Директива Європейського Парламенту і Ради 2013/36/ЄС від 26 червня 2013 року про доступ до діяльності кредитних установ і пруденційний нагляд за кредитними установами та інвестиційними фірмами, про внесення змін до Директиви 2002/87/ЄС та про скасування директив 2006/48/ЄС та 2006/49/ЄС

(g) плани відновлення платоспроможності, що охоплюють філію; та

(h) будь-яка інша інформація, яку компетентні органи вважають необхідною для надання можливості комплексного моніторингу діяльності філії.

2. Компетентні органи повідомляють EBA про таке:

(a) всі авторизації для філій, надані кредитним установам, головний офіс яких розташований у третій країні, та про будь-які подальші зміни у таких авторизаціях;

(b) загальну сума активів і пасивів авторизованих філій кредитних установ, головний офіс яких розташований у третій країні, як періодично повідомляється;

(c) найменування групи третьої країни, до складу якої входить авторизована філія.

EBA публікує на своєму вебсайті список усіх філій у третіх країнах, авторизованих на ведення діяльності у Союзі, із зазначенням держави-члена, у якій вони авторизовані вести діяльність.

2а. Компетентні органи, які здійснюють нагляд за філіями кредитних установ, головний офіс яких розташований у третій країні, та компетентні органи установ, які входять до складу тієї самої групи третьої країни, повинні тісно співпрацювати, для забезпечення того, щоб уся діяльність такої групи третьої країни у Союзі підлягала комплексному нагляду, для запобігання обходу вимог, застосовних до груп третіх країн відповідно до цієї Директиви та Регламенту (ЄС) № 575/2013, а також запобігання будь-якого негативного впливу на фінансову стабільність Союзу.

EBA повинен сприяти співпраці серед компетентних органів у цілях першого підпараграфа цього параграфа, у тому числі при перевірці того, чи дотримано порогового значення, зазначеного у статті 21b(4).

3. Союз може шляхом укладення угод з однією або кількома третіми країнами погодитися на застосування положень, які забезпечують застосування однакового режиму на всій території Союзу до філій кредитної установи, головний офіс яких розташований у третій країні.

1. Комісія може подавати пропозиції Раді, або за вимогою держави-члена, або за власною ініціативою, щодо укладення угод з однією або кількома третіми країнами стосовно засобів здійснення нагляду на консолідованій основі за такими особами:

(a) установами, головні офіси материнських компаній яких розташовані в третій країні;

(b) установами, які розташовані в третіх країнах, головні офіси материнських компаній яких, незалежно від того, чи це установи, фінансові холдингові компанії або фінансові холдингові компанії змішаного типу, розташовані в Союзі.

2. Угоди, зазначені у параграфі 1 повинні, зокрема, бути спрямовані на забезпечення того, щоб:

(a) компетентні органи держав-членів могли отримувати інформацію, необхідну для нагляду, на підставі їхніх консолідованих фінансових станів, за установами, фінансовими холдинговими компаніями та фінансовими холдинговими компаніями змішаного типу, які розташовані в Союзі, дочірніми компаніями яких є установи або фінансові установи, що розташовані в третій країні, або які володіють частками участі в них;

(b) наглядові органи третіх країн могли отримувати інформацію, необхідну для нагляду за материнськими компаніями, головні офіси яких розташовані в межах їхніх територій, та дочірніми компаніями яких є установи або фінансові установи, які розташовані в одній або більше держав-членів, або які володіють частками участі в них; та

(c) EBA міг отримувати від компетентних органів держав-членів інформацію, отриману від національних органів третіх країн згідно зі статтею 35 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

3. Без обмеження статті 218 ДФЄС, Комісія повинна, за сприяння Європейського банківського комітету, аналізувати результат переговорів, зазначених у параграфі 1, та ситуацію, яка виникла.

4. EBA має сприяти Комісії для цілей застосування цієї статті відповідно до статті 33 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

1. Пруденційний нагляд за установою, у тому числі за діяльністю, яку вона здійснює згідно зі статтями 33 і 34, є відповідальністю компетентних органів держави-члена розташування головного офісу, без обмеження тих положень цієї Директиви, які покладають відповідальність на компетентні органи держави-члена ведення діяльності.

2. Параграф 1 не перешкоджає нагляду на консолідованій основі.

3. Заходи, яких вживає держава-член ведення діяльності, не повинні дозволяти дискримінаційний або обмежувальний режим на підставі того, що установа авторизована в іншій державі-члені.

1. Компетентні органи відповідних держав-членів повинні тісно співпрацювати для нагляду за діяльністю установ, які ведуть діяльність, зокрема, через філію, в одній або більше держав-членів, окрім тієї, в якій розташовані їхні головні офіси. Вони повинні надавати один одному всю інформацію стосовно керівництва та структури власності таких установ, яка вірогідно сприятиме здійсненню нагляду за ними та вивченню умов для їх авторизації, а також всю інформацію, яка вірогідно сприятиме моніторингу установ, у тому числі стосовно ліквідності, платоспроможності, гарантування депозитів, обмеження великих експозицій, інших факторів, які можуть вплинути на системний ризик, який створює установа, адміністративних, облікових процедур і механізмів внутрішнього контрою.

2. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні надавати компетентним органам держав-членів ведення діяльності невідкладно будь-яку інформацію та дані стосовно нагляду за ліквідністю згідно із частиною шостою Регламенту (ЄС) № 575/2013 та главою 3 розділу VII цієї Директиви щодо діяльності, яку здійснює установа через свої філії, в тій мірі, в якій така інформація та дані стосуються захисту вкладників або інвесторів у державі-члені ведення діяльності.

3. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні інформувати компетентні органи усіх держав-членів ведення діяльності невідкладно у випадку, якщо виникне або з достатньою вірогідністю може виникнути стрес ліквідності. Ця інформація також повинна включати деталі про планування і виконання плану відновлення платоспроможності та про будь-які вжиті заходи з пруденційного нагляду у цьому контексті.

4. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомляти та пояснювати за вимогою компетентним органам держави-члена ведення діяльності, яким чином було враховано інформацію та дані, надані останньою. Якщо, після повідомлення інформації та даних, компетентні органи держави-члена ведення діяльності стверджують, що жодних належних заходів не було вжито компетентними органами держави-члена розташування головного офісу, компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть, після інформування компетентних органів держави-члена розташування головного офісу та EBA, вжити належних заходів, щоб не допустити подальші порушення з метою захисту інтересів вкладників, інвесторів та інших осіб, яким надаються послуги, або для захисту стабільності фінансової системи.

Якщо компетентні органи держави-члена розташування головного офісу не погоджуються із заходами, які планують вжити компетентні органи держави-члена ведення діяльності, вони можуть передати це питання на розгляд до EBA і звернутися до нього по допомогу відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010. Якщо EBA діятиме згідно із зазначеною статтею, він повинен ухвалити будь-яке рішення протягом одного місяця.

5. Компетентні органи можуть передавати ситуації на розгляд до EBA, якщо запит на співпрацю, зокрема, обмін інформацією, було відхилено або його не було виконано протягом розумного періоду часу. Без обмеження статті 258 ДФЄС, EBA може у таких ситуаціях діяти згідно з повноваженнями, покладеними на нього згідно зі статтею 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010. EBA може також допомагати компетентним органам у досягненні згоди щодо обміну інформацією згідно з цією статтею з власної ініціативи відповідно до другого підпараграфа статті 19(1) зазначеного Регламенту.

6. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення інформації, зазначеної в цій статті.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

7. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для встановлення стандартних форм, шаблонів та процедур для вимог до обміну інформацією, які, вірогідно, сприятимуть моніторингу установ.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

8. EBA подає Комісії проекти технічних стандартів, зазначених у параграфах 6 та 7, до 01 січня 2014 року.

1. Компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть подати запит органу, що здійснює консолідований нагляд, якщо застосовується стаття 112(1), або компетентним органам держави-члена розташування головного офісу, про те, щоб філія установи, крім інвестиційної фірми з урахуванням статті 95 Регламенту (ЄС) № 575/2013, вважалася істотною.

У такому запиті має бути наведено підстави, відповідно до яких філію слід вважати істотною, з особливим урахуванням зазначеного нижче:

(a) чи перевищує частка філії на ринку стосовно депозитів 2% у державі-члені ведення діяльності;

(b) вірогідний вплив тимчасового зупинення або припинення операцій установи на системну ліквідність, а також платіжні та системи клірингу та розрахунків у державі-члені ведення діяльності;

(c) розмір та важливість філії стосовно кількості клієнтів в контексті банківської або фінансової системи держави-члена ведення діяльності.

Компетентні органи держав-членів розташування головного офісу і держав-членів ведення діяльності та, якщо застосовується стаття 112(1), орган, що здійснює консолідований нагляд, повинні зробити все можливе для досягнення спільного рішення щодо визначення філії як істотної.

Якщо спільного рішення не досягнуто протягом двох місяців із моменту отримання запиту згідно з першим підпараграфом, компетентні органи держави-члена ведення діяльності ухвалюють власне рішення протягом наступного періоду тривалістю два місяці щодо того, чи філія є істотною. При ухваленні свого рішення компетентні органи держави-члена ведення діяльності беруть до уваги будь-які точки зору та застереження органу, що здійснює консолідований нагляд, або компетентних органів держави-члена розташування головного офісу.

Рішення, зазначені у третьому та четвертому підпараграфах, викладаються у документі, що містить всі підстави, передаються відповідним компетентним органам та вважаються остаточними та компетентні органи відповідних держав-членів зобов’язані його застосовувати.

Визначення філії як істотної не повинно впливати на права та обов’язки компетентних органів згідно з цією Директивою.

2. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні повідомляти компетентним органам держави-члена ведення діяльності, в якій відкрито істотну філію, інформацію, зазначену у статті 117(1)(c) і (d), та виконувати завдання, вказані у статті 112(1)(c), у взаємодії з компетентними органами держави-члена ведення діяльності.

Якщо компетентному органу держави-члена розташування головного офісу стає відомо про надзвичайну ситуацію, зазначену у статті 114(1), він повинен невідкладно повідомити про це органи, вказані в статті 58(4) і статті 59(1).

Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повідомляють компетентні органи держав-членів ведення діяльності, в яких відкрито істотні філії, про результати оцінювання ризиків установ для таких філій, зазначених у статті 97 та, якщо застосовно, статті 113(2). Вони також повідомляють про рішення згідно зі статтями 104 і 105 в частині, в якій таке оцінювання та рішення стосуються таких філій.

