Директива Ради 2011/16/ЄС від 15 лютого 2011 року про адміністративну співпрацю у сфері оподаткування та про скасування Директиви 77/799/ЄЕС

18. Автоматичний обмін інформацією повинен бути здійснений протягом одного місяця після завершення кварталу, у якому було надано інформацію. Уперше інформація повинна бути повідомлена до 31 жовтня 2020 року.

1. До 01 січня 2018 року держави-члени повинні щорічно надавати Комісії статистику про обсяг автоматичних обмінів згідно зі статтями 8 і 8а, а також, наскільки це можливо, інформацію про адміністративні та інші відповідні витрати та вигоди, пов’язані з обмінами, що відбулися, і будь-які потенційні зміни стосовно податкових адміністрацій і третіх осіб.

2. До 01 січня 2019 року Комісія повинна подати звіт з оглядом та оцінкою статистики та інформації, отриманих відповідно до параграфа 1, стосовно таких питань, як адміністративні та інші відповідні витрати та вигоди від автоматичного обміну інформацією, а також пов’язані з ним практичні аспекти. Якщо це доцільно, Комісія повинна подати до Ради пропозицію щодо категорій та умов, встановлених у статті 8(1), включно з умовою про обов’язкове надання інформації щодо резидентів в інших державах-членах або елементів, зазначених у статті 8(3a), або їх обох.

Розглядаючи подану Комісією пропозицію, Рада оцінює подальше зміцнення ефективності та функціонування автоматичного обміну інформацією, а також підвищення його стандарту для забезпечення того, щоб:

(a) компетентний орган кожної держави-члена повідомляв, шляхом автоматичного обміну, компетентному органу будь-якої іншої держави-члена інформацію стосовно податкових періодів з 01 січня 2019 року щодо резидентів у такій іншій державі-члені за всіма категоріями доходів і капіталу, зазначеними у статті 8(1), у розумінні національного законодавства держави-члена, що передає інформацію; та

(b) переліки категорій та елементів, встановлених у статтях 8(1) і 8(3а), були розширені з метою включення інших категорій та елементів, у тому числі роялті.

1. Компетентний орган кожної держави-члена повинен повідомляти інформацію, зазначену у статті 1(1), компетентному органу будь-якої іншої відповідної держави-члена, за будь-якої з таких обставин:

(a) компетентний орган однієї держави-члена має підстави вважати, що може мати місце втрата податку в іншій державі-члені;

(b) особа, з якої стягується податок, отримує знижку або звільнення від податку в одній державі-члені, що може призвести до підвищення податку або виникнення зобов’язання щодо сплати податку в іншій державі-члені;

(c) ділові відносини між особою, з якої стягується податок в одній державі-члені, і особою, з якої стягується податок в іншій державі-члені, здійснюються через одну або більше країн таким чином, що це може призвести до економії на податку в одній або в іншій державі-члені, або в обох;

(d) компетентний орган держави-члена має підстави вважати, що економія на податку може виникати зі штучних перерахувань прибутків усередині груп підприємств;

(e) інформація, передана одній державі-члену компетентним органом іншої держави-члена, дала змогу отримати інформацію, що може мати значення для обчислення податкового зобов’язання в останній державі-члені;

2. Компетентні органи кожної держави-члена можуть повідомляти, шляхом спонтанного обміну інформацією, компетентним органам інших держав-членів будь-яку інформацію, яка їм відома і яка може бути корисною компетентним органам інших держав-членів.

1. Компетентний орган, якому стає доступна інформація, зазначена у статті 9(1), повинен передати таку інформацію компетентному органу будь-якої іншої відповідної держави-члена якомога швидше, але не пізніше ніж протягом одного місяця з моменту, коли вона стала доступною.

2. Компетентний орган, якому повідомляють інформацію відповідно до статті 9, повинен підтвердити, якщо можливо, за допомогою електронних засобів, отримання інформації компетентному органу, що надав інформацію, невідкладно, але в будь-якому разі не пізніше ніж протягом семи робочих днів.

1. За угодою між органом, що запитує, і запитаним органом та згідно з умовами, встановленими останнім, посадові особи, уповноважені органом, що запитує, можуть, з метою обміну інформацією, зазначеною у статті 1(1):

(a) бути присутніми в офісах, де адміністративні органи запитаної держави-члена виконують свої обов’язки;

(b) бути присутніми під час адміністративних розслідувань, які проводяться на території запитаної держави-члена.

Якщо запитана інформація міститься в документації, до якої мають доступ посадові особи запитаного органу, посадовим особам органу, що запитує, повинні бути надані її копії.

2. Якщо це дозволено згідно із законодавством запитаної держави-члена, в угоді, зазначеній у параграфі 1, може бути передбачено, що, коли посадові особи органу, що запитує, присутні під час адміністративних розслідувань, вони можуть опитувати фізичних осіб і перевіряти записи.

Будь-яка відмова особи, що підлягає розслідуванню, сприяти проведенню інспекційних заходів посадовими особами органу, що запитує, повинна розглядатися запитаним органом як відмова його власним посадовим особам.

3. Посадові особи, уповноважені державою-членом, що запитує, які присутні в іншій державі-члені згідно з параграфом 1, повинні завжди бути в змозі пред’явити письмове уповноваження із зазначенням їхньої особи та офіційних повноважень.

1. Якщо дві або більше держав-членів погоджуються здійснювати одночасний контроль на їхній території стосовно однієї або більше осіб, що становлять для них спільний або взаємодоповнюючий інтерес, з метою обміну отриманою таким чином інформацією, застосовуються параграфи 2, 3 і 4.

