Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1972 від 11 грудня 2018 року про запровадження Європейського кодексу електронних комунікацій

1. Якщо собівартість зобов’язань щодо універсальної послуги підлягає обчисленню відповідно до статті 89, національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб принципи обчислення собівартості, включаючи деталі методології, що буде використовуватися, були загальнод о ступними.

У випадках, коли запроваджено механізм розподілу собівартості зобов’язань щодо універсальної послуги, як зазначено у статті 90(2), національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб принципи розподілу витрат та компенсації собівартості були загальнод о ступними.

2. Згідно з правилами Союзу та національними правилами про комерційну таємницю, національні регуляторні органи повинні оприлюднювати річний звіт, що містить відомості про обчислену вартість зобов’язань щодо універсальної послуги, визначаючи внески, зроблені всіма залученими суб’єктами господарювання, включаючи будь-які ринкові вигоди для суб’єктів господарювання, які могли виникнути у зв’язку із зобов’язаннями щодо універсальної послуги, передбаченими статтями 84-87.

Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, щоб зробити послуги, додаткові до тих, що включені до зобов’язань щодо універсальної послуги, зазначених у статтях 84-87, загальнодоступними на їхніх територіях. У таких випадках не застосовується жодний механізм компенсації за участю окремих суб’єктів господарювання.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні або інші компетентні органи контролювали надання прав користування для всіх національних ресурсів нумерації та управління національними планами нумерації, а також виділяли належні ресурси нумерації, необхідні для надання загальнодоступних електронних комунікаційних послуг. Держави-члени забезпечують встановлення об’єктивних, прозорих і недискримінаційних процедур надання прав користування національними ресурсами нумерації.

2. Національні регуляторні або інші компетентні органи можуть також надавати права користування ресурсами нумерації з національних планів нумерації для надання окремих видів послуг суб’єктам господарювання, відмінним від постачальників електронних комунікаційних мереж або послуг, за умови доступності належних ресурсів нумерації, необхідних для задоволення поточного і передбачуваного перспективного попиту. Такі суб’єкти господарювання повинні продемонструвати свою здатність здійснювати управління ресурсами нумерації та дотримуватися будь-яких відповідних вимог, встановлених відповідно до статті 94. Національні регуляторні або інші компетентні органи можуть призупиняти подальше надання прав користування ресурсами нумерації таким суб’єктам господарювання, якщо існує підтверджений ризик вичерпання ресурсів нумерації.

До 21 червня 2020 року, з метою сприяння послідовному застосуванню цього параграфа, BEREC, після консультацій зі стейкхолерами та у тісній співпраці з Комісією, має затвердити настанови щодо спільних критеріїв оцінювання здатності керувати ресурсами нумерації та ризиків вичерпання ресурсів нумерації.

3. Національні регуляторні або інші компетентні органи повинні забезпечити застосування національних планів нумерації та відповідних процедур у спосіб, який забезпечує однакове ставлення до всіх постачальників загальнодоступних електронних комунікаційних послуг та суб’єктів господарювання, які задовольняють вимоги відповідно до параграфа 2. Зокрема, держави-члени повинні забезпечити, щоб суб’єкт господарювання, якому було надано право користування ресурсами нумерації, не дискримінував інших постачальників електронних комунікаційних послуг стосовно ресурсів нумерації, які використовуються для надання доступу до їхніх послуг.

4. Кожна держава-член повинна забезпечити, щоб національні регуляторні або інші компетентні органи робили доступним ряд негеографічних номерів, які можуть використовуватися для надання електронних комунікаційних послуг, відмінних від послуг міжособистісної комунікації на всій території Союзу, без обмеження дії Регламенту (ЄС) № 531/2012 та статті 97(2) цієї Директиви. Якщо права користування ресурсами нумерації були надані відповідно до параграфа 2 цієї статті суб’єктам господарювання, відмінним від постачальників електронних комунікаційних мереж або послуг, цей параграф застосовується до конкретних послуг, для надання яких надано права користування.

Національні регуляторні або інші компетентні органи повинні забезпечити, щоб умови, перелічені в частині Е додатка I, які можуть бути включені в права користування ресурсами нумерації, що використовуються для надання послуг поза межами коду країни держави-члена, та їх примусове виконання були настільки ж суворими, як і умови та примусове виконання, які застосовуються до послуг, що надаються у межах коду країни держави-члена відповідно до цієї Директиви. Національні регуляторні або інші компетентні органи також повинні забезпечити, відповідно до статті 94(6), щоб постачальники, які використовують ресурси нумерації в межах коду їхньої країни в інших державах-членах, дотримувались правил захисту прав споживачів та інших національних правил, пов’язаних з використанням ресурсів нумерації, що застосовуються в тих державах-членах, де використовуються такі ресурси нумерації. Це зобов’язання не обмежує повноваження компетентних органів держав-членів щодо примусового виконання.

BEREC має надавати допомогу національним регуляторним або іншим компетентним органам, на їхнє прохання, щодо координування їхньої діяльності з метою забезпечення ефективного управління ресурсами нумерації з правом екстериторіального використання в межах Союзу.

З метою полегшення моніторингу національними регуляторними або іншими компетентними органами дотримання вимог цього пункту BEREC має створити базу даних ресурсів нумерації з правом екстериторіального використання в межах Союзу. З цією метою національні регуляторні або інші компетентні органи передають BEREC відповідну інформацію. Якщо національні регуляторні органи не надають ресурси нумерації з правом екстериторіального використання в межах Союзу, компетентний орган, відповідальний за їх надання або управління ними, повинен консультуватись з національним регуляторним органом.

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб код "00" був стандартним міжнародним кодом доступу. Спеціальні домовленості щодо використання послуг міжособистісної комунікації з використанням нумерації між суміжними локаціями, розташованими через кордони між державами-членами, можуть бути встановлені або продовжені.

