Кримінально-процесуальний Кодекс України (від статті 237 до статті 485)

Судове слідство провадиться судом у повному обсягу, незалежно від визнання підсудним пред'явлених йому обвинувачень.

Допит підсудного починається з пропозиції головуючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, громадський захисник. Після цього підсудному можуть бути задані питання іншими підсудними. Потім підсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право на протязі всього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

Допит підсудного у відсутності іншого підсудного допускається за мотивованою ухвалою суду тільки у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси справи. Після повернення підсудного до залу суду головуючий ознайомлює його з показаннями, які були дані у його відсутності, і надає йому можливість задавати питання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих показань.

У судовому засіданні підсудний має право користуватись нотатками.

Оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, попереднього слідства або на суді, дозволяється як за ініціативою суду, так і за клопотанням прокурора та інших учасників судового розгляду у таких випадках:

1) при наявності істотних суперечностей між показаннями, які підсудний дав на суді і під час попереднього слідства або дізнання;

2) в разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві;

3) коли справа розглядається у відсутності підсудного.

Перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює свідкові його обов'язок повідомити все, що він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідальність за статтями 178 і 179 Кримінального кодексу України за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову дати показання.

Потерпілому головуючий роз'яснює його право давати показання і попереджає його про кримінальну відповідальність за статтею 178 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання.

Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допитаних свідків.

Кожному свідкові перед допитом його по суті задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі.

Після того, як свідок розповів усе, що йому відомо в справі, його допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.

Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано. Свідок, викликаний з ініціативи суду, допитується в загальному порядку.

Суд протягом усього допиту свідка учасниками судового розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.

Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть покинути його до закінчення судового розгляду без дозволу головуючого.

Кожний учасник судового розгляду має право задавати свідкові додаткові запитання для з'ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб.

Кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці.

Свідок, даючи показання, може мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті.

Свідкові дозволяється зачитувати документи, які стосуються даного ним показання. Ці документи належить пред'явити суду і учасникам судового розгляду на їх вимогу; за ухвалою суду вони можуть бути приєднані до справи.

Суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання свідка, дані під час дізнання, попереднього слідства або на суді, у випадках:

1) наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді і під час попереднього слідства або дізнання;

2) неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих або інших причин неможлива.

У судовому засіданні може бути також оголошено показання свідка, допитаного судом відповідно до статті 292-1 цього Кодексу.

Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом суду - до шістнадцяти років проводиться в суді за правилами, зазначеними в статті 168 цього Кодексу.

По закінченні допиту неповнолітній свідок видаляється із залу суду, крім випадків, коли суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною.

У виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси справи, допит неповнолітнього свідка за ухвалою суду може бути проведений у відсутності підсудного.

Після повернення підсудного до залу суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати його можливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показань свідка.

Потерпілий допитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого проводиться перед допитом свідків.

Свідкові, потерпілому або підсудному під час судового слідства можуть бути пред'явлені для впізнання особа чи предмет.

Пред'явлення для впізнання проводиться після того, як впізнаючий при допиті вкаже на ознаки, за якими він може впізнати особу чи предмет.

При пред'явленні особи чи предмета для впізнання впізнаючий повинен вказати, чи впізнає він особу або предмет і за якими саме ознаками.

Експертиза в суді призначається з додержанням правил, передбачених главою 18 цього Кодексу.

Експерт у судовому засіданні бере участь у дослідженні доказів і може з дозволу суду ставити запитання підсудному, потерпілому і свідкам про обставини, які мають значення для його висновку.

Після з'ясування обставин, що мають значення для висновку експерта, головуючий пропонує прокуророві, підсудному, його захисникові та іншим учасникам судового розгляду подати у письмовому вигляді питання, які вони бажають поставити експертові.

Суд обмірковує ці питання, враховуючи при цьому думку учасників судового розгляду, усуває ті з них, які не стосуються справи або не належать до компетенції експерта, а також формулює ті питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи.

Після цього суд виносить ухвалу, а суддя - постанову, в якій викладає поставлені на вирішення експертизи питання. Ці питання передаються експерту, який складає висновок.

Висновок експерта повинен відповідати вимогам, зазначеним у статті 200 цього Кодексу. Він оголошується в судовому засіданні приєднується до справи.

Після оголошення висновку експертові можуть задаватися питання для роз'яснення і доповнення його висновку.

Питання експертові спочатку задає прокурор, потім громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.

Питання, поставлені експертові, та відповіді на них заносяться до протоколу судового засідання.

У випадках, передбачених статтею 75 цього Кодексу, суд мотивованою ухвалою, а суддя - постановою може призначити додаткову або повторну експертизу.

Додаткова або повторна експертиза проводиться з додержанням вимог статей 310 і 311 цього Кодексу.

У випадках призначення додаткової або повторної експертизи розгляд справи може бути відкладено.

Речові докази повинні бути оглянуті судом і пред'явлені учасникам судового розгляду, а коли це необхідно, - свідкам і експертам.

Особи, яким пред'явлені речові докази, можуть звертати увагу суду на ті або інші особливості, які мають значення для вирішення справи, про що відмічається в протоколі судового засідання.

Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, проводиться в разі необхідності на місці їх знаходження.

Документи, що є доказами в справі, повинні бути оглянуті або оголошені в судовому засіданні. Ці дії можуть провадитися як за ініціативою суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду в будь-який момент судового слідства.

Суд, визнавши необхідним оглянути місце події, проводить огляд з участю прокурора, громадського обвинувача, підсудного, його захисника, громадського захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, а коли цього вимагають обставини справи, - то й з участю свідків і експертів.

Прибувши на місце огляду, головуючий оголошує судове засідання продовженим, і суд приступає до огляду. При цьому підсудному, свідкам, потерпілому та експертам можуть бути поставлені у зв'язку з оглядом запитання.

Обвинувач, підсудний, його захисник та інші учасники судового розгляду мають право при огляді звертати увагу суду на все те, що, на їх думку, може сприяти з'ясуванню обставин справи.

Про проведення огляду і його результати зазначається в протоколі судового засідання.

Якщо при розгляді справи в суді буде встановлено, що підсудний під час вчинення суспільно небезпечних дій був у стані неосудності або в дальшому захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд виносить про це ухвалу, а суддя - постанову і продовжує розгляд справи за правилами, встановленими главою 34 цього Кодексу.

Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У випадках заявлення клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя - постанову. Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим.

По закінченні судового слідства суд переходить до судових дебатів.

Дебати полягають у промовах прокурора, громадського обвинувача, потерпілого і його представника - в справах, зазначених у частині 1 статті 27 цього Кодексу, а також у справах, в яких прокурор або громадський обвинувач не бере участі, - цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, громадського захисника, захисника, а при його відсутності - самого підсудного.

Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати з приводу додаткового досліджених обставин.

Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі розглядуваної справи.

Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить захисникові, а коли його немає - підсудному.

Після промови захисника або підсудного головуючий оголошує судові дебати закінченими і надає підсудньому останнє слово.

Суд не вправі обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом.

Задавати питання підсудньому під час його останнього слова не дозволяється. Коли підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для справи, суд з своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду відновлює судове слідство.

По закінченні відновленого судового слідства суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному.

Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.

Суди України постановляють вироки ім'ям України.

Вирок постановляється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Під час наради і постановлення вироку в нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів або секретаря судового засідання та інших осіб не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку.

Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті.

Вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим.

Суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання:

1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;

2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного, і які саме;

6) чи слід у випадках, передбачених статтею 26 Кримінального кодексу України, визнавати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;

7) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

8) в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або в тюрмі повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;

9) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

10) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

11) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

12) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

14) чи слід у випадках, передбачених статтею 14 Кримінального кодексу України, застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опікування.

Коли підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1 - 7 цієї статті, окремо по кожному злочину.

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з підсудних.

Примусове лікування, передбачене пунктом 14 цієї статті, може бути застосоване лише при наявності відповідного висновку лікувальної установи.

Перед тим, як постановити вирок, відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого.

Головуючий ставить на вирішення суду питання, зазначені в статті 324 цього Кодексу. При цьому він повинен ставити кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь.

При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів.

Коли під час наради при постановленні вироку суд визнав необхідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи, то він, не постановляючи вироку, своєю ухвалою, а суддя - постановою відновлює судове слідство в справі. Слідство при цьому належить провадити в межах з'ясування обставин, які викликали його відновлення.

Після закінчення відновленого судового слідства, залежно від його результатів, суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надає підсудному останнє слово і виходить до нарадчої кімнати, щоб постановити вирок або, якщо дослідження цих обставин в суді виявилося неможливим, щоб винести ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування.

Вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок і виправдувальний вирок повинні бути судом мотивовані.

Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на момент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною.

Виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.

Постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

При виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або при відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові.

При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду.

При задоволенні цивільного позову суд до набрання вироком законної сили може постановити про вжиття заходів до забезпечення цивільного позову, якщо таких заходів не було вжито раніше.

При постановленні вироку суд вирішує питання про речові докази, керуючись правилами, викладеними в статті 81 цього Кодексу.

Речі, що не є речовими доказами в справі, повертаються їх законному володільцеві, хоч би останній і не пред'явив цивільного позову.

Якщо виникне спір про право власності на зазначені речі, він підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Питання про судові витрати суд вирішує з додержанням правил статті 93 цього Кодексу.

Розв'язавши питання, що підлягають вирішенню в нарадчій кімнаті, суд складає вирок.

Вирок повинен бути написаний одним із суддів, який брав участь у його постановленні.

Вирок повинен складатися з трьох частин - вступної, мотивувальної і резолютивної.

Виправлення у вироку повинні бути застережені та підписані всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголошення його.

У вступній частині вироку вказується, що він постановлений ім'ям України відповідно до статті 321 цього Кодексу, зазначається назва суду, який виносить вирок, місце і час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні, прізвище, ім'я і по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, і кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.

Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь винності, та докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою - підстави для цього.

Суд зобов'язаний також мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не зв'язані з позбавленням волі; застосування умовного засудження; застосування умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої кримінальним законом за даний злочин, перехід до іншого, більш м'якого покарання; призначення покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій; вирішення питань, зв'язаних з відстрочкою виконання вироку відповідно до статті 46-1 Кримінального кодексу України; звільнення підсудного від покарання.

Коли суд вирішить визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом, у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави такого рішення і робиться посилання на статтю 26 Кримінального кодексу України.

В мотивувальній частині обвинувального вироку суд у випадках, передбачених частинами 7 і 8 статті 25 Кримінального кодексу України, зобов'язаний навести мотиви призначення засудженому до позбавлення волі певного виду виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або призначення йому позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі.

Якщо суд відповідно до статті 14 Кримінального кодексу України визнає необхідним застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним опікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення.

При наявності клопотань громадських організацій або трудових колективів про умовне засудження і про передачу їм підсудного для перевиховання і виправлення суд у мотивувальній частині вироку зазначає мотиви задоволення чи відхилення цих клопотань, а при відсутності таких клопотань - мотиви покладення на певний трудовий колектив або особу, за їх згодою, обов'язку по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, передбачених частиною 3 статті 29 цього Кодексу.

В резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано умовне засудження; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік попереднього ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

При визнанні підсудного особливо небезпечним рецидивістом про це зазначається в резолютивній частині вироку.

Щодо засуджених до позбавлення волі у виправно-трудовій або виховно-трудовій колонії суд зобов'язаний визначити на підставі статті 25 Кримінального кодексу України вид виправно-трудової чи виховно-трудової колонії, в якій засуджений повинен відбувати покарання.

У випадках, передбачених статтею 37 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині обвинувального вироку викладається рішення про звернення з поданням до відповідних державних органів про позбавлення засудженого військового або спеціального звання, орденів, медалей або почесного звання.

У випадках, передбачених статтею 14 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним опікування.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

Коли підсудному було пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких з них підсудний виправданий, а по яких - засуджений.

Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбуття покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

Коли призначається покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на статтю 44 Кримінального кодексу України і зазначається обрана судом міра покарання.

Якщо суд визнає можливим застосувати відстрочку виконання вироку відповідно до статті 46-1 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість відстрочки, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою, суд покладає обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

Призначаючи покарання у вигляді громадської догани, суд, якщо визнає за необхідне проінформувати про це громадськість, у резолютивній частині вироку зазначає спосіб доведення вироку до її відома.

Якщо суд визнає можливим застосувати умовне засудження з передачею засудженого для перевиховання і виправлення громадській організації чи трудовому колективу, суд у резолютивній частині вироку зазначає, якій саме громадській організації чи трудовому колективу передано засудженого на перевиховання і виправлення чи на який трудовий колектив або особу, за їх згодою, покладено обов'язок по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи.

В резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний в пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку.

Коли в результаті судового розгляду справи суд прийде до висновку, що виправлення особи, яка вчинила до досягнення нею повноліття злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, можливе без застосування кримінального покарання, він виносить ухвалу про закриття кримінальної справи і про застосування до, неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру передбачених статтею 11 Кримінального кодексу УРСР, з зазначенням часу, протягом якого цей захід має застосовуватися.

При постановленні вироку за сукупністю злочинів суд призначає покарання, керуючись статтями 42 і 43 Кримінального кодексу України.

Початок строку відбуття покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт, коли підсудний до винесення вироку не перебував під вартою, обчислюється з моменту приведення вироку у виконання.

Коли підсудний до винесення вироку тримався під вартою в цій справі, в строк відбуття покарання зараховується строк перебування під вартою.

У тих випадках, коли обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк відбуття покарання.

Якщо підсудний до винесення вироку знаходився під вартою, то в разі призначення покарання у вигляді виправних робіт час перебування під вартою зараховується в строк відбуття виправних робіт з розрахунку один день ув'язнення за три дні виправних робіт. Якщо підсудний був засуджений до виправних робіт, а при повторному розгляді тієї ж справи - до позбавлення волі, відбутий строк виправних робіт зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку три дні виправних робіт за один день позбавлення волі.

Вирок підписують усі судді чи один суддя, коли справа розглядалась ним одноособово. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає.

Коли кримінальна справа, в якій є окрема думка, не розглядалася судом касаційної інстанції, то після того, як вирок суду набрав законної сили, окрема думка разом з справою направляється голові вищестоящого суду для вирішення питання про необхідність перегляду справи в порядку нагляду.

Суд, що розглядає справу по першій інстанції, при наявності підстав, передбачених статтею 23-2 цього Кодексу, виносить окрему ухвалу, а суддя - окрему постанову.

Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один з суддів проголошує вирок.

Всі присутні в залі судового засідання, в тому числі і склад суду, заслухують вирок стоячи.

Головуючий роз'яснює підсудному, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження. Якщо підсудного засуджено до виняткової міри покарання - розстрілу, головуючий роз'яснює йому його право подати клопотання про помилування.

Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.

При виправданні підсудного чи звільненні його від відбуття покарання або при засудженні його до покарання, не зв'язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання.

При умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці суд з урахуванням особи та обставин справи вправі звільнити засудженого з-під варти.

Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен обміркувати питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердити раніш обраний.

Взяття під варту як запобіжний захід допускається лише при наявності підстав, зазначених у відповідних статтях глави 13 цього Кодексу.

Копія вироку вручається засудженому або виправданому в триденний строк після проголошення вироку.

Якщо вирок складений мовою, якої не знає засуджений чи виправданий, йому повинен бути вручений письмовий переклад вироку на його рідній мові або на мові, якою він володіє.

До набрання вироком законної сили головуючий або голова відповідного суду зобов'язані дати дозвіл близьким родичам засудженого за їх проханням на побачення з засудженим, який перебуває під вартою.

При наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з постановленням вироку порушити окремою ухвалою, а суддя - постановою питання перед комісією в справах неповнолітніх або відповідним органом опіки та піклування про необхідність влаштування цих неповнолітніх або встановлення над ними опіки чи піклування.

Якщо у засудженого до позбавлення волі залишились без нагляду майно і житло, суд зобов'язаний вжити через відповідні органи заходів для їх збереження.

Про вжиті заходи повідомляється засуджений.

Засуджений, його захисник і законний представник, а також потерпілий та його представник вправі оскаржити в касаційному порядку вирок суду.

Прокурор та його заступники в межах своїх повноважень мають право внести касаційне подання на вирок незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити касаційне подання тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь.

Цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники вправі оскаржити вирок у частині, що стосується цивільного позову.

Особа, виправдана по суду, вправі оскаржити в касаційному порядку виправдувальний вирок у частині мотивів і підстав виправдання.

Вирок Верховного Суду України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, на нього не може бути внесено касаційне подання прокурора.

Вироки, які не набрали законної сили, можуть бути оскаржені, і на них можуть бути внесені подання в касаційному порядку:

1) вироки районних (міських), міжрайонних (окружних) судів - до Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів;

2) вироки Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських, міжобласного суду - до Верховного Суду України;

Касаційні скарги і касаційні подання на вироки військових судів гарнізонів подаються відповідно до військового суду регіону, Військово-Морських Сил. Касаційні скарги і касаційні подання на вироки військового суду регіону, Військово-Морських Сил подаються до військової колегії Верховного Суду України.

Касаційні скарги і подання вносяться через суд, який постановив вирок. Подача скарги або внесення подання безпосередньо до касаційної інстанції у встановлений строк не є перешкодою для їх розгляду.

У випадку внесення подання або подачі скарги на вирок суд першої інстанції сповіщає про це зазначених в статті 347 цього Кодексу осіб, інтересів яких стосується подання чи скарга. Ці особи мають право ознайомитися в суді з поданням чи скаргою і подати свої заперечення.

Заперечення, які надійшли на скаргу чи подання, приєднуються до справи або надсилаються як додаток до справи не пізніше трьох діб з моменту їх надходження.

Скарга і касаційне подання на вирок суду першої інстанції можуть бути подані протягом семи діб з моменту проголошення вироку, а засудженим, який перебуває під вартою, - протягом такого ж строку з моменту вручення йому копії вироку.

Протягом строку, встановленого для оскарження вироку, справа ніким не може бути витребувана з суду. Прокурор, а також засуджений або виправданий і відповідно його захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники вправі ознайомитися в суді з матеріалами справи і з скаргою чи касаційним поданням, поданими в справі.

Строк не вважається пропущеним, коли до закінчення його касаційного подання або скаргу здано на пошту або адміністрації місця попереднього ув'язнення.

В разі пропущення строку на оскарження вироку або внесення на нього касаційного подання з поважних причин особи, що мають право на подання касаційної скарги або внесення подання, можуть клопотатися перед судом, який постановив вирок, про відновлення пропущеного строку. Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні. Суд має право викликати особу, що порушила клопотання, для дачі пояснень. Особа, яка подала заяву про відновлення пропущеного строку, може взяти участь у засіданні суду і за власним бажанням.

Ухвала суду чи постанова судді про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржена або на неї може бути внесено подання в загальному порядку до вищестоящого суду, який має право відновити пропущений строк.

Подача касаційної скарги чи внесення касаційного подання на вирок зупиняє його виконання.

Після закінчення строку, встановленого на оскарження вироку чи внесення на нього подання, суд, що постановив вирок, не пізніше доби надсилає справу разом з поданою скаргою чи внесеним поданням у касаційну інстанцію і визначає дату розгляду справи касаційною інстанцією.

До розгляду справи касаційною інстанцією, але не пізніше як за три доби до нього учасники судового розгляду мають право подати безпосередньо до касаційної інстанції викладені на письмі додаткові до подання чи скарги доводи і міркування, а також свої зауваження на скарги інших осіб і подання прокурора.

До початку розгляду в касаційній інстанції справи прокурор, який вніс подання, особа, що подала скаргу, мають право доповнити, змінити або відкликати їх, вищестоящий прокурор, його заступник мають право доповнити або змінити подання. Засуджений має право відкликати також скаргу свого захисника, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 46 цього Кодексу. Зміни, що тягнуть за собою погіршення становища засудженого чи виправданого, може бути внесено до подання або скарги не пізніш як за три доби до початку розгляду. З такими змінами до розгляду подання або скарги повинні бути ознайомлені особи, зазначені у статті 347 цього Кодексу, інтересів яких вони стосуються.

Прокурор має право внести окреме подання на ухвалу суду чи постанову судді.

Підсудний, його захисник і законний представник, а також потерпілий і його представник у випадках, передбачених статтею 252 цього Кодексу, мають право у семиденний строк з дня одержання копій ухвали суду і постанови судді подавати на них скарги.

Ухвали, винесені в суді першої інстанції під час розгляду справи, яка закінчується постановленням вироку, окремому оскарженню не підлягають; заперечення проти них можуть бути включені до касаційної скарги чи подання в даній справі, а ухвали, які не зв'язані з вироком, можуть бути оскаржені учасниками процесу або на них може бути внесено подання прокурором окремо, але після винесення вироку.

Ухвали Верховного Суду України оскарженню в касаційному порядку не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора. Вони можуть бути опротестовані в порядку нагляду.

Питання про відновлення пропущеного строку на подачу окремої скарги чи внесення подання вирішується за правилами статті 351 цього Кодексу.

Подача окремої скарги чи внесення подання зупиняє виконання ухвали.

Направлення окремих скарг і подань до вищестоящого суду проводиться за правилами статті 352 цього Кодексу.

Оскаржувати ухвали суду і постанови судді мають право особи, які не є учасниками судового розгляду цієї справи, коли ухвала суду або постанова судді стосується їх інтересів.

Якщо прокурор вносить окреме подання або потерпілий подає окрему скаргу на ухвалу про закриття справи, суд зобов'язаний повідомити про це підсудного і роз'яснити йому, що він має право подати свої письмові заперечення на подання чи скаргу.