Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС, Євратом) 2018/1046 від 18 липня 2018 року про фінансові правила, що застосовуються до загального бюджету Союзу (Фінансовий Регламент), про внесення змін до регламентів (ЄС) № 1296/2013, (ЄС) № 1301/2013, (ЄС) № 1303/2013, (ЄС) № 1304/2013, (ЄС) № 1309/2013, (ЄС) № 1316/2013, (ЄС) № 223/2014, (ЄС) № 283/2014 та Рішення № 541/2014/ЄС та про скасування Регламенту (ЄС, Євратом) № 966/2012

(a) вісім відсоткових пунктів, якщо підставою для зобов’язання є договір про постачання або договір про надання послуг;

(b) три з половиною відсоткових пункти у всіх інших випадках.

3. Відсотки нараховуються з календарного дня, що настає після терміну, зазначеного в пункті (b) першого підпараграфа статті 98(4), і до календарного дня повного погашення боргу.

Наказ про стягнення, що відповідає сумі пені, видається, коли такі відсотки фактично отримані.

4. У разі штрафів або інших штрафних санкцій ставкою відсотків, що нараховуються на суми дебіторської заборгованості, що не сплачені в термін, зазначений у пункті (b) першого підпараграфа статті 98(4), є ставка, що її застосовує Європейський Центральний Банк до своїх основних операцій з рефінансування та що публікується в серії C Офіційного вісника Європейського Союзу, на перший календарний день місяця, в якому ухвалено рішення про накладення штрафу або іншої штрафної санкції, збільшена на:

(a) півтора відсоткового пункту, якщо боржник надає фінансову гарантію, яку бухгалтер приймає замість оплати;

(b) три з половиною відсоткових пункти у всіх інших випадках.

Якщо Суд Європейського Союзу під час здійснення своїх повноважень згідно зі статтею 261 ДФЄС збільшує розмір штрафу або іншої штрафної санкції, відсотки на суму збільшення нараховуються з дати винесення рішення Суду.

5. У випадках коли загальна відсоткова ставка була б від’ємною, вона встановлюється на рівні нуля відсотків.

1. Видаючи наказ про стягнення, відповідальний розпорядник доручає бухгалтеру стягнути суму дебіторської заборгованості, яку визначив цей відповідальний розпорядник (далі - "дозвіл на стягнення").

2. Установа Союзу може офіційно визначити певну суму як дебіторську заборгованість осіб, відмінних від держав-членів, за рішенням, що підлягає примусовому виконанню в розумінні статті 299 ДФЄС.

Якщо цього вимагає ефективний та своєчасний захист фінансових інтересів Союзу, інші установи Союзу можуть, за виняткових обставин, звертатися до Комісії з вимогою ухвалити на їхню користь таке рішення, що підлягає примусовому виконанню, щодо вимог, що виникають стосовно персоналу або стосовно працівників чи колишніх працівників установи Союзу, за умови що ці установи узгодили з Комісією практичні процедури застосування цієї статті.

Вважається, що такі виняткові обставини існують, коли відсутні перспективи стягнення боргу відповідною установою Союзу шляхом добровільного платежу або шляхом взаємозаліку згідно зі статтею 101(1), та умови відмови від стягнення відповідно до статті 101(2) та (3) не виконано. У всіх випадках у рішенні, що підлягає примусовому виконанню, зазначається, що суми вимоги вносяться до секції бюджету, яка стосується відповідної установи Союзу, що діє як розпорядник. Доходи вносяться як загальні доходи, за винятком випадків, коли вони становлять цільові доходи відповідно до статті 21(3).

Установа Союзу, що звертається з вимогою, інформує Комісію про будь-яку подію, що може змінити стягнення, і вступає в процес на стороні Комісії у разі оскарження рішення, що підлягає примусовому виконанню.

1. Бухгалтер виконує накази про стягнення щодо сум дебіторської заборгованості, належним чином визначеної відповідальним розпорядником. Бухгалтер із належною сумлінністю забезпечує отримання Союзом доходів та захист прав Союзу.

Часткове відшкодування боржником, щодо якого видано декілька наказів про стягнення, зараховується в першу чергу в погашення найстарішого права вимоги, якщо боржник не визначить інше. Будь-які часткові платежі використовуються передусім для погашення відсотків.

Бухгалтер стягує суми, що підлягають сплаті до бюджету, шляхом взаємозаліку відповідно до статті 102.

2. Відповідальний розпорядник може відмовитись від стягнення визначеної суми дебіторської заборгованості повністю або частково лише в таких випадках:

(a) якщо передбачувана вартість стягнення перевищує суму, що підлягає стягненню, а відмова не зашкодить іміджу Союзу;

(b) якщо сума дебіторської заборгованості не може бути стягнена з огляду на давність боргу, затримку у відправленні дебет-ноти в строки, визначені в статті 98(2), неплатоспроможність боржника або будь-яку іншу процедуру неплатоспроможності;

(c) якщо стягнення суперечить принципу пропорційності.

Якщо відповідальний розпорядник планує відмовитись або частково відмовитись від стягнення визначеної суми дебіторської заборгованості, він повинен забезпечити відповідність відмови встановленим правилам і принципам розсудливого управління фінансами та пропорційності. Рішення про відмову від стягнення повинне бути обґрунтованим. Розпорядник може делегувати повноваження ухвалювати це рішення.

3. У випадку, зазначеному в пункті (c) першого підпараграфа параграфа 2, відповідальний розпорядник діє згідно з наперед визначеними процедурами, встановленими в його установі Союзу, і застосовує наведені нижче критерії, що є обов’язковими та застосовними за будь-яких обставин:

(a) факти, беручи до уваги тяжкість правопорушення, що є підставою для визначення суми дебіторської заборгованості (шахрайство, повторно вчинений злочин, умисел, порушення обов’язку діяти старанно, порушення обов’язку діяти добросовісно, явна помилка);

(b) вплив, що його відмова від стягнення матиме на діяльність Союзу та його фінансові інтереси (відповідна сума, ризик створення прецеденту, підрив авторитету закону).

4. Залежно від обставин справи відповідальний розпорядник у разі необхідності враховує такі додаткові критерії:

(a) будь-яке викривлення конкуренції, що може бути спричинене відмовою від стягнення;

(b) економічна та соціальна шкода, що могла б бути заподіяна, якби борг було стягнено в повному обсязі.

5. Кожна установа Союзу щороку надсилає Європейському Парламенту і Раді звіт про здійснені нею відмови згідно з параграфами 2, 3 та 4 цієї статті. Інформація про відмови в сумі нижче 60000 євро надається як загальна сума. У випадку Комісії такий звіт додається до огляду річних звітів про діяльність, згаданого в статті 74(9).

6. Відповідальний розпорядник може анулювати визначену суму дебіторської заборгованості повністю або частково. Часткове скасування визначеної суми дебіторської заборгованості не означає відмови від решти встановленого права вимоги Союзу.

У разі помилки відповідальний розпорядник повинен повністю або частково анулювати визначену суму дебіторської заборгованості та вказати відповідні причини.

Кожна установа Союзу у своїх внутрішніх правилах встановлює умови та порядок делегування повноваження анульовувати визначену суму дебіторської заборгованості.

7. Держави-члени несуть згідно з галузевими правилами основну відповідальність за проведення контролю та аудиту і за стягнення неправомірно витрачених сум. Якщо держави-члени самостійно виявляють та виправляють правопорушення, Комісія не здійснює щодо них фінансові коригування стосовно таких правопорушень.

8. Комісія здійснює щодо держав-членів фінансові коригування для виключення з фінансування Союзу видатків, понесених із порушенням застосовного права. Комісія здійснює фінансові коригування відповідно до визначених неправомірно витрачених сум та фінансових наслідків для бюджету. Якщо такі суми неможливо точно визначити, Комісія може застосовувати екстрапольовані коригування або коригування за фіксованою ставкою відповідно до галузевих правил.

При ухваленні рішення про суму фінансового коригування Комісія враховує характер і тяжкість порушення застосовного права та фінансові наслідки для бюджету, включаючи недоліки в системах управління та контролю.

Критерії та процедура визначання фінансових коригувань можуть бути встановлені у галузевих правилах.

Методологія здійснення екстрапольованих коригувань або коригувань за фіксованою ставкою повинна бути встановлена відповідно до галузевих правил для забезпечення можливості Комісії захищати фінансові інтереси Союзу.

1. Якщо боржник має вимогу до Союзу або до виконавчого агентства, що йому доручено виконання бюджету, і така вимога є певною в розумінні пункту (a) статті 98(3), фіксованою і такою, що підлягає сплаті, стосовно суми, встановленої платіжним дорученням, то бухгалтер після терміну, зазначеного в пункті (b) першого підпараграфа статті 98(4), стягує визначені суми дебіторської заборгованості шляхом взаємозаліку.

За виняткових обставин, якщо це необхідно для захисту фінансових інтересів Союзу та якщо бухгалтер має обґрунтовані підстави вважати, що сума, що підлягає сплаті Союзу була б утрачена, бухгалтер може здійснити стягнення шляхом взаємозаліку до зазначеного в пункті (b) першого підпараграфа статті 98(4) терміну.

Бухгалтер також може здійснити стягнення шляхом взаємозаліку до зазначеного в пункті (b) першого підпараграфа статті 98(4) терміну за згодою боржника.

2. До здійснення будь-якого стягнення відповідно до параграфа 1 цієї статті бухгалтер консультується з відповідальним розпорядником та інформує відповідних боржників, у тому числі про засоби оскарження відповідно до статті 133.

Якщо боржник є національним органом або однією з його адміністративних установ, бухгалтер також інформує відповідну державу-члена про свій намір провести стягнення шляхом взаємозаліку принаймні за 10 робочих днів до його початку. Однак, за погодженням із відповідною державою-членом або адміністративною установою, бухгалтер може почати стягнення шляхом взаємозаліку до закінчення цього строку.

3. Згаданий у параграфі 1 взаємозалік має ті самі наслідки, як і сплата, і припиняє борг перед Союзом у належній до сплаті сумі разом із відсотками, у відповідних випадках.

1. Без обмеження статті 102, якщо повна сума не була стягнена до зазначеного в пункті (b) першого підпараграфа статті 98(4) терміну, бухгалтер інформує відповідального розпорядника та невідкладно починає процедуру здійснення стягнення в будь-який передбачений законом спосіб, включаючи, у відповідних випадках, примусове виконання будь-якої попередньо наданої гарантії.

2. Без обмеження статті 102, якщо спосіб стягнення, зазначений у параграфі 1 цієї статті, не може бути використаний, а боржник не здійснив оплату після одержання надісланого бухгалтером офіційного попередження, бухгалтер здійснює стягнення шляхом примусового виконання рішення відповідно до статті 100(2) або шляхом подання судового позову.

Бухгалтер може у співпраці з відповідальним розпорядником надати додатковий час для сплати тільки на письмову вимогу боржника із зазначенням причин, та якщо будуть виконані такі умови:

(a) боржник зобов’язується сплачувати відсотки за ставкою, зазначеною в статті 99, за весь наданий додатковий строк, починаючи з терміну, зазначеного в пункті (b) першого підпараграфа статті 98(4);

(b) для захисту прав Союзу боржник надає фінансову гарантію, що покриває як основну суму, так і відсотки непогашеного боргу, і бухгалтер установи Союзу приймає таку гарантію.

Гарантія, зазначена в пункті (b) першого параграфа, може бути замінена затвердженою бухгалтером установи Союзу солідарною гарантією третьої особи.

За виняткових обставин, на вимогу боржника, бухгалтер може відмовитись від вимоги гарантії, зазначеної в пункті (b) першого параграфа, коли, за його оцінкою, боржник бажає та може здійснити платіж протягом додаткового строку, але не може надати таку гарантію і перебуває в скрутній фінансовій ситуації.

1. Без обмеження положень спеціальних нормативно-правових актів та застосування Рішення 2014/335/ЄС, Євратом, на права вимоги Союзу щодо третіх осіб та права вимоги третіх осіб щодо Союзу поширюється строк позовної давності п’ять років.

2. Строк позовної давності для прав вимоги Союзу щодо третіх осіб починається після терміну, зазначеного в пункті (b) першого підпараграфа статті 98(4).

Строк позовної давності для прав вимоги третіх осіб щодо Союзу починається з дати, коли настає строк сплати за правом вимоги третьої особи згідно з відповідним юридичним зобов’язанням.

3. Строк позовної давності для прав вимоги Союзу щодо третіх осіб переривається будь-якою дією установи Союзу або держави-члена, що діє на вимогу установи Союзу, якщо відповідну третю особу повідомлено про таку дію і така дія має на меті стягнення боргу.

Строк позовної давності для прав вимоги третіх осіб щодо Союзу переривається будь-якою дією, що про неї Союзу повідомляють його кредитори або інші особи від імені його кредиторів та що має на меті стягнення боргу.

4. Новий строк позовної давності тривалістю п’ять років починається з наступного дня після переривання, зазначеного в параграфі 3.

5. Будь-який судовий позов стосовно права вимоги, зазначеного в параграфі 2, включаючи позови, подані до суду, що згодом визнає себе некомпетентним, перериває строк позовної давності. Новий строк позовної давності тривалістю п’ять років не починається, поки не буде винесено судове рішення, що має силу res judicata, або поки ті самі сторони не врегулюють в позасудовому порядку спір, що є предметом того самого позову.

6. Якщо бухгалтер надає боржнику додатковий час для сплати відповідно до статті 104, це вважається перериванням строку позовної давності. Новий строк позовної давності тривалістю п’ять років починається з наступного дня після закінчення додаткового часу для сплати.

7. Права вимоги Союзу не підлягають відновленню після закінчення строку позовної давності згідно з параграфами 2-6.

У разі процедур неплатоспроможності правам вимоги Союзу надається той самий преференційний режим, що і правам вимоги того самого характеру публічних органів у державах-членах, де ведеться процедура стягнення.

1. Суми, отримані внаслідок сплати штрафів, інших штрафних санкцій та будь-яких нарахованих відсотків або інших зумовлених ними доходів, не вносяться до бюджету, поки рішення, якими вони накладаються, є або можуть стати предметом оскарження в Суді Європейського Союзу.

2. Суми, зазначені в параграфі 1, вносяться до бюджету якомога швидше після вичерпання всіх засобів правового захисту. За наявності обґрунтованих виняткових обставин, або якщо вичерпання всіх засобів правового захисту відбудеться після 1 вересня поточного фінансового року, ці суми можуть бути внесені до бюджету в наступному фінансовому році.

Суми, що згідно з рішенням Суду Європейського Союзу підлягають поверненню суб’єкту, що сплатив їх, не вносяться до бюджету.

3. Параграф 1 не застосовується до рішень щодо клірингу рахунків або фінансових коригувань.

1. Якщо до Суду Європейського Союзу подається позов проти рішення установи Союзу, що накладає штраф або іншу штрафну санкцію згідно з ДФЄС або Договором про Євратом, і поки не будуть вичерпані всі засоби правового захисту, боржник або попередньо сплачує відповідні суми на банківський рахунок, визначений бухгалтером Комісії, або надає фінансову гарантію, прийнятну для бухгалтера Комісії. Гарантія не залежить від зобов’язання сплатити штраф або іншу штрафну санкцію і підлягає виконанню на вимогу. Вона повинна покривати основну суму боргу та відсотки, що підлягають сплаті, відповідно до статті 99(4).

2. Комісія забезпечує попередньо стягнені суми шляхом інвестування їх у фінансові активи, забезпечуючи тим самим збереження та ліквідність коштів, прагнучи при цьому отримати дохід.

3. Після вичерпання всіх засобів правового захисту, і якщо штраф або інша штрафна санкція підтверджена Судом Європейського Союзу або якщо рішення про накладення такого штрафу або іншої штрафної санкції більше не може бути оскаржене в Суді Європейського Союзу, вживається один із таких заходів:

(a) попередньо стягнені суми та отриманий від них дохід вносяться до бюджету відповідно до статті 107(2);

(b) якщо було надано фінансову гарантію, вона повинна бути виконана, а відповідні суми внесені до бюджету.

Якщо Суд Європейського Союзу збільшив розмір штрафу або іншої штрафної санкції, пункти (a)-(b) першого підпараграфа цього параграфа застосовуються до сум, визначених у первісному рішенні установи Союзу або, у відповідних випадках, до суми, визначеної в раніше ухваленому рішенні Суду Європейського Союзу в тому самому провадженні. Бухгалтер Комісії стягує суму, що відповідає збільшенню, та належні до сплати відсотки відповідно до статті 99(4), які вносяться до бюджету.

4. Після вичерпання всіх засобів правового захисту та в разі скасування штрафу або іншої штрафної санкції чи зменшення суми вживається один із таких заходів:

(a) попередньо стягнені суми або, у разі зменшення, відповідна їхня частина, включаючи будь-яке повернення, повинні бути виплачені відповідній третій особі;

(b) у разі надання фінансової гарантії гарант відповідно звільняється від виконання зобов’язань за нею.

У випадках, зазначених у пункті (а) першого підпараграфа, коли сукупний одержаний від попередньо стягнених сум дохід є від’ємним, понесені збитки вираховуються із суми, що підлягає сплаті.

Без обмеження статей 99(2) та 116(5), та у випадках, відмінних від згаданих у статтях 107 та 108 штрафів та інших штрафних санкцій, коли сума повинна бути відшкодована за рішенням Суду Європейського Союзу або в результаті укладення мирової угоди, відсотковою ставкою є ставка, що її застосовує Європейський Центральний Банк до своїх основних операцій з рефінансування та що публікується в серії C Офіційного вісника Європейського Союзу, на перший календарний день кожного місяця. Відсоткова ставка не повинна бути від’ємною величиною. Відсотки нараховуються з дати сплати суми, що підлягає відшкодуванню, до дати, коли вона повинна бути відшкодована.

У випадках коли загальна відсоткова ставка була б від’ємною, вона встановлюється на рівні нуля відсотків.

1. Бюджетному зобов’язанню передує рішення про фінансування, ухвалене установою Союзу або органом, що йому установа Союзу делегувала повноваження. Рішення про фінансування ухвалюються на один рік або на більшу кількість років.

Перший підпараграф цього параграфа не застосовується до асигнувань на операції кожної установи Союзу, що надаються їй відповідно до її адміністративної автономії та можуть бути виконані без базового акта згідно з пунктом (e) статті 58(2), до видатків на адміністративну підтримку, а також до внесків до органів Союзу, зазначених у статтях 70 та 71.

2. Рішення про фінансування одночасно становить програму роботи на один рік та на більшу кількість років та ухвалюється, у відповідних випадках, якомога швидше після ухвалення проекту бюджету і в принципі не пізніше 31 березня року виконання. Якщо відповідний базовий акт передбачає спеціальні умови ухвалення рішення про фінансування та/або робочої програми, такі процедури застосовуються до тієї частини рішення про фінансування, що становить робочу програму, згідно з вимогами відповідного базового акта. Частина, що становить робочу програму, повинна бути опублікована на вебсайті відповідної установи Союзу негайно після її ухвалення та до її виконання. У рішенні про фінансування зазначається загальна сума, якої воно стосується, та опис заходів, що фінансуються. У ньому визначаються:

(a) базовий акт та бюджетний рядок;

(b) поставлені цілі та очікувані результати;

(c) методи виконання;

(d) будь-яка додаткова інформація, що вимагається базовим актом стосовно робочої програми.

3. На додаток до елементів, зазначених у параграфі 2, рішення про фінансування повинне містити таке:

(a) щодо грантів: тип заявників, на яких орієнтоване запрошення подати пропозиції чи пряме укладення договору, та загальний бюджетний пакет, зарезервований для грантів;

(b) щодо закупівель: загальний бюджетний пакет, зарезервований для закупівель;

(c) щодо внесків у довірчі фонди Союзу, зазначені в статті 234: асигнування, зарезервовані для довірчого фонду на рік, та суми, заплановані на період його існування, з бюджету й від інших донорів;

(d) щодо призів: тип учасників, на яких орієнтований конкурс, загальний бюджетний пакет, зарезервований для конкурсу, і зазначення призів, вартість одиниці яких становить 1000000 євро або більше;

(e) щодо фінансових інструментів: сума, виділена на фінансовий інструмент;

(f) у разі непрямого управління: особа чи суб’єкт, що використовує кошти Союзу відповідно до пункту (c) першого підпараграфа статті 62(1), або критерії, згідно з якими повинна обиратись особа

чи суб’єкт;

(g) щодо внесків до механізмів або платформ змішаного фінансування: сума, виділена на механізм або платформу змішаного фінансування, та список суб’єктів, що є учасниками механізму або платформи змішаного фінансування;

(h) щодо бюджетних гарантій: сума річного резервування та, у відповідних випадках, сума бюджетної гарантії, за якою гаранта буде звільнено від зобов’язань.

4. Уповноважений шляхом делегування розпорядник може додавати будь-яку додаткову інформацію, що вважається доцільною, у відповідному рішенні про фінансування, що становить робочу програму, або в будь-якому іншому документі, опублікованому на вебсайті установи Союзу.

Рішення про багаторічне фінансування повинне узгоджуватися з фінансовим планом, згаданим у статті 41(2), і зазначати, що виконання рішення залежить від наявності бюджетних асигнувань на відповідні фінансові роки після ухвалення бюджету, або як передбачено в системі тимчасових дванадцятих.

5. Без обмеження будь-якого спеціального положення базового акта, будь-яка суттєва зміна до вже ухваленого рішення про фінансування повинна ухвалюватись згідно з тією самою процедурою, що і первісне рішення.

1. Кожна позиція видатків повинна бути виділена, підтверджена, санкціонована та оплачена.

По закінченні строків, зазначених у статті 114, невикористаний залишок бюджетних зобов’язань підлягає анулюванню.

Виконуючи операції, відповідальний розпорядник забезпечує, щоб видатки відповідали Договорам, бюджету, цьому Регламенту та іншим актам, ухваленим згідно з Договорами, а також принципу розсудливого управління фінансами.

2. Бюджетні зобов’язання та юридичні зобов’язання приймаються тим самим розпорядником, за винятком належним чином обґрунтованих випадків. Зокрема, в сфері операцій із надання допомоги у врегулюванні криз та гуманітарної допомоги юридичні зобов’язання можуть приймати голови делегацій Союзу або, за їх відсутності, їхні заступники за розпорядженням відповідального розпорядника Комісії, який, утім, залишається повністю відповідальним за основну транзакцію. Персонал, найнятий Комісією в сфері операцій із надання допомоги у врегулюванні криз та гуманітарної допомоги, може підписувати юридичні зобов’язання, що пов’язані з виплатами, здійснюваними з авансових рахунків, у розмірі не більше 2500 євро.

Відповідальний розпорядник приймає бюджетне зобов’язання до прийняття юридичного зобов’язання перед третіми особами або до перерахування коштів до довірчого фонду Союзу, зазначеного в статті 234.

Другий підпараграф цього параграфа не застосовується:

(a) до юридичних зобов’язань, укладених після оголошення кризової ситуації в рамках плану безперервного ведення діяльності згідно з процедурами, ухваленими Комісією або будь-якою іншою установою Союзу відповідно до її адміністративної автономії;

(b) у випадку операцій із надання гуманітарної допомоги, операцій цивільного захисту та надання допомоги у врегулюванні криз, якщо для ефективного здійснення інтервенції Союзу необхідно, щоб Союз негайно прийняв юридичне зобов’язання перед третіми особами, та якщо попередній облік індивідуального бюджетного зобов’язання неможливий.

