Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 від 9 жовтня 2013 року про встановлення Митного кодексу Союзу

(d) вартість будь-якої частини доходу від будь-якого наступного перепродажу ввізних товарів, розпорядження ними або їх використання, що її прямо чи опосередковано отримує продавець; та

(e) зазначені нижче витрати до пункту переміщення товарів на митну територію Союзу:

(i) вартість перевезення і страхування ввізних товарів; та

(ii) пов'язані з перевезенням ввізних товарів витрати на навантажування й оброблення вантажу.

2. Збільшення ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті, відповідно до параграфа 1 здійснюється тільки на підставі об'єктивних і кількісно обчислюваних даних.

3. Під час визначення митної вартості ціну, що фактично сплачена або підлягає сплаті, може бути збільшено виключно згідно з цією статтею.

Під час визначення митної вартості за статтею 70 ніщо з такого не підлягає включенню до неї:

(a) вартість перевезення ввізних товарів після їх прибуття на митну територію Союзу;

(b) витрати на будівництво, зведення, монтаж, обслуговування або технічну допомогу, здійснені після прибуття на митну територію Союзу ввізних товарів, таких як промислові установки, машини чи обладнання;

(c) нараховані відсотки за договором про фінансування, що його уклав покупець і що стосується купівлі ввізних товарів, незалежно від того, чи фінансування надав продавець або інша особа, за умови що договір про фінансування укладено письмово та, якщо необхідно, покупець може довести, що виконано такі умови:

(i) такі товари фактично продано за ціною, що її заявлено як ціну, що фактично сплачена або підлягає сплаті;

(ii) заявлена відсоткова ставка не перевищує рівня, що існує для таких транзакцій на момент надання фінансування в країні, де його надано;

(d) плата за право відтворювати ввізні товари в Союзі;

(e) комісійні винагороди за купівлю;

(f) ввізні мита або інші збори, що підлягають сплаті в Союзі на підставі ввозу або продажу товарів;

(g) незважаючи на пункт (с) статті 71(1), платежі, що їх здійснив покупець за право продажу або перепродажу ввізних товарів, якщо такі платежі не є умовою продажу товарів для вивозу до Союзу.

Митні органи можуть за заявою дозволяти, щоб вказані нижче суми визначалися на основі особливих критеріїв, якщо вони не є кількісно обчислюваними на дату прийняття митної декларації:

(a) суми, що підлягають включенню до митної вартості відповідно до статті 70(2); та

(b) суми, зазначені в статтях 71 та 72.

1. Якщо митну вартість товарів неможливо визначити згідно зі статтею 70, вона повинна визначатись шляхом послідовного застосування пунктів (a)-(d) параграфа 2, починаючи з пункту (а) та завершуючи тим пунктом, що дозволяє визначити митну вартість товарів.

Черговість застосування пунктів (с) і (d) параграфа 2 повинна бути змінена на вимогу декларанта.

2. З урахуванням параграфа 1 митною вартістю є:

(a) вартість операції ідентичних товарів, проданих для вивозу на митну територію Союзу та вивезених одночасно або майже одночасно з оцінюваними товарами;

(b) вартість операції подібних товарів, проданих для вивозу на митну територію Союзу та вивезених одночасно або майже одночасно з оцінюваними товарами;

(c) вартість, що ґрунтується на ціні за одиницю, за якою ввізні товари, або ідентичні чи подібні ввізні товари, продаються на митній території Союзу в найбільшій сукупній кількості особам, не пов'язаним із продавцями; або

(d) розрахована вартість, що становить суму:

(i) вартості матеріалів і виготовлення або іншого перероблення, що застосовується у виробництві ввізних товарів;

(ii) суми прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, звичайно відображуваній у договорах купівлі-продажу товарів того самого класу або виду, що й оцінювані товари, що їх виготовляють виробники в країні вивозу для вивозу до Союзу;

(iii) вартості елементів, зазначених у пункті (е) статті 71(1).

3. Якщо митну вартість не можна визначити згідно з параграфом 1, її необхідно визначати на основі наявних на митній території Союзу даних за допомогою розумних засобів, що відповідають принципам і загальним положенням усього зазначеного нижче:

(a) угоди про виконання статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі;

(b) статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі;

(c) цієї Глави.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати умови видачі зазначеного в статті 73 дозволу.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(a) визначення митної вартості відповідно до статей 70(1) та (2) і статей 71 та 72, у тому числі норми про коригування ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті;

(b) застосування зазначених у статті 70(3) умов;

(c) визначення митної вартості, зазначеної в статті 74.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Митний борг при ввозі виникає внаслідок поміщення товарів з третіх країн, що з них справляється ввізне мито, під будь-яку з таких митних процедур:

(a) випуск для вільного обігу, в тому числі відповідно до положень про кінцеве використання;

(b) тимчасовий ввіз із частковим звільненням від сплати ввізного мита.

2. Митний борг виникає в момент прийняття митної декларації.

3. Декларант є боржником. У разі непрямого представництва особа, від імені яко подано митну декларацію, також є боржником.

Якщо митну декларацію стосовно однієї із зазначених у параграфі 1 процедур складено на основі інформації, внаслідок якої ввізне мито повністю або частково не стягнено, то особа, яка надала необхідну для складення декларації інформацію та знала чи повинна була знати, що така інформація була неправильною, також є боржником.

1. Якщо заборона повернення ввізного мита або звільнення від його сплати діє щодо товарів непідтвердженого походження, що використовуються у виробництві продуктів, стосовно яких видано або оформлено підтвердження походження в рамках преференційної угоди між Союзом і певними країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, чи групами таких країн або територій, митний борг при ввозі виникає щодо таких товарів непідтвердженого походження внаслідок прийняття декларації зворотного вивозу на відповідні продукти.

2. Якщо митний борг виникає згідно з параграфом 1, сума ввізного мита, що відповідає такому боргу, визначається згідно з тими самими умовами, що і в разі митного боргу, що виникає внаслідок прийняття, в той самий день, митної декларації для випуску для вільного обігу товарів непідтвердженого походження, що використовуються у виробництві відповідних продуктів, для завершення процедури перероблення на митній території.

3. Застосовується стаття 77(2) та (3). Однак стосовно зазначених у статті 270 товарів з третіх країн особа, що подає декларацію зворотного вивозу, є боржником. У разі непрямого представництва особою, від імені якої подається декларація, також повинен бути боржник.

1. Стосовно товарів, що з них справляється ввізне мито, митний борг при ввозі виникає внаслідок недотримання будь-чого з такого:

(a) одного із зобов'язань, установлених у митному законодавстві стосовно переміщення товарів з третіх країн на митну територію Союзу, припинення митного нагляду за ними або переміщення, перероблення, зберігання, тимчасового зберігання, тимчасового ввозу таких товарів чи розпорядження ними на цій території;

(b) одного із зобов'язань, установлених у митному законодавстві стосовно кінцевого використання товарів на митній території Союзу;

(c) умови, що регулює поміщення товарів з третіх країн під митну процедуру або, в силу кінцевого використання товарів, звільнення від сплати мита чи зниження ставки ввізного мита.

2. Моментом виникнення митного боргу є один із таких:

(a) момент недотримання або припинення дотримання зобов'язання, що його невиконання призводить до виникнення митного боргу;

(b) момент прийняття митної декларації для поміщення товарів під митну процедуру, якщо пізніше встановлено, що умову, що регулює поміщення товарів під цю процедуру або звільнення від сплати мита чи зниження ставки ввізного мита в силу кінцевого використання товарів, фактично не виконано.

3. У зазначених у пунктах (а) та (b) параграфа 1 випадках боржником є:

(a) будь-яка особа, що повинна була виконати відповідні зобов'язання;

(b) будь-яка особа, що знала чи повинна була знати, що передбачене митним законодавством зобов'язання не було виконано, та що діяла в інтересах особи, яка повинна була виконати це зобов'язання, або що брала участь у дії, що спричинила невиконання цього зобов'язання;

(с) будь-яка особа, що придбала або отримала у володіння відповідні товари та знала чи повинна була знати на момент придбання або отримання товарів, що передбачене митним законодавством зобов'язання не було виконано.

4. У зазначених у пункті (с) параграфа 1 випадках боржником є особа, що зобов'язана дотримуватись умов, що регулюють поміщення товарів під митну процедуру, або митну декларацію на поміщені під цю митну процедуру товари, або звільнення від сплати мита чи зниження ставки ввізного мита в силу кінцевого використання товарів.

Якщо стосовно однієї із зазначених у пункті (с) параграфа 1 митних процедур складено митну декларацію та митним органам згідно з митним законодавством, що стосується умов, що регулюють поміщення товарів під цю митну процедуру, надано будь-яку необхідну інформацію, внаслідок якої ввізне мито повністю або частково не стягнено, то особа, яка надала необхідну для складення митної декларації інформацію та знала чи повинна була знати, що така інформація була неправильною, також є боржником.

1. Якщо митний борг виникає відповідно до статті 79(1) щодо товарів, випущених для вільного обігу за зниженою ставкою ввізного мита на підставі їх кінцевого використання, сума ввізного мита, сплаченого, коли товари було випущено для вільного обігу, підлягає вирахуванню із суми ввізного мита, що відповідає митному боргу.

Перший підпараграф застосовується, якщо митний борг виникає щодо брухту і відходів, що утворюються внаслідок знищення таких товарів.

2. Якщо митний борг виникає відповідно до статті 79(1) щодо товарів, поміщених під процедуру тимчасового ввозу із частковим звільненням від сплати ввізного мита, то сплачена в рамках часткового звільнення сума ввізного мита підлягає вирахуванню із суми ввізного мита, що відповідає митному боргу.

1. Митний борг при вивозі виникає внаслідок поміщення товарів, з яких справляється вивізне мито, під процедуру вивозу або процедуру перероблення за межами митної території.

2. Митний борг виникає в момент прийняття митної декларації.

3. Декларант є боржником. У разі непрямого представництва особа, від імені якої подано митну декларацію, також є боржником.

Якщо митну декларацію складено на основі інформації, внаслідок якої вивізне мито повністю або частково не стягнено, то особа, яка надала необхідну для декларації інформацію та знала чи повинна була знати, що така інформація була неправильною, також є боржником.

1. Стосовно товарів, що з нихсправляється вивізне мито, митний борг при вивозі виникає внаслідок недотримання будь-чого з такого:

(a) одного із зобов'язань, установлених у митному законодавстві стосовно вибуття товарів;

(b) умов дозволу на переміщення товарів за межі митної території Союзу з повним або частковим звільненням від сплати вивізного мита.

2. Моментом виникнення митного боргу є один із таких:

(a) момент фактичного переміщення товарів за межі митної території Союзу без митної декларації;

(b) момент прибуття товарів у пункт призначення, відмінний від пункту призначення, що в нього їх було дозволено перемістити за межі митної території Союзу з повним або частковим звільненням від сплати вивізного мита;

(c) якщо митні органи не можуть визначити вказаний у пункті (b) момент, закінчення строку для надання доказів виконання умов такого звільнення.

3. У зазначених у пункті (а) параграфа 1 випадках боржником є:

(a) будь-яка особа, що повинна була виконати відповідне зобов'язання;

(b) будь-яка особа, що знала чи повинна була знати, що відповідне зобов'язання не було виконано, та що діяла в інтересах особи, яка повинна була виконати це зобов'язання;

(c) будь-яка особа, що брала участь у дії, що спричинила невиконання зобов'язання, та знала чи повинна була знати, що митну декларацію не було подано, хоча її потрібно було подати.

4. У зазначених у пункті (b) параграфа 1 випадках боржником є будь-яка особа, що зобов'язана дотримуватись умов дозволу на переміщення товарів за межі митної території Союзу з повним або частковим звільненням від сплати вивізного мита.

1. Митний борг при ввозі або вивозі виникає, навіть якщо він стосується товарів, щодо ввозу або вивозу яких установлені будь-які заборони чи обмеження.

2. Проте митний борг не виникає внаслідок будь-чого з такого:

(a) незаконне переміщення на митну територію Союзу фальшивої валюти;

(b) переміщення на митну територію Союзу наркотичних засобів і психотропних речовин, окрім їх переміщення під суворим наглядом компетентних органів для використання в медичних і наукових цілях.

3. Для цілей санкцій за митні правопорушення вважається, що митний борг все одно виникає, якщо відповідно до законодавства держави-члена ввізне або вивізне мито чи наявність митного боргу становлять підставу для визначення санкцій.

Якщо декілька осіб зобов'язані сплатити суму ввізного або вивізного мита, що відповідає одному митному боргу, вони несуть солідарну відповідальність за сплату такої суми.

1. Сума ввізного або вивізного мита визначається згідно з положеннями про розрахунок мита, застосовними до відповідних товарів на момент виникнення щодо них митного боргу.

2. Якщо неможливо точно визначити момент виникнення митного боргу, таким моментом вважається момент, коли митні органи доходять висновку, що товари перебуваютьу ситуації, в якій виник митний борг.

Однак якщо доступна митним органам інформація дозволяє їм установити, що митний борг виник до моменту, коли вони дійшли такого висновку, то вважається, що митний борг виник у якомога раніший момент часу, щодо якого можна встановити таку ситуацію.

1. Якщо витратина зберігання або звичайні форми транспортної оброблення понесені на митній території Союзу щодо товарів, що поміщені під митну процедуру або перебувають на тимчасовому зберіганні, такі витрати або збільшення вартості не беруться до уваги для розрахунку суми ввізного мита, якщо декларант надав задовільне підтвердження таких витрат.

Однак митну вартість, кількість, характер і походження товарів з третіх країн, що використовуються в операціях, потрібно брати до уваги для розрахунку суми ввізного мита.

2. Якщо тарифна класифікація поміщених під митну процедуру товарів змінюється внаслідок звичайних форм транспортної оброблення на митній території Союзу, то на вимогу декларанта до поміщених під цю процедуру товарів застосовується початкова тарифна класифікація.

3. Якщо митний борг виникає щодо перероблених продуктів унаслідок процедури перероблення на митній території, то відповідна такому боргу сума ввізного мита на вимогу декларанта визначається на основі тарифної класифікації, митної вартості, кількості, характеру і походження товарів, поміщених під процедуру перероблення на митній території, на момент прийняття митної декларації на ці товари.

4. В окремих випадках сума ввізного мита визначається згідно з параграфами 2 та 3 цієї статті без вимоги декларанта, щоб не допустити ухилення від зазначених у пункті (h) статті 56(2) тарифних заходів.

5. Якщо митний борг виникає щодо перероблених продуктів, отриманих у результаті процедури перероблення за межами митної території, або щодо замінних продуктів відповідно до статті 261(1), сума ввізного мита розраховується на основі вартості переробної операції, здійснюваної за межами митної території Союзу.

6. Якщо митне законодавство передбачає сприятливий тарифний режим товарів або повне чи часткове звільнення від сплати ввізного чи вивізного мита відповідно до пунктів (d)-(g) статті 56(2), статей 203, 204, 205 і 208 або статей 259-262 цього Регламенту або відповідно до Регламенту Ради (ЄС) № 1186/2009 від 16 листопада 2009 року стосовно системи Співтовариства щодо пільг зі сплати мита (-3), такий сприятливий тарифний режим або звільнення від сплати також діють у випадках, якщо митний борг виникає відповідно до статей 79 або 82 цього Регламенту, за умови що порушення, яке призвело до виникнення митного боргу, не становило спроби ввести в оману.

1. Митний борг виникає в місці подання митної декларації або декларації зворотного вивозу, зазначеної в статтях 77, 78 і 81.

В усіх інших випадках місцем виникнення митного боргу є місце, де відбулись події, внаслідок яких він виникає.

Якщо неможливо визначити таке місце, митний борг виникає в місці, що в ньому, згідно з висновком митних органів, товари перебувають у ситуації, в якій виник митний борг.

2. Якщо товари поміщено під митну процедуру, що її не виконано, чи якщо тимчасове зберігання не завершилось належним чином, і місце виникнення митного боргу неможливо визначити відповідно до другого або третього підпараграфів параграфа 1 протягом встановленого строку, митний борг виникає в місці, де товари або поміщено під відповідну процедуру, або переміщено на митну територію Союзу згідно з такою процедурою, або де вони перебували на тимчасовому зберіганні.

3. Якщо наявна у митних органів інформація дає їм можливість встановити, що митний борг міг виникнути в декількох місцях, митний борг вважається таким, що виник у місці, де він виник уперше.

4. Якщо митний орган встановить, що митний борг виник відповідно до статті 79 або статті 82 в іншій державі-члені та сума ввізного чи вивізного мита, що відповідає такому боргу, є меншою за 10000 євро, митний борг вважається таким, що виник у державі-члені, де встановлено факт виникнення митного боргу.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) правила розрахунку суми ввізного чи вивізного мита на товари, щодо яких митний борг виник у рамках спеціальної процедури, що доповнюють встановлені в статтях 85 і 86 правила;

(b) зазначені у статті 86(4) випадки;

(c) зазначений у статті 87(2) строк.

1. Дія цієї глави поширюється на гарантії погашення як митних боргів, що виникли, так і митних боргів, що можуть виникнути, якщо не зазначено вище.

2. Якщо митні органи вимагають надання гарантії погашення можливого або наявного митного боргу, така гарантія повинна покривати суму ввізного чи вивізного мита й інші збори, що підлягають сплаті у зв'язку з увозом або вивозом товарів, якщо:

(a) гарантія використовується для поміщення товарів під процедуру транзиту Союзу; або

(b) гарантія може використовуватись у більш ніж одній державі-члені.

Гарантія, що не може використовуватись за межами держави-члена, де вона вимагається, діє виключно в такій державі-члені та повинна покривати щонайменше суму ввізного чи вивізного мита.

3. Якщо митні органи вимагають надання гарантії, вона повинна вимагатись від боржника чи особи, що може стати боржником. Вони можуть також дозволяти надання гарантії особою, відмінною від особи, що від неї вимагається гарантія.

4. Без обмеження статті 97, митні органи повинні вимагати надання тільки однієї гарантії щодо окремих товарів або окремої декларації.

Надана щодо окремої декларації гарантія поширюється на відповідну митному боргу суму ввізного чи вивізного мита та інші збори, що ними обкладаються всі товари, які вказані у такій декларації або випущені на підставі такої декларації, незалежно від правильності такої декларації.

Якщо гарантію не вивільнено, вона може також використовуватись, у межах забезпеченої суми, для стягнення сум ввізного чи вивізного мита та інших зборів, що підлягають сплаті внаслідок проведення поствипускного контролю таких товарів.

5. За заявою особи, зазначеної в параграфі 3 цієї статті, митні органи можуть відповідно до статті 95(1), (2) і (3) дозволити надання комплексної гарантії для покриття відповідної митному боргу суми ввізного чи вивізного мита стосовно двох або більше операцій, декларацій або митних процедур.

6. Митні органи здійснюють моніторинг гарантії.

7. Гарантія не вимагається від держав, регіональних і місцевих органів влади чи інших органів, що їхня діяльність регулюється нормами публічного права, якщо вони діють як публічні органи.

8. Гарантія не вимагається у будь-якому з таких випадків:

(a) у разі товарів, що їх перевозять Рейном, водними шляхами Рейну, Дунаєм або водними шляхами Дунаю;

(b) у разі товарів, що їх перевозять стаціонарною транспортною установкою;

(c) в окремих випадках, якщо товари поміщено під процедуру тимчасового ввозу;

(d) у разі товарів, що їх поміщено під процедуру транзиту Союзу з використанням зазначеного в пункті (е) статті 233(4) спрощення та що їх перевозять морським або повітряним транспортом між портами Союзу або аеропортами Союзу.

9. Митні органи можуть відмовитись від вимоги про надання гарантії, якщо сума ввізного чи вивізного мита, що підлягає забезпеченню, не перевищує статистичного граничного значення для декларацій, встановленого у статті 3(4) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 471/2009 від 6 травня 2009 року про статистику Співтовариства щодо зовнішньої торгівлі з країнами, що не є членами (-4).

1. Якщо надання гарантії є обов'язковим, митні органи встановлюють суму такої гарантії у розмірі точної суми ввізного чи вивізного мита, відповідної митному боргу, та інших зборів, якщо таку суму можна безсумнівно встановити на момент, коли вимагається гарантія.

Якщо неможливо встановити точну суму, гарантія встановлюється в розмірі оцінюваної митними органами максимальної суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів, які виникли або можуть виникнути.

2. Без обмеження статті 95, якщо комплексна гарантія надається на суму ввізного чи вивізного мита, що відповідає митним боргам, та інших зборів, сума яких змінюється з часом, то сума такої гарантії встановлюється в розмірі, що дозволяє в будь-який час покрити суму ввізного чи вивізного мита, що відповідає митним боргам, та інших зборів.

Якщо надання гарантії є необов'язковим, митні органи вимагають таку гарантію в будь-якому випадку, коли вони вважають, що своєчасна сплата суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів, не гарантована. Такі органи встановлюють її суму в розмірі, що не перевищує зазначеного в статті 90 рівня.

1. Гарантію може бути надано в одній із таких форм:

(a) у формі грошового внеску чи будь-якого іншого платіжного засобу, що його митні органи визнають еквівалентним грошовому внеску, в євро або у валюті держави-члена, в якій вимагається гарантія;

(b) у формі наданого гарантом зобов'язання;

(с) в іншій формі гарантії, що надає еквівалентне забезпечення сплати суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів.

2. Гарантія у формі грошового внеску або будь-якого іншого еквівалентного платіжного засобу надається відповідно до чинного законодавства держави-члена, де вимагається гарантія.

Якщо гарантія надається у формі грошового внеску або будь-якого іншого еквівалентного платіжного засобу, митні органи не сплачують відсотки на суму гарантії.

Особа, що зобов'язана надати гарантію, може обрати одну з передбачених у статті 92(1) форм гарантії.

Втім, митні органи можуть не прийняти гарантію в обраній формі, якщо вона несумісна з належним функціонуванням відповідної митної процедури.

Митні органи можуть вимагати збереження в силі форми обраної гарантії протягом певного строку.

1. Зазначеним у пункті (b) статті 92(1) гарантом повинна бути третя особа, що має осідок на митній території Союзу. Гарант підлягає затвердженню митними органами, що вимагають гарантію, якщо тільки гарантом не є кредитна установа, фінансова установа або страхова компанія, акредитована в Союзі згідно з чинним законодавством Союзу.

2. Гарант повинен у письмовій формі взяти на себе зобов'язання сплатити забезпечену суму ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів.

3. Митні органи можуть відмовити в затвердженні гаранта або виду запропонованої гарантії, якщо, на їхню думку, такий гарант або гарантія не можуть забезпечити своєчасну сплату суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів.

1. Зазначений у статті 89(5) дозвіл надається виключно особам, що задовольняють усі такі умови:

(a) вони мають осідок на митній території Союзу;

(b) вони відповідають викладеним у пункті (а) статті 39 критеріям;

(c) вони регулярно використовують відповідні митні процедури чи склади тимчасового зберігання, або вони відповідають викладеним у пункті (d) статті 39 критеріям.

2. Якщо комплексну гарантію необхідно надати щодо митних боргів та інших зборів, що можуть виникнути, економічному оператору може бути дозволено використовувати комплексну гарантію зі зменшеною сумою, або його може бути звільнено від зобов'язання надати гарантію, за умови що він відповідає викладеним у пунктах (b) і (с) статті 39 критеріям.

3. Якщо комплексну гарантію необхідно надати щодо митних боргів та інших зборів, що виникли, авторизованому економічному оператору для митного спрощення за заявою надається дозвіл на використання комплексної гарантії зі зменшеною сумою.

4. Зазначена в параграфі 3 комплексна гарантія зі зменшеною сумою рівнозначна наданню гарантії.

1. У контексті спеціальних процедур або тимчасового зберігання Комісія може вирішити тимчасово заборонити будь-що з такого:

(a) комплексну гарантію на зменшену суму або звільнення від зобов'язання надати гарантію, що зазначені в статті 95(2);

(b) зазначену в статті 95 комплексну гарантію щодо товарів, що їх визначено як товари, що є предметом шахрайства в особливо великих розмірах.

2. У разі застосування пункту (а) або пункту (b) параграфа 1 цієї статті зазначені в статті 95 комплексна гарантія на зменшену суму, звільнення від зобов'язання надати гарантію або комплексна гарантія можуть бути дозволені, якщо відповідна особа виконає одну з таких умов:

(a) така особа може довести, що митний борг не виникав щодо відповідних товарів у ході діяльності, що її така особа виконувала протягом двох років до ухвалення зазначеного в параграфі 1 рішення;

(b) якщо митні борги виникали протягом двох років до ухвалення зазначеного в параграфі 1 рішення, відповідна особа може довести, що боржник, або боржники, або гарант повністю оплатили такі борги протягом встановленого строку.

Щоб отримати дозвіл на використання тимчасово забороненої комплексної гарантії, відповідна особа повинна також виконати критерії, встановлені у пунктах (b) та (с) статті 39.

Якщо митні органи виявлять, що надана гарантія не забезпечує чи більш не може забезпечувати або достатньою мірою забезпечувати сплату протягом встановленого строку суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, та інших зборів, вони повинні зажадати від будь-якої з осіб, зазначених у статті 89(3), за її вибором, надати додаткову гарантію або замінити первинну гарантію новою гарантією.

1. Митні органи повинні негайно вивільнити гарантію, коли митний борг або зобов'язання сплатити інші збори погашено або вони більше не можуть виникнути.

2. Якщо митний борг або зобов'язання сплатити інші збори погашено частково чи вони можуть виникнути тільки в розмірі частини забезпеченої суми, то відповідну частину гарантії необхідно вивільнити на вимогу відповідної особи, крім випадків коли відповідна сума не виправдовує цього.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) зазначені в пункті (с) статті 89(8) випадки, що в них гарантія не вимагається для товарів, поміщених під процедуру тимчасового ввозу;

(b) зазначену в пункті (с) статті 92(1) форму гарантії та наведені в статті 94 норми стосовно гаранта;

(c) умови надання дозволу на використання комплексної гарантії зі зменшеною сумою або на зазначене в статті 95(2) звільнення від зобов'язання надати гарантію;

(d) строки вивільнення гарантії.

1. Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми:

(a) стосовно визначення суми гарантії, в тому числі зменшеної суми відповідно до статті 95(2) та (3);

(b) стосовно надання та моніторингу гарантії відповідно до статті 89, відкликання та скасування зобов'язання, взятого на себе гарантом відповідно до статті 94, та вивільнення гарантії відповідно до статті 98;

(c) стосовно зазначених у статті 96 тимчасових заборон.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти, зазначені в статті 96.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

З причин невідкладної терміновості, що стосується таких інструментів і належним чином обґрунтована потребою швидко забезпечити захист фінансових інтересів Союзу та його держав-членів, Комісія повинна негайно ухвалити імплементаційні акти прямої дії відповідно до зазначеної в статті 285(5) процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

1. Суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, визначають митні органи за місцем виникнення або гаданого виникнення митного боргу відповідно до статті 87, як тільки вони отримують необхідну інформацію.

2. Без обмеження статті 48, митні органи можуть прийняти визначену декларантом суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті.

3. Якщо сума ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, не є цілим числом, таку суму може бути округлено.

Якщо зазначена в першому підпараграфі сума виражена в євро, її може бути округлено в бік збільшення чи зменшення до найближчого цілого числа.

Держава-член, валютою якої не є євро, може або застосувати mutatis mutandis положення другого підпараграфа, або відступити від такого підпараграфа, за умови що правила округлення не матимуть більшого фінансового впливу, ніж викладене в другому підпараграфі правило.

1. Боржник повинен бути повідомлений про митний борг у формі, встановленій у місці виникнення або гаданого виникнення митного боргу, яке визначається відповідно до статті 87.

Зазначене в першому підпараграфі повідомлення не надається в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо перед остаточним визначенням суми ввізного чи вивізного мита вжито попереднього заходу торговельної політики у формі мита;

(b) якщо сума ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, перевищує суму, визначену на основі ухваленого відповідно до статті 33 рішення;

(c) якщо початкове рішення не повідомляти про митний борг або повідомляти про нього з сумою ввізного чи вивізного мита, меншою за суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, ухвалено на підставі загальних положень, що їх пізніше визнано недійсними за рішенням суду;

(d) якщо митні органи звільнені згідно з митним законодавством від обов'язку повідомляти про митний борг.

2. Якщо сума ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, дорівнює зазначеній у митній декларації сумі, випуск товарів митними органами є рівнозначним повідомленню боржника про митний борг.

3. Якщо параграф 2 не застосовується, митні органи повідомляють боржника про митний борг, якщо вони мають можливість визначити суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, та ухвалити відповідне рішення.

Проте якщо повідомлення про митний борг зашкодило б кримінальному розслідуванню, митні органи можуть відкласти повідомлення до того часу, коли воно не завдаватиме шкоди кримінальному розслідуванню.

4. За умови що платіж було гарантовано, про митний борг, що відповідає загальній сумі ввізного чи вивізного мита на всі товари, випущені тій самій особі протягом встановленого митними органами періоду, може бути повідомлено наприкінці такого періоду. Встановлюваний митними органами період не повинен перевищувати 31 день.

1. Боржник не повідомляється про митний борг по закінченні трьох років із дати виникнення митного боргу.

2. Якщо митний борг виникає внаслідок діяння, що на момент його вчинення становило підстави для порушення кримінального провадження, зазначений у параграфі 1 трирічний строк продовжується не менш ніж на п'ять років і не більш ніж на десять років згідно з національним законодавством.

3. Перебіг вказаних у параграфах 1 і 2 строків зупиняється, якщо:

(a) відповідно до статті 44 подано скаргу; таке призупинення починається з дати подання скарги і продовжується, поки триває розгляд скарги; або

(b) митні органи повідомляють боржнику, відповідно до статті 22(6), підстави, на яких вони мають намір повідомити про митний борг; таке зупинення починається з дати такого повідомлення і продовжується до закінчення строку, протягом якого боржнику надано можливість висловити свою точку зору.

4. Якщо митний борг відновлено відповідно до статті 116(7), вказані в параграфах 1 і 2 строки вважаються зупиненими з дати, коли подано заяву на повернення чи на звільнення від сплати згідно зі статтею 121, і до дати, коли ухвалено рішення про повернення чи звільнення від сплати.

1. Зазначені в статті 101 митні органи повинні згідно з національним законодавством здійснювати запис в обліку на визначену відповідно до вказаної статті суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті.

Перший підпараграф не діє у випадках, зазначених у другому підпараграфі статті 102(1).

2. Митні органи не зобов'язані здійснювати запис в обліку на суми ввізного чи вивізного мита, що відповідають митному боргу, про який боржник відповідно до статті 103 вже не міг бути повідомлений.

3. Держави-члени визначають порядок практичного здійснення запису в обліку на суми ввізного чи вивізного мита. Такий порядок може відрізнятись, враховуючи обставини виникнення митного боргу, залежно від впевненості митних органів у сплаті таких сум.

1. Якщо митний борг виникає в результаті прийняття митної декларації товарів для митної процедури, крім тимчасового ввозу з частковим звільненням від сплати ввізного мита, або в результаті будь-якої іншої дії, що має ті самі юридичні наслідки, що і таке прийняття, митні органи повинні здійснити запис в обліку на суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, протягом 14 днів після випуску товарів.

Однак за умови що платіж було гарантовано, на загальну суму ввізного чи вивізного мита на всі товари, випущені тій самій особі протягом встановленого митними органами періоду, який не може перевищувати 31 день, може бути здійснено єдиний запис в обліку наприкінці такого періоду. Такий запис в обліку проводиться протягом 14 днів після закінчення відповідного періоду.

2. Якщо товари може бути випущено в разі виконання певних умов, що регулюють визначення суми ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, чи її стягнення, запис в обліку здійснюється протягом 14 днів із дня визначення суми ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, або встановлення зобов'язання сплатити таке мито.

Однак якщо митний борг стосується попереднього заходу торговельної політики у формі мита, запис в обліку на суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, здійснюється протягом двох місяців із дати опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу Регламенту про запровадження остаточного заходу торговельної політики.

3. Якщо митний борг виникає за обставин, не передбачених параграфом 1, запис в обліку на суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, здійснюється протягом 14 днів із дати, коли митні органи мають можливість визначити відповідну суму ввізного чи вивізного мита й ухвалити рішення.

4. Параграф 3 застосовується щодо суми ввізного чи вивізного мита, що підлягає стягненню або що її залишається стягнути, якщо запис в обліку на суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, не здійснено згідно з параграфами 1, 2 та 3, або якщо таку суму визначено в розмірі, меншому за суму, що підлягає сплаті, та бухгалтерський запис здійснено на суму в такому меншому розмірі.

5. Встановлені в параграфах 1, 2 та 3 строки здійснення запису в обліку не діють за непередбачуваних обставин або у випадках форс-мажору.

6. Здійснення запису в обліку може бути відкладено у зазначеному в другому підпараграфі статті 102(3) випадку до того часу, коли повідомлення про митний борг більше не шкодитиме кримінальному розслідуванню.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати зазначені в пункті (d) другого підпараграфа статті 102(1) випадки, в яких митні органи звільнені від обов'язку повідомляти про митний борг.

Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти, щоб забезпечити надання митними органами взаємної допомоги один одному в разі виникнення митного боргу.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Боржник повинен сплачувати суми ввізного чи вивізного мита, що відповідають митному боргу, про який повідомлено згідно зі статтею 102, протягом встановленого митними органами строку.

Без обмеження статті 45(2), такий строк не повинен перевищувати 10 днів після повідомлення боржника про митний борг. У разі об'єднання записів в обліку згідно з умовами другого підпараграфа статті 105(1) він встановлюється таким чином, щоб наданий боржнику строк платежу не був довшим за строк, що він мав би внаслідок відстрочки сплати платежу відповідно до статті 110.

Митні органи можуть продовжити такий строк за заявою боржника, якщо суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, визначено під час поствипускного контролю відповідно до статті 48. Без обмеження статті 112(1), такий продовжений строк не повинен перевищувати час, необхідний боржнику для того, щоб вжити необхідних заходів для виконання свого зобов'язання.

2. Якщо боржник отримує право на будь-яку з передбачених статтями 110-112 пільг зі сплати, платіж здійснюється протягом строку або строків, що встановлені у рамках таких пільг.

3. Строк сплати суми ввізного чи вивізного мита, що відповідає митному боргу, зупиняється в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо відповідно до статті 121 подано заяву на звільнення від сплати мита;

(b) якщо товари підлягають конфіскації, знищенню або відмові на користь держави;

(c) якщо митний борг виник відповідно до статті 79 та є понад один боржник.

1. Сплата платежів здійснюється у грошовій формі чи в будь-який інший спосіб, що призводить до погашення зобов'язання, в тому числі шляхом зарахування зустрічних вимог відповідно до національного законодавства.

2. Сплату платежів може здійснювати третя особа замість боржника.

3. Боржник може в будь-якому разі сплатити суму ввізного чи вивізного мита повністю або частково, не чекаючи закінчення наданого йому строку сплати платежу.

Митні органи, за заявою відповідної особи та після надання гарантії, дозволяють відстрочити сплату мита, що підлягає сплаті, в будь-який із таких способів:

(a) окремо щодо кожної суми ввізного чи вивізного мита, на яку здійснено запис в обліку згідно з першим підпараграфом статті 105(1) або статтею 105(4);

(b) загалом щодо всіх сум ввізного чи вивізного мита, на які здійснено запис в обліку згідно з першим підпараграфом статті 105(1) протягом встановленого митними органами строку, що не перевищує 31 день;

(c) загалом щодо всіх сум ввізного чи вивізного мита, на які здійснено єдиний запис в обліку згідно з другим підпараграфом статті 105(1).

1. Строк відстрочки сплати платежу відповідно до статті 110 становить 30 днів.

2. Якщо сплату платежу відстрочено згідно з пунктом (а) статті 110, перебіг строку відстрочки починається в день, що настає після дня, в який боржника повідомлено про митний борг.

3. Якщо сплату платежу відстрочено згідно з пунктом (b) статті 110, перебіг строку відстрочки починається в день, що настає після дня, в який закінчується період об'єднання. Строк відстрочки зменшується на таку кількість днів, що відповідає половині кількості днів періоду об'єднання.

4. Якщо сплату платежу відстрочено згідно з пунктом (с) статті 110, перебіг строку відстрочки починається в день, що настає після закінчення періоду, встановленого для випуску відповідних товарів. Строк відстрочки зменшується на таку кількість днів, що відповідає половині кількості днів відповідного періоду.

5. Якщо кількість днів у зазначених у параграфах 3 і 4 періодах є непарним числом, то кількість днів, на яку зменшується 30-денний строк згідно зі вказаними параграфами, дорівнює половині наступного найменшого парного числа.

6. Якщо зазначеними в параграфах 3 і 4 періодами є тижні, держави-члени можуть передбачити, що сума ввізного чи вивізного мита, сплату якої відстрочено, підлягає сплаті щонайпізніше в п'ятницю четвертого тижня, наступного після відповідного тижня.

Якщо такими періодами є місяці, держави-члени можуть передбачити, що сума ввізного чи вивізного мита, сплату якої відстрочено, підлягає сплаті до 16-го дня місяця, наступного після відповідного місяця.

1. Митні органи можуть надавати боржнику інші пільги зі сплати платежів, відмінні від відстрочки сплати платежу, за умови надання гарантії.

2. У разі надання пільг згідно з параграфом 1 на суму ввізного чи вивізного мита нараховуються кредитні відсотки.

Для держави-члена, що її валютою є євро, кредитна відсоткова ставка дорівнює збільшеній на один процентний пункт відсотковій ставці, опублікованій в Офіційному віснику Європейського Союзу, серія С, яку Європейський Центральний Банк застосовував до своїх основних операцій рефінансування в перший день місяця, на який припав строк сплати платежу.

Для держави-члена, що її валютою не є євро, кредитна відсоткова ставка дорівнює збільшеній на один процентний пункт ставці, яку застосовував у перший день відповідного місяця Національний центральний банк до своїх основних операцій рефінансування, або, стосовно держави-члена, що в ній відсутня ставка Національного центрального банку, найбільш рівнозначна збільшена на один процентний пункт ставка, застосована в перший день відповідного місяця на гроовому ринку цієї держави-члена.

3. Митні органи можуть не вимагати надання гарантії або не нараховувати кредитні відсотки, якщо на основі документально підтвердженої оцінки ситуації боржника встановлено, що це призведе до серйозних економічних або соціальних труднощів.

4. Митні органи повинні не нараховувати кредитні відсотки, якщо сума окремого стягнення становить менше 10 євро.

Якщо суму ввізного чи вивізного мита, що підлягає сплаті, не сплачено протягом встановленого строку, митні органи забезпечують сплату такої суми всіма доступними їм засобами відповідно до законодавства відповідної держави-члена.

1. На суму ввізного чи вивізного мита нараховується пеня з дати закінчення встановленого строку до дати платежу.

Для держави-члена, що її валютою є євро, ставка пені дорівнює збільшеній на два процентних пункти відсотковій ставці, опублікованій в Офіційному віснику Європейського Союзу, серія Є, яку Європейський Центральний Банк застосовував до своїх основних операцій рефінансування в перший день місяця, на який припав строк платежу.

Для держави-члена, що її валютою не є євро, ставка пені дорівнює збільшеній на два процентних пункти ставці, яку застосовував у перший день відповідного місяця Національний центральний банк до своїх основних операцій рефінансування, або, стосовно держави-члена, що в ній відсутня ставка Національного центрального банку, найбільш рівнозначна збільшена на два процентних пункти ставка, застосована в перший день відповідного місяця на грошовому ринку цієї держави-члена.