Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 952/2013 від 9 жовтня 2013 року про встановлення Митного кодексу Союзу

Якщо тільки митний орган не діє як судовий орган, стаття 22(4), (5), (6) та (7), стаття 23(3) і статті 26, 27 та 28 також застосовуються до рішень, що їх ухвалюють митні органи не за попередньою заявою відповідної особи.

Якщо тільки цього не вимагає відповідна особа, відкликання, зміна сприятливого рішення або призупинення його дії не впливає на товари, що на момент набуття чинності відкликанням, зміною або призупиненням дії вже поміщені під митну процедуру або продовжують перебувати під нею чи на тимчасовому зберіганні на підставі рішення, яке відкликано, змінено або дію якого призупинено.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(a) передбачені в статті 28(2) випадки, в яких адресоване декільком особам сприятливе рішення може бути відкликано не тільки відносно особи, яка не виконує покладене згідно з таким рішенням зобов'язання, але і відносно інших осіб;

(b) виняткові випадки, в яких митні органи можуть відкладати дату, в яку набуває чинності відкликання або зміна згідно з другим підпараграфом статті 28(4).

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо скасування, відкликання сприятливих рішень або внесення змін до них.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Митні органи за заявою ухвалюють рішення щодо зобов'язальної тарифної інформації (рішення щодо ЗТІ) або рішення щодо зобов'язальної інформації про походження (рішення щодо ЗІП).

Така заява не підлягає прийняттю в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо заява подається або вже подана до тієї самої або іншої митниці утримувачем рішення чи від його імені стосовно тих самих товарів і, в разі рішень щодо ЗІП, за тих самих обставин, що визначають походження товарів;

(b) якщо заява не стосується будь-якого цільового призначення рішення щодо ЗТІ чи ЗІП або будь-якого цільового призначення митної процедури.

2. Рішення щодо ЗТІ чи ЗІП є зобов'язальними тільки в частині тарифної класифікації або визначення походження товарів:

(a) для митних органів, відносно утримувача рішення, тільки стосовно товарів, щодо яких митні формальності виконуються після дати набуття чинності рішенням;

(b) для утримувача рішення, відносно митних органів, тільки з дати, в яку він отримує повідомлення про рішення або в яку вважається, що він його отримав.

3. Рішення щодо ЗТІ чи ЗІП є чинними протягом трьох років із дати набуття чинності рішенням.

4. Для застосування рішення щодо ЗТІ чи ЗІП стосовно конкретної митної процедури утримувач рішення повинен бути здатним довести, що:

(a) у разі рішення щодо ЗТІ, задекларовані товари в усіх відношеннях відповідають товарам, описаним у рішенні;

(b) у разі рішення щодо ЗІП, товари, що їх стосується рішення, та обставини, що визначають походження товарів, в усіх відношеннях відповідають описаним у рішенні товарам та обставинам.

1. Рішення щодо ЗТІ втрачає чинність до кінця зазначеного в статті 33(3) строку, якщо воно більше не відповідає законодавству в результаті будь-чого з такого:

(a) внесення змін до номенклатур, зазначених у пунктах (а)та (b) статті 56(2);

(b) ухвалення інструментів, зазначених у статті 57(4);

починаючи з дати застосування таких змін або інструментів.

2. Рішення щодо ЗІП втрачає чинність до кінця зазначеного в статті 33(3) строку в будь-якому з таких випадків:

(a) якщо Союз ухвалив регламент або уклав угоду, що набувають чинності в Союзі, та рішення щодо ЗІП більше не відповідає встановленим у них законодавчим нормам, - починаючи з дати застосування такого регламенту або угоди;

(b) якщо воно більше не відповідає розробленій Світовою організацією торгівлі (COT) Угоді про правила визначення походження або пояснювальним запискам чи висновку про походження, ухваленим для тлумачення такої Угоди, - починаючи з дати їх опублікування в Офіційному висновку Європейського Союзу

3. Втрата чинності рішеннями щодо ЗТІ чи ЗІП не має зворотної дії в часі.

4. Як відступ від статті 23(3) та статті 27, рішення щодо ЗТІ чи ЗІП підлягають скасуванню, якщо вони ґрунтуються на неправильній або неповній інформації від заявників.

5. Рішення щодо ЗТІ чи ЗІП повинні бути відкликані відповідно до статті 23(3) та статті 28. Проте відкликання таких рішень не здійснюється за заявою утримувача рішення.

6. Рішення щодо ЗТІ чи ЗІП не може бути змінено.

7. Митні органи відкликають рішення щодо ЗТІ:

(a) якщо вони більше не відповідають тлумаченню будь-якої з номенклатур, зазначених у пунктах (а) та (b) статті 56(2), як наслідок будь-чого з такого:

(i) пояснювальних записок, зазначених у другому абзаці пункту (а) статті 9(1) Регламенту Ради (ЄЕС) № 2658/87 від 23 липня 1987 року про тарифну і статистичну номенклатуру та про Єдиний митний тариф (-1), - починаючи з дати їх опублікування в Офіційному віснику Європейського Союзу

(ii) рішення Суду Європейського Союзу, - починаючи з дати опублікування резолютивної частини рішення в Офіційному віснику Європейського Союзу

(iii) класифікаційних рішень, класифікаційних висновків або змін до пояснювальних записок до Номенклатури гармонізованої системи опису та кодування товарів, ухваленої Організацією, яку засновано згідно з підписаною в Брюсселі 15 грудня 1950 року Конвенцією про створення Ради митної співпраці, - починаючи з дати опублікування Повідомлення Комісії в Офіційному віснику Європейського Союзу серії "C"; або

(b) в інших визначених випадках.