Держави-члени можуть погоджувати спільне використання плану нумерації для всіх або окремих категорій номерів.

Кінцеві користувачі, яких стосуються такі домовленості або угоди, повинні бути повністю поінформовані.

6. Без обмеження дії статті 106, держави-члени повинні заохочувати надання послуг через повітря, якщо це технічно можливо, щоб полегшити зміну постачальників електронних комунікаційних мереж або послуг кінцевим користувачам, зокрема постачальникам та кінцевим користувачам послуг міжмашинної взаємодії.

7. Держави-члени повинні забезпечити оприлюднення національних планів нумерації та всіх подальших доповнень або змін до них, за умови відсутності обмежень, що встановлюються з причин національної безпеки.

8. Держави-члени повинні підтримувати гармонізацію окремих номерів або діапазонів нумерації в межах Союзу, якщо це сприяє як функціонуванню внутрішнього ринку, так і розвитку загальноєвропейських послуг. Там, де це необхідно для вирішення незадоволених транскордонних або загальноєвропейських потреб у ресурсах нумерації, Комісія, максимально враховуючи висновок BEREC, має ухвалити імплементаційні акти, які гармонізують окремі номери або діапазони нумерації.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 118(4).

1. Якщо необхідно надати індивідуальні права користування ресурсами нумерації, національні регуляторні або інші компетентні органи повинні надати такі права на запит будь-якого суб’єкта господарювання для надання електронних комунікаційних мереж або послуг, на які поширюється загальна авторизація, зазначена в статті 12, з урахуванням статті 13 та пункту (c) статті 21(1) та будь-яких інших правил, що забезпечують ефективне використання таких ресурсів нумерації відповідно до цієї Директиви.

2. Права на користування ресурсами нумерації мають надаватись через відкриті, об’єктивні, прозорі, не дискримінаційні та пропорційні процедури.

При наданні прав користування ресурсами нумерації національні регуляторні або інші компетентні органи повинні уточнити, чи можуть такі права передаватися власником таких прав і за яких умов.

Якщо національні регуляторні або інші компетентні органи надають права користування ресурсами нумерації на обмежений період, тривалість такого періоду має бути виправданою для відповідної послуги з точки зору досягнення поставленої мети, враховуючи необхідність належного періоду амортизації інвестицій.

3. Національні регуляторні або інші компетентні органи повинні ухвалювати рішення про надання прав користування ресурсами нумерації після отримання повної заявки та протягом трьох тижнів у випадку ресурсів нумерації, які були виділені для конкретних цілей у межах національного плану нумерації. Такі рішення мають бути оприлюднені.

4. Якщо національні регуляторні або інші компетентні органи після консультацій із зацікавленими сторонами відповідно до статті 23 визначили, що права користування ресурсами нумерації із винятковою економічною цінністю будуть надаватися через конкурентні або порівняльні процедури відбору, національні регуляторні або інші компетентні органи можуть продовжити тритижневий строк, зазначений у параграфі 3 цієї статті, на строк до трьох тижнів.

5. Національні регуляторні або інші компетентні органи не повинні обмежувати кількість індивідуальних прав користування, які планується надати, за винятком випадків, коли це необхідно для забезпечення ефективного використання ресурсів нумерації.

6. Якщо права користування ресурсами нумерації включають їх екстериторіальне використання в межах Союзу відповідно до статті 93(4), національні регуляторні або інші компетентні органи мають включити до таких прав користування спеціальні умови з метою забезпечення дотримання усіх відповідних національних правил захисту прав споживачів та національного законодавства щодо використання ресурсів нумерації, які застосовуються в державах-членах, де використовуються ресурси нумерації.

За зверненням національного регуляторного або іншого компетентного органу держави-члена, в якій використовуються ресурси нумерації, щодо порушення відповідних правил захисту споживачів або національного законодавства, що стосуються використання ресурсів нумерації такої держави-члена, національний регуляторний або інший компетентний орган держави- члена, в якій надано права користування ресурсами нумерації, повинен у примусовому порядку забезпечити дотримання умов, передбачених у першому підпараграфі цього параграфа відповідно до статті 30, в тому числі, у важких випадках, шляхом вилучення прав екстериторіального використання ресурсів нумерації, наданих відповідному суб’єкту господарювання.

BEREC має сприяти та координувати обмін інформацією між компетентними органами різних держав-членів та забезпечувати відповідну координацію роботи між ними.

7. Ця стаття має застосовуватись також у випадках, коли національні регуляторні або інші компетентні органи надають права користування ресурсами нумерації іншим суб’єктам господарювання, аніж постачальники електронних комунікаційних мереж або послуг відповідно до статті 93(2).

Держави-члени можуть дозволити національним регуляторним або іншим компетентним органам встановлювати плату за права користування ресурсами нумерації, яка відображає необхідність забезпечення оптимального користування такими ресурсами. Держави-члени повинні забезпечити, щоб така плата була об’єктивно виправданою, прозорою, недискримінаційною і пропорційною по відношенню до її призначення і враховувала цілі, викладені в статті 3.

1. Держави-члени повинні забезпечити безкоштовний доступ кінцевих користувачів до служби, що забезпечує роботу гарячої лінії для повідомлення про випадки зникнення дітей. Гаряча лінія повинна бути доступна за номером "116000".

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцеві користувачі з інвалідністю мали змогу, наскільки це можливо, отримувати доступ до послуг, що надаються за номером "116000". Заходи, що вживаються для полегшення доступу кінцевих користувачів з інвалідністю до таких послуг під час подорожей в інших державах-членах, повинні ґрунтуватися на дотриманні відповідних стандартів або специфікацій, встановлених відповідно до статті 39.

