4.2.23. Капітальний і поточний ремонт покрівлі з рулонних покриттів слід провадити при температурі зовнішнього повітря не нижче як +5 град.C і в сухий час року.
4.2.24. Очищати покрівлю від снігу, намерзлого льоду та вугільного пилу допускається тільки дерев'яними лопатами. Робітники, які виконують роботи на покрівлі, повинні бути проінструктовані, мати допуск та відповідне спорядження (пояси, вірьовки тощо).
4.2.25. Треба періодично контролювати стан перекриттів і конструкцій, для чого їх слід один раз на рік оглядати у відповідальних місцях, стежити за надійністю елементів, а у разі їх пошкодження негайно вживати заходів до відновлення.
4.2.26. У зимовий період слід періодично очищати від снігу поверхню землі, яка прилягає до зовнішніх стін котельні на відстані не менше ніж 2 м.
4.2.27. Строки і канали для відведення води з поверхні підлог у котельні треба утримувати у справному стані й чистоті.
4.2.28. Блискавкозахисні пристрої котелень, димових труб, складів палива, газорегуляторних пунктів та інших споруд підвищеної небезпеки повинні відповідати вимогам, викладеним в РД 34.21.122-87.
4.2.29. Змонтовані блискавкозахисні пристрої можна прийняти в експлуатацію тільки після того, як їх прийняла робоча комісія за участю представників пожежного нагляду.
4.2.30. Під час експлуатації усі блискавкозахисні пристрої підлягають періодичному контролю не рідше як один раз на рік (перед грозовим періодом - травень - червень).
4.2.31. Капітальний і попереджувальні ремонти будівель та споруд котелень слід виконувати на підставі складених планів.
4.2.32. Відповідальність за справний стан, чистоту будівель та споруд котелень та надійну їх експлуатацію несуть особи, відповідальні за безпечну експлуатацію котелень.
4.2.33. Приміщення, у яких прокладені газопроводи, встановлена запірно-регулювальна арматура, повинні бути вентильованими доступними для обслуговуючого персоналу. Займати їх під склади, майстерні і тимчасові сховища матеріалів та обладнання категорично забороняється.
4.2.34. Внутрішні газопроводи використовувати як несучі конструкції та заземлювачі категорично забороняється.
4.2.35. Приміщення котелень повинні бути забезпечені природним освітленням, а у темний час доби - електричним освітленням згідно з вимогами СНиП П-4-79.
4.2.36. Згідно з вимогами СНиП II-35-76, ПУЭ та ДНАОП 0.00-1.21-98 котельні підлягають обов'язковому обладнанню електричним аварійним освітленням від автономних джерел живлення (акумуляторні, турбіни або дизель-генератори).
4.2.37. В котельнях, які працюють на газовому паливі, усі види електроосвітлення повинні бути виконані у вибухозахищеному виконанні - це стосується і приводів пускової апаратури. Вентиляція проектується так само, як і в приміщеннях підвищеної небезпеки згідно з СНиП 2.04.05-91.
4.2.28. Котельні повинні бути забезпечені системою пожежегасіння, погодженою з пожежним наглядом, і мати первинні засоби пожежегасіння, установлені у легкодоступних місцях, обладнані необхідним інвентарем: піском, баграми та вогнегасниками
4.3. Вимоги до монтажу хімводопідготовки котельні
4.3.1. Залежно від якості живильної води та виду вироблюваної теплової енергії (пара, перегріта пара, вода температурою 150 град.C та ін.) котельні обладнуються відповідним устаткуванням водопідготовки. Це можуть бути магнітні апарати, системи одно-двоступінчастого Na-катіонування Na-H-катіонування; Na-амоній-катіонування, знесолення тощо.
4.3.2. Проектування установок водопідготовки (УВП) повинні провадити спеціалізовані проектні чи пусконалагоджувальні організації, які мають на це відповідний дозвіл від Держнаглядоохоронпраці України.
4.3.3. Фундаменти під устаткуванням УВП, як правило, виконуються одночасно з усіма іншими фундаментами, призначеними для основного й допоміжного устаткування котельні.
4.3.4. Перевірку фундаментів під фільтри, насоси, солерозчинники, сепаратори безперервної продувки здійснюють перед початком монтажу відповідного устаткування.
4.3.5. Монтаж устаткування УВП, а воно для котелень не є великогабаритним (виняток становлять фільтри), здійснюється за звичайними правилами - вертикальність встановлення, відповідність планам та розрізам проекту та ув'язка з будівельними конструкціями стосовно проходів, проїздів та зручності встановлення запірно-регулюючої арматури.
4.3.6. Найбільш громіздке устаткування УВП - це фільтри, мокре зберігання солі та насосні станції перекачування розчинів, вони установлюються тільки на великих джерелах теплопостачання. Правила приймання в експлуатацію цього устаткування детально повинні бути описані у проектно-кошторисній документації.
4.3.7. Монтаж трубопроводів УВП повинен провадитися згідно з вимогами проекту ДБН і СНиП. Солепроводи і кислопроводи повинні бути виконані з труб з відповідним внутрішнім покриттям. Насоси повинні бути виконані у кислототривкому виконанні з відповідних сталей або спеціальне покриття. Ущільнювальні прокладки повинні бути з фторопласту, різьбові з'єднання складені на стрічці фторопластового ущільнюючого матеріалу (ФУМ).
4.3.8. Після монтажу система УВП підлягає випробуванню на герметичність тиском 1,25 робочого і передається по акту на подальше виконання передпускових та пусконалагоджувальних робіт.
4.3.9. Дуже важливо, щоб УВП була готова до моменту сушіння обмурку котлоагрегатів.
4.3.10. Усі трубопроводи та устаткування УВП повинні мати протикорозійне покриття й пофарбовані у відповідні кольори згідно з ДБН і СНиП, запірно-регулювальна арматура повинна легко відкриватися руками, сальники не повинні текти, а запірні пристрої повинні бути щільними. Термометри слід встановити тільки в гільзах, а манометри повинні бути одного класу з непростроченим перевірним клеймом.
4.4. Вимоги до монтажу живильних пристроїв та допоміжного обладнання
4.4.1. Живильні пристрої котельні служать для подачі води в котли і залежно від типу котлів допускається застосування:
а) центробіжних і поршневих насосів з електричним приводом;
б) насосів з ручним приводом;
в) насосів з паровим приводом (ежектори).
4.4.2. Типи і продуктивність насосів визначаються проектом.
4.4.3. Для живлення парових котлів установлюють не менше двох живильних насосів. При цьому продуктивність кожного насоса повинна бути не менше 120% номінальної продуктивності усіх одночасно діючих котлів.
4.4.4. За конструктивним виконанням приводи насосів виготовляють з еластичною муфтою, гідравлічною, електромагнітною муфтою і в моноблоці.
4.4.5. До установлення на фундаменти насосам треба зробити ревізію і за паспортними даними провести розконсервацію. Яскраво на корпусі стрілкою вказати напрямок обертання.
4.4.6. Після встановлення на фундамент насос треба виставити за рівнем, завести фундаментні болти та підлити колодязі фундаменту цементним розчином марки не нижче 200. Після повного застигання анкерів, насосу з приводом, слід виконати статичне і динамічне балансування і обв'язати його згідно з проектом відповідними трубопроводами.
4.4.7. До котельно-допоміжного устаткування належать: економайзери, деаератори, повітропідігрівачі трубчасті, фільтри та підігрівачі мазуту, пальники і форсунки для спалювання рідкого і газоподібного палива, апарати для очищення поверхонь нагрівання, тяго-дуттьові машини, водопідігрівачі, топки механічні, топки з пневмомеханічними закидувачами, системи золошлаковидалення, системи повернення винесення, дахові вентилятори, системи паливоподачі і паливоприготування, баки, акумулятори, охолоджувачі випарники, сепатори безперервної продувки, системи охолодження дренажів і продувок, місткості горизонтальні, підігрівачі, батарейні циклони, скрубери, елеватори і ежектори, гідрозатвори і запобіжні пристрої (викидні).
4.4.8. Усе котельно-допоміжне устаткування повинно бути внесено у паспорт котла.
4.4.9. Котельно-допоміжне устаткування повинно бути після надходження з заводу-виготівника (постачальника) розконсервоване, укомплектоване паспортами, інструкціями з монтажу та експлуатації і змонтоване у технологічній схемі котельні.
4.4.10. Приймання після монтажу устаткування провадиться представником замовника або на період пусконалагоджувальних робіт (згідно з угодою) працівником пусконалагоджувальної організації.
4.4.11. Після проведення пусконалагоджувальних робіт устаткування повинно бути без дефектів і пропрацьоване під навантаженням не менше 72 годин та за актом передане замовнику (або підприємству, яке експлуатує котельню) з паспортами та відповідними інструкціями з експлуатації та режимними картками.
4.4.12. До початку пусконалагоджувальних робіт котельня, яка вводиться в експлуатацію, повинна бути укомплектована атестованим інженерно-технічним та обслуговуючим персоналом.
4.4.13. Під час налагоджування окремих вузлів блоків та одиниць технологічного устаткування обслуговуючий персонал повинен ознайомлюватися з роботою устаткування, правилами зупинки, запуску та регулювання.
4.4.14. Більша частина допоміжного устаткування встановлюється у технологічній схемі і обв'язується трубопроводами з запірно-регулювальною арматурою (вентилі, крани, засувки, зворотні клапани, регулятори тиску тощо), але часто після розконсервації та випробування арматуру доводиться піддавати відразу ж відповідному ремонту: притирання ущільнювальних поверхонь, шліфування поверхонь, що труться, заміна сальникових ущільнювачів набавки, заміна прокладок тощо. Це дуже трудомісткі операції, на виконання яких доводиться витрачати багато часу. Остаточне доведення поверхонь, які ущільнюються, доводиться виконувати вручну. Якість притирання перевіряють після промивання і складання арматури гідравлічним тиском 1,25 Рроб, але не менше 3 МПа. На щільність арматуру випробують при закритому затворі подачею води під клапан для вентилів з Ду 10 - 50 мм і на клапан - для вентилів з Ду більше 50 мм. Зворотні клапани випробують подачею води на клапан. Сальникове ущільнення і з'єднання кришки з корпусом вентилів та засувок випробовують тиском води під клапан при відкритому затворі.
4.5. Вимоги до монтажу електросилового устаткування
4.5.1. Під час монтажу електросилового устаткування та освітлення котелень треба керуватися вимогами ДНАОП 0.00-1.21-98 та ПУЭ.
4.5.2. Освітлювальні електропроводки, як правило, слід монтувати з комплексних тросових чи струнних заготовок із застосуванням виробів та вузлів заводського виготовлення.
4.5.3. Виконання електромонтажних робіт слід провадити у дві стадії. На першій стадії виконуються усі підготовчі та заготівельні роботи, включаючи встановлення закладних деталей в будівельні конструкції, підготовку трас електропроводок і заземлення, заготовку силових і освітлювальних електропроводок, складання укрупнених вузлів та блоків, попереднє регулювання, перевірку та випробування електрообладнання, апаратури і машин на стендах тощо. На другій стадії виконують монтаж електрообладнання, на електричних мережах по виконаній на першій стадії робіт заготовці, обробку і підімкнення проводів і кабелів до електрообладнання тощо.
4.5.4. Вивантаження електродвигунів з автомашин і вагонів треба здійснювати за допомогою кранів та автонавантажувачів.
4.5.5. Під час пересування електродвигунів, звільнених від упаковання, застосовують крани, тельфери, електрокари, навантажувачі, які використовують і для піднімання електродвигунів під час встановлення на фундаменти. Перед установленням на місце треба провести огляд електродвигунів. Машини, які прибули з підприємства-виготівника у складеному вигляді, на місці монтажу перед установленням не розбирають. Якщо немає впевненості у тому, що під час транспортування і зберігання машина після заводського складання залишилася непошкодженою і незабрудненою, то необхідність і міра розбирання машини відзначається в акті, який складається компетентними представниками замовника і монтажної організації.
4.5.6. Під час монтажу електричних машин до 1000 кВт повинні провадитись такі роботи: промивання підшипників ковзання, вимірювання опору ізоляції, установлення й кріплення за рівнем, вивірки за різних способів з'єднань, вивірка пасової передачі, зняття і насаджування шківів, напівмуфт, шестерень, підшипників кочення, перевірка спряження електродвигуна з машиною, яку він обертає. Налагодження індукторних муфт ковзання та сушіння електродвигунів.
4.5.7. Під час монтажу автоматичного регулювання процесами виробітку теплової енергії треба керуватися проектом по монтажу контрольно-вимірювальних приладів і автоматики (КВПіА), ДНАОП 0.00-1.21-98, ПУЭ, ДНАОП 0.00-08-94, ДНАОП 0.00-1.26-96, ДНАОП 0.00-1.07-94.
4.5.8. Усі прилади, які надійшли від заводів-постачальників, разом з технічною документацією і паспортами передаються за актом монтажній чи налагоджувальній організації. Перед монтажем прилади при потребі проходять перевірку, а потім після готовності мережей, імпульсних ліній монтуються на місця, передбачені проектом.
4.5.9. Прилади показуючі слід установлювати у місцях, зручних для перегляду. Якщо з робочого місця оператора шкала не переглядається, слід установлювати дублюючі прилади із зниженим рівнем обзору.
4.5.10. Група приладів, що показує розрідження, тиск повітря, які заповнюються водою чи спиртом, повинні мати підфарбовану рідину, щоб оператору зручніше було фіксувати їх покази.
4.5.11. Усі виконавчі механізми (електричні, гідравлічні та пневматичні) слід установлювати у зручних для обслуговування місцях і в той же час вони не повинні захаращувати проходи.
4.5.12. Усі прилади, які мають межі показів по мінімуму і максимуму (тиск, температура, рівні, сила струму), повинні обладнюватися або червоними стрілками чи мітками на циферблатах для орієнтування допустимих верхніх або нижніх меж.
4.5.13. В усіх щитах, складальних і пультах керування після монтажу на внутрішніх поверхнях дверей повинні бути закріплені схеми підключень і комутації приладів, а на перехідних панелях щитів повинні бути чітко виконані написи для світлової сигналізації, а також зроблена розмітка положення ключів керування.
4.5.14. У період передпускових робіт котлоагрегат, який підлягає запуску, повинен бути обладнаний діючими параметрами безпеки, передбаченими проектом.
4.6. Приймання в експлуатацію котелень
4.6.1. Після реєстрації котла (котлів), монтажу тепломеханічної частини, технічного опосвідчення виконуються роботи щодо обмурування котла, підготовки системи водопідготовки і одночасно наказом по підприємству створюється робоча комісія для роботи по прийманню в експлуатацію котельні. До складу комісії входять представники: замовника, генпідрядника та підрядних монтажних організацій.
Складається план поетапного приймання в експлуатацію об'єкта. До початку роботи комісії за 10 днів письмово сповіщаються місцеві служби пожежного нагляду, санепідемстанції, охорони навколишнього середовища та Держнаглядохоронпраці України.
4.6.2. Комісія складає акт недоробок з благоустрою території, будівельних робіт, тепломеханічної частини, енергомонтажу, внутрішніх мереж, КВПіА, освітлення, по побутових приміщеннях, з газопостачання, призначає відповідальних за виконання та установлює нові строки виконання завершальних робіт.
Одночасно усі підрядні організації подають Генпідрядчику документацію щодо виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт.
Генпідрядник готує документи, технічну документацію та після оформлення акта про здачу котельні в експлуатацію передає її із свого балансу на баланс замовника. При цьому, звітуючись перед центральним статистичним управлінням та державним комітетом Держбуду України про введення нових енергопотужностей.
4.7. Приймання і введення в експлуатацію систем газопостачання газифікованих котелень
4.7.1. Системи газопостачання газифікованих котелень повинні відповідати вимогам СНиП 2.04.08-87, СНиП II-35-76 і Правил безпеки систем газопостачання України (ПБСГ). Природний газ повинен відповідати вимогам ГОСТ 5542-87 (підрозділ 2.4, табл. 3).
4.7.2. Газопроводи систем газопостачання залежно від тиску транспортованого газу поділяються на:
- газопроводи високого тиску I категорії - за робочого тиску газу понад 0,6 МПа до 1,2 МПа;
- газопроводи високого тиску II категорії - за робочого тиску газу понад 0,3 МПа до 0,6 Мпа;
- газопроводи середнього тиску - за робочого тиску газу понад 500 даПа до 0,3 МПа;
- газопроводи низького тиску - за робочого тиску газу до 500 даПа включно.
4.7.3. Після закінчення будівництва об'єкти систем газопостачання повинні прийматися комісією.
Склад і організація роботи комісії регламентуються вимогами ДБН А3.1-3-94 і СНиП 3.05.02-88 "Газоснабжение". Замовник повинен не пізніше як за 5 днів повідомити орган Держнаглядохоронпраці України і членів комісії про дату і місце роботи приймальної комісії.
4.7.4. До складу приймальної комісії входять представники: замовника (голова комісії), генерального підрядчика та експлуатаційної організації СПГГ або газової служби підприємств. Представників органів Держнаглядохоронпраці України включають до складу приймальної комісії під час приймання об'єктів, підконтрольних цим органам.
4.7.5. Генеральний підрядчик на закінчений будівництвом об'єкт системи газопостачання котельні пред'являє приймальній комісії в одному приміщенні такі види виконавчої документації:
- комплект робочих креслень на будівництво котельні з написами, зробленими представником замовника та особами, які відповідають за провадження будівельно-монтажних робіт, про відповідність виконаних робіт в натурі цим кресленням і внесеним до них проектною організацією змінам;
- сертифікати заводів-виготівників (їх копії, виписки з них, завірені особою, відповідальною за будівництво об'єкта) на труби, фасонні частини, зварювальні та ізоляційні матеріали;
- технічні паспорти заводів-виготівників або їх копії на обладнання, вузли, з'єднувальні елементи, ізолюючі покриття, ізолюючі фланці, арматуру діаметром понад 100 мм, а також інші документи, які посвідчують якість обладнання (виробів);
- протоколи перевірки якості зварювальних з'єднань та будівельні паспорти за формою СНиП 3.05.02-88 (додатки 1, 2, 3);
- акт приймання передбачених проектом установок електрохімічного захисту від корозії;
- акти приймання прихованих робіт і спеціальних робіт для ГРП (ГРУ), котелень, виконаних згідно з угодою-підрядом (контрактом);
- акт приймання газообладнання котелень для проведення комплексного випробування.
4.7.6. Приймальна комісія повинна перевірити подану виконавчу документацію та відповідність змонтованої системи газопостачання котельні вимогам СНиП 3.05.02-88 та ПБСГ.
4.7.7. Крім документації на будівництво, передбаченої СНиП 3.05.02-88 і ДБН А3.1-3-94, приймальній комісії повинні бути представлені такі документи:
- копія наказу про призначення особи, відповідальної за безпечну експлуатацію газового господарства підприємства;
- положення про газову службу підприємства або договір з експлуатаційними спеціалізованими підприємствами газового господарства (далі за текстом - СПГГ) чи іншою спеціалізованою організацією про технічне обслуговування і ремонт газопроводів та газового обладнання;
- протоколи перевірки знань цих Правил, норм і інструкцій з питань охорони праці керівниками, спеціалістами і робітниками;
- посадові та виробничі інструкції, технологічні схеми, а також інструкції з охорони праці;
- акт приймання газового обладнання;
- акт про перевірку технічного стану димовідвідних та вентиляційних пристроїв;
- план локалізації і ліквідації можливих аварійних ситуацій, складений відповідно до вимог ПБСГ;
- акти про виконані роботи з герметизації вводів інженерних підземних комунікацій.
4.7.8. Комісії надається право вимагати відкриття будь-якої ділянки газопроводу для додаткової перевірки якості зварювання і ізоляції, а також проведення повторних випробувань.
4.7.9. Приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання оформляється актом за формою СНиП 3.05.02-88 (додаток 4), на підставі якого виконується пуск газу і видача власнику (замовнику) дозволу на проведення пусконалагоджувальних робіт. Із закінчення пусконалагоджувальних робіт органи Держнаглядохоронпраці України дають дозвіл на експлуатацію об'єкта і беруть його під контроль. Коли проведення пусконалагоджувальних робіт не потрібне, акт приймальної комісії є дозволом на введення об'єкта в експлуатацію.
4.7.10. На проведення робіт по пуску газу слід видавати наряд-допуск на провадження газонебезпечних робіт установленої форми (підрозділ 7.11); складати план організації робіт при пуску згідно з вимогами ПБСТ.
4.7.11. Не допускається приймання в експлуатації незакінчених будівництвом об'єктів, в тому числі підземних сталевих газопроводів, не забезпечених захистом від електрохімічної корозії.
4.7.12. Перед пуском газу на об'єкти, прийняті комісією, але не введені в експлуатацію протягом 6 місяців з дня його останнього випробування, повинні бути проведені повторні випробування на герметичність газопроводів, перевірена робота установок електрохімічного захисту, стан димовідвідних та вентиляційних систем, комплектність і справність газового обладнання, арматуру, засобів вимірювання, автоматизації, сигналізації та протиаварійного захисту.
4.8. Облік споживання газу
4.8.1. При обліку споживання газу слід дотримуватися вимог СНиП 2.04-08-87. Умови для визначення наведеного об'єму газу за взаємних розрахунків їх споживачем повинні відповідати вимогам ГОСТ 2939-63.
4.8.2. Облік кількості газу слід передбачати комерційний - для здійснення фінансових розрахунків між газозбутовими організаціями і кожним споживачем, а також внутрішньовиробничий (технологічний) - для контролю за ефективністю використання газу і дисципліною споживання. Комерційний облік споживання газу слід передбачати централізовано.
4.8.3. Комерційним обліком кількості газу повинні бути забезпечені усі споживачі газу: абоненти, що мають угоду із газозбутовою організацією; субабоненти, що мають договір з абонентами; оптові споживачі-перепродавці.
4.8.4. Кожний споживач газу (домовласник, квартиронаймач, організація і підприємство, незалежно від форми власності і напряму діяльності), сільський населений пункт (село, селище, хутір) повинні бути забезпечені єдиним комерційним вузлом обліку кількості газу, передбаченим проектом.
4.8.5. При обгрунтуванні допускається не передбачати єдиний вузол обліку кількості газу.
4.8.6. Пристрої обліку газу можуть розміщуватися в пунктах очищення і обліку газу, у газорегуляторних пунктах (ГРП), газорегуляторних установках (ГРУ), у приміщеннях, у яких встановлено газоспоживаючі установки, агрегати, апарати, прилади.
4.8.7. Пристрої обліку газу можуть розміщуватися і в інших приміщеннях, які відповідають вимогам, що ставляться до розміщення вказаних об'єктів.
4.8.8. Внутрішньовиробничим обліком (технологічним) кількості газу повинні бути забезпечені окремі об'єкти, у тому числі дільниці, агрегати тощо, які мають річне споживання понад 350 тис. куб.м природного газу.
4.8.9. Внутрішньовиробничим обліком споживаного газу повинні бути забезпечені усі водогрійні котли з теплопродуктивністю понад 1,163 МВт і парові котли продуктивністю понад 1 т пари за годину.
4.8.10. Способи вимірювання газу і реалізуючі їх засоби вимірювання слід вибирати залежно від умов експлуатації з числа дозволених Держстандартом України, занесених до Держреєстру України, або від тих, що пройшли державну метрологічну атестацію. При цьому перевагу слід віддавати автоматичним і автоматизованим засобам вимірювань.
4.8.11. Розміщення лічильників газу та витратомірних вузлів слід передбачати згідно з експлуатаційною документацією заводів-виготівників.
4.8.12. Для витратомірних вузлів із стандартними звужуючими пристроями слід виконувати вимоги РД-50-213-80 "Правил измерения расходов газов и жидкостей стандартными сужающими устройствами".
4.8.13. Перед вузлом вимірювання кількості газу слід передбачати газовий фільтр. За наявності фільтра у конструкції лічильника встановлення додаткового фільтра не потребується.
4.8.14. Під час розміщення вузлів вимірювання треба забезпечити зручність їх обслуговування (знімання показів, проведення ремонтних робіт тощо), а при неприпустимості перерв у подачі газу виробничих об'єктів - також забезпечити подачу газу під час знімання лічильника, звужуючого пристрою витратомірного вузла тощо.
5. Пуск котлів
5.1. Загальні положення
Роботи по пуску котлів і котелень повинні виконуватися за технічною документацією заводу-виготовлювача, проекту монтажу котла чи котельні, а також керівних нормативних документів ДНАОП 0.00-1.08-94, ДНАОП 0.00-1.26-96, ДНАОП 0.00-1.20-98 (ПБСГ), ДНАОП 0.00-5.10-96.
5.1.1. Вказані роботи виконуються підприємствами, які мають ліцензії на ці роботи, працівники повинні бути атестовані.
5.1.2. Пуску і наладці котельних установок передують такі підготовчі роботи: промивання котлів і систем від бруду, перевірка арматури і приладів контролю і автоматики, просушування обмурку, перевірка справності топкових пристроїв, механізмів вуглеподачі та золовидалення, насосних агрегатів, тягодуттьових машин та іншого обладнання.
5.1.3. У котельнях з чавунними водогрійними котлами після випробування котлів і системи здійснюють промивання їх від сміття і бруду. Для цього з котлів знімають нижні глухі фланці і замінюють їх тимчасовими із штуцерами і запірною арматурою для скидання промивальної води.
Систему промивають наповненням і спусканням води, повторюючи цю операцію 2 - 3 рази до появи освітленої води.
Під час наповнення системи і спуску води забезпечують таку швидкість руху її у системі (1 - 1,5 м/с), при якій бруд тягнеться потоком і виноситься із системи. Воду спускають у нижчій точці зворотної магістралі через спускну трубу, діаметр якої дорівнює діаметру зворотної магістралі у місці її вварювання.
5.1.4. Для забезпечення якісного і швидкого промивання системи рекомендується застосовувати гідропневматичний спосіб, при якому, крім води, подають ще стиснене повітря тиском на 0,2 - 0,3 МПа більшим ніж тиск промивальної води. Скидають промивальну воду до каналізації, водостічної мережі або на поверхню грунту, залежно від місцевих умов. Великі системи, які обслуговують будівлі понад 30 тис. куб.м, промивають окремими ділянками.
5.2. Передпускові роботи
5.2.1. Одночасно з промиванням котлів просушують обмурок. Протягом двох діб обмурок просушують повітрям на природній тязі без вогню, при відчинених топкових дверцятах, люках, піддувалях і шиберах. Після цього для утворення тяги прогрівають лежаки і димову трубу розведенням легкого вогню безпосередньо у лежаку і біля основи труби. Як тільки в трубі установиться тяга, котли розпалюють дровами, підтримуючи в них невеликий вогонь. Перед цим парові котли обов'язково заповнюють водою. Водогрійні котли заповнюють водою разом з системою, оскільки у них нема водогрійних колонок і важко стежити за рівнем води та можливі випадки пошкодження котлів.
5.2.2. Обмурок просушують на слабкому вогні протягом 6 - 7 діб, підтримуючи температуру води в котлах 40 - 45 град.C. Після закінчення просушування палити припиняють, обмурку дають повільно охолонути при щільно зачинених шиберах і дверцятах. Обмурок, який охолонув, ретельно оглядають, а виявлені тріщини затирають розчином з вогнетривкої глини.
5.2.3. Одночасно з промиванням котлів та просушуванням обмурку перевіряють наявність, справність і правильність встановлення контрольно-вимірювальних приладів і приладів автоматики, а також перевіряють роботу насосів, включенням їх на 1,5 - 2 години при закритій засувці після них.
5.2.4. Під час підготовки до пуску районних, квартальних котелень великої потужності до початку опалення перевіряють справність вихідних вікон амбразур пальників, лазів, вічок, стан труб екранів і конвективної частини, правильність положення елементів контрольно-вимірювальних приладів та імпульсних точок систем автоматики всередині топки, відсутність у топці, лежаках і газоходах сторонніх предметів, запас палива, тиск газу перед пальниками і справність газового обладнання, готовність і включення контрольно-вимірювальної арматури, автоматичного регулювання. Без справних контрольно-вимірювальних приладів і захисних автоматичних блокіровок пуск котла категорично забороняється.
5.2.5. Крім вказаних перевірок слід перевірити стан топкових пристроїв і наявність тяги, справність тягодутьових машин і живильних насосів короткочасним включенням їх у роботу, справність трубопроводів і арматури (при цьому треба звертати увагу на достатність сальникового ущільнювання і нормальний стан поверхні штоків, клапанів, вентилів і засувок), а напрямок руху розчинів повинен відповідати напрямку стрілок на корпусі арматури; справність арматури щодо герметичності і легкості ходу, справність дистанційного керування засувок і вентилів, наявність змащення, роботу електро- і пневмоприладів, справність запобіжних клапанів і надійність закріплення на них вантажів. Під час перевірки запірно-регулювальну арматуру треба включати у робоче положення.
5.2.6. Обмурок парових котлів для спалювання твердого, рідкого і газоподібного палива у теплий час року сушать протягом 5 діб на дровах, у зимовий час протягом 6 - 8 діб (котли у полегшеному обмурку просушують протягом 3 діб).
5.2.7. Кожний тип котла має свої особливості сушіння обмурку, зумовлені монтажем різних топкових пристроїв. Про це вказується у технічній документації заводу-виготівника, яка надходить у комплекті з котлом.
5.2.8. Температура води у котлі на кінець сушіння не повинна перевищувати 80 - 90 град.C.
5.2.9. Лужиння парових котлів провадять після сушіння обмурку для очищення внутрішніх поверхонь від бруду, іржі, окалини і масних відкладачів, що накопичилися під час виготовлення, транспортування, зберігання й монтажу котла.
5.2.10. Перед лужинням провадять внутрішній і зовнішній огляди змонтованого котла і складають акт про стан його внутрішніх поверхонь.
5.2.11. Для прискорення процесу лужиння, ще до початку монтажу, під час огляду, дуже пошкоджені іржею чи забруднені елементи очищують механічним способом.
5.2.12. Під час зовнішнього огляду перевіряють також правильність складання окремих елементів парових, водяних і дренажних труб, установки водовказівних приладів і позначок вищого і нижчого рівнів, нанесення позначок і міру відкривання і закривання регулюючих і запірних пристроїв, справність роботи пристроїв для регулювання і подачі пари, води, повітря і палива (шиберів, заслінок, кранів, вентилів тощо).
5.2.13. Лужиння котла і одночасне підживлення провадять хімічно очищеною або живильною водою. Оптимальна температура води повинна бути в межах 40 - 70 град.C.
5.2.14. Перед заповненням котла водою підклинюють один із запобіжних клапанів (при появі пари - його переводять у робоче положення) і відкривають повітряний клапан водяного економайзера (до появи з нього води), а також продувальний вентиль на камері перегрітої пари пароперегрівача. Пароперегрівачі лужинню не піддають і лужним розчином не заповнюють. Очищення їх провадять парою.
5.2.15. Заповнюють котел водою до рівня позначки нижнього водопокажчика. Лужиння супроводжується розпалюванням котла і підняттям тиску, внаслідок чого для економії часу й палива введення реагентів і початок лужиння провадять за три дні до закінчення сушіння обмурку. Реагенти вводять у котел тільки у вигляді готового розчину (1 кг реагенту на 8 л води) за допомогою дозатора або встановленого над котлом бачка місткістю 0,5 куб.м через будь-який штуцер верхнього барабана за повної відсутності тиску в котлі.
5.2.16. Для лужиння застосовують каустичну соду або кальциновану соду і тринатрійфосфат. Розчини вводять окремо, щоб уникнути кристалізації тринатрійфосфату в трубах котла.
5.2.17. Лужне число котлової води під час лужиння не повинно падати нижче ніж 200 мг/л: для чого через кожні 3 - 4 години відбирають проби котлової води з барабанів і камер екранів.
5.2.18. Протягом усього процесу лужиння і випробування котла на парову щільність котел підживлюють до позначки верхнього покажчика рівня. Вогневе обігрівання котла провадять обережно, щоб не допустити підвищення температури газів перед входом до пароперегрівача більше ніж 500 - 600 град.C.
5.2.19. Випробування котла на парову щільність треба провадити після лужиння і повної заміни котлової води, для чого піднімаються тиск у котлі. Після досягнення ним значення на 0,2 - 0,3 МПа, нижче від робочого перевіряють щільність і правильність посадки клапанів на свої місця, для чого від руки по черзі трохи піднімають важелі запобіжних клапанів, а також перевіряють робочий манометр внаслідок підключення контрольного. Якщо розходження в показах перевищать 0,025 МПа, то робочий манометр слід замінити.
5.2.20. Після досягнення робочого тиску у котлі установлюють і надійно закріплюють вантажі на важілі запобіжних клапанів так, щоб вони змогли працювати згідно з п. 6.2 ДНАОП 0.00.-1.08-94.
Після остаточного регулювання на контрольний клапан треба одягти металевий кожух і запломбувати його. Відрегульований клапан від легкого удару долонею руки знизу повинен вібрувати.
5.2.21. Достатня парова щільність характеризується відсутністю нещільностей і пропускання пари і води у місцях з'єднання окремих елементів, а також безвідмовною автоматичною роботою запобіжних клапанів. Сигналізатор і регулятор рівня регулюють і випробують на парову щільність зміною рівня води у барабані до контрольних позначок.
5.2.22. Після закінчення випробування і продування паропроводів тиск у котлі знижують до нуля, а після зниження температури води до 50 - 60 град.C її спускають з котла, відкривають лази барабанів і лючки камер і ретельно промивають барабани, камери і труби струменем гарячої води під тиском 0,4 - 0,5 МПа, а також перевіряють стан спускної і продувальної арматури і водомерних колонок. Стан поверхні нагрівання після лужиння і промивання фіксується актом.
5.2.23. Операції сушіння обмурку, лужиння і випробування на парову щільність повинні виконуватися спеціалізованою пусконалагоджувальною організацією, яка виконує її за відповідним графіком погодинного додержування технологічних операцій.
Послідовність і тривалість операцій з лужиння і випробування котла на парову щільність див. у додатку N 5.
5.3. Пуск котлів на твердому паливі
5.3.1. Для кожного підготовленого до пуску котла, що працює у водогрійному чи паровому режимі, повинні бути складені робочі інструкції з пуску котла, зупинки та аварійної зупинки і тимчасова режимна карта на 50 %, 75 % і 100 % навантаження.
5.3.2. На первинний пуск котла дається вказівка начальника котельні (майстра) з відповідним записом у змінному журналі. Оператори котла повинні бути проінструктовані на робочому місці. До призначеного часу розтоплювання зміна повинна перевірити усе допоміжне обладнання, паливоподачу, тягодуттьові машини, прилади контролю тиску, розрідження, систему повернення винесення, пневмомеханічні закидувачі, роботу ращітки, систему золошлаковидалення, живильні пристрої, наявність живильної води в деаераторі і систему автоматики безпеки.
5.3.3. Для первинного пуску котла добирається найбільш досвідчена бригада операторів. Розпалювання провадиться на деревному паливі.
5.3.4. На першому пуску котла керівник котельні, крім операторів, до зміни включає електрика, слюсаря КВПіА, слюсарів по ремонту. Якщо пуск котла здійснюється за участю пусконалагоджувальної організації, то всі роботи по пуску провадяться під керівництвом виділеного або закріпленого за цим об'єктом спеціаліста ІТП, який за своєю програмою провадить випробування котлоагрегату і усього допоміжного обладнання у різних режимах протягом 72 годин. Якщо за цей період серйозних хиб у роботі не сталося, то пуск вважається проведеним, про що складається відповідний акт.
5.3.5. Якщо під час роботи котлоагрегату і допоміжного обладнання сталися поломки або виявлено серйозні недоліки, то агрегат слід зупинити і після їх усунення пуск котла і випробування усього обладнання треба продовжити згідно з п. 5.3.4.
5.4. Пуск котлів на рідкому паливі
5.4.1. Пуск котлів на рідкому паливі має свої особливості в тому, що на час пуску котлоагрегатів, що працюють на мазуті, треба його розігрівати.
Для цього можна на час пуску завезти пічне паливо (солярове масло), одержати тепло для розігрівання мазуту із сусідніх котелень по тимчасовому трубопроводу, одержати пару від транспортабельної чи пересувної котельної установки.
5.4.2. Котлоагрегати, що працюють на рідкому паливі, повинні бути обладнані досконалою автоматикою безпеки і регулювання живлення паливом і водою. Пусконалагоджувальні роботи на них повинні виконувати атестовані фахівці з організацій і установ, які мають дозвіл на виконання цих робіт від Держнаглядохоронпраці України (1.2).
5.4.3. Першим етапом в пуску котлів (котелень), що працюють на рідкому паливі (мазуті), є подача тепла на мазутне господарство і створення циркуляційного робочого контуру - між сховищем мазуту (витратні місткості) і котельнею (котлоагрегатом).
5.4.4. У схемах мазутопостачання слід передбачити двоступінчасте очищення (грубе й тонке) і безперервний рух мазуту через насос до форсунок котла. Мазутопроводи прокладаються з ухилом 0,01 - 0,015 за напрямком потоку спільно з супутнім паропроводом у загальній тепловій ізоляції.
5.4.5. Розігрівши паливо до потрібної температури у мазутних підігрівачах, задіявши мазутні насоси, створивши потрібний тиск і циркуляцію після перевірки усіх систем згідно з п. 5.3.2, оператори пускової зміни готують до запуску мазутні стволи з форсунками (залежно від типу і конструкції) за робочою інструкцією.
5.4.6. Залежно від конструкції системи автоматики розпалювання котлоагрегату провадиться або від ЗЗП (захисно-запального пристрою) солярового факела, газового запальника або іншого запалюючого пристрою.
5.4.7. Усі параметри на котлі виводяться за тимчасовою режимною картою і робочою інструкцією з експлуатації.
5.4.8. Після досягнення сталого режиму роботи агрегату переходять на постійну схему роботи мазутного господарства, і після 72-годинного нормального безаварійного функціонування усіх систем, включаючи котлоагрегат, фіксують пуск його відповідним актом.
5.5. Пуск котлів на газоподібному паливі
5.5.1. Перед пуском в роботу газовикористовувальних установок їхні топки і газоходи повинні бути провітрені. Порядок і тривалість провітрювання встановлюється інструкцією з безпечного обслуговування установки.
Закінчення вентиляції визначається за допомогою газоаналізатора, при цьому вміст газу не повинен перевищувати 1/5 НМВ.
5.5.2. До розпалювання газовикористовувальної установки повинні бути послідовно продуті газом газопровід перед колектором агрегату, колектор агрегату і опуски до пальників.
Продувка газопроводу і колектора повинна провадитися при закритій запірній арматурі перед пальниками.
5.5.3. Запірну арматуру безпосередньо перед пальником дозволяється відкривати тільки після включення запального пристрою або піднесення до нього палаючого запальника.
Подача газу в топки, які обладнані автоматичними газопальниковими блоками, що працюють за програмою, визначається інструкцією заводу-виготовлювача блоку.
5.5.4. Коли агрегати працюють на різних видах палива і мають спільні газоходи, то пуск агрегатів на газовому паливі повинен провадитися при непрацюючих агрегатах, які використовують інші види палива.
Якщо зупинка цих агрегатів за технологією виробництва неможлива, допускається пуск агрегату на газовому паливі при працюючих агрегатах на інших видах палива тільки з додержанням спеціальної пускової інструкції, затвердженої керівником підприємства.
5.5.5. Пуск агрегату після тривалої зупинки або ремонту (зняття заглушки) дозволяється за наявності актів контрольного випробування газопроводів на герметичність, перевірки топок, газоходів, контрольно-вимірювальних приладів і систем автоматики і регулювання.
5.5.6. Пусконалагоджувальні роботи повинні виконуватися підприємствами, які мають дозволи, одержані та зареєстровані в органах Держнаглядохоронпраці України в установленому порядку.
5.5.7. Перед пуском котелень та інших агрегатів та установок повинно бути забезпечене приймання обладнання для комплексного опробування, введення в дію авоматичних засобів контролю і управління, передбачене проектом і паспортами обладнання, протиаварійні і протипожежні засоби. Персонал слід навчити методам і способам виконання газонебезпечних робіт згідно з вимогами підрозділу 7.11, проінструктувати про можливі неполадки і засоби їх усунення, забезпечити потрібними схемами та інструкціями, а також засобами захисту і пожежегасіння, спецодягом, необхідними приладами і обладнанням.
5.5.8. На час комплексного опробування повинно бути організоване цілодобове чергування персоналу для спостереження за станом технологічного обладнання і вжиття заходів щодо своєчасного усунення несправностей і витоку газу, а також гарантування безпеки під час виконання пусконалагоджувальних робіт.
6. Режимно-налагоджувальні роботи
6.1. Загальні положення
6.1.1. До промислової експлуатації допускаються тепловироблюючі установки, на яких проведено режимно-налагоджувальні випробування. Об'єм пусконалагоджувальних робіт обов'язково повинен включити комплекс режимно-налагоджувальних робіт, які забезпечують ефективну та економічну роботу тепловироблюючого обладнання, теплоутилізаційних пристроїв, засобів автоматичного регулювання і безпеки, допоміжного обладнання, визначення еколого-теплотехнічних характеристик, проведення комплексної інвентаризації шкідливих викидів в атмосферу.
6.1.2. Основою налагоджувальних робіт та інвентаризації шкідливих викидів є проведення комплексних еколого-теплотехнічних випробувань котлів, завданням яких є встановлення оптимальних режимів їх роботи.
6.1.3. Комплексні еколого-теплотехнічні режимно-налагоджувальні випробування слід провадити:
- після монтажу, реєстрації, технічного огляду і дозволу на експлуатацію котлів;
- після капітального ремонту котлів, реконструкції і переведення з одного виду палива на інший або переходу з парового режиму на водогрійний;
- згідно з плановим строком проведення налагоджувальних робіт;
- за розпорядженням органів Держнаглядохоронпраці України.
6.1.4. Проведення режимно-налагоджувальних робіт на діючих котлоагрегатах слід передбачати не рідше одного разу на 3 роки.
6.1.5. Кінцевим результатом проведення налагоджувальних робіт є встановлення оптимальних еколого-теплотехнічних режимів роботи котлів з урахуванням технологічних умов, мінімально можливих викидів шкідливих речовин в атмосферу, які не перевищують установлені норми і безпечну роботу всього обладнання.
6.1.6. Налагоджувальні роботи та інвентаризація викидів шкідливих речовин в атмосферу повинні проводитись спеціалізованими налагоджувальними організаціями або налагоджувальними службами підприємств, незалежно від їх підпорядкованості і форм власності.
6.1.7. Організації, які виконують пусконалагоджувальні роботи, повинні бути зареєстровані у органах Держнаглядохоронпраці.
6.2. Класифікація випробувань котлоагрегатів
6.2.1. Теплотехнічні (режимно-налагоджувальні та балансові) випробування котельних агрегатів, які працюють для вироблення теплоенергії з виробничою та комунально-побутовою умовою, ставить своїм завданням:
- налагодження режиму роботи котельного агрегату з доведенням ККД його до значень, вказаних у технічній характеристиці на агрегат (з відносним відхиленням не більше 0,3 - 0,5 %);
- складання режимної карти із зазначенням оптимальних параметрів роботи агрегату;
- визначення максимальної та мінімальної продуктивності котлоагрегату;
- визначення питомої витрати палива на відпущене тепло;
- визначення ККД (брутто) котлоагрегату і окремих складових втрат тепла;
- дослідження роботи топки (теплове напруження, температура в однакових точках, надлишок повітря і склад газів за топкою, вплив первинного і вторинного повітря на процес горіння тощо);
- визначення опорів окремих дільниць газоповітряного тракту, засмоктування повітря в топку і газоходи;
- дослідження роботи пароперегрівача, економайзера і повітропідігрівача;
- визначення основних параметрів, які характеризують роботу тягодуттьових пристроїв;
- дослідження і налагодження роботи систем повернення винесення шлакозоловидалення, паливоподачі і приготування палива, пневмомеханічних закидувачів ланцюгових решіток тощо.
6.2.2. Налагоджувальні випробування котлоагрегатів класифікуються за призначенням і методом складання теплового балансу.
6.2.3. За призначенням і залежно від поставлених завдань випробування котлоагрегатів поділяються на режимно-налагоджувальні та промислово-експлуатаційні (балансові).
Режимно-налагоджувальні випробування провадяться з метою налагодження режимів агрегату, що вводиться, реконструюється або діючого, із зведенням теплового балансу.
До завдань цих випробувань входить визначення:
- оптимальних надлишків повітря;
- основних втрат тепла на різних навантаженнях;
- мінімального навантаження котлоагрегату;
- максимального навантаження котлоагрегату;
- оптимального розподілу первинного і вторинного повітря.
Промислово-експлуатаційні випробування (балансові) провадяться з метою встановлення нормативних експлуатаційних характеристик при нормальних параметрах теплоносія на діючому або заново введеному в експлуатацію котлоагрегаті, після капітального ремонту чи реконструкції, у зв'язку з переходом на спалювання нового виду чи марки палива і при систематичному відхиленні основних параметрів (витрати, тиску, температури пари тощо) від нормальних з обов'язковим визначенням ККД котлоагрегату. До завдань цих випробувань входить:
- визначення оптимальних умов роботи котлоагрегату;
- перевірка ефективності виконання ремонтних робіт по реконструкції котла чи допоміжного обладнання;
- визначення економічних показників роботи котла;
- визначення витрати тепла на власні потреби;
- визначення збільшення величин втрат тепла у порівнянні з розрахунковими значеннями;
- визначення відносного приросту витрати палива.
Залежно від поставлених завдань режимно-налагоджувальні випробування за складністю (кількістю дослідів) поділяються на випробування з повним комплектом дослідів і 50 % комплектів дослідів; промислово-експлуатаційні (балансові) випробування поділяються на дві категорії складності - 1 і 2.
Промислово-експлуатаційні (балансові) випробування проводяться у такій послідовності.
На першому етапі провадять досліди за програмою режимно-налагоджувальних випробувань. Після проведення комплексу режимно-налагоджувальних випробувань, коли загальна картина теплової роботи котла стає зрозумілою, провадяться уточнюючі досліди за програмою промислово-експлуатаційних випробувань 1 чи 2 категорії складності.
Промислово-експлуатаційні випробування у більшості випадків проводяться за програмою випробувань 2 категорії складності і дуже рідко за 1 категорією складності, яка порівняно до програми 2 категорії складності передбачає велику кількість проміжних навантажень котла. Ці навантаження визначає у кожному конкретному випадку керівник випробувань залежно від поставлених завдань.
У деяких випадках залежно від стану обладнання, міри його вдосконалення та умов експлуатації, а також під час випробувань водогрійних і малопотужних котлів, які виробляють пару низьких параметрів для технологічних потреб, за програмою режимно-налагоджувальних випробувань не потрібно проводити повний комплекс дослідів і програма випробувань може бути скорочена (за розсудом керівника випробувань) на 50 %.
6.2.4. Під час проведення режимно-налагоджувальних випробувань досліди поділяються на прикинуті та основні (режимно-налагоджувальні). Під час проведення промислово-експлуатаційних випробувань досліди поділяються на прикинуті та основні (режимно-налагоджувальні та балансові).
6.2.5. До обсягу прикинутих дослідів входить розстановка і навчання спостерігачів, перевірка роботи вимірювальних приладів, виявлення дефектів у роботі обладнання, визначення величин підсмоктування, тарування перерізів по аналізу газів, швидкостях і температурі, визначення можливих меж регулювання і умов забезпечення надійної та економічної роботи котлоагрегату.
Під час прикинутих дослідів усі вимірювання провадяться з такою самою ретельністю, як під час основних випробувань. Режимно-налагоджувальні досліди провадяться з метою виявлення умов найбільш ефективного використання палива у робочому діапазоні, регулювання навантаження котла.
6.2.6. Балансові досліди провадяться з метою визначення основних економічних показників роботи котлоагрегату на різних навантаженнях з раніше виявленими (за методикою режимно-налагоджувальних дослідів) оптимальними режимами його роботи.
6.2.7. Під час випробування котельних агрегатів існує два способи визначення коефіцієнта корисної дії за прямим і за зворотним балансом. Якщо величина ККД котла визначена за прямим і зворотним балансом, то допускається незбіг величин ККД у межах сум, відповідних помилок, тобто +-3,5 % (відносних) за стійкості розбіжностей значень, таке непогодження балансу не може бути підставою висновку про недосконалість випробувань у цілому.
6.2.8. Незалежно від характеру випробувань усі вимірювання слід проводити з максимальною точністю засобами вимірювань класу не нижче 1,5. При цьому для котлоагрегатів, які спалюють газоподібне й рідке паливо і мають ККД брутто більше 80 %, відносна похибка визначення ККД за зворотним балансом менша, ніж за прямим балансом, і становить величину не більше ніж +-1 %.
6.3. Технічна документація
6.3.1. Під час виконання режимно-налагоджувальних робіт виконавча організація зобов'язана подати замовнику:
- програму робіт із строками виконання (орієнтовними);
- план завдання на підготовку до випробувань котлоагрегату (агрегатів);
- перелік дефектів, виявлених під час підготовки до проведення прикинутих дослідів;
- план-графік проведення теплотехнічних випробувань котлоагрегату;
- зміст технічної програми випробувань котлоагрегату.
Після проведення режимно-налагоджувальних випробувань організація, яка виконала роботи, видає замовнику режимні карти роботи агрегату (агрегатів) і технічний звіт про всю виконану роботу (баланс котельного агрегату) за програмою промисловоексплуатаційних випробувань 1 чи 2 категорії складності або за режимно-налагоджувальними випробуваннями.
Усі документи повинні бути перевірені та затверджені головним інженером підприємства-замовника і керівником випробувань підприємства-виконавця.
