Про узагальнення практики вирішення адміністративними судами спорів, які виникають у звязку з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану

Таким чином, у більшості випадків, зазначених у статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та пункті 2.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання , особа подає заяву до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника. Внаслідок цього територіальна підсудність справ щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи відповідно до частини другої статті 19 КАС України визначається однозначно: вона підсудна окружному адміністративному суду за місцем проживання позивача. В інших випадках, зазначених у пункті 2.1 Правил, підсудність такої справи визначається за вибором позивача або, якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні, справа підсудна за місцем знаходження відповідача - органу державної реєстрації актів цивільного стану. При цьому слід мати на увазі, що у випадках, коли відповідний актовий запис, щодо внесення змін чи виправлень до якого звертається заявник, зберігається в іншому органі, аніж орган державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, до якого звернена вимога, відповідно до пункту 1.7 Правил зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, до якого пересилаються відповідні матеріали, а не органом, до якого звернувся заявник.

У розглянутих справах адміністративні суди в основному належним чином визначали територіальну підсудність справ досліджуваної категорії. Слід відзначити практику окремих судів, які при розгляді справи, що належить до досліджуваної категорії, залучали до участі у справі як третіх осіб органи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, зміст якого оспорюється. Так, Харківський окружний адміністративний суд залучив до участі у справі за позовом В. А. Р. до Комінтернівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції з вимогою до відповідача внести зміни до актового запису цивільного стану про смерть в якості третьої особи відділ державної реєстрації актів цивільного стану по м. Коростеню реєстраційної служби Коростенського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, в якому зберігався відповідний актовий запис.

Проте в окремих випадках суд першої інстанції помилково встановлював територіальну підсудність таких справ. Так, Вінницький окружний адміністративний суд постановою відмовив у задоволенні позову Ю.Н.Д. до відповідних органів державної реєстрації актів цивільного стану про зобов'язання відповідачів внести зміни до актового запису про шлюб. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції безпідставно виходив з того, що, відповідно до пункту 2.18 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, зміни до актового запису цивільного стану вносяться відділом державної реєстрації за місцем зберігання відповідного актового запису цивільного стану. Оскільки позивач звернулась до відділу державної реєстрації за своїм місцем проживання, а не у відділ державної реєстрації за місцем зберігання відповідного актового запису цивільного стану, на думку суду, відсутні законні підстави для зобов'язання відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького районного управління юстиції у Вінницькій області внести зміни до актового запису. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, Вінницький апеляційний адміністративний суд зазначив, що відповідно до пункту 2.1 Правил документ, до якого вносяться зміни, подається до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання заявника, що і було зроблено позивачем -32.

Необхідно звернути увагу судів, що належним відповідачем у справах досліджуваної категорії є орган державної реєстрації актів цивільного стану, уповноважений на розгляд відповідних заяв фізичних осіб частиною третьою статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та пунктом 2.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання .

3.3. Проблема належного позивача у справах, пов'язаних зі спорами, що виникають у зв'язку з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану

Через те, що у справах досліджуваної категорії спір пов'язаний із реалізацією певних особистих немайнових прав, позивачем, як правило, є фізична особа - громадянин України, іноземець, особа без громадянства, які володіють адміністративно-процесуальною дієздатністю. Відповідно до частини другої статті 48 КАС України адміністративно-процесуальна дієздатність "належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь". Водночас відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 КАС України позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Як випливає з цієї норми, у справах цієї категорії позивачем може бути фізична особа - громадянин України, іноземець, особа без громадянства, яка звертається з позовом щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів, порушених, на думку позивача, рішенням, діями чи бездіяльністю органу державної реєстрації актів цивільного стану. Водночас необхідно звернути увагу, що норми матеріального права вносять певне уточнення до такого розуміння позивача у справах, пов'язаних зі спорами, що виникають у зв'язку з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану здатний порушити права, свободи та інтереси особи, яка звертається із заявою щодо внесення виправлення чи зміни в актовий запис цивільного стану, в тому випадку, якщо відповідним законом встановлено, що звернення такої особи може бути підставою для внесення змін до актового запису цивільного стану. Відповідно до частини другої статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" (зазначені норми містить також пункт 2.5 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання ), внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться за заявою:

особи, щодо якої складено запис;

одного з батьків, опікуна, піклувальника дитини;

опікуна недієздатної особи;

спадкоємця померлого;

представника органу опіки та піклування під час здійснення повноважень з опіки та піклування стосовно особи, яка має право на подання такої заяви.