2. Компетентний орган у кожній державі-члені повинен самостійно визначити осіб, стосовно яких він має намір запропонувати спільний контроль. Він повинен повідомити компетентний орган інших відповідних держав-членів про будь-які випадки, стосовно яких він пропонує спільний контроль, із зазначенням причин свого вибору.

Він повинен вказати період часу, протягом якого повинен здійснюватися такий контроль.

3. Компетентний орган кожної відповідної держави-члена може вирішити, чи він бажає брати участь у спільному контролі. Він повинен підтвердити свою згоду або повідомити про свою обґрунтовану відмову органу, який пропонує спільний контроль.

4. Компетентний орган кожної відповідної держави-члена повинен призначити представника, що відповідає за нагляд і координування діяльності з контролю.

1. За запитом компетентного органу держави-члена, компетентний орган іншої держави-члена повинен, згідно з правилами, що регулюють повідомлення подібних інструментів у запитаній державі-члені, повідомити адресата про будь-які інструменти та рішення, ухвалені адміністративними органами держави-члена, що запитує, які стосуються застосування на її території законодавства про податки, що охоплюються цією Директивою.

2. У запитах про повідомлення має бути вказаний предмет інструмента або рішення, що підлягає повідомленню, а також найменування і адреса адресата разом з іншої інформацією, що може сприяти ідентифікації адресата.

3. Запитаний орган повинен негайно повідомити органу, що запитує, свою відповідь і, зокрема, дату повідомлення інструмента або рішення адресату.

4. Орган, що запитує, подає запит про повідомлення відповідно до цієї статті, тільки коли він не може надати повідомлення згідно з правилами, які регулюють повідомлення про відповідні інструменти в державі-члені, що запитує, або коли таке повідомлення зумовить непропорційні труднощі. Компетентний орган держави-члена може повідомити про будь-який документ рекомендованим листом або в електронному форматі безпосередню особі на території іншої державі-члену.

1. У випадках, коли компетентний орган надає інформацію відповідно до статті 5 або 9, він може звернутися до компетентного органу із запитом про надсилання відгуку на неї. У разі подання запиту про відгук компетентний орган, який отримав інформацію, повинен, без обмеження правил збереження податкової таємниці та захисту даних, застосовних у такій державі-члені, надіслати відгук компетентному органу, який надав інформацію, якомога швидше, але не пізніше ніж протягом трьох місяців після того, як стане відомим результат використання запитаної інформації. Комісія повинна визначити практичні умови згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

2. Компетентні органи держав-членів повинні надсилати відгук про автоматичний обмін інформацією іншим відповідним державам-членам раз на рік згідно з практичними умовами, узгодженими у двосторонньому порядку.

1. Держави-члени повинні, спільно з Комісією, дослідити та оцінити адміністративну співпрацю згідно із цією Директивою і поділитися своїм досвідом з метою вдосконалення такої співпраці та, у відповідних випадках, розроблення правил у відповідних сферах.

2. Держави-члени можуть, спільно з Комісією, розробити настанови щодо будь-якого аспекту, який вважається необхідним для обміну найкращими практиками та досвідом.

1. Інформація, якою обмінюються між державами-членами в будь-якій формі згідно із цією Директивою, підпадає під дію обов’язку щодо збереження службової таємниці та захисту, який поширюється на подібну інформацію згідно з національним правом держави-члена, що її отримала. Така інформація може використовуватися для адміністрування та забезпечення виконання національного законодавства держав-членів про податки, зазначені у статті 2.

Така інформація також може використовуватися для обчислення та забезпечення стягнення інших податків і мит, які підпадають під дію статті 2 Директиви Ради 2010/24/ЄС від 16 березня 2010 року про взаємну допомогу у задоволенні претензій, що стосуються податків, мит та інших інструментів (- 3), або для обчислення та забезпечення стягнення внесків на обов’язкове соціальне страхування.

Крім того, вона може використовуватися у зв’язку із судовими та адміністративними провадженнями, які можуть передбачати санкції і які ініційовані в результаті порушень податкового права, без обмеження загальних правил і положень, які регулюють права відповідачів і свідків у таких провадженнях.

2. З дозволу компетентного органу держави-члена, що повідомляє інформацію згідно із цією Директивою, і тільки в обсязі, дозволеному відповідно до законодавства держави-члена компетентного органу, що отримує інформацію, інформація та документи, отримані згідно із цією Директивою, можуть використовуватися для інших цілей, ніж ті, що зазначені в параграфі 1. Такий дозвіл надається, якщо інформація може використовуватися для подібних цілей в державі-члені компетентного органу, що повідомляє інформацію.

3. Якщо компетентний орган держави-члена вважає, що інформація, яку він отримав від компетентного органу іншої держави-члена, може бути корисною для цілей, зазначених у параграфі 1, для компетентного органу третьої держави-члена, він може передати таку інформацію останньому за умови, що така передача відповідає правилам і процедурам, встановленим у цій Директиві. Він повинен повідомити компетентний орган держави-члена, з якої походить інформація, про свій намір поділитися такою інформацією з третьою державою-членом. Держава-член походження інформації може висунути заперечення проти такого обміну інформацією протягом 10 робочих днів із моменту отримання повідомлення від держави-члена, що має намір поділитися інформацією.

4. Дозвіл на використання інформації відповідно до параграфа 2, яка була передана відповідно до параграфа 3, може бути наданий тільки компетентним органом держави-члена, з якої походить інформація.

5. Інформація, звіти, заяви та будь-які інші документи або їх засвідчені копії чи витяги з них, отримані запитаним органом і передані органу, що запитує, згідно із цією Директивою, можуть використовуватися як докази компетентними органами держави-члена, що запитує, на тих самих підставах, що й подібна інформація, звіти, заяви та будь-які інші документи, надані органом такої держави-члена.

6. Незважаючи на параграфи 1-4 цієї статті, інформація, якою обмінюються між державами-членами відповідно до статті 8aa, повинна використовуватися для цілей оцінювання високорівневих ризиків трансфертного ціноутворення та інших ризиків, пов’язаних із розмиванням бази оподаткування та виведенням прибутків з-під оподаткування, у тому числі для оцінювання ризику недотримання учасниками групи БНП застосовних правил трансфертного ціноутворення, а також, у відповідних випадках, для економічного та статистичного аналізу. Коригування трансферного ціноутворення податковими органами держави-члена, що отримує, не повинне ґрунтуватися на інформації, якою обмінюються відповідно до статті 8aa. Незважаючи на викладене вище, не забороняється використовувати інформацію, якою обмінюються між державами-членами відповідно до статті 8aa, як основу для подальших розслідувань стосовно механізмів трансфертного ціноутворення групи БНП або інших податкових питань у ході податкової перевірки та, як наслідок, для здійснення відповідних коригувань оподатковуваного доходу конституентного суб’єкта.

1. Запитаний орган однієї держави-члена повинен надати органу, що запитує, іншої держави-члена інформацію, зазначену у статті 5, за умови, що орган, що запитує, вичерпав звичайні джерела інформації, які він міг використати за відповідних обставин для отримання запитаної інформації без ризику поставити під загрозу досягнення своїх цілей.

2. Ця Директива не покладає на запитану державу-член обов’язок проводити розслідування або повідомляти інформацію, якщо проведення таких розслідувань або збір запитаної інформації для власних цілей суперечить її законодавству.

3. Компетентний орган запитаної держави-члена може відмовитися від надання інформації, якщо держава-член, що запитує, не здатна, з правових причин, надати подібну інформацію.

4. У наданні інформації може бути відмовлено, якщо це призведе до розкриття комерційної, промислової або професійної таємниці, комерційного процесу або інформації, розкриття якої суперечитиме публічному порядку.

5. Запитаний орган повинен повідомити орган, що запитує, про підстави відхилення запиту про надання інформації.

1. Якщо держава-член запитує інформацію згідно із цією Директивою, запитана держава-член повинна застосувати заходи, спрямовані на збір інформації, для отримання запитаної інформації, навіть якщо така держава-член може не потребувати такої інформації для власних цілей оподаткування. Зазначений обов’язок не обмежує параграфи 2, 3 і 4 статті 17, застосування яких жодним чином не повинне тлумачитися як таке, що дозволяє запитаній державі-члену відмовлятися від надання інформації виключно тому, що вона не має національного інтересу в такій інформації.

2. Стаття 17(2) та (4) у жодному разі не повинна тлумачитися як така, що дозволяє запитаному органу держави-члена відмовлятися надавати інформацію, виключно тому що цією інформацією володіє банк, інша фінансова установа, номінальний утримувач або особа, що діє в якості агента або довіреної особи, або тому що вона стосується часток участі в особі.

3. Незважаючи на параграф 2, держава-член може відмовити в передачі запитаної інформації, якщо така інформація стосується податкових періодів до 01 січня 2011 року і якщо в передачі такої інформації можна було би відмовити на підставі статті 8(1) Директиви 77/799/ЄЕС, якби вона була запитана до 11 березня 2011 року

Якщо держава-член здійснює з третьою країною ширшу співпрацю, ніж та, що передбачена згідно із цією Директивою, така держава-член не може відмовити будь-якій іншій державі-члені у приєднанні до такої ширшої співпраці з такою державою-членом.

1. Запити про надання інформації та про проведення адміністративних розслідувань відповідно до статті 5, а також відповіді на них, підтвердження отримання, запити про надання додаткової довідкової інформації, повідомлення про неможливість надання інформації або відмову відповідно до статті 7 повинні, наскільки це можливо, надсилатися з використанням стандартної форми, ухваленої Комісією згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

Стандартні форми можуть супроводжуватися звітами, заявами та будь-якими іншими документами або їх засвідченими копіями чи витягами з них.

2. Стандартна форма, зазначена в параграфі 1, повинна включати принаймні таку інформацію, яка має надаватися органом, що запитує:

(a) ідентифікаційні дані особи, що підлягає перевірці чи розслідуванню;

(b) ціль оподаткування, для якої запитують інформацію.

Орган, що запитує, може, у межах відомої йому інформації та відповідно до міжнародних змін, вказати ім’я та адресу будь-якої особи, яка, ймовірно, володіє запитаною інформацією, а також будь-який елемент, що може сприяти збору інформації запитаним органом.

3. Інформація, надана на добровільній основі, і підтвердження її отримання згідно зі статтями 9 і 10, відповідно, запити про адміністративне повідомлення відповідно до статті 13 та відгук відповідно до статті 14 повинні надсилатися з використанням стандартної форми, ухваленої Комісією згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

4. Автоматичний обмін інформацією згідно зі статтею 8 повинен здійснюватися з використанням стандартного комп’ютерного формату, покликаного полегшити такий автоматичний обмін, і на основі наявного комп’ютерного формату згідно зі статтею 9 Директиви 2003/48/ЄС, що його необхідно використовувати для всіх типів автоматичного обміну інформацією, які ухвалені Комісією відповідно до процедури, зазначеної у статті 26(2).

5. Комісія ухвалює стандартні форми, у тому числі умови щодо мови, згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2), у таких випадках:

(a) для автоматичного обміну інформацією про попередні рішення щодо транскордонних операцій та попередні угоди про ціноутворення відповідно до статті 8а - до 01 січня 2017 року;

(b) для автоматичного обміну інформацією про підзвітні транскордонні механізми відповідно до статті 8ab - до 30 червня 2019 року.

Такі стандартні форми не повинні виходити за межі компонентів обміну інформацією, зазначених у статтях 8a(6) і 8ab(14), та інших пов’язаних полів, що стосуються таких компонентів, які необхідні для досягнення цілей статей 8a і 8ab, відповідно.

Умови щодо мови, зазначені в першому підпараграфі, не перешкоджають державам-членам повідомляти інформацію, зазначену у статтях 8a і 8ab, будь-якою з офіційних мов Союзу. Однак у таких умовах щодо мови може бути передбачено, що ключові елементи такої інформації також повинні бути надіслані іншою офіційною мовою Союзу.

6. Автоматичний обмін інформацією про звіт у розрізі країн відповідно до статті 8aa повинен здійснюватися з використанням стандартної форми, передбаченої в таблицях 1, 2 і 3 секції III додатка III. Комісія, за допомогою імплементаційних актів, ухвалює умови щодо мови для такого обміну до 31 грудня 2016 року. Вони не перешкоджають державам-членам повідомляти інформацію, зазначену у статті 8aa, будь-якою з офіційних мов Союзу. Однак у таких умовах щодо мови може бути передбачено, що ключові елементи такої інформації також повинні бути надіслані іншою офіційною мовою Союзу. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з процедурою, зазначеною в статті 26(2).

1. Інформація, яку повідомляють згідно із цією Директивою, повинна, наскільки це можливо, надаватися за допомогою електронних засобів із використанням мережі CCN.

За необхідності, Комісія повинна ухвалити практичні умови, необхідні для імплементації першого підпараграфа, згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

2. Комісія відповідає за будь-який розвиток мережі CCN, необхідний для забезпечення можливості обміну інформацією між державами-членами та забезпечення безпеки мережі CCN.

Держави-члени відповідають за будь-який розвиток їхніх систем, необхідний для забезпечення можливості обміну інформацією з використанням мережі CCN і забезпечення безпеки їхніх систем.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб кожну підзвітну фізичну особу було повідомлено про порушення безпеки даних такої особи, якщо таке порушення може мати негативний вплив на захист персональних даних або приватності такої особи.

Держави-члени відмовляються від усіх вимог про відшкодування витрат, понесених у ході застосування цієї Директиви, окрім, у відповідних випадках, вимог стосовно винагороди експертів.

3. Особи, належним чином акредитовані органом акредитації з питань безпеки при Комісії, можуть мати доступ до такої інформації в обсязі, необхідному для обслуговування, підтримки та розвитку довідника, зазначеного в параграфі 5, і мережі CCN.

4. Запити про співпрацю, у тому числі запити про повідомлення, і документи, що додаються, можуть бути складені будь-якою мовою, погодженою між запитаним органом і органом, що запитує.

Такі запити повинні супроводжуватися перекладом офіційною мовою або однією з офіційних мов держави-члена запитаного органу тільки у спеціальних випадках, коли запитаний орган вказує причину вимоги щодо надання перекладу.

5. Комісія повинна, до 31 грудня 2017 року, розробити та забезпечити технічною та логістичною підтримкою захищений центральний довідник для держав-членів щодо адміністративної співпраці у сфері оподаткування, у якому фіксується інформація, яка підлягає повідомленню відповідно до статті 8a(1) та (2), для виконання вимог щодо автоматичного обміну, які передбачені в зазначених параграфах.

Комісія повинна, до 31 грудня 2019 року, розробити та забезпечити технічною та логістичною підтримкою захищений центральний довідник для держав-членів щодо адміністративної співпраці у сфері оподаткування, у якому фіксується інформація, яка підлягає повідомленню відповідно до статті 8ab(13), (14) та (16), для виконання вимог щодо автоматичного обміну, які передбачені в зазначених параграфах.

Компетентні органи всіх держав-членів повинні мати доступ до інформації, що міститься в такому довіднику. Комісія також повинна мати доступ до інформації, що міститься в такому довіднику, але з обмеженнями, визначеними у статтях 8a(8) та 8ab(17). Необхідні практичні умови ухвалюються Комісією згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2).

До початку функціонування такого захищеного центрального довідника автоматичний обмін, передбачений у статті 8a(1) та (2) і статті 8ab(13), (14) та (16), здійснюється згідно з параграфом 1 цієї статті та застосовними практичними умовами.

6. Інформація, яку повідомляють згідно зі статтею 8aa(2), повинна, наскільки це можливо, надаватися за допомогою електронних засобів із використанням мережі CCN. Комісія, за допомогою імплементаційних актів, ухвалює необхідні практичні умови для модернізації мережі CCN. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з процедурою, зазначеною в статті 26(2).

1. Держави-члени повинні вживати усіх необхідних заходів, щоб:

(a) забезпечити ефективну внутрішню координацію в рамках організації, зазначеної у статті 4;

(b) забезпечити пряму співпрацю з органами інших держав-членів, зазначеними у статті 4;

(c) забезпечити безперебійне функціонування механізмів адміністративної співпраці, передбачених у цій Директиві.

1a. З метою імплементації та забезпечення виконання законів держав-членів, які вводять в дію цю Директиву, і забезпечення здійснення встановленої нею адміністративної співпраці у державах-членах законом повинен бути передбачений доступ податкових органів до механізмів, процедур, документів та інформації, зазначених у статтях 13, 30, 31 та 40 Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/849 (- 4).

2. Комісія повинна повідомляти кожній державі-члену будь-яку загальну інформацію стосовно імплементації та застосування цієї Директиви, яку вона отримує та може надати.

1. Держави-члени та Комісія повинні дослідити та оцінити здійснення адміністративної співпраці, передбаченої в цій Директиві.

2. Держави-члени повинні надати Комісії будь-яку релевантну інформацію, необхідну для оцінювання ефективності адміністративної співпраці згідно із цією Директивою для протидії ухиленню від сплати податків і уникненню оподаткування.

3. Держави-члени повинні надавати Комісії щорічну оцінку ефективності автоматичного обміну інформацією, зазначеного у статтях 8, 8a, 8aa і 8ab, а також досягнутих практичних результатів. Комісія, за допомогою імплементаційних актів, ухвалює форму та умови надання такої щорічної оцінки. Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з процедурою, зазначеною в статті 26(2).

4. Комісія, згідно з процедурою, зазначеною у статті 26(2), визначає перелік статистичних даних, які повинні бути надані державами-членами для цілей оцінювання цієї Директиви.

1. Комісія повинна зберігати конфіденційність інформації, наданої Комісії згідно із цією Директивою, відповідно до положень, які застосовуються до органів Союзу, і така інформація не може використовуватися для будь-яких цілей, інших ніж визначення того, чи і в якому обсязі держави-члени дотримуються цієї Директиви.

2. Інформація, надана Комісії державою-членом згідно зі статтею 23, а також будь-який звіт чи документ, складений Комісією з використанням такої інформації, може бути переданий іншим державам-членам. Така передана інформація підпадає під дію обов’язку щодо збереження службової таємниці та захисту, який поширюється на подібну інформацію згідно з національним правом держави-члена, що її отримала.

Складені Комісією звіти та документи, зазначені в першому підпараграфі, можуть використовуватися державами-членами тільки для аналітичних цілей і не повинні публікуватися або надаватися будь-якій іншій особі чи органу без явної згоди Комісії.

1. У випадках, коли компетентний орган держави-члена отримує від третьої країни інформацію, яка, ймовірно, має значення для адміністрування та забезпечення виконання національного законодавства держави-члена щодо податків, зазначених у статті 2, такий орган може, якщо це дозволено згідно з угодою з такою третьою країною, надати таку інформацію компетентним органам держав-членів, яким така інформація може бути корисною, і будь-яким органам, що запитують.

2. Компетентні органи можуть передавати, згідно з їхніми національними положеннями щодо передачі персональних даних третім країнам, інформацію, отриману згідно із цією Директивою, третій країні в разі дотримання всіх зазначених нижче умов:

(a) компетентний орган держави-члена, з якої походить інформація, дав згоду на таку передачу;

(b) відповідна третя країна зобов’язалася забезпечити співпрацю, необхідну для збору інформації про невідповідний або незаконний характер операцій, які потенційно суперечать податковому законодавству або порушують його.

1. Будь-який обмін інформацією згідно із цією Директивою підпадає під дію положень, які імплементують Директиву 95/46/ЄС. Однак держави-члени повинні, для цілей правильного застосування цієї Директиви, обмежити обсяг обов’язків і прав, передбачених у статті 10, статті 11(1), статтях 12 і 21 Директиви 95/46/ЄС, настільки, наскільки це необхідно для захисту інтересів, вказаних у статті 13(1)(e) зазначеної Директиви.

1a. Регламент (ЄС) № 45/2001 застосовується до будь-якого опрацювання персональних даних, згідно із цією Директивою, установами та органами Союзу. Однак для цілей правильного застосування цієї Директиви обсяг обов’язків і прав, передбачених у статті 11, статті 12(1), статтях 13-17 Регламенту (ЄС) № 45/2001, обмежується настільки, наскільки це необхідно для захисту інтересів, вказаних у пункті (b) статті 20(1) зазначеного Регламенту.

2. Фінансові установи, що звітують, і компетентні органи кожної держави-члена вважаються контролерами даних для цілей Директиви 95/46/ЄС.

3. Незважаючи на параграф 1, кожна держава-член повинна забезпечити, щоб кожна фінансова установа, що звітує, яка підпадає під її юрисдикцію, повідомляла кожній відповідній підзвітній фізичній особі, що інформація стосовно неї, зазначена у статті 8(3a), збиратиметься та передаватиметься відповідно до цієї Директиви, а також повинна забезпечити, щоб фінансова установа, що звітує, заздалегідь надавала такій фізичні особі всю інформацію, на яку вона має право відповідно до національного законодавства, що імплементує Директиву 95/46/ЄС, аби така фізична особа могла скористатися своїми правами на захист даних, але в будь-якому разі до того, як відповідна фінансова установа, що звітує, надасть інформацію, зазначену у статті 8(3a), компетентному органу її держави-члена резидентства.

4. Інформація, яку опрацьовують відповідно до цієї Директиви, повинна зберігатися не довше, ніж це необхідно для досягнення цілей цієї Директиви, але в будь-якому разі відповідно до національних правил щодо строку позовної давності кожного з контролерів даних.

Держави-члени повинні встановити правила щодо санкцій, застосовних за порушення національних положень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, які стосуються статей 8aa та 8ab, і вживати всіх заходів, необхідних для забезпечення їх виконання. Передбачені санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

1. Комісії допомагає Комітет з адміністративної співпраці з питань оподаткування. Такий Комітет є комітетом у розумінні Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 182/2011 (- 5).

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) 182/2011.

1. Кожні п’ять років після 01 січня 2013 року Комісія повинна подавати звіт про застосування цієї Директиви Європейському Парламенту і Раді.

2. Кожні два роки після 01 липня 2020 року держави-члени та Комісія повинні оцінювати доцільність додатку IV і Комісія повинна подавати звіт Раді. Такий звіт, у відповідних випадках, повинен супроводжуватися законодавчою пропозицією.

1. Незважаючи на строки подання інформації про підзвітні транскордонні механізми, як вказано у статті 8ab(12), держави-члени можуть вжити заходів, необхідних для надання можливості посередникам і відповідним платникам податків подати, до 28 лютого 2021 року, інформацію про підзвітні транскордонні механізми, перший етап яких був реалізований у період між 25 червня 2018 року та 30 червня 2020 року.

2. Якщо держави-члени вживають заходів, як зазначено в параграфі 1, вони також повинні вжити заходів, які необхідні, щоб:

(a) незважаючи на статтю 8ab(18), інформація була вперше повідомлена до 30 квітня 2021 року;

(b) 30-денний період надання інформації, зазначений у статті 8ab(1) та (7), розпочався до 01 січня 2021 року, якщо:

(i) підзвітний транскордонний механізм надається для реалізації або готовий до реалізації або якщо його перший етап був реалізований у період між 01 липня 2020 року і 31 грудня 2020 року; або

(ii) посередники у розумінні другого параграфа пункту 21 статті 3 надають, безпосередньо або через інших осіб, допомогу, підтримку або консультації у період між 01 липня 2020 року і 31 грудня 2020 року;

(c) у випадку стандартизованих механізмів, перший періодичний звіт згідно зі статтею 8ab(2) був підготовлений посередником до 30 квітня 2021 року.

3. Незважаючи на строк, встановлений у пункті (b) статті 8(6), держави-члени можуть вжити заходів, щоб інформація, зазначена у статті 8(3a), яка стосується 2019 календарного року або іншого відповідного звітного періоду, була надана протягом 12 місяців з моменту завершення 2019 календарного року або іншого відповідного звітного періоду.

1. Рада, діючи одноголосно за пропозицією Комісії, може ухвалити імплементаційне рішення про продовження періоду відтермінування строків, визначеного у статті 27а, на три місяці за умови збереження серйозних ризиків для громадського здоров’я, перешкод і порушення економічної рівноваги, спричинених пандемією COVID-19, і застосування державами-членами заходів із локдауну.

2. Пропозиція щодо імплементаційного рішення Комісії повинна бути подана до Ради принаймні за один місяць до завершення відповідного строку.

Директиву 77/799/ЄЕС скасовано з 01 січня 2013 року.

Покликання на скасовану Директиву необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення для дотримання цієї Директиви з 01 січня 2013 року.

Однак вони повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання статті 8 цієї Директиви, з 01 січня 2015 року.

Вони негайно інформують про це Комісію.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Методи здійснення такого покликання встановлюють держави-члени.

2. Держави-члени повинні передати Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері застосування цієї Директиви.

Ця Директива набуває чинності у день її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Цей додаток встановлює правила звітування та комплексної перевірки, які підлягають застосуванню фінансовими установами, що звітують, з метою надання можливості державам-членам повідомляти, шляхом автоматичного обміну, інформацію, вказану у статті 8(3a) цієї Директиви. У цьому додатку також описані правила та адміністративні процедури, що їх повинні мати держави-члени для забезпечення ефективного впровадження та дотримання визначених нижче процедур звітування та комплексної перевірки.

A. Згідно з параграфами C-E, кожна фінансова установа, що звітує, зобов’язана надавати компетентному органу своєї держави-члена зазначену нижче інформацію щодо кожного підзвітного рахунку такої фінансової установи, що звітує:

1. ім’я, адресу, державу-члена (держав-членів) резидентства, податковий ідентифікаційний номер (номери) та дату і місце народження (у випадку фізичної особи) кожної підзвітної особи, що є власником рахунку, та, у випадку будь-якого суб’єкта, який є власником рахунку та який після застосування процедур комплексної перевірки, що відповідають секціям V, VI та VII, ідентифікований як такий, що має одну або більше контролюючих осіб, які є підзвітною особою, найменування, адресу, державу-члена (держав-членів) та іншу юрисдикцію (юрисдикції) резидентства і податковий ідентифікаційний номер (номери) суб’єкта, а також ім’я, адресу, державу-члена (держав-членів) резидентства, податковий ідентифікаційний номер (номери) та дату і місце народження кожної підзвітної особи;

2. номер рахунку (або функціональний еквівалент за відсутності номера рахунку);

3. найменування та ідентифікаційний номер (за наявності) фінансової установи, що звітує;

4. залишок або суму на рахунку (у тому числі, у випадку договору страхування з грошовою вартістю або договору про ануїтет, грошову вартість або викупну суму) на кінець відповідного календарного року чи іншого відповідного звітного періоду або, якщо рахунок було закрито протягом такого року або періоду, на момент закриття рахунку;

5. у випадку будь-якого кастодіального рахунку:

(a) загальну валову суму відсотків, загальну валову суму дивідендів та загальну валову суму іншого доходу, отриманого стосовно активів, що утримуються на рахунку, у кожному випадку сплачену або зараховану на рахунок (або стосовно рахунку) протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду; та

(b) загальні валові надходження від продажу або погашення фінансових активів, сплачені або зараховані на рахунок протягом календарного року або іншого відповідного звітного періоду, щодо яких фінансова установа, що звітує, діяла як зберігач, брокер, номінальний утримувач або в іншій якості як агент в інтересах власника рахунку;

6. у випадку будь-якого депозитного рахунку, загальну валову суму відсотків, сплачених або зарахованих на рахунок протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду; та

7. у випадку будь-якого рахунку, не описаного в підпараграфі A(5) або (6), загальну валову суму, сплачену або зараховану на користь власника рахунку стосовно рахунку протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду, щодо якого фінансова установа, що звітує, є боржником або дебітором, включаючи агреговану суму будь-яких виплат у рамках погашення, здійснених на користь власника рахунку протягом календарного року чи іншого відповідного звітного періоду.

B. У повідомленій інформації необхідно вказувати валюту, у якій деномінована кожна сума.

C. Незважаючи на підпараграф A(1), стосовно кожного підзвітного рахунку, який є рахунком, що існував раніше, податковий ідентифікаційний номер (номери) або дату народження не потрібно повідомляти, якщо такий податковий ідентифікаційний номер (номери) або дата народження не містяться в записах фінансової установи, що звітує, та в іншому порядку не підлягають збору такою фінансовою установою, що звітує, відповідно до національного законодавства або будь-якого правового інструмента Союзу. Однак фінансова установа, що звітує, зобов’язана докладати розумних зусиль для отримання податкового ідентифікаційного номеру (номерів) і дати народження стосовно рахунків, що існували раніше, до кінця другого календарного року, що слідує за роком, у якому рахунки, що існували раніше, були ідентифіковані як підзвітні рахунки.

D. Незважаючи на підпараграф A(1), податковий ідентифікаційний номер не потрібно повідомляти, якщо податковий ідентифікаційний номер не був виданий відповідною державою-членом або іншою юрисдикцією резидентства.

E. Незважаючи на підпараграф A(1), місце народження не потрібно повідомляти, за винятком таких випадків:

(1) фінансова установа, що звітує, іншим чином зобов’язана отримати та повідомити його відповідно до національного права, або фінансова установа, що звітує, іншим чином зобов’язана або була зобов’язана отримати та повідомити його відповідно до будь-якого правового інструмента Союзу, який або був чинним станом на 05 січня 2015 року; та

(2) воно доступне в даних з можливістю електронного пошуку, які веде фінансова установа, що звітує.

A. Рахунок вважається підзвітним рахунком починаючи з дати його ідентифікації як такого за результатами процедур комплексної перевірки в секціях II-VII, і, якщо не передбачено інше, інформацію щодо підзвітного рахунку необхідно надавати щорічно в календарному році, що слідує за роком, якого стосується інформація.

B. Залишок або суму на рахунку визначають станом на останній день календарного року або іншого відповідного звітного періоду.

C. У випадках, коли необхідно визначити пороговий залишок або суму станом на останній день календарного року, відповідний залишок або суму необхідно визначати станом на останній день звітного періоду, що закінчується протягом такого календарного року або одночасно з ним.

D. Кожна держава-член може дозволити фінансовим установам, що звітують, використовувати надавачів послуг для виконання обов’язків щодо звітування та комплексної перевірки, покладених на такі фінансові установи, що звітують, як передбачено в національному праві, однак відповідальність за такі обов’язки несуть фінансові установи, що звітують.

E. Кожна держава-член може дозволити фінансовим установам, що звітують, застосовувати процедури комплексної перевірки, розроблені для нових рахунків, до рахунків, що існували раніше, і процедури комплексної перевірки, розроблені для рахунків з високою вартістю, до рахунків з низькою вартістю. Якщо держава-член дозволяє використовувати процедури комплексної перевірки для нових рахунків стосовно рахунків, що існували раніше, продовжують застосовуватися правила, які в іншому разі застосовувалися би до рахунків, що існували раніше.

A. Вступ. Наведені нижче процедури застосовують для цілей ідентифікації підзвітних рахунків з-поміж рахунків фізичних осіб, що існували раніше.

B. Рахунки з низькою вартістю. Наведені нижче процедури застосовують до рахунків з низькою вартістю.

1. Адреса реєстрації. Якщо фінансова установа, що звітує, має у своїх записах поточну адресу реєстрації фізичної особи - власника рахунку, отриману на основі документальних доказів, фінансова установа, що звітує, може вважати фізичну особу - власника рахунку резидентом для цілей оподаткування держави-члена або іншої юрисдикції, у якій розташована адреса, щоб визначити, чи є така фізична особа - власник рахунку підзвітною особою.

2. Пошук в електронних записах. Якщо фінансова установа, що звітує, не впевнена в поточній адресі реєстрації фізичної особи - власника рахунку, отриманій на основі документальних доказів, як передбачено в підпараграфі B(1), фінансова установа, що звітує, повинна перевірити дані з можливістю електронного пошуку, які веде фінансова установа, що звітує, на наявність будь-якої із зазначених нижче ознак і застосовувати підпараграфи B(3)-(6):

(a) ідентифікація власника рахунку як резидента держави-члена;

(b) поточна поштова адреса або адреса реєстрації (у тому числі поштова скринька) у державі-члені;

(c) один або більше телефонних номерів у державі-члені та жодного телефонного номера в державі-члені фінансової установи, що звітує;

(d) постійно діючі інструкції (крім тих, що стосуються депозитного рахунку) щодо переказу коштів на рахунок, що ведеться в державі-члені;

(e) чинна довіреність або право підпису, надане особі з адресою в державі-члені; або

(f) вказівка "до запитання" або адреса "на ім’я" в державі-члені, якщо фінансова установа, що звітує, не має будь-якої іншої адреси у досьє власника рахунку.

3. Якщо в ході електронного пошуку не було виявлено жодної ознаки, зазначеної в підпараграфі B(2), проведення подальших дій не вимагається до зміни обставин, що призводить до виникнення однієї або більше ознак, пов’язаних із рахунком, або до того, що рахунок стає рахунком з високою вартістю.

4. Якщо в ході електронного пошуку було виявлено будь-яку з ознак, зазначених у підпараграфі B(2)(a)-(e), або якщо відбулася зміна обставин, що призводить до виникнення однієї або більше ознак, пов’язаних із рахунком, фінансова установа, що звітує, повинна розглядати власника рахунку як резидента для цілей оподаткування кожної держави-члена, щодо якої було виявлено таку ознаку, окрім випадків, коли вона вирішує застосувати підпараграф B(6) і один із винятків у цьому підпараграфі застосовується до такого рахунку.

5. Якщо в ході електронного пошуку було виявлено вказівку "до запитання" або адресу "на ім’я" і жодної іншої адреси та ознаки власника рахунку, зазначеної в підпараграфі B(2)(a)-(e), фінансова установа, що звітує, повинна в порядку, що найбільше відповідає обставинам, застосувати пошук у записах на паперовому носії, описаний у підпараграфі C(2), або вимагати від власника рахунку документ самостійної оцінки або документальні докази для встановлення резидентства для цілей оподаткування такого власника рахунку. Якщо в ході пошуку в записах на паперовому носії не було виявлено жодної ознаки, а спроба отримати документ самостійної оцінки або документальні докази не принесла результатів, фінансова установа, що звітує, повинна повідомити про такий рахунок компетентний орган своєї держави-члена як про недокументований рахунок.

6. Незважаючи на виявлення ознак згідно з підпараграфом B(2), фінансова установа, що звітує, може не вважати власника рахунку резидентом держави-члена, якщо:

(a) інформація про власника рахунку містить поточну поштову адресу або адресу реєстрації в такій державі-члені, один або більше телефонних номерів у такій державі-члені (та жодного телефонного номера в державі-члені фінансової установи, що звітує) або постійно діючі інструкції (щодо фінансових рахунків, крім тих, що стосуються депозитного рахунку) щодо переказу коштів на рахунок, що ведеться в державі-члені, і фінансова установа, що звітує, отримує або попередньо перевірила та зафіксувала:

(i) документ самостійної оцінки від власника рахунку держави-члена (держав-членів) чи іншої юрисдикції (юрисдикцій) резидентства такого власника рахунку, що не включає таку державу-члена; та

(ii) документальні докази, що встановлюють статус власника рахунку як непідзвітного;

(b) інформація про власника рахунку містить чинну довіреність або право підпису, надані особі з адресою в такій державі-члені, і фінансова установа, що звітує, отримує або попередньо перевірила та зафіксувала:

(i) документ самостійної оцінки від власника рахунку держави-члена (держав-членів) чи іншої юрисдикції (юрисдикцій) резидентства такого власника рахунку, що не включає таку державу-члена; або

(ii) документальні докази, що встановлюють статус власника рахунку як непідзвітного.

C. Посилені процедури перевірки для рахунків з високою вартістю. До рахунків з високою вартістю застосовують зазначені нижче посилені процедури перевірки.

1. Пошук в електронних записах. Щодо рахунків з високою вартістю, фінансова установа, що звітує, повинна перевірити дані з можливістю електронного пошуку, що ведуться такою фінансовою установою, що звітує, на наявність будь-якої з ознак, описаних у підпараграфі B(2).

2. Пошук у записах на паперовому носії. Якщо бази даних з можливістю електронного пошуку фінансової установи, що звітує, включають поля, які призначені для інформації, описаної в підпараграфі C(3), і містять всю таку інформацію, подальший пошук у записах на паперовому носії не вимагається. Якщо електронні бази даних не містять усю таку інформацію, щодо рахунку з високою вартістю, фінансова установа, що звітує, повинна також перевірити поточне досьє з основними даними клієнтів та, тією мірою, якою вони відсутні в поточному досьє з основними даними клієнтів, зазначені нижче документи, пов’язані з рахунком та отримані фінансовою установою, що звітує, протягом останніх п’яти років, на наявність будь-якої з ознак, описаних у підпараграфі B(2):

(a) останні документальні докази, зібрані щодо рахунку;

(b) останній договір або документацію про відкриття рахунку;

(c) останню документацію, отриману фінансовою установою, що звітує, згідно з процедурами боротьби з відмиванням грошей/ідентифікації клієнтів або для інших регуляторних цілей;

(d) будь-яку чинні форми довіреності або права на підпис; та

(e) будь-які чинні постійно діючі інструкції (окрім тих, що стосуються депозитного рахунку) щодо переказу коштів.

3. Виняток у випадку, коли бази даних містять достатню інформацію. Фінансова установа, що звітує, не зобов’язана здійснювати пошук у записах на паперовому носії, описаний у підпараграфі C(2), якщо інформація з можливістю електронного пошуку фінансової установи, що звітує, містить такі дані:

(a) статус резидентства власника рахунку;

(b) адресу реєстрації та поштову адресу власника рахунку, що наразі містяться у досьє фінансової установи, що звітує;

(c) телефонний номер (номери) власника рахунку, що наразі містяться у досьє, за наявності, фінансової установи, що звітує;

(d) у випадку фінансових рахунків, інших ніж депозитні рахунки, чи наявні постійно діючі інструкції щодо переказу коштів з відповідного рахунку на інший рахунок (у тому числі на рахунок в іншій філії фінансової установи, що звітує, або в іншій фінансовій установі);