Компетентні органи держав-членів розташування головного офісу повинні консультуватися з компетентними органами держав-членів ведення діяльності, в яких відкрито істотні філії, стосовно оперативних заходів, які вимагаються статтею 86(11), у відповідних випадках, щодо ризиків ліквідності у валюті держави-члена ведення діяльності.

Якщо компетентні органи держави-члена розташування головного офісу не проконсультувалися з компетентними органами держави-члена ведення діяльності, або якщо після такого консультування компетентні органи держави-члена ведення діяльності стверджують, що оперативні заходи, які вимагаються статтею 86(11), є невідповідними, компетентні органи держави-члена ведення діяльності можуть передати це питання на розгляд до EBA і звернутися до нього по допомогу відповідно до статті 19 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

3. Якщо стаття 116 не застосовується, компетентні органи, які здійснюють нагляд за установою з істотними філіями в інших державах-членах, повинні створити та очолити колегію органів нагляду, для сприяння співпраці згідно з параграфом 2 цієї статті та статтею 50. Створення та функціонування колегії базується на письмових домовленостях, які повинен визначити, після консультацій з відповідними компетентними органами, компетентний орган держави-члена розташування головного офісу. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен вирішити, які компетентні органи братимуть участь у засіданнях або діяльності колегії.

При ухваленні рішення компетентний орган держави-члена розташування головного офісу повинен брати до уваги доцільність наглядової діяльності, що планується або узгоджується для таких органів, зокрема, потенційний вплив на стабільність фінансової системи у відповідних державах-членах, зазначених у статті 7, та зобов’язання, вказані у параграфі 2 цієї статті.

Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу заздалегідь повністю інформує усіх членів колегії про організацію відповідних засідань, основні питання, які виносяться на обговорення, і діяльність, яку буде розглянуто. Компетентний орган держави-члена розташування головного офісу також своєчасно повністю інформує всіх членів колегії про дії, вчинені на таких засіданнях, або вжиті заходи.

4. EBA розробляє проекти регуляторних технічних стандартів для визначення загальних умов для функціонування колегії органів нагляду.

Комісії делеговано повноваження ухвалювати регуляторні технічні стандарти, зазначені в першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

5. EBA розробляє проекти імплементаційних технічних стандартів для визначення оперативного функціонування колегії органів нагляду.

Комісії надано повноваження ухвалювати імплементаційні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1093/2010.

6. EBA подає Комісії проекти технічних стандартів, зазначених у параграфах 4 та 5, до 31 грудня 2014 року.

1. Держави-члени повинні передбачити, щоб у разі, якщо установа, авторизована в іншій державі-члені, здійснює свою діяльність через філію, компетентні органи держави-члена розташування головного офісу могли, після інформування компетентних органів держави-члена ведення діяльності, проводити самостійно або через посередництво осіб, яких вони призначають з цією метою, виїзні перевірки інформації, зазначеної у статті 50, та інспектування таких філій.

2. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу можуть також, у цілях інспектування філій, звертатися до однієї з інших процедур, визначених у статті 118.

3. Компетентні органи держави-члена ведення діяльності мають право проводити, в кожному конкретному випадку, виїзні перевірки та інспектування діяльності, яку здійснюють філії установ на їхній території, та вимагати надання інформації від філії про її діяльність та в наглядових цілях, якщо вони вважатимуть це доцільним з огляду на стабільність фінансової системи у державі-члені ведення діяльності. До проведення таких перевірок та інспектувань, компетентні органи держави-члена ведення діяльності повинні проконсультуватися з компетентними органами держави-члена розташування головного офісу. Після таких перевірок та інспектувань компетентні органи держави-члена ведення діяльності повинні передавати компетентним органам держави-члена розташування головного офісу отриману інформацію та дані стосовно оцінювання ризику установи або стабільності фінансової системи у державі-члені ведення діяльності. Компетентні органи держави-члена розташування головного офісу повинні належним чином враховувати таку інформацію і такі дані при визначенні їхньої програми здійснення нагляду, зазначеної у статті 99, також з урахуванням стабільності фінансової системи у державі-члені ведення діяльності.

4. Виїзні перевірки та інспектування філій повинні здійснюватися згідно із законодавством держави-члена, в якій відбувається перевірка або інспектування.

1. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб усі особи, які працюють або працювали в компетентних органах, та аудитори або експерти, які діють від імені компетентних органів, несли зобов’язання щодо збереження професійної таємниці.

Конфіденційна інформація, отримана такими особами, аудиторами або експертами під час виконання їхніх обов’язків, може розкриватися лише в стислому або загальному вигляді таким чином, щоб було неможливо ідентифікувати окремі кредитні установи, без обмеження випадків, що регулюються кримінальним правом.

Проте, якщо кредитну установу визнано банкрутом або вона розташована в процесі примусової ліквідації, конфіденційна інформація, яка не стосується третіх осіб, залучених у спроби порятунку такої кредитної установи, може бути розголошена у цивільному або комерційному провадженні.

2. Параграф 1 не перешкоджає компетентним органам обмінюватися інформацією один з одним або передавати інформацію до ESRB, EBA, або до Європейського наглядового органу (Європейського органу з цінних паперів і ринків ("ESMA"), створеного Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1095/2010 (-8), згідно з цією Директивою, Регламентом (ЄС) № 575/2013, іншими директивами, застосовними до кредитних установ, згідно зі статтею 15 Регламенту (ЄС) № 1092/2010, статтями 31, 35 і 36 Регламенту (ЄС) № 1093/2010 та статтями 31 і 36 Регламенту (ЄС) № 1095/2010. До цієї інформації застосовується параграф 1.

