Директива Європейського Парламенту і Ради 2005/36/ЄС від 7 вересня 2005 року про визнання професійних кваліфікацій

(b) здобуття загальної освіти тривалістю не менше 10 років, засвідчене дипломом, свідоцтвом чи іншим підтвердженням, виданим компетентними органами в державі-члені, чи сертифікатом, що підтверджує успішне складання іспитів еквівалентного рівня та дає доступ до освіти в закладах професійно-технічної освіти чи в рамках професійно-технічної програми з медсестринства.

2. Підготовка медичних сестер/медичних братів загальної практики повинна здійснюватися на умовах повного навантаження та повинна охоплювати принаймні програму, описану в додатку V, пункті 5.2.1.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.2.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу.

Зміни, зазначені в другому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

3. Тривалість навчання для підготовки медичних сестер/медичних братів загальної практики повинна становити не менше трьох років, також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС й повинна охоплювати не менше 4600 годин теоретичної та клінічної підготовки, при цьому тривалість теоретичної підготовки повинна становити принаймні одну третю, а тривалість клінічної підготовки - принаймні половину мінімальної тривалості підготовки. Держави-члени можуть надавати часткові звільнення фахівцям, які пройшли половину своєї підготовки на курсах, що мають принаймні еквівалентний рівень.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб заклади, які здійснюють підготовку медичних сестер/медичних братів, відповідали за узгодження теоретичної й клінічної підготовки у межах всієї навчальної програми.

4. Теоретичне навчання є такою частиною підготовки медичних сестер/медичних братів, під час якої стажисти здобувають професійні знання, навички й компетентності, необхідні відповідно до параграфів 6 та 7. Підготовку повинні здійснювати викладачі сестринської справи та інші компетентні особи в університетах, закладах вищої освіти, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень, чи в закладах професійно-технічної освіти або за професійно-технічними програмами з медсестринства.

5. Клінічна підготовка - це така частина підготовки медичних сестер/медичних братів, під час якої стажисти вчаться в команді та за умов безпосереднього контактування зі здоровими чи хворими особами та/або спільнотою організовувати, надавати та оцінювати необхідний сестринський догляд на основі знань, навичок та компетентностей, які вони здобули. Стажист медсестринства повинен вчитися не лише працювати в команді, а й очолювати команду та організовувати загальний сестринський догляд, у тому числі проводити санітарно-освітню роботу серед осіб та невеликих груп у закладах охорони здоров’я чи в спільноті.

Така підготовка повинна проходити в лікарнях, інших закладах охорони здоров’я та в спільноті під відповідальністю викладачів із медсестринства, у співпраці та за допомоги кваліфікованих медичних сестер/медичних братів. В освітньому процесі може брати участь й інший кваліфікований персонал.

Стажист медсестринства повинен брати участь у діяльності відповідного відділення тією мірою, якою така діяльність відповідає його підготовці та дає змогу навчитися виконувати обов’язки, які передбачає сестринський догляд.

6. Підготовка медичних сестер/медичних братів загальної практики повинна забезпечувати здобуття відповідним фахівцем таких знань і навичок:

(a) всебічних знань з наук, що є лежать в основі загального медсестринства, у тому числі достатнього розуміння структури організму, фізіологічних функцій та поведінки здорових та хворих осіб, а також зв’язку між станом здоров’я та фізичним і соціальним середовищем людини;

(b) знань характеру професії, професійної етики та загальних принципів охорони здоров’я й медсестринства;

(c) належного клінічного досвіду; отримання такого досвіду, який необхідно обирати за його навчальною цінністю, повинне проходити під наглядом кваліфікованого персоналу медичних сестер/медичних братів та в місцях, де кількість кваліфікованих працівників та обладнання є належними для здійснення сестринського догляду за пацієнтом;

(d) змоги брати участь у практичній підготовці медичного персоналу та досвіду роботи з таким персоналом;

(e) досвіду роботи з представниками інших професій у секторі охорони здоров’я.

7. Офіційні кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики повинні підтверджувати здатність відповідного фахівця застосовувати принаймні такі види компетентностей, незалежно від того, чи підготовка проходила в університетах, закладах вищої освіти, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень, закладах професійно-технічної освіти чи в рамках професійно-технічних програм з медсестринства:

(a) компетентність незалежно діагностувати необхідний сестринський догляд шляхом застосування наявних теоретичних і клінічних знань та планувати, організовувати й здійснювати сестринський догляд під час лікування пацієнтів на основі знань та навичок, здобутих відповідно до пунктів (a), (b) та (c) параграфа 6, для вдосконалення професійної практики;

(b) компетентність ефективно працювати разом із іншими суб’єктами сектора охорони здоров’я, зокрема брати участь у практичній підготовці медичного персоналу на основі знань та навичок, здобутих відповідно до пунктів (d) та (e) параграфа 6;

(c) компетентність заохочувати окремих осіб, сімей і груп до здорового способу життя та догляду за собою на основі знань та навичок, здобутих відповідно до пунктів (a) та (b) параграфа 6;

(d) компетентність самостійно починати вживати негайних заходів для порятунку життя та вживати заходів у кризових ситуаціях й у випадку катастроф;

(e) компетентність незалежно надавати поради, інструкції й підтримку особам, які потребують догляду, та їхнім близьким особам;

(f) компетентність незалежно забезпечувати якість сестринського догляду й оцінювати його;

(g) компетентність професійно комунікувати й співпрацювати з представниками інших професій у секторі охорони здоров’я;

(h) компетентність аналізувати якість догляду для вдосконалення своєї професійної діяльності медичної сестри/медичного брата загальної практики.