3. Держави-члени повинні вживати відповідних заходів для забезпечення того, щоб орган або суб’єкт господарювання, якому було призначено номер "116000", виділяв необхідні ресурси на роботу гарячої лінії.

4. Держави-члени та Комісія повинні забезпечити, щоб кінцеві користувачі були належним чином поінформовані про існування і використання послуг, що надаються за номерами "116000" та, у відповідних випадках, "116111".

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб, якщо це економічно доцільно, та за винятком випадків, коли кінцевий користувач, до якого здійснюється виклик, з комерційних причин вирішив обмежити доступ для сторін, що здійснюють виклик, розташованих у певних географічних районах, національні регуляторні або інші компетентні органи вживали усіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб такі кінцеві користувачі могли:

(a) мати доступ до користування послугами, що використовують негеографічні номери в межах Союзу; і

(b) мати доступ до всіх номерів, що надаються в Союзі, незалежно від технології та пристроїв, що використовуються оператором, включаючи ті, що містяться в національних планах нумерації держав-членів та Універсальних міжнародних безкоштовних телефонних номерів (UIFN).

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні або інші компетентні органи мали можливість вимагати від надавачів електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг блокувати, на індивідуальній основі, доступ до номерів або послуг, якщо це обґрунтовано з причин шахрайства або зловживання, та вимагати, щоб у таких випадках надавачі електронних комунікаційних послуг відмовлялися від відповідних доходів за надання взаємоз’єднання або інших послуг.

За винятком статей 99 і 100, цей розділ не поширюється на мікропідприємства, що надають послуги міжособистісної комунікації без використання нумерації, якщо вони також не надають інші електронні комунікаційні послуги.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцеві користувачі були поінформовані про таке виключення відповідно до першого параграфа до укладення контракту з мікропідприємством, що отримує вигоду від такого виключення.

Надавачі електронних комунікаційних мереж або послуг не повинні встановлювати для кінцевих користувачів будь-які інші вимоги або загальні умови щодо доступу до мереж або послуг, або їх використання, з причин, пов’язаних з громадянством кінцевого користувача, місцем проживання або місцем реєстрації, якщо таке відмінне ставлення не є об’єктивно виправданим.

1. Національні заходи стосовно доступу або використання кінцевими користувачами послуг та застосунків через електронні комунікаційні мережі повинні відповідати Хартії фундаментальних прав Союзу ("Хартія") і загальним принципам права Союзу.

2. Будь-який захід щодо доступу до послуг та застосунків або їх використання кінцевими користувачами через електронні комунікаційні мережі, який може обмежувати реалізацію прав або свобод, визнаних Хартією, може впроваджуватись лише у випадку, якщо це передбачено законом, якщо такі права або свободи поважаються і він є пропорційним, необхідним і насправді відповідає цілям загального інтересу, визнаним правом Союзу, або необхідністю захисту прав і свобод інших осіб відповідно до статті 52(1) Хартії та загальних принципів права Союзу, включаючи право на ефективний засіб правового захисту та справедливий суд. Відповідно, такі заходи повинні вживатись лише з належним дотриманням принципу презумпції невинуватості та права на недоторканість особистого життя. Має гарантуватися попередня справедлива і неупереджена процедура включно з правом бути почутим для відповідної особи або осіб, з метою з’ясування належних умов та процедурних вимог у належним чином аргументованих випадках у відповідності з Хартією.

1. Держави-члени не повинні зберігати і впроваджувати в національне законодавство положення про захист кінцевих користувачів, що відрізняються від статей 102-115, включаючи більш чи менш суворі положення для забезпечення різного рівня захисту, якщо інше не передбачено цим розділом.

2. До 21 грудня 2021 року держави-члени можуть продовжувати застосовувати більш суворі національні положення про захист прав споживачів, що відрізняються від положень, викладених у статтях 102-115, за умови, що такі положення були чинними станом на 20 грудня 2018 року та будь-які похідні обмеження щодо функціонування внутрішнього ринку будуть пропорційними цілі захисту споживачів.

Держави-члени повинні повідомити Комісію до 21 грудня 2019 року про будь-які національні положення, які будуть застосовуватися на підставі цього параграфа.

1. Перш ніж споживач буде зв’язаний умовами договору або будь-якої відповідної пропозиції, надавачі загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, відмінних від послуг передачі, що використовуються для надання послуг міжмашинної взаємодії, повинні надати інформацію, зазначену в статтях 5 і 6 Директиви 2011/83/ЄС, і, крім того, інформацію, зазначену в додатку VIII до цієї Директиви, в тій мірі, в якій така інформація стосується послуги, яку вони надають.

Інформація повинна надаватися чітко, у зрозумілий спосіб, на довговічному носії інформації, визначеному в пункті (10) статті 2 Директиви 2011/83/ЄС, або, якщо надання на довговічному носії не є можливим, у вигляді легко завантажуваного документа, доступ до якого надається надавачем послуг. Надавач зобов’язаний звернути окремо увагу споживача на наявність такого документа та важливість його завантаження для цілей документації, подальшого використання та незмінного відтворення.

Інформація повинна бути надана на запит у доступному форматі для кінцевих користувачів з інвалідністю відповідно до права Союзу, що гармонізує вимоги щодо доступності продуктів та послуг.

2. Інформація, зазначена в параграфах 1, 3 і 5, також повинна надаватися кінцевим користувачам, які є мікропідприємствами, малими підприємствами або неприбутковими організаціями, якщо тільки вони в чіткій формі не відмовилися від обов’язкового дотримання всіх або частини таких положень.

3. Надавачі загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, відмінних від послуг передачі, що використовуються для надання послуг міжмашинної взаємодії, повинні надати споживачам стисле і легко читабельне резюме контракту. У такому резюме мають бути зазначені основні вимоги до інформації відповідно до параграфа 1. Такі основні елементи включають принаймні:

(a) ім’я, адресу та контактну інформацію надавача та, якщо відрізняється, контактну інформацію для направлення скарг;

(b) основні характеристики кожної послуги, що надається;

(c) відповідні ціни за активацію електронної комунікаційної послуги та за будь-які повторні або пов’язані зі споживанням збори, якщо послуга надається за прямі грошові платежі;

(d) тривалість дії договору та умови його продовження і припинення;

(e) наскільки продукти та послуги призначені для кінцевих користувачів з інвалідністю;

(f) стосовно послуг доступу до Інтернету - резюме інформації, що вимагається відповідно до пунктів (d) і (e) статті 4(1) Регламенту (ЄС) 2015/2120 .

До 21 грудня 2019 року Комісія, після консультацій з BEREC, має ухвалити імплементаційні акти, що визначають шаблон резюме договору, для використання надавачами на виконання їхніх зобов’язань за цим параграфом.

Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 118(4).

Надавачі, що підпадають під зобов’язання за параграфом 1, повинні належним чином заповнити такий шаблон резюме договору необхідною інформацією і надати таке резюме договору споживачеві безкоштовно, до укладення договору, включаючи договори, що укладаються дистанційно. Якщо з об’єктивних технічних причин неможливо надати резюме

договору у відповідний момент часу, воно повинно бути надане без зайвої затримки після цього, а договір набуває чинності, коли споживач підтвердив свою згоду після отримання резюме договору.

4. Інформація, зазначена в параграфах 1 і 3, має стати невід’ємною частиною договору і не може бути змінена, якщо сторони не домовляться про інше.

5. Якщо плата за послуги доступу до мережі Інтернет або загальнодоступні послуги міжособистісної комунікації нараховується на основі використаного часу або спожитого обсягу, їх надавачі повинні запропонувати споживачам можливість контролювати використання кожної з таких послуг. Така можливість має включати доступ до своєчасної інформації про рівень споживання послуг, включених до тарифного плану. Зокрема, надавачі повинні повідомити споживачів перед досягненням будь-якого ліміту споживання, встановленого компетентними органами в координації, де це доречно, з національними регуляторними органами, і включеного до їхнього тарифного плану, а також коли послуга, включена до їхнього тарифного плану, повністю використана.

6. Держави-члени можуть зберігати або запроваджувати у своєму національному законодавстві положення, що вимагають від надавачів надавати додаткову інформацію про рівень споживання та тимчасово запобігати подальшому використанню відповідної послуги, що перевищує фінансовий ліміт або ліміт обсягу, визначений компетентним органом.

7. Держави-члени надалі вільні зберігати або впроваджувати в своє національне законодавство положення, що стосуються аспектів, не врегульованих цією статтею, зокрема, для вирішення нових проблем, що виникають.

1. Компетентні органи у координації, де це доречно, з національними регуляторними органами, повинні забезпечити, щоб у випадках, коли надавачі послуг доступу до мережі Інтернет або загальнодоступних міжособистісних комунікаційних послуг передбачають надання таких послуг на певних умовах, інформація, зазначена в додатку IX, оприлюднувалась у чіткій, повній, машинозчитуваній формі та в доступному для кінцевих користувачів з інвалідністю форматі відповідно до права Союзу, яке гармонізує вимоги щодо доступності продуктів і послуг, усіма такими надавачами або самим компетентним органом, де це доречно, у координації з відповідним національним регуляторним органом. Така інформація має регулярно оновлюватись. Компетентні органи у координації, де це доречно, з національними регуляторними органами можуть встановлювати додаткові вимоги щодо форми, в якій така інформація оприлюднюється. Така інформація за запитом повинна бути надана компетентному органу та, у відповідних випадках, національному регуляторному органу до її оприлюднення.

2. У відповідних випадках компетентні органи, де це доречно, разом з національними регуляторними органами повинні забезпечити безкоштовний доступ кінцевих користувачів до принаймні одного незалежного інструменту порівняння, що дозволяє їм порівнювати та оцінювати різні послуги доступу до мережі Інтернет та послуги міжособистісної комунікації з використанням нумерації та, де це доречно, загальнодоступні послуги міжособистісної комунікації без використання нумерації, стосовно:

(a) цін та тарифів на послуги, що надаються за повторювані або пов’язані з обсягами споживанням прямі грошові платежі; і

(b) якості надання послуг, якщо пропонується мінімальна якість обслуговування або суб’єкт господарювання зобов’язаний опублікувати таку інформацію відповідно до статті 104.

3. Інструмент порівняння, зазначений в параграфі 2, повинен:

(a) бути функціонально незалежним від надавачів таких послуг, забезпечуючи таким чином однакове ставлення до таких надавачів у результатах пошуку;

(b) чітко розкривати власників і операторів інструменту порівняння;

(c) встановити чіткі та об’єктивні критерії, на яких базуватиметься порівняння;

(d) використовувати просту і недвозначну мову;

(e) надавати точну та актуальну інформацію та вказувати час останнього оновлення;

(f) бути відкритим для будь-якого надавача послуг доступу до мережі Інтернет або загальнодоступних послуг міжособистісної комунікації, що надає відповідну інформацію, і включати широкий спектр пропозицій, які охоплюють значну частину ринку, а у разі представлення інформації, яка не є повним оглядом ринку, - чітко попереджати про це перед відображенням результатів;

(g) забезпечити ефективну процедуру повідомлення про надання недостовірної інформації;

(h) включати можливість порівняння цін, тарифів та якості обслуговування між пропозиціями, доступними споживачам, і, якщо це вимагається державами-членами, між цими пропозиціями та типовими пропозиціями, загальнодоступними для інших кінцевих користувачів.

Інструменти порівняння, що відповідають вимогам пунктів (a)-(h), повинні, на запит надавача інструменту, бути сертифіковані компетентними органами в координації, де це необхідно, з національними регуляторними органами.

Треті сторони мають право використовувати безкоштовно та у відкритих форматах дані, опубліковані надавачами послуг доступу до мережі Інтернет або загальнодоступних послуг міжособистісної комунікації з метою забезпечення наявності таких незалежних інструментів порівняння.

4. Держави-члени можуть вимагати, щоб надавачі послуг доступу до мережі Інтернет, послуг міжособистісної комунікації з використанням нумерації або обох видів послуг безкоштовно поширювали інформацію, що становить суспільний інтерес, для наявних та нових кінцевих користувачів, у відповідних випадках, засобами, які вони зазвичай використовують у спілкуванні з кінцевими користувачами. У такому випадку інформація, що становить суспільний інтерес, повинна бути надана відповідальними органами публічної влади в стандартизованому форматі і, серед іншого, має охоплювати такі теми:

(a) найбільш поширені види використання послуг доступу до мережі Інтернет та послуг міжособистісної комунікації з використанням нумерації для залучення до незаконних дій або розповсюдження шкідливого контенту, зокрема там, де це може зашкодити дотриманню прав і свобод інших осіб, включаючи порушення прав щодо захисту персональних даних, авторських та суміжних прав та правові наслідки такого порушення; і

(b) засоби захисту від ризиків для особистої безпеки, конфіденційності та персональних даних при використанні послуг доступу до мережі Інтернет та послуг міжособистісної комунікації з використанням нумерації.

1. Національні регуляторні органи у координації з іншими компетентними органами можуть вимагати від надавачів послуг доступу до мережі Інтернет та загальнодоступних послуг міжособистісної комунікації оприлюднювати вичерпну, порівнянну, надійну, зручну для використання та актуальну інформацію для кінцевих користувачів щодо якості їхніх послуг, якщо вони контролюють, принаймні, деякі елементи мережі безпосередньо або на підставі

угоди про рівень обслуговування, і про заходи, вжиті для забезпечення еквівалентності доступу для кінцевих користувачів з інвалідністю. Національні регуляторні органи у координації з іншими компетентними органами можуть також вимагати від надавачів загальнодоступних міжособистісних комунікаційних послуг інформувати споживачів, якщо якість послуг, які вони надають, залежить від будь-яких зовнішніх факторів, таких як контроль передачі сигналу або підключення до мережі.

Така інформація на запит повинна бути надана національним регуляторним органам та, у відповідних випадках, іншим компетентним органам до її оприлюднення.

Заходи щодо забезпечення якості обслуговування повинні відповідати Регламенту (ЄС) 2015/2120 .

2. Національні регуляторні органи у координації з іншими компетентними органами повинні встановити, максимально враховуючи настанови BEREC, параметри якості обслуговування, що підлягають вимірюванню, застосовні методи вимірювання, а також зміст, форму та спосіб оприлюднення інформації, у тому числі можливі механізми сертифікації якості. У відповідних випадках необхідно використосувати параметри, визначення та методи вимірювання, викладені у додатку X.

До 21 червня 2020 року, з метою сприяння послідовному застосуванню цього параграфа та додатка X, BEREC, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією, має затвердити настанови, що деталізують відповідні параметри якості обслуговування, включаючи параметри, що стосуються кінцевих користувачів з інвалідністю, застосовні методи вимірювання, зміст і формат публікації інформації, а також механізми сертифікації якості.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб умови та процедури припинення договору не діяли як негативний стимул для зміни надавача послуг та щоб договори, укладені між споживачами та надавачами загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, відмінних від послуг міжособистісної комунікації без використання нумерації та послуг передачі, що використовуються для надання послуг міжмашинної взаємодії, не передбачали строк дії зобов’язань, що перевищує 24 місяці. Держави-члени можуть ухвалювати або зберігати положення, які передбачають більш короткий максимальний строк дії договірних зобов’язань.

Цей параграф не застосовується до тривалості договору з оплатою у розстрочку, відповідно до якого споживач погодився, в окремому договорі, на оплату в розстрочку виключно за послуги розгортання фізичного підключення, зокрема до мереж надвисокої пропускної здатності. Договір з оплатою у розстрочку щодо розгортання фізичного підключення не повинен включати термінальне обладнання, таке як маршрутизатор або модем, і не має перешкоджати споживачам реалізовувати свої права за цією статтею.

2. Параграф 1 також повинен застосовуватись до кінцевих користувачів, які є мікропідприємствами, малими підприємствами або неприбутковими організаціями, якщо тільки вони у чіткій формі не відмовилися від обов’язкового дотримання відповідних положень.

3. Якщо договір або національне законодавство передбачає автоматичне продовження договору з фіксованою тривалістю щодо надання електронних комунікаційних послуг, відмінних від послуг міжособистісної комунікації без використання нумерації та послуг передачі, що використовуються для надання послуг міжмашинної взаємодії, держави-члени повинні забезпечити, щоб після такого продовження кінцеві користувачі мали право розірвати договір у будь-який час з максимальним періодом повідомлення, що не перевищує одного місяця, як це передбачено державами-членами, і без будь-яких витрат, за винятком зборів за отримані протягом періоду повідомлення послуги. Перед тим, як договір буде автоматично продовжено, надавачі повинні інформувати кінцевих користувачів, належним чином і своєчасно, з використанням довговічного носія інформації, про закінчення договірних зобов’язань та способи розірвання договору. Окрім того, в той же час надавачі мають надати кінцевим користувачам поради щодо найкращих тарифів стосовно їхніх послуг. Надавачі повинні надавати кінцевим користувачам інформацію щодо найкращих тарифів принаймні раз на рік.

4. Кінцеві користувачі мають право розірвати договір без додаткових витрат після повідомлення про зміни в договірних умовах, запропоновані надавачем загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, відмінних від послуг міжособистісної комунікації без використання нумерації, крім випадків, коли запропоновані зміни здійснені виключно на користь кінцевого користувача, мають суто адміністративний характер і не мають негативного впливу на кінцевого користувача або безпосередньо встановлюються законодавством Союзу чи національним законодавством.

Надавачі повинні повідомити кінцевих користувачів не пізніше, ніж за один місяць до будь-якої зміни умов договору, і одночасно поінформувати їх про їхнє право розірвати договір без додаткових витрат, якщо вони не приймають нові умови. Таке право на розірвання договору може бути використано протягом одного місяця після повідомлення. Держави-члени можуть продовжити цей період на період до трьох місяців. Держави-члени повинні забезпечити, щоб повідомлення здійснювалося чітким і зрозумілим способом з використанням довговічного носія інформації.

5. Будь-яка розбіжність, що має істотну тривалість або є часто повторюваною, між фактичними характеристиками електронної комунікаційної послуги, відмінної від послуги доступу до мережі Інтернет або послуги міжособистісної комунікації без використання нумерації, та характеристиками, зазначеними у договорі, має вважатись підставою для ініціювання засобів правового захисту, доступних споживачу відповідно до національного законодавства, включаючи право на розірвання договору без додаткових витрат.

6. Якщо кінцевий користувач має право розірвати договір про надання загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, відмінних від послуги міжособистісної комунікації без використання нумерації, до завершення узгодженого періоду дії договору відповідно до цієї Директиви, інших положень права Союзу або національного права, кінцевий користувач не повинен виплачувати компенсацію, окрім як за субсидоване термінальне обладнання, яке він утримує.

Якщо кінцевий користувач вирішує утримати термінальне обладнання, яке йшло в комплекті на момент укладання договору, будь-яка компенсація не повинна перевищувати його вартості пропорційно до часу, що сплив, як було погоджено на момент укладення договору, або решти плати за послуги, яку б довелося сплатити до завершення договору, в залежності від того, що є меншим.

Держави-члени можуть визначати інші методи для розрахунку обсягу компенсації за умови, що такі методи не призводять до рівня компенсації, що перевищує рівень, обчислений відповідно до другого підпараграфа.

Надавач повинен скасувати будь-які умови щодо використання такого термінального обладнання в інших мережах безкоштовно у визначений державами-членами час та не пізніше, ніж у момент сплати компенсації.

7. Що стосується послуг передачі, що використовуються для надання послуг міжмашинної взаємодії, вигоду від прав, зазначених в параграфах 4 і 6, повинні отримувати лише кінцеві користувачі, які є споживачами, мікропідприємствами, малими підприємствами або неприбутковими організаціями.

1. У випадку зміни надавача послуг доступу до мережі Інтернет відповідні надавачі надають кінцевому користувачеві достатню інформацію до і під час процесу зміни та забезпечують безперервність послуги доступу до мережі Інтернет, за винятком випадків, коли це технічно неможливо. Надавач, до якого здійснюється передання, повинен забезпечити, щоб активація послуги доступу до мережі Інтернет відбулася в найкоротші терміни, на дату і у строки, чітко узгоджені з кінцевим користувачем. Надавач, від якого здійснюється передання, повинен продовжувати надавати свою послугу доступу до мережі Інтернет на тих самих умовах, доки надавач, до якого здійснюється передання, не активує свою послугу доступу до мережі Інтернет. Перерва в обслуговуванні під час процедури зміни надавача не повинна перевищувати одного робочого дня.

Національні регуляторні органи повинні забезпечити ефективність і простоту процедури зміни надавача для кінцевого користувача.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі кінцеві користувачі з номерами національного плану нумерації мали право зберігати свої номери, на запит, незалежно від суб’єкта господарювання, що надає послугу, відповідно до частини C додатка VI.

3. У разі, якщо кінцевий користувач розриває договір, держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцевий користувач мав змогу зберегти право перенести номер з національного плану нумерації до іншого надавача мінімум протягом одного місяця після дати розірвання, якщо кінцевий користувач не відмовиться від цього права.

4. Національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб ціноутворення, пов’язане з наданням послуг перенесення номерів, було орієнтоване на витрати, і щоб безпосередні збори не застосовувалися до кінцевих користувачів.

5. Перенесення номерів та їхня подальша активація мають здійснюватися в найкоротші терміни та на дату, чітко узгоджену з кінцевим користувачем. У будь-якому випадку, для кінцевих користувачів, які уклали угоду про перенесення номера до нового надавача, такий номер має бути активований протягом одного робочого дня з дати, узгодженої з кінцевим користувачем. У разі невиконання процесу перенесення, надавач, від якого здійснюється передання, повторно активує номер і пов’язані з ним послуги кінцевого користувача до моменту успішного перенесення. Надавач, від якого здійснюється передання, продовжує надавати свої послуги на тих самих умовах, доки не будуть активовані послуги надавача, до якого здійснюється передання. У будь-якому випадку, перерва в обслуговуванні під час процедури зміни надавача та перенесення номерів не повинна перевищувати одного робочого дня. Оператори, чиї мережі доступу або засоби використовуються надавачем, від якого здійснюється передання, або надавачем, до якого здійснюється передання, або обома надавачами, повинні забезпечити відсутність перерви в обслуговуванні, яка б затримала процедуру зміни надавача та перенесення номера.

6. Надавач, до якого здійснюється передання, повинен керувати процедурами зміни та перенесення, викладеними у параграфах 1 та 5, і обидва, як надавач, від якого здійснюється передання, так і надавач, до якого здійснюється передання, повинні добросовісно співпрацювати. Вони не повинні затримувати процедури зміни надавача та перенесення або зловживати ними, а також не повинні переносити номери або переключати кінцевих користувачів без явної згоди кінцевих користувачів. Договори кінцевих користувачів з надавачем, від якого здійснюється передання, припиняються автоматично після завершення процесу зміни надавача.

Національні регуляторні органи можуть визначати деталі процесів зміни надавача та перенесення, беручи до уваги національні положення щодо договорів, технічну доцільність та необхідність підтримувати безперервність обслуговування кінцевих користувачів. Вони повинні включати, якщо технічно можливо, вимогу щодо завершення перенесення номера за допомогою забезпечення послугами через повітря, якщо кінцевий користувач не вимагає іншого. Національні регуляторні органи також мають вживати відповідних заходів для забезпечення того, щоб кінцеві користувачі були належним чином поінформовані та захищені протягом процедури зміни надавача та перенесення і не були переключені до іншого надавача без їхньої згоди.

Надавачі, на вимогу, повинні відшкодувати будь-які залишкові кошти споживачам, що користувалися послугами на умовах передоплати. Стягнення плати за відшкодування можливе лише за умови, якщо це передбачено договором. Будь-яка така плата повинна бути пропорційною і співмірною з фактичними витратами, які понесе надавач, від якого здійснюється передання, при наданні відшкодування.

7. Держави-члени повинні встановити правила щодо штрафних санкцій у разі невиконання надавачем зобов’язань, передбачених цією статтею, включаючи затримки у процедурі перенесення або зловживання такою процедурою надавачем або в його інтересах.

8. Держави-члени повинні встановити правила щодо виплати надавачами компенсації кінцевим користувачам у простий і своєчасний спосіб у разі невиконання надавачем послуг зобов’язань, викладених у цій статті, у випадку затримок або зловживань процедурами зміни надавача і переключення, а також пропущених узгоджених строків обслуговування або встановлення обладнання.

9. На додаток до інформації, яка вимагається згідно з додатком VIII, держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцеві користувачі були належним чином поінформовані про існування прав на компенсацію, зазначених у параграфах 7 і 8.

1. Якщо пакет послуг або пакет послуг і термінального обладнання, що пропонується споживачеві, включає, принаймні, послугу доступу до мережі Інтернет або загальнодоступну послугу міжособистісної комунікації з використанням нумерації, стаття 102(3), стаття 103(1), стаття 105 і стаття 106(1) мають застосовуватися до всіх елементів пакету, включаючи, mutatis mutandis, ті, які не охоплюються іншими положеннями.

2. Якщо споживач, відповідно до права Союзу або національного законодавства, яке відповідає праву Союзу, має право припинити дію будь-якого елемента пакету, зазначеного в параграфі 1, до закінчення строку дії укладеного договору через недотримання договору або ненадання послуги, держави-члени передбачають, щоб споживач мав право розірвати договір по відношенню до всіх елементів пакету.

3. Будь-яка підписка на додаткові послуги або термінальне обладнання, що надаються або розповсюджуються одним і тим самим надавачем послуг доступу до мережі Інтернет або загальнодоступних послуг міжособистісної комунікації з використанням нумерації, не повинна продовжувати початковий строк дії договору, до якого додаються такі послуги або термінальне обладнання, якщо споживач прямо не погоджується на інше, коли оформлює підписку на додаткові послуги або термінальне обладнання.

4. Параграфи 1 та 3 також повинні застосовуватись до кінцевих користувачів, які є мікропідприємствами, малими підприємствами або неприбутковими організаціями, якщо тільки вони у чіткій формі не відмовилися від обов’язкового дотримання усіх таких положень або їх частини.

5. Держави-члени можуть також застосовувати параграф 1 стосовно інших положень, викладених у цьому Розділі.

Держави-члени повинні вжити усіх необхідних заходів для забезпечення максимально можливої доступності послуг голосової комунікації та послуг доступу до мережі Інтернет, що надаються через електронні комунікаційні мережі загального користування у випадку катастрофічного виходу з ладу мережі або у випадку форс-мажорних обставин. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі послуг голосової комунікації вживали усіх необхідних заходів для забезпечення безперебійного доступу до служб екстреної допомоги та безперервної передачі попереджень для населення.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі кінцеві користувачі послуг, зазначених у параграфі 2, включаючи користувачів таксофонів, мали змогу отримувати доступ до служб екстреної допомоги за допомогою екстреної комунікації безкоштовно і без використання будь- яких засобів оплати, використовуючи єдиний європейський номер екстреної допомоги "112" та будь-який національний номер екстреної допомоги, визначений державами-членами.

Держави-члени повинні сприяти доступу до служб екстреної допомоги через єдиний європейський номер екстреної допомоги "112" з електронних комунікаційних мереж, які не є загальнодоступними, але які дозволяють здійснювати виклики на загальнодоступні мережі, зокрема, коли суб’єкт господарювання, відповідальний за таку мережу, не надає альтернативного і простого доступу до служби екстреної допомоги.

2. Держави-члени, після консультацій з національними регуляторними органами та службами екстреної допомоги і надавачами електронних комунікаційних послуг, повинні забезпечити, щоб надавачі загальнодоступних послуг міжособистісної комунікації з використанням нумерації, якщо такі послуги дозволяють кінцевим користувачам здійснювати виклики на номер у національному або міжнародному плані нумерації, забезпечували доступ до служб екстреної допомоги через екстрену комунікацію до найбільш прийнятної точки приймання безпекових викликів (PSAP).

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі екстрені комунікації на єдиний європейський номер екстреної допомоги "112" належним чином приймалися та опрацьовувалися у спосіб, який найкраще відповідає організації національних систем екстреної допомоги. Такі екстрені комунікації повинні прийматись і опрацьовуватись, принаймні, настільки ж оперативно та ефективно, як екстрені комунікації, що надходять на національний номер або номери екстреної допомоги, якщо вони продовжують використовуватись.

4. До 21 грудня 2020 року та кожні два роки після цього Комісія подає Європейському Парламенту та Раді звіт про ефективність впровадження єдиного європейського номера екстреної допомоги "112".

5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб доступ для кінцевих користувачів з інвалідністю до служб екстреної допомоги був доступний через екстрені комунікації і був еквівалентний тому, яким користуються інші кінцеві користувачі, відповідно до права Союзу, що гармонізує вимоги до доступності товарів та послуг. Комісія та національні регуляторні або інші компетентні органи повинні вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб під час подорожі в іншу державу-члена кінцеві користувачі з інвалідністю мали доступ до служб екстреної допомоги на рівноцінній з іншими кінцевими користувачами основі, де це можливо без попереднього реєстрації. Такі заходи мають бути спрямовані на забезпечення взаємодійності між державами-членами і мають базуватись, наскільки це можливо, на європейських стандартах або специфікаціях, встановлених відповідно до статті 39. Такі заходи не повинні перешкоджати ухваленню державами-членами додаткових вимог для досягнення цілей, встановлених у цій статті.

6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб інформація про місцезнаходження абонента, що здійснює виклик, була доступна для найбільш прийнятної точки приймання безпекових викликів (PSAP) без затримки після встановлення екстреної комунікації. Вона повинна включати в себе інформацію про місцезнаходження на основі мережі, та, де це можливо, інформацію про місцезнаходження абонента, що здійснює виклик, отриману з мобільного пристрою. Держави-члени повинні забезпечити, щоб встановлення та передача інформації про місцезнаходження абонента були безкоштовними для кінцевого користувача та точки приймання безпекових викликів (PSAP) для всіх екстрених комунікацій на єдиний європейський номер екстреної допомоги "112". Держави-члени можуть поширювати таке зобов’язання на екстрені комунікації на національні номери екстреної допомоги. Компетентні регуляторні органи, якщо необхідно - після консультації з BEREC, встановлюють критерії точності та надійності інформації про місцезнаходження абонента, що надається.

7. Держави-члени повинні забезпечити, щоб кінцеві користувачі були належним чином поінформовані про існування та використання єдиного європейського номера екстреної допомоги "112", а також про його спеціальні можливості, включаючи ініціативи, спеціально орієнтовані на осіб, які подорожують між державами-членами, та кінцевих користувачів з інвалідністю. Така інформація повинна надаватися у доступних форматах, з урахуванням різних видів інвалідності. Комісія має підтримувати та доповнювати дії держав-членів.

8. З метою забезпечення ефективного доступу до служб екстреної допомоги через екстрену комунікацію на єдиний європейський номер екстреної допомоги "112" у державах-членах, Комісія, після консультацій з BEREC, повинна ухвалити делеговані акти відповідно до статті 117, що доповнюють параграфи 2, 5 та 6 цієї статті стосовно заходів, необхідних для забезпечення сумісності, взаємодійності, якості, надійності та безперервності екстрених комунікацій в Союзі стосовно інформації про місцезнаходження абонента, що здійснює виклик, доступу для кінцевих користувачів з інвалідністю та маршрутизації до найбільш прийнятної точки приймання безпекових викликів (PSAP). Перший такий делегований акт має бути ухвалений до 21 грудня 2022 року.

Такі делеговані законодавчі акти повинні ухвалюватися без обмеження та не повинні впливати на організацію служб екстреної допомоги, які залишаються у виключній компетенції держав-членів.

BEREC повинен вести базу даних номерів Е.164 служб екстреної допомоги держав-членів для забезпечення того, щоб вони могли контактувати одна з одною з однієї держави-члена до іншої, якщо така база даних не ведеться іншою організацією.

1. До 21 червня 2022 року держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли існують системи публічного оповіщення про значні надзвичайні ситуації та катастрофи, що наближаються або розгортаються, оповіщення передавалися надавачами мобільних послуг міжособистісної комунікації з використанням нумерації відповідним кінцевим користувачам.

2. Незважаючи на параграф 1, держави-члени можуть вирішувати, що публічні оповіщення повинні передаватися через загальнодоступні електронні комунікаційні послуги, відмінні від тих, які зазначені в параграфі 1, та інші, ніж послуги мовлення, або через мобільний застосунок, що залежить від послуги доступу до мережі Інтернет, за умови, що ефективність системи оповіщення є рівноцінною з точки зору покриття та здатності охопити кінцевих користувачів, включаючи тих, які лише тимчасово перебувають на відповідній території, максимально враховуючи настанови BEREC. Публічні оповіщення повинні бути простими з точки зору їх отримання кінцевими користувачами.

До 21 червня 2020 року, після консультацій з органами, відповідальними за точки приймання безпекових викликів (PSAPs), BEREC має оприлюднити настанови щодо того, як слід оцінювати, чи ефективність систем публічного оповіщення згідно з цим параграфом є рівноцінною за ефективністю системам відповідно до параграфа 1.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи визначали вимоги, які мають виконуватися надавачами загальнодоступних електронних комунікаційних послуг для забезпечення того, щоб кінцеві користувачі з інвалідністю:

(a) мали доступ до електронних комунікаційних послуг, включаючи відповідну інформацію щодо договору, що надається відповідно до статті 102, рівноцінну тій, яку отримують більшість кінцевих користувачів;

(b) могли скористатися вибором суб’єктів господарювання та послуг, доступних більшості кінцевих користувачів.

2. Вживаючи заходи, зазначені у параграфі 1 цієї статті, держави-члени мають заохочувати дотримання відповідних стандартів або специфікацій, встановлених відповідно до статті 39.