8. Рішення щодо ЗІП повинні бути відкликані:

(a) якщо вони більше не відповідають рішенню Суду Європейського Союзу, - починаючи з дати опублікування резолютивної частини рішення в Офіційному віснику Європейського Союзу або

(b) в інших визначених випадках.

9. Якщо застосовується пункт (b) параграфа 1 або параграфи 2, 7 або 8, рішення щодо ЗТІ чи ЗІП може зберігати дію стосовно зобов'язальних контрактів, що ґрунтувалися на такому рішенні та були укладені до втрати ним чинності або до його відкликання. Таке збереження дії не відбувається, якщо рішення щодо ЗІП ухвалено стосовно призначених для вивозутоварів.

Строк зазначеного в першому підпараграфі збереження дії не повинен перевищувати шість місяців із дати, в яку рішення щодо ЗТІ чи ЗІП втрачає чинність або відкликано. Проте зазначений у статті 57(4) або статті 67 інструмент може виключати таке збереження дії або встановлювати коротший строк. У разі продуктів, щодо яких під час виконання митних формальностей подається ввізний або вивізний сертифікат, шестимісячний строк замінюється строком дії сертифіката.

Щоб скористатися можливістю збереження дії рішенням щодо ЗТІ чи ЗІП, утримувач такого рішення протягом 30 днів із дати втрати ним чинності або його відкликання подає заяву до митного органу, що ухвалив рішення, із зазначенням кількості товарів, стосовно якої подається заява про збереження дії, та держави-члена або держав-членів, у яких буде виконано митне оформлення товарів протягом строку збереження дії. Такий митний орган невідкладно, і не пізніше 30 днів із дати отримання ним усієї інформації, необхідної йому для ухвалення такого рішення, ухвалює рішення про збереження дії та повідомляє утримувача рішення.

10. Комісія повідомляє митні органи, якщо:

(a) призупинено ухвалення рішень щодо ЗТІ чи ЗІП стосовно товарів, правильну та єдину тарифну класифікацію або визначення походження яких не забезпечено; або

(b) зазначене в пункті (а) призупинення скасовано.

11. Комісія може ухвалювати рішення з вимогою до держав-членів відкликати рішення щодо ЗТІ чи ЗІП, щоб забезпечити правильну та єдину тарифну класифікацію або визначення походження товарів.

В окремих випадках митні органи ухвалюють за заявою рішення щодо зобов'язальної інформації стосовно інших зазначених у Розділі II факторів, на основі яких застосовуються ввізне або вивізне мито й інші інструменти щодо торгівлі товарами.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати:

(а) зазначені в пункті (b) статті 34(7) та пункті (b) статті 34(8) окремі випадки, в яких рішення щодо ЗТІ чи ЗІП підлягають відкликанню;

(b) зазначені в статті 35 випадки, в яких рішення щодо зобов'язальної інформації ухвалюються стосовно інших факторів, на основі яких застосовуються ввізне або вивізне мито й інші інструменти щодо торгівлі товарами.

1. Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо:

(а) застосування рішення щодо ЗТІ чи ЗІП після втрати ним чинності або його відкликання відповідно до статті 34(9);

(b) повідомлення Комісією митних органів відповідно до пунктів (а) та (b) статті 34(10);

(c) застосування зазначених у статті 35 і визначених відповідно до пункту (b) статті 36 рішень після втрати ними чинності;

(d) призупинення дії зазначених у статті 35 і визначених відповідно до пункту (b) статті 36 рішень та повідомлення митних органів про призупинення дії або скасування призупинення дії.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює рішення з вимогою до держав-членів відкликати:

(а) зазначені в статті 34(11) рішення;

(b) зазначені в статті 35 і визначені відповідно до пункту (b) статті 36 рішення.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(2) дорадчої процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

1. Економічний оператор, що має осідок на митній території Союзу та відповідає викладеним у статті 39 критеріям, може звернутись із заявою для отримання статусу авторизованого економічного оператора.

Митні органи, за потреби після консультації з іншими компетентними органами, надають такий статус, що підлягає моніторингу.

2. Статус авторизованого економічного оператора передбачає отримання таких видів дозволів:

(а) дозвіл авторизованого економічного оператора щодо митних спрощень, який дає право його володільцю скористатися певними спрощеннями відповідно до митного законодавства; або

(b) дозвіл авторизованого економічного оператора щодо надійності та безпеки, який дає право його володільцю на спрощення стосовно надійності та безпеки.

3. Володіти обома видами зазначених у параграфі 2 дозволів можна одночасно.

4. З урахуванням статей 39, 40 та 41, митні органи в усіх державах-членах визнають статус авторизованого економічного оператора.

5. За умови визнання статусу авторизованого економічного оператора щодо митних спрощень та за умови виконання вимог стосовно конкретного виду спрощення, передбаченого митним законодавством, митні органи повинні дозволити оператору скористатися таким спрощенням. Митні органи не повинні повторно перевіряти критерії, що їх вже перевірено під час надання статусу авторизованого економічного оператора.

6. Зазначений у параграфі 2 авторизований економічний оператор користується більш сприятливим режимом проходження митного контролю порівняно з іншими економічними операторами залежно від виду наданого дозволу, в тому числі він підлягає меншому фізичному і документальному контролю.

7. Митні органи повинні надавати пільги, що випливають зі статусу авторизованого економічного оператора, особам, які мають осідок у країнах або на територіях, що не є частиною митної території Союзу, та дотримуються умов і зобов'язань, установлених відповідним законодавством таких країн або територій, якщо Союз визнає такі умови та зобов'язання еквівалентними умовам та зобов'язанням, що покладені на авторизованих економічних операторів, які мають осідок на митній території Союзу. Таке надання пільг повинне ґрунтуватись на принципі взаємності, якщо тільки Союз не вирішить інакше, і регулюватись міжнародною угодою або законодавством Союзу в сфері спільної торговельної політики.

Критерії надання статусу авторизованого економічного оператора є такими:

(a) відсутність будь-якого серйозного порушення або неодноразових порушень митного та податкового законодавства, в тому числі відсутність судимостей за серйозні кримінальні злочини, що стосуються сфери господарської діяльності заявника;

(b) демонстрація заявником високого рівня контролю своїх операцій і потоку товарів за допомогою системи управління комерційною та, у відповідних випадках, транспортною документацією, що дозволяє здійснення належного митного контролю;

(c) платоспроможність, яка вважається підтвердженою, якщо заявник має гарний фінансовий стан, що дозволяє йому виконувати свої зобов'язання, з урахуванням особливостей виду відповідної комерційної діяльності;

(d) стосовно зазначеного в пункті (а) статті 38(2) дозволу, практичні стандарти компетентності або професійна кваліфікація, що прямо пов'язані зі здійснюваною діяльністю; та

(е) стосовно зазначеного в пункті (b) статті 38(2) дозволу, відповідні стандарти надійності та безпеки, які повинні вважатись виконаними, якщо заявник демонструє, що він вживає належних заходів для забезпечення надійності та безпеки міжнародного ланцюга постачання, у тому числі у сферах фізичної цілісності та контролю доступу, логістичних процесів і транспортного оброблення конкретних видів товарів, персоналу та ідентифікації своїх ділових партнерів.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, щоб визначати таке:

(a) зазначені в пункті (а) статті 38(2) спрощення;

(b) зазначені в пункті (b) статті 38(2) спрощення;

(c) зазначений у статті 38(6) більш сприятливий режим.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів деталі застосування зазначених у статті 39 критеріїв.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Кожна держава-член повинна передбачити санкції за недотримання митного законодавства. Такі санкції повинні бути дієвими, пропорційними і стримувальними.

2. У разі застосування адміністративних санкцій вони можуть мати, між іншим, одну чи обидві такі форми:

(a) грошовий штраф, що його стягують митні органи, включаючи, у відповідних випадках, платіж, здійснюваний замість кримінального покарання;

(b) відкликання будь-якого дозволу, що ним володіє відповідна особа, призупинення його дії або внесення змін до нього.

3. Держави-члени повинні повідомити Комісію протягом 180 днів із дати застосування цієї статті, відповідно до статті 288(2), про передбачене в параграфі 1 цієї статті чинне національне законодавство та невідкладно повідомляти її про будь-які наступні зміни, що впливають на це законодавство.

Дія статей 44 та 45 не поширюється на скарги, що подаються для скасування, відкликання або зміни ухваленого судовим органом або митними органами, що діють як судові органи, рішення щодо застосування митного законодавства.

1. Будь-яка особа має право оскаржити будь-яке рішення, що його ухвалили митні органи щодо застосування митного законодавства і що прямо та індивідуально її стосується.

Будь-яка особа, що звернулася до митних органів із заявою на ухвалення рішення та не отримала рішення за такою заявою протягом зазначених у статті 22(3) строків, також має право подати скаргу.

2. Здійснення права на оскарження можливе принаймні двома етапами:

(a) на початковому етапі - у митних органах або судовому органі чи іншому органі, що його держави-члени визначили для цього;

(b) на наступному етапі - у вищому незалежному органі, яким може бути судовий орган або еквівалентний спеціалізований орган відповідно до чинного законодавства держав-членів.

3. Скарга подається в державі-члені, де ухвалено рішення або подано заяву на його ухвалення.

4. Держави-члени повинні забезпечити, щоб процедура оскарження уможливлювала швидке підтвердження або зміну рішень, що їх ухвалили митні органи.

1. Подання скарги не призводить до призупинення виконання оскаржуваного рішення.

2. Проте митні органи повинні призупинити виконання такого рішення повністю або частково, якщо вони обґрунтовано вважають, що оскаржуване рішення не відповідає митному законодавству або що існує ризик завдання непоправної шкоди відповідній особі.

3. У зазначених у параграфі 2 випадках, якщо внаслідок оскаржуваного рішення виникає зобов'язання сплатити ввізне або вивізне мито, виконання такого рішення призупиняється за умови надання гарантії, якщо тільки на підставі документально оформленої оцінки не буде встановлено, що така гарантія ймовірно спричинить серйозні економічні або соціальні труднощі для боржника.

1. Митні органи можуть здійснювати будь-який митний контроль, який вони вважають необхідним.

Митний контроль може включати, зокрема, огляд товарів, відбір зразків, перевіряння правильності і повноти наданої в декларації чи повідомленні інформації та існування, справжності, достовірності і дійсності документів, перевіряння записів в обліку економічних операторів та іншої документації, інспектування транспортних засобів, інспектування багажу й інших товарів, переміщуваних особами чи на особах, а також проведення офіційних розслідувань та інших подібних дій.

2. Митний контроль, окрім вибіркових перевірок, повинен ґрунтуватись передусім на аналізі ризиків з використанням засобів електронного опрацювання даних задля виявлення та оцінювання ризиків і розроблення необхідних заходів протидії на основі критеріїв, розроблених на національному рівні, на рівні Союзу та, у відповідних випадках, на міжнародному рівні.

3. Митний контроль повинен здійснюватися у межах спільної системи управління ризиками, що ґрунтується на обміні інформацією про ризики та результатах аналізу ризиків між митними управліннями і встановлює спільні критерії та стандарти ризиків, контрольні заходи і пріоритетні сфери контролю.

Здійснюваний на основі такої інформації та критеріїв контроль не обмежує інший контроль, що здійснюється згідно з параграфом 1 або іншими чинними положеннями законодавства.

4. Митні органи повинні здійснювати управління ризиками для того, щоб розмежувати рівні ризику, пов'язаного з товарами, що підлягають митному контролю або нагляду, та визначити, чи товари підлягатимуть особливому митному контролю і, якщо так, де.

Управління ризиками включає такі види діяльності, як збір даних та інформації, аналіз та оцінка ризиків, установлення приписів та вжиття заходів, а також регулярний контроль та перевірка цього процесу і його наслідків на основі міжнародних та національних джерел і стратегій, а також джерел і стратегій Союзу.

5. Митні органи повинні здійснювати обмін інформацією про ризики та результатами аналізу ризиків, якщо:

(a) митний орган оцінює ризики як значні і такі, що потребують митного контролю, і результати контролю підтверджують, що відбулася подія, внаслідок якої виникають ризики; або

(b) результати контролю не підтверджують, що відбулася подія, внаслідок якої виникають ризики, але відповідний митний орган вважає, що загроза становить високий ризик у будь-якому іншому місці Союзу.

6. Для встановлення спільних критеріїв і стандартів ризику, зазначених у параграфі 3 контрольних заходів і пріоритетних сфер контролю все нижчезазначене підлягає врахуванню:

(a) відповідність до ризику;

(b) невідкладність необхідного здійснення контролю;

(c) можливий вплив на торговельний потік, на окремих держав-членів і на ресурси контролю.

7. Зазначені в параграфі 3 спільні критерії та стандарти ризику включають все нижчезазначене:

(a) опис ризиків;

(b) фактори або індикатори ризику, з урахуванням яких необхідно відбирати товари або економічних операторів для митного контролю;

(c) характер митного контролю, що його повинні здійснювати митні органи;

(d) тривалість здійснення зазначеного в пункті (с) митного контролю.

8. Без обмеження іншого контролю, що його звичайно здійснюють митні органи, до пріоритетних сфер контролю належать окремі митні процедури, види товарів, транспортні маршрути, види транспорту або економічні оператори, що протягом певного періоду більшою мірою підлягають аналізу ризиків і митному контролю.

1. Якщо, стосовно тих самих товарів, компетентні органи, що не є митними органами, повинні здійснити контроль, що не є митним контролем, митні органи повинні в тісній співпраці з такими органами, докладати зусиль для того, щоб такий контроль було здійснено, наскільки можливо, в той самий час і в тому самому місці, що і митний контроль (за принципом єдиного вікна), при цьому митні органи виконують координаційну роль.

2. У рамках здійснення зазначеного в цій секції контролю митні та інші компетентні органи можуть, якщо необхідно для цілей мінімізації ризиків і боротьби з шахрайством, обмінюватись один із одним та з Комісією даними, отриманими у зв'язку з прибуттям, вибуттям, транзитом, переміщенням, зберіганням та кінцевим використанням товарів, включаючи поштове перевезення, переміщуваних між митною територією Союзу та країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, перебуванням та переміщенням на митній території Союзу товарів з третіх країн і товарів, поміщених під процедуру кінцевого використання, а також у зв'язку з результатами будь-якого контролю. Митні органи та Комісія можуть також обмінюватись такими даними один із одним для цілей забезпечення єдиного застосування митного законодавства.

Для цілей митного контролю митні органи можуть перевіряти правильність і повноту інформації, наданої в митній декларації, декларації тимчасового зберігання, загальній декларації прибуття, загальній декларації вибуття, декларації зворотного вивозу або повідомленні про зворотний вивіз, а також існування, справжність, правильність і дійсність будь-якого підтвердного документа, і можуть перевіряти записи в обліку декларанта й іншу документацію щодо операцій стосовно відповідних товарів або щодо попередніх або наступних комерційних операцій з такими товарами після їх випуску. Ці органи також можуть перевіряти такі товари та/або відбирати зразки, якщо вони все ще мають таку можливість.

Такий контроль може здійснюватися у приміщеннях володільця товарів або представника володільця, будь-якої іншої особи, що прямо чи опосередковано бере участь у таких операціях у діловій якості, або будь-якої іншої особи, що володіє такими документами і даними для ділових цілей.

1. Митний контроль або митні формальності виконуються щодо ручної поклажі та зареєстрованого багажу осіб, що подорожують повітряним або морським транспортом у межах Союзу, тільки якщо митне законодавство передбачає такий контроль або такі формальності.

2. Параграф 1 не обмежує будь-що з такого:

(a) перевірки безпеки;

(b) перевірки, пов'язані із заборонами чи обмеженнями.

1. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти для забезпечення однакового застосування митного контролю, включаючи обмін інформацією про ризики та результатами аналізу ризиків, спільних критеріїв та стандартів ризику, зазначених у статті 46(3) контрольних заходів і пріоритетних сфер контролю.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

З причин невідкладної терміновості, що стосується таких інструментів і належним чином обґрунтована потребою швидко актуалізувати спільну систему управління ризиками та адаптувати обмін інформацією про ризики та результатами аналізу ризиків, спільні критерії та стандарти ризиків, контрольні заходи і пріоритетні сфери контролю до змін ризиків, Комісія повинна негайно ухвалити імплементаційні акти прямої дії відповідно до зазначеної в статті 285(5) процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

2. Комісія шляхом імплементаційних актів визначає порти або аеропорти, що в них відповідно до статті 49 митний контроль і митні формальності підлягають застосуванню до такого:

(а) ручна поклажа і зареєстрований багаж осіб:

(і) які подорожують літаком, що вилітає з аеропорту поза межами ЄС і після транзитної зупинки в аеропорту в межах Союзу продовжує політ до іншого аеропорту в межах Союзу;

(ii) які подорожують літаком, що здійснює транзитну зупинку в аеропорту в межах Союзу, після чого продовжує політ до аеропорту поза межами Союзу;

(iii) які подорожують тим самим морським судном, і ця подорож складається з послідовних ділянок і починається в порту поза межами Союзу, включає проміжну зупинку в порту поза межами Союзу або завершується в порту поза межами Союзу;

(iv) які перебувають на борту прогулянкового судна і туристичного або службового літака;

(b) ручна поклажа і зареєстрований багаж:

(i) що прибули в аеропорт у межах Союзу на борту літака, що прилетів з аеропорту поза межами Союзу, і перевантажуються в цьому аеропорту в межах Союзу на інший літак, що здійснює рейс у межах Союзу;

(ii) що завантажені в аеропорту в межах Союзу на літак, що здійснює рейс у межах Союзу, для перевантаження в іншому аеропорту в межах Союзу на літак, що пунктом призначення його рейсу є аеропортпоза межами Союзу.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Для цілей митного контролю відповідна особа повинна зберігати зазначені в статті 15(1) документи й інформацію протягом щонайменше трьох років за допомогою будь-яких засобів, доступних і прийнятних для митних органів.

Щодо товарів, випущених для вільного обігу не за обставин, зазначених у третьому підпараграфі, або задекларованих для вивозу товарів перебіг такого строку починається з кінця року, в якому прийнято митні декларації для випуску для вільного обігу або вивозу.

Щодо товарів, випущених для вільного обігу без стягнення мита або за зниженою ставкою ввізного мита на підставі їх кінцевого використання, перебіг такого строку починається з кінця року, в якому вони перестають підлягати митному нагляду.

Щодо товарів, поміщених під іншу митну процедуру, або товарів, що перебувають на тимчасовому зберіганні, перебіг такого строку починається з кінця року, в якому виконано відповідну митну процедуру або закінчилось тимчасове зберігання.

2. Без обмеження статті 103(4), якщо за результатами митного контролю щодо митного боргу виявлено, що відповідний запис в обліку підлягає виправленню і відповідну особу повідомлено про це, документи й інформація повинні зберігатись на три роки довше за встановлений у параграфі 1 цієї статті строк.

Якщо подано скаргу або розпочато судовий процес, документи й інформація повинні зберігатись протягом зазначеного в параграфі 1 строку або до припинення процедури оскарження чи судового процесу - залежно від того, що відбудеться пізніше.

1. Митні органи не повинні встановлювати плату за здійснення митного контролю або за будь-яке інше застосування митного законодавства протягом офіційного робочого часу їхніх компетентних митниць.

2. Митні органи можуть установлювати плату або вимагати відшкодування витрат у разі надання окремих послуг, зокрема таких:

(a) присутність працівників митного органу, на відповідну вимогу, не в офіційний робочий час або не в приміщеннях митного органу;

(b) аналітичні або експертні висновки щодо товарів і вартість поштових послуг у разі повернення товарів заявнику, зокрема стосовно ухвалених відповідно до статті 33 рішень або надання інформації відповідно до статті 14(1);

(c) огляд товарів, або відбір зразків товарів для цілей перевірки, або знищення товарів, якщо понесено витрати, крім витрат на використання працівників митного органу;

(d) виняткові заходи контролю, якщо вони необхідні з огляду на характер товарів або потенційний ризик.

1. Компетентні органи повинні публікувати та/або надавати в мережі інтернет інформацію про чинний валютний курс, якщо конвертація валюти є необхідною з однієї з таких причин:

(a) оскільки використовувані для визначення митної вартості товарів фактори виражені не у валюті держави-члена, в якій визначається митна вартість;

(b) оскільки вартість євро в національних валютах необхідна для визначення тарифної класифікації товарів і суми ввізного та вивізного мита, включаючи граничні значення вартості в Єдиному митному тарифі.

2. Якщо конвертація валюти необхідна не з причин, зазначених у параграфі 1, вартість євро в національних валютах для застосування в рамках митного законодавства повинна встановлюватись принаймні раз на рік.

Комісія шляхом імплементаційних актів визначає правила конвертації валют для зазначених у статті 53(1) та (2) цілей.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Якщо не передбачено інше, коли строк, дату або термін установлено в митному законодавстві, такий строк не повинен продовжуватись або скорочуватись, а такі дата або термін не повинні відкладатись або переноситись нараніший час.

2. Якщо інше не передбачено митним законодавством, діють застосовні до строків, дат і термінів правила, що викладені в Регламенті Ради (ЄЕС, Євратом) № 1182/71 від 3 червня 1971 року про застосовні до строків, дат і термінів правила (-2).

1. Ввізне та вивізне мито, що підлягає сплаті, ґрунтується на Єдиному митному тарифі.

Інші заходи, передбачені законодавством Союзу, що регулює окремі сфери, що стосуються торгівлі товарами, застосовуються, у відповідних випадках, згідно з тарифною класифікацією таких товарів.

2. Єдиний митний тариф включає всі такі елементи:

(a) Комбінована номенклатура товарів, що встановлена в Регламенті (ЄЕС) № 2658/87;

(b) будь-яка інша номенклатура, що повністю або частково ґрунтується на Комбінованій номенклатурі або передбачає її подальші підрозділи та що встановлена законодавством Союзу, яке регулює окремі сфери, для застосування тарифних заходів, що стосуються торгівлі товарами;

(с) договірне або автономне мито на товари, що входять до складу Комбінованої номенклатури;

(d) преференційні тарифні заходи, що містяться в угодах, що їх Союз уклав з деякими країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, чи групами таких країн або територій;

(e) преференційні тарифні заходи, що їх Союз установив в односторонньому порядку для деяких країн або територій, які не є частиною митної території Союзу, чи груп таких країн або територій;

(f) автономні заходи, що передбачають зниження або звільнення від мита на деякі товари;

(g) сприятливий тарифний режим, установлений для деяких товарів у зв'язку з їхнім характером або кінцевим використанням у рамках зазначених у пунктах (c)-(f) або (h) заходів;

(h) інші тарифні заходи, передбачені сільськогосподарським, комерційним або іншим законодавством Союзу.

3. Якщо відповідні товари задовольняють передбачені викладеними в пунктах (d)-(g) параграфа 2 заходами умови, то зазначені в таких положеннях заходи застосовуються за заявою декларанта замість передбачених у пункті (с) вказаного параграфа заходів. Така заява може бути подана зі зворотною дією в часі за умови дотримання строків та умов, установлених у відповідному заході або в Кодексі.

4. Якщо застосування зазначених у пунктах (d)-(g) параграфа 2 заходів або звільнення від зазначених у пункті (h) вказаного параграфа заходів обмежене певним обсягом імпорту або експорту, таке застосування або звільнення, в разі тарифних квот, припиняється після досягнення визначеного обсягу імпорту або експорту.

У разі тарифних стель таке застосування припиняється на підставі нормативно-правового акта Союзу.

5. Випуск для вільного обігу або вивіз товарів, що на них поширюється дія зазначених у параграфах 1 та 2 заходів, може підлягати нагляду.

1. Для застосування Єдиного митного тарифу тарифна класифікація товарів повинна полягати у визначенні однієї з субпозицій або подальших підрозділів Комбінованої номенклатури, що до них такі товари повинні бути віднесені.

2. Для застосування нетарифних заходів тарифна класифікація товарів повинна полягати у визначенні однієї з субпозицій або подальших підрозділів Комбінованої номенклатури чи будь-якої іншої номенклатури, що встановлена законодавством Союзу і повністю або частково ґрунтується на Комбінованій номенклатурі або що передбачає її подальші підрозділи, що до них такі товари повинні бути віднесені.

3. Субпозиція або подальший підрозділ, визначені відповідно до параграфів 1 і 2, використовуються для застосування пов'язаних із такою субпозицією заходів.

4. Комісія може ухвалювати інструменти для визначення тарифної класифікації товарів згідно з параграфами 1 і 2.

1. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти щодо єдиного управління зазначеними в статті 56(4) тарифними квотами і тарифними стелями і щодо управління зазначеним у статті 56(5) наглядом за випуском товарів для вільного обігу або вивозу.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

2. Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти, зазначені в статті 57(4).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

З причин невідкладної терміновості, що стосується таких інструментів і належним чином обґрунтована потребою швидко забезпечити правильне та єдине застосування Комбінованої номенклатури, Комісія повинна негайно ухвалити імплементаційні акти прямої дії відповідно до зазначеної в статті 285(5) процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

Статті 60 і 61 установлюють правила визначення непреференційного походження товарів для цілей застосування такого:

(a) Єдиного митного тарифу, за винятком заходів, зазначених у пунктах (d) та (е) статті 56(2);

(b) заходів, окрім тарифних заходів, передбачених законодавством Союзу, що регулює окремі сфери, що стосуються торгівлі товарами; та

(c) інших заходів Союзу стосовно походження товарів.

1. Товари, що повністю отримані в одній країні або на одній території, повинні вважатись такими, що походять із цієї країни або території.

2. Товари, що їх вироблення відбувається більш ніж в одній країни чи більш ніж на одній території, повинні вважатись такими, що походять із тієї країни або території, де їх востаннє, істотно, економічно обґрунтовано оброблено чи перероблено на обладнаному для таких цілей підприємстві, що призвело до виробництва нового продукту або становить важливий етап вироблення.

1. Якщо походження вказано в митній декларації згідно з митним законодавством, митні органи можуть вимагати від декларанта підтвердити походження товарів.

2. Якщо підтвердження походження товарів надається згідно з митним законодавством або іншим законодавством Союзу, що регулює окремі сфери, митні органи в разі обґрунтованих сумнівів можуть вимагати надання будь-яких додаткових підтверджень, необхідних для забезпечення того, щоб зазначення походження відповідало правилам, установленим відповідним законодавством Союзу.

3. Якщо це необхідно для цілей торгівлі, документ, що підтверджує походження, може бути виданий у Союзі згідно з чинними в країні призначення або на території призначення правилами походження чи будь-яким іншим методом визначення країни, де товари повністю отримано або востаннє істотно трансформовано.

Комісія має право ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, що визначають правила, згідно з якими товари, що визначення їх непреференційного походження вимагається для цілей застосування зазначених у статті 59 заходів Союзу, відповідно до статті 60 вважаються повністю отриманими в одній країні або на одній території або такими, що їх у країні або на території востаннє, істотно, економічно обґрунтовано оброблено чи перероблено на обладнаному для таких цілей підприємстві, що призвело до виробництва нового продукту або становить важливий етап вироблення.

Комісія визначає шляхом імплементаційних актів процедурні норми щодо надання і перевіряння зазначеного в статті 61 підтвердження походження.

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

1. Для застосування заходів, зазначених у пунктах (d) або (е) статті 56(2), або нетарифних преференційних заходів товари повинні відповідати правилам преференційного походження, зазначеним у параграфах 2-5 цієї статті.

2. Стосовно товарів, що підпадають під дію преференційних заходів, що передбачені в угодах, що їх Союз уклав із деякими країнами або територіями, які не є частиною митної території Союзу, або з групами таких країн або територій, правила преференційного походження визначаються в таких угодах.

3. Стосовно товарів, що підпадають під дію преференційних заходів, що їх Союз установив в односторонньому порядку для деяких країн або територій, які не є частиною митної території Союзу, чи груп таких країн або територій, окрім зазначених у параграфі 5, Комісія ухвалює інструменти, що встановлюють правила преференційного походження.

Такі правила повинні ґрунтуватися або на критерії повного отримання товарів, або на критерії достатньої оброблення чи перероблення товарів.

4. Стосовно товарів, що підпадають під дію преференційних заходів, застосовних у торгівлі між митною територією Союзу та Сеутою і Меліллю відповідно до Протоколу № 2 до Акта про приєднання 1985 року, правила преференційного походження встановлюються згідно зі статтею 9 вказаного Протоколу.

5. Стосовно товарів, що підпадають під дію преференційних заходів, що передбачені в преференційних угодах на користь асоційованих із Союзом заморських країн і територій, правила преференційного походження встановлюються згідно зі статтею 203 ДФЄС.

6. За власною ініціативою або на вимогу країни-бенефіціара або території-бенефіціара Комісія може щодо деяких товарів дозволяти такій країні або території тимчасовий відступ від зазначених у параграфі 3 правил преференційного походження.

Достатньою підставою для тимчасового відступу є одна з таких:

(a) внутрішні або зовнішні фактори тимчасово позбавляють країну-бенефіціара або територію-бенефіціара можливості дотримуватись правил преференційного походження;

(b) країні-бенефіціару або території-бенефіціару потрібен час, щоб підготуватися до дотримання таких правил.

Відповідна країна-бенефіціар або територія-бенефіціар подає Комісії письмову заявку на відступ. Заявка повинна містити зазначені в другому підпараграфі причини, з яких необхідний відступ, а також відповідні підтвердні документи.

Строк тимчасового відступу не повинен перевищувати час існування наслідків внутрішніх або зовнішніх факторів, що його зумовлюють, або час, необхідний країні-бенефіціару або території-бенефіціару, щоб почати дотримуватись правил.

Якщо відступ надано, відповідна країна-бенефіціар або територія-бенефіціар повинна виконувати будь-які встановлені вимоги щодо надання інформації Комісії стосовно використання відступу та управління товарними обсягами, щодо яких надано відступ.

Комісія уповноважена ухвалювати делеговані акти відповідно до статті 284, що встановлюють зазначені у статті 64(3) правила преференційного походження.

Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює:

(a) зазначені в статті 64(1) процедурні норми для сприяння встановленню преференційного походження товарів у Союзі;

(b) інструмент, що надає країні-бенефіціару або території-бенефіціару тимчасовий відступ, зазначений у статті 64(6).

Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

Комісія може ухвалювати інструменти для визначення походження конкретних товарів відповідно до застосовних до таких товарів правил походження.

Комісія шляхом імплементаційних актів ухвалює інструменти, зазначені в статті 67. Такі імплементаційні акти ухвалюються відповідно до зазначеної в статті 285(4) експертної процедури.

З причин невідкладної терміновості, що стосується таких інструментів і належним чином обґрунтована потребою швидко забезпечити правильне та єдине застосування правил походження, Комісія повинна негайно ухвалити імплементаційні акти прямої дії відповідно до зазначеної в статті 285(5) процедури.

Якщо висновок зазначеного в статті 285(1) комітету необхідно отримати шляхом письмової процедури, застосовується стаття 285(6).

Для цілей застосування Єдиного митного тарифу і нетарифних заходів, передбачених законодавством Союзу, що регулює окремі сфери, що стосуються торгівлі товарами, митна вартість товарів визначається відповідно до статей 70 та 74.

1. Головною основою митної вартості товарів є вартість операції, тобто ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари в разі продажу для вивозу на митну територію Союзу та за потреби скоригована.

2. Ціна, що фактично сплачена або підлягає сплаті, є сукупною сумою, що її сплатив або повинен сплатити покупець продавцю чи покупець третій особі на користь продавця за ввізні товари, та включає всі платежі, що здійснені або повинні бути здійснені як умова продажу ввізних товарів.

3. Вартість операції застосовується за умови виконання всіх таких умов:

(a) відсутні обмеження щодо розпорядження товарами або їх використання покупцем, окрім таких:

(i) обмеження, встановлені законом або публічними органами в Союзі;

(ii) обмеження географічного регіону, в якому можливий перепродаж товарів;

(iii) обмеження, що істотно не впливають на митну вартість товарів;

(b) продаж або ціна не залежать від виконання певної умови або певного зустрічного зобов'язання, вартість яких не може бути визначено відносно оцінюваних товарів;

(c) продавець прямо чи опосередковано не отримує будь-якої частини доходу від будь-якого наступного перепродажу товарів, розпорядження ними або їх використання покупцем, якщо тільки не можливо провести відповідне коригування;

(d) покупець і продавець не пов'язані один із одним, або зв'язок між ними не вплинув на ціну.

1. У ході визначення митної вартості згідно зі статтею 70, до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ввізні товари, необхідно додати:

(a) такі витрати, якщо їх поніс покупець, але вони не включені до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари:

(i) суми комісійної та брокерської винагороди, крім комісійної винагороди за купівлю;

(ii) вартість тари, що для митних цілей вважається одним цілим із відповідними товарами; та

(iii) вартість пакування, що включає витрати на оплату праці і вартість матеріалів;

(b) відповідно розподілену вартість зазначених нижче товарів і послуг, якщо покупець прямо чи опосередковано постачає їх безоплатно або за зниженою ціною для використання у зв'язку з виробництвом і продажем ввізних товарів для вивозу, якщо таку вартість не включено до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті:

(i) матеріали, комплектуючі, запасні частини і подібне, що входять до складу ввізних товарів;

(ii) інструменти, штампи, шаблони і подібне, що використовуються під час вироблення ввізних товарів;

(iii) матеріали, що споживаються під час вироблення ввізних товарів; та

(iv) інженерні роботи, розробки, художні роботи, проектні роботи, плани і креслення, виконані не в Союзі та необхідні для вироблення ввізних товарів;

(c) пов'язані з оцінюваними товарами роялті та ліцензійні платежі, що їх покупець повинен сплатити прямо чи опосередковано як умова продажу оцінюваних товарів, якщо такі роялті та платежі не включено до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті;