Про затвердження Інструкції про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України

20. Факультативне вивчення норм МГП здійснюється:

1) з військовослужбовцями офіцерського складу:

на курсах підвищення кваліфікації у вищих військових навчальних закладах Збройних Сил України;

на лекціях та під час бесід із залученням військових (службових) осіб юридичної служби Міністерства оборони України;

2) з військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом на посадах рядового, сержантського і старшинського складу:

під час єдиних днів правових знань та інших заходів правового характеру.

21. Із військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом на посадах рядового, сержантського і старшинського складу, не рідше одного разу на рік проводиться контрольна співбесіда, під час якої з’ясовується рівень їхніх знань норм МГП.

1. У вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів вивчення теоретичних положень МГП здійснюється у межах дисципліни "Основи законодавства України" викладачами-юристами.

Набуття практичних умінь та навичок щодо застосування МГП в бойових умовах та під час виконання завдань миротворчих операцій здійснюється у межах оперативних, тактичних (тактико-спеціальних), військово-спеціальних та військово-технічних дисциплін.

2. Крім обов’язкових знань офіцерів тактичної ланки, викладених у підпункті 3 пункту 10 глави 1 цього розділу, викладачі-юристи, офіцери та працівники юридичної служби Міністерства оборони України додатково мають:

знати і вміти застосовувати норми МГП;

вміти виконувати обов’язки юридичного радника командира з’єднання, військової частини з питань застосування норм МГП;

володіти методикою проведення занять з різними категоріями військовослужбовців.

Офіцери медичної служби, крім того, мають знати норми МГП, які регламентують медичну діяльність та особливі права, обов’язки і відповідальність військово-медичного персоналу.

1. З метою розпізнавання осіб і об’єктів, які перебувають під захистом МГП, та для позначення мінних полів встановлено правила, стандарти і порядок розпізнавання (позначення) та оповіщення.

2. Розпізнавання (позначення) зазначених осіб і об’єктів здійснюється шляхом використання:

посвідчення особи та особистого знака (розпізнавального медальйона);

розпізнавальних емблем;

міжнародного розпізнавального знака цивільної оборони;

розпізнавального знака культурних цінностей;

міжнародного спеціального знака особливо небезпечних об’єктів;

білого прапора парламентера (прапора перемир’я, який використовується для переговорів);

міжнародного знака для позначення наземних мінних полів;

інших розпізнавальних знаків та сигналів.

3. Посвідчення особи, що підтверджує право його власника на захист, який надається МГП, і особистий знак (розпізнавальний медальйон) повинні бути в кожного військовослужбовця чи іншої особи, яка має право на статус військовополоненого, а також у військово-медичного і військово-духовного персоналу.

У посвідченні зазначаються прізвище, ім’я, по батькові, військове звання, посада, дата народження тощо та виготовляється його дублікат. Рекомендований розмір посвідчення особи - 6,5 х 10 см.

Розпізнавальний медальйон має бути подвійним та містити необхідну інформацію (належність до збройних сил, військове звання, прізвище, ім’я, ідентифікаційний номер, група крові та резус-фактор). Необхідність подвійного медальйона визначена тим, що у випадку смерті одна частина медальйона залишається на тілі військовослужбовця, інша - відправляється в тил для оформлення і реєстрації.

4. Посвідчення особи видаються також постійному та тимчасовому цивільному медичному і духовному персоналу, персоналу цивільної оборони, персоналу, призначеному для охорони культурних цінностей, а також особам, які на законних підставах прямують за збройними силами, але не входять до їхнього складу.

Посвідчення особи мають:

бути заповнені державною (офіційною) мовою;

містити прізвище, ім’я, по батькові, дату народження та особистий номер (якщо він є), фотографію власника, а також його підпис, або відбиток його великого пальця, або те й інше;

вказувати право на захист, наданий МГП;

містити відбиток печатки, підпис уповноваженої особи органу влади, який видав таке посвідчення, а також дати видачі та закінчення терміну їх дії;

мати розпізнавальну емблему (міжнародні розпізнавальні знаки медичного і духовного персоналу, цивільної оборони, культурних цінностей).

Бланки посвідчень розміром 74 х 105 мм виготовляються зі стійких до вологи матеріалів з метою запобігання їх псуванню і нумеруються друкарським способом.

Записи у посвідченнях робляться без скорочень. Дата видачі зазначається цифрами та словами.

5. Бланки посвідчень медичного персоналу Збройних Сил та медичного персоналу Товариства Червоного Хреста України, який під час збройного конфлікту надається у розпорядження медичної служби Збройних Сил, виготовляються Міністерством оборони України за рахунок асигнувань та в межах видатків, передбачених у державному бюджеті на утримання Збройних Сил.

6. Посвідчення медичного персоналу Збройних Сил України видаються:

Військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, військовослужбовцям строкової військової служби - штабами військових частин за місцем проходження військової служби;

військовослужбовцям запасу, військового резерву - першими відділами (відділеннями) військових комісаріатів за місцем перебування на військовому обліку;

медичному персоналу Товариства Червоного Хреста України, який під час збройного конфлікту надається в розпорядження медичної служби Збройних Сил України, - першими відділами (відділеннями) військових комісаріатів за місцем перебування особи на військовому обліку.

7. Бланки посвідчень виготовляються та зберігаються у встановленому порядку; номер та дата видачі посвідчення вносяться до спеціального журналу реєстрації посвідчень, у якому зазначаються прізвище, ім’я та по батькові особи, якій видано посвідчення, дата народження, посада власника посвідчення у медичному формуванні, звання, військовий або особистий номер (якщо є), а також підпис власника про одержання посвідчення.

8. Якщо посвідчення стало непридатним для користування або було втрачене, власник посвідчення має право отримати його дублікат за відповідною заявою.

9. Посвідчення видається безкоштовно і є дійсним на період збройного конфлікту. Після закінчення збройного конфлікту власник зобов’язаний здати посвідчення органу чи установі, що його видали.

10. Розпізнавальні емблеми Червоного Хреста та Червоного Півмісяця призначені для розпізнавання медичного і духовного персоналу, медичних формувань та санітарно-транспортних засобів (емблема Червоного Хреста на білому тлі, крім того, - для розпізнавання міжнародних організацій Червоного Хреста).

Розпізнавальна емблема в разі можливості наноситься на плоску поверхню або на прапори, які видно з усіх можливих напрямків і з якомога довшої відстані. Для кращого розпізнавання осіб і об’єктів, які знаходяться під захистом МГП, міжнародні розпізнавальні емблеми (знаки) повинні мати за можливості рекомендовані розміри і форму (додаток 7).

У нічний час або в умовах обмеженої видимості розпізнавальна емблема має освітлюватись або світитись, виготовляється з матеріалів, які дають змогу її розрізняти за допомогою технічних засобів виявлення.

Військово-медичний та військово-духовний персонал, який виконує свої обов’язки в районі воєнних дій, має за можливості носити головний убір та одяг із розпізнавальною емблемою.

11. Міжнародний розпізнавальний знак цивільної оборони, який встановлено статтею 66 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року , що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, та призначено для розпізнавання персоналу й об’єктів цивільної оборони, має вигляд рівнобедреного трикутника блакитного кольору на помаранчевому тлі.

Розпізнавання медичного і духовного персоналу, медичних формувань і санітарно-транспортних засобів цивільної оборони здійснюється так само, як і цивільного медичного і духовного персоналу, його формувань і санітарно-транспортних засобів.

12. Розпізнавальний знак культурних цінностей встановлено Конвенцією про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту від 14 травня 1954 року та згідно зі статтями 16 та 17 цієї Конвенції застосовується одноразово або триразово.

Розпізнавальний знак культурних цінностей застосовується одноразово для розпізнавання культурних цінностей, які не перебувають під спеціальним захистом. Крім того, цей знак використовується для розпізнавання персоналу, який призначений для охорони культурних цінностей, та відображається в посвідченнях особи персоналу.

Розпізнавальний знак культурних цінностей застосовується триразово для розпізнавання нерухомих культурних цінностей, які перебувають під спеціальним захистом, а також транспорту, що використовується для перевезення культурних цінностей, які перебувають під спеціальним захистом і міжнародним контролем.

Розпізнавальний знак розташовується з інтервалами, що дають змогу чітко визначити межі центру зосередження культурних цінностей, що перебувають під спеціальним захистом.

Для позначення культурних цінностей також може використовуватись символ Пакта Реріха, встановлений статтею 3 Договору про захист установ, що служать цілям науки та мистецтва, а також історичних пам’яток (Пакт Реріха) , який має вигляд кола червоного кольору із трьома червоними кулями в ньому та нанесений на прапор.

13. Міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об’єктів, який встановлено статтею 56 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року , що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, та призначено для розпізнавання особливо небезпечних об’єктів, має вигляд трьох кругів яскраво-помаранчевого кольору однакового розміру, розташованих на одній осі. При цьому відстань між кожним кругом має становити один радіус.

14. Розпізнавальним знаком парламентера та осіб, які його супроводжують, є білий прапор.

Білий прапор свідчить про намір осіб, які його підняли, вступити в переговори з протилежною стороною, але не означає автоматичної капітуляції.

15. Міжнародний знак позначення мінних полів і мінних районів призначений для забезпечення розпізнавання цивільним населенням мінних полів та районів, де встановлено наземні міни (додаток 8).

Знаки встановлюються навколо мінного поля (району, у якому встановлено міни) на відстані, достатній для того, щоб цивільна особа, яка наближається до мінного поля (району, де встановлено міни), могла бачити його з будь-якого місця.

16. Санітарні (безпечні) зони або місцевості можуть позначатись знаком, встановленим у Додатку І до Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року .

Знак має вигляд прямокутника із зображенням скісних червоних смуг на білому тлі і розташовується по периметру санітарної (безпечної) зони чи місцевості. Зони, призначені винятково для розташування поранених і хворих, можуть бути позначені розпізнавальною емблемою, що зазначена у пункті 10 цього розділу.

Позначення здійснюється стороною, під контролем якої знаходиться така зона (місцевість). Інші знаки можуть використовуватися за згодою сторін, які перебувають у збройному конфлікті.

17. Для позначення культових споруд, шпиталів та лікарень, історичних монументів, будівель культурного призначення та інших об’єктів, захищених від обстрілу з моря, використовується розпізнавальний знак захисту, встановлений Гаазькою конвенцією від 18 жовтня 1907 року про бомбардування морськими силами під час війни. Знак має вигляд прямокутника, розділеного по діагоналі на два трикутники (верхній- чорний та нижній - білий).

18. Для розпізнавання медичних формувань і санітарно-транспортних засобів, крім зазначених в пункті 10 цього розділу засобів, можуть використовуватись розпізнавальний світловий сигнал та радіосигнал, а також електронне розпізнавання. Використання світлового, радіосигналу та електронного розпізнавання не є обов’язковим.

19. Світловий сигнал подається у вигляді спалахів блакитного кольору (частота від 60 до 100 спалахів на хвилину) і використовується для розпізнавання санітарних літальних апаратів. Жоден інший літальний апарат не повинен використовувати цей сигнал.

Використання світлового сигналу для розпізнавання наземних санітарно-транспортних засобів і санітарних суден не забороняється.

20. Радіосигнал - радіотелефонне або радіотелеграфне повідомлення, перед яким передається розпізнавальний сигнал пріоритету (терміновості), передане на частотах і в порядку, встановлених Регламентом радіозв’язку Міжнародної спілки електрозв’язку ISBN 92-61-04144-2.

21. Для оповіщення і розпізнавання медичного транспорту після передачі сигналу терміновості передається слово MEDICAL у вузькосмуговій літеродрукувальній телеграфії, а в радіотелеграфії - слово MAY-DEE-CAL, яке в українській транскрипції вимовляється як "ме-ді-каль".

Використання сигналу пріоритету (терміновості) дозволяється винятково медичним формуванням і санітарно-транспортним засобам.

22. Радіотелефонне або радіотелеграфне повідомлення передається англійською мовою і має містити такі дані:

позивний або інший визнаний засіб розпізнавання медичного транспорту;

місцезнаходження медичного транспорту;

кількість і типи засобів медичного транспорту;

намічений маршрут;

очікуваний час перебування в дорозі і час відправлення та прибуття залежно від обставин;

будь-які інші відомості (висота польоту, захищені радіочастоти, мови, які використовуються, режим роботи і коди вторинного оглядового радара).

Перед викликом слід передавати сигнал терміновості, який в радіотелефонії складається із групи слів "PAN PAN PAN". Кожне слово групи вимовляється в українській транскрипції як "пан".

Сигнал терміновості вказує на те, що станція, яка викликає, має для передачі дуже термінове повідомлення, що стосується безпеки засобу пересування або будь-якої особи. Такий сигнал може передаватись радіостанцією тільки з дозволу її командира (начальника).

Сигнал терміновості та повідомлення, яке за ним слідує, мають передаватись:

на одній або декількох міжнародних частотах бідування - 500 кГц, 2182 кГц та 156,8 МГц;

на додаткових частотах бідування - 4125 кГц та 6215 кГц;

на повітряній аварійній частоті 121,5 МГц;

на частоті 243 МГц або на будь-якій іншій частоті, що може використовуватись у випадках бідування.

23. Електронне розпізнавання забезпечується застосуванням Системи повторного радіолокаційного розпізнавання, опис та процедура введення в дію якої встановлені міжнародними договорами про Міжнародну організацію цивільної авіації. Система може застосовуватись для розпізнавання санітарного літального апарата і спостереження за його курсом.

Зазначена система електронного розпізнавання за згодою сторін, які перебувають у збройному конфлікті, може використовуватись також для розпізнавання наземних санітарно-транспортних засобів і санітарних суден.

1. Відповідно до вимог Протоколу III "Про заборону або обмеження застосування запалювальної зброї" до Конвенції ООН від 10 жовтня 1980 року"Про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатись такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію" забороняється за будь-яких обставин піддавати цивільне населення, окремих цивільних осіб або цивільні об’єкти нападу із застосуванням запалювальної зброї.

2. Забороняється за будь-яких обставин піддавати будь-який військовий об’єкт, що розташований в районі зосередження цивільного населення, нападу із застосуванням запалювальної зброї, що доставляється повітрям.

3. Забороняється також піддавати будь-який військовий об’єкт, що розташований у районі зосередження цивільного населення, нападу із застосуванням запалювальної зброї, за винятком тієї, що доставляється повітрям, крім випадків, коли такий військовий об’єкт чітко відділений від зосередження цивільного населення і коли вжито всіх можливих застережних заходів для обмеження (мінімізації) випадкових втрат серед цивільного населення, поранення цивільних осіб і пошкодження цивільних об’єктів.

4. Забороняється перетворювати ліси, інші види рослинного покриву в об’єкт нападу із застосуванням запалювальної зброї, за винятком випадків, коли такі природні елементи використовуються для укриття, приховування або маскування комбатантів чи інших військових об’єктів або коли вони самі є військовими об’єктами.

__________

Примітки:

1. Перелік скорочень, використаних у цьому додатку:

ВР УРСР - Верховна Рада Української РСР;

ВР України - Верховна Рада України.

2. Міжнародний договір України - договір, укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься він в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо);

3. Перелік та стисла характеристика термінів, які використовуються у багатосторонніх міжнародних договорах та інших нормативно-правових документах:

імплементація - здійснення, виконання державою міжнародних правових норм;

ратифікація, затвердження, прийняття, приєднання - залежно від конкретного випадку форма надання згоди України на обов’язковість для неї міжнародного договору;

застереження - одностороння письмова заява, зроблена при підписанні, ратифікації, затвердженні, прийнятті міжнародного договору або приєднанні до нього, якою висловлюється бажання виключити або змінити юридичну дію певних положень договору щодо їхнього застосування до України;

міжнародна організація - міжнародна міжурядова організація;

сторона - держава, інший суб’єкт міжнародного права, які погодились на обов’язковість для них договору і для яких договір є чинним;

набуття чинності - час, з якого міжнародний договір починає дію;

припинення дії - втрата міжнародним договором чинності за умов, визначених самим міжнародним договором, або за вольовим рішенням сторін (денонсація, вихід з договору);

зупинення дії - перерва дії міжнародного договору протягом певного проміжку часу.

1. Основні вимоги Технічного додатка:

2. Особливості застосування протипіхотних мін:

3. Основні визначення Протоколу про заборону або обмеження застосування мін, мін-пасток та інших пристроїв з поправками, внесеними 03 травня 1996 року (Протокол II з поправками, внесеними 03 травня 1996 року), що додається до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію (прийнятий Законом України від 21 вересня 1999 року № 1084-XIV):

1) міна - боєприпас, що встановлюється під землею, на землі чи поблизу землі або іншої поверхні і призначений для вибуху, спричиненого присутністю, близькістю чи контактом людини або транспортного засобу;

2) дистанційно встановлювана міна - міна, що встановлюється не безпосередньо, а за допомогою артилерії, ракет, реактивних установок, мінометів чи аналогічних засобів або скидається з літаків.

Міни, що встановлюються із системи наземного базування з відстані менше ніж 500 метрів, не розглядаються як дистанційно встановлювані за умови, що вони використовуються згідно зі статтею 5 та іншими відповідними статтями Протоколу II;

3) протипіхотна міна - міна, що призначена головним чином для вибуху, спричиненого присутністю, близькістю, контактом з людиною, і призводить до завдання ушкоджень або смертельних уражень одній чи декільком особам;

4) міна-пастка - будь-який пристрій чи матеріал, які спроектовані, сконструйовані чи пристосовані для того, щоб убивати чи завдавати ушкоджень, і які спрацьовують раптово, коли людина торкається чи наближається до начебто нешкідливого предмета або здійснює здавалося б безпечну дію;

5) інші пристрої - боєприпаси і пристрої, що встановлюються вручну, включаючи саморобні вибухові пристрої, які призначені для того, щоб убивати, завдавати ушкодження або збитки, і приводяться в дію вручну шляхом дистанційного управління або автоматично після закінчення певного проміжку часу;

6) мінне поле - певний район, у якому встановлено міни. Мінним районом називається район, що є небезпечним через наявність мін. Хибне мінне поле - означає вільний від мін район, що імітує мінне поле;

7) реєстрація - операція матеріального, адміністративного і технічного порядку, призначена для збору з метою реєстрації в офіційних документах усієї наявної інформації, що полегшує встановлення місцезнаходження мінних полів, мінних районів, мін, мін-пасток, боєприпасів, що не вибухнули, та залишених вибухонебезпечних боєприпасів. Реєстрація включає таку інформацію:

місцезнаходження районів, які були цілями і в яких використовували вибухонебезпечні боєприпаси;

кількість вибухонебезпечних боєприпасів, що були використані в районах;

вид і характер вибухонебезпечних боєприпасів, що були використані в районах;

загальне місцезнаходження відомих та можливих боєприпасів, що не вибухнули;

місцезнаходження залишених вибухонебезпечних боєприпасів;

кількість залишених вибухонебезпечних боєприпасів на кожній конкретній ділянці;

види залишених вибухонебезпечних боєприпасів на кожній конкретній ділянці;

8) механізм самознищення - вмонтований або прикріплений ззовні механізм, що автоматично спрацьовує і забезпечує знищення боєприпасу, в який його вмонтовано або до якого прикріплено;

9) механізм самонейтралізації - вмонтований механізм, що автоматично спрацьовує і приводить в недієздатний стан боєприпас, у який його вмонтовано;

10) самодеактивація - автоматичне приведення боєприпасу в недієздатний стан шляхом необоротного виснаження компонента, наприклад, батареї, який має суттєве значення для дії боєприпасу;

11) дистанційне управління - управління за допомогою команд, що передаються на відстані;

12) елемент невилучення - пристрій, що призначений для захисту міни, який є її частиною, з’єднаний, або прикріплений до неї, або встановлений під міною, і спрацьовує при спробі вилучити міну;

13) передача - фізичне ввезення мін на національну територію або вивезення з неї, передача прав власності на міни і контроль за ними, не включаючи передачу території з установленими на ній мінами.

1. Цивільні літальні апарати мають уникати районів, які потенційно небезпечні у зв’язку із веденням воєнних дій.

2. У безпосередній близькості від районів воєнних дій цивільні літальні апарати мають виконувати вказівки сторін, що воюють, щодо напрямку і висоти польоту.

3. Заінтересовані країни, що воюють, й нейтральні держави, а також органи влади, які забезпечують обслуговування повітряного руху, повинні встановити процедури, за допомогою яких командири військових кораблів і літальних апаратів постійно повідомляються про встановлені приписні маршрути і польотні плани, які надаються цивільними літальними апаратами в районах воєнних дій, включаючи інформацію про канали зв’язку, засоби і коди ідентифікації, пункти призначення, пасажирів та вантажі.

4. Країни, що воюють, і нейтральні держави мають забезпечувати випуск сповіщення льотчикам (НОТАМ) з інформацією про воєнні дії в районах, де існує потенційна небезпека для цивільних літальних апаратів, включаючи інформацію про активізацію воєнних дій у небезпечних районах або тимчасові обмеження доступу в повітряний простір.

НОТАМ має містити відомості про:

частоти, на яких літальні апарати повинні вести постійне прослуховування;

постійну роботу цивільної метеорологічної РЛС та способи і коди ідентифікації;

висоту, курс і обмеження швидкості польотів;

процедури відповіді на радіозапит, зроблений збройними силами, процедури встановлення двостороннього зв’язку та про можливі дії збройних сил, якщо рекомендації, викладені в НОТАМ, не виконуються і ці збройні сили вважають дії цивільного літального апарата загрозливими.

5. Цивільні літальні апарати мають надавати компетентній службі повітряного руху польотний план, що містить вичерпні відомості про реєстрацію, пункт призначення, пасажирів, вантажі, аварійні канали зв’язку, засоби і коди ідентифікації, а також останні дані по трасі і мати свідоцтво про реєстрацію, льотну придатність.

Цивільні літальні апарати не повинні відхилятися від курсу, встановленого службою повітряного руху, або відходити від польотного плану без дозволу цієї служби, за винятком тих випадків, коли виникають непередбачені обставини (наприклад, загроза небезпеки або лиха), при цьому негайно має бути зроблене відповідне повідомлення.

6. Якщо цивільний літальний апарат входить у район, потенційно небезпечний через ведення воєнних дій, він має виконувати вказівки відповідного НОТАМ. Збройні сили зобов’язані використовувати усі наявні засоби для ідентифікації і попередження цивільного літального апарата шляхом використання, зокрема, режимів і кодів повторного радіолокаційного виявлення, засобів зв’язку, шляхом звірки з інформацією польотних планів, перехоплення військовими літальними апаратами і в разі можливості зв’язуватися з відповідною службою управління повітряним рухом.

1. Чи маєте Ви відповідно повноваження чи наказ на проведення атаки?

Якщо так, переходьте до пункту 2. Якщо ні, НЕ ПРОВОДЬТЕ АТАКУ.

2. Чи є цілі у переліку об’єктів, які не підлягають нападу/обмеженому переліку цілей?

Якщо ні, переходьте до пункту 3. Якщо так, НЕ ПРОВОДЬТЕ АТАКУ.

3. Чи є ціль елементом, важливим для успіху військових дій противника?

Якщо так, переходьте до пункту 4. Якщо ні, НЕ ПРОВОДЬТЕ АТАКУ.

4. Чи надає знищення або нейтралізація цілі в ситуації, що склалася, конкретну військову перевагу?

Якщо так, переходьте до пункту 5. Якщо ні, НЕ ПРОВОДЬТЕ АТАКУ.

5. Чи очікується, що проведення атаки призведе до випадкових жертв серед цивільного населення, поранення цивільних осіб, пошкодження цивільних об’єктів або усього переліченого разом?

Якщо ні, переходьте до пункту 6. Якщо так, НЕ ПРОВОДЬТЕ АТАКУ.

6. Чи можливе відповідно до Ваших повноважень або отриманих Вами вказівок щодо визначення цілей завдання супутньої шкоди?

Якщо так, переходьте до пункту 7. Якщо ні, НЕ ПРОВОДЬТЕ АТАКУ.

7. Чи існує альтернативний військовий об’єкт, що надає таку саму військову перевагу, напад на який можливо здійснити з меншим ризиком завдання супутньої шкоди?

Якщо ні, переходьте до пункту 8. Якщо так, повертайтесь до пункту 2 для визначення нової цілі.

8. Чи було вжито всіх можливих заходів безпеки під час вибору засобів та методів проведення атаки з метою унеможливлення або максимального зниження вірогідності випадкових жертв серед цивільних осіб, поранень цивільних осіб, пошкодження цивільних об’єктів?

Якщо так, переходьте до пункту 9. Якщо ні, проаналізуйте пункт 8 ще раз.

9. Чи було зроблено при обставинах, що склалися, попередження про проведення атаки, в разі якої може постраждати цивільне населення?

Якщо так, переходьте до пункту 10. Якщо ні, зробіть попередження та переходьте до пункту 10.

10. Якщо очікується, що проведення атаки призведе до випадкових жертв серед цивільних осіб, поранення цивільних осіб, пошкодження цивільних об’єктів або всього переліченого разом, чи буде це надмірним порівняно з конкретною військовою перевагою, що може бути досягнута в результаті атаки?

Якщо так, НЕ ПРОВОДЬТЕ АТАКУ. Якщо ні, переходьте до пункту 11.

11. ПРОВЕДЕННЯ АТАКИ ДОЗВОЛЕНО, АЛЕ НЕОБХІДНО ЗДІЙСНЮВАТИ ПОСТІЙНИЙ КОНТРОЛЬ. У РАЗІ ЗМІН ОБСТАНОВКИ ОБОВ'ЯЗКОВЕ ПРОВЕДЕННЯ ПОВТОРНОГО АНАЛІЗУ АТАКУВАЛЬНИХ ДІЙ.