3. Параграф 1 не перешкоджає компетентним органам публікувати результат стрес-тестів, проведених згідно зі статтею 100 цієї Директиви або статтею 32 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, або передавати результат стрес-тестів до EBA з метою публікування EBA результатів стрес-тестів на рівні Союзу.

Компетентні органи, що отримують конфіденційну інформацію згідно зі статтею 53, повинні використовувати її лише під час виконання своїх обов’язків і лише для будь-якої з таких цілей:

(a) перевірки дотримання умов, які регулюють доступ до діяльності кредитних установ, та сприяння моніторингу, на неконсолідованій або консолідованій основі, ведення такої діяльності, зокрема, стосовно моніторингу ліквідності, платоспроможності, великих експозицій, адміністративних та облікових процедур, а також механізмів внутрішнього контролю;

(b) застосування санкцій;

(c) під час оскарження рішення компетентного органу, включаючи судове оскарження відповідно до статті 72;

(d) під час судового провадження, ініційованого відповідно до спеціальних положень, визначених правом Союзу, ухваленим у сфері кредитних установ.

Статті 53 і 54 не обмежують повноваження проводити розслідування, покладені на Європейський Парламент згідно зі статтею 226 ДФЄС.

Держави-члени та EBA, згідно зі статтею 33 Регламенту (ЄС) № 1093/2010, можуть укладати угоди про співпрацю, які передбачають обмін інформацією, з наглядовими органами третіх країн або з органами чи установами третіх країн згідно зі статтею 56 і статтею 57(1) цієї Директиви лише у разі, якщо на інформацію, що розкривається, поширюється гарантія дотримання вимог до професійної таємниці, яка є принаймні еквівалентною гарантіям, зазначеним у статті 53(1) цієї Директиви. Такий обмін інформацією здійснюється з метою виконання завдань нагляду стосовно зазначених органів або установ.

Якщо інформація має джерело в іншій державі-члені, вона повинна розкриватися лише за чіткої згоди органів, які розкрили її, та, якщо доцільно, лише в цілях, у яких органи надали свою згоду.

(a) органами, на які покладено публічний обов’язок нагляду за іншими суб’єктами фінансового сектора, та органами, відповідальними за нагляд за фінансовими ринками;

(b) органами або установами, відповідальними за підтримання стабільності фінансової системи в державах-членах шляхом використання макропруденційних правил;

(c) органами з реструктуризації або органами, що забезпечують стабільність фінансової системи;

(d) схемами договірного або інституційного захисту, зазначеними у статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(e) органами, що беруть участь у ліквідації та банкрутстві установ та в інших подібних процедурах;

(f) особами, відповідальними за проведення обов’язкових перевірок бухгалтерської звітності установ, страхових компаній та фінансових установ;

(g) органами, відповідальними за нагляд за зобов’язаними суб’єктами, переліченими у пунктах (1) і (2) статті 2(1) Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/849 (-9), щодо відповідності зазначеній Директиві, та підрозділами фінансової розвідки;

(h) компетентними органами або установами, відповідальними за застосування правил щодо структурного відокремлення в межах банківської групи.

Стаття 53(1) та стаття 54 не перешкоджають розкриттю органам, що здійснюють адміністрування схем гарантування депозитів та схем компенсації втрат інвесторів, інформації, необхідної для виконання їхніх функцій.

На отриману інформацію в будь-якому випадку поширюються вимоги збереження професійної таємниці, принаймні еквівалентні вимогам, зазначеним у статті 53(1).

1. Незважаючи на статті 53, 54 і 55, держави-члени повинні забезпечувати, щоб обмін інформацією було можливо здійснювати між компетентними органами та органами, відповідальними за оверсайт:

(a) органами, що беруть участь у ліквідації та банкрутстві установ та в інших подібних процедурах;

(b) схемами договірного або інституційного захисту, зазначеними у статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(c) особами, відповідальними за проведення обов’язкових перевірок бухгалтерської звітності установ, страхових компаній та фінансових установ.

2. У випадках, зазначених у параграфі 1, держави-члени повинні вимагати виконання принаймні таких умов:

(a) що обмін інформацією здійснюється з метою виконання завдань, зазначених у параграфі 1;

(b) що на отриману інформацію поширюються вимоги збереження професійної таємниці, принаймні еквівалентні вимогам, зазначеним у статті 53(1);

(c) якщо інформація має джерело в іншій державі-члені, що вона не розкривається без чіткої згоди компетентних органів, які розкрили її, та, якщо доцільно, лише в цілях, в яких такі органи надали свою згоду.

3. Незважаючи на статті 53, 54 і 55, держави-члени можуть, з метою зміцнення стабільності та цілісності фінансової системи, дозволити обмін інформацією між компетентними органами та органами або установами, відповідальними згідно із законодавством за виявлення та розслідування порушень законодавства про компанії.

У таких випадках держави-члени повинні вимагати виконання принаймні таких умов:

(a) що обмін інформацією здійснюється з метою виявлення та розслідування порушень законодавства про компанії;

(b) що на отриману інформацію поширюються вимоги збереження професійної таємниці, принаймні еквівалентні вимогам, зазначеним у статті 53(1);

(c) якщо інформація має джерело в іншій державі-члені, що вона не розкривається без чіткої згоди компетентних органів, які розкрили її, та, якщо доцільно, лише в цілях, в яких такі органи надали свою згоду.

