• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1972 від 11 грудня 2018 року про запровадження Європейського кодексу електронних комунікацій

Європейський Союз | Директива, Інформація, Вимоги, Опис, Критерії, Умови, Перелік, Міжнародний документ від 11.12.2018 № 2018/1972
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Директива, Інформація, Вимоги, Опис, Критерії, Умови, Перелік, Міжнародний документ
  • Дата: 11.12.2018
  • Номер: 2018/1972
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Директива, Інформація, Вимоги, Опис, Критерії, Умови, Перелік, Міжнародний документ
  • Дата: 11.12.2018
  • Номер: 2018/1972
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
(b) надає всім зацікавленим сторонам, включаючи користувачів і споживачів, можливість висловити свою позицію щодо будь-яких обмежень шляхом проведення публічних консультацій відповідно до статті 23.
2. Якщо держава-член приходить до висновку, що кількість прав користування має бути обмежена, вона повинна чітко визначити і обґрунтувати цілі, які переслідуються через проведення конкурсних процедур або порівняльної процедури відбору згідно з цією статтею, і, де це можливо, представити їх у кількісній формі, надаючи належну увагу необхідності виконання національних цілей внутрішнього ринку. Цілі, які держава-член може встановити при розробці конкретної процедури відбору, на додаток до сприяння конкуренції, мають обмежуватись одним або кількома з наступних пунктів:
(a) сприяння покращенню покриття;
(b) забезпечення необхідної якості обслуговування;
(c) сприяння ефективному використанню радіочастотного спектра, у тому числі з урахуванням умов, включених до прав користування, та рівня плати;
(d) сприяння інноваціям та розвитку бізнесу.
Національний регуляторний або інший компетентний орган має чітко визначити та обґрунтувати вибір процедури відбору, включаючи будь-який попередній етап для доступу до процедури відбору. Він також має чітко визначити результати будь-якого пов’язаного оцінювання конкурентної, технічної та економічної ситуації на ринку та надати підстави для можливого використання та вибору заходів відповідно до статті 35.
3. Держави-члени повинні оприлюднити будь-яке рішення щодо обраної процедури відбору та відповідних правил, чітко зазначаючи їх підстави. Також мають бути оприлюднені умови, які будуть включені до прав користування.
4. Після визначення процедури відбору держава-член має запросити до подання заявок на права користування.
5. Якщо держава-член приходить до висновку, що можуть бути надані додаткові права користування радіочастотним спектром або поєднання загальної авторизації і індивідуальних прав користування, вона повинна оприлюднити такий висновок і ініціювати процес надання таких прав.
6. У випадках, коли необхідно обмежити надання прав користування радіочастотним спектром, держави-члени повинні надавати такі права на підставі критеріїв відбору та процедури відбору, які є об’єктивними, прозорими, недискримінаційними та пропорційними. Будь-які такі критерії відбору мають належним чином враховувати досягнення цілей і вимог статей 3, 4, 28 і 45.
7. Якщо повинні застосовуватися конкурентні або порівняльні процедури відбору, держави- члени можуть продовжити максимальний строк у шість тижнів, зазначений у статті 48(6), до тих пір, поки це необхідно для забезпечення того, щоб такі процедури були справедливими, розумними, відкритими і прозорими для всіх зацікавлених сторін, але не більше ніж на вісім місяців, з урахуванням будь-якого конкретного графіка, встановленого відповідно до статті 53.
Такі строки не повинні обмежувати дію будь-яких міжнародних угод, що стосуються користування радіочастотним спектром та координації супутників.
8. Ця стаття не обмежує передачу прав користування радіочастотним спектром відповідно до статті 51.
ГЛАВА IV
Розгортання та використання бездротового мережевого обладнання
Доступ до локальних радіомереж
1. Компетентні органи повинні дозволяти надання доступу через RLAN до електронної комунікаційної мережі загального користування, а також користування гармонізованим радіочастотним спектром для надання такого доступу, що підпадає лише під умови загальної авторизації, які стосуються користування радіочастотним спектром, як зазначено у статті 46(1).
Якщо таке надання доступу не є частиною господарської діяльності або є допоміжним для господарської діяльності або державної служби, що не залежить від передачі сигналів у таких мережах, будь-який суб’єкт господарювання, орган публічної влади або кінцевий користувач, що надає такий доступ, не повинен підпадати під будь-яку загальну авторизацію щодо надання електронних комунікаційних мереж або послуг відповідно до статті 12, під зобов’язання щодо прав кінцевих користувачів відповідно до Розділу II Частини III або під зобов’язання щодо взаємоз’єднання їхніх мереж відповідно до статті 61(1).
2. Має застосовуватись стаття 12 Директиви 2000/31/ЄС .
3. Компетентні органи не повинні перешкоджати надавачам електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг надавати громадськості доступ до своїх мереж через RLAN, які можуть розташовуватися в приміщеннях кінцевого користувача, за умови дотримання відповідних вимог загальної авторизації та попередньої інформованої згоди кінцевого користувача.
4. Відповідно до, зокрема, статті 3(1) Регламенту (ЄС) 2015/2120 компетентні органи повинні забезпечувати, щоб надавачі електронних комунікаційних мереж загального користування або загальнодоступних електронних комунікаційних послуг в односторонньому порядку не обмежували або не перешкоджали кінцевим користувачам:
(a) здійснювати за власним вибором доступ до RLAN, наданих третьою стороною; або
(b) дозволяти обопільний або, більш загально, доступ до мереж таких надавачів для інших кінцевих користувачів через RLAN, в тому числі на основі ініціатив третіх сторін, які агрегують і роблять загальнодоступними RLAN різних кінцевих користувачів.
5. Компетентні органи не повинні обмежувати або перешкоджати кінцевим користувачам надавати доступ, обопільно або на інших умовах, до своїх RLAN іншим кінцевим користувачам, у тому числі на основі ініціатив третіх осіб, які агрегують і роблять RLAN різних кінцевих користувачів загальнодоступними.
