Директива Європейського Парламенту і Ради 2005/36/ЄС від 7 вересня 2005 року про визнання професійних кваліфікацій

(a) загальна рамка підготовки дає змогу більшій кількості фахівців переміщуватися між державами-членами;

(b) професія, до якої застосовується загальна рамка підготовки, є регульованою або освіта й підготовка, в результаті яких здобувається професія, є регульованими принаймні в третині держав-членів;

(c) загальна сукупність знань, навичок та компетентностей поєднує знання, навички й компетентності, що вимагаються в рамках систем освіти та підготовки у принаймні третині держав-членів; немає значення, чи такі знання, навички чи компетентності були здобуті в рамках загального курсу підготовки в університеті чи іншому закладі вищої освіти чи в рамках курсу професійно-технічної підготовки;

(d) загальна рамка підготовки повинна ґрунтуватися на рівнях EQF (Європейської рамки кваліфікацій), як визначено в додатку II до Рекомендації Європейського Парламенту і Ради від 23 квітня 2008 року про запровадження Європейської рамки кваліфікацій для навчання впродовж життя (- 5);

(e) відповідну професію не охоплено іншою загальною рамкою підготовки, і на неї не поширюється вимога щодо автоматичного визнання відповідно до глави III розділу III;

(f) загальна рамка підготовки була розроблена в прозорому належному процесі із залученням відповідних стейкхолдерів із держав-членів, де відповідна професія не регульована;

(g) загальна рамка підготовки дозволяє громадянам із будь-якої держави-члена отримувати допуск до здобуття професійної кваліфікації згідно з такою рамкою без необхідності бути для цього членом професійної організації чи бути зареєстрованим у такій організації.

3. Представницькі професійні організації на рівні Союзу, а також національні професійні організації чи компетентні органи з принаймні третини держав-членів можуть подавати Комісії пропозиції щодо загальних рамок підготовки, які відповідають умовам, встановленим у параграфі 2.

4. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 57c для запровадження загальної рамки підготовки до відповідної професії на основі умов, встановлених у параграфі 2 цієї статті.

5. Держава-член повинна бути звільнена від зобов’язання запроваджувати на своїй території загальну рамку підготовки, зазначену в параграфі 4, та від зобов’язання автоматично визнавати професійні кваліфікації, здобуті згідно з такою загальною рамкою підготовки, за умови виконання однієї з таких умов:

(a) на її території немає наявних закладів освіти чи підготовки, які б здійснювали таку підготовку до відповідної професії;

(b) запровадження загальної рамки підготовки негативно вплине на організацію її системи освіти та професійної підготовки;

(c) існують істотні відмінності між загальною рамкою підготовки та підготовкою, що вимагається на її території, які створюють серйозні ризики для публічної політики, громадської безпеки, громадського здоров’я чи для безпеки одержувачів послуг або для охорони довкілля.

6. Держави члени повинні упродовж шести місяців з дати набуття чинності делегованого акта, зазначеного в параграфі 4, інформувати Комісію та інші держави-члени про:

(a) національні кваліфікації та, якщо застосовно, національні професійні звання, які відповідають загальній рамці підготовки; або

(b) будь-яке застосування звільнення, зазначеного в параграфі 5, разом із обґрунтуванням виконаних умов, зазначених у вказаному параграфі. Комісія може упродовж трьох місяців подати запит про надання додаткових роз’яснень, якщо вважатиме, що держава-член не надала обґрунтування або надала недостатнє обґрунтування виконання однієї з таких умов. Така держава-член повинна дати відповідь упродовж трьох місяців з дати подання такого запиту.

Комісія може ухвалити імплементаційний акт для створення списку національних професійних кваліфікацій та національних професійних звань, стосовно яких застосовується вимога щодо автоматичного визнання згідно з загальною рамкою підготовки, ухваленою відповідно до параграфа 4.

7. Ця стаття також застосовується до спеціальностей у рамках професії, за умови що такі спеціальності стосуються професійної діяльності, доступ до якої та здійснення якої є регульованими в державах-членах, якщо професія вже підлягає автоматичному визнанню відповідно до глави III розділу III, а відповідна спеціальність - ні.

1. Для цілей цієї статті "загальний іспит на рівень підготовки" означає стандартизований кваліфікаційний іспит, доступний в усіх державах-членах, що беруть участь, та призначений для власників певної професійної кваліфікації. Складання такого іспиту в державі-члені надасть власнику певної професійної кваліфікації право здійснювати діяльність у межах відповідної професії в будь-якій відповідній державі-члені ведення діяльності на таких самих умовах, на яких це роблять власники професійних кваліфікацій, здобутих у такій державі-члені.

