Незважаючи на чинне правове поле, розвиток ювенальної юстиції на державному рівні відбувається досить повільно, вирішити радикальним чином проблему не вбачається можливим. На сьогодні в Україні немає ювенальної юстиції як автономної системи зі своїми принципами, метою, організаційними процедурами, правовою регламентацією.
Розгляд кримінальних справ неповнолітніх відбувається, як і раніше, в контексті загальних принципів та норм кримінальної юстиції і має лише деяку специфіку, скорше пов'язану з ідеями пом'якшенням кримінальної відповідальності без радикальної зміни самої системи. Недостатність виховних санкцій пояснюють браком реабілітаційно-виховних закладів, що спеціалізуються саме на роботі з неповнолітніми, які скоїли правопорушення. Україна вкрай обмежено реагує на девіантну поведінку молоді (безпритульність, бродяжництво, самовільне залишення навчально-виховних закладів). У зв'язку з браком механізму реалізації як міра впливу майже не застосовуються громадські роботи, що дозволило б спрямувати діяльність правопорушника в інтересах суспільства в цілому.
Проаналізувавши злочини неповнолітніх, слід зробити висновок, що серед кримінальних справ переважну більшість займають справи про злочини проти власності, злочини проти громадського порядку поєднані з умисним нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Вивчення судової практики щодо застосування законодавства у справах про злочини, вчиненні неповнолітніми, свідчить про наявність численних помилок та неоднозначних судових рішень.
Необхідно зазначити, що під час розгляду справ щодо неповнолітніх суди не завжди з`ясовували умови життя і виховання неповнолітнього, тобто не встановлювали факти щодо сімейно-побутових умов, контактів неповнолітнього з оточуючими. З'ясування цих питань допоможе виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, і зробити висновки, чи є злочин випадковим або зумовлений причинами, які необхідно усунути. Напружені стосунки між батьками дуже негативно впливають на виховання та поведінку неповнолітнього, а мотивація його вчинків значною мірою залежить від вікових особливостей, зокрема недостатнього життєвого досвіду; схильності до наслідування; впливу середовища, особливо дорослих осіб; бажання показати себе самостійним і намагання звільнитися від контролю та опіки з боку батьків, вихователів; специфічне трактування таких понять, як сміливість, честність, дружба; неправильна оцінка конкретних життєвих ситуацій; недостатній розвиток, а інколи і повна відсутність критичного ставлення до своїх вчинків, вчинків інших. Ці особливості підлітків слід враховувати суддям, на яких покладено обов'язок здійснювати провадження у справах про злочини неповнолітніх.
Однією з причин збільшення рівня злочинності неповнолітніх є те, що Законом України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення" від 04.06.2008 року з метою посилення відповідальності за викрадення чужого майна знижено поріг матеріальної відповідальності, що надає право слідчим порушувати кримінальну справу у разі заподіяння збитків на суму більше 0,2 неоподаткованих мінімумів громадян.
Аналіз судової практики свідчить, що у суддів виникають труднощі при призначенні виду та міри кримінального покарання неповнолітнім, зокрема за ч. 1 ст. 296 КК України неповнолітнім особам, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років. Відповідно до ч. 1 ст. 296 КК України хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років.
Слід зазначити, що згідно з положенями ст. 98 КК України до неповнолітніх, визнаними винним у вчиненні злочину, судом може бути застосовано виключно такі види покарань, як штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк. Водночас, штраф, відповідно до ст. 99 КК України, застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернено стягнення. Відповідно до положень діючого цивільно-процесуального законодавства України таких неповнолітніх практично немає, оскільки на роботу за трудовим договором приймають як виняток, осіб, яким виповнилось 16 років за згодою одного з батьків. Згідно ст. 101 КК України арешт може застосовуватись до неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг 16 років, а обмеження волі до неповнолітніх взагалі не застосовується (ст. 61 КК України).
Статтею 98 КК України передбачено вичерпний перелік покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх. Отже, якщо санкцією статті особливої частини КК України, за якою засуджується неповнолітній, передбачено лише такі види покарань, які з огляду на його вік не можуть до нього застосовуватися, суд повинен звільнити його від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
У разі, якщо вид покарання, зазначений у відповідній санкції, не передбачений ст. 98 КК України, то воно не може застосовуватись і до тієї особи, яка вчинила злочин, будучи неповнолітньою, однак на час розгляду справи судом чи постановлення обвинувального вироку досягла повноліття. Слід також наголосити, що суд не має права призначати вид покарання, не зазначений у ст. 98 КК України, і при застосуванні до неповнолітнього положень ст. 69 КК України, тобто при призначенні більш м'якого покарання ніж передбачено законом. Суди досить часто ігнорують вказані обставини, а отже, уточнення щодо них є доцільним. При призначенні неповнолітньому покарання за незакінчений злочин на підставі ст.ст. 68, 103 КК України необхідно акцентувати увагу судів на тому, що за вчинення неповнолітнім готування до злочину чи замаху на злочин строк або розмір призначеного йому покарання не може перевищувати відповідно половини або двох третин максимального строку покарання, передбаченого не в санкції статті Особливої частини КК України, а визначеного в Загальній частині для таких видів покарань щодо неповнолітніх, адже межі санкцій статей Особливої частини КК України побудовано з врахуванням віку відповідних засуджених, відтак максимальна межа найбільш суворого виду покарання має визначитися із урахуванням приписів ст.ст. 100- 102 КК України. Вчинення злочину неповнолітнім відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України є обставиною, яка пом'якшує покарання, що обов'язково слід враховувати при призначенні покарання незалежно від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття. Крім того, обставинами, які пом'якшують покарання, можна, визнавати і втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність іншою особою, примирення з потерпілим тощо. При призначенні покарання неповнолітнім, які вчинили злочини внаслідок втягнення їх у злочинну діяльність дорослими, слід враховувати, що зазначена обставина, як правило, свідчить про меншу суспільну небезпечність цих неповнолітніх порівняно з тими, хто вчинив такі ж злочини без впливу дорослих. При цьому необхідно брати до уваги дані, що характеризують дорослу особу, яка втягнула неповнолітнього у злочин, ступінь її небезпечності, характер стосунків між ними, формальну чи неформальну залежність неповнолітнього від дорослого, тощо.
Необхідно зауважити, що метою застосування примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК України) має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в отриманні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у створенні можливості адаптації до реалій суспільного життя, підвищення загальноосвітнього і культурного рівня, набуття професії та працевлаштування. При цьому звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру відповідно до ст. 105 КК України, є правом, а не обов'язком суду.
Слід звернути увагу, що тривалість заходів виховного характеру, передбачених у п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 105 КК України, встановлюється судом з урахуванням даних про особу неповнолітнього, характеру вчиненого ним суспільно небезпечного діяння, та має бути достатньою для виправлення неповнолітнього.
Вивчення судової практики свідчить про те, що суди, призначаючи заходи виховного характеру у виді обмеження дозвілля та передачі неповнолітнього під нагляд батьків, не встановлюють терміни таких заходів, що робить їх заходи фактично безстроковими і суперечить положенням ч. 3 ст. 105 КК України.
Доцільно зазначити, що передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, під нагляд педагогічного або трудового колективу, а також окремих громадян має допускатися за умови, що вони здатні забезпечити позитивний виховний вплив на неповнолітнього та постійний контроль за його поведінкою.
Практика застосування ст. 9 КПК України свідчить, що судді досить рідко використовують надану їм законом можливість звільнення неповнолітніх обвинувачених від кримінальної відповідальності у стадії попереднього розгляду справи, незважаючи на те, що ст. 248 КПК України така можливість прямо передбачена. За наявності підстав для звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, суд має це робити в стадії попереднього розгляду кримінальної справи. Це дозволить значно скоротити час провадження у кримінальній справі та зменшити негативний вплив кримінального процесу на неповнолітнього. Крім того, це відповідає і п.20.1 Мінімальних стандартних правил, які стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх. Тому доцільним вбачається формулювання відповідних рекомендацій, спрямованих на поширення такої практики. Процедура прийняття судом такого рішення може бути наступною: суддя за участю прокурора здійснює попередній розгляд справи. Якщо на попередньому розгляді присутні неповнолітній обвинувачений, його захисник та законний представник, то суд за наявності підстав, передбачених ст. 9 КПК України, у разі згоди зазначених осіб може закрити справу, звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності та застосувати до нього примусові заходи виховного характеру. У разі якщо обвинувачений та його захисник не згодні з таким рішенням, суд після вирішення питань, зазначених у ст.ст. 237, 253 КПК України, призначає справу до судового розгляду. Якщо ж при попередньому розгляді справи суд дійде висновку про можливість її закриття, але неповнолітній та його захисник не беруть участі у судовому засіданні, то суду слід відкласти розгляд справи, сповістивши учасників процесу про призначення нового засідання.
Також з проблемних питань, які виникли під час розгляду в судах справ даної категорії, є те, що не завжди за першим викликом суду з'являлись представники навчальних закладів, представники служби у справах дітей і міліції у справах неповнолітніх, у зв'язку з чим суди змушені були вживати заходів для забезпечення явки до суду вказаних представників.
Особливої уваги потребує питання застосування щодо неповнолітніх положень ст.ст. 97, 105 КК України. На відміну від ст. 105 КК України, де йдеться про звільнення неповнолітнього від покарання, ст. 97 КК України передбачає звільнення від кримінальної відповідальності. При цьому слід зазначити, що у судовій практиці є помилкова тенденція -при застосуванні ст. 105 КК України суди спочатку призначають неповнолітньому покарання, а потім від нього звільняють.
Згідно з ч. 1 ст. 105 КК України неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. З наведених положень закону випливає, що звільнення від покарання, передбачене ст. 105 КК України, можливе, крім іншого, лише за умови, якщо, на думку суду, неповнолітній не потребує застосування до нього покарання. Тому, при застосуванні ст. 105 КК України має місце таке звільнення від покарання, яке здійснюється шляхом постановлення (проголошення) обвинувального вироку, але без призначення покарання, передбаченого відповідною санкцією статті Особливої частини КК України, оскільки замість нього суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру. При застосуванні ст. 105 КК України покарання взагалі не призначається, а здійснюється засудження без призначення покарання. Саме тому в ст. 105 КК України закон не називає жодного з видів покарань, які б могли бути призначені неповнолітньому за інших умов, і саме цим ст. 105 КК України відрізняється від ст. 104 КК України, на підставі якої здійснюється звільнення неповнолітнього не від призначення покарання, а від відбування (реального виконання) вже призначеного вироком суду покарання, а у зв'язку з цим застосовується звільнення такої особи, яка є вже засудженою до певного виду покарання - арешту чи позбавлення волі (ч. 2 ст. 105 КК України).
Підсумовуючи узагальнення, слід також зазначити, що перевага запобіжних заходів, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, є очевидною і полягає в тому, що ці заходи мають не лише попереджувальний, а й виховний характер. Ефективність запобіжних заходів, не пов'язаних із позбавленням волі, побудована на реалізації важливих психологічних властивостей людини - співчуття, довіри, сорому, відповідальності тощо.
Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільш значущих прав людини. У ч. 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Відповідно до цієї норми обрання щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на досудових стадіях процесу кримінально-процесуальним законодавством віднесено до виняткової компетенції суду.
Узагальнення практики застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою показало, що трапляються випадки неправильного застосування процесуального закону, який регулює судовий розгляд таких справ.
На практиці до неповнолітніх переважно застосовуються два різновиди запобіжних заходів - підписка про невиїзд та взяття під варту. З огляду на можливість запобігання злочинності, практика застосування лише двох запобіжних заходів є не зовсім правильною, оскільки вона не враховує виховних та профілактичних можливостей інших запобіжних заходів, особистої поруки та передачі неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.
Відповідно до ст. 436 КПК України до неповнолітніх може застосовуватися спеціальний запобіжній захід у виді передачі неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи. Такий нагляд має великий виховний вплив, оскільки, з одного боку, він дає неповнолітньому шанс усвідомити свою поведінку та оцінити рівень довіри слідчого та особи, яка погодилась взяти його на поруки, а з іншого - у слідчого є можливість проконтролювати неповнолітнього, визначити ступінь вираженості його антисуспільної поведінки, проаналізувати можливості його виправлення. При застосуванні такого запобіжного заходу до неповнолітнього важливо, щоб особа, під нагляд якої передається неповнолітній, користувалася у нього повагою і авторитетом, позитивно характеризувалася у побуті, опікувалась проблемами неповнолітнього та могла б забезпечити контроль за його поведінкою.
Розширення практики застосування запобіжних заходів, альтернативних взяттю під варту, дозволить розпочати перевиховання неповнолітнього вже на стадії досудового розслідування.
Однією з умов дотримання прав і законних інтересів неповнолітнього є врахування всіх обставин справи і вимог законодавства. Так, при застосуванні запобіжних заходів до неповнолітніх органи досудового слідства не виконують належним чином вимог ст. 433 КПК України щодо обов'язку повного з'ясування обставин, що є складовою предмету доказування у даній категорії кримінальних справ, а саме: вік неповнолітнього; стан здоров'я та загального розвитку; його характеристику (ставлення до навчання, праці, поведінка в побуті, тощо); умови життя і виховання; обставини, що негативно впливали на його виховання; вплив дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність, а також ставлення неповнолітнього до вчиненого діяння. Чітке встановлення цих обставин допоможе правильно визначити запобіжний захід. Для правильного вирішення цього питання також необхідно враховувати обставини, які хоч і не охоплюються цілями кримінально-процесуального закону, але мають велике кримінологічне значення: мотивація злочинної поведінки; роль підлітка у скоєнні злочину; причини і умови скоєння злочину; умови життя та виховання неповнолітнього; розумовий розвиток і психічний стан підлітка; поведінка до і після вчинення злочину; поведінка неповнолітнього під час розслідування, тощо.
Врахування цих обставин дасть можливість правильно вирішити питання про обрання до неповнолітнього альтернативного запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, оскільки розслідування та розгляд справ щодо неповнолітніх осіб також мають виховне запобіжне значення.
Зважаючи на істотні особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх, головам судів першої та апеляційної інстанцій необхідно проводити із суддями періодичні заняття з метою вдосконалення професійного рівня і набуття знань з дитячої та юнацької психології. Також необхідно систематично вивчати й узагальнювати практику розгляду справ про злочини неповнолітніх, а за наявності до того підстав - інформувати відповідні організації чи посадових осіб із метою вжиття заходів щодо попередження злочинності неповнолітніх, усунення причин та умов, що її породжують.
Вважаємо, що узагальнення сприятиме правильному розгляду судами зазначеної категорії справ.
Враховуючи викладене вище Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) вважає за необхідне внести наступні пропозиції:
- розглянути узагальнення на нараді суддів Судової палати у кримінальних справах ВССУ;
- витяг з узагальнення направити судам апеляційної інстанції з метою обговорення на оперативній нараді та доведення висновків до відома суддів судів першої інстанції;
- апеляційним судам України необхідно періодично узагальнювати судову практику розгляду справ цієї категорії, проводити тематичні семінари із суддями щодо забезпечення правильного застосування законодавства при розгляді вказаних справ, що сприятиме підвищенню якості правосуддя;
- звернути увагу голів місцевих судів на необхідність дотримання вимог ст. 16-2 КПК України щодо спеціалізації з розгляду кримінальних справ про злочини неповнолітніх із урахуванням особливостей автоматизованої системи документообігу в судах загальної юрисдикції;
- апеляційним судам України в разі допущення грубих порушень кримінально-процесуального законодавства України та неправильного застосування КК України судами першої інстанції реагувати на допущені помилки відповідними процесуальними документами в межах наданих їм повноважень;
- проведене ВССУ узагальнення судової практики про злочини неповнолітніх розмістити на офіційному веб-сайті ВССУ з метою забезпечення однакового застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні справ зазначеної категорії.
1. Омельяненко Г. Провадження у справах про злочини неповнолітніх як диференціація кримінально-процесуальної норми// К:, Атіка, 2002. - С. 6
2. Ведерникова О. Ювенальная юстиция: исторический опыт и перспективы // Рос. юстиция. - 2000. - № 7. - С.52