Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги для кредитних установ та про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012

4. Для цілей пункту (b) параграфа 1, EBA повинен видати настанови з визначенням таких понять:

(a) видів діяльності, які є безпосереднім продовженням банківської діяльності;

(b) видів діяльності, які є допоміжними до банківської;

(c) подібних видів діяльності.

Такі настанови повинні бути ухвалені відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

Як альтернативу до застосування ваги ризику 1250% до сум, що перевищують ліміти, визначені у статті 89(1) і (2), установи можуть вирахувати такі суми з елементів основного капіталу першого рівня відповідно до пункту (k) статті 36(1).

1. Акції компаній, не зазначених у пунктах (a) та (b) статті 89(1), не повинні бути включені до обчислення обмежень прийнятного капіталу, визначених у зазначеній статті, коли виконується будь-яка з таких умов:

(a) зазначені акції утримуються тимчасово під час фінансової підтримки функціонування, зазначеної у статті 79;

(b) такі утримувані акції є андеррайтинговою позицією, що утримується протягом п'яти робочих днів або менше;

(c) зазначені акції утримуються від власного імені установи і від імені інших.

2. Акції, які не є фінансовими основними засобами, відповідно до визначення статті 35(2) Директиви 86/635/ЄЕС, не повинні включатися до обчислення, зазначеного в статті 89.

1. Відповідно до статей 93 і 94, установи повинні завжди відповідати таким вимогам до власних коштів:

(a) співвідношення основного капіталу першого рівня повинне становити 4,5%;

(b) співвідношення капіталу першого рівня повинне становити 6%;

(c) загальне співвідношення капіталу повинне становити 8%.

(d) коефіцієнт левериджу повинен становити 3%.

2. Установи повинні здійснювати обчислення своїх співвідношень капіталу у такий спосіб:

(a) співвідношенням основного капіталу першого рівня є основний капітал першого рівня установи, виражений як відсоток загальної суми ризик-експозиції;

(b) співвідношенням капіталу першого рівня є капітал першого рівня установи, виражений як відсоток загальної суми ризик-експозиції;

(c) загальним співвідношенням капіталу є власні кошти установи, виражені як відсоток загальної суми ризик-експозиції.

3. Загальна сума ризик-експозиції обчислюється як сума пунктів (a)-(f) цього параграфа, після врахування положень, встановлених у параграфі 4:

(a) суми зважених на ризик експозицій для кредитного ризику та ризику розмивання капіталу, обчислені відповідно до розділу II та статті 379, щодо всіх видів діяльності установи, за виключенням сум зважених на ризик експозицій з торгового портфеля установи;

(b) вимоги до власних коштів для торгового портфеля установи щодо:

(i) ринкового ризику, як визначено згідно з розділом IV цієї частини, за винятком підходів, визначених у главах 1a і 1b зазначеного розділу;

(ii) великих експозицій, які перевищують ліміти, визначені у статтях 395-401, тією мірою, якою установі дозволяється перевищувати такі ліміти, як визначено згідно із частиною четвертою;

(c) вимоги до власних коштів для покриття ринкового ризику, як визначено згідно з розділом IV цієї частини, за винятком підходів, визначених у главах 1a і 1b зазначеного розділу, для всіх видів діяльності, які зазнають валютного ризику та товарного ризику;

(ca) вимоги до власних коштів, розраховані відповідно до розділу V цієї частини, за винятком статті 379, для покриття ризику розрахунків;

(d) вимоги до власних коштів, обчислені відповідно до розділу VI для ризику коригування кредитної оцінки позабіржових деривативних інструментів, крім кредитних деривативів, визнаних як такі, що зменшують суми зваженої на ризик експозиції для кредитного ризику;

(e) вимоги до власних коштів, визначені відповідно до розділу III для операційного ризику;

(f) суми зважених на ризик експозицій, визначені відповідно до розділу II, для ризику контрагента, що випливає з торгового портфеля установи, для таких типів операцій та угод:

(i) контракти, перелічені в додатку II, та кредитні деривативи;

(ii) операції репо, операції надання чи взяття у позику цінних паперів чи товарів, що ґрунтуються на цінних паперах або товарах;

(iii) операції маржинального кредитування, що ґрунтуються на цінних паперах або товарах;

(iv) операції з тривалим строком розрахунків.

4. Такі положення підлягають застосуванню під час обчислення загальної суми ризик-експозиції, зазначеної в параграфі 3:

(a) вимоги до власних коштів, вказані у пунктах (c), (d) та (e) зазначеного параграфа, повинні включати ті вимоги, які випливають з усієї комерційної діяльності установи;

(b) установи повинні помножити вимоги до власних коштів, визначені у пунктах (b)-(e) зазначеного параграфа, на 12,5.

1. Згідно з вимогами статей 93 та 94 та винятками, визначеними у параграфі 2 цієї статті, установи, які ідентифіковані як суб'єкти врегулювання і які є глобальними системно важливими установами, повинні завжди відповідати таким вимогам до власних коштів та прийнятних зобов'язань:

(a) ризик-орієнтоване співвідношення 18%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загальної суми ризик-експозиції, обчисленої відповідно до статті 92(3) та (4);

(b) ризик-неорієнтоване співвідношення 6,75%, що представляє власні кошти та прийнятні зобов'язання установи, виражені як відсоток загального показника експозиції, зазначеного у статті 429(4).

2. Вимоги, встановлені у параграфі 1, не застосовуються у таких випадках:

(a) протягом трьох років з дати, коли установа або група, до складу якої установа входить, набула статусу глобальної системно важливої установи;

(b) протягом двох років з дати, коли орган з врегулювання застосував інструмент внутрішнього визволу відповідно до Директиви 2014/59/ЄС;

(c) протягом двох років з дати, коли суб'єкт врегулювання запровадив альтернативний захід приватного сектора, як зазначено у пункті (b) статті 32 (1) Директиви 2014/59/ЄС, відповідно до якого інструменти капіталу та інші зобов'язання були списані або конвертовані в елементи основного капіталу першого рівня з метою рекапіталізації суб'єкта врегулювання без застосування інструментів врегулювання.

3. Якщо сукупне значення, отримане в результаті застосування вимоги, встановленої в пункті (a) параграфа 1 цієї статті, до кожного суб'єкта врегулювання тієї самої глобальної системно важливої установи перевищує вимогу до власних коштів та прийнятних зобов'язань, обчислених відповідно до статті 12a цього Регламенту, орган з врегулювання материнської установи ЄС може, після консультацій з іншими відповідними органами з врегулювання, діяти відповідно до статті 45d(4) або 45h(2) Директиви 2014/59/ЄС.

1. Установи, які є істотними дочірніми компаніями глобальних системно важливих установ з-поза меж ЄС та які не є суб'єктами врегулювання, повинні завжди задовольняти вимоги до власних коштів та прийнятних зобов'язань, що дорівнюють 90% вимог до власних коштів та прийнятних зобов'язань, встановлених у статті 92a.

2. Для цілей відповідності положенням параграфа 1, інструменти додаткового капіталу першого рівня, другого рівня та прийнятних зобов'язань враховуються тільки у разі, якщо такі інструменти перебувають у власності кінцевої материнської компанії глобальної системно важливої установи з-поза меж ЄС та якщо їх було випущено прямо чи непрямо через суб'єкти у межах тієї самої групи, за умови що усі такі суб'єкти мають осідок у тій самій третій країні, що й кінцева материнська компанія, або у державі-члені.

3. Інструмент прийнятних зобов'язань враховується тільки для цілей забезпечення відповідності положенням параграфа 1, якщо він відповідає усім таким додатковим умовам:

(a) у випадку звичайного провадження щодо неплатоспроможності, як визначено в пункті (47) статті 2 (1) Директиви 2014/59/ЄС, вимога, що випливає з такого зобов'язання, за пріоритетністю стоїть за вимогами, що випливають із зобов'язань, які не відповідають умовам, встановленим у параграфі 2 цієї статті, та які не вважають власними коштами;

(b) він є предметом повноважень на списання чи конверсію відповідно до статей 59-62 Директиви 2014/59/ЄС.

1. Розмір власних коштів установи не може опускатися нижче суми початкового капіталу, необхідного на момент її авторизації.

2. Кредитні установи, які вже існували станом на 01 січня 1993 року, сума власних коштів яких не досягає суми необхідного початкового капіталу, можуть продовжувати свою діяльність. У такому разі, розмір власних коштів таких установ не повинен опускатися нижче за найвищий розмір, якого було досягнуто з 22 грудня 1989 року.

4. Якщо контроль над установою, яка належить до категорії, зазначеної у параграфі 2, переходить до фізичної або юридичної особи, відмінної від особи, яка попередньо здійснювала контроль над установою, розмір власних коштів зазначеної установи повинен досягти суми необхідного початкового капіталу.

5. Якщо відбувається злиття двох або більше установ, які належать до категорії, зазначеної у параграфі 2, розмір власних коштів установи, що є результатом злиття, не повинен опускатися нижче загального розміру власних коштів об'єднаних установ на момент злиття, поки не буде досягнуто суми необхідного початкового капіталу.

6. Якщо компетентні органи вважають, що для забезпечення платоспроможності установи повинна бути виконана вимога, встановлена у параграфі 1, положення, встановлені у параграфах 2, 4 і 5, не застосовуються.

1. Як відступ від пункту (b) статті 92(3), установи можуть розраховувати вимогу до власних коштів для торгового портфеля згідно з параграфом 2 цієї статті за умови, що обсяг балансової та позабалансової діяльності в торговому портфелі установ дорівнює або менший за обидва зазначені нижче порогові значення за результатами оцінювання, яке проводиться щомісячно з використанням даних станом на останній день місяця:

(a) 5% загальних активів установи;

(b) 50 мільйонів євро.

2. У разі виконання обох умов, визначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 установи можуть розраховувати вимогу до власних коштів для торгового портфеля таким чином:

(a) для контрактів, зазначених у пункті 1 додатка II, контрактів, які стосуються інструментів власного капіталу, зазначених у пункті 3 вказаного додатка, і кредитних деривативів установи можуть звільнити такі позиції від застосування вимоги до власних коштів, зазначеної в пункті (b) статті 92(3);

(b) для позицій торгового портфеля, інших ніж ті, які зазначені в пункті (a) цього параграфа, установи можуть замінити вимогу до власних коштів, зазначену в пункті (b) статті 92(3), вимогою, розрахованою згідно з пунктом (a) статті 92(3).

