають специфічний ризик втрати напрямку, які підпадають під дію статті 291(4) і (5), установи повинні розраховувати вартість експозиції як добуток коефіцієнта альфа (альфа ) і ефективної EPE таким чином:
Вартість експозиції = альфа · ефективна EPE
де:
| альфа | = | 1,4, крім випадків, коли компетентні органи вимагають застосовувати вищий коефіцієнт альфа або дозволяють установам використовувати власні оцінки згідно з параграфом 9; |
ефективна ЕРЕ розраховується шляхом оцінювання очікуваної експозиції (EEt) як середньої експозиції станом на майбутню дату t, де середнє значення береться з-поміж можливих майбутніх значень відповідних факторів ринкового ризику.
Модель повинна оцінювати очікувану експозицію для ряду майбутніх дат t1, t2, t3 тощо.
5. Ефективна очікувана експозиція повинна розраховуватися рекурсивно як:
де:
поточна дата позначається як t0;
Ефективна EEt0 дорівнює поточній експозиції.
6. Ефективна EPE є середньою ефективною очікуваною експозицією протягом першого року майбутньої експозиції. Якщо строк погашення усіх контрактів у групі неттінгу менший за один рік, EPE є середньою очікуваною експозицією до погашення всіх контрактів у групі неттінгу. Ефективна EPE повинна розраховуватися як середньозважена ефективна очікувана експозиція:
де вагові коефіцієнти
дають змогу розраховувати майбутню експозицію станом на дати, які настають через нерівномірні проміжки часу.
7. Установи повинні розраховувати очікувану експозицію або максимальну експозицію на основі розподілу експозицій, що враховує можливість ненормального розподілу експозицій.
8. Установа може використовувати величину розподілу, розраховану за допомогою методу на основі внутрішніх моделей, що є більш консервативною порівняно з коефіцієнтом альфа, помноженим на ефективну EPE, як розраховано згідно з формулою в параграфі 4 для кожного контрагента.
9. Незважаючи на параграф 4, компетентні органи можуть дозволити установам використовувати власні оцінки коефіцієнта альфа, де:
(a) коефіцієнт альфа повинен дорівнювати співвідношенню внутрішнього капіталу, отриманого в результаті повної симуляції експозиції до кредитного ризику контрагента для контрагентів (чисельник), і внутрішнього капіталу на основі очікуваної додатної експозиції (знаменник);
(b) у знаменнику очікувана додатна експозиція повинна використовуватися так, ніби вона є фіксованою несплаченою сумою.
У разі оцінювання згідно із цим параграфом коефіцієнт альфа повинен бути не нижчим за 1,2.
10. Для цілей оцінювання коефіцієнта альфа згідно з параграфом 9 установа повинна забезпечити, щоб чисельник і знаменник розраховувалися у спосіб, що відповідає методології моделювання, специфікаціям параметрів і складу портфеля. Підхід, який використовується для оцінювання коефіцієнта альфа, повинен ґрунтуватися на підході на основі внутрішнього капіталу установи, бути належним чином документованим і підлягати незалежній валідації. Крім того, установа повинна переглядати свої оцінки коефіцієнта альфа принаймні щоквартально та частіше, якщо склад портфеля змінюється із часом. Установа повинна також оцінювати ризик моделі.
11. Установа повинна довести компетентним органам, що її внутрішні оцінки коефіцієнта альфа охоплюють у чисельнику істотні джерела залежності розподілу ринкової вартості операцій або портфеля операцій із різними контрагентами. Внутрішні оцінки коефіцієнта альфа повинні враховувати структурованість портфелів.
12. При здійсненні нагляду за використанням оцінок згідно з параграфом 9 компетентні органи повинні брати до уваги значну варіацію оцінок коефіцієнта альфа, що виникає через можливість неточної специфікації в моделях, які використовуються для чисельника, особливо в разі існування випуклості.
13. У відповідних випадках волатильність і кореляції факторів ринкового ризику, які використовуються при спільному моделюванні ринкового та кредитного ризиків, повинні обумовлюватися фактором кредитного ризику для відображення потенційного зростання волатильності або кореляції в період економічного спаду.
Стаття 285. Вартість експозиції для груп неттінгу, які підпадають під дію маржинальної угоди
1. Якщо група неттінгу підпадає під дію маржинальної угоди та підлягає щоденному оцінюванню за ринковою вартістю, установа повинна розраховувати ефективну EPE, як визначено в цьому параграфі. Якщо модель охоплює вплив маржування при оцінюванні очікуваної експозиції, установа може, за наявності дозволу компетентного органу, прямо використовувати величину очікуваної експозиції, отриману за допомогою моделі, у формулі у статті 284(5). Компетентні органи надають такий дозвіл, тільки якщо вони перевірять, що модель належним чином охоплює вплив маржування при оцінюванні очікуваної експозиції. Установа, яка не отримала такий дозвіл, повинна використовувати одну із зазначених нижче величин ефективної EPE:
(a) ефективну ЕРЕ, розраховану без урахування будь-якого забезпечення, отриманого або наданого у формі маржі, плюс будь-яке забезпечення, яке було надане контрагенту, незалежно від процесу щоденного оцінювання та маржування або поточної експозиції;
(b) Ефективну EPE, розраховану як потенційне збільшення експозиції за маржинальний період ризику, плюс більше з таких значень:
(i) поточна експозиція, включно з усім отриманим або наданим забезпеченням, іншим ніж забезпечення, щодо якого пред'явлені вимоги або яке є предметом спору;
(ii) найбільша поточна експозиція, включно із забезпеченням згідно з маржинальною угодою, що не призведе до пред'явлення вимог щодо забезпечення. Така сума повинна відображати усі застосовні порогові значення, мінімальні суми переказу, незалежні суми та початкові маржі згідно з маржинальною угодою.
Для цілей пункту (b) установи повинні розраховувати надбавки як очікувану додатну зміну поточної ринкової вартості операцій протягом маржинального періоду ризику. Зміни вартості забезпечення повинні бути відображені з використанням підходу наглядових корекцій на волатильність згідно із секцією 4 глави 4 або власних оцінок коригувань на волатильність за комплексним методом фінансового забезпечення, однак протягом маржинального періоду ризику не повинні припускатися жодні платежі в рахунок забезпечення. Маржинальний період ризику підпадає під дію мінімальних періодів, визначених у параграфах 2-5.
2. Для операцій, які підлягають щоденному повторному визначенню маржі та оцінюванню за поточною ринковою вартістю, маржинальний період ризику, який використовується для цілей моделювання вартості експозиції за наявності маржинальних угод, не повинен бути меншим за:
(a) 5 робочих днів для груп неттінгу, які включають тільки операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів та операції маржинального кредитування;
(b) 10 робочих днів для всіх інших груп неттінгу.
3. До пунктів (a) і (b) параграфа 2 застосовуються такі винятки:
(a) для всіх груп неттінгу, у яких кількість торговельних операцій в будь-який момент часу протягом кварталу перевищує 5000, маржинальний період ризику на наступний квартал не повинен бути меншим за 20 робочих днів. Цей виняток не застосовується до торговельних експозицій установи;
(b) для груп неттінгу, які містять одну або більше торговельних операцій з неліквідним забезпеченням або позабіржовий дериватив, який не може бути легко замінений, маржинальний період ризику не повинен бути меншим за 20 робочих днів.
Установа повинна вирішити, чи забезпечення є неліквідним або чи може позабіржовий дериватив бути легко замінений за стресових ринкових умов, що характеризуються відсутністю постійно працюючих ринків, на яких контрагент протягом двох або менше днів отримав би кілька цінових котирувань, які не впливають на ринкову ціну або є ціною, що відображає ринкову знижку (у випадку забезпечення) або премію (у випадку позабіржового деривативу).
Установа повинна встановити, чи торговельні операції або цінні папери, які вона утримує в якості забезпечення, концентровані в певного контрагента і чи установа зможе замінити такі торговельні операції або цінні папери, якщо такий контрагент різко піде з ринку.
4. Якщо установа брала участь у більше ніж двох спорах щодо маржинальних вимог стосовно певної групи неттінгу за попередні два квартали, які тривали довше, ніж застосовний маржинальний період ризику згідно з параграфами 2 і 3, установа повинна використовувати маржинальний період ризику, що принаймні удвічі довший за період, вказаний у параграфах 2 і 3, для такої групи неттінгу протягом наступних двох кварталів.
5. Для потворного визначення маржі з періодичністю N днів маржинальний період ризику повинен принаймні дорівнювати періоду, вказаному в параграфах 2 і 3, плюс N днів мінус один день. Тобто:
Маржинальний період ризику = F + N - 1
6. Якщо внутрішня модель враховує вплив маржування на зміни ринкової вартості групи неттінгу, установа повинна моделювати забезпечення, інше ніж грошові кошти в тій самій валюті, що й експозиція, спільно з експозицією при розрахуванні вартості експозиції для позабіржових деривативів і операцій фінансуванні з цінними паперами.
7. Якщо установа не здатна моделювати забезпечення спільно з експозицією, вона не повинна визнавати, при визначенні вартості експозиції за позабіржовими деривативами та операціями фінансування із цінними паперами, вплив забезпечення, іншого ніж грошові кошти в тій самій валюті, що й власне експозиція, крім випадків, коли вона використовує коригування на волатильність, які відповідають стандартам комплексного методу фінансового забезпечення із власними оцінками коригувань на волатильність або підходу наглядових корекцій на волатильність згідно з главою 4.
8. Установа, яка використовує метод на основі внутрішніх моделей не провина враховувати у своїх моделях вплив зниження вартості експозиції згідно з будь-яким положенням маржинальної угоди, що вимагає отримання забезпечення в разі погіршення кредитоспроможності контрагента.
Стаття 286. Управління кредитним ризиком контрагента - політики, процеси та системи
1. Установа повинна створити та підтримувати систему управління кредитним ризиком контрагента, що включає:
(a) політики, методи та системи для забезпечення ідентифікації, вимірювання, управління, затвердження та внутрішнього звітування щодо кредитного ризику контрагента;
(b) процедури для забезпечення дотримання таких політик, процесів і систем.
Зазначені політики, процеси та системи повинні бути концептуально розумними, цілісно впроваджуватися та бути задокументованими. Документація повинна включати пояснення емпіричних методів, які використовуються для вимірювання кредитного ризику контрагента.
2. Система управління кредитним ризиком контрагента, що вимагається відповідно до параграфа 1, повинна враховувати ринковий ризик, ризик ліквідності, правовий і операційний ризики, пов'язані з кредитним ризиком контрагента. Зокрема, система повинен забезпечити дотримання установою таких принципів:
(a) вона не розпочинає ведення діяльності з контрагентом без оцінювання його кредитоспроможності;
(b) вона належним чином враховує кредитний ризик до та після розрахунків;
(c) вона здійснює максимально можливе комплексне управління такими ризиками на рівні контрагента шляхом агрегування експозицій до кредитного ризику контрагента з іншими кредитними експозиціями на рівні фірми.
3. Установа, яка використовує метод на основі внутрішніх моделей, повинна забезпечити, згідно з вимогами компетентного органу, врахування в її системі управління кредитним ризиком контрагента ризиків ліквідності, пов'язані з усіма зазначеними нижче вимогами:
(a) потенційні вхідні маржинальні вимоги в контексті обмінів варіаційною маржею або іншими типами маржі, такими як початкова або незалежна маржа, в умовах несприятливих ринкових потрясінь;
(b) потенційні вимоги щодо повернення надлишкового забезпечення, наданого контрагентами;
(c) вимоги в результаті потенційного зниження власної зовнішньої оцінки кредитної якості.
Установа повинна гарантувати, що характер і горизонт повторного використання забезпечення відповідає її потребам у ліквідності і не загрожує її здатності своєчасно надавати або повертати забезпечення.
4. Орган управління установи і вище керівництво повинні брати активну участь в управлінні кредитним ризиком контрагента і забезпечувати виділення достатніх ресурсів для цих цілей. Вище керівництво повинне отримувати інформацію про обмеження та припущення використовуваної моделі та вплив, який такі обмеження та припущення можуть мати на надійність результату, у рамках офіційного процесу. Вище керівництво також повинне володіти інформацією про невизначеність ринкового середовища та операційні проблеми, а також про те, яким чином вони відображені в моделі.
5. Щоденні звіти про експозиції установи до кредитного ризику контрагента, підготовлені згідно зі статтею 287(2)(b), повинні розглядатися на рівні керівництва, що має достатній ранг і повноваження для забезпечення зниження позицій, утримуваних окремими кредитними менеджерами або трейдерами, і зниження загальної експозиції установи до кредитного ризику контрагента.
6. Система управління кредитним ризиком контрагента установи, створена згідно з параграфом 1, повинна використовуватися в поєднанні з внутрішніми лімітами кредитування та лімітами торгівлі. Ліміти кредитування та торгівлі повинні бути пов'язані з моделлю вимірювання ризику установи у спосіб, який не змінюється із часом і який добре розуміють кредитні менеджери, трейдери та вище керівництво. Установа повинна мати офіційний процес звітування про порушення лімітів ризику перед відповідним рівнем управління.
7. Вимірювання установою кредитного ризику контрагента повинне включати вимірювання щоденного та внутрішньоденного використання кредитних ліній. Установа повинна визначати поточну експозицію з урахуванням та без урахування забезпечення. На рівні портфеля і контрагента установа повинна розраховувати і здійснювати моніторинг максимальної експозиції або потенційної майбутньої експозиції з довірчим інтервалом, вибраним установою. Установа повинна враховувати великі або концентровані позиції, зокрема, за групами пов'язаних контрагентів, за сектором і за ринком.
8. Установа повинна створити і підтримувати регулярну та жорстку програму стрес-тестування. Результати такого стрес-тестування повинні регулярно, принаймні щоквартально переглядатися вищим керівництвом і повинні бути відображені в політиках і лімітах кредитного ризику контрагента, встановлених органом управління або вищим керівництвом. Якщо стрес-тести виявляють особливу вразливість до певного набору обставин, установа повинна вжити оперативних заходів для управління такими ризиками.
Стаття 287. Організаційні структури для управління кредитним ризиком контрагента
1. Установа, яка використовує метод на основі внутрішніх моделей повинна створити та підтримувати:
(a) відділ контролю ризиків, що відповідає параграфу 2;
(b) відділ управління забезпеченням, що відповідає параграфу 3.
2. Відділ контролю ризиків відповідає за розроблення та впровадження управління кредитним ризиком контрагента, включно з початковою та поточною валідацією моделі, і повинен виконувати такі функції та відповідати таким вимогам:
(a) він відповідає за розроблення та впровадження системи управління кредитним ризиком контрагента установи;
(b) він повинен готувати щоденні звіти про результати моделі вимірювання ризику установи і аналізувати такі результати. Аналіз повинен включати оцінку співвідношення між величинами вартості експозиції до кредитного ризику контрагента і лімітами торгівлі;
(c) він повинен контролювати цілісність вхідних даних і складати та англізувати звіти про результати моделі вимірювання ризику установи, включно з оцінкою співвідношення між ризик-експозицією та лімітами кредитування і торгівлі;
(d) він повинен бути незалежним від відділів, відповідальних за створення, поновлення або торгівлю експозиціями, і вільним від неналежного впливу;
(e) він має бути належним чином укомплектований персоналом;
(f) він повинен звітувати безпосередньо перед вищим керівництвом установи;
(g) його робота повинна бути тісно інтегрована у щоденний процес управління кредитним ризиком установи;
(h) результат його діяльності повинен бути невід'ємною частиною процесу планування, моніторингу і контролю профілю кредитного та загального ризику установи.
3. Відділ управління забезпеченнями повинен виконувати такі завдання та функції:
(a) розрахування та пред'явлення маржинальних вимог, врегулювання спорів щодо маржинальних вимог і точне звітування про незалежні суми, початкові маржі та варіаційні маржі на щоденній основі;
(b) здійснення контролю за цілісністю даних, які використовуються для пред'явлення маржинальних вимог, і забезпечення їх узгодженості та регулярного звірення з усіма відповідними джерелами даних у межах установи;
(c) відстеження обсягу повторного використання забезпечення та будь-якого змінення прав установи на або стосовно забезпечення, яке вона надає;
(d) звітування перед відповідним рівнем керівництва про типи повторно використаних активів забезпечення і умови такого повторного використання, у тому числі інструмент, кредитну якість і строк погашення;
(e) відстеження концентрації окремих типів активів забезпечення, прийнятих установою;
(f) надання вищому керівництву інформації про управління забезпеченням на регулярній основі, але не рідше ніж щоквартально, включаючи інформацію про тип отриманого та наданого забезпечення, розмір, строк і причини спорів щодо маржинальних вимог. У такій внутрішній звітності також повинні відображатися тенденції таких значень.
4. Вище керівництво повинне виділити достатні ресурси відділу управління забезпеченням, що вимагається згідно з параграфом 1(b), щоб забезпечення досягнення його системами належного рівня операційної ефективності, що вимірюється в розрізі своєчасності та точності маржинальних вимог установи, а також своєчасності реагування установи на маржинальні вимоги контрагентів. Вище керівництво повинне забезпечити укомплектування відділу достатньою кількістю персоналу для своєчасного опрацювання вимог і спорів навіть за умов серйозної кризи на ринку, а також щоб надати установі можливість обмежити кількість великих спорів, спричинених обсягами торгівлі.
Стаття 288. Перегляд системи управління кредитним ризиком контрагента
Установа повинна регулярно здійснювати незалежний перегляд своєї системи управління кредитним ризиком контрагента в рамках процесу внутрішнього аудиту. Такий перегляд повинен охоплювати діяльність відділів контролю та управління забезпеченням, що вимагаються відповідно до статті 287, і повинен стосуватися щонайменше таких питань:
(a) належність документації системи та процесу управління кредитним ризиком контрагента, які вимагаються відповідно до статті 286;
(b) організація відділу контролю кредитного ризику контрагента, що вимагається у статті 287(1)(a);
(c) організація відділу управління забезпеченнями, що вимагається у статті 287(1)(b);
(d) інтеграція величин кредитного ризику контрагента до щоденного управління ризиками;
(e) процес затвердження для моделей ризикового ціноутворення та систем оцінювання, які використовуються операційним і допоміжним персоналом;
(f) валідація будь-якої істотної зміни у процесі вимірювання кредитного ризику контрагента;
(g) обсяг кредитного ризику контрагента, що охоплюється моделлю вимірювання ризику;
(h) цілісність управлінської інформаційної системи;
(i) точність і повнота даних про кредитний ризик контрагента;
(j) точне відображення юридичних умов угод про забезпечення та неттінг у величинах вартості експозиції;
(k) підтвердження узгодженості, своєчасності та надійності джерел інформації, яка використовується у моделях, включаючи незалежність таких джерел інформації;
(l) точність і відповідність припущень волатильності та кореляції;
(m) точність обчислень, пов'язаних з оцінюванням і конверсією ризику;
(n) перевірка точності моделі шляхом частого тестування на історичних даних, як визначено в пунктах (b)-(e) статті 293(1);
(o) відповідність відділу контролю кредитного ризику контрагента і відділу управління забезпеченням відповідним регуляторним вимогам.
Стаття 289. Перевірка використання
1. Установи повинні забезпечити, щоб розподіл експозицій, отриманий у результаті використання моделі для розрахування ефективної EPE, був тісно інтегрований у щоденний процес управління кредитним ризиком контрагента установи і щоб результати моделі враховувалися у процесі схвалення кредиту, управління кредитним риком контрагента, внутрішнього розподілу капіталу та корпоративного управління.
2. Установа повинна належним чином довести компетентним органам, що вона застосовує модель для розрахування розподілу експозицій, на якому ґрунтується розрахунок EPE, що відповідає, у широкому сенсі, вимогам, визначеним у цій секції, принаймні протягом року до надання компетентними органами дозволу на використання методу на основі внутрішніх моделей відповідно до статті 283.
3. Модель, яка використовується для отримання розподілу експозицій до кредитного ризику контрагента, повинна бути частиною системи управління кредитним ризиком контрагента, що вимагається у статті 286. Ця система повинна включати вимірювання обсягу використання кредитних ліній, агрегування експозицій до кредитного ризику контрагента з іншими кредитними експозиціями та внутрішній розподіл капіталу.
4. На додаток до очікуваної додатної експозиції, установа повинна вимірювати поточні експозиції та управляти ними. У відповідних випадках установа повинна вимірювати поточну експозицію з урахуванням та без урахування забезпечення. Перевірка використання завважиться пройденою, якщо установа використовує інші величини кредитного ризику контрагента, такі як максимальну експозицію, на основі розподілу експозицій, отриманого з використанням тієї самої моделі для обчислення очікуваної додатної експозиції.
5. Установа повинна мати систему, здатну, за необхідності, щоденно оцінювати очікувану експозицію, якщо тільки вона належним чином не доведе компетентним органам, що її експозиції до кредитного ризику контрагента обґрунтовують менш часте розрахування. Установа повинна оцінювати очікувану експозицію в рамках часового профілю горизонтів прогнозування, що належним чином відображає часову структуру майбутніх грошових потоків і строк погашення контрактів у спосіб, що відповідає істотності та складу експозицій.
6. Експозиція підлягає вимірюванню, моніторингу та контролю протягом строку дії всіх контрактів у групі неттінгу, а не тільки в межах однорічного горизонту. Установа повинна мати процедури для виявлення та контролю ризиків для контрагентів у випадку, якщо експозиція виходить за межі однорічного горизонту. Прогнозоване збільшення експозиції є вхідними даними для моделі внутрішнього капіталу установи.
Стаття 290. Стрес-тестування
1. Установа повинна мати комплексну програму стрес-тестування для кредитного ризику контрагента, у тому числі для використання в ході оцінювання вимог до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента, яка відповідає вимогам, встановленим у параграфах 2-10.
2. Програма повинна включати виявлення можливих подій або майбутніх змін в економічних умовах, що можуть мати несприятливий вплив на кредитні експозиції установи, і оцінювати здатність установи витримати такі зміни.
3. Стресові величини, визначені в рамках програми, повинні порівнюватися з лімітами ризику та розглядатися установою в рамках процесу, визначеного у статті 81 Директиви 2013/36/ЄС.
4. Програма повинна всебічно охоплювати торговельні операції та агреговані експозиції до всіх форм кредитного ризику контрагента на рівні конкретних контрагентів у межах достатнього часового періоду для проведення регулярного стрес-тестування.
5. Вона повинна передбачати принаймні щомісячне стрес-тестування експозицій до основних факторів ринкового ризику, таких як процентні ставки, обмінні курси, інструменти власного капіталу, кредитні спреди та товарні ціні для всіх контрагентів установи, щоб виявити та дати установі можливість, за необхідності, зменшити надмірні концентрації специфічних направлених ризиків. Стрес-тестування експозицій, включаючи однофакторне, багатофакторне стрес-тестування, стрес-тестування істотних ненаправлених ризиків і спільне стрес-тестування експозиції та кредитоспроможності, повинне здійснюватися на рівні кредитного ризику контрагента, групи контрагентів і агрегованого кредитного ризику контрагента установи.
6. Вона повинна застосовувати принаймні щоквартальні сценарії багатофакторного стрес-тестування та оцінювати суттєві ненаправлені ризики, у тому числі експозицію кривої дохідності та базисні ризики. Багатофакторне стрес-тестування принаймні охоплювати сценарії, за якими трапляються такі події:
(a) сталися серйозні економічні або ринкові події;
(b) загальна ринкова ліквідність істотно зменшилася;
(c) великий фінансовий посередник ліквідує позиції.
7. Серйозність потрясінь, спричинених базисними факторам ризику, повинна відповідати меті стрес-тесту. При оцінюванні платоспроможності у стресових умовах потрясіння внаслідок базисних факторів ризику повинні бути достатньо серйозними, щоб охопити екстремальні ринкові середовища та екстремальні, але правдоподібні стресові ринкові умови. Стрес-тестування повинне оцінити вплив таких потрясінь на власні кошти, вимоги до власних коштів і доходи. Для цілей щоденного моніторингу портфеля, хеджування та управління концентраціями програма тестування також повинна враховувати сценарії з нижчим рівнем серйозності і вищою ймовірністю.
8. Програма повинна передбачати, у відповідних випадках, зворотні стрес-тести для визначення екстремальних, але правдоподібних сценаріїв, які можуть призвести до значних негативних наслідків. Зворотне стрес-тестування повинне враховувати вплив істотної нелінійності портфеля.
9. Результати стрес-тестування в рамках програми повинні регулярно, але не рідше ніж щоквартально, повідомлятися вищому керівництву. Звіти і аналіз результатів повинні охоплювати найбільший вплив на рівні контрагента в рамках портфеля, істотні концентрації в рамках сегментів портфеля (у тому самому секторі або регіоні) і відповідні тенденції на рівні портфеля та контрагента.
10. Вище керівництво повинне відігравати провідну роль в інтеграції стрес-тестування до системи управління ризиками і культури ризиків установи та забезпечити значимість результатів і їх використання для управління кредитним ризиком контрагента. Результати стрес-тестування значних експозицій повинні оцінюватися згідно з настановами, які визначають схильність установи до ризику, і направлятися вищому керівництву для обговорення та вжиття заходів у разі виявлення надмірних або концентрованих ризиків.
Стаття 291. Ризик втрати напрямку
1. Для цілей цієї статті:
(a) "загальний ризик втрати напрямку" виникає, коли ймовірність дефолту контрагентів додатно корелює із факторами загального ринкового ризику;
(b) "специфічний ризик втрати напрямку" виникає, коли майбутня експозиція до конкретного контрагента додатно корелює з ймовірністю дефолту контрагента у зв'язку з характером операцій із таким контрагентом. Установа повинна вважатися такою, що має експозицію до специфічного ризику втрати напрямку, якщо очікується висока майбутня експозиція до конкретного контрагента у випадку високої ймовірності дефолту контрагента.
2. Установа повинна належним чином враховувати експозиції, які спричиняють значний ступінь специфічного та загального ризику втрати напрямку.
3. З метою виявлення загального ризику втрати напрямку установа повинна розробити стрес-тестування та аналіз сценаріїв для стрес-тестування факторів ризику, які негативно впливають на кредитоспроможність контрагента. Таке тестування повинне враховувати ймовірність настання серйозних потрясінь у разі зміни співвідношення між факторами ризику. Установа повинна здійснювати моніторинг загального ризику втрати напрямку за продуктом, за регіоном, за сектором або за іншими категоріями, які мають значення для діяльності.
4. Установа повинна підтримувати процедури виявлення, моніторингу та контролю специфічного ризику втрати напрямку для кожної юридичної особи починаючи з моменту укладення операції та протягом усього строку дії операції.
5. Установа повинна розраховувати вимоги до власних коштів для покриття кредитного ризику контрагента для операцій, де був виявлений специфічний ризик втрати напрямку і де існує правовий зв'язок між контрагентом і емітентом базисних інструментів позабіржового дериватива або базисних інструментів операцій, зазначених у пунктах (b), (c) і (d) статті 273(2), згідно з такими принципами:
(a) інструменти, за якими яких існує специфічний ризик втрати напрямку, не повинні входити до тієї самої групи неттінгу, що й інші операції з контрагентом, і кожен із них повинен вважатися окремою групою неттінгу;
(b) у межах будь-якої такої окремої групи неттінгу для однойменних кредитних дефолтних свопів вартість експозиції дорівнює повним очікуваним втратам залишкової справедливої вартості базисних інструментів на основі припущення, що емітент базисних інструментів перебуває у стані ліквідації;
(c) втрати у разі дефолту для установи, що використовує підхід, визначений у главі 3, повинні становити 100% для таких операцій свопу;
(d) для установи, що використовує підхід, визначений у главі 2, застосовна вага ризику повинна відповідати аналогічному показнику для незабезпеченої операції;
(e) для всіх інших операцій, які стосуються одного референтного суб'єкта в будь-якій такій окремій групі неттінгу розрахування вартості експозиції повинне здійснюватися із припущенням існування ризику раптового дефолту таких базисних зобов'язань, якщо емітент має правовий зв'язок із контрагентом. Для операцій, які стосуються референтного кошика суб'єктів або індексу, ризик раптового дефолту відповідних базисних зобов'язань, якщо емітент має правовий зв'язок із контрагентом, застосовується, якщо він істотний;
(f) в обсязі, у якому використовуються наявні розрахунки ринкового ризику для визначення вимог до власних коштів для покриття додаткового ризику дефолту та міграції, як визначено в секції 4 глави 5 розділу IV, що вже включають припущення втрат у разі дефолту, втрати у разі дефолту у використовуваній формулі повинні дорівнювати 100%.
6. Установи повинні надавати вищому керівництву та відповідному комітету органу управління регулярні звіти про специфічний і загальний ризик втрати напрямку та заходи, вжиті для управління такими ризиками.
Стаття 292. Цілісність процесу моделювання
1. Установа повинна забезпечити цілісність процесу моделювання, як визначено статті 284, шляхом ухвалення принаймні таких інструментів:
(a) модель повинна своєчасно, повністю та консервативно відображати умови та специфікації операції;
(b) зазначені умови повинні включати принаймні договірні умовні суми, строк погашення, референтні активи, маржинальні угоди та угоди про неттінг;
(c) зазначені умови та специфікації повинні зберігатися в базі даних, яка підлягає офіційному періодичному аудиту;
(d) процес визнання угод про неттінг, що вимагає від юридичного персоналу перевірки юридичної обов'язковості неттінгу за такими угодами;
(e) результати перевірки, що вимагається згідно з пунктом (d), повинні бути внесені незалежним відділом до бази даних, згаданої в пункті (c);
(f) внесення даних про умови та специфікації операції в модель очікуваної додатної експозиції підлягає внутрішньому аудиту;
(g) повинні існувати процеси офіційного звірення моделі із системами вихідних даних для перевірки, на постійній основі, того, що умови та специфікації операції правильно або принаймні консервативно відображені в очікуваній додатній експозиції.
2. Для визначення поточних експозицій повинні використовуватися поточні ринкові дані. Установа може калібрувати свою модель очікуваної додатної експозиції, використовуючи історичні ринкові дані або характерні для ринку дані для встановлення параметрів базисних стохастичних процесів, таких як зміщення, волатильність і кореляція. Якщо установа використовує історичні дані, вона повинна використовувати такі дані принаймні за три роки. Такі дані повинні оновлюватися принаймні щоквартально або частіше, якщо необхідно враховувати ринкові умови.