Директива Європейського Парламенту і Ради 2013/36/ЄС від 26 червня 2013 року про доступ до діяльності кредитних установ і пруденційний нагляд за кредитними установами та інвестиційними фірмами, про внесення змін до Директиви 2002/87/ЄС та про скасування директив 2006/48/ЄС та 2006/49/ЄС

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, зазначених у параграфі 1, адміністративні санкції й інші адміністративні заходи, які можуть застосовуватися, включали, щонайменше:

(a) публічне повідомлення із зазначенням фізичної особи, установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу та природи порушення;

(b) наказ, що зобов’язує відповідальну фізичну або юридичну особу припинити таку поведінку і утримуватися від повторення такої поведінки;

(c) у випадку установи, відкликання авторизації установи згідно зі статтею 18;

(d) відповідно до статті 65(2), тимчасову заборону стосовно члена органу управління установи або будь-якої іншої фізичної особи, яку визнано відповідальною, виконувати функції в установах;

(e) для юридичної особи, адміністративні санкцій у розмірі до 10% загального річного чистого обороту, включаючи валовий дохід, що складається з відсотків до отримання та подібного доходу, доходу від акцій та інших цінних паперів зі змінним або фіксованим доходом, та комісії або збори до отримання згідно зі статтею 316 Регламенту (ЄС) № 575/2013 компанії в попередньому фінансовому році;

(f) у випадку фізичної особи, суми адміністративних санкцій в розмірі до 5 000 000 євро, або в державах-членах, чиєю валютою не є євро, еквівалентні суми в національній валюті станом на 17 липня 2013 року;

(g) адміністративні санкції, у розмірі до двократного розміру суми отриманих прибутків або уникнутих збитків внаслідок порушення, якщо їх можна визначити.

Якщо компанія, зазначена в пункті (e) першого підпараграфа, є дочірньою компанією материнської компанії, відповідним валовим доходом вважається валовий дохід за результатами консолідованої звітності кінцевої материнської компанії у попередньому фінансовому році.

1. Держави-члени забезпечують, щоб компетентні органи оприлюднювали на своєму офіційному вебсайті принаймні інформацію про будь-які адміністративні санкції, які не оскаржуються та які накладено за порушення національних положень, що транспонують цю Директиву, або Регламенту (ЄС) № 575/2013, у тому числі інформацію про вид і природу порушення та ідентифікаційні дані фізичної або юридичної особи, на яку накладено санкцію, без невиправданої затримки після того, як таку особу поінформовано про такі санкції.

Якщо держави-члени дають дозвіл на публікацію інформації про санкції, які оскаржуються, компетентні органи без невиправданої затримки також публікують на своєму офіційному вебсайті інформацію про статус оскарження і його результат.

2. Компетентні органи публікують інформацію про санкції анонімно, у спосіб відповідно до національного законодавства, за будь-яких із таких обставин:

(a) якщо санкцію накладено на фізичну особу, та, за результатами обов’язкової попередньої оцінки встановлено, що публікація персональних даних є непропорційною;

(b) якщо публікація такої інформації становила б загрозу стабільності фінансових ринків або поточному кримінальному розслідуванню;

(c) якщо внаслідок цієї публікації установи або фізичні особи зазнали б, наскільки це можна встановити, непропорційних збитків.

Альтернативно, якщо обставини, зазначені у першому підпараграфі, вірогідно припиняться протягом допустимого строку, публікацію згідно з параграфом 1 може бути перенесено на такий строк.

3. Компетентні органи повинні забезпечити, щоб інформація, опублікована згідно з параграфами 1 або 2, залишалася на їхньому офіційному вебсайті щонайменше протягом п’яти років. Персональні дані необхідно зберігати на офіційному вебсайті компетентного органу лише протягом строку, що є необхідним відповідно до застосовних правил захисту даних.

4. Не пізніше 18 липня 2015 року EBA повинен подати до Комісії звіт щодо публікації державами-членами інформації про санкції на анонімній основі, як передбачено параграфом 2, зокрема, наявність значних розбіжностей між державами-членами у зв’язку з цим. Крім того, EBA подає Комісії звіт про будь-які значні розбіжності у тривалості публікації інформації про санкції відповідно до національного законодавства.

1. Відповідно до вимог до професійної таємниці, зазначених у статті 53(1), компетентні органи повідомляють EBA про всі адміністративні санкції, у тому числі про всі постійні заборони, накладені відповідно згідно зі статтею 65, 66 і 67, у тому числі про будь-яке оскарження стосовно них і його результат. EBA веде центральну базу даних адміністративних санкцій, про які йому було повідомлено, виключно для обміну інформацією між компетентними органами. До бази даних повинні мати доступ тільки компетентні органи, і вона повинна оновлюватися на підставі інформації, наданої компетентними органами.

2. Якщо компетентний орган визначає добру репутацію в цілях статті 13(1), статті 16(3), статті 91(1) і статті 121, він повинен звернутися за довідкою до бази даних адміністративних санкцій EBA. У разі зміни статусу або успішного оскарження, EBA видаляє або оновлює відповідні записи у базі даних за запитом компетентних органів.

3. Компетентні органи відповідно до національного права повинні перевіряти наявність судимості в кримінальному досьє відповідної особи. Для цих цілей обмін інформацією повинен здійснюватися відповідно до Рішення 2009/316/ЮВС і Рамкового рішення 2009/315/ЮВС, імплементованих національним правом.