3. Установи повинні розраховувати розмір їхніх балансових і позабалансових позиції торгового портфеля на основі даних станом на останній день кожного місяця для цілей параграфа 1 згідно з такими вимогами:

(a) усі позиції, віднесені до торгового портфеля згідно зі статтею 104, враховуються при розрахуванні, за винятком таких позицій:

(i) позиції за іноземною валютою та товарами;

(ii) позиції за кредитними деривативами, які визнаються внутрішніми хеджами від експозицій до кредитного ризику або ризику контрагента неторгового портфеля і операцій з кредитними деривативами, які ідеально компенсують ринковий ризик таких внутрішніх хеджів, як зазначено у статті 106(3);

(b) усі позиції, які враховуються при розрахуванні згідно з пунктом (a), повинні оцінюватися за їхньою ринковою вартістю станом на таку дату; якщо ринкова вартість позиції не доступна станом на визначену дату, установи повинні використовувати справедливу вартість позиції станом на таку дату; якщо справедлива вартість та ринкова вартість позиції не доступні станом на визначену дату, установи повинні використовувати останнє значення ринкової вартості або справедливої вартості такої позиції;

(c) абсолютна вартість довгих позицій повинна додаватися до абсолютної вартості коротких позицій.

4. У разі виконання обох умов, визначених у пунктах (a) та (b) параграфа 1 цієї статті, незалежно від обов'язків, встановлених у статтях 74 та 83 Директиви 2013/36/ЄС, стаття 102(3) та (4), статті 103 та 104b цього Регламенту не застосовуються.

5. Установи повинні повідомляти компетентним органам, коли вони розраховують або припиняють розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно з параграфом 2.

6. Установа, яка більше не відповідає одній або кільком умовам, визначеним у параграфі 1, повинна негайно повідомити про це компетентний орган.

7. Установи повинні припинити розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно параграфом 2 упродовж трьох місяців після настання однієї з таких подій:

(a) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) або (b) параграфа 1, протягом трьох місяців поспіль; або

(b) установа не відповідає умовам, визначеним у пункті (a) або (b) параграфа 1, протягом більше ніж 6 з останніх 12 місяців.

8. Якщо установа припинила розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно із цією статтею, їй дозволяється розраховувати вимоги до власних коштів для торгового портфеля згідно із цією статтею, тільки якщо вона доведе компетентному органу, що всі умови, визначені у параграфі 1 цієї статті, безперервно виконувалися протягом цілого року.

9. Установи не повинні відкривати, купувати або продавати позицію торгового портфеля з виключною метою виконання будь-якої з умов, визначених у параграфі 1, під час щомісячного оцінювання.

1. Для цілей статті 92(3) інвестиційні фірми, які не мають авторизації на надання інвестиційних послуг та здійснення видів діяльності, зазначених у пунктах (3) та (6) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні використовувати обчислення загальної суми ризик-експозиції, визначене у параграфі 2.

2. Інвестиційні фірми, зазначені у параграфі 1 цієї статті, та фірми, зазначені в пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги і здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) та (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні обчислювати загальну суму ризик-експозиції як більше з таких значень:

(a) суми елементів, зазначених у пунктах (a)-(d) і (f) статті 92(3), після застосування статті 92(4);

(b) значення 12,5, помноженого на суму, зазначену в статті 97.

Фірми, зазначені в пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені у пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні відповідати вимогам статті 92(1) і (2) на основі загальної суми ризик-експозиції, зазначеної в першому підпараграфі.

Компетентні органи можуть визначити вимоги до власних коштів для фірм, зазначених у пункті (2)(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, як вимоги до власних коштів, які будуть обов'язковими для зазначених фірм у рамках національних заходів з транспозиції, які набудуть чинності 31 грудня 2013 року для директив 2006/49/ЄC та 2006/48/ЄC .

3. До інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, застосовуються усі інші положення стосовно операційних ризиків, встановлені у розділі VII глави 2 секції II підсекції 2 Директиви 2013/36/ЄС.

1. Для цілей статті 92(3), обчислення загальної суми ризик-експозиції, як зазначено у параграфі 2 цієї статті, повинні здійснювати такі категорії інвестиційних фірм, які володіють початковим капіталом відповідно до статті 28(2) Директиви 2013/36/ЄС:

(a) інвестиційні фірми, які діють за власний рахунок тільки з метою здійснення або виконання розпорядження клієнта або з метою отримання доступу до системи клірингу та розрахунків або визнаної біржі при здійсненні діяльності як агента або в рамках виконання розпорядження клієнта;

(b) інвестиційні фірми, які відповідають усім таким умовам:

(i) вони не утримують гроші або цінні папери клієнтів;

(ii) вони здійснюють діяльність лише за свій рахунок;

(iii) вони не мають зовнішніх замовників;

(iv) їхні виконавчі та розрахункові операції здійснюються лише під відповідальність клірингової установи та гарантуються кліринговою установою.

2. Для інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, загальна сума ризик-експозиції визначається як сума таких елементів:

(a) пунктів (a)-(d) та (f) статті 92(3) після застосування 92(4);

(b) суми, зазначеної у статті 97, помноженої на 12,5.

3. До інвестиційних фірм, зазначених у параграфі 1, застосовуються усі інші положення стосовно операційних ризиків, встановлені у розділі VII глави 3 секції II підсекції 1 Директиви 2013/36/ЄС.

1. Відповідно до статей 95 і 96, інвестиційна фірма і фірми, зазначені у пункті 2(c) статті 4(1), які надають інвестиційні послуги та здійснюють види діяльності, зазначені в пунктах (2) і (4) секції А додатка I до Директиви 2004/39/ЄС, повинні утримувати прийнятний капітал в розмірі принаймні однієї чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік.

2. Якщо відбувається зміна у діяльності інвестиційної фірми порівняно з попереднім роком, яку компетентний орган вважає істотною, компетентний орган може здійснити коригування вимоги, викладеної у параграфі 1.

3. Якщо інвестиційна фірма ще не веде діяльності довше повного року з моменту започаткування ведення діяльності, інвестиційна фірма повинна утримувати прийнятний капітал в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат згідно з прогнозом у її бізнес-плані, крім випадків, коли компетентний орган вимагає коригування бізнес-плану.

4. EBA у співпраці з ESMA повинен розробити проект регуляторного технічного стандарту для більш детального визначення такого:

(a) обчислення вимоги щодо утримання прийнятного капіталу в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік;

(b) умов коригування з боку компетентного органу вимоги щодо утримання прийнятного капіталу в розмірі принаймні чверті фіксованих накладних витрат за попередній рік;

(c) обчислення прогнозованих фіксованих накладних витрат у випадку, якщо інвестиційна фірма веде діяльність менше одного року.

Європейський банківський орган (EBA) повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 01 березня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. У випадку інвестиційних фірм, зазначених у статті 95(1), у групі, коли така група не має у складі кредитних установ, материнська інвестиційна фірма в державі-члені повинна застосовувати статтю 92 на консолідованому рівні у такий спосіб:

(a) із використанням обчислення загальної суми ризик-експозиції, як визначено у статті 95(2);

(b) із обчисленням власних коштів на основі консолідованого стану материнської інвестиційної фірми, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, залежно від випадку.

2. У випадку інвестиційних фірм, зазначених у статті 96(1), у групі, коли така група не має у складі кредитних установ, материнська інвестиційна фірма в державі-члені та інвестиційна фірма, що її контролює фінансова холдингова компанія або фінансова холдингова компанія змішаного типу, повинна застосовувати статтю 92 на консолідованій основі у такий спосіб:

(a) із використанням обчислення загальної суми ризик-експозиції, як визначено у статті 96(2);

(b) із обчисленням власних коштів на основі консолідованого стану материнської інвестиційної фірми, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу, залежно від випадку, та відповідно до глави 2 розділу II частини першої.

1. Позиції у торговому портфелі повинні або бути вільними від обмежень щодо торгівлі ними або придатними до хеджування.

2. Намір здійснення продажу повинен підтверджуватися на основі стратегій, політик та процедур, визначених установою в цілях управління позицією або портфелем, відповідно до статей 103, 104 та 104a.

3. Установи повинні запровадити та підтримувати системи та функції контролю для управління своїм торговим портфелем відповідно до статті 103.

4. Для цілей виконання вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(3), позиції торгового портфеля повинні бути закріплені за відділами торгових операцій, створеними згідно зі статтею 104b.

5. Позиції в торговому портфелі підпадають під дію вимог щодо пруденційного оцінювання, визначених у статті 105.

6. Установи повинні застосовувати до внутрішніх хеджів підхід згідно зі статтею 106.

1. Установа повинна запровадити чітко сформульовані політики та процедури для загального управління торговим портфелем. Такі політики та процедури повинні включати принаймні таке:

(a) діяльність, яку установа вважає торгівлею та яка вважається складовою частиною торгового портфеля для цілей обчислення вимоги до власних коштів;

(b) міру, якою можлива коригування за ринком позиції на щоденній основі з покликанням на активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу;

(c) для позицій, скоригованих за моделлю, міру, якою установа може:

(i) виявити всі значущі ризики позиції;

(ii) здійснити хеджування всіх значущих ризиків позиції інструментами, для яких існує активний та ліквідний ринок, на якому котується курс купівлі і продажу;

(iii) отримати надійні оціночні розрахунки для ключових припущень і параметрів, які використовуються в моделі;

(d) міру, якою установа може, та зобов'язана, генерувати оцінки вартості для позицій, які можуть бути валідовані зовнішньо у послідовний спосіб;

(e) міру, якою юридичні обмеження або інші операційні вимоги можуть стати на заваді спроможності установи ініціювати свою ліквідацію або хеджувати позиції у короткостроковій перспективі;

(f) міру, якою установа може і зобов'язана здійснювати активне управління ризиками позицій в рамках здійснення своїх торгових операцій;

(g) міру, якою установа може переносити ризик або позиції між торговими і неторговими портфелями, і критерії для таких перенесень, як зазначено у статті 104a.

