Директива Європейського Парламенту і Ради 2005/36/ЄС від 7 вересня 2005 року про визнання професійних кваліфікацій

(g) у випадку мігрантів, які відповідають вимогам, визначеним у статті 3(3).

Для цілей статті 13 та статті 14(6) професійні кваліфікації розподілені за такими рівнями:

(a) підтвердження компетентності, видане компетентним органом у державі-члені походження, призначеним відповідно до законодавчих, регуляторних чи адміністративних положень такої держави-члена на підставі:

(i) або курсу підготовки поза рамками свідоцтва чи диплома в розумінні пунктів (b), (c), (d) чи (e), або спеціального іспиту без попередньої підготовки, або здійснення на умовах повної зайнятості діяльності в межах професії в державі-члені протягом трьох років поспіль або еквівалентного періоду на умовах неповної зайнятості за останні 10 років,

(ii) або загальної початкової чи середньої освіти, яке засвідчує, що власник отримав загальні знання;

(b) свідоцтво, що засвідчує успішне здобуття середньої освіти

(i) або загального характеру, що доповнена навчальним курсом чи професійною підготовкою, крім зазначених у пункті (c), та/або випробувальною чи професійною практикою, що вимагається додатково до такого курсу,

(ii) технічного чи професійного характеру, що доповнена у відповідних випадках навчальним курсом чи професійною підготовкою, як зазначено в пункті (i), та/або випробувальною чи професійною практикою, що вимагається додатково до такого курсу;

(c) диплом про успішне завершення

(i) підготовки післясереднього рівня освіти, іншої ніж зазначені в пунктах (d) та (e), тривалістю не менше одного року або з еквівалентною тривалістю в умовах навчання з неповним навантаженням, однією з умов вступу на яку є, як правило, здобуття середньої освіти, необхідної для отримання доступу до вступу в університет чи інших закладів вищої освіти, або здобуття еквівалентної шкільної освіти другого рівня середньої освіти, а також професійної підготовки, що може вимагатися додатково до такого курсу післясередньої освіти; або

(ii) регульованої освіти чи підготовки або, у випадку регульованих професій, професійно-технічної підготовки зі спеціальною структурою, компетентності в рамках якої виходять за межі компетентностей, передбачених у пункті b, та рівень якої еквівалентний рівню підготовки, передбаченому в пункті (i), якщо така підготовка забезпечує порівнянний професійний стандарт та готує стажиста до порівнянних обов’язків та функцій, за умови що диплом супроводжується сертифікатом, виданим у державі-члені походження;

(d) диплом, який засвідчує успішне завершення власником підготовки післясереднього рівня освіти тривалістю не менше трьох та не більше чотирьох років або з еквівалентною тривалістю в умовах навчання з неповним навантаженням, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, в університеті, закладі вищої освіти чи іншому закладі еквівалентного рівня та, у відповідних випадках, успішне завершення професійної підготовки, яка вимагається додатково до такого курсу післясередньої освіти;

(e) диплом, який засвідчує успішне здобуття власником освіти післясереднього рівня тривалістю не менше чотирьох років або з еквівалентною тривалістю в умовах навчання з неповним навантаженням, що також може бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС, в університеті, закладі вищої освіти чи іншому закладі еквівалентного рівня та, у відповідних випадках, його успішне проходження професійної підготовки, яка вимагається додатково до такого курсу післясередньої освіти.

__________

Будь-які підтвердження офіційної кваліфікації або набір підтверджень офіційної кваліфікації, виданих компетентним органом держави-члена, які засвідчують успішне завершення підготовки в Союзі в умовах повного чи неповного навантаження у рамках чи поза межами формальних програм, які така держава-член визнає як підтвердження офіційної кваліфікації еквівалентного рівня та які надають власнику такі самі права доступу до професії чи здійснення діяльності в її межах або забезпечують підготовку до здійснення діяльності в межах такої професії, повинні розглядатися як підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в статті 11, включно з відповідним рівнем.

Будь-яка професійна кваліфікація, яка, хоча й не задовольняє вимог, визначених у чинних законодавчих, регуляторних чи адміністративних положеннях держави-члена походження стосовно доступу до професії чи здійснення діяльності в межах такої професії, надає власникові набуті права на підставі таких положень, повинна також розглядатися як таке підтвердження офіційної кваліфікації на таких самих умовах, як визначено в першому підпараграфі. Це особливо стосується випадків, коли держава-член походження піднімає рівень підготовки, необхідної для допуску до професії та для здійснення діяльності в її межах, та коли особа, яка пройшла підготовку попереднього рівня, що не відповідає вимогам нової кваліфікації, користується набутими правами на підставі національних законодавчих, регуляторних чи адміністративних положень; у такому випадку для цілей застосування статті 13 держава-член ведення діяльності вважає таку підготовку попереднього рівня такою, що відповідає рівню нової підготовки.

1. Якщо умовою доступу до регульованої професії чи здійснення діяльності в її межах у державі-члені ведення діяльності є наявність спеціальних професійних кваліфікацій, компетентний орган такої держави-члена повинен надавати заявникам дозвіл на доступ до такої професії та здійснення діяльності в її межах на таких самих умовах, які застосовують до громадян такої держави-члена, якщо вони мають підтвердження компетентності чи підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в статті 11, наявність яких необхідна в іншій державі-члені для отримання доступу до такої професії та здійснення діяльності в її межах на її території.

Підтвердження компетентності або підтвердження офіційної кваліфікації повинні бути видані в державі-члені компетентним органом, призначеним відповідно до законів, підзаконних нормативно-правових актів чи адміністративних положень такої держави-члена.

2. Доступ до професії та дозвіл на здійснення діяльності в її межах, як описано в параграфі 1, повинні також надаватися заявникам, які здійснювали діяльність у межах відповідної професії протягом одного року на умовах повної зайнятості або еквівалентного періоду на умовах неповної зайнятості за останні 10 років в іншій державі-члені, де така професія нерегульована, та які мають одне або декілька підтверджень компетентності чи підтверджень офіційної кваліфікації, виданих іншою державою-членом, у якій така професія нерегульована.

Підтвердження компетентності та підтвердження офіційної кваліфікації повинні відповідати таким умовам:

(a) вони видані в державі-члені компетентним органом, призначеним відповідно до законів, підзаконних нормативно-правових актів чи адміністративних положень такої держави-члена;

(b) вони засвідчують, що їх власник пройшов підготовку для здійснення діяльності в межах відповідної професії.

При цьому, якщо підтвердження офіційної кваліфікації, яким володіє заявник, засвідчує здобуття регульованої освіти та підготовки, вимога щодо одного року професійного досвіду, зазначена в першому підпараграфі, може не застосовуватися.

3. Держава-член ведення діяльності повинна приймати рівень, засвідчений відповідно до статті 11 державою-членом походження, а також сертифікат, яким держава-член походження засвідчує, що регульована освіта та підготовка чи професійно-технічна підготовка зі спеціальною структурою, зазначена в пункті (c)(ii) статті 11, еквівалентна рівню, передбаченому в пункті (c)(i) статті 11.

4. Як відступ від параграфів 1 та 2 цієї статті та від статті 14, компетентний орган держави-члена ведення діяльності може відмовити в доступі до професії та в дозволі здійснювати діяльність у межах такої професії власникам підтвердження компетентності, віднесеного до категорії, зазначеної в пункті (a) статті 11, якщо національна професійна кваліфікація, необхідна для здійснення діяльності в межах такої професії на території такої держави-члена, віднесена до категорії, зазначеної в пункті (e) статті 11.

1. Стаття 13 не перешкоджає державам-членам ведення діяльності вимагати від заявника завершення адаптаційного періоду тривалістю до трьох років чи складання кваліфікаційного іспиту, якщо:

(a) пройдена заявником підготовка охоплює дисципліни, істотно відмінні від дисциплін, охоплених підтвердженням офіційної кваліфікації, що вимагається в державі-члені ведення діяльності;

(b) до регульованої професії в державі-члені ведення діяльності належить один чи більше регульованих видів професійної діяльності, яких не існує в межах відповідної професії в державі-члені походження заявника, а підготовка, яку вимагають у державі-члені ведення діяльності, охоплює дисципліни, істотно відмінні від дисциплін, охоплених підтвердженням компетентності чи підтвердженням офіційної кваліфікації заявника.

2. Якщо держава-член ведення діяльності вирішить скористатися можливістю, передбаченою в параграфі 1, вона повинна запропонувати заявнику обрати між адаптаційним періодом та кваліфікаційним іспитом.

Якщо у випадку конкретної професії держава-член вважає за необхідне відступити від вимоги, визначеної в попередньому підпараграфі, щодо надання заявнику можливості вибору між адаптаційним періодом та кваліфікаційним іспитом, вона повинна заздалегідь повідомити про це інші держави-члени й Комісію та надати достатнє обґрунтування такого відступу.

Якщо Комісія вважає, що відступ, зазначений у другому підпараграфі, є неналежним або що він не відповідає положенням права Союзу, вона повинна упродовж трьох місяців з дати отримання всієї необхідної інформації ухвалити імплементаційний акт з вимогою до відповідної держави-члена утриматися від вжиття передбаченого заходу. У разі відсутності відповіді від Комісії у вказані строки такий відступ може бути застосований.

3. Як відступ від принципу щодо права заявника на вибір, як встановлено в параграфі 2, у випадку професій, для здійснення діяльності в межах яких необхідні точні знання національного права, та якщо важливою й постійною складовою професійної діяльності є надання консультацій та/або допомоги з питань національного права, держава-член ведення діяльності може передбачити або адаптаційний період, або кваліфікаційний іспит.

Це положення також застосовується до випадків, передбачених у статті 10, пунктах (b) та (c), в статті 10, пункті (d) стосовно лікарів та лікарів-стоматологів, та в статті 10, пункті (f), якщо мігрант прагне отримати визнання своєї професійної кваліфікації в іншій державі-члені, де відповідну професійну діяльність здійснюють медичні сестри/медичні брати загальної практики або спеціалізовані медичні сестри/медичні брати, які мають підтвердження офіційної кваліфікації спеціаліста, що пройшов підготовку, результатом якої є отримання звання, зазначеного в додатку V, пункті 5.2.2, та в статті 10, пункті (g).

У випадках, охоплених у статті 10, пункті (a), держава-член ведення діяльності може вимагати проходження адаптаційного періоду чи складання кваліфікаційного іспиту, якщо мігрант планує здійснювати професійну діяльність як самозайнята особа або на посаді керівника підприємства, для якої необхідне знання та застосування спеціальних чинних національних правил, за умови що компетентні органи держави-члена ведення діяльності вимагають від своїх громадян знання та застосування таких правил для доступу до такої діяльності.

Як відступ від принципу щодо права заявника на вибір, як встановлено в параграфі 2, держава-член ведення діяльності може передбачити або адаптаційний період, або кваліфікаційний іспит у випадку:

(a) власника професійної кваліфікації, зазначеної в пункті (a) статті 11, який подає заявку на визнання його професійних кваліфікацій, якщо необхідна національна професійна класифікація віднесена до категорії, вказаної в пункті (c) статті 11; або

(b) власника професійної кваліфікації, зазначеної в пункті (b) статті 11, який подає заявку на визнання його професійних кваліфікацій, якщо необхідна національна професійна класифікація віднесена до категорії, вказаної в пункті (d) чи (e) статті 11.

У випадку власника професійної кваліфікації, зазначеної в пункті (a) статті 11, який подає заявку на визнання його професійних кваліфікацій, якщо необхідна національна професійна класифікація віднесена до категорії, вказаної в пункті (d) статті 11, держава-член ведення діяльності може вимагати і проходження адаптаційного періоду, і складання кваліфікаційного іспиту.

4. Для цілей параграфів 1 та 5 "істотно відмінні дисципліни" означає дисципліни, здобуті в рамках яких знання, навички та компетентності суттєво важливі для здійснення діяльності в межах такої професії та стосовно яких пройдена мігрантом підготовка істотно відрізняється за змістом від підготовки, що вимагається в державі-члені ведення діяльності.

5. Параграф 1 повинен застосовуватися з належним урахуванням принципу пропорційності. Зокрема, якщо держава-член ведення діяльності має намір вимагати від заявника проходження адаптаційного періоду або складання кваліфікаційного іспиту, вона повинна спершу визначити, чи знання, навички та компетентності, які заявник здобув у рамках свого професійного досвіду чи навчання впродовж життя та які офіційно засвідчені з цією ціллю відповідним органом у будь-якій державі-члені чи третій країні, є такими, що повністю чи частково покривають різницю в істотно відмінних дисциплінах, зазначених у параграфі 4.

6. Рішення про застосування вимоги щодо проходження адаптаційного періоду чи складання кваліфікаційного іспиту повинне бути належним чином обґрунтоване. Зокрема, заявнику необхідно надати таку інформацію:

(a) рівень професійної кваліфікації, що вимагається в державі-члені ведення діяльності, та рівень професійної кваліфікації, якою володіє заявник, відповідно до класифікації, визначеної в статті 11; та

(b) істотні відмінності, зазначені в параграфі 4, та причини, з яких такі відмінності неможливо компенсувати за рахунок знань, навичок та компетентностей, набутих у рамках професійного досвіду чи під час навчання впродовж життя, які офіційно засвідчені з цією ціллю відповідним органом.

7. Держави-члени повинні забезпечити можливість заявника скласти кваліфікаційний іспит, зазначений у параграфі 1, не пізніше ніж протягом шести місяців з дати ухвалення початкового рішення про застосування до заявника вимоги щодо складання кваліфікаційного іспиту.

__________

Якщо в державі-члені умовою доступу до професії або здійснення одного з видів діяльності, перерахованих у додатку IV, є володіння загальними, комерційними чи професійними знаннями й навичками, така держава-член повинна визнавати попереднє здійснення такої діяльності в іншій державі-члені як достатнє підтвердження таких знань та навичок. Здійснення такої діяльності повинне відповідати статтям 17, 18 та 19.

1. У випадку видів діяльності, зазначених у списку I додатка IV, необхідне попереднє здійснення відповідної діяльності:

(a) протягом шести років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства; або

(b) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар доведе, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше трьох років, що підтверджено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган; або

(c) протягом чотирьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше двох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган; або

(d) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості, якщо бенефіціар може довести, що він здійснював відповідну діяльність як найманий працівник протягом не менше п’яти років; або

(e) протягом п’яти років поспіль на керівній посаді, з яких принаймні три роки бенефіціар виконував технічні обов’язки та відповідав принаймні за один підрозділ компанії, якщо такий бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше трьох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган.

2. У випадках, зазначених у пунктах (a) та (d), момент припинення діяльності не повинен виходити за межі 10-річного періоду до дати подання відповідною особою повної заявки компетентному органу, зазначеному в статті 56.

3. Параграф 1(e) не застосовують до видів діяльності, зазначених у групі ex 855 номенклатури ISIC - послуги перукарень.

1. У випадку видів діяльності, зазначених у списку II додатка IV, необхідне попереднє здійснення відповідної діяльності:

(a) протягом п’яти років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, або

(b) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар доведе, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше трьох років, що підтверджено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган, або

(c) протягом чотирьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше двох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган, або

(d) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він здійснював відповідну діяльність як найманий працівник протягом не менше п’яти років, або

(e) протягом п’яти років поспіль як найманий працівник, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше трьох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган, або

(f) протягом шести років поспіль як найманий працівник, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку тривалістю не менше двох років, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган.

2. У випадках, зазначених у пунктах (a) та (d), момент припинення діяльності не повинен виходити за межі 10-річного періоду до дати подання відповідною особою повної заявки компетентному органу, зазначеному в статті 56.

1. У випадку видів діяльності, зазначених у списку III додатка IV, необхідне попереднє здійснення відповідної діяльності:

(a) протягом трьох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, або

(b) протягом двох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган, або

(c) протягом двох років поспіль на основі самозайнятості чи на посаді керівника підприємства, якщо бенефіціар може довести, що він здійснював відповідну діяльність як найманий працівник протягом не менше трьох років, або

(d) протягом трьох років поспіль як найманий працівник, якщо бенефіціар може довести, що він пройшов для відповідної діяльності попередню підготовку, що засвідчено сертифікатом, визнаним державою-членом або що його вважає дійсним компетентний професійний орган.

2. У випадках, зазначених у пунктах (a) та (c), момент припинення діяльності не повинен виходити за межі 10-річного періоду до дати подання відповідною особою повної заявки компетентному органу, зазначеному в статті 56.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно адаптації списків видів діяльності, які визначених у додатку IV та здобутий у рамках яких професійний досвід підлягає визнанню згідно зі статтею 16, з ціллю оновити чи уточнити види діяльності, перераховані в додатку IV, зокрема для того, щоб додатково уточнити сферу їх застосування та врахувати останні зміни, пов’язані з номенклатурами видів діяльності, за умови що це не передбачає звуження сфери застосування видів діяльності, пов’язаних з індивідуальними категоріями, та переміщення видів діяльності між наявними списками I, II та III додатка IV.

1. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, яке надає доступ до здійснення професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара- хірурга, фармацевта та архітектора, перераховані в додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.6.2 та 5.7.1 відповідно, які відповідають мінімальним умовам підготовки, зазначеним у статтях 24, 25, 31, 34, 35, 38, 44 та 46 відповідно, та повинна для цілей доступу та здійснення такої професійної діяльності надавати таким підтвердженням на своїй територію юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає.

Такі підтвердження офіційної кваліфікації повинні бути видані компетентними органами в державах-членах та супроводжуватися у відповідних випадках сертифікатами, перерахованими в додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.6.2 та 5.7.1 відповідно.

Положення першого й другого підпараграфів не впливають на набуті права, зазначені в статтях 23, 27, 33, 37, 39 та 49.

2. Кожна держава-член повинна визнавати, для цілей здійснення загальної медичної практики в рамках її національної системи соціального забезпечення, підтвердження офіційної кваліфікації, перераховані в додатку V, пункті 5.1.4, та видані громадянам держав-членів іншими державами-членами відповідно до мінімальних умов підготовки, встановлених у статті 28.

Положення попереднього підпараграфа не впливають на набуті права, зазначені в статті 30.

3. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації акушера, які видані громадянам держав-членів іншими державами-членами, перераховані в додатку V, пункті 5.5.2, та які відповідають мінімальним умовам підготовки, зазначеним у статті 40, і критеріям, визначеним у статті 41, та повинна для цілей доступу й здійснення професійної діяльності надавати таким підтвердженням на своїй території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона сама видає. Це положення не впливає на набуті права, зазначені в статтях 23 та 43.

4. Стосовно діяльності аптек, на які не поширюється дія територіальних обмежень, держава-член може, як відступ, вирішити не надавати юридичної сили підтвердженням офіційної кваліфікації, зазначеним у пункті 5.6.2 додатка V, для відкриття нових загальнодоступних аптек. Для цілей цього параграфа, аптеки, відкриті протягом не більше трьох років, також вважають новими аптеками.

Такий відступ може не застосовуватися до фармацевтів, чиї офіційні кваліфікації вже були визнані компетентними органами держав-членів ведення діяльності для інших цілей та які ефективно й законно здійснювали професійну діяльність фармацевта протягом не менше трьох років поспіль у такій державі-члені.

5. Підтвердження офіційної кваліфікації архітектора, зазначені в додатку V, пункті 5.7.1, на які поширюється вимога щодо автоматичного визнання відповідно до параграфа 1, є доказом завершення курсу підготовки, розпочатого не раніше ніж протягом референтного навчального року, зазначеного у вказаному додатку.

6. Кожна держава-член повинна зробити умовою доступу до професії та здійснення професійної діяльності лікаря, медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера та фармацевта наявність підтверджень офіційної кваліфікації, зазначених у пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2 додатка V відповідно, які засвідчують набуття конкретним фахівцем у відповідних випадках упродовж його підготовки знань, навичок та компетентностей, зазначених у статтях 24(3), 31(6), 31(7), 34(3), 38(3), 40(3) та 44(3).

Для урахування загально визнаного науково-технічного прогресу Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c, щоб оновлювати вимоги до знань та навичок, зазначених у статтях 24(3), 31(6), 34(3), 38(3), 40(3), 44(3) та 46(4), з відображенням змін у праві Союзу, які безпосередньо стосуються відповідних фахівців.

Такі оновлення не передбачають внесення змін до наявних основних законодавчих принципів держав-членів стосовно структури професій з точки зору підготовки та умов доступу фізичних осіб. Такі оновлення повинні враховувати відповідальність держав-членів щодо організації освітніх систем, як визначено в статті 165(1) Договору про функціонування Європейського Союзу (ДФЄС).

__________

1. Кожна держава-член повинна повідомляти Комісії закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, які вона ухвалює стосовно видачі підтверджень офіційної кваліфікації для професій, охоплених у цій главі.

У випадку підтверджень офіційної кваліфікації, вказаних у секції 8, повідомлення згідно з першим підпараграфом повинне також бути адресоване іншим державам-членам.

2. Повідомлення, зазначене в параграфі 1, повинне включати інформацію щодо тривалості та змісту програм підготовки.

3. Повідомлення, зазначене в параграфі 1, необхідно надсилати через IMI.

4. Для належного врахування законодавчих та адміністративних змін у державах-членах та за умови, що закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, що були повідомлені згідно з параграфом 1 цієї статті, відповідають умовам, визначеним у цій главі, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c для внесення змін до пунктів 5.1.1-5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2, 5.6.2 та 5.7.1 додатка V стосовно оновлення інформації щодо звань, ухвалених державами-членами для підтверджень офіційної кваліфікації, та у відповідних випадках стосовно органу, що видає підтвердження офіційної кваліфікації, сертифіката, що його супроводжує, та відповідного професійного звання.

5. Якщо законодавчі, регуляторні чи адміністративні положення, повідомлені згідно з параграфом 1, не відповідають умовам, визначеним у цій главі, Комісія повинна ухвалити імплементаційний акт для відхилення запиту на внесення змін до пунктів 5.1.1-5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2, 5.6.2 чи 5.7.1 додатка V.

Стосовно підготовки, зазначеної в статтях 24, 25, 28, 31, 34, 35, 38, 40, 44 та 46:

(a) держави-члени можуть дозволяти підготовку з неповним навантаженням відповідно до умов, встановлених компетентними органами; такі органи повинні забезпечити, щоб загальна тривалість, рівень та якість такої підготовки не були нижчими за тривалість, рівень та якість безперервної підготовки з повним навантаженням;

(b) держави-члени повинні відповідно до спеціальних процедур кожної держави-члена забезпечувати шляхом заохочення безперервного професійного розвитку здатність фахівців, чиї професійні кваліфікації охоплені главою III цього розділу, вдосконалювати свої знання, навички та компетентності для того, щоб продовжувати безпечно та ефективно здійснювати діяльність та бути в курсі змін у професійній галузі.

Держави-члени повинні повідомити Комісію про заходи, вжиті відповідно до пункту (b) першого параграфа, не пізніше 18 січня 2016 року.

1. Без обмеження набутих прав, що стосуються відповідних професій, якщо підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, що надає доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера та фармацевта, якими володіють громадяни держав-членів, не відповідають усім вимогам до підготовки, зазначеним у статтях 24, 25, 31, 34, 35, 38, 40 та 44, кожна держава-член повинна визнавати як достатній доказ підтвердження офіційної кваліфікації, видані такими державами-членами, якщо такі підтвердження засвідчують успішне завершення підготовки, розпочатої до референтних дат, встановлених у додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2, та супроводжуються сертифікатом про те, що їх власники ефективно та законно здійснювали відповідну діяльність протягом не менше трьох років поспіль за п’ять років до надання сертифіката.

2. Такі самі положення застосовують до підтверджень офіційної кваліфікації лікаря, що надають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтверджень офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера та фармацевта, отриманих на території колишньої Німецької Демократичної Республіки, які не відповідають усім мінімальним умовам навчання, встановленим у статтях 24, 25, 31, 34, 35, 38, 40 та 44, якщо такі підтвердження засвідчують успішне завершення підготовки, розпочатої до:

(a) 03 жовтня 1990 року у випадку лікарів із базовою підготовкою, медичних сестер/медичних братів загальної практики, лікарів-стоматологів із базовою підготовкою, спеціалізованих лікарів-стоматологів, ветеринарів-хірургів, акушерів і фармацевтів та

(b) 03 квітня 1992 року у випадку лікарів-спеціалістів.

Підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в першому підпараграфі, надають власнику право здійснювати професійну діяльність на території Німеччини на таких самих умовах, як і підтвердження офіційної кваліфікації, видані компетентними органами Німеччини та зазначені в додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2.

3. Без обмеження положень статті 37(1), кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, що дають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта та архітектора, якими володіють громадяни держав-членів та які видані в колишній Чехословаччині або підготовка для отримання яких розпочалася, у випадку Чеської Республіки та Словаччини, до 01 січня 1993 року, якщо органи однієї з двох зазначених держав-членів засвідчать, що таке підтвердження офіційної кваліфікації має на їхній території таку ж юридичну силу, як й підтвердження офіційної кваліфікації, які вони видають, та, у випадку архітекторів, підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені для таких держав-членів у додатку VI, пункті 6, стосовно доступу до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою, лікаря-спеціаліста, медичної сестри/медичного брата загальної практики, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта стосовно видів діяльності, зазначених у статті 45(2), та до професійної діяльності архітекторів стосовно видів діяльності, зазначених у статті 48, та здійснення такої діяльності.

Такі підтвердження повинні супроводжуватися сертифікатом, виданим тими самими органами, який підтверджує, що такі особи ефективно й законно здійснювали відповідну діяльність на їхній території протягом не менше трьох років поспіль за останні п’ять років до дати видачі такого сертифіката.

4. Кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, що надають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта та архітектора, якими володіють громадяни держав-членів та які видані в колишньому Радянському Союзі, або підготовка для отримання яких розпочалася:

(a) у випадку Естонії, до 20 серпня 1991 року,

(b) у випадку Латвії, до 21 серпня 1991 року,

(c) у випадку Литви, до 11 березня 1990 року,

якщо органи однієї з трьох зазначених вище держав-членів засвідчать, що такі підтвердження мають на їхній території таку ж юридичну силу, як і підтвердження, які вони видають, та, у випадку архітекторів, як і підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені для таких держав-членів у додатку VI, пункті 6, в контексті доступу до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою, лікаря-спеціаліста, медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта щодо видів діяльності, зазначених у статті 45(2), архітектора щодо видів діяльності, зазначених у статті 48, і здійснення такої діяльності.

Такі підтвердження повинні супроводжуватися сертифікатом, виданим тими самими органами, який підтверджує, що такі особи ефективно й законно здійснювали відповідну діяльність на їхній території протягом не менше трьох років поспіль за останні п’ять років до дати видачі такого сертифіката.

Стосовно підтверджень офіційної кваліфікації ветеринара-хірурга, які були видані в колишньому Радянському Союзі або підготовка для отримання яких розпочалася, у випадку Естонії, до 20 серпня 1991 року, підтвердження, зазначені в попередньому підпараграфі повинні супроводжуватися сертифікатом, виданим органами Естонії, який підтверджує, що такі особи ефективно та законно здійснювали відповідну діяльність на їхній території протягом не менше п’яти років поспіль за останні сім років до дати видачі такого сертифіката.

5. Без обмеження статті 43b, кожна держава-член повинна визнавати підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, що надають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою та лікаря-спеціаліста, підтвердження офіційної кваліфікації медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта та архітектора, якими володіють громадяни держав-членів та які видані в колишній Югославії або підготовка для отримання яких розпочалася:

(a) у випадку Словенії, до 25 червня 1991 року; та

(b) у випадку Хорватії, до 08 жовтня 1991 року;

якщо органи зазначених вище держав-членів засвідчать, що такі підтвердження мають на їхній території таку ж юридичну силу, як і підтвердження, які вони видають, та, у випадку архітекторів, як і підтвердження офіційної кваліфікації, вказані для таких держав-членів у додатку VI, пункті 6, в контексті доступу до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою, лікаря-спеціаліста, медичної сестри/медичного брата загальної практики, лікаря-стоматолога, спеціалізованого лікаря-стоматолога, ветеринара-хірурга, акушера, фармацевта стосовно видів діяльності, зазначених у статті 45(2), та до професійної діяльності архітектора стосовно видів діяльності, зазначених у статті 48, та здійснення такої діяльності.

Такі підтвердження повинні супроводжуватися сертифікатом, виданим тими самими органами, який підтверджує, що такі особи ефективно й законно здійснювали відповідну діяльність на їхній території протягом не менше трьох років поспіль за останні п’ять років до дати видачі такого сертифіката.

6. У випадку громадян держав-членів, чиї підтвердження офіційної кваліфікації лікаря, медичної сестри/медичного брата загальної практики, ветеринара-хірурга, акушера та фармацевта не відповідають званням, передбачених для таких держав-членів у додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.1.3, 5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2, кожна держава-член повинна визнавати як достатній доказ підтвердження офіційної кваліфікації, видані такими державами-членами, які супроводжуються сертифікатом, виданим компетентними органами.

У сертифікаті, зазначеному в першому підпараграфі, повинно бути зазначено, що підтвердження офіційної кваліфікації засвідчує успішне завершення підготовки відповідно до статей 24, 25, 28, 31, 34, 35, 38, 40 та 44 відповідно, а також що ставлення до нього з боку держави-члена рівнозначне її ставленню до кваліфікацій, звання для яких перераховані в додатку V, пунктах 5.1.1, 5.1.2, 5.1.3, 5.1.4, 5.2.2, 5.3.2, 5.3.3, 5.4.2, 5.5.2 та 5.6.2.

1. Як відступ від цієї Директиви, Болгарія може дозволити власникам кваліфікації "фелдшер" (фельдшер), присвоєної в Болгарії до 31 грудня 1999 року, які здійснювали діяльність у межах вказаної професії у рамках болгарської національної схеми соціального забезпечення станом на 01 січня 2000 року, продовжувати свою діяльність у межах такої професії, навіть якщо частина їхньої діяльності підпадає під дію положень цієї Директиви стосовно докторів медичних наук та медичних сестер/медичних братів загальної практики відповідно.

2. Власники болгарської кваліфікації "фелдшер" (фельдшер), зазначеної в параграфі 1, не мають права отримувати в інших державах-членах професійне визнання як докторів медичних наук чи як медичних сестер/медичних братів загальної практики відповідно до цієї Директиви.

1. Умовою допуску до базової медичної підготовки є наявність диплома, свідоцтва чи сертифіката, що надає доступ до відповідного університетського навчання.

2. Тривалість навчання для отримання базової медичної підготовки повинна становити не менше п’яти років, може також бути еквівалентно виражена в кредитах ЄКТС і повинна охоплювати не менше 5500 годин теоретичної й практичної підготовки в межах або під наглядом університету.

Для фахівців, які розпочали своє навчання до 01 січня 1972 року, тривалість курсу підготовки, зазначеної в першому підпараграфі, може становити шість місяців практичної підготовки з повним навантаженням на університетському рівні під наглядом компетентних органів.

3. Базова медична підготовка повинна забезпечувати здобуття відповідною особою таких знань і навичок:

(a) необхідного рівня знань з наук, що лежать в основі медицини, й належного розуміння наукових методів, зокрема принципів визначення показників біологічних функцій, оцінювання науково встановлених фактів та аналізу даних;

(b) достатнього розуміння структури організму, функцій та поведінки здорових і хворих людей, а також зв’язку між станом здоров’я та фізичним і соціальним оточенням людини;

(c) належного рівня знань з клінічних дисциплін та практик, які надають їй цілісне уявлення про психічні й фізичні захворювання, медицину з точки зору профілактики, діагностику й терапію та розмноження людини;

(d) належного клінічного досвіду в лікарнях під належним наглядом.

1. Умовою допуску до спеціалізованої медичної підготовки є засвідчення завершення програми базової медичної підготовки, зазначеної в статті 24(2), під час якої стажист здобув відповідні знання з базової медицини.

2. Спеціалізована медична підготовка повинна складатися з теоретичної й практичної підготовки в університеті чи університетській лікарні або, у відповідних випадках, у закладі охорони здоров’я, затвердженому для такої цілі компетентними органами.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб мінімальна тривалість курсів спеціалізованої медичної підготовки, зазначених у додатку V, пункті 5.1.3, була не меншою за тривалість, передбачену у вказаному пункті. Підготовка повинна проходити під наглядом компетентних органів. Вона повинна передбачати особисту участь стажиста з медичною спеціалізацією в здійсненні діяльності та виконанні обов’язків, пов’язаних із відповідними послугами.

3. Підготовка повинна надаватися на умовах повного навантаження у спеціальних закладах, визнаних компетентними органами. Вона повинна передбачати участь у всіх видах медичної діяльності відділення, у якому проходить підготовка, включно з чергуванням за викликом, таким чином, щоб стажист зі спеціалізацією присвячував усю свою професійну діяльність практичній і теоретичній підготовці протягом всього робочого тижня упродовж року відповідно до процедур, встановлених компетентними органами. Відповідно, за таку діяльність стажисти зі спеціалізацією повинні отримувати відповідну винагороду.

3a. Держави-члени можуть передбачити в національному законодавстві застосування часткових звільнень від частин курсів спеціалізованої медичної підготовки, перерахованих у пункті 5.1.3 додатка V, у конкретних випадках, за умови що така частина підготовки вже була пройдена в межах іншого курсу спеціалізованої підготовки, перерахованого в пункті 5.1.3 додатка V, за яким фахівець уже отримав професійну кваліфікацію в державі-члені. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надане звільнення не перевищувало половини мінімальної тривалості відповідного курсу медичної підготовки.

Кожна держава-член повинна повідомити Комісію та інші держави-члени про відповідне національне законодавство, що стосується таких часткових звільнень.

4. Держави-члени повинні зробити умовою видачі підтверджень завершення спеціалізованої медичної підготовки наявність підтвердження завершення базової медичної підготовки, зазначених у додатку V, в пункті 5.1.1.

5. Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно адаптації мінімальної тривалості підготовки, зазначеної в пункті 5.1.3 додатка V, до науково-технічного прогресу.

Підтвердження офіційної кваліфікації лікаря-спеціаліста, зазначене в статті 21 - це підтвердження, видане компетентними органами, зазначеними в додатку V, пункті 5.1.2, яке відповідає званням, що їх використовують стосовно відповідної спеціалізованої підготовки у різних державах-членах та які зазначені в додатку V, пункті 5.1.3.

Щоб належним чином враховувати зміни в національному законодавстві та вносити зміни до цієї Директиви, Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 57c стосовно включення до пункту 5.1.3 додатка V нових медичних спеціальностей, спільних для принаймні двох п’ятих держав-членів.

1. Держава-член ведення діяльності може вимагати надання підтверджень офіційної кваліфікації лікаря-спеціаліста, чия спеціалізована медична підготовка з неповним навантаженням регулювалася законодавчими, регуляторними чи адміністративними положеннями, чинними від 20 червня 1975 року, та які розпочали свою спеціалізовану підготовку не пізніше 31 грудня 1983 року, разом із сертифікатом, який підтверджує те, що вони ефективно й законно здійснювали відповідну діяльність протягом не менше трьох років поспіль за останні п’ять років до видачі сертифіката.

2. Кожна держава-член повинна визнавати кваліфікації лікаря-спеціаліста, присвоєні в Іспанії лікарям, що завершили спеціалізовану підготовку до 01 січня 1995 року, навіть якщо така підготовка не задовольняє мінімальних вимог до підготовки, передбачених у статті 25, якщо така кваліфікація супроводжується сертифікатом, виданим компетентними органами Іспанії, який засвідчує, що відповідна особа склала іспит на спеціальну професійну компетентність, що був проведений у контексті виняткових заходів стосовно визнання, встановлених у Королівському декреті 1497/99, для перевірки наявності у відповідної особи рівня знань та навичок, порівнянного з рівнем знань та навичок лікарів, що мають кваліфікацію лікаря-спеціаліста, визначену для Іспанії в додатку V, пунктах 5.1.2 та 5.1.3.

2a. Держави-члени повинні визнавати кваліфікації лікаря-спеціаліста, присвоєні в Італії й перераховані в пунктах 5.1.2 та 5.1.3 додатка V, у випадку лікарів, які розпочали спеціалізовану підготовку після 31 грудня 1983 року та до 01 січня 1991 року, незважаючи на те, що відповідна підготовка не задовольняє всіх вимог до підготовки, визначених у статті 25, якщо кваліфікація супроводжується сертифікатом, виданим компетентними органами Італії, який засвідчує, що відповідний лікар ефективно й законно здійснював в Італії в діяльність лікаря-спеціаліста у тій же галузі спеціалізації принаймні сім років поспіль за останні 10 років до видачі сертифіката.

3. Кожна держава-член, що скасувала свої законодавчі, регуляторні чи адміністративні положення стосовно видачі підтверджень офіційної кваліфікації лікаря-спеціаліста, зазначених у додатку V, пунктах 5.1.2 та 5.1.3, та яка ухвалила інструменти, що стосуються набутих прав, якими користуються її громадяни, повинна надавати громадянам інших держав-членів право користуватися перевагами, що їх надають такі інструменти, якщо такі підтвердження офіційної кваліфікації були видані до дати припинення видачі державою-членом ведення діяльності таких підтверджень відповідної кваліфікації.

Дати скасування таких положень визначені в додатку V, пункті 5.1.3.

1. Умовою допуску до спеціальної підготовки з загальної медичної практики є засвідчення завершення програми базової медичної підготовки, зазначеної в статті 24(2), під час якої стажист здобув відповідні знання з базової медицини.

2. Тривалість спеціальної підготовки з загальної медичної практики, після проходження якої видали підтвердження офіційної кваліфікації до 01 січня 2006 року, повинна становити не менше двох років за умов повного навантаження. У випадку підтвердження офіційної кваліфікації, виданого після вказаної дати, тривалість підготовки повинна становити не менше трьох років за умов повного навантаження.

Якщо програма підготовки, зазначена в статті 24, складається з практичної підготовки, яку надає затверджена лікарня, що має відповідне медичне обладнання загального застосування та надає відповідні послуги або яку проходять у рамках затвердженої загальної медичної практики чи в затвердженому центрі первинної медико-санітарної допомоги, тривалість такої практичної підготовки, не більше одного року, може бути включена в тривалість, передбачену в першому підпараграфі, у випадку сертифікатів про підготовку, виданих 01 січня 2006 року чи пізніше.

Можливість, передбачена в другому підпараграфі, повинна бути доступною лише для держав-членів, у яких спеціальна підготовка з загальної медичної практики тривала два роки станом на 01 січня 2001 року.

3. Спеціальна підготовка з загальної медичної практики повинна проходити за умов повного навантаження під наглядом компетентних органів. Вона повинна бути більш практичною, ніж теоретичною.

Практичну підготовку необхідно здійснювати, з одного боку, протягом не менше шести місяців у затвердженій лікарні, що має відповідне обладнання й надає відповідні послуги, та, з іншого боку, протягом не менше шести місяців у рамках затвердженої загальної медичної практики чи в затвердженому центрі первинної медико-санітарної допомоги.

Практична підготовка повинна проходити із залученням інших закладів охорони здоров’я чи структур загальної медицини. Проте, без обмеження мінімальних періодів, встановлених у другому підпараграфі, практична підготовка може здійснюватися протягом не більше шести місяців в інших затверджених закладах чи структурах загальної медицини.

Така підготовка вимагає особистої участі стажиста в здійсненні професійної діяльності та виконанні обов’язків осіб, із якими він працює.

4. Держави-члени повинні зробити умовою видачі підтверджень офіційної кваліфікації в галузі загальної медичної практики наявність підтверджень офіційної кваліфікації в галузі базової медичної підготовки, зазначених у додатку V, в пункті 5.1.1.

5. Держави-члени можуть видавати підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в додатку V, пункті 5.1.4, лікарям, які не завершили підготовки, передбаченої в цій статті, але які завершили іншу додаткову підготовку, що засвідчено в підтвердженні офіційної кваліфікації, виданому компетентними органами в державі-члені. При цьому вони не можуть видавати підтвердження офіційної кваліфікації, якщо воно не засвідчує рівня знань, якісно еквівалентного рівню знань, здобутих у рамках підготовки, передбаченої в цій статті.

Держави-члени повинні визначити, між іншим, якою мірою вже пройдена додаткова підготовка й отриманий заявником професійний досвід можуть замінити підготовку, передбачену в цій статті.

Держави-члени можуть видавати підтвердження офіційної кваліфікації, зазначені в додатку V, пункті 5.1.4, лише якщо заявник отримав принаймні шестимісячний досвід у галузі загальної медичної практики чи в центрах первинної медико-санітарної допомоги зазначених у параграфі 3 типів.

Кожна держава-член повинна відповідно до положень щодо набутих прав зробити наявність підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в додатку V, пункті 5.1.4, умовою для здійснення діяльності лікаря загальної практики в рамках національної системи соціального забезпечення.

Держави-члени можуть звільнити від цієї умови осіб, які в цей час проходять спеціальну підготовку з загальної медицини.

1. Усі держави-члени повинні визначити набуті права. При цьому вони повинні надати як набуте право право здійснювати діяльність лікаря загальної практики в рамках національної системи соціального забезпечення без підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в додатку V, пункті 5.1.4, всім лікарям, які користуються таким правом станом на референтну дату, зазначену у вказаному пункті, на підставі положень, застосовних до медичної професії, що надають доступ до професійної діяльності лікаря з базовою підготовкою, та які мають станом на таку дату осідок на її території відповідно до статті 21 чи 23.

Компетентні органи кожної держави-члена повинні на вимогу видавати лікарям, які користуються набутими правами відповідно до першого підпараграфа, сертифікат, що засвідчує право його власника здійснювати діяльність лікаря загальної практики в рамках національної системи соціального забезпечення такої держави-члена без підтвердження офіційної кваліфікації, зазначеного в додатку V, пункті 5.1.4.

2. Кожна держава-член повинна визнавати сертифікати, зазначені в параграфі 1, другому підпараграфі, видані громадянам держав-членів іншими державами-членами, й повинна надавати таким сертифікатам на її території юридичну силу, рівнозначну юридичній силі підтверджень офіційної кваліфікації, які вона видає та які дозволяють здійснювати діяльність лікаря загальної практики в рамках її національної системи соціального забезпечення.

1. Умовою допуску до підготовки медичних сестер/медичних братів загальної практики є або:

(a) здобуття загальної освіти тривалістю 12 років, засвідчене дипломом, свідоцтвом чи іншим підтвердженням, виданим компетентними органами в державі-члені, чи сертифікатом, що засвідчує успішне складання іспитів еквівалентного рівня та дає доступ до освіти в університетах чи закладах вищої освіти, визнаних як такі, що мають еквівалентний рівень; або