Про злочини, вчинені неповнолітніми у 2010 році

Злочинність неповнолітніх завжди була і залишається гострою актуальною правовою та суспільною проблемою, що постійно привертає увагу вчених і практиків. Вона є складовою загальної злочинності та засвідчує тенденції її розвитку в майбутньому. Це зумовлено не лише тим, що неповнолітні завжди визнавалися злочинцями особливого роду, а й тим, що на сьогодні, це - одна з найбільш кримінально-уражених верств населення.

Соціально-економічна криза в Україні, безробіття, невирішені завдання культурно-виховного характеру негативно впливають на формування молодого покоління. В окремих випадках ці явища обумовлюють відчуження неповнолітніх від офіційних інститутів соціалізації.

Розглядаючи проблему злочинності серед неповнолітніх, необхідно виділити сукупність обставин та факторів, що сприяють підвищенню її рівня. Серед них перше місце посідає сім'я, в якій виховується майбутній правопорушник (злочинець), відсутність контролю з боку суспільства (серед неповнолітніх спостерігається незайнятість, не всі діти навчаються у навчальних закладах), відсутність профілактичної та попереджувальної роботи, алкоголізм і наркоманія серед однолітків, тощо.

Найпоширенішим методом боротьби зі злочинністю неповнолітніх є запобігання їй. Це завдання є пріоритетним для правоохоронної системи нашої держави. Суспільство заклопотане, перш за все, тим щоб захистити себе від неповнолітніх правопорушників, і в водночас повернути до нормального життя тих, які стали на хибний шлях.

Велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах. Ефективні правові заходи, які суди застосовують щодо неповнолітніх, можуть реально запобігати вчиненню ними нових злочинів та виправленню підлітків. Здійснюючи правосуддя щодо неповнолітніх, суди мають забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як неповнолітнього підсудного, так й інших учасників процесу.

Особливе значення у запобіганні та профілактиці злочинів серед неповнолітніх мають кримінально-процесуальні, у тому числі й запобіжні заходи, що застосовуються до неповнолітніх. Вони можуть сприяти попередженню злочинів і водночас забезпечити виправлення підлітків.

На сьогодні у законодавстві України відсутні уніфіковані нормативно-правові акти, які регулюють це питання. Однак існують норми щодо здійснення судочинства над особами, які не досягли 18-річного віку. Зокрема, порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх, як передбачено ст. 432 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), визначається за загальними правилами КПК України для провадження кримінальних справ і, крім цього, додатковими нормами, викладеними у главі 36 КПК України "Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх". У цій главі містяться норми про підвищений захист прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві, що полягає: у подвійному представництві інтересів неповнолітнього в суді - його законним представником, наділеним широкими повноваженнями, і захисником (адвокатом); у розгляді додаткових питань, що є складовою предмету доказування в кримінальній справі щодо неповнолітнього, з'ясування умов його життя й виховання, наявності повнолітніх підмовників, інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність; у вирішенні судом додаткових питань при постановлені вироку у справі щодо неповнолітнього (чи можна замінити йому покарання у виді позбавлення волі на інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі); у виділенні справи щодо неповнолітнього, за наявності в ній повнолітніх співучасників злочину, в окреме провадження на стадії досудового слідства. Порядок судочинства у справах про злочини неповнолітніх враховує вікові інтелектуальні, психологічні та інші особливості цих осіб, відсутність у них життєвого досвіду, певне обмеження загальної громадської дієздтності і матеріальної відповідальності та інше.

Діючий закон надає неповнолітнім обвинуваченим, які вчинили злочин у віці до 18 років, додаткові гарантії їх прав і свобод щодо встановлення істини, попереджувального впливу судочинства. Статті Глави 36 КПК України доповнюють загальні правила судочинства та застосовуються поряд із загальними правилами, встановленими КПК України.

Разом з цим в багатьох країнах світу (США, Англії, Бельгії, Франції, Німеччині та ін.), на відміну від України, судочинство у справах про злочини неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами різних модифікацій--1. Діяльність створених судів для неповнолітніх оцінюється вченими-дослідниками досить високо--2.

Правосуддя щодо неповнолітніх має бути складовою частиною процесу національного розвитку кожної країни. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, тому суди повинні врахувати вимоги міжнародних правових актів, зокрема тих, які стосуються здійснення правосуддя відносно неповнолітніх. У міжнародно-правових актах наголошується на необхідність особливого захисту дітей та підлітків.

Упродовж 2003-2007 років Україна підписала ряд конвенцій про захист прав дітей. На сьогодні Міністерство юстиції України виконує 45 двосторонніх та 25 багатосторонніх міжнародних договорів про правову допомогу в цивільних та кримінальних справах.

Крім того, 29 листопада 1985 року Україною було підписано договір, за яким вона взяла на себе обов'язок виконувати Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила). Стаття 2.1 зазначених Правил звертає увагу на необхідність неупередженості їх застосування.

В іншому важливому міжнародному документі - Конвенції про права дитини, прийнятій 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 року та ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція ООН), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього запобіжних заходів. Відповідно до ст. 37 Конвенції "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно з законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більше коротшого відповідного періоду часу".

Основні напрями державної політики України стосовно дітей і заходи щодо її реалізації центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, суспільними інститутами визначено Національною програмою "Діти України" (далі - Національною програмою), затвердженою Указом Президента України від 18 січня 1996 року. У числі основних завдань Програми зазначено здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей.

Виконання основних заходів Національної програми у 1996 - 2000 роках активізувало процеси практичного вирішення проблем поліпшення становища дітей і реалізації положень Конвенції ООН про права дитини, а також сприяло частковому посиленню профілактики підліткової злочинності. З метою вирішення нагальних питань щодо захисту прав дітей Указом Президента України від 24 січня 2001 року затверджено додаткові заходи для забезпечення виконання Національної програми на період до 2005 року Соціальна політика стосовно дітей у 2001-2010 роках спрямована, насамперед, на зменшення впливу негативних явищ, зумовлених реформуванням суспільства. Незважаючи на певне зменшення кількості зареєстрованих злочинів, вчинених неповнолітніми, рівень злочинності серед підлітків залишається високим. Так, у 2010 році засуджено 10 883, або 1 % неповнолітніх, які раніше вчиняли злочини і притягувалися до кримінальної відповідальності. Апеляційні суди областей зауважують про негативну тенденцію послаблення з боку кримінальної міліції та комісій у справах неповнолітніх контролю за поведінкою засуджених, які були звільнені від відбування покарання з випробуванням. Злочинність у дитячому середовищі вимагає удосконалення профілактичної роботи, пошуку ефективних форм взаємодії всіх заінтересованих організацій, діяльність яких спрямована на запобігання втягненню підлітків у протиправну діяльність. Законом України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 року (зі змінами від 12 жовтня 2010 року), виходячи із положень Конституції України та Конвенції ООН, визначено правові основи діяльності органів, служб та спеціальних установ, на які покладено здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли 18-річного віку.

Статтею 6 зазначеного Закону передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який діє згідно з відповідним Положенням, що було затверджено спільним Наказом Верховного Суду України, Міністерства юстиції України та Міністерства освіти України від 15 листопада 1995 року. Інститут судових вихователів мав здійснити комплекс заходів щодо виконання судових рішень відносно неповнолітніх, їх батьків (усиновителів), опікунів (піклувальників), але такий інститут у даний час практично не діє.

Роз'яснення судам із питань застосування законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх надані Пленумом Верховного Суду України у постановах:

а) від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами України законодавства в справах про злочини неповнолітніх" № 5;

в) від 22 грудня 1995 року № 21 "Про практику застосування судами примусових заходів виховного характеру" (зі змінами, внесеними постановою від 03 грудня 1997 року №12).

Із часу прийняття зазначених постанов відбулися значні зміни в правовій сфері - 28 червня 1996 року прийнято Конституцію України, в якій людина, її життя і здоровўя, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Держава гарантує утвердження й забезпечення прав і свобод людини. З 1 вересня 2001 року набрав чинності новий Кримінальний кодекс України (далі - КК України), було значно оновлено Кримінально-процесуальний кодекс України (Законами України від 21 червня 2001 року, 12 липня 2001 року та 07 липня 2010 року до нього внесені суттєві зміни та доповнення).

З метою вивчення стану розгляду судами кримінальних справ про злочини неповнолітніх та дослідження питань застосування чинного законодавства України, що передбачає відповідальність за такі злочини, виявлення складних питань у судовій практиці та з'ясування можливих шляхів їх вирішення було проведено аналіз судової практики про злочини неповнолітніх.

Стан підліткової злочинності викликає глибоке занепокоєння та зумовлює необхідність пошуку нових засобів її попередження, вжиття додаткових заходів з боку державних органів і громадськості, що сприятимуть поступовому скороченню злочинних проявів у середовищі неповнолітніх. Серед загальних заходів профілактики зазначених явищ вкрай важливою є процесуальна діяльність органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. У цій роботі необхідно значно підвищити якість розслідування і судового розгляду зазначеної категорії кримінальних справ.

Аналіз статистичних даних свідчить, що рівень криміналізації у підлітковому середовищі залишається достатньо високим. У 2010 році за розслідуваними справами неповнолітніми було вчинено 17,3 тис. злочинів, що на 12,3 % більше ніж в аналогічному періоді минулого року, в тому числі 8,7 тис. тяжких та особливо тяжких. Питома вага цих злочинів у структурі злочинності серед неповнолітніх становить 50,4 %. Питома вага тяжких та особливо тяжких злочинів за розслідуваними справами становила 7,6 % [7,9 %]. Неповнолітніми особами було скоєно 76 умисних убивств, у 118 випадках нанесено умисні тяжкі тілесні ушкодження, вчинено 43 зґвалтування, майже 1,6 тис. грабежів, 378 розбійних нападів та 318 фактів незаконного заволодіння автомобілями. Більше половини (66,6 %) злочинів, скоєних неповнолітніми, становлять крадіжки чужого майна, їх вчинено 11,5 тис., у тому числі із квартир - 1,8 тис. Майже кожний четвертий підліток у 2010 році вчинив злочин у віці 14 - 15 років (4,3 тис.).

За даними Державної судової адміністрації України кількість кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми, що перебували на розгляді судів першої та апеляційної інстанцій збільшилася з 11 тис. (2009 рік) до 12,2 тис. (на 10,9%). Провадженням закінчено 82,9 % від числа справ, що перебували на розгляді [79,9 %]. З постановленням вироку судами розглянуто 8,5 тис. справ, що на 27,1 % перевищує показник попереднього року. Помітно зменшилася кількість справ, провадження у яких закрито, зокрема у 1 185 справах [1 659] що на 28,6 % менше ніж у 2009 році.

У 2010 році судами повернуто на додаткове (досудове) розслідування 236 кримінальних справ стосовно неповнолітніх, що на 3,7 % менше ніж у попередньому звітному періоді.

Дещо менше виявлено фактів тяганини при розгляді справ щодо неповнолітніх. Відповідно до ст. 40 Конвенції про права дитини (1989 року) будь-яке рішення щодо неповнолітнього має невідкладно прийматися компетентним чи судовим органом у ході справедливого слухання згідно з законом. Так, протягом 2010 року з порушенням строків, передбачених статтями 241, 256 КПК України, призначено до судового розгляду 112 кримінальних справ [145] щодо неповнолітніх або 1,1 % від розглянутих. Найбільші порушення процесуальних строків при призначенні до розгляду таких справ допускають суди Рівненської - 6,6 %, Львівської ­­- 6,4 % областей та міста Києва - 3,3 %.

Важливим засобом запобігання злочинності серед неповнолітніх є встановлення і притягнення до кримінальної відповідальності дорослих осіб, які втягнули їх у вчинення злочину. У 2010 році засуджено 3,1 тис. неповнолітніх, які вчинили злочини за участю дорослих, що на 36,6 % більше, ніж у попередньому році. Майже третина (28,1 %) засуджених підлітків вчинили злочини разом із дорослими, інколи - під їх безпосереднім впливом. Це, перш за все, корисливі пропозиції, прохання, поради або нерідко залучення до спільного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів. Часто раніше судимі дорослі втягують у злочинну діяльність молодь. Залучення підлітків до вживання алкоголю та наркотиків створює додаткові мотиви для вчинення злочинів. У 2010 році засуджено 19,5% (2,1 тис.) неповнолітніх, які вчинили злочини у стані алкогольного сп'яніння. За вчинення злочинів у групі засуджено 6,3 тис. неповнолітніх, що становить 58,3 % до числа засуджених [5 тис. або 58,4 %].

У 2010 році судами за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність засуджено 982 особи [537].

Кількість засуджених неповнолітніх в 2010 році зросла на 27,2 %, і становила 10,9 тис. [8,6 тис.]. Зокрема таке збільшення вібулося у Хмельницькій - на 77,2 %, Житомирській - 75,9 %, Кіровоградській - 68,9 %, Миколаївській - 53,8 %, Луганській - 52,3 % областях та місті Севастополі - на 68,6 %.

Майже 30 % засуджених неповнолітніх на момент вчинення злочинів ніде не навчалися і не працювали. Так, у 2010 році кількість таких осіб становила 2,9 тис. Однією з причин вчинення злочинів є п'янство неповнолітніх. У стані алкогольного сп'яніння вчинив злочин практично кожний п'ятий засуджений підліток.

У 2010 році кількість засуджених неповнолітніх осіб, які на момент вчинення злочинів виховувалися у неповних сім'ях, становила 4,7 тис. або 43,6 % від числа засуджених [3,7 тис. або 43,1 %]. Таких дітей нерідко використовують для вчинення протиправних дій злочинні угрупування.

Згідно з чинним кримінальним законодавством до неповнолітніх, визнаних винними, у вчиненні злочину, судом може бути застосовано такі основні види покарань як штраф, громадські або виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк та додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Так, у 2010 році на 7,6 % збільшилася кількість неповнолітніх осіб засуджених до позбавлення волі, і становила 2 тис. або 18,7 % від числа таких засуджених [1,9 тис. або 22,0 %]. Найбільша їх кількість відмічається в Донецькій - 323, Дніпропетровській областей - 191, Луганській - 170, Одеській - 114 областях та Автономній Республіці Крим - 103. Число неповнолітніх осіб, засуджених до позбавлення волі, характеризується такими даними: 1 рік включно - 123 [95]; від 1 до 2 років - 191 [156]; від 2 до 5 років - 1,3 тис. [1,2 тис.]; від 5 до 10 років - 326 [370]. До позбавлення волі у минулому році неповнолітніх було засуджено неповнолітніх за вчинення таких злочинів: за умисне вбивство - 158 [149], умисне тяжке тілесне ушкодження - 74 [93], зґвалтування - 82 [70], крадіжки - 920 [600] (45,3 % всіх засуджених підлітків до позбавлення волі), грабіж - 332 [411], розбій - 245 [285], незаконне заволодіння транспортними засобами - 139 [160], хуліганство - 31 [51], злочини у сфері обігу наркотичних засобів - 50 [49] тощо.

Аналізуючи наведені статистичні дані, можна прийти до висновку, що суди переважно дотримуються рекомендацій, зазначених у ст. 17.1 "с" Пекінських правил 1984 року про те, що позбавлення волі може застосовуватися до неповнолітнього тільки за серйозні злочини із застосуванням насильства або за неодноразове вчинення інших серйозних злочинів.

Судами було звільнено від покарання з випробуванням із застосуванням ст. 104 КК України 7,6 тис. або 69,4 % неповнолітніх засуджених [5,7 тис. або 66,4 %]. Значна їх частка відмічається в Закарпатській - 82,1 %, Одеській - 77,7 %, Рівненскій - 76,0 %, Харківській - 75,5 %, Волинській - 75,3 %, Кіровоградській - 75,2 % та інших областях.

Інші види основних покарань застосовуються до неповнолітніх рідко. Так, арешт призначено 85 неповнолітнім, виправні роботи - 3, громадські роботи - 522, штраф - 535. Додаткові покарання у виді штрафу в 2010 році до неповнолітніх не застосовувались, четверо неповнолітніх осіб позбавлені права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Виправдано судами четверо неповнолітніх осіб.

У 2010 року судами застосовано примусові заходи виховного характеру до 1,9 тис. неповнолітніх, що на 26,3 % більше, ніж у минулому році [1,5 тис.], зокрема у Донецькій - 223 особи, Луганській - 126, Дніпропетровській - 132, Кіровогорадській - 86, Запорізькій - 121, Одеській області - 87 та Автономній Республіці Крим - 96. Більше половини (71,8 %) неповнолітніх, до яких застосовано примусові заходи виховного характеру вчинили суспільно небезпечні діяння у віці від 11 до 14 років. Відповідно до ч. 2. ст. 105 КК України, суди минулого року застосували до неповнолітніх такі примусові заходи виховного характеру: застереження - до 215 підлітків (11,5 %); передача під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють - 1,8 тис. (98,2 %); зобов'язання відшкодувати заподіяні майнові збитки - 1; обмеження дозвілля - 64 (3,4 %); направлення до спеціальної навчально-виховної установи: школи - 124 (6,6 %); професійних училищ соціальної реабілітації - 21 (1,1 %).

Під нагляд батьків у 2010 році всього було передано судами 1,8 тис. неповнолітніх, до яких застосовано примусові заходи виховного характеру [1,4 тис. або 92,4 %]. Серед цих осіб вчинили суспільно небезпечні діяння, зокрема злочини проти власності - 1,4 тис., умисні вбивства - 3, умисні тяжкі тілесні ушкодження - 10, зґвалтування - 2, злочини проти громадського порядку та моральності - 64, проти безпеки руху - 21, у сфері обігу наркотичних засобів - 62. Проте, як свідчить судова практика, примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батьків, у багатьох випадках є мало ефективним, оскільки багато таких неповнолітніх давно вийшли з-під контролю батьків або батьки негативно впливають на них чи позбавлені батьківських прав, тобто діти передані під нагляд батьків, які вже виявили неспроможність виховувати свою дитину належним чином, а то й самі втягнули її у злочинну діяльність.

Невиконання батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей сприяє вчиненню неповнолітніми правопорушень. У 2010 році судами накладено адміністративні стягнення за ухилення батьків від виховання неповнолітніх дітей стосовно 35,8 тис. осіб, що на 8,9 % більше, ніж у попередньому році. Накладено штрафи на 19,5 тис. осіб на загальну суму 982,7 тис. грн, із них сплачено добровільно 292,4 тис. грн.

Узагальнення встановило, що суди переважно забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини неповнолітніх. Разом з тим, є випадки, коли суди неналежно виконують вимоги процесуального закону, що визначають умови і порядок розгляду справ про злочини неповнолітніх, припускаються помилок при застосуванні закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх та істотно порушують вимоги кримінально-процесуального закону. Відмічається намагання деяких суддів розглядати справи щодо неповнолітніх у спрощеному порядку без додержання процесуальної процедури. Не в усіх справах належно з'ясовуються причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів, а постановлені з цього питання окремі ухвали (постанови) не завжди виконуються. За матеріалами апеляційних судів, з використанням даних судової статистики було вивчено питання судової практики розгляду справ про злочини неповнолітніх.

З метою забезпечення правильного та однакового застосування законодавства при розгляді справ про злочини неповнолітніх, усунення недоліків і помилок, які допускаються судами першої та апеляційної інстанцій, Пленум Верховного Суду України дав відповідні рекомендації та роз'яснення судам із питань застосування законодавства щодо кримінальної відповідальності неповнолітніх, викладені у постанові "Про застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх" від 16 квітня 2004 року № 5. Крім того, Верховним судом України надано рекомендації стосовно поліпшення якості розгляду справ цієї категорії від 26 вересня 2003 року.

Ідея спеціалізації розгляду справ про злочини неповнолітніх з'явилася ще на початку 90-х років. Вже тоді були спроби створення так званих ювенальних судів, передбачених Концепцією судово-правової реформи, схваленою постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року.

На необхідність створення такої спеціалізації неодноразово наголошували і спеціалісти, зауважуючи, що до цієї категорії справ під час розгляду необхідно залучати педагогів, медиків та психологів, підтримуючи зв'язки з представниками органів охорони здоров'я, освіти, соціальних служб.

Світова практика свідчить, що такі суди є в багатьох країнах світу і їх діяльність себе виправдовує. Це сприяє усуненню негативного впливу на неповнолітніх під час розгляду справ, створює додаткові гарантії захисту законних інтересів цієї категорії осіб.

Наприклад, Польща - єдина країна Східної Європи, де діють спеціальні суди, які займаються розглядом злочинів, вчинених неповнолітніми, а в Угорщині, Румунії існує лише спеціалізація суддів у цій сфері. У таких державах як Японія, Австрія, Іспанія справи про злочини неповнолітніх розглядаються в сімейних судах, проте такі суди мають переважно цивільно-правову орієнтацію, тому поряд із ними функціонують і суди у справах неповнолітніх.

Судочинство у справах про злочини неповнолітніх здійснюється спеціалізованими судами різних модифікацій і в таких країнах як США, Великобританія, Бельгія, Франція, Німеччина. Діяльність цих судів оцінюється вченими досить високо. Досвід свідчить, що наявність спеціалізованих суддів з розгляду справ, вчинених неповнолітніми, позитивно позначається як на якості розслідування і розгляду справ такої категорії, так і на профілактиці злочинності серед неповнолітніх загалом.

Узагальнюючи судову практику України встановлено, що протягом 2010 року суди апеляційної та касаційної інстанцій України на забезпечення виконання вимог Конституції України дотримувались наданих рекомендацій Верховного Суду України від 26 вересня 2003 року. Розгляд кримінальних справ даної категорії був закріплений за суддями з числа найбільш кваліфікованих та досвідчених, які володіють специфікою їх розгляду.

Так, на виконання рекомендацій Верховного Суду України від 26 вересня 2003 року в апеляційному суді Львівської області було запроваджено спеціалізацію судів з розгляду справ цієї категорії, що позитивно вплинуло на якість та оперативність розгляду справ щодо неповнолітніх.

В апеляційному суді Хмельницької області було створено спеціалізовану колегію для розгляду справ щодо неповнолітніх, до складу якої входять найбільш досвідчені судді, постійно проводяться узагальнення з цього питання. Впровадження спеціалізації з розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх дало свій позитивний результат, про що свідчить незначна кількість скасування.

Водночас, не можна залишати без уваги ту обставину, що судова реформа внесла свої корективи у вирішення важливого питання щодо створення спеціалізованих колегій, зокрема ст. 16-2 КПК України визначено, що кримінальні справи, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів.

Крім того, відповідно до Рішення Ради суддів України від 30 листопада 2010 року № 30 (із змінами та доповненнями), автоматичний розподіл судових справ між суддями здійснюється з урахуванням спеціалізації суддів. Автоматичний розподіл судових справ між суддями в судах, у яких відсутня спеціалізація або її застосування неможливе, здійснюється між усіма суддями. Спеціалізація суддів визначається рішенням зборів суддів відповідного суду.

Слід відмітити, що наявність впровадженої системи документообігу та авторозподілу справ не позбавляє голів судів від обов'язку належним чином організовувати роботу суду, зокрема постійно проводити семінарські заняття, на яких обговорювати проблемні питання, що виникають під час розгляду справ цієї категорії, залучати до участі у них фахівців в галузі педагогіки та психології, обговорювати на оперативних нарадах причини скасування та зміни судових рішень, постановлених за результатами розгляду справ з метою недопущення аналогічних помилок у подальшому, тощо.

Наприклад, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області бере участь у проекті "Реформування ювенальної юстиції". В рамках цього проекту протягом 2010 року в суді проводились семінари за участю суддів, яким доручено розгляд справ про злочини вчинені неповнолітніми, із залученням батьків неповнолітніх, педагогів та психологів, працівників служби у справах неповнолітніх та відділів кримінальної міліції у справах дітей.

Слід звернути увагу, що протягом 2010 року апеляційними судами було проведено ряд заходів з метою поліпшення якості розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми, зокрема проведено семінарські заняття (Апеляційний суд Запорізької області), проведено узагальнення практики розгляду справ щодо неповнолітніх (Апеляційний суд Кіровоградської області), висвітлено питання про злочинність серед неповнолітніх у засобах масової інформації (Апеляційний суд Херсонської області).

Позитивною є практика Рубежанського, Алчевського міських суддів Луганської області, де протягом року проводились семінарські заняття із залученням фахівців у галузі педагогіки та психології. Водночас за необхідності при провадженні кримінального судочинства у справах цієї категорії, педагогів та психологів запрошували у судове засідання для надання суду кваліфікованих пояснень або роз'яснень причин та умов, які могли сприяти вчиненню неповнолітніми підсудними злочинів стосовно психологічного стану неповнолітніх на момент вчинення ними злочину.

Загалом, як свідчить проведене узагальнення, порушень щодо дотримання спеціалізації під час розгляду справ даної категорії виявлено не було. В цілому більшість справ про злочини, вчиненні неповнолітніми, розглядалися суддями відповідно до наказів голів судів про закріплення розгляду справ про злочини, вчинені неповнолітніми, за окремими суддями.

Разом з цим, незважаючи на вжиті судами заходи, є випадки розгляду справ із порушенням спеціалізації.

Такі порушення мали місце у Козелецькому районному суді Чернігівської області, Березнегуватському районному суді Миколаївської області, Первомайському міськрайонному суді Миколаївської області, Ленінському районному суді Миколаївської облсті, Орджонікідзевському, Жовтневому, Токмацькому, Мелітопольському, Веселівському місцевих судах Запорізької області.

Переважно причинами таких порушень були відпустки або хвороби суддів, за якими наказами голів судів закріплено розгляд справ вказаної категорії, закінчення повноважень або велике навантаження судді.

Також мали місце випадки, коли суддя, за яким закріплено розгляд справ про злочини неповнолітніх, під час досудового розслідування вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи, у зв'язку з чим не міг брати участі у розгляді справи (ч. 2-1 ст. 54 КПК України ).

Не можна залишити без уваги і ту обставину, що в деяких судах не дотримуються рекомендації щодо спеціалізації розгляду справ про злочини, вчиненні неповнолітніми з підстав відсутності фактичної чисельності судів. Таким судом, наприклад, є Арбузинський районний суд Миколаївської області, де при штатній чисельності трьох посад суддів, фактично працює лише двоє.

Існують приклади, коли наслідки порушення спеціалізації розгляду справ вплинули на якість розгляду справи.

Так, вироком Кам`янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 17.05.2010 року Я. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 104 КК України останнього було звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 09.08.2010 року вирок суду від 17.05.2010 року змінено, Я. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 104 КК України останнього було звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Постановляючи вирок, суд першої інстанції не врахував, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до ст.ст. 75 - 78 КК України з урахуванням положень ст. 104 КК України, як підстави для прийняття такого рішення.

Підсумовуючи викладене, можна зазначити, що судами в цілому виконуються рекомендації Верховного Суду України щодо розподілу справ за спеціалізацією.

Обмеження попереднього розгляду справи певними строками є однією з важливих гарантій права обвинуваченого на швидкий і справедливий суд, закріпленого в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, прийнятому Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року (пп. "с" п. 3 ст. 14). Сприяє таке обмеження і захисту прав потерпілого.

Відповідно до ст. 241 КПК України справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду.

Питання про те, чи є конкретна справа складною, вирішується в кожному випадку з огляду на її обсяг, кількість епізодів злочинної діяльності, кількість обвинувачених, особливості доказів, які належить дослідити.

Аналіз наданих даних свідчить про те, що суди здебільшого дотримуються строків попереднього розгляду справ та призначення справ до судового розгляду, проте ще не рідко трапляються випадки порушення таких строків.

У 2010 року з порушенням строків, передбачених ст. 241 КПК України було призначено 112 справ, серед яких справа за обвинуваченням неповнолітніх П., Г., К. засуджених Жовківським районним судом Львівської області за ч. 2 ст. 186 КК України, яка надійшла до суду 07.04.2010 року, попередній розгляд якої було призначено на 03.08.2010 року; справа за обвинуваченням Г., засудженого Южноукраїнським міським судом Миколаївської області за ч. 1 ст. 296 КК України, надійшла до суду 16.07.2010 року, тоді як призначена до попереднього розгляду тільки 03.08.2010 року, тобто через 18 днів з дня надходження до суду; справа за обвинуваченням неповнолітніх П., Е. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, яка надійшла до Нижньогородського районного суду Аатономної Республіки Крим 15.12.2009 року, а до попереднього розгляду призначена на 20.01.2010 року; кримінальна справа стосовно М. засудженого вироком Краснолучанського міського суду Луганської області за ч. 1 ст. 189 КК України, яка надійшла до суду 12.04.2010 року, була призначена до попереднього розгляду на 31.05.2010 року.

Мали місце випадки порушення строків призначення справи у Придніпровському районному суді м. Черкаси, - справа за обвинуваченням Л. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, надійшла до суду 26.08.2010 року, проте попереднє судове засідання було проведено лише 29.09.2010 року, тобто більш ніж через місяць, у зв'язку з перебуванням судді в нардчій кімнаті по іншій кримінальній справі.

Виявлені в ході узагальнення порушення спричинені насамперед неналежною організацією роботи суду, зокрема, перебуванням суддів, у провадження яких передані справи, у плановій або додатковій відпустках, відрядженнях, на лікарняному.

Відповідно до вимог діючого законодавства України, закон не передбачає можливості зволікати з призначенням справи до попереднього розгляду через велику кількість справ, що надходять на розгляд судів чи передані тому чи іншому судді, у зв'язку з неукомплектованістю штату суддів, недостатньою кількістю залів судових засідань тощо. Порушення передбачених ст. 241 КПК України строків з посиланням на такі обставини може бути підставою для реагування вищестоящими судами, шляхом винесення окремих ухвал.

Не можна залишити без уваги і ту обставину, що судді інколи зловживають положеннями ст. 241 КПК України, призначаючи попередній розгляд справи в межах максимально встановленого законом строку - тридцяти діб.

Такі порушення мали місце у Світловодському міськрайонному суді Кіровоградської області. Кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього Ш., у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України надійшла на адресу суду 01.07.2010 року, а призначена до попереднього розгляду на 20.07.2010 року, тобто пізніше ніж у 10-денний термін. Як з'ясувалося, таке порушення не було викликано складністю справи чи її об'ємністю, оскільки обсяг матеріалів справи був незначний - не перевищував 100 арк., а підсудний свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, щиро розкаявся у скоєному.

Між тим, трапляються поодинокі випадки суб'єктивних причин відкладення попереднього розгляду справи, зокрема через неявку в судове засідання учасників процесу, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи.

Так, кримінальна справа за обвинуваченням С., яка надійшла до Ульянівського районного суду м. Миколаєва 18.12.2009 року, до попереднього розгляду призначена на 29.12.2009 року, проте у зв'язку з неявкою в попереднє судове засідання підсудного, попередній розгляд справи було відкладено на 13.01.2010 року. Суд, відкладаючи попередній розгляд справи не вірно застосував положення ч. 1 ст. 240 КПК України, зміст якої полягає в тому, що попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора, неявка інших учасників процесу, в тому числі підсудного, не перешкоджає розгляду справи, у зв'язку з чим порушив строки попереднього розгляду справи.

Матеріали узагальнення свідчать про переважне дотримання судами вимог ст. 256 КПК України, згідно якої справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи - не пізніше двадцяти діб з дня попереднього її розгляду, проте мають місце, випадки порушення строків, передбачених чинним законодавством України.

Наприклад, кримінальна справа відносно неповнолітнього С., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, надійшла до Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим 01.07.2010 року, до попереднього розгляду призначена в межах строків, встановлених ст. 241 КК України, проте судовий розгляд справи призначений на 26.08.2010 року, тобто за межами максимального строку, визначеного ст. 256 КПК України.

Такі порушення виявлено у Ковпаківському районному суді м. Суми - кримінальна справа за обвинуваченням Я. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України; Зарічному районному суді с. Суми - кримінальна справа відносно Ш. засудженого за ч. 1 ст. 185 КК України; Автозаводському районному суді м. Кременчука - кримінальна справа стосовно В., Я. у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 296 КК України.

При цьому у всіх вказаних випадках суд посилався на складність справи, як на підставу для максимального строку необхідного для більш повного з'ясування обставин справи, однак жодного разу це твердження не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи.

Аналізуючи практику судів, можна зауважити, що причинами порушення строків, визначених ст.ст. 241, 256 КПК України є незадовільна організація судових процесів, зниження рівня виконавчої дисципліни, несвоєчасне оформлення документів, недостатній контроль за цим з боку голів судів.

В цілому суди розглядають справи про злочини, вчиненні неповнолітніми в розумний строк, протягом якого намагаються забезпечити виконання відповідних процесуальних дій та належну підготовку справи до розгляду в судовому засіданні.

Незважаючи на те, що судді орієнтовані на необхідність якісного та своєчасного розгляду справ про злочини, вчиненні неповнолітніми, трапляються непоодинокі випадки тривалого розгляду справ зазначеної категорії.

Як свідчать статистичні данні, переважну більшість справ про злочини неповнолітніх розглянуто в строки до двох місяців, однак певний відсоток справ розглядався протягом понад три місяці, а деякі справи розглянуті в термін понад шість місяців.

Порушення розумних строків у справах про злочини, вчиненні неповнолітніми пояснюється їх складністю в організації судового процесу, зокрема неявкою підсудних, щодо яких як запобіжній захід обрано підписку про невиїзд, їх законних представників, захисників, свідків, потерпілих та їх представників в судове засідання, поданням учасниками процесу, клопотань про перенесення слухання справи за різних обставин, ознайомлення з матеріалами справи.

Так, кримінальна справа відносно неповнолітньої обвинуваченої Д., запобіжним заходом для якої було обрано підписку про невиїзд, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України надійшла до Красногвардейського районного суду Автономної Республіки Крим 17.05.2010 р. За результатами проведеного 28.05.2010 р. попереднього розгляду, справу призначено до судового розгляду на 07.06.2010 р. Розгляд справи неодноразово відкладався на 14.06.2010 р., 22.06.2010 р., 29.06.2010 р.,12.07.2010 р., 22.07.2010 р. через постійну неявку підсудної та її законного представника. Підсудна про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась судом у встановленому законом порядку, крім того про судове засідання призначене на 29.06.2010 р. була сповіщена особисто, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, проте в судові засідання не з'являлась. На запитання суду законний представник підсудної стверджувала про відсутність інформації про місцезнаходження доньки. Привод підсудної не дав результатів, відповідно до рапорту Красногвардійського РВО ГУ МВС України в Автономної Республіки Крим підсудна за місцем проживання не мешкає, встановити її місце знаходження не можливо. Постановою суду від 22.07.2010 р. неповнолітню підсудну Д. оголошено в розшук. 22.02.2011 р. підсудна доставлена в суд та постановою суду від 22.02.2011 р. їй змінено запобіжній захід з підписки про невиїзд на взяття під варту. Справу призначено до розгляду на 16.03.2011 р. за результатами якого постановлено вирок.

Сдлід зазначити, що хоча взяття під варту як запобіжній захід може застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, судом за вказаних обставин було правильно вирішено питання про заміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту, оскільки ухилення від суду є безпосередньою підставою для зміни запобіжного заходу підсудному з метою забезпечення виконання процесуальних рішень.

Нехтування законом у частині неявки до суду вбачається не тільки з боку підсудних та їх законних представників, а і з боку свідків та потерпілих, які також є учасниками судового процесу, на яких законодавством покладо обов'язок виконання вимог суду. Зокрема яскравим прикладом неповаги до суду, яке потягло за собою правові наслідки, може бути кримінальна справа відносно неповнолітнього К., обвинуваченого у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК України, яка перебувала в провадженні Якимівського районного суду Запорізької області понад рік (з 05.05.2009 р. по 05.08.2010 р.). Причиною такого тривалого розгляду стала неявка свідків в судові засідання, призначені на 29.07.2009р., 01.10.2009р., 11.11.2009р., 03.12.2009р., 10.12.2009р., 26.01.2010р., 22.03.2010р., 01.06.2010р. Суд, забезпечуючи явку учасників процесу, вжив відповідних заходів шляхом винесення постанов про їх привід, проте тривале не виконання процесуальної вимоги потягло за собою закриття провадження у справі за спливом строку притягнення до відповідальності підсудного.

Питання забезпечення явки в судове засідання свідків є нагальною проблемою не тільки кримінального судочинства, а й судочинства в цілому, оскільки всі свідки у справі повинні бути допитані в судовому засіданні. Ця вимога закону направлена на виконання принципу безпосередності дослідження доказів у суді та обов'язку суду ґрунтувати судові рішення лише на тих доказах, що досліджувались в ході судового слідства

Разом з тим, судді, виходячи із загально встановлених правил, інколи не застосовують положення ст. 306 КПК України, яка встановлює виняток із цього загального положення. Дана норма передбачає випадки, коли можливий не безпосередній допит свідка, а лише оголошення його свідчень. Перелік таких випадків є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

Фактично ситуація, коли оголошуються показання свідка, які він давав в ході дізнання або досудового слідства, не порушує принципу безпосередності дослідження показань свідка в суді.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 306 КПК України можливе оголошення показань свідка, явка якого до суду неможлива. Слід зауважити, що оголошення показань свідків, які не з`явились в судове засідання, можливе лише за умови письмового підтвердження отримання свідком судової повістки та підтвердження даних про поважні причини, що перешкоджають явці свідка в судове засідання. В інших випадках неявки свідка в судове засідання головуючий суддя вправі застосувати положення, визначені ст. ст. 70, 71 КПК України.

Судова практика свідчить про те, що судді не застосовують положення ст. 306 КПК України, крім того, найчастіше в матеріалах справи відсутні будь-які дані на підтвердження отримання свідком виклику до суду. Зазвичай суди не з'ясовують причини неявки та відповідним чином не реагують на це.

Звичайно, не можна залишити без уваги і ту обставину, що інколи свідки не з'являються до суду через свою правову безграмотність і байдужість до справи. В таких випадках, у разі повторної неявки в судове засідання свідка, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, судам слід роз'яснювати свідкам правові наслідки такої неявки, передбачені ст. ст. 70, 71 Кримінально-процесуального кодексу України та ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення України в частині накладення штрафу в розмірі передбаченому законодавством.

Причинами тривалого розгляду кримінальних справ є відкладення у зв'язку із неявкою потерпілих, якими іноді є неповнолітні.

У більшості таких випадків, як свідчить практика, суди вживають відповідних заходів передбачених законом щодо залучення вказаних осіб до розгляду справи, зокрема надсилають повістки із повідомленням не тільки на адресу потерпілого, а й на адресу навчального закладу у якому він навчається, з проханням забезпечити явку в судове засідання. Такі заходи слід визнати ефективними, оскільки в більшості випадків сприяють явці потерпілого.

Крім того, складність організації розгляду справ такої категорії пов'язана з обов'язковим залученням до участі у справі захисників, які зазвичай виконують свої професійні обов'язки на безоплатній основі, а відтак не зацікавлені у явці до органів досудового слідства та суду, у зв'язку з чим суди витрачають забагато часу для повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають значення у справі.

Як приклад, справа Крижопільського районного суду Вінницької області справа за обвинуваченням К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, одержана судом 22.02.2010 року, а розглянута 17.12.2010 року. Причинами тривалого розгляду стала відмова підсудного та його законного представника від призначеного державою захисника, оскільки захист підсудного не був достатньо кваліфікованим. Вирішення питання про призначення іншого, більш досвідченого захисника та подальше його ознайомлення з матеріалам справи потягло за собою неодноразові перенесення слухання справи.

Зволікання з боку захисту під час розгляду справи надає суду право вжиття відповідних заходів реагування (винесення окремих постанов/ухвал з направленням їх до керівних органів), з метою запобігання в подальшому зривів розгляду справи. Крім того, повідомлення керівних органів про порушення є обов'язком суду, а не його правом.

Як вбачається з матеріалів узагальнення, причинами тривалого розгляду справ також є неналежне виконання працівниками досудового слідства окремих доручень, винесених у порядку ст. 315-1 КПК України, постанов суду про привід учасників процесу. На сьогодні, привід підсудних, свідків, потерпілих є одним з проблемних питань кримінально-процесуального законодавства через неврегульованість та складність у виконанні постанов про привід органами внутрішніх справ.

Так, Кіровоградським районним судом тричі відкладалвся розгляд кримінальної справи за обвинуваченням Ш. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, у зв'язку з невиконанням постанов суду про привід свідків.

Відкладання розгляду справи через невиконання або неналежне виконання працівниками міліції, яким доручається такий привід, своїх обов'язків (зокрема, ненадання суду матеріалів, рапортів, поясненя щодо причин його невиконання) позбавляє суд можливості приймати рішення щодо можливого розгляду справи за відсутності нез`явившихся осіб.

Іноді тривалий розгляд справ про злочини, вчиненні неповнолітніми викликаний проведенням перевірок заяв підсудного про застосування до нього недозволених методів досудового слідства або зміною прокурором обвинувачення в суді.

Наприклад, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу розглядав справу за обвинуваченням Б. та О. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, 7 місяців 1 день у зв'язку з тим, що після проведеної судово-психіатричної експертизи, прокурор у межах наданих йому повноважень змінив обвинувачення підсудним.

В іншому випадку кримінальна справа за обвинуваченням К., у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, яка надійшла на адресу суду 22.02.2010 року і перебувала в провадженні судді до 17.12.2010 року. Причинами тривалого розгляду стало заявлене прокурором клопотання про винесення судового доручення з метою перевірки і уточнення фактичних даних щодо застосування неправомірних дій органами дізнання відносно підсудного К. Зазначене клопотання судом було задоволено, в порядку ст. 315-1 КПК України винесено постанову щодо перевірки обставин.

У поодиноких випадках кримінальні справи зазначеної категорії розглядались суддями понад 6 місяців з об'єктивних на те причин, а саме: через необхідність проведення судово - психіатричної експертизи щодо неповнолітніх та тривалим її проведенням.

Наприклад, кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього І. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України надійшла до суду 06.07.2010 р. Постановою суду від 14.07.2010 року справу призначено до розгляду, проте 04.08.2010 р. до суду надійшла ще одна справа за обвинуваченням І. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Постановою суду від09.08.2010 р. справи були об'єднані в одне провадження та призначені до розгляду на 09.08.2010 р. В призначеному на 09.08.2010 р. суд за клопотання захисника підсудного призначив у справі амбулаторну судово - психіатричну експертизу. Після повернення кримінальної справи 10.09.2010 р. з висновком експерта, 28.09.2010 р. справа була розглянута з постановленням вироку. Кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього К. та ще двох повнолітніх обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України надійшла до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим 27.08.2009 р. Постановою суду від 18.02.2010 р. у справі було призначено судово-психіатричну експертизу для визначення психіатричного стану неповнолітнього К. Справа з актом амбулаторної експертизи надійшла з експертної установи 14.06.2010 р. Вирок постановлений 30.07.2010р., отже проведення експертизи протягом 4 місяців спричинило порушення строків розгляду справи.