4. Якщо органи або установи, зазначені у параграфі 1, виконують своє завдання з виявлення або розслідування за допомогою осіб, призначених для цієї мети з огляду на їхню спеціальну компетенцію та не зайнятих у публічному секторі, держава-член може надати можливість обміну інформацією, передбаченою у першому підпараграфі параграфа 3, таким особам згідно з умовами, визначеними в другому підпараграфі параграфа 3.

5. Компетентні органи повинні повідомляти EBA найменування органів або установ, які можуть отримувати інформацію відповідно до цієї статті.

6. На виконання параграфа 4, органи або установи, зазначені у параграфі 3, повинні повідомляти компетентним органам, які розкрили інформацію, імена та точні обов’язки осіб, яким її має бути надіслано.

1. Жодне положення у цій главі не перешкоджає компетентному органу передавати інформацію таким суб’єктам для цілей їхніх завдань:

(a) центральні банки ЄСЦБ та інші установи з подібною функцією як монетарні органи, якщо інформація є релевантною для здійснення їхніх відповідних статутних завдань, включаючи реалізацію монетарної політики та пов’язане надання ліквідності, оверсайт за платежами, системами клірингу та розрахунків, та забезпечення стабільності фінансової системи;

(b) схемами договірного або інституційного захисту, зазначеними у статті 113(7) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(c) у відповідних випадках, інші органи публічної влади, відповідальні за нагляд за платіжними системами;

(d) ESRB, Європейський наглядовий орган (Європейський орган зі страхування і професійних пенсій) ("EIOPA"), створений відповідно до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1094/2010 (-10) та ESMA, якщо така інформація є релевантною для виконання їхніх завдань згідно з регламентами (ЄС) № 1092/2010, (ЄС) № 1094/2010 або (ЄС) № 1095/2010.

Держави-члени повинні вживати належних заходів для усунення перешкод, які перешкоджають компетентним органам передавати інформацію відповідно до першого підпараграфа.

2. Жодне положення у цій главі не перешкоджає органам або установам, зазначеним у параграфі 1, передавати компетентним органам таку інформацію, що може знадобитися компетентним органам для цілей статті 54.

3. На інформацію, отриману згідно з параграфами 1 і 2, поширюються вимоги збереження професійної таємниці, принаймні еквівалентні вимогам, зазначеним у статті 53(1).

4. Держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення того, щоб у надзвичайній ситуації, як зазначено у статті 114(1), компетентні органи невідкладно передавали інформацію центральним банкам ЄСЦБ, якщо така інформація є релевантною для здійснення їхніх статутних завдань, включаючи реалізацію монетарної політики та пов’язане надання ліквідності, оверсайт за платежами, системами клірингу та розрахунків, та забезпечення стабільності фінансової системи, а також до ESRB, якщо така інформація є релевантною для здійснення її статутних завдань.

1. Незважаючи на статтю 53(1) і статтю 54, компетентні органи можуть, з урахуванням умов, визначених у параграфах 2, 3 і 4 цієї статті, передавати певну інформацію або обмінювати нею з такими суб’єктами:

(a) Міжнародним валютним фондом та Світовим банком, в цілях оцінювання для Програми оцінювання фінансового сектора;

(b) Банком міжнародних розрахунків, в цілях вивчення кількісного впливу;

(c) Радою з фінансової стабільності, в цілях її функції нагляду.

2. Компетентні органи можуть обмінюватися конфіденційною інформацію лише після прямого запиту відповідного органу, якщо дотримано принаймні таких умов:

(a) запит належним чином обґрунтовано з огляду на конкретні завдання, які виконуються органом, що подає запит, згідно з його законними повноваженнями;

(b) запит є достатньо точним щодо природи, обсягу і формату запитуваної інформації, та засобів її розкриття або передачі;

(c) запитувана інформація є суворо необхідною для виконання конкретних завдань органу, що подає запит, та не виходить за межі статутних завдань, покладених на орган, що подає запит;

(d) інформація передається або розкривається виключно особам, яких безпосередньо залучено до виконання конкретного завдання;

(e) на осіб, що мають доступ до інформації, поширюються вимоги збереження професійної таємниці, принаймні еквівалентні вимогам, зазначеним у статті 53(1).

3. Якщо запит подається будь-якими із суб’єктів, зазначених у параграфі 1, компетентні органи можуть передавати лише узагальнену або знеособлену інформацію, та можуть обмінюватися іншою інформацією лише у приміщеннях компетентного органу.

4. Мірою, якою розкриття інформації передбачає опрацювання персональних даних, будь-яке опрацювання персональних даних органом, що подає запит, повинне відповідати вимогам, встановленим у Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 (-11).

1. Незважаючи на статтю 53(1) і статтю 54, держави-члени можуть, в силу положень, встановлених у національному праві, дозволяти розкриття певної інформації іншим підрозділам їхніх центральних органів державного управління, відповідальним у сфері законодавства про нагляд за установами, фінансовими установами та страховими компаніями, та інспекторам, що діють від імені таких підрозділів.

Проте таке розкриття може здійснюватися тільки у разі, якщо це необхідно для цілей пруденційного нагляду, а також для запобігання фінансовим проблемам установ і їх вирішення. Без обмеження параграфа 2 цієї статті, на осіб, що мають доступ до такої інформації, поширюються вимоги щодо збереження професійної таємниці, принаймні еквівалентні вимогам, зазначеним у статті 53(1).

