6. Рішення про видачу особи (екстрадицію) приймається у разі встановлення факту відсутності обставин, що перешкоджають видачі іноземній державі. Одночасно може бути вирішено питання про відстрочку фактичної видачі особи або про видачу тимчасово чи на певних умовах.
7. Запит про видачу особи (екстрадицію) може бути задоволений частково, якщо він стосується декількох правопорушень, причому одне чи декілька не є діяннями, за які законодавством України передбачена кримінальна відповідальність, або існують підстави для відмови у видачі за окремі з діянь.
8. Рішення за запитом про видачу (екстрадицію) особи, яка звернулася в Україні із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається протягом десяти робочих днів після отримання інформації про рішення Державної міграційної служби України або її територіального органу, а в разі його оскарження - про відповідне остаточне судове рішення.
9. Якщо видачу тієї самої особи запитують декілька держав, рішення про видачу приймається на користь тієї держави:
1) яка запитує видачу за більш тяжкий злочин чи за більшу кількість кримінально караних діянь, якщо така видача не спричинить закінчення строків давності в іншій державі;
2) яка зможе перевидати особу іншій державі, насамперед з урахуванням громадянства особи;
3) на території якої було вчинено злочин, якщо видача особи запитується державами за те саме діяння;
4) яка перша надала запит про видачу особи, якщо немає інших обставин, які надавали б одній із держав перевагу в питаннях екстрадиції.
10. Рішення про відмову у видачі особи (екстрадиції) іноземній державі приймається за наявності підстав для відмови, передбачених міжнародним договором України або Кримінальним процесуальним кодексом України, у тому числі якщо є обґрунтовані підстави вважати, що до особи в разі видачі будуть застосовані тортури або інші форми нелюдського поводження, або якщо особу визнано біженцем із запитуючої держави чи особою, яка потребує додаткового захисту.
11. При відмові у видачі у випадках, передбачених пунктом 10 цього розділу, враховується практика Європейського суду з прав людини чи інших юрисдикційних органів, інформація про ситуацію в державі, отриману від органів з прав людини ООН, Ради Європи (Управління Верховного комісара ООН з прав людини, Рада ООН з прав людини, Комісар Ради Європи з прав людини та інших). При цьому можуть бути також використані матеріали, підготовлені іноземними урядовими органами, українськими, іноземними чи міжнародними неурядовими правозахисними організаціями.
12. У разі відмови у видачі через мотиви громадянства та наявності статусу біженця або з інших підстав, що не виключають здійснення кримінального провадження, Мін’юст інформує компетентний орган іноземної держави про можливість звернутися з клопотанням про здійснення досудового розслідування щодо цієї особи на території України.
13. Рішення про видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) приймається у формі наказу Мін’юсту на підставі висновку структурного підрозділу, відповідального за виконання міжнародних договорів України з питань кримінального судочинства, підписаного керівником структурного підрозділу, а в разі його відсутності - його заступником згідно з розподілом посадових обов’язків.
14. Наказ Мін’юсту про видачу особи (екстрадицію) містить:
1) назву уповноваженого (центрального) органу іноземної держави, який звернувся із запитом про видачу (екстрадицію), дату (номер у разі наявності) такого звернення;
2) ім’я, прізвище, дату народження особи, щодо якої приймається рішення про видачу;
3) зазначення діяння, для притягнення до кримінальної відповідальності за які дозволяється видача, або вироку суду іноземної держави, яким засуджено особу;
4) інформацію щодо можливості та строків оскарження рішення про видачу;
5) інформацію про межі кримінальної відповідальності виданої особи;
6) інформацію щодо наданих уповноваженим (центральним) органом іноземної держави гарантій оскарження вироку, винесеного за відсутності особи,- у відповідному випадку;
7) рішення про покладення на структурний підрозділ (підрозділи) Мін’юсту або посадову особу функцій з контролю за виконанням наказу.
У рішенні Мін’юсту про відмову у видачі особи зазначаються причини відмови з посиланням на норми чинного законодавства.
15. Висновок за результатами розгляду запиту про видачу особи (екстрадицію) має містити:
1) назву уповноваженого (центрального) органу іноземної держави, який звернувся із запитом про видачу (екстрадицію), дату (номер у разі наявності) такого звернення;
2) ім’я та прізвище, дату народження особи, щодо якої приймається рішення про видачу;
3) дані про вирок суду іноземної держави, яким засуджено особу, або притягнення до кримінальної відповідальності та інші обставини у зв’язку з якими запитується видача;
4) якщо особа притягається до кримінальної відповідальності на території іноземної держави - назву суду, яким розглядається кримінальна справа;
5) обставини, які встановлено у результаті екстрадиційної перевірки;
6) дані про додаткові гарантії (інформацію), надані іноземною державою, якщо вони запитувалися;
7) місце тримання особи під вартою (місце проживання/перебування особи, якщо застосовано інший запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою), інформацію про рішення суду України, яким застосовано запобіжний захід до особи у зв’язку з розглядом запиту про її видачу (екстрадицію);
8) висновок про можливість видачі особи з посиланням на відповідні статті Кримінального процесуального кодексу України та міжнародного договору України.