6. Компетентні органи не повинні безпідставно обмежувати надання доступу громадськості до RLAN:
(a) державними організаціями або у громадських місцях, розташованих поблизу приміщень, які займають такі державні організації, коли надання такого доступу є допоміжним для державних послуг, що надаються в таких приміщеннях;
(b) за ініціативою неурядових організацій або органів публічного сектора агрегувати та зробити взаємно або більш загально доступними RLAN різних кінцевих користувачів, включаючи, якщо застосовно, RLAN, до яких надається публічний доступ відповідно до пункту (a).
Розгортання та експлуатація точок бездротового доступу короткого радіусу дії
1. Компетентні органи не повинні безпідставно обмежувати розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії. Держави-члени прагнуть забезпечити, щоб будь-які правила, що регулюють розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії, були узгоджені на національному рівні. Такі правила мають оприлюднюватись до їх застосування.
Зокрема, компетентні органи не мають регулювати розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії, які відповідають характеристикам, встановленим відповідно до параграфа 2, шляхом видачі будь-яких індивідуальних містобудівних дозволів або інших індивідуальних попередніх дозволів.
Як відступ від другого підпараграфа цього параграфа, компетентні органи можуть вимагати дозволи на розміщення точок бездротового доступу короткого радіусу дії на будівлях або ділянках архітектурної, історичної або природної цінності, які охороняються відповідно до національного права, або коли це необхідно для громадської безпеки. Стаття 7 Директиви 2014/61/ЄС застосовується до надання таких дозволів.
2. Комісія за допомогою імплементаційних актів повинна уточнити фізичні та технічні характеристики, такі як максимальний розмір, вага та, залежно від випадку, потужність випромінювання точки бездротового доступу короткого радіусу дії.
Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною в статті 118(4).
Перший такий імплементаційний акт має бути ухвалено до 30 червня 2020 року.
3. Ця стаття не обмежує основні вимоги, викладені у Директиві 2014/53/ЄС, а також режим авторизації, який застосовується для користування відповідним радіочастотним спектром.
4. Держави-члени, застосовуючи, де це доречно, процедури, ухвалені відповідно до Директиви 2014/61/ЄС, забезпечують, щоб оператори мали право на доступ до будь-якої фізичної інфраструктури, що контролюється національними, регіональними або місцевими органами публічної влади, яка є технічно придатною для розміщення точок бездротового доступу короткого радіусу дії або для підключення таких точок доступу до магістральної мережі, включаючи вуличне обладнання, таке як стовпи вуличного освітлення, дорожні знаки, світлофори, білборди, автобусні та трамвайні зупинки та станції метро. Органи публічної влади повинні задовольняти всі обґрунтовані запити про доступ на справедливих, розумних, прозорих і недискримінаційних умовах, які мають бути оприлюднені в єдиному інформаційному пункті.
5. Не обмежуючи будь-які комерційні угоди, до розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії не повинна застосовуватися будь-яка плата або збори, що перевищують адміністративні збори відповідно до статті 16.
Технічні регламенти щодо електромагнітних полів
Процедури, викладені в Директиві (ЄС) 2015/1535, повинні застосовуватись до будь-якого проекту заходу держав-членів, який встановлює для розгортання точок бездротового доступу короткого радіусу дії інші вимоги щодо електромагнітних полів, ніж ті, що передбачені в Рекомендації 1999/519/ЕС.
РОЗДІЛ II
ДОСТУП
ГЛАВА I
Загальні положення, принципи доступу
Загальні рамки для доступу та взаємоз’єднання
1. Держави-члени повинні забезпечити відсутність обмежень, що перешкоджали б суб’єктам господарювання в одній державі-члені або в різних державах-членах вести переговори між собою щодо технічних і комерційних домовленостей про доступ або взаємоз’єднання відповідно до права Союзу. Суб’єкт господарювання, який подає запит на доступ або взаємоз’єднання, не потребує авторизації в державі-члені, де запитується доступ або взаємоз’єднання, якщо він не надає послуги та не управляє мережею в такій державі-члені.
2. Без обмеження дії статті 114, держави-члени не повинні зберігати в силі правові або адміністративні заходи, які вимагають від суб’єктів господарювання при наданні доступу або взаємоз’єднання пропонувати різним суб’єктам господарювання різні умови за аналогічні послуги або заходи, що накладають зобов’язання, не пов’язані з фактичними послугами доступу та взаємоз’єднання, що надаються без обмеження умов, викладених у додатку I.
Права та обов’язки суб’єктів господарювання
1. Оператори електронних комунікаційних мереж загального користування повинні мати право за зверненням інших суб’єктів господарювання, авторизованих відповідно до статті 15, зобов’язання вести переговори між собою про взаємоз’єднання з метою надання загальнодоступних електронних комунікаційних послуг, щоб забезпечити надання та взаємодійність послуг по всьому Союзу. Оператори пропонують доступ та взаємоз’єднання іншим суб’єктам господарювання на умовах, що відповідають зобов’язанням, накладеним національним регуляторним органом відповідно до статей 61, 62 та 68.
2. Без обмеження дії статті 21, держави-члени повинні вимагати, щоб суб’єкти господарювання, які отримують інформацію від іншого суб’єкта господарювання до, під час або після процесу переговорів щодо доступу або укладання домовленостей про взаємоз’єднання, використовували таку інформацію виключно з метою, для якої вона була надана, і в будь-який час дотримувалися конфіденційності переданої або збереженої інформації. Такі суб’єкти господарювання не повинні передавати отриману інформацію будь-якій іншій стороні, зокрема іншим підрозділам, дочірнім компаніям або партнерам, яким така інформація може забезпечити конкурентну перевагу.
3. Держави-члени можуть передбачати проведення переговорів через нейтральних посередників, якщо цього вимагають умови конкуренції.
ГЛАВА II
Доступ і взаємоз’єднання
Повноваження та завдання національних регуляторних та інших компетентних органів щодо доступу та взаємоз’єднання
1. Національні регуляторні органи або, у випадку пунктів (b) та (c) першого підпараграфа параграфа 2 цієї статті, національні регуляторні органи або інші компетентні органи, діючи задля досягнення цілей, викладених у статті 3, мають заохочувати і, де доцільно, забезпечувати, відповідно до цієї Директиви, належний доступ і взаємоз’єднання, взаємодійсність послуг, виконуючи свої обов’язки таким чином, щоб сприяти ефективності, стійкій конкуренції, розгортанню мереж надвисокої пропускної здатності, ефективним інвестиціям та інноваціям, а також надавати максимальну користь кінцевим користувачам.
Вони повинні надавати настанови та оприлюднювати процедури, що застосовуються для отримання доступу та взаємоз’єднання, щоб забезпечити, щоб малі та середні підприємства та оператори з обмеженим географічним охопленням могли отримати користь від накладених зобов’язань.
2. Зокрема, без обмеження заходів, які можуть бути вжиті щодо суб’єктів господарювання, визначених як такі, що мають значну ринкову владу відповідно до статті 68, національні регуляторні органи або, у випадку пунктів (b) і (c) цього підпараграфа, інші компетентні органи повинні мати можливість накладати:
(a) в обсязі, необхідному для забезпечення наскрізного підключення, зобов’язання на суб’єкти господарювання, що підпадають під загальну авторизацію і які контролюють доступ до кінцевих користувачів, включаючи, в обґрунтованих випадках, зобов’язання щодо взаємоз’єднання їхніх мереж, якщо вони ще не були накладені;
(b) у обґрунтованих випадках і в необхідному обсязі, зобов’язання на суб’єкти господарювання, що підпадають під загальну авторизацію і які контролюють доступ до кінцевих користувачів, для забезпечення операційної сумісності їхніх послуг;
(c) в обґрунтованих випадках, коли наскрізне підключення між кінцевими користувачами знаходиться під загрозою через відсутність взаємодійсноті між послугами міжособистісної комунікації та в обсязі, необхідному для забезпечення наскрізного підключення між кінцевими користувачами, зобов’язання на відповідних надавачів послуг міжособистісної комунікації без використання нумерації, які досягають значного рівня покриття та охоплення користувачів, для забезпечення операційної сумісності їхніх послуг;
(d) в обсязі, необхідному для забезпечення доступності для кінцевих користувачів послуг цифрового радіо- та телевізійного мовлення та пов’язаних з ними додаткових послуг, визначених державою-членом, зобов’язання на операторів щодо надання доступу до інших засобів, зазначених у частині II додатка II, на справедливих, обґрунтованих та недискримінаційних умовах.
Зобов’язання, зазначені у параграфі (c) першого підпараграфа, можуть накладатись лише:
(i) в обсязі, необхідному для забезпечення взаємодійсності послуг міжособистісної комунікації, і можуть включати пропорційні зобов’язання для надавачів таких послуг оприлюднювати та дозволяти використання, зміну та перерозподіл відповідної інформації органами влади та іншими надавачами або використовувати та впроваджувати стандарти чи специфікації, перелічені у статті 39(1) або у будь-яких інших відповідних європейських або міжнародних стандартах;
(ii) якщо Комісія, після консультацій з BEREC і з максимальним урахуванням його позиції, виявила значну загрозу для наскрізного підключення між кінцевими користувачами по всьому Союзу або принаймні в трьох державах-членах і ухвалила імплементаційні заходи, визначивши характер та масштаби зобов’язань, які можуть бути накладені.
Імплементаційні заходи, зазначені в пункті (ii) другого підпараграфа, ухвалюють згідно з експертною процедурою, зазначеною у статті 118(4).
3. Зокрема, і не обмежуючи параграфи 1 і 2, національні регуляторні органи можуть, за обґрунтованим зверненням, накладати зобов’язання щодо надання доступу до електропроводки, кабелів та пов’язаних з ними засобів у будівлях або до першої точки концентрації чи розподілу, що визначається національним регуляторним органом, якщо така точка знаходиться поза межами будівлі. Якщо таке є обґрунтованим на підставі того, що дублювання таких елементів мережі було б економічно неефективним або фізично неможливим, такі зобов’язання можуть бути накладені на надавачів електронних комунікаційних мереж або на власників таких електропроводів і кабелів та пов’язаних засобів, якщо ці власники не є надавачами електронних комунікаційних мереж. Встановлені умови доступу можуть включати в себе окремі правила щодо доступу до таких елементів мережі, пов’язаних засобів та пов’язаних послуг, щодо прозорості та недискримінації та щодо розподілу витрат на доступ, які, де це необхідно, коригуються з урахуванням факторів ризику.
Якщо національний регуляторний орган приходить до висновку, враховуючи, де це доречно, зобов’язання, які випливають з будь-якого відповідного аналізу ринку, що зобов’язання, накладені відповідно до першого підпараграфа, не враховують в достатній мірі високі та постійні економічні або фізичні бар’єри для дублювання елементів мережі, які лежать в основі наявної, або такої, що складається, ринкової ситуації, яка значним чином обмежує результати конкуренції для кінцевих користувачів, він може розширити дію таких зобов’язань щодо доступу, на чесних та обґрунтованих умовах, за межі першої точки концентрації або розподілу до точки, визначеної як найближча до кінцевих користувачів, що здатна розмістити достатню кількість підключень кінцевих користувачів, щоб бути комерційно виправданою для ефективних бажаючих отримати доступ. При визначенні міри розширення поза межами першої точки концентрації або розподілу національний регуляторний орган повинен максимально враховувати відповідні настанови BEREC. Якщо це виправдано з технічних або економічних міркувань, національні регуляторні органи можуть накладати зобов’язання щодо активного або віртуального доступу.
Національні регуляторні органи не повинні накладати зобов’язання відповідно до другого підпараграфа на надавачів електронних комунікаційних мереж, якщо вони встановлюють, що:
(a) надавач має характеристики, перелічені у статті 80(1), і робить доступними життєздатні та подібні альтернативні засоби досягнення кінцевих користувачів шляхом надання доступу до мережі надвисокої пропускної здатності будь-якому суб’єкту господарювання на справедливих, недискримінаційних та розумних умовах; національні регуляторні органи можуть робити таке виключення для інших надавачів, які пропонують, на справедливих, недискримінаційних і обґрунтованих умовах, доступ до мережі надвисокої пропускної здатності; або
(b) накладення зобов’язань поставило б під загрозу економічну чи фінансову життєздатність для розгортання нової мережі, особливо невеликими місцевими проектами.
Як відступ від пункту (a) третього підпараграфа, національні регуляторні органи можуть накладати зобов’язання на надавачів електронних комунікаційних мереж, які відповідають критеріям, встановленим у зазначеному пункті, якщо відповідна мережа фінансується державою.