У надзвичайній ситуації, як зазначено у статті 114(1), держави-члени повинні дозволяти компетентним органам розкривати інформацію, що стосується підрозділів, зазначених у першому підпараграфі цього параграфа, у всіх відповідних державах-членах.

2. Держави-члени можуть дозволити розкриття певної інформації стосовно пруденційного нагляду за установами парламентським слідчим комітетам у їхній державі-члені, рахунковим палатам у їхній державі-члені та іншим суб’єктам, відповідальним за розслідування в їхній державі-члені, відповідно до таких умов:

(a) що суб’єкти мають чітко окреслені повноваження відповідно до національного права щодо розслідування або перевірки діяльності органів, відповідальних за нагляд за установами або за виконання законів про такий нагляд;

(b) що інформація є суворо необхідною для здійснення повноважень, зазначених у пункті (a);

(c) на осіб, що мають доступ до інформації, поширюються передбачені національним правом вимоги щодо збереження професійної таємниці, принаймні еквівалентні вимогам, зазначеним у статті 53(1);

(d) якщо інформація має джерело в іншій державі-члені, що вона не розкривається без чіткої згоди компетентних органів, які розкрили її, та лише в цілях, для яких такі органи надали свою згоду.

Мірою, якою розкриття інформації у зв’язку з пруденційним наглядом передбачає опрацювання персональних даних, будь-яке опрацювання суб’єктами, зазначеними у першому підпараграфі, повинно відповідати застосовним національним законам, які транспонують Директиву 95/46/ЄС.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація, отримана згідно зі статтею 52(3), статтею 53(2) і статтею 56, та інформація, отримана за результатами виїзної перевірки або інспектування, як зазначено у статті 52(1) і (2), не розкривалася згідно зі статтею 59, окрім як за чіткою згодою компетентних органів, які розкрили таку інформацію, або компетентних органів держави-члена, де проводилася така виїзна перевірка або інспектування.

1. Жодне положення у цій главі не перешкоджає компетентним органам держави-члена повідомляти інформацію, зазначену у статтях 53, 54 і 55, кліринговому центру або іншій подібній організації, визнаній згідно з національним правом для надання розрахункових або клірингових послуг для одного з їхніх національних ринків, якщо вони вважатимуть, що необхідно повідомити інформацію, щоб забезпечити належне функціонування таких органів у зв’язку з невиконанням або потенційним невиконанням зобов’язань учасниками ринку. На отриману інформацію поширюються вимоги збереження професійної таємниці, принаймні еквівалентні вимогам, зазначеним у статті 53(1).

2. Проте держави-члени повинні забезпечувати, щоб інформація, отримана згідно зі статтею 53(2), не розкривалася за обставин, зазначених у параграфі 1, без чіткої згоди компетентних органів, які її розкрили.

Опрацювання персональних даних в цілях цієї Директиви необхідно здійснювати згідно з Директивою 95/46/ЄС та, у відповідних випадках, з Регламентом (ЄС) № 45/2001.

1. Держави-члени повинні забезпечувати, щоб будь-яка особа, авторизована згідно з Директивою Європейського Парламенту і Ради 2006/43/ЄС від 17 травня 2006 року про обов’язковий аудит річної та консолідованої звітності (-12) та яка виконує в установі завдання, описані у статті 51 Директиви Ради 78/660/ЄЕС від 25 липня 1978 року про річну звітність певних типів компаній (-13), статті 37 Директиви Ради 83/349/ЄЕС від 13 червня 1983 року про консолідовану звітність (-14), статті 73 Директиви 2009/65/ЄС, або будь-яке інше статутне завдання, принаймні мала обов’язок невідкладно повідомляти компетентні органи про будь-який факт або рішення стосовно установи, про яке такій особі стало відомо при виконанні такого завдання, що може:

(a) становити суттєве порушення законів, нормативних актів або адміністративних положень, які встановлюють умови, що регулюють авторизацію, або які безпосередньо регулюють ведення діяльності установ;

(b) вплинути на поточне функціонування установи;

(c) призвести до відмови у затвердженні звітності або до надання застережень.

Держави-члени повинні передбачити, щоб принаймні особа, зазначена у першому підпараграфі, також мала обов’язок повідомляти про будь-який факт або рішення, про яке такій особі стає відомо у ході виконання завдання, як описано у першому підпараграфі, в компанії, яка має тісні зв’язки, що випливають з відносин контролю з установою, в якій вона виконує таке завдання.

Держави-члени повинні передбачити, щоб компетентні органи могли вимагати заміни особи, зазначеної у першому підпараграфі, якщо така особа діє в порушення своїх обов’язків згідно з першим підпараграфом.

2. Добросовісне розкриття компетентним органам, особами, авторизованими у розумінні Директиви 2006/43/ЄС, будь-якого факту або рішення, зазначеного у параграфі 1, не становитиме порушення будь-якого обмеження щодо розкриття інформації, передбаченого контрактом чи будь-яким законодавчим, регуляторним або адміністративним положенням, та не повинне передбачати для таких осіб жодну відповідальність. Таке розкриття здійснюється одночасно перед органом управління установи, крім випадків існування поважних причин не здійснювати його.