У випадках, зазначених у пункті (b) третього підпараграфа, бюджетне зобов’язання підлягає негайному обліку після прийняття юридичного зобов’язання перед третіми особами.

3. Відповідальний розпорядник підтверджує видатки, надаючи згоду на віднесення позиції видатків до бюджету, перевіривши підтвердні документи, що засвідчують право вимоги кредитора відповідно до умов юридичного зобов’язання, коли є юридичне зобов’язання. Із цією метою відповідальний розпорядник:

(a) перевіряє існування права вимоги кредитора;

(b) визначає або перевіряє реальну ситуацію і суму вимоги, ставлячи позначку "правильність засвідчено";

(c) перевіряє умови, за яких платіж підлягає сплаті.

Незважаючи на перший підпараграф, підтвердження видатків також застосовується до проміжних або остаточних звітів, не пов’язаних із запитом на оплату; у цьому випадку вплив на систему бухгалтерського обліку обмежується загальними рахунками.

4. Рішення про підтвердження має форму передбаченого статтею 146 захищеного електронного підпису розпорядника або працівника, що має технічну кваліфікацію та уповноважений офіційним рішенням розпорядника, або, у виняткових випадках, для паперових документів, форму штампа, що включає цей підпис.

Позначкою "правильність засвідчено" відповідальний розпорядник або працівник, що має технічну кваліфікацію та уповноважений відповідальним розпорядником, засвідчує:

(a) щодо попереднього фінансування: що умови, передбачені юридичним зобов’язанням стосовно виплати попереднього фінансування, виконано;

(b) щодо проміжних та залишкових платежів за договорами: що послуги, передбачені договором, були належним чином надані, товари належним чином постачені або що будівельні роботи належним чином виконані;

(c) щодо проміжних та залишкових платежів у грантах: що захід чи робоча програма, що здійснюється бенефіціаром, у всіх відношеннях відповідає угоді про надання гранту, в тому числі, у відповідних випадках, що заявлені бенефіціаром витрати є прийнятними.

У випадку, зазначеному в пункті (с) другого підпараграфа, кошториси витрат не вважаються відповідними умовам прийнятності, встановленим у статті 186(3). Той самий принцип також застосовується до проміжних та остаточних звітів, не пов’язаних із запитом на оплату.

5. Для затвердження видатків відповідальний розпорядник після перевірки наявності асигнувань видає платіжне доручення, щоб доручити бухгалтеру сплатити суму видатків, що була попередньо підтверджена.

Якщо за надання послуг, включаючи орендні послуги, або за постачання товарів здійснюються періодичні платежі, розпорядник може на основі проведеного таким розпорядником аналізу ризику розпорядитися про застосування системи прямого дебетового списання з авансового рахунку. Застосування такої системи також можливе на підставі спеціального дозволу бухгалтера відповідно до статті 86(3).

1. Бюджетні зобов’язання підпадають під одну з таких категорій:

(a) індивідуальні: коли одержувач і сума видатків відомі;

(b) загальні: коли принаймні один із елементів, необхідних для визначення індивідуального зобов’язання, залишається невідомим;

(c) тимчасові: для покриття звичайних управлінських видатків на EAGF відповідно до статті 11(2), та звичайних адміністративних видатків, коли сума або кінцеві отримувачі платежів невідомі остаточно.

Незважаючи на пункт (с) першого підпараграфа, звичайні адміністративні видатки, пов’язані з делегаціями Союзу та представництвами Союзу, можуть покриватися тимчасовими бюджетними зобов’язаннями, також коли відомі сума та остаточний отримувач платежу.

2. Бюджетні зобов’язання стосовно заходів, що тривають більше одного фінансового року, можуть бути розподілені на щорічні платежі на період декількох років, тільки якщо це передбачено базовим актом або якщо вони стосуються адміністративних видатків.

3. Загальне бюджетне зобов’язання приймається на підставі рішення про фінансування.

Загальне бюджетне зобов’язання приймається не пізніше ніж до ухвалення рішення про одержувачів та суми і, якщо виконання відповідних асигнувань передбачає ухвалення робочої програми, не раніше ніж після ухвалення такої програми.

4. Загальне бюджетне зобов’язання виконується шляхом укладення угоди про фінансування, що сама передбачає подальше прийняття одного чи більше юридичних зобов’язань, або шляхом прийняття одного чи більше юридичних зобов’язань.

Угоди про фінансування в сфері прямої фінансової допомоги третім країнам, включаючи бюджетну підтримку, що становлять юридичні зобов’язання, можуть бути підставою для здійснення платежів без прийняття інших юридичних зобов’язань.

Якщо загальне бюджетне зобов’язання виконується шляхом укладення угоди про фінансування, другий підпараграф параграфа 3 не застосовується.

5. Кожне індивідуальне юридичне зобов’язання, прийняте після загального бюджетного зобов’язання, до підписання реєструється відповідальним розпорядником у центральному бюджетному обліку та відноситься до загального бюджетного зобов’язання.

6. Тимчасові бюджетні зобов’язання виконуються шляхом прийняття одного чи більше юридичних зобов’язань, що дають право на подальші платежі. Однак у випадках, що стосуються видатків на управління персоналом, видатків на членів або колишніх членів установи Союзу або видатків на комунікацію, здійснювану установами Союзу для висвітлення подій у Союзі, чи у випадках, зазначених у пункті 14.5 додатка I, вони можуть виконуватись безпосередньо шляхом здійснення платежів без прийняття попередніх юридичних зобов’язань.

1. На кожен фінансовий рік асигнування на EAGF повинні включати недиференційовані асигнування на видатки, пов’язані із заходами, зазначеними в статті 4(1) Регламенту (ЄС) № 1306/2013. Видатки, пов’язані із заходами, зазначеними в статті 4(2) та статті 6 згаданого Регламенту, за винятком заходів, фінансованих за рахунок неопераційної технічної допомоги та внесків до виконавчих агентств, покриваються диференційованими асигнуваннями.

2. Рішення Комісії, що визначають суму відшкодування пов’язаних з EAGF видатків, що їх несуть держави-члени, становлять загальні тимчасові бюджетні зобов’язання, що не повинні перевищувати сукупну суму асигнувань, унесених до бюджету на EAGF.

3. Загальні тимчасові бюджетні зобов’язання на EAGF, що були прийняті на фінансовий рік і не призвели до виникнення зобов’язань за окремими бюджетними рядками до 1 лютого наступного фінансового року, підлягають анулюванню щодо відповідного фінансового року.

4. Видатки, здійснені органами, згаданими у правилах, що стосуються EAGF, повинні стати предметом зобов’язання за главою, статтею та позицією протягом двох місяців після отримання заяв, надісланих державами-членами. Такі зобов’язання можуть бути прийняті після закінчення такого двомісячного строку, якщо необхідна процедура перерозподілу асигнувань стосовно відповідних бюджетних рядків.

За винятком випадків, коли держави-члени ще не здійснили платіж або коли існують сумніви щодо прийнятності, відповідний платіж здійснюється протягом того самого двомісячного строку.

Зобов’язання, згадані в першому підпараграфі цього параграфа, вираховуються із загального тимчасового бюджетного зобов’язання, зазначеного в параграфі 1.

5. Параграфи 2 та 3 застосовуються за умови перевірки та прийняття бухгалтерської звітності.

1. Без обмеження статей 111(2) та 264(3), юридичні зобов’язання, що стосуються індивідуальних або тимчасових бюджетних зобов’язань, повинні бути прийняті до 31 грудня року n, при цьому рік n є роком прийняття бюджетного зобов’язання.

2. Загальне бюджетне зобов’язання покриває повну суму витрат за відповідними юридичними зобов’язаннями, прийнятими до 31 грудня року n+1.

Якщо на підставі загального бюджетного зобов’язання відбувається присудження призу, зазначеного в розділі IX, то юридичне зобов’язання, зазначене в статті 207(4), повинне бути прийняте до 31 грудня року n+3.

У зовнішніх заходах, якщо загальне бюджетне зобов’язання є підставою для укладення угоди про фінансування з третьою країною, така угода про фінансування повинна бути укладена до 31 грудня року n+1. У цьому випадку загальне бюджетне зобов’язання покриває повну суму витрат за юридичними зобов’язаннями на виконання угоди про фінансування, прийнятими протягом трьох років після дати укладення угоди про фінансування.

Однак у зазначених нижче випадках загальне бюджетне зобов’язання покриває всю суму витрат за юридичними зобов’язаннями, прийнятими до кінця строку виконання угоди про фінансування:

(a) фінансовані декількома донорами заходи;

(b) операції змішаного фінансування;

(c) юридичні зобов’язання стосовно аудиту й оцінювання;

(d) такі виняткові обставини:

(i) зміни, що вносяться до вже прийнятих юридичних зобов’язань;

(ii) юридичні зобов’язання, що повинні бути прийняті після дострокового припинення наявного юридичного зобов’язання;

(iii) зміни суб’єкта, що йому доручено виконання.

3. Третій та четвертий підпараграфи параграфа 2 не застосовуються до таких багаторічних програм, що виконуються шляхом поділу зобов’язань:

(a) Інструмент допомоги на етапі до приєднання, встановлений Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 231/2014 (- 41);

(b) Європейський інструмент сусідства, встановлений Регламентом Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 232/2014 (- 42).

У випадках, зазначених у першому підпараграфі, Комісія автоматично анулює асигнування відповідно до галузевих правил.

4. Індивідуальні та тимчасові бюджетні зобов’язання стосовно заходів, що тривають більше одного фінансового року, крім видатків на персонал, повинні мати кінцевий термін виконання згідно з умовами згаданих у них юридичних зобов’язань та з урахуванням принципу розсудливого управління фінансами.

5. Будь-які частини бюджетних зобов’язань, що не були виконані шляхом здійснення платежів через шість місяців після кінцевого терміну виконання, підлягають анулюванню.

6. Сума бюджетного зобов’язання, на виконання якого протягом двох років після прийняття юридичного зобов’язання не було здійснено платежу в розумінні статті 115, підлягає анулюванню, за винятком випадків, коли ця сума стосується справи, що розглядається судами або арбітражними органами, якщо юридичне зобов’язання має форму угоди про фінансування з третьою країною або якщо існують спеціальні положення, викладені в галузевих правилах.

1. Видатки оплачує бухгалтер у межах наявних коштів.

2. Оплата здійснюється після надання підтверджень того, що відповідний захід відповідає договору, угоді або базовому акту, та покриває одну або більше таких операцій:

(a) сплата всієї належної до сплати суми;

(b) сплата належної до сплати суми в один із таких способів:

(i) попереднє фінансування, що передбачає надання авансу, який може бути розділений на ряд платежів відповідно до принципу розсудливого управління фінансами; така сума попереднього фінансування виплачується на підставі договору, угоди чи базового акта або на підставі підтвердних документів, що дають можливість перевірити дотримання умов відповідного договору або угоди;

(ii) один чи більше проміжних платежів як плата за часткове здійснення заходу або часткове виконання договору чи угоди, що можуть покривати попереднє фінансування повністю або частково, без обмеження базового акта;

(iii) одна сплата залишку належних до сплати сум, якщо захід повністю здійснено або договір чи угоду повністю виконано;

(c) сплата внеску до спільного резервного фонду, створеного відповідно до статті 212.

Сплата залишку повинна покривати всі попередні видатки. Для стягнення невикористаних сум видається наказ про стягнення.