До 21 грудня 2020 року BEREC має опублікувати настанови, що сприятимуть послідовному застосуванню цього параграфа, встановивши відповідні критерії для визначення:
(a) першої точки концентрації або розподілу;
(b) точки, поза межами першої точки концентрації або розподілу, здатної розміщувати достатню кількість підключень кінцевих користувачів, що дає змогу ефективному суб’єкту господарювання подолати визначені суттєві бар’єри для дублювання;
(c) які розгортання мережі можна вважати новими;
(d) які проекти можна вважати малими; і
(e) які економічні або фізичні бар’єри для дублювання є високими і тривалими.
4. Без обмеження параграфів 1 і 2, держави-члени повинні забезпечити, щоб компетентні органи мали повноваження накладати на суб’єкти господарювання, що надають або авторизовані надавати електронні комунікаційні мережі, зобов’язання щодо спільного використання пасивної інфраструктури або зобов’язання укладати угоди про локальний роумінг, в обох випадках, якщо це безпосередньо необхідно для надання послуг, які використовують радіочастотний спектр, на місцевому рівні, відповідно до права Союзу і за умови, що жодні життєздатні та подібні альтернативні засоби доступу до кінцевих користувачів не є доступними для будь-якого суб’єкта господарювання на справедливих та обґрунтованих умовах. Компетентні органи можуть накладати такі зобов’язання тільки тоді, коли така можливість чітко передбачена при наданні прав користування радіочастотним спектром і якщо це є обґрунтованим на підставі того, що на території, що підпадає під такі зобов’язання, непереборні економічні або фізичні обставини перешкоджають розгортанню інфраструктури, яке б обумовлювалося ринковими умовами, для надання мереж або послуг, які базуються на користуванні радіочастотним спектром, і тому доступ до мереж або послуг для кінцевих користувачів є недостатнім або відсутнім. За тих обставин, коли доступ і спільне використання пасивної інфраструктури не є достатніми для врегулювання ситуації, національні регуляторні органи можуть накласти зобов’язання щодо спільного використання активної інфраструктури.
Компетентні органи повинні враховувати:
(a) необхідність максимального підключення по всьому Союзу, уздовж основних транспортних шляхів та на окремих територіях, а також можливість значно збільшити вибір і підвищити якість послуг для кінцевих користувачів;
(b) ефективне користування радіочастотним спектром; або
(c) технічну доцільність спільного користування та пов’язаних з ним умов;
(d) стан конкуренції на рівні інфраструктури та на рівні послуг;
(e) технологічні інновації;
(f) першочергову необхідність підтримати ініціативу наявного оператора мережі щодо розгортання інфраструктури.
У разі вирішення спорів компетентні органи можуть, зокрема, накладати на бенефіціара зобов’язання щодо спільного використання або доступу, зобов’язання спільно користуватися радіочастотним спектром з власником інфраструктури на відповідній території.
5. Зобов’язання та умови, встановлені згідно з параграфами 1-4 цієї статті, мають бути об’єктивними, прозорими, пропорційними та не дискримінаційними, вони повинні впроваджуватись відповідно до процедур, зазначених у статтях 23, 32 та 33. Національні регуляторні та інші компетентні органи, які наклали такі зобов’язання та умови, повинні оцінювати їхні результати протягом п’яти років після ухвалення попередніх заходів стосовно тих самих суб’єктів господарювання та оцінювати, чи доцільно відкликати або змінити їх з огляду на умови, що змінюються. Такі органи повинні повідомляти про результати свого оцінювання відповідно до процедур, зазначених у статтях 23, 32 та 33.
6. Для цілей параграфів 1 і 2 цієї статті держави-члени повинні забезпечити, щоб національний регуляторний орган був уповноважений втручатися за власною ініціативою, якщо це обґрунтовано, для забезпечення цілей політики, зазначених у статті 3, відповідно до цієї Директиви та, зокрема, із урахуванням процедур, зазначених у статтях 23 та 32.
7. До 21 червня 2020 року, з метою сприяння національними регуляторними органами процесу послідовного визначення місця розташування кінцевих точок мережі, BEREC, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією, має ухвалити настанови щодо спільних підходів до ідентифікації кінцевої точки в мережах з різною топологією. Національні регуляторні органи повинні максимально враховувати такі настанови при визначенні місця знаходження кінцевих точок мережі.
Системи умовного доступу та інші засоби
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб умови, викладені у частині I додатка II, застосовувались до послуг цифрового телевізійного та радіомовлення з умовним доступом, які транслюються для глядачів і слухачів в Союзі, незалежно від засобів передачі.
2. Якщо в результаті аналізу ринку, проведеного відповідно до статті 67(1), національний регуляторний орган виявляє, що один або більше суб’єктів господарювання не мають значної ринкової влади на відповідному ринку, він може змінити або скасувати умови стосовно таких суб’єктів господарювання, відповідно до процедур, зазначених у статтях 23 та 32, лише в тій мірі, в якій:
(a) на доступність для кінцевих користувачів радіо- та телевізійних передач і каналів мовлення та послуг, визначених відповідно до статті 114, не буде здійснюватися негативний вплив через таку зміну або скасування; і
(b) на перспективи ефективної конкуренції не буде здійснюватися негативний вплив через таке внесення змін або скасування для наступних ринків:
(i) роздрібні послуги цифрового телебачення та радіомовлення; і
(ii) системи умовного доступу та інші пов’язані засоби.
Сторонам, яких стосується така зміна або скасування умов, має надаватись належний період повідомлення.
3. Умови, що застосовуються згідно з цією статтею, не обмежують здатності держав-членів накладати зобов’язання стосовно презентаційного аспекту електронних телегідів (EPG) та аналогічних засобів лістингу і навігації.
4. Незважаючи на параграф 1 цієї статті, держави-члени можуть дозволити своєму національному регуляторному органу якнайшвидше після 20 грудня 2018 року та періодично після цього переглядати умови, що застосовуються відповідно до цієї статті, шляхом проведення аналізу ринку відповідно до статті 67(1), щоб визначити, чи необхідно зберігати, змінювати або скасовувати застосовані умови.