1. Компетентним органам надаються всі наглядові повноваження щодо втручання у діяльність установ, фінансових холдингових компаній і фінансових холдингових компаній змішаного типу, які є необхідними для здійснення їхньої функції, включаючи, зокрема, право відкликати авторизацію згідно із статтею 18, повноваження, зазначені у статтях 18, 102, 104 і 105, та повноваження вживати заходів, зазначені у статті 21a(6).

2. Компетентні органи повинні виконувати свої наглядові повноваження та свої повноваження щодо накладення санкцій відповідно до цієї Директиви і національного права, у будь-який із таких способів:

(a) безпосередньо;

(b) у співпраці з іншими органами;

(c) під свою відповідальність шляхом делегування повноважень таким органам;

(d) шляхом звернення до компетентних судових органів.

3. Рішення, ухвалені компетентними органами при здійсненні їхніх наглядових повноважень і повноважень накладати санкції, повинні містити причини, на яких вони ґрунтуються.

1. Без обмеження наглядових повноважень компетентних органів, зазначених у статті 64, та права держав-членів передбачати і накладати кримінальні санкції, держави-члени встановлюють правила щодо адміністративних санкцій та інших адміністративних заходів стосовно порушень національних положень, які транспонують цю Директиву та Регламент (ЄС) № 575/2013, і вживають усіх необхідних заходів для забезпечення їх імплементації. Якщо держави-члени вирішують не встановлювати правила щодо адміністративних санкцій за порушення, які регулюються національним кримінальним правом, вони передають Комісії відповідні положення кримінального права. Адміністративні санкції й інші адміністративні заходи повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадку застосування зобов’язань, зазначених у параграфі 1, до установ, фінансових холдингових компаній і фінансових холдингових компаній змішаного типу, у разі порушення національних положень, які транспонують цю Директиву, або Регламенту (ЄС) № 575/2013, могли застосовуватися санкції, з урахуванням умов, встановлених у національному законодавстві, до членів органу управління й інших фізичних осіб, які відповідно до національного законодавства несуть відповідальність за порушення.

3. Компетентні органи повинні мати всі повноваження щодо збору інформації і проведення розслідування, необхідні для виконання їхніх функцій. Без обмеження інших релевантних положень, встановлених у цій Директиві та Регламенті (ЄС) № 575/2013, такі повноваження включають:

(a) повноваження вимагати від зазначених нижче фізичних або юридичних осіб надання всієї інформації, яка є необхідною для виконання завдань компетентних органів, у тому числі інформації, яка повинна надаватися з періодичними інтервалами та у визначених форматах в наглядових та відповідних статистичних цілях:

(i) від установ, що мають осідок у відповідній державі-члені;

(ii) від фінансових холдингових компаній, що мають осідок у відповідній державі-члені;

(iii) від фінансових холдингових компаній змішаного типу, що мають осідок у відповідній державі-члені;

(iv) від холдингових компаній зі змішаною діяльністю, що мають осідок у відповідній державі-члені;

(v) від осіб, що належать до суб’єктів, зазначених у пунктах (i)-(iv);

(vi) від третіх сторін, яким суб’єкти, зазначені у пунктах (i)-(iv), віддали на аутсорс виконання операційних функцій або діяльності;

(b) повноваження вести всі необхідні розслідування щодо будь-якої особи, вказаної у пунктах (a)(i)-(vi), що має осідок або розташована у відповідній державі-члені, якщо необхідно виконувати завдання компетентних органів, у тому числі:

(i) право вимагати подання документів;

(ii) перевіряти бухгалтерські книги і записи осіб, зазначених у пунктах (a)(i)-(vi), та робити копії або виписки з таких бухгалтерських книг і записів;

(iii) отримувати письмові або усні пояснення від будь-якої особи, зазначеної у пунктах (a)(i)-(vi), або їхніх представників чи персоналу; та

(iv) опитувати будь-яку іншу особу, яка надає згоду на опитування з метою збору інформації стосовно предмету розслідування;

(c) право, з урахуванням інших умов, встановлених законодавством Союзу, проводити всі необхідні інспектування у робочих приміщеннях юридичних осіб, зазначених у пунктах (a)(i)-(vi), та будь-якої іншої компанії, що охоплюється консолідованим наглядом, якщо компетентним органом є орган, що здійснює консолідований нагляд, за умови попереднього повідомлення відповідних компетентних органів. Якщо згідно з національним правом інспекція вимагає дозволу судового органу, необхідно звернутися за отриманням такого дозволу.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб їхні закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення передбачали адміністративні санкції й інші адміністративні заходи принаймні стосовно такого:

(a) зайняття бізнесом з приймання депозитів або інших поворотних коштів від населення, не будучи кредитною установою, в порушення статті 9;

(b) початок діяльності як кредитної установи без отримання авторизації, в порушення статті 9;

(c) набуття, прямо чи опосередковано, істотної частки участі у кредитній установі або подальше збільшення, прямо або опосередковано, такої істотної частки участі у кредитній установі, унаслідок чого утримувана частка прав голосу або капіталу могла б досягти або перевищити порогові значення, вказані у статті 22(1), або кредитна установа могла б набути статус її дочірньої компанії, без повідомлення в письмовій формі компетентних органів кредитної установи, в якій вони мають намір набути або збільшити істотну частку участі, протягом періоду оцінювання, або незважаючи на заперечення компетентних органів, у порушення статті 22(1);

(d) відчуження, прямо чи опосередковано, істотної частки участі у кредитній установі або зменшення істотної частки участі, унаслідок чого утримувана частка прав голосу або капіталу могла б стати меншою за порогові значення, вказані у статті 25, або кредитна установа могла б припинити бути дочірньою установою, без повідомлення в письмовій формі компетентних органів;

(e) незвернення за отриманням дозволу в порушення статті 21a або будь-яке інше порушення вимог, встановлених у зазначеній статті.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, зазначених у параграфі 1, адміністративні санкції й інші адміністративні заходи, які можуть застосовуватися, включали, щонайменше:

(a) публічне повідомлення із зазначенням фізичної особи, установи, фінансової холдингової компанії або фінансової холдингової компанії змішаного типу та природи порушення;

(b) наказ, що зобов’язує відповідальну фізичну або юридичну особу припинити таку поведінку і утримуватися від повторення такої поведінки;

(c) для юридичної особи, адміністративні санкцій у розмірі до 10% загального річного чистого обороту, включаючи валовий дохід, що складається з відсотків до отримання та подібного доходу, доходу від акцій та інших цінних паперів зі змінним або фіксованим доходом, та комісії або збори до отримання згідно зі статтею 316 Регламенту (ЄС) № 575/2013 компанії в попередньому фінансовому році;

(d) у випадку фізичної особи, суми адміністративних санкцій в розмірі до 5 000 000 євро, або в державах-членах, чиєю валютою не є євро, еквівалентні суми в національній валюті станом на 17 липня 2013 року;

(e) адміністративні санкції, у розмірі до двократного розміру суми вигоди, отриманої внаслідок порушення, якщо розмір такої вигоди можливо визначити;

(f) тимчасове зупинення прав голосу акціонера або акціонерів, яких визнано відповідальними за порушення, зазначені у параграфі 1.

Якщо компанія, зазначена в пункті (c) першого підпараграфа, є дочірньою компанією материнської компанії, відповідним валовим доходом вважається валовий дохід за результатами консолідованої звітності кінцевої материнської компанії у попередньому фінансовому році.

1. Ця стаття застосовується принаймні у будь-якій з таких обставин:

(a) установа отримала авторизацію на підставі неправдивих свідчень або будь-якими іншими неправомірними способами;

(b) установа, щойно їй стає відомо про будь-які набуття або відчуження часток участі у їхньому капіталі, що призводять до того, що частки участі перевищать або стануть меншими за одне з порогових значень, вказаних у статті 22(1) або статті 25, не інформує компетентні органи про такі набуття або розпорядження в порушення першого підпараграфа статті 26(1);

(c) установа, яка зареєстрована на регульованому ринку згідно з переліком, що публікується ESMA відповідно до статті 47 Директиви 2004/39/ЄС, не повідомляє компетентним органам, принаймні раз на рік, імена акціонерів і членів, які володіють істотними частками участі, та розміри таких часток у порушення другого підпараграфа статті 26(1) цієї Директиви;

(d) установа не має механізмів управління, які вимагаються компетентними органами згідно з національними положеннями, що транспонують статтю 74;

(e) установа не повідомляє інформацію або надає неповну чи неточну інформацію щодо виконання зобов’язання з дотримання вимог до власних коштів, зазначених у статті 92 Регламенту (ЄС) № 575/2013, компетентним органам у порушення статті 99(1) зазначеного Регламенту;

(f) установа не повідомляє або надає неповну чи неточну інформацію компетентним органам стосовно даних, зазначених у статті 101 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(g) установа не повідомляє інформацію або надає неповну чи неточну інформацію компетентним органам щодо великої експозиції в порушення статті 394(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(h) установа не повідомляє інформацію або надає неповну чи неточну інформацію компетентним органам щодо ліквідності в порушення статті 415(1) і (2) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(i) установа не повідомляє інформацію або надає неповну чи неточну інформацію компетентним органам щодо рівня коефіцієнту левериджу в порушення статті 430(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(j) установа неодноразово або на постійній основі не утримує ліквідні активи в порушення статті 412 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(k) установа набуває експозицію понад ліміти, визначені у статті 395 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(l) установа піддається кредитному ризику позиції сек’юритизації без дотримання умов, визначених у статті 405 Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(m) установа не розкриває інформацію або надає неповну чи неточну інформацію в порушення статті 431(1), (2) і (3) або статті 451(1) Регламенту (ЄС) № 575/2013;

(n) установа здійснює виплати власникам інструментів, що входять до власних коштів установи, в порушення статті 141 цієї Директиви або у випадках, якщо стаття 28, 52 або 63 Регламенту (ЄС) № 575/2013 забороняє такі платежі власникам інструментів, що входять до власних коштів;

(o) установу визнано відповідальною за серйозне порушення національних положень, ухвалених відповідно до Директиви 2005/60/ЄС;

(p) установа дозволяє одній або більше особам, які не відповідають статті 91, стати або залишитися членом органу управління;

(q) материнська установа, материнська фінансова холдингова компанія або материнська фінансова холдингова компанія змішаного типу не вживає жодного заходу, що може вимагатися для забезпечення дотримання пруденційних вимог, зазначених у частині третій, четвертій, шостій або сьомій Регламенту (ЄС) № 575/2013 або встановлених згідно з пунктом (a) статті 104(1) або статті 105 цієї Директиви, на консолідованій або субконсолідованій основі.