Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1972 від 11 грудня 2018 року про запровадження Європейського кодексу електронних комунікацій

(j) здійснювати взаємоз’єднання мереж або мережевих засобів;

(k) надавати доступ до пов’язаних послуг, таких як ідентифікація, визначення місцезнаходження та присутності.

Національні регуляторні органи можуть підпорядковувати такі зобов’язання умовам, що забезпечують справедливість, обґрунтованість і своєчасність.

2. Якщо національні регуляторні органи розглядають доцільність накладання будь-яких з можливих спеціальних зобов’язань, зазначених у параграфі 1 цієї статті, і зокрема, якщо вони оцінюють, відповідно до принципу пропорційності, чи слід і, якщо слід, то яким чином такі зобов’язання необхідно накладати, вони повинні проаналізувати, чи достатньо інших форм доступу до оптових ресурсів, на тому ж або на пов’язаному оптовому ринку, для вирішення виявленої проблеми в інтересах кінцевого користувача. Така оцінка повинна включати пропозиції комерційного доступу, регульований доступ згідно зі статтею 61, існуючий або запланований регульований доступ до інших оптових ресурсів відповідно до цієї статті. Національні регуляторні органи мають враховувати, зокрема, такі фактори:

(a) технічну та економічну рентабельність використання або встановлення конкуруючих засобів, з урахуванням темпів розвитку ринку, характеру та типу залученого взаємоз’єднання або доступу, включаючи рентабельність інших продуктів доступу вищого рівня, таких як доступ до каналів;

(b) очікувану технологічну еволюцію, що впливає на проектування та управління мережею;

(c) необхідність забезпечення технологічної нейтральності, що дозволяє сторонам проектувати власні мережі та управляти ними;

(d) доцільність надання пропонованого доступу відповідно до наявної потужності;

(e) початкові інвестиції власника засобів з урахуванням будь-яких державних інвестицій та ризиків, пов’язаних із здійсненням інвестицій, зокрема з особливою увагою до інвестицій та рівнів ризику, пов’язаних з мережами надвисокої пропускної здатності;

(f) необхідність захищати конкуренцію в довгостроковій перспективі, приділяючи особливу увагу економічно ефективній конкуренції на рівні інфраструктури та інноваційним бізнес-моделям, які підтримують стійку конкуренцію, наприклад, на основі спільного інвестування в мережі;

(g) у відповідних випадках, будь-які відповідні права інтелектуальної власності;

(h) надання загальноєвропейських послуг.

Якщо національний регуляторний орган розглядає, на підставі статті 68, накладення зобов’язань на підставі статті 72 або цієї статті, він повинен дослідити питання про те, чи накладення зобов’язань лише відповідно до статті 72 буде пропорційним засобом для просування конкуренції і захисту інтересів кінцевого користувача.

3. При накладанні зобов’язань на суб’єкт господарювання щодо надання доступу відповідно до цієї статті національні регуляторні органи можуть встановлювати технічні або експлуатаційні умови, яким має відповідати надавач або бенефіціари такого доступу, якщо це необхідно для забезпечення нормального функціонування мережі. Зобов’язання щодо дотримання конкретних технічних стандартів або специфікацій повинні відповідати стандартам і специфікаціям, встановленим відповідно до статті 39.

1. Національний регуляторний орган може, відповідно до статті 68, накладати зобов’язання, пов’язані з відшкодуванням витрат та контролем за цінами, включаючи зобов’язання щодо орієнтування цін на витрати та зобов’язання щодо систем обліку витрат, для надання окремих видів взаємоз’єднання або доступу, у ситуаціях, коли аналіз ринку свідчить про відсутність ефективної конкуренції, що означає, що зацікавлений суб’єкт господарювання може утримувати ціни на занадто високому рівні або може застосувати ціновий тиск на шкоду кінцевим користувачам.

При визначенні доречності зобов’язань щодо цінового контролю національні регуляторні органи повинні враховувати необхідність сприяння конкуренції та довгостроковим інтересам кінцевих користувачів, пов’язаним з розгортанням та використанням мереж наступного покоління, і особливо мереж надвисокої пропускної здатності. Зокрема, для заохочення інвестицій з боку суб’єкта господарювання, у тому числі у мережі наступного покоління, національні регуляторні органи повинні враховувати інвестиції, здійснені суб’єктом господарювання. Якщо національні регуляторні органи вважають накладення зобов’язання щодо цінового контролю доречним, вони дозволяють суб’єкту господарювання прийнятний рівень дохідності з вкладеного капіталу, беручи до уваги будь-які ризики, характерні для конкретного нового проекту інвестування в мережу.

Національні регуляторні органи мають розглядати можливість не накладати або не зберігати зобов’язання відповідно до цієї статті, якщо вони встановлюють, що існує об’єктивне обмеження роздрібної ціни, і що будь-які зобов’язання, накладені відповідно до статей 69-73, включаючи, зокрема, будь-який тест економічної відтворюваності, передбачений відповідно до статті 70, забезпечують ефективний і недискримінаційний доступ.

Якщо національні регуляторні органи вважають за доцільне встановлювати зобов’язання щодо цінового контролю на доступ до наявних елементів мережі, вони також повинні враховувати переваги передбачуваних і стабільних оптових цін для забезпечення ефективного виходу на ринок і достатніх стимулів для всіх суб’єктів господарювання розгортати нові та вдосконалені мережі.

2. Національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб будь-який механізм відшкодування витрат або методологія ціноутворення, які є обов’язковими, сприяли розгортанню нових та вдосконалених мереж, ефективності та стійкої конкуренції та максимізували сталі вигоди для кінцевих користувачів. У зв’язку з цим національні регуляторні органи можуть також враховувати доступні ціни на порівнянних конкурентних ринках.

3. Якщо суб’єкт господарювання має зобов’язання щодо встановлення своїх цін з орієнтацією на собівартість, тягар доведення того, що збори відображають витрати, включаючи розумний рівень прибутку з інвестицій, має покладатись на відповідний суб’єкт господарювання. З метою розрахунку вартості ефективного надання послуг національні регуляторні органи можуть використовувати методи обліку витрат, незалежні від тих, що використовуються суб’єктом господарювання. Національні регуляторні органи можуть вимагати, щоб суб’єкт господарювання надавав повне обґрунтування встановлених ним цін, і, якщо це доречно, вимагати їх коригування.

4. Національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб у випадку, коли запровадження системи обліку витрат вимагається для забезпечення цінового контролю, опис системи обліку витрат був загальнодоступним, відображаючи принаймні основні категорії, за якими групуються витрати, та правила, що використовуються для розподілу витрат. Кваліфікований незалежний орган перевіряє відповідність системі обліку витрат і щорічно оприлюднює заяву про відповідність.

1. До 31 грудня 2020 року Комісія, максимально враховуючи висновок BEREC, ухвалює делегований акт у відповідності зі статтею 117, що доповнює цю Директиву, встановлюючи єдину максимальну таксу за термінацію мобільного голосового зв’язку для усього Союзу та єдину максимальну таксу за термінацію фіксованого голосового зв’язку для Союзу (в подальшому іменовані разом як "такси за термінацію голосового зв’язку для Союзу"), які встановлюються для будь-якого надавача послуг мобільного або фіксованого голосового зв’язку, відповідно, в будь-якій державі-члені.

З цією метою Комісія повинна:

(a) дотримуватися принципів, критеріїв і параметрів, наведених у додатку II;

(b) при першому встановленні такс за термінацію голосового зв’язку для Союзу враховувати середньозважені ефективні витрати у фіксованих і мобільних мережах, встановлені відповідно до принципів, наведених у додатку III, що застосовуються на території Союзу; такси за термінацію голосового зв’язку для Союзу в першому делегованому акті не повинні бути вищими за найвищий показник серед такс, які діяли за шість місяців до ухвалення такого делегованого акту у всіх державах-членах, після будь-яких необхідних коригувань для врахування виняткових національних обставин;

(c) враховувати загальну кількість кінцевих користувачів у кожній державі-члені з метою забезпечення належного розрахунку максимальних такс за термінацію, а також національних обставин, які призводять до суттєвих розбіжностей між державами- членами при визначенні максимальних такс за термінацію для Союзу;

(d) враховувати інформацію про ринок, надану BEREC, національними регуляторними органами або безпосередньо суб’єктам господарювання, що надають електронні комунікаційні мережі та послуги; і

(e) розглядати доцільність перехідного періоду, що не перевищує 12 місяців, для того, щоб дозволити коригування в державах-членах, якщо це необхідно з огляду на раніше встановлені такси.

2. Враховуючи висновок BEREC, Комісія повинна кожні п’ять років переглядати делегований акт, ухвалений відповідно до цієї статті, і, застосовуючи критерії, перелічені у статті 67(1), щоразу розглядати питання, чи залишається необхідним встановлення такс за термінацію для усього Союзу. Якщо після такого розгляду відповідно до цього параграфа Комісія вирішить не встановлювати максимальну таксу за термінацію мобільного голосового зв’язку та/або максимальну таксу за термінацію фіксованого голосового зв’язку, то національні регуляторні органи можуть провести аналізи ринку послуг термінації голосового зв’язку відповідно до статті 67, щоб оцінити, чи є необхідним запровадження регуляторних зобов’язань. Якщо національний регуляторний орган за результатами такого аналізу встановлює орієнтовані на собівартість такси за термінацію на відповідному ринку, він повинен дотримуватися принципів, критеріїв і параметрів, наведених у додатку III, а його проект заходу повинен відповідати процедурам, які описані у статтях 23, 32 та 33.

3. Національні регуляторні органи повинні здійснювати ретельний моніторинг та забезпечувати дотримання такс за термінацію виклику для усього Союзу надавачами послуг термінації голосового зв’язку. Національні регуляторні органи можуть у будь-який час вимагати від надавача послуг термінації голосового зв’язку змінити таксу, яку він стягує з інших суб’єктів господарювання, якщо вона не відповідає делегованому акту, зазначеному в параграфі 1. Національні регуляторні органи повинні щорічно звітувати Комісії та BEREC стосовно застосування цієї статті.

1. Суб’єкти господарювання, які були визначені як такі, що мають значну ринкову владу на одному або декількох ринках відповідно до статті 67 , можуть пропонувати зобов’язання, у відповідності до процедури, викладеної у статті 79, і з урахуванням другого підпараграфа цього параграфа, відкривати для спільного інвестування розгортання нової мережі надвисокої пропускної здатності, що складається з оптоволоконних елементів, до приміщень кінцевого користувача або базової станції, наприклад, пропонуючи спільну власність або довгостроковий розподіл ризику через співфінансування або через угоди про купівлю, що призводить до появи особливих структурованих прав з боку інших постачальників електронних комунікаційних мереж або послуг.

Коли національний регуляторний орган оцінює такі зобов’язання, він має визначити, зокрема, чи відповідає пропозиція щодо спільного інвестування усім наступним умовам:

(a) вона відкрита в будь-який момент протягом усього періоду існування мережі для будь- якого постачальника електронних комунікаційних мереж або послуг;

(b) вона дозволить іншим співінвесторам, які є постачальниками електронних комунікаційних мереж або послуг, ефективно і стало конкурувати в довгостроковій перспективі на ринках нижчого рівня дистрибуційного ланцюга, на яких діє суб’єкт господарювання, визначений як такий, що має значну ринкову владу, на умовах, які включають:

(i) справедливі, розумні та недискримінаційні умови, що дозволяють отримати доступ до повної пропускної здатності мережі в тій мірі, в якій вона підпадає під спільне інвестування;

(ii) гнучкість з точки зору вартості та часу участі кожного співінвестора;

(iii) можливість збільшення такої участі в майбутньому; і

(iv) взаємні права, надані співінвесторами після розгортання інфраструктури, що підпадає під співінвестування;

(c) вона оприлюднюється суб’єктом господарювання своєчасно і, якщо суб’єкт господарювання не має характеристик, перелічених у статті 80(1), принаймні за шість місяців до початку розгортання нової мережі; цей період може бути продовжено з огляду на національні обставини;

(d) прохачі доступу, які не беруть участі в спільному інвестуванні, з самого початку можуть отримати вигоду від тієї ж якості, швидкості, умов і охоплення кінцевих користувачів, які були доступні перед розгортанням, а також, з часом, від механізму адаптації, підтвердженого національним регуляторним органом, з урахуванням розвитку відповідних роздрібних ринків, що підтримують стимули для участі в спільному інвестуванні; такий механізм повинен забезпечувати, щоб прохачі доступу мали доступ до елементів надвисокої пропускної здатності мережі одночасно, а також на основі прозорих і недискримінаційних умов, які відповідним чином відображають ступінь ризику, що виникав у відповідних співінвесторів на різних етапах розгортання, та враховують конкурентну ситуацію на роздрібних ринках;

(e) вона відповідає, як мінімум, критеріям, викладеним у додатку IV, і виконується добросовісно.

2. Якщо національний регуляторний орган приходить до висновку, враховуючи результати випробування ринку, проведеного відповідно до статті 79(2), що запропоноване зобов’язання щодо спільного інвестування відповідає умовам, викладеним у параграфі 1 цієї статті, він має зробити це зобов’язання обов’язковим до виконання згідно зі статтею 79(3) і не накладати ніяких додаткових зобов’язань відповідно до статті 68 стосовно елементів нової мережі надвисокої пропускної здатності, яка підпадає під зобов’язання, якщо принаймні один потенційний співінвестор уклав угоду про спільне інвестування з суб’єктом господарювання, визначеним як такий, що має значну ринкову владу.

Перший підпараграф не обмежує регуляторний режим для обставин, які не відповідають умовам, викладеним у параграфі 1 цієї статті, враховуючи результати будь-яких ринкових випробувань, проведених відповідно до статті 79(2), але впливає на конкуренцію і враховується для цілей статей 67 і 68.

Як відступ від першого підпараграфа цього параграфа, національний регуляторний орган може, за належним чином обґрунтованих обставин, встановлювати, зберігати або адаптовувати засоби правового захисту відповідно до статей 68-74 стосовно нових мереж надвисокої пропускної здатності з метою вирішення значних проблем конкуренції на окремих ринках, якщо національний регуляторний орган встановив, що, враховуючи специфічні характеристики таких ринків, такі проблеми конкуренції не будуть вирішені в іншому випадку.

3. Національні регуляторні органи на постійній основі повинні моніторити дотримання умов, викладених у параграфі 1, і можуть вимагати від суб’єкта господарювання, визначеного як такий, що має значну ринкову владу, надавати щорічні заяви про відповідність.

Ця стаття не обмежує повноважень національного регуляторного органу ухвалювати рішення згідно із статтею 26(1) у разі виникнення спору між суб’єктами господарювання у зв’язку з угодою про спільне інвестування, що вважається ним такою, що відповідає умовам, зазначеним у параграфі 1 цієї статті.

4. BEREC після консультацій із стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією оприлюднює настанови для сприяння послідовному застосуванню національними регуляторними органами умов, викладених у параграфі 1, та критеріїв, викладених у додатку IV.

1. Якщо національний регуляторний орган дійшов висновку, що відповідними зобов’язаннями, накладеними відповідно до статей 69-74, не вдалося досягти ефективної конкуренції, та що існують важливі і постійні проблеми конкуренції або було виявлено неспроможність ринку по відношенню до окремих оптових ринків продуктів доступу, він може, як виняток, відповідно до другого підпараграфа статті 68(3), накладати на вертикально інтегровані суб’єкти господарювання зобов’язання виокремити діяльність, пов’язану з оптовим наданням відповідних продуктів доступу, до комерційної структури, що діє незалежно.

Така комерційна структура повинна надавати продукти та послуги доступу всім суб’єктам господарювання, у тому числі іншим комерційним структурам в межах материнської компанії, в однакові строки, на однакових умовах, включаючи ті, що стосуються рівня цін і рівня якості обслуговування, і за допомогою однакових систем і процесів.

2. Якщо національний регуляторний орган має намір накласти зобов’язання щодо функціонального відокремлення, він повинен направити запит до Комісії, який включає:

(a) докази, що обґрунтовують висновки національного регуляторного органу, як зазначено у параграфі 1;

(b) обґрунтовану оцінку, що дозволяє зробити висновок про відсутність або малу перспективність ефективної та сталої конкуренції на рівні інфраструктури протягом розумного періоду часу;

(c) аналіз очікуваного впливу на національний регуляторний орган, на суб’єкт господарювання, зокрема на робочу силу відокремленого суб’єкта господарювання, і на сектор електронних комунікацій в цілому, а також на стимули для інвестування у нього, зокрема з огляду на потреби забезпечення соціальної та територіального згуртування, а також інших стейкхолдерів, включаючи, зокрема, очікуваний вплив на конкуренцію та будь-які потенційні наслідки для споживачів;

(d) аналіз причин, які обґрунтовують, що таке зобов’язання буде найбільш ефективним засобом примусового забезпечення правового захисту, спрямованих на вирішення проблем конкуренції або виявленої неефективності ринкового механізму.

3. Проект заходу має включати такі елементи:

(a) точний характер і рівень відокремлення, із зазначенням, зокрема, правового статусу окремого суб’єкта господарювання;

(b) ідентифікацію активів окремого суб’єкта господарювання, а також продуктів або послуг, що надаватимуться таким суб’єктом господарювання;

(c) механізми управління для забезпечення незалежності персоналу, найнятого окремим суб’єктом господарювання, та відповідну структуру заохочень;

(d) правила забезпечення виконання зобов’язань;

(e) правила забезпечення прозорості операційних процедур, зокрема по відношенню до інших стейкхолдерів;

(f) програму моніторингу для забезпечення дотримання, включаючи публікацію щорічного звіту.

Після рішення Комісії, ухваленого відповідно до статті 68(3) щодо такого проекту заходу, національний регуляторний орган має провести скоординований аналіз різних ринків, пов’язаних з мережею доступу, відповідно до процедури, визначеної у статті 67. На підставі цього аналізу національний регуляторний орган повинен накласти, зберегти, змінити або скасувати зобов’язання відповідно до процедур, викладених у статтях 23 і 32.

4. На суб’єкт господарювання, щодо якого було встановлене функціональне відокремлення, можуть накладатися будь-які зобов’язання, зазначені у статтях 69-74, на будь-якому окремому ринку, де він був визначений як такий, що має значну ринкову владу відповідно до статті 67, або будь-які інші зобов’язання, що накладаються Комісією відповідно до статті 68(3).

1. Суб’єкти господарювання, які визначені як такі, що мають значну ринкову владу на одному або декількох відповідних ринках згідно зі статтею 67, повинні поінформувати національний регуляторний орган щонайменше за три місяці до будь-якої запланованої передачі їхніх активів у мережі місцевого доступу або значної їх частини до окремої юридичної особи з іншим власником, або створення окремого суб’єкта господарювання з метою забезпечення всіх надавачів роздрібних послуг, включаючи власні роздрібні підрозділи, повністю еквівалентними продуктами доступу.

Такі суб’єкти господарювання також мають поінформувати національний регуляторний орган про будь-яку зміну такого наміру, а також про кінцевий результат процесу відокремлення.

Такі суб’єкти господарювання можуть також пропонувати зобов’язання щодо умов доступу, які підлягають застосуванню до їхньої мережі протягом періоду імплементації після впровадження запропонованої форми відокремлення, з метою забезпечення ефективного та недискримінаційного доступу для третіх сторін. Пропозиція зобов’язань має включати достатню кількість деталей, включаючи терміни впровадження та тривалість, з тим, щоб дозволити національному регуляторному органу виконувати свої завдання відповідно до параграфа 2 цієї статті. Такі зобов’язання можуть виходити за межі максимального періоду для перегляду ринку, визначеного у статті 67(5).

2. Національний регуляторний орган повинен оцінити вплив запланованої транзакції, якщо застосовно, разом із запропонованими зобов’язаннями, на наявні регуляторні зобов’язання відповідно до цієї Директиви.

З цією метою національний регуляторний орган повинен провести аналіз різних ринків, пов’язаних з доступом до мережі, відповідно до процедури, викладеної в статті 67.

Національний регуляторний орган повинен враховувати будь-які зобов’язання, запропоновані суб’єктом господарювання, з огляду, зокрема, на цілі, викладені в статті 3. При цьому національний регуляторний орган повинен консультуватись з третіми сторонами відповідно до статті 23 і звертатись, зокрема, до таких третіх сторін, на які безпосередньо впливає запланована транзакція.

На основі свого аналізу національний регуляторний орган накладає, зберігає, змінює або скасовує зобов’язання відповідно до процедур, викладених у статтях 23 і 32, застосовуючи, якщо доречно, статтю 80. У своєму рішенні національний регуляторний орган може зробити зобов’язання обов’язковими, повністю або частково. Як відступ від статті 67(5), національний регуляторний орган може зробити зобов’язання обов’язковими, повністю або частково, на весь період, на який вони пропонуються.

3. Без обмеження дії статті 80, юридично або функціонально відокремлений суб’єкт господарювання, який був визначений як такий, що має значну ринкову владу на будь-якому окремому ринку відповідно до статті 67, може підпадати, у відповідних випадках, під будь-яке з зобов’язань, зазначених у статтях 69-74 або будь-яких інших зобов’язань, дозволених Комісією відповідно до статті 68(3), якщо будь-які запропоновані зобов’язання є недостатніми для досягнення цілей, викладених у статті 3.

4. Національний регуляторний орган повинен здійснювати моніторинг виконання зобов’язань, запропонованих суб’єктами господарювання, які він зробив обов’язковими для виконання відповідно до параграфа 2, і розглядати продовження їх дії, коли закінчиться строк, на який вони спочатку пропонувалися.

1. Суб’єкти господарювання, визначені як такі, що мають значну ринкову владу, можуть запропонувати національному регуляторному органу зобов’язання щодо умов доступу, спільного інвестування або обидва такі зобов’язання, що застосовуються до їхніх мереж, зокрема, щодо:

(a) механізму співпраці, що стосується оцінювання відповідних і пропорційних зобов’язань відповідно до статті 68;

(b) спільного інвестування у мережі надвисокої пропускної здатності відповідно до статті 76; або

(c) ефективного і не дискримінаційного доступу третіх сторін відповідно до статті 78, як протягом періоду добровільного відокремлення вертикально інтегрованого суб’єкта господарювання, так і після впровадження запропонованої форми відокремлення.

Пропозиція щодо зобов’язань має бути достатньо деталізованою, включаючи терміни та обсяги їх реалізації та їх тривалість, щоб дозволити національному регуляторному органу здійснити оцінювання відповідно до параграфа 2 цієї статті. Такі зобов’язання можуть виходити за межі періодів для проведення аналізу ринку, передбачених у статті 67(5).

2. З метою оцінювання будь-яких зобов’язань, запропонованих суб’єктом господарювання відповідно до параграфа 1 цієї статті, національний регуляторний орган, окрім випадків, коли такі зобов’язання явно не відповідають одній або більше відповідних умов або критеріїв, повинен провести ринкові випробування, зокрема, на запропонованих умовах, шляхом проведення громадських консультацій із зацікавленими сторонами, зокрема третіми сторонами, на яких такі зобов’язання безпосередньо впливають. Потенційні співінвестори або прохачі доступу можуть висловлювати свою позицію щодо дотримання зобов’язань, запропонованих, за необхідності, разом з умовами, передбаченими у статтях 68, 76 або 78, і можуть пропонувати зміни.

Що стосується зобов’язань, запропонованих відповідно до цієї статті, національний регуляторний орган при оцінюванні зобов’язань відповідно до статті 68(4) має звертати особливу увагу на:

(a) докази щодо справедливого та розумного характеру запропонованих зобов’язань;

(b) відкритість зобов’язань для усіх учасників ринку;

(c) своєчасне надання доступу на справедливих, розумних і недискримінаційних умовах, у тому числі до мереж надвисокої пропускної здатності, до запуску пов’язаних роздрібних послуг; і

(d) загальну адекватність зобов’язань, запропонованих для забезпечення сталої конкуренції на ринках нижчого рівня дистрибуційного ланцюга, та сприяння спільному розгортанню і використанню мереж надвисокої пропускної здатності в інтересах кінцевих користувачів.

Беручи до уваги всі позиції, висловлені у ході консультацій, та міру, в якій такі позиції є репрезентативними для різних стейкхолдерів, національний регуляторний орган повинен повідомити суб’єкту господарювання, визначеному як такий, що має значну ринкову владу, свої попередні висновки стосовно відповідності запропонованих зобов’язань цілям, критеріям та процедурам, викладеним в цій статті, та, якщо застосовно, у статтях 68, 76 або 78, а також за яких умов він може розглянути можливість зробити зобов’язання обов’язковими до виконання.

Суб’єкт господарювання може переглянути свою початкову пропозицію з урахуванням попередніх висновків національного регуляторного органу і з метою задоволення критеріїв, викладених у цій статті, та, якщо застосовно, у статтях 68, 76 або 78.

3. Без обмеження дії першого підпараграфа статті 76(2) національний регуляторний орган може ухвалити рішення про обов’язковість зобов’язань, повністю або частково.

Як відступ від статті 67(5), національний регуляторний орган може робити окремі або усі зобов’язання обов’язковими на певний період, який може становити весь період, на який вони пропонуються, а у випадку зобов’язань щодо спільного інвестування, зроблених обов’язковими відповідно до першого підпараграфа статті 76(2), він має зробити їх обов’язковими на період не менше семи років.

Відповідно до статті 76 ця стаття не обмежує застосування процедури аналізу ринку відповідно до статті 67 та накладання зобов’язань відповідно до статті 68.

Якщо національний регуляторний орган робить зобов’язання обов’язковими до виконання згідно з цією статтею, він оцінює, відповідно до статті 68, наслідки такого рішення для розвитку ринку та доцільність будь-якого зобов’язання, яке він наклав, або, за відсутності таких зобов’язань, планував би накласти у відповідності до зазначеної статті або статей 69-74. При повідомленні щодо відповідного проекту заходу згідно зі статтею 68 відповідно до статті 32 національний регуляторний орган супроводжує проект заходу рішенням щодо зобов’язань.

4. Національний регуляторний орган повинен здійснювати моніторинг, нагляд і забезпечення дотримання зобов’язань, які він зробив обов’язковими до виконання відповідно до параграфа 3 цієї статті, у такий самий спосіб, як він здійснює моніторинг, нагляд і забезпечення дотримання зобов’язань, накладених відповідно до статті 68, і повинен розглядати питання про продовження періоду, на який вони стали обов’язковими, коли закінчується початковий період. Якщо національний регуляторний орган дійшов висновку, що суб’єкт господарювання не дотримується зобов’язань, визначених як обов’язкові до виконання відповідно до параграфа 3 цієї статті, він може накласти штрафні санкції на такий суб’єкт господарювання відповідно до статті 29. Без обмеження процедури забезпечення відповідності спеціальних зобов’язань за статтею 30, національний регуляторний орган може переглянути зобов’язання у відповідності до статті 68(6).

1. Національний регуляторний орган, який визначає суб’єкт господарювання, що є відсутнім на будь-яких роздрібних ринках електронних комунікаційних послуг, як такий, що має значну ринкову владу на одному або декількох оптових ринках відповідно до статті 67, повинен розглянути, чи має такий суб’єкт господарювання наступні характеристики:

(a) всі компанії та господарські підрозділи в межах суб’єкта господарювання, всі компанії, які контролюються, але не обов’язково повністю належать одному і тому ж кінцевому власнику, і будь-який акціонер, здатний здійснювати контроль над суб’єктом господарювання, мають поточну та заплановану на майбутнє діяльність лише на оптових ринках електронних комунікаційних послуг і, таким чином, не здійснюють діяльності на будь-якому роздрібному ринку електронних комунікаційних послуг, що надаються кінцевим користувачам в Союзі;

(b) суб’єкт господарювання не має зобов’язань вести справи з єдиним та окремим суб’єктом господарювання, який діє на нижчому рівні дистрибуційного ланцюга на будь-якому роздрібному ринку електронних комунікаційних послуг, що надаються кінцевим користувачам, через ексклюзивну угоду або угоду, яка де-факто є рівносильною ексклюзивній угоді.

2. Якщо національний регуляторний орган дійшов висновку, що умови, встановлені в параграфі 1 цієї статті, виконуються, він може накладати на такий суб’єкт господарювання лише зобов’язання відповідно до статей 70 і 73 або відносно справедливої і поміркованої ціни, якщо це обґрунтовано на основі аналізу ринку, що включає перспективне оцінювання ймовірної поведінки суб’єкта господарювання, визначеного як такого, що має значну ринкову владу.

3. Національний регуляторний орган у будь-який час повинен переглядати зобов’язання, накладені на суб’єкт господарювання згідно з цією статтею, якщо він приходить до висновку, що умови, викладені в параграфі 1 цієї статті, більше не виконуються, і застосувати, за необхідності, статті 67-74. Суб’єкти господарювання повинні без зайвої затримки інформувати національний регуляторний орган про будь-яку зміну обставин, що стосуються пунктів (a) та (b) параграфа 1 цієї статті.

4. Національний регуляторний орган також переглядає зобов’язання, накладені на суб’єкт господарювання згідно з цією статтею, якщо на підставі доказів умов і положень, запропонованих суб’єктом господарювання своїм клієнтам на ринках нижчого рівня дистрибуційного ланцюга, орган дійде до висновку, що проблеми конкуренції виникли або ймовірно виникнуть на шкоду кінцевим користувачам, що вимагає накладення одного або декількох зобов’язань, передбачених статтями 69, 71, 72 чи 74, або внесення змін до зобов’язань, накладених відповідно до параграфа 2 цієї статті.

5. Накладання зобов’язань та їх перегляд відповідно до цієї статті має здійснюватися відповідно до процедур, зазначених у статтях 23, 32 та 33.

1. Суб’єкти господарювання, які були визначені як такі, що мають значну ринкову владу на одному або декількох відповідних ринках відповідно до статті 67, повинні заздалегідь і своєчасно повідомити національний регуляторний орган, якщо вони планують вивести з експлуатації або замінити новою інфраструктурою частини мережі, включаючи застарілу інфраструктуру, необхідні для експлуатації мідної кабельної мережі, яка підпадає під зобов’язання відповідно до статей 68-80.

2. Національний регуляторний орган повинен забезпечити, щоб процес виведення з експлуатації або заміни передбачав прозорий графік та умови, включаючи відповідний період повідомлення для переходу, і визначав наявність альтернативних продуктів, що мають щонайменше порівнянну якість та забезпечують доступ до оновленої мережевої інфраструктури, що заміщує замінені елементи, якщо це необхідно для захисту конкуренції та прав кінцевих користувачів.

Що стосується активів, які пропонуються для виведення з експлуатації або заміни, національний регуляторний орган може скасувати зобов’язання після того, як буде встановлено, що постачальник послуг доступу:

(a) встановив прийнятні умови для переходу, включаючи забезпечення альтернативного продукту доступу, щонайменше порівнянної якості до тої, яка була доступною при використанні застарілої інфраструктури, що дозволить прохачам доступу охопити тих самих кінцевих користувачів; і

(b) виконав умови та процедури, які повідомлялися національному регуляторному органу відповідно до цієї статті.

Таке скасування необхідно здійснювати відповідно до процедур, зазначених у статтях 23, 32 та 33.

3. Ця стаття не обмежує наявності продуктів, що підлягають регулюванню, визначеної національним регуляторним органом для використання на оновленій інфраструктурі мережі відповідно до процедур, встановлених у статтях 67 та 68.

До 21 грудня 2020 року BEREC, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією, має видати настанови щодо критеріїв, яким має відповідати мережа для того, щоб вважатися мережею надвисокої пропускної здатності, зокрема з точки зору вхідної та вихідної швидкості, пропускної здатності, стійкості, параметрів, пов’язаних з помилками, затримки та її варіацій. Національні регуляторні органи повинні максимально враховувати ці настанови. BEREC зобов’язаний оновити настанови до 31 грудня 2025 року і надалі регулярно оновлювати їх.

1. Держави-члени можуть забезпечувати, щоб національні регуляторні органи накладали відповідні регуляторні зобов’язання на суб’єкти господарювання, визначені як такі, що мають значну ринкову владу на певному роздрібному ринку відповідно до статті 63, якщо:

(a) в результаті аналізу ринку, проведеного відповідно до статті 67, національний регуляторний орган визначив, що певний роздрібний ринок, ідентифікований у відповідності зі статтею 64, не є ефективно конкурентним; і

(b) національний регуляторний орган зробив висновок, що зобов’язання, накладені відповідно до статей 69-74, не призводять до досягнення цілей, встановлених у статті 3.

2. Зобов’язання, накладені згідно з параграфом 1 цієї статті, повинні ґрунтуватися на характері ідентифікованої проблеми та бути пропорційними і виправданими з огляду на цілі, викладені у статті 3. Накладені зобов’язання можуть включати вимоги, щоб ідентифіковані суб’єкти господарювання не застосовували завищені ціни, не стримували вихід на ринок або не обмежували конкуренцію шляхом встановлення хижацьких цін, не надавали невиправданої переваги окремим кінцевим користувачам або не здійснювали необгрунтоване пакетування послуг. Національні регуляторні органи можуть застосовувати до таких суб’єктів господарювання передбачені заходи зі встановлення максимальних граничних роздрібних цін, заходи щодо контролю за індивідуальними тарифами або заходи для орієнтування тарифів на витрати або ціни на порівнюванних ринках, з метою захисту інтересів кінцевих користувачів, сприяючи при цьому ефективній конкуренції.

3. Національні регуляторні органи повинні забезпечити, щоб, якщо суб’єкт господарювання підпадає під регулювання роздрібних тарифів або інший відповідний вид роздрібного контролю, впроваджувалися необхідні відповідні системи обліку витрат. Національні регуляторні органи можуть визначати формат та методологію обліку, які повинні застосовуватися. Дотримання заходів щодо системи обліку витрат повинно перевірятись кваліфікованим незалежним органом. Національні регуляторні органи повинні забезпечити щорічне оприлюднення заяви про відповідність.

4. Без обмеження статей 85 і 88, національні регуляторні органи не повинні застосовувати механізми контролю роздрібних ринків, передбачені параграфом 1 цієї статті, до географічних або роздрібних ринків, якщо вони переконані, що на них існує ефективна конкуренція.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб усі споживачі на своїх територіях мали доступ до доступної адекватної послуги широкосмугового доступу до Інтернету і до послуг голосової комунікації з якістю, встановленою на їхніх територіях, включаючи базове з’єднання, у фіксованому місці, за доступною ціною, з урахуванням конкретних національних умов.

2. Крім того, держави-члени можуть також забезпечувати доступність послуг, зазначених у параграфі 1, які не надаються у фіксованому місці, якщо вони вважають таке необхідним для забезпечення повноцінної соціальної та економічної участі споживачів у суспільстві.

3. Кожна держава-член, з огляду на національні умови та мінімальну пропускну здатність, якою користується більшість споживачів на території цієї держави-члена, та з урахуванням звіту BEREC щодо кращих практик, визначає адекватну послугу широкосмугового доступу до мережі Інтернет для цілей параграфа 1 з метою забезпечення пропускної здатності, необхідної для соціальної та економічної участі в суспільстві. Відповідна послуга широкосмугового доступу до мережі Інтернет має бути спроможною забезпечити пропускну здатність, необхідну для підтримки, принаймні, мінімального набору послуг, визначених у додатку V.

До 21 червня 2020 року BEREC, з метою сприяння послідовному застосуванню цієї статті, після консультацій зі стейкхолдерами та у тісній співпраці з Комісією, беручи до уваги наявні у Комісії (Євростату) дані, має скласти звіт про кращі практики держав-членів щодо визначення належної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет відповідно до першого підпараграфа. Такий звіт має регулярно оновлюватись для відображення технологічних досягнень та змін у моделях споживання користувачів.

4. Коли споживач звертається з відповідним проханням, підключення, зазначене в параграфі 1 і, якщо застосовно, у параграфі 2, може бути обмежене підтримкою послуг голосової комунікації.

5. Держави-члени можуть розширювати сферу застосування цієї статті на кінцевих користувачів, які є мікропідприємствами, малими і середніми підприємствами та неприбутковими організаціями.

1. Національні регуляторні органи у координації з іншими компетентними органами здійснюють моніторинг розвитку та рівня роздрібних цін на доступні на ринку послуги, зазначені у статті 84(1), зокрема по відношенню до національних цін та доходу національних споживачів.

2. Якщо держави-члени встановлюють, що, з огляду на національні умови, роздрібні ціни на послуги, зазначені в статті 84(1), не є доступними, оскільки споживачі з низькими доходами або особливими соціальними потребами не можуть отримати доступ до таких послуг, вони повинні вживати заходів для забезпечення доступності для таких споживачів адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет та послуг голосової комунікації, принаймні у фіксованому місці.

З цією метою, держави-члени можуть забезпечувати надання підтримки таким споживачам для цілей комунікації або можуть вимагати від надавачів таких послуг пропонувати таким споживачам тарифні опції або пакети, відмінні від тих, що надаються за звичайних комерційних умов, або застосовувати обидва варіанти. З цією метою держави-члени можуть вимагати від таких надавачів застосування спільних тарифів, включаючи географічне усереднення, по всій території.

За виняткових обставин, зокрема, коли накладення зобов’язань за другим підпараграфом цього параграфа на всіх надавачів призведе до яскраво вираженого надмірного адміністративного або фінансового навантаження для надавачів або держави-члена, держава-член може, як виняток, вирішити накласти зобов’язання пропонувати такі особливі тарифні опції або пакети послуг тільки на визначені суб’єкти господарювання. Стаття 86 застосовується до таких визначених суб’єктів господарювання mutatis mutandis. Якщо держава-член визначає суб’єкти господарювання, вона повинна забезпечити, щоб всі споживачі з низькими доходами або спеціальними соціальними потребами отримали вигоду від вибору суб’єктів господарювання, які пропонують тарифні опції, що задовольняють їхні потреби, крім випадків, коли такий вибір неможливий або може створити надмірне додаткове організаційне або фінансове навантаження.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб споживачі, які мають право на такі тарифні опції або пакети послуг, мали право укласти договір або з надавачем послуг, зазначеним у статті 84(1), або з суб’єктом господарювання, призначеним відповідно до цього параграфа, і щоб їхній номер залишався доступним для них протягом адекватного періоду часу, а необгрунтоване відключення послуги уникалося.

3. Держави-члени повинні забезпечити, щоб суб’єкти господарювання, які надають тарифні опції або пакети послуг споживачам з низькими доходами або особливими соціальними потребами відповідно до параграфа 2, інформували національні регуляторні та інші компетентні органи про деталі таких пропозицій. Національні регуляторні органи у координації з іншими компетентними органами повинні забезпечити, щоб умови, за якими суб’єкти господарювання надають тарифні опції або пакети послуг відповідно до параграфа 2, були повністю прозорими і публікувалися та застосовувалися відповідно до принципу недискримінації. Національні регуляторні органи у координації з іншими компетентними органами можуть вимагати, щоб такі тарифні опції або пакети послуг були змінені або скасовані.

4. Держави-члени повинні забезпечити, з огляду на національні умови, щоб, за необхідності, надавалася підтримка споживачам з інвалідністю, а також щоб вживались інші конкретні заходи, якщо необхідно, з метою забезпечення наявності та доступності відповідного термінального обладнання, а також спеціального обладнання та спеціальних послуг, які покращують рівноцінний доступ, включаючи, де необхідно, об’єднану послугу спілкування та послуги служб комутованих повідомлень.

5. При застосуванні цієї статті держави-члени мають прагнути мінімізувати викривлення ринку.

6. Держави-члени можуть розширювати сферу застосування цієї статті на кінцевих користувачів, які є мікропідприємствами, малими і середніми підприємствами та неприбутковими організаціями.

1. Якщо держава-член встановила, з урахуванням, за наявності, результатів географічного огляду, проведеного відповідно до статті 22(1), та будь-яких додаткових доказів, у разі необхідності, що доступність, у фіксованому місці, адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет, як її визначено відповідно до статті 84(3), та послуги голосової комунікації не можуть бути забезпечені за звичайних комерційних обставин або через інші потенційні інструменти державної політики на її національній території або в різних окремих її частинах, вона може накласти відповідні зобов’язання щодо універсальної послуги для виконання всіх обґрунтованих запитів кінцевих користувачів на доступ до таких послуг у відповідних частинах її території.

2. Держави-члени повинні встановити найбільш ефективний та доречний підхід для забезпечення доступності у фіксованому місці адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет, як це визначено відповідно до статті 84(3), та послуг голосової комунікації, дотримуючись принципів об’єктивності, прозорості, недискримінації та пропорційності. Держави-члени повинні прагнути мінімізувати викривлення ринку, зокрема у зв’язку із наданням послуг за цінами або за інших умов, відмінних від звичайних комерційних умов, захищаючи при цьому суспільний інтерес.

3. Зокрема, якщо держави-члени вирішують накласти зобов’язання щодо забезпечення для кінцевих користувачів доступності у фіксованому місці адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет, як її визначено відповідно до статті 84(3), та послуг голосової комунікації, вони можуть призначати один або декілька суб’єктів господарювання для гарантування такої доступності на всій території країни. Держави-члени можуть призначати різні суб’єкти господарювання або групи суб’єктів господарювання для надання адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет та послуг голосової комунікації у фіксованому місці або для покриття різних частин національної території.

4. Якщо держави-члени призначають суб’єкти господарювання для частини або всієї національної території для забезпечення доступності послуг відповідно до параграфа 3 цієї статті, вони повинні використовувати ефективний, об’єктивний, прозорий і недискримінаційний механізм призначення, згідно з яким жодний суб’єкт господарювання не є апріорі виключеним з процедури призначення. Такі методи призначення повинні забезпечувати, щоб адекватна послуга широкосмугового доступу до мережі Інтернет та послуги голосової комунікації у фіксованому місці надавалися економічно ефективним способом і могли використовуватися як засіб визначення собівартості зобов’язань щодо універсальної послуги відповідно до статті 89.

5. Якщо суб’єкт господарювання, призначений відповідно до параграфа 3 цієї статті, має намір передати істотну частину або всі активи своєї мережі місцевого доступу окремій юридичній особі з іншим власником, він має заздалегідь і своєчасно поінформувати національний регуляторний або інший компетентний орган, щоб дозволити такому органу оцінити вплив запланованої транзакції на надання у фіксованому місці адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет, як її визначено відповідно до статті 84(3), та послуг голосової комунікації. Національний регуляторний або інший компетентний орган може накладати, змінювати або скасовувати спеціальні зобов’язання відповідно до статті 13(2).

Держави-члени можуть надалі забезпечувати доступність (економічну або фізичну) інших послуг, окрім адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет, як її визначено відповідно до статті 84(3), та послуг голосової комунікації у фіксованому місці, які діяли на грудня 2018 року, якщо потреба у таких послугах встановлюється з урахуванням національних обставин. Якщо держави-члени призначають суб’єкти господарювання для надання таких послуг на частині або усій національній території, необхідно застосовувати статтю 86. Фінансування таких зобов’язань має відповідати статті 90.

Держави-члени повинні переглянути зобов’язання, накладені згідно з цією статтею, до грудня 2021 року та надалі переглядати їх кожні три роки.

1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб при наданні додаткових засобів та послуг, зазначених у статті 84, надавачі адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет та голосових комунікаційних послуг відповідно до статей 84-87 встановлювали умови таким чином, щоб кінцевий користувач не був зобов’язаний платити за засоби або послуги, які не є потрібними або не є необхідними для надання запитуваної послуги.

2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі адекватної послуги широкосмугового доступу до Інтернету та послуг голосової комунікації, зазначених у статті 84, які надають послуги відповідно до статті 85, пропонували спеціальні засоби та послуги, викладені у частині A додатка VI, за необхідності, для того, щоб споживачі могли здійснювати моніторинг та контролювати витрати. Держави-члени повинні забезпечити, щоб такі надавачі впроваджували систему для уникнення необгрунтованого відключення споживачів від послуг голосової комунікації або адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет, як зазначено у статті 85, включаючи відповідний механізм перевірки постійного інтересу до використання послуги.

Держави-члени можуть розширювати сферу застосування цього параграфа на кінцевих користувачів, які є мікропідприємствами, малими і середніми підприємствами та неприбутковими організаціями.

3. Кожна держава-член повинна забезпечити, щоб компетентний орган міг відмовитися від вимог параграфа 2 на всій або на частині його національної території, якщо компетентний орган переконався в тому, що засоби є широко доступними.

1. Якщо національні регуляторні органи вважають, що надання адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет, визначеної відповідно до статті 84(3), та послуг голосової комунікації, зазначених у статтях 84, 85 і 86, або продовження наявної універсальної послуги, визначеної в статті 87, може становити несправедливе навантаження на надавачів таких послуг, які вимагають компенсації, національні регуляторні органи мають розрахувати собівартість таких послуг.

З цією метою національні регуляторні органи повинні:

(a) обчислити собівартість зобов’язань щодо універсальної послуги, беручи до уваги будь- яку ринкову вигоду, яка виникає для надавача адекватної послуги широкосмугового доступу до мережі Інтернет, як визначено відповідно до статті 84(3), та послуг голосової комунікації, як зазначено у статтях 84, 85 та 86, або продовження наявної універсальної послуги, як визначено у статті 87, відповідно до додатку VII; або

(b) використовувати собівартість забезпечення універсальної послуги, визначену механізмом призначення відповідно до статті 86(4).

2. Рахунки та інша інформація, що служить основою для обчислення собівартості зобов’язань щодо універсальної послуги відповідно до пункту (a) другого підпараграфа параграфа 1, повинні підлягати аудиту або перевірятись національним регуляторним органом або органом, незалежним від зацікавлених сторін і схваленим національним регуляторним органом. Результати обчислення витрат та висновки аудиту повинні бути загальнодоступними.

1. Якщо на підставі обчислення собівартості, зазначеного в статті 89, національні регуляторні органи виявляють, що на надавача накладається несправедливе навантаження, держави-члени повинні, на прохання відповідного надавача, ухвалити рішення про один або обидва таких заходи:

(a) запровадити механізм компенсації такому надавачу визначеної частини витрат собівартості на прозорих умовах за рахунок коштів державного бюджету;

(b) розподілити собівартість зобов’язань щодо універсальної послуги між надавачами електронних комунікаційних мереж та послуг.

2. Якщо собівартість розподіляється відповідно до пункту (b) параграфа 1 цієї статті, держави- члени мають встановити механізм розподілу витрат, який управляється національним регуляторним органом або органом, незалежним від бенефіціарів, під наглядом національного регуляторного органу. Фінансуватися може лише собівартість, визначена відповідно до статті 89, щодо зобов’язань, встановлених у статтях 84-87.

Механізм розподілу витрат повинен відповідати принципам прозорості, найменшого викривлення ринку, недискримінації та пропорційності відповідно до принципів, викладених у частині В додатка VII. Держави-члени можуть вирішити не стягувати внески з суб’єктів господарювання, національний оборот яких є меншим встановленого ліміту.

Будь-які збори, пов’язані з розподілом витрат на фінансування зобов’язання щодо надання універсальної послуги, не повинні бути включені до пакету послуг та ідентифіковані окремо для кожного суб’єкта господарювання. Такі збори не мають накладатися або збиратись з суб’єктів господарювання, які не надають послуги на території держави-члена, яка запровадила механізм розподілу.