Про затвердження Положення про організацію системи управління ризиками в банках України та банківських групах

4) висновок юридичного підрозділу (якщо внутрішньобанківськими документами передбачається такий висновок).

153. Банк за кожним кредитним рішенням формує документацію із паперових та/або електронних документів відповідно до вимог, визначених цим Положенням.

Банк під час формування документації із електронних документів використовує електронні документи, які відповідають вимогам Законів України " Про електронні довірчі послуги ", "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про споживче кредитування" та нормативно-правових актів Національного банку щодо застосування електронного підпису в банківський системі або створені з використанням державних реєстрів, що є у вільному доступі.

Банк у разі формування документації щодо ухвалення кредитного рішення з електронних документів повинен забезпечити виконання вимог законодавства України щодо виготовлення паперових примірників таких електронних документів.

154. Кредитне рішення повинно обов'язково містити:

1) суму кредиту/ліміту та термін повернення (графік погашення) кредиту;

2) процентну ставку/маржу (у разі змінюваної ставки), комісію за користування кредитом та терміни сплати процентів/комісій;

3) зобов'язання боржника, які він має виконати для отримання кредиту (за потреби);

4) вимоги щодо застави/забезпечення за кредитом (за потреби);

5) умови, яких повинен дотримуватися боржник протягом дії кредитного договору.

154-1. Кредитне рішення, ухвалення якого не є автоматичним, крім інформації, зазначеної в пункті 154 глави 18 розділу II цього Положення, повинно містити:

1) список осіб, які брали участь у прийнятті рішення, їх повноваження та особисту позицію кожної особи;

2) строк дії кредитного рішення (строк, протягом якого банк має право укласти договір та видати кредит/надати гарантію/надати аваль/відкрити акредитив, а в разі кредитної лінії - строк, протягом якого банк має право укласти угоду, яка створює зобов'язання банку з кредитування).

154-2. Банк має право включати в кредитне рішення інформацію шляхом посилання на внутрішньобанківський документ/типовий договір, у якому зазначена така інформація, якщо він затверджений відповідним колегіальним органом банку.

155. Кредитне рішення має базуватися на висновках підрозділів, визначених в пункті 152 глави 18 розділу II цього Положення, та виключати суб'єктивне судження, що базується на факторі впливу акціонерів, керівників банку або третіх осіб з метою схвалення рішень щодо видачі кредитів на умовах, що можуть зашкодити або шкодять інтересам банку.

Висновки підрозділів у разі використання банком процесу автоматичного ухвалення кредитних рішень, визначених у пункті 152 глави 18 розділу II цього Положення, повинні бути враховані під час побудови, тестування і валідації моделі та затвердження умов відповідного кредитного продукту.

156. Банк надає кредити пов'язаним з банком особам на умовах, які не відрізняються від умов надання таких видів кредитів іншим особам.

157. Члени ради банку або колегіальних органів, які мають право ухвалювати кредитне рішення, не можуть бути залученими до схвалення рішення щодо видачі кредитів особам, пов'язаним з ними.

158. Банк надає кредит пов'язаній з банком особі, загальна сума боргу якої перед банком перевищує/перевищуватиме 1% регулятивного капіталу банку для фізичної особи або 3% регулятивного капіталу банку для юридичної особи, після ухвалення радою банку прийнятого правлінням банку або іншим колегіальним органом правління банку рішення про надання такого кредиту.

159. Банк створює підрозділ(и), що виконує(ють) функції кредитного адміністрування, що у взаємодії з кредитним підрозділом, забезпечує належне супроводження кредиту протягом його видачі та моніторингу, уключаючи:

1) моніторинг кредитної справи боржника;

2) надання дозволу на перерахування коштів згідно з кредитним договором, що надається тільки після отримання та перевірки повноти пакета документів, отримання забезпечення та виконання інших умов, необхідних для надання кредиту (якщо це передбачено кредитним договором), крім випадків, коли система автоматично здійснює верифікацію та реалізацію прийнятого рішення, відповідно до алгоритму дій, затвердженого колегіальним органом банку;

3) контроль установлених значень лімітів;

4) моніторинг виконання умов кредитного договору щодо погашення відсотків та основної суми боргу;

5) моніторинг дотримання боржником інших умов кредитного договору;

6) моніторинг своєчасного перегляду наявності та стану збереження забезпечення, а також переоцінки його ринкової (справедливої) вартості.

160. Підрозділ кредитного адміністрування для уникнення конфлікту інтересів повинен:

1) бути незалежним від підрозділів, що здійснюють активні банківські операції;

2) отримувати винагороду, що не залежить від таких показників, як обсяг кредитів та обсяг прибутку, отриманого банком у короткостроковому періоді.

161. Банк забезпечує формування кредитної документації (справи) боржника відповідно до вимог Положення № 351.

Кредитна справа боржника має включати всю інформацію, необхідну для належної оцінки кредитного ризику, уключаючи оцінку поточного фінансового стану боржника на індивідуальній основі, а також контроль за виконанням умов, передбачених у кредитному рішенні та зазначені в кредитному договорі.

162. Банк забезпечує належне зберігання кредитної справи боржника, що мінімізує ризик її знищення або псування в результаті обставин непереборної сили (форс-мажор), а також дій працівників банку або третіх осіб. Переміщення, додавання або тимчасове вилучення документів має бути задокументованим та проводитися виключно особами, які мають такі повноваження. Банк забезпечує періодичний внутрішній контроль за повнотою кредитної справи боржника.

163. Банк здійснює на постійній основі моніторинг портфеля кредитів на рівні кожної активної операції/групи фінансових активів, уключаючи достатність сформованих банком резервів під очікувані кредитні збитки та величини кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351.

164. Банк розробляє та впроваджує комплексні процедури та інформаційні системи щодо управління ризиками для моніторингу портфеля кредитів на рівні кожної активної операції/групи фінансових активів. Банк у цих процедурах визначає підходи до раннього виявлення у боржників/контрагентів ознак потенційної проблемності, заходи щодо запобігання збільшенню кредитного ризику та перелік управлінської звітності.

165. Банк запроваджує ефективну систему кредитного моніторингу на рівні кожної активної операції/групи фінансових активів, яка включає такі заходи:

1) оцінку поточного фінансового стану боржника для кредитів, що оцінюються на індивідуальній основі;

2) моніторинг виконання умов кредитного договору щодо погашення відсотків та основної суми боргу;

3) моніторинг дотримання боржником інших умов кредитного договору;

4) моніторинг своєчасного перегляду наявності та стану збереження забезпечення, а також його ринкової (справедливої) вартості;

5) впровадження та функціонування системи раннього реагування відповідно до вимог Положення № 97;

6) своєчасне інформування керівників банку стосовно виявлених проблем з метою вжиття заходів для запобігання збільшенню кредитного ризику.

166. Банк створює систему моніторингу якості кредитів на груповій основі, яка відповідає характеру, масштабу та структурі портфеля кредитів банку.

167. Банк здійснює моніторинг портфеля кредитів, під час якого забезпечує оцінку таких показників:

1) якості портфеля кредитів залежно від кількості днів прострочення боргу в розрізі:

боржників або групи пов'язаних контрагентів;

боржників, що мають спільний вид економічної діяльності;

боржників одного географічного регіону;

кредитних продуктів;

2) структури застави/забезпечення за кредитами;

3) повноти сформованих банком резервів під очікувані кредитні збитки відповідно до вимог МСФЗ та величини кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351.

Банк має право здійснювати моніторинг портфеля кредитів, що забезпечує оцінку інших показників додатково до встановлених у пункті 167 глави 19 розділу II цього Положення.

168. Банк проводить перегляд кредитів (credit review) не пізніше ніж через один рік з дати видачі кредиту та в подальшому - не рідше ніж один раз на рік.

169. Метою перегляду кредитів є:

1) перевірка правильності оцінки фінансового стану боржника, коефіцієнтів ймовірності дефолту (PD) та втрат у разі дефолту боржника/контрагента (LGD), ринкової (справедливої) вартості забезпечення, розміру резервів під очікувані кредитні збитки та величини кредитного ризику;

2) визначення плану подальших дій банку щодо боржника.

170. Банк використовує результати перегляду кредитів для удосконалення процедур надання, моніторингу кредитів та контролю за дотриманням цих процедур.

171. Предметом перегляду кредитів є кредити, за якими обсяг боргу щодо одного боржника (без урахування суми сформованих резервів під очікувані кредитні збитки) станом на дату перегляду становить:

1) більше двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законодавством України - для боржника - пов'язаної з банком особи;

2) більше 1 % загального обсягу портфеля кредитів банку (без урахування сум сформованих резервів під очікувані кредитні збитки) - для інших кредитів.

172. Банк визначає процедуру перегляду кредитів, що включає:

1) перелік, функції та порядок взаємодії учасників процесу перегляду кредитів, їх повноваження і відповідальність;

2) періодичність перегляду;

3) вимоги до переоцінки застави в рамках перегляду;

4) оцінку можливих змін у здатності боржника обслуговувати кредит;

5) вимоги до документування результатів перегляду;

6) вимоги до рекомендацій або дій, що можуть бути результатом перегляду;

7) вимоги щодо термінів та формату надання звітів про результати перегляду кредитів раді банку.

173. Перегляд кредитів проводиться колегіальним органом банку згідно з рівнем розподілу повноважень, що діють на момент перегляду кредитів.

174. Колегіальний орган банку здійснює перегляд кредитів з урахуванням актуальних висновків, а саме:

1) висновку кредитного підрозділу з пропозиціями відносно подальших дій щодо боржника;

2) висновку підрозділу з управління ризиками, що містить детальну оцінку ризиків боржника та динаміки їх зміни порівняно з датою видачі/останнього перегляду;

3) висновку щодо фінансового стану боржника, зовнішнього середовища, у якому він працює, та стану виконання ним зобов'язань за кредитним договором.

Колегіальний орган банку має право здійснювати перегляд кредитів з урахуванням інших актуальних висновків додатково до визначених у пункті 174 глави 20 розділу II цього Положення.

175. Колегіальний орган банку за результатами перегляду кредиту у разі обґрунтованої доцільності розробляє заходи щодо сприяння підвищенню або запобігання зниженню кредитної якості боржника.

176. Банк забезпечує контроль за оцінкою майна, яке банк отримав/має намір отримати в заставу, майна, яке банк набув/має намір набути у власність у рахунок погашення заборгованості боржника/контрагента (далі - майно).

177. Контроль за оцінкою майна передбачає:

1) здійснення на регулярній основі контролю за відсутністю конфлікту інтересів між керівниками банку та суб'єктом оціночної діяльності (далі - зовнішній оцінювач);

2) здійснення контролю за заміною (ротацією) оцінювача після двох послідовних оцінок ним одного і того самого майна;

3) здійснення на регулярній основі верифікації вартості майна;

4) здійснення бек-тестування вартості майна (порівняння вартості кожного проданого майна з вартістю його останньої оцінки після кожного такого продажу).

178. Банк здійснює верифікацію вартості майна, визначеної під час здійснення оцінки майна як зовнішнім оцінювачем, так і оцінювачем майна - працівником банку (далі - внутрішній оцінювач), шляхом:

1) проведення аналізу звіту про оцінку майна/внутрішнього звіту банку про оцінку майна (індивідуальна верифікація вартості майна) щодо його відповідності вимогам законодавства України/внутрішньобанківським документам;

2) зіставлення вартості майна, визначеної у звіті про оцінку майна, із вартістю подібного майна, що міститься у відповідних зовнішніх базах статистичних даних, до яких банк має доступ (автоматична верифікація вартості майна).

179. Банк здійснює автоматичну верифікацію вартості майна для оцінки однорідних груп майна з використанням зовнішніх баз статистичних даних за таких умов:

1) банк має обґрунтоване судження щодо того, що статистичні дані в базах є достатніми для верифікації ринкової вартості однорідних груп майна;

2) бази статистичних даних регулярно оновлюються та доступні для постійного використання банком.

Банк має право не застосовувати автоматичну верифікацію вартості майна.

180. Банк здійснює індивідуальну верифікацію із застосуванням таких методів:

1) метод суцільної верифікації. Цей метод передбачає здійснення верифікації вартості майна до моменту видачі кредиту та після кожної переоцінки такого майна. Цей метод банк застосовує до майна, отриманого в заставу, якщо:

борг за кредитом становить більше 1% від загального обсягу кредитного портфеля банку, розрахованого станом на перше число місяця, у якому надається кредит або здійснюється переоцінка майна. Банк може встановити менший граничний розмір боргу за кредитом для застосування методу суцільної верифікації;

за результатами автоматичної верифікації відхилення перевищило допустимий рівень, визначений банком;

2) метод вибіркової верифікації. Цей метод передбачає здійснення верифікації вартості майна, крім визначеного в підпункті 1 пункту 180 глави 21 розділу II цього Положення, на підставі вибірки.

180-1. Банк здійснює верифікацію вартості майна, за яким є рішення про набуття його банком у власність у рахунок погашення боргу боржника/контрагента, до моменту такого набуття та надалі залежно від обраного банком методу верифікації вартості майна.

180-2. Банк формує вибірку не рідше ніж один раз на квартал з подальшою верифікацією вартості майна в цьому самому кварталі за однорідними характеристиками до яких щонайменше належать:

1) вид застави;

2) сегмент кредитного портфеля;

3) оцінювач, який здійснював оцінку застави (внутрішній/зовнішній). Банк формує вибірку в обсязі, що забезпечує її репрезентативність.

Банк не включає до вибірки майно, вартість якого була верифікована протягом останніх 12 місяців.

180-3. Банк розробляє внутрішньобанківські документи щодо верифікації вартості майна, що містять:

1) оціночні процедури верифікації вартості майна;

2) порядок формування вибірки;

3) періодичність та строки формування вибірки/проведення верифікації вартості майна;

4) допустимий розмір відхилення вартості майна, визначеної зовнішнім або внутрішнім оцінювачем, від вартості, визначеної за результатами проведення верифікації. Банк визначає допустимий рівень відхилення вартості майна, ураховуючи розрахунок його впливу на капітал банку в разі недостатності коштів для погашення боргу за кредитом за рахунок реалізації/звернення стягнення на майно;

5) порядок взаємодії між внутрішніми/зовнішніми оцінювачами, які здійснюють оцінку вартості майна, та працівниками, які здійснюють її верифікацію, уключаючи порядок з'ясування спірних питань у разі відхилень в оцінках, які перевищують допустимий розмір та аналіз причин таких відхилень;

6) порядок узгодження результатів верифікації вартості майна в разі виявлення відхилень в оцінках, що перевищують допустимий розмір;

7) порядок ескалації інформації щодо виявлених відхилень в оцінках, що перевищують допустимий розмір;

8) відповідальність внутрішнього оцінювача в разі здійснення ним оцінки майна за вартістю, що перевищує допустимий розмір відхилення;

9) порядок прийняття рішення щодо доцільності продовження або припинення співпраці із зовнішнім оцінювачем за фактами надання ним оцінки вартості майна, що перевищує допустимий розмір відхилення.

180-4. Банк не рідше ніж один раз на рік розглядає результати бек-тестування вартості майна та визначає доцільність встановлення більш консервативних (нижчих) коефіцієнтів ліквідності забезпечення, ніж визначені в додатку 6 до Положення № 351 .

180-5. Верифікація вартості майна здійснюється внутрішнім оцінювачем, який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, зі складанням висновку про результати такої верифікації (верифікаційного висновку).

Верифікація вартості майна здійснюється іншим працівником підрозділу з управління ризиками, ніж той, який здійснював оцінку/переоцінку такого майна (якщо оцінка/переоцінка майна здійснюється в банку на другій лінії захисту).

181. Банк, який здійснює операції, що наражають банк на ризик країни, трансфертний ризик, визначає відповідну політику та процедури виявлення, вимірювання, моніторингу, звітування, контролю та пом'якшення такого/таких ризиків.

182. Банк виявляє, вимірює, здійснює моніторинг, контроль та заходи щодо пом'якшення кредитного ризику контрагента:

1) передрозрахункового ризику (pre-settlement risk).

Особливістю цього ризику є те, що його величина змінюється залежно від зміни справедливої вартості інструменту, щодо якого банк наражається на цей вид ризику.

Банк здійснює управління передрозрахунковим ризиком шляхом установлення значень лімітів на контрагента та їх контролю, а також розроблення порядку дій у разі дефолту контрагента за договором.

Банк може пом'якшувати передрозрахунковий ризик шляхом:

використання захисної маржі (safety margin);

отримання від контрагента покриття на суму можливої величини передрозрахункового ризику;

передбачення в договорах права банку в односторонньому порядку достроково припиняти договір без сплати штрафних санкцій (early redemption option) у випадку недостатності покриття порівняно з величиною передрозрахункового ризику;

укладення з контрагентом договору про нетинг зустрічних вимог;

2) ризику розрахунків (settlement risk).

Банк з метою уникнення ризику розрахунків має право укладати договори на умовах попередньої оплати чи попередньої поставки від контрагента або на умовах поставки проти платежу через центрального контрагента.

Банк у разі прийняття іншого рішення, а саме прийняття ризику розрахунків (здійснення попередньої оплати або поставки банком), здійснює управління цим ризиком шляхом установлення значень лімітів на контрагента та їх контролю, а також розроблення порядку дій в разі дефолту контрагента за договором.

183. Банк оцінює можливість прийняття ризику контрагента за процедурою, що є аналогічною до тієї, на підставі якої банк оцінював би можливість надання кредиту контрагенту за договором.

184. Банк, який здійснює інвестиції в дочірні компанії, визначає вимоги до виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення ризику інвестицій у дочірні компанії.

185. Банк здійснює не рідше одного разу на квартал стрес-тестування кредитного ризику для різних короткострокових та довгострокових стрес-сценаріїв, що можуть реалізуватися як для банку, так і для ринку в цілому, з метою виявлення факторів можливого підвищення кредитного ризику та оцінки відповідності результатів здійснення стрес-тестування встановленому банком рівню ризик-апетиту до кредитного ризику.

186. Банк за результатами здійснення стрес-тестування визначає прогнозовану величину резервів під очікувані кредитні збитки, які необхідно буде сформувати відповідно до вимог МСФЗ, а також прогнозований розмір кредитного ризику відповідно до вимог Положення № 351 у разі реалізації стрес-сценаріїв.

187. Банк використовує стрес-сценарії, які базуються на:

1) припущеннях щодо шокової зміни основних макроекономічних показників;

2) припущеннях щодо зміни фінансових класів або кредитних рейтингів боржників банку та відповідно ймовірності їх дефолту (PD) у разі зміни макроекономічних показників;

3) припущеннях щодо зміни ринкової (справедливої) вартості застави та відповідно показника LGD у разі зміни макроекономічних показників;

4) специфічних припущеннях, пов'язаних з бізнес-моделлю банку, якщо банк спеціалізується на кредитуванні певних видів економічної діяльності або боржників, продукція яких експортується (падіння цін на певні види продукції, запровадження ембарго або значних обмежень на експорт до певних країн, припинення або значне зменшення обсягу імпорту з певних країн).

188. Банк використовує результати здійснення стрес-тестування для коригування своєї стратегії/політики та процедур управління кредитним ризиком.

189. Головний ризик-менеджер подає раді банку та комітету з управління ризиками управлінську звітність щодо кредитного ризику не рідше одного разу на квартал, правлінню банку та кредитному комітету - не рідше одного разу на місяць.

Головний ризик-менеджер/підрозділ з управління ризиками не пізніше наступного робочого дня після виявлення ризику інформує раду банку, комітет з управління ризиками, правління банку та кредитний комітет про значне підвищення кредитного ризику (наближення фактичних показників кредитного ризику до встановлених значень лімітів або порушення лімітів). Інформація про причини таких порушень та пропозиції щодо заходів для усунення порушень надаються з урахуванням вимог пункту 93 глави 12 розділу I цього Положення.

190. Банк розробляє управлінську звітність щодо кредитного ризику, яка повинна обов'язково включати звіти щодо:

1) концентрації портфеля кредитів у розрізі боржників, груп пов'язаних контрагентів, видів економічної діяльності та географічних регіонів, фінансових класів, бізнес-ліній та продуктів, видів забезпечення за кредитними договорами, видів валют;

1-1) ризику країни, трансфертного ризику в розрізі іноземних країн;

2) розміру та якості портфеля кредитів у розрізі кількості днів прострочення боргу, класифікації згідно з вимогами Національного банку та внутрішньою оцінкою банку в розрізі бізнес-ліній банку та рівня повноважень кожного з колегіальних органів банку;

3) рівня сформованих резервів під очікувані кредитні збитки відповідно до вимог МСФЗ;

4) розміру кредитного ризику, розрахованого відповідно до вимог Положення № 351;

4-1) контролю за оцінкою майна, уключаючи результати проведення бек-тестування та верифікації вартості майна;

5) впровадження та функціонування системи раннього реагування відповідно до вимог Положення № 97;

6) НПА;

7) списань кредитів, а також обсягу погашення списаних кредитів;

8) порушень банком установлених значень лімітів кредитного ризику, а також інформації щодо авторизованих перевищень лімітів;

9) результатів стрес-тестування кредитного ризику.

191. Банк створює ефективну систему управління ризиком ліквідності для забезпечення підтримання достатнього рівня ліквідності як в звичайних, так і стресових ситуаціях.

192. Банк визначає мінімальний перелік кількісних показників ризик-апетиту до ризику ліквідності, який обов'язково включає тривалість періоду повного і своєчасного виконання банком своїх платіжних (розрахункових) зобов'язань під час стресової ситуації без залучення кредитів від Національного банку для екстреної підтримки ліквідності та необхідний для цього обсяг високоякісних ліквідних активів.

193. Банк розробляє та періодично (не рідше одного разу на рік) переглядає політику, порядки та процедури управління ризиком ліквідності з метою забезпечення їх ефективності та відповідності рівню ризик-апетиту до цього ризику.

194. Політика управління ризиком ліквідності повинна обов'язково містити:

1) мету, завдання та принципи управління ризиком ліквідності;

2) організаційну структуру процесу управління ризиком ліквідності з урахуванням розподілу функціоналу учасників процесу, їх повноваження, відповідальність та порядок взаємодії;

3) перелік лімітів для контролю за ризиком ліквідності та порядок їх установлення;

4) підходи щодо виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення ризику ліквідності;

5) процедури визначення, затвердження та перегляду припущень, що використовуються для вимірювання ризику ліквідності;

6) принципи диверсифікації активів та джерел фінансування з точки зору їх впливу на ризик ліквідності;

7) підходи щодо проведення стрес-тестування ризику ліквідності;

8) перелік та формат (інформаційне наповнення) форм управлінської звітності щодо ризику ліквідності, порядок та періодичність/терміни їх надання суб'єктам системи управління ризиками.

195. Порядок та процедури управління ризиком ліквідності повинні обов'язково містити:

1) процедури щодо виявлення, вимірювання, моніторингу, контролю, звітування та пом'якшення ризику ліквідності, уключаючи інструменти/індикатори, що використовуються;

2) перелік стабільних джерел фінансування, а також вимоги щодо складу, обсягу та характеристик високоякісних ліквідних активів, які банк планує використати для покриття можливого дефіциту ліквідності;

3) порядок управління ризиком ліквідності в розрізі учасників банківської групи, валют з урахуванням регуляторних та операційних обмежень щодо перерозподілу ліквідності;

4) опис припущень для продуктів з вбудованими опціонами (опціонів дострокового погашення кредитів та дострокового відкликання депозитів), що використовуються для вимірювання ризику ліквідності;

5) опис припущень для активів та зобов'язань банку, що не мають визначеної дати виконання, які також включають кредити овердрафт, відновлювальні кредитні лінії, вклади (депозити) на вимогу, що використовуються для вимірювання ризику ліквідності;

6) порядок управління ризиком ліквідності в межах операційного дня;

7) перелік індикаторів раннього попередження про настання/загрозу настання кризи ліквідності;

8) порядок обміну інформацією між учасниками процесу управління ризиком ліквідності, уключаючи види, форми і терміни подання інформації;

9) програму проведення стрес-тестування ризику ліквідності;

10) порядок складання та перевірки достовірності статистичної звітності щодо ризику ліквідності, що надається Національному банку.

196. Правління банку та/або головний ризик-менеджер не пізніше наступного робочого дня інформують раду банку щодо нових та/або непередбачуваних значних загроз ліквідності банку щодо:

1) зростання вартості ресурсів для банку, що не супроводжується відповідними змінами на ринку;

2) зростання концентрації зобов'язань банку;

3) зростання дефіциту ліквідності та/або зникнення/зменшення можливості його покриття;

4) значного зменшення обсягу високоякісних ліквідних активів;

5) зміни ринкового середовища, що може призвести до проблем з ліквідністю.

197. Банк ураховує витрати на підтримання достатнього рівня ліквідності в процедурі внутрішнього ціноутворення своїх продуктів у разі визначення трансфертних цін (ставок) для перерозподілу фінансових ресурсів усередині банку.

198. Банк установлює чіткі процедури виявлення, вимірювання, моніторингу, звітування та контролю, а також пом'якшення ризику ліквідності. Ці процедури мають уключати чіткий алгоритм усебічного аналізу та прогнозування грошових потоків за активними та пасивними банківськими операціями, позабалансовими банківськими операціями в розрізі заданих часових інтервалів.

199. Прогнозування грошових потоків банку має базуватися на контрактних строках (міжбанківське кредитування, погашення кредитів та боргових цінних паперів, повернення депозитів та погашення боргових цінних паперів власної емісії) з урахуванням припущень щодо поведінки клієнтів (відтік коштів клієнтів з поточних рахунків, несвоєчасне погашення кредитів, використання клієнтами коштів у рамках зобов'язань банку з кредитування, які є безвідкличними) та реалізації вбудованих у банківські продукти опціонів (дострокове погашення кредитів, дострокове розірвання строкових депозитів).

Банк формує судження щодо обґрунтованості таких припущень. Банк здійснює перегляд цих припущень у разі зміни ринкового середовища, але не рідше одного разу на рік.

200. Банк для оцінки ризику ліквідності використовує такі інструменти моніторингу:

1) аналіз дотримання нормативів ліквідності та норм обов'язкового резервування, установлених Національним банком;

2) GAP-аналіз, що відображає часову неузгодженість між вимогами та зобов'язаннями банку (як балансовими, так і позабалансовими) за контрактними або очікуваними строками погашення. GAP-аналіз проводиться за двома видами:

контрактний - виключно за контрактними строками як за основними інструментами, так і за вбудованими опціонами;

прогнозний - за контрактними строками з урахуванням припущень, уключаючи припущення щодо нових операцій. Банк здійснює GAP-аналіз не рідше одного разу на місяць з урахуванням вимог щодо прогнозування грошових потоків, зазначених у пункті 199 глави 25 розділу III цього Положення. Банк здійснює GAP-аналіз ризику ліквідності та процентного ризику банківської книги за рекомендованими часовими інтервалами, наведеними в додатку 3 до цього Положення;

3) аналіз концентрації зобов'язань банку за значимими групами контрагентів, інструментами/продуктами, а саме коефіцієнтів концентрації в загальних зобов'язаннях банку за:

п'ятьма та десятьма найбільшими вкладниками/групами пов'язаних контрагентів за сукупним обсягом залучених коштів за усіма укладеними договорами;

п'ятьма та десятьма найбільшими кредиторами банку/групами пов'язаних контрагентів за сукупним обсягом залучених коштів за усіма укладеними договорами;

значимими вкладниками та іншими кредиторами банку/групами пов'язаних контрагентів. Значимими є вкладники та інші кредитори банку/групи пов'язаних контрагентів, сукупний обсяг залучених коштів за усіма укладеними договорами з якими становить більше одного відсотка зобов'язань банку на дату проведення аналізу;

типами контрагентів (банками, небанківськими фінансовими установами, юридичними особами, пов'язаними з банком особами, фізичними особами);

за значимими інструментами/продуктами або групами інструментів/продуктів. Значимим інструментом/продуктом є один інструмент/продукт або група інструментів/продуктів зі схожими характеристиками, сукупний обсяг залучених коштів за якими становить більше одного відсотка зобов'язань банку на дату проведення аналізу. Банк самостійно визначає характеристики, за якими об'єднує інструменти/продукти в групи інструментів/продуктів зі схожими характеристиками.

Банк здійснює розрахунок цих коефіцієнтів концентрації за зобов'язаннями банку в цілому та для критичних для банку часових інтервалів. Банк самостійно визначає критичні для нього часові інтервали на підставі суджень.

5) моніторинг наявних необтяжених високоякісних ліквідних активів, що підтримуються як можливе забезпечення на випадок реалізації стрес-сценаріїв, уключаючи втрату або погіршення умов залучення незабезпечених і доступних у нормальних умовах забезпечених джерел фінансування за видами та значимими валютами;

6) аналіз інформації про ситуацію на ринку цінних паперів та фінансовому секторі, а також ринкових характеристик цінних паперів, включених до переліку високоякісних ліквідних активів;

7) аналіз ризику ліквідності банку в межах операційного дня, а саме розрахунок таких показників:

максимального використання ліквідності в межах операційного дня (maximum daily liquidity usage) - максимального кумулятивного негативного сальдо між вхідними та вихідними платежами за кореспондентськими рахунками банку з початку дня до часу розрахунку. Банк розраховує цей показник не рідше ніж один раз на годину як загалом за всіма операціями, так і без урахування операцій з Національним банком та іншими банками;

доступної миттєвої ліквідності на початок кожного робочого дня (available intraday liquidity at the start of the business day) для забезпечення підтримання достатнього рівня ліквідності протягом дня. Банк здійснює розрахунок цього показника як на валовій основі (gross) - обсяг коштів на початок робочого дня на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, так і на нетто основі (net) - обсяг коштів на початок робочого дня на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, з урахуванням зобов'язань щодо розрахунків з Національним банком та іншими банками, які мають бути здійснені протягом робочого дня та зобов'язання щодо яких виникли до початку робочого дня.

Банк для оцінки ризику ліквідності має право використовувати інші інструменти моніторингу додатково до встановлених у пункті 200 глави 26 розділу III цього Положення.

201. Банк використовує такі методи оцінки ризику ліквідності: аналіз коефіцієнта покриття ліквідності (LCR) відповідно до вимог постанови Правління Національного банку України від 15 лютого 2018 року № 13 "Про запровадження коефіцієнта покриття ліквідністю (LCR)" та аналіз коефіцієнта чистого стабільного фінансування (NSFR) відповідно до вимог постанови Правління Національного банку України від 24  грудня 2019 року № 158 "Про запровадження коефіцієнта чистого стабільного фінансування (NSFR)".

202. Банк здійснює оцінку ризику ліквідності з використанням зазначених у пункті 200 глави 26 розділу III цього Положення інструментів моніторингу як за всіма валютами загалом, так і в розрізі значимих валют. Значимою валютою є іноземна валюта, частка якої в зобов'язаннях банку становить більше п'яти відсотків на дату проведення аналізу.

203. Банк установлює такі ліміти для контролю ризику ліквідності:

1) кумулятивного розриву (cumulative GAP) між вимогами та зобов'язаннями банку для часових інтервалів до одного року, що розрахований на підставі GAP-аналізу;

2) концентрації фінансування банку за п'ятьма та десятьма найбільшими вкладниками та іншими кредиторами банку/групами пов'язаних контрагентів, пов'язаними з банком особами.

204. Банк установлює ліміти як за всіма валютами загалом, так і в розрізі значимих валют. Банк має право встановлювати ліміти в розрізі: національна валюта/всі іноземні валюти.

205. Банк установлює значення лімітів на основі припущень щодо можливих шляхів покриття дефіциту ліквідності.

206. Головний ризик-менеджер/підрозділ з управління ризиками не пізніше наступного робочого дня інформує раду банку, комітет з управління ризиками, правління банку та комітет з управління активами і пасивами про факти значного погіршення ліквідності банку та порушення лімітів ліквідності. Інформація про причини порушення та пропозиції щодо заходів для усунення порушення надаються з урахуванням вимог пункту 93 глави 12 розділу I цього Положення.

207. Банк здійснює на постійній основі моніторинг та контроль за величиною ризику ліквідності та потребою у фінансуванні як загалом, так і в розрізі:

1) клієнтів банку;

2) основних бізнес-ліній та продуктів;

3) значимих валют з урахуванням нормативних та операційних обмежень щодо купівлі, продажу та обміну валюти.

208. Банк розробляє програму фінансування (funding strategy), яка як частина загальної системи управління ризиком ліквідності, забезпечує диверсифікацію джерел, строків залучення коштів та обов'язково містить:

1) перелік пріоритетних ринків/типів контрагентів, від яких планується залучення коштів із зазначенням відсотку до загального обсягу зобов'язань банку;

2) строки залучення коштів;

3) альтернативні джерела залучення коштів у разі обмеження або відсутності доступу до пріоритетних ринків.

209. Банк переглядає програму фінансування не рідше одного разу на рік, а в разі зміни внутрішнього та/або зовнішнього ринкового середовища - невідкладно.

210. Банк з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань як у звичайних, так і в стресових ситуаціях розробляє порядок управління ліквідністю в межах операційного дня, який забезпечує:

1) визначення переліку, функцій та порядку взаємодії учасників процесу управління ризиком ліквідності в межах операційного дня, їх повноваження, відповідальність та підпорядкування;

2) виявлення клієнтів банку, яким можуть надходити найбільші суми коштів протягом операційного дня та/або кошти яких банк має перерахувати протягом операційного дня, а також порядок роботи з ними;

3) виявлення днів (останній день кварталу, останній день сплати податків) або проміжків операційного дня, що потребують особливого режиму управління ризиком ліквідності в межах операційного дня;

4) визначення обсягів очікуваних грошових потоків у межах операційного дня;

5) прогнозування суми дефіциту ліквідності, що може виникнути в певні проміжки впродовж операційного дня;

6) оцінку доступної ліквідності, уключаючи оцінку доступної ліквідності активів, що можуть бути використані як застава для залучення додаткового фінансування, необхідна для покриття можливого відпливу коштів у межах операційного дня;

7) розрахунок показників, які банк використовує для оцінки ризику ліквідності в межах операційного дня, визначених цим Положенням;

8) порядок визначення пріоритетності платежів з метою підтримання ліквідності в межах операційного дня;

9) порядок управління ліквідністю в межах операційного дня в кризових ситуаціях.

211. Банк самостійно встановлює цілі управління ліквідністю в межах операційного дня, що дають змогу йому:

1) визначати платежі з високим пріоритетом та здійснювати їх без затримок;

2) здійснювати платежі з низьким пріоритетом так швидко, як це можливо.

212. Банк створює та підтримує достатній обсяг необтяжених високоякісних ліквідних активів як можливе забезпечення на випадок реалізації стрес-сценаріїв, уключаючи втрату або погіршення умов залучення незабезпечених і доступних у нормальних умовах забезпечених джерел фінансування. Для цього банк здійснює такі заходи:

1) визначає обсяг високоякісних ліквідних активів, який є необхідним для можливого залучення коштів під заставу;

2) виявляє активи, які можуть бути використані як застава, для кожного з типів кредиторів та ринків забезпеченого фінансування;

3) здійснює моніторинг активів у розрізі емітентів, валют, інших показників, які можуть бути використані як застава, з метою визначення оперативності можливого залучення коштів;

4) здійснює диверсифікацію активів, які можуть бути використані як застава, з метою уникнення залежності від окремих кредиторів та ринків залучення фінансування.

213. Банк забезпечує наявність необхідного обсягу необтяжених високоякісних ліквідних активів, який:

1) відповідає затвердженому рівню ризик-апетиту щодо ризику ліквідності;

2) складається з найбільш високоякісних ліквідних необтяжених активів, які можна використовувати як заставу для залучення коштів у найкоротші строки без значних втрат і дисконтів за різних умов функціонування банку (облігації внутрішньої державної позики, депозитні сертифікати, емітовані Національним банком);

3) є достатнім для покриття дефіциту ліквідності, визначеному в результаті здійснення стрес-тестування, як мінімум, за короткостроковими сценаріями.

214. Банк розробляє план фінансування в кризових ситуаціях, який обов'язково містить:

1) процедури виявлення кризи ліквідності та інформування про це керівництва банку;

2) порядок дій керівників банку, відповідальних колегіальних органів та працівників банку в умовах різних видів стресового середовища;

3) чіткий перелік заходів, що має здійснюватися кожним з підрозділів, які є відповідальними за управління ризиком ліквідністю, залежно від типу та рівня складності виявленої кризи ліквідності;

4) порядок комунікації між працівниками банку та учасниками ринку, що має забезпечити вчасне, чітке та послідовне інформування стосовно причин виникнення кризи ліквідності та заходів банку, що здійснюються з метою її подолання. Цільовими адресатами інформування є: