Узагальнення судової практики розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків

В той же час за наданими сільською радою с. Підпечери документами, спірний будинок з 2004 року визнано аварійним (довідка, форма статзвітності № 1 - житлофонд). Саме з підстав його аварійності було також відмовлено у дозволі на реконструкцію житлової квартири мешканцю цього ж будинку Ч. у 2008 році (рішення сільської ради від 29 серпня 2008 року).

Зважаючи на встановлене апеляційним судом було скасовано рішення суду та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Питання встановлення факту проживання у квартирах (будинках), кімнатах у гуртожитку є частиною юридичного складу, наявність чи відсутність якого сторони зобов'язані довести, а суд зобов'язаний встановити при розгляді усіх справ, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Однак проведене узагальнення засвідчило, що судами допускались помилки при вирішенні справ про визнання відмови у приватизації незаконною у зв'язку з неналежним з'ясуванням обставин щодо постійного проживання у помешканні.

Так, рішенням Червоноармійського районного суду Житомирської області від 11 липня 2013 року задоволено позовні вимоги К.В.В., К.С.Ф., К.М.В. Визнано незаконним і скасовано рішення виконавчого комітету Курненської сільської ради Червоноармійського району від 22 березня 2013 року № 9 про надання дозволу на приватизацію квартири № 1 в с. Молодіжне Червоноармійського району. Зобов'язано виконавчий комітет Курненської сільської ради Червоноармійського району надати позивачам дозвіл на приватизацію вказаної квартири з правом кожного на 1/3 частину.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 14 жовтня 2013 року у задоволенні позовних вимог К.В.В., К.С.Ф., К.М.В. відмовлено. Судом встановлено, що К.В.В., К.С. Ф., К.М. В. звернулись із заявою до Курненської сільської ради про надання дозволу на приватизацію 2-кімнатної квартири № 1 в с. Молодіжне Червоноармійського району Житомирської області. Рішенням від 22 березня 2013 року № 9 виконавчий комітет Курненської сільської ради Червоноармійського району відмовив у приватизації квартири з тих підстав, що відсутні документи, які підтверджують постійне проживання в квартирі (згідно з матеріалами справи позивачі зареєстровані та постійно проживають за іншими адресами). При цьому суд керувався Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у приватну власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (з наступними змінами та доповненнями), Законом України "Про житловий фонд соціального призначення", Постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 682 "Деякі питання реалізації Закону України "Про житловий фонд соціального призначення", а також ЖК УРСР щодо підстав набуття права користування та власності на спірну квартиру.

Також з надісланих для узагальнення матеріалів та рішень місцевих судів вбачається, що у значній кількості випадків у спорах цієї категорії місцеві суди відмовляють у задоволенні позовних вимог про надання права на приватизацію житла з тих підстав, що позивачами не надано належних доказів, якими вони обґрунтовують свої вимоги, або позов подано до неналежного відповідача.

Так, рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2013 року у справі № 362/1100/13 за позовом У.В.О., У.В.В., П.В.В. до Путрівської сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: М.А.О., М.Я.А., про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, за позовом М.А.О., М.Я.А. до Путрівської сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: У.В.О., У.В.В., П.В.В., про визнання права власності на житловий будинок - відмовлено повністю, оскільки на час приватизації спірного будинку, він належав до державного житлового фонду, відповідно, Путрівська сільська рада Васильківського району є неналежним відповідачем у справі, а також те, що ордери від 05 травня 1993 № 3 та від 09 вересня 1993 року № 13 видані на вселення в різні будинки, № 24 та № 9, відповідно, площі яких також різняться, і учасниками судового розгляду не надано суду доказів того, що будинок № 24 та будинок № 9 по цій же вулиці є одним і тим самим будинком.

Проведений аналіз засвідчив, що основними підставами для відмови у приватизації житлових приміщень у гуртожитках їх мешканцями були: відсутність у мешканця гуртожитку законних підстав для проживання на житловій площі в гуртожитку; подання заяви мешканцем гуртожитку на приватизацію кімнати в гуртожитку, на який не поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Так, Б.Н.В. звернувся до Фастівського міськрайоного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Фастівської міської ради із проханням визнати дії даного комітету протиправними при винесенні рішення від 20 квітня 2012 року № 98 у частині передачі у гуртожитку № 22 у приватну власність П.А.В. житлової кімнату 346, жилою площею 9,6 кв. м та загальною площею 16,5 кв. м. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач прийняв оскаржуване рішення в той час, як позивач була наймачем кімнати в гуртожитку, у якій повинні бути прописані її неповнолітні діти.

Відповідно до повідомлення від 26 травня 2011 року № 156 ЖЕК Б.Н.В. прописана за адресою_1. Позивач 01 вересня 2009 року уклала з начальником Фастівського ЖЕК договір найму оренди житлового приміщення. За цим договором ЖЕК передав позивачу кімнату № 56 у гуртожитку загальною площею 16,5 кв. м за адресою_2. Договір був оформлений строком до 31 грудня 2013 року. Виконавчим комітетом Фастівської міської ради 2012 року було прийнято рішення № 98 про передачу кімнат за адресою_1 у власність мешканців гуртожитку. Кімнату, в якій позивач проживає за договором найму, зазначеним рішенням було затверджено до передачі у власність П.А.В.

Згідно із відповіддю від 04 грудня 2012 року № 1147 на судовий запит, станом на 03 грудня 2012 року на ім'я П.А.В. зареєстрована кімната № 46 в житловому будинку № 22 за адресою_2 на підставі Свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Фастівської міської ради від 29 червня 2012 року згідно рішення від 20 квітня 2012 року № 98. Судом встановлено, що з 01 серпня 2009 року на момент розгляду справи у суді П.А.В. та П.О.В. за вказаною адресою не проживають.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" сфера дії цього закону поширюється на громадян, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них. Згідно з ч. 3 ст. 1 сфера дії цього Закону поширюється на гуртожитки, які є об'єктами права державної та комунальної власності, крім гуртожитків, що перебувають у господарському віданні чи в оперативному управлінні військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до закону, Міністерства освіти України та державних навчальних закладів.

Як вбачається з матеріалів справи, П.А.В. станом на час прийняття оскаржуваного позивачем рішення відповідач проживав у гуртожитку, де був прописаний понад 5 років. Водночас станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення позивачка є такою, що не набула права на приватизацію орендованої у гуртожитку кімнати, так як приписана за іншою адресою та проживає в даному гуртожитку менше ніж 5 років. Таким чином, право позивача не порушене. Отже, постановою Фастівського міськрайонного суду від 28 січня 2013 року № 2-а /381/31/13 відмовлено в задоволенні позову.

Крім того, суди відмовляли в задоволенні позовів щодо приватизації житлових приміщень у гуртожитках, коли це питання не було вирішено у встановленому законом порядку.

У справі № 369/9587/13-ц Києво-Святошинського районного суду Київської області за позовом Б.Д.А. до органу приватизації місцевого самоврядування м. Боярка про визнання відмови у прийнятті рішення щодо надання дозволу на підготовку та оформлення технічної документації для передачі у власність кімнати у гуртожитку в порядку приватизації незаконною.

Рішенням суду від 05 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не вказано підстав позову, а саме, які права позивача були порушені відповідачем в зв'язку зі зверненням його до Боярської міської ради, яка саме відмова органу приватизації є незаконною при наявності звернення його до Боярської міської ради та відповідей на його звернення, суду не доведено.

Наполягаючи на своїх вимогах, позивач надав докази звернення його до Боярської міської ради, але представник відповідача не заперечувала, що позивач має право на приватизацію житла і його звернення до суду є передчасним.

Більше того, позивачем до суду не надано доказів, що йому відмовлено у приватизації, як органом приватизації, так і міською радою м. Боярка.

Тобтопозивач не довів тих обставин, на які посилався як на підставу позовних вимог, не надав докази в обґрунтування своїх вимог, не спростував тих обставин, на які посилався представник відповідача в обґрунтування своїх заперечень, що є його обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК. При цьому суд створив всі умови для змагального процесу, роз'яснював позивачу його права та обов'язки.

У зв'язку із неналежним виконанням своїх обов'язків органами приватизації та неузгодженостями, які мають місце у роботі державних органів у питаннях забезпечення приватизації державного та комунального житлового фонду, виникають ситуації, які перешкоджають громадянам належним чином реалізувати гарантоване їм Конституцією України право на житло. При вирішенні спорів у подібних випадках місцевими судами також іноді допускались помилки.

Так, рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 07 листопада 2013 року (справа №22-ц/791/3586/2013) було скасовано рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 28 січня 2013року, яким ДП "Херсонський морський торговельний порт" було зобов'язано здійснити приватизацію кімнати у квартирі спільного заселення та оформити документи про передачу вказаної кімнати у власність позивача. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд посилався на те, що будинок, у якому мешкає позивач, є житловим і перебуває на балансі відповідача. На ДП "Херсонський морський торговельний порт" діє орган приватизації. Розроблено та діє відповідне положення, що регламентує його діяльність. Однак ДП "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України 16 серпня 2006 року відповідачу відмовлено у наданні спеціальних бланків для видачі свідоцтв про право власності, які є бланками суворої звітності. Відсутність таких бланків позбавляє відповідача права на вчинення дій з приватизації квартири.

Тому висновок суду першої інстанції про задоволення позову є помилковим. За касаційною скаргою позивача рішення суду апеляційної інстанції було скасовано та справу направлено на новий апеляційний розгляд. У своїй ухвалі касаційний суд відзначив, що житловий будинок, у якому мешкає позивач, знаходиться на балансі ДП "Херсонський морський торговельний порт". Реєстраційним посвідченням підтверджується, що цей будинок не зареєстрований як гуртожиток і він не відноситься до кола об'єктів нерухомого майна, які не підлягають приватизації. На підприємстві створено і діє орган приватизації. Апеляційний суд при ухваленні рішення не врахував, що відповідач вправі вчинити необхідні дії для приватизації квартири, внаслідок яких позивачу відповідним державним органом буде видане свідоцтво про право власності. При новому розгляді апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції та зобов'язав відповідача вчинити дії, передбачені Положенням про орган приватизації державного житлового фонду ДП "Херсонський морський торговельний порт" для вирішення питання щодо приватизації позивачкою кімнати у квартирі спільного заселення з оформленням документів, необхідних для отримання свідоцтва про право власності у відповідному державному органі.

Виявлено випадки відмови адміністрацією підприємств у приватизації житла громадянам з підстав відсутності відповідного механізму здійснення приватизації, що також суперечить вимогам закону.

Так, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 квітня 2013 року у справі № 310/2624/13-ц за позовомН.В.Г., Н.М.П. до ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" про визнання незаконною відмову у приватизації, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконною відмову ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" в особі філії "УМГ "ДОНБАСТРАНСГАЗ" в приватизації на користь позивачів спірної квартири з господарськими приміщеннями і спорудами. Зобов'язано ПАТ "УКРТРАНСГАЗ" в особі філії "УМГ "ДОНБАСТРАНСГАЗ" передати в законному порядку до комунальної власності Новопетрівської сільської ради для подальшої приватизації спірну квартиру з господарськими приміщеннями і спорудами. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Позивачі посилалися на те, що з 29 серпня 1986 року постійно мешкають у квартирі № 2 за адресою_1. Вказане житло на праві власності належить державному підприємству ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України", яка з 27 грудня 2012 року реорганізована в ПАТ "УКРТРАНСГАЗ". Житло знаходиться на балансі філії УМГ "ДОНБАСТРАНСГАЗ" і використовується для проживання оператора ГРС, але статусу службового не має.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що передбачена ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" (в редакції на момент розгляду справи) заборона відчуження основних фондів державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, до яких відноситься відповідач, відсутня. А відповідно до ст. 47 Конституції України та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", позивачі мають право на участь в приватизації житлового приміщення, в якому вони проживають. Хоча відповідним міністерством досі не розроблено порядок приватизації житла підприємства або передачі його до комунальної власності з метою подальшої приватизації громадянами, відповідач все одно просив задовольнити заяву позивача, тим більше, що Новопетрівська сільська рада рішенням виконавчого комітету від 20 жовтня 2011 року надала попередню згоду на прийняття вказаного будинку до комунальної власності.

За таких обставин відсутність порядку приватизації житлового фонду відповідача не є підставою для порушення законних прав позивачів, тому, з урахуванням повного визнання позову відповідачем позовні вимоги в частині визнання незаконною відмови у приватизації квартири підлягають задоволенню.

Але в той же час, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Тобто рішення з приводу приватизації конкретного житла конкретними особами повинно прийматись відповідним органом, до якого суд не відноситься. Тому суд вважає неприйнятним зазначення у своєму рішенні того, що приватизація вказаного житла повинна здійснюватись саме на користь позивачів - Н.В.Г., Н.М.П. Це рішення повинно бути прийнято відповідним органом з додержанням процедури та за наявності відповідних підстав. З цих підстав у задоволенні позову в частині зобов'язання передати спірну нерухомість в порядку приватизації позивачам відмовлено.

У порівнянні із аналізованим періодом незначна кількість справ щодо приватизації державного житлового фонду та гуртожитків, які були розглянуті місцевими загальними та апеляційними судами областей упродовж 2013-І півріччя 2016 року, може свідчити про те, що на теперішній час спірні питання щодо приватизації державного житлового фонду та приміщень у гуртожитках в основному вирішені.

Водночас, незважаючи на те, що закони України "Про приватизацію державного житлового фонду" та "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" були прийняті досить давно, з проведеного узагальнення вбачається, що проблеми при їх застосуванні все ж виникають. Про це свідчить наявність неоднакової практики розгляду судами відповідної категорії справ. Основними причинами цього є невизначеність окремих понять, що містяться у наведених законах; застаріле житлове законодавство; правова необізнаність громадян та інше.

Положень законів України "Про приватизацію державного житлового фонду" та "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" органи приватизації не завжди дотримуються, про що свідчить наявність звернень громадян до судів з позовними заявами про порушення їх житлових прав.

Часто при розгляді зазначеної категорії справ виникали труднощі у зв'язку із визначенням юрисдикції, втратою документів щодо права користування квартирою/кімнатою у гуртожитку (рішень про надання житлових приміщень в гуртожитках, ордерів) під час передачі гуртожитків у власність територіальних громад та при неповній передачі гуртожитків у власність територіальних громад тощо.

Для забезпечення повноцінного функціонування законів України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", "Про приватизацію державного житлового фонду" необхідно привести у відповідність до їх положень норми чинного житлового законодавства. Зокрема, потребує удосконалення чинний ЖК УРСР, адже цей нормативно-правовий акт було прийнято значно раніше, наявні на теперішній час суспільні відносини у зазначеній сфері суттєво трансформувалися, внаслідок чого виникають певні правові колізії та суперечності при застосуванні норм цього кодексу.