Кримінально-процесуальний Кодекс України (від статті 237 до статті 485)

Якщо у виправданого або у особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші предмети чи був накладений арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сили, або ухвала касаційної інстанції направляються відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна.

Вирок не може бути звернено до виконання або виконуватися в частині засудження за діяння, карність якого була усунута нововиданим кримінальним законом.

Своєчасне звернення до виконання вироку, який набрав законної сили, покладається на народного суддю або голову відповідного суду, який постановив вирок.

Органи, що виконують вирок або ухвалу, повідомляють суд, який постановив вирок або ухвалу, про виконання вироку чи ухвали.

Виконання вироку про засудження особи до позбавлення волі, вислання чи заслання або до виправних робіт може бути відстрочене:

1) при тяжкій хворобі засудженого, яка перешкоджає відбуттю покарання, - до його видужання;

2) при вагітності засудженої на момент виконання вироку - на строк не більше одного року;

3) при наявності у засудженої малолітніх дітей - до досягнення трирічного віку;

4) коли негайне відбуття покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї в силу особливих обставин (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.

Відстрочка виконання вироку не допускається щодо особливо небезпечних рецидивістів, а також щодо осіб, засуджених за особливо небезпечні державні злочини, незалежно від строку покарання, і щодо осіб, засуджених за інші тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років.

Сплата штрафу може бути відстрочена або розстрочена не більше як на один рік у тому разі, коли засуджений не може сплатити його негайно.

Звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 54 Кримінального кодексу України, провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Ухвала суду про звільнення від покарання або пом'якшення покарання грунтується тільки на обставинах справи, встановлених судом при постановленні вироку, та їх юридичній оцінці, яку дано цим судом.

Коли особу, яка позбавлена волі за вироком суду, під час відбуття покарання поміщено до лікарні в зв'язку з душевною або іншою хворобою, то час перебування засудженого в лікувальній установ і зараховується в строк позбавлення волі.

Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до статей 52 і 53 Кримінального кодексу України застосовуються суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії або комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, а щодо осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, - також і за спільним поданням адміністрації і громадських організацій за місцем роботи засудженого.

Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальойоні, застосовуються суддею військового суду гарнізону за місцезнаходженням засудженого за поданням командування дисциплінарного батальйону.

Зазначені подання розглядаються судом в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.

При розгляді судом спільного подання органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії в справах неповнолітніх суд повідомляє відповідну комісію про час і місце розгляду цього подання.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини, до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.

Постанова суду про умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором.

В разі опротестування зазначеної постанови виконання її зупиняється.

Умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці відповідно до частин 1, 2 і 3 статті 52-2 Кримінального кодексу України застосовується суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів при наявності зобов'язання засудженого зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довести своє виправлення.

Якщо суд відмовить в умовному звільненні з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці, розгляд повторного подання в цьому питанні провадиться за умов, передбачених у частині 5 статті 407 цього Кодексу.

Розгляд подання про умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці осіб, які були умовно засуджені до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці або умовно звільнені з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці і направлення для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, у випадках, передбачених законом, може мати місце не раніш як через один рік з дня винесення постанови про направлення в місця позбавлення волі.

Коли особа, засуджена до позбавлення волі або направлення у виховно-трудовий профілакторій, під час відбуття покарання захворіла на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуттю покарання, суддя районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи чи виховно-трудового профілакторію на підставі висновку лікарської комісії вправі винести постанову про звільнення цієї особи від дальшого відбуття покарання.

При звільненні від дальшого відбуття покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру чи передати його на піклування органів охорони здоров'я.

Якщо на душевну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбуття покарання.

Звільнення від дальшого відбування покарання осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці або умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, які дістали інвалідність першої чи другої групи, або направлення таких осіб для відбування позбавлення волі з підстав, передбачених у статті 109-1 Виправно-трудового кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем їх роботи за поданням органу, що відає виконанням покарання, на підставі висновку лікарсько-трудової експертної комісії.

Скасування умовного засудження і направлення засудженого для відбування покарання, призначеного вироком, відповідно до частин 5 і 6 статті 45 Кримінального кодексу України провадиться суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього - за спільним поданням органу внутрішніх справ і комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, або за клопотанням громадської організації чи трудового колективу, яким засудженого передано на перевиховання і виправлення, або трудового колективу, на який судом покладено обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

Скасування відстрочки виконання вироку до позбавлення волі і направлення засудженого для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, відповідно до частини 5 статті 46-1 Кримінального кодексу України провадиться суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу внутрішніх справ, комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або трудового колективу, на який покладено обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

Звільнення від покарання засудженого, щодо якого виконання вироку відстрочено, відповідно до частини 6 статті 46-1 Кримінального кодексу України провадиться суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього - за спільним поданням органу внутрішніх справ і комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

При розгляді передбачених у цій статті питань у судовому засіданні беруть участь представники органів, які здійснюють контроль за поведінкою засуджених, а також представники відповідних громадських організацій і трудових колективів або особа, на яку покладено обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

Постанова судді в цих питаннях оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду.

Відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, відповідно до статті 46-2 Кримінального кодексу України застосовується суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженої за поданням органу, що відає виконанням покарання, погодженим з прокурором.

Скасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, у випадках, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 46-2 Кримінального кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженої за поданням органу внутрішніх справ.

Зазначені подання надсилаються до суду з матеріалами, які підтверджують підстави застосування або скасування відстрочки відбування покарання, і розглядаються суддею в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженої, і, як правило, самої засудженої.

Постанова судді з питань, передбачених цією статтею, оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду.

Питання про відстрочку вироку, відповідно до статті 405 цього Кодексу про розстрочення чи відстрочку сплати штрафу, про неприведення до виконання вироку у випадках, передбачених частиною 3 статті 49 Кримінального кодексу України і частиною 6 статті 404 цього Кодексу, а також всякого роду сумніви і суперечки, що виникають при виконанні вироку, включаючи застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин 2 і 3 статті 54 Кримінального кодексу України, вирішується судом, який постановив вирок.

Коли вирок виконується за межами району суду, який постановив вирок, ці питання розв'язує суддя районного (міського) суду, а щодо осіб, засуджених військовими судами, - суддею військового суду гарнизону за місцем виконання вироку.

Приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вироку щодо осіб, які відбувають покарання, вирішується в порядку, передбаченому частинами 2 і 3 статті 54 Кримінального кодексу України, ухвалою суду за місцем відбування покарання.

Питання про звільнення засудженого від відбування покарання в зв'язку з хворобою чи інвалідністю, відповідно до статей 408 і 408-1 цього Кодексу, вирішуються районним (міським) судом за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок.

Питання про звільнення від покарання або заміну покарання більш м'яким, відповідно до частини 2 статті 46 Кримінального кодексу України, вирішує суддя військового суду гарнізону за місцезнаходженням засудженого.

Питання про направлення осіб, умовно засудженої до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, в місця позбавлення волі відповідно до вироку в разі ухилення її від виконання вироку вирішується суддею районного (міського) суду за місцем затримання засудженого на підставі матеріалів органу внутрішніх справ.

Питання про направлення особи, умовно засудженої до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, і особи, умовно звільненої з місця позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, і особи, умовно звільненої з місця позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, в разі ухилення їх від роботи в місці, визначеному органами, які відають виконанням вироку, або систематичного чи злісного порушення ними трудової дисципліни, громадського порядку чи встановлених для них правил проживання відповідно до частини 5 статті 25-1 і частини 5 статті 52-2 Кримінального кодексу України вирішується суддею районного (міського) суду за місцем роботи умовно засудженого або умовно звільненого за спільним поданням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Питання про направлення в місця позбавлення волі відповідно до вироку осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, і осіб, умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, які самовільно виїхали за межі адміністративного району за місцем їх роботи, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем затримання засудженого на підставі матеріалів органу внутрішніх справ.

Передбачені цією статтею питання розглядаються судом з участю прокурора і представника органу, що відає виконанням покарання.

Постанова судді в цих питаннях є остаточною і оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду.

Зміна призначеного засудженому виду виправно-трудової установи з відповідним режимом шляхом переведення його з однієї виправно-трудової колонії в іншу колонію іншого виду режиму, з виховно-трудової колонії у виправно-трудову колонію, з виправно-трудової колонії в тюрму та із тюрми у виправно-трудову колонію за підставами, встановленими статтями 26, 46 і 47 Виправно-трудового кодексу України, провадиться суддею районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи, погодженим із спостережною комісією або комісією в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Питання про заміну виправних робіт штрафом або громадською доганою відповідно до статті 29 Кримінального кодексу України, про заміну виправних робіт позбавленням волі відповідно до частини 2 статті 30 Кримінального кодексу України, про заміну штрафу виправними роботами або громадською доганою відповідно до статті 32 Кримінального кодексу України, про заміну невідбутого строку перебування у виховно-трудовому профілакторії позбавленням волі відповідно до статті 34-1 Кримінального кодексу України вирішуються суддею районного (міського) суду за поданням органу, що відає виконанням покарання, а про заміну виправних робіт за місцем роботи виправними роботами в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт, відповідно до частини 1 статті 30 Кримінального кодексу України - районним (міським) судом за поданням органу внутрішніх справ або за клопотанням громадської організації чи трудового колективу.

Всі питання, передбачені цією статтею, розглядаються судом за місцем виконання вироку з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.

Якщо справа розглядається судом за поданням адміністрації виправно-трудової установи, погодженим із спостережною комісією або комісією в справах неповнолітніх, суд повідомляє відповідну комісію про час і місце розгляду подання.

Після доповіді в справі суд заслухує пояснення викликаних осіб і висновок прокурора, потім у нарадчій кімнаті виносить постанову.

Постанова суду в зазначених питаннях оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором.

Якщо суд відмовить у переведенні з тюрми у виправно-трудову колонію, з виправно-трудової колонії особливого режиму в колонію суворого режиму, з випрано-трудової колонії загального, посиленого або суворого режиму в колонію-поселення, повторний розгляд подання в цьому питанні може мати місце не раніше як через шість місяців з дня винесення постанови про відмову.

Питання про тимчасове залишення в слідчому ізоляторі чи в тюрмі засудженого до позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій або виховно-трудовій колонії, дисциплінарному батальоні, а також про тимчасове переведення засудженого з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму при необхідності провадження слідчих дій в справі про злочин, вчинений іншою особою, вирішуються слідчим або органом дізнання з санкції прокурора Республіки Крим, області, прокурора міста Києва, а також прирівняних до них прокурорів у випадках залишення або переведення засудженого на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора України - до чотирьох місяців, а з санкції Генерального прокурора України - до шести місяців.

Якщо тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі або переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму необхідно в зв'язку з розглядом справи в суді, ці питання вирішуються судом, в провадженні якого знаходиться справа.

Питання зв'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора.

В судове засідання, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.

При вирішенні судом питання про звільнення від відбуття покарання в зв'язку з хворобою чи інвалідністю обов'язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.

Розгляд справи починається доповіддю суддів, після чого заслуховуються пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови.

Питання про застосування примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами і відбувають покарання у виправно-трудовій установі, якщо примусове лікування не було їм призначене вироком суду відповідно до статті 14 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем відбування ними покарання за поданням адміністації виправно-трудової установи на підставі висновку лікарської комісії.

Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, призначеного відповідно до частини 2 статті 14 Кримінального кодексу України або частини 2 статті 77 Виправно-трудового кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

Суддя розглядає зазначені в цій статті питання з участю прокурора, представника адміністрації виправно-трудової установи або медичного закладу, що звернулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання прокурора не зупиняє розгляду суддею цих питань.

Після доповіді судді заслуховуються пояснення осіб, викликаних в судове засідання, і думка прокурора, після чого суддя в нарадчій кімнаті виносить постанову.

Постанова судді в цих питаннях оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором.

Якщо питання про застосування відкладеної умовно засудженому міри покарання у випадку вчинення ним протягом іспитового строку нового однорідного або не менш тяжкого злочину не вирішив суд, який виніс останній вирок за новий злочин, це питання вирішується в порядку, передбаченому статтею 411 цього Кодексу.

Коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання вироку зобов'язаний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до статті 43 Кримінального кодексу України. Це питання вирішується в порядку, передбаченому статтею 411 цього Кодексу: постановою судді районного (міського) суду, якщо всі вироки постановлені суддями одноособово; ухвалою районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, якщо хоча б один з вироків постановлено районним (міським), міжрайонним (окружним) чи військовим судом гарнізону в колегіальному складі; ухвалою Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, якщо хоча б один з вироків постановлено Верховним судом Республіки Крим, обласним, Київським і Севастопольським міськими судами, міжобласним судом, військовим судом регіону, Військово-Морських Сил.