2. Під час управління своїми позиціями або портфелями позицій у торговому портфелі установа повинна дотримуватися усіх таких вимог:

(a) установа повинна запровадити чітко задокументовану торгову стратегію для позиції або портфелів у торговому портфелі, схвалену вищим керівництвом, що повинна передбачати очікуваний період утримання;

(b) установа повинна запровадити чітко визначені політики та процедури для активного управління позиціями або портфелями в торговому портфелі; такі політики та процедури повинні включати такі положення:

(i) які позиції або портфелі позицій можуть відкриватися кожним відділом торгових операцій або, залежно від випадку, призначеними дилерами;

(ii) установлення лімітів позицій та моніторинг їх належності;

(iii) забезпечення того, щоб дилери мали автономію на внесення позиції та управління нею у межах погоджених лімітів та згідно зі схваленою стратегією;

(iv) забезпечення того, щоб інформація щодо позицій повідомляється вищому керівництву як невід'ємна частина процесу управління ризиками установи;

(v) забезпечення того, щоб позиції були предметом активного моніторингу на основі доступних джерел ринкової інформації та оцінювання, здійсненого щодо придатності до реалізації або хеджування позиції або її компонентних ризиків, включно з урахуванням оцінювання в цілому, якості та доступності ринкових даних, необхідних для процесу оцінювання вартості, рівня ринкового обороту та розмірів позицій, які торгуються на ринку;

(vi) чинні процедури запобігання шахрайству та інструменти контролю;

(c) установа повинна мати чітко визначені політики та процедури для моніторингу позицій у розрізі торгової стратегії установи, включно з урахуванням моніторингу обороту і позицій, для яких було перевищено початково передбачений період очікування.

1. Установи повинні запровадити чітко сформульовані політики і процедури для визначення того, які позиції повинні бути включені до торгового портфеля для цілей обчислення їхніх вимог до капіталу, відповідно до вимог, встановлених у статті 102 та означення торгового портфеля відповідно до пункту (86) статті 4(1), з урахуванням потенціалу та практики установи в управлінні ризиками. Установа повинна повною мірою документувати заходи з дотримання політик та процедур, а також повинна здійснювати їх періодичний внутрішній аудит.

1. Для цілей дотримання вимог щодо звітування, визначених у статті 430b(3), установи повинні створити відділи торгових операцій та повинні віднести кожну з позицій торгового портфеля на один з таких відділів торгових операцій. Позиції торгового портфеля повинні відноситися на один і той самий відділ торгових операцій тільки у разі, якщо вони відповідають узгодженій бізнес-стратегії відділу торгових операцій та здійснюється безперервне управління та моніторинг щодо них відповідно до параграфа 2 цієї статті.

2. Відділи торгових операцій установ повинні в будь-який час відповідати усім таким вимогам:

(a) кожен відділ торгових операцій повинен мати чітку та характерну бізнес-стратегію та структуру управління ризиками, що є адекватною для його бізнес-стратегії;

(b) кожен відділ торгових операцій повинен мати чітку організаційну структуру; управління позиціями певного відділу торгових операцій повинні здійснювати призначені дилери відповідної установи; кожен дилер повинен мати у відділі торгових операцій визначені функції; кожен дилер повинен бути віднесений тільки до одного відділу торгових операцій;

(c) для кожного відділу торгових операцій повинні бути визначені ліміти позицій відповідно до бізнес-стратегії відділу торгових операцій;

(d) на рівні відділу торгових операцій повинна здійснюватися підготовка звітів щодо діяльності, рентабельності управління ризиками та регуляторних вимог принаймні на щотижневій основі, та їх необхідно подавати органу управління на регулярній основі;

(e) кожен відділ торгових операцій повинен мати чіткий річний бізнес-план, включно з чітко визначеною політикою винагороди на основі розсудливих критеріїв вимірювання ефективності;

(f) звіти щодо позицій, строк погашення за якими наближається, щодо порушень ліміту внутрішньодобової торгівлі, щодо порушень лімітів добової торгівлі та щодо дій, вжитих установами для усунення таких порушень, а також щодо оцінювання ліквідності ринку, повинні готуватися для кожного відділу торгових операцій на щомісячній основі та повинні надаватися компетентним органам.

3. Як відступ від пункту (b) параграфа 2, установа може призначити дилера для більше ніж одного відділу торгових операцій, за умови що така установа довела своєму компетентному органу, що призначення здійснюється з ділових або кадрових міркувань, та що таке призначення відповідатиме іншим якісним вимогам до дилерів та відділів торгових операцій, визначеним у цій статті.

4. Установи повинні повідомляти компетентні органи про спосіб, у який вони досягають відповідності параграфу 2. Компетентні органи можуть вимагати від установи змінити структуру або організацію своїх відділів торгових операцій, щоб забезпечити відповідність цій статті.

1. До всіх позицій торгового портфеля та неторгового портфеля, які оцінюються за справедливою вартістю, повинні застосовуватися стандарти пруденційного оцінювання, визначені в цій статті. Установи повинні, зокрема, забезпечити досягнення завдяки пруденційному оцінюванню їхніх позицій торгового портфеля відповідного рівня впевненості, беручи до уваги динамічну природу позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля, вимоги пруденційної стабільності та режим функціонування, а також цілі вимог до капіталу в розрізі позицій торгового портфеля та позицій неторгового портфеля.

2. Установи повинні створити та підтримувати системи та засоби контролю, достатні для надання пруденційних та надійних оціночних розрахунків вартості. Такі системи та засоби контролю повинні включати принаймні такі елементи:

(a) задокументовані політики та процедури стосовно процесу оцінювання вартості, зокрема чітко визначені зобов'язання в різних сферах, дотичних до визначення оцінювання вартості, включно із джерелами ринкової інформації та переглядом їх відповідності, настанов з використання неспостережуваних вхідних даних, що відображають припущення установи щодо того, що учасники ринку будуть використовувати під час визначення цін на позиції, частоти незалежного оцінювання вартості, часових рамок для цін при закритті, процедур для коригування оцінювання вартості, кінця місяця та спеціалізованих процедур верифікації;

(b) порядок подання звітів для відділу, відповідального за процес оцінювання вартості, який є відокремленим і незалежним від фронт-офісу, та є безпосередньо підзвітним органу управління.

3. Установи повинні здійснювати переоцінку позицій торгового портфеля за справедливою вартістю принаймні щоденно. Зміни вартості таких позицій повинні буди відображені у звіті про прибутки та збитки установи.

4. Установи повинні коригувати свої позиції торгового портфеля та позиції неторгового портфеля, які оцінюються за справедливою вартістю, за ринком завжди, коли це можливо, у тому числі при застосуванні відповідного підходу до капіталу до таких позицій.

5. При коригуванні за ринком, установа повинна використовувати більш обачну з цін попиту і пропозиції, крім випадків, коли установа здатна виконати закриття за середнім по ринку. Якщо установи застосовують цей відступ, вони повинні кожні шість місяців повідомляти свої компетентні органи про відповідні позиції та надавати підтвердження того, що установа здатна виконати закриття за середнім по ринку.

6. Якщо коригування за ринком неможливе, установи здійснюють консервативне коригування своїх позицій та портфелів за моделлю, в тому числі при обчисленні вимог до власних коштів для позицій у торговому портфелі та позицій, які оцінюються за справедливою вартістю в неторговому портфелі.

7. Установи повинні відповідати таким вимогам при коригуванні за моделлю:

(a) вище керівництво повинне бути обізнаним щодо елементів торгового портфеля або інших позицій, які оцінюються за справедливою ціною, які є предметом коригування за моделлю, та повинне розуміти важливість невизначеності, яка таким чином виникає у звітності щодо ризиків/ефективності господарської діяльності;

(b) установи повинні визначати джерело ринкових вхідних даних, коли можливо, відповідно до ринкових цін, і здійснювати оцінку відповідності ринкових вхідних даних окремої позиції, яка підлягає оцінюванню вартості, та параметрів моделі на регулярній основі;

(c) за наявності, установи повинні застосовувати методології оцінювання вартості, які представляють собою загальноприйняту ринкову практику для окремих фінансових інструментів або товарів;

(d) якщо модель створюється безпосередньо установою, вона повинна ґрунтуватися на належних припущеннях, які було оцінено та перевірено належним чином кваліфікованими сторонами, які є незалежними від процесу створення;

(e) установи повинні мати формалізовані процедури контролю змін та володіти надійною копією моделі, а також періодично застосовувати її з метою перевірки оцінювання вартості;

(f) управління ризиками повинно враховувати слабкі сторони моделей, які використовуються, та якомога краще відображати їх у результатах оцінювання; та

(g) моделі установ повинні бути предметом періодичного перегляду з метою визначення достовірності їх ефективності, що повинно включати перевірку належності припущень у довгостроковому вимірі, аналіз прибутків і збитків на противагу чинникам ризиків, та порівняння фактично закритих значень закриття з результатами, отриманими за моделлю.

Для цілей пункту (d) першого підпараграфа модель повинна розроблятися й узгоджуватися незалежно від відділів торгових операцій, та повинна перевірятися незалежно, у тому числі шляхом валідації математичних аспектів та припущень, а також шляхом валідації конкретної реалізації у програмному забезпеченні.

8. Установи повинні здійснювати верифікацію незалежності ціни на додаток до щоденного коригування за ринком або коригування за моделлю. Перевірка ринкових цін та вихідних даних моделі повинна здійснюватися особою або підрозділом, які є незалежними від осіб або підрозділів, що отримують вигоду від торгового портфеля, принаймні щомісячно, або частіше, залежно від характеру ринку або торгової діяльності. Якщо незалежні джерела ціноутворення недоступні або джерела ціноутворення є більш суб'єктивними, може бути прийнятним застосування таких пруденційних заходів, як коригування оцінки вартості.

9. Установи повинні створювати і забезпечувати функціонування процедур для розгляду коригувань оцінок вартості.

10. Установи повинні офіційно розглядати такі коригування оцінок вартості: незароблені кредитні спреди, ліквідаційні витрати, операційні ризики, невизначеність ринкової вартості, дострокове припинення терміну дії, витрати на інвестування та фінансування, майбутні адміністративні витрати та, якщо доцільно, ризик моделі.

11. Установи повинні створювати і забезпечувати функціонування процедур для обчислення коригування поточної оцінки вартості будь-якої менш ліквідної позиції, яка може, зокрема, походити з подій на ринку або ситуацій, пов'язаних із установою, таких як концентровані позиції та/або позиції, для яких початковий запланований період утримання було перевищено. Установи повинні, за необхідності, здійснювати такі коригування на додаток до будь-яких змін вартості позиції, які є необхідними для цілей фінансового звітування, і повинні формувати такі коригування з метою відображення неліквідності позиції. Відповідно до зазначених процедур, установи повинні брати до уваги декілька чинників під час визначення того, чи є необхідним коригування оцінки вартості для менш ліквідних позицій. Зазначені чинники включають таке:

(a) додатковий час, який піде на хеджування позиції або ризиків за позицією поза межами горизонтів ліквідності, які були присвоєні факторам ризику за позицією згідно зі статтею 325bd;

(b) волатильність та середній показник спредів заявок/пропозицій;

(c) доступність ринкових котирувань (кількість та характер маркет-мейкерів) та волатильність і середній показник обсягів торгів, у тому числі обсяги торгів під час періодів ринкового стресу;

(d) ринкові концентрації;

(e) строки погашення позицій;

(f) міра, якою оцінка вартості ґрунтується на оцінці за моделлю;

(g) вплив інших ризиків моделі.

12. Під час використання оцінок вартості або коригування за моделлю третіх осіб, установи повинні вирішити, чи застосовувати коригування оцінки вартості. Крім того, установи повинні визначити потребу у встановленні коригувань для менш ліквідних позицій та у перегляді на безперервній основі їх безперервної придатності. Установи повинні також чітко визначати потребу в коригуваннях, що стосуються невизначеності вхідних параметрів, які використовуються у моделях.

13. Стосовно комплексних продуктів, зокрема експозицій сек'юритизації та кредитних деривативів із покриття ризику n-го дефолту, установи повинні чітко визначати потребу в коригуваннях оцінки вартості для відображення ризику моделі, пов'язаного з використанням ймовірно неправильної методики оцінки вартості та ризику моделі, пов'язаного із застосуванням непомітних (і ймовірно некоректних) параметрів калібрування в моделі оцінки вартості.

14. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення умов згідно з якими повинні застосовуватися вимоги статті 105 для цілей параграфа 1 цієї статті.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Внутрішній хедж повинен, зокрема, відповідати таким вимогам:

(a) він не повинен бути першочергово спрямованим на уникнення дотримання або зниження рівня вимог до власних коштів;

(b) він повинен бути належно задокументованим, і бути предметом внутрішнього погодження або процедур аудиту;

(c) він повинен розглядатися на ринкових умовах;

(d) ринковий ризик, який за загальним правилом створюється через внутрішнє хеджування, повинен підлягати динамічному управлінню у торговому портфелі в рамках дозволених лімітів;

(e) він повинен бути предметом ретельного моніторингу відповідно до адекватних процедур.

2. Вимоги параграфа 1 застосовуються без обмеження до вимог, застосовних до хеджованої позиції у неторговому портфелі.

3. Як відступ від параграфів 1 і 2, коли установа хеджує експозицію з кредитним ризиком, що не входить у торговий портфель, або експозицію за кредитним ризиком контрагента із використанням кредитного дериватива, внесеного до її торгового портфеля, із використаннями внутрішнього хеджу, експозиція з кредитним ризиком, що не входить у торговий портфель, або експозиція з кредитним ризиком не повинна вважатися хеджованою для цілей обчислення сум зваженої на ризик експозиції, крім випадків, коли установа здійснює придбання від прийнятного стороннього надавача захисту відповідного кредитного дериватива, що відповідає вимогам не забезпеченого фінансово кредитного захисту в неторговому портфелі. Без обмеження пункту (h) статті 299(2), якщо такий сторонній захист придбавається та визнається як хедж експозиції неторгового портфеля для цілей обчислення вимог до капіталу, до торгового портфеля для цілей обчислення вимог до капіталу не включається ані внутрішній, ані зовнішній хедж кредитного дериватива.

1. Установи повинні застосовувати або стандартизований підхід, зазначений у главі 2 або, якщо це дозволено компетентними органами відповідно до статті 143, метод на основі внутрішніх рейтингів, зазначений у главі 3, для обчислення сум зваженої на ризик експозиції для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3).

2. Для торговельних експозицій та внесків до фонду забезпечення у разі дефолту центрального контрагента, установи повинні застосовувати підхід, викладений у секції 9 глави 6, для обчислення їхніх сум зваженої на ризик експозиції для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3). Для всіх інших типів експозицій центрального контрагента установи повинні розглядати такі зазначені експозиції у такий спосіб:

(a) експозиції установ для інших типів експозицій кваліфікованого центрального контрагента;

(b) експозиції установ для інших типів експозицій некваліфікованого центрального контрагента.

3. Для цілей цього Регламенту, експозиції до інвестиційних фірм третіх країн, експозиції до кредитних установ третіх країн та експозиції до бірж третіх країн повинні вважатися експозиціями до установи, тільки якщо третя країна застосовує пруденційні та наглядові вимоги до такого суб'єкта, що є принаймні еквівалентними тим вимогам, які застосовуються у Союзі.

4. Для цілей параграфа 3 Комісія може ухвалювати, шляхом імплементаційних актів, і відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 464(2), рішення щодо того, чи є пруденційні наглядові і регуляторні вимоги, які застосовує третя країни, принаймні еквівалентними вимогам, які застосовуються у Союзі. За відсутності такого рішення, до 01 січня 2015 року установи можуть продовжувати вважати експозиції суб'єктів, зазначених у параграфі 3, експозиціями установ за умови, що відповідні компетентні органи схвалили статус третьої країни як прийнятної з такою метою до 01 січня 2014 року.

1. Для зобов'язання, до якого установа застосовує cтандартизований підхід відповідно до глави 2 або застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів відповідно до глави 3, але без застосування своїх власних оціночних розрахунків втрати у разі дефолту (LGD) і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 151, установа може застосовувати пом'якшення кредитного ризику відповідно до глави 4 при обчисленні сум зважених на ризик експозицій для цілей пунктів (a) та (f) статті 92(3) або, у відповідних випадках, суми очікуваних втрат для цілей обчислення, зазначеного у пункті (d) статті 36(1) і пункті (c) статті 62.

2. Для експозицій, до яких установа застосовує підхід на основі внутрішніх рейтингів із використанням власних оціночних розрахунків рівня втрат у разі дефолту (LGD) і коефіцієнтів конверсії відповідно до статті 151, установа може використовувати пом'якшення кредитного ризику згідно з главою 3.

Установи розраховують суму зваженої на ризик експозиції для позиції, яку вони тримають як позицію сек'юритизації, відповідно до глави 5.

1. Установи, які застосовують стандартизований підхід, повинні застосовувати до коригувань на загальний кредитний ризик правила відповідно до статті 62(c).

2. Установи, які застосовують підхід на основі внутрішніх рейтингів, повинні застосовувати до коригувань на загальний кредитний ризик правила відповідно до статті 159, статті 62(d) та статті 36(1)(d).

Для цілей цієї статті та глав 2 і 3 коригування на загальний і специфічний кредитний ризик повинні виключати фонди гарантування загального банківського ризику.

3. Установи, які використовують підхід на основі внутрішніх рейтингів і при цьому застосовують стандартизований підхід для частини своїх експозицій для консолідованій або індивідуальній основі, відповідно до статей 148 та 150 повинні визначити частку коригування на загальний кредитний ризик, яка повинна бути віднесена або на коригування на загальний кредитний ризик згідно зі стандартизованим підходом або на коригування на загальний кредитний ризик згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів у такий спосіб:

(a) якщо застосовно, коли установа, включена до консолідації, застосовує винятково підхід на основі внутрішніх рейтингів, коригування на загальний кредитний ризик такої установи повинні здійснюватися відповідно до правил у параграфі 2;

(b) якщо застосовно, коли установа, включена до консолідації, застосовує стандартизований підхід, коригування на загальний кредитний ризик такої установи повинне здійснюватися відповідно до правил у параграфі 1;

(c) залишок коригування на кредитний ризик повинен віднесений на пропорційній основі відповідно до співвідношення сум зважених на ризик експозицій, що підлягають застосуванню стандартизованого підходу або підходу на основі внутрішніх рейтингів.

4. Європейський банківський орган (EBA) розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для обчислення коригувань на специфічний кредитний ризик і коригувань на загальний кредитний ризик відповідно до застосовної системи бухгалтерського обліку для такого:

(a) вартості експозиції згідно зі стандартизованим підходом, зазначеним у статті 111;

(b) вартості експозиції згідно з підходом на основі внутрішніх рейтингів, зазначеним у статтях 166-168;

(c) правил щодо сум очікуваних втрат, зазначених у статті 159;

(d) вартості експозиції для обчислення обсягів сум зваженої на ризик експозиції для позиції сек'юритизації, зазначеної у статтях 246 і 266;

(e) визначення дефолту згідно зі статтею 178.

EBA повинен надати Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів до 28 липня 2013 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Вартість експозиції позиції активу визначається як бухгалтерська вартість, яка залишається після здійснення коригувань на специфічний кредитний ризик відповідно до статті 110, додаткових коригувань вартості відповідно до статей 34 та 105, вирахування сум відповідно до пункту (m) статті 36(1) та зниження на інші власні кошти, пов'язані з позицією активів. Вартість експозиції позабалансової позиції з переліку, наведеного у додатку I, становить викладене нижче відсоткове співвідношення її номінальної вартості після зменшення коригувань на специфічний кредитний ризик та вирахування сум відповідно до пункту (m) статті 36(1):

(a) 100% для позиції з повним ризиком;

(b) 50% для позиції із середнім ризиком;

(c) 20% для позиції із середнім/низьким ризиком;

(d) 0% для позиції із низьким ризиком.

Позабалансові позиції, зазначені у другому реченні першого підпараграфа, повинні бути віднесені до категорій ризику, зазначених у додатку I.

Якщо установа застосовує комплексний метод фінансового забезпечення відповідно до статті 223, вартість експозицій реалізованих, розміщених або запозичених цінних паперів чи товарів у рамках операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів або товарів або операцій маржинального кредитування повинна бути збільшена на корекцію на волатильність, яка є належною для таких цінних паперів або товарів відповідно до статей 223-225.

2. Вартість експозиції деривативного інструмента, зазначеного у додатку II, повинна визначатися відповідно до глави 6 із урахуванням впливу договорів про новацію та інших угод про неттінг для цілей таких методів відповідно до глави 6. Вартість експозиції у рамках операцій репо, операцій надання або взяття в позику цінних паперів чи товарів, операцій із тривалим строком розрахунків або операцій маржинального кредитування може бути визначено відповідно до глави 6 або глави 4.

3. Якщо установа є предметом фінансово забезпеченого кредитного захисту, то вартість експозиції, що використовується для такої позиції, може бути доповнена відповідно до глави 4.