16. Наказ про видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) в установленому порядку реєструється в Мін’юсті відповідно до чинної Інструкції з діловодства в Мін’юсті.
17. Копію наказу про видачу (екстрадицію) у триденний строк або невідкладно після здійснення перекладу надсилають у двох примірниках за місцем тримання особи під вартою для вручення особі. Одночасно Мін’юст доручає Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України забезпечити контроль за оскарженням наказу Мін’юсту про видачу особи (екстрадицію) впродовж встановленого десятиденного строку.
Якщо особа не перебуває під вартою, копію наказу надсилають регіональному прокурору для вручення особі та вирішення питання про обрання екстрадиційного арешту для виконання рішення про видачу.
18. Адміністрація установи виконання покарань за місцем екстрадиційного арешту забезпечує вручення під розписку копії наказу особі в день його надходження й повертає Мін’юсту другий примірник із засвідченим підписом особи та відміткою про дату вручення.
У разі відмови особи отримати копію рішення про видачу особи (екстрадицію) складається акт про відмову за підписом керівника установи. У такому разі рішення Мін’юсту вважається таким, що вручене, та набирає чинності через 10 днів з моменту складення акта про відмову в разі, якщо воно не було оскаржене до суду.
19. Адміністрація установи виконання покарань за місцем екстрадиційного арешту особи негайно інформує прокуратуру, Мін’юст та Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України про оскарження наказу про видачу особи (екстрадицію) у встановлений законом десятиденний строк.
20. У разі прийняття рішення про відмову у видачі особи Мін’юст протягом доби письмово інформує компетентний орган іноземної держави, а також звертається до відповідної регіональної прокуратури для скасування запобіжного заходу та вжиття заходів до негайного звільнення особи з-під варти.
Якщо особа не перебуває під вартою, особу інформують про відмову у видачі листом, надісланим за адресою її проживання/перебування в Україні.
21. У разі отримання Мін’юстом від регіональної прокуратури заяви особи про її згоду на видачу (екстрадицію) запитуючій стороні, оформленої відповідно до статті 588 Кримінального процесуального кодексу України, та інформації, необхідної для прийняття Мін’юстом рішення відповідно до частини восьмої цієї статті, Мін’юст протягом п’яти робочих днів розглядає заяву та приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) у спрощеному порядку або про відмову у видачі особи (екстрадиції) у спрощеному порядку.
22. У разі прийняття рішення про видачу особи (екстрадицію) у спрощеному порядку Мін’юст без невиправданої затримки та у будь-якому разі протягом двадцяти днів з дня постановлення слідчим суддею ухвали, якою затверджено згоду особи на видачу (екстрадицію):
1) доручає Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Національній поліції України та Міністерству внутрішніх справ (Національній гвардії України) забезпечити фактичну передачу правоохоронним органам іноземної держави особи, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію) у спрощеному порядку, та встановлює граничні строки такої передачі;
2) доручає Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України організувати вручення особі повідомлення про прийняте у спрощеному порядку рішення про видачу (екстрадицію);
3) інформує компетентний орган іноземної держави про прийняте рішення та про встановлений строк для фактичної видачі особи.
23. У разі прийняття уповноваженим (центральним) органом України рішення про відмову у видачі особи (екстрадиції) у спрощеному порядку видача особи (екстрадиція) здійснюється за загальними правилами щодо видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбаченими главою 44 Кримінального процесуального кодексу України.
24. Після набрання чинності рішенням про видачу особи (екстрадицію) Мін’юст:
1) доручає Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Національній поліції України та Міністерству внутрішніх справ (Національній гвардії України) забезпечити фактичну передачу правоохоронним органам іноземної держави особи, щодо якої прийнято рішення про видачу (екстрадицію), та встановлює граничні строки такої передачі;
2) звертається до регіональної прокуратури за місцем тримання особи з проханням вжити заходів щодо продовження строку екстрадиційного арешту, необхідного для забезпечення виконання доручення на фактичну передачу особи правоохоронним органам іноземної держави;
3) інформує компетентний орган іноземної держави про прийняте рішення та про встановлений строк для фактичної видачі особи.
25. Якщо видачу відстрочено, Мін’юст звертається до відповідної регіональної прокуратури з приводу здійснення нагляду за процесом відбування особою покарання або контролю за ходом її лікування.
26. Після отримання інформації про настання обставин, які перешкоджають видачі особи, рішення про видачу може бути скасовано Мін’юстом у разі встановлення, що спливли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності або з’явилися інші обставини, які є підставою для відмови у видачі.
27. Про дату фактичної видачі особи іноземній державі Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України повідомляє Мін’юст у десятиденний строк.
28. У разі тимчасової видачі Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України повідомляє структурному підрозділу Мін’юсту, відповідальному за організацію виконання міжнародних договорів України з питань кримінального судочинства, якщо за 14 днів до встановленої дати повернення особи компетентні органи іноземної держави не повернули особу або не підтвердили готовність повернення (не запитали про готовність прийняти особу).
29. Якщо задоволено запит про видачу особи для віддання до суду, Мін’юст після надходження від компетентного органу іноземної держави повідомлення про результати кримінального провадження вивчає отриману інформацію для перевірки, чи забезпечила запитуюча держава дотримання вимог щодо меж кримінального переслідування виданої особи згідно із міжнародним договором та законом України.
30. У разі відсутності порушення вимог щодо межі кримінального переслідування виданої особи на підставі службової записки за підписом відповідального виконавця та начальника відділу, за погодженням з керівником структурного підрозділу Мін’юсту, відповідального за виконання міжнародних договорів з питань кримінального судочинства, справа передається до архіву.
31. У разі виявлення порушення вимог щодо межі кримінального переслідування виданої особи Мін’юст звертається до компетентного органу іноземної держави з вимогою вжити заходів щодо усунення виявленого порушення.
32. Запит про надання згоди на притягнення особи до відповідальності або для виконання вироку за діяння, які не були зазначені в запиті про видачу, який раніше був задоволений Мін’юстом, або на видачу третій державі розглядається у тридцятиденний строк.
33. Якщо запит про видачу особи (екстрадицію) розглядався Генеральною прокуратурою України, рішення про згоду приймається протягом тридцяти днів після отримання від Генеральної прокуратури України інформації про прийняте рішення та кримінальні правопорушення, за які запитувалася видача.
34. Про рішення, прийняте щодо прохання про надання згоди, Мін’юст інформує компетентний орган іноземної держави.
VI. Видача особи в Україну
1. Мін’юст як центральний орган України щодо видачі (екстрадиції) підсудних, засуджених у кримінальних провадженнях під час судового провадження або виконання вироку:
1) у разі отримання повідомлення про місце проживання/перебування особи в іноземній державі, яка розшукується за вчинення кримінального правопорушення, звертається до суду України, який розглядає справу чи який ухвалив вирок, із проханням підготувати відповідно до статті 575 Кримінального процесуального кодексу України та відповідного міжнародного договору України клопотання та документи, необхідні для запиту про видачу (екстрадицію) особи, або негайно інформувати про відсутність наміру вимагати видачу. У копії також повідомляють регіональну прокуратуру.
У разі відсутності інформації про орган, у провадженні якого перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням особи, яка розшукується, Мін’юст звертається до регіональної прокуратури з проханням з’ясувати відповідний орган та повідомити його про необхідність підготовки клопотання й документів для запиту про видачу (екстрадицію) особи, або негайно інформувати про відсутність наміру вимагати видачу;
2) перевіряє протягом трьох робочих днів (у термінових випадках - протягом доби) клопотання суду України про видачу особи в Україну щодо належного оформлення, наявності чи відсутності передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України або міжнародним договором України обставин, які можуть перешкоджати видачі;
3) протягом п’яти днів від дня отримання клопотання суду України звертається до уповноваженого (центрального) органу іноземної держави із запитом про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення;
4) надає на запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави додаткову інформацію чи доручає компетентному суду України підготувати додаткову інформацію у строки, встановлені запитуваною стороною;
5) організовує приймання-передавання осіб, щодо яких уповноваженими (центральними) органами іноземних держав прийнято рішення про видачу (екстрадицію) в Україну, тимчасову видачу чи транзитне перевезення;
6) перевіряє дотримання вимоги меж кримінальної відповідальності виданої особи компетентним судом України.
2. Клопотання про видачу особи в Україну з іноземних держав за формами згідно з додатками 7, 8 до цієї Інструкції готує суд України, який здійснює кримінальне провадження чи який ухвалив вирок, з дотриманням вимог, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом та міжнародним договором України, а за відсутності останнього - згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України, а також керуючись цією Інструкцією.
3. Клопотання складається в письмовій формі й має містити:
1) посилання на відповідний міжнародний договір України про видачу правопорушників, а за відсутності міжнародного договору України - на принцип взаємності;
2) дані про особу, видача якої вимагається;
3) дату і місце затримання чи місце проживання/перебування особи;
4) опис обставин та кваліфікація вчиненого правопорушником злочину;
5) інформацію про оголошення у розшук та обрання запобіжного заходу;
6) інформацію про перебіг строків давності;
7) надання гарантій відповідно до статті 576 Кримінального процесуального кодексу та міжнародного договору України, а саме, що особа, видача якої запитується, не буде переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою за будь-яке інше правопорушення, учинене до її видачі, крім діяння, за яке запитується видача, і її особиста свобода із жодних інших причин не буде обмежуватися;
8) якщо видача особи запитується для виконання вироку суду України, винесеного за відсутності цієї особи, гарантії того, що особі буде забезпечено право на повторний судовий розгляд, який гарантує право на захист;
9) якщо у правопорушника є невідбута частина покарання за попереднім вироком, то одночасно у клопотанні зазначається, що видача запитується також для приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком у разі видачі правопорушника та подальшого засудження за злочин, за який вимагається видача.
4. Якщо міжнародним договором України не передбачено інше, до клопотання додаються такі документи:
1) засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду України про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності;
2) копія вироку з підтвердженням набуття ним законної сили, якщо видача запитується для приведення вироку до виконання, а в разі, якщо у клопотанні про видачу одночасно запитується й видача особи для приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, додається копія такого вироку та положення статті закону України про кримінальну відповідальність, на підставі якого засуджено особу;
3) довідка про відомості, які вказують на вчинення кримінального правопорушення особою, або довідка про докази, якими підтверджується винуватість розшукуваної особи у його вчиненні;
4) положення статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення;
5) висновок компетентних органів України про громадянство особи, видача якої запитується, складений згідно з вимогами закону про громадянство України;
6) довідка про частину невідбутого покарання, якщо йдеться про видачу особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання;
7) інформація про перебіг строків давності притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку;
8) інші відомості, передбачені міжнародним договором України, який також чинний для іноземної держави, на території якої встановлено розшукувану особу.
5. Суди України мають керуватися вимогами відповідного міжнародного договору України, а також враховувати застереження, зроблені іноземною державою до багатостороннього міжнародного договору, на підставі якого запитується видача.
6. Клопотання та додані до нього документи підписуються суддею, засвідчуються гербовою печаткою суду України та перекладаються мовою, передбаченою міжнародним договором України, а за відсутності міжнародного договору - мовою запитуваної держави (або прийнятною для запитуваної сторони мовою). При цьому кожний аркуш документів, що надсилаються, має бути відповідним чином прошнурований, пронумерований і скріплений гербовою печаткою суду України та підписаний суддею.
Витрати, пов’язані із залученням перекладача, є процесуальними витратами й покриваються судом у порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
7. Клопотання про видачу особи (екстрадицію) та додані до нього документи суд передає до Мін’юсту відповідно до частини четвертої статті 575 Кримінального процесуального кодексу України через регіональну прокуратуру у десятиденний строк з дня затримання особи на території іноземної держави або в інший встановлений іноземною державою строк.
8. Запит про видачу особи (екстрадицію) підписує Міністр або уповноважена ним особа протягом п’яти робочих днів з дня отримання клопотання суду України. Запит направляється до уповноваженого (центрального) органу іноземної держави поштою, а також може направлятись дипломатичними каналами або каналами Інтерполу, якщо це передбачено відповідним міжнародним договором України. За потреби запит може бути спочатку направлений електронним або факсимільним зв’язком.
9. Запит Мін’юсту про видачу особи (екстрадицію) на підставі міжнародного договору має містити таку інформацію:
1) посилання на відповідний міжнародний договір про видачу правопорушників;
2) інформацію щодо особи, місця затримання чи місце проживання/перебування особи на території іноземної держави;
3) посилання на кваліфікацію вчиненого правопорушником злочину;
4) гарантії, передбачені статтею 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року , що особа, видача якої запитується, буде притягнута до кримінальної відповідальності або щодо неї буде виконано вирок суду лише за ті злочини, за які запитується видача, і після відбуття покарання вона зможе вільно залишити територію України;
5) гарантії, що особа не буде вислана, передана, або видана іншій державі (стаття 15 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року );
6) гарантії, що особа не буде переслідуватися за політичними мотивами, на підставі її раси, релігії, національної належності чи політичних переконань (стаття 3 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року );
7) гарантії, що особі надається право на повторний судовий розгляд, який гарантує право на захист, у разі якщо вирок суду винесений за відсутності засудженого (стаття 3 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 року); а також
8) гарантії, передбачені статями 2, 3, 5, 6, 7 (право на життя, заборона катувань, право на свободу та особисту недоторканність, право на справедливий суд, ніякого покарання без закону) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
10. За відсутності міжнародного договору України з іноземною державою Мін’юст повідомляє в запиті про видачу (екстрадицію) особи готовність прийняти й розглянути в майбутньому запит про видачу на основі принципу взаємності та надсилає запит до Міністерства закордонних справ України для передачі компетентному органу іноземної держави через дипломатичні канали.
11. У запиті за відсутності міжнародного договору України Мін’юст зазначає:
1) посилання на принцип взаємності;
2) інформацію щодо місця затримання чи місце проживання/перебування особи на території іноземної держави;
3) гарантію, що запит не переслідує будь-яких політичних цілей;
4) гарантію, що Мін’юст відповідно до статті 544 Кримінального процесуального кодексу України зобов’язується розглянути в майбутньому (за потреби) запит іноземної держави про надання такого самого виду міжнародної правової допомоги;
5) гарантію відповідно до статті 576 Кримінального процесуального кодексу України, що особа, видача якої запитується, не буде переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою за будь-яке інше правопорушення, вчинене до її видачі, крім діяння, за яке запитується видача, і її особиста свобода за жодних інших причин не буде обмежуватися.
12. У разі отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави згоди на видачу розшукуваної особи Мін’юст відповідно до частини четвертої статті 574 Кримінального процесуального кодексу України доручає Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, Національній гвардії України та Національній поліції України організувати та здійснити прийом цієї особи в Україну.
13. Про задоволення запиту про видачу Мін’юст повідомляє суд України, який направив клопотання про видачу особи (екстрадицію), та регіональну прокуратуру, а також інформує про межі кримінальної відповідальності особи, про гарантії, які надавалися Мін’юстом на вимогу запитуваної держави, щодо цієї особи й мають бути виконані відповідно до міжнародного договору України або закону.