Для цілей цієї Директиви професійну діяльність медичних сестер/медичних братів загальної практики становлять види діяльності, що їх здійснюють на професійній основі та які зазначені в додатку V, пункті 5.2.2.

1. Якщо загальні правила щодо набутих прав застосовують до медичних сестер/медичних братів загальної практики, види діяльності, зазначені в статті 23, повинні включати повну відповідальність за планування, організацію та надання сестринського догляду пацієнту.

__________

3. Держави-члени повинні визнавати підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата, які:

(a) були видані в Польщі медичним сестрам/медичним братам, які завершили підготовку до 01 травня 2004 року, що не задовольняла мінімальних вимог до підготовки, встановлених у статті 31; та

(b) засвідчені дипломом бакалавра, отриманим на основі спеціальної програми підвищення кваліфікації, зазначеної в:

(i) статті 11 Акта від 20 квітня 2004 року про внесення змін до Акта про професії медичної сестри/медичного брата й акушера та до інших правових актів (Офіційний вісник Республіки Польща від 2004 року № 92, поз. 885 та від 2007 року, № 176, поз. 1237) та в Регламенті Міністра освіти від 11 травня 2004 року про детальні умови організації навчання медичних сестер/медичних братів та акушерів, які мають свідоцтво про здобуття середньої освіти (випускний іспит - матура) та є випускниками медичних ліцеїв та медичних закладів професійно-технічної освіти, що здійснюють навчання за професіями медичної сестри/медичного брата та акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2004 року № 110, поз. 1170 та від 2010 року, № 65, поз. 420); або

(ii) статті 52.3, пункті 2, Акта від 15 липня 2011 року про професії медичної сестри/медичного брата й акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2011 року № 174, поз. 1039) та в Регламенті Міністра освіти від 14 червня 2012 року про детальні умови організації навчання в рамках вищої освіти для медичних сестер/медичних братів та акушерів, які мають свідоцтво про здобуття середньої освіти (випускний іспит - матура) та є випускниками медичних середніх шкіл чи програми підготовки післясереднього рівня за професіями медичної сестри/медичного брата та акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2012 року, поз. 770),

для цілей перевірки того, що рівень знань та компетентності відповідних медичних сестер/медичних братів є порівнянним із рівнем знань та компетентності медичних сестер/медичних братів, які мають кваліфікації, перераховані для Польщі в пункті 5.2.2 додатка V.

У випадку громадян держав-членів, які пройшли підготовку медичної сестри/медичного брата загальної практики в Румунії та чия підготовка не задовольняє мінімальних вимог до підготовки, встановлених у статті 31, держави-члени повинні визнавати як достатній доказ наведені нижче підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, за умови що таке підтвердження супроводжується сертифікатом, який підтверджує, що такі громадяни держави-члена ефективно й законно здійснювали в Румунії діяльність медичної сестри/медичного брата загальної практики, у тому числі брали на себе повну відповідальність за планування, організацію й здійснення сестринського догляду за пацієнтами, протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до дати видачі сертифіката:

(a) див. зображення з післясередньою освітою, виданий див. зображення, який засвідчує проходження підготовки, розпочатої до 01 січня 2007 року;

(b) див. зображення з вищою освітою короткого циклу, який засвідчує проходження підготовки, розпочатої до 01 жовтня 2003 року;

(c) див. зображення з вищою освітою довгого циклу, який засвідчує проходження підготовки, розпочатої до 01 жовтня 2003 року.

1. Умовою допуску до базової стоматологічної підготовки є наявність диплома, свідоцтва чи сертифіката, що надає в державі-члені доступ до відповідного навчання в університетах чи вищих інститутах, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень.

2. Тривалість навчання для отримання базової стоматологічної підготовки повинна становити не менше п’яти років, також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС і повинна охоплювати не менше 5000 годин теоретичної й практичної підготовки з повним навантаженням, яка принаймні охоплює програму, описану в пункті 5.3.1 додатка V та яка здійснюється в університеті, вищому інституті, що забезпечує підготовку, визнану як така, що має еквівалентний рівень, або під наглядом університету.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.3.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу.

Зміни, зазначені в другому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

3. Базова стоматологічна підготовка повинна забезпечувати здобуття відповідною особою таких знань і навичок:

(a) необхідного рівня знань з наук, що лежать в основі стоматології, й належного розуміння наукових методів, зокрема принципів визначення показників біологічний функцій, оцінювання науково встановлених фактів та аналізу даних;

(b) належних знань про структуру організму, фізіологію й поведінку здорових та хворих людей, а також про вплив природного й соціального середовища на стан здоров’я людини, якщо такі фактори стосуються стоматології;

(c) належних знань про структуру й функції зубів, рота, щелеп, прилеглих тканин, як здорових, так і хворих, та взаємовплив між ними та загальним станом здоров’я й фізичним і соціальним добробутом пацієнта;

(d) належних знань клінічних дисциплін та методів, які надають їй цілісне уявлення про аномалії, ураження й захворювання зубів, рота, щелеп і прилеглих тканин та профілактичну, діагностичну й терапевтичну стоматологію;

(e) відповідного клінічного досвіду під належним наглядом.

