Стаття 8. Умови надання офіційного дозволу
1. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу надають офіційний дозвіл тільки за умови, що:
(a) вони пересвідчилися, що КАІФ буде спроможний дотримуватися умов цієї Директиви;
(b) КАІФ має достатньо початкового капіталу і власних коштів згідно зі статтею 9;
(c) особи, які дійсно провадять діяльність КАІФу, мають достатньо добру репутацію і достатній досвід, в тому числі у сфері інвестиційних стратегій, яким слідують АІФи, що ними управляє КАІФ, при цьому імена таких осіб і кожної особи, яка перебирає їхні посади, негайно повідомлено компетентним органам держави-члена місцезнаходження КАІФу, а рішення про провадження управління КАІФом ухвалено щонайменше двома особами, які відповідають таким умовам;
(d) акціонери чи члени КАІФу, що мають кваліфіковані частки, є прийнятними, з урахуванням необхідності забезпечити раціональне та пруденційне управління КАІФом; та
(e) головний офіс і зареєстрований офіс КАІФу знаходяться в одній і тій самій державі-члені.
Офіційний дозвіл є дійсним для всіх держав-членів.
2. Повинні бути проведені консультації з відповідними компетентними органами інших залучених держав-членів до надання офіційних дозволів таким КАІФам:
(a) дочірній компанії іншого КАІФу, управлінської компанії UCITS, інвестиційної компанії, кредитної установи або страхової компанії, яким надано офіційний дозвіл в іншій державі-члені;
(b) дочірній компанії материнської компанії іншого КАІФу, управлінської компанії UCITS, інвестиційної компанії, кредитної установи або страхової компанії, яким надано офіційний дозвіл в іншій державі-члені; та
(c) компанії, яку контролюють ті самі фізичні чи юридичні особи, що контролюють інший КАІФ, управлінську компанію UCITS, інвестиційну компанію, кредитну установу або страхову компанію, яким надано дозвіл в іншій державі-члені.
3. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу повинні відмовляти в наданні офіційного дозволу, якщо дієвому виконанню їхніх функцій нагляду запобігає будь-що з такого:
(a) тісні зв’язки між КАІФом та іншими фізичними чи юридичними особами;
(b) закони, підзаконні нормативно-правові акти чи адміністративні положення третьої країни, що регулюють фізичних або юридичних осіб, з якими КАІФ має тісні зв’язки;
(c) труднощі, пов’язані з виконанням таких законів, підзаконних нормативно-правових актів та адміністративних положень.
4. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу можуть обмежувати сферу застосування офіційного дозволу, зокрема щодо інвестиційних стратегій АІФів, дозвіл на управління якими має КАІФ.
5. Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу повинні повідомити заявника в письмовій формі протягом 3 місяців з дати подання повністю заповненої заявки, незалежно від того, чи було надано офіційний дозвіл. Компетентні органи можуть продовжити цей період на додатковий строк до трьох місяців, якщо вважають це необхідним через особливі обставини справи, і після того, як вони нотифікують КАІФ відповідним чином.
Для цілей цього параграфа заявку вважають повністю заповненою, якщо КАІФ подав принаймні інформацію, зазначену в пунктах (а)-(d) статті 7(2) і пунктах (а) та (b) статті 7(3).
КАІФи можуть розпочати управління АІФами з інвестиційних стратегій, описаних у заявці згідно з пунктом (а) статті 7(3), у державі-члені свого місцезнаходження відразу після отримання офіційного дозволу, але не раніше ніж за 1 місяць після подання будь-якої інформації, якої не вистачало та яка зазначена в пункті (е) статті 7(2) та пунктах (с), (d) та (е) статті 7(3).
6. Для того, щоб забезпечити узгоджену гармонізацію цієї статті, ESMA може розробляти проекти регулятивних технічних стандартів для встановлення:
(a) вимог, застосовних до КАІФів за параграфом 3;
(b) вимог, застосовних до акціонерів та учасників з кваліфікованою часткою участі, зазначених в пункті (d) параграфу 1;
(c) перешкод, що можуть завадити дієвому виконанню функцій нагляду компетентних органів.
Комісії делеговано повноваження ухвалювати регулятивні технічні стандарти, зазначені у першому підпараграфі, відповідно до статей 10-14 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.
Стаття 9. Початковий капітал і власні кошти
1. Держави-члени вимагають, щоб КАІФ, що є АІФом з внутрішнім управлінням, володів початковим капіталом розміром щонайменше 300 000 євро.
2. Якщо КАІФ призначено як зовнішнього керуючого АІФу, КАІФ повинен володіти початковим капіталом розміром щонайменше 125 000 євро.
3. Якщо вартість портфелів АІФів, якими управляє КАІФ, перевищує 250 мільйонів євро, КАІФ повинен надати додаткову суму власних коштів. Така додаткова сума власних коштів повинна дорівнювати 0,02 % від суми, на яку вартість портфелів КАІФу перевищує 250 мільйонів євро, але необхідна загальна сума початкового капіталу і додаткової суми повинна не перевищувати при цьому 10 мільйонів євро.
4. Для цілей параграфу 3, АІФи під управлінням КАІФу, у тому числі АІФи, щодо яких КАІФ делегував функції відповідно до статті 20, але за винятком портфелів АІФу, якими управляє КАІФ на підставі делегування, вважають портфелями КАІФу.
5. Безвідносно до параграфа 3, сума власних коштів КАІФу не повинна бути меншою за суму, що обумовлена в статті 21 Директиви 2006/49/ЄС.
6. Держави-члени можуть надати КАІФам офіційний дозвіл не надавати до 50% від додаткової суми власних коштів, зазначеної в параграфі 3, якщо вони користуються гарантією на таку саму суму, наданою кредитною установою чи страховою компанією, що має зареєстрований офіс у державі-члені чи в третій країні, в якій вона підлягає виконанню пруденційних правил, які компетентні органи вважають рівнозначними правилам, установленим в законодавстві Союзу.
7. Щоб покрити потенційні ризики професійної відповідальності, що виникають внаслідок діяльності, яку КАІФи можуть провадити відповідно до цієї Директиви, як АІФи з внутрішнім управлінням, так і зовнішні КАІФи повинні:
(a) мати додаткові власні кошти, необхідні для покриття потенційних ризиків відповідальності, які виникають внаслідок професійної недбалості; або
(b) мати страхове покриття професійної відповідальності для випадків, що виникають внаслідок професійної недбалості, сумірної з покритими ризиками.
8. Власні кошти, в тому числі будь-які додаткові власні кошти, як зазначено в пункті (а) параграфа 7, повинні бути інвестовані в ліквідні активи чи активи, що з легкістю в короткі строки конвертуються в готівку, при цьому вони повинні не містити спекулятивні позиції.
9. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 і з дотриманням умов статей 57 і 58, заходи у зв’язку з параграфом 7 цієї статті, визначаючи:
(a) ризики, які додаткові власні кошти чи страхування професійної відповідальності обов'язково покривають;
(b) умови встановлення достатності власних додаткових коштів чи страхового покриття професійної відповідальності; та
(c) спосіб визначення поточних коригувань додаткових власних коштів чи страхового покриття професійної відповідальності.
10. За винятком параграфів 7 і 8 та делегованих актів, ухвалених на виконання параграфу 9, цю статтю не застосовують до КАІФів, що водночас є управлінськими компаніями UCITS.
Стаття 10. Зміни в сфері застосування офіційного дозволу
1. Держави-члени повинні вимагати, щоб КАІФи, перед імплементацією, повідомляли компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження про будь-які істотні зміни в умовах щодо початкового дозволу, зокрема істотні зміни в інформації, наданої відповідно до статті 7.
2. Якщо компетентні органи держави-члена місцезнаходження вирішують накласти обмеження щодо таких змін чи відхилити їх, вони повинні, протягом 1 місяця з дати отримання такого повідомлення, інформувати КАІФ. Компетентні органи можуть продовжити цей період на строк до 1 місяця, якщо вони вважають це за необхідне внаслідок особливих обставин справи, і після того, як вони нотифікують КАІФ відповідним чином. Зміни впроваджують, якщо відповідні компетентні органи не висувають заперечень проти змін протягом відповідного періоду оцінювання.
Стаття 11. Відкликання офіційного дозволу
Компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу можуть відкликати офіційний дозвіл, наданий КАІФові, якщо такий КАІФ:
(a) не користується офіційним дозволом протягом 12 місяців, відкрито відмовляється від офіційного дозволу чи припинив діяльність, яку охоплює ця Директива, протягом попередніх 6 місяців, якщо відповідною державою-членом не передбачено для таких випадків втрату офіційними дозволами чинності;
(b) отримав офіційний дозвіл шляхом надання неправдивих свідчень чи у будь-який інший неправомірний спосіб;
(c) більше не відповідає умовам, на яких було надано офіційний дозвіл;
(d) більше не дотримується Директиви 2006/49/ЄС, якщо його офіційний дозвіл також охоплює надання послуг з довірчого управління портфелем, зазначеного в пункті (а) статті 6(4) цієї Директиви;
(e) серйозно чи систематично порушував положення, ухвалені на виконання цієї Директиви; чи
(f) підпадає під будь-який з випадків, у яких національне право, щодо питань, що не входять до сфери застосування цієї Директиви, передбачає відкликання.
ГЛАВА III
УМОВИ ВЕДЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЛЯ КАІФів
СЕКЦІЯ 1
Загальні вимоги
Стаття 12. Загальні принципи
1. Держави-члени забезпечують, щоб КАІФи за будь-яких обставин:
(a) діяли під час провадження своєї діяльності чесно, з належними уміннями, увагою та сумлінністю;
(b) діяли в найкращих інтересах АІФів чи інвесторів АІФів, якими вони управляють, та доброчесного ринку;
(c) мали та дієво використовували ресурси і процедури, що є необхідними для належного провадження ними комерційної діяльності;
(d) вживали всіх розумних заходів для уникнення конфліктів інтересів і, за умови невідворотності таких конфліктів, установлення таких конфліктів інтересів, управління ними, моніторингу їх та, у відповідних випадках, розкриття їх, щоб запобігти їх негативному впливу на інтереси АІФів та їхніх інвесторів і забезпечення добросовісного ставлення до АІФів, якими вони управляють;
(e) дотримувалися всіх регулятивних вимог, застосовних щодо провадження ними професійної діяльності для того, щоб сприяти найкращим інтересам АІФів чи інвесторів АІФів, якими вони управляють, та доброчесності ринку;
(f) забезпечували справедливе ставлення до всіх інвесторів АІФу.
Жодному інвестору АІФу не надають пільговий режим, якщо такий пільговий режим не передбачено у відповідних правилах чи установчих документах АІФу.
2. Кожен КАІФ, дозвіл якого також охоплює послуги з довірчого управління портфелем, згадані в пункті (а) статті 6(4):
(a) не допускається до інвестування всього або частини клієнтського портфелю у паї чи акції АІФів, якими він управляє, якщо він не отримає попередню загальну згоду від клієнта;
(b) що стосується послуг, зазначених в статті 6(4), підпадає під дію Директиви Європейського Парламенту і Ради 97/9/ЄС від 3 березня 1997 року про схеми компенсацій інвесторам (-25).
__________
(-25) OВ L 84, 26.03.1997, с. 22.
3. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає критерії, які повинні використовувати компетентні органи, щоб оцінити, чи виконують КАІФи свої обов’язки за параграфом 1.
Стаття 13. Винагорода
1. Держави-члени вимагають, щоб КАІФи мали політики та практики винагороди для таких категорій персоналу, в тому числі вищої ланки керівництва, осіб, які беруть на себе ризики, виконують функції контролю, будь-яких працівників, які отримують загальну винагороду, що ставить їх на той самий щабель винагороди, що і вищу ланку керівництва, й осіб, які беруть на себе ризики, професійна діяльність яких істотно впливає на профілі ризику КАІФів чи АІФів, якими вони управляють, що є узгодженими з розумним та дієвим управлінням ризиками, сприяють такому управлінню та не заохочують до прийняття ризиків, які є несумісними з профілями ризику, правилами чи установчими документами АІФів, якими вони управляють.
КАІФи установлюють політики та практики винагороди відповідно до додатку II.
2. ESMA забезпечують наявність настанов щодо розумних політик винагороди, які відповідають додатку II. У настановах враховують принципи розумних політик винагороди, викладені в Рекомендації 2009/384/ЄС, розмір КАІФів та розмір АІФів, якими вони управляють, їхню внутрішню організацію та вид, масштаби та складність їхньої діяльності. ESMA тісно співпрацює з європейським наглядовим органом (Європейським органом банківського нагляду) (EBA).
Стаття 14. Конфлікт інтересів
1. Держави-члени повинні вимагати, щоб КАІФи вживали всіх розумних заходів для визначення конфліктів інтересів, що виникають в процесі управління АІФами між:
(a) КАІФом, у тому числі його керівниками, працівниками чи будь-якою особою, що безпосередньо чи опосередковано пов’язана з КАІФом контролем, і АІФом, яким управляє КАІФ, чи інвесторами такого АІФу;
(b) АІФом чи інвесторами такого АІФу та іншим АІФом чи інвесторами такого АІФу;
(c) АІФом чи інвесторами такого АІФу та іншим клієнтом КАІФу;
(d) АІФом чи інвесторами такого АІФу та UCITS, яким управляє КАІФ, чи інвесторами такого UCITS; чи
(e) двома клієнтами КАІФу.
КАІФи підтримують і застосовують дієві організаційні та адміністративні заходи з метою вжиття всіх розумних кроків, призначених для виявлення конфліктів інтересів, запобігання їм, управління ними і моніторингу їх, щоб запобігти їх негативному впливу на інтереси АІФів та їхніх інвесторів.
КАІФи розмежовують, у межах свого власного середовища ведення діяльності, завдання та обов’язки, які можна вважати несумісними одні з одними чи які потенційно можуть спричинити систематичні конфлікти інтересів. КАІФи оцінюють, чи умови ведення ними діяльності можуть охоплювати будь-які інші суттєві конфлікти інтересів, та розкривають їх зміст інвесторам АІФів.
2. Якщо організаційних заходів, вжитих КАІФом для виявлення конфліктів інтересів, запобігання їм, управління ними та їх моніторингу не достатньо, щоб забезпечити, з обґрунтованою впевненістю, відвернення ризиків завдання шкоди інтересам інвесторів, КАІФ повинен чітко розкрити загальний характер або джерела конфліктів інтересів інвесторам до початку комерційної діяльності від їхнього імені та розробити відповідні політики і процедури.
3. Якщо КАІФ від імені АІФу вдається до послуг первинного брокера, умови необхідно викласти у письмовій угоді. Зокрема, в такій угоді необхідно передбачати будь-яку можливість передання та повторного використання активів АІФу, і така можливість повинна відповідати правилам АІФу чи установчим документам. В угоді передбачають повідомлення депозитарію про угоду.
Під час вибору та призначення первинних брокерів, з якими необхідно укласти угоду, КАІФи застосовують усі належні вміння, старанність та сумлінність.
4. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:
(a) типи конфліктів інтересів, як зазначено в параграфі 1;
(b) розумні кроки, вжиття яких очікують від КАІФів в розрізі структур і організаційних та адміністративних процедур для виявлення конфліктів інтересів, запобігання їм, управління ними, їх моніторингу та розкриття.
Стаття 15. Управління ризиками
1. КАІФи функційно та ієрархічно відокремлюють служби управління ризиками від операційних одиниць, у тому числі від служб управління портфелем.
Функційне та ієрархічне відокремлення служб управління ризиками згідно з першим підпараграфом повинні переглядати компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу відповідно до принципу пропорційності на основі усвідомлення, що КАІФ повинен, у будь-якому разі, бути спроможним довести, що конкретні запобіжні заходи проти конфліктів інтересів дозволяють здійснювати управління ризиками незалежно і що процес управління ризиками відповідає вимогам цієї статті і є дієвим на постійній основі.
2. КАІФи упроваджують повноцінні системи управління ризиками для виявлення всіх ризиків, пов’язаних з інвестиційною стратегією кожного АІФу та на які наражається чи може наражатися кожний АІФ, вимірювання їх, управління ними та їх належного моніторингу. Зокрема, КАІФи не повинні винятково чи механістично покладатися на кредитні рейтинги, підготовлені агентствами кредитних рейтингів, як визначено в статті 3(l)(b) Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 1060/2009 від 16 вересня 2009 року про агентства кредитних рейтингів (-26), для оцінювання кредитоспроможності активів АІФів.
_________
(-26) OВ L 302, 17.11.2009, с. 1.
КАІФи переглядають системи управління ризиками з належною частотою принаймні раз на рік та допрацьовують їх у разі необхідності.
3. КАІФи принаймні:
(a) впроваджують відповідний задокументований і регулярно оновлюваний комплексний процес юридичної перевірки під час інвестування від імені АІФу, згідно з інвестиційною стратегією, цілями та профілем ризику АІФу;
(b) забезпечують, щоб ризики, пов’язані з кожною інвестиційною позицією АІФу, та їх загальний вплив на портфель АІФу можна було належним чином розпізнати, виміряти, ними можна було управляти та їх можна було моніторити на постійній основі, в тому числі шляхом застосування належних процедур стрес-тестування;
(c) забезпечують, щоб профіль ризику АІФу відповідав розміру, структурі портфеля та інвестиційним стратегіям і цілям АІФу, як установлено в правилах чи установчих документах АІФу, проспекті та документах-пропозиціях.
3a. Враховуючи характер, масштаби та складність діяльності АІФів, компетентні органи здійснюють моніторинг повноцінності процесів КАІФів з оцінювання кредитів, оцінюють використання покликань на кредитні рейтинги, як зазначено в першому підпараграфі параграфу 2, в інвестиційній політиці АІФів та, залежно від обставин, сприяють послабленню впливу таких покликань з метою зниження рівня однобокої та механістичної довіри до таких кредитних рейтингів.
4. КАІФи встановлюють максимальний рівень левериджу, який вони можуть використовувати від імені кожного АІФу, яким вони управляють, а також обсяг права на повторне використання застави чи гарантії, яка може бути надана за механізмом левериджу, враховуючи, з-поміж іншого:
(a) тип АІФу;
(b) інвестиційну стратегію АІФу;
(c) джерела левериджу АІФу;
(d) будь-які інші взаємозв’язки чи відповідні відносини з іншими установами фінансових послуг, що можуть бути джерелом системного ризику;
(e) необхідність обмеження потенційних інвестиційних втрат через будь-якого самостійного контрагента;
(f) міру забезпечення левериджу заставою;
(g) співвідношення активів та пасивів;
(h) масштаб, характер та обсяг управління КАІФом на відповідних ринках.
5. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:
(a) системи управління ризиками, що розраховані для роботи КАІФів з ризиками, які вони переймають від імені АІФів, якими вони управляють;
(b) належну частоту переглядів системи управління ризиками;
(c) яким чином потрібно функційно та ієрархічно відокремити службу управління ризиками від операційних одиниць, у тому числі від служби управління портфелем;
(d) конкретні запобіжні заходи проти конфліктів інтересів, що зазначені в другому підпараграфі параграфа 1;
(e) вимоги, зазначені в параграфі 3.
Інструменти, у яких визначено системи управління ризиками, згадані в пункті (а) першого підпараграфа, повинні забезпечувати запобігання однобокому і механістичному покладанню КАІФів на кредитні рейтинги, як зазначено в першому підпараграфі параграфа 2, для оцінювання кредитоспроможності активів АІФів.
Стаття 16. Управління ліквідністю
1. КАІФи, для кожного АІФу, яким вони управляють, що не є АІФом закритого типу без левериджу, застосовують належну систему управління ліквідністю та ухвалюють процедури, що надають їм змогу моніторити ризики ліквідності АІФу та забезпечувати, щоб профіль ліквідності інвестицій АІФу відповідав його базисним зобов’язанням.
КАІФи регулярно проводять стрес-тести, за нормальних і виняткових умов ліквідності, що надають їм змогу оцінити ризики ліквідності АІФів та моніторити ризики ліквідності АІФів відповідним чином.
2. КАІФи забезпечують узгодженість інвестиційної стратегії, профілю ліквідності та політики погашення для кожного АІФу, яким вони управляють.
3. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:
(a) системи та процедури управління ліквідністю; і
(b) взаємну узгодженість інвестиційної стратегії, профілю ліквідності та політики погашення, зазначену в параграфі 2.
Стаття 17. Інвестування в інструменти сек’юритизації
Щоб забезпечити міжсекторальну узгодженість та усунути неузгодженість між інтересами компаній, які трансформують кредити у реалізовні цінні папери, та оригінаторів у розумінні пункту (41) статті 4 Директиви 2006/48/ЄС, та КАІФами, які інвестують у такі цінні папери чи інші фінансові інструменти від імені АІФів, Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, в яких встановлює вимоги у таких сферах:
(a) вимоги, яким повинні відповідати оригінатор, спонсор або первинний кредитор, для того, щоб КАІФу було дозволено інвестувати в цінні папери чи інші фінансові інструменти цього типу, випущені після 1 січня 2011 року від імені АІФів, у тому числі вимоги, що забезпечують, щоб оригінатор, спонсор або первинний кредитор зберегли чисту економічну частку не менше ніж 5 %;
(b) якісні вимоги, що їх повинні дотримуватися КАІФи, які інвестують у ці цінні папери чи інші фінансові інструменти від імені одного чи більше АІФів.
СЕКЦІЯ 2
Організаційні вимоги
Стаття 18. Загальні принципи
1. Держави-члени вимагають, щоб КАІФи використовували, за будь-яких обставин, належні та відповідні людські та технічні ресурси, що є необхідними для належного управління АІФами.
Зокрема, компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу, враховуючи також характер АІФів, якими управляє КАІФ, вимагають, щоб КАІФ мав раціональні адміністративні і облікові процедури, механізми контролю і убезпечення для опрацювання електронних даних та повноцінні механізми внутрішнього контролю, в тому числі, зокрема, правила проведення особистих транзакцій його працівниками чи володіння або управління інвестиціями з метою інвестування за свій власний рахунок та забезпечення принаймні того, щоб кожну транзакцію із залученням АІФів можливо було відтворити відповідно до її походження, її сторін, її характеру, часу і місця її проведення, а також щоб активи АІФів, якими управляє КАІФ, було інвестовано відповідно до правил чи установчих документів АІФу та чинних законодавчих положень.
2. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначено процедури та механізми, зазначені в параграфі 1.
Стаття 19. Оцінювання вартості
1. КАІФи забезпечують, щоб для кожного АІФу, яким вони управляють, було встановлено відповідні та узгоджені процедури з метою уможливлення належного та незалежного оцінювання вартості активів АІФу відповідно до цієї статті, застосовного національного права та правил чи установчих документів АІФу.
2. Правила, застосовні щодо оцінювання вартості активів та розраховування вартості чистих активів на пай або акцію АІФу, повинні бути встановлені в законодавстві країни, в якій засновано АІФ, та/або в правилах чи установчих документах АІФу.
3. КАІФи також забезпечують, щоб вартість чистих активів на пай або акцію АІФів розраховували та розкривали інвесторам відповідно до цієї статті, застосовного національного права і правил чи установчих документів АІФу.
Використовувані процедури оцінювання вартості повинні забезпечити, щоб вартість активів оцінювали і вартість чистих активів на пай або акцію розраховували принаймні один раз на рік.
Якщо АІФ є фондом відкритого типу, такі оцінювання вартості і розрахунки необхідно також здійснювати з частотою, що водночас відповідає активам, якими володіє АІФ, та частоті їх випущення і погашення.
Якщо АІФ є фондом закритого типу, такі оцінювання вартості і розрахунки необхідно також здійснювати у разі збільшення чи зменшення капіталу відповідного АІФу.
Інвесторів необхідно повідомляти про оцінювання вартості і розрахунки, як викладено у правилах чи установчих документах відповідного АІФу.
4. КАІФи забезпечують, щоб функцію оцінювання вартості виконував:
(a) зовнішній оцінювач, що є юридичною або фізичною особою, незалежною від АІФу, КАІФу чи будь-яких інших осіб, що мають тісні зв’язки з АІФом чи КАІФом; або
(b) сам КАІФ за умови, що завдання з оцінювання вартості є функційно незалежним від управління портфелем, і політика винагороди та інші заходи забезпечують згладжування конфліктів інтересів та запобігання неналежному впливу на працівників.
Депозитарій, призначений для АІФу, призначають зовнішнім оцінювачем такого АІФу тільки за умови, що він функційно та ієрархічно відмежував виконання своїх депозитарних функцій від своїх завдань зовнішнього оцінювача і здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів.
5. Якщо функцію оцінювання вартості виконує зовнішній оцінювач, КАІФ повинен показати, що:
(a) зовнішній оцінювач підлягає обов’язковій професійній реєстрації, яку визнано законом, або підпадає під дію правових чи регулятивних положень або правил професійної поведінки;
(b) зовнішній оцінювач може надати достатні професійні гарантії, щоб мати змогу ефективно виконувати відповідну функцію оцінювання вартості згідно з параграфами 1, 2 і 3; та
(c) призначення зовнішнього оцінювача відповідає вимогам статті 20(1) і (2) та делегованим актами, ухваленими на виконання статті 20(7).
6. Призначений зовнішній оцінювач не делегує функцію оцінювання вартості третій особі.
7. КАІФи повідомляють про призначення зовнішнього оцінювача компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження, які натомість можуть вимагати призначити іншого зовнішнього оцінювача, якщо не дотримано умов, встановлених у параграфі 5.
8. Вартість оцінюють неупереджено та з усіма належними уміннями, старанністю та сумлінністю.
9. Якщо функцію оцінювання вартості виконує не незалежний зовнішній оцінювач, компетентні органи держави-члена місцезнаходження КАІФу можуть вимагати наявність у КАІФу власних процедур оцінювання вартості та/або оцінок вартості, верифікованих зовнішнім оцінювачем або, у відповідних випадках, аудитором.
10. КАІФи відповідають за належне оцінювання вартості активів АІФу, розрахування вартості чистих активів та опублікування такої вартості чистих активів. Таким чином, на відповідальність КАІФу перед АІФом та його інвесторами не впливає той факт, що КАІФ призначив зовнішнього оцінювача.
Незважаючи на перший підпараграф і безвідносно до будь-яких договірних механізмів, що передбачають інше, зовнішній оцінювач повинен відповідати перед КАІФом за будь-які втрати, понесені КАІФом унаслідок недбалості зовнішнього оцінювача чи навмисного невиконання своїх завдань.
11. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:
(a) критерії щодо процедур належного оцінювання вартості активів та розраховування вартості чистих активів на пай чи акцію;
(b) професійні гарантії, які зовнішній оцінювач повинен мати змогу надати, щоб дійсно виконувати функцію оцінювання вартості;
(c) частоту оцінювання вартості, що її виконують АІФи відкритого типу, що відповідає водночас активам, якими володіє АІФ, та його політиці випуску і погашення.
СЕКЦІЯ 3
Делегування функцій КАІФу
Стаття 20. Делегування
1. КАІФи, що мають намір делегувати третім особам завдання з виконання функцій від свого імені, нотифікують компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження перед набуттям домовленостями про делегування чинності. Повинні бути дотримані такі умови:
(a) КАІФ повинен мати змогу об’єктивно обґрунтувати всю свою структуру делегування;
(b) делегат повинен мати у розпорядженні достатньо ресурсів для виконання відповідних завдань, і особи, які дійсно провадять діяльність як делегати, повинні мати достатньо добру репутацію та достатній досвід;
(c) якщо делегування стосується управління портфелем чи управління ризиками, делеговані функції обов’язково покладати лише на підприємства, яким надано офіційні дозволи чи які зареєстровано для цілей управління активами та які підлягають нагляду, або, якщо таку умову виконати неможливо, лише на підставі попереднього схвалення компетентними органами державичлена місцезнаходження КАІФу;
(d) якщо делегування стосується управління портфелем або управління ризиками та делеговані функції обов’язково покладати лише на підприємство третьої країни, разом з вимогами пункту (с) обов’язковим є забезпечення співпраці між компетентними органами держави-члена місцезнаходження КАІФу та наглядовим органом підприємства;
(e) делегування не повинно перешкоджати дієвості нагляду КАІФу та, зокрема, не повинно перешкоджати веденню КАІФом діяльності чи управлінню АІФом у найкращих інтересах його інвесторів;
(f) КАІФ повинен бути спроможним засвідчити, що делегат є кваліфікованими і здатен взяти на себе обумовлені функції, що його було обрано з належною ретельністю та що КАІФ має змогу здійснювати дієвий моніторинг делегованої діяльності у будь-який час, надавати у будь-який час подальші інструкції делегату та відкликати, з негайним набуттям таким відкликанням чинності, делеговані повноваження, коли це в інтересах інвесторів.
КАІФ на постійній основі переглядає послуги, надані кожним делегатом.
2. Жодні функції управління портфелем чи управління ризиками не повинні бути покладені шляхом делегування на:
(a) депозитарій чи делегата депозитарію; або
(b) будь-який інший суб’єкт, інтереси якого можуть конфліктувати з інтересами КАІФу чи інвесторів АІФу, за винятком випадку, коли такий суб’єкт функційно та ієрархічно відмежував виконання своїх завдань з управління портфелем чи управління ризиками від своїх інших потенційно конфліктних завдань, і здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів.
3. На відповідальність КАІФу перед АІФом та його інвесторами не повинен впливати той факт, що КАІФ делегував функції третій особі, чи будь-яке подальше субделегування, а також КАІФ не повинен делегувати свої функції такою мірою, що, по суті, його більше не можна було вважати керуючим АІФом і такою мірою, що він стане суто формальним суб’єктом.
4. Третя особа може субделегувати будь-яку з функцій, яку делегували їй, за умови, що виконано такі умови:
(a) КАІФ дав згоду до здійснення субделегування;
(b) КАІФ повідомив компетентні органи держави-члена свого місцезнаходження до набуття домовленостями про субделегування чинності;
(c) умови, викладені в параграфі 1, з усвідомленням того, що всі покликання на "делегата" у відповідному контексті означають покликання на "субделегата".
5. Жодні функції з управління портфелем чи управління ризиками не повинні бути покладені шляхом субделегування на:
(a) депозитарій чи делегата депозитарію; або
(b) будь-який інший суб’єкт, інтереси якого можуть конфліктувати з інтересами КАІФу чи інвесторів АІФу, за винятком випадку, коли такий суб’єкт функційно та ієрархічно відмежував виконання своїх завдань з управління портфелем чи управління ризиками від своїх інших потенційно конфліктних завдань, і здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів.
Відповідна уповноважена особа на постійній основі переглядає послуги, надані кожною уповноваженою у межах субделегування особою.
6. Якщо уповноважена у межах субделегування особа в подальшому делегує будь-яку з функцій, які делегували їй, умови, викладені в параграфі 4, застосовують mutatis mutandis.
7. Комісія ухвалює, у формі делегованих актів відповідно до статті 56 та з дотриманням умов статей 57 і 58, інструменти, у яких визначає:
(a) умови виконання вимог, викладених у параграфах 1, 2, 4 і 5;
(b) умови, за яких КАІФ вважають таким, що делегував свої функції такою мірою, що став суто формальним суб’єктом і його більше не можна вважати керуючим АІФу, як зазначено в параграфі 3.
СЕКЦІЯ 4
Депозитарій
Стаття 21. Депозитарій
1. КАІФ для кожного АІФу, яким він управляє, забезпечує призначення єдиного депозитарію відповідно до цієї статті.
2. Призначення депозитарію засвідчують письмовою угодою. Угода, з-поміж іншого, регулює потік інформації, яку вважають необхідною для того, щоб депозитарій мав змогу виконувати свої функції для АІФу, депозитарієм якого його було призначено, як викладено в цій Директиві та інших відповідних законах, підзаконних нормативно-правових актах та адміністративних положеннях.
3. Депозитарій є:
(a) кредитною установою, що має зареєстрований офіс у Союзі та офіційний дозвіл відповідно до Директиви 2006/48/ЄС;
(b) інвестиційною компанією із зареєстрованим офісом у Союзі, що підпадає під вимоги щодо достатності капіталу згідно зі статтею 20(1) Директиви 2006/49/ЄС, у тому числі вимогам до капіталу для операційних ризиків, і має офіційний дозвіл відповідно до Директиви 2004/39/ЄС, а також надає допоміжні послуги з відповідального зберігання фінансових інструментів та управління ними в інтересах клієнтів згідно з пунктом (1) секції В додатку I до Директиви 2004/39/ЄС; такі інвестиційні компанії повинні в будь-якому разі мати власні кошти, розмір яких не є меншим за суму початкового капіталу, зазначену в статті 9 Директиви 2006/49/ЄС; або
(c) установою іншої категорії, що підлягає пруденційному регулюванню та поточному нагляду і яка, станом на 21 липня 2011 року, належить до категорій установ, визначених державами-членами як придатні для того, щоб бути депозитарієм за статтею 23(3) Директиви 2009/65/ЄС.
Лише для АІФів з третьої країни і без порушення пункту (b) параграфа 5 можливість бути депозитарієм також є у кредитної установи або будь-якого іншого суб’єкта того самого характеру, що й суб’єкти, зазначені в пунктах (а) і (b) першого підпараграфу цього параграфу, за умови, що виконано умови пункту (b) параграфа 6.
Крім того, держави-члени можуть дозволяти, щоб стосовно АІФів, які не мають прав погашення, період реалізації яких становить 5 років з дати початкового інвестування, та які, відповідно до їхньої базової інвестиційної політики, загалом не інвестують в активи, що їх обов'язково необхідно утримувати на відповідальному зберіганні згідно з пунктом (а) параграфу 8, чи які загалом інвестують в емітентів або незареєстровані на біржі компанії для того, щоб потенційно отримати контроль над такими компаніями відповідно до статті 26, депозитарієм міг бути суб’єкт, що виконує функції депозитарію як частину своєї професійної чи комерційної діяльності, у зв’язку з якою такий суб’єкт підлягає підлягає обов’язковій професійній реєстрації, яку визнано законом, або підпадає під дію правових чи регулятивних положень або правил професійної поведінки, та що має можливість надати достатні фінансові та професійні гарантії для уможливлення дієвого виконання ним відповідних депозитарних функцій та зобов’язань, передбачених такими функціями.
4. Для того, щоб уникнути конфліктів інтересів між депозитарієм, КАІФом та/чи АІФом та/чи його інвесторами:
(a) КАІФ повинен не діяти як депозитарій;
(b) первинний брокер, що діє як контрагент АІФу, повинен не діяти як депозитарій такого АІФу, якщо він функційно та ієрархічно не відмежував виконання своїх депозитарних функцій від своїх завдань первинного брокера і не здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів. Делегування депозитарієм такому первинному брокеру своїх завдань з відповідального зберігання згідно з параграфом 11 дозволено, якщо виконано відповідні умови.
5. Депозитарій засновують в одній з таких територій:
(a) для АІФів з ЄС - у державі-члені місцезнаходження АІФу;
(b) для АІФів з третьої країни - в третій країні, у якій АІФ засновано, або в державі-члені місцезнаходження КАІФу, що управляє АІФом, або в референтній державі-члені КАІФу, що управляє АІФом.
6. Без обмеження вимог, викладених у параграфі 3, призначення депозитарію, заснованого у третій країні, підлягає, за будь-яких обставин, таким умовам:
(a) компетентні органи держав-членів, на території яких передбачено реалізацію паїв або акцій АІФу з третьої країни, і, якщо відрізняється від зазначених, держави-члена місцезнаходження КАІФу, уклали угоди про співпрацю та обмін інформацією з компетентними органами депозитарію;
(b) депозитарій підлягає дієвому пруденційному регулюванню, в тому числі вимогам щодо мінімального капіталу, і нагляду, які мають таку саму силу як право Союзу і мають дійсну чинність;
(c) третю країну, в якій засновано депозитарій, не внесено до списку FATF як некооперативну країна чи територію.
(d) держави-члени, на території яких передбачено реалізацію паїв або акцій АІФу з третьої країни, і, якщо відрізняється від зазначених, держава-член місцезнаходження КАІФу, уклали з третьою країною, в якій засновано депозитарій, угоду, що повністю відповідає стандартам, установленим у статті 26 Типової конвенції ОЕСР про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу, та забезпечує дієвий обмін інформацією щодо податкових питань, в тому числі будь-яких багатосторонніх податкових угод;
(e) депозитарій на підставі угоди відповідає перед АІФом або інвесторами АІФу за умовами параграфів 12 і 13 і безпосередньо погоджується дотримуватися вимог параграфа 11.
Якщо компетентний орган іншої держави-члена не погоджується з оцінкою компетентних органів держави-члена місцезнаходження КАІФу щодо застосування пунктів (а), (с) чи (е) першого підпараграфа, заінтересовані компетентні органи можуть передати питання до ESMA, що може діяти згідно з повноваженнями, покладеними на нього за статтею 19 Регламенту (ЄС) № 1095/2010.
На основі критеріїв, зазначених у пункті (b) параграфу 17, Комісія ухвалює імплементаційні акти, зазначаючи, що пруденційне регулювання та нагляд третьої країни мають таку саму силу як право Союзу та мають дійсну чинність. Такі імплементаційні акти необхідно ухвалювати відповідно до експертної процедури, зазначеної в статті 59(2).
7. Депозитарій загалом забезпечує здійснення належного моніторингу грошових потоків АІФу і, зокрема, забезпечує, щоб усі платежі, зроблені інвесторами чи від їхнього імені після підписання на паї чи акції АІФу було отримано і щоб усі грошові кошти АІФу було внесено на рахунки грошових коштів, відкриті на ім’я АІФу чи на ім’я КАІФу, що діє від імені АІФу, чи на ім’я депозитарію, що діє від імені АІФу, в установі, зазначеній у пунктах (а), (b) і (с) статті 18(1) Директиви 2006/73/ЄС, чи будь-якій іншій установі такого самого виду на відповідному ринку, де вимагають відкриття рахунків грошових коштів, за умови, що така установа підлягає дієвому пруденційному регулюванню та нагляду, які мають мають таку саму силу як право Союзу та мають дійсну чинність, а також відповідають принципам, викладеним у статті 16 Директиви 2006/73/ЄС.
Якщо рахунки грошових коштів відкрито на ім’я депозитарію, що діє від імені АІФу, жодні грошові кошти установи, зазначеної в першому підпараграфі, та жодні власні грошові кошти депозитарію не вносять на такі рахунки.
8. Активи АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, доручають депозитарію на відповідальне зберігання таким чином:
(a) фінансові інструменти, що їх можливо утримувати на депозитарному зберіганні:
(i) депозитарій утримує на депозитарному зберіганні всі фінансові інструменти, що їх можливо зареєструвати на рахунку фінансових інструментів, відкритому у книгах депозитарію, та всі фінансові інструменти, що їх можливо фізично передати депозитарію;
(ii) для таких цілей депозитарій забезпечує реєстрацію усіх тих фінансових інструментів, що їх можливо зареєструвати на відкритому у книгах депозитарію рахунку фінансових інструментів, у книгах депозитарію в межах окремих рахунків відповідно до принципів, викладених у статті 16 Директиви 2006/73/ЄС, які відкрито на ім’я АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, таким чином, щоб їх було можливо чітко визначити як такі, що належать АІФові відповідно до застосовного права за будь-яких обставин;
(b) інші активи:
(i) депозитарій верифікує, чи такі активи є власністю АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, та веде облік тих активів, щодо яких він пересвідчився, що вони є власністю АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу;
(ii) оцінювання того, чи АІФові або КАІФові, що діє від імені АІФу, належить право власності, ґрунтується на інформації чи документах, які надає АІФ чи КАІФ, і, за наявності, на зовнішніх фактах;
(iii) депозитарій повинен підтримувати актуальність свого обліку.
9. Крім завдань, зазначених у параграфах 7 і 8, депозитарій:
(a) забезпечує відповідність здійснення продажу, випущення, викуплення, погашення і анулювання паїв або акцій АІФу застосовному національному праву і правилам чи установчим документам АІФу;
(b) забезпечує відповідність розраховування вартості паїв або акцій АІФу застосовному національному праву і правилам чи установчим документам АІФу, а також процедурам, установленим у статті 19;
(c) виконує доручення КАІФу за умови, що вони не конфліктують з застосовним національним правом чи правилами або установчими документами АІФу;
(d) забезпечує, щоб переказ винагороди на користь АІФу в транзакціях із залученням активів АІФу відбувався в межах звичайних строків;
(e) забезпечує відповідність використання доходу АІФу застосовному національному праву і правилам чи установчим документам АІФу.
10. У контексті своїх відповідних ролей, КАІФ та депозитарій повинні діяти чесно, добросовісно, професійно, незалежно та в інтересах АІФу й інвесторів АІФу.
Депозитарій провадить діяльність, що стосується АІФу чи КАІФу від імені АІФу, що може спричинити конфлікти інтересів між АІФом, інвесторами АІФу, КАІФом та самим депозитарієм, тільки за умови, що депозитарій функційно та ієрархічно відмежував виконання своїх завдань депозитарію від своїх інших потенційно конфліктних завдань, і здійснюється належна ідентифікація, управління, моніторинг та розкриття інвесторам АІФу потенційних конфліктів інтересів.
Активи, зазначені в параграфі 8, без попередньої згоди АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, депозитарій повторно не використовує.
11. Депозитарій не делегує третім особам свої функції, як описано в цій статті, крім тих функцій, які зазначені в параграфі 8.
Депозитарій може делегувати третім особам функції, зазначені в параграфі 8, за таких умов:
(a) завдання не делеговано з наміром уникнути виконання вимог цієї Директиви;
(b) депозитарій може довести, що є об’єктивна причина для делегування;
(c) депозитарій застосував усі належні вміння, старанність та сумлінність під час вибору та призначення будь-якої третьої особи, якій він хоче делегувати частини своїх завдань, та продовжує застосовувати всі належні вміння, старанність та сумлінність під час періодичного перегляду та поточного моніторингу будь-якої третьої особи, якій він делегував частини своїх завдань, та домовленостей третьої особи щодо питань, якій їй делеговано; та
(d) депозитарій забезпечує, щоб під час виконання завдань, які їй делеговано, третя особа за будьяких обставин відповідала таким умовам:
(i) третя особа має структури та досвід, що відповідають та є пропорційними характеру та складності активів АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, якому їх було доручено;
(ii) щодо завдань з депозитарного зберігання, зазначених у пункті (а) параграфу 8, третя особа підлягає дієвому пруденційному регулюванню, в тому числі вимогам до мінімального капіталу, і нагляду у відповідній юрисдикції, а також третя особа підлягає зовнішньому періодичному аудиту для забезпечення того, щоб фінансові інструменти перебували у її власності;
(iii) третя особа розмежовує активи клієнтів депозитарію та свої власні активи й активи депозитарію таким чином, щоб їх у будь-який час можна було чітко ідентифікувати як активи, що належать клієнтам певного депозитарію;
(iv) третя особа не використовує активи без попередньої згоди АІФу чи КАІФу, що діє від імені АІФу, та попередньої нотифікації депозитарію; та
(v) третя особа дотримується загальних обов’язків та заборон, викладених у параграфах 8 і 10.
Незважаючи на пункт (d)(ii) другого підпараграфу, якщо право третьої країни вимагає, щоб певні фінансові інструменти утримували на депозитарному зберіганні місцеві суб’єкти, а жоден місцевий суб’єкт не відповідає вимогам щодо делегування, встановленим у такому пункті, депозитарій може делегувати свої функції такому місцевому суб’єкту лише тією мірою, якою цього вимагає право третьої країни, та на період відсутності місцевого суб’єкта, який би відповідав вимогам щодо делегування, за умови дотримання таких вимог:
(a) інвестори відповідного АІФу повинні бути належним чином повідомлені про те, що таке делегування є необхідним у зв’язку з юридичними обмеженнями в праві третьої країни, а також про обставини, що обґрунтовують делегування, до здійснення ними інвестування; і
(b) АІФ чи КАІФ від імені АІФу зобов'язані віддати депозитарію вказівку делегувати відповідальне зберігання таких фінансових інструментів такому місцевому суб’єкту.
Третя особа може, в свою чергу, субделегувати такі функції, за умови дотримання таких самих вимог. У такому разі параграф 13 застосовують mutatis mutandis до відповідних сторін.
Для цілей цього параграфу надання послуг, як зазначено в Директиві 98/26/ЄС, у системах ведення операцій з цінними паперами, що обумовлені для цілей згаданої Директиви, чи надання подібних послуг у системах ведення операцій з цінними паперами третьої країни не вважається делегуванням їхніх функцій депозитарного зберігання.
12. Депозитарій повинен відповідати перед АІФом чи перед інвесторами АІФу за втрати, допущені депозитарієм або третьою особою, що їм делеговано депозитарне зберігання фінансових інструментів, що перебували на депозитарному зберіганні відповідно до пункту (а) параграфа 8.
У разі такої втрати фінансового інструменту, що перебував на депозитарному зберіганні, депозитарій повертає фінансовий інструмент такого самого типу чи відповідної суми АІФові чи КАІФові, що діє від імені АІФу, без неналежної затримки. Депозитарій не є відповідальним, якщо зможе довести, що втрата виникла внаслідок настання зовнішньої події поза межами його розумного контролю, наслідків якої не можна було б уникнути попри вжиття усіх обґрунтованих зусиль, спрямованих на боротьбу з нею.
Депозитарій також повинен відповідати перед АІФом чи перед інвесторами АІФу за всі інші втрати, яких вони зазнали внаслідок недбалого виконання чи навмисного невиконання належним чином депозитарієм своїх обов’язків відповідно до цієї Директиви.
13. На відповідальність депозитарію не впливає жодне делегування, зазначене в параграфі 11.
Незважаючи на перший підпараграф цього параграфа, у разі втрати фінансових інструментів, які третя особа утримувала на депозитарному зберіганні відповідно до параграфу 11, депозитарій може зняти із себе відповідальність, якщо зможе довести, що:
(a) усі вимоги щодо делегування його завдання з депозитарного зберігання, викладених у другому підпараграфі параграфа 11, виконано;
(b) за письмовою угодою між депозитарієм і третьою особою чітко передано відповідальність депозитарію такій третій особі та надано можливість АІФові чи КАІФові, що діє від імені АІФу, подати позов проти третьої особи щодо втрати фінансових інструментів чи депозитарію подати такий позов від їхнього імені; та
(c) у письмовій угоді між депозитарієм і АІФом чи КАІФом, що діє від імені АІФу, чітко передбачено зняття відповідальності з депозитарію та встановлено об’єктивну причину для передбачення такого зняття в угоді.
14. Крім того, якщо право третьої країни вимагає, щоб місцеві суб’єкти утримували на депозитарному зберіганні певні фінансові інструменти, а жоден місцевий суб’єкт не відповідає вимогам щодо делегування, встановленим у пункті (d)(ii) параграфу 11, депозитарій може зняти із себе відповідальність, якщо дотримані такі умови:
(a) у правилах чи установчих документах відповідного АІФу чітко передбачено таке зняття на умовах, викладених у цьому параграфі;
(b) інвесторів відповідного АІФу належним чином повідомили про таке зняття та про обставини, що обґрунтовують зняття, до здійснення ними інвестування;
(c) АІФ чи КАІФ від імені АІФу віддав депозитарію вказівку делегувати депозитарне зберігання таких фінансових інструментів місцевому суб’єкту;