ГЛАВА III
Аналіз ринку та значна ринкова влада
Суб’єкти господарювання зі значною ринковою владою
1. Якщо ця Директива вимагає від національних регуляторних органів визначати, чи мають суб’єкти господарювання значну ринкову владу відповідно до процедури, зазначеної у статті 67, в такому випадку має застосовуватись параграф 2 цієї статті.
2. Суб’єкт господарювання має вважатись таким, що має значну ринкову владу, якщо він, окремо або спільно з іншими, користується положенням, еквівалентним домінуванню, а саме положенням економічної сили, яке надає йому можливість поводитися значною мірою незалежно від конкурентів, клієнтів і, зрештою, споживачів.
Зокрема, національні регуляторні органи, при оцінюванні того, чи займають два або більше суб’єктів господарювання спільно домінантне положення на ринку, діють відповідно до права Союзу та в повній мірі враховують настанови щодо аналізу ринку та оцінювання значної ринкової влади, опубліковані Комісією відповідно до статті 64.
3. Якщо суб’єкт господарювання має значну ринкову владу на певному ринку, він також може бути визначений як такий, що має значний ринковий вплив на тісно пов’язаному ринку, якщо зв’язки між двома ринками дозволяють використати як важіль ринковий вплив на певному ринку для впливу на тісно пов’язаний ринок, тим самим зміцнюючи ринковий вплив суб’єкта господарювання. Тому засоби правового захисту, спрямовані на запобігання такого важелю, можуть застосовуватися на тісно пов’язаному ринку відповідно до статей 69, 70, 71 і 74.
Порядок ідентифікації та визначення ринків
1. Після проведення публічних консультацій, у тому числі з національними регуляторними органами та з максимальним урахуванням висновку BEREC, Комісія має ухвалити Рекомендацію щодо відповідних ринків товарів та послуг ("Рекомендація"), Рекомендація повинна ідентифікувати такі ринки товарів та послуг у секторі електронних комунікацій, характеристики яких можуть бути такими, що обґрунтовують запровадження регуляторних зобов’язань, визначених у цій Директиві, без обмеження для ринків, які можуть бути визначені в окремих випадках відповідно до конкурентного права. Комісія повинна визначати ринки відповідно до принципів конкурентного права.
Комісія повинна включати ринки товарів та послуг у Рекомендацію, якщо, після виявлення загальних тенденцій у Союзі, вона вважає, що задовольняється кожен з трьох критеріїв, перелічених у статті 67(1).
Комісія має переглянути Рекомендацію до 21 грудня 2020 року і надалі здійснювати це регулярно.
2. Після консультацій з BEREC Комісія має оприлюднити настанови з аналізу ринку та оцінювання значної ринкової влади ("настанови щодо значної ринкової влади"), які повинні відповідати належним принципам конкурентного права. Настанови щодо значної ринкової влади включають в себе настанови для національних регуляторних органів щодо застосування концепції значного ринкового впливу до конкретного контексту регулювання ринків електронних комунікацій ex ante з урахуванням трьох критеріїв, перелічених у статті 67(1).
3. Національні регуляторні органи, максимально враховуючи Рекомендацію та настанови щодо значного ринкового впливу, мають визначати відповідні ринки згідно з національними умовами, зокрема відповідні географічні ринки на їхній території, беручи до уваги, між іншим, ступінь конкуренції на рівні інфраструктури у таких областях, відповідно до принципів конкурентного права. Національні регуляторні органи, де це доречно, також мають враховувати результати географічного огляду, проведеного відповідно до статті 22(1). Вони повинні дотримуватись процедур, зазначених у статтях 23 та 32, перш ніж визначати ринки, відмінні від тих, які ідентифіковані у Рекомендації.
Порядок ідентифікації транснаціональних ринків
1. Якщо Комісія або щонайменше два відповідні національні регуляторні органи подають обґрунтований запит, включаючи підтверджуючі докази, BEREC має провести аналіз потенційного транснаціонального ринку. Після консультацій зі стейкхолдерами та з максимальним урахуванням аналізу, проведеного BEREC, Комісія може ухвалювати рішення, що ідентифікують транснаціональні ринки відповідно до принципів конкурентного права та максимально враховують Рекомендацію та настанови щодо значного ринкового впливу, ухвалені відповідно до статті 64.
2. У разі транснаціональних ринків, ідентифікованих у відповідності до параграфа 1 цієї статті, відповідні національні регуляторні органи повинні спільно провести аналіз ринку з максимальним урахуванням настанов щодо значного ринкового впливу і в узгодженому порядку ухвалити рішення про будь-яке накладення, збереження, зміну або зняття регуляторних зобов’язань, зазначених у статті 67(4). Відповідні національні регуляторні органи повинні спільно повідомити Комісії свої проекти заходів щодо аналізу ринку та будь-яких регуляторних зобов’язань відповідно до статей 32 та 33.
Два або більше національних регуляторних органів можуть також спільно повідомляти про свої проекти заходів щодо аналізу ринку та будь-яких регуляторних зобов’язань за відсутності транснаціональних ринків, якщо вони вважають, що ринкові умови у їхніх відповідних юрисдикціях є достатньо однорідними.
Порядок ідентифікації транснаціонального попиту
1. BEREC має проводити аналіз транснаціонального попиту з боку кінцевого користувача стосовно продуктів та послуг, які надаються в межах Союзу на одному або декількох ринках, перелічених у Рекомендації, якщо він отримує обґрунтований запит, у якому наведені підтверджуючі докази, від Комісії або від щонайменше двох зацікавлених національних регуляторних органів, які вказують на існування серйозної проблеми попиту, що потребує вирішення. BEREC може також проводити такий аналіз, якщо отримає обґрунтований запит від учасників ринку, у якому наведені достатні підтверджуючі докази, і вважає, що існує серйозна проблема попиту, яка потребує вирішення. Аналіз BEREC не обмежує будь-яких висновків стосовно транснаціональних ринків відповідно до статті 65(1) та будь-яких висновків національних регуляторних органів стосовно національних чи субнаціональних географічних ринків відповідно до статті 64(3).
Такий аналіз транснаціонального попиту з боку кінцевого користувача може включати продукти та послуги, що постачаються в межах ринків продуктів або послуг, які були визначені різними способами одним або кількома національними регуляторними органами з урахуванням національних обставин, за умови, що такі продукти та послуги є замінними на такі, що постачаються на ринках, перелічених у Рекомендації.
2. Якщо BEREC приходить до висновку, що транснаціональний попит з боку кінцевого користувача існує, є значним і не задовольняється на належному рівні наявною пропозицією, що надається на комерційній або регульованій основі, він, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією, має ухвалити настанови щодо загальних підходів для задоволення національними регуляторними органами ідентифікованого транснаціонального попиту, включаючи, де це доцільно, накладання засобів правового захисту відповідно до статті 68. Національні регуляторні органи повинні максимально враховувати такі настанови при виконанні своїх регуляторних завдань у межах своєї юрисдикції. Такі настанови можуть забезпечити взаємодійність продуктів оптового доступу в усьому Союзі та можуть включати в себе настанови з гармонізації технічних специфікацій продуктів оптового доступу, здатних задовольнити такий виявлений транснаціональний попит.
Процедура аналізу ринку
1. Національні регуляторні органи повинні встановлювати, чи є відповідний ринок, визначений відповідно до статті 64(3), таким, що обґрунтовує накладення регуляторних зобов’язань, визначених у цій Директиві. Держави-члени забезпечують проведення аналізу, якщо доцільно, у співпраці з національними органами з питань конкуренції. Національні регуляторні органи повинні максимально враховувати настанови щодо значного ринкового впливу та дотримуватися процедур, зазначених у статтях 23 та 32, при проведенні такого аналізу.
Ринок можна вважати таким, що виправдовує накладення регуляторних зобов’язань, визначених у цій Директиві, якщо виконуються всі наступні критерії:
(a) існують високі та постійні структурні, правові чи нормативні бар’єри для виходу (на ринок);
(b) існує ринкова структура, яка не тяжіє до ефективної конкуренції протягом відповідного періоду часу, враховуючи стан конкуренції на рівні інфраструктури та інших джерел конкуренції за бар’єрами для виходу (на ринок);
(c) лише конкурентного права недостатньо для адекватного подолання виявленої неспроможності ринку.
Якщо національний регуляторний орган проводить аналіз ринку, який включено до Рекомендації, він має виходити з того, що пункти (a), (b) і (c) другого підпараграфа виконані, якщо тільки національний регуляторний орган не встановить, що один або більше таких критеріїв не виконуються за конкретних національних обставин.
2. Якщо національний регуляторний орган проводить аналіз, передбачений параграфом 1, він має враховувати розвиток ринку з точки зору довгострокової перспективи за відсутності регулювання, встановленого на основі цієї статті на такому відповідному ринку, і з урахуванням усього наступного:
(a) тенденцій розвитку ринку, що впливають на ймовірність того, що відповідний ринок схильний до ефективної конкуренції;
(b) усіх відповідних конкурентних обмежень на оптовому та роздрібному рівнях, незалежно від того, чи вважаються джерелом таких обмежень електронні комунікаційні мережі, електронні комунікаційні послуги або інші типи послуг чи застосунки, які можна порівняти з точки зору кінцевого користувача, і незалежно від того, чи є такі обмеження частиною відповідного ринку;
(c) інші види регулювання або заходи, що встановлюються та впливають на відповідний ринок або суміжний роздрібний ринок або ринки протягом відповідного періоду, включаючи, без обмежень, зобов’язання, що накладаються відповідно до статей 44, 60 та 61;
(d) регулювання, що застосовується на інших відповідних ринках на основі цієї статті.
3. Якщо національний регуляторний орган приходить до висновку, що відповідний ринок не виправдовує накладення регуляторних зобов’язань відповідно до процедури, передбаченої у параграфах 1 і 2 цієї статті, або якщо умови, викладені в параграфі 4 цієї статті, не виконано, він не повинен накладати або зберігати будь-які спеціальні регуляторні зобов’язання відповідно до статті 68. Якщо вже існують секторальні регуляторні зобов’язання, накладені відповідно до статті 68, він повинен скасувати такі зобов’язання, застосовані до суб’єктів господарювання на такому відповідному ринку.
Національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб сторони, яких стосується таке скасування зобов’язань, отримували відповідний строк повідомлення, визначений шляхом балансування між необхідністю забезпечення планомірного переходу для бенефіціарів таких зобов’язань і кінцевих користувачів, вибору кінцевого користувача, а також щоб регулювання не тривало довше, ніж потрібно. При встановленні такого строку повідомлення національні регуляторні органи можуть визначати конкретні умови та строки повідомлення щодо наявних угод про доступ.
4. Якщо національний регуляторний орган визначає, що на відповідному ринку накладення регуляторних зобов’язань відповідно до параграфів 1 і 2 цієї статті є обґрунтованим, він повинен ідентифікувати будь-які суб’єкти господарювання, які індивідуально або спільно мають значну ринкову владу на відповідному ринку, відповідно до статті 63. Національний регуляторний орган повинен накласти на такі суб’єкти господарювання відповідні специфічні регуляторні зобов’язання згідно статті 68, зберегти або змінити такі зобов’язання, якщо вони вже існують, якщо він вважає, що результат для кінцевих користувачів, за відсутності таких зобов’язань, не буде ефективно конкурентним.
5. Заходи, що вживаються відповідно до параграфів 3 та 4 цієї статті, повинні підпадати під процедури, зазначені у статтях 23 та 32. Національні регуляторні органи повинні проводити аналіз відповідного ринку та повідомляти про відповідний проект заходу відповідно до статті 32:
(a) протягом п’яти років з моменту ухвалення попереднього заходу, якщо національний регуляторний орган визначив відповідний ринок і встановив суб’єкти господарювання, які мають значну ринкову владу; такий п’ятирічний період може, у виняткових випадках, бути продовжений на строк до одного року, якщо національний регуляторний орган повідомив Комісію про обґрунтовану пропозицію щодо його продовження не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення п’ятирічного періоду і якщо Комісія протягом одного місяця після повідомлення про продовження не висловила заперечення;
(b) протягом трьох років з моменту ухвалення переглянутої Рекомендації щодо відповідних ринків, для ринків, про які раніше не повідомлялося Комісії; або
(c) протягом трьох років з моменту їх приєднання для держав-членів, які нещодавно вступили до Союзу.
6. Якщо національний регуляторний орган вважає, що він не може завершити або не завершив аналіз відповідного ринку, ідентифікованого в Рекомендації, в межах строку, встановленого в параграфі 5 цієї статті, BEREC, за запитом, має надати допомогу відповідному національному регуляторному органу щодо завершення аналізу зазначеного ринку та спеціальних зобов’язань, які повинні бути накладені. З такою допомогою відповідний національний регуляторний орган протягом шести місяців до закінчення строку, встановленого у параграфі 5 цієї статті, повідомляє Комісію про проект заходу відповідно до статті 32.
ГЛАВА IV
Доступ до засобів правового захисту, що накладаються на суб’єкти господарювання зі значною ринковою владою
Накладання, зміна або скасування зобов’язань
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб національні регуляторні органи були уповноважені накладати зобов’язання, передбачені статтями 69 та 74 і статтями 76-81 .
2. Якщо суб’єкт господарювання визначений як такий, що має значну ринкову владу на окремому ринку в результаті аналізу такого ринку, проведеного відповідно до статті 67, національні регуляторні органи, у відповідних випадках, повинні накласти будь-які зобов’язання, визначені в статтях 69-74 і статтях 76 та 80. Відповідно до принципу пропорційності національний регуляторний орган повинен обирати найменш обтяжливий спосіб вирішення проблем, виявлених у рамках аналізу ринку.
3. Національні регуляторні органи повинні накладати зобов’язання, зазначені у статтях 69-74 та статтях 76 і 80, тільки на суб’єкти господарювання, які були визначені як такі, що мають значну ринкову владу відповідно до параграфа 2 цієї статті, без обмеження:
(a) Статей 61 і 62
(b) Статей 44 та 17 цієї Директиви, умови 7 у частині D додатка I, що застосовуються на підставі статті 13(1) цієї Директиви, статей 97 та 106 цієї Директиви та відповідних положень Директиви 2002/58/ЄС , що містять зобов’язання для суб’єктів господарювання, відмінних від тих, які були визначені як такі, що мають значну ринкову владу; або
(c) необхідності дотримання міжнародних зобов’язань.
За виняткових обставин, коли національний регуляторний орган має намір накласти на суб’єкти господарювання, визначені як такі, що мають значну ринкову владу, інші зобов’язання щодо доступу або взаємоз’єднання, ніж ті, що визначені у статтях 69-74 та статтях 76 і 80, він повинен подати запит до Комісії.
Комісія, максимально враховуючи висновок BEREC, має ухвалити рішення за допомогою імплементаційних актів, що дозволяють або забороняють національному регуляторному органу вживати таких заходів.
Такі імплементаційні акти ухвалюють згідно з дорадчою процедурою, зазначеною у статті 118(3).
4. Зобов’язання, накладені відповідно до цієї статті, повинні бути:
(a) такими, що ґрунтуються на характері проблеми, ідентифікованої національним регуляторним органом у його аналізі ринку з урахуванням, за необхідності, ідентифікації транснаціонального попиту відповідно до статті 66 ;
(b) пропорційними, враховуючи, де це можливо, витрати та вигоди;
(c) виправданими з огляду на цілі, викладені у статті 3; і
(d) такими, що накладаються після консультацій відповідно до статей 23 і 32.
5. Що стосується необхідності дотримання міжнародних зобов’язань, зазначених у параграфі 3 цієї статті, національні регуляторні органи повинні повідомляти Комісію про рішення щодо накладення, зміни або скасування зобов’язань для суб’єктів господарювання відповідно до процедури, зазначеної у статті 32.
6. Національні регуляторні органи повинні розглядати вплив нових ринкових тенденцій, наприклад таких, які стосуються комерційних угод, включаючи угоди про спільне інвестування, що впливають на конкурентну динаміку.
Якщо такі тенденції не є достатньо суттєвими для того, щоб потребувати нового аналізу ринку відповідно до статті 67, національний регуляторний орган без затримки оцінює, чи існує необхідність переглянути зобов’язання, накладені на суб’єкти господарювання, визначені як такі, що мають значну ринкову владу, і внести зміни до будь-якого попереднього рішення, у тому числі шляхом скасування зобов’язань або накладення нових зобов’язань, для того, щоб забезпечити, щоб такі зобов’язання надалі відповідали умовам, викладеним у параграфі 4 цієї статті. Такі зміни накладають лише після консультацій відповідно до статей 23 та 32.
Зобов’язання щодо прозорості
1. Національні регуляторні органи можуть, відповідно до статті 68, накласти зобов’язання щодо прозорості стосовно взаємоз’єднання або доступу, вимагаючи від суб’єктів господарювання оприлюднювати певну інформацію, таку як бухгалтерська інформація, ціни, технічні специфікації, характеристики мережі та їх очікувані зміни, а також умови постачання та використання, включаючи будь-які умови, що змінюють доступ до послуг або застосунків або їх використання, зокрема з огляду на перехід з застарілої інфраструктури, якщо такі умови дозволені державами-членами відповідно до права Союзу.
2. Зокрема, якщо суб’єкт господарювання має зобов’язання щодо недискримінації, національні регуляторні органи можуть вимагати від такого суб’єкта господарювання публікувати типову пропозицію, яка має бути достатньо деталізованою, щоб забезпечити, щоб суб’єкти господарювання не були змушені платити за засоби, які не є необхідними для запитуваної послуги. Така пропозиція повинна містити опис відповідних запропонованих послуг, з розбивкою на компоненти відповідно до потреб ринку, а також пов’язаних з ними умов, включаючи ціни. Національний регуляторний орган може, зокрема, вносити зміни до типових пропозицій, щоб ввести в силу зобов’язання, що накладаються відповідно до цієї Директиви.
3. Національні регуляторні органи можуть вказувати конкретну інформацію, яку необхідно надавати, рівень деталізації та спосіб оприлюднення.
4. До 21 грудня 2019 року, з метою сприяння послідовному застосуванню зобов’язань щодо прозорості, BEREC, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією, має ухвалити настанови щодо мінімальних критеріїв для типової пропозиції та переглядати їх, якщо необхідно, з метою їх адаптації до технологічних та ринкових тенденцій. Забезпечуючи такі мінімальні критерії, BEREC має переслідувати цілі, зазначені в статті 3, і враховувати потреби бенефіціарів зобов’язань щодо доступу та кінцевих користувачів, які діють у більш ніж одній державі-члені, а також будь-які настанови BEREC. що ідентифікують транснаціональний попит відповідно до статті 66, та будь-яке відповідне рішення Комісії.
Незважаючи на параграф 3 цієї статті, якщо суб’єкт господарювання має зобов’язання згідно зі статтею 72 або 73 щодо надання оптового доступу до мережевої інфраструктури, національні регуляторні органи повинні забезпечити оприлюднення типової пропозиції з максимальним урахуванням настанов BEREC щодо мінімальних критеріїв для типової пропозиції, забезпечити зазначення ключових показників ефективності, де необхідно, а також відповідних рівнів якості обслуговування, здійснювати ретельний моніторинг та забезпечувати їх дотримання. Крім того, національні регуляторні органи можуть, коли це необхідно, заздалегідь визначати пов’язані фінансові санкції відповідно до права Союзу та національного права.
Зобов’язання щодо недискримінації
1. Національний регуляторний орган може, згідно зі статтею 68, накладати зобов’язання щодо недискримінації стосовно взаємоз’єднання або доступу.
2. Зобов’язання щодо недискримінації повинні забезпечити, зокрема, щоб суб’єкт господарювання застосовував еквівалентні умови в еквівалентних обставинах для інших постачальників еквівалентних послуг, а також надавав послуги та інформацію іншим постачальникам на тих самих умовах і такої ж якості, як він забезпечує для власних послуг, послуг своїх дочірніх компаній або партнерів. Національні регуляторні органи можуть накладати на такий суб’єкт господарювання зобов’язання щодо постачання продуктів та послуг доступу всім суб’єктам господарювання, в тому числі собі, на таких самих умовах, включаючи такі, що стосуються ціни та рівнів якості обслуговування, та за допомогою тих самих систем і процесів для забезпечення еквівалентності доступу.
Зобов’язання щодо роздільного бухгалтерського обліку
1. Національний регуляторний орган може, згідно зі статтею 68, накладати зобов’язання щодо роздільного бухгалтерського обліку стосовно певних видів діяльності, пов’язаних з взаємоз’єднанням або доступом.
Зокрема, національний регуляторний орган може вимагати від вертикально інтегрованого суб’єкта господарювання зробити прозорими свої оптові ціни та внутрішні трансфертні ціни для забезпечення, серед іншого, дотримання зобов’язання щодо недискримінації відповідно до статті 70 або, якщо необхідно, для запобігання несправедливому перехресному субсидуванню. Національні регуляторні органи можуть визначати формат та методологію обліку, які повинні засто совуватися.
2. Без обмеження статті 20, для полегшення перевірки дотримання зобов’язань щодо прозорості та недискримінації, національні регуляторні органи мають право вимагати, щоб інформація про бухгалтерський облік, включаючи дані про доходи, отримані від третіх сторін, надавалися на запит. Національні регуляторні органи можуть публікувати інформацію, яка сприятиме відкритому і конкурентному ринку, дотримуючись при цьому правил Союзу та національних правил щодо комерційної таємниці.
Доступ до об’єктів будівництва
1. Національний регуляторний орган може, відповідно до статті 68, накладати зобов’язання на суб’єкти господарювання, щоб задовольнити обґрунтовані запити на доступ до об’єктів будівництва та їх використання, включаючи, але не обмежуючись, будівлі або кабельні вводи будівель, будівельні кабелі, включаючи електропроводку, антени, вежі та інші несучі конструкції, стовпи, щогли, канали, трубопроводи, оглядові колодязі, люки та шафи, в ситуаціях, коли, врахувавши аналіз ринку, національний регуляторний орган робить висновок, що відмова у доступі або доступ, наданий на несправедливих умовах, що мають подібний ефект, перешкоджатимуть появі стійкого конкурентного ринку і не відповідатимуть інтересам кінцевого користувача.
2. Національні регуляторні органи можуть накладати зобов’язання на суб’єкт господарювання щодо надання доступу відповідно до цієї статті, незалежно від того, чи є активи, на які впливає зобов’язання, частиною відповідного ринку згідно аналізу ринку, за умови, що це зобов’язання є необхідним та пропорційним для досягнення цілей статті 3.
Зобов’язання щодо доступу до окремих елементів мережі та пов’язаних засобів і їх використання
1. Національні регуляторні органи можуть, згідно зі статтею 68, накладати зобов’язання на суб’єкти господарювання, щоб задовольнити обґрунтовані запити на доступ окремих елементів мережі та пов’язаних засобів, а також їх використання, у випадках, коли національні регуляторні органи вважають, що відмова у доступі або доступ на несправедливих умовах, що мають подібний ефект, перешкоджатимуть появі стійкого конкурентного ринку на роздрібному рівні і не відповідатимуть інтересам кінцевого користувача.
Національні регуляторні органи можуть вимагати від суб’єктів господарювання, серед іншого:
(a) надавати третім сторонам доступ до окремих фізичних елементів мережі та пов’язаних засобів, а також їх використання, залежно від випадку, включаючи розділений доступ до місцевих ліній та підліній зв’язку;
(b) надавати третім сторонам доступ до окремих активних або віртуальних елементів мережі та послуг;
(c) добросовісно вести переговори з суб’єктами господарювання, які подають запит на отримання доступу;
(d) не скасовувати доступ до вже наданих засобів;
(e) надавати окремі послуги на оптовій основі для перепродажу третіми сторонам;
(f) надавати відкритий доступ до технічних інтерфейсів, протоколів або інших ключових технологій, необхідних для взаємодійності послуг або послуг віртуальної мережі;
(g) забезпечувати спільне розміщення або інші форми спільного використання пов’язаних засобів;
(h) надавати користувачам окремі послуги, необхідні для забезпечення взаємодійності наскрізних послуг або роумінгу в мобільних мережах;
(i) надавати доступ до систем операційної підтримки або аналогічних систем програмного забезпечення, необхідних для забезпечення добросовісної конкуренції при наданні послуг;