Підготовка повинна надати особі навички, необхідні для здійснення всіх видів діяльності, пов’язаних із профілактикою, діагностикою та лікуванням аномалій та захворювань зубів, рота, щелеп та прилеглих тканин.

1. Умовою допуску до спеціалізованої стоматологічної підготовки є засвідчення завершення базової стоматологічної підготовки, зазначеної в статті 34, або наявність документів, зазначених у статтях 23 та 37.

2. Спеціалізована стоматологічна підготовка повинна складатися з теоретичного й практичного навчання в університеті, лікувально-педагогічному й дослідницькому центрі чи, у відповідних випадках, у закладі охорони здоров’я, затвердженому для такої цілі компетентними органами.

Спеціалізовані курси зі стоматології з повним навантаженням повинні тривати принаймні три роки та проходити під наглядом компетентних органів. Вони повинні передбачати особисту участь лікаря-стоматолога, який проходить підготовку, щоб стати спеціалістом, в діяльності й виконанні обов’язків відповідного закладу.

__________

3. Держави-члени повинні зробити умовою видачі підтвердження завершення спеціалізованої стоматологічної підготовки наявність підтвердження завершення базової стоматологічної підготовки, зазначеного в додатку V, пункті 5.3.2.

4. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно адаптації мінімальної тривалості підготовки, зазначеної в параграфі 2, до науково-технічного прогресу.

5. Щоб належним чином враховувати зміни в національному законодавстві та вносити зміни до цієї Директиви, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно включення до пункту 5.3.3 додатка V нових стоматологічних спеціальностей, спільних для принаймні двох п’ятих держав-членів.

1. Для цілей цієї Директиви професійну діяльність лікаря-стоматолога становлять види діяльності, означені в параграфі 3, що їх здійснюють на основі професійних кваліфікацій, перерахованих у додатку V, пункті 5.3.2.

2. В основі професії лікаря-стоматолога лежить стоматологічна підготовка, зазначена в статті 34, це спеціальна професія, відмінна від інших загальних чи спеціалізованих медичних професій. Для здійснення діяльності лікаря-стоматолога необхідна наявність підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в додатку V, пункті 5.3.2. До власників такого підтвердження офіційної кваліфікації застосовують ті самі правила, що й до тих, до кого застосовуютьстатті 23чи 37.

3. Держави-члени повинні забезпечити здатність лікарів-стоматологів отримувати доступ до діяльності та здійснювати діяльність із профілактики, діагностики й лікування аномалій та захворювань зубів, рота, щелеп та прилеглих тканин із належним урахуванням регуляторних положень і правил професійної етики станом на референтні дати, зазначені в додатку V, пункті 5.3.2.

1. Кожна держава-член повинна для цілей здійснення професійної діяльності лікарів-стоматологів на основі кваліфікацій, перерахованих у додатку V, пункті 5.3.2, визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, видані в Італії, Іспанії, Австрії, Чеській Республіці, Словаччині та Румунії особам, що розпочали медичну підготовку в референтну дату, зазначену у вказаному додатку для відповідної держави-члена, або раніше, які супроводжуються сертифікатом, виданим компетентними органами такої держави-члена.

Сертифікат повинен демонструвати виконання таких двох умов:

(a) відповідні особи ефективно, законно й головним чином здійснювали в такій державі-члені діяльність, зазначену в статті 36, протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката;

(b) таким особам дозволено здійснювати зазначену діяльність на таких самих умовах, як і власникам підтверджень офіційної кваліфікації, перерахованих для такої держави-члена в додатку V, пункті 5.3.2.

До осіб, які успішно завершили принаймні трирічне навчання, що засвідчене компетентними органами держави-члена як еквівалентне підготовці, зазначеній у статті 34, не застосовується умова щодо трирічного досвіду практичної роботи, зазначена в другому підпараграфі, пункті (a).

Що стосується Чеської Республіки та Словаччини, підтвердження офіційної кваліфікації, отримані в колишній Чехословаччині, повинні мати такий самий рівень визнання, як і чеські й словацькі підтвердження офіційної кваліфікації на тих самих умовах, що визначені в попередніх підпараграфах.

2. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, видані в Італії особам, що розпочали університетську медичну підготовку після 28 січня 1980 року та не пізніше 31 грудня 1984 року, які супроводжуються сертифікатом, виданим компетентними органами Італії.

Сертифікат повинен демонструвати виконання таких трьох умов:

(a) відповідні особи склали відповідний кваліфікаційний іспит, проведений компетентними органами Італії для підтвердження наявності в таких осіб рівня знань і навичок, порівнянного з рівнем знань і навичок осіб, що мають підтвердження офіційної кваліфікації, вказане для Італії в додатку V, пункті 5.3.2;

(b) вони ефективно, законно й головним чином здійснювали в Італії діяльність, зазначену в статті 36, протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката;

(c) їм дозволено здійснювати або вони ефективно, законно й головним чином здійснюють діяльність, зазначену в статті 36, на таких самих умовах, як і власники підтвердження офіційної кваліфікації, вказаного для Італії в додатку V, пункті 5.3.2.

До осіб, які успішно завершили принаймні трирічне навчання, що засвідчене компетентними органами як еквівалентне підготовці, зазначеній у статті 34, не застосовується умова щодо кваліфікаційного іспиту, зазначена в другому підпараграфі, пункті (a).

До осіб, що розпочали свою університетську медичну підготовку після 31 грудня 1984 року, застосовують ті самі правила, що й до осіб, зазначених вище, за умови що зазначене вище трирічне навчання розпочалося до 31 грудня 1994 року.

3. Що стосується підтверджень офіційної кваліфікації лікаря-стоматолога, держави-члени повинні визнавати такі підтвердження відповідно до статті 21, якщо заявники розпочали свою підготовку 18 січня 2016 року чи раніше.

4. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, видані в Іспанії фахівцям, що розпочали свою університетську медичну підготовку в період між 01 січня 1986 року та 31 грудня 1997 року, які супроводжуються сертифікатом, виданим компетентними органами Іспанії.

Сертифікат повинен підтверджувати виконання всіх таких умов:

(a) відповідний фахівець успішно завершив принаймні трирічне навчання, що засвідчене компетентними органами Іспанії як еквівалентне підготовці, зазначеній у статті34;

(b) відповідний фахівець ефективно, законно й головним чином здійснював в Іспанії діяльність, зазначену в статті 36, протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката;

(c) відповідному фахівцеві дозволено здійснювати або він ефективно, законно й головним чином здійснює діяльність, зазначену в статті 36, на таких самих умовах, як і власники підтвердження офіційної кваліфікації, вказаного для Іспанії в пункті 5.3.2 додатка V.

1. Підготовка ветеринарів-хірургів повинна загалом охоплювати принаймні п’ять років теоретичного й практичного навчання з повним навантаженням, що може бути еквівалентно виражене в кредитах ЄКТС, в університеті чи в вищому інституті, що забезпечує підготовку, визнану як таку, що має еквівалентний рівень, чи під наглядом університету, та яке охоплює принаймні навчальну програму, зазначену в пункті 5.4.1 додатка V.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.4.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу.

Зміни, зазначені в другому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

2. Умовою допуску до ветеринарної підготовки є наявність диплома, свідоцтва чи сертифіката, що дає його власнику право вступати для проходження відповідного навчання до університетів чи інститутах вищої освіти, які визнані державою-членом як такі, що мають еквівалентний рівень, для цілей відповідного навчання.

3. Підготовка ветеринарів-хірургів повинна забезпечувати здобуття відповідним фахівцем таких знань і навичок:

(a) належних знань з наук, що лежать в основі діяльності ветеринара-хірурга, та права Союзу, що стосується такої діяльності;

(b) належних знань структури організму, функцій, поведінки та фізіологічних потреб тварин, а також навичок та компетентностей, необхідних для їх розведення, годування, добробуту, розмноження й гігієни в цілому;

(c) клінічних, епідеміологічних та аналітичних навичок і компетентностей, необхідних для профілактики, діагностики та лікування захворювань тварин, включно з анестезією, хірургічною асептикою та безболісною смертю, окремо чи в групах, у тому числі спеціальні знання стосовно захворювань, які можуть передаватися людям;

(d) належних знань, навичок та компетентностей у профілактичній медицині, у тому числі компетентностей, пов’язаних з інформаційними запитами й сертифікацією;

(e) належних знань з гігієни й технології виробництва, виготовлення та введення в обіг кормів для тварин чи харчових продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною, зокрема знань та компетентностей, необхідних для того, щоб розуміти й вміти пояснювати належну практику в цьому контексті;

(f) знань, навичок та компетентностей, необхідних для відповідального й раціонального використання ветеринарних лікарських засобів для лікування тварин та для забезпечення безпеки харчового ланцюга й охорони довкілля.

Без обмеження статті 23(4), стосовно громадян держав-членів, чиї підтвердження офіційної кваліфікації ветеринара-хірурга були видані в Естонії або чия підготовка розпочалася в Естонії до 01 травня 2004 року, держави-члени повинні визнавати такі підтвердження офіційної кваліфікації ветеринара-хірурга, якщо вони супроводжуються сертифікатом, який підтверджує, що такі особи ефективно й законно здійснювали в Естонії відповідну діяльність протягом не менше п’яти років поспіль за останні сім років до дати видачі такого сертифіката.

1. Підготовка акушерів повинна загалом охоплювати принаймні:

(a) спеціальну підготовку для акушерів з повним навантаженням, яка складається з принаймні трьох років теоретичного й практичного навчання (шлях I), що охоплює принаймні програму, описану в додатку V, пункті 5.5.1, або

(b) спеціальну підготовку для акушерів із повним навантаженням тривалістю 18 місяців (шлях II), що охоплює принаймні програму, описану в додатку V, пункті 5.5.1, яка не була предметом еквівалентної підготовки медичних сестер/медичних братів загальної практики.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб заклади, які здійснюють підготовку акушерів, відповідали за узгодження теоретичної й клінічної підготовки у межах всієї навчальної програми.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.5.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу.

Зміни, зазначені в третьому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

2. Умовою допуску до підготовки акушерів є одна з таких умов:

(a) здобуття принаймні загальної шкільної освіти тривалістю 12 років чи наявність сертифіката, що засвідчує успішне складання іспитів еквівалентного рівня, для допуску до закладу освіти, що здійснює підготовку акушерів, для шляху I;

(b) наявність підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, зазначеного в пункті 5.2.2 додатка V, для шляху II.

3. Підготовка акушерів повинна забезпечувати здобуття відповідним фахівцем таких знань і навичок:

(a) глибоких знань з наук, що лежать в основі діяльності акушерів, зокрема з акушерства та гінекології;

(b) належних знань професійної етики та законодавства, що стосується такої професійної практики;

(c) належних знань із загальної медицини (біологічних функцій, анатомії та фізіології), фармакології в акушерстві та неонатології, а також знань про зв’язок між станом здоров’я та фізичним і соціальним середовищем людини й її поведінкою;

(d) належного клінічного досвіду в затверджених закладах, у яких акушер має змогу незалежно й під свою відповідальність необхідною мірою, за винятком патологічних ситуацій, надавати догляд у допологовий період, приймати пологи та здійснювати подальші маніпуляції у затверджених закладах, здійснювати нагляд під час пологів і народження, надавати догляд у післяпологовий період та проводити реанімацію новонароджених до прибуття лікаря;

(e) належного розуміння особливостей підготовки медичного персоналу та досвіду роботи з таким персоналом.

1. На підтвердження офіційної кваліфікації акушера, зазначені в пункті 5.5.2 додатка V, поширюється вимога щодо автоматичного визнання відповідно до статті 21, якщо вони відповідають таким критеріям:

(a) підготовка для акушерів із повним навантаженням тривалістю принаймні три роки, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, охоплює не менше 4600 годин теоретичної й практичної підготовки, принаймні третину мінімальної тривалості якої становить клінічна підготовка;

(b) підготовка для акушерів із повним навантаженням тривалістю принаймні два роки, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, яка охоплює не менше 3600 годин та умовою допуску до якої є наявність підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, зазначене в пункті 5.2.2 додатка V;

(c) підготовка для акушерів із повним навантаженням тривалістю принаймні 18 місяців, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, яка охоплює не менше 3000 годин, умовою допуску до якої є наявність підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, зазначене в пункті 5.2.2 додатка V, та після якої була пройдена професійна практика тривалістю один рік, для підтвердження чого був виданий сертифікат відповідно до параграфа 2.

2. Сертифікат, зазначений у параграфі 1, повинен бути виданий компетентними органами держави-члена походження. Він засвідчує, що після отримання підтвердження офіційної кваліфікації акушера його власник успішно здійснював усі види діяльності акушера упродовж відповідного періоду в лікарні чи в затвердженому для цієї цілі закладі охорони здоров’я.

1. Положення цієї секції застосовують до діяльності акушерів, як визначено кожною державою-членом, без обмеження параграфа 2, яку здійснюють на основі професійних звань, визначених у пункті 5.5.2 додатка V.

2. Держави-члени повинні забезпечити здатність акушерів отримати доступ до принаймні таких видів діяльності:

(a) надання інформації та консультування стосовно здорового планування сім’ї;

(b) діагностика вагітності та моніторинг нормальної вагітності; здійснення обстежень, необхідних для моніторингу перебігу нормальної вагітності;

(c) призначення та рекомендування обстежень, необхідних для якомога ранішої діагностики вагітності з ризиком ускладнень;

(d) забезпечення програм підготовки до батьківства та повної підготовки до народження дитини, включно з консультуванням стосовно гігієни й харчування;

(e) здійснення догляду й надання допомоги породіллям під час пологів та моніторинг стану плода в період внутрішньоматкового розвитку за допомогою відповідних клінічних та технічних засобів;

(f) приймання спонтанних пологів, у тому числі у випадках, коли необхідна епізіотомія, та, в невідкладних випадках, пологів при передлежанні плода;

(g) розпізнавання ознак аномалій у матері чи немовляти, які вимагають лікарського обстеження, та надання допомоги лікарю у відповідних випадках; вжиття необхідних невідкладних заходів за відсутності лікаря, зокрема ручне відділення та видалення плаценти, після чого, можливо, ручне обстеження матки;

(h) огляд новонародженого та догляд за ним; за потреби, вжиття необхідних заходів і проведення негайної реанімації;

(i) догляд за матір’ю й моніторинг її стану в післяпологовий період та надання матері всіх необхідних консультацій стосовно догляду за немовлям для забезпечення оптимального прогресу в розвитку новонародженої дитини;

(j) здійснення лікування, призначеного лікарями;

(k) укладання необхідних письмових звітів.

1. У випадку громадян держав-членів, чиї підтвердження офіційної кваліфікації акушера задовольняють усі мінімальні вимоги до підготовки, встановлені в статті 40, однак, їх, на підставі статті 41, не визнають, якщо вони не супроводжуються сертифікатом про проходження професійної практики, зазначеного в статті 41(2), кожна держава-член повинна визнавати як достатній доказ підтвердження офіційної кваліфікації, видані такими державами-членами до референтної дати, зазначеної в пункті 5.5.2 додатка V, що супроводжуються сертифікатом, що засвідчує ефективне й законне здійснення такими громадянами відповідної діяльності протягом не менше двох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката.

1a. Стосовно підтвердження офіційної кваліфікації акушерів, держави-члени повинні автоматично визнавати такі кваліфікації, для отримання яких заявник розпочав підготовку до 18 січня 2016 року, а вимогою для допуску до такої підготовки були 10 років загальної освіти чи освіти еквівалентного рівня для шляху I або завершення підготовки для медичних сестер/медичних братів загальної практики, що засвідчене підтвердженням офіційної кваліфікації, зазначеним у пункті 5.2.2 додатка V, до початку підготовки для акушерів за шляхом II.