Клопотання осіб, які відбули покарання, про погашення судимості і клопотання громадських організацій чи трудового колективу про дострокове зняття судимості, відповідно до статті 55 Кримінального кодексу України, розглядаються суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо яких порушені клопотання.

Клопотання про погашення судимості розглядаються з участю особи, яка його порушила, а про дострокове зняття судимості - з участю також і представника громадської організації або трудового колективу, які порушили клопотання. Ці клопотання розглядаються суддею без витребування судової справи. Суддя, якщо визнає потрібним, може витребувати необхідні документи.

В розгляді цих клопотань бере участь прокурор Неявка прокурора в судове засідання не зупиняє розгляду клопотання суддею.

Після розгляду клопотань про погашення судимості та про дострокове зняття судимості суддя виносить мотивовану постанову в нарадчій кімнаті.

Постанова суду оголошується в судовому засіданні, і копія її видається особі, щодо якої вирішено питання про погашення або про дострокове зняття судимості.

Постанова суду про задоволення клопотання про погашення або дострокове зняття судимості чи про відмову в цьому є остаточною і оскарженню не підлягає.

Якщо суддя відмовить у погашенні чи достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушено не раніше як через рік з дня відмовлення.

Питання про включення до загального трудового стажу часу роботи в колонії-поселенні і відбування виправних робіт без позбавлення волі у випадках, передбачених відповідно статтями 33 і 103 Виправно-трудового кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання.

Зазначене питання розглядається суддею щодо особи, яка відбула покарання в колонії-поселенні, за спільним клопотанням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, а щодо особи, яка відбула виправні роботи без позбавлення волі, - за її клопотанням. До клопотання повинні бути додані копія вироку, довідка про відбуття покарання і характеристика відповідно адміністрації колонії-поселення або адміністрації та громадської організації підприємства, установи чи організації про роботу і поведінку особи в період відбування нею покарання.

Про час і місце розгляду клопотання повідомляється прокурор, а також орган, що відає виконанням покарання, який порушив клопотання, і особа, щодо якої вирішується питання.

В судовому засіданні головуючий оголошує клопотання, потім вислухуються пояснення особи, яка порушила клопотання, досліджуються докази і заслухується думка прокурора, якщо він бере участь у розгляді справи, після чого суддя виносить у нарадчій кімнаті мотивовану постанову.

Постанова суду може бути оскаржена або опротестована прокурором.

Копія постанови після набрання нею чинності видається особі, яка порушила клопотання.

Нагляд за законністю виконання вироків здійснюється прокурором.

Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов'язкові для всіх органів і посадових осіб, які їх виконують.

Застосування примусових заходів медичного характеру, встановлених статтею 13 Кримінального кодексу України, до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності або захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, провадиться за ухвалою суду.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.

Попереднє слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину, провадиться органами попереднього слідства за правилами, передбаченими статтями 111 - 130, 148 - 222 цього Кодексу.

При попередньому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та її душевне захворювання.

По закінченні попереднього слідства, якщо буде встановлено неосудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на душевну хворобу. Ця постанова разом з справою надсилається прокуророві.

Одержавши справу з постановою, складеною відповідно до статті 417 цього Кодексу, прокурор:

1) погодившись з постановою, затверджує її і надсилає справу до суду;

2) визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось попереднє слідство, вчинено даною особою, повертає справу з своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового попереднього слідства.

Справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 418 цього Кодексу, народний суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання, а при незгоді з цією постановою - вносить на розгляд розпорядчого засідання суду.

Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника за правилами, передбаченими главами 25 і 26 цього Кодексу.

Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання.

В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислухує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.

Заслухавши думку прокурора і захисника, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;

2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

3) чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання;

4) чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.

Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або після вчинення злочину захворіла на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, коли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя - постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме. Коли суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справу належить закрити, про що виноситься ухвала (постанова).

Якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, суд виносить ухвалу, суддя - постанову про направлення справи для попереднього розслідування в загальному порядку.

Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою а суддя - постановою закриває справу.

Скасування або зміна призначених примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування.

Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, видужала або коли в результаті змін в стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.

Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру провадиться за правилами статті 419 цього Кодексу за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів.

Коли особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її душевного захворювання після вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної комісії в порядку статті 419 цього Кодексу виносить ухвалу, а суддя - постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження попереднього слідства чи судового розгляду, якщо неосудність була встановлена під час судового слідства. Час перебування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбуття покарання.

Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На ухвалу, постанову, винесені суддею або судом в порядку, передбаченому цим розділом може бути подано касаційну скаргу чи внесено касаційне подання прокурора в загальному порядку.

Порядок провадження у справах про злочини, передбачені частинами 1 статей 80, 81, 82 і 83 частиною 1 статті 89, статтею 108-1, статтею 114, частинами 1 статей 140, 141 і 143, частиною 1 статті 145, частиною 1 статті 148, статтею 148-3, частиною 1 статті 148-4, статтею 149, частиною 1 статті 154, частиною 1 статті 155, частиною 1 статті 155-1, частиною 1 статті 155-2, частиною 1 статті 155-3, частинами 1 статей 155-5, 155-6 і 155-7, частиною 1 статті 160, частиною 1 статті 161, частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 162-1, статтею 196-1, частинами 1 і 2 статті 199, частиною 1 статті 206, частиною 1 статті 215-3 Кримінального кодексу України визначається загальними правилами цього Кодексу, за винятками, встановленими статтями цієї глави.

У справах про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, органи дізнання не пізніш як у десятиденний строк встановлюють обставини вчиненого злочину і особу правопорушника, одержують пояснення від правопорушника, очевидців та інших осіб, витребують довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. У виняткових випадках, в разі неможливості у десятиденний строк зібрати необхідні матеріали, цей строк може бути продовжено відповідним прокурором, але не більш як до двадцяти днів.

У правопорушника відбирається зобов'язання з'являтися за викликами органів дізнання і суду та повідомляти їм про зміну місця проживання.

Про обставини вчиненого злочину складається протокол, в якому зазначаються: час і місце його складення; ким складено протокол; дані про особу правопорушника; місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини; фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника; кваліфікація злочину за статтею Кримінального кодексу України. До протоколу приєднуються всі матеріали, а також список осіб, які підлягають виклику в суд.

Протокол затверджується начальником органу дізнання, після чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відповідна відмітка в протоколі, яка засвідчується підписом правопорушника. Протокол разом з матеріалами надсилається до суду з санкції прокурора або його заступника.

Дізнання у справах про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, провадиться органами дізнання в таких випадках:

1) при порушенні начальником органу дізнання кримінальної справи, якщо в десятиденний строк неможливо з'ясувати істотні обставини вчинення злочину;

2) при поверненні суддею справи для з'ясування істотних додаткових обставин, якщо їх не може бути встановлено в судовому засіданні;

3) при поверненні прокурором або суддею матеріалів для з'ясування істотних додаткових обставин, необхідних для порушення кримінальної справи.

У випадках, передбачених цією статтею, дізнання повинно бути закінчено не пізніше двадцяти днів відповідно з дня порушення або повернення кримінальної справи.

У справах про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною 2 статті 111 цього Кодексу, провадиться попереднє слідство.

Попереднє слідство повинно бути закінчено не пізніше одного місяця з дня порушення кримінальної справи.

Особи, які вчинили злочини, передбачені статтею 206 Кримінального кодексу УРСР, затримуються органами міліції або іншими органами дізнання і тримаються під вартою. Підстави і порядок затримання визначаються статтею 106 цього Кодексу.

До осіб, затриманих за хуліганські дії, як запобіжний захід до розгляду справи в суді застосовується, як правило, тримання під вартою.

Відносно осіб, затриманих за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 206 Кримінального кодексу УРСР, запобіжний захід до порушення справи і розгляду її в суді обирається відповідно до частини 2 цієї статті.

Визнавши матеріали про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи, віддання правопорушника до суду, обирає щодо нього в необхідних випадках запобіжний захід і розглядає справу в судовому засіданні або повертає матеріали для провадження попереднього слідства, а в разі відсутності підстав до порушення кримінальної справи відмовляє в порушенні кримінальної справи.

В постанові судді викладається формулювання обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, за яким особу віддано до суду.

Постанова судді вручається підсудному не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді.