1.24. Посудини, що працюють під тиском і є складовою частиною устаткування, повинні розроблятися, виготовлятися, випробуватися та експлуатуватися відповідно до вимог чинного законодавства. Для виготовлення таких посудин необхідно використовувати лише хромонікелеві сталі, що відповідають вимогам цих Правил.
1.25. Шумовібраційні характеристики устаткування повинні відповідати вимогам державного стандарту "ССБТ. Шум. Общие требования безопасности" (ГОСТ 12.1.003-83).
1.26. Санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони повинні відповідати вимогам державного стандарту "ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны" (ГОСТ 12.1.005-88).
1.27. У конструкції устаткування треба застосувати пневматичні, гідравлічні, електричні у вибухобезпечному виконанні та механічні приводи. Підшипники приводу повинні бути виносними або захищеними від потрапляння в них матеріалу, що транспортується.
1.28. Як транспортну базу устаткування необхідно використовувати шасі автомобілів, самохідні шасі, автопричепи, залізничні платформи, шахтові вагони та ручні візки тощо.
1.29. Устаткування, що розміщується на автомобільних шасі, повинно відповідати Правилам дорожнього перевезення небезпечних вантажів.
1.30. Конструкція устаткування повинна забезпечувати контроль за кількістю ВР, що переміщуються, з використанням вагового або об'ємного способу дозування. Точність дозуючих пристроїв повинна бути вказана у технічній документації.
1.31. Устаткування, що призначене для приготування ВР у процесі заряджання, повинно мати дозуючі пристрої, живильники та змішувачі для забезпечення відповідності складу ВР вимогам стандартів (ТУ) на такі ВР.
1.32. Робота живильників, змішувачів, вивантажувальних та інших пристроїв аналогічного призначення повинна бути синхронною. Система управління приводами не повинна допускати можливості порушення заданої послідовності вмикання-вимикання виконавчих органів. Також повинно бути забезпечено відмикання (блокування роботи) таких органів у випадку аварійної зупинки одного з них.
1.33. У конструкції устаткування повинна бути передбачена можливість очищення від залишків ВР або його компонентів.
2. Вимоги до конструкції основних вузлів устаткування
2.1. Підготовка ВР і її компонентів перед завантаженням у змішувально-зарядне устаткування повинна проводитись на стаціонарних пунктах або на спеціальному пересувному обладнанні за місцем проведення підривних робіт відповідно до вимог цього розділу.
2.2. Відновлення сипучості гранульованих ВР необхідно проводити на подрібнювачах барабанного або щекового типу, що допущені до використання Держпраці.
2.3. Розмір щілини подрібнювача щекового типу повинен регулюватися відповідно до прийнятого розміру комірки сит. Поверхня щок подрібнювача повинна бути гладкою або з вертикальними ребрами.
2.4. Відновлення сипучості або подрібнення аміачної селітри допускається виконувати на подрібнювачах валкового типу, що допущені до використання Держпраці.
2.5. Валки такого подрібнювача можуть бути гладкими, зубчатими або рифленими. Забороняється використовувати валки з різною швидкістю обертання. Валки або їх робочі органи повинні бути виконані з алюмінію або нержавіючої сталі.
2.6. Конструкції подрібнювачів валкового типу повинні виключати можливість торкання валків один об одного. Крім того, підшипники одного з валків повинні бути забезпечені амортизаторами. Регулюючий пристрій амортизаторів повинен мати пристосування для пломби.
2.7. Забороняється використовувати подрібнювачі, в яких розпушення або просіювання ВР здійснюється протиранням.
2.8. Лінійна швидкість робочих органів подрібнюючих пристроїв відносно ВР не повинна перевищувати 1 м/с.
2.9. Подрібнювачі повинні забезпечуватися пристроями, що відключають привід у разі перенавантаження.
2.10. Конструкція подрібнювачів має бути зручною для очистки їх від залишків ВР або аміачної селітри.
2.11. Під час роботи з гранульованими ВР приймальні лійки бункерів, шлюзових камер тощо повинні бути облаштовані кришками з сітками для виключення потрапляння сторонніх предметів у тракт проходження ВР. Кришки та сітки повинні бути надійно закріплені, не змішуватись під час транспортування або роботи устаткування, виключати можливість потрапляння до тракту проходження ВР кріпильних деталей. Розміри комірок дротяних сіток визначаються в технічній документації з урахуванням властивостей ВР або їх компонентів та характеристик і вимог устаткування.
2.12. Кришки та сітки повинні бути виконані з матеріалів, що не дають іскри під час удару та тертя. У разі використання металів місця стику повинні армуватися гумою або пластиком.
2.13. Конструкція устаткування повинна виключати можливість зависання ВР у бункерах, камерах та інших накопичувальних і перепускних вузлах.
2.14. Для переміщування гранульованих ВР або їх твердих компонентів по внутрішніх трактах устаткування можуть застосовуватись шнекові живильники, віброживильники, пневмодіафрагми та інші механізми, конструкція яких виключає руйнування та розшарування гранул від механічних навантажень. Використання для цього колісних, ланцюгових та інших подібних пристроїв забороняється.
2.15. Робота шнекового транспортера повинна бути плавною, без вібрацій. Частота обертання шнека-гвинта діаметром понад 200 мм при горизонтальному та похилому розміщенні не повинна перевищувати 90 об/хв, при вертикальному - 150 об/хв. Довжина шнеків повинна бути такою, щоб виключити можливість тертя його ребер по корпусу за рахунок прогинання.
2.16. Шнеки-гвинти повинні бути виконані таким чином, щоб виключити можливість запресовування ВР або їх компонентів у торцевих частинах шнеків шляхом встановлення гвинтовідсікачів, зніманням частини витків тощо.
2.17. Приводи шнекових транспортерів повинні підключатись до шнеків через муфти, що запобігають передачі обертового моменту, що перевищує номінальний у 1,3 разу. Крім того, повинні бути передбачені пристрої, що відключають привід у випадку утворення пробки.
2.18. Віброживильники, віброднища дозволяється застосовувати лише в роботі з ВР, що не розшаровуються під час дії на них вібрації.
2.19. Продуктивність віброконвеєра, який працює в парі з дозувальним або зарядним пристроєм, повинна відповідати їх продуктивності. В іншому випадку повинен бути передбачений захист віброконвеєра від ущільнення в ньому матеріалу, що транспортується. У місцях стикування віброконвеєра з завантажувальним пристроєм, а також окремих секцій конвеєра між собою треба передбачати надійну герметизацію, що виключала б пиління та втрату матеріалу.
2.20. Для приготування окислювача, емульсії та інших рідких компонентів водонаповнених ВР і переміщення їх внутрішніми трактами устаткування треба використовувати відцентрові насоси з нержавіючої сталі або інші, допущені у встановленому порядку.
2.21. Трубопроводи, якими транспортуються водонаповнені ВР, повинні мати діаметр, що не перевищує критичного діаметра детонації для вказаних продуктів.
2.22. Стрічкові конвеєри повинні обладнуватись захистом від пробуксовування та системою, що забезпечує дубльоване відключення транспортера в будь-якій точці по довжині. Транспортерна стрічка повинна бути виготовлена з важкозаймистих матеріалів згідно з вимогами державного стандарту "ССБТ. Конвейеры. Общие требования безопасности" (ГОСТ 12.2.022-80). Ширина стрічки повинна бути не меншою за полуторну ширину мішка з ВР або його компонентів. Під час транспортування гранульованих ВР насипом ширина стрічки повинна бути в 3 рази ширшою за навал ВР на стрічці.
2.23. Конструкція стрічкових конвеєрів повинна виключати можливість потрапляння ВР на натяжні барабани та опорні ролики, а також забезпечувати очищення транспортерної стрічки від налипання ВР шляхом використання спеціальних пристроїв.
2.24. Як дозуючі пристрої для гранульованих ВР треба застосовувати шнекові, об’ємні (камерні) та вагові дозатори; для водонаповнених ВР - об’ємні дозатори, відцентрові або інші насоси заданої продуктивності.
2.25. Для виключення викидів пилу в атмосферу на випускних отворах дозуючих камер, що працюють з надмірним тиском, треба встановлювати фільтри.
2.26. Конструкція дозуючих пристроїв повинна забезпечувати швидкість руху часточок гранульованих ВР відносно нерухомої або рухомої поверхонь не більше ніж 5 м/с.
2.27. У тих випадках, коли вал рухає виконавчі органи подрібнювальних, перемішувальних, транспортувальних або дозувальних пристроїв, що розміщені в камерах або порожнинах разом з ВР, підшипники вала повинні бути виносними. Видимий розрив між підшипниками і стінкою, за якою знаходяться ВР або тракт їх проходження, повинен бути не менше ніж 40 мм.
2.28. У місцях проходження вала через стінку треба передбачати ущільнення. Ущільнювальні матеріали не повинні вступати в хімічну реакцію з ВР та їх компонентами.
2.29. Виносні підшипники повинні герметизуватися встановленням у кришках підшипників сальників. Підшипникові вузли та редуктори повинні мати таке конструктивне виконання, яке б надійно запобігало витоку масел і виключало потрапляння в них вологи, бруду та пилу.
2.30. Зарядні рукави повинні бути морозостійкими та гнучкими. Змотування рукавів у бухти та намотування на барабани не повинно супроводжуватись руйнуванням стінок або прохідного перерізу.
2.31. Зарядні рукави, що використовуються під час пневмозаряджання, повинні мати на зовнішній поверхні розпізнавальні знаки (виступ, кольорові смуги), а також заводське маркування, що відповідає вимогам технічних умов.
2.32. Зарядне устаткування нагнітального типу повинно мати запірні пристрої з боку підведення стисненого повітря і з боку транспортного трубопроводу. Конструкція такого устаткування повинна передбачати пристрої для стравлювання стисненого повітря, манометри, запобіжні клапани (регулятори тиску) відповідно до вимог державного стандарту "Посудини, що працюють під тиском. Клапани запобіжні. Вимоги щодо безпеки" (ДСТУ ГОСТ 12.2.085:2007).
2.33. Запобіжні клапани повинні бути захищені від забруднення та пошкоджень ВР і мати пристосування для примусового їх відкривання.
2.34. Ємності для горючих і легкозаймистих рідин на зарядних машинах повинні бути обладнані гасильними перегородками, повітряниками або запобіжними мембранами, що розраховані на видавлювання вмісту при тиску на 0,5 кг/см-2 більшого за граничнодопустимий.
2.35. Ступінь наповнювання ємності для горючих і легкозаймистих рідин і розчинів окислювачів не повинна перевищувати 90% їх місткості.
2.36. Доступ до вантажно-розвантажувального пристрою повинен забезпечуватись за допомогою драбини, яка у верхній частині закінчується площадкою сходів з перилами.
2.37. Електроустаткування вибухонебезпечних зон має бути заземленим і відповідати вимогам Правил безпечної експлуатації електроустановок, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 06 жовтня 1997 року № 257, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 13 січня 1998 року за № 11/2451, Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 25 липня 2006 року № 258, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1143/13017 (далі - Правила технічної експлуатації електроустановок) та Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, затверджених наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 09 січня 1998 року № 4, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10 лютого 1998 року за № 93/2533 (далі - НПАОП 40.1-1.21-98).
2.38. Рівні вибухозахисту електроустаткування зарядного, доставного та змішувального устаткування треба приймати відповідно до вимог державних стандартів "ССБТ. Электробезопасность. Термины и определения" (ГОСТ 12.1.009-76), "ССБТ. Электробезопасность. Защитное заземление, зануление" (ГОСТ 12.1.030-81), "ССБТ. Электрооборудование взрывозащищенное. Порядок согласования технической документации, проведения испытаний, выдачи заключений и свидетельств" (ГОСТ 12.2.021-76).
2.39. Ступінь захисту оболонки електродвигунів повинен відповідати вимогам державного стандарту "Степени защиты, обеспечиваемые оболочками (Код ІР)" (ГОСТ 14254-96 (МЭК 529-89)).
3. Загальні вимоги до експлуатації устаткування
3.1. Експлуатація зарядного, доставного та змішувального устаткування повинна проводитись згідно із цими Правилами і вимогами інструкцій заводів-виробників.
3.2. До експлуатації устаткування допускаються особи, які пройшли навчання за відповідною програмою. Програма навчання складається відповідно до вимог Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2005 року за № 231/10511 (НПАОП 0.00-4.12-05), і повинна затверджуватись керівником суб'єкта господарювання за узгодженням з територіальним органом Держпраці.
3.3. Для механізованого приготування, доставки та заряджання ВР повинні використовуватись устаткування та ВР, що допущені для цього в установленому порядку.
3.4. Забороняється використовувати для механізованого приготування або заряджання розсипані ВР. Розсипані ВР повинні бути зібрані та повернені на склад вибухових матеріалів для їх знищення в установленому порядку.
3.5. Забороняється вести роботу на несправному або забрудненому обладнанні і приладах.
3.6. У разі механізованого заряджання необхідно вживати заходів щодо запобігання виділенню пилу або частин ВР у навколишній простір. Вміст пилу в повітрі не повинен перевищувати для тротилу 0,5 мг/м-3, алюмінієвої пудри - 2 мг/м-3, аміачної селітри - 10 мг/м-3, парів дизельного палива - 100 мг/м-3. У керівництві з експлуатації обладнання, а також з використання ВР повинні бути вказані засоби захисту органів дихання персоналу згідно з державним стандартом "ССБТ. Вредные вещества. Классификация и общие требования безопасности" (ГОСТ 12.1.007-76).
3.7. Контрольні перевірки вмісту компонентів пилу ВР на робочих місцях повинні проводитись згідно з графіками, що затверджені технічним керівником суб'єкта господарювання.
3.8. Забороняється:
працювати на несправному устаткуванні;
починати роботу за відсутності огорожі рухомих вузлів і механізмів;
допускати до управління устаткуванням сторонніх осіб;
експлуатувати устаткування в темний час доби без достатнього освітлення робочого майданчика.
4. Вимоги до експлуатації основних вузлів устаткування
4.1. Устаткування, що поставляється із заводів-виробників, має бути укомплектоване необхідною технічною та експлуатаційною документацією.
4.2. Розпорядчим документом по підприємству призначається особа, відповідальна за справність устаткування, встановлюється порядок технічного обслуговування, введення в експлуатацію.
4.3. Послідовність вмикання вузлів і агрегатів устаткування повинна регламентуватись експлуатаційною документацією.
4.4. Перед початком експлуатації устаткування оператор повинен ознайомитись з технічним станом агрегату згідно з журналом приймання-здавання шляхом огляду перевірити стан рукавів, кріплення вузлів, надійність заземлення, наявність змащення в редукторі та двигуні, справність контрольно-вимірювальної апаратури. Після огляду агрегату повинна проводитись його перевірка в холостому режимі роботи зі здійсненням відповідних записів у бортовий журнал.
4.5. До експлуатації допускаються контрольно-вимірювальні прилади, що пройшли метрологічну атестацію та визнані придатними до застосування відповідно до чинного законодавства. Метрологічна атестація окремих приладів не потрібна за умов проходження атестації автоматизованої системи керування, що виконує функції контрольно-вимірювальної апаратури.
4.6. Забороняється розпушувати злежалу селітру підриванням. Подрібнювачі, що використовуються для цього, повинні відповідати вимогам пунктів 2.2-2.10 цього розділу.
4.7. Забороняється експлуатувати шнеки з вм'ятинами на корпусі та у разі тертя його ребер об внутрішні стінки кожуха. Спіраль шнека потрібно чистити через люки не менше одного разу на добу.
4.8. У випадку зависання ВР у накопичувальних або перепускних вузлах необхідно застосовувати спеціальні пристрої або способи (вібрація, аерація, механічне розпушення тощо) для попередження або ліквідації зависання ВР.
4.9. Експлуатація стрічкового конвеєра повинна бути припинена у випадку пробуксовки стрічки або просипання матеріалу, що транспортується.
4.10. Зарядні трубопроводи (рукави) під час прокладання по гірничих виробках повинні розміщуватись так, щоб виключалось їх пошкодження.
4.11. Під час експлуатації зарядного устаткування забороняється:
пуск машини без попередження осіб, які беруть участь у заряджанні;
передача управління машиною особі, яка не має на це права;
проведення ремонту, змащення, очищення устаткування, усунення неполадок у повітропровідному рукаві та зарядному трубопроводі без зупинки роботи машини.
4.12. Робота устаткування має бути призупинена у випадках:
виявлення у трактах проходження ВР сторонніх предметів, мастильних матеріалів;
нагрівання вузлів, через які транспортується ВР, понад 60° С за винятком емульсійних і водонаповнених, температура нагріву яких регламентується вимогами керівництва з експлуатації;
шумовібраційних характеристик, що перевищують допустимі;
порушення заданої послідовності процесів, а також установлених режимів роботи устаткування;
пошкодження проводів засобів ініціювання в процесі заряджання.
4.13. Після закінчення заряджання устаткування необхідно очистити від залишків ВР промиванням його водою або продуванням стисненим повітрям. Видаляти залишки ВР металевими предметами забороняється.
4.14. Устаткування повинно зберігатись в окремому приміщенні або на спеціально відведеному для цього майданчику.
4.15. Пожежна безпека під час експлуатації устаткування повинна забезпечуватися системами запобігання пожежі, пожежного захисту та організаційно-технічними заходами відповідно до вимог Правил пожежної безпеки в Україні, уведених у дію наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 19 жовтня 2004 року № 126, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 04 листопада 2004 року за № 1410/10009 (далі - НАПБ А.01.001-2004), та державного стандарту "ССБТ. Пoжapнaя бeзoпacнocть. Oбщиe тpeбoвaния" (ГОСТ 12.1.004-91).
5. Захист від статичної електрики
5.1. Захист устаткування від статичної електрики повинен проводитись згідно з вимогами державного стандарту "ССБТ. Пожаровзрывобезопасность статического электричества. Общие требования" (ГОСТ 12.1.018-93) та цього розділу.
5.2. Конструкція устаткування повинна передбачати такі заходи захисту від електростатичних розрядів:
заземлення електропровідних вузлів і деталей;
зволоження ВР;
застосування електропровідних матеріалів з питомим електричним опором до 100 кОм·м;
добір пар контактуючих матеріалів, що електризуються зарядами протилежних знаків.
5.3. Заземленню підлягають усі електроізольовані між собою частини обладнання, в яких можлива електризація ВР.
5.4. Опір заземлювального пристрою, що призначений винятково для захисту від статичної електрики, не повинен перевищувати 100 Ом.
5.5. Заземлювальні провідники повинні мати поперечний переріз не менше 6 мм-2 і приєднуватись до конструкції спеціальними болтами з гайками діаметром не менше ніж 10 мм.
Вузли та деталі устаткування, на яких можливе накопичення зарядів статичної електрики, повинні бути зв'язані з контуром заземлення електропровідними перемичками.
5.6. Затискачі заземлення повинні встановлюватись на виступаючих майданчиках або приварених планках, бути доступними для огляду та приєднання провідника заземлення.
5.7. Для заземлення металевих елементів трубопроводів допускається використання металевих хомутів поперечним перерізом не менше 25 мм-2.
5.8. Питомий електричний опір ремінних передач (плоскі або клиновидні ремені), а також конвеєрних стрічок не повинен перевищувати 100 кОм·м.
5.9. Устаткування, що монтується на пневмоколісній базі з неелектропровідними покришками, має бути заземлене за допомогою спеціальних пристроїв (ланцюги, шини з металевим обплетенням тощо).
5.10. Пневмотранспортування, у тому числі пневмозаряджання гранульованих ВР, необхідно здійснювати по трубах (рукавах) з питомим електричним опором до 10 кОм·м; для транспортування водовмісних ВР допускається застосовувати труби (рукави) з питомим електричним опором до 10 МОм·м.
5.11. Устаткування, що призначене для пневмозаряджання шпурів і свердловин гранульованими ВР, повинне оснащуватись пристроєм для їх регульованого зволоження. Змочувальну рідину необхідно подавати на виході з камери змішувача. Зарядне устаткування повинне мати пристрій для автоматичного відмикання його у випадку припинення подачі змочувальної рідини.
5.12. Штуцери для з’єднання зарядних трубопроводів між собою повинні виготовлятися з електропровідних матеріалів.
5.13. Трубопроводи в місцях їх перетину або зближення один з одним на відстані до 0,1 м повинні з’єднуватися електропровідними перемичками через кожні 20 м.
5.14. Підшипники, вкладиші та мастила до них повинні бути електропровідними.
5.15. Тканеві рукави, що застосовуються для транспортування гранульованих ВР, повинні систематично оброблятися розчинами поверхнево-активних речовин. Зарядні рукави для транспортування водовмісних ВР можуть бути гумотканевими. Незалежно від матеріалу рукавів повинен бути забезпечений їх надійний контакт із заземленими металевими вузлами зарядного устаткування.
5.16. У процесі експлуатації пристроїв захисту від статичної електрики необхідно:
перевіряти перед початком роботи надійність електричного контакту заземлювального провідника в місцях з'єднання та цілісність електричної мережі по всій довжині;
не допускати забруднення, механічних пошкоджень, тривалої дії променів, кислот та органічних розчинників на електропровідні покриття технологічного устаткування, робочих місць і підлоги;
виконувати планово-випереджувальний ремонт засобів захисту від статичної електрики одночасно з ремонтом технологічного устаткування та електрообладнання відповідно до вимог інструкції з ремонту засобів захисту від статичної електрики, яка узгоджується з територіальним органом Держпраці;
огляд і вимірювання електричних опорів заземлювальних пристроїв для захисту від статичної електрики повинні виконуватись з тією самою періодичністю, що й перевірка заземлення електроустаткування відповідно до вимог Правил технічної експлуатації електроустановок та НПАОП 40.1-1.21-98.
6. Технічне обслуговування устаткування
6.1. Технічне обслуговування устаткування включає його профілактичний огляд та ремонт і повинно проводитися згідно з установленим на підприємстві порядком на такі види робіт. Під час виконання ремонтів вносити будь-які зміни в конструкцію устаткування забороняється.
6.2. Профілактичні огляди устаткування необхідно проводити кожного разу під час підготовки його до роботи силами обслуговувального персоналу під керівництвом посадової особи, яка призначена відповідним розпорядчим документом керівника суб’єкта господарювання.
6.3. Види, склад і періодичність ремонту устаткування повинні визначатись експлуатаційною та ремонтною документацією згідно з вимогами державного стандарту "Єдина система конструкторської документації. Експлуатаційні документи" (ДСТУ ГОСТ 2.601:2006).
6.4. До ремонту устаткування повинні допускатися працівники, які пройшли виробничо-технічне навчання і атестовані в установленому порядку.
6.5. Конструктивні зміни під час ремонту або модернізації устаткування повинні виконуватися підприємствами за умови їх погодження із заводом-виготовлювачем.
6.6. Ремонт устаткування необхідно виконувати в спеціально призначених для цього приміщеннях з дотриманням вимог відповідної технічної документації.
6.7. Вогневі роботи під час ремонту устаткування повинні проводитись відповідно до вимог Інструкції з організації безпечного ведення вогневих робіт на вибухопожежонебезпечних та вибухонебезпечних об'єктах, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 05 червня 2001 року № 255, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 червня 2001 року за № 541/5732 (далі - НПАОП 0.00-5.12-01), та НАПБ А.01.001-2004.
6.8. Устаткування після ремонту повинно відповідати кресленням і технічним характеристикам на нього. Дані щодо виконаного ремонту заносяться до формуляра.
6.9. Приймання відремонтованого устаткування повинно здійснюватись в установленому на підприємстві порядку з оформленням акта, який затверджує технічний керівник підприємства.
6.10. Устаткування, що відпрацювало термін експлуатації за кількістю машино-годин, підлягає списанню. Продовження терміну експлуатації дозволяється тільки за умов позитивного висновку заводу-виробника про можливість подальшої експлуатації, а також на підставі експертного обстеження комісією та позитивного висновку про відповідність устаткування діючим вимогам з безпеки.
ХІІ. Проектування, облаштування й експлуатування блискавкозахисту складів вибухових матеріалів
1. Загальні положення
1.1. Блискавкозахист складів ВМ необхідно виконувати відповідно до вимог проекту.
1.2. Для сховищ постійних та тимчасових поверхневих, напівпоглиблених і поглиблених (за товщини покривного шару менше ніж 10 м) складів ВМ, розташованих на земній поверхні, будівель підготовки ВМ, а також пунктів виготовлення ПБ з ЕД обов'язковий захист як від прямих ударів, так і від вторинних впливів блискавок.
1.3. Стаціонарні пункти виготовлення і підготовки ВР на підприємствах, що здійснюють підривні роботи, також обладнують блискавкозахистом відповідно до вимог цього розділу.
1.4. Майданчики для зберігання ВМ у контейнерах і пунктах відстою транспортних засобів з ВМ треба захищати тільки від прямого удару блискавки. Короткочасні склади ВМ (за винятком плавучих складів) блискавкозахистом можна не обладнувати.
1.5. Під час грози переміщення людей у зоні розташування заземлювальних пристроїв блискавкозахисту забороняється.
З метою зниження небезпеки крокової напруги необхідно застосовувати заглиблені та розосереджені заземлювачі у вигляді кілець і розбіжних променів.
2. Блискавкозахисні пристрої
2.1. Захист від прямих ударів блискавки будинків і споруд, зазначених у пункті 1.2 цього розділу, треба виконувати окремо розміщеними стрижньовими або тросовими блискавковідводами (рис. 1 і 2 (додатки 14 і 15)), що складаються з блискавкоприймачів, струмовідводів і заземлювачів (пункти 4.4, 4.5, 4.7, 4.8 цього розділу).
2.2. Підведення повітряних проводів до будинків і споруд, що захищають від прямих ударів блискавки, забороняється.
Відстань між блискавковідводами та сховищами має забезпечувати вільний проїзд транспортних засобів.
2.3. Найменші допустимі відстані від струмовідводу окремо розміщеного стрижньового блискавковідводу в точці А на рис. 1 (додаток 14) до споруди, яку захищають, обирають залежно від імпульсного опору заземлення Ru за рис. 3 (додаток 16).
Найменші допустимі відстані SВ1 і SВ2 (рис. 2 (додаток 15)) від тросового блискавковідводу (відповідно в точках А і С) до споруди, яку захищають, визначають за рис. 4 і 5 (додатки 17 і 18).
2.4. Для виключення занесення високих потенціалів у споруду, яку захищають підземними металевими комунікаціями, треба розташовувати заземлювачі захисту від прямих ударів блискавки та підводи до них на відстані S3 від комунікацій, що вводять в будівлі чи споруди (рис. 1 і 2 (додатки 14 і 15)), у тому числі від електричних кабелів будь-якого призначення.
Цю відстань визначають за співвідношеннями: S3 =0,5Ru - відстань для стрижньових блискавковідводів, м; S3 =0,3Ru - відстань для тросових блискавковідводів, м; Ru - величина імпульсного опору кожного заземлювача від прямих ударів блискавки, Ом.
Відстань S3 необхідно приймати не менше ніж 3 м, за винятком випадків, коли металеві підземні трубопроводи та кабелі не вводять в будівлю, яку захищають, а відстань до місця їхнього вводу в сусідні будівлі, що захищають, становить більше ніж 50 м. У цьому разі S3 можна зменшити до 1 м.
2.5. Кожний блискавковідвід має свій заземлювач. Величина імпульсного опору заземлювача для кожного окремого стрижньового блискавковідводу та для кожного струмовідводу тросового блискавковідводу має бути не більше ніж 10 Ом.
У ґрунтах з електричним питомим опором 500 Ом і вище допустимо збільшувати імпульсний опір кожного заземлювача до 40 Ом з відповідним віддаленням блискавковідводів від споруди, яку захищають, на відстань згідно з пунктами 2.3, 2.4 цього розділу. За питомого опору ґрунту більше ніж 500 Ом допустимо зменшувати відстані S3 і SВ до 10 м, якщо значення Ru більше ніж 25 Ом.
За наявності на складах ВМ декількох сховищ ВР у районах з питомим опором ґрунтів 1000 Ом·м і вище допустимо заземлювачі кожного блискавковідводу поєднувати в єдину заземлювальну систему. Величину імпульсного опору системи визначають у проекті.
Граничнодопустимі довжини з’єднувальних провідників заземлювальної системи залежно від питомого опору ґрунту подано в табл. 1 (додаток 19).
З’єднувальні провідники між окремими заземлювачами потрібно віддаляти від споруд, що захищають, на відстані, зазначені в пунктах 2.3, 2.4 цього розділу.
2.6. За наявності на сховищах і в будівлях металевих комунікацій для захисту від електростатичної індукції необхідно забезпечувати накладення металевої сітки на даху будівлі з відповідним заземленням і заземлення всіх металевих конструкцій, що знаходяться в будівлі.
Заземлювач захисту від вторинних впливів треба робити у вигляді контуру, який прокладають у землі на глибині 0,5 м ззовні сховища по його периметру на відстані 0,5-1 м від фундаменту. Опір контуру розтіканню струму промислової частоти має бути не більше ніж 10 Ом. Для зниження величини цього опору допустимо приєднувати до заземлювача всі трубопроводи, розташовані в землі (водопровід, труби опалювання тощо).
У ґрунтах з питомим опором 500 Ом? м і вище опір заземлювального пристрою не нормується.
Заземлювачі захисту від прямих ударів блискавки та захисту від вторинних впливів повинні бути віддалені один від одного на відстані не меншій, ніж зазначено в пунктах 2.4, 2.5 цього розділу.
У разі виконання захисту від електростатичної індукції шляхом накладення металевої сітки на даху будівлі до заземлювача захисту від вторинних впливів треба приєднувати найкоротшими шляхами всі металеві предмети.
За наявності металевого даху захист необхідно здійснювати приєднанням даху до заземлювача захисту від вторинних впливів шляхом прокладання вертикальних струмовідводів по зовнішніх сторонах будинків на відстані до 25 м. Верхні кінці струмовідводів з'єднують з металом даху, а нижні - із заземлювачем.
Якщо покрівля виконана з непровідного матеріалу, то по поверхні даху необхідно накладати металеву сітку з розміром чарунок до 5х5 м, виконану зі сталевого дроту діаметром не менше ніж 6 мм, і приєднувати її струмовідводами з того самого матеріалу до заземлювача.
2.7. Для захисту від електромагнітної індукції всі прокладені на території складу трубопроводи, броньовані кабелі тощо необхідно надійно з'єднувати один з одним у місцях їх зближення менше ніж на 10 см, а також через 15-20 м їх довжини за паралельного розташування для того, щоб не допустити утворення незамкнених контурів. Такі самі з'єднання необхідно робити в усіх інших випадках зближення металевих протяжних предметів з каркасами сталевих конструкцій будівель, устаткуванням, оболонками кабелів тощо. У цьому разі потрібно забезпечити надійні контакти в місцях з'єднання трубопроводів, у фланцях, муфтах тощо.
У місцях з'єднання перехідний електричний опір не має перевищувати 0,05 Ом на один контакт, у тому числі за необхідності шляхом улаштування додаткових металевих перемичок зі сталевого проводу перерізом не менше ніж 16 мм-2 або інших провідників відповідного перерізу.
2.8. Захист сховищ від занесення високих потенціалів при вводі в них електричних мереж освітлення забезпечують:
1) у випадку використання броньованих кабелів, прокладених у землі, - приєднанням металевої броні й оболонки кабелю до заземлювача захисту від вторинних впливів, а за його відсутності - до спеціального заземлювача з імпульсним опором не більше ніж 10 Ом. У цьому разі кабелі треба віддаляти від заземлювача на відстань, зазначену в пункті 2.4 цього розділу;
2) у випадку використання неброньованих кабелів - шляхом приєднання до заземлювача, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, заземлювальної жили кабелю;
3) у випадку використання кабелів, приєднаних до повітряної лінії (для складів ВМ, що знаходяться в експлуатації), - шляхом підключення в місці переходу повітряної лінії в кабель (рис. 6 (додаток 20)) металевої броні й оболонки, а також штирів і гаків до спеціального заземлювача з імпульсним опором Ri1 більше ніж 10 Ом. Крім того, у місці переходу між жилою кабелю та заземленими елементами треба влаштувати закриті повітряні проміжки з міжелектродною відстанню 2-3 мм або встановлювати низьковольтний вентильний розрядник. Штирі (гаки) ізоляторів повітряної лінії на ближній опорі від місця переходу лінії в кабель треба приєднувати до заземлювача з імпульсним опором Ri2 не більше ніж 20 Ом.
У ґрунтах з питомим опором 500 Ом? м і вище дозволяється збільшувати імпульсні опори Ri, Ri1 і Ri2 заземлювачів до 40 Ом, а в скельних ґрунтах - згідно з проектом.
2.9. Сховища, у яких розміщують ВМ, нечутливі до впливу електростатичної або електромагнітної індукції (ВР на основі аміачної селітри, ДШ, НСІ, пороху тощо), обладнувати захистом від вторинних впливів блискавки не обов'язково.
3. Зони захисту для одиночного стрижньового блискавковідводу
3.1. Зона захисту одиночного стрижньового блискавковідводу висотою h є круговим конусом (рис. 7 (додаток 21)), вершина якого знаходиться на висоті h0 <h. На рівні землі зона захисту утворює коло радіусом r0. Горизонтальний переріз зони на висоті споруди, яку захищають, hx є колом радіусом rx.
3.2. Зона захисту одиночних стрижньових блискавковідводів має такі розміри:
| h 0 =0,85 r 0 =(1,1-0,002h)h див. зображення | (1) |
4. Зони захисту подвійного стрижньового блискавковідводу
4.1. Зона захисту подвійного стрижньового блискавковідводу висотою h наведена на рис. 8 (додаток 22). Торцеві області зони захисту визначають як зони одиночних стрижньових блискавковідводів. Розміри h0, r0, rx1, rx2 визначають за формулою (1) цього розділу для обох типів зон захисту.
Зона захисту подвійного стрижньового блискавковідводу має такі розміри:
| при | Lменше або дорівнює h | h c =h 0; r cx =r x; r c =r 0 | (2) |
| при | L>h | див. зображення | (3) |
Зона захисту існує при Lменше або дорівнює 3h. При L>3h стрижньові блискавковідводи необхідно розглядати як одиночні.
4.2. Зону захисту двох стрижньових блискавковідводів різної висоти - h1 і h2 - наведено на рис. 9 (додаток 23). Торцеві області цієї зони визначають як зони захисту окремих стрижньових блискавковідводів відповідної висоти, а розміри h01, h02, r01, r02, rx1, rx2 обчислюють за формулою (1) цього розділу для обох типів захисту. Інші розміри зони визначають за формулами
| див. зображення | (4) |
де hс1 і hс2 обчислюють за формулами (2) і (3).
Для різновисокого подвійного стрижньового блискавковідводу зона захисту існує при Lменше або дорівнює 3hmin.
5. Зони багаторазового й стрижньового блискавковідводу
5.1. Зону захисту багаторазових стрижньових блискавковідводів рівної висоти визначають як зони захисту попарно узятих сусідніх стрижньових блискавковідводів (рис. 10 (додаток 24)).
5.2. Основною умовою захищеності однієї або групи споруд висотою hx з надійністю 99,5% є виконання нерівності rcx >0 для всіх попарно узятих блискавковідводів (rcx визначають за формулами (2) і (3) цього розділу).
6. Зони захисту одиночного тросового блискавковідводу
6.1. Зону захисту одиночного тросового блискавковідводу наведено на рис. 11 (додаток 25), де h - висота троса в точці найбільшого провисання. З урахуванням стріли провисання за відомої висоти опор висоту h сталевого троса з площею перерізу 35...50 мм-2 визначають за довжини прольоту L<120 м як h=hоn - 2 м, а за L=120/ 150 м як h=hon - 3 м.
6.2. Зона захисту одиночних тросових блискавковідводів має такі розміри:
| h 0 =0,85h r 0 =(1,35-0,0025h)h див. зображення | (5) |
7. Зони захисту для подвійного тросового блискавковідводу
7.1. Зону захисту подвійного тросового блискавковідводу показано на рис. 12 (додаток 26).
7.2. Розміри h0, r0, rx визначають за формулою (5) цього розділу. Інші розміри зони захисту визначають за формулами
| при | Lменше або дорівнює h | h c =h 0; r cx =r x; r c =r 0 | (6) |
| при | L>h | див. зображення | (7) |
Зона захисту існує при Lменше або дорівнює 3h.
8. Конструктивне виконання блискавковідводів
8.1. Опори блискавковідводів необхідно виготовляти зі сталі будь-якої марки, залізобетону або деревини (рис. 13 (додаток 27)). Металеві трубчасті опори дозволяється виготовляти з некондиційних сталевих труб. Металеві опори повинні бути захищені від корозії. У цьому разі фарбувати контактні поверхні у з'єднаннях є неприпустимим; дерев'яні опори та пасинки треба захищати від гнилизни просочуванням антисептиками.
8.2. Опори стрижньових блискавковідводів треба розраховувати на механічну міцність як конструкції, які вільно стоять, а тросові - з урахуванням натягу троса та вітрового навантаження на трос, без урахування динамічних зусиль від струмів блискавки в обох випадках.
8.3. До верхнього кінця опори 1 прикріплюють блискавкоприймач 2, що виступає над опорою не більше ніж на 1,5 м (рис. 14 (додаток 28)). Блискавкоприймач з'єднують струмовідводом 3 із заземлювачем 4 і закріплюють до стовпа скобами 5. Для великих сховищ застосовують складні опори. Розміри дерев'яних складних опор наведено в табл. 2 (додаток 29).
8.4. Для збільшення терміну служби дерев'яні опори можна встановлювати на рейкові або залізобетонні пасинки. Використовувати дерева як опори для блискавкоприймачів є неприпустимим.
8.5. Площа перерізу сталевого блискавкоприймача стрижньового блискавковідводу має бути не менше ніж 100 мм-2. Довжина блискавкоприймача має бути не менше ніж 200 мм. Блискавкоприймачі треба захищати від корозії оцинковуванням, лудінням або фарбуванням.
8.6. Блискавкоприймачі тросових блискавковідводів необхідно виконувати зі сталевого багатопровідного оцинкованого троса перерізом не менше ніж 35 мм-2.
8.7. З'єднувати блискавкоприймачі зі струмовідводами треба шляхом зварювання, а за неможливості застосування зварювання - болтовим з'єднанням з перехідним електричним опором не більше ніж 0,05 Ом. З'єднувати сталеву покрівлю зі струмовідводами можна за допомогою затискачів (рис. 15 (додаток 30)). Площа контактної поверхні в з'єднанні має бути не меншою, ніж подвоєний переріз струмовідводів.
8.8. Струмовідводи для з'єднання стрижньових і тросових блискавкоприймачів, сталевої покрівлі, захисної сітки із заземлювачами необхідно виконувати зі сталі розмірами не меншими, ніж зазначено в табл. 3 (додаток 31).
9. Конструктивне виконання заземлювальних пристроїв
9.1. За розташуванням в ґрунті та формою електродів заземлювачі поділяються на:
1) заглиблені - зі смугової (перерізом 40х4 мм) або круглої (діаметром 20 мм) сталі, що укладають на дно котловану у вигляді протяжних елементів або контурів по периметру фундаментів. У ґрунтах з питомим опором робільше або дорівнює 500 Ом? м як заглиблені заземлювачі можна використовувати арматуру залізобетонних паль і залізобетонних фундаментів інших видів;
2) горизонтальні - зі смугової (перерізом 40х4 мм) або круглої (діаметром 20 мм) сталі, що розміщують горизонтально на глибині 0,6-0,8 м від поверхні землі одним або декількома променями, що розходяться з однієї точки, до якої приєднують струмовідвід;
3) вертикальні - зі сталевих стрижнів (діаметром 32-56 мм), що вертикально угвинчують, або електродів, що забивають, з кутової сталі (40х40 мм). Довжину електродів, що угвинчують, приймають рівною 3,0-5,0 м, що забивають, - 2,5-3 м. Верхній кінець вертикального заземлювача заглиблюють на 0,5-0,6 м від поверхні землі;
4) комбіновані - вертикальні та горизонтальні, об'єднані в загальну систему. Приєднувати струмовідводи необхідно у середину горизонтальної ділянки комбінованого заземлювача. Як комбіновані заземлювачі можна застосовувати сітки з глибиною закладення 0,5-0,6 м або сітки з вертикальними електродами. Розмір чарунок сітки має бути не меншим, ніж 5-6 м;
5) пластинчасті - для суден з ВМ, корпуси яких виготовлено з непровідного матеріалу.
9.2. Усі електроди заземлювачів між собою та зі струмовідводами з’єднують шляхом зварювання. Довжина зварювального шва має бути не менше подвійної ширини зварюваних смуг і не менше шести діаметрів зварюваних круглих провідників. Болтовий контакт допускають тільки за умови улаштування тимчасових заземлювачів і в місцях з'єднання між собою окремих контурів, виконаних відповідно до пункту 2.6 цього розділу. Переріз з’єднувальних смуг заземлювачів має бути не меншим за зазначений в табл. 3 (додаток 31).
9.3. Проектувати заземлювачі треба з урахуванням неоднорідності ґрунту.
9.4. Конструкцію заземлювачів вибирають залежно від необхідного імпульсного опору з урахуванням структури та питомого опору ґрунту, а також зручності ведення робіт з їх укладання. Типові конструкції заземлювачів і значення їх опору розтіканню струму промислової частоти R, Ом, наведено в табл. 4 (додаток 32).
9.5. У ґрунтах з електричним питомим опором менше ніж 500 Ом? м необхідно використовувати горизонтальні або вертикальні типи заземлювачів. За неоднорідної провідності ґрунтів треба застосовувати горизонтальні заземлювачі, якщо питомий опір верхнього шару ґрунту менший, ніж нижній, і вертикальні заземлювачі, якщо провідність нижнього шару краща, ніж верхнього.
9.6. Кожен заземлювач характеризується своїм імпульсним опором, тобто опором розтіканню струму блискавки Ri. Імпульсний опір заземлювача може істотно відрізнятися від величини опору Rr, яку одержують звичайно прийнятими способами вимірювання. Його величину визначають за формулою
| R i = альфа? R r, | (8) |
| де | альфа | - | імпульсний коефіцієнт, що залежить від параметрів струму блискавки, електричного питомого опору ґрунту та конструкції заземлювача. |
9.7. Граничні довжини горизонтальних заземлювачів lгр, що гарантують альфаменше або дорівнює 1 за різних питомих опорів ґрунту r, наведено в табл. 5 (додаток 33).
Заземлювачі більшої довжини практично не відводять імпульсний струм на ділянці, більшій за lгр.
9.8. Значення імпульсного коефіцієнта альфа за різних питомих опорів ґрунту ро наведено в табл. 6 (додаток 34). Імпульсні коефіцієнти визначено для величин амплітуди струму блискавки 60 кА та крутості 20 кА/мкс (мікросекунди).
9.9. Після монтажу заземлювачів розрахункову величину опору розтіканню потрібно уточнити шляхом безпосереднього вимірювання. Його необхідно проводити влітку в суху погоду.
З'єднувати між собою окремі заземлювачі блискавковідводів сталевою штабою можна в ґрунтах з електричним питомим опором ро >500 Ом? м.
Якщо виміряний опір заземлювачів перевищує розрахунковий, то в ґрунтах з електричним питомим опором 500 Ом? м і більше необхідно з'єднувати між собою заземлювачі блискавкоприймачів сусідніх сховищ за відстані між ними не більші, ніж зазначені в табл. 1 (додаток 19).
10. Блискавкозахист плавучих суден з вибуховими матеріалами
10.1. Блискавкозахист плавучих суден з ВМ треба здійснювати шляхом установлення на кожній щоглі блискавковідводів з урахуванням таких положень:
1) якщо корпус судна та щоглу виготовлено з металу та вони мають між собою надійний електричний контакт, а на топі металевої щогли немає ніякого електричного чи електронного устаткування, тоді така щогла забезпечує захист від дії блискавки;
2) якщо корпус судна та щоглу виготовлено з металу та вони мають надійний електричний контакт, а на топі металевої щогли встановлено будь-яке електричне або електронне устаткування, тоді на щоглі треба облаштовувати блискавкоприймач, який височить над цим устаткуванням не менше ніж на 300 мм;
3) якщо корпус судна виготовлено з непровідного матеріалу, а щоглу з металу, на частині корпуса, що знаходиться у воді, треба встановлювати заземлювальний лист, до якого приєднують щоглу. У разі коли на топі щогли встановлено будь-яке електричне або електронне устаткування, потрібно виконувати вимогу підпункту 2 цього пункту;
4) якщо щоглу виготовлено з дерева або іншого непровідного матеріалу, на ній треба встановлювати блискавкоприймач, який піднімається не менше ніж на 300 мм над будь-яким пристроєм, що знаходиться на топі щогли.
Блискавкоприймач потрібно з'єднати за допомогою струмовідводу з металевим корпусом судна або із заземлювальним листом на судні з непровідним корпусом.
10.2. Блискавкоприймач для установлення на щоглах повинен бути металевим стрижнем діаметром не менше ніж 12 мм. Матеріалом для його виготовлення можуть бути мідь, мідні сплави або сталь, захищена металевим антикорозійним покриттям.
10.3. Як струмовідвід на суднах необхідно використовувати шину, трос, стрижень або провід з міді площею перерізу не менше ніж 70 мм-2 або сталі площею перерізу не менше ніж 100 мм-2; у цьому разі струмовідвід має бути захищений від корозії.
10.4. Струмовідводи треба прокладати на зовнішній стороні щогл і надбудов.
10.5. На суднах з корпусом з непровідного матеріалу як заземлювачі необхідно застосовувати листи з вуглецевої сталі площею не менше ніж 1,5 м-2 і товщиною 5-6 мм, занурені у воду за будь-якої осадки та найбільшого допустимого крену судна.
10.6. З'єднання між блискавкоприймачем, струмовідводом і заземлювачем треба виконувати шляхом зварювання або болтовими затискачами. У разі застосування болтових затискачів контактна поверхня між струмовідводом і блискавкоприймачем або заземлювачем має бути не менше ніж 100 мм-2 для міді та її сплавів і 1000 мм-2 для сталі.
10.7. Якщо судно обладнане щоглами, що завалюються, то між стандерсом і стійкою щогли треба встановлювати гнучку перемичку на струмовідводі площею перерізу не менше ніж 70 мм-2 для міді та 100 мм-2 для сталевого багатожильного провідника.
11. Проектування та приймання блискавкозахисту складів вибухових матеріалів
11.1. Проект повинен містити:
план складу з усіма прилеглими до нього спорудами;
розрахунок зон захисту від прямих ударів блискавки з обґрунтуванням і розмірами всіх блискавкозахисних елементів;
розрахунок захисту від вторинних впливів блискавки (якщо це потрібно) або мотивування недоцільності його виконання;
робочі креслення всіх конструкцій;
специфікацію матеріалів.
11.2. Змонтовані блискавкозахисні пристрої можна ввести в експлуатацію тільки після приймання їх комісією у встановленому порядку.
12. Перевірка блискавкозахисту
12.1. Перевірку блискавкозахисту потрібно проводити у передгрозовий період, але не рідше одного разу на рік, а також після виявлення пошкоджень комісією, призначеною керівником суб’єкта господарювання, у складі:
енергетика (електромеханіка) або посадової особи, яка виконує його обов’язки;
завідувача складом ВМ;
керівника підривних робіт, у веденні якого знаходиться склад.
Зовнішній огляд блискавкозахисних пристроїв періодично, але не рідше одного разу на місяць, проводить завідувач складом.
До перевірки блискавкозахисту входять:
зовнішній огляд блискавкозахисних пристроїв;
вимірювання електричного опору заземлювачів блискавкозахисту;
перевірка перехідного електричного опору контактів пристроїв захисту від вторинних впливів блискавки.