• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Цивільний кодекс Української РСР

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки  | Кодекс України, Кодекс, Закон від 18.07.1963 № 1540-VI | Документ не діє
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
  • Тип: Кодекс України, Кодекс, Закон
  • Дата: 18.07.1963
  • Номер: 1540-VI
  • Статус: Документ не діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки
  • Тип: Кодекс України, Кодекс, Закон
  • Дата: 18.07.1963
  • Номер: 1540-VI
  • Статус: Документ не діє
Документ підготовлено в системі iplex
Р О З Д І Л VI.
ПРАВО НА ВИНАХІД, КОРИСНУ МОДЕЛЬ, ПРОМИСЛОВИЙ ЗРАЗОК, ЗНАК ДЛЯ ТОВАРІВ І ПОСЛУГ, РАЦІОНАЛІЗАТОРСЬКУ ПРОПОЗИЦІЮ
(Назва розділу в редакції Указу N 278-11 від 20.05.85,Закону N 75/95-ВР від 28.02.95 )
Стаття 517. Законодавство України про охорону прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг
Майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку із створенням і використанням винаходу, корисної моделі, промислового зразку, знаку для товарів і послуг, регулюються законами України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", цим Кодексом та іншими актами законодавства України.
( Стаття 517 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11від 20.05.85, Законом N 75/95-ВР від 28.02.95 )
С т а т т я 518.
( Статтю 518 виключено на підставі Закону N 75/95-ВР від 28.02.95 )
Використання винаходу, на який видано авторське свідоцтво
У тих випадках, коли на винахід видано авторське свідоцтво, виключне право держави на цей винахід діє протягом п'ятнадцяти років з дня подачі заявки. Держава бере на себе турботу про реалізацію винаходу з урахуванням доцільності його впровадження.
Кооперативні та інші громадські організації можуть на однакових підставах з державними організаціями використовувати винаходи, що стосуються кола їх діяльності. Використання зазначених винаходів іншими організаціями та особами в цілях промислу протягом п'ятнадцяти років з дня подачі заявки допускається тільки з дозволу уповноваженого на те державного органу.
Винахідник, якому видано авторське свідоцтво, в разі використання його винаходу, має право на винагороду залежно від економії або іншого позитивного ефекту, одержуваного в результаті використання винаходу, а також право на пільги відповідно до Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)
С т а т т я 519.
( Статтю 519 виключено на підставі Закону N 75/95-ВР від 28.02.95 )
Права власника патенту на винахід
Патент видається строком на п'ятнадцять років, рахуючи з дня подачі заявки. З того ж дня охороняються права заявника. Ніхто не може без згоди особи, якій належить патент (патентовласника), використати винахід. Патентовласник може видати дозвіл (ліцензію) на використання його винаходу або повністю переуступити патент. Дію патенту може бути припинено достроково у випадках і в порядку, які визначаються Радою Міністрів СРСР.
Організація, яка до подачі заявки на винахід незалежно від винахідника застосувала в межах СРСР даний винахід або зробила всі необхідні для цього приготування, зберігає право на дальше безоплатне використання даного винаходу. Спори в цьому питанні розв'язуються в судовому порядку.
В тих випадках, коли винахід має особливо важливе значення для держави, але з патентовласником не буде досягнуто угоди про уступку патенту або про видачу ліцензії, за рішенням Ради Міністрів СРСР патент може бути примусово викуплений державою або відповідній організації може бути дано дозвіл на використання винаходу, з встановленням винагороди патентовласникові.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)
Стаття 520. Права автора раціоналізаторської пропозиції
Авторові прийнятої до впровадження раціоналізаторської пропозиції видається свідоцтво, яке засвідчує його авторство. Він має право на винагороду, а також на пільги відповідно до законодавства України.
( Стаття 520 в редакції Закону N 75/95-ВР від 28.02.95 )
С т а т т я 520-1.
( Статтю 520-1 виключено на підставі Закону N 75/95-ВР від 28.02.95 )
Право на промисловий зразок
Автор промислового зразка може на свій вибір вимагати або визнання свого авторства з передачею державі виключного права на промисловий зразок, або визнання свого авторства з закріпленням за ним виключного права на промисловий зразок. У першому випадку на промисловий зразок видається свідоцтво, у другому - патент. Свідоцтва і патенти видаються на умовах і в порядку, що передбачаються Положенням про промислові зразки, яке затверджується Радою Міністрів СРСР.
У тих випадках, коли на промисловий зразок видано свідоцтво, виключне право держави на цей зразок діє протягом десяти років з дати пріоритету зразка.
Виключне право на промисловий зразок, яке грунтується на патенті, діє протягом п'яти років з дати пріоритету цього зразка. Зазначений строк за клопотанням власника патенту може бути продовжено, але не більш як на п'ять років.
Автор промислового зразка, якому видано свідоцтво, у разі використання цього зразка має право на винагороду, а також право на пільги відповідно до Положення про промислові зразки.
Патентування за кордоном промислових зразків, створених у межах СРСР, і промислових зразків, створених за кордоном радянськими громадянами, а також будь-яка передача радянських промислових зразків за кордон допускаються лише в порядку, встановленому Радою Міністрів СРСР.
(Кодекс доповнений статтею згідно з Указом N 278-11 від 20.05.85)
Стаття 521. Участь автора раціоналізаторської пропозиції у її впровадженні
Автор раціоналізаторської пропозиції бере участь у здійсненні робіт, пов'язаних з її впровадженням, у порядку, передбаченому законодавством України.
( Стаття 521 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11від 20.05.85, Законом N 75/95-ВР від 28.02.95 )
Стаття 522. Перехід права автора раціоналізаторської пропозиції за спадкоємством
Право одержати свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію і винагороду за раціоналізаторську пропозицію переходить за спадкоємством у встановленому законом порядку.
( Стаття 522 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11від 20.05.85, Законом N 75/95-ВР від 28.02.95 )
Стаття 523. Спори про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію і виплату винагороди
Спори про авторство (співавторство), про першість на раціоналізаторську пропозицію, факт її використання, розмір, порядок обчислення і строки виплати винагороди розглядаються судом.
( Стаття 523 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11від 20.05.85, Законом N 75/95-ВР від 28.02.95 )
Р О З Д І Л VII.
СПАДКОВЕ ПРАВО
С т а т т я 524. Підстави спадкоємства
Спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
С т а т т я 525. Час відкриття спадщини
Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
С т а т т я 526. Місце відкриття спадщини
Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.
С т а т т я 527. Особи, що можуть бути спадкоємцями
Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.
С т а т т я 528. Усунення від спадщини
Не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя.
Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.
Правила цієї статті застосовуються також і до права на заповідальний відказ (стаття 538 цього Кодексу).
С т а т т я 529. Перша черга спадкоємців за законом
При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.
С т а т т я 530. Друга черга спадкоємців за законом
При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).
С т а т т я 531. Спадкоємство утриманцями
До числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.
С т а т т я 532. Спадкоємство усиновленими і усиновителями
Усиновлені та їх нащадки при спадкоємстві після смерті усиновителя або його родичів прирівнюються до дітей усиновителя та їх нащадків. Вони не успадковують за законом після смерті своїх батьків та інших кровних родичів по висхідній лінії, а також братів і сестер.
Усиновителі та їх родичі при спадкоємстві після смерті усиновленого або його нащадків прирівнюються до батьків і інших кровних родичів усиновленого. Батьки усиновленого, його інші кровні родичі по висхідній лінії і його брати та сестри не одержують спадщини за законом після смерті усиновленого або його нащадків.
С т а т т я 533. Спадкоємство предметів домашньої обстановки та вжитку
Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно з спадкодавцем, незалежно від їх черги і спадкової частки, якщо вони проживали з спадкодавцем до його смерті не менше одного року.
С т а т т я 534. Спадкоємство за заповітом
Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.
С т а т т я 535. Право на обов'язкову частку в спадщині
Неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначенні розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.
С т а т т я 536. Підпризначення спадкоємця
Заповідач може на випадок, коли зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її, зазначити іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця).
С т а т т я 537. Спадкоємство частини майна, що залишилась незаповіданою
Частина майна, що залишилась незаповіданою, розподіляється між спадкоємцями за законом, закликаними до спадкоємства в порядку статей 529-533 цього Кодексу. До числа цих спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина майна була залишена за заповітом, якщо в заповіті не передбачено інше.
С т а т т я 538. Заповідальний відказ
Заповідач вправі покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого зобов'язання (заповідальний відказ) на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання. Відказоодержувачами можуть бути особи як ті, що входять, так і ті, що не входять до числа спадкоємців за законом.
Спадкоємець, на якого покладено заповідачем виконання заповідального відказу, зобов'язаний виконати його лише в межах дійсної вартості спадкового майна, що перейшло до нього.
В разі смерті спадкоємця, на якого було покладено виконання заповідального відказу, або в разі неприйняття ним спадщини зобов'язання виконання заповідального відказу переходить на інших спадкоємців, які одержали його частку.
С т а т т я 539. Покладення на спадкоємця обов'язку надання права довічного користування
Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною.
Це зобов'язання заноситься нотаріусом у свідоцтво про право спадкоємства. В разі наступного переходу права власності на будинок або на відповідну частину будинку право довічного користування зберігає силу.
С т а т т я 540. Покладення на спадкоємця виконання дій для загальнокорисної мети
Заповідач може покласти на спадкоємця виконання яких-небудь дій, спрямованих на здійснення будь-якої загальнокорисної мети.
С т а т т я 541. Нотаріальна форма заповіту
Заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.
С т а т т я 542. Заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених
До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:
1) заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частиині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;
2) заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден;
( Пункт 2 статті 542 із змінами, внесеними згідно із Законом N 287/94-ВР від 14.12.94 )
3) заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;
4) заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;
5) заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;
( Пункт 5 статті 542 із змінами, внесеними згідно із Законом N 287/94-ВР від 14.12.94 )
6) заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75)
С т а т т я 543. Підписання заповіту іншою особою
Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у його присутності і в присутності нотаріуса або посадової особи, яка посвідчує заповіти, прирівнювані до нотаріально посвідчених (стаття 542 цього Кодексу), заповіт може підписати інший громадянин. При цьому зазначаються причини, з яких заповідач не міг підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75;Законом N 287/94-ВР від 14.12.94 )
С т а т т я 544. Скасування та зміна заповіту
Заповідач вправі в будь-який час змінити або скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий заповіт.
Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить.
Заповідач може скасувати або змінити заповіт, подавши про це заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, - посадовій особі виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75; ЗакономN 287/94-ВР від 14.12.94 )
С т а т т я 545. Наслідки недійсності заповіту
Недійсність окремих частин заповіту не тягне за собою недійсності його в цілому.
Якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.
С т а т т я 546. Виконання заповіту
Виконання заповіту покладається на призначених у ньому спадкоємців.
Заповідач може доручити виконання заповіту особі, зазначеній у заповіті, яка не є спадкоємцем (виконавцеві заповіту). В цьому разі вимагається згода виконавця, виконана в написі на самому заповіті або в окремій заяві, доданій до заповіту.
С т а т т я 547. Повноваження виконавця заповіту
Виконавець заповіту має право вчиняти всі дії, необхідні для виконання заповіту.
Виконавець заповіту не одержує винагороди за свої дії по виконанню заповіту, але має право на відшкодування за рахунок спадщини необхідних витрат, понесених ним по охороні спадкового майна і по управлінню цим майном.
Після виконання заповіту виконавець заповіту зобов'язаний представити спадкоємцям за їх вимогою звіт.
С т а т т я 548. Прийняття спадщини
Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.
Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
С т а т т я 549. Дії, що свідчать про прийняття спадщини
Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:
1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 2135-08 від 15.10.73)
С т а т т я 550. Продовження строку на прийняття спадщини
Строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75)
С т а т т я 551. Перехід права на прийняття спадщини
Якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).
Це право померлого спадкоємця може бути здійснене його спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
С т а т т я 552. Право того, хто прийняв спадщину до явки інших спадкоємців
Спадкоємець, який вступив у володіння і управління спадковим майном до з'явлення інших спадкоємців, не вправі розпоряджатися спадковим майном (продавати, заставляти та ін.), поки не мине шість місяців з дня відкриття спадщини або поки не буде одержано ним свідоцтво про право на спадщину.
До закінчення зазначеного строку або до одержання свідоцтва про право на спадщину спадкоємець вправі робити за рахунок спадкового майна лише такі витрати:
1) на покриття витрат по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його похорони;
2) на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;
3) на задоволення претензій, що випливають з законодавства про працю, та інших претензій, прирівнених до них;
4) по охороні спадкового майна і по управлінню ним.
С т а т т я 553. Відмова від спадщини
Спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
С т а т т я 554. Прирощення спадкових часток
В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.
Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.
Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, держави чи державної, кооперативної або іншої громадської організації (стаття 553 цього Кодексу) або коли замість спадкоємця, який відпав, призначено іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця - стаття 536 цього Кодексу).
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)
С т а т т я 555. Перехід спадщини до держави
Спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави:
1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі;
2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом;
3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини;
4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу);
5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві.
Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави.
У випадках, передбачених цією статтею, авторське право, що входить до складу спадщини, або право на частку в авторській винагороді, що належало спадкоємцеві, який відмовився, припиняється.
С т а т т я 556. Відповідальність спадкоємця по боргах спадкодавця і витратах третіх осіб
Спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає по боргах спадкодавця в межах дійсної вартості успадкованого ним майна. На таких саме підставах відповідає держава, до якої надійшло майно, у порядку статей 534, 553, 555 цього Кодексу.
При наявності кількох спадкоємців вони відповідають по боргах спадкодавця пропорціонально до одержаних ними спадкових часток.
Вимоги кредиторів спадкодавця підлягають задоволенню раніше претензій осіб, на користь яких спадкодавцем покладено на спадкоємців зобов'язання.
Спадкоємці, які прийняли спадщину, відшкодовують у межах дійсної вартості спадкового майна необхідні витрати, яких зазнали треті особи по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, на похорони спадкодавця, а також по охороні спадкового майна і по управлінню ним. Відшкодування зазначених витрат (якщо його не було проведено раніше відповідно до частини другої статті 552 цього Кодексу) провадиться поряд з задоволенням вимог кредиторів спадкодавця.
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)
С т а т т я 557. Порядок пред'явлення претензій кредиторами спадкодавця
Кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред'явити свої претензії спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. При відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред'явлена в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини.
Претензії пред'являються незалежно від строку настання права вимоги.
Недодержання правил, передбачених цією статтею, тягне за собою втрату кредиторами належних їм прав на вимоги.
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)
С т а т т я 558. Охорона спадкового майна
Державний нотаріус за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням спадкового майна, а в населених пунктах, де немає державної нотаріальної контори, - посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, вживають заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави.
( Частина перша статті 558 в редакції Закону N 287/94-ВР від 14.12.94 )
Охорона спадкового майна триває до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, а якщо його не прийнято - до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.
(із змінами, внесеними Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75)
С т а т т я 559. Призначення хранителя або опікуна спадкового майна
При наявності у складі спадщини майна, що потребує управління (жилий будинок тощо), а також у разі пред'явлення позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями державний нотаріус призначає хранителя майна, а в населених пунктах, де немає державного нотаріуса, посадова особа виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, призначає над зазначеним майном опікуна.
( Стаття в редакції Закону N 287/94-ВР від 14.12.94; із змінами,внесеними згідно з Указом ПВР N 3764-08 від 25.04.75)
С т а т т я 560. Видача свідоцтва про право на спадщину
Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)
С т а т т я 561. Строк для видачі свідоцтва про право на спадщину
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.
Свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через шість місяців з дня відкриття спадщини.
С т а т т я 562. Поділ спадкового майна
Поділ спадкового майна провадиться за згодою спадкоємців, що прийняли спадщину. При недосягненні згоди поділ провадиться судовим порядком відповідно до часток належних кожному з спадкоємців за законом або за заповітом.
При наявності зачатого, але ще не народженого спадкоємця, спадкоємці вправі провести поділ спадкового майна тільки з виділом належної йому спадкової частки. Для охорони інтересів спадкоємця, що не народився, до участі в поділі повинен бути запрошений представник органу опіки і піклування.
С т а т т я 563.
( Стаття 563 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 )
Спадкоємство в колгоспному дворі
В разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається.
Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу.
Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах.
Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.
( Стаття 563 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 278-11від 20.05.85 )
С т а т т я 564. Спадкоємство вкладів
Порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в державних ощадних касах і Державному банку СРСР за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами.
Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за правилами цього розділу.
Розділ VIII
Правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.
(Назва розділу в редакції Указу ПВР N 278-11 від 20.05.85)
С т а т т я 565. Цивільна правоздатність іноземних громадян
Іноземні громадяни користуються в Українській РСР цивільною правоздатністю нарівні з радянськими громадянами. Окремі винятки можуть бути встановлені законом Союзу РСР.
Радою Міністрів СРСР (стаття 122 Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік) можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо громадян тих держав, у яких є спеціальні обмеження цивільної правоздатності радянських громадян.
С т а т т я 566. Цивільна правоздатність осіб без громадянства
Особи без громадянства користуються в Українській РСР цивільною правоздатністю нарівні з радянськоми громадянами. Окремі винятки можуть бути встановлені законом Союзу РСР.
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 2422-09 від 19.08.77)
С т а т т я 566-1. Закон, застосовуваний до цивільної дієздатності іноземних громадян і осіб без громадянства
Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є.
Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання.
Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Українській РСР, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Українській РСР, визначається за радянським законом.
Іноземних громадян і осіб без громадянства, які постійно проживають в Українській РСР, може бути визнано недієздатними або обмежено дієздатними в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР і Української РСР.
(Кодекс доповнений статтею згідно з Указом N 2422-09 від 19.08.77)
С т а т т я 567. Цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій
Іноземні підприємства і організації можуть без особливого дозволу укладати в Українській РСР угоди по зовнішній торгівлі і по зв'язаних з нею розрахункових, страхових та інших операціях з радянськими зовнішньоторговельними об'єднаннями та іншими радянськими організаціями, яким надано право укладення таких угод.
Цивільна правоздатність іноземних підприємств і організацій при укладенні угод по зовнішній торгівлі і по зв'язаних з нею розрахункових, страхових та інших операціях визначається за законом країни, де створено підприємство чи організацію.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2422-09 від 19.08.77)
С т а т т я 568. Закон, застосовуваний до форми угоди
Форма угоди, що укладається за кордоном, підпорядковується законові місця її укладення. Проте угода не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо додержано вимог законодавства Союзу РСР і цього Кодексу.
Форма зовнішньоторговельних угод, які укладаються радянськими організаціями, і порядок їх підписання, незалежно від місця укладення цих угод, визначаються законодавством Союзу РСР.
Форма угод з приводу будівель, які знаходяться в Українській РСР, підпорядковується законодавству Союзу РСР і Української РСР.
С т а т т я 569. Закон, застосовуваний до зобов'язань по зовнішньоторговельних угодах
Права і обов'язки сторін по зовнішньоторговельній угоді визначаються за законами місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін.
Виникнення і припинення права власності на річ за зовнішньоторговельною угодою визначаються за законом місця її укладення, якщо інше не встановлено погодженням сторін.
Право власності на річ, що знаходиться в дорозі за зовнішньоторговельною угодою, визначається за законом країни, з якої цю річ відправлено, якщо інше не встановлено погодженням сторін.
Місце укладення угоди визначається за радянським законом.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 2422-09 від 19.08.77)
С т а т т я 569-1. Закон, застосовуваний до форми і строку дії довіреності
Форма і строк дії довіреності визначаються за законом країни, де була видана довіреність. Однак довіреність не може бути визнано недійсною внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам радянського закону.
(Кодекс доповнено статтею згідно з Указом ПВР N 2422-09 від19.08.77)
С т а т т я 569-2. Закон, застосовуваний до позовної давності
Позовна давність визначається за законом країни, законодавство якої застосовується для визначення прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин.
Вимоги, на які позовна давність не поширюється, визначаються за радянським законодавством.
(Кодекс доповнено статтею згідно з Указом ПВР N 2422-09 від19.08.77)
С т а т т я 569-3. Закон, застосовуваний до права власності
Право власності на річ визначається за законом країни, де ця річ знаходиться.
Виникнення і припинення права власності на річ визначаються за законом країни, де ця річ знаходилась на момент, коли мала місце дія чи інша обставина, яка послужила підставою для виникнення або припинення права власності, якщо інше не передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.
(Кодекс доповнено статтею згідно з Указом ПВР N 2422-09 від19.08.77)
С т а т т я 569-4. Закон, застосовуваний до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди
Права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законом країни, де мала місце дія чи інша обставина, що послужила підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Права і обов'язки сторін за зобов'язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди за кордоном, якщо сторони є радянськими громадянами або радянськими організаціями, визначаються за радянським законом.
Іноземний закон не застосовується, якщо дія чи інша обставина, яка є підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за радянським законодавством не є протиправною.
(Кодекс доповнено статтею згідно з Указом ПВР N 2422-09 від19.08.77)
С т а т т я 570. Закон, застосовуваний до спадкоємства
Відносини по спадкоємству визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мав останнє постійне місце проживання.
Здатність особи до складання і скасування заповіту , а також форма заповіту і акта його скасування визначаються за законом тієї країни, де заповідач мав постійне місце проживання в момент складання акта. Проте заповіт або його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання задовольняє вимоги закону місця складання акта або вимоги радянського закону.
Спадкоємство будівель, що знаходяться в СРСР, в усіх випадках визначається за радянським законом. Тим же законом визначаються здатність особи до складання або скасування заповіту, а також форма останнього, коли заповідається будівля, що знаходиться в СРСР.
С т а т т я 571.
( Стаття 571 виключена на підставі Закону N 3718-12 від 16.12.93 )
Обмеження застосування іноземного закону
Іноземний закон не застосовується, якщо його застосування суперечило б основам радянського ладу.
С т а т т я 572. Міжнародні договори
Якщо міжнародним договором СРСР встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить радянське цивільне законодавство, то застосовуються правила міжнародного договору.
Такий же порядок застосовується щодо цивільного законодавства Української РСР, якщо в міжнародному договорі Української РСР встановлено інші правила, ніж передбачені цивільним законодавством Української РСР.
(Із змінами, внесеними Указом ПВР N 278-11 від 20.05.85)