2. Загальний іспит на рівень підготовки повинен відповідати таким умовам:

(a) загальний іспит на рівень підготовки дає змогу більшій кількості фахівців переміщуватися між державами-членами;

(b) професія, до якої застосовується загальний іспит на рівень підготовки, є регульованою або освіта й підготовка, в результаті яких здобувається відповідна професія, є регульованими принаймні в третині держав-членів;

(c) загальний іспит на рівень підготовки був розроблений у прозорому належному процесі із залученням відповідних стейкхолдерів із держав-членів, де відповідна професія не регульована;

(d) загальний іспит на рівень підготовки дозволяє громадянам з будь-якої держави-члена брати участь в такому іспиті та в практичній організації таких іспитів у державах-членах без необхідності бути для цього членом професійної організації чи бути зареєстрованим у такій організації.

3. Представницькі професійні організації на рівні Союзу, а також національні професійні організації чи компетентні органи з принаймні третини держав-членів можуть подавати Комісії пропозиції щодо загальних іспитів на рівень підготовки, які відповідають умовам, встановленим у параграфі 2.

4. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти згідно із статтею 57c для затвердження змісту загального іспиту на рівень підготовки та умов участі в іспиті й складання іспиту.

5. Держава-член повинна бути звільнена від зобов’язання організовувати на своїй території загальний іспит на рівень підготовки, зазначеного в параграфі 4, та від зобов’язання автоматично визнавати фахівців, які склали загальний іспит на рівень підготовки, за умови виконання однієї з таких умов:

(a) відповідна професія не регульована на її території;

(b) зміст загального іспиту на рівень підготовки не пом’якшить у достатній мірі серйозних ризиків для громадського здоров’я чи безпеки одержувачів послуг, які існують на її території;

(c) зміст загального іспиту на рівень підготовки значно знизить привабливість доступу до професії порівняно з національними вимогами.

6. Держави члени повинні упродовж шести місяців з дати набуття чинності делегованого акта, зазначеного в параграфі 4, інформувати Комісію та інші держави-члени про:

(a) наявні можливості для організації таких іспитів; або

(b) будь-яке застосування звільнення, зазначеного в параграфі 5, разом із обґрунтуванням виконаних умов, зазначених у вказаному параграфі. Комісія може упродовж трьох місяців подати запит про надання додаткових роз’яснень, якщо вважатиме, що держава-член не надала обґрунтування або надала недостатнє обґрунтування виконання однієї з таких умов. Така держава-член повинна дати відповідь упродовж трьох місяців з дати подання такого запиту.

Комісія може ухвалити імплементаційний акт для затвердження списку держав-членів, у яких будуть організовані загальні іспити на рівень підготовки, затверджені відповідно до параграфа 4, частоти їх проведення протягом календарного року та інших умов, необхідних для організації загальних іспитів на рівень підготовки у державах-членах.

1. Якщо компетентні органи держави-члена ведення діяльності ухвалюють рішення щодо заявки на отримання дозволу здійснювати діяльність у межах відповідної регульованої професії на підставі цього розділу, такі органи можуть вимагати надання документів та сертифікатів, перерахованих у додатку VII.

Документи, зазначені в пункті 1(d), (e) та (f) додатка VII, повинні мати не більше трьох місяців від дати їх видачі станом на дату їх подання.

Держави-члени, органи та інші юридичні особи повинні гарантувати конфіденційність інформації, яку вони отримують.

2. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів держава-член ведення діяльності може вимагати від компетентних органів держави-члена підтвердження автентичності підтверджень офіційної кваліфікації та інших підтверджень, виданих у такій іншій державі-члені, а також, якщо застосовно, підтверджень того факту, що бенефіціар відповідає, у випадку професій, зазначених у главі III цього розділу, мінімальним умовам підготовки, встановленим відповідно у статтях 24, 25, 28, 31, 34, 35, 38, 40, 44 та 46.

3. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів, якщо підтвердження офіційної кваліфікації, як означено в статті 3(1)(c), було видане компетентним органом у державі-члені та включає підготовку, пройдену повністю чи частково в закладі, що має законний осідок на території іншої держави-члена, держава-член ведення діяльності має право перевіряти в компетентного органу в державі-члені видачі:

(a) чи курс підготовки в закладі, що здійснював підготовку, офіційно сертифікований закладом освіти, розміщеним у державі-члені видачі;

(b) чи видане підтвердження офіційної кваліфікації таке ж, як і підтвердження офіційної кваліфікації, яке було б видане, якби курс був пройдений повністю в державі-члені видачі; та

(c) чи підтвердження офіційної кваліфікації надає ті самі професійні права на території держави-члена видачі.

3a. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів держава-член ведення діяльності може вимагати від компетентних органів держави-члена підтвердження того факту, що заявника не було відсторонено від здійснення діяльності в межах відповідної професії або що йому не було заборонено здійснювати таку діяльність внаслідок серйозного професійного правопорушення чи обвинувального вироку за кримінальний злочин, що стосується здійснення будь-якого з видів його професійної діяльності.

3b. Обмін інформацією між компетентними органами різних держав-членів відповідно до цієї статті необхідно здійснювати через IMI.

4. Якщо держава-член ведення діяльності вимагає від своїх громадян давати клятву чи робити заяву під присягою для отримання доступу до регульованої професії та якщо формулювання такої клятви чи заяви не можуть використовувати громадяни інших держав-членів, держава-член ведення діяльності повинна забезпечити змогу відповідних осіб використовувати належне еквівалентне формулювання.

1. Компетентний орган держави-члена ведення діяльності повинен підтвердити отримання заявки впродовж одного місяця з дати її отримання та повідомити заявника про можливу відсутність будь-яких документів.

2. Процедура розгляду заявок на отримання дозволу здійснювати діяльність у межах регульованої професії повинна здійснюватися якнайшвидше та призводити до ухвалення належно обґрунтованого рішення з боку компетентного органу в державі-члені ведення діяльності у будь-якому разі упродовж трьох місяців із дати подання заявником повного файлу. Проте такий строк може бути подовжений на один місяць у випадках, що підпадають під дію глав I та II цього розділу.

3. Рішення або відсутність рішення упродовж визначеного строку є предметом оскарження відповідно до національного права.

1. Якщо в державі-члені ведення діяльності використання професійного звання стосовно одного з видів діяльності в межах відповідної професії є регульованим, громадяни іншої держави-члена, які мають дозвіл здійснювати діяльність у межах регульованої професії на підставі розділу III, повинні використовувати професійне звання держави-члена ведення діяльності, що відповідає такій професій в такій державі-члені, та використовувати пов’язані скорочені форми.

2. Якщо професія в державі-члені ведення діяльності регульована асоціацією чи організацією в розумінні статті 3(2), громадяни держав-членів не повинні мати дозвіл на використання професійного звання, присвоєного такою організацією чи асоціацією, або його скороченої форми, якщо вони не нададуть доказу того, що вони є членами такої асоціації чи такої організації.

Якщо асоціація чи організація робить умовою членства наявність певних кваліфікацій, вони можуть це робити лише згідно з умовами, встановленими в цій Директиві, стосовно громадян інших держав-членів, які є власниками професійних кваліфікацій.

3. Держава-член не повинна зберігати за власниками професійних кваліфікацій право використовувати професійні звання, якщо вона не повідомила про асоціацію чи організацію Комісію та інші держави-члени відповідно до статті 3(2).

1. Фахівці, на чиї професійні кваліфікації поширюється вимога щодо автоматичного визнання, повинні мати рівень володіння мовою, необхідний для здійснення відповідної професійної діяльності в державі-члені ведення діяльності.

2. Держава-член повинна забезпечити обмеження будь-яких перевірок, які проводить компетентний орган або які проводять під наглядом компетентного органу для перевірки виконання зобов’язання, зазначеного в параграфі 1, перевіркою знання однієї офіційної мови держави-члена ведення діяльності чи однієї адміністративної мови держави-члена ведення діяльності за умови, що така мова також є однією з офіційних мов Союзу.

3. Перевірки, які здійснюють відповідно до параграфа 2, можуть застосовуватися, якщо відповідна професійна діяльність має вплив на безпеку пацієнтів. Перевірки можуть застосовуватися стосовно інших професій у разі виникнення серйозного й істотного сумніву щодо того, чи рівня володіння мовою фахівця достатньо для здійснення професійної діяльності, що її має намір здійснювати такий фахівець.

Перевірки можна здійснювати лише після видачі Європейської професійної карти відповідно до статті 4d або після визнання професійної кваліфікації, залежно від випадку.

4. Будь-які перевірки рівня володіння мовами повинні бути пропорційними діяльності, яка буде здійснюватися. Відповідним фахівцям повинно бути дозволено оскаржувати результати таких перевірок відповідно до національного права.

Без обмеження статей 7 та 52, держава-член ведення діяльності повинна забезпечити право відповідних осіб використовувати присуджений їм у державі-члені походження академічний ступінь (академічне звання) та, можливо, його скорочену форму мовою держави-члена походження. Держава-член ведення діяльності може вимагати зазначення після такого ступеня (звання) назви та адреси закладу чи екзаменаційної комісії, що його присудили. Якщо академічний ступінь (академічне звання) держави-члена походження можна сплутати в державі-члені ведення діяльності зі ступенем (званням), для отримання якого в останній державі-члені вимагається проходження додаткової підготовки, якої бенефіціар не пройшов, держава-член ведення діяльності може вимагати від бенефіціара використовувати академічний ступінь (академічне звання) держави-члена походження у належній формі, яку встановить держава-член ведення діяльності.

Без обмеження статті 5(1) та статті 6, першого підпараграфа, пункту (b), держави-члени, які вимагають від осіб, що здобули свої професійні кваліфікації на їхній території, проходження періоду підготовки на робочому місці та/або періоду професійного досвіду для отримання схвалення з боку фонду медичного страхування, повинні звільнити від цього зобов’язання власників підтверджень професійних кваліфікацій лікаря та лікаря-стоматолога, здобутих в інших державах-членів.

1. Якщо умовою доступу до регульованої професії в державі-члені походження є завершення професійного стажування, компетентний орган держави-члена походження повинен під час розгляду запиту на отримання дозволу здійснювати діяльність у межах регульованої професії визнавати професійне стажування, пройдене в іншій державі-члені, за умови що таке стажування відповідає оприлюдненим настановам, зазначеним у параграфі 2, та повинен враховувати професійне стажування, пройдене в третій країні. Проте держави-члени можуть встановити в національному законодавстві розумне обмеження тривалості тієї частини професійного стажування, яку можна проходити за кордоном.

2. Визнання професійного стажування не заміняє жодних дійсних вимог щодо складання іспиту для отримання доступу до відповідної професії. Компетентні органи повинні оприлюднити настанови щодо організації та визнання професійного стажування, яке проходять в іншій державі-члені чи в третій країні, зокрема стосовно ролі суб’єкта, що здійснює нагляд за професійним стажуванням.

1. Компетентні органи держави-члена ведення діяльності та держави-члена походження повинні тісно співпрацювати та надавати одне одному взаємну допомогу для сприяння застосуванню цієї Директиви. Вони повинні забезпечити конфіденційність інформації, якою вони обмінюються.

2. Компетентні органи держави-члена походження та держави-члена ведення діяльності повинні здійснювати обмін інформацією щодо вжитих дисциплінарних заходів чи кримінальних санкцій або інших серйозних особливих обставин, які можуть впливати на здійснення діяльності відповідно до цієї Директиви. При цьому вони повинні дотримуватися правил захисту персональних даних, передбачених у директивах 95/46/ЄС та 2002/58/ЄС.

Держава-член походження повинна перевіряти достовірність таких обставин, а її органи повинні ухвалювати рішення щодо характеру та масштабу розслідувань, які необхідно провести, та повідомляти державу-члена ведення діяльності про висновки, зроблені на підставі наявної інформації.

2a. Для цілей параграфів 1 та 2 компетентні органи повинні використовувати IMI.

3. Кожна держава-член повинна не пізніше 20 жовтня 2007 року призначити органи, компетентні видавати й отримувати підтвердження офіційної кваліфікації та інші документи чи інформацію, та органи, компетентні отримувати заявки й ухвалювати рішення, зазначені в цій Директиві, та повинна негайно інформувати про це інші держави-члени та Комісію.

4. Кожна держава-член повинна призначити координатора діяльності компетентних органів, зазначених у параграфі 1, та провинна повідомити про це інші держави-члени та Комісію.

Завданнями координатора є:

(a) сприяння однаковому застосуванню цієї Директиви;

(b) збір усієї інформації, що стосується застосування цієї Директиви, зокрема щодо умов доступу до регульованих професій у державах-членах;

(c) розгляд пропозицій щодо загальних рамок підготовки та загальних іспитів на рівень підготовки;

(d) обмін інформацією та найкращими практиками з метою оптимізації безперервного професійного розвитку в державах-членах;

(e) обмін інформацією та найкращими практиками щодо застосування компенсаційних заходів, зазначених у статті 14.

Для цілей виконання завдання, визначеного в пункті (b) цього параграфа, координатори можуть звертатися по допомогу до центрів допомоги, зазначених у статті 57b.

1. Компетентні органи держави-члена повинні повідомляти компетентні органи усіх інших держав-членів про фахівця, якому національні органи чи суди заборонили або якого вони відсторонили, навіть тимчасово, від здійснення на території такої держави-члена повністю чи частково такої професійної діяльності:

(a) доктора медичних наук та лікаря загальної практики, що мають підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в пунктах 5.1.1 та 5.1.4 додатка V;

(b) лікаря-спеціаліста, що має звання, зазначене в пункті 5.1.3 додатка V;

(c) медичної сестри/медичного брата загальної практики, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.2.2 додатка V;

(d) лікаря-стоматолога, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.3.2 додатка V;

(e) спеціалізованого лікаря-стоматолога, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.3.3 додатка V;

(f) ветеринара-хірурга, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.4.2 додатка V;

(g) акушера, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.5.2 додатка V;

(h) фармацевта, що має підтвердження офіційної кваліфікації, зазначене в пункті 5.6.2 додатка V;

(i) власників сертифікатів, зазначених у пункті 2 додатка VII, що засвідчують проходження підготовки, яка задовольняє мінімальні вимоги, перераховані в статтях 24, 25, 31, 34, 35, 38, 40 чи 44 відповідно, але яка розпочалася раніше за референтні дати, вказані для кваліфікацій у пунктах 5.1.3, 5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2, 5.6.2 додатка V;

(j) власників свідоцтв про набуті права, як зазначено в статтях 23, 27, 29, 33, 33a, 37, 43 та 43a;

(k) інших фахівців, які здійснюють діяльність, що впливає на безпеку пацієнтів, якщо такі фахівці здійснюють діяльність у межах професії, регульованої в такій державі-члені;

(l) фахівців, які здійснюють діяльність, пов’язану з освітою неповнолітніх, у тому числі з доглядом за дитиною та освітою дітей молодшого віку, якщо такі фахівці здійснюють діяльність у межах професії, регульованої в такій державі-члені.

2. Компетентні органи повинні надсилати інформацію, зазначену в параграфі 1, у вигляді оповіщення через IMI не пізніше ніж протягом трьох днів з дати ухвалення рішення про обмеження чи заборону повного чи часткового здійснення професійної діяльності відповідним фахівцем. Така інформація повинна обмежуватися такими даними:

(a) ідентифікаційними даними фахівця;

(b) відповідною професією;

(c) інформацією про національний орган чи суд, який ухвалив рішення про обмеження чи заборону;

(d) обсягом обмеження чи заборони; та

(e) періодом застосування обмеження чи заборони.

3. Компетентні органи відповідної держави-члена повинні не пізніше ніж протягом трьох днів з дати ухвалення судового рішення повідомити компетентним органам усіх інших держав-членів за допомогою оповіщення через IMI ідентифікаційні дані фахівців, які подали заявку на визнання кваліфікації відповідно до цієї Директиви та які, як було встановлено судом, використали для цього підроблені підтвердження професійної кваліфікації.

4. Опрацювання персональних даних для цілей обміну інформацією, зазначеною в параграфах 1 та 3, необхідно здійснювати згідно з директивами 95/46/ЄС та 2002/58/ЄС. Комісія повинна здійснювати опрацювання персональних даних відповідно до Регламенту (ЄС) № 45/2001.

5. Необхідно невідкладно повідомляти компетентні органи всіх держав-членів про закінчення строку дії обмеження чи заборони, зазначених у параграфі 1. Для цієї цілі компетентний орган держави-члена, який надає інформацію відповідно до параграфа 1, також повинен вказувати дату закінчення строку дії, а також будь-які подальші зміни стосовно такої дати.

6. Держави-члени повинні перебачити, щоб фахівці, щодо яких іншим державам-членам надсилаються оповіщення, були поінформовані в письмовій формі стосовно рішень щодо оповіщень одночасно з надсиланням самого оповіщення, могли оскаржити такі рішення відповідно до національного права або подати заявку на коригування таких рішень та мали доступ до засобів правового захисту стосовно будь-якої шкоди, завданої внаслідок хибних оповіщень, надісланих іншим державам-членам, у таких випадках у рішенні про оповіщення повинно бути вказано, що фахівець може порушити проти нього провадження.

7. Опрацювання в IMI даних стосовно оповіщень можливе доти, доки вони будуть дійсними. Оповіщення необхідно видалити протягом трьох днів з дати ухвалення рішення про відкликання чи з дати закінчення строку дії заборони чи обмеження, зазначених у параграфі 1.

8. Комісія повинна ухвалити імплементаційні акти щодо застосування механізму оповіщення. Такі імплементаційні акти повинні містити положення щодо органів, уповноважених надсилати чи отримувати оповіщення, та щодо відкликання й скасування оповіщень, а також заходів для забезпечення безпеки опрацювання. Такі імплементаційні акти ухвалюють відповідно до експертної процедури, зазначеної у статті 58(2).

1. Держави-члени повинні забезпечити онлайновий доступ через єдині пункти зв’язку, зазначені в статті 6 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/123/ЄС від 12 грудня 2006 року про послуги на внутрішньому ринку (- 6), до такої інформації та її регулярне оновлення:

(a) список усіх регульованих професій у державі-члені, включно з контактними даними компетентних органів для кожної регульованої професії та центрами допомоги, зазначеними в статті 57b;

(b) список професій, для яких доступна європейська професійна карта, функціонування такої карти, включно з усіма пов’язаними зборами, які повинні сплачувати фахівці, та компетентні органи, які відповідають за видачу такої карти;

(c) список усіх професій, до яких держава-член застосовує статтю 7(4) відповідно до національних законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень;

(d) список напрямів регульованої освіти й підготовки, а також підготовки з особливою структурою, зазначеної в пункті (c)(ii) статті 11;

(e) вимоги та процедури, зазначені в статтях 7, 50, 51 та 53, щодо професій, регульованих у державі-члені, включно з усіма пов’язаними зборами, які повинні сплачувати громадяни, та документами, які громадяни повинні подати компетентним органам;

(f) деталі процедури оскарження відповідно до національних законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень рішень компетентних органів, ухвалених відповідно до цієї Директиви.

2. Держави-члени повинні забезпечити надання користувачам у чіткий та зрозумілий спосіб інформації, зазначеної в параграфі 1, легкий доступ до такої інформації дистанційно й за допомогою електронних засобів та її оновлення.

3. Держави-члени повинні забезпечувати якнайшвидше надання відповіді на запити на інформацію, надіслані до єдиного пункту зв’язку.

4. Держави-члени та Комісія повинні вживати супровідних заходів для заохочення єдиних пунктів зв’язку надавати доступ до інформації, зазначеної в параграфі 1, іншими офіційними мовами Союзу. Це не впливає на законодавство держав-членів щодо використання мов на їхній території.

5. Держави-члени повинні співпрацювати одна з одною та з Комісією для цілей імплементації параграфів 1, 2 та 4.

1. Держави-члени повинні забезпечити можливість легкого здійснення, дистанційно та за допомогою електронних засобів, через посередництво відповідного єдиного пункту зв’язку чи відповідних компетентних органів усіх вимог, процедур та формальностей, що пов’язані з питаннями, охопленими в цій Директиві. Зазначене не повинне перешкоджати компетентним органам держав-членів запитувати засвідчені копії на пізнішому етапі у разі виникнення обґрунтованих сумнівів чи у разі крайньої необхідності.

2. Параграф 1 не застосовується до проходження адаптаційного періоду чи складання кваліфікаційного іспиту.

3. Якщо вимога з боку держав-членів надавати удосконалений електронний підпис, як означено в пункті 2 статті 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 1999/93/ЄС від 13 грудня 1999 року про рамки Співтовариства для електронних підписів (- 7), для завершення процедур, зазначених у параграфі 1 цієї статті, є обґрунтованою, держави-члени повинні приймати електронні підписи відповідно до Рішення Комісії 2009/767/ЄС від 16 жовтня 2009 року про заходи, що сприяють використанню процедур за допомогою електронних засобів через єдині пункти зв’язку відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/123/ЄС про послуги на внутрішньому ринку (- 8) та передбачати технічні засоби для опрацювання документів із удосконаленим електронним підписом у форматах, визначених у Рішенні Комісії 2011/130/ЄС від 25 лютого 2011 року про мінімальні вимоги до транскордонного опрацювання документів, скріплених електронним підписом компетентних органів відповідно до Директиви Європейського Парламенту і Ради 2006/123/ЄC про послуги на внутрішньому ринку (- 9).

4. Усі процедури необхідно здійснювати відповідно до статті 8 Директиви 2006/123/ЄС стосовно єдиних пунктів зв’язку. Перебіг строків для здійснення процедур, визначених у статті 7(4) та статті 51 цієї Директиви, починається з моменту подання громадянином заявки чи будь-якого відсутнього документа до єдиного пункту зв’язку чи безпосередньо відповідному компетентному органу. Будь-який запит на отримання засвідчених копій, зазначених у параграфі 1 цієї статті, не вважається запитом на відсутні документи.

1. Кожна держава-член повинна не пізніше 18 січня 2016 року призначити центр допомоги, до сфери компетенції якого належатиме надання громадянам, а також центрам допомоги інших держав-членів допомоги щодо визнання професійних кваліфікацій, передбаченого в цій Директиві, включно з інформацією стосовно національного законодавства, що регулює професії й здійснення діяльності в межах таких професій, соціального законодавства та у відповідних випадках етичних правил.

2. Центри допомоги в державах-членах ведення діяльності повинні надавати громадянам допомогу стосовно користування правами, наданими їм відповідно до цієї Директиви, у співпраці, у відповідних випадках, із центром допомоги в державі-члені походження та компетентними органами й єдиними пунктами зв’язку в державі-члені ведення діяльності.

3. Будь-який компетентний орган у державі-члені походження чи в державі-члені ведення діяльності повинен повністю співпрацювати з центром допомоги в державі-члені ведення діяльності та, у відповідних випадках, у державі-члені походження та надавати всю відповідну інформацію щодо окремих випадків таким центрам допомоги на їхній запит із дотриманням правил захисту даних відповідно до директив 95/46/ЄС та 2002/58/ЄС.

4. На запит Комісії центри допомоги повинні протягом двох місяців від дати отримання такого запиту інформувати Комісію про результати запитів, які вони опрацьовують.

1. Повноваження ухвалювати делеговані акти надано Комісії відповідно до умов, встановлених у цій статті.

2. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені в третьому підпараграфі статті 3(2), статті 20, другому підпараграфі статті 21(6), статті 21a(4), статті 25(5), другому параграфі статті 26, другому підпараграфі статті 31(2), другому підпараграфі статті 34(2), статті 35(4) та (5), другому підпараграфі статті 38(1), третьому підпараграфі статті 40(1), другому підпараграфі статті 44(2), статті 49a(4) та статті 49b(4), надаються Комісії на період у п’ять років, починаючи з 17 січня 2014 року. Комісія повинна скласти звіт про делегування повноважень не пізніше ніж за дев’ять місяців до кінця такого п’ятирічного періоду. Делеговані повноваження автоматично подовжуються на періоди такої самої тривалості, якщо Європейський Парламент або Рада не ухвалять рішення проти такого подовження не пізніше ніж за три місяці до закінчення кожного такого періоду.

3. Повноваження ухвалювати делеговані акти, зазначені в третьому підпараграфі статті 3(2), статті 20, другому підпараграфі статті 21(6), статті 21a(4), статті 25(5), другому параграфі статті 26, другому підпараграфі статті 31(2), другому підпараграфі статті 34(2), статті 35(4) та (5), другому підпараграфі статті 38(1), третьому підпараграфі статті 40(1), другому підпараграфі статті 44(2), статті 49a(4) та статті 49b(4), можуть бути в будь-який час відкликані Європейським Парламентом або Радою. Рішення про відкликання припиняє делеговані повноваження, вказані в такому рішенні. Воно набуває чинності на наступний день після його публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу або з пізнішої дати, вказаної в такому рішенні. Воно не впливає на чинність будь-яких делегованих актів, які вже набули чинності.

4. Після ухвалення делегованого акта Комісія повинна одночасно повідомити про це Європейський Парламент і Раду.

5. Делегований акт, ухвалений відповідно до третього підпараграфа статті 3(2), статті 20, другого підпараграфа статті 21(6), статті 21a(4), статті 25(5), другого параграфа статті 26, другого підпараграфа статті 31(2), другого підпараграфа статті 34(2), статті 35(4) та (5), другого підпараграфа статті 38(1), третього підпараграфа статті 40(1), другого підпараграфа статті 44(2), статті 49a(4) та статті 49b(4), набуває чинності лише в тому випадку, якщо ні Європейський Парламент, ні Рада не висловили жодних заперечень протягом двомісячного періоду з дати надання зазначеного акта Європейському Парламенту і Раді або якщо до завершення такого періоду і Європейський Парламент, і Рада повідомили Комісію про те, що вони не матимуть заперечень. Такий період подовжують на два місяці з ініціативи Європейського Парламенту або Ради.

1. Комісії повинен надавати допомогу комітет із питань визнання професійних кваліфікацій. Такий комітет є комітетом у розумінні Регламенту (ЄС) № 182/2011.

2. У разі покликання на цей параграф застосовують статтю 5 Регламенту (ЄС) № 182/2011.

1. Держави-члени повинні до 18 січня 2016 року надати Комісії список наявних регульованих професій із зазначеними видами діяльності, які охоплює кожна професія, та список напрямів регульованої освіти й підготовки, а також підготовки з особливою структурою, зазначеної в пункті (c)(ii) статті 11, на їхніх територіях. Комісію також необхідно без невиправданої затримки повідомляти про будь-які зміни в таких списках. Комісія повинна створити та вести загальнодоступну базу даних щодо регульованих професій, включно з загальним описом видів діяльності, які охоплює кожна професія.

2. До 18 січня 2016 року держави-члени повинні надати Комісії список професій, у випадку яких необхідно здійснювати попередню перевірку кваліфікацій відповідно до статті 7(4). Держави-члени повинні надати Комісії конкретне обґрунтування включення кожної з цих професій до такого списку.

3. Держави-члени повинні перевірити, чи вимоги їхньої правової системи щодо обмеження доступу до професії чи здійснення діяльності в її межах власниками певної професійної кваліфікації, зокрема використання професійних звань та здійснення професійної діяльності, дозволених за наявності такого звання, які зазначені в цій статті як "вимоги", є сумісними з такими принципами:

(a) вимоги не повинні безпосередньо чи опосередковано бути дискримінаційними на підставі громадянства чи місця проживання;

(b) вимоги повинні бути обґрунтовані головними причинами загального інтересу;

(c) вимоги повинні бути відповідними для забезпечення досягнення поставленої цілі та не виходити за межі необхідного для досягнення такої цілі.

4. Параграф 1 також застосовують до всіх професій, регульованих у державі-члені асоціаціями чи організаціями в розумінні статті 3(2), та до будь-яких вимог щодо членства в таких асоціаціях чи організаціях.

5. До 18 січня 2016 року держави-члени повинні надати Комісії інформацію про вимоги, які вони мають намір продовжувати застосовувати, та підстави вважати, що такі вимоги відповідають положенням параграфа 3. Держави-члени повинні упродовж трьох місяців з дати ухвалення інструмента надати інформацію про вимоги, які вони в подальшому запровадили, та підстави вважати, що такі вимоги відповідають параграфу 3.

6. До 18 січня 2016 року та кожні наступні два роки держави-члени також повинні надавати Комісії звіт про вимоги, які були скасовані чи послаблені.

7. Комісія повинна пересилати звіти, зазначені в параграфі 6, іншим державам-членам, які повинні подати свої зауваження упродовж шести місяців. Упродовж шестимісячного періоду Комісія повинна провести консультації з заінтересованими сторонами, у тому числі з представниками відповідних професій.

8. Комісія повинна надати підсумковий звіт на основі інформації, наданої державами-членами групі координаторів, створеній відповідно до Рішення Комісії 2007/172/ЄС від 19 березня 2007 року про створення групи координаторів з питань визнання професійних кваліфікацій (- 10), яка може робити зауваження.

9. З огляду на зауваження, передбачені в параграфах 7 та 8, Комісія повинна до 18 січня 2017 року подати свої остаточні висновки Європейському Парламенту і Раді разом із пропозиціями щодо подальших ініціатив, у відповідних випадках.

1. З 20 жовтня 2007 року держави-члени повинні кожні два роки надсилати Комісії звіт про застосування системи. Крім загальних зауважень, звіт повинен містити статистичний огляд ухвалених рішень та опис основних проблем, що виникають унаслідок застосування цієї Директиви.

З 18 січня 2016 року статистичний огляд ухвалених рішень, зазначений у першому підпараграфі, повинен містити детальну інформацію щодо кількості та типів рішень, ухвалених відповідно до цієї Директиви, зокрема типи рішень щодо часткового доступу, ухвалених компетентними органами відповідно до статті 4f, та опис основних проблем, що виникають унаслідок застосування цієї Директиви.

2. До 18 січня 2019 року та кожні п’ять років після цього Комісія повинна публікувати звіт щодо імплементації цієї Директиви.

У першому такому звіті необхідно зосередити особливу увагу на нових елементах, запроваджених у цій Директиві, та розглянути, зокрема, такі питання:

(a) функціонування європейської професійної карти;

(b) модернізацію знань, навичок та компетентностей для професій, що підпадають під дію глави III розділу III, включно зі списком компетентностей, зазначеним у статті 31(7);

(c) функціонування системи загальних рамок підготовки та загальних іспитів на рівень підготовки;

(d) результати спеціальної програми підвищення кваліфікації, встановленої відповідно до румунських законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень для власників підтверджень офіційної кваліфікації, зазначених у статті 33a, а також для власників підтверджень офіційної кваліфікації післясереднього рівня освіти, з метою оцінювання необхідності перегляду поточних положень, що регулюють режим набутих прав, застосовний до румунських підтверджень офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики.

Держави-члени повинні надавати Комісії всю необхідну інформацію для підготування такого звіту.

Якщо в держави-члена в певній галузі виникають істотні труднощі із застосуванням одного з положень цієї Директиви, Комісія повинна дослідити такі труднощі у співпраці з відповідною державою-членом.

У відповідних випадках Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт, щоб дозволити відповідній державі-члену відступити від відповідного положення на обмежений період часу.

Директиви 77/452/ЄЕС, 77/453/ЄЕС, 78/686/ЄЕС, 78/687/ЄЕС, 78/1026/ЄЕС, 78/1027/ЄЕС, 80/154/ЄЕС, 80/155/ЄЕС, 85/384/ЄЕС, 85/432/ЄЕС, 85/433/ЄЕС, 89/48/ЄЕС, 92/51/ЄЕС, 93/16/ЄЕС та 1999/42/ЄС скасовано від 20 жовтня 2007 року. Покликання на скасовані директиви необхідно тлумачити як покликання на цю Директиву, а акти, ухвалені на підставі вказаних директив, не підпадають під дію такого скасування.

Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, не пізніше 20 жовтня 2007 року. Вони негайно інформують про це Комісію.

Якщо держави-члени ухвалюють такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційної публікації. Держави-члени визначають, яким чином таке покликання має бути зроблено.

Ця Директива набуває чинності на 20-й день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

ІРЛАНДІЯ (- 11)

1. The Institute of Chartered Accountants in Ireland (- 12)

2. The Institute of Certified Public Accountants in Ireland (12)

3. The Association of Certified Accountants (12)

4. Institution of Engineers of Ireland

5. Irish Planning Institute

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

1. Institute of Chartered Accountants in England and Wales

2. Institute of Chartered Accountants of Scotland

3. Institute of Chartered Accountants in Ireland

4. Chartered Association of Certified Accountants

5. Chartered Institute of Loss Adjusters

6. Chartered Institute of Management Accountants

7. Institute of Chartered Secretaries and Administrators

8. Chartered Insurance Institute

9. Institute of Actuaries

10. Faculty of Actuaries

11. Chartered Institute of Bankers

12. Institute of Bankers in Scotland

13. Royal Institution of Chartered Surveyors

14. Royal Town Planning Institute

15. Chartered Society of Physiotherapy

16. Royal Society of Chemistry

17. British Psychological Society

18. Library Association

19. Institute of Chartered Foresters

20. Chartered Institute of Building

21. Engineering Council

22. Institute of Energy

23. Institution of Structural Engineers

24. Institution of Civil Engineers

25. Institution of Mining Engineers

26. Institution of Mining and Metallurgy

27. Institution of Electrical Engineers

28. Institution of Gas Engineers

29. Institution of Mechanical Engineers

30. Institution of Chemical Engineers

31. Institution of Production Engineers

32. Institution of Marine Engineers

33. Royal Institution of Naval Architects

34. Royal Aeronautical Society

35. Institute of Metals

36. Chartered Institution of Building Services Engineers

37. Institute of Measurement and Control

38. British Computer Society

__________

1. Директива 64/427/ЄЕС

(Директива про лібералізацію 64/429/ЄЕС)

Ніццька номенклатура (відповідає основним групам 23-40 класифікації ISIC)