Саме ці суб'єкти, наділені правом звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою щодо внесення виправлення чи зміни в актовий запис цивільного стану, повинні вважатися належними позивачами у розглядуваній категорії справ.

Проте необхідні деякі уточнення стосовно особливостей різних категорій належних позивачів, визначених відповідно до частини другої статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" .

Зокрема, у випадку особи, зазначеної в абзаці другому частини другої статті 22 Закону , слід підкреслити, що особа може вимагати змін у запис, складений лише відносно цієї особи. При цьому самі зміни можуть стосуватися персональних даних іншої особи. Водночас особа, якій належать персональні дані, не може вимагати їх зміни в актових записах, складених відносно іншої особи.

У випадках, зазначених в абзацах третьому, четвертому та шостому, відповідна особа (представник, орган), здійснюючи на законних підставах представництво інтересів дитини чи недієздатної особи (один із батьків, опікун, піклувальник; представник органу опіки та піклування), звертається щодо внесення змін до актового запису цивільного стану цієї дитини чи недієздатної особи (тобто особи, яка має право на подання такої заяви, однак через недієздатність чи обмежену дієздатність не може звернутися самостійно).

Слід підкреслити, що певною мірою особливим є випадок звернення спадкоємця померлого щодо внесення змін до актового запису цивільного стану померлого. Відповідно до частини четвертої статті 269 ЦК України "особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно", тобто до моменту смерті. Особисті немайнові права не входять до складу спадщини (пункт 1 частини першої статті 1219 ЦК України ); тому, за окремими винятками, встановленими законом -33, після смерті особи перехід таких прав до інших осіб не настає. Таким чином, внесення змін до актових записів цивільного стану, які відображають певні особисті немайнові права особи, після смерті особи не можуть здійснюватися на захист прав померлої особи. Спадкоємець померлої особи, звертаючись щодо внесення таких змін стосовно померлого, має на меті захист свої власних прав, свобод та інтересів.

Таким чином, належним позивачем у справах досліджуваної категорії визнаються лише фізичні особи. Таке розуміння знаходить своє підтвердження у судовій практиці. Так, Київський апеляційний адміністративний суд у своїй постанові за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Ясень" на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду висловив правову позицію, згідно з якою законодавством не передбачена видача свідоцтва про смерть юридичним особам за їх зверненням -34. Проте, оскільки абзац п'ятий частини другої статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" передбачає можливість звернення спадкоємця померлого, можна зробити висновок, що у випадку, коли таким спадкоємцем за заповітом є юридична особа -35, остання відповідно до частини другої статті 22 Закону мала б набути право звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану і, відповідно, з адміністративним позовом у разі порушення її прав та інтересів органом державної реєстрації актів цивільного стану. Очевидно, така можливість має бути прямо передбачена законодавцем.

-35 Відповідно до частини другої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Суди при кваліфікації належного позивача в основному правильно застосовують відповідні положення КАС України на підставі статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" . При цьому враховувалася та обставина, що, з урахуванням положення абзацу другого частини другої статті 22 Закону, належним позивачем у справі про внесення змін чи виправлень до актового запису цивільного стану є особа, щодо якої складено запис, а не особа, до відомостей про яку вимагається внесення змін.

Так, Чернігівський окружний адміністративний суд постановою у справі за адміністративним позовом П.Г.П. до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області про зобов'язання внести зміни до актового запису про народження її сина П.В.М., 1969 року народження, які стосуються її (матері) імені, у задоволенні адміністративного позову відмовив -36. Підставою для такого рішення стала та обставина, що П.В.М. є повнолітньою особою, доказів того, що П.В.М. знаходиться під опікою чи піклуванням позивача, або що позивач є спадкоємцем П.В.М. суду не надано, нотаріально посвідченої довіреності на представництво позивачем інтересів П.В.М. суду також не надано. За таких обставин суд обґрунтовано не знайшов підстав, за яких П.В.М. не може самостійно звернутись до суду для захисту своїх прав та інтересів. Отже, позивач при поданні заяви до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Чернігівської області і, як наслідок, при зверненні до суду порушив частину другу статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та пункт 2.5 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання .

Прикладом справи за зверненням належного позивача є адміністративна справа за позовом В. Г. М. до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції з вимогою внести зміни до актового запису про народження своєї неповнолітньої дитини щодо по батькові дитини та імені батька дитини. Чернігівський окружний адміністративний суд зазначений позов задовольнив -37.

Специфічною, такою, яка виходить за межі правовідносин фізичних осіб з органами державної реєстрації актів цивільного стану, є згадана справа за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Ясень" (тобто юридичної особи) до відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції щодо надання йому документа (копії документа), що засвідчує смерть одного з учасників товариства. Оскільки звернення юридичної особи до органів державної реєстрації актів цивільного стану з такими заявами законом не передбачено, Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 23 березня 2015 року в задоволені позовних вимог відмовив. Київський апеляційний адміністративний суд погодився з аргументацією суду першої інстанції, проте взяв до уваги положення Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" , які вимагають для реєстрації змін до відомостей про юридичну особу подання документа (копії документа), який підтверджує смерть засновника (учасника) юридичної особи -38. Враховуючи таку вимогу Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" , Київський апеляційний адміністративний суд зобов'язав відповідача видати позивачу копію актового запису.

Іншим випадком звернення юридичної особи є випадок, коли Первомайська міська рада звернулась до Первомайського міськрайонного суду із заявою про визнання спадщини, що відкрилась після смерті мешканця м. Первомайська, відумерлою. При розгляді справи встановлено невідповідність прізвища померлого в актовому записі про смерть № 422 від 26.05.2011, де замість прізвища "Марчинський" вказано прізвище "Маргинський". Це стало підставою для звернення Первомайської міської ради до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Первомайського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області, відділу ДРАЦС по місту Первомайську Первомайського міськрайонного управління юстиції у Миколаївській області з проханням зобов'язати відповідачів внести зміни до актового запису про смерть, змінивши запис у графі "прізвище померлого" з "Маргинський" на "Марчинський" -39. Суд задовольнив позов виходячи з того, що згідно зі статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Статтею 1277 ЦК України передбачено право органу місцевого самоврядування на звернення до суду про визнання спадщини відумерлою, а відтак орган місцевого самоврядування є заінтересованою особою і може вчиняти всі дії для реалізації свого справа на прийняття спадщини.

Такі справи засвідчують наявність неузгодженості положень Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" з деякими іншими законами, зокрема "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" та "Про місцеве самоврядування в Україні". Хоча суди правильно вирішили спори у зазначених справах, доцільно, щоб така неузгодженість була усунута законодавцем.

3.4. Проблемні питання, пов'язані зі встановленням (зміною) національності особи актовими записами цивільного стану

Помітну частину справ досліджуваної категорії складають справи, пов'язані з оскарженням відмови органів державної реєстрації цивільного стану внести зміни до актових записів цивільного стану щодо встановлення або зміни національності особи, щодо якої здійснено запис, або її батьків. Слід зазначити суперечливу практику судів з цього питання.

Так, Миколаївський окружний адміністративний суд розглянув справу за адміністративним позовом К.О.І., К.О.О. до відповідних органів державної реєстрації актів цивільного стану про зобов'язання внести зміни в актовий запис 1974 року про укладення шлюбу К.О.І. та Б.А.Г., змінивши в графі "національність чоловіка" з "українець" на "єврей" та в графі "національність дружини" з "росіянка" на "єврейка", а також в актовий запис 1975 року про народження К.О.О. щодо таких же змін національності батьків дитини -40. Базуючись на показах позивачів та враховуючи, що серед батьків К.О.І. та Б.А.Г. були євреї, що засвідчено записами про народження цих осіб, окружний адміністративний суд застосував положення частини другої статті 300 ЦК України щодо права фізичної особи на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також частину першу статті 11 Закону України від 25.06.92 № 2494-XII "Про національні меншини в Україні" -41, відповідно до якої громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Виходячи з цих положень, суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі і зобов'язав відповідачів внести відповідні зміни щодо національності в актові записи відповідно до вимог позивачів.

-41 Закон України від 25.06.92 № 2494-XII "Про національні меншини в Україні" (зі змінами) [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2494-12.

Зауважимо, що зазначеним рішенням суд зобов'язав внести зміни до актових записів не лише щодо національності одного з позивачів - К.О.І., але й померлої Б.А.Г., хоча остання протягом життя таких намірів не виявляла, а отже, щодо неї жодним чином не могли бути застосовані положення частини другої статті 300 ЦК України та частини першої статті 11 Закону "Про національні меншини в Україні" .