2. Умови, встановлені в параграфі 1, застосовують до всіх громадян держав-членів, чиї підтвердження офіційної кваліфікації акушера засвідчують завершення підготовки, пройденої на території колишньої Німецької Демократичної Республіки, яка задовольняє всі мінімальні вимоги до підготовки, встановлені в статті 40, проте чиїх підтверджень офіційної кваліфікації, на підставі статті 41, не визнають, якщо вони не супроводжуються сертифікатом про отримання професійного досвіду, зазначеним у статті 41(2), який засвідчує проходження курсу підготовки, розпочатого до 03 жовтня 1990 року.

__________

4. Держави-члени повинні визнавати підтвердження офіційної кваліфікації акушера, які:

(a) були видані в Польщі акушерам, які пройшли підготовку до 01 травня 2004 року, що не задовольняла мінімальних вимог до підготовки, встановлених у статті 40; та

(b) засвідчені дипломом бакалавра, отриманим на основі спеціальної програми підвищення кваліфікації, зазначеної в:

(i) статті 11 Акта від 20 квітня 2004 року про внесення змін до Акта про професії медичної сестри/медичного брата й акушера та до інших правових актів (Офіційний вісник Республіки Польща від 2004 року № 92, поз. 885 та від 2007 року № 176, поз. 1237) та в Регламенті Міністра освіти від 11 травня 2004 року про детальні умови організації навчання медичних сестер/медичних братів та акушерів, які мають свідоцтво про здобуття середньої освіти (випускний іспит - матура) та є випускниками медичних ліцеїв та медичних закладів професійно-технічної освіти, що здійснюють навчання за професіями медичної сестри/медичного брата та акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2004 року № 110, поз. 1170 та від 2010 року, № 65, поз. 420); або

(ii) статті 53.3, пункті 3, Акта від 15 липня 2011 року про професії медичної сестри/медичного брата й акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2011 року № 174, поз. 1039) та в Регламенті Міністра освіти від 14 червня 2012 року про детальні умови організації навчання в рамках вищої освіти для медичних сестер/медичних братів та акушерів, які мають свідоцтво про здобуття середньої освіти (випускний іспит - матура) та є випускниками медичних середніх шкіл чи програми підготовки післясереднього рівня за професіями медичної сестри/медичного брата та акушера (Офіційний вісник Республіки Польща від 2012 року, поз. 770),

для цілей перевірки того, що рівень знань та компетентності відповідного акушера є порівнянним із рівнем знань та компетентності акушерів, які мають кваліфікації, перераховані для Польщі у пункті 5.5.2 додатка V.

Стосовно румунських кваліфікацій акушера, застосовуватимуть лише такі положення про набуті права:

У випадку громадян держав-членів, чиї підтвердження офіційної кваліфікації акушера ( див. зображення див. зображення/"медична сестра/медичний брат з акушерства та гінекології") були видані в Румунії до дати приєднання та не задовольняють мінімальних вимог до підготовки, встановлених у статті 40, держави-члени повинні визнавати зазначені підтвердження офіційної кваліфікації як достатній доказ для цілей здійснення діяльності акушера, якщо вони супроводжуються сертифікатом, який підтверджує, що такі громадяни держави-члена ефективно й законно здійснювали діяльність акушера в Румунії протягом принаймні п’яти років поспіль за останні сім років до дати видачі сертифіката.

Набуті права не застосовуються до таких кваліфікацій, здобутих у Хорватії до 01 липня 2013 року: див. зображення див. зображення (старша медична сестра/старший медичний брат з гінекології та акушерства), див. зображення (медична сестра/медичний брат з гінекології та акушерства), див. зображення (старша медична сестра/старший медичний брат зі званням акушера), "medicinska sestra primaljskog smjera" (медична сестра/медичний брат зі званням акушера), див. зображення (акушер з гінекології та акушерства) та "primalja" (акушер).

1. Умовою допуску до підготовки фармацевта є наявність диплома, свідоцтва чи сертифіката, що надає в державі-члені доступ до відповідного навчання в університетах чи вищих інститутах, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень.

2. Підтвердження офіційної кваліфікації фармацевта повинне засвідчувати завершення підготовки тривалістю не менше п’яти років, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, яка охоплює принаймні:

(a) чотири роки теоретичної та практичної підготовки з повним навантаженням в університеті чи в вищому інституті, визнаному як такий, що має еквівалентний рівень, чи під наглядом університету;

(b) шестимісячне стажування в загальнодоступній аптеці чи в лікарні під наглядом фармацевтичного відділення такої лікарні під час або в кінці теоретичної та практичної підготовки.

Цикл підготовки, зазначений у цьому параграфі, повинен охоплювати принаймні програму, описану в пункті 5.6.1 додатка V. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно внесення змін до списку, визначеного в пункті 5.6.1 додатка V, для адаптації його до науково-технічного прогресу, зокрема до змін у фармакологічній практиці.

Зміни, зазначені в другому підпараграфі, не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу для фізичних осіб. Такі зміни повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) ДФЄС.

3. Підготовка для фармацевтів повинна забезпечувати здобуття відповідною особою таких знань і навичок:

(a) належних знань про лікарські засоби та речовини, які використовують у виробництві лікарських засобів;

(b) належних знань у галузі фармацевтичної технології та фізичного, хімічного, біологічного та мікробіологічного дослідження лікарських засобів;

(c) належних знань про метаболізм та вплив лікарських засобів, дію токсичних речовин та застосування лікарських засобів;

(d) належних знань для оцінювання наукових даних стосовно лікарських засобів, щоб мати змогу надавати належну інформацію на основі таких знань;

(e) належних знань правових та інших вимог, пов’язаних зі здійсненням фармацевтичної діяльності.

1. Для цілей цієї Директиви діяльність фармацевта становлять ті види діяльності, умовою доступу до яких та здійснення яких, в одній або декількох державах-членах, є наявність професійних кваліфікацій та доступ до яких відкритий для власників підтверджень офіційної кваліфікації перерахованих у пункті 5.6.2 додатка V типів.

2. Держави-члени повинні забезпечити здатність власників підтверджень офіційної кваліфікації фармацевта університетського рівня чи рівня, визнаного як еквівалентний, що відповідають вимогам, зазначеним у статті 44, отримувати доступ та здійснювати принаймні такі види діяльності, для яких у відповідних випадках необхідний додатковий професійний досвід:

(a) підготовку лікарської форми лікарських засобів;

(b) виробництво й дослідження лікарських засобів;

(c) дослідження лікарських засобів у лабораторії для дослідження лікарських засобів;

(d) зберігання та оптове розповсюдження лікарських засобів;

(e) постачання, приготування, дослідження, зберігання та розповсюдження й відпуск безпечних і дієвих лікарських засобів необхідної якості у загальнодоступних аптеках;

(f) приготування, дослідження, зберігання та відпуск безпечних і дієвих лікарських засобів необхідної якості в лікарнях;

(g) надання інформації та консультування щодо лікарських засобів як таких, зокрема щодо їх відповідного застосування;

(h) звітування перед компетентними органами про побічні реакції фармацевтичних продуктів;

(i) індивідуальна підтримка пацієнтам, що приймають лікарські засоби;

(j) участь у проведенні місцевих чи національних кампаній у сфері громадського здоров’я.

3. Якщо держава-член зробить умовою доступу до одного з видів діяльності фармацевта чи здійснення такого виду діяльності наявність додаткового професійного досвіду, крім наявності підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в пункті 5.6.2 додатка V, така держава-член повинна визнавати як достатній доказ наявності такого досвіду сертифікат, виданий компетентними органами в державі-члені походження про те, що відповідна особа здійснювала таку діяльність у державі-члені походження упродовж такого ж періоду.

4. Визнання, зазначене в параграфі 3, не застосовується до дворічного періоду професійного досвіду, який у Великому Герцогстві Люксембург є вимогою для надання дозволу на відкриття державної загальнодоступної аптеки.

5. Якщо станом на 16 вересня 1985 року в державі-члені діяла система конкурсного відбору серед власників, зазначених у параграфі 2, для визначення тих, кому буде дозволено стати власниками нових аптек, про створення яких було вирішено в рамках національної системи географічного розподілу, така держава-член може, як відступ від параграфа 1, продовжувати проводити такі конкурсні відбори та вимагати участі в них від громадян держав-членів, що мають підтвердження офіційної кваліфікації фармацевта, зазначені в пункті 5.6.2 додатка V, або які користуються положеннями статті 23.

1. Підготовка архітекторів повинна охоплювати:

(a) загалом принаймні п’ять років навчання з повним навантаженням в університеті чи порівнянному закладі освіти, результатом якого є успішне складання університетських іспитів; або

(b) не менше чотирьох років навчання з повним навантаженням в університеті чи порівнянному закладі освіти, результатом якого є успішне складання університетських іспитів, що супроводжується сертифікатом про завершення дворічного професійного стажування відповідно до параграфа 4.

2. Архітектура повинна бути основною складовою навчання, зазначеного в параграфі 1. Навчання повинне зберігати баланс між теоретичними й практичними аспектами підготовки з архітектури й повинне гарантувати принаймні здобуття таких знань, навичок та компетентностей:

(a) здатності створювати архітектурні дизайни, що задовольняють естетичні й технічні вимоги;

(b) належних знань з історії й теорії архітектури та пов’язаних видів мистецтва, технологій та гуманітарних наук;

(c) знань про вплив образотворчих наук на якість архітектурного дизайну;

(d) належних знань із проектування й планування міст та навичок, необхідних у процесі планування;

(e) розуміння взаємозв’язку між людьми й будівлями та між будівлями й їхнім навколишнім середовищем, а також необхідності узгоджувати параметри й особливості будівель та простору між ними з людськими потребами й розмірами;

(f) розуміння професії архітектора й ролі архітекторів у суспільстві, зокрема в підготовці завдань на проектування з урахуванням соціальних факторів;

(g) розуміння методів дослідження й підготовки завдання на проектування дизайну;

(h) розуміння проектування конструкцій, а також будівельних та інженерних проблем, пов’язаних із дизайном будівлі;

(i) належних знань фізичних проблем і технологій та функцій будівель для створення внутрішніх умов, що забезпечують комфорт та захист від кліматичних чинників у рамках сталого розвитку;

(j) необхідних навичок із дизайну для задоволення вимог користувачів будівель за умов обмежень, спричинених фінансовими факторами та будівельними нормами;

(k) належного знання галузей, організацій, норм та процедур для реалізації проектів будівель та інтеграції планів у загальне планування.

3. Кількість років академічного навчання, зазначеного в параграфах 1 та 2, можна також еквівалентно виразити в кредитах ЄКТС.

4. Професійне стажування, зазначене в пункті (b) параграфа 1, можна проходити лише після завершення перших трьох років навчання. Принаймні один рік професійного стажування повинен ґрунтуватися на знаннях, навичках та компетентностях, здобутих протягом навчання, зазначеного в параграфі 2. З такою метою професійне стажування повинне проходити під наглядом особи чи органу, уповноваженого компетентним органом у державі-члені походження. Таке стажування під наглядом можна проходити в будь-якій країні. Професійне стажування повинне бути оцінене компетентним органом у державі-члені походження.

Як відступ від статті 46, такою, що відповідає статті 21, також визнають підготовку в рамках схем покращення в соціальній галузі чи навчання в університеті з неповним навантаженням, які відповідають вимогам, визначеним у статті 46(2), що підтверджено результатами іспиту з архітектури, складеного фахівцем, який протягом семи років чи довше працював у галузі архітектури під наглядом архітектора чи архітектурного бюро. Такий іспит повинен бути університетського рівня та повинен бути еквівалентним підсумковому іспиту, зазначеному в пункті (b) статті 46(1).

1. Для цілей цієї Директиви професійну діяльність архітектора становлять види діяльності, що їх регулярно здійснюють на основі професійного звання "архітектор".

2. Громадяни держави-члена, яким дозволено використовувати таке звання відповідно до права, що надає компетентному органу держави-члена повноваження присвоювати таке звання громадянам держав-членів, які особливо відзначаються якістю своєї роботи в галузі архітектури, повинні вважатися такими, що задовольняють умови, необхідні для здійснення діяльності архітектора на основі професійного звання "архітектор". Архітектурний характер діяльності відповідних осіб повинен бути засвідчений сертифікатом, виданим у їхній державі-члені походження.

1. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації архітектора, перераховані в додатку VI, які видані іншими державами-членами та які засвідчують проходження курсу підготовки, розпочатого не пізніше референтного навчального року, зазначеного у вказаному додатку, навіть якщо вони не відповідають мінімальним вимогам, встановленим у статті 46, та повинна для цілей доступу й здійснення професійної діяльності архітектора надавати таким підтвердженням на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації архітектора, які вона сама видає.

За таких обставин необхідно визнавати сертифікати, видані компетентними органами Федеративної Республіки Німеччина, які засвідчують, що підтвердження офіційної кваліфікації, видані 08 травня 1945 року чи пізніше компетентними органами Німецької Демократичної Республіки, еквівалентні таким підтвердженням, що перераховані в зазначеному додатку.

1a. Параграф 1 також застосовують до підтверджень офіційної кваліфікації архітектора, перерахованих у додатку V, якщо підготовка розпочалася до 18 січня 2016 року.

2. Без обмеження параграфа 1, кожна держава-член повинна визнавати такі підтвердження офіційної кваліфікації та повинна для цілей доступу до професійної діяльності архітектора й здійснення такої діяльності надавати таким підтвердженням на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає: сертифікати, видані громадянам держав-членів державами- членами, які ввели в дію правила, що регулюють доступ до діяльності архітектора й здійснення такої діяльності, починаючи з таких дат:

(a) 01 січня 1995 року для Австрії, Фінляндії та Швеції;

(b) 01 травня 2004 року для Чеської Республіки, Естонії, Кіпру, Латвії, Литви, Угорщини, Мальти, Польщі, Словенії та Словаччини;

(ba) 01 липня 2013 року для Хорватії;

(c) 05 серпня 1987 року для інших держав-членів.

Сертифікати, зазначені в першому підпараграфі, повинні засвідчувати, що їх власник не пізніше відповідної дати отримав дозвіл використовувати професійне звання архітектора та що він ефективно здійснював відповідну діяльність із дотриманням таких правил протягом принаймні трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката.

3. Кожна держава-член повинна надавати таким підтвердженням на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає, для цілей доступу до професійної діяльності архітектора й здійснення такої діяльності: підтвердження завершення підготовки, що існує з 05 серпня 1985 року та розпочатої не пізніше 17 січня 2014 року, яку здійснював "Fachhochschulen" у Федеративній Республіці Німеччина протягом трьох років та яка відповідає умовам, визначеним у статті 46(2), і дає доступ до діяльності, зазначеної в статті 48, у такій державі-члені на основі професійного звання "архітектор", якщо за підготовкою слідує чотирирічний період професійного досвіду у Федеративній Республіці Німеччина, що засвідчено сертифікатом, виданим компетентним органом, в реєстрі якого зазначене ім’я архітектора, що бажає користуватися положеннями цієї Директиви.

1. Для цілей цієї статті "загальна рамка підготовки" означає загальну мінімальну сукупність знань, навичок та компетентностей, необхідних для здійснення діяльності в межах певної професії. Загальна рамка підготовки не повинна заміняти національні програми підготовки, якщо держава-член не вирішить інакше відповідно до національного права. Для цілей доступу до професії та здійснення діяльності в її межах у державах-членах, які регулюють таку професію, держава-член повинна надавати підтвердженням професійної кваліфікації, отриманим згідно на основі такої рамки, на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає, якщо така рамка відповідає умовам, встановленим у параграфі 2.

2. Загальна рамка підготовки повинна відповідати таким умовам: