• Посилання скопійовано
Документ підготовлено в системі iplex

Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 від 17 квітня 2019 року про авторське право і суміжні права на Єдиному цифровому ринку та про внесення змін до директив 96/9/ЄС та 2001/29/ЄС

Європейський Союз | Директива, Міжнародний документ від 17.04.2019 № 2019/790
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Директива, Міжнародний документ
  • Дата: 17.04.2019
  • Номер: 2019/790
  • Статус: Документ діє
  • Посилання скопійовано
Реквізити
  • Видавник: Європейський Союз
  • Тип: Директива, Міжнародний документ
  • Дата: 17.04.2019
  • Номер: 2019/790
  • Статус: Документ діє
Документ підготовлено в системі iplex
1. Будь-які договірні положення, які суперечать виняткам, передбаченим у статтях 3, 5 і 6, є незастосовними.
2.Стаття 5(5) Директиви 2001/29/ЄС застосовується до винятків та обмежень, передбачених відповідно до цього Розділу. Перший, третій і п’ятий підпараграфи статті 6(4) Директиви 2001/29/ЄС застосовуються до статей 3-6 цієї Директиви.
РОЗДІЛ III
ЗАХОДИ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАКТИК ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ШИРШОГО ДОСТУПУ ДО КОНТЕНТУ
ГЛАВА 1
Некомерційні твори та інші об’єкти
Стаття 8. Використання некомерційних творів та інших об’єктів установами зі збереження культурної спадщини
1. Держави-члени повинні передбачити, щоб організація колективного управління могла, згідно з повноваженнями, покладеними на неї правоволодільцями, укласти з установою зі збереження культурної спадщини невиключну ліцензію для некомерційних цілей на відтворення, розповсюдження, публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки некомерційних творів чи інших об’єктів, які постійно перебувають у колекції такої установи, незалежно від того, чи всі правоволодільці, на яких поширюється така ліцензія, уповноважили організацію колективного управління, за умови що:
(a) організація колективного управління на основі своїх повноважень є достатньо представницькою для правоволодільців відповідного типу творів чи інших об’єктів та прав, що є предметом ліцензії; та
(b) усім правоволодільцям гарантоване однакове ставлення стосовно умов ліцензії.
2. Держави-члени передбачають виняток чи обмеження прав, передбачених у статті 5(a), (b), (d) і (e) і статті 7(1) Директиви 96/9/ЄС, статей 2 і 3 Директиви 2001/29/ЄС, статті 4(1) Директиви 2009/24/ЄС та статті 15(1) цієї Директиви, щоб дозволити установам зі збереження культурної спадщини надавати для некомерційних цілей некомерційні твори чи інші об’єкти, які постійно перебувають у їхніх колекціях, за умови що:
(a) вказано ім’я автора або будь-якого іншого правоволодільця, якого можна ідентифікувати, якщо це можливо; та
(b) такі твори чи інші об’єкти надаються на некомерційних вебсайтах.
3. Держави-члени передбачають, щоб виняток чи обмеження, передбачені в параграфі 2, застосовувалися тільки до типів творів чи інших об’єктів, для яких не існує організації колективного управління, яка відповідає умові, визначеній у пункті (a) параграфа 1.
4. Держави-члени повинні передбачити, щоб усі правоволодільці могли у будь-який час легко та ефективно виключити свої твори чи інші об'єкти зі сфери застосування механізму ліцензування, визначеного в параграфі 1, або зі сфери застосування винятку чи обмеження, передбачених у параграфі 2, у загальних або конкретних випадках, у тому числі після укладення ліцензії або після початку відповідного використання.
5. Твір чи інший об’єкт повинні вважатися некомерційними, якщо після докладання розумних зусиль для визначення того, чи доступні вони громадськості, можна добросовісно припустити, що весь твір чи інший об’єкт не є доступними громадськості через загальновживані комерційні канали.
Держави-члени можуть передбачити спеціальні вимоги, такі як кінцеву дату, для визначення того, чи можна ліцензувати твори або інші об’єкти відповідно до параграфа 1, чи їх можна використовувати згідно з винятком чи обмеженням, передбаченим у параграфі 2. Такі вимоги не повинні виходити за межі того, що є необхідним та обґрунтованим, та не повинні унеможливлювати визначення того, що комплекс творів чи інших об’єктів у цілому є некомерційним, якщо доцільно припустити, що всі твори чи інші об’єкти є некомерційними.
6. Держави-члени повинні передбачити, щоб від організації колективного управління, яка є представником держави-члена, у якій має осідок установа зі збереження культурної спадщини, вимагалися ліцензії, згадані у параграфі 1.
7. Положення цієї статті не застосовуються до комплексів некомерційних творів чи інших об’єктів, якщо, на основі докладання розумних зусиль, згаданих у параграфі 5, існують докази того, що такі комплекси творів складаються переважно із:
(a) творів або інших об’єктів, окрім кінематографічних чи аудіовізуальних творів, які були вперше опубліковані або, за відсутності публікації, вперше трансльовані у третій країні;
(b) кінематографічних чи аудіовізуальних творів, штаб-квартира або місце постійного проживання виробників яких розташовані у третій країні; або
(c) творів або інших об’єктів громадян третіх країн, якщо після докладання розумних зусиль не вдалося визначити державу-член або третю країну відповідно до пунктів (a) і (b).
Як відступ від першого підпараграфа, ця стаття застосовується, якщо організація колективного управління є достатнім представником правоволодільців відповідної третьої країни у розумінні пункту (a) параграфа 1.
Стаття 9. Транскордонне використання
1. Держави-члени забезпечують, щоб ліцензії, надані відповідно до статті 8, могли дозволяти використання не комерційних творів чи інших об’єктів установами зі збереження культурної спадщини в будь-якій державі-члені.
2. Використання творів чи інших об’єктів згідно з винятком або обмеженням, передбаченим у статті 8(2), вважається таким, яке відбувається виключно в державі-члені, у якій має осідок установа зі збереження культурної спадщини, яка здійснює таке використання.
Стаття 10. Заходи з оприлюднення
1. Держави-члени забезпечують, щоб інформація, отримана від установ зі збереження культурної спадщини, організацій колективного управління або відповідних органів публічної влади для цілей ідентифікації некомерційних творів або інших об’єктів, охоплених ліцензією, наданою відповідно до статті 8(1), або використовуваних згідно з виключенням чи обмеженням, передбаченим у статті 8(2), а також інформація про можливі варіанти, доступні для правоволодільців, зазначені устатті 8(4), щойно вона стає доступною та у відповідних випадках, інформація про сторони ліцензії, території, на які вона поширюється, та способи використання, була постійно, легко та практично доступною на єдиному публічному онлайновому порталі щонайменше за шість місяців до розповсюдження, публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки творів або інших об’єктів відповідно до ліцензії чи згідно з винятком або обмеженням.
Портал повинен бути створений та управління повинне здійснюватися Офісом Європейського Союзу з інтелектуальної власності відповідно до Регламенту (ЄС) № 386/2012.
2. Держави-члени забезпечують, якщо це необхідно з метою загальної поінформованості правоволодільців, вжиття додаткових належних заходів з оприлюднення стосовно здатності організацій колективного управління ліцензувати твори чи інші об’єкти згідно зі статтею 8, наданих ліцензій, способів використання згідно з винятком або обмеженням, передбаченим у статті 8(2), та можливих варіантів, доступних для правоволодільців, зазначених у статті 8(4).
У державі-члені, в якій вимагається ліцензія згідно зі статтею 8(1), або, для способів використання згідно з винятком чи обмеженням, передбаченим у статті 8(2), у державі-члені, в якій має осідок установа зі збереження культурної спадщини, повинні бути вжиті належні заходи з оприлюднення, згадані у першому підпараграфі цього параграфа. Якщо існують докази, такі як походження твору чи іншого об’єкта, що свідчать про те, що обізнаність правоволодільців може бути ефективніше підвищена в інших державах-членах або третіх країнах, такі заходи з оприлюднення також повинні охоплювати такі держави-члени або треті країни.
Стаття 11. Діалог зі стейкхолдерами
Держави-члени проводять консультації з правоволодільцями, організаціями колективного управління та установами зі збереження культурної спадщини в кожному секторі перед встановленням спеціальних вимог відповідно до статті 8(5)та заохочують діалог між організаціями-представниками користувачів і правоволодільців, у тому числі організаціями колективного управління та будь-якими іншими відповідними організаціями-стейкхолдерами в конкретних секторах, для сприяння актуальності та практичності механізмів ліцензування, визначених у статті 8(1), та для забезпечення ефективності запобіжних заходів, зазначених у цій главі.
ГЛАВА 2
Заходи для сприяння колективному ліцензуванню
Стаття 12. Розширене колективне ліцензування
1. Держави-члени можуть передбачити, щоб у випадках, коли організація колективного управління, яка підпадає під дію національних правил імплементації Директиви 2014/26/ЄС, відповідно до своїх повноважень, покладених на неї правоволодільцями, укладає ліцензійний договір щодо використання творів чи інших об’єктів, та якщо такий договір стосується використання на території таких держав-членів і підпадає під дію запобіжних заходів, передбачених у цій статті:
(a) застосування такого договору могло бути розширене на права правоволодільців, які не уповноважили таку організацію колективного управління представляти їх, шляхом присвоєння, ліцензії або будь-яких інших договірних домовленостей; або
(b) організація мала юридичне повноваження щодо такого договору або вважалася такою, що представляє правоволодільців, які не уповноважили організацію відповідним чином.
2. Держави-члени забезпечують, щоб механізм ліцензування, згаданий у параграфі 1, застосовувався тільки в чітко визначених сферах використання, в яких отримання дозволу від правоволодільців на індивідуальній основі зазвичай є обтяжливим та непрактичним такою мірою, що робить необхідну операцію ліцензування малоймовірною з огляду на характер використання або типів відповідних творів або інших об’єктів, та щоб такий механізм ліцензування захищав законні інтереси правоволодільців.
3. Для цілей параграфа 1 держави-члени передбачають такі запобіжні заходи:
(a) організація колективного управління на основі своїх повноважень є достатнім представником правоволодільців відповідного типу творів або інших об’єктів та прав, що є предметом ліцензії, для відповідної держави-члена;
(b) усім правоволодільцям гарантоване однакове ставлення, у тому числі стосовно умов ліцензії;
(c) правоволодільці, які уповноважили організацію, надавши ліцензію, можуть у будь-який час легко виключити свої твори чи інші об’єкти з механізму ліцензування, встановленого згідно з цією статтею; та
(d) вживаються належні заходи з оприлюднення, починаючи з розумного періоду до початку використання творів чи інших об'єктів згідно з ліцензією, для інформування правоволодільців про здатність організації колективного управління ліцензувати твори чи інші об’єкти, про ліцензування відповідно до цієї статті та про можливі варіанти, доступні для правоволодільців, як зазначено в пункті (c). Заходи з оприлюднення повинні бути ефективними без потреби в інформуванні кожного правоволодільця окремо.
4. Ця стаття не впливає на застосування механізмів розширеного колективного ліцензування відповідно до інших положень права Союзу, у тому числі положень, які дозволяють винятки чи обмеження.
Положення цієї статті не застосовуються до обов’язкового колективного управління правами.
Стаття 7 Директиви 2014/61/ЄС застосовується до механізму ліцензування, передбаченого в цій статті.
5. Якщо держава-член передбачає у своєму національному праві механізм ліцензування відповідно до цієї статті, така держава-член повідомляє Комісію про сферу застосування відповідних національних положень, про цілі та типи ліцензій, які можуть бути впроваджені відповідно до таких положень, про контактні дані організацій, що видають ліцензії відповідно до такого механізму ліцензування, та про засоби, за допомогою яких можна отримати інформацію про ліцензування та можливі варіанти, доступні правоволодільцям, як зазначено в пункті (c) параграфа 3. Комісія публікує таку інформацію.
6. На основі інформації, отриманої згідно з параграфом 5 цієї статті, та обговорень у рамках контактного комітету, передбаченого у статті 12(3)Директиви 2001/29/ЄС, Комісія до 10 квітня 2021 року подає до Європейського парламенту і Ради звіт про використання в Союзі механізмів ліцензування, зазначених у параграфі 1 цієї статті, їх вплив на ліцензування та правоволодільців, у тому числі на правоволодільців, які не є членами організації, що надає ліцензії, або є громадянами чи резидентами іншої держави-члена, їх ефективність у сприянні поширенню культурного контенту та їх вплив на внутрішній ринок, у тому числі на транскордонне надання послуг та конкуренцію. Якщо це доцільно, такий звіт супроводжується законодавчою пропозицією, у тому числі стосовно транскордонної дії таких національних механізмів.
ГЛАВА 3
Доступність та доступ до аудіовізуальних творів на платформах відео на запит
Стаття 13. Механізм переговорів
Держави-члени забезпечують, щоб сторони, які стикаються з труднощами, пов’язаними з ліцензуванням прав, намагаючись укласти угоду з метою надання аудіовізуальних творів на сервісах відео на запит, могли покладатися на допомогу неупередженого органу чи медіаторів. Неупереджений орган, створений або призначений державою-членом для цілей цієї статті, та медіатори можуть надавати сторонам допомогу у переговорах та допомагати сторонам досягнути згоди, у тому числі, у відповідних випадках, шляхом подання їм пропозицій.
Не пізніше ніж 07 червня 2021 року держави-члени повідомляють Комісії про орган чи медіаторів, згаданих у першому параграфі. Якщо держави-члени вирішили покладатися на медіацію, повідомлення Комісії повинне містити щонайменше джерело, у якому можна знайти релевантну інформацію про довірених медіаторів.
ГЛАВА 4
Твори образотворчого мистецтва, які є суспільним надбанням
Стаття 14. Твори образотворчого мистецтва, які є суспільним надбанням
Держави-члени забезпечують, щоб після закінчення терміну захисту твору образотворчого мистецтва будь-які матеріали, які є результатом акту відтворення такого твору, не підпадали під дію авторського права чи суміжних прав, якщо матеріал, який є результатом такого акту, є оригінальним у тому сенсі, що це власне інтелектуальне творіння автора.
РОЗДІЛ IV
ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ПОБУДОВУ НАЛАГОДЖЕНОГО ТОРГОВЕЛЬНОГО МАЙДАНЧИКА ДЛЯ АВТОРСЬКОГО ПРАВА
ГЛАВА 1
Права на публікації
Стаття 15. Захист публікацій у пресі, який стосується онлайнового використання
1. Держави-члени повинні надати видавцям публікацій у пресі, які мають осідок у державі-члені, права, передбачені у статті 2істатті 3(2)Директиви 2001/29/ЄС, щодо онлайнового використання їхніх публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства.
Права, передбачені в першому підпараграфі, не застосовуються до способів приватного чи некомерційного використання публікацій у пресі окремими користувачами.
Захист, наданий відповідно до першого підпараграфа, не застосовується до актів надання гіперпосилань.
Права, передбачені в першому підпараграфі, не застосовуються до використання окремих слів або дуже коротких витягів із публікацій у пресі.
2. Права, передбачені у параграфі 1, не вносять змін і жодним чином не впливають на дію будь-яких прав авторів та інших правоволодільців, передбачених у праві Союзу, стосовно творів та інших захищених об'єктів, включених до публікації в пресі. Права, передбачені в параграфі 1, не повинні застосовуватися проти авторів та інших правоволодільців і, зокрема, не повинні позбавляти їх їхнього права на використання своїх творів та інших об'єктів незалежно від публікації в пресі, до якої вони включені.
Якщо твір чи інший об'єкт включені до публікації в пресі на основі невиключної ліцензії, права, передбачені в параграфі 1, не повинні застосовуватися з метою заборони їх використання іншими уповноваженими користувачами. Права, передбачені в параграфі 1, не повинні застосовуватися з метою заборони використання творів чи інших об'єктів, строк захисту яких сплив.
3. Статті 5-8 Директиви 2001/29/ЄС, Директиви 2012/28/ЄС і Директиви Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1564(- 19) застосовуються mutatis mutandis до прав, передбачених у параграфі 1 цієї статті.
4. Строк дії прав, передбачених у параграфі 1, спливає через два роки після опублікування публікації в пресі. Такий строк розраховують з 01 січня наступного року після дати опублікування публікації в пресі.
Параграф 1 не застосовують до публікацій у пресі, вперше опублікованих до 06 червня 2019 року.
5. Держави-члени повинні забезпечити, щоб автори творів, включених до публікації в пресі, отримували належну частку доходів, що їх видавці отримують за використання їхніх публікацій у пресі надавачами послуг інформаційного суспільства.
Стаття 16. Претензії щодо справедливої винагороди
Держави-члени можуть забезпечити, щоб у випадках, коли автор передав або ліцензував право видавцю, така передача або ліцензія була достатньою правовою основою для того, щоб видавець мав право на частку компенсації за використання твору, здійснене згідно з винятком чи обмеженням до переданого або ліцензованого права.
Перший параграф не обмежує наявних чи майбутніх заходів у державах-членах щодо прав на компенсацію за публічне надання в позичку.
ГЛАВА 2
Певні способи використання захищеного контенту онлайновими сервісами
Стаття 17. Використання захищеного контенту надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту
1. Держави-члени повинні передбачити, що надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту здійснює акт публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки для цілей цієї Директиви у разі, якщо він надає публічний доступ до творів, захищених авторським правом, або інших захищених об'єктів, вивантажених його користувачами.
Таким чином, надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинен отримати дозвіл правоволодільців, зазначений у статті 3(1) і (2) Директиви 2001/29/ЄС, наприклад, шляхом укладання ліцензійного договору, для публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки творів або інших об’єктів.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту отримав дозвіл, наприклад, шляхом укладання ліцензійного договору, такий дозвіл охоплював також дії, здійснені користувачами послуг, які підпадають під дію статті 3Директиви 2001/29/ЄС, якщо вони не діють на комерційній основі або не отримують значних доходів у зв'язку зі своєю діяльністю.
3. Якщо надавач онлайнових послуг спільного доступу до контенту здійснює дію публічного сповіщення або доведення до загального відома публіки відповідно до умов, встановлених у цій Директиві, обмеження відповідальності, встановлені устатті 14(1)Директиви 2000/31/ЄС, не застосовуються до ситуацій, охоплених цією статтею.
Перший підпараграф цього параграфа не впливає на можливе застосування статті 14(1) Директиви 2000/31/ЄС до таких надавачів послуг для цілей, які виходять за межі сфери застосування цієї Директиви.
4. Якщо дозвіл не надано, надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту несуть відповідальність за публічне сповіщення, у тому числі доведення до загального відома публіки, творів або інших об’єктів, захищених авторським правом, без дозволу, якщо надавачі послуг не підтвердять, що вони:
(a) доклали всіх зусиль для отримання дозволу; та
(b) доклали всіх зусиль відповідно до високих галузевих стандартів професійної сумлінності, щоб забезпечити недоступність певних творів чи інших об'єктів, щодо яких правоволодільці надали надавачам послуг відповідну та необхідну інформацію; та у будь-якому разі
(c) діяли оперативно після отримання достатньо обґрунтованого повідомлення від правоволодільців, щоб заблокувати доступ до творів або інших об'єктів, про які було повідомлено, або вилучити їх зі своїх вебсайтів, та доклали всіх зусиль для запобігання їх подальшому вивантаженню відповідно до пункту (b).
5. У ході визначення того, чи дотримався надавач послуг своїх зобов'язань згідно з параграфом 4, та у світлі принципу пропорційності, потрібно враховувати, серед іншого, такі елементи:
(a) тип, аудиторію і розмір послуги та тип творів чи інших об'єктів, вивантажених користувачами послуги; та
(b) доступність придатних і ефективних засобів та їх вартість для надавачів послуг.
6. Держави-члени повинні забезпечити, щоб для нових надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту, послуги яких були доступні для громадськості в Союзі протягом менше ніж трьох років, та які мають річний оборот, розрахований відповідно до Рекомендації Комісії 2003/361/ЄС (-20), менше ніж 10 мільйонів євро, умови згідно з режимом відповідальності, визначеним у параграфі 4, обмежувалися дотриманням пункту (a) параграфа 4 та оперативними діями після отримання достатньо обґрунтованого повідомлення для забл о кування доступу до творів чи інших об’єктів, про які було повідомлено, або вилучення таких творів чи інших об’єктів зі своїх вебсайтів.
Якщо середня кількість унікальних відвідувачів за місяць таких надавачів послуг, розрахована на основі попереднього календарного року, перевищує 5 мільйонів, вони також повинні підтвердити, що вони доклали всіх зусиль для запобігання подальшому вивантаженню творів чи інших об’єктів, про які було повідомлено та щодо яких правоволодільці надали відповідну та необхідну інформацію.
7. Співпраця між надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту і правоволодільцями не повинна мати наслідком запобігання доступності творів чи інших об’єктів, вивантажених користувачами, які не порушують авторське право і суміжні права, у тому числі якщо такі твори або інші об’єкти підпадають під дію винятку або обмеження.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб користувачі в кожній державі-члені мали змогу покладатися на будь-які з таких чинних винятків або обмежень при вивантаженні та наданні контенту, створеного користувачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту:
(a) цитата, критика, рецензія;
(b) використання з метою створення карикатури, пародії або пастишу.
8. Застосування цієї статті не повинне призводити до будь-якого зобов'язання щодо загального моніторингу.
Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту надавали правоволодільцям, за їх запитом, належну інформацію щодо функціонування їх практик стосовно співпраці, зазначеної в параграфі 4, та, якщо між надавачами послуг і правоволодільцями укладені ліцензійні договори, інформацію щодо використання контенту, охопленого договорами.
9. Держави-члени повинні забезпечити, щоб надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту впровадили ефективний та оперативний механізм врегулювання скарг і відшкодування шкоди, доступний для користувачів їх послуг у випадку спорів щодо блокування доступу до творів чи інших об'єктів, вивантажених ними, або їх вилучення.
Якщо правоволодільці подають запит на блокування доступу до певних своїх творів чи інших об'єктів або на вилучення таких творів чи інших об'єктів, вони повинні належним чином обґрунтувати причини свого запиту. Скарги, подані в рамках механізму, передбаченого в першому підпараграфі, потрібно опрацьовувати без невиправданої затримки, а рішення щодо блокування доступу або вилучення підлягає перегляду людиною. Держави-члени повинні також забезпечити доступність позасудового механізму відшкодування шкоди для врегулювання спорів. Такі механізми повинні сприяти неупередженому врегулюванню спорів і не повинні позбавляти користувача правового захисту, передбаченого національним правом, та обмежувати права користувачів на звернення до ефективних засобів судового захисту. Зокрема, держави-члени повинні забезпечити, щоб користувачі мали доступ до суду або іншого відповідного судового органу для відстоювання використання винятку чи обмеження до авторського права і суміжних прав.
Ця Директива не повинна жодним чином впливати на законні способи використання, такі як використання винятків чи обмежень, передбачених у праві Союзу, та не повинна призводити до будь-якої ідентифікації окремих користувачів або до будь-якого опрацювання персональних даних, крім випадків згідно з Директивою 2002/58/ЄС і Регламентом (ЄС) 2016/679.
Надавачі онлайнових послуг спільного доступу до контенту повинні інформувати своїх користувачів у своїх умовах про те, що вони можуть використовувати твори та інші об'єкти згідно з винятками чи обмеженнями до авторського права і суміжних прав, передбаченими в праві Союзу.
10. З 06 червня 2019 року Комісія у співпраці з державами-членами повинна організувати діалоги зі стейкхолдерами для обговорення найкращих практик співпраці між надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту та правоволодільцями. Після консультацій із надавачами онлайнових послуг спільного доступу до контенту, правоволодільцями, організаціями користувачів та іншими відповідними стейкхолдерами і з урахуванням результатів діалогів зі стейкхолдерами Комісія повинна видати настанови щодо застосування цієї статті, зокрема стосовно співпраці, зазначеної в параграфі 4. У ході обговорення найкращих практик слід особливо враховувати, серед іншого, потребу в досягненні балансу між фундаментальними правами та використанням винятків і обмежень. Для цілей діалогів зі стейкхолдерами організації користувачів повинні мати доступ до належної інформації, отриманої від надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту, щодо функціонування їх практик стосовно параграфа 4.
ГЛАВА 3
Справедлива винагорода в договорах щодо використання авторів і виконавців
Стаття 18. Принцип належної та пропорційної винагороди
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі ліцензування або передавання авторами і виконавцями їхніх виключних прав на використання їхніх творів чи інших об’єктів вони мали право отримати належну і пропорційну винагороду.
2. У ході впровадження в національне право принципу, визначеного в параграфі 1, держави-члени мають право використовувати різні механізми та повинні враховувати принцип договірної свободи і справедливого балансу прав та інтересів.
Стаття 19. Зобов’язання щодо забезпечення прозорості
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб автори і виконавці отримували регулярну, щонайменше один раз на рік, та, з урахуванням особливостей кожного сектора, актуальну, відповідну і комплексну інформацію щодо використання їхніх творів і виконань від сторін, яким вони ліцензували або передали свої права, або від їх правонаступників, зокрема стосовно способів використання, усіх отриманих доходів та винагороди, що підлягає виплаті.
2. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у разі подальшого ліцензування прав, зазначених у параграфі 1, автори і виконавці або їх представники могли, за їхнім запитом, отримати від субліцензіатів додаткову інформацію, якщо перший контрагент за договором не володіє всією інформацією, яка може бути необхідна для цілей параграфа 1.
У разі отримання запиту на додаткову інформацію перший контрагент за договором авторів і виконавців повинен надати інформацію щодо ідентифікаційних даних субліцензіатів.
Держави-члени можуть передбачити, щоб будь-які запити до субліцензіатів відповідно до першого підпараграфа подавалися безпосередньо їм чи опосередковано через контрагента за договором автора чи виконавця.
3. Зобов’язання, визначене в параграфі 1, повинне бути пропорційним і дієвим у забезпеченні високого рівня прозорості в кожному секторі. Держави-члени можуть передбачити, щоб у належним чином обґрунтованих випадках, якщо адміністративний тягар у результаті зобов’язання, визначеного в параграфі 1, стає непропорційним із урахуванням доходу, отриманого від використання твору чи виконання, зобов’язання обмежувалося типами і рівнем інформації, яких можна обґрунтовано очікувати в таких випадках.
4. Держави-члени можуть ухвалити рішення про те, щоб зобов’язання, визначене в параграфі 1 цієї статті, не застосовувалося, якщо внесок автора чи виконавця є незначним у контексті загального твору чи виконання, якщо автор чи виконавець не підтвердить, що інформація необхідна йому для реалізації його прав згідно зі статтею 20(1), та не подасть запит на отримання такої інформації з цією метою.
5. Держави-члени можуть передбачити, щоб щодо договорів, які підпадають під дію колективних договорів або ґрунтуються на них, застосовувалися правила щодо забезпечення прозорості відповідних колективних договорів за умови, що такі правила відповідають критеріям, передбаченим у параграфах 1-4.
6. Якщо застосовується стаття 18Директиви 2014/26/ЄС, зобов’язання, встановлене в параграфі 1 цієї статті, не застосовується до договорів, укладених суб'єктами, визначеними у статті 3(a)і (b) зазначеної Директиви, або іншими суб'єктами, які підпадають під дію національних правил імплементації зазначеної Директиви.
Стаття 20. Механізм коригування договорів
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб за відсутності застосовного колективного договору, в якому передбачений механізм, порівнянний із механізмом, визначеним у цій статті, автори і виконавці та їх представники мали право вимагати додаткову, належну і справедливу винагороду від сторони, з якою вони уклали договір щодо використання їхніх прав, або від правонаступників такої сторони, якщо початково погоджена винагорода виявляється непропорційно низькою у порівнянні з подальшими відповідними доходами, отриманими в результаті використання творів чи виконань.
2. Параграф 1 цієї статті не застосовується до договорів, укладених суб’єктами, визначеними у статті 3(a) і (b) Директиви 2014/26/ЄС, або іншими суб’єктами, які вже підпадають під дію національних правил імплементації зазначеної Директиви.
Стаття 21. Альтернативна процедура вирішення спорів
Держави-члени повинні забезпечити, щоб спори стосовно зобов’язання щодо забезпечення прозорості відповідно до статті 19 та механізму коригування договорів відповідно до статті 20 могли бути передані до добровільної альтернативної процедури вирішення спорів. Держави-члени повинні забезпечити, щоб організації-представники авторів і виконавців могли ініціювати такі процедури за конкретним запитом одного чи більше авторів або виконавців.
Стаття 22. Право на відкликання
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб у випадках, коли автор чи виконавець ліцензував або передав свої права на твір чи інший захищений об’єкт на виключній основі, автор чи виконавець міг повністю або частково відкликати ліцензію на права чи передачу прав у разі відсутності використання такого твору або іншого захищеного об'єкта.
2. Спеціальні положення щодо механізму відкликання, передбачені в параграфі 1, можуть бути передбачені в національному праві з урахуванням:
(a) особливостей різних секторів і різних типів творів і виконань; та
(b) якщо твір або інший об’єкт містить внесок більше ніж одного автора чи виконавця, відносної важливості окремих внесків та законних інтересів усіх авторів і виконавців, на яких впливає застосування механізму відкликання окремим автором чи виконавцем.
Держави-члени можуть виключити твори чи інші об'єкти зі сфери застосування механізму відкликання, якщо такі твори чи інші об’єкти зазвичай містять внески багатьох авторів чи виконавців.
Держави-члени можуть передбачити, щоб механізм відкликання можна було застосовувати тільки протягом конкретного періоду, якщо таке обмеження належним чином обґрунтоване особливостями сектора або типу відповідного твору чи іншого відповідного об'єкта.
Держави-члени можуть передбачити, щоб автори чи виконавці могли за власним рішенням припинити виключний характер договору замість відкликання ліцензії на права або передачі прав.
3. Держави-члени повинні передбачити, щоб відкликання, передбачене в параграфі 1, можна було здійснити тільки після того, як минув розумний строк після надання ліцензії на права або передачі прав. Автор чи виконавець повинен повідомити особу, якій була надана ліцензія на права або були передані права, та встановити відповідний строк, протягом якого вона може скористатися ліцензованими чи переданими правами. Після спливу такого строку автор чи виконавець може за власним рішенням припинити виключний характер договору замість відкликання ліцензії на права або передачі прав.
4. Параграф 1 не застосовується, якщо правами не скористалися через обставини, що їх автор чи виконавець, згідно з обґрунтованими очікуваннями, може усунути.
5. Держави-члени можуть передбачити, щоб будь-які договірні положення, які є відступами від механізму відкликання, передбаченого в параграфі 1, підлягали примусовому виконанню, якщо вони ґрунтуються на колективному договорі.
Стаття 23. Загальні положення
1. Держави-члени повинні забезпечити, щоб будь-які договірні положення, які перешкоджають забезпеченню відповідності статтям 19, 20 і 21, були незастосовними до авторів і виконавців.
2. Держави-члени повинні передбачити, щоб статті 18-22 цієї Директиви не застосовувалися до авторів комп'ютерних програм у розумінні статті 2 Директиви 2009/24/ЄС.
РОЗДІЛ V
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 24. Зміни до Директив 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС
1. До Директиви 96/9/ЄС внести такі зміни:
(a) У статті 6(2) пункт (b) викласти у такій редакції:
"(b) у разі використання виключно для цілей ілюстрування з метою викладання або в науково-дослідних цілях, за умови зазначення джерела і в межах, виправданих поставленою некомерційною метою, без обмеження винятків та обмежень, передбачених у Директиві Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 (*1);
__________
(*1) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 від 17 квітня 2019 року про авторське право і суміжні права на Єдиному цифровому ринку та про внесення змін до директив 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС (ОВ L 130, 17.05.2019, с. 92)."
(b) У статті 9 пункт (b) викласти у такій редакції:
"(b) у разі здійснення витягів для цілей ілюстрування з метою викладання або в науково-дослідних цілях, за умови зазначення джерела і в межах, виправданих поставленою некомерційною метою, без обмеження винятків та обмежень, передбачених у Директиві Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790;".
2. До Директиви 2001/29/ЄС внести такі зміни:
(a) У статті 5(2) пункт (c) викласти у такій редакції:
стосовно конкретних актів відтворення, здійснених загальнодоступними бібліотеками,
"(c) освітніми установами, музеями чи архівами, що не передбачають прямої або опосередкованої економічної чи комерційної вигоди, без обмеження винятків та обмежень, передбачених у Директиві Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 (*2);
__________
(*2) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2019/790 від 17 квітня 2019 року про авторське право і суміжні права на Єдиному цифровому ринку та про внесення змін до директив 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС (OB L 130, 17.05.2019, с. 92)."
(b) У статті 5(3) пункт (a) викласти у такій редакції:
"(a) використання виключно для цілей ілюстрування з метою викладання або в науково-дослідних цілях, за умови зазначення джерела, у тому числі імені автора, якщо це можливо, і в межах, виправданих поставленою некомерційною метою, без обмеження винятків та обмежень, передбачених у Директиві (ЄС) 2019/790;".
(c) До тексту статті 12(4) додати такі пункти:
"(e) дослідження впливу транспозиції Директиви (ЄС) 2019/790 на функціонування внутрішнього ринку, а також визначення будь-яких труднощів у ході транспозиції;
(f) сприяння обміну інформацією щодо відповідних змін у законодавстві та прецедентному праві, а також щодо практичного застосування заходів, вжитих державами-членами для імплементації Директиви (ЄС) 2019/790;
(g) обговорення будь-яких інших питань, що виникають у результаті застосування Директиви (ЄС) 2019/790.".
Стаття 25. Зв’язок із винятками та обмеженнями, передбаченими в інших директивах
Держави-члени можуть ухвалювати або зберігати чинними ширші положення, сумісні з винятками та обмеженнями, передбаченими в директивах 96/9/ЄС і 2001/29/ЄС, щодо способів використання чи сфер, охоплених винятками чи обмеженнями, передбаченими в цій Директиві.
Стаття 26. Застосування у часі
1. Ця Директива застосовується до всіх творів та інших об'єктів, які захищені національним правом у сфері авторського права, з 07 червня 2021 року.
2. Ця Директива застосовується без обмеження будь-яких актів, укладених до 07 червня 2021 року, та прав, набутих до 07 червня 2021 року.
Стаття 27. Перехідне положення
Договори щодо надання ліцензії на права або передачі прав авторів і виконавців підпадають під сферу застосування зобов'язання щодо забезпечення прозорості, визначеного в статті 19, від 07 червня 2022 року.
Стаття 28. Захист персональних даних
Опрацювання персональних даних, що здійснюється в рамках цієї Директиви, здійснюють відповідно до Директиви 2002/58/ЄС та Регламенту (ЄС) 2016/679.
Стаття 29. Транспозиція
1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, до 07 червня 2021 року. Вони повинні негайно поінформувати про них Комісію.
Якщо держави-члени ухвалюють такі положення, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційного опублікування. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.
2. Держави-члени передають Комісії текст основних положень національного права, ухвалених ними у сфері застосування цієї Директиви.
Стаття 30. Перегляд
1. Не раніше ніж 07 червня 2026 року Комісія повинна провести перегляд цієї Директиви та представити звіт щодо основних результатів Європейському Парламенту, Раді та Європейському економічно-соціальному комітету.
До 07 червня 2024 року Комісія повинна провести оцінювання впливу спеціального режиму відповідальності, визначеного у статті 17, що застосовується до надавачів онлайнових послуг спільного доступу до контенту, річний оборот яких становить менше ніж 10 мільйонів євро, та послуги яких були доступні громадськості в Союзі протягом менше ніж трьох років, згідно зі статтею 17(6) та, у відповідних випадках, вжити заходів відповідно до висновків свого оцінювання.
2. Держави-члени надають Комісії необхідну інформацію для підготування звіту, згаданого в параграфі 1.
Стаття 31. Набуття чинності
Ця Директива набуває чинності на двадцятий день після її публікації в Офіційному віснику Європейського Союзу.
Стаття 32. Адресати
Цю Директиву адресовано державам-членам.
Вчинено у Страсбурзі 17 квітня 2019 року.



За Європейський Парламент
Президент
A. TAJANI



За Раду
Президент
G. CIAMBA
__________
(-1) ОВ С 125, 21.04.2017, с. 27.
(-2) OB С 207, 30.06.2017, с. 80.
(-3) Позиція Європейського Парламенту від 26 березня 2019 року (ще не опублікована в Офіційному віснику) та рішення Ради від 15 квітня 2019 року.
(-4) Директива Європейського Парламенту і Ради 96/9/ЄС від 11 березня 1996 року про правовий захист баз даних (OB L 77, 27.03.1996, с. 20).
(-5) Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/31/ЄС від 08 червня 2000 року про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, зокрема електронної комерції, на внутрішньому ринку ("Директива про електронну комерцію") (OB L 178, 17.07.2000, с. 1).
(-6) Директива Європейського Парламенту і Ради 2001/29/ЄС від 22 травня 2001 року про гармонізацію окремих аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві (OB L 167, 22.06.2001, с. 10).
(-7) Директива Європейського Парламенту і Ради 2006/115/ЄС від 12 грудня 2006 року про право на надання в прокат і право на надання в позичку та про деякі суміжні з авторським правом права у сфері інтелектуальної власності (OB L 376, 27.12.2006, с. 28).
(-8) Директива Європейського Парламенту і Ради 2009/24/ЄС від 23 квітня 2009 року про правовий захист комп'ютерних програм (OB L 111, 05.05.2009, с. 16).
(-9) Директива Європейського Парламенту і Ради 2012/28/ЄС від 25 жовтня 2012 року про певні дозволені способи використання сирітських творів (OB L 299, 27.10.2012, с. 5).
(-10) Директива Європейського Парламенту і Ради 2014/26/ЄС від 26 лютого 2014 року про колективне управління авторським правом і суміжними правами та мультитериторіальне ліцензування прав на музичні твори для онлайнового використання на внутрішньому ринку (OB L 84, 20.03.2014, с. 72).
(-11) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 386/2012 від 19 квітня 2012 року про доручення Офісу гармонізації внутрішнього ринку (стосовно сфери торговельних марок і промислових зразків) завдань, пов’язаних із забезпеченням дотримання прав інтелектуальної власності, у тому числі об’єднання публічних і приватних представників у Європейську обсерваторію з питань порушення прав інтелектуальної власності (OB L 129, 16.05.2012, с. 1).
(-12) Директива Ради 93/83/ЄЕС від 27 вересня 1993 року про узгодження окремих правил стосовно авторського права і суміжних прав, застосовних до супутникового мовлення і кабельної ретрансляції (OB L 248, 06.10.1993, с. 15).
(-13) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2015/1535 від 09 вересня 2015 року про встановлення порядку надання інформації в сфері технічних регламентів та правил стосовно послуг інформаційного суспільства (OB L 241, 17.09.2015, с. 1).
(-14) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2018/1972 від 11 грудня 2018 року про запровадження Європейського кодексу електронних комунікацій (OB L 321, 17.12.2018, с. 36).
(-15) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2002/58/ЄС від 12 липня 2002 року про опрацювання персональних даних і захист приватності у секторі електронних комунікацій (Директива про приватність та електронні комунікації) (OB L 201, 31.07.2002, с. 37).
(-16) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв'язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних) (OB L 119, 04.05.2016, с. 1).
(-17) Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 593/2008 від 17 червня 2008 року про право, застосовне до договірних зобов’язань (Рим I) (OB L 177, 04.07.2008, с. 6).
(-18) ОВ С 369, 17.12.2011, с. 14.
(-19) Директива Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2017/1564 від 13 вересня 2017 року про певні дозволені способи використання певних творів та інших об'єктів, захищених авторським правом і суміжними правами, для користування сліпими особами та особами з вадами зору або іншими обмеженими можливостями сприйняття друкованої інформації та про внесення змін до Директиви 2001/29/ЄС про гармонізацію окремих аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві (ОВ L 242, 20.09.2017, с. 6).
(-20) Рекомендація Комісії від 06 травня 2003 року щодо визначення мікропідприємств, малих і середніх підприємств (OB L 124, 20.05.2003, с. 36).
( Джерело: Урядовий портал (Переклади актів acquis ЄС) https://www.kmu.gov.ua )