В іншій справі за адміністративним позовом С.Л.О., О.В.А. (сестри та брата) до відповідних органів державної реєстрації актів цивільного стану щодо внесення змін до свідоцтв про народження позивачів щодо національності їх матері О.Г.І., до свідоцтва про шлюб О. (після шлюбу С.) Л.О. щодо зміни її національності той же суд задовольнив позовні вимоги виходячи виключно з права позивачів вважати себе особами відповідної національності -42.

Таким чином, у зазначених рішеннях Миколаївський окружний адміністративний суд по суті встановив факти належності відповідних осіб до певної національності.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд залишив без зміни постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі за позовом Н. Л. М. з вимогою зобов'язати відповідний орган державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису про її народження, змінивши національність її померлого батька М. М. К. -43. Ухвала суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що матеріали справи не містять належних та обґрунтованих доказів на підтвердження іншої національності М. М. К., аніж зазначена в актовому записі. Крім того, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що М. М. К. за життя до суду з подібним позовом не звертався, волевиявлення щодо внесення змін відносно своєї національності у відповідних документах не виявляв, інших осіб на такі дії також не уповноважував, у зв'язку з чим у суду немає підстав для вирішення заявлених позовних вимог.

Вважаємо важливим останній аргумент суду. Хоча належним позивачем у таких справах є особа, щодо якої складено запит, при внесенні змін у записи щодо персональних даних інших осіб (батьків позивача) необхідно брати до уваги і їх власне ставлення до таких змін. Тому слід особливо обережно ставитися до змін персональних даних померлих осіб, власна воля яких щодо цих питань не може бути встановлена. У зв'язку з цим слід визнати недостатньо обґрунтованим аргументацію Вищого адміністративного суду України, висловлений в ухвалі від 6 серпня 2015 р. у справі № К/800/8590/15 за касаційною скаргою Ш. Є. А. щодо недотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права -44 щодо права громадянина на збереження національної самобутності (стаття 300 Цивільного кодексу України), вільно обирати та відновлювати національність (статті 11, 18 Закону України "Про національні меншини в Україні"). Суд не взяв до уваги, що зазначені законодавчі акти встановлюють і захищають суб'єктивне (немайнове) право громадянина, яке за своєю природою реалізується за власним волевиявленням особи і не успадковується, а отже, не може бути реалізоване волею спадкоємця.

Дещо іншим прикладом є адміністративна справа, в якій постановою від 13.08.2015 Чернівецький районний суд Вінницької області. задовольнив адміністративний позов Т. М. І. до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького районного управління юстиції Вінницької області щодо внесення змін до актового запису про народження позивача стосовно національності її батька -45. Незважаючи на те, що, як зазначалося вище, відповідно до статті 18 КАС України адміністративні справи, у яких однією зі сторін є державний орган, не підсудні місцевим загальним судам як адміністративним, вказаний суд прийняв відповідне рішення, базуючись на рішенні того ж суду у цивільній справі, яким було встановлено факт національності батька позивача.

Житомирський окружний адміністративний суд у справі за позовом К. В. Ф. щодо зміни його національності в актовому записі про шлюб позивача відмовив позивачу у задоволенні вимоги з тих міркувань, що сам позивач не вказує на помилку, допущену відповідачем при реєстрації шлюбу, а аргументує свій позов лише бажанням "відновити свою національність за національністю матері" -46. Суд вказав на відсутність достатніх підстав для зобов'язання відповідача вчинити відповідні дії.

У деяких випадках адміністративні суди відмовляли у задоволенні вимог щодо зміни національності, пропонуючи позивачам вирішити відповідні питання у порядку окремого провадження щодо встановлення юридичних фактів. Так, Львівський апеляційний адміністративний суд залишив без змін постанову Львівського окружного адміністративного суду, якою було відмовлено у вимозі внести зміни до актового запису про народження позивача щодо національності його батька у зв'язку з відсутністю достатніх доказів -47. Суд дійшов висновку, що зміна національності не є компетенцією органу державної реєстрації актів цивільного стану і зазначив, що це питання може бути вирішене в судовому порядку відповідно до статті 11 Закону України "Про національні меншини" .

У подібній за змістом справі щодо вимоги про зміну національності позивача в актовому записі про одруження позивача Черкаський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позовних вимог, керуючись такою правовою позицією: суд дійшов висновку, що повноваження адміністративних судів при вирішенні справ, визначені статтею 162 КАС України, не передбачають можливості встановити факт національності особи чи факт неправильності актових записів щодо національності особи -48. Водночас суд не заперечував наявності у позивача права змінити свою національність, однак наголосив, що це його особисте немайнове право, яке захищається у цивільному порядку.

Таким чином, у наведених справах навіть у разі відмови у задоволенні вимог щодо зміни записів про національність суд визнавав можливість задоволення таких вимог за наявності достатніх доказів або у порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи спори із внесенням змін до актових записів, що пов'язані зі зміною національності, суди беруть до уваги такі факти: документи, в яких є посилання на національність; пояснення позивачів щодо сімейних та релігійних традицій, культури, віросповідання; та встановлені іншими судовими рішеннями факти. Суди кваліфікують як належний запис про національність особи в актових записах і вважають, що внесення змін до актових записів цивільного стану щодо національності особи, як і інших змін, провадиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану відповідно до статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" за наявності достатніх підстав.

У зв'язку з цим вважаємо за необхідне розглянути зміни нормативного регулювання питань фіксації національності особи у документах, що посвідчують особу, та в актових записах цивільного стану.

Зазначення національності у паспорті громадянина було обов'язковим відповідно до Постанови від 27.12.1932 № 1917 "Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов'язкової прописки паспортів", яка діяла до 1992 р. Зазначення національності громадянина України у паспорті громадянина України не передбачається з часу запровадження паспортів громадянина України у 1992 р. відповідно до Постанови Верховної Ради України від 26.06.92 № 2503-XII "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження" -49.

Щодо зазначення національності в актових записах цивільного стану, на час прийняття згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України 1995 р. діяла Інструкція про порядок реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджена Міністром юстиції УРСР від 29.12.84 № 22/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 19.04.94 № 15/5 -50), яка передбачала фіксацію "громадянства та національності" батька і матері в актовому записі та свідоцтві про народження дитини. Вказана Інструкція втратила чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5.

Правила державної реєстрації актів громадянського стану в Україні у первинній редакції, затвердженій наказом від 18.10.2000 № 52/5 -51, передбачали фіксацію національності в разі, якщо вона зазначена в паспорті або паспортному документі. Проте бланк свідоцтва про народження, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2002 № 1367-52, не передбачав зазначення національності батьків. З 2004 р. у зв'язку з набуттям чинності Сімейним кодексом України від 10.01.2002 № 2947-III зазначення національності батьків у свідоцтві про народження дитини не передбачено Правилами державної реєстрації актів громадянського стану в Україні у редакції 2003 р. -53, чинною (із змінами) на цей час, а також формами актових записів цивільного стану та свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2010 № 1025-54.

-52 Постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.2002 № 1367 "Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану" [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1367-2002-п.

-53 Наказ Міністерства юстиції України від 19.04.1994 № 15/5 "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5" [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1371-10.

-54 Постанова Кабінету Міністрів України від 10.11.2010 № 1025 "Про затвердження зразків актових записів цивільного стану та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану" [Електронний ресурс] // Офіційний портал Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1025-2010-п.

Зазначимо, що у справах, які стосувалися внесення змін до актових записів цивільного стану щодо національності позивача чи його батьків, суди неодноразово посилалися на роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 07.07.95 № 12 "Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану" -55, відповідно до яких питання щодо встановлення неправильності в актовому записі про народження, зокрема щодо доповнення відомостей про національність та громадянство батьків, суд вирішує на підставі письмових (архівних матеріалів, відомостей, які містяться в паспорті, інших посвідчень тощо) та інших доказів, що з достовірністю підтверджують заявлену вимогу. Однак положення пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.95 № 12 "Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану", відповідно до якого при розгляді справ про встановлення неправильності в актовому записі про народження суди мають враховувати, що він, зокрема, повинен містити відомості про національність і громадянство батьків, а якщо їх не було внесено - актовий запис має бути доповнено, яке відповідало законодавству України станом на час прийняття зазначеної Постанови, принаймні з 2003 р., не відповідає чинному законодавству України, яким зазначення національності особи в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану не передбачено. Враховуючи, що зазначена постанова була прийнята понад 20 років тому, тобто до прийняття Конституції України та чинних Цивільного, Сімейного, Цивільного процесуального кодексів України та КАС України, вважаємо, що зазначена постанова Пленуму Верховного Суду України не відповідає чинному законодавству України і не може братися до уваги.

Відмова від фіксації в офіційних документах, що посвідчують особу, та актових записах цивільного стану і відповідних свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану повністю відповідає статті 24 Конституції України, яка гарантує рівність громадян, зокрема, незалежно від етнічного походження, а також статті 11 Закону "Про національні меншини в Україні" , відповідно до якої громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Національна належність особи, таким чином, є актом особистого самовизначення особи і жодним чином не впливає на її публічно-правові відносини з державою. Фіксація факту національності особи у документі, що посвідчує особу, чи в актових записах громадянського стану створила б перешкоду вільному обранню чи відновленню національності, оскільки поставила б таке обрання чи відновлення у залежність від рішення державного органу.

З таким висновком узгоджується позиція Верховного Суду України щодо неможливості встановлення в судовому порядку фактів щодо належності особи до певної національності -56.

З огляду на стан чинного законодавства України щодо національності особи вважаємо, що вимоги про встановлення (зміну) національності особи в актових записах цивільного стану не належать до юрисдикції адміністративних судів, а відповідні позовні заяви повинні повертатися позивачам без відкриття провадження у відповідних справах.

Зазначена позиція не виключає врахування при розгляді справ щодо спорів, пов'язаних з відмовою органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, аргументів, пов'язаних з національними традиціями позивача, національна належність якого, заявлена ним, не оспорюється. Так, відповідно до пункту 2.16.11 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання , затверджених наказом Міністерства юстиції України 12.01.2011 № 96/5, до прізвища, власного імені, по батькові, які були зазначені без урахування національних традицій, уносяться зміни до актового запису про народження та інших актових записів.

Прикладом належного застосування відповідних нормативних положень є постанова Окружного адміністративного суду міста Києва у справі, предметом розгляду якої є зобов'язання відділу державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві внести зміни в актовий запис про народження неповнолітньої доньки позивачів шляхом зміни її прізвища "Юдіцкас" на "Юдіцкайте" відповідно до литовських національних традицій -57. Суд вказав, що, відповідно до статті 12 Закону України "Про національні меншини в Україні" , кожний громадянин України має право на національні прізвище, ім'я та по батькові, що дає їм право у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім'я та по батькові. Статті 294 та 300 ЦК України також визначають право особи іменуватися відповідно до своєї національної традиції. Зокрема, згідно зі статтею 294 ЦК України у разі перекручення імені фізичної особи воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було допущено у документі, такий документ підлягає заміні. З урахуванням наведених правових норм та литовських традицій суд дійшов висновку про наявність правових підстав щодо зміни прізвища доньки позивачів з Юдіцкас на Юдіцкайте.

Результати узагальнення засвідчують достатньо неоднорідну судову практику щодо розгляду та вирішення справ, пов'язаних з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Вважаємо, що для забезпечення однакового застосування як положень матеріального права згідно із Законом "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та Правилами внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затвердженими наказом Міністерства юстиції України, так і положень КАС України суди повинні враховувати таке.

1. З огляду на положення статей 1, 3, 17 КАС України з урахуванням того, що орган державної реєстрації актів цивільного стану є державним органом - суб'єктом владних повноважень, уповноваженим здійснювати державну реєстрацію актів цивільного стану, яка має публічно-правову природу, спір щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи слід кваліфікувати як публічно-правовий спір, що належать до адміністративної юрисдикції.

Предметом спору щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану, внести зміни до актового запису цивільного стану за заявою особи є власне рішення, дії чи бездіяльність відповідного органу, а не наявність в особи особистого немайнового права.

При розгляді справ, пов'язаних з відмовою органу державної реєстрації актів цивільного стану неприпустимим є вихід адміністративного суду за межі публічно-правових аспектів справи і встановлення юридичних фактів, що мають значення для внесення змін до актових записів цивільного стану. Суд не уповноважений встановлювати достовірність обставин, засвідчених поданими документами, чи іншим способом встановлювати юридичні факти; такі справи належать до цивільної юрисдикції і вирішуються, зокрема, у порядку окремого провадження.

2. В аспекті предметної підсудності відповідно до частини другої статті 18 КАС України справи розглядуваної категорії підсудні окружним адміністративним судам. Розгляд таких справ із застосуванням альтернативної підсудності (місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом), як це визначено частиною третьою статті 18 КАС України, суперечить правовій природі відповідача - державного органу, яким є орган державної реєстрації актів цивільного стану.

3. В аспекті територіальної підсудності до справ досліджуваної категорії слід застосовувати положення частини другої статті 19 КАС України, якою визначена альтернативна підсудність - за місцем проживання (перебування) позивача або за місцезнаходженням відповідача. При визначенні місцезнаходження відповідача слід брати до уваги, що належним відповідачем у справах досліджуваної категорії є орган державної реєстрації актів цивільного стану, уповноважений на розгляд відповідних заяв фізичних осіб частиною третьою статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та пунктом 2.1 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання. У переважній більшості випадків це - орган державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання позивача.

4. Належним позивачем у справах досліджуваної категорії є особа, наділена правом звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану із заявою щодо внесення виправлення чи зміни в актовий запис цивільного стану. Такі особи визначені частиною другою статті 22 Закону "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та пунктом 2.5 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.

При визначенні належного позивача судам слід брати до уваги, що особа може звертатися щодо внесення змін в актовий запис, складений відносно цієї особи; при цьому самі зміни можуть стосуватися персональних даних іншої особи. Водночас особа, якій належать персональні дані, не може вимагати їх зміни в актових записах, складених відносно іншої особи, крім випадків, коли один із батьків, опікун чи піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, представник органу опіки та піклування звертається з відповідною вимогою в інтересах та стосовно актового запису щодо особи, яка має право на подання такої заяви, однак внаслідок недієздатності (обмеженої, часткової чи неповної дієздатності) не може скористатися цим правом особисто.

Особливим є випадок звернення спадкоємця померлого щодо внесення змін в актовий запис цивільного стану померлого. Внесення змін до актових записів цивільного стану, які відображають певні особисті немайнові права особи, після смерті особи не можуть здійснюватися на захист прав померлої особи. Спадкоємець померлої особи, звертаючись щодо внесення таких змін стосовно померлого, має на меті захист свої власних прав, свобод та інтересів.

При розгляді справ про внесення змін до актових записів щодо персональних даних батьків позивача необхідно брати до уваги і власне ставлення цих інших осіб до таких змін. Особливо обережно слід ставитися у таких випадках до зміни персональних даних померлих осіб, власна воля яких щодо цих питань не може бути встановлена.

5. Законодавство не передбачає можливості виступати позивачем у таких справах юридичним особам. Водночас необхідне законодавче уточнення щодо можливості звернення з вимогою про внесення змін до актових записів щодо померлої особи юридичної особи, яка є спадкоємцем за заповітом.

Судова практика засвідчує наявність неузгодженості положень законів "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"; окремі положення останнього вимагають надання юридичній особі права звернення до органів державної реєстрації актів цивільного стану. Законодавець повинен усунути зазначену неузгодженість двох законодавчих актів.

6. Особливу групу складають справи, пов'язані з оскарженням відмови органів державної реєстрації цивільного стану внести зміни до актових записів цивільного стану щодо встановлення або зміни національності особи, щодо якої здійснено запис, або її батьків.

Суди повинні враховувати, що чинним законодавством України не передбачено зазначення в актових записах цивільного стану та свідоцтвах про державну реєстрацію актів цивільного стану національності батьків дитини чи осіб, які вступають у шлюб. Тим самим забезпечується рівність усіх незалежно від національності чи етнічного походження, а також право особи вільно обирати та відновлювати національність. У зв'язку з цим варто визнати, що вимоги про встановлення (зміну) національності особи в актових записах цивільного стану не належать до юрисдикції адміністративних судів, а відповідні позовні заяви повинні повертатися позивачам без відкриття провадження у відповідних справах.

7. Необхідно звернути увагу судів на те, що не може братися до уваги постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.07.95 № 12 "Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану" як така, що не відповідає чинному законодавству України.

8. Непідсудність адміністративним судам справ, пов'язаних із встановленням (зміною) національності особи, не виключає врахування при розгляді справ щодо спорів, пов'язаних з відмовою органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, аргументів, пов'язаних з національними традиціями позивача, національна належність якого, заявлена ним, не оспорюється.

Узагальнення здійснювали суддя Вищого адміністративного суду України Смокович М.І., науковий консультант відділу узагальнення судової практики Богашева Н.В.