Виправно-трудовий кодекс України

При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.

Протягом строку відбування виправних робіт без позбавлення волі забороняється звільнення засуджених з роботи за власним бажанням без дозволу органів, які відають виконанням цього виду покарання. Дозвіл надається після перевірки обгрунтованості заяви засудженого. Відмова в дозволі на звільнення повинна бути мотивована. Вона може бути оскаржена вищестоящій службовій особі.

Засудженим до виправних робіт без позбавлення волі під час відбування покарання чергова відпустка не надається. Інші види відпусток надаються засудженим відповідно до законодавства про працю. Час відбування покарання в стаж, що дає право на відпустку, на одержання пільг і надбавок до заробітної плати, не включається.

Особам, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і родами обчислюється із заробітку, що залишається після відрахувань, встановлених вироком суду.

До осіб, які відбувають виправні роботи без позбавлення волі, адміністрацією підприємств, установ і організацій, де вони працюють, застосовуються заходи заохочення і заходи стягнення відповідно до законодавства про працю.

Якщо засуджений довів своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання і відбув встановленому законом частину строку покарання, адміністрація підприємства, установи, організації за місцем відбування покарання може порушити клопотання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням. Зазначене клопотання надсилається органу, що відає виконанням цього виду покарання.

За добру поведінку і чесне ставлення до праці засудженому до виправних робіт без позбавлення волі може бути оголошено начальником органу, що відає виконанням цього виду покарання, подяку або з нього може бути знято раніше накладене стягнення.

Засуджені, які довели своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до умовно-дострокового звільнення від покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

За порушення засудженим до виправних робіт без позбавлення волі встановленого порядку відбування покарання начальник органу, що відає виконанням цього виду покарання, може накласти на засудженого стягнення: зауваження або догану. Перед накладенням стягнення від засудженого відбирається письмове пояснення, яке підлягає перевірці.

Стягнення не може бути накладено після скінчення місячного строку з дня виявлення проступку. Постанова про накладення стягнення може бути оскаржена вищестоящій службовій особі.

У разі ухилення від відбування покарання осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі за місцем роботи, орган, який виконує цей вид покарання, може внести до суду подання, а громадська організація чи трудовий колектив - порушити перед судом клопотання про направлення цих осіб для відбування покарання в інші місця, але в районі проживання засудженого. В разі ухилення від відбування покарання осіб, засуджених до виправних робіт без позбавлення волі в інших місцях, їм може зробити попередження орган, який виконує цей вид покарання.

У разі злісного ухилення засуджених до виправних робіт без позбавлення волі від відбування покарання орган, який виконує цей вид покарання, може внести до суду подання про заміну відповідно до статті 30 Кримінального Кодексу України невідбутого строку виправних робіт без позбавлення волі покаранням у вигляді позбавлення волі.

Засуджені звільняються від покарання за таких підстав:

- після відбуття строку покарання, визначеного вироком суду;

- в силу акту амністії;

- у зв'язку з помилуванням;

- у зв'язку з винесенням судом ухвали або постанови про звільнення від відбування покарання через хворобу, умовно-достроково і за іншими підставами, встановленими законом.

Засуджені, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає дальшому відбуванню покарання, можуть бути звільнені судом від дальшого відбування покарання в порядку, встановленому статтею 408 Кримінально-процесуального кодексу України.

При наявності висновку лікарської комісії про необхідність звільнення засудженого від відбування покарання у зв'язку з хворобою начальник органу, що відає виконанням покарання, подає цей висновок разом з особистою справою засудженого на розгляд суду.

В разі, коли начальник органу, що відає виконанням покарання, заперечує проти звільнення засудженого від відбування покарання у зв'язку з хворобою, він передає на розгляд суду матеріали, зазначені в частині другій цієї статті, разом з своїм мотивованим запереченням.

Особа, умовно засуджена до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці чи умовно звільнена з місця позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, в разі визнання її в установленому порядку інвалідом першої або другої групи, якщо інвалідність вона дістала внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, достроково звільняється судом від дальшого відбування покарання в порядку, встановленому статтею 408-1 Кримінально-процесуального кодексу України.

Якщо інвалідність першої або другої групи дістала особа, зазначена в частині першій цієї статті, з причин, не зв'язаних з її виробничою діяльністю, суд може у згаданому вище порядку або достроково звільнити таку особу від дальшого відбування покарання, або направити її для відбування позбавлення волі.

Засудженим вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більш як п'ять років за тяжкі злочини, які мають сім'ю або родичів, згодних на сумісне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, може бути надана відстрочка відбування покарання на строк, передбачений законодавством України щодо звільнення жінок від роботи у зв'язку з вагітністю, родами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Рішення про відстрочку відбування покарання приймається судом за поданням адміністрації органу, який відає виконанням покарання, погодженим з прокурором, в порядку, встановленому статтею 46-2 Кримінального кодексу України.

Відносно засудженого, до якого відповідно до статей 52, 52-2 і 53 Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, або умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, орган, який відає виконанням покарання, вносить спільно з зазначеними в перелічених статтях Кримінального кодексу України органами і громадськими організаціями в суд подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від покарання або про заміну йому невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, або про умовне звільнення засудженого з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням його до праці.

У поданні мають міститися дані, які характеризують поведінку засудженого, його ставлення до праці та навчання за весь час відбування покарання. Одночасно з поданням до суду направляється особиста справа засудженого.

Умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці провадиться тільки при наявності зобов'язання засудженого зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довести своє виправлення. Таке зобов'язання дається засудженим адміністрації виправно-трудової установи і спостережній комісії в письмовій формі і разом з іншими документами подається у встановленому порядку до суду для вирішення про умовне звільнення засудженого з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від покарання чи заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням або в умовному звільненні з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці, повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може бути внесено не раніш як через один рік з дня винесення ухвали про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніш як через шість місяців.

Осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці і умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, направлених для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, у випадках, передбачених законом, може бути представлено до умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці не раніш як через один рік з дня винесення ухвали про направлення в місця позбавлення волі.

Звільнення засуджених з місць позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного за вироком суду, провадиться в першій половині останнього дня строку. Якщо строк покарання у вигляді позбавлення волі закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа, - в останній день цього місяця.

Документи про звільнення засуджених за іншими підставами, передбаченими статтею 108 цього Кодексу, одержані адміністрацією виправно-трудової установи до закінчення робочого дня, виконуються негайно, а одержані після закінчення робочого дня - в першій половині наступного дня.

Із звільнюваним провадиться повний розрахунок, йому видаються гроші, що зберігалися на його особовому рахунку, повертаються особисті документи, належні йому цінності та речі. Звільнюваному видаються відповідні документи про освіту і виробничу кваліфікацію, набуті у виправно-трудовій установі, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави його звільнення. На прохання звільнюваного йому видається характеристика.

За три місяці до закінчення строку покарання адміністрація виправно-трудової установи в необхідних випадках з'ясовує можливість працевлаштування звільнюваного і завчасно вживає заходів до влаштування його на роботу після звільнення.

Начальник виправно-трудової установи або його заступник зобов'язані особисто провести бесіду зі звільнюваним і роз'яснити його права та обов'язки у зв'язку із звільненням з місця позбавлення волі.

В разі заміни судом невідбутого строку покарання виправними роботами без позбавлення волі від звільнюваного відбирається підписка про явку до органу, що відає виконанням цього виду покарання, за місцем проживання.

Звільнені, що потребують за станом свого здоров'я стороннього догляду, направляються до місця проживання у супроводі працівника виправно-трудової установи або родичів звільнених (при наявності їх згоди).

Звільнені з виховно-трудових колоній до досягнення ними вісімнадцятирічного віку направляються до батьків або осіб, які їх замінюють. В разі, якщо направлення звільненого неповнолітнього до батьків або осіб, які їх замінюють, неможливе у зв'язку з відсутністю вказаних осіб, комісія в справах неповнолітніх за місцем проживання звільненого на подання адміністрації колонії вживає заходів до влаштування звільненого на роботу відповідно до набутого ним фаху або на навчання, а також до забезпечення його житловою площею.

У виняткових випадках, коли направлення неповнолітнього з колонії до попереднього місця проживання є недоцільним з міркувань виховного характеру, його влаштування в інших місцях за поданням адміністрації колонії, з врахуванням бажання звільненого, здійснює комісія в справах неповнолітніх за новим місцем проживання.

Звільнені неповнолітні віком до шістнадцяти років направляються до місця проживання у супроводі працівника виправно-трудової колонії або родичів неповнолітніх (при наявності їх згоди).

Адміністрація колонії організовує перевірку прибуття звільнених до місця проживання, а також подає їм допомогу у влаштуванні на роботу або навчання через виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів, комісії в справах неповнолітніх, органи внутрішніх справ та інші організації.

Засуджені до заслання і вислання звільняються від покарання в день закінчення строку покарання, а звільнені від заслання і вислання за іншими підставами, передбаченими статтею 108 цього Кодексу, - в день одержання відповідних документів про звільнення. Органи, що відають виконанням цих видів покарань, зобов'язані довести до відома звільненого про скасування щодо нього обмежень, пов'язаних з відбуванням покарання.

В разі заміни заслання або вислання виправними роботами без позбавлення волі від звільнюваного відбирається підписка про явку до органу, що відає виконанням цього виду покарання, за місцем проживання.

Звільненим видається довідка встановленого зразка, де зазначається підстава звільнення; звільненому від відбування заслання повертається паспорт.

В день закінчення строку відбування виправних робіт без позбавлення волі, вирахуваного відповідно до статті 97 цього Кодексу, а при звільненні від відбування покарання за іншими підставами, передбаченими статтею 108 цього Кодексу, - з дня прийняття рішення про звільнення відрахування із заробітної плати засудженого припиняються, і всі обмеження щодо нього, пов'язані з відбуванням покарання, скасовуються. Орган, що відає виконанням цього виду покарання, зобов'язаний в день закінчення строку покарання, а при звільненні від відбування покарання за іншими підставами - не пізніше доби з моменту одержання документів про звільнення довести до відома звільненого і одночасно адміністрації підприємства, установи чи організації за місцем його роботи про припинення відрахувань із заробітної плати і скасування щодо нього обмежень, пов'язаних з відбуванням покарання.

Звільненому видається довідка встановленого зразка, де зазначається підстава звільнення.

Особи, які звільняються з місць позбавлення волі, забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи, а також продуктами харчування або грішми на дорогу за встановленими нормами.

При відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання звільнювані забезпечуються одягом і взуттям безплатно. Їм може бути видана одноразова допомога із спеціального фонду.

Оплату проїзду осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, забезпечення їх харчуванням, одягом і взуттям, а також видачу одноразової грошової допомоги провадять виправно-трудові установи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особи, звільнені від покарання, повинні бути забезпечені роботою, по можливості з урахуванням їх спеціальності, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів не пізніше п'ятнадцятиденного строку з дня звернення по допомогу в працевлаштуванні. У необхідних випадках особам, звільненим від покарання, надається житлова площа.

Розпорядження виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів про працевлаштування осіб, звільнених від покарання, обов'язкові для підприємств, установ і організацій.

Інваліди та особи похилого віку на їх прохання підлягають влаштуванню до будинків інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які не мають батьків, у необхідних випадках направляються комісіями в справах неповнолітніх в інтернати або передаються на піклування.

Особи, засуджені за злочини, вчинені у віці до вісімнадцяти років, після звільнення з виправно-трудових установ мають бути прописані без обмеження за місцем проживання батьків або осіб, які їх замінюють, а при їх відсутності - за місцем проживання близьких родичів.

Щодо інших осіб, звільнених з виправно-трудових установ, начальник виправно-трудової установи за погодженням з спостережною комісією може порушити клопотання про прописку цих осіб без обмеження за обраним ними місцем проживання, яке підлягає розгляду виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів за місцем прописки.

За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється нагляд громадських організацій і трудових колективів, і з цими особами провадиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення, а також залучення їх до чесного трудового життя.

Нагляд за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з ними організується виконавчими комітетами місцевих Рад народних детутатів і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.

Спостережні комісії, комісії в справах неповнолітніх, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників і доручати їм за їх згодою систематичне проведення виховної роботи і нагляд за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання.

Громадські організації і трудові колективи періодично заслуховують на своїх зборах і засіданнях звіти умовно-достроково звільнених про їх роботу, участь у громадському житті і поведінку в побуті.

Громадські вихователі неповнолітніх та інші особи, яким доручено проводити з умовно-достроково звільненими виховну роботу, контролюють їх ставлення до праці, навчання і поведінку в побуті, подають їм необхідну допомогу.

До осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, які ухиляються від громадського нагляду, збори трудового колективу або громадська організація можуть застосовувати захід впливу у вигляді громадського попередження.

У разі систематичного порушення громадського порядку особою, яка відбувала позбавлення волі за тяжкий злочин або була засуджена два рази до позбавлення волі за умисні злочини і умовно-достроково звільнена від відбування покарання, трудовий колектив чи громадська організація можуть порушити клопотання перед органами внутрішніх справ про встановлення за нею адміністративного нагляду.

Адміністративний нагляд встановлюється щодо осіб, зазначених у пунктах "а" і "б" статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" за постановою судді в порядку, передбаченому статтею 5 цього ж Закону.

Постанова судді про встановлення або припинення адміністративного нагляду надсилається судом для виконання начальнику районного (міського) відділу (управління) внутрішніх справ за місцем проживання особи, щодо якої встановлено або припинено адміністративний нагляд, а у випадках, передбачених, пунктами "а" і "б" статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", - начальнику виправно-трудової установи.

Адміністрація виправно-трудової установи надсилає постанову судді для виконання органу внутрішніх справ за вибраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.

Постанова судді оголошується піднаглядному під розписку. При цьому особі, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, роз'яснюються обов'язки піднаглядного, сповіщається про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду та про встановлені щодо них обмеження, передбачені статтями 9, 10 і 11 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі".

У виправленні і перевихованні засуджених, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, що виконують вироки судів до позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, беруть участь спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу і Положення про спостережні комісії, затверджуваного Президією Верховної Ради України.

У виправленні і перевихованні засуджених, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі у виховно-трудових колоніях, і неповнолітніх, які відбувають покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі, а також у здійсненні громадського контролю за діяльністю установ і органів, що виконують вироки судів до цих видів покарань, беруть участь комісії в справах неповнолітніх, які дають на підставі цього Кодексу і Положення про комісії в справах неповнолітніх, затверджуваного Президією Верховної Ради України.

Для організації в кожній виховно-трудовій колонії шефської роботи створюється рада громадськості, яка діє на підставі цього Кодексу і Положення про ради громадськості, затверджуваного Президією Верховної Ради України.

З метою сприяння адміністрації виправно-трудових установ у виправленні і перевихованні засуджених над виправно-трудовими установами здійснюється шефство колективів промислових підприємств, радгоспів, колгоспів, культурно-виховних і учбових закладів, а також інших державних і громадських організацій.

Трудові колективи і громадські організації, які здійснюють шефство над виправно-трудовими установами, подають допомогу в трудовому вихованні засуджених, проведенні політико-виховної роботи з ними, організації їх професійно-технічного і загальноосвітнього навчання, а також в трудовому і побутовому влаштуванні осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.

У виправленні і перевихованні засуджених громадськість може брати участь і в інших формах, які не передбачені цим Кодексом, але відповідають загальним положенням і принципам виконання кримінального покарання, встановленим виправно-трудовим законодавством України.

До персоналу установ і органів виконання покарань належать особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, а також працівники за трудовим договором.

Особи, які працюють із засудженими, повинні відповідати вимогам, установленим законодавством України для працівників кримінально-виконавчої системи.

Персонал зобов'язаний неухильно виконувати закони України, дотримуватися норм професійної етики, гуманно ставитися до засуджених. Несумісними з роботою в органах виконання покарань є жорстокі, нелюдяні або принижуючі людську гідність дії.

Працівники виправно-трудових установ, які виявили жорстоке ставлення до засуджених або вчинили дії, що принижують їх людську гідність, несуть дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

У разі накладення на працівника виправно-трудової установи протягом року повторного дисциплінарного стягнення за дії, що зазначені в частині першій цієї статті, він підлягає звільненню.

Працівники установ і органів виконання покарань, а також члени їх сімей перебувають під захистом держави. Недоторканність, честь і гідність персоналу охороняються законом. Дії службових осіб і громадян, що перешкоджають виконанню персоналом своїх обов'язків, тягнуть за собою відповідальність за законом.

На працівників рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюється дія статей 22 і 23 Закону України "Про міліцію". На спеціалістів кримінально-виконавчої системи, які не мають спеціальних звань, поширюється дія закону України "Про державну службу".

Особам рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, які працюють у виправно-трудових установах, слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях, установлюється пільговий залік вислуги років для призначення пенсії - один місяць служби за сорок днів, у виправно-трудових установах на правах лікувальних та лікарнях при виправно-трудових установах для тримання інфекційних хворих засуджених - один місяць служби за півтора місяці за переліком посад і на умовах, затверджуваних Державним департаментом України з питань виконання покарань.