4. EBA повинен забезпечити функціонування вебсайту, що містить посилання на кожну публікацію компетентним органом адміністративних санкцій відповідно до статті 68, із зазначенням періоду, протягом якого кожна держава-член публікує інформацію про адміністративні санкції.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб при встановленні типу адміністративних санкцій або інших адміністративних заходів і розміру адміністративних санкцій, компетентні органи враховували усі відповідні обставини, у тому числі, якщо це доцільно:

(a) тяжкість і тривалість порушення;

(b) ступінь відповідальності фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення;

(c) фінансову спроможність фізичної або юридичної особи, відповідальної за вчинення порушення, яка визначається, наприклад, розміром загального обороту юридичної особи або розміром річного доходу фізичної особи;

(d) значущість отриманих прибутків або уникнутих збитків фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення, тією мірою, якою їх можна визначити;

(e) збитки, що їх зазнали треті сторони внаслідок порушення, тією мірою, якою їх можна визначити;

(f) рівень співпраці з компетентним органом фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення;

(g) попередні порушення фізичної або юридичної особи, відповідальної за порушення;

(h) будь-які потенційні системні наслідки порушення.

1. Держави-члени повинні забезпечити створення компетентними органами ефективних і надійних механізмів для сприяння надання компетентним органам інформації стосовно потенційних або наявних порушень положень національного права, що транспонують цю Директиву, та положень Регламенту (ЄС) № 575/2013.

2. Механізми, зазначені у параграфі 1, повинні передбачати щонайменше:

(a) спеціальні процедури для отримання повідомлень про порушення та подальші дії;

(b) належний захист працівників установ, які повідомляють про порушення, вчинені в межах установи, принаймні від помсти, дискримінації та інших видів несправедливого поводження; та

(c) захист персональних даних стосовно особи, яка повідомляє інформацію про порушення, а також фізичної особи, яка ймовірно є відповідальною за порушення, згідно з Директивою 95/46/ЄС;

(d) чіткі правила, які гарантують конфіденційність у всіх випадках стосовно особи, яка повідомляє про порушення, вчинені в межах установи, крім випадків, якщо розкриття інформації вимагається відповідно до національного права в контексті подальших розслідувань або судових проваджень.

3. Держави-члени повинні вимагати від установ наявності в них належних процедур, що дають змогу їхнім працівникам надавати внутрішні повідомлення про порушення через спеціальний, незалежний та автономний канал.

Такий канал може також бути забезпечено шляхом домовленостей, передбачених соціальними партнерами. До такого каналу повинен застосовуватися такий самий захист, як зазначено в пунктах (b), (c) і (d) параграфа 2.

Держави-члени забезпечують, щоб рішення і заходи, ухвалені відповідно до законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень, ухвалених згідно з цією Директивою, або положення Регламенту (ЄС) № 575/2013 могли бути оскаржені. Держави-члени також забезпечують, щоб відсутність ухваленого рішення протягом шести місяців з моменту подання заяви про надання авторизації, яка містить всю інформацію, що вимагається згідно з національними положеннями, що транспонують цю Директиву, могло бути оскаржено.

Установи повинні мати раціональні, ефективні та комплексні стратегії та процеси для оцінювання та підтримки на постійній основі сум, типів і розподілу власного капіталу, який вони вважають достатнім для охоплення природи та рівня ризиків, яких вони зазнають або можуть зазнати.

Такі стратегії та процеси підлягають регулярному внутрішньому перегляду для забезпечення того, щоб вони залишалися комплексними та відповідали природі, масштабу та складності діяльності відповідної установи.

1. Установи повинні мати раціональні механізми управління, що включають чітку організаційну структуру з чітко визначеними, прозорими та узгодженими сферами відповідальності, ефективними процесами виявлення, моніторингу ризиків, яких вони зазнають або можуть зазнати, управління такими ризиками та звітування про них, а також належні механізми внутрішнього контролю, включно з раціональними адміністративними та бухгалтерськими процедурами, а також політиками і практиками щодо винагород, що відповідають і сприяють раціональному та дієвому управлінню ризиками.

Політики і практики щодо винагород, зазначені в першому підпараграфі, повинні бути ґендерно нейтральною.

2. Схеми, процеси та механізми, зазначені в параграфі 1 цієї статті, повинні бути комплексними та відповідати природі, масштабу і складності ризиків, характерних для бізнес-моделі та діяльності установи. Додатково повинні бути враховані технічні критерії, встановлені у статтях 76-95.

3. EBA видає настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 про схеми, процеси та механізми, зазначені у параграфі 1 цієї статті, беручи до уваги положення параграфа 2 цієї статті.

EBA видає настанови відповідно до статті 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 щодо ґендерно нейтральних політик винагороди для установ.

Протягом двох років з дати публікації настанов, зазначених у другому підпараграфі, та на підставі інформації, зібраної компетентними органами, EBA надає звіт про застосування ґендерно нейтральних політик винагороди установами.

1. Компетентні органи збирають інформацію, що розкривається згідно з критеріями для розкриття, визначеними у пунктах (g), (h), (i) та (k) статті 450(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013, а також інформацію, надану установами стосовно ґендерної різниці в оплаті праці, та використовують таку інформацію для бенчмаркінгу тенденцій і практик щодо винагороди. Компетентні органи надають EBA таку інформацію.

2. EBA видає настанови з раціональних політик винагороди, що відповідають принципам, визначеним у статтях 92-95. У настановах повинні бути враховані принципи раціональних політик винагороди, викладені у Рекомендації Комісії 2009/384/ЄС від 30 квітня 2009 року про політики винагороди у секторі фінансових послуг (-15).

ESMA повинен тісно співпрацювати з EBA для розробки настанов з політик винагороди для категорій персоналу, залученого до надання інвестиційних послуг та інвестиційної діяльності у розумінні пункту 2 статті 4 (1) Директиви 2004/39/ЄС.

EBA використовує інформацію, отриману від компетентних органів, відповідно до параграфа 1 для бенчмаркінгу тенденцій та практик на рівні Союзу.

3. Компетентні органи збирають інформацію про фізичних осіб у кожній установі, які отримують винагороду в розмірі 1 мільйона євро або більше за фінансовий рік, які отримують оклади у розмірі 1 мільйона євро, включаючи їхні службові обов’язки, відповідну сферу діяльності та основні елементи заробітної плати, премії, довгострокову допомогу та відрахування в пенсійний фонд. Така інформація передається до EBA, який публікує її в зведеному вигляді за державами-членами розташування головного офісу в універсальному форматі звітності. EBA може розробити настанови для сприяння імплементації цього параграфа та забезпечення узгодженості зібраної інформації.

1. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб орган управління затверджував та періодично переглядав стратегії та політики щодо прийняття, управління, моніторингу та зниження ризиків, яких установа зазнає або може зазнати, включаючи ризики, які створюються макроекономічним середовищем, в якому вона здійснює діяльність, стосовно статусу бізнес-циклу.

2. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб орган управління приділяв достатньо часу для розгляду питань, пов’язаних із ризиками. Орган управління активно бере участь та забезпечує, щоб достатні ресурси розподілялися на управління усіма суттєвими ризиками, що розглядаються у цій Директиві та у Регламенті (ЄС) № 575/2013, а також в оцінюванні активів, використанні зовнішніх кредитних рейтингів і внутрішніх моделей, пов’язаних з такими ризиками. Установа встановлює механізми звітування перед органом управління, що охоплюють усі суттєві ризики та політики управління ризиками і зміни до них.

3. Держави-члени забезпечують, щоб установи, які є істотними за своїм розміром, внутрішньою організацією та природою, масштабом обсягом і складністю їхньої діяльності, створили комітет з ризиків, що складається із членів органу управління, які не виконують жодної виконавчої функції у відповідній установі. Члени комітету з ризиків повинні мати відповідні знання, навички та досвід для повного розуміння і моніторингу стратегії ризику та схильності установи до ризику.

Комітет з ризиків повинен повідомляти орган управління про загальну поточну та майбутню схильність до ризику та стратегію щодо ризиків установи, та сприяти органу управління у здійсненні нагляду за реалізацією такої стратегії вищим керівництвом. Орган управління повинен нести загальну відповідальність за ризики.

Комітет з ризиків перевіряє, чи при встановленні цін на пасиви та активи, запропоновані клієнтам, повністю врахована бізнес-модель та стратегія щодо ризиків установи. Якщо ціни належним чином не відображають ризики відповідно до бізнес-моделі та стратегії щодо ризиків, комітет з ризиків надає органу управління план зі зменшення ризиків.

Компетентні органи можуть дозволити установі, яка не вважається істотною, як зазначено у першому підпараграфі, об’єднати комітет з ризиків із аудиторським комітетом, як зазначено у статті 41 Директиви 2006/43/ЄС. Члени об’єднаного комітету повинні мати знання, навички та досвід, що вимагаються для комітету з ризиків та аудиторського комітету.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб орган управління у своїй наглядовій функції та, якщо було створено комітет з ризиків, комітет з ризиків мали належний доступ до інформації щодо ситуації з ризиками установи та, якщо необхідно і доцільно, до функціонального підрозділу з управління ризиками та консультацій із зовнішнім експертом.

Орган управління у своїй наглядовій функції та, якщо створено, комітет з ризиків визначають природу, суму, формат і періодичність інформації щодо ризиків, яку вони повинні отримувати. Для сприяння у розробці раціональної політики і практики щодо винагород, комітет з ризиків, без обмеження для завдань комітету з питань винагороди, перевіряє, чи у засобах заохочення, передбачених системою винагороди, враховано аспекти ризику, капіталу, ліквідності, вірогідності та строків доходів.

5. Держави-члени повинні, відповідно до вимоги щодо пропорційності, встановленої у статті 7(2) Директиви Комісії 2006/73/ЄС (-16), переконатися в тому, що установи мають функціональний підрозділ з управління ризиками, незалежно від операційних функціональних підрозділів, та які повинні мати достатні повноваження, положення, ресурси та доступ до органу управління.

Держави-члени повинні переконатися в тому, що функціональний підрозділ з управління ризиками забезпечує, щоб усі суттєві ризики було виявлено, визначено та належним чином повідомлено про них. Вони повинні переконатися в тому, що функціональний підрозділ з управління ризиками активно задіяно у розробці стратегії щодо ризиків установи та у всіх рішеннях щодо управління суттєвими ризиками, і що він може надати повне уявлення про весь діапазон ризиків установи.

За необхідності, держави-члени забезпечують, щоб функціональний підрозділ з управління ризиками міг звітувати безпосередньо органу управління у своїй наглядовій функції, незалежно від вищого керівництва, та висловлювати занепокоєння і попереджувати такий орган, у відповідних випадках, якщо зміни конкретного ризику впливають або можуть вплинути на установу, без обмеження обов’язків органу управління у його наглядових та/або управлінських функціях відповідно до цієї Директиви та Регламенту (ЄС) № 575/2013.

Керівником функціонального підрозділу з управління ризиками повинен бути незалежний керівник вищої ланки, який несе чітко визначену відповідальність за функціональний підрозділ з управління ризиками. Якщо природа, масштаби та складність діяльності установи не виправдовують наявності спеціально призначеної особи, інша особа вищої ланки в межах установи може виконувати таку функцію, за умови відсутності конфлікту інтересів.

Керівника функціонального підрозділу з управління ризиками не може бути звільнено без попереднього схвалення органу управління у своїй наглядовій функції, та він повинен мати прямий доступ до органу управління у своїй наглядовій функції, за необхідності.

Застосування цієї Директиви здійснюється без обмеження застосування положень Директиви 2006/73/ЄС до інвестиційних фірм.

1. Компетентні органи повинні заохочувати установи, які є істотними за своїм розміром, внутрішньою організацією і природою, масштабом і складністю їхньої діяльності, розвивати потенціал внутрішнього оцінювання кредитних ризиків та збільшувати використання підходу на підставі внутрішніх рейтингів для визначення вимог до власних коштів стосовно кредитного ризику, коли їхні експозиції є значними в абсолютному вираженні, та коли вони у той самий час мають велику кількість значних контрагентів. Ця стаття не обмежує виконання критеріїв, встановлених у секції 1 глави 3 розділу I частини третьої Регламенту (ЄС) № 575/2013.

2. Компетентні органи повинні, беручи до уваги природу, масштаб і складність діяльності установ, здійснювати моніторинг того, щоб вони не покладалися виключно або машинально на зовнішні кредитні рейтинги для оцінювання кредитоспроможності суб’єкта або фінансового інструмента.

3. Компетентні органи повинні заохочувати установи, беручи до уваги їхній розмір, внутрішню організацію та природу, масштаб і складність їхньої діяльності, розвивати потенціал внутрішнього оцінювання конкретних ризиків та збільшувати використання внутрішніх моделей для визначення вимог до власних коштів стосовно конкретного ризику боргових інструментів у торговому портфелі, разом з внутрішніми моделями для визначення вимог до власних коштів стосовно ризику невиконання зобов’язань та міграційного ризику, коли їхні експозиції до конкретного ризику є значними в абсолютному вираженні, та коли вони мають велику кількість значних позицій у боргових інструментах різних емітентів.

Ця стаття не обмежує виконання критеріїв, встановлених у секціях 1-5 глави 5 розділу IV частини третьої Регламенту (ЄС) № 575/2013.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для подальшого визначення поняття "експозиції до конкретного ризику, які є значними в абсолютному вираженні", як зазначено у першому підпараграфі параграфа 3, та порогових значень для великої кількості значних контрагентів і позицій у боргових інструментах різних емітентів.

EBA подає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 01 січня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Компетентні органи забезпечують, щоб установи, яким дозволено використовувати внутрішні підходи для обчислення сум зважених на ризик експозицій, або вимог до власних коштів, окрім операційного ризику, звітували про результати обчислень згідно з їхніми внутрішніми підходами щодо їхніх можливих експозицій або позицій, які включено до портфелів бенчмарка. Установи подають компетентним органам результати своїх обчислень разом із роз’ясненням методологій, використаних для їх створення, з відповідною періодичністю та принаймні раз на рік.

2. Компетентні органи забезпечують, щоб установи подавали до компетентних органів та до EBA результати обчислень, зазначених у параграфі 1, відповідно до шаблона, розробленого EBA, згідно з параграфом 8. Якщо компетентні органи вирішать розробити конкретні портфелі, вони повинні зробити це після консультацій з EBA та забезпечити, щоб установи звітували про результати обчислень окремо від результатів обчислень щодо портфелів EBA.

3. Компетентні органи на підставі інформації, поданої установами згідно з параграфом 1, повинні здійснювати моніторинг діапазону сум зважених на ризик експозицій або вимог до власних коштів, залежно від обставин, окрім операційного ризику, стосовно експозицій або операцій у портфелі бенчмарка, що обумовлені внутрішніми підходами таких установ. Принаймні раз на рік компетентні органи здійснюють оцінювання якості таких підходів, звертаючи особливу увагу на:

(a) підходи, які демонструють суттєві відмінності у вимогах до власних коштів щодо однієї і тієї самої експозиції;

(b) підходи, коли існує особливо високе або низьке різноманіття, а також коли є значне та систематичне заниження вимог до власних коштів.

EBA складає звіт для сприяння компетентним органам в оцінюванні якості внутрішніх підходів на підставі інформації, зазначеної у параграфі 2.

4. Коли окремі установи суттєво відрізняються від більшості аналогічних організацій, або коли небагато спільних рис у підході, що призводить до значних відмінностей у результатах, компетентні органи вивчають причини цього та, якщо можна чітко визначити, що підхід установи обумовлює заниження вимог до власних коштів, що не пов’язано з відмінностями у базисних ризиках експозицій або позицій, вживають коригувальних дій.

5. Компетентні органи забезпечують, щоб їхні рішення щодо належності коригувальних дій, зазначених у параграфі 4, відповідали тому принципу, що такі заходи повинні вживатися згідно з цілями внутрішнього підходу та:

(a) не схиляли до стандартизації або преференційних методів;

(b) не створювали неналежних стимулів; або

(c) не спричиняли стадної поведінки.

6. EBA може видавати настанови та рекомендації згідно зі статтею 16 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, якщо він вважатиме їх необхідними на підставі інформації та оцінювання, як зазначено у параграфах 2 і 3 цієї статті, для вдосконалення практики нагляду або практики установ стосовно внутрішніх підходів.

7. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення:

(a) процедур для обміну інформації щодо оцінювання, які здійснюються згідно з параграфом 3, між компетентними органами та з EBA;

(b) стандартів з оцінювання, які здійснюються компетентними органами, зазначеними у параграфі 3.

EBA подає Комісії такі проекти регуляторних технічних стандартів не пізніше 01 січня 2014 року.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

8. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення:

(a) шаблону, термінів та означень та ІТ-рішень, які застосовуватимуться у Союзі для звітування, як зазначено у параграфі 2;

(b) портфелю або портфелів бенчмарка, як зазначено у параграфі 1.

EBA подає Комісії такі проекти імплементаційних технічних стандартів не пізніше 01 січня 2014 року.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

9. Комісія повинна, до 01 квітня 2015 року та після консультацій з EBA, подати звіт Європейському Парламенту та Раді щодо функціонування бенчмаркінгу внутрішніх моделей, включаючи сферу застосування моделі. У відповідних випадках, звіт повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією.

Компетентні органи забезпечують, щоб:

(a) надання кредитів здійснювалося на основі ґрунтовних та точно визначених критеріїв і щоб було чітко визначено процес ухвалення, зміни, поновлення та рефінансування кредитів;

(b) установи мали внутрішні методології, які дають їм змогу здійснити оцінювання кредитного ризику експозицій окремих боржників, цінних паперів або позицій сек’юритизації та кредитного ризику на рівні портфелю. Зокрема, внутрішні методології не повинні базуватися виключно або машинально на зовнішніх кредитних рейтингах. Якщо вимоги до власних коштів базуються на рейтингу, наданому установою зовнішнього кредитного оцінювання (ЕСАІ), або базуються на тому, що експозиція не має рейтингу, це не звільняє установи від додаткового розгляду іншої відповідної інформації для оцінювання їхнього розподілення власного капіталу;

(c) постійне адміністрування та моніторинг різних пов’язаних із ризиком кредитних портфелів та експозицій установ, у тому числі для визначення проблемних кредитів, управління ними, здійснення відповідних коригувань вартості та створення резервів, здійснюється за допомогою ефективних систем;

(d) диверсифікація кредитних портфелів є достатньою, з урахуванням цільових ринків та загальної кредитної стратегії установи.

Компетентні органи забезпечують, щоб врахування та контроль ризику, який було визначено як менш ефективний, ніж очікувалося, за допомогою визнаних методів пом’якшення кредитного ризику, які використовуються установами, здійснювалися, у тому числі, з використанням задокументованих політик та процедур.

Компетентні органи забезпечують, щоб врахування та контроль ризику концентрації, що випливає з експозицій кожного контрагента, у тому числі центральних контрагентів, груп пов’язаних контрагентів і контрагентів в одному економічному секторі, географічному регіоні або з однієї діяльності або товару, застосування методів пом’якшення кредитного ризику, та у тому числі, зокрема, ризиків, пов’язаних з великими непрямими кредитними експозиціями, такими як ризик одного заставодавця, здійснювалися з використанням задокументованих політик та процедур.

1. Компетентні органи забезпечують, щоб ризики, які виникають з операцій із сек’юритизації, стосовно яких кредитні установи є інвестором, оригінатором або спонсором, у тому числі репутаційні ризики, які виникають стосовно комплексних структур або продуктів, оцінювалися та враховувалися в рамках належних політик та процедур, для забезпечення того, щоб економічний зміст операції було повністю відображено у рішеннях з оцінювання ризиків та управління ними.

2. Компетентні органи забезпечують, щоб плани управління ліквідністю для мінімізації наслідків як планового, так і дострокового погашення, існували в установах, які є оригінаторами операцій із відновлюваної сек’юритизації, що передбачають положення про дострокове погашення.

1. Компетентні органи забезпечують, щоб було впроваджено політики та процеси щодо ідентифікації, вимірювання усіх матеріальних джерел і наслідків ринкових ризиків та управління ними.

2. Якщо коротка позиція підлягає погашенню до строку погашення довгої позиції, компетентні органи забезпечують, щоб установи також вживали заходів із захисту від ризику нестачі ліквідності.

3. Власний капітал повинен бути достатнім для суттєвих ринкових ризиків, на які не поширюється вимога до власних коштів.

Установи, які при обчисленні вимог до власних коштів щодо ризику позиції згідно з главою 2 розділу IV частини третьої Регламенту (ЄС) № 575/2013 вирахували свої позиції в одній або більше акцій, що становлять фондовий індекс стосовно однієї або більше позицій у ф’ючерсі на підставі фондових індексів або іншому продукті на підставі фондових індексів, повинні мати достатній власний капітал для покриття базисного ризику втрати, спричиненого тим, що вартість ф’ючерса або іншого продукту змінюється не у повній відповідності з вартістю їхніх установчих акцій. Установи також повинні мати такий достатній власний капітал, якщо вони володіють протилежними позиціями у ф’ючерсах на підставі фондових індексів, які не є ідентичними стосовно або їхнього строку погашення, або їхнього складу, або і того, і іншого.

При застосуванні режиму, зазначеного у статті 345 Регламенту (ЄС) № 575/2013, установи повинні забезпечити, щоб вони володіли достатнім власним капіталом для покриття ризику втрати, що існує з моменту початкового зобов’язання та наступним робочим днем.

Компетентні органи забезпечують, щоб установи впроваджували системи для ідентифікації, оцінювання та управління ризиком, що виникає з потенційних змін процентних ставок, які впливають на неторгову діяльність установи.

1. Компетентні органи забезпечують, щоб установи впроваджували політики та процеси для оцінювання експозицій за операційними ризиками та управління ними, включаючи ризик моделі та ризики, що виникають з аутсорсингу, та для охоплення подій з низькою періодичністю та високим ступенем серйозності. Установи повинні чітко визначити, що становить операційний ризик в цілях таких політик та процедур.

2. Компетентні органи забезпечують, щоб було запроваджено плани у разі надзвичайних ситуацій та плани безперервності діяльності, для забезпечення здатності установи вести безперервну діяльність та обмежити збитки у разі серйозного порушення діяльності.

1. Компетентні органи забезпечують, щоб установи мали раціональні стратегії, політики, процеси та системи для ідентифікації, вимірювання, управління та моніторингу ризику ліквідності за відповідні проміжки часу, у тому числі протягом дня, таким чином, щоб забезпечити, що установи підтримують належні рівні буферних запасів ліквідності. Такі стратегії, політики, процеси та системи повинні бути розроблені з урахуванням напрямів діяльності, валют, філій та юридичних осіб, та повинні включати належні механізми розподілення витрат, вигід та ризиків ліквідності.

2. Стратегії, політики, процеси та системи, зазначені у параграфі 1, повинні відповідати складності, профілю ризику, сфері діяльності установ і межі ризику, встановленої органом управління, та відображати важливість установи у кожній державі-члені, в якій вона здійснює діяльність. Установи повинні повідомляти про межі ризику усім відповідним структурним підрозділам.

3. Компетентні органи забезпечують, щоб установи, беручи до уваги природу, сферу і складність їхньої діяльності, мали профілі ризику ліквідності, які відповідають та не виходять за межі профілів, що вимагаються для надійного та ефективного функціонування системи.

Компетентні органи повинні здійснювати моніторинг змін у профілях ризику ліквідності, наприклад, структури та обсягів продукту, управління ризиками, політик фінансування та концентрації фінансування.

Компетентні органи вживають ефективних заходів, коли зміни, зазначені у другому підпараграфі, можуть призвести до нестабільності окремої установи або системної нестабільності.

Компетентні органи повідомляють EBA про будь-які дії, здійснені відповідно до третього підпараграфа.

EBA надає рекомендації, у відповідних випадках, згідно з Регламентом (ЄС) № 1093/2010.

4. Компетентні органи забезпечують, щоб установи розробляли методології з ідентифікації, визначення, управління та моніторингу позицій фінансування. Такі методології повинні включати поточні та перспективні значні грошові потоки, що здійснюються в активи, пасиви, позабалансові позиції та виникають на їх основі, включаючи умовні зобов’язання та можливий вплив репутаційного ризику.

5. Компетентні органи забезпечують, щоб установи проводили розмежування між заставленими та необтяженими активами, які є доступними за будь-яких обставин, зокрема, під час надзвичайних ситуацій. Вони також забезпечують, щоб установи брали до уваги юридичну особу, в якій розташовані активи, країну, в якій ведеться облік активів на законних підставах, або в реєстрі, або на рахунку, а також їхню відповідність, та здійснюють моніторинг того, яким чином активи може бути мобілізовано своєчасно.

6. Компетентні органи забезпечують, щоб установи також враховували існуючі правові, регуляторні та операційні обмеження щодо потенційної передачі ліквідності та необтяжених активів серед суб’єктів як у межах, так і поза межами Європейського економічного простору.

7. Компетентні органи забезпечують, щоб установи розглядали різні засоби пом’якшення ризику ліквідності, у тому числі систему обмежень та буферних запасів ліквідності, щоб мати змогу протистояти низці різних стресових подій, а також належним чином диверсифіковану структуру фінансування і доступ до джерел фінансування. Такі механізми необхідно регулярно переглядати.

8. Компетентні органи забезпечують, щоб установи розглядали альтернативні сценарії стосовно позицій ліквідності і факторів зниження ризику та переглядали припущення, які лежать в основі рішень стосовно позиції фінансування, принаймні раз на рік. Для таких цілей, в альтернативних сценаріях повинно бути розглянуто, зокрема, позабалансові позиції та інші умовні зобов’язання, у тому числі, суб’єктів спеціального призначення для сек’юритизації (SSPE) або інших суб’єктів спеціального призначення, зазначених у Регламенті (ЄС) № 575/2013, стосовно яких установа виступає як спонсор або надає значну підтримку ліквідності.

9. Компетентні органи забезпечують, щоб установи розглядали потенційний вплив альтернативних сценаріїв для конкретних установ, загальноринкових та комбінованих альтернативних сценаріїв. Повинні бути враховані різні періоди часу та стресові умови різного ступеня.

10. Компетентні органи забезпечують, щоб установи коригували свої стратегії, внутрішні політики та ліміти ризику ліквідності, та розробляли плани реагування на надзвичайні ситуації, беручи до уваги результат альтернативних сценаріїв, зазначених у параграфі 8.

11. Компетентні органи забезпечують, щоб установи мали плани відновлення ліквідності, в яких визначено належні стратегії та відповідні заходи виконання для усунення можливого дефіциту ліквідності, у тому числі стосовно філій, відкритих в іншій державі-члені. Компетентні органи забезпечують, щоб установи перевіряли такі плани принаймні раз на рік, оновлювали їх на підставі результату альтернативних сценаріїв, визначених у параграфі 8, щоб вони повідомлялися вищому керівництву та узгоджувалися ним, та щоб, як наслідок, можливо було скоригувати внутрішні політики та процеси відповідно. Установи повинні вживати необхідних оперативних заходів для забезпечення того, щоб плани відновлення ліквідності могли бути виконані невідкладно. Для кредитних установ, такі оперативні заходи повинні включати утримання забезпечення, негайно доступного для фінансування з боку центрального банку. Це включає утримання забезпечення, за необхідності, у валюті іншої держави-члена або валюті третьої країни, у якій кредитна установа має експозиції, та, якщо оперативно необхідно, в межах території держави-члена ведення діяльності або третьої країни, у валюті якої вона має експозицію.

1. Компетентні органи забезпечують, щоб установи мали політики та процеси з ідентифікації, управління та моніторингу ризику надмірного левериджу. Показники ризику надмірного левериджу включають коефіцієнт левериджу, визначений згідно зі статтею 429 Регламенту (ЄС) № 575/2013, та розбіжності між активами та зобов’язаннями.

2. Компетентні органи забезпечують, щоб установи усували ризик надмірного левериджу із застосуванням застережних заходів, з належним урахуванням потенційного підвищення ризику надмірного левериджу, спричиненого зменшенням власних коштів установи через очікувані або реалізовані втрати, залежно від застосовних правил бухгалтерського обліку. У зв’язку з цим, установи повинні мати змогу протистояти низці різних стресових подій стосовно ризику надмірного левериджу.

1. Держави-члени повинні переконатися в тому, що орган управління визначає, здійснює нагляд та є підзвітним щодо впровадження механізмів управління, які забезпечують ефективне та раціональне управління установою, у тому числі розділення обов’язків в організації та запобігання конфліктам інтересів.

Такі механізми повинні відповідати таким принципам:

(a) орган управління повинен нести повну відповідальність за установу, а також затверджувати стратегічні цілі установи, стратегії ризику та внутрішнього управління та здійснювати нагляд за їх виконанням;

(b) орган управління повинен забезпечувати цілісність систем бухгалтерського обліку та фінансової звітності, у тому числі фінансового та операційного контролю, та забезпечувати їх відповідність закону та відповідним стандартам;

(c) орган управління повинен здійснювати нагляд за процесом розкриття та передавання інформації;

(d) орган управління повинен бути відповідальним за здійсненням ефективного оверсайту за вищим керівництвом;

(e) голова органу управління установи у своїй наглядовій функції не повинен одночасно здійснювати функції генерального директора в межах однієї установи, крім випадків, коли це обґрунтовано установою та дозволено компетентними органами.

Держави-члени повинні переконатися в тому, що орган управління здійснює моніторинг та періодичне оцінювання ефективності механізмів управління установи та вживає належних заходів для усунення будь-яких недоліків.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб дані щодо позик членам органу управління та їхнім пов’язаним сторонам було належним чином задокументовано та надано компетентним органам за вимогою.

Для цілей цієї статті, термін "пов’язана сторона" означає:

(a) чоловік/дружина, зареєстрований партнер згідно з національним правом, дитина або батько/матір члена органу управління;

(b) суб’єкт комерційної діяльності, в якому член органу управління або його близький родич, як зазначено у пункті (a), має істотну частку участі у розмірі 10% або більше в капіталі або правах голосу такого суб’єкта, або в якому такі особи можуть здійснювати істотний вплив, або в якому такі особи обіймають керівні посади чи є членами органу управління.

2. Держави-члени забезпечують, щоб установи, які є істотними за своїм розміром, внутрішньою організацією та природою, обсягом і складністю їхньої діяльності, створили номінаційний комітет, що складається із членів органу управління, які не виконують жодної виконавчої функції у відповідній установі.

Номінаційний комітет:

(a) визначає та рекомендує, для затвердження органом управління або для затвердження загальними зборами, кандидатури на заповнення вакансій органу управління, оцінює знання, навички, різноманіття та досвід органу управління, та складає опис ролей і сфери компетенцій для конкретного призначення, та оцінює очікувану тривалість призначення на посаду.

Більше того, номінаційний комітет повинен ухвалити рішення щодо цільового показника представництва гендерно недопредставлених груп в органі управління та підготувати політику щодо збільшення кількості представників гендерно недопредставлених груп в органі управління для досягнення такого цільового показника. Цільовий показник, політика та її реалізація повідомляються громадськості згідно зі статтею 435(2)(c) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(b) періодично, але не рідше одного разу на рік, оцінювати структуру, розмір, склад і ефективність роботи органу управління та надавати рекомендації органу управління стосовно будь-яких змін;

(c) періодично, але не рідше одного разу на рік, оцінювати знання, навички та досвід окремих членів органу управління та органу управління в цілому, і звітувати про це перед органом управління;

(d) періодично переглядати політику органу управління щодо обрання та призначення вищого керівництва та надавати рекомендації органу управління.

У ході виконання своїх обов’язків номінаційний комітет повинен, наскільки це можливо, постійно враховувати необхідність забезпечення того, щоб у процесі вироблення й ухвалення рішень органом управління не домінувала будь-яка одна фізична особа або невелика група фізичних осіб у спосіб, що шкодить інтересам установи в цілому.

Номінаційний комітет повинен мати можливість використовувати будь-які форми ресурсів, які він вважатиме доцільними, у тому числі зовнішні консультації, та повинен отримувати відповідне фінансування.

У випадках, коли, згідно з національним правом, орган управління не має компетенції, пов’язаної із процесом відбору та призначення будь-якого з його членів, цей параграф не застосовується.

1. З 01 січня 2015 року держави-члени повинні вимагати від кожної установи щорічного розкриття, за державою-членом та за третьою країною, в якій вона має осідок, такої інформації на консолідованій основі за фінансовий рік:

(a) найменування, природа діяльності та географічне розташування;

(b) оборот;

(c) кількість працівників, зайнятих в еквіваленті повної ставки;

(d) прибуток або збиток до вирахування податку;

(e) податок на прибуток або збиток;

(f) отримані державні субсидії.

2. Незважаючи на параграф 1, держави-члени повинні вимагати від установ розкриття інформації, зазначеної у параграфі 1(a), (b) і (c), вперше 01 липня 2014 року.

3. До 01 липня 2014 року усі глобальні системно важливі установи, авторизовані у Союзі, ідентифіковані на міжнародному рівні, надають Комісії інформацію, зазначену у параграфі 1(d), (e) і (f), на конфіденційній основі. Комісія, після консультацій з EBA, EIOPA і ESMA, у відповідних випадках, проводить загальне оцінювання стосовно потенційних негативних економічних наслідків публічного розкриття такої інформації, у тому числі вплив на конкурентоспроможність, інвестування, доступність кредитів і стабільність фінансової системи. Комісія повинна подати свій звіт до Європейського Парламенту і Ради до 31 грудня 2014 року.

У випадку, якщо згідно зі звітом Комісії буде виявлено значні негативні наслідки, Комісія повинна розглянути можливість подання відповідної законодавчої пропозиції щодо внесення змін до зобов’язань із розкриття, визначених у параграфі 1, та може, згідно з пунктом (h) статті 145, ухвалити рішення про відстрочення таких зобов’язань. Комісія розглядає необхідність продовження відстрочення щорічно.

4. Інформація, зазначена у параграфі 1, перевіряється відповідно до Директиви 2006/43/ЄС та публікується, якщо можливо, у вигляді додатка до річної фінансової звітності або, якщо застосовно, до консолідованої фінансової звітності відповідної установи.

5. У випадку, якщо майбутні законодавчі акти Союзу щодо зобов’язань із розкриття виходитимуть за межі зобов’язань, встановлених у цій статті, ця стаття припиняє застосовуватися та видаляється відповідно.

6. До 01 січня 2021 року, Комісія, після консультацій з EBA, EIOPA і ESMA, перевіряє, чи інформація, зазначена у пунктах (a)-(f) параграфа 1, все ще є відповідною, враховуючи при цьому результати попереднього оцінювання впливу, міжнародні угоди та законодавчі зміни у Союзі, та чи до параграфа 1 можливо додати подальші вимоги до відповідної інформації.

До 30 червня 2021 року Комісія, на підставі консультацій з EBA, EIOPA і ESMA, представляє Європейському Парламенту і Раді доповідь про оцінювання, як зазначено у цьому параграфі, та, у відповідних випадках, подає законодавчу пропозицію Європейському Парламенту і Раді.

Установи повинні розкривати у своєму щорічному звіті серед ключових показників інформацію щодо рентабельності їхніх активів, обчисленої як їхній чистий прибуток, розділений на суму їхнього загального балансу.

1. Установи, фінансові холдингові компанії та фінансові холдингові компанії змішаного типу несуть основну відповідальність за забезпечення того, щоб члени органу управління в будь-який час мали належну репутацію та достатні знання, навички і досвід для виконання своїх обов’язків. Члени органу управління повинні, зокрема, виконувати вимоги, визначені у параграфах 2-8.

Якщо члени органу управління не виконують вимоги, визначені у цьому параграфі, компетентні органи мають право звільнити таких членів з органу управління. Компетентні органи, зокрема, перевіряють, чи вимоги, визначені у цьому параграфі, все ще виконуються, якщо вони матимуть належні підстави підозрювати, що вчиняється або вчинено чи здійснюється чи здійснювалася спроба вчинення відмивання грошей або фінансування тероризму, або що існує підвищений ризик зазначеного у зв’язку з такою установою.

2. Усі члени органу управління повинні приділяти достатньо часу для виконання своїх функцій в установі.

3. При визначенні кількості директорських посад, які може обійняти член органу управління одночасно, до уваги беруться окремі обставини та природа, сфера і складність діяльності установи. Крім випадків, коли вони представляють державу-член, члени органу управління установи, яка є істотною за своїм розміром, внутрішньою організацією та природою, обсягом та складністю своєї діяльності, з 01 липня 2014 року не можуть обіймати більше одного із зазначених нижче поєднань директорських посад одночасно:

(a) одна виконавча директорська посада з двома невиконавчими директорськими посадами;

(b) чотири невиконавчі директорські посади.

4. Для цілей параграфа 3, однією директорською посадою вважається таке:

(a) виконавчі або невиконавчі директорські посади в межах однієї групи;

(b) виконавчі або невиконавчі директорські посади в межах:

(i) установ, які є членами однієї схеми інституційного захисту, за умови що задоволено вимоги, визначені у статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013; або

(ii) компаній (у тому числі нефінансових суб’єктів), у яких установа володіє істотною часткою участі.

5. Директорські посади в організаціях, які не переслідують переважно комерційні цілі, не враховуються для цілей параграфа 3.

6. Компетентні органи можуть дозволити членам органу управління обіймати одну додаткову невиконавчу директорську посаду. Компетентні органи повинні регулярно інформувати EBA про такі дозволи.

7. Орган управління повинен володіти належними колективними знаннями, навичками і досвідом, щоб мати змогу розуміти діяльність установи, у тому числі основні ризики. Загальний склад органу управління повинен відображати відповідний широкий спектр досвіду.

8. Кожен член органу управління повинен діяти чесно, добросовісно та з незалежністю думки для ефективного оцінювання та оскарження рішень вищого керівництва, якщо необхідно, та для ефективного здійснення нагляду та моніторингу за виробленням й ухваленням управлінських рішень. Факт членства в афілійованих компаніях або афілійованих організаціях сам по собі не становить перешкоду діяти з незалежністю думки.

9. Установи повинні виділяти відповідні трудові та фінансові ресурси для ознайомлення членів органу управління з посадовими обов’язками та їх навчання.

10. Держави-члени або компетентні органи повинні вимагати від установ та їхніх відповідних номінаційних комітетів залучати спеціалістів із широким набором якостей та компетенцій при доборі членів до органу управління, та з цією метою впроваджувати політику із заохочення різноманіття в органі управління.

11. Компетентні органи збирають інформацію, що розкривається згідно зі статтею 435(2)(c) Регламенту (ЄС) № 575/2013, та використовують її для бенчмаркінгу практик різноманіття. Компетентні органи надають EBA таку інформацію. EBA використовує таку інформацію для бенчмаркінгу практик різноманіття на рівні Союзу.

12. EBA видає настанови щодо такого:

(a) уточнення значення достатньої тривалості призначення на посаду члена органу управління для виконання його функцій стосовно окремих обставин і природи, сфери і складності діяльності установи;

(b) уточнення значення належних колективних знань, навичок і досвіду органу управління, як зазначено у параграфі 7;