3. У бюджетному обліку розрізняються різні типи платежів, зазначені в параграфі 2, на момент здійснення кожного платежу.

4. Правила бухгалтерського обліку, зазначені в статті 80, повинні включати правила клірингу попереднього фінансування в бухгалтерській звітності та правила підтвердження прийнятності витрат.

5. Відповідальний розпорядник здійснює регулярний кліринг платежів за попереднім фінансуванням відповідно до економічного характеру проекту та щонайпізніше наприкінці проекту. Кліринг проводиться на основі інформації про понесені витрати або підтвердження виконання умов платежу згідно зі статтею 125, підтвердженого розпорядником відповідно до статті 111(3).

Щодо угод про надання гранту, договорів чи угод про внесок на суму понад 5000000 євро, розпорядник отримує наприкінці кожного року принаймні інформацію, необхідну для розрахунку обґрунтованого кошторису витрат. Така інформація не використовується для клірингу попереднього фінансування, але може бути використана розпорядником та бухгалтером для дотримання статті 82(2).

Для цілей другого підпараграфа відповідні положення повинні бути включені до прийнятих юридичних зобов’язань.

1. Платежі здійснюються протягом:

(a) 90 календарних днів стосовно угод про внесок, договорів та угод про надання гранту, що передбачають технічні послуги або заходи, що є особливо складними для оцінювання та оплата яких залежить від схвалення звіту або свідоцтва;

(b) 60 календарних днів стосовно всіх інших угод про внесок, договорів та угод про надання гранту, оплата яких залежить від схвалення звіту або свідоцтва;

(c) 30 календарних днів стосовно всіх інших угод про внесок, договорів та угод про надання гранту.

2. Відведений для здійснення платежів строк включає підтвердження видатків, надання дозволу на видатки та оплату видатків.

Перебіг строку починається з дати отримання запиту на оплату.

3. Запит на оплату повинен бути зареєстрований уповноваженим підрозділом відповідального розпорядника якомога швидше і вважається отриманим у день його реєстрації.

Датою платежу вважається дата дебетування рахунку установи Союзу.

Запит на оплату повинен включати такі істотні елементи:

(a) ідентифікаційні дані кредитора;

(b) сума;

(c) валюта;

(d) дата.

Якщо відсутній хоча б один істотний елемент, запит на оплату відхиляється.

Кредитор повинен бути письмово повідомлений про відхилення та його причини якомога швидше, але в будь-якому випадку не пізніше 30 календарних днів із дати отримання запиту на оплату.

4. Відповідальний розпорядник може зупинити перебіг строку платежу, якщо:

(a) сума запиту на оплату ще не підлягає сплаті; або

(b) відповідні підтвердні документи не були надані.

Якщо відповідальному розпоряднику стає відомою інформація, що ставить під сумнів прийнятність видатків, зазначених у запиті на оплату, він може зупинити перебіг строку платежу, щоб перевірити прийнятність видатків, у тому числі шляхом перевірок на місці. Перебіг залишкової частини строку платежу починається з дати отримання запитуваної інформації або змінених документів чи з дати проведення необхідної подальшої перевірки, включаючи перевірки на місці.

Відповідні кредитори повинні бути письмово повідомлені про причини зупинення.

5. За винятком держав-членів, ЄІБ та ЄІФ, після закінчення строків, що встановлені в параграфі 1, кредитор має право на відсотки відповідно до таких умов:

(a) застосовуються відсоткові ставки, зазначені в статті 99(2);

(b) відсотки сплачуються за період, що минув з календарного дня, що настає після закінчення встановленого в параграфі 1 строку платежу, до дня платежу.

Однак якщо сума нарахованих відповідно до першого підпараграфа відсотків менша за 200 євро або дорівнює цій сумі, вона сплачується кредитору лише на вимогу, подану протягом двох місяців після отримання простроченого платежу.

6. Кожна установа Союзу подає Європейському Парламенту і Раді звіт про дотримання та зупинення строків, передбачених у параграфах 1-4 цієї статті. Звіт Комісії додається до огляду річних звітів про діяльність, згаданого в статті 74(9).

1. Кожна установа Союзу створює функцію внутрішнього аудиту, що повинна виконуватися згідно з відповідними міжнародними стандартами. Внутрішній аудитор, призначений відповідною установою Союзу, несе відповідальність перед останньою за перевірку належного функціонування систем та процедур виконання бюджету. Внутрішній аудитор не може бути розпорядником або бухгалтером.

2. Для цілей внутрішнього аудиту EEAS голови делегацій Союзу, що виконують функції уповноважених шляхом субделегування розпорядників відповідно до статті 60(2), підпорядковуються контрольним повноваженням внутрішнього аудитора Комісії в частині субделегованого їм фінансового управління.

Внутрішній аудитор Комісії також виконує функції внутрішнього аудитора EEAS щодо виконання секції бюджету, яка стосується EEAS.

3. Кожна установа Союзу призначає свого внутрішнього аудитора відповідно до процедур, що враховують її специфіку та потреби. Кожна установа Союзу інформує Європейський Парламент і Раду про призначення свого внутрішнього аудитора.

4. Кожна установа Союзу визначає відповідно до своєї специфіки та потреб обсяг завдань свого внутрішнього аудитора і детально встановлює цілі та процедури для здійснення функції внутрішнього аудиту з дотриманням міжнародних стандартів внутрішнього аудиту.

5. Кожна установа Союзу може призначати як внутрішнього аудитора посадову особу чи іншого службовця, на якого поширюється Положення про персонал, обраного з числа громадян держав-членів, беручи до уваги кваліфікацію такої особи в цій сфері.

6. Якщо дві чи більше установ Союзу призначать того самого внутрішнього аудитора, вони вживають необхідних заходів для того, щоб такий внутрішній аудитор був визнаний відповідальним за свої дії згідно зі статтею 121.

7. Кожна установа Союзу інформує Європейський Парламент і Раду про припинення повноважень свого внутрішнього аудитора.

1. Внутрішній аудитор консультує свою установу Союзу з питань урегулювання ризиків, надаючи незалежні висновки про якість систем управління і контролю та рекомендації щодо покращення умов здійснення операцій і сприяння розсудливому управлінню фінансами.

Внутрішній аудитор, зокрема, несе відповідальність за:

(a) оцінювання придатності та дієвості систем внутрішнього управління та результативності діяльності підрозділів у реалізації політики, програм та заходів з урахуванням пов’язаних із ними ризиків;

(b) оцінювання ефективності та дієвості систем внутрішнього контролю та аудиту, що застосовуються до кожної операції з виконання бюджету.

2. Внутрішній аудитор виконує свої обов’язки стосовно всієї діяльності та всіх підрозділів відповідної установи Союзу. Він користується повним та необмеженим доступом до всієї інформації, необхідної для виконання своїх обов’язків, а також, якщо необхідно, доступом на місцях, у тому числі в державах-членах та в третіх країнах.

Внутрішній аудитор приймає до відома річний звіт розпорядників та будь-яку іншу встановлену інформацію.

3. Внутрішній аудитор повідомляє відповідній установі Союзу свої зауваження та рекомендації. Відповідна установа Союзу забезпечує вжиття заходів для виконання рекомендацій за результатами аудитів.

Кожна установа Союзу повинна оцінювати, чи викладені в звітах її внутрішнього аудитора рекомендації можуть бути предметом обміну найкращими практиками з іншими установами Союзу.

4. Внутрішній аудитор подає відповідній установі Союзу річний звіт внутрішнього аудиту із зазначенням кількості й типу проведених внутрішніх аудитів, наданих основних рекомендацій та вжитих на виконання цих рекомендацій заходів.

У такому річному звіті внутрішнього аудиту зазначаються будь-які системні проблеми, виявлені створеною відповідно до статті 143 колегією, де вона дає висновок, зазначений у статті 93.

5. Внутрішній аудитор, готуючи звіт, повинен приділити особливу увагу загальному дотриманню принципів розсудливого управління фінансами та результативності і забезпечити вжиття відповідних заходів для дедалі кращого їх застосування.

6. Комісія щороку в контексті процедури схвалення виконання бюджету та відповідно до статті 319 ДФЄС надсилає на вимогу свій річний звіт внутрішнього аудиту з належним урахуванням вимог конфіденційності.

7. Кожна установа Союзу надає контактні дані свого внутрішнього аудитора будь-якій фізичній або юридичній особі, що бере участь у видаткових операціях, для цілей конфіденційного зв’язку з внутрішнім аудитором.

8. Щороку кожна установа Союзу складає звіт, що містить короткий виклад інформації про кількість і типи проведених внутрішніх аудитів, узагальнення наданих рекомендацій та вжитих на виконання цих рекомендацій заходів, і подає його до Європейського Парламенту і Ради відповідно до статті 247.

9. Звіти і зауваження внутрішнього аудитора, а також звіт відповідної установи Союзу повинні бути доступними для громадськості лише після затвердження внутрішнім аудитором заходів, ужитих для їх виконання.

10. Кожна установа Союзу надає своєму внутрішньому аудитору ресурси, необхідні для належного виконання функції внутрішнього аудиту, та опис місії, де докладно зазначені завдання, права та обов’язки її внутрішнього аудитора.

1. Внутрішній аудитор ухвалює робочу програму і подає її відповідній установі Союзу.

2. Кожна установа Союзу може просити свого внутрішнього аудитора провести аудиторські перевірки, не передбачені робочою програмою, зазначеною в параграфі 1.

1. Внутрішній аудитор користується повною незалежністю при проведенні аудитів. Спеціальні правила, застосовні до внутрішнього аудитора, встановлюються відповідною установою Союзу і повинні гарантувати повну незалежність внутрішнього аудитора при виконанні ним своїх обов’язків та встановлювати відповідальність внутрішнього аудитора.

2. Внутрішній аудитор не отримує будь-яких розпоряджень та не зазнає жодних обмежень щодо виконання функцій, які він виконує за посадою згідно з цим Регламентом.

3. Якщо внутрішній аудитор є штатним працівником, він виконує ексклюзивні аудиторські функції, користуючись при цьому повною незалежністю, та несе відповідальність, що встановлена в Положенні про персонал.

Кожна окрема установа Союзу, діючи згідно з цією статтею, може передбачити відповідальність її внутрішнього аудитора як штатного працівника за свої дії.

Кожна установа Союзу ухвалює обґрунтоване рішення про відкриття розслідування. Про таке рішення повідомляється зацікавлена сторона. Відповідна установа Союзу може під свою безпосередню відповідальність доручити вести розслідування одному чи більше посадовим особам, чий посадовий рівень такий же, як і рівень відповідного штатного працівника, або вищий за нього. У процесі розслідування повинно бути заслухано думку зацікавленої сторони.

Звіт про розслідування надсилається зацікавленій стороні, яку надалі заслуховує відповідна установа Союзу щодо предмета цього звіту.

На основі звіту і слухання відповідна установа Союзу ухвалює мотивоване рішення про припинення провадження або мотивоване рішення відповідно до статей 22 та 86 Положення про персонал та додатка IX до нього. Зацікавлена сторона повідомляється про рішення про застосування заходів дисциплінарної відповідальності чи фінансових санкцій, і такі рішення передаються для інформаційних цілей іншим установам Союзу та Рахунковій Палаті.

Зацікавлена сторона може подати позов щодо таких рішень до Суду Європейського Союзу згідно з Положенням про персонал.

Без обмеження засобів правового захисту, передбачених Положенням про персонал, внутрішній аудитор може подати позов безпосередньо до Суду Європейського Союзу стосовно будь-якого акта, пов’язаного з виконанням його обов’язків внутрішнього аудитора. Він подає такий позов протягом трьох місяців із календарного дня, в який йому стало відомо про цей акт.

Розслідування та слухання таких позовів ведеться відповідно до статті 91(5) Положення про персонал.