14. Регіональна прокуратура надсилає Мін’юсту повідомлення про результати кримінального провадження щодо виданої особи для подальшого інформування уповноваженого (центрального) органу запитуваної держави.
Суд України, який ініціював видачу особи для притягнення до кримінальної відповідальності, після завершення розгляду справи надсилає Мін’юсту копію вироку, що набрав законної сили.
15. У разі якщо надані на вимогу запитуваної держави гарантії стосувалися установ Державної кримінально-виконавчої служби, Мін’юст надсилає Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України копію листа із зазначеними гарантіями для контролю за їх дотриманням під час перебування особи в установах виконання покарань.
16. Про дату прийняття особи в Україну Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України повідомляє Мін’юсту та суду України у десятиденний строк.
17. У разі отримання від компетентного органу іноземної держави повідомлення про відмову у видачі розшукуваної особи Мін’юст інформує суд України, у провадженні якого перебуває справа чи який ухвалив вирок, та регіональну прокуратуру про таке рішення, а також про можливість підготувати запит про передачу кримінального переслідування у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України та міжнародним договором України.
18. Щоб запобігти закінченню строків давності притягнення до кримінальної відповідальності або втраті доказів у кримінальному провадженні, може бути направлено запит про тимчасову видачу, який готується в порядку, передбаченому статтею 575 Кримінального процесуального кодексу України.
19. У разі задоволення запиту про тимчасову видачу суд України забезпечує повернення особи до завершення строку, погодженого запитуваною іноземною державою.
20. За потреби суд України, який здійснює кримінальне провадження, готує обґрунтування потреби у продовженні строку тимчасової видачі та надсилає Мін’юсту разом із наявними підтвердними документами не пізніше як за двадцять днів до закінчення строку тимчасової видачі. При цьому суд України пропонує новий орієнтовний строк повернення особи.
Про прийняте рішення щодо продовження строку тимчасової видачі особи Мін’юст інформує Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України.
21. У разі тимчасової видачі Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України повідомляє структурний підрозділ Мін’юсту, відповідальний за організацію виконання міжнародних договорів України з питань кримінального судочинства, про дату повернення особи компетентним органам іноземної держави.
22. Результати перевірки вимог дотримання меж кримінальної відповідальності виданої особи оформлюють у вигляді службової записки виконавця за підписом начальника відділу та погодженням керівника структурного підрозділу Мін’юсту, відповідального за виконання міжнародних договорів з питань кримінального судочинства. У службовій записці зазначається, за які злочини запитувалася видача особи, за які злочини було задоволено запит про видачу особи в Україну, чи були висловлені обмеження щодо видачі особи (екстрадиції) в Україну, про дотримання судом України висловлених зауважень щодо обмеження видачі особи, викладається висновок щодо відсутності або наявності порушень вимог статті 576 Кримінального процесуального кодексу України та міжнародного договору України.
23. Якщо виявлено, що вимоги дотримання меж відповідальності виданої особи порушено, Мін’юст звертається до регіональної прокуратури та до компетентного суду України для перегляду судового рішення щодо усунення порушення зобов’язання за міжнародними договором та законодавством України.
24. За відсутності порушення меж кримінальної відповідальності виданої особи за міжнародним договором та Кримінальним процесуальним кодексом України Мін’юст повідомляє уповноважений (центральний) орган іноземної держави про результати кримінального провадження щодо виданої особи.
VII. Передання кримінального провадження з України
1. Відповідно до міжнародного договору України з клопотанням про перейняття кримінального переслідування суд України може звернутися в одному або декількох таких випадках:
1) якщо підозрювана особа постійно проживає в запитуваній державі;
2) якщо підозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною її походження;
3) якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі;
4) якщо в запитуваній державі за той самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушено кримінальне переслідування;
5) якщо він вважає, що передача провадження виправдана інтересами встановлення істини і, зокрема, що найбільш суттєві докази знаходяться в запитуваній державі;
6) якщо є підстави вважати, що виконання у запитуваній державі вироку (в разі винесення такого) може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого;
7) якщо є підстави вважати, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена у запитуючій державі, тоді як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі;
8) якщо є підстави вважати, що вирок не зможе бути виконаний (у разі винесення) навіть з використанням екстрадиції, тоді як запитувана держава спроможна це зробити;
9) в інших випадках, визначених міжнародним договором України.
2. Незакінчене кримінальне провадження може також бути передане іншій державі за умови, що видача особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, неможлива або у видачі такої особи Україні відмовлено.
3. Суд України, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа (провадження), за наявності підстав та у випадках, передбачених міжнародним договором України та пунктами 1 та 2 цього розділу, для передання кримінального провадження компетентному органу іноземної держави, складає клопотання про передання кримінального провадження за змістом та формою, передбаченими Кримінальним процесуальним кодексом України та міжнародним договором України, а також цією Інструкцією.
4. Клопотання про передачу кримінального провадження має містити:
1) назву суду України, який здійснює кримінальне провадження;
2) посилання на відповідний міжнародний договір України, який передбачає надання такого виду правової допомоги;
3) найменування кримінального провадження, передання якого запитується;
4) опис кримінального правопорушення, що є предметом кримінального провадження, та його правову кваліфікацію;
5) прізвище, ім’я, по батькові особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, дату й місце народження, місце проживання/перебування на території іноземної держави та інші відомості про неї;
6) інформацію про громадянство особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження;
7) інформацію про відмову у видачі, якщо компетентним органом іноземної держави було відмовлено у видачі такої особи Україні.
5. До клопотання додаються такі документи:
1) матеріали кримінального провадження;
2) текст статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення, щодо якого здійснюється провадження;
3) відомості про громадянство особи;
4) переклад матеріалів кримінального провадження, якщо такий вимагається відповідно до міжнародного договору України чи застереження іноземної держави до міжнародного договору України.
Копії матеріалів залишаються в суді України, який здійснював кримінальне провадження в Україні.
6. Клопотання про передання кримінального провадження та матеріали кримінального провадження, що передаються іншій державі, підписуються суддею та засвідчуються гербовою печаткою суду України.
При цьому кожний аркуш матеріалів кримінального провадження, що надсилаються, має бути відповідним чином прошнурований, пронумерований і скріплений гербовою печаткою суду України, а також засвідчений суддею або вповноваженою особою суду.
7. Суд України додає переклад клопотання та доданих до нього документів мовою запитуваної держави або іншою мовою, визначеною відповідним міжнародним договором України.
Разом із клопотанням та документами, передбаченими пунктом 5 цього розділу, компетентному органу іншої держави передають наявні речові докази, окрім тих, обіг яких заборонено законодавством.
8. Суд України надсилає клопотання про передання кримінального провадження разом з доданими до нього документами до Мін’юсту через міжрегіональне управління. Якщо документи не відповідають вимогам Кримінального процесуального кодексу та міжнародного договору України, міжрегіональне управління повертає їх до суду України з відповідними роз’ясненнями для належного оформлення.
9. Якщо клопотання адресується компетентному органу на підставі Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, клопотання суду з доданими до нього документами, що надійшли у порядку пункту 8 цього розділу, Мін’юст надсилає до Генеральної прокуратури України для вирішення питання про передачу кримінального провадження згідно з цією Конвенцією.
10. Клопотання суду України про передання кримінального провадження компетентному органу іноземної держави опрацьовує Мін’юст щодо наявності в клопотанні інформації, передбаченої пунктом 4 цього розділу, належного оформлення документів згідно з пунктами 5-7 цього розділу, а також щодо дотримання умов, визначених положеннями Кримінального процесуального кодексу України та міжнародного договору України, після чого клопотання направляється уповноваженому (центральному) органу іноземної держави впродовж двадцяти робочих днів від часу його отримання.
11. Якщо положення пунктів 4, 5-7 цього розділу, вимоги міжнародного договору України та/або законодавства України не виконано, Мін’юст інформує суд України про недоліки, які треба усунути, та про потребу додати інформацію.
12. Суд України впродовж 1 місяця від дня отримання повідомлення згідно з пунктом 11 цього розділу усуває недоліки та надає Мін’юсту запитувану інформацію й документи або повідомляє про додатковий час, необхідний для усунення таких недоліків та надання відповідної інформації.
13. Мін’юст у разі неотримання від суду України додаткової інформації чи невиконання судом України вимог щодо усунення недоліків у строк згідно з пунктом 12 цього розділу повертає клопотання суду України.
14. Мін’юст у разі отримання прохання від компетентного органу іноземної держави щодо необхідності поновити кримінальне провадження або продовжити строки розслідування чи тримання під вартою особи з урахуванням часу, необхідного для перейняття його компетентним органом іноземної держави, звертається до суду України з відповідним проханням.
15. Суд України впродовж двадцяти робочих днів розглядає звернення Мін’юсту, отримане в порядку пункту 14 цього розділу, і за результатами постановляє вмотивовану ухвалу з посиланням на положення законодавства та міжнародного договору України.
16. Копію ухвали, постановлену згідно з пунктом 15 цього розділу, із відміткою про дату набрання нею законної сили й перекладом суд України невідкладно надсилає Мін’юсту.
17. Інформацію про рішення іноземної держави щодо перейняття кримінального провадження, а також про результати кримінального провадження Мін’юст надсилає суду України у разі її надходження від компетентного органу іноземної держави або у відповідь на запит суду.
VIII. Перейняття провадження у кримінальних справах в Україну
1. Кримінальне провадження, у якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за умов, передбачених міжнародним договором України або статтею 595 Кримінального процесуального кодексу України.
2. Клопотання компетентних органів іноземної держави про перейняття Україною кримінального провадження на стадії судового провадження Мін’юст розглядає протягом двадцяти робочих днів від дня його надходження. Строк розгляду може бути продовжений, якщо запит і додані до нього матеріали надійшли іноземною мовою. У такому разі після здійснення перекладу українською мовою строк розгляду продовжується до трьох місяців.
3. Після отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави клопотання про перейняття Україною кримінального провадження Мін’юст розглядає його щодо обґрунтованості й відповідності вимогам міжнародного договору України та Кримінального процесуального кодексу України. Мін’юст перевіряє, чи діяння, якого стосується клопотання, є кримінальним правопорушенням за законом України про кримінальну відповідальність.
4. Мін’юст звертається до Державної міграційної служби України, її територіальних органів, органів реєстрації та інших компетентних органів України для перевірки факту належності особи, щодо якої отримано запит, до громадянства України та отримання відомостей про зареєстроване місце проживання/перебування особи.
5. Якщо клопотання не містить гарантій іноземної держави, що в разі ухвалення вироку в Україні особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, не піддаватиметься в запитуючій державі державному обвинуваченню за те саме кримінальне правопорушення, Мін’юст звертається до уповноваженого (центрального) органу іноземної держави з вимогою надати такі гарантії.
6. За відсутності обставин, які згідно з Кримінальним процесуальним кодексом або міжнародним договором України перешкоджають виконанню клопотання, матеріали кримінальної справи без перекладу направляються до Генеральної прокуратури України для надання доручення про здійснення досудового розслідування відповідному прокурору згідно з частиною третьою статті 595 Кримінального процесуального кодексу України.
7. Мін’юст повідомляє уповноважений (центральний) орган іноземної держави про направлення клопотання до Генеральної прокуратури України для здійснення досудового розслідування відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
8. У разі виявлення Мін’юстом підстав, за наявності яких кримінальне провадження не може бути перейняте, передбачених статтею 596 Кримінального процесуального кодексу України або міжнародним договором України, матеріали клопотання повертають уповноваженому (центральному) органу іноземної держави й повідомляють підстави для відмови.
9. У разі закриття кримінальної справи (провадження) або засудження особи, щодо якої передано кримінальне провадження, Мін’юст надсилає компетентному органу запитуючої держави отриману від Генеральної прокуратури України або від компетентного суду України копію остаточного процесуального рішення, яке набуло законної сили.
IX. Визнання та виконання в Україні вироків судів іноземних держав
1. Вирок суду іноземної держави може бути визнано і виконано на території України у випадках і в обсязі, передбачених міжнародним договором України та Кримінальним процесуальним кодексом України.
2. Виконання в Україні вироку суду іноземної держави чи міжнародної судової установи можливе, якщо:
1) діяння, внаслідок учинення якого було ухвалено вирок, згідно з Кримінальним кодексом України визнається злочином або було б злочином у разі його вчинення на території України;
2) засуджена особа є громадянином України та/або проживає, чи майно якої знаходиться на території України;
3) строки давності виконання обвинувального вироку за законодавством України та держави винесення вироку не сплинули;
4) за наявності інших підстав, передбачених міжнародним договором України.
3. Не підлягають виконанню в Україні вироки судів іноземних держав, ухвалені заочно (in absentia), тобто без участі особи під час кримінального провадження, крім випадків, коли засудженій особі було вручено копію вироку й надано можливість його оскаржити.
4. У задоволенні запиту про визнання та виконання вироку суду іноземної держави може бути відмовлено, якщо таке виконання суперечить зобов’язанням України за міжнародними договорами України.
5. Питання про визнання та виконання вироку суду іноземної держави в частині цивільного позову вирішується у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
6. Після отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави запиту про визнання та виконання в Україні вироку суду іноземної держави Мін’юст перевіряє його на відповідність вимогам законів та міжнародного договору України.
7. Мін’юст опрацьовує отримані матеріали запиту протягом тридцяти днів. Строк розгляду може бути продовжений, якщо запит і додані до нього матеріали надійшли іноземною мовою. У такому разі після здійснення перекладу українською мовою строк розгляду продовжується до трьох місяців.
8. У разі недостатності надісланої інформації чи потреби додаткового з’ясування умов, необхідних для прийняття запиту до виконання в Україні, Мін’юст може додатково запитати необхідні матеріали та інформацію в уповноваженого (центрального) органу іноземної держави або компетентних органів в Україні.
9. Мін’юст після отримання від уповноваженого (центрального) органу іноземної держави запиту про визнання та виконання в Україні вироку суду іноземної держави звертається до Державної міграційної служби України, її територіальних органів, органів реєстрації та інших компетентних органів України для перевірки факту належності особи, щодо якої отримано запит, до громадянства України та отримання інформації про зареєстроване місце проживання, або останнього відомого місця проживання, або місцеперебування майна особи в Україні, засудженої судом іноземної держави.
10. Якщо за результатами проведених перевірок не можна з’ясувати місцезнаходження засудженого чи його майна на території України, Мін’юст повідомляє державу винесення вироку про неможливість задоволення запиту уповноваженого (центрального) органу іноземної держави у зв’язку із зазначеними обставинами.
11. У разі відмови Мін’юсту задовольнити запит іноземної держави про визнання та виконання вироку суду іноземної держави на території України структурний підрозділ Мін’юсту, відповідальний за організацію виконання міжнародних договорів України з питань кримінального судочинства, готує висновок із поясненням підстав відмови, із посиланням на положення міжнародного договору та законів України, який підписує керівник вищезазначеного структурного підрозділу Мін’юсту, та повідомляє про це уповноважений (центральний) орган іноземної держави, від якого надійшов запит.
12. У разі неможливості або відмови Мін’юсту задовольнити запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави матеріали запиту повертаються до уповноваженого (центрального) органу іноземної держави або залишаються у справі до отримання Мін’юстом інформації про зміну обставин, за яких було відмовлено в задоволенні запиту, або до закінчення терміну зберігання матеріалів після відмови в задоволенні запиту.
13. У разі отримання від Державної міграційної служби України, її територіальних органів, органів реєстрації та інших компетентних органів України відомостей щодо перевірки факту належності до громадянства особи, місця проживання чи останнього відомого місця проживання засудженої особи або місцеперебування майна такої особи, а також у разі дотримання інших умов, передбачених міжнародним договором України та Кримінальним процесуальним кодексом України, Мін’юст готує висновок за результатами розгляду запиту уповноваженого (центрального) органу іноземної держави про визнання та виконання вироку суду іноземної держави в Україні.
14. Висновок підписує керівник структурного підрозділу Мін’юсту, відповідального за організацію виконання міжнародних договорів України з питань кримінального судочинства, а в разі його відсутності - заступник керівника, який виконує його обов’язки. Висновок містить:
1) посилання на відповідні статті Кримінального процесуального кодексу України та міжнародного договору України, на підставі яких отримано запит про визнання та виконання на території України вироку суду іноземної держави;
2) назву уповноваженого (центрального) органу іноземної держави, який звернувся із запитом про визнання та виконання на території України вироку суду іноземної держави, дату (номер за наявності) такого запиту;
3) прізвище, ім’я, по батькові, дату народження особи, щодо якої отримано запит про визнання та виконання на території України вироку суду іноземної держави;
4) інформацію щодо громадянства особи, місця проживання чи останнього відомого місця проживання засудженої особи або місцеперебування майна такої особи на території України;
5) дані про вирок суду іноземної держави (назва суду та дата винесення вироку; покарання, призначене особі; інформація про будь-які інші судові рішення, що стосуються вироку (за наявності); інформація про набрання вироком законної сили);
6) інформацію щодо частини покарання, яку виконано в державі винесення вироку, та щодо частини покарання, яка підлягає виконанню в Україні (зокрема й інформацію про будь-які обставини, що стосуються виконання вироку);
7) інформацію про обставини, за яких вирок не може бути виконаний державою винесення вироку, зокрема й інформацію щодо оголошення особи у розшук та строків давності виконання обвинувального вироку;
8) інформацію, яка підтверджує, що дія або бездіяльність, на підставі якої було винесено вирок у державі винесення вироку, є кримінальним злочином згідно із законом України про кримінальну відповідальність;
9) дані про додаткову інформацію, надану іноземною державою, у разі, якщо така запитувалась;
10) будь-яку іншу інформацію про обставини, передбачені законодавством та міжнародним договором України, за яких запит уповноваженого (центрального) органу іноземної держави про визнання та виконання вироку суду іноземної держави в Україні може бути задоволений;
11) посилання на висновок відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України та міжнародного договору України про можливість задоволення запиту уповноваженого (центрального) органу іноземної держави (із зазначенням дати та номера) про визнання та виконання на території України вироку суду іноземної держави щодо особи (із зазначенням прізвища, імені, по батькові);
12) інформацію про потребу звернення Мін’юсту з клопотанням про виконання на території України вироку суду іноземної держави до компетентного суду першої інстанції, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце проживання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи або місцеперебування майна такої особи, а в разі їх відсутності - місцезнаходження Мін’юсту.
15. Клопотання про визнання та виконання на території України вироку суду іноземної держави подається до суду України посадовою особою структурного підрозділу Мін’юсту, відповідального за організацію виконання міжнародних договорів України з питань кримінального судочинства, уповноваженою наказом або довіреністю Міністра юстиції України.
За дорученням Мін’юсту клопотання може бути подано посадовою особою міжрегіонального управління.
16. Висновок щодо можливості задоволення запиту уповноваженого (центрального) органу іноземної держави про визнання та виконання на території України вироку суду іноземної держави залишається в Мін’юсті. За потреби його копія направляється міжрегіональному управлінню для врахування під час підготовки клопотання до суду України.
17. У випадках, передбачених міжнародним договором України, якщо вирок суду іноземної держави передбачає покарання у виді позбавлення волі, Мін’юст надсилає засвідчену копію запиту уповноваженого (центрального) органу іноземної держави прокурору для звернення до слідчого судді з клопотанням про застосування запобіжного заходу до вирішення питання про виконання вироку суду іноземної держави.
18. Структурний підрозділ Мін’юсту або міжрегіонального управління, відповідального за організацію виконання міжнародних договорів України з питань кримінального судочинства, готує клопотання про визнання та виконання на території України вироку суду іноземної держави для внесення його до компетентного суду України першої інстанції, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться місце проживання чи останнє відоме місце проживання засудженої особи або місцеперебування майна такої особи, а в разі їх відсутності - місцезнаходження Мін’юсту.