Про ветеринарну медицину

Нові засоби ветеринарної медицини, на які немає нормативно-правових актів та/або міжнародних стандартів, до їх введення в обіг в Україні повинні подаватися до Департаменту для проведення обов’язкової експертизи їх здатності досягати ефекту, для створення якого такі засоби призначаються.

1. Персонал потужностей, до обов’язків якого належить утримання, умертвіння, транспортування сільськогосподарських тварин та/або здійснення супутніх операцій, для виконання зазначених обов’язків повинен володіти достатніми знаннями та навичками щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин.

2. Крім випадку, передбаченого статтею 80-4 цього Закону, персонал, зазначений у частині першій цієї статті, який не може підтвердити наявність достатніх знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин, не може бути допущений оператором потужності до утримання, умертвіння, транспортування сільськогосподарських тварин, а також до здійснення супутніх операцій відповідно.

3. На вимогу державного ветеринарного інспектора персонал, зазначений у частині першій цієї статті, зобов’язаний на власний вибір пред’явити:

1) державний сертифікат; або

2) витяг з Реєстру державних сертифікатів; або

3) тимчасовий допуск.

4. Під час утримання, умертвіння, транспортування сільськогосподарських тварин, а також під час здійснення супутніх операцій персонал, зазначений у частині першій цієї статті, зобов’язаний:

1) не завдавати тваринам невиправданих болю, страждань, травм, стресу та/або виснаження;

2) вживати всіх необхідних заходів, передбачених законодавством про благополуччя тварин, зокрема, дотримуватися вимог, визначених у частині п’ятій цієї статті.

5. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, затверджує:

1) вимоги до забезпечення благополуччя сільськогосподарських тварин під час їх утримання;

2) вимоги до забезпечення благополуччя сільськогосподарських тварин під час транспортування та здійснення супутніх операцій;

3) вимоги до забезпечення благополуччя робочих тварин, що належать до родини коневих (Equidae );

4) вимоги до забезпечення благополуччя під час умертвіння сільськогосподарських тварин.

Вимоги, зазначені у пунктах 1, 2 і 4 цієї частини, повинні визначати, зокрема, вид (групи видів) тварин, на які (яких) поширюється дія таких вимог.

1. Підготовку персоналу потужностей і перевірку знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин здійснюють уповноважені особи.

2. Рішення про уповноваження, призупинення та про позбавлення уповноваження (повністю або частково) приймає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

3. Контроль за діяльністю уповноважених осіб у частині наданих їм відповідно до цієї статті повноважень здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

4. Порядок уповноваження на здійснення підготовки персоналу потужностей і перевірки знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин, призупинення уповноваження, позбавлення уповноваження, строк уповноваження і критерії, яким повинні відповідати юридичні особи для їх уповноваження, затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

5. Посадові особи уповноважених осіб повинні вживати заходів для недопущення виникнення реального або потенційного конфлікту інтересів під час перевірки знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин.

6. Уповноважені особи позбавляються уповноваження (повністю або частково) у разі:

1) якщо буде встановлено хоча б один із таких фактів:

а) невідповідність критеріям, що затверджені відповідно до частини четвертої цієї статті;

б) невиконання або неналежне виконання обов’язків, що випливають із наданого уповноваження;

в) допущення дій (бездіяльності), що вплинули, впливають або можуть вплинути на достовірність результатів перевірки знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин, зокрема вчинення дій (бездіяльності), прийняття рішень чи участь у їх прийнятті в умовах реального або потенційного конфлікту інтересів, що стосуються перевірки знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин;

г) здійснення підготовки персоналу потужностей та/або перевірки знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин особами, які притягалися до відповідальності за порушення вимог законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження і з часу такого притягнення до відповідальності минуло менше трьох років;

2) припинення юридичної особи;

3) наявності судового рішення, що набрало законної сили, яке передбачає позбавлення уповноваження чи іншим чином унеможливлює його подальшу дію.

7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті актуальний перелік уповноважених осіб із зазначенням щодо кожного з них такої інформації:

1) повне найменування;

2) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

3) інформація для здійснення зв’язку;

4) місцезнаходження;

5) сфера уповноваження, зокрема:

а) вид або види поводження з тваринами (утримання, умертвіння, транспортування сільськогосподарських тварин та/або здійснення супутніх операцій відповідно), яких стосується уповноваження;

б) види (групи видів) тварин, яких стосується уповноваження;

в) у разі якщо сфера уповноваження стосується такого виду поводження з тваринами, як умертвіння сільськогосподарських тварин, то у переліку також зазначаються інформація про тип обладнання та, окремо, про конкретні операції, яких стосується таке уповноваження.

8. Уповноважені особи зобов’язані інформувати центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, про зміни, що відбулися у відомостях, зазначених у пунктах 1-4 частини сьомої цієї статті, не пізніше 10 робочих днів з дня, наступного за днем настання таких змін.

9. У разі зміни відомостей, зазначених у частині сьомій цієї статті, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, повинен оновити такі відомості на своєму офіційному веб-сайті не пізніше трьох робочих днів з дня, коли зазначений орган дізнався про настання таких змін.

10. Перелік тем програм підготовки персоналу потужностей, зазначеного у частині першій статті 80-1 цього Закону, щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

11. Після проходження підготовки персоналу потужності щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин здійснюється перевірка знань та навичок у порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

1. Наявність достатніх знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин підтверджується такими документами:

1) державний сертифікат;

2) витяг з Реєстру державних сертифікатів.

2. Документи, зазначені у частині першій цієї статті, видає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

3. Для отримання державного сертифіката заявник подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, заяву, письмову декларацію та інші документи у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин. У письмовій декларації заявник має зазначити про те, що він не притягався до відповідальності за порушення вимог законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження протягом останніх трьох років, що передують даті подання заяви.

Порядок видачі державного сертифіката, а також форми заяви та письмової декларації, що подаються для його отримання, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин. Зазначений порядок також повинен містити перелік документів, що додаються до заяви для отримання державного сертифіката.

4. У разі якщо для отримання державного сертифіката було подано неповний пакет документів, такі документи повертаються заявнику без розгляду не пізніше трьох робочих днів з дня, наступного за днем їх отримання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

5. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, зобов’язаний перевірити достовірність відомостей (документів), поданих заявником для отримання державного сертифіката, до прийняття рішення про його видачу.

6. Рішення про видачу державного сертифіката приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, не пізніше 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання зазначеним органом заяви для отримання державного сертифіката, письмової декларації та інших документів.

7. Державний сертифікат складається одночасно державною та англійською мовами.

8. За видачу державного сертифіката справляється плата в розмірі 0,03 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, отримано заяву для отримання заявником відповідного державного сертифіката.

9. Плата за видачу державного сертифіката зараховується до державного бюджету.

10. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, відмовляє у видачі державного сертифіката у разі:

1) виявлення у документах, поданих для отримання державного сертифіката, відомостей, що є неповними та/або недостовірними;

2) виявлення факту притягнення заявника до відповідальності за порушення вимог законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження протягом останніх трьох років, що передують даті подання заяви для отримання державного сертифіката;

3) виявлення у документах, поданих для отримання державного сертифіката, відомостей, що суперечать вимогам законодавства про благополуччя тварин, крім випадку, передбаченого пунктом 2 цієї частини;

4) наявності судового рішення, що набрало законної сили, яке забороняє вчинення дій щодо видачі державного сертифіката чи іншим чином унеможливлює його видачу;

5) наявності судового рішення, що набрало законної сили, яким особу, якій видано державний сертифікат, визнано обмежено дієздатною або недієздатною;

6) смерті заявника;

7) якщо заявник вже має державний сертифікат, який не є анульованим, такого самого обсягу (за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями);

8) несплати або сплати не в повному обсязі плати за видачу державного сертифіката.

11. Державний сертифікат діє безстроково.

12. Виданий державний сертифікат анулюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, у разі:

1) звернення особи, якій видано державний сертифікат, із заявою про анулювання відповідного державного сертифіката;

2) виявлення у документах, поданих для отримання державного сертифіката, відомостей, які є неповними та/або недостовірними та/або суперечать вимогам законодавства про благополуччя тварин, якщо такі відомості стали підставою для прийняття неправильного по суті рішення про видачу державного сертифіката;

3) притягнення особи, якій видано державний сертифікат, до відповідальності за порушення вимог законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження після видачі їй такого державного сертифіката;

4) наявності судового рішення, що набрало законної сили, яке передбачає анулювання державного сертифіката чи іншим чином унеможливлює його подальшу дію;

5) наявності судового рішення, що набрало законної сили, яким особу, якій видано державний сертифікат, визнано обмежено дієздатною або недієздатною;

6) смерті особи, якій видано державний сертифікат, або наявності судового рішення, що набрало законної сили, яким таку особу визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою;

7) виявлення помилок у відомостях, що містить виданий державний сертифікат, та/або виявлення факту помилкової видачі державного сертифіката.

13. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, зобов’язаний поінформувати особу, якої це стосується, про прийняття рішення про відмову у видачі їй державного сертифіката, про анулювання державного сертифіката та про повернення поданих документів без розгляду, направивши їй копію такого рішення не пізніше трьох робочих днів з дня, наступного за днем його прийняття.

14. Крім випадку, передбаченого пунктом 6 частини дванадцятої цієї статті, особа, державний сертифікат якої анульовано, зобов’язана повернути державний сертифікат центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, у місячний строк з дня, наступного за днем отримання нею копії рішення про анулювання державного сертифіката.

15. Рішення про відмову у видачі державного сертифіката, про повернення поданих документів без розгляду повинні містити:

1) посилання на конкретну норму (частину, пункт, статтю тощо) законодавства, що є підставою для прийняття такого рішення;

2) пояснення змісту порушення та/або невідповідності вимогам, що встановлені законодавством;

3) посилання на конкретну частину поданого заявником документа (відомості у поданому документі), що не відповідає вимогам законодавства, або зазначення документів, які не надано у поданому заявником пакеті документів.

16. Рішення про анулювання державного сертифіката повинно містити:

1) відомості, зазначені у пунктах 1 і 2 частини дванадцятої цієї статті;

2) інформацію про те, що особа, державний сертифікат якої анульовано, зобов’язана виконати вимогу, зазначену в частині чотирнадцятій цієї статті.

17. Перелік відомостей, які містить державний сертифікат, а також форму державного сертифіката затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

1. Оператор потужності має право допустити персонал потужності до виконання обов’язків з утримання, умертвіння, транспортування сільськогосподарських тварин, а також до здійснення супутніх операцій на підставі тимчасового допуску.

2. Тимчасовий допуск видає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

3. Для отримання тимчасового допуску заявник подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, заяву, письмову декларацію та інші документи у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

У письмовій декларації зазначається, що заявник:

1) проходить підготовку щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин за напрямом, що відповідає зазначеному у заяві для отримання тимчасового допуску (за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями);

2) під час дії тимчасового допуску працюватиме у присутності та під безпосереднім керівництвом (наглядом) конкретно визначеного іншого персоналу потужності, який має державний сертифікат за напрямом, що відповідає зазначеному у заяві для отримання тимчасового допуску (за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями);

3) ніколи не отримував тимчасового допуску, що є ідентичним вказаному в заяві за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями;

4) ніколи не проходив перевірку знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин за напрямом, що є ідентичним вказаному в заяві за видом поводження з тваринами, видом (групами видів) тварин, типом обладнання, конкретними операціями;

5) не притягався до відповідальності за порушення вимог законодавства про благополуччя тварин та/або законодавства про захист тварин від жорстокого поводження протягом останніх трьох років, що передують даті подання заяви для отримання тимчасового допуску.

4. Порядок видачі тимчасового допуску, форми заяви та письмової декларації, що подаються для його отримання, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин. Зазначений порядок також повинен містити перелік документів, що додаються до заяви для отримання тимчасового допуску.

5. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, відмовляє у видачі тимчасового допуску у разі:

1) виявлення у документах, поданих для отримання тимчасового допуску, відомостей, що є неповними та/або недостовірними;

2) виявлення факту невідповідності хоча б одній із вимог, зазначених у частині третій цієї статті;

3) виявлення у документах, поданих для отримання тимчасового допуску, відомостей, що суперечать вимогам законодавства про благополуччя тварин, крім випадку, передбаченого пунктом 2 цієї частини;

4) наявності судового рішення, що набрало законної сили, яке забороняє вчинення дій щодо видачі тимчасового допуску чи іншим чином унеможливлює його видачу;

5) смерті заявника;

6) несплати або сплати не в повному обсязі плати за видачу тимчасового допуску.

6. Строк дії тимчасового допуску визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, з урахуванням часу, необхідного заявнику для завершення підготовки та отримання державного сертифіката, але не більше трьох місяців.

7. Рішення про видачу тимчасового допуску приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, не пізніше трьох робочих днів з дня, наступного за днем отримання зазначеним органом заяви для отримання тимчасового допуску, письмової декларації та інших документів.

8. Тимчасовий допуск складається державною мовою.

9. У разі якщо для отримання тимчасового допуску було подано неповний пакет документів, такі документи повертаються заявнику без розгляду не пізніше трьох робочих днів з дня, наступного за днем їх отримання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

10. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, зобов’язаний перевірити достовірність відомостей (документів), поданих заявником для отримання тимчасового допуску, до прийняття рішення про його видачу.

11. За видачу тимчасового допуску справляється плата в розмірі 0,03 мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, отримано заяву для отримання заявником відповідного тимчасового допуску.

12. Плата за видачу тимчасового допуску зараховується до державного бюджету.

13. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, зобов’язаний поінформувати особу, якої це стосується, про прийняття рішення про відмову у видачі їй тимчасового допуску, про анулювання тимчасового допуску та про повернення поданих документів без розгляду, направивши їй копію такого рішення не пізніше трьох робочих днів з дня, наступного за днем його прийняття.

14. Рішення про відмову у видачі тимчасового допуску, про повернення поданих документів без розгляду повинні містити:

1) посилання на конкретну норму (частину, пункт, статтю тощо) законодавства, що є підставою для прийняття такого рішення;

2) пояснення змісту порушення та/або невідповідності вимогам, що встановлені законодавством;

3) посилання на конкретну частину поданого заявником документа (відомості у поданому документі), що не відповідає вимогам законодавства, або зазначення документів, які не надано у поданому заявником пакеті документів.

15. Перелік відомостей, які містить тимчасовий допуск, а також форму тимчасового допуску затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

1. Успішне проходження підготовки у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти може бути визнано таким, що є еквівалентним успішному проходженню підготовки персоналу потужностей та перевірки знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин, що вимагаються відповідно до цього Закону, за умови, що освітня програма підготовки за відповідною спеціальністю (спеціалізацією) у закладі освіти включала перелік тем, затверджених відповідно до частини десятої статті 80-2 цього Закону.

2. Рішення про визнання успішного проходження підготовки у закладах освіти, зазначених у частині першій цієї статті, таким, що є еквівалентним успішному проходженню підготовки персоналу потужностей та перевірки знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин, приймає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті актуальний перелік закладів освіти, зазначених у частині першій цієї статті, із зазначенням щодо кожного з них такої інформації:

1) повне найменування;

2) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

3) інформація для здійснення зв’язку;

4) місцезнаходження;

5) перелік спеціальностей (спеціалізацій), зазначених у частині першій цієї статті;

6) сфера благополуччя тварин, якій спеціальність (спеціалізація), зазначена у пункті 5 цієї частини, є еквівалентною, зокрема:

а) вид (види) поводження з тваринами (утримання, умертвіння, транспортування сільськогосподарських тварин та/або здійснення супутніх операцій);

б) види (групи видів) тварин;

в) якщо сфера благополуччя тварин стосується умертвіння сільськогосподарських тварин, у переліку додатково зазначаються інформація про тип обладнання та, окремо, конкретні операції;

7) період підготовки, починаючи і закінчуючи яким підготовка визнається такою, що є еквівалентною.

4. Заклади освіти, щодо яких прийнято рішення, зазначене у частині другій цієї статті, зобов’язані інформувати центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, про зміни у відомостях, зазначених у пунктах 1-4 частини третьої цієї статті.

5. У разі зміни відомостей, зазначених у частині третій цієї статті, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, повинен оновити такі відомості на своєму офіційному веб-сайті не пізніше трьох робочих днів з дня, коли зазначений орган дізнався про настання таких змін.

6. Видача державного сертифіката на підставі рішення про визнання успішного проходження підготовки у закладах освіти здійснюється в порядку, визначеному статтею 80-3 цього Закону.

7. Документи про освіту, видані освітніми установами іноземних держав, можуть бути визнані еквівалентними успішному проходженню підготовки персоналу потужностей та перевірки знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин, що вимагаються відповідно до цього Закону, за умови визнання таких документів про освіту:

1) у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки; або

2) відповідно до міжнародного договору України.

8. Видача державного сертифіката на підставах, зазначених у частині сьомій цієї статті, здійснюється в порядку, визначеному статтею 80-3 цього Закону.

9. Документи, що підтверджують наявність достатніх знань та навичок у сфері дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин, видані у державах - членах Європейського Союзу у встановленому порядку, визнаються і приймаються в Україні на умовах взаємності.

1. З метою перевірки дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, забезпечує здійснення державного контролю, а також вжиття заходів для усунення виявлених порушень та притягнення винних осіб до відповідальності, встановленої законом.

2. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства про благополуччя тварин, а також вжиття заходів для усунення виявлених порушень здійснюються відповідно до Закону України "Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин".

3. Під час здійснення державного контролю державний ветеринарний інспектор зобов’язаний перевіряти у персоналу, зазначеного у частині першій статті 80-1 цього Закону, наявність та чинність державних сертифікатів і тимчасових допусків.

4. У разі виявлення факту порушення вимог, встановлених частинами першою - четвертою статті 80-1 цього Закону, державний ветеринарний інспектор зобов’язаний вжити вичерпних заходів для припинення правопорушення, фіксації (оформлення) правопорушення та притягнення осіб, винних у допущенні правопорушення, до відповідальності, встановленої законом.

5. У разі виявлення анульованого сертифіката, який не було повернуто відповідно до частини чотирнадцятої статті 80-3 цього Закону, державний ветеринарний інспектор зобов’язаний вилучити його та повернути до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

6. За результатами державного контролю центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, щороку, до 1 квітня року, наступного за звітним, складає щорічний звіт про стан дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин та оприлюднює його на своєму офіційному веб-сайті.

7. Щорічний звіт про стан дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин повинен містити:

1) інформацію про виявлені порушення та аналіз найбільш істотних із них;

2) план дій щодо усунення та запобігання виникненню зазначених у звіті порушень у майбутньому.

8. Форма щорічного звіту про стан дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

9. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, щороку, до 1 квітня року, наступного за звітним, направляє щорічний звіт про стан дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин:

1) міністру, через якого спрямовується та координується діяльність центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин;

2) центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

1. З метою забезпечення дотримання вимог цього Закону стосовно документів, що підтверджують наявність достатніх знань та навичок щодо дотримання вимог законодавства про благополуччя тварин, одноразового збору і багаторазового використання актуальної та достовірної інформації щодо зазначених документів, а також з метою забезпечення здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства про благополуччя тварин створюється та функціонує Реєстр державних сертифікатів.

2. Реєстр державних сертифікатів створюється в порядку та у спосіб, що встановлені Законом України "Про публічні електронні реєстри".

3. Реєстр державних сертифікатів є публічним електронним реєстром. Створений Реєстр державних сертифікатів підлягає реєстрації у реєстрі публічних електронних реєстрів.

4. Держателем і адміністратором Реєстру державних сертифікатів є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин.

5. Реєстр державних сертифікатів, будь-які його складові та його програмне забезпечення є об’єктами права державної власності в особі держателя Реєстру державних сертифікатів.

6. Програмно-апаратні засоби Реєстру державних сертифікатів повинні забезпечувати безперервну електронну (технічну та інформаційну) взаємодію з іншими публічними реєстрами, яка здійснюється через систему електронної взаємодії електронних ресурсів, передбачену Законом України "Про публічні електронні реєстри".

7. До Реєстру державних сертифікатів включаються відомості про:

1) державні сертифікати;

2) тимчасові допуски.

8. Записи про видачу або анулювання державного сертифіката вносяться до Реєстру державних сертифікатів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення про його видачу (анулювання). Державний сертифікат вважається виданим або анульованим з моменту внесення відповідного запису до Реєстру державних сертифікатів.

9. Запис про видачу тимчасового допуску вноситься до Реєстру державних сертифікатів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері благополуччя тварин, не пізніше наступного робочого дня за днем прийняття рішення про його видачу. Тимчасовий допуск вважається виданим з моменту внесення відповідного запису до Реєстру державних сертифікатів.

10. Мовою ведення Реєстру державних сертифікатів є державна мова. У частині відомостей, які містить державний сертифікат, мовою ведення Реєстру державних сертифікатів, крім державної мови, є англійська мова.

11. Порядок ведення Реєстру державних сертифікатів затверджує Кабінет Міністрів України.

12. На відносини, пов’язані із створенням, веденням, взаємодією, адмініструванням, перетворенням, модифікацією та припиненням Реєстру державних сертифікатів, з використанням реєстрової інформації, що містить Реєстр державних сертифікатів, поширюється дія Закону України "Про публічні електронні реєстри".

1. Ввезення на територію України, транзит товарів здійснюються виключно через призначені прикордонні інспекційні пости, які мають карантинні станції та призначені для ввезення, транзиту товарів (далі - призначені прикордонні інспекційні пости).

2. Ветеринарно-санітарні, технічні та виробничі умови на призначених прикордонних інспекційних постах повинні визначатися Департаментом та бути прийнятними для таких цілей:

1) проведення клінічного огляду тварин та відбору зразків від таких тварин або інших товарів для діагностичних і лабораторних досліджень;

2) ізоляції тварин, що страждають на хвороби тварин чи недуги, або тварин, щодо яких є підозра захворювання;

3) проведення дезінфекції транспортних засобів, що використовуються для перевезення товарів.

3. Усі товари, зазначені в частині першій цієї статті, що надходять на прикордонний пост, який не є призначеним прикордонним інспекційним постом, мають бути направлені до найближчого призначеного прикордонного інспекційного поста.

1. Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які проживають/перебувають на території України, неїстівних продуктів тваринного походження для власного використання забороняється.

2. Забороняється ввезення на територію України живих патогенних мікроорганізмів (у тому числі бактерій, вірусів, грибків, рикетсій, мікоплазми, інших патогенних мікробів) та патологічного матеріалу, що містить збудників хвороб тварин, за винятком ввезення на територію України з метою проведення наукових досліджень чи для інших цілей, передбачених законом.

4. Забороняється ввезення на територію України ветеринарних препаратів, не зареєстрованих згідно з цим Законом, за винятком випадків, передбачених у статті 72 цього Закону.

5. Дія цієї статті не поширюється на ввезення (вивезення) мікроорганізмів, що є підконтрольним відповідним службам Міністерства охорони здоров’я України.

1. Імпортер або особа, яка відповідає за відправлення вантажу з тваринами, що потребують профілактичного карантину тварин після ввезення, зобов’язані інформувати відповідну регіональну службу ветеринарної медицини не пізніше ніж за три робочих дні до прибуття такого вантажу з тваринами.

2. Порядок та форма повідомлення регіональної служби визначаються Департаментом.

1. Вантажі з товарами, що ввозяться на територію України, повинні:

1) бути вільними від хвороб, що підлягають повідомленню, згідно з вимогами МЕБ;

2) супроводжуватися оригіналами міжнародних ветеринарних сертифікатів, підписаних державним ветеринарним інспектором країни походження, як це передбачається відповідними ветеринарно-санітарними заходами;

4) у разі ввезення на територію України живих тварин - походити з країн або зон або компартментів, вільних від хвороб, що підлягають повідомленню, або у випадках, рекомендованих МЕБ, - із зон або компартментів з низьким рівнем присутності хвороби, що підлягає повідомленню, в межах країни походження;

5) мати прийнятну ідентифікацію.

2. Транзит вантажів з живими тваринами здійснюється за умови дотримання вимог, передбачених у пункті 1 частини першої цієї статті.

3. Транзит через територію України вантажів з неїстівними продуктами тваринного походження та репродуктивним матеріалом здійснюється згідно із встановленим загальним порядком транзиту інших товарів.

4. Перелік товарів із зазначенням кодів за Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, які підлягають ветеринарно-санітарному контролю при ввезенні на митну територію України, у тому числі з метою транзиту, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для ввезення на територію України екзотичних тварин (які за звичайних умов не зустрічаються в Україні) імпортер зобов’язаний, якщо цього вимагають відповідні міжнародні договори, надати документи від компетентного органу країни походження з питань захисту природних ресурсів, що підтверджують, що цей орган дозволяє вивезення з її території таких тварин.

1. Усі об’єкти ветеринарно-санітарного контролю і нагляду, що ввозяться на територію України чи переміщуються територією України, підлягають стандартному прикордонному ветеринарно-санітарному контролю у формі інспектування, яке проводиться шляхом:

2) якщо згідно з ветеринарно-санітарними заходами вимагається міжнародний ветеринарний сертифікат, - перевірки того, що такий сертифікат, яким супроводжується вантаж, є повним та автентичним, а також того, що товари, зазначені в міжнародному ветеринарному сертифікаті, відповідають тим, що містяться у вантажі;

3) виявлення у тварин ознак хвороб, що підлягають повідомленню.

2. Ввезення вантажу в Україну або його транзит територією України здійснюється за таких умов:

2) міжнародний ветеринарний сертифікат є повним, автентичним та відповідає товарам, які містяться у вантажі, якщо міжнародний ветеринарний сертифікат вимагається згідно з ветеринарно-санітарними заходами;

3) у товарах не виявлено симптомів або інших ознак хвороб, що підлягають повідомленню;

4) виконується принаймні одна з таких умов:

а) у разі транзиту вантажу, за умови якщо опломбування, здійснене митним органом країни відправлення, не пошкоджено;

б) товар підпадає під дію двосторонніх договорів про визнання еквівалентності спеціальних або загальних ветеринарно-санітарних заходів між країною походження та Україною;

в) попередні вантажі з аналогічними товарами з країни походження та/або конкретної потужності (об’єкта) країни походження супроводжувалися дійсними міжнародними ветеринарними сертифікатами;

г) вантаж становить низький рівень ризику для тварин даної місцевості відповідно до вимог, що застосовуються до товарів на стадії ввезення та після нього.

3. У разі якщо стандартний ветеринарно-санітарний прикордонний контроль дає підстави дійти висновку, що міжнародний ветеринарний сертифікат є неповним, не відповідає товарам, які містяться у вантажі, або є сумніви щодо дійсності міжнародного ветеринарного сертифіката, державний прикордонний інспектор ветеринарної медицини застосовує положення статті 90 цього Закону.

4. Розширений ветеринарно-санітарний контроль вантажу проводиться у разі, якщо вантаж визначено для проведення останнього в межах програми вибіркового ветеринарно-санітарного контролю або якщо на підставі професійного висновку державного прикордонного інспектора ветеринарної медицини ризик для здоров’я тварин чи людей, який становить вантаж, є високим. При оцінці ризику для здоров’я тварин та людей, який становить товар у вантажі, слід брати до уваги:

1) результати стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю товарів;

2) наявність двосторонніх договорів щодо визнання еквівалентності спеціальних або загальних ветеринарно-санітарних заходів між Україною та країною походження;

3) здійснення відповідних ветеринарно-санітарних заходів стосовно товарів перед та/або після ввезення, якщо це необхідно;

4) статистичні дані щодо визнання недійсними міжнародних ветеринарних сертифікатів, які засвідчували відсутність хвороб тварин у вантажах з аналогічними товарами з відповідної країни походження та/або конкретної потужності (об’єкта), з якої походить товар.

5. Вантажі, що ввозяться на територію України, вважаються такими, що не потребують розширеного ветеринарно-санітарного контролю, якщо певна кількість попередніх вантажів з аналогічними товарами з відповідної країни походження та/або конкретної потужності (об’єкта) походження супроводжувалася дійсними міжнародними ветеринарними сертифікатами і результати стандартного прикордонного ветеринарно-санітарного контролю не дають підстав вимагати проведення розширеного ветеринарно-санітарного контролю.

6. Розширений ветеринарно-санітарний контроль повинен проводитися відповідно до положень статті 89 цього Закону.

7. Департамент встановлює кількість попередніх вантажів з аналогічними тваринами або аналогічними іншими товарами з певної країни походження та/або потужності (об’єкта) походження, які супроводжувалися дійсними міжнародними ветеринарними сертифікатами, що виключає необхідність проведення розширеного ветеринарно-санітарного контролю.

1. Відібрані за державною програмою вибіркового ветеринарно-санітарного контролю вантажі з товарами, що ввозяться на територію України, повинні піддаватися обов’язковому розширеному ветеринарно-санітарному контролю згідно з положеннями статті 89 цього Закону.

2. Обов’язковий розширений ветеринарно-санітарний контроль застосовується за державною програмою вибіркового ветеринарно-санітарного контролю протягом календарного року до спеціально визначеного відсотка вантажів з товарами, класифікованими за трьома категоріями: живі тварини; неїстівні продукти тваринного походження; інші товари.

3. Відсоток вантажів, зазначений у частині другій цієї статті, має визначатися на основі даних щодо виявлення хвороб, що підлягають повідомленню, або інших хвороб тварин у вантажах кожної категорії товарів та інших чинників, що впливають на ризики для життя та здоров’я тварин, які пов’язані з імпортними вантажами з товарами.

4. Спеціально визначені відсотки вантажів товарів, до яких застосовується розширений ветеринарно-санітарний контроль, встановлюються Департаментом до початку кожного календарного року.

1. Якщо державний прикордонний інспектор ветеринарної медицини має підозру, що ввезення на територію України або транзитний вантаж з товарами не відповідає необхідним умовам для ввезення на територію України або транзиту, вживаються такі заходи:

1) державний прикордонний інспектор ветеринарної медицини негайно повідомляє про це Головному державному ветеринарному інспектору України, який у свою чергу негайно повідомляє ветеринарну адміністрацію країни походження і останньої країни транзиту, а також імпортеру або власнику вантажу;

2) вантаж підлягає ізоляції в карантинній станції на призначеному прикордонному інспекційному посту, а державний прикордонний інспектор ветеринарної медицини в разі необхідності повинен відібрати зразки товарів за процедурою, зазначеною у відповідному зводі правил, та направити зразки до уповноваженої лабораторії, обладнаної для проведення необхідних досліджень, з метою підтвердження або усунення підозри;

3) у разі усунення підозри державний прикордонний інспектор ветеринарної медицини видає ветеринарне свідоцтво для забезпечення переміщення вантажу територією України, після чого вантаж підлягає проходженню подальших митних процедур, передбачених законодавством;

4) у разі підтвердження наявності у тварин особливо небезпечних хвороб, занесених до списку МЕБ, тварини забиваються, а їх туші та супутні об’єкти утилізуються або знищуються у спосіб, що гарантує неможливість перенесення хвороби, за рахунок власника або перевізника. Якщо вантаж складається з інших, ніж живі тварини, товарів, ці товари утилізуються або знищуються у спосіб, що гарантує неможливість перенесення хвороби, за рахунок власника або імпортера;

5) у разі підтвердження наявності ендемічної хвороби, що підлягає повідомленню, стосовно якої застосовується державна програма контролю, або підтвердження зараження тварин хворобою, яка може спричинити підвищення рівня захворюваності на ендемічні хвороби тварин в Україні, вантаж підлягає:

а) поверненню до країни походження за рахунок власника або перевізника, якщо таке повернення не становитиме загрози для здоров’я тварин;

б) технічній переробці з метою ліквідації патогенного агента хвороби тварин за згодою власника та з дотриманням необхідних ветеринарно-санітарних заходів;

в) знищенню відповідно до положень пункту 4 частини першої цієї статті.

2. Про підтвердження або усунення підозри про хворобу тварин та здійснення подальших заходів Головний державний ветеринарний інспектор України негайно повідомляє ветеринарну адміністрацію країни походження та імпортера та/або власника вантажу.

1. Якщо державний прикордонний інспектор ветеринарної медицини дійде висновку, що міжнародний ветеринарний сертифікат, яким супроводжується вантаж з товарами, є неповним чи підробленим або іншим чином сфальсифікованим, чи дійде висновку, що товари у вантажі не відповідають зазначеним у міжнародному ветеринарному сертифікаті, що супроводжує вантаж, вантаж має бути затриманий на призначеному прикордонному інспекційному посту, про що повідомляється Головному державному ветеринарному інспектору України або його призначеному представнику.

2. Головний державний ветеринарний інспектор України або його призначений представник має негайно зв’язатися з ветеринарною адміністрацією країни походження для консультацій та спільного визначення заходів, яких необхідно вжити до цього вантажу.

3. У разі підтвердження факту, що міжнародний ветеринарний сертифікат не є прийнятним, вантаж має бути повернутий у країну відправлення або знищений за рахунок власника товару чи перевізника.

1. Ввезення імпортного або транзитного вантажу з тваринами не дозволяється, якщо:

1) присутність особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, до якої ці тварини є сприйнятливими, підтверджено в країні, зоні або компартменті походження тварин.

2. За вищезазначених обставин Департамент повинен зупинити цей вантаж на кордоні та після консультацій з ветеринарною адміністрацією країни походження негайно повернути вантаж до країни походження, а в разі високого ризику - знищити тварин у такий спосіб, щоб мінімізувати ризик проникнення або поширення особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку МЕБ